ОРГАНІЗОВАНІ ЗЛОЧИННІ УГРУПОВАННЯ: КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ..........................................................................................................................3

Розділ 1
Стан організованої злочинності та класифікація злочинних угруповань............................................................………………………………..12
1.1. Виникнення, розвиток та сучасний стан організованої злочинності в Україні......................................................................................................................12
1.2. Аналіз теоретичних поглядів на класифікацію організованих злочинних угруповань ……………..........................................................................................43
1.3. Узагальнена класифікація організованих злочинних угруповань …….....86

Розділ 2

Механізм діяльності організованих злочинних угруповань та протидія організованій злочинності……………….........................................................107
2.1.Механізм діяльності організованих злочинних угруповань …..…………107
2.2. Факторний комплекс існування, поширення та відтворення організованої злочинності та деякі заходи протидії його впливу……………………............130
2.3. Проблеми формування загальнодержавної стратегії протидії організованій злочинності……....................................................................................................163
Висновки...............................................................................................................181

Список використаних джерел..........................................................................188

Додатки................................................................................................................210

ВСТУП.

У період розбудови незалежної, демократичної, правової, соціальної Української держави великого значення набуває забезпечення прав та свобод людини, одним із напрямків якого є боротьба зі злочинністю. За результатами соціологічних опитувань боротьба зі злочинністю, особливо її організованими формами, фігурує в числі перших найнебезпечніших загроз суспільству. Вченими і правоохоронцями констатовано, що організована злочинність становить своєрідну вищу стадію розвитку злочинності і є найбільш стійким та консолідованим проявом першої. У преамбулі Рамкової Конвенції ООН проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року підкреслюється усвідомлення державами-учасницями цієї Конвенції того факту, що “організована злочинність у її національних і транснаціональних аспектах дестабілізує міжнародні відносини, включаючи міжрегіональне, регіональне, субрегіональне і двостороннє співробітництво, за допомогою впливу на політику, засоби масової інформації, органи державного управління, судову владу та економіку за рахунок створення структур комерційного і підприємницького характеру” [167, с.69].
Ще раніше, на Світовій конференції міністрів внутрішніх справ з проблем транснаціональної організованої злочинності, проведеній 21 – 23 листопада 1994 року у м. Неаполі, та в прийнятих на цій конференції Неапольській політичній декларації та Глобальному плані дій проти організованої злочинності, висловлювалося глибоке занепокоєння різким зростанням організованої злочинності, її глобальними масштабами, що становить загрозу внутрішній безпеці та стабільності суверенних держав, стривоженість високою вартістю транснаціональної організованої злочинності як в людському, так і в матеріальному відношенні, а також з причини її впливу на національні економіки, глобальну фінансову систему, правопорядок та основні соціальні цінності [281, с.7].
Не випадковим, а, як відзначено вченими, символічним є факт проведення ООН свого останнього заходу минулого століття – політичної конференції 12 – 15 грудня 2000 року у м. Палермо, на якій було підписано Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності [188, с.7].
На проблему організованої злочинності на теренах нашої держави вчені та практики тоді ще Союзу РСР звернули увагу в середині 80-х років. Саме в цей час з’являються публікації, присвячені означеній тематиці [184, с.129–133; 250, с.25–27; 49, с.13; 212, с.13; 50, с.33–36]. Не була вона позбавлена уваги і в Україні, де також виходили статті науковців [92, с.48–52], проводились зустрічі правоохоронців з журналістами та громадськістю [73, с.89–90]. Ще в ті часи представники вищих владних структур визнали значну суспільну небезпеку організованої злочинності і почали вживати певні заходи протидії, створювати необхідне правове забезпечення [205, с.9–10]. Після проголошення незалежності України було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих проти організованої злочинності: Постанову Верховної ради України “Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”, Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, Державну програму боротьби зі злочинністю, Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, Комплексну програму профілактики злочинності та ряд інших законодавчих актів.
Неодноразово акцентував увагу на необхідності активізації боротьби з цим злом Президент України. Зокрема, ще в своєму виступі на розширеному засіданні Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю 30 січня 1995 року він наголосив, що організована злочинність “створює загрозу для будь-якої держави. Це визнавалось на багатьох міжнародних форумах, у документах ООН та інших міжнародних організацій. Але особливу небезпеку вона складає для країн, які переживають глибинні суспільно-економічні трансформації, об’єктивно ослаблені реформаторськими перетвореннями. За таких умов напівкримінальні клани мають реальний шанс взяти під контроль державну владу, в тому числі і на найвищому рівні” [130, с.1]. Крім того, Президент України підкреслював неможливість перетворення боротьби з організованою злочинністю на короткочасну політичну кампанію, сподіваючись на негайне пожинання результатів [131, с.4], вказував на небезпечність чинника інтернаціоналізації злочинної діяльності, утворення транснаціональних угруповань та організацій [132, с.8].
Керівництво Міністерства внутрішніх справ України ще в липні 1995 року визнало організовану злочинність безумовним пріоритетом діяльності органів внутрішніх справ, співпраці з іншими силовими структурами [109, с.1]. У подальшому, зокрема на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України 3 серпня 1995 року, Міністр внутрішніх справ наголосив, що діяльністю злочинних угруповань створюється особлива загроза громадській безпеці і стабільності в державі [110, с.3]. За твердженням Міністра розпочався новий етап еволюції нашої вітчизняної мафії. Вона переживає зараз період своєї стрімкої політизації. Під захистом корумпованих політичних діячів та представників правоохоронних органів створюються великі корпорації, спостерігається масштабне проникнення мафії в політичні структури, триває накопичення корпоративними групами кримінального капіталу – і все це робиться заради досягнення єдиної мети – отримання реальної можливості корегувати політику у відповідності до своїх злочинних інтересів” [111, с.5]. На колегії МВС України було підкреслено, що “п’ята влада”, як звично стали називати організовану злочинність, бажає “володіти не тільки левовою часткою національного багатства, а й контролювати органи виконавчої влади, безпосередньо брати участь у виробленні і прийнятті законів, які б юридично легалізували тіньову економіку і стояли на службі кримінальних кланів” [213, с.4]. На зустрічі керівництва Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України з представниками засобів масової інформації, що відбулася на початку 1997 року відзначалося, що організована злочинність “поступово, але невпинно перетворюється на один з основних факторів політичної та соціально економічної нестабільності в Україні” [189, с.12]. Іншими представниками владних структур також висловлюється занепокоєння фактичним створенням в Україні нелегальної влади, “яка, набираючи сили, починає дублювати важливі функції держави” [222, с.7].
Указом Президента України від 18 лютого 2002 року №143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” боротьбу з організованою злочинністю визнано одним з пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів [237]. Необхідність значного посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією зумовила видання Указу Президента України від 6 лютого 2003 року №84 “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” [238].
Згідно даних Департаменту інформаційних технологій МВС України за період з 1997 по 2003 роки в Україні було виявлено і знешкоджено 6509 організованих злочинних груп, якими було вчинено 53087 злочинів. За цей же період у членів організованих злочинних груп було вилучено 1899 одиниць вогнепальної зброї, 1212 автомобілів, 5278 кг наркотичних засобів.
Проблемі протистояння організованій злочинності з боку держави та суспільства приділяється значна увага. Певні заходи протидії організованій злочинності вживаються, удосконалюється правова база боротьби з нею, але ця робота ще далека від завершення.
Значну увагу проблемі протидії організованій злочинності приділяють кримінологія та кримінально-правова теорія. Зарубіжна кримінологія досліджує цю проблему давно і досягла в цьому певних результатів. Феномен організованої злочинності та окремих її аспектів розглядався в роботах Алексєєва В.О., Адашкевича Ю.М., Антоняна Ю.М., Альбіні Д., Айенні Ф., Волобуєва А.Н., Ванюшкіна С.В., Галіакбарова Р.Р., Гурова О.І., Галкіна Є.Б., Долгової А.І., Дьякова С.В., Ємельянова О.С., Емінова В.Є., Іванова М.Г., Іншакова С.М., Карпеця І.І., Ковальова М.І., Кузнєцової Н.Ф., Козлова Ю.Г., Крессі Д., Келлі Р., Кларка Р., Лунєєва В.В., Мартенса Ф., Нікіфорова А.С., Номоконова В.А., Осіна В.В., Овчинського В.С., Овчинського А.С., Пахомова В.Д., Разінкіна В.С., Репецької А.Л., Сатерленда Е., Стручкова М.А., Слінька М.І., Топільської О.В., Тремблея П., Устінова В.С., Шеллі Л. та інших.
В Україні захищено декілька кандидатських дисертацій з окремих аспектів протидії організованій злочинності. Ця проблема в кримінологічному та кримінально-правовому аспектах розглядалась у роботах Андрушка П.П., Борисова В.І., Бурчака Ф.Г., Гуторової Н.О., Даньшина І.М., Ємельянова В.П., Єфремова С., Зелінського А.Ф., Картавцева В., Кальмана О.Г., Куца В.М., Кулика О.Г., Марчука Є.К., Мельника М.І., Литвака О.М., Рибакова В.І., Сташиса В.В., Стручкова М.А., Савченка Д., Тація В.Я., Хавронюка М., Шапченка С., Шостко О.Ю. та інших.
Разом з тим, до цього часу виникають складнощі з розмежуванням видів злочинних угруповань, трактуванням низки пов’язаних з ними понять, що негативно позначається на стані протидії організованій злочинності. З деяких питань точки зору науковців лишаються полярними, що призводить часом до ігнорування вельми суттєвих положень у висловлюваннях їх опонентів.
Таким чином, недостатня розробленість проблеми протидії організованій злочинності, значущість питань, що з неї випливають, для подальшого розвитку кримінологічної та кримінально-правової науки, удосконалення законодавства та практики його застосування, потреба подальшої активізації заходів протидії діяльності злочинних угруповань, стали підставою для вибору теми дисертаційного дослідження.
Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного університету внутрішніх справ на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376.
Метою дослідження є розробка класифікації злочинних угруповань та комплексу кримінологічних заходів протидії їх діяльності. З урахуванням цього перед дослідженням поставлено наступні завдання: 1) викласти уніфіковану класифікацію злочинних угруповань; 2) дати кримінологічну характеристику злочинних угруповань, що діють в Україні; 3) виявити механізм діяльності злочинних угруповань; 4) розглянути факторний комплекс існування, поширення та відтворення організованої злочинності; 5) сформулювати і обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування, положень деяких інших галузей законодавства; 6) сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо системи заходів протидії діяльності злочинних угруповань.
Об’єктом дослідження є проблема класифікації злочинних угруповань, механізму їх діяльності, а також проблема протидії злочинним угрупованням в їх науковому та практичному аспектах.
Предметом дослідження є кримінальна статистика в частині, що стосується організованої злочинності, чинне українське та зарубіжне законодавство, що встановлює відповідальність за організовану злочинну діяльність, практика його застосування, система наукових розробок, що стосується досліджуваної проблематики.
Методологічну основу дисертації становлять положення загальної теорії та деякі спеціальні методи пізнання. У процесі дослідження використовувались такі наукові методи: порівняльний (у процесі аналізу теоретичних поглядів стосовно класифікації організованих злочинних угруповань); історичний (при аналізі розвитку організованої злочинності на теренах колишнього СРСР та сучасної України, формування правової бази протидії цьому виду злочинності); системно-структурний (під час обробки та узагальнення емпіричного матеріалу, розробки узагальненої класифікації організованих злочинних угруповань); формальної логіки (у ході аналізу об’єкта дослідження та вчення, що його відображає); юридичного аналізу (при формулюванні пропозицій стосовно внесення змін та доповнень до чинного законодавства з метою активізації протидії організованій злочинності); статистичного аналізу (під час вивчення матеріалів кримінальних справ, інших емпіричних матеріалів); конкретно-соціологічні (при проведенні контент-аналізу преси, вивчення думок працівників правоохоронних та інших державних органів відносно досліджуваної проблематики). У процесі написання дисертації використовувалися досягнення наук кримінального права, кримінології, загальної теорії права, психології, соціології, філософії та ін.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, Кримінальний кодекс України, нормативні акти різних галузей права, акти законодавства низки зарубіжних держав.
Емпірична база дослідження складається з вивчення й аналізу 198 кримінальних справ, що знаходилися у провадженні слідчих підрозділів УМВС України в Харківській області за період з 1997 по 2004 роки, аналізу статистичних звітів та інформаційно-аналітичних матеріалів МВС України за аналогічний період, контент-аналізу матеріалів преси за 1995 – 2004 роки, експертних висновків, відомчих, прокурорських та судових узагальнень практики протидії організованій злочинності.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській кримінологічній науці монографічним дослідженням уніфікованої класифікації злочинних угруповань та механізму їх діяльності.
Конкретний внесок в розробку наукових проблем полягає в особистому обґрунтуванні низки нових положень, важливих для кримінологічної та кримінально-правової науки та правозастосовчої практики, зокрема:
1.Уніфіковано наявні в наукових розробках класифікації злочинних угруповань в єдину.
2. Виявлено механізм діяльності злочинних угруповань.
3. Запропоновано криміналізацію насильницьких дій, пов’язаних зі зведенням рахунків між собою учасниками злочинних угруповань.
4. Обґрунтовано доцільність змін до кримінального законодавства України про відповідальність за незаконне поводження з спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації.
5. Аргументовано пропозицію про вдосконалення кримінально-правової регламентації відповідальності за фінансування організованих злочинних груп або злочинних організацій та встановлення кримінальної відповідальності за передачу злочинним угрупованням відомостей, що становлять державну або іншу захищену законом таємницю.
6. Доводиться доцільність введення кримінальної відповідальності за ввезення, виготовлення, збут та розповсюдження творів, що пропагують злочинний спосіб життя, злочинні звичаї та традиції.
7. Обґрунтовано поняття стійкості організованих злочинних угруповань виходячи з критерію здатності угруповання до протидії його викриттю та ліквідації правоохоронними органами.
8. Сформульовано новий склад злочину “організована злочинна діяльність” та запропоновано відповідні доповнення до Кримінального кодексу України.
9. Обґрунтовано пропозиції щодо створення загальнодержавної стратегії протидії діяльності злочинних угруповань та запропоновано нову концепцію Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
Висновки та пропозиції дисертаційного дослідження можуть використовуватись: а) у науково-дослідницькій діяльності - як матеріал для подальшої розробки проблеми протидії організованій злочинності; б) у правотворчості – при внесенні змін до Кримінального кодексу України, розробці інших законодавчих актів України; в) у правозастосовчій діяльності – для удосконалення практики боротьби з організованою злочинністю; г) у навчальному процесі – при підготовці відповідної навчально - методичної літератури, а також в науково-дослідницькій роботі студентів та курсантів.
Основні положення дисертаційного дослідження викладено у шести наукових публікаціях, обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ. Низка її положень обговорювалась на міжнародній науково-практичній конференції “Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України” (м. Харків, 27-28 травня 1999 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Боротьба з торгівлею людьми: вдосконалення роботи правоохоронних органів та взаємодія з міжнародними й неурядовими організаціями” (м. Харків, 2-3 червня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Питання застосування нового кримінального кодексу України” (м. Харків, 25-26 жовтня 2001 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність” (Харків, 11-12 травня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Співробітництво держави та громадськості з питань протидії торгівлі людьми” (м. Євпаторія, 20-22 травня 2004 р.), міжнародному науково-практичному семінарі “Національний та міжнародний механізм протидії торгівлі людьми: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 24-25 червня 2004 р.). Отримані результати дослідження використовуються при читанні лекцій, проведенні семінарських та практичних занять з кримінології та кримінального права. За результатами дослідження підготовлено доповідну записку, адресовану відповідним комітетам Верховної Ради України.
У відповідності до завдань та мети дослідження структура дисертації складається зі вступу, двох розділів, висновку та додатків.
У першому розділі “Стан організованої злочинності та класифікація злочинних угруповань” розглядається розвиток організованої злочинності на теренах України, досліджується сучасний її стан, аналізуються теоретичні погляди стосовно класифікації організованих злочинних угруповань та пропонується їх уніфікована класифікація.
У другому розділі “Механізм діяльності організованих злочинних угруповань та протидія організованій злочинності” досліджується механізм діяльності злочинних угруповань, факторний комплекс існування, поширення та відтворення організованої злочинності, пропонуються заходи протидії їх впливу та формулюється концепція нового законодавчого акту про протидію організованій злочинності.
Висновок вміщує підсумки дисертаційного дослідження, подає рекомендації дисертанта, спрямовані на активізацію боротьби з організованою злочинністю.
Додатки містять список використаних джерел (291 найменування), а також аналітичні таблиці, проекти нормативних актів.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У даному дисертаційному дослідженні було розглянуто історію виникнення і розвитку організованої злочинності, її сучасний стан на теренах України, проаналізовано теоретичні погляди на класифікацію організованих злочинних угруповань та здійснена спроба її уніфікації, досліджено механізм діяльності організованих злочинних угруповань та основні фактори, що, на нашу думку, сприяють існуванню, поширенню та відтворенню організованої злочинності, коротко окреслено основні проблеми формування загальнонаціональної стратегії протидії організованій злочинності. Викладене у дослідженні дає можливість сформулювати такі основні висновки.
На нашу думку, підхід до розгляду історії розвитку організованої злочинності починаючи лише з 1917 року, видається обмеженим. Організована злочинність існувала завжди, але проявлялася у різних формах.
Віднесення до проявів організованої злочинності, хай навіть і політичної спрямованості, організацій, що діяли у напрямку спротиву радянській владі протягом громадянської війни та після її завершення, видається помилковим. Ці прояви доцільно розглядати у контексті суб’єктивності їх оцінки панівною владою.
З урахуванням здійсненого дослідження можна здійснити умовну періодизацію розвитку організованої злочинності в Україні на одинадцять етапів, які включають: 1) з давніх часів і до кінця ХІХ – початку ХХ століття – існування розрізнених злочинних угруповань, здебільшого примітивних, загальнокримінальної спрямованості; 2) з початку ХХ століття до початку 1920-х років – сплеск злочинності, в тому числі організованої, внаслідок соціальних потрясінь; 3) з початку по кінець 1920-х років – існування організованої злочинності головним чином економічної спрямованості, під прикриттям різних, в основному фіктивних, економічних структур; 4) з кінця 1920-х по початок 1940-х років – домінування загальнокримінальної організованої злочинності, виникнення “злодіїв у законі”; 5) з початку 1940-х по середину 1950-х років – сплеск діяльності бандитських форм організованої злочинності; 6) з середини 1950-х по початок 1960-х років – поступова латентизація організованої злочинності загальнокримінальної спрямованості, зародження та становлення організованої злочинності економічної спрямованості; 7) з початку 1960-х по початок 1970-х років – домінування організованих злочинних угруповань економічної спрямованості, приховане існування організованих злочинних угруповань загальнокримінальної спрямованості; 8) з початку по кінець 1970-х років – “відродження” загальнокримінальної організованої злочинності, намагання взяти під контроль злочинні угруповання економічної спрямованості, конфлікти між цими типами злочинних угруповань; 9) з кінця 1970-х років по середину 1980-х років - поєднання зусиль загальнокримінальних та економічних форм організованої злочинності, прихована експансія організованої злочинності до різних сфер суспільного життя; 10) з середини 1980-х по початок 1990-х років – бурхливий розвиток організованої злочинності, набуття зухвалого характеру її експансії до суспільного життя, встановлення міжнародних зв’язків; 11) з початку 1990-х років по теперішній час – формування усталених структур організованої злочинності, її активна протидія державним органам, встановлення нею контролю майже за всіма сферами суспільного життя, транснаціоналізація організованої злочинності, поширення її згубного впливу на суспільні інституції, блага, цінності та відносини.
Дослідження стану виявлення організованої злочинності дає підстави цілковито погодитися з твердженнями вчених-кримінологів, що найбільш небезпечна законспірована економічна організована злочинність, яка спричиняє величезну шкоду державі і суспільству, практично не виявляється, і статистика про організовану злочинність є зміщеною до її примітивно кримінальних форм. В організованих злочинних угрупованнях домінує непрацююча молодь, до організованої злочинності втягнені представники всіх соціальних груп. Має місце загрозлива тенденція до контролю організованою злочинністю основних сфер суспільного життя. У той же час зменшення кількості виявлених організованих злочинних груп не може бути оцінено однозначно, як реальне зменшення їх кількості. Декларована окремими політичними діячами швидка та повна ліквідація організованих злочинних угруповань є сумнівною.
Одночасно неприпустимим є утвердження в суспільній свідомості вкрай шкідливих та деморалізуючих установок на неминучу поразку суспільства у протистоянні з організованою злочинністю.
Видається, що чинні статистичні звіти є недостатніми для отримання повних і достовірних даних про організовану злочинність, вони потребують вдосконалення, хоча проблема комплексного дослідження організованої злочинності цим не вичерпається, оскільки вона є більш широкою, причому в цьому сенсі слід погодитися з деякими вченими-кримінологами, які стверджували, що матеріали правоохоронних органів ніколи не призначалися для використання як джерела досліджень, вони являють собою матеріали поліцейських розслідувань, що зосереджені на інформації, необхідній для вимоги звинувачувального акту та засудження окремих злочинців, в них трохи говориться про те, як учасники злочинної діяльності організуються, але не говориться нічого про відносини між організованою злочинністю та іншими частинами суспільства. Існує потреба розробки спеціальних методики та методології дослідження організованої злочинності для отримання повних та достовірних даних про її стан, постійного відстеження тенденцій розвитку організованої злочинності з одночасним переглядом підходів до аналітичної роботи у правоохоронних органах, особливо у спецпідрозділах по боротьбі з організованою злочинністю, відмовою від їх завантаження “глобальними” аналізами за мізерні, з точки зору кримінологічної значущості, періоди часу, такі як тиждень або один-два місяці, переглядом критеріїв оцінки результатів оперативно-службової діяльності спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, з одночасним відходом в цій оцінці від своєрідного культу статистичних даних, гіпертрофійованих “цифроманії” та “відсоткоманії”, що відзначаються в літературі як вкрай шкідливі для правоохоронної практики.
Аналіз пропонованих у літературі типологій організованих злочинних угруповань дозволяє виробити їх уніфіковану класифікацію за такими критеріями: 1) за кримінально-правовими ознаками злочинних угруповань; 2) за характером складу учасників злочинних угруповань; 3) за рівнем наявних корумпованих зв’язків злочинних угруповань; 4) за видом структурованості злочинних угруповань; 5) за етнічною структурою злочинних угруповань; 6) за географією діяльності злочинних угруповань; 7) за характером виникнення злочинних угруповань; 8) за наявністю легального прикриття діяльності злочинних угруповань. Діяльність організованих злочинних угруповань повинна аналізуватися відповідними підрозділами правоохоронних органів з урахуванням одночасно всіх зазначених критеріїв їх класифікації.
Механізм злочинної діяльності організованого злочинного угруповання, на нашу думку, можна визначити як спосіб взаємодії злочинного угруповання та середовища, результатом якого є злочинна діяльність угруповання, і включає в себе особливості його функціонування, структуру розподілу ролей та функцій, планування та етапи реалізації його злочинної діяльності, сукупність факторів його зовнішнього та внутрішнього середовища.
Особливості функціонування організованого злочинного угруповання потрібно розглядати крізь призму своєрідних стадій його існування: 1) виникнення злочинного угруповання; 2) його розвиток і трансформація; 3) консолідація та усталення злочинного угруповання; 4) експансія та монополізація сфер злочинної діяльності; 5) структуризація (“бюрократизація”) злочинного угруповання; 6) його розпад або подальша трансформація.
Заходи протидії експансії та монополізації злочинних угруповань на нашу думку, окрім аналогічних визначеним стосовно протидії виникненню, розвитку та трансформації, консолідації та усталенню злочинних угруповань, повинні включати норму-заборону насильницьких дій, пов’язаних зі зведенням рахунків між собою учасниками організованих злочинних угруповань та розподілом між ними сфер впливу.
Розподіл ролей в кримінально-правовому сенсі у кожному організованому злочинному угрупованні незалежно від сфер його злочинної спеціалізації цілком вміщується в існуючу багато років законодавчо визначену конструкцію функцій виконавця, організатора, підмовника та пособника. У кримінологічному ж сенсі значимим є те, що ролі та функції чітко розподіляються відповідно до характеру злочинної діяльності певного організованого злочинного угруповання, обумовленого його конкретною сферою злочинної спеціалізації.
Під час аналізу механізму діяльності конкретного злочинного угруповання необхідно враховувати такі фактори його діяльності, які складатимуть своєрідне внутрішнє та зовнішнє середовище організованого злочинного угруповання: 1) повний комплекс характеристик угруповання; 2) особливості потерпілих від діяльності угруповання; 3) конкуруючі угруповання; 4) замовників злочинів та споживачів заборонених товарів та послуг; 5) осіб, що сприяють діяльності угруповання; 6) стосунки угруповання з державними органами; 7) технічну оснащеність угруповання; 8) озброєність угруповання; 9) грошові та матеріальні ресурси угруповання; 10) співпрацю та зв’язок з іншими угрупованнями; 11) інформаційне забезпечення діяльності угруповання.
Протидіяти технічній оснащеності організованих злочинних угруповань видається можливим головним чином за допомогою активного вилучення у їх учасників наявних технічних засобів, але, окрім цього, доцільним є вдосконалення чинного кримінального законодавства, зокрема ст.359 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, оскільки чинна редакція ст.359 КК України залишає поза увагою правозастосовника незаконні придбання, виготовлення, зберігання та збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, що, на нашу думку, не сприяє посиленню протидії їх незаконному обігу. Крім того, для більшої зручності правозастосування доцільним видається дати законодавче тлумачення поняття спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Доцільним є встановлення кримінальної відповідальності за фінансування організованих злочинних угруповань.
Захист від розвідувальної діяльності злочинних угруповань доцільно здійснювати за допомогою введення до Кримінального кодексу України норми, яка встановлювала б відповідальність за збирання або передачу злочинним угрупованням відомостей, що становлять державну або іншу захищену законом таємницю.
З урахуванням висловлених у науковій літературі позицій можна виділити економічні, політичні, соціальні, морально-психологічні, правові та організаційно-управлінські фактори існування, поширення та відтворення організованої злочинності.
Для послаблення фактору усталення у суспільній свідомості стереотипу соціальної близькості кримінального елементу потрібно передбачити кримінальну відповідальність за ввезення, виготовлення, збут та розповсюдження творів, які пропагують злочинний спосіб життя, злочинні звичаї та традиції.
Під стійкістю злочинного угруповання слід розуміти його здатність до активної протидії заходам правоохоронних та інших державних органів щодо припинення його діяльності або попередження вчинення ним нових злочинів.
У Кримінальному кодексі України стаття 255 має бути викладена у новій редакції з урахуванням вимог полегшення правозастосування цієї норми та забезпечення притягнення учасників злочинних угруповань до відповідальності насамперед саме за цією статтею.
Стримуванню протидії злочинним угрупованням відсутністю чітких правових визначень може зарадити лише невідкладна та розумна систематизація законодавства, починаючи з прийняття Закону України “Про нормативно–правові акти” і закінчуючи усуненням багатоманітності і суперечливості різного роду підзаконних актів, які взагалі слід звести до необхідного мінімуму.
Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” на даний момент не повною мірою відповідає потребам протидії організованій злочинності, тому доцільно викласти цей закон у новій редакції, скоротивши і спростивши його назву, котру можна сформулювати як Закон України “Про заходи протидії організованій злочинності”.
Загальним підсумком дисертаційного дослідження є потреба розробки нової методики вивчення організованих злочинних угруповань, доцільність розгляду в аналітичній роботі правоохоронних органів та дослідницькій роботі наукових установ кожного організованого злочинного угруповання крізь призму уніфікованої їх класифікації, необхідність зміни декількох чинних та встановлення ряду нових кримінально-правових заборон, спрямованих на протидію організованій злочинності, реального реформування системи спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та вироблення і законодавчого закріплення загальнодержавної стратегії протидії організованій злочинності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акутаев Р.М. Латентная преступность: актуальность проблемы и понятие // Государство и право. – 1997. – №12. – С.79-87.
2. Акутаев Р.М. К вопросу о методах измерения латентной преступности // Государство и право. – 1998. – №7. – С.57-60.
3. Акутаев Р.М. Некоторые аспекты борьбы с искусственно-латентной преступностью // Государство и право. – 1999. – №3. – С.44-52.
4. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. - М.: Норма, 2001. - 496 с.
5. Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. - Х., 2002. - 19 с.
6. Аминов Д.И. О некоторых подходах к новым признакам организованных групп в уголовном праве // Проблемы борьбы с организованной преступностью. – М.: Московский институт МВД России. - 1996. - С.149-154.
7. Амбарцумов А.А., Стреликов Ф.Ф. 1000 терминов рыночной экономики: Справочное учебное пособие. М.: Крон-Пресс, 1993. - 302 с.
8. Аналітичні довідки з окремих напрямків боротьби зі злочинністю за 1 півріччя 1999 року. К.: ГШ МВС України, 1999. - 36 с.
9. Андрианов С.Н., Берсон А.С., Никифоров А.С. Англо-русский юридический словарь. – М.: Русский язык, 1993. - 509 с.
10. Андрєєв Д. Буферна зона Європи // Міліція України. - 1998. - №7-8. - С.30-31.
11. Андреєв Д. Бериславський райвідділ на тлі президентського указу // Іменем закону. – 1995. - №4. - С.8.
12. Андреєв Д. Світовий секс-бізнес остаточно визначив Україні місце в своїй структурі // Іменем закону. – 1998. - №9. - С.9.
13. Антонян Ю.М., Пахомов В.Д. Организованная преступность и борьба с ней //Сов. государство и право. - 1989. - №7. - С.65-73.
14. Антонян Ю.М., Верещагин В.А., Калманов Г.Б. Тюремная субкультура и нейтрализация ее негативных последствий // Государство и право. - 1996. - №10. - С.72-79.
15. Афанасьєв В.В., Буроменський М.В., Шостко О.Ю., Чаричанський О.О., Зайда В.В. Деякі питання боротьби з організованою злочинністю в США та окремих європейський країнах // Питання боротьби зі злочинністю. Вип. 4. - Х.: Право, 2000. - С. 95-121.
16. Бажанов М.І., Грошевий Ю.М., Сташис В.В., Тацій В.Я., Баулін Ю.В., Борисов В.І., Тодика Ю.М., Битяк Ю.П., Голіна В.В., Жигалкін П.І., Зеленецький В.С., Матусовський Г.А., Задихайло Д.В., Сибільова Н.В. Про стан законодавства щодо боротьби з корупцією і організованою злочинністю та пропоновані зміни і доповнення до нього // Питання боротьби зі злочинністю. Вип. 1. - Х.: Право, 1997. - С. 69-87.
17. Бажанов М.И. Понятие организованной преступной группы и преступной организации // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. – Х.: НЮАУ, 2000. - С.7-25.
18. Баляба А.В., Виленская Э.В., Дидоренко Э.А., Розовский Б.Г. Криминология: приглашение к дискуссии. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. - 318 с.
19. Баранец В. Потерянная армия: записки полковника Генштаба. М.: Коллекция «Совершенно секретно», 1998. - 544 с.
20. Бачинський Л., Плаксін О. Реальна боротьба з кримінальними лідерами у нас ще попереду // Іменем закону. - 1995. - №37. - С.3.
21. Белокуров О.В. Организованная преступность: история развития и формы проявления // Вестник МГУ. Серия 11, Право. - 1992. - №4. - С.52-58.
22. Биттер А. Функционирование агропродовольственного рынка в условиях низкой платежеспособности населения // Экономика Украины. - 1998. - №2. - С. 60-66.
23. Богданов А.А. Тектология: всеобщая организационная наука. В 2 кн. – М.: Экономика. – 1989. - Кн.1. - 351 с.
24. Борьба с организованной преступностью. (Обзор откликов читателей) // Соц. законность. – 1988. - №11. - С.25-27.
25. Булатов Р. Подростково-молодежные группировки // Сов. юстиция. - 1991. - №2. - С.23-25.
26. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Вища школа, 1986. – 208 с.
27. Быков В. Признаки организованой преступной группы // Законность. - 1998. - №9. - С.4-8.
28. Быков В. Виды преступных групп // Российская юстиция. – 1997. - №12. - С.19-20.
29. Вавіровський М., Дорчинець Д. Нічого не хочу просити у держави // Іменем закону. – 1995. - №2. - С.3.
30. Вавіровський М, Іщенко О. В грошей очей немає, але вони є у ділків з липкими руками і бездонними кишенями // Іменем закону. – 1995. - №3. - С.3.
31. Вдосконалювати діяльність підрозділів міліції задля зміцнення правопорядку // Іменем закону. – 1995. - №24. - С.3.
32. Вауліна О. Бідність як ганьба неспроможного суспільства // Голос України. – 2002. – №129. - С.5.
33. Водько Н. Уголовный кодекс о борьбе с организованной преступностью // Российская юстиция. - 1997.- №4. - С.15-16.
34. Волобуев А., Галкин Е. Организованная преступность и ее сущность // Сов. юстиция. – 1989. - №21. - С.9-11.
35. Волобуев А.М. Организованная преступность в СССР: проблемы и перспективы борьбы // Проблемы борьбы с организованной преступностью. – М.,1990. - С.5-13.
36. Всеволодов В. Деякі ознаки, що визначають організовану злочинність // Право України. - 1994. - №5 – 6. - С.39 – 41.
37. Гайданов О. Активизировать борьбу с организованной преступностью // Соц . Законность. - 1989. - №5. С.48-49.
38. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. - М.: Юридическая литература, 1980. - 80 с.
39. Гальперин И. Организованная преступность, коррупция и уголовный закон // Соц. Законность. - 1989. - №4. С.34-37.
40. Геворгян Г. Преступные этнические формирования // Законность. - 1999. - №9. - С.36-38.
41. Гелетко М., Бондарчук А. Перемога буде за нами, якщо в боротьбі зі злочинністю кількість перейде в якість // Іменем закону. - 1995. - №15. - С.3.
42. Говорухин С.С. Страна воров на дороге в светлое будущее. - Нарва: Шанс, 1994. - 400 с.
43. Голик Ю.В. Преступность в СССР: проблемы старые и новые //Сов. государство и право. - 1991. - №2. - С.20-28.
44. Голина В.В. Попередження злочинності правоохоронними органами. – К.: НМК ВО, 1991. - 92 с.
45. Горбачевський В. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення // Право України. - 1999. - №5. - С.58-61.
46. Гриб В.Г. Современные тенденции организованной преступности, действующей в сфере экономики // Проблемы борьбы с организованной преступностью. М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. - С. 56-62.
47. Гриб В.Г., Астрошабов А.В., Шайдаев Ш.Г. Мафия в России: современное состояние, прогноз. //Проблемы борьбы с организованной преступностью. М.: Московский институт МВД России, 1996. - С.11-17.
48. Гришко А.Я. Криминологическая и уголовно-правовая характеристика субъекта организованных преступных формирований. // Криминологический журнал. - 2001. - №1. - С. 30-33.
49. Гуров А., Щекочихин Ю. Лев прыгнул! Диагноз: организованная преступность. Проведены первые исследования // Литературная газета. - 1988. - №29. - С.13.
50. Гуров А.И. От эмоций к фактам (взгляд на проблему организованной преступности) // Соц. законность. - 1988. - №10. - С.33-36.
51. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М.: Юридическая литература, 1990. - 304 с.
52. Гуров А.И. Красная мафия. – М.: Самоцвет - МИКО «Коммерческий вестник»,1995. - 352 с.
53. Даньшин І. Про організовану злочинність в СРСР і заходи боротьби з нею // Рад. право. - 1990. - №6. - С.48-52.
54. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 т. - М.: Гос. издательство иностранных и национальных словарей. – 1956.
55. Державна програма боротьби зі злочинністю. Затверджена Постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року // Урядовий кур’єр. - 1993. - № 117-118. - С. 8-12.
56. Джига М. Завжди на передньому краї // Міліція України. - 1999. - №3-4. - С.6 -7.
57. Дмитриенко М. Уголовные дела о бандитизме // Законность. - 1999. - №1. -С.26-27.
58. Довідка УКР УМВС України в Харківській області №45/1243 від 13.10.97.
59. Долгова А.И. Организованная преступность, ее развитие и борьба с ней // Организованная преступность-3. - М.: Криминологическая ассоциация, 1996. - С.6-56.
60. Долгова А.И. Преступность, ее виды и организованная преступность // Проблемы борьбы с криминальным рынком, экономической и организованной преступностью. - М.: Криминологическая ассоциация, 2001. - С.3-8.
61. Долгова А.И., Аргунова Ю.Н., Астанин В.В., Ванюшкин С.В., Евланова О.А., Ильин О.С., Королева М.В., Романова А.Г., Юцкова Е.М. Преступность в России и ее изменения в конце ХХ века // Преступность в России и проблемы борьбы с ней. - М.: Российская криминологическая ассоциация, 2001. - С. 3-71.
62. Доповідна записка головного слідчого управління МВС України Міністру внутрішніх справ України від 30.01.2000 року з резолюцією Першого заступника Міністра внутрішніх справ України від 31.01.2000 року №481/Бч.
63. Дурдинець В. Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи вирішення // На злочинність - усім миром. - К.: НАВСУ, 1998. - С.30-34.
64. Ермилин И. Законодательство Канады: что такое «конфликт интересов»? // Сов. юстиция. - 1990. - №23. - С.28-30.
65. Ермилин И. На пороге рынка (государственная служба и коррупция) // Сов. юстиция. - 1990. - №17. - С.6-8.
66. Епишин С.С. Организованная преступная группа и ее признаки // Проблемы борьбы с организованной преступностью. – М., 1990. - С.81-89.
67. Емельянов А.С. Проблема исследования генезиса организованной преступности // Проблемы борьбы с организованной преступностью. – Москва., 1990. - С.48-52.
68. Євдокимов В. Запобігання корупції серед суддів: правові проблеми // Право України. - 1999. - №5. - С.54-57.
69. Єфремов С. Організованість у злочинності та рівні організованої злочинності. // Право України. - 2003. - №1. - С.58-62.
70. Жилін Є. Будемо самознищуватися? // Іменем закону. - 1995. - №2. - С.9.
71. Жилін Є. Єдине, що зараз справно працює в державі – швидка допомога і міліція // Іменем закону. - 1995. - №13. - С.3.
72. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року №3341-XII // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К.: Штаб МВС України., 1993. - 507 с.
73. Заходи по посиленню боротьби з організованою злочинністю (брифінг у МВС УРСР) // Рад. право. - 1990. - №1. - С.89-90.
74. Заява фракції Соціалістичної партії України в Верховній Раді України з приводу звернення Президента України Л. Кучми до народу України 24 серпня 2002 року // Голос України. - 2002. - №158. - С.4.
75. Зайченко В. Розкрадання культурних цінностей. Проблема потребує вирішення // Міліція України. - 1998. - №5. - С.22-23.
76. Захаров В.І. Слідство Криму: де буде просвіток? // Іменем закону. - 1995. - №9. - С.3.
77. Зелінський А.Ф. Злочинна діяльність: поняття та відповідальність // Рад. право. - 1991. - №12. - С.19-21.
78. Зелинский А.Ф. Криминология. Курс лекций. - Х.: Прапор, 1996. - 260 с.
79. Зелінський А., Литвак О. Деякі зауваження кримінологів до проектів Кримінального кодексу України // Право України. - 1999. - №5. С.70-73.
80. Іващенко О. Великі проблеми малого бізнесу //Міліція України. - 1998. - №2. - С.18-19.
81. Иванов Н.Г. Уголовная ответственность за вымогательство //Сов. юстиция. - 1989. - №10. - С.27-28.
82. Иванов Н. Организованная преступность и институт соучастия // Сов. юстиция. - 1990. - №10. - С.4-5.
83. Иванов Н.Г. Организованная преступность и совершенствование уголовного законодательства о соучастии // Сов. государство и право. - 1990. - №7. - С.65- 73.
84. Иванов Н.Г. Групповая преступность: содержание и вопросы законодательного регулирования // Государство и право. - 1996. - №9. - С.67-76.
85. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Инфра-М - Норма., 1997. - 383 с.
86. Кальман О.Г. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - №4. С. 188-191.
87. Кальман О.Г. Кримінологічна характеристика і попередження господарських і корисливих службових злочинів, учинених злочинними групами //Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. – Х., 2000. – Вип. 1. С. 181-193.
88. Кальман О.Г. Організована економічна злочинність і корупція в Україні: проблеми протидії. Книга 2 //Правові проблеми боротьби зі злочинністю. - Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2002. С. 5-30.
89. Кальман О.Г. Стан і головні напрямки попередження економічної злочинності в Україні: теоретичні та прикладні проблеми - Х.: «Гімназія», 2003. - 352 с.
90. Кальман О.Г. Корупція і організована злочинність: їх причинні та функціональні взаємозв’язки // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським університетом у Вашингтоні. Вип. 6. - Х.: Право, 2003. - С. 167-189.
91. Каретников И.В. Криминологические проблемы отбывания наказания в виде лишения свободы // Сов. Государство и право. - 1989. - №.10. - С.66-72.
92. Картавцев В., Савченко Д. Організована злочинність у США за матеріалами досліджень американських кримінологів) //Рад. право. - 1990. - №6. С.48-52.
93. Картавцев В., Савченко Д. Організована злочинність та кримінальний закон // Рад. право. - 1991. - №8. - С.16-19.
94. Карышев В. Организованная преступность в некоторых европейских странах // Соц. законность. - 1989. - №9. - С.74-75.
95. Клим І. Зона протистояння // Іменем закону. - 1995. - №16. - С.11.
96. Ковальчук Т. Глухі кути ортодоксального монетаризму // Голос України. - 1996. - №213. - С.6-7.
97. Козлов Ю.Г. Социальная база организованной преступности: опыт экономико–криминологического анализа // Проблемы борьбы с организованной преступностью. - М., 1990 - С.21-30.
98. Козлов Ю.Г., Слинько М.И. Организованная преступность: структуры и функции // Изучение организованной преступности: российско-американский диалог. – М.: Олимп, 1997. - С.49-59.
99. Козусев А. Бандитизм: проблемы доказывания // Российская юстиция. - 1998. - №6. С.48-49.

100. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Под общ. ред. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М. – М.: Инфра-М - Норма, 1996. - 832 с.
101. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 роки. Затверджена Указом Президента України від 17 вересня 1996 року №837/96 // На злочинність – усім миром. - К.: НАВСУ, 1998. - С.284-325.
102. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки, затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000 // Юридичний вісник України. - 2001. - №3. - С.3-13.
103. Коннов А.И. Некоторые тенденции развития организованной преступной деятельности в Российской Федерации // Организованная преступность-3. - М.: Криминологическая ассоциация, 1996. - С.57-74.
104. Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - 1996. - №6. - С.42-47.
105. Константинов А. Коррумпированный Петербург. – С-Пб.: Фолио-пресс., 1997. - 448 с.
106. Корж В. Кримінальна відповідальність за корупційні діяння у сфері економіки (деякі проблеми) // Право України. - 1998. - №2. - С.69-70.
107. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации.- Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1987. - 268 с.
108. Косолапов А. Жорсткий монетаризм потребує корекції // Голос України. - 1996. - №104. - С.7-8.
109. Кравченко Ю., Юр’єв В. “Буду працювати не покладаючи рук…” // Іменем Закону. -1995. - №28. - С.1.
110. Кравченко Ю.Ф. Міліція намагається тримати ситуацію під контролем // Іменем Закону. - 1995. - №33. - С.3-4.
111. Кравченко Ю.Ф. Довіра людей – найвища оцінка роботи міліції // Іменем Закону. - 1997. - №51. - С.5.
112. Кривошеев С., Куц В., Соболев В. Обзор механизмов, средств и правоохранительных мер для борьбы с торговлей людьми в Украине. – К.: МОМ, 2002. - 112 с.
113. Криминологи о неформальных молодежных объединениях. Под ред. И.И. Карпеца. - М.: Юридическая литература, 1990. - 272 с.
114. Криминология. Общая часть. Учебник. Под ред. В.В. Орехова. - С-Пб.: Изд-во С.-ПбГУ, 1992. - 216 с.
115. Криминология. Учебник Под общ. ред. А.И. Долговой. – М.: Инфра-М- Норма, 1997. - 784 с.
116. Криминология. Учебное пособие. Под общ. ред. В.Е. Эминова. - М.: Норма-Инфра-М, 1997. - 160 с.
117. Криминология. Учебник. Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. М.: Юристъ, 1997. - 512 с.
118. Криминология. Учебник для юридических вузов. Под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. – С-Пб.: Лань, 1998. - 576 с.
119. Криминология. Учебник. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: БЕК, 1998. - 566 с.
120. Криминология – ХХ век. Под ред. В.Н. Бурлакова., В.П. Сальникова. – С-Пб.: Юридический центр Пресс, 2000. - 554 с.
121. Кримінальний кодекс України. Офіційний текст, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // Правовісник. - 2001. - №1. - 251 с.
122. Криміногенна ситуація в Україні за 1998 р.: оцінка, тенденції, проблеми, прогноз. - К.: ГШ МВСУ., УОІ МВСУ., НАВСУ, 1999. - 91 с.
123. Криміногенна ситуація в Україні за 2001 р.: оцінка, тенденції, прогноз. – К.: ГШ МВС України, 2002. - 38 с.
124. Крыштановская О. Нелегальные структуры в России //Социологические исследования. - 1995. - №8. - С.94-106.
125. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. - М.: Наука, 1986. -448 с.
126. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. - М.: Наука, 1976. - 286 с.
127. Кулик А.Г. Факторы, обусловливающие распространение организованной преступности в Украине // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. Х.: Харківський Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. - 2000. - С. 139-161.
128. Курченко В. Хабар – відмичка до будь-якого закону // Іменем закону. - 1995. - №13. - С.4.
129. Куц В. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути. - Х.: ІПЦ “Ксилон”, 1999. - 204 с.
130. Кучма Л.Д. Виступ на розширеному засіданні Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю 30 січня 1995 року // Іменем Закону. - 1995. - №6 - 7. - С.1-2.
131. Кучма Л.Д. Поставлені завдання мають бути виконаними. Заключне слово на спільному засіданні Ради національної безпеки та оборони України та Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України // Іменем Закону. - 1995. - №33.- С.4.
132. Кучма Л.Д. На сторожі законності й правопорядку. Виступ на церемонії вручення нагород працівникам міліції та сім’ям загиблих працівників ОВС // Іменем Закону. - 1997. - №1 - 2. - С.8.
133. Кучма Л.Д. Життя вимагає рішучих кроків у протидії злочинності // Право України. - 1999. - №4. - С.3 –6.
134. Лапенков В.К. Исторические формы организованной преступности в России // Проблемы борьбы с организованной преступностью. Материалы научно-практической конференции. - М.: НИиРИО Московского ин-та МВД РФ, 1996. - С.96-98.
135. Левошко В. Наркоманія – небезпека для всіх // Міліція України. - 1998. - №6. - С.22-23.
136. Лизогуб Б.В. Торгівля жінками як сфера діяльності злочинних угруповань // Вісник Університету внутрішніх справ. - Спецвипуск «Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. - Х. - 1999. - С.46-51.
137. Лизогуб Б.В. Про методологію дослідження організованої злочинності // Вісник ЛІВС МВС України. - 2000. - №2. - С.185-190.
138. Лизогуб Б.В. Про посилення протидії злочинним об’єднанням у сфері торгівлі людьми // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - №16. - С.76-82.
139. Литвак О. Про профілактику злочинності // Право України. - 1997. - №11. - С.11-14.
140. Литвиненко В., Валерко В. І “акули” потрапляють в тенета, або як “перекачують” суспільне багатство до рук криміналітету і чим це для нього закінчується // Міліція України. - 1999. - №7 - 8. - С.8-9.
141. Лихова С., Нагнойний Я. Бандитизм: спірні питання кваліфікації // Право України. - 1998. - №3. - С.75-76.
142. Логинов Е. Борьба с российской организованной преступностью: международный аспект // Законность. - 1998. - № 7. - С.36-39.
143. Луканов П., Бирюков Е. Бандитизм крайне опасен // Соц. законность. - 1990. - №8. - С.29-31.
144. Лунеев В.В. Преступность в СССР за 1988 г. Статистика и комментарий криминолога // Сов. государство и право. - 1989. - №8. - С.82-91.
145. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Норма, 1997. - 516 с.
146. Лунеев В.В. Криминологическая характеристика организованной преступности в России // Изучение организованной преступности: российско-американский диалог. – М.: Олимп, 1997. - С.33-48.
147. Лущай Ю. Организованная преступность: степени организованности // Соц. законность. - 1989. - №6. - С.45-47.
148. Маківчук О. Приправа із… фарби // Іменем закону. - 1995. - №3. - С.4.
149. Мальцев В. Ответственность за организацию незаконного вооруженного формирования и участие в нем // Российская юстиция. - 1999. - №2. - С. 44-45.
150. Марчук Є.К. Кримінальний закон проти організованої злочинності: яким йому бути? // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1998. - №3-4. - С.13-17.
151. Марчук Є.К. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочинних організацій. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 – Х.: Університет внутрішніх справ, 1998. – 22 с.
152. Матеріали кримінальної справи №10960085.
153. Матеріали кримінальної справи №10990009.
154. Матеріали кримінальної справи №10970080.
155. Матеріали кримінальної справи №10970068.
156. Матеріали кримінальної справи №62990445.
157. Матеріали кримінальної справи №10970084.
158. Матеріали кримінальної справи №10990019.
159. Матеріали кримінальної справи №18970085.
160. Матеріали кримінальної справи №78990032.
161. Матеріали кримінальної справи №60990136.
162. Матеріали кримінальної справи №56980447.
163. Матеріали кримінальної справи №18950003.
164. Мельник М. Німеччина на шляху боротьби з корупцією // Право України. - 1997. - №11. - С.111-115.
165. Мельник М., Хавронюк М. Вбивство на замовлення: деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації // Право України. - 1997. - №7. - С.45-49.
166. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. – К.: Атака, 2001. - 304 с.
167. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. Упорядн. М.І. Камлик, Є.В. Невмержицький, Л.М. Доля, А.О. Мельник. За ред. Романюка Б.В., Камлика М.І. - К.: Школяр, 1999. - 480 с.
168. Міліція - для людей. Інтерв’ю начальника УМВСУ в Полтавській області С.П. Черниха кореспондентові журналу “Міліція України” Д. Сокорову // Міліція України. - 1998. - №4. - С.6-7.
169. Модестов Н. Москва бандитская. – М.: Центрополиграф, 1996. - 395 с.
170. Моджорян Л.А. Современный терроризм – угроза миру и безопасности // Сов. государство и право. - 1990. - №3. - С.116-126.
171. Моцик О. Нові зусилля міжнародного співтовариства у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин // Рад. право. - 1990. - №3. - С.68-70.
172. Наумов О. До найманих вбивць слова не доходять… // Іменем закону. - 1995. - №1. - С.4.
173. Наумов О. Іскра, яка ледь не спалила Крим // Іменем закону. - 1995. - №27. - С.1-2.
174. Наумов О. Захват // Іменем закону. - 1995. - №43. - С.9.
175. Наумов О. У боротьбі між біржею праці і “бригадирами” виграють останні? // Іменем закону. - 1995. - №51. - С.6.
176. Некоторые направления организованной преступности в СССР // Проблемы борьбы с организованной преступностью. – М., 1990. С.30-36.
177. Николаев Н. О проблемах борьбы с организованной преступностью // Соц. законность. - 1988. - №6. - С.45-47.
178. Никифоров А.С. Об организованной преступности на Западе и в СССР // Сов. государство и право. - 1991. - №4. - С. 48-57.
179. Никифоров А.С. Контроль над преступностью в России // Государство и право. - 1994. - №5. - С.72-81.
180. Никулин С. Достаточно ли правовых средств в борьбе с организованной преступностью? //Соц. законность. - 1989. - №2. - С.50-52.
181. Новый большой англо-русский словарь. В 3 т. Под ред. Ю.Д. Апресяна, Э.М. Медниковой. – М.: Русский язык, 1998.
182. Оболенцев В.Ф. Актуальные проблемы латентной преступности // Проблеми законності. - 1998. - Вип. 34. - С.181-185.
183. Оболенцев В.Ф. Исследование латентной преступности методом анкетирования населения // Проблеми законності. - 2000. - Вип. 43. - С.162- 165.
184. Обсуждение проблем изучения организованной преступности на заседании Всесоюзного методологического семинара по актуальным проблемам криминологии // Сов. государство и право. - 1988. - №5. - С.129- 133.
185. Обсуждение проекта основ уголовного законодательства //Вестник МГУ. Серия 11. Право. - 1989. - №3. - С.46-64.
186. Овчинский В. Нетрадиционные группы молодежи // Соц. законность. - 1988. - №4. - С.43-44.
187. Овчинский В. Подростковая преступность в Москве // Сов. юстиция. - 1990. - №17. - С.14-15.
188. Овчинский В.С. ХХІ век против мафии. Криминальная глобализация и Конвенция ООН против транснациональной организованной преступности. – М.: Инфра-М, 2001. - 148