ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

Короткий опис

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..................................................................3
ВСТУП ......................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ ……………............................11
1.1. Інформаційна сфера як об’єкт державного управління................................11
1.2. Поняття державного управління в інформаційній сфері..............................22
1.3. Правове регулювання державного управління в інформаційній сфері…...36
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 .................................................................................56
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ ТА ЇХ ПРАВОВИЙ СТАТУС............................59
2.1. Загальна характеристика системи органів державного управління в
інформаційній сфері.........................................................................................59
2.2. Адміністративно-правовий статус органів державного управління в
інформаційній сфері.........................................................................................67
2.3. Участь недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління в
інформаційній сфері.......................................................................................111
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ...............................................................................124
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ І ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ ..............................................................................130
3.1. Методи державного управління в інформаційній сфері ............................130
3.2.Форми державного управління в інформаційній сфері ...............................157
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3................................................................................174
ВИСНОВКИ......................................................................................................... 179 ДОДАТКИ.............................................................................................................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................188

ВСТУП

В умовах становлення інформаційного суспільства пріоритетного значення набуває інформаційна сфера, яка виступає каталізатором розвитку всіх інших сфер життєдіяльності: економічної, соціальної, політичної та ін. Значний вплив цієї сфери на суспільний прогрес зумовлює необхідність посилення уваги до неї з боку держави, створення досконалих, науково обґрунтованих організаційно-правових засад державного управління в зазначеній сфері.
Актуальність теми. Ключова роль у забезпеченні стабільного функціонування інформаційної сфери в сучасних умовах належить державі. Саме на державу як основний регулятор суспільних процесів покладено важливу місію спрямовувати та стимулювати розвиток інформаційної сфери, не допускати негативних побічних проявів цього розвитку, тим самим прискорювати перехід України до якісно нової стадії розвитку – інформаційного суспільства. Ефективність владно-організуючого впливу держави на процеси, що відбуваються в інформаційній сфері, значною мірою залежить від наявності адекватних організаційно-правових засад державного управління в цій сфері. У зв’язку з цим дослідження організаційно-правових аспектів державного управління в інформаційній сфері виступає актуальним завданням сучасної адміністративно-правової науки.
Комплексне дослідження організаційно-правових засад державного управління в інформаційній сфері та пошук шляхів їх удосконалення мають спиратися на розуміння державного управління в зазначеній сфері як цілісної управлінської системи. Дослідження сутності і структури інформаційної сфери як об’єкта державного управління необхідне для визначення оптимальних варіантів побудови системи органів державного управління в цій сфері, вдосконалення їх адміністративно-правового статусу, методів і форм їх діяльності. Вивчення системи цих органів важливе для виявлення її зайвих складових, а також елементів, яких не вистачає, оптимізації розподілу повноважень між ними. Потребують удосконалення організаційно-правові засади залучення недержавних суб’єктів до державного управління в зазначеній сфері. Важливо також дослідити організаційно-правові аспекти застосування різних методів і форм державного управління, в яких втілюється керівний вплив держави на суспільні відносини в інформаційній сфері, оскільки від їх адекватності тенденціям розвитку цієї сфери залежить ефективність державного управління в ній. Недостатнє, часто вибіркове, висвітлення в науковій літературі цих взаємопов’язаних питань зумовлює необхідність їх системного дослідження.
Дослідження виконано з використанням наукових доробків з питань державного управління, адміністративного та інформаційного права таких авторів як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, І.В. Арістова, Г.В. Атаманчук, І.Л. Бачило, Л.В. Березовець, К.І. Бєляков, Ю.П. Битяк, В.М. Брижко, А.С. Васильєв, Н.І. Глазунова, В.Ф. Іванов, Р.А. Калюжний, Ю.М. Козлов, А.В. Колодюк, В.К. Колпаков, В.А. Копилов, Б.А. Кормич, Л.В. Кузенко, О. В. Кузьменко, Б.М. Лазарєв, О.В. Логінов, А.В. Макаренко, В.Я. Малиновський, Й.У. Мастяниця, В.Б. Наумов, І.Ю. Онопчук, В.Ф. Опришко, О.П. Рябченко, О.В. Соснін, М.В. Томенко, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, Л.Є. Шиманський, О.І. Ющик та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на юридичному факультеті ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” в рамках комплексної цільової програми „Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України” (номер державної реєстрації 0102 U 006315). Роль автора у виконанні цієї науково-дослідної програми полягає у дослідженні організаційно-правових проблем державного управління в інформаційній сфері України та формулюванні висновків і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання і практики державного управління у вказаній сфері.
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у розробці науково обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання системи державного управління в інформаційній сфері в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні.
Вказана мета дослідження вимагає вирішення таких завдань:
- розкрити сутність державного управління в інформаційній сфері;
- охарактеризувати систему адміністративно-правових норм, що регулюють здійснення державного управління в інформаційній сфері;
- розкрити сутність інформаційної сфери як об’єкта державного управління;
- визначити шляхи оптимізації структури системи органів державного управління в інформаційній сфері та їх адміністративно-правового статусу;
- визначити шляхи вдосконалення організаційно-правових засад участі недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління в інформаційній сфері;
- визначити шляхи вдосконалення організаційно-правових засад застосування методів державного управління в інформаційній сфері;
- з’ясувати специфіку форм державного управління в інформаційній сфері.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються в процесі державного управління в інформаційній сфері.
Предметом дослідження є організаційно-правові аспекти здійснення державного управління в інформаційній сфері.
Методи дослідження. В основі дослідження лежить використання загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Використання діалектичного методу дало можливість дослідити динаміку розвитку інформаційної сфери, вказати на необхідність врахування змін, що в ній відбуваються, при реорганізації системи органів державного управління в цій сфері. Методи аналізу та синтезу використовувалися в процесі всього дослідження, зокрема під час вивчення складових елементів системи державного управління в інформаційній сфері та правових засад її функціонування, а також методів та форм управління в цій сфері. Системно-структурний метод використовувався при дослідженні системи державного управління в інформаційній сфері, особливо під час вивчення її керуючої підсистеми, а також системи правових норм, що регулюють державне управління в цій сфері. Формально-юридичний метод застосовувався при дослідженні системи та змісту правових норм, що регулюють державне управління в інформаційній сфері, розробці пропозицій щодо їх удосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим дослідженням, у якому запропоновано комплексний підхід до вдосконалення організаційно-правових засад державного управління в інформаційній сфері на основі врахування сучасного її стану та перспектив становлення інформаційного суспільства. Проведене дослідження дало змогу сформулювати ряд висновків науково-теоретичного та науково-практичного характеру, що відрізняються певною новизною, зокрема:
вперше:
- обґрунтовано існування як окремої підгалузі адміністративного права – права державного управління в інформаційній сфері;
- запропонований авторський підхід до класифікації правових форм державного управління в інформаційній сфері в залежності від суб’єктного складу і об’єктів суспільних відносин, на які вони впливають;
- обґрунтовано доцільність створення в Україні єдиного наглядово-регулюючого органу у сфері електронних комунікацій;
- запропоновано комплексний авторський підхід до адміністративно-правових засад державного управління у сфері діяльності інтернет-видань;
- обґрунтовано необхідність розширення координаційних повноважень Кабінету Міністрів України, Генерального державного замовника Національної програми інформатизації щодо управління цією програмою;
- запропоновано шляхи удосконалення адміністративно-правового статусу Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі за рахунок розширення її експертно-регуляторних повноважень;
- запропоновано організаційно-правовий механізм залучення представників громадських організацій до здійснення контролю у сфері захисту авторських і суміжних прав та захисту суспільної моралі;
удосконалено:
- структурний поділ системи органів державного управління в інформаційній сфері на організаційно-функціональні рівні (замість трьох рівнів пропонується чотирирівнева система);
- пропозиції щодо здійснення урядом міжвідомчої координації в інформаційній сфері, а саме обґрунтовано необхідність створення урядового комітету з питань інформаційної політики;
- пропозиції щодо створення органу державного управління у сфері протидії інформаційним загрозам. Запропоновано створення Координаційного центру протидії інформаційним операціям при Раді національної безпеки і оборони України;
- положення щодо регулювання адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на суспільну мораль. Запропоновано зміни до частини п’ятої ст. 15 Закону України “Про захист суспільної моралі”;
- положення щодо застосування неправових форм державного управління в інформаційній сфері;
дістали подальшого розвитку положення щодо:
- визначення поняття державного управління в інформаційній сфері (запропонована відповідна авторська дефініція);
- поняття та структури інформаційної сфери як об’єкта державного управління;
- удосконалення розподілу повноважень Державного комітету телебачення та радіомовлення України і Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
- організаційно-правових засад застосування економічних методів управління в галузях засобів масової інформації, телекомунікацій, виробництва засобів інформатизації і телекомунікацій.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання для: удосконалення системи державного управління в інформаційній сфері та адміністративно-правових основ її функціонування, зокрема в процесі реалізації Концепції адміністративної реформи України; удосконалення національного законодавства з питань державного управління в інформаційній сфері; підготовки навчальних посібників, підручників, навчально-методичних матеріалів з адміністративного та інформаційного права.
Окремі результати дослідження використовувалися автором під час викладання дисциплін “Адміністративне право України” та “Правове забезпечення державного управління” у ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” (довідка про впровадження № 154/08 від 31 січня 2008 року).
Особистий внесок автора. Дисертаційне дослідження виконано автором особисто. Всі положення, результати та рекомендації, що містяться в дисертації, обґрунтовані на основі його власних досліджень. Ряд питань, порушених у дослідженні, розглядаються вперше. Інші питання розглянуто по-новому. При використанні наукових доробків інших вчених для обґрунтування власних міркувань автора на них обов’язково зроблені посилання.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри правового регулювання економіки ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, доповідалися на таких наукових конференціях: І міжнародній науково-практичній конференції „Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006” (м. Дніпропетровськ, 22-31 травня 2006 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу – 2006” (м. Дніпропетровськ, 18-29 вересня 2006 р.).
Публікації. За результатами проведеного дослідження було підготовлено і надруковано вісім наукових статей у фахових науково-теоретичних виданнях, затверджених ВАК, а також дві публікації у збірниках тез науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення шляхів удосконалення організаційно-правових засад державного управління в інформаційній сфері, що зводиться до наступних положень:
1. Інформаційна сфера як об’єкт державного управління – це суспільні інформаційні та інформаційно-інфраструктурні відносини (передусім, ті з них, які врегульовані правом), що складаються в процесі основної та допоміжної інформаційної діяльності їх професійних і загальних суб’єктів, розвиток яких спрямовується за допомогою владно-організуючого впливу держави у зв’язку з їх загальносуспільним значенням або необхідністю гарантування державою приватних інтересів їх суб’єктів.
Інформаційна сфера як складний об’єкт державного управління складається із професійної частини, складові якої підлягають галузевому управлінню, та загальної частини, управління складовими якої здійснюється на міжгалузевих засадах.
2. Державне управління в інформаційній сфері – це врегульована нормами права цілеспрямована, підзаконна діяльність уповноважених державних органів, їх посадових осіб та окремих недержавних утворень, що полягає у здійсненні виконавчо-розпорядчих функцій, спрямованих на практичну реалізацію державної політики у сфері інформаційних та інформаційно-інфраструктурних суспільних відносин з метою задоволення потреб суспільства в інформації як стратегічному ресурсі його розвитку в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні.
3. Правовою основою державного управління в інформаційній сфері є підгалузь адміністративного права, яка являє собою систему однорідних предметно-споріднених правових інститутів, що включають в себе ієрархічно побудовану сукупність первинних і вторинних спеціальних правових норм, які регулюють здійснення галузевого та міжгалузевого управління в різних галузях і сферах, що входять до інформаційної сфери як складного об’єкта державного управління, шляхом визначення завдань і основних напрямів діяльності держави, системи та адміністративно-правового статусу органів (суб’єктів) державного управління та керованих ними суб’єктів інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, а також регулювання взаємодії між ними.
4. Керуючу підсистему державного управління в інформаційній сфері у вузькому спеціалізованому значенні становить система органів державного управління, для яких управління в цій сфері є основним або одним із основних завдань. ЇЇ організаційно-функціональна структура складається з таких рівнів управління інформаційними та інформаційно-інфраструктурними відносинами: 1) стратегічного; 2) галузевого/міжгалузевого; 3) місцевого; 4) локального.
5. Пріоритетність розвитку інформаційної сфери в умовах становлення інформаційного суспільства вимагає закріплення в ст. 2 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” реалізації державної інформаційної політики як одного з основних завдань Кабінету Міністрів України. Для зосередження зусиль Уряду України на здійсненні цього завдання, удосконалення організаційних засад здійснення ним міжвідомчої координації в інформаційній сфері доцільно утворити урядовий комітет з питань інформаційної політики.
6. Створення належних організаційно-правових засад здійснення державними органами програм (проектів) інформатизації в рамках Національної програми інформатизації в Україні потребує внесення доповнень до Закону України “Про Національну програму інформатизації”, якими слід закріпити:
- за Кабінетом Міністрів України повноваження щороку затверджувати пріоритетні напрями Національної програми інформатизації на наступні рік і три роки, а також перелік заходів з підготовки державними замовниками програм і проектів інформатизації, спрямованих на їх виконання;
- за Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації обов’язку щороку на основі консультацій з державними замовниками, представниками громадськості і бізнес-сектору вносити до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів цієї програми на наступні рік і три роки та переліку заходів з підготовки програм і проектів інформатизації, спрямованих на їх виконання;
7. З урахуванням світового досвіду доведено, що конвергенція телекомунікаційних мереж, розвиток багатофункціональних мереж, здатних одночасно використовуватися для надання телекомунікаційних послуг і телерадіомовлення, поява нових видів електронних інформаційних продуктів і послуг, що поширюються на основі інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, спричиняють економічну ковергенцію сфер телекомунікацій і телерадіомовлення, а також зумовлюють необхідність переходу від роздільної до конвергентної моделі державного регулювання цих сфер.
Вказані тенденції в перспективі вимагатимуть створення замість Національної комісії з питань регулювання зв’язку України та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення єдиного наглядово-регулюючого органу інтегрованим електронним інформаційним середовищем – Національної ради України з питань електронних комунікацій, компетенція якого має поширюватися не лише на сфери телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом, телерадіомовлення, а й на будь-які інші інформаційні продукти і послуги, що розповсюджуються на основі телекомунікаційної інфраструктури.
8. Для чіткого розмежування компетенції органів державного управління в галузі телерадіомовлення доцільно обмежити завдання Державного комітету телебачення та радіомовлення України щодо здійснення державного регулювання в інформаційній сфері тією її частиною, що не охоплює телерадіомовлення, оскільки єдиним органом державного регулювання у сфері телерадіомовлення є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Для вдосконалення правового статусу вказаного державного комітету необхідно закріпити за ним функції державної реєстрації друкованих ЗМІ, інформаційних агентств і контролю за додержанням законодавства про рекламу друкованими ЗМІ; викласти ч. 8 ст. 9 Закону України “Про захист суспільної моралі” в такій редакції:
“ліцензування діяльності фізичних і юридичних осіб, крім тих, які мають статус телерадіоорганізацій, з обігу продукції сексуального чи еротичного характеру на всій території України здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері інформації, а в межах територій областей (районів) – відповідні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій”.
9. З метою посилення експертно-регулюючого впливу Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі необхідно внести зміни до ч. 1 ст. 2, ст. 19 Закону України “Про захист суспільної моралі”, якими закріпити за цим органом повноваження визначати критерії, механізми та методики віднесення інформаційної та іншої продукції до такої, обіг якої обмежений або заборонений вказаним законом.
З метою оптимізації системи органів державного управління у сфері захисту суспільної моралі доцільно ліквідувати Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Міністерстві культури і туризму України. Доповнити ст. 15 Закону України “Про кінематографію” частиною другою такого змісту:
“Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів видається центральним органом виконавчої влади в галузі кінематографії лише після надання Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі позитивного експертного висновку про їх відповідність вимогам законодавства про захист суспільної моралі, в якому за необхідності визначаються обмеження щодо глядацької аудиторії”.
10. Вирішення проблеми координації оперативних заходів протидії інформаційним операціям, спрямованим проти України, вимагає створення на міжвідомчих засадах Координаційного центру протидії інформаційним операціям при Раді національної безпеки і оборони України. Для цього необхідно передбачити в ст. 107 Конституції України та Законі України “Про Раду національної безпеки і оборони України” можливість здійснення цим органом координації оперативних заходів протидії загрозам національній безпеці України через відповідні міжвідомчі центри оперативної координації, створені при ньому.
11. З метою посилення боротьби з правопорушеннями у сфері захисту авторських і суміжних прав та сфері захисту суспільної моралі вважаємо доцільним залучити до цього процесу окремих недержавних суб’єктів, надавши їм окремі управлінські повноваження. Для цього пропонуємо закріпити в Законах України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”, “Про захист суспільної моралі” положення, за якими представники громадських організацій, які діють відповідно у сфері захисту авторських і суміжних прав та сфері захисту суспільної моралі, після проходження ними спеціальної підготовки та акредитації при відповідних спеціально уповноважених державних органах можуть за погодженням між цими органами та зазначеними громадськими організаціями в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки суб’єктів господарської діяльності щодо дотримання ними законодавства у вказаних сферах і складати протоколи про виявлені правопорушення.
12. Специфіка масової комунікації в мережі Інтернет зумовлює потребу у прийнятті окремого закону з питань діяльності інтернет-видань. Для регулювання їх діяльністю пропонуємо передбачити в такому законі добровільну державну реєстрацію цих видань, а також здійснення державного нагляду. Важливою передумовою для здійснення останнього має стати моніторинг відповідним державним наглядовим органом та українськими провайдерами хостингу інформаційного наповнення веб-сайтів. За результатами моніторингу наглядовий орган повинен мати право видавати обов’язкові приписи провайдерам доступу до мережі Інтернет блокувати доступ до веб-сайтів, які відповідно до експертних висновків Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі розповсюджують інформацію з порушенням вимог законодавства про захист суспільної моралі; блокувати на вимогу Служби безпеки України доступ до веб-сайтів, що розповсюджують інформацію, яка становить державну таємницю, конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Цими повноваженнями має бути наділений єдиний наглядово-регулюючий орган у сфері електронних комунікацій.
13. З метою врегулювання адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на суспільну мораль, необхідно викласти частину п’яту ст. 15 Закону України „Про захист суспільної моралі” в такій редакції:
“Спеціально уповноважений орган, що видав відповідну ліцензію, має право розглядати справи про порушення вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі, ліцензійних умов і за результатами розгляду застосовувати до ліцензіатів такі стягнення: попередження – за перше з часу одержання ліцензії порушення зазначених вимог та/або умов; штраф у розмірі п’ятдесяти відсотків плати за ліцензію – за друге порушення зазначених вимог та/або умов; анулювання ліцензії – за третє порушення зазначених вимог та/або умов. У разі неусунення у встановлений строк ліцензіатом виявлених порушень після застосування до нього попередження або штрафу зазначений орган може призупинити дію ліцензії до їх усунення.”
14. Удосконалення та активізація економічних методів управління інформаційною сферою в Україні вимагає:
- закріплення в Законі України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” замість дотаційної форми підтримки місцевих ЗМІ державного замовлення, яке має здійснюватися на конкурсних засадах з метою висвітлення соціально-значущої тематики;
- створення спеціалізованої державної небанківської фінансово-кредитної установи для підтримки інноваційних проектів у сфері нанотехнологій, мікроелектроніки, інформаційних технологій, телекомунікацій;
- закріплення в ст. 6 Закону України “Про видавничу справу” механізмів: компенсації державою відсотків, надання гарантій за кредитам, що видаються суб’єктам видавничої діяльності під проекти випуску і розповсюдження соціально-необхідної літератури;
- диференціювати тарифи на телекомунікаційні послуги залежно від того, на основі яких саме телекомунікаційних мереж (аналогових чи цифрових) вони надаються, що має стимулювати оновлення відповідного обладнання.
15. Правові форми державного управління в інформаційній сфері доцільно розмежувати:
- за суб’єктним складом правовідносин, на які вони впливають, на правові форми, що опосередковують формування: правовідносин між органами (суб’єктами) державного управління в інформаційній сфері, їх структурними підрозділами, посадовими особами; правовідносин між органами (суб’єктами) державного управління та суб’єктами інформаційної діяльності; правовідносин між суб’єктами інформаційної діяльності;
- за об’єктом правовідносин, на які вони впливають, на правові форми, що опосередковують формування: інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин, які в залежності від правового становища їх учасників поділяються на горизонтальні і вертикальні, зокрема інформаційно-управлінські правовідносини; неінформаційних правовідносин, пов’язаних з інформаційними та інформаційно-інфраструктурними відносинами.
16. Попри те, що організаційні дії як неправова форма управління безпосередньо не тягнуть правових наслідків, вони впливають на свідомість, зокрема правосвідомість суб’єктів інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, а отже впливають на перебіг зазначених відносин. Через можливість впливу цих дій на ті відносини, які важко або неможливо врегулювати через самі лише правові форми управління, їх застосування має бути активізоване для вирішення таких завдань як популяризація переваг інформаційного способу життя; підготовка кадрів до роботи з новітніми інформаційними технологіями; формування інформаційної, в тому числі інформаційно-правової, культури і свідомості; сприяння національній ідентифікації у глобальному інформаційному просторі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект). – К.: Наукова думка, 1985. – 146 с.
2. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наукова думка, 1979. – 150 с.
3. Административное право Российской Федерации / Н.М. Конин, В.В. Журик, М.П. Петров; Под. ред. д.ю.н., проф. Н.М. Конина. – М.: Норма, 2005. – 480 с.
4. Административное право Российской Федерации. Учебник / А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. – М.: Издательство “ЗЕРЦАЛО”, 1996. – 680 с.
5. Административное право Украины: учебник / Под общ. ред. С.В. Кивалова. – Х.: “Одиссей”, 2004. – 880 c.
6. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2004. – 584 с.
7. Адміністративне право України: Навчальний посібник / Г.Г. Забарний, Р.А. Калюжний, В.К. Шкарупа. – К.: Видавництво ПАЛИВОДА А.В., 2003. – 212 с.
8. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В. М. Гаращук, О.В. Дяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
9. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 1. – С. 2-59.
10. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К.: Наукова думка, 2004. – 304 с.
11. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 476 арк. – Бібліогр.: арк. 409-444.
12. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юридическая литература, 1997. – 400 с.
13. Баранов О.А. Інформаційне право України: стан, проблеми, перспективи. – К.: Видавничий Дім “Софт-Прес”, 2005. – 316 с.
14. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учеб. для студ. вузов., обуч. по спец. "Юриспруденция". – М.: Издательство „НОРМА”, 2000. – 624 с.
15. Бачило И.Л. Информационное право: основы практической информатики: Учеб. пособие. – М.: Юринформцентр, 2001. – 352 с.
16. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. Монография / Национальная академия внутренних дел Украины. – К.: Изд-во „КВІЦ”, 2001. – 307 с.
17. Березовець Л.В. Інституційне забезпечення – фундаментальна передумова побудови та розвитку інформаційного суспільства // Інформаційне суспільство. Шлях України. – К., 2004. – 290 с. – С. 78-87.
18. Брижко В., Цимбалюк В., Швець М. Юридичні та організаційні аспекти розбудови системної інформатизації в Україні // Правова інформатика. – 2005. – № 1. – С. 16-29.
19. Будянський В., Коваль І. Державний контроль за дотриманням законодавства про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 10. – С. 50-52.
20. Бурило Ю.П. Економічні методи управління інформаційною сферою в Україні // Юридична Україна. – 2006. – № 8. – С. 35-40.
21. Бурило Ю.П. Інформаційна сфера як об’єкт державного управління і правова категорія // Юриспруденція: теорія і практика. – 2007. – № 6. – С. 16-23.
22. Бурило Ю.П. Нормативно-правове регулювання державного управління інформаційною сферою // Юридична Україна. – 2007. – № 9. – С. 24-29.
23. Бурило Ю.П. Організаційно-правові засади державного управління у сфері протидії інформаційним операціям, спрямованим проти України // Правове регулювання економіки. Збірник наукових праць. – 2007. – № 7. – С. 165 175.
24. Бурило Ю.П. Організаційно-правові засади захисту суспільної моралі в Україні // Правова інформатика. – 2006. – № 3. – С. 29-36.
25. Бурило Ю.П. Правові форми державного управління інформаційною сферою // Юриспруденція: теорія і практика. – 2007. – № 8. – С. 2-10.
26. Бурило Ю.П. Удосконалення інституційних засад державного управління інформаційною сферою в контексті сучасних тенденцій розвитку інформаційного суспільства // Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006. Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (22 – 31 травня 2006 року). – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – Т.18. – 88 c. – С. 42-52.
27. Бурило Ю.П. Участь недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління інформаційною сферою // Правова інформатика. – 2007. – № 4. – С. 31-41.
28. Бурило Ю.П. Шляхи удосконалення організаційно-правових засад здійснення Кабінетом Міністрів України державного управління в інформаційній сфері // Юридична Україна. – 2007. – № 6. – С. 37-42.
29. Бурило Ю.П. Щодо визначення адміністративно-правового статусу Інтернет-видань та організаційно-правових засад державного управління в сфері їх діяльності // Науковий потенціал світу – 2006. Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (18 – 29 вересня 2006 року). – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – Т. 15. – С. 20-28.
30. Васильев А.С. Административное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие. – Х.: Одиссей, 2001. – 288 с.
31. Васильев Р.Ф. Правовые акты органов управления: Учеб. пособие. – М.: Издательство Московского государственного университета, 1970. – 108 с.
32. Ведєрніков Ю.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.
33. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 579 с.
34. Глазунова Н.И. Система государственного управления: Учебник по спец. “Государственное и муниципальное управление”. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 551 с.
35. Гордієнко Л.Ю. Основи теорії державного управління: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т; Міжгалузевий ін-т підвищення кваліфікації. – Х.: Видавництво ХДЕУ, 2000. – 157 с.
36. Громадські ради при органах виконавчої влади [Електронний ресурс] / Урядовий портал. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=11274023&cat_id=11152463.
37. Державне регулювання економіки: Навч. посіб./ С.М.Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – Вид. 2-ге, доопрац. і допов. – К.: КНЕУ, 2004. – 441 с.
38. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади. Навч. посіб. / Академія правових наук України. Київський регіональний центр; Українська Академія держ. управління при Президентові України. Кафедра держ. управління і менеджменту; Хмельницький ін-т регіонального управління та права; Н.Р. Нижник (заг. ред.), В.М. Олуйко (заг. ред.) – Л.: Видавництво „Львівська політехніка”, 2002. – 352 с.
39. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького; В.Б. Авер'янов (заг. ред.). – К.: Факт, 2003. – 384 с.
40. Договір про спільну діяльність щодо розбудви єдиної супутникової системи державного телебачення і радіомовлення України на 2005 – 2007 роки між Державним комітетом телебачення і радіомовлення України та Національним космічним агенством України [Електронний ресурс] / Державний комітет телебачення та радіомовлення України. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua .
41. Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право: Монографія / В.М. Брижко, М.Я. Швець, В.С. Цимбалюк.; За ред. члена-кореспондента АПрН України, доктора економічних наук, професора М.Я. Швеця. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2007. – 234 с.
42. Е-будущее и информационное право / В.М. Брыжко, В.С. Цимбалюк, А.А. Орехов, О.Н. Гальченко.; Под ред. Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца. – К.: Інтеграл, 2002. – 263 с.
43. Економічний і соціальний розвиток України в 2006 році [Електронний ресурс] / Урядовий портал. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua.
44. Загальна теорія держави і права: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів освіти / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: “Право”, 2002. – 432 с.
45. Закон України “Про бібліотеки і бібліотечну справу” від 27 січня 1995 р. № 32/95-ВР (в редакції Закону від 16 березня 2000 р. № 1561-III) // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 7. – Ст. 45.
46. Закон України “Про видавничу справу” від 05 червня 1997 р. № 318/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 32. – Ст. 206.
47. Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 р. № 3235-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 9, № 10-11. – Ст. 96.
48. Закон України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 р. № 489-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 7-8. – Ст. 66.
49. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
50. Закон України “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні” від 06 березня 2003 р. № 601-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 24. – Ст. 162.
51. Закон України “Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України” від 23 лютого 2006 р. № 3475-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 258.
52. Закон України “Про державну статистику” від 17 вересня 1992 р. № 2614 XII (в редакції Закону від 13 липня 2000 р. № 1922-III) // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 43. – Ст. 608.
53. Закон України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. № 3855-XII // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 16. – Ст. 93
54. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. № 2782-XII // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
55. Закон України “Про звернення громадян” від 02 жовтня 1996 р. № 393/96 ВР // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
56. Закон України “Про інноваційну діяльність” від 04 липня 2002 р. № 40-IV // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 36. – Ст. 266.
57. Закон України “Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 р. № 74/95 ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
58. Закон України “Про інформацію” від 02 жовтня 1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
59. Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 21 грудня 2006 р. № 514 V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 11. – Ст. 94.
60. Закон України “Про кінематографію” від 13 січня 1998 р. № 9/98-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 22. – Ст. 114.
61. Закон України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04 лютого 1998 р. № 75/98-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 27 28. – Ст. 182.
62. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
63. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 09 квітня 1999 р. № 586-XIV // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
64. Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р. № 3322-XII // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 33. – Ст. 345.
65. Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” від 24 грудня 1993 р. № 3814-XII (в редакції Закону від 13 грудня 2001 р. № 2888 III) // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 15. – Ст. 86.
66. Закон України “Про Національну програму інформатизації” від 04 лютого 1998 р. № 74/98-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 27-28. – Ст. 181.
67. Закон України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” від 23 вересня 1997 р. № 538/97-ВР (в редакції Закону від 03 березня 2005 р. № 2461-IV) // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 48. – Ст. 296.
68. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
69. Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 09 січня 2007 р. № 537-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – Ст. 102.
70. Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” від 23 вересня 1997 р. № 539/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
71. Закон України “Про поштовий зв’язок” від 04 жовтня 2001 р. № 2759-III // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 6. – Ст. 39.
72. Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 16 січня 2003 р. № 433-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 13. – Ст. 93.
73. Закон України “Про радіочастотний ресурс України” від 01 червня 2000 р. № 1770-III (в редакції Закону від 24 червня 2004 р. № 1876-IV) // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 36. – Ст. 298.
74. Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України ” від 05 березня 1998 р. № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
75. Закон України “Про рекламу” від 03 липня 1996 р. № 270/96-ВР (в редакції Закону від 11 липня 2003 р. № 1121-IV) // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
76. Закон України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р. № 2331-III //Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 19. – Ст. 94.
77. Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних” від 23 березня 2000 р. № 1587-III (в редакції закону від 10 липня 2003 р. № 1098-IV) // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 24. – Ст. 183.
78. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. № 2229-XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
79. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. № 3759-XII (в редакції Закону від 12 січня 2006 р. № 3317-IV) // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
80. Закон України “Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 12. – Ст. 155.
81. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08 грудня 2004 р. № 2222- IV // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
82. Закон України „Про державну податкову службу в Україні” від 04 грудня 1990 р. № 509-XII (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-XII) // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
83. Закон України „Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р. № 1296-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 14. – Ст. 192.
84. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01 червня 2000 р. № 1775-III // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
85. Закон України „Про Службу зовнішньої розвідки України” від 01 грудня 2005 р. № 3160-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 8. – Ст. 94.
86. Закон України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” від 16 липня 1999 р. № 991-XIV (в редакції Закону від 12 січня 2006 р. № 3333-IV) // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 40. – Ст. 363.
87. Іванов В.Ф. Законодавство про засоби масової інформації: український та зарубіжний досвід. – К.: Видавничий центр “Київський університет”, 1999. – 188 с.
88. Інформаційні ресурси України: проблеми державного управління / Й.У. Мастяниця, О.В. Соснін, Л.Є. Шиманський; Адміністрація Президента України; Національний ін-т стратегічних досліджень; Центр інформаційних ресурсів і технологій. – К.: НІСД, 2002. – 140 с.
89. Інформаційно-аналітична довідка про стан книговидання та книгорозповсюдження в Україні [Електронний ресурс] / Державний комітет телебачення та радіомовлення України. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=56976&cat_id=34138.
90. Інформація, зв’язок і телекомунікації в Україні: економіка, право, управління / Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком”; Довгий С.О., Ільницький Д.О., Литвин В.М. та ін.; С.О. Довгий (ред.), Б.І. Холод (ред.). – К.: Укртелеком, 2001. – 783 с.
91. Калюжний Р., Новицька Н. Організаційно-правові питання становлення інформаційного суспільства // Правова інформатика. – 2006. – № 3. – С. 17 22.
92. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура / Б.Э. Верпаховский и др. (пер. англ.); Щ.И. Шкаратан (науч. ред. пер.); Государственный университет. Высшая школа экономики. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 607 с.
93. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України. Навчально-методичний посібник. – 3-є вид., перероб. і допов. – О.: “Юридична література”, 2006. – 486 с.
94. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р. № 2747-IV // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.
95. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – додаток до № 51. – Ст. 1122.
96. Козлов Ю.М. Управление народным хозяйством СССР Ч. 1: Сущность функции, методы. – М., Издательство Московского университета, 1969. –159 с.
97. Колодюк А.В. Інформаційне суспільство: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні: Дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут журналістики – К., 2004. – 234 арк. – Бібліогр.: арк. 215-234.
98. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
99. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001. – 440 с.
100. Конах В.К. Забезпечення інформаційної безпеки держави як складової національної безпеки (приклад США): Дис...канд. політ. наук: 21.01.01/ Національний ін-т стратегічних досліджень. – К., 2005 – 171 арк.: рис. –Бібліогр.: арк. 156-165.
101. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики і В.С. Журавського. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с.
102. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – Ст. 141.
103. Концепция государственной информационной политики Российской Федерации [Електронний ресурс] / Запорізький національний технічний університет. – Режим доступу: http://www.zntu.edu.ua/base/Lib/zakon/98ru-gip.html.
104. Копылов В.А. Информационное право: вопросы теории и практики. / Московская гос. юридическая академия. – М.: Юристъ, 2003. – 622 с.
105. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія. – О.: Юридична література, 2003. – 472 с.
106. Кравцова Т.М. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності: організаційно-правові засади / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – 266 с.
107. Краткий философский словарь / А.П. Алексеев, Г.Г. Васильев и др.; Под ред. А.П. Алексеева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 496 с.
108. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
109. Кузенко Л. В. Правове регулювання права громадян на інформацію в сфері державного управління: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Запорізький держ. ун-т. – Х., 2003. – 173 арк. – Бібліогр.: арк. 160-173.
110. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления / Отв. ред. М.И. Пискотин; АН СССР, Ин т государства и права. – М.: Наука, 1987. – 292 с.
111. Лазарев Б.М. Государственное управление на етапе перестройки. – М.: Юридическая литература, 1988. – 318 с.
112. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – 3-е изд. исп. и доп. – М.: Спарк, 2004. – 528с.
113. Лист Державного комітету телебачення і радіомовлення України “Щодо можливості оприлюднення реклами в друкованих засобах масової інформації російською мовою” від 22 квітня 2004 р. № 2041/34/51 [Електронний ресурс] // Законодательство Украины: CD версия. – К.: Інфодиск, 2007. – № 8.
114. Лист Державного комітету телебачення і радіомовлення України “Щодо проблемних питань регламентації захисту професійної діяльності журналістів” від 12 січня 2005 №117/27/5-2 [Електронний ресурс] // Законодательство Украины: CD версия. – К.: Інфодиск, 2007. – № 8.
115. Литвиненко О.В. Інформаційні впливи та операції: Теоретико-аналітичні нариси / Національний ін-т стратегічних досліджень. – К.: НІСД, 2003. – 239 с.
116. Логінов О.В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 236 арк. – Бібліогр.: арк. 193-211.
117. Макаренко А.В. Щодо співвідношення понять „орган виконавчої влади” та “орган державного управління” // Право України. – 2000. – № 6. – С. 23 26.
118. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч. посібник. – 2 вид., доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003. – 575 с.
119. Меморандум між телекомпаніями та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення про співпрацю, спрямовану на розбудову національного інформаційного простору від 14 липня 2006 р. [Електронний ресурс] / Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Режим доступу: http://www.nrada.gov.ua/cgi bin/go?node=address.
120. Меморандум про співпрацю та принципи взаємодії між Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та радіокомпаніями України 21 липня 2006 р. [Електронний ресурс] / Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. – Режим доступу: http://www.nrada.gov.ua/cgi-bin/go?node=address.
121. Наказ Державного комітету архівів України “Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду України, які належать державі, територіальним громадам” від 24 листопада 2005 р. №139 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 50. – Ст. 3142.
122. Наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації України “Про затвердження Переліку і Порядку надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи “Електронний Уряд” від 15 серпня 2003 р. № 149 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 48. – Ст. 2547.
123. Наказ Державного комітету інформаційної політики України „Про додаткові заходи щодо дотримання положень Закону України „Про вибори Президента України” при проведенні передвиборчої агітації” від 20 жовтня 1999 р. № 119 [Електронний ресурс] // Законодательство Украины: CD версия. – К.: Інфодиск, 2003. – № 9.
124. Наказ Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України „Про затвердження Порядку надання державної фінансової допомоги засобам масової інформації” від 06 вересня 2002 р. № 263 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 40. – Ст. 1887.
125. Наказ Державного комітету статистики України “Про затвердження Інструкції щодо складання форм державних статистичних спостережень зі статистики капітальних інвестицій” від 09 жовтня 2006 р. № 476 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 43. – Ст. 2904.
126. Наказ Державного комітету статистики України “Про затвердження Порядку проведення перевірок достовірності первинних та статистичних даних, вивчення стану первинного обліку і статистичної звітності органами державної статистики” від 19 червня 2003 р. №186 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 40. – Ст. 2120.
127. Наказ Державного комітету статистики України „Про встановлення відомчих заохочувальних відзнак Державного комітету статистики” від 12 серпня 2004 р. № 473 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 35. – Ст. 2363.
128. Наказ Державного комітету телебачення і радіомовлення України “Про з