ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕРСОНАЛУ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ......................................................................11
1.1. Стан наукової розробки проблеми, характеристика наукових джерел та нормативно-правового регулювання.........................................................................11
1.2. Поняття персоналу установ виконання покарання...................................25
1.3. Персонал установ виконання покарання та його діяльність як об’єкт правового дослідження...............................................................................................36
1.4. Висновки до розділу ....................................................................................56
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПЕРСОНАЛУ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ......................................61
2.1. Система вимог щодо персоналу установ виконання покарання............. 61
2.2. Організаційно-правові засади підготовки персоналу установ виконання покарання.....................................................................................................................76
2.3.Управління підбором персоналу установ виконання покарання............. 93
2.4. Висновки до розділу ..................................................................................109
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕРСОНАЛУ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ....................................115
3.1 Теоретичні засади організації та управління персоналу установ виконання покарання..............................................................................................................115
3.2. Класифікація персоналу установ виконання покарання за виконуваними ними функціями...................................................................................................130
3.3. Функціональне забезпечення діяльності персоналу установ виконання покарання...................................................................................................................148
3.4. Висновки до розділу ..................................................................................164
ВИСНОВКИ.......................................................................................................171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.........................179
ДОДАТКИ..........................................................................................................216
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення України як демократичної, правової, соціальної держави обумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері діяльності правоохоронних органів, орієнтації її на забезпечення прав громадян, дотримання вимог міжнародних стандартів з прав людини. З-поміж напрямків діяльності правоохоронних органів особливого значення набуває ця проблема у сфері виконання кримінальних покарань, мета застосування яких може бути досягнута лише за наявності ефективно діючої кримінально-виконавчої системи та персоналу, який забезпечує її функціонування.
Перебудова організаційно-правових засад діяльності державного апарату як складова адміністративної реформи в Україні обумовлює необхідність забезпечення установ виконання покарання кваліфікованими кадрами, здатними працювати в умовах гуманізації та лібералізації виправного процесу, активізації yчacтi у ньому інститутів громадянського суспільства.
Аналіз сучасного функціонування кримінально-виконавчої системи України засвідчує недосконалість організаційно-управлінського та правового її забезпечення, зумовлену, серед іншого, недостатньою розробкою з позицій теорії управління та адміністративного права.
В актуальності теми дисертації переконує ступінь наукової розробки проблематики дослідження. Дослідженнями окремих проблем функціонування державних органів займалися науковці різних галузей.
У контексті створення концептуального уявлення про роль та місце пер-соналу у діяльності з виконання кримінальних покарань на автора дисертації справили вплив праці відомих вчених-пенітенціаристів: О.Ф.Кістяківського, Н.Ф.Лучинського, О.О.Піонтковського, С.В.Познишева, А.С.Принса, А.Н.Рябчи-кова, І.Н.Стевенса, Д.Г.Тальберга, І.Я.Фойницького, Є.Г.Ширвіндта та інших.
Серед праць фахівців у сфері адміністративного права та теорії управління в дисертації були використані дослідження: В.Б.Авер’янова, О.Ф.Андрійко, А.А.Аксенова, М.І.Ануфрієва, Г.В.Атаманчука, О.М.Бандурки, Ю.П.Битяка, В.Н.Бризгалова, В.В.Васильєва, І.П.Голосніченка, Т.Г.Гончарука, Г.К.Горшкова, Є.В.Додіна, Ю.В.Іщенка, Г.Г.Забарного, А.І.Зубкова, Р.А.Калюжного, Л.Є.Кисіля, І.Б.Коліушко, В.К.Колпакова, А.В.Костецького, В.Я.Кравчука, В.Ф.Кузнецової, Г.І.Лелікова, Р.С.Марра, Н.П.Матюхіної, Н.Р.Нижник, В.П.Пєткова, С.М.Петрова, Т.В.Сараскіної, М.І.Сестрова, П.П.Смоловика, В.П.Столбового, Ф.Р.Сундурова, Г.А.Туманова, О.С.Фролова, В.А.Фефелова, В.В.Цвєткова, В.О.Шамрая, В.К.Шкарупи, І.В.Шмарова, Г.С.Шмідта, Г.В.Щьокіна та інших.
На формування основних результатів дослідження мали істотний вплив також праці науковців у сфері правового регулювання призначення і виконання кримінальних покарань: З.А.Астемирова, Л.В.Багрій-Шахматова, О.М.Джужи, М.І.Загороднікова, С.І.Канарського, І.І.Карпеця, В.О.Корчинського, В.А.Льовоч-кіна, В.Г.Лихолоба, М.П.Мелентьєва, О.Б.Пташинського, Г.О.Радова, А.Л.Ремен-сона, І.С.Сергєєва, А.Х.Степанюка, В.М.Трубникова, В.А.Уткіна, С.Я.Фаренюка та інших, що створило підстави для розробки пропозицій щодо підвищення ефективності діяльності установ виконання покарання з метою досягнення поставлених перед ними завдань.
Змістовні дослідження в галузі формування персоналу були проведені фахівцями з трудового права: М.Г.Александровим, О.Т.Барабашем, М.Й.Бару, В.С.Венедиктовим, В.В.Жернаковим, М.І.Лавриненком, Л.І.Лазор, О.М.Обу-шенком, О.С.Пашковим, О.І.Процевським та іншими.
З психолого-педагогічної точки зору важливі підходи до проблематики дисертаційного дослідження використані з праць А.С.Макаренка, К.К. Платонова, В.М.Синьова, а також О.В.Беци, В.Г.Деєва, В.М.Іванова, М.В.Клімова, А.І.Кито-ва, В.І.Кривуші, В.С.Медведєва, М.О.Супруна, О.П.Сєверова, О.М.Столяренка, С.І.Яковенка та інших.
У той же час аналіз літератури дозволяє констатувати зниження інтересу до названої проблеми в останні роки, цілий ряд питань, що відносяться до діяльності персоналу установ виконання покарання, залишився поза увагою дослідників.
Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена: по-перше, необхідністю глибокого аналізу основних положень чинного законодавства щодо функціонування персоналу виправних закладів в Україні, виявлення проблемних та недостатньо врегульованих питань правового і організаційного забезпечення такої діяльності; по-друге, нагальністю проблеми ґрунтовного вивчення та аналізу української та зарубіжної практики вирішення питань реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; по-третє, недостатністю теоретичних напрацювань щодо організації ефективної, спрямованої на досягнення цілей покарання, діяльності персоналу виправних закладів та її управлінських основ; по-четверте, важливістю формування персоналу установ виконання покарання, здатного реалізовувати ці завдання та працювати в нових умовах; по-п’яте, необхідністю розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдос-коналення практичної діяльності персоналу установ виконання покарання в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2005 рр. (п. 2.4.9 Рішення Колегії МВС України від 28.02.1995р. № 4км/2 та п. 1.1.2 Наказу МВС України від 3.09.2002р. №553) і п. 4.2 Плану науково-дослідних робіт і тематичних планів Київського інституту внутрішніх справ на 2000-2005 роки. Обрана тема дослідження безпосередньо пов’язана із виконанням завдань Концепції адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України №810 від 22.07.1998р.) і Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки (Постанова Кабінету Міністрів України №167 від 15.02.2002р.).
Мета i завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу законодавства України та практики його застосування розкрити організаційно-правові засади й особливості формування та функціонування персоналу установ виконання покарання і виробити пропозиції щодо їх удосконалення.
Для досягнення визначеної мети дисертантом були поставлені і реалізовані такі основні дослідницькі завдання:
– провести аналіз стану наукової розробки проблеми;
– проаналізувати механізм правового регулювання щодо формування та функціонування персоналу установ виконання покарання;
– дати визначення поняття "персонал установ виконання покарання" з точки зору теорії управління та адміністративного права;
– проаналізувати як об’єкт правничого наукового дослідження персонал установ виконання покарання, організацію та управління його діяльністю;
– сформулювати цілісну систему вимог до персоналу установ виконання покарання;
– запропонувати чітку й прозору систему організації та управління підбором та підготовкою кадрів для кримінально-виконавчої системи;
– проаналізувати теоретичні та практичні засади організації, управління та правового регулювання діяльності персоналу установ виконання покарання як визначальні шляхи побудови функціонального забезпечення його діяльності;
– здійснити класифікацію персоналу відповідно до тих функцій, які він виконує;
– науково обґрунтувати функції, які б відповідали об’єктивним соціаль-ним ролям кожної категорії персоналу;
– підсумковим завданням дисертаційного дослідження є підготовка про-позицій для належного організаційно-правового забезпечення формування та функціонування персоналу установ виконання покарання, внесення змін і доповнень до чинного адміністративного законодавства та інших нормативно-правових актів України.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають в процесі професійної діяльності персоналу установ виконання покарання, в першу чергу, під час здійснення виправного процесу, спрямованого на досягнення цілей виконання кримінальних покарань.
Предметом дослідження є норми права, які регулюють організаційно-правові засади формування та функціонування персоналу установ виконання покарання, а також практика їх застосування.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукуп¬ність методів і прийомів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає мож¬ливість досліджувати проблеми з позиції розвитку, в єдності їх соціального змісту і юриди¬чної форми. Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пі¬знання: за допомогою системного методу визначене коло досліджуваних проблем та вироблені пропозиції щодо їх вирішення; на основі історико-правового методу опрацьована генеза діяльності карально-виховних закладів та їх працівників; фор¬мально-юридичним методом проведено аналіз змісту правових норм щодо формування та функціонування персоналу установ виконання покарання з метою їх оптимізації; за допомогою порівняльно-правового методу були досліджені різні чинники формування та функціонування персоналу українських та закордонних виправних закладів; системно-функціональний метод сприяє розкриттю теоретичних та практичних положень організації функціонального забезпечення діяльності з виконання покарання; на основі соціологічного методу були проведені анкетування працівників установ виконання покарання та засуджених; за допомогою статистичного методу були опрацьовані показники сучасного функціонування кримінально-виконавчої системи та її кадрового забезпечення.
Науково-теоретичною основою дослідження слугували наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, юридична практика та досвід здійснення виправного процесу в установах виконання покарання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій науці досліджень організаційно-правових засад формування та функціонування персоналу установ виконання покарання в умовах розбудови демократичної, правової, соціальної держави.
У результаті проведеного дослідження сформульовано нові положення, запропоновані дисертантом особисто.
Уперше:
— на основі сучасних досягнень адміністративно-правової науки, аналізу як історії розвитку, так і сучасного адміністративного, кримінально-виконавчого законодавства України та зарубіжних країн, практики його застосування, зроблено висновок про те, що в структурі державних службовців особливе місце займає персонал установ виконання покарання, оскільки цілі та завдання його діяльності, його функції та статус суттєво відрізняються від ознак діяльності працівників інших державних органів;
— з точки зору теорії управління та адміністративного права проаналізовано та обґрунтовано наукове поняття "персонал установ виконання покарання";
— у правничому аспекті опрацьовані проблеми формування персоналу установ виконання покарання: системи вимог до персоналу, його підготовки та підбору. Як наслідок удосконалено та системно розкрито питання організації належного формування персоналу установ виконання покарання;
— проведено теоретичний аналіз функціонування персоналу установ виконання покарання з організаційно-управлінської позиції, виділено та проаналізовано такі складові системи побудови його діяльності, як організація, управління, правове забезпечення.
Дістали подальшого розвитку питання:
— аналізу проблем діяльності персоналу установ виконання покарання з позиції гуманістичної пенітенціарної доктрини та специфіки соціально-економічних та політичних умов України;
— осмислення функціонування персоналу установ виконання покарання в Україні як об’єкта правничого дослідження, зокрема проаналізована його організація та кадрове забезпечення;
— наукового аналізу критеріїв класифікації персоналу установ вико-нання покарання та вперше проведена класифікація означеного персоналу за тими функціями, які він виконує.
Уточнено:
— класифікацію нормативно-правового регулювання діяльності персоналу установ виконання покарання в Україні;
— визначення цілей та принципів діяльності установ виконання пока-рання та їх персоналу. На основі цього удосконалено методологічні шляхи визначення функцій персоналу установ виконання покарання.
Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення та висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, становлять науково-теоретичний та практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері — дисертація може бути покладена за основу подальшої розробки проблем ефективного функціонування персоналу установ виконання покарання, як однієї з умов організації досягнення цілей виконання покарання;
– у правотворчості — в результаті проведеного дослідження сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення системи чинного національного законодавства з питань функціонування персоналу установ виконання покарання, які використані у розробці Кримінально-виконавчого кодексу України, доопрацюванні проекту Закону "Про державну службу виконання покарань" (Акт від 4.04.2003р.);
– у правозастосовній діяльності — дисертаційне дослідження запроваджує обґрунтовану систему формування та вдосконалення функціонування персоналу установ виконання покарання (Акт від 4.04.2003р.);
– у навчальному процесі — результати дисертаційного дослідження використовуються в Київському інституті внутрішніх справ при викладанні курсу "Адміністративне право України", спецкурсів, присвячених проблемам діяльності правоохоронних органів, а також у навчально-методичних розробках, підготованих за участю дисертанта (Акт від 22.01.2003р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Науково-аналітичні й теоретичні висновки, пропозиції та рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, отримані на основі джерелознавчого аналізу, опрацювання даних державної і відомчої статистики. Ідеї і розробки Г.Г.Забарного, у співавторстві з яким було підготовано наукову статтю, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр адміністративного та конституційного права, кримінально-виконавчого права Київського інституту внутрішніх справ, доповідалися на трьох наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського інституту внутрішніх справ (2000, 2001, 2003 рр., м. Київ); науково-практичному семінарі "Система виконання покарань в Україні: проблеми та перспективи гуманізації" (15.09.2000р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції "Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах" (22-23.03.2001р., м. Київ); міжвузівському науково-практичному семінарі "Теоретико-правові засади реформи пенітенціарної системи в Україні" (30.03.2001р., м. Київ) та науково-практичній конференції "Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення" (30.01.2003р., м. Київ).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових статей та тез виступів на наукових конференціях, із них 6 статей надруковані у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (369 найменувань), додатків на 14 сторінках. Загальний обсяг дослідження — 229 сторінок, з яких 178 — основний текст.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Реформування системи державної служби, на пріоритетності якої наголошує Концепція адміністративної реформи в Україні, повинно передбачати кілька етапів, причому питання методологічного, визначального формування функцій органів виконавчої влади стоїть на першому місці в системі цих заходів [39]. Тому одним з головних завдань роботи є формування концептуальних засад державної діяльності щодо виконання кримінальних покарань, формування та функціонування персоналу установ виконання покарання.
Таким чином, мета дисертації досягнута, що підтверджують її основні ре-зультати.
1.1. Ми прийшли до висновку, що питання про те, які люди і як працюють із засудженими є одним з визначальних при перебудові засад функціонування кримінально-виконавчої системи суспільства.
1.2. Ми розглядаємо діяльність щодо виконання покарання в узагальненому розумінні як таку, що має, окрім вузько професійної, суто функціональної специфіки, спільні характеристики, зумовлені особливостями свого предмету впливу (засуджені та їх спільнота), умовами роботи (місця позбавлення волі, особлива правова регламентація дій) і завданнями (перевиховання засуджених, збереження і примноження їх суспільно-цінних рис, зокрема, фізичного і психічного здоров’я, здатності позитивно виконувати свої соціальні ролі, безпека).
1.3. При вживанні узагальнюючого поняття для всіх зайнятих в установах виконання покарання ми вважаємо оптимальним поняття “персонал”. Персонал установ виконання покарання — це постійний кадровий склад працівників установ виконання покарання, що включає в себе різні категорії, які виконують конкретно поставлені функції (завдання), спрямовані на реалізацію цілей виконання покарання та користується у зв’язку з цим державними гарантіями забезпечення ефективної діяльності.
У неспеціальних цілях можливо вживати з цього приводу, на нашу думку, слова: кадри, працівники, персонал, склад тощо.
2.1. Залучення якісно нового персоналу установ виконання покарання слід здійснювати на основі застосування чіткої системи вимог до працівників цих закладів. Узагальнення наукових та нормативних положень щодо системи вимог до персоналу установ виконання покарання дозволило нам виділити таку їх систему:
1. Загальні вимоги:
а) вимоги до прийому на роботу;
б) службові вимоги (загальні вимоги щодо виконання службових завдань);
в) вимоги щодо поводження зі спецконтингентом;
г) організаційно-економічні вимоги;
д) професійні психологічні вимоги.
2. Посадові вимоги, що включають вимоги щодо виконання роботи окремими посадовими особами установ виконання покарання.
2.2. Перебудова системи підготовки персоналу установ виконання покарань є неодмінною умовою реформування діяльності держави щодо виконання кримінальних покарань. Для формування сучасної системи підготовки кадрів до системи виконання покарань пропонуємо, на основі зазначених у роботі підходів, розробити у Концепції роботи з персоналом кримінально-виконавчої системи положення щодо підготовки персоналу установ виконання покарання, які побудувати за градацією:
– модель працівника місць позбавлення волі;
– вимоги до навчальної (освітньо-професійної) програми для підготовки таких спеціалістів;
– вимоги до навчально-методичної бази, де будуть готуватись такі спеціалісти;
– система засобів аналізу ефективності підготовки персоналу установ виконання покарання.
2.3. Застосування чіткої та зваженої системи підбору та розвитку персоналу установ виконання покарання допоможе методологічно-вірно організувати досягнення цілей покарання та оптимально забезпечити систему комплектування персоналу. Незважаючи на складність нормативного регламентування діяльності щодо підбору персоналу установ виконання покарання, необхідно закріпити вимоги, що визначають ділову сторону підбору (в тому числі необхідність мати спеціальну освіту, досвід роботи, знання основ наукової організації праці та управлінської науки), а також інші.
3.1. Персонал установ виконання покарання можливо диференціювати на такі групи працівників за виконуваними ними функціями:
1. Управлінський персонал (адміністрація).
2. Адміністративно-пенітенціарний персонал.
3. Пенітенціарний персонал.
4. Пенітенціарно-обслуговуючий персонал.
5. Допоміжний персонал.
Класифікація персоналу установ виконання покарання у відповідності до виконуваних ними функцій має бути покладена в основу організації діяльності працівників виправних закладів.
3.2. Аналіз нормативно-правових актів, наукової літератури, практичної діяльності виправних закладів дозволяє згрупувати функції кадрового складу установи в такі три основні підрозділи:
1) управлінські та організаційні (адміністративні);
2) виховні (пенітенціарні);
3) забезпечуючі та обслуговуючі.
3.3. Конкретизація функцій персоналу установ виконання покарання дозволяє їх визначити у такому вигляді:
1) загальне управління роботою установи та карно-виховним процесом.
2) виховання у засуджених стійких знань, вмінь, навичок, переконань до соціально-безпечного ведення життя та громадського самоствердження.
3) виховання стійких знань, вмінь, навичок, переконань у засуджених до соціально-безпечного заробітку коштів на проживання.
4) вирішення побутових проблем по звільненню та влаштуванню засу-джених після відбування позбавлення волі, забезпечення належної підготовки засуджених до звільнення.
5) обслуговування виробничого процесу в установі:
– організація праці засуджених.
– реалізація продукції в’язнів.
6) забезпечення нормальних умов проживання засуджених, діяльності персоналу установ, функціонування підприємства установи.
7) охорона здоров’я засуджених.
8) забезпечення порядку в установі, нагляду за засудженими та охорони майна установи.
9) управління персоналом установи.
10) додаткові завдання, серед яких обслуговування охоронної техніки, транспорту, діловодство, фінансова діяльність тощо.
Ефективне та прозоре функціонування персоналу установ виконання покарання повинне бути організоване за системою: “цілі функціонування установ виконання покарання — завдання (напрямки діяльності) персоналу установ виконання покарання — функції конкретної категорії персоналу”. При правильній побудові цих складових установи виконання покарання в Україні зможуть досягати поставлених цілей.
3.4. Для досягнення цілей виконання покарання слід передбачати також функціональну організацію управління персоналом установ виконання покарання, яка, на наш погляд, повинна будуватись таким чином:
1) формування зваженої організаційної структури установ виконання покарання, заснованої на аналізі організаційно-правових засад формування та функціонування їх персоналу;
2) здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення функціонування персоналу установ виконання покарання;
3) раціональний розподіл та комплексне використання наявних сил та засобів з урахуванням змін в оперативній обстановці;
4) планування праці категорій та кожного представника персоналу установ виконання покарання;
5) оперативне управління діяльністю персоналу установ виконання пока-рання, орієнтованого на конкретні цілі;
6) взаємодія як з державними (зі службами органів внутрішніх справ, а також з іншими державними органами, які реалізують суміжні державні функції), так і з недержавними (створення можливостей налагодження реальної співпраці з громадськими, релігійними організаціями та засобами масової інформації) структурами;
7) впровадження в практику сучасних форм та методів організації та здійснення повсякденної праці, наукових здобутків, новітніх технічних засобів;
8) систематичний і дієвий контроль та нагляд за діяльністю як установ ви-конання покарання загалом, так і кожного працівника зокрема.
3.5. Пріоритетні, на наш погляд, напрямки вдосконалення організаційно-правових засад функціонування персоналу установ виконання покарання:
– формування та нормативне закріплення науково-обґрунтованих цілей діяльності;
– системне формування та регламентація завдань і функцій персоналу та відповідних їм соціальних ролей;
– створення належних умов професійної праці;
– формування та нормативне закріплення системи гарантій ефективної дія-льності персоналу установ виконання покарання;
– підвищення мотиваційної сфери діяльності в залежності від реалізації своїх завдань.
4. Організація методологічно-вірного процесу виконання кримінальних покарань повинна базуватися на зміні стереотипів діяльності персоналу виправних закладів в контексті визнання його суб’єктом виправного впливу на засуджених та відповідної організації його функціонування.
Тих змін, що відобразились останнім часом у кримінально-виконавчому законодавстві, на нашу думку, недостатньо. Змінивши лише законодавчу базу, неможливо очікувати одразу позитивних результатів від виправних закладів. Потрібні зміни на методологічному рівні, перебудова самого процесу виконання покарання та правовідносин, які виникають в цьому процесі.
Ми наголошуємо на необхідності методологічної перебудови діяльності персоналу установ виконання покарання та законодавчого закріплення результатів цієї діяльності.
Сучасний стан нормативно-правового регулювання системи функціонування персоналу виправних закладів в Україні вимагає суттєвого реформування з метою створення чіткої системи її організаційно-правових засад, об’єднаних єдиною метою.
Нормативно-правове регулювання діяльності персоналу установ виконання покарання, на наш погляд, має полягати у наступному.
1. Закріплення в майбутньому Законі України “Про державну систему виконання покарань” або в Кримінально-виконавчому кодексі України визначальних положень, що стосуються персоналу установ виконання покарання:
– сформулювати загальні цілі та завдання державної служби виконання покарань, які проголосять основи організації її діяльності;
– чітко розмежувати загальні цілі та завдання державної служби вико-нання покарань від більш конкретних завдань щодо організації виконання різних видів кримінальних покарань;
– сформулювати конкретні цілі та завдання щодо виконання різних видів кримінальних покарань (критерієм їх розмежування та розкриття, на наш погляд, має стати виконання такої діяльності персоналом різних установ та органів виконання покарань);
– якісно побудувати систему функціонального забезпечення діяльності персоналу щодо реалізації цілей покарання.
Крім того, в цьому акті має бути закріплено такі положення:
– персонал установ виконання покарання є суб’єктом відносин в сфері виконання кримінальних покарань;
– виходячи з попередніх пропозицій, має бути зазначено, що персонал установ виконання покарання керується в діяльності цим Кодексом та Законами України “Про державну систему виконання покарань”, “Про службу в державній системі виконання покарань” та іншими;
– обов’язково повинні бути законодавчо сформульовані правила поводження (взаємодії) персоналу установ виконання покарання з засудженими.
2. Законодавчі положення щодо діяльності персоналу установ виконання покарання повинні бути зосереджені в окремому законі “Про службу в державній системі виконання покарань” (назва може бути іншою, це не міняє суті), в якому щодо діяльності персоналу слід визначити такі складові:
– визначення термінології, зокрема термінів, що стосуються служби в державній системі виконання покарань в України: установа виконання покарання, органи виконання покарань, що не пов’язані з позбавленням волі, персонал установ виконання покарання, персонал органів, що виконують види кримінальних покарань, не пов'язані зі здійсненням цілеспрямованого виправного впливу, підбір персоналу, підготовка персоналу, гарантії ефективної діяльності персоналу, вимоги щодо професійної діяльності персоналу, класифікація персоналу, функції та завдання персоналу тощо;
– класифікація персоналу, причому як класифікація за статусом (на співробітників та вільнонайманих працівників), так і, обов'язково, класифікація за функціональним спрямуванням працівників державної служби виконання покарань;
– забезпечення кваліфікованого персоналу (підбір та підготовка персоналу, система розвитку персоналу, система вимог щодо професійної діяльності персоналу);
– організаційні питання діяльності персоналу (завдання персоналу і функції окремих категорій персоналу, правовий статус персоналу);
– система гарантій ефективної діяльності персоналу (правовий, соціальний, фізичний захист персоналу, належне матеріальне становище, пенсійне забезпечення).
3. Для належної організації діяльності персоналу установ виконання покарання ми пропонуємо на рівні підзаконних нормативно-правових актів:
– врегулювати функціональну організацію взаємодії підрозділів (Дер-жавного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти та науки України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України) з метою реалізації цілей державної діяльності щодо виконання покарання;
– розробити Концепцію роботи з персоналом кримінально-виконавчої системи;
– чітко врегулювати систему підготовки персоналу установ виконання покарання, її складові та організацію;
– закріпити спеціальність “Кримінально-виконавча діяльність” у Переліку напрямів та спеціальностей підготовки фахівців (для таких категорій, як керівництво виправного закладу, вихователь, фахівець безпеки та, можливо, пенітенціарний психолог);
– закріпити професії персоналу установ виконання покарання у державному класифікаторі (лише ті професії, які є специфічними щодо інших);
– розробити Типові контракти працівників установ виконання покарання;
– переглянути діючі штати та сформувати Принципову організаційну структуру управління (див. додаток З) в установі виконання покарання у відповідності з цілями їх діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № 30.— Ст. 141.

Міжнародно-правові документи та акти зарубіжних держав
2. Європейська конвенція з прав людини / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 212-229.
3. Європейські пенітенціарні правила. Рекомендація № Р (87) 3 Комітету міністрів державам-членам відносно Європейських пенітенціарних правил. Затверджена комітетом міністрів 12 лютого 1987 року // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій.— К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996.— С. 171- 217.
4. Загальна декларація прав людини / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 6-9.
5. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 166-169.
6. Конвенція про охорону персоналу Організації Об'єднаних Націй та зв'язаного з нею персоналу від 9 грудня 1994 року: ратифікована Законом України // Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №28.— Ст. 207.
7. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або при-нижуючих гідність видів поводження чи покарання / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 37-44.
8. Мінімальні Стандартні правила поводження з в’язнями // Права лю-дини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій.— К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996.— С. 47-62.
9. Основні принципи поводження з в'язнями / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 188-191.
10. Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі// Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій.— К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996.— С. 71-82.
11. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых задержанию или заключению в какой бы то ни было форме / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 31-37.
12. Конституція Республіки Словенія // Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С.Головатий.— К.: Українська Правнича фундація. Видавництво “Право”, 1996.— С. 265-307.
13. Конституція Республіки Узбекистан // Конституції нових держав Єв-ропи та Азії / Упорядник С.Головатий.— К.: Українська Правнича фундація. Видавництво “Право”, 1996.— С. 341-371.
14. Конституція Чеської Республіки // Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С.Головатий.— К.: Українська Правнича фундація. Видавництво “Право”, 1996.— С. 485-523.

Закони України
15. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України.— 1971.— Додаток до № 50— Ст. 375.
16. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— №. 25-26.— Ст.131.
17. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Виправно-трудовий кодекс України.— К.: Істина, 2001.—416 с.
18. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання.— К.:Атіка, 2003.— 75 с.
19. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР.— 1961.— №2.— Ст. 15.
20. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №34.— Ст. 266 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.—2002.—№1: Державна служба в Україні.— С. 324-327.
21. Про видобування і переробку уранових руд: Закон України від 19 листопада 1997 року № 645/97-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1998.— №11-12.— Ст.39.
22. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 року № 2984-III // Офіційний вісник України.— 2002.— №8.— Ст. 327.
23. Про внесення змін до деяких законодавчих актів Укра¬їни у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з пи¬тань виконання покарань: Закон України від 11 грудня 1998 року № 312-XIV // Відомості Верховної Ради України.— 1999.— № 4.— Ст.35.
24. Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1994.— № 11.— Ст.50.
25. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1993.— №13.— Ст.110.
26. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 року № 509-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №6.— Ст. 37.
27. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1993.— №52.— Ст.490 // Нормативні акти України щодо охорони правопорядку.—К:УАВС, 1996.— С. 360-375.
28. Про загальний військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1992.—№ 27.— Ст.385.
29. Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України: Закон України від 6 лютого 2003 року № 487-IV // Відомості Верховної Ради України.— 2000.— № 20.— Ст.151.
30. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 року № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1994.—№ 31.— Ст.286.
31. Про космічну діяльність: Закон України від 15 листопада 1996 року № 502/96-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1997.—№ 1.— Ст. 2.
32. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— №4.— Ст. 20 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.—2001.—№8.— С.235-262.
33. Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб: Закон України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 29.— Ст.399.
34. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року № 698-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1991.—№14.— Ст. 168.
35. Про попереднє ув'язнення: Закон України від 30 червня 1993 року № 3352-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1993.— № 35.— Ст.360.
36. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року № 2229-XII // Відомості Верховної Ради України.— 1992.— №27.— Ст.382.
37. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7 червня 2001 року № 2493-III // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— №33.— Ст. 175.

Акти Президента України
38. Про виведення Державного департаменту Укра¬їни з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ: Указ Президента України від 12 березня 1999 року № 248.
39. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року №810.
40. Про зміни у структурі центральних органів ви¬конавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573.
41. Про Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України від 2 жовтня 1999 року № 1272/99.
42. Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31 липня 1998 року №827 // Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / О.М. Джужа, В.О.Корчинський, С.Я.Фаренюк, В.Б.Василець; за заг. ред. О.М.Джужи.—К.: Юрінком Інтер, 2000.— С. 280-285.
43. Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: Указ Президента України від 30 травня 1995 року №398/95.
44. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572.
45. Про утворення Державного департаменту Укра¬їни з питань виконання покарань: Указ Президента України від 22 квітня 1998 року № 344.

Акти Кабінету Міністрів України
46. Концепція оптимізації підготовки кадрів та організації надання освітніх послуг у навчальних закладах Міноборони, інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями і правоохоронними органами: затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 436р.
47. Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи України: затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 року №88.
48. Перелік напрямів підготовки фахівців з вищою освітою за професій-ним спрямуванням, спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів та робітничих професій: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 року № 325.
49. Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1997 року № 507.
50. Положення про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні: затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 року № 146.
51. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР: затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
52. Порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на роботу до органів державної виконавчої влади: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1993 року №1047.
53. Про віднесення посад спеціалістів кримінально-виконавчої системи до категорії посад державних службовців: затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. №174-р.
54. Про додаткові заходи щодо фінансування ви¬датків на утримання кримінально-виконавчої системи: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1999 року № 1303.
55. Про затвердження граничної чисельності пра¬цівників центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 286.
56. Про заходи щодо забезпечення діяльності Дер¬жавного департаменту з питань виконання покарань: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1999 року № 653.
57. Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 року № 454.
58. Про першочергові заходи щодо забезпечення ді¬яльності кримінально-виконавчої системи та державну підтримку її подальшого реформування: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 року № 73.
59. Про поліпшення діяльності установ кримінально-виконавчої системи, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року №446.
60. Про порядок обчислення стажу державної служби: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року №283.
61. Про програму зміцнення матеріальної бази ор¬ганів та установ кримінально-виконавчої системи на 2000-2004 ро¬ки: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 986.
62. Про створення Чернігівського училища Дер¬жавного департаменту з питань виконання покарань: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1161.
63. Про умови грошового забезпечення осіб рядо¬вого і начальницького складу та оплати праці працівників криміна¬льно-виконавчої системи: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 1999 року № 1510.
64. Програма подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002р. №167. — К.: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2002.—9 с.
65. Програма приведення умов тримання засу¬джених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах і лікувально-трудо¬вих профілакторіях у відповідності з міжнародними стандартами: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1994 року № 1.

Міжвідомчі та відомчі акти органів виконавчої влади України
66. Положення про організацію підготовки рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи: затверджене наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 06 травня 2000 р. № 85.
67. Положення про наставництво в органах і установах кримінально-виконавчої системи: затверджене наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 27 травня 1999 року № 45.
68. Положення про порядок і умови укладення контракту щодо прохо-дження служби в органах і установах виконання покарань рядовим і начальницьким складом кримінально-виконавчої системи: затверджене наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 10 вересня 1999 року № 129.
69. Правила відбору і прийому на перший курс Чернігівського юридичного училища Державного департаменту України з питань виконання покарань: затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 3 лютого 2001 року №24.
70. Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, за-тверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 5 червня 2000 року №110 .— К.: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2000.— 85 с.
71. Про порядок добору, вивчення, оформлення кандидатів на посади рядового і начальницького складу і проведення спеціальної перевірки осіб, прийнятих на службу (роботу) в кримінально-виконавчу систему: затверджено наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 15 травня 2000 року №94.
72. Про типові штати та штатні нормативи установ кримінально-виконавчої системи України: затверджено наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 травня 1999 року №50.
73. Державний класифікатор України (класифікатор професій): затвер-джений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №57 від 27 липня 1995 року.
74. Загальні правила поведінки державного службовця (затверджені наказом Головдержслужби від 23 жовтня 2000 року №58). Коментар до Загальних правил поведінки державного службовця.— К.: Головдержслужба України, 2000.— 24 с.
75. Положення про конкурсний відбір талановитої молоді для навчання за освітньо-професійними програмами підготовки фахівців освітньої галузі "Державне управління" та професійними програмами функціональної спеціалізації "Державна служба": затверджене наказом Головного управління державної служби України та Міністерства освіти і науки України від 12 грудня 2001 року № 96/799.
76. Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної авіації України: затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 листопада 2000 року № 641.

Історико-правові, проектні, статистичні акти і джерела
77. Инструкция о службе работников административно-строевого состава ИТУ УССР.—Харьков: Изд. ИТО НКВД, 1926.—38 с.
78. О судебной практике по делам об уголовной ответственности за действия, дезорганизующие работу исправительно-трудовых учреждений Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 21 июня 1985 года.
79. О судебной практике по делам об уголовной ответственности за действия, дезорганизующие работу исправительно-трудовых учреждений: постановление Пленума Верховного Суда СССР от 3 декабря 1962 года.
80. Об атестовании лиц рядового и руководящего состава ОВД: инструкция, утверждена приказом МВД СССР от 22 мая 1987 года.
81. Пенитенциарный кодекс УССР. Проэкт НКВД УССР.—Харьков: Изд. НКВД УССР, 1924.—62 с.
82. Правила внутреннего тюремного распорядка.— Петроград: тип. Петроградской одиночной тюрьмы, 1916.—24 с.
83. Про судову практику по справах, пов’язаних з порушенням режиму відбування покарань у місцях позбавлення волі: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 року №2 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Постанови пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах.— К.: Юрінком.— №1, 1995р.— С. 67—74.
84. Проект Закону “Про державну службу виконання покарань”.—К.: Верховна Рада України, 2002.—16 с.
85. Проект общей тюремной инструкции Российской Империи.—СПб, 1915.—77 с.
86. Статут служби в Поправно-трудових установах УСРР. — Харків: Відділ міліції та розшуку , 1926.— 22 с.
87. Інформаційний бюлетень № 2. Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 1998 році.— К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1999.— 83 с.
88. Інформаційний бюлетень № 4. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 1999 році.— К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2000.— 84 с.
89. Інформаційний бюлетень № 6. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань у 2001 році.— К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2002.— 109 с.
90. Інформаційний бюлетень № 3. Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у І півріччі 1999 року.— К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1999.— 77 с.
91. Інформаційний бюлетень № 5. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у І півріччі 2000 року.— К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2000.— 57 с.
92. Інформаційний бюлетень № 15. Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність установ кримінально-виконавчої системи у І півріччі 1995 року.— К: Головне управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України, 1995.— 74 с.
93. Інформаційний бюлетень № 1. Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність установ кримінально-виконавчої системи України.— К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1998.— 110 с.
94. Информационный бюллетень № 8. Оперативно-служебная и произ-водственно-хозяйственная деятельность учреждений уголовно-исполнительной системы за 1992 год.— К.: ГУИН МВД Украины, 1992.— 83 с.
95. Информационный бюллетень № 10. Оперативно-служебная и производственно-хозяйственная деятельность учреждений уголовно-исполнительной системы за 1993 год.— К.: ГУИН МВД Украины, 1993.— 88 с.

Література
96. Абрамкін В.С. Пошуки виходу: злочини, кримінальна політика і місця ув’язнення в пострадянському просторі / Суспільний центр допомоги кримінальному правосуддю. — М.: Права людини, 1996. — 240 с.
97. Авер’янов В.Б. Проблеми науково-теоретичного забезпечення адміністративної реформи // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.— К.— 2002.— Вип. 13.— С. 234-241.
98. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-организационные аспекты).— К.: Наукова думка, 1990.— 145 с.
99. Аксенов А.А. Организация взаимодействия в системе ИТУ (общие положения): Учебное пособие.— Рязань: РВШ МВД СССР, 1979.— 69 с.
100. Аксенов А.А. Роль науки управления в подготовке специалистов ИТУ / Проблемы совершенствования общенаучной и профессиональной подготовки кадров в высшие учебные заведения МВД СССР. Материалы научно-методической конференции руководителей и профессорско-преподавательского состава ВУЗов МВД СССР (21-23 января 1976г.).— Рязань: РВШ, 1977.— С. 192-197.
101. Алферов Ю.А., Байдаков Г.П., Лебедев В.В., Петков В.П., Хребтов А.В. Отрядная система ИТУ и критерии оценки исправления осужденных: Уч. пособие.— Домодедово: ВИПК МВД СССР, 1991.— 107 с.
102. Алферов Ю.А., Петков В.П., Соловьев В.П. Социальная адаптация освобожденных из мест лишения свободы: Уч. пособие.— Домодедово: РИПК работников МВД РФ, 1992.— 70 с.
103. Алферов Ю.А. Пенитенциарная социология: невербальная диагностика личности/ Респ. Ин-т повыш. Квалификации работников МВД России.—Домодедово, 1996.—121 с.
104. Андрійко О.Ф. Деякі проблеми адміністративної реформи в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.— К.— 2002.— Вип. 13.— С. 284-290.
105. Андросюк В.С., Казміренко Л.І. Які якості вимагаються від працівника міліції. Методологічні засади розробки професіограм та кваліфікаційних характеристик // УАВС. Науковий вісник УАВС.— К.— 1996.— Вип. 1.— С. 105-115.
106. Ануфрієв М.І. Вищий заклад освіти МВС України: Науково-практичний посібник / М.І.Ануфрієв, О.М.Бандурка, О.Н.Ярмиш.— Х.: Універ. внутр. справ, 1999.— 367 с.
107. Ануфрієв М. Кадровий потенціал — запорука успіху // Міліція України. — 1996. — № 5-6. — С. 8-9.
108. Ануфрієв M.I. Основні напрямки кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України (організаційно-правовий аспект): Монографія. — Харків: НУВС, 2001. —236 с.
109. Ануфрієв М.І.Система підготовки та перепідготовки персоналу ОВС України // Вісник Університету внутрішніх справ.— Х.,1998.— Вип.8.— С. 8-13.
110. Ануфрієв М.І. Становлення, розвиток та основні напрямки удосконалення відомчої багатоступеневої системи підготовки персоналу ОВС // Вісник Університету внутрішніх справ.— Х., 1999.— Вип.9.— С. 16-20.
111. Астемиров З.А. Исправительные учреждения в зарубежных странах. Учебное пособие.—Рязань: РВШ МВД СССР,1972.—95 с.
112. Астемиров З.А. Основы разработки профессиональной модели типичных специалистов для ИТУ / Проблемы совершенствования общенаучной и профессиональной подготовки кадров в высшие учебные заведения МВД СССР. Материалы научно-методической конференции руководителей и профессорско-преподавательского состава ВУЗов МВД СССР (21-23 января 1976г.).— Рязань: РВШ, 1977.— С. 157-164.
113. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления.— М.: Юридическая литература.— 1990.— 35 с.
114. Багрий-Шахматов Л.В. Совершенствование управления исполнением уголовных наказаний // ИТУ.— 1979.—№8.— М., с.31-32.
115. Бандурка A.M., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). — Харьков-Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002.— 440 с.
116. Бандурка О.М. Основи управління ОВС.— Харків: Основа, 1998.— 349 с.
117. Бандурка О.М. Основи управління в ОВС: теорія, досвід, шляхи удосконалення.— Харків: Основа, 1996.— 398 с.
118. Бандурка О.М., Соболев В.0. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ. — Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. — 480 с.
119. Бачило И.Л. Функции органов управления. —М.: Прогресс, 1975. — 327 с.
120. Белашов Л.А., Клияненко Б.Т., Моисеев Г.В., Серов А.Н