ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ

Короткий опис

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ОСОБЛИВОСТЕЙ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ 13
1.1. Розвиток законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх 13
1.2. Значення соціально-психологічного та вікового розвитку особи для кримінальної відповідальності 24
1.3. Проблеми вікової неосудності 52
РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ НА НЕПОВНОЛІТНІХ ЗЛОЧИНЦІВ 67
2.1. Правова природа примусових заходів виховного характеру за Кримінальним кодексом України 67
2.2. Система примусових заходів виховного характеру. Перспективи її розвитку 78
2.3. Особливості системи кримінальних покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх 106
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ЗВІЛЬНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ АБО ПОКАРАННЯ 143
3.1. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру 143
3.2. Умовне незастосування покарання до неповнолітніх 153
3.3. Умовно-дострокове звільнення неповнолітніх від відбування покарання 166
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
ДОДАТКИ 217

ВСТУП

Актуальність теми. Злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе особливу увагу вчених та практиків. На сьогодні це зумовлено не тільки тим, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду, але і тим, що в даний час неповнолітні – одна з найбільш кримінально уражених верств населення.
Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирішені завдання культурно-виховного характеру інтенсивно впливають на формування молодого покоління. В окремих випадках ці явища обумовлюють відчуження неповнолітніх від офіційних інститутів соціалізації, таких як сім’я, школа та ін.
В Україні великих розмірів набула проблема безпритульних дітей. За даними Міністерства освіти і науки України 12 тисяч дітей віком від 7 до 15 років ніде не навчаються, а отже виховання їх відбувається переважно на вулиці [1, с.13]. За останні п’ять років окреслилася стійка тенденція до збільшення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. В 1999 р. таких дітей в Україні налічувалось 103,4 тис. чоловік. Як правило, ці діти входять до “групи ризику” тобто такі, які найбільш схильні до вчинення правопорушень [2, с.18-26]. Особливого значення набула проблема алкоголізму та наркоманії серед неповнолітніх. Так, згідно з даними Інституту педагогіки, майже 93% обстежених дітей і підлітків вживають алкогольні напої, схильність до вживання алкоголю вже сформувалась у 17% учнів п’ятих, 25% - восьмих та 56% - одинадцятих класів [3, с.96]. Масовим стало явище перших наркотичних спроб серед підлітків 11-12 років [4, с.66]. Соціальна занедбаність неповнолітніх за умов плюралізму поглядів, відсутності чітких моральних орієнтирів сприяє виникненню та поширенню негативних явищ в середовищі неповнолітніх, які породжують злочинність.
Тому не дивно, що характерною особливістю злочинності неповнолітніх є тенденція до її зростання при досить значному скороченні рівня народжуваності. Відсоток приросту злочинності серед неповнолітніх з 1972 по 1998 рік в 3-4 рази перевищує приріст неповнолітнього населення за цей період. За даними офіційної статистики кількість лише зареєстрованих злочинів неповнолітніх зросла за вказаний період у 4 рази, кількість неповнолітніх злочинців – майже у три рази. Темпи зростання злочинності неповнолітніх майже втричі перевищували темпи зростання загальної злочинності [5, с.131]. Все більше суспільно небезпечні діяння неповнолітніх набувають форм жорстоких корисливо-насильницьких посягань. У переважній більшості випадків неповнолітні злочинці – це особи із антисоціальною спрямованістю і схильністю до стійких стереотипів антисуспільної поведінки. Випадково вчиняють злочини лише одиниці з них [5, с.133-135]. Помітно посилився зв’язок злочинності неповнолітніх з організованою злочинністю.
На фоні зростання злочинності серед неповнолітніх, зростає і кількість суспільно небезпечних діянь, які вчиняються особами до досягнення віку кримінальної відповідальності. Щорічно в Україні близько 12 тисяч дітей вчиняють такі діяння [6, с.20-23]. При цьому їх кількість щорічно зростає [7, с.57]. Ці діяння набувають все більше цинічного та жорстокого характеру. І що найжахливіше, зростає кількість вчинених ними вбивств [8, с.13].
На сьогодні суспільство та держава не можуть забезпечити ефективну систему попередження злочинності неповнолітніх. За сучасних умов розвитку суспільства визнається, що для неповнолітніх злочинців недостатнім є застосування лише медико-педагогічних заходів. В певних випадках держава змушена притягувати їх до кримінальної відповідальності. Проте і суворі каральні підходи, як показує історичний досвід, не виправдали себе.
Очевидним є те, що система кримінально-правового впливу на неповнолітніх злочинців потребує компромісного вирішення. Адже тут входять між собою в колізію з одного боку інтереси суспільства, які потребують захисту, а з іншого – інтереси охорони молодого покоління, важливість яких для майбутнього кожної нації не викликає сумнівів.
Суттєвий внесок у вирішення проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх зробили в своїх працях такі вчені як В.І. Арькова, З.А. Астеміров, Г.С. Гаверов, Н.І. Гуковська, А.І. Долгова, І.О. Кобзар, Л.М. Кривоченко, Г.М. Міньковський, Е.Б. Мельнікова, В.Ф. Мороз, В.С. Орлов, А.А. Прімаченок, І.М. Сабіров, Н.К. Семернева, М.О. Скрябін, К.К. Сперанський, М.С. Таганцев, А.П. Тузов, О.І. Чернишев, О.П. Чугаєв, Я.М. Шевченко, А.Е. Якубов, та ін.
Водночас окремі питання залишились недостатньо дослідженими або недослідженими взагалі. До числа таких малорозроблених проблем належать, зокрема: необхідність подальшої диференціації кримінальної відповідальності неповнолітніх різного віку; забезпечення прав неповнолітніх, які вчинили суспільно-небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності; вікова неосудність; правова природа ПЗВХ; система особливих покарань для неповнолітніх; створення гнучкої системи заходів впливу на поведінку неповнолітнього, якого було звільнено від реального відбування покарання з випробуванням, тощо.
Інтеграція України в міжнародну спільноту неможлива без повного приведення національного законодавства у відповідність до загальновизнаних міжнародних стандартів, які закріплені в таких міжнародно-правових актах як: Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи); Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила); Конвенція про права дитини; Правила ООН, які стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі [9; 10].
Вищевикладене в повній мірі обумовлює актуальність проведеного дослідження, що вимагає комплексного підходу до вирішення згаданих проблем з метою вироблення ефективної системи заходів кримінально-правового впливу на неповнолітніх злочинців, яка б максимально враховувала їх особливості, а також положення міжнародних актів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконане на кафедрі кримінального права і кримінології юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у межах досліджень, що проводяться кафедрою з теми “Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та практики його застосування”. Крім того, висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного КК України враховують положення Національної програми “Діти України”, затвердженої Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96, а також “Першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.
Мета і задачі дослідження. Дисертаційне дослідження має на меті комплексне вирішення питань кримінальної відповідальності неповнолітніх, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення норм діючого КК України, що стосуються особливостей їх кримінальної відповідальності з урахуванням національного досвіду, судової практики, досвіду інших держав, а також міжнародних стандартів в галузі охорони прав неповнолітніх. З урахуванням викладеного автор намагався вирішити наступні завдання:
- дати порівняльний ретроспективний аналіз кримінально-правових норм, що стосуються особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх;
- запропонувати нову кримінально-значиму періодизацію віку та визначити її вплив на кримінальну відповідальність неповнолітніх;
- обгрунтувати доцільність закріплення в КК України положень щодо вікової неосудності;
- виробити пропозиції щодо удосконалення систем ПЗВХ та кримінального покарання для неповнолітніх;
- довести необхідність більш диференційованого підходу до звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання та обгрунтувати відповідні пропозиції щодо удосконалення чинного КК України.
Враховуючи обмеження, які стосуються обсягу дисертаційного дослідження, в роботі не розглядаються особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності, погашення та зняття судимості. Це обумовлено також тим, що ці питання не видаються автору дискусійними, а їх висвітлення не стосується положень, що винесені на захист.
Об’єктом дослідження виступають проблеми особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх. Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України, практика його застосування, кримінально-правові норми законодавчих актів минулого та позаминулого століть, що були чинними в Україні, чинне кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав, статистичні дані, а також система наукових поглядів з приводу розглядуваних проблем.
Методологічною основою дослідження є прийняті сучасною правовою наукою загальнонаукові методи пізнання, що грунтуються на визнанні загальнолюдських цінностей, як пріорітетів будь-якого наукового дослідження. В основу дисертації покладений діалектичний метод дослідження правових явищ.
Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є метод системного аналізу правових норм (цей метод використовувася, зокрема, при порівнянні загальних та спеціальних норм, аналізі систем ПЗВХ та покарання), історико-правовий метод (використання його дозволило показати становлення законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх, а також визначити пріорітетні напрямки його розвитку в майбутньому), порівняльно-правовий (застосовувався при порівнянні КК України та кримінального законодавства зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного КК України), статистичний метод (його використання забезпечило обгрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією), соціологічний метод (вказаний метод був використаний для забезпечення проведення анкетування серед працівників правоохоронних органів та обробці отриманих даних).
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вчених, в яких аналізуються проблеми кримінальної відповідальності неповнолітніх, опубліковані результати кримінологічних, соціологічних та психологічних досліджень, законодавчі акти минулого та позаминулого століть, що були чинними в Україні, кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав. Аналізуються Постанови Пленуму Верховного Суду колишнього СРСР.
Емпіричну базу складають результати проведеного соціологічного дослідження у формі анкетування серед працівників правоохоронних органів ряду Західних областей України (всього було опитано 305 осіб); статистичні звіти Управління юстиції Львівської області з 1996 по 2000 рік; щомісячні інформаційні звіти про роботу районних та міських центрів соціальних служб для молоді Львівської області з 1998 по серпень 2001 року; матеріали 607 кримінальних справ про злочини та суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, розглянутих районними судами міста Львова з 1996 по вересень 2001 року; дані судової статистики та матеріали опублікованої судової практики в журналах “Право України” з 1992 по вересень 2001 року, “Віснику Верховного Суду України” з 1996 по вересень 2001 року; статистична інформація, опублікована в журналі “Статистика України” з 1998 по вересень 2001 року, “Статистичному щорічнику України за 1999 рік”, “Статистичному щорічнику Львівської області за 1999 рік”.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, КК України, КПК України та інше законодавство України станом на 1 жовтня 2001 р. Аналізуються також постанови Пленуму Верховного Суду України, що містять роз’яснення з приводу розглядуваних проблем. В роботі наводяться порівняння КК України з кримінальним законодавством інших держав, зокрема, Великобританії, Голландії, Іспанії, Латвійської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Польщі, Російської Федерації, США, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції, Японії, а також КК колишньої НДР.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що автор вперше в Україні після прийняття нового КК України провів комплексне дослідження проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду. При цьому проаналізовано відповідність положень нового КК України міжнародним стандартам в галузі охорони прав неповнолітніх.
Виходячи з цього, автором виносяться на захист наступні положення:
1. Аналіз розвитку законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх минулого та позаминулого століть, який свідчить про зародження та необхідність подальшої наступності таких основних концептуальних положень в кримінальному законодавстві як: виділення особливого підходу до регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх; встановлення системи пом’якшення відповідальності, яка диференціюється в залежності від конкретних вікових періодів; пошук нових та пом’якшення наявних покарань; особлива увага особі неповнолітнього;
2. Додаткові аргументи щодо необхідності подальшої диференціації кримінальної відповідальності неповнолітніх різного віку. Запропонована нова кримінально-значима періодизація їх віку;
3. Розвинуті пропозиції щодо необхідності доповнення КК України положенням про спростовність презумпції знання закону щодо неповнолітніх;
4. Комплексний аналіз поглядів щодо такого явища як “розумова відсталість.” Пропозиція про доповнення КК України положенням про вікову неосудність;
5. Обгрунтована нова система ПЗВХ, з урахуванням їх правової природи та співвідношення з кримінальним покаранням;
6. Запропоновані автором зміни до системи кримінальних покарань для неповнолітніх, яка включає в себе особливі покарання, що можуть бути застосовані тільки до неповнолітніх;
7. Розвинуті та уточнені положення про необхідність створення гнучкої системи заходів реагування на поведінку неповнолітнього умовно звільненого від кримінальної відповідальності або відбування покарання з випробуванням;
8. Пропозиція про необхідність подальшої диференціації умов умовно-дострокового звільнення неповнолітніх від відбування покарання, а також про доцільність доповнення КК положенням про можливість застосування до неповнолітніх заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані для подальшого удосконалення кримінального законодавства щодо особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, сприяти вдосконаленню судової практики в цій категорії справ. Дисертаційне дослідження може бути використане для подальших наукових розробок цієї проблематики, а також при викладанні курсу кримінального права в юридичних вузах. Крім того, оскільки отримані результати базуються на міжнародних стандартах в галузі охорони прав неповнолітніх, їх запровадження ще раз підтвердить виконання Україною своїх зобов’язань за міждержавними угодами. За наслідками написання кандидатської дисертації були підготовлені та направлені до Верховної Ради України пропозиції щодо удосконалення окремих норм чинного КК України. Крім того, автором були підготовлені та направлені до Верховного Суду України пропозиції до проекту постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру.”
Апробація результатів дослідження. Положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології, а також на VI, VІІ та VIIІ регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (8-9 лютого 2000 року, 13-14 лютого 2001 року, 13-14 лютого 2002 року, м. Львів).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у восьми наукових статтях, які надруковані у фахових виданнях.
Структура дисертації складається із вступу, переліку умовних позначень, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (345 найменувань) та додатків (десять таблиць та зразок анкети).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Актуальність вирішення проблем, що стосуються особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, повністю підтвердилась в ході дисертаційного дослідження. Воно показало, що дослідження особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх з метою вироблення особливих підходів до неповнолітніх злочинців, має насамперед соціально-політичне значення. Оскільки у зв’язку з розбудовою соціально-правової держави, якою проголосила себе Україна, коли основною соціальною цінністю є людина, максимальна увага повинна приділятись саме молодому поколінню – майбутньому держави. Дані кримінологічних досліджень свідчать, що на сьогодні неповнолітні – одна з найбільш кримінально уражених верств населення, що також обумовлює важливість обраної проблематики. Аналіз кримінально-правових актів минулого, що були чинним в Україні, досвід зарубіжних держав доводять, що неповнолітні злочинці завжди визнавались злочинцями особливого роду, які потребують застосування інших, в порівнянні з дорослими, форм кримінальної відповідальності. Саме про таке ставлення до неповнолітніх наголошується і в міжнародних стандартах в галузі охорони прав неповнолітніх, зокрема Пекінських правилах. Це повинно враховуватись і українським законодавцем, адже, інтегруючись в міжнародну спільноту, необхідно привести своє національне законодавство у відповідність з цими загальновизнаними міжнародними стандартами. Отже, з огляду на це висновки і пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, є актуальними особливо після прийняття нового КК України 2001 року.
Необхідно також відзначити важливість проведеного дослідження для правозастосовної практики. Висновки та пропозиції, викладені в дисертації, базуються на результатах проведеного соціологічного дослідження серед працівників правоохоронних органів, а також матеріалах судової практики та статистики. Вони не тільки враховують думку практичних працівників з приводу окремих проблем, але і дозволять уникнути повторенню помилок у правозастосовній практиці. Введення в дію нового КК України вимагає також теоретичного обгрунтування нових положень, що стосуються особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, їх порівняння з тими, що містилися в КК 1960 року, з метою вироблення конкретних пропозицій щодо вдосконалення як правозастосовної практики, так і рекомендацій щодо подальшої диференціації кримінальної відповідальності неповнолітніх вже в новому КК України.
Проведене дисертаційне дослідження має і дидактичне значення. Очевидно, що відповідні положення повинні становити невід’ємну частину підготовки студентів правників освітньо-кваліфікаційних рівнів “Бакалавр”, “Спеціаліст” і “Магістр”, а також працівників, які підвищують свою кваліфікацію або проходять перепідготовку.
Незважаючи на те, що особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх в юридичній літературі було присвячено достатньо уваги, окремі проблеми так і залишились спірними, інші – недостатньо дослідженими або недослідженими взагалі. Саме на цих проблемах і була зосереджена основна увага автора. Серед них:
- необхідність подальшої диференціації кримінальної відповідальності неповнолітніх різного віку;
- вікова неосудність;
- правова природа ПЗВХ, їх співвідношення з кримінальним покаранням;
- особливості систем ПЗВХ та кримінального покарання для неповнолітніх злочинців;
- забезпечення диференційованого підходу до неповнолітніх, звільнених від кримінальної відповідальності або покарання.
При вирішенні вказаних проблем були використані різноманітні методи наукового пізнання, детальний перелік яких подається у вступі. На відміну від раніше відомих в літературі їх вирішень, вперше забезпечується системний підхід до аналізу норм, що стосуються особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх. Крім того, проведене дослідження враховує і динаміку законодавчого створення вказаних норм, оскільки в його ході аналізуються положення проектів КК України в різних редакціях.
Використання історичного методу дозволило автору простежити зародження та довести необхідність подальшої наступності окремих концептуальних положень, щодо особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, закріплення яких в новому КК України дає підстави говорити про існування інституту кримінальної відповідальності неповнолітніх та гуманізацію кримінального законодавства України. При цьому вперше показано історичний розвиток законодавства про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні.
Вперше з моменту прийняття нового КК України 2001 року проаналізовано відповідність положень, що стосуються особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, міжнародним стандартам в галузі охорони прав неповнолітніх, зокрема неповнолітніх правопорушників. Результати такого аналізу свідчить про недосконалість окремих норм нового КК України, необхідність їх змін або доповнення.
З урахуванням загальновизнаного постулату про те, що диференціація кримінальної відповідальності повинна, в першу чергу, відбуватися на основі врахування особистих властивостей різних категорій злочинців, а також на основі порівняння чинного КК України з кримінальним законодавством зарубіжних держав, дисертантом додатково обгрунтовується доцільність виділення в новому КК України окремого розділу про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
На основі сучасних даних кримінологічних, психологічних, педагогічних та соціологічних досліджень, даних судової статистики, проведеного порівняння кримінального законодавства інших держав, відстоюється думка про необхідність встановлення нової кримінально-значимої періодизації віку. При цьому враховуються висловлені в літературі пропозиції про зниження, а також підвищення віку кримінальної відповідальності за окремі злочини. З урахуванням цього пропонується наступна кримінально-значима періодизація віку:
- діти віком до 11 років знаходяться поза сферою кримінально-правового впливу і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності;
- неповнолітні віком від 11 до 14 років притягуються до кримінальної відповідальності лише за вичерпний перелік злочинів, за умови підтвердження висновком експертизи відповідності фактичного рівня розвитку їх хронологічному віку, достатнього для винної відповідальності. Особи цього віку можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності лише за умисне вбивство (ст.115), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121), згвалтування (ст.152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.153), крадіжку (ст.185), грабіж (ст.186), розбій (ст.187), завідоме неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст.259);
- неповнолітні віком від 14 років притягуються до кримінальної відповідальності за всі злочини, за винятком тих, що можуть бути вчинені тільки після досягнення 18-річного віку. Стосовно неповнолітніх віком від 14 до 16 років обов’язкове проведення експертизи з метою підтвердження фактичного рівня розвитку їх хронологічному віку, достатнього для винної відповідальності;
- положення про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, можуть бути застосовані судом у виключних випадках з урахуванням особи та характеру вчиненого злочину до особи, яка вчинила злочин у віці від 18 до 21 року.
З огляду на особливості засвоєння правової інформації неповнолітніми, автор наводить додаткові аргументи на користь вже висловленої в літературі думки про те, що презумпція знання закону щодо неповнолітніх повинна бути спростовною. На підтвердження цієї пропозиції наводяться положення кримінального законодавства ряду зарубіжних держав, де серед підстав, що виключають кримінальну відповідальність, передбачено так звану «помилку у забороні, якої не можна було уникнути».
Враховуючи різноманіття поглядів щодо такого явища як “розумова відсталість” в дисертації вперше подається їх системний аналіз. Крім того, історичний метод дослідження дозволив автору прийти до висновку про те, що положення щодо вікової неосудності неповнолітніх є одними з концептуальних в інституті кримінальної відповідальності неповнолітніх. Втрачені вони були випадково під час зміни правничої термінології в післяреволюційний період. Вивчення кримінального законодавства зарубіжних держав також свідчить, що відставання неповнолітнього у психічному розвитку є проблемою, яка потребує окремого законодавчого вирішення. Застосовуючи метод аналогії, дисертант пропонує з певними уточненнями запозичити до КК України положення про вікову неосудність, що містяться в КК ряду зарубіжних держав. Воно могло б виглядати наступним чином: “Коли неповнолітній досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, але внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов’язаному з психічним розладом, під час вчинення суспільно небезпечного діяння не міг усвідомлювати фактичний характер або суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) чи керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності. Про такого неповнолітнього суд інформує місцеву службу у справах неповнолітніх, а також місцевий центр соціальних служб для молоді”
Окремо досліджені в роботі ПЗВХ їх правова природа та система. Шляхом аналізу різних точок зору, висловлених в літературі, застосовуючи історичний, системний метод дослідження правових явищ, а також метод порівняльного правознавства, автор відстоює думку, що застосування до неповнолітніх, які вчинили злочини, ПЗВХ при звільненні їх від кримінального покарання завжди розглядалося законодавцем як форма кримінальної відповідальності неповнолітніх. Проте в Україні вона так і не набула свого остаточного законодавчого завершення. Адже і на сьогодні ПЗВХ відповідно до ст.105 КК України не призначаються обвинувальним вироком суду. Крім того, умови їх застосування в цьому випадку, як це не дивно, більш м’які, ніж умови їх застосування відповідно до ст.97 КК України при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності.
Дані судової статистики, результати проведеного соціологічного дослідження, національний та зарубіжний досвід, порівняння та аналіз окремих ПЗВХ та кримінального покарання дозволили зробити висновок про необхідність реформування ПЗВХ, зокрема створення на основі окремих ПЗВХ особливих покарань для неповнолітніх злочинців. З урахуванням вимог міжнародних актів про створення максимально широкого переліку покарань для неповнолітніх злочинців, не пов’язаних з ізоляцією, пропонується нова їх система:
- Покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку, з урахуванням його майнового становища або наявності відповідних трудових навичок, обов’язку усунути заподіяну шкоду або виконати на користь потерпілої сторони певні роботи, з метою компенсації заподіяної шкоди. Такий обов’язок покладається на неповнолітнього в тому випадку, коли розмір шкоди перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановленої законодавством на момент вчинення злочину. При цьому суд за згодою з потерпілою стороною встановлює строк такого відшкодування, який не може бути меншим двох місяців і більшим півроку. На таке відшкодування не поширюються норми цивільного права;
- Штраф. Штраф призначається неповнолітнім, які мають самостійне майно, достатнє для сплати штрафу. Розмір штрафу встановлюється судом в залежності від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від 15 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- Позбавлення права займатися певною діяльністю. Це покарання призначається неповнолітнім, як основне на строк від одного до трьох років, і, як додаткове на строк від шести місяців до двох років;
- Обов’язок відвідувати навчальну програму. Це покарання застосовується до неповнолітнього на строк від 40 до 200 годин. При цьому суд встановлює точну тривалість, час початку та закінчення занять, а також установу, де буде відбувати неповнолітній це покарання;
- Громадські роботи. Громадські роботи полягають у виконанні неповнолітнім посильної праці, яка не заподіює шкоди його здоров’ю та не порушує процесу навчання. Вони призначаються в кількості від 30 до 120 годин та відбуваються засудженим безкоштовно у вільний від навчання чи основної роботи час. Щоденна тривалість цих робіт для неповнолітніх віком від 11 до 14 років не може перевищувати однієї години, віком від 14 до 16 років – двох годин, віком від 16 до 18 років – трьох годин;
- Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку, за місцем їх роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків;
- Арешт. Арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах суворої ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб. Неповнолітні віком від 11 до 16 років відбувають арешт тільки у вільний від навчання час та у вихідні дні;
- Направлення неповнолітнього до спеціальної виховної установи закритого типу на строк від одного до трьох років. При засудженні неповнолітнього до позбавлення волі на строк не більше трьох років, суд повинен обговорити питання про направлення неповнолітнього до такої установи. При цьому суд повинен виходити з того, що неповнолітні можуть перебувати в цих установах не більше, ніж до досягнення ними 18-річного віку;
- Позбавлення волі. Строк позбавлення волі щодо осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 18 років, не може перевищувати 10 років. Позбавлення волі може бути призначено на строк понад 10 але не більше 15 років у випадку призначення покарання за сукупністю вироків, коли один із злочинів є особливо тяжким. До неповнолітніх за окремі види злочинів застосовуються скорочені строки позбавлення волі, передбачені в ст.102 КК.
При призначенні покарання неповнолітньому по злочинах невеликої та середньої тяжкості, суд повинен брати до уваги разом з іншими покараннями, передбаченими в санкції кримінально-правової норми, можливість призначення, як основних покарань: покладення обов’язку усунути заподіяну шкоду або виконати на користь потерпілої сторони певні роботи, з метою компенсації заподіяної шкоди; обов’язок відвідувати навчальну програму; громадські роботи.
Покладення обов’язку усунути заподіяну шкоду або виконати на користь потерпілої сторони певні роботи, з метою компенсації заподіяної шкоди, штраф, позбавлення права займатися певною діяльністю, обов’язок відвідувати навчальну програму можуть призначатись і, як основні, і, як додаткові покарання.
Неповнолітнім, які вчинили злочин у віці від 11 до 14 років, суд може призначити лише такі покарання: покладення обов’язку усунути заподіяну шкоду або виконати на користь потерпілої сторони певні роботи, з метою компенсації заподіяної шкоди; обов’язок відвідувати навчальну програму; громадські роботи; арешт; направлення до спеціальної виховної установи закритого типу.
Окремі з запропонованих нових покарань для неповнолітніх можуть видатись незвичними. Мова йде, зокрема, про обов’язок усунути заподіяну шкоду або виконати на користь потерпілої сторони певні роботи, з метою компенсації заподіяної шкоди, домашній арешт та арешт по вихідним, обов’язок відвідувати навчальну програму. Проте до уваги тут необхідно брати те, що міжнародна спільнота, з якою інтегрується Україна, намагається виробити єдині підходи до неповнолітніх злочинців. Застосування вказаних покарань є звичайною практикою Європейських країн, що випливає з ряду міжнародно-правових актів. Крім того, про можливість використання вказаних покарань зазначається і в “Першій щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.
Серед ПЗВХ пропонується залишити лише ті, які за своїм змістом є саме виховними заходами і не спричиняють суттєвих обмежень та позбавлень прав і свобод неповнолітніх. Запропонована також нова їх система:
- Покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку, з урахуванням його майнового становища або наявності відповідних трудових навичок, обов’язку усунути заподіяну шкоду або виконати на користь потерпілої сторони певні роботи, з метою компенсації заподіяної шкоди. Такий обов’язок покладається на неповнолітнього в тому випадку, коли розмір шкоди не перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановленої законодавством на момент вчинення злочину. При цьому суд за згодою з потерпілою стороною встановлює строк такого відшкодування, в межах від одного до двох місяців;
- Обов’язок відвідувати навчальну програму тривалістю до 40 годин. При цьому суд встановлює точну тривалість, час початку та закінчення занять, а також установу, де буде відбувати неповнолітній цей ПЗВХ;
- Громадські роботи. Вони призначаються в кількості до 30 годин і відбуваються неповнолітнім у вільний від навчання або основної роботи час. Щоденна тривалість цих робіт для неповнолітніх віком від 11 до 14 років не може перевищувати однієї години, віком від 14 до 16 років – двох годин, віком від 16 до 18 років – трьох годин;
- Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього. Перелік цих вимог та обмежень, а також строки їх застосування був докладно розглянутий в дисертації;
- Направлення неповнолітнього до центру медико-соціальної реабілітації неповнолітніх на строк до двох років. Порядок перебування в цих центрах регулюється “Положенням про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх”.
Системний аналіз норм КК України дозволив дисертанту зробити висновок про необхідність доповнення умовного звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності з застосуванням ПЗВХ рядом нових положень:
- передбачити особливості контролю за такими неповнолітніми;
- остаточне звільнення неповнолітнього повинно залежати і від його загальної поведінки в період іспитового строку;
- визначити конкретні межі іспитового строку;
- надати можливість суду впливати на неповнолітнього в залежності від його поведінки, змінюючи в необхідних випадках умови такого звільнення.
З урахуванням сучасного досвіду зарубіжних держав, а також Національної програми “Діти України” обстоюється думка про необхідність передбачити більш гнучку систему впливу на поведінку неповнолітнього в період його звільнення від покарання з випробуванням, зокрема:
- доповнити КК положенням про можливість покладення на такого неповнолітнього особливих обов’язків, які забезпечать можливість проведення з ним індивідуальної роботи та сприятимуть його виправленню;
- надати суду право змінювати умови звільнення в залежності від поведінки неповнолітнього в період випробування;
- засудженому надати право вимагати дострокового скасування випробування;
- забезпечити особливості контролю за такими неповнолітніми;
- встановити, що остаточне звільнення залежить і від загальної поведінки в період іспитового строку;
- можливість застосування цього виду звільнення не повинна бути меншою ніж у дорослих.
Порівняльний аналіз зарубіжного та національного законодавства свідчить, що норми КК України про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх більш гуманні, ніж в окремих зарубіжних державах. Разом з цим, застосовуючи метод аналогії, автор пропонує запозичити окремі положення зарубіжного законодавства з метою забезпечення більш диференційованого підходу до неповнолітніх, зокрема:
- положення про особливості контролю за такими неповнолітніми;
- індивідуальний підхід до скасування такого звільнення у випадку вчинення неповнолітнім злочину невеликої тяжкості чи необережного злочину середньої тяжкості;
- можливість застосування цього виду звільнення не повинна бути меншою ніж у дорослих.
Застосовуючи метод системного аналізу правових явищ, а також метод порівняльного правознавства, дисертант обгрунтовує думку про доцільність передбачити можливість застосування до неповнолітніх заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Видається, що відсутність такого положення в новому КК України суперечить загальній ідеї пом’якшення кримінальної відповідальності неповнолітніх, в порівнянні з дорослими злочинцями. Адже неповнолітні повинні у всякому разі мати якщо не пом’якшені, то рівні умови щодо можливості зменшення кримінально-правового впливу.
Достовірність положень, висновків та результатів, які викладені в дисертаційному дослідженні, забезпечена сукупністю наступних факторів:
- всі вони в своїй основі базуються на загальновизнаних теоретичних постулатах, виробленими в науці кримінального права;
- в дисертації застосовувались різноманітні методи наукового пізнання, що забезпечило комплексний підхід до вирішення окремих проблем;
- опрацьована значна кількість літературних та законодавчих джерел, які стосуються проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх, при цьому автор намагався проаналізувати саме протилежні погляди;
- результати дисертаційного дослідження враховують сучасний досвід зарубіжних держав;
- кожна пропозиція про зміни чи доповнення КК в своїй основі базується на діалектичному методі пізнання правових явищ – спочатку розглядається динаміка його розвитку, потім на основі виділення суттєвих ознак робиться прогноз його подальшого розвитку та пропозиції щодо удосконалення;
- застосування методу соціологічного дослідження дозволило автору узгодити окремі пропозиції та висновки з думкою практичних працівників правоохоронних органів;
- достовірність результатів проведеного дослідження забезпечується також аналізом та узагальненнями судової практики, а також значним обсягом проаналізованої статистичної інформації.
Результати, отримані дисертантом в ході проведеного дослідження проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх можуть бути використані:
- в науці кримінального права - при подальшому дослідженні проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх або окремих інститутів кримінального права;
- в правотворчості - з метою удосконалення кримінального законодавства;
- в практичній діяльності працівників правоохоронних органів - при застосуванні норм про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх;
- в навчальному процесі - при вивченні Загальної частини кримінального права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Чепурко В. Дети ветра // Независимость.- 1998, 16 июня.- С. 4, 13.
2. Державна доповідь “Про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 року): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування”.- Київ: Український інститут соціальних досліджень, 2000.- 138 с.
3. Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на віктимну поведінку // Право України.- 1999.- № 7.- С. 93-97.
4. Безпалько О.В., Палій Л.М. Комплексна програма центрів соціальних служб для молоді “Профілактика негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі”. Затверджено наказом Держкоммолодьспорттуризму від 26 січня 2001 року № 173 // Комплексні програми центрів соціальних служб для молоді / За ред. С.В. Толстоухової.- К.: УДЦССМ, 2001.- С. 65-78.
5. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти/ І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман / За ред. І.М. Даньшина.- Харків: Право, 1999.- 232 с.
6. Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятрічного віку (кримінологічні проблеми): Дис... канд. Юрид. наук: 12.00.08.- Х., 1999.- 197 с.
7. Кушнір П. Підлітки і злочинність // Вісник прокуратури.- 2000.- № 3.- С. 57-61.
8. Лихова Г. Не посадиш – не зупиниш?// Голос України.- 1996, 19 жовтня.-№ 198 (1448).- С. 13.
9. Международные акты о правах человека. Сборник документов.- М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М, 1999.- 784 с.
10. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процеса и криминологии: Учебное пособие.- М.: Дело, 2000.- 272 с.
11. Павлов В.Г. Субъект преступления в уголовном праве. (Историко-правовое исследование).- С.Пб.: Санкт-Петербургская юридическая академия, “Издательский торговый дом “Герда”, 1999.- 118 с.
12. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т.- М.: Юрид. л-ра, 1985.- Т.3.- 511 с.
13. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: В 2 т.- С.Пб, 1902.- Т.1.- Общая часть.- 815 с.
14. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т.- М.: Юрид. л-ра, 1986.- Т.4.- 511 с.
15. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року / Під ред. Ю.С. Шемшученко.- Київ: І-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1996.- 548 с.
16. Собрание малороссийских прав 1807 года / Под ред. Б.М. Бабий, А.Н. Мироненко.- Киев: Наукова думка, 1993.- 368 с.
17. Василенко Н.П. Матеріали до історії українського права: В 2 т.- Київ: Всеукраїнська Академія наук, 1929.- Т. 1.- 448 с.
18. Саксонское зерцало. Под ред. В.М. Корецкого.- М.: Наука, 1985.- 271 с.
19. Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву.- С.Пб, 1888.- Часть общая.- 974 с.
20. Свод законов Российской империи / Законы уголовные.- С.Пб, 1842.- Т.15.
21. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т.- М.: Юрид. л-ра, 1988.- Т.6.- 431 с.
22. Свод законов Российской империи.- С.Пб, 1885.- Т. 15.
23. Устав о наказаниях, налагаемых мировыми суддями. С изменениями на 31.12.1885 год.- С.Пб, 1885.
24. Уголовное уложение 1903 года // Приложение к Собр. Узак. и расп. Правительства за 1903 год.- № 38.- Отд. 1.- Ст. 416.
25. Михайленко П.П. Уголовное законодательство и органы юстиции УССР в период борьбы за советскую власть на Украине (1917-1920гг.).- Львов: Изд-во Львовского университета, 1956.- 288 с.
26. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917-1925гг. Под ред. И.Т. Голякова.- М.: Госюриздат, 1953.- 463 с.
27. Борьба с преступностью в Украинской ССР 1917-1925 гг.: В 2 т.- Киев: РНО при МООП УССР, 1966.- Т. 1.- 832 с.
28. Уголовный кодекс УССР в ред. 1927г.- 2-е издание официальное.- Харьков: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1927.- 135 с.
29. Шаргородский М., Козак Л. Новый уголовный кодекс УССР / Под ред. С.А. Пригова.- Харьков: Юридическое изд-во Наркомюста УССР, 1927.- 131 с.
30. Собрание узаконений УССР.- 1935.- № 22.- ст. 126.
31. Кримінальний кодекс України 1960 р.- К., 2001.- 162 с.
32. Основы уголовного законодательства Союза ССР и Республик // Вестник Верховного Суда СССР.- 1991.- № 11.
33. Кримінальний кодекс України 2001 року: Офіційний текст.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 240 с.
34. Шорохова Е.В. Социально-психологическое понимание личности // Методологические проблемы социальной психологии / Под ред. Е.В. Шорохова.- М.: Наука, 1975.- С. 63-72.
35. Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности.- М.: Издательство НОРМА, 1998.- 285 с.
36. Лохвицкий А. Курс русского уголовного права.- С.Пб., 1867.- 662 с.
37. Тугаринов В.П. Личность и общество.- М.: Мысль, 1965.- 191 с.
38. Спасович В. Учебник уголовного права.- С.Пб., 1863.- Т.1.- 178 с.
39. Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права.- С.Пб., 1874.- Книга 1.- Часть общая.- 284 с.
40. Будзинский С. Начала уголовного права.- Варшава, 1870.- 362 с.
41. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность.- М.: Политиздат, 1989.- 351 с.
42. Станкевич Л.П., Светлаев В.Д. Личность в системе общественных отношений // Личность и общество. Ценностные ориентации личности и образ жизни: Межвузовский сб.- Вып.4.- Калининград: Изд-во КГУ, 1979.- С. 31-38.
43. Личность в общественных отношениях (Социально-философский аспект личностных отношений) / Под ред. М.Б. Садыкова.- Казань: Изд-во Казанского у-та, 1983.- 80 с.
44. Плахов В.Д. Диалектика субъективного и объективного в нормативном поведении // Личность и общество: Межвузовский сб.- Вып.5.- Калининград: Изд-во КГУ, 1981.- С. 22-29.
45. Драгунова Т.В. Общение в подрастковом возрасте // ХVІІІ Международный психологический конгресс.- Симпозиум 29.- М.: Наука, 1966.- С. 13-25.
46. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории.- М.: Мысль, 1971.- 348 с.
47. Примаченок А.А. Совершенствование уголовно-правовой системы мер борьбы с преступностью несовершеннолетних / Под ред. М.А. Ефимова.- Минск: Навука і тэхніка, 1990.- 272 с.
48. Уголовная ответственность несовершеннолетних: Научно-практическое пособие / Отв. ред. В.П. Кашепов.- М.: Юрид. л-ра, 1999.- 160 с.
49. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студентов вузов.- 3-е изд. стереотип.- М.: Издательский центр “Академия”, 1998.- 456 с.
50. Толстых А.В. Возрасты жизни.- М.: Мол. гвардия, 1988.- 223 с.
51. Драгунова В. Проблема конфликта в подрастковом возрасте // Вопросы психологии.- 1972.- № 2.- С. 25-39.
52. Кон И.С. Социология личности.- М.: Политиздат, 1967.- 383 с.
53. Полис А.Ф. Биологическое и социальное в гармоническом развитии личности // Биологическое и социальное в формировании целостной личности: Межвуз. сб. науч. работ / Под ред. А.Ф. Полис, Э.К. Лиепиньш, А.А. Милтс, Ю.Я. Звирбулис.- Рига: Латвийский гос. у-т им. П. Стучки, 1977.- С. 49-82.
54. Марат Ж.П. План уголовного законодательства: Пер. с фран. Н.С. Лапшиной / Под ред. и с пред. проф. А.А. Герцензона.- М.: Изд-во иностранной л-ры, 1951.- 152 с.
55. Барябина Е.Н. Подрастковая делинквентность как социальная проблема: Дисс… канд. Юрид. наук: 12.00.08.- Саратов, 1998.- 186 с.
56. Чапурко Т.М. Уголовно-правовые средства предупреждения преступлений несовершеннолетних: Дисс… канд. Юрид. наук: 12.00.08.- М., 1998.- 176 с.
57. Дети улицы растущая трагедия городов: Доклад независимой комиссии по международным гуманитарным вопросам.- М.: Международные отношения, 1990.- 152 с.
58. Личность преступника / Под ред. В.Н. Кудрявцева, Г.М. Миньковского, А.Б. Сахарова.- М.: Юрид. л-ра, 1975.- 272 с.
59. Алемаскин М.А. Психолого-педагогические факторы предупреждения правонарушений среди несовершеннолетних // Психология и профилактика асоциального поведения несовершеннолетних: Сб. науч. тр.- Тюмень: Тюменский гос. у-т, 1985.- С. 5-11.
60. Беляева Н.В., Долгова А.И., Дремова М.А., Ермаков В.Д. Исследование социальной ситуации развития личности несовершеннолетнего преступника // Социально-психологическая характеристика личности несовершеннолетнего преступника: Сб. науч. тр. о программе исследования личности несовершеннолетнего преступника и социальной ситуации ёё развития.- М.: Всесоюзный и-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1975.- С. 49-96.
61. Андриенко В.К. Неблагоприятные условия семейного воспитания, способствующие возникновению педагогической запущенности и правонарушений школьников // Предупреждение педагогической запущенности и правнорушений школьников: Сб. науч. тр. / Под ред. М.А. Алемаскина.- М.: Научно-исследовательский и-т общей педагогики АПН СССР, 1980.- С. 153-169.
62. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних.- М.: Юрид. л-ра, 1986.- 160 с.
63. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. Психология подростковой преступности.- кн. 1-я.- М.: Ось-89, 1998.- 304 с.
64. Абызов Р.М. Типологические проблемы личностных деформаций несовершеннолетних преступников и их предупреждение: Дисс… д-ра. Юрид. наук: 12.00.08.- М., 1998.- 400 с.
65. Юрычка Ю.И. Диагностика и социализация личности несовершеннолетнего правонарушителя.- Бирск: Бирский ГПИ, 1994.- 148 с.
66. Зайцева З.Г., Трубавіна І.М. Комплексна програма центрів соціальних служб для молоді “Соціальна підтримка сім’ї”. Затверджена наказом Держкоммолодьспорттуризму від 26 січня 2001 року № 173 // Комплексні програми центрів соціальних служб для молоді / За ред. С.В. Толстоухової.- К.: УДЦССМ, 2001.- С. 6-29.
67. Трубавіна І.М. Програма “Соціальний супровід неблагополучної сім’ї” // Комплексні програми центрів соціальних служб для молоді / За ред. С.В. Толстоухової.- К.: УДЦССМ, 2001.- С. 29-43.
68. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя.- М.: Просвещение, 1989.- 255 с.
69. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”// Відомості Верховної Ради України.- 1995.- № 6.- ст.35.
70. Кодекс про шлюб та сім’ю в Україні. Станом на 1 серпня 2001 р.- К.: Атіка, 2001.- 56 с.
71. Васильківська І. Сімейне виховання в Україні: шляхи вдосконалення в аспекті запобігання злочинності неповнолітніх // Право України.- 2000.- № 4.- С. 99-102.
72. Миненок М.Г., Миненок Д.М. Корысть. Криминологические и уголовно-правовые проблемы.- СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001.- 367 с.
73. Радецький В.С. Міжнародне співробітництво по запобіганню злочинності серед неповнолітніх // Адвокат.- 1998.- № 1.- С. 36-39.
74. Шерковин Ю.А. Средства массовой коммуникации и их роль в жизни общества // Вопросы психологии.- 1972.- № 1.- С. 111-122.
75. Васильев В.Л. Предупреждение правонарушений несовершеннолетних.- Ленинград: Знание, 1980.- 36 с.
76. Сергеев В.В. Правовая социализация подростков в условиях обострения криминогенной ситуации в современном российском обществе. (Социологическое исследование): Дисс… канд. Юрид. наук: 12.00.08.- Ставрополь, 1997.- 189 с.
77. Грищук В.К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України.- Львів: Львівський у-т, 1993.- 137 с.
78. Зелинский А.Ф., Дрёмина Н.А. Актуальная и потенциальная осознанность общественно опасного деяния // Личность преступника и уголовная ответственность. Правовые и криминологические аспекты: Межвуз. науч. сб.- Саратов: Изд-во Саратовского у-та., 1987.- Вып. 3.- С. 16-26.
79. Конституція України.- Київ: Юрінком, 1996.- 80 с.
80. Тилле А.А. Презумпция знания законов // Правоведение.- 1969.- № 3.- С. 34-39.
81. Уголовный кодекс Испании / Под ред. и с пред. д.ю.н., проф. Н.Ф. Кузнецовой и д.ю.н., проф. Ф.М. Решетникова.- М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1998.- 218 с.
82. Уголовный кодекс Республики Польша / Пер. с польск. Барилович Д.А. и др. / Адапт пер. и науч. ред. Э.А. Саркисова, А.И. Лукашев / Под общ. ред. Н.Ф. Кузнецовой.- Мн.: Тесей, 1998.- 128 с.
83. Уголовный кодекс Швейцарии / Пер. с нем.- М.: Изд-во Зерцало, 2000.- 138 с.
84. Уголовный кодекс Швеции / Пер. с англ. УК Швеции по состоянию на 1 мая 1999 года С.С. Беляева.- М.: Моск. гос. у-т им. В.М. Ломоносова, 2000.- 168 с.
85. Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции.- М.: Изд-во Спарк, 1996.- 124 с.
86. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина.- М.: Изд-во Зерцало, 1998.- 352 с.
87. Національна програма “Діти України”. Затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 63/96.- Львів: ЛОЦССМ, 1996.- 51 с.
88. Соколов Н.Я. Правовая информированность общества: сущность и содержание // Советское государство и право.- 1981.- № 11.- С. 37-44.
89. Селецкий А.И., Тарарухин С.А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением.- К.: Вища школа, 1981.- 240 с.
90. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних.- М.: Юрид. л-ра, 1970.- 125 с.
91. Курс советского уголовного права: В 5 т. / Под ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский.- Ленинград: Изд-во Ленинградского у-та, 1970.- Часть общая.- Т.2.- 672 с.
92. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних.- К.: Наукова думка, 1976.- 192 с.
93. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность.- М.: Юрид. л-ра, 1977.- 168 с.
94. Уголовный закон Латвийской Республики / Адапт. пер. с лат., науч. ред. и вступ. ст. А.И. Лукашева и Э.А. Саркисовой.- Мн.: Тесей, 1999.- 176 с.
95. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. д.ю.н., заслуженный деятель науки РФ, проф. Б.В. Волженкин, пер. с англ. И.В. Мироновой.- СПб.: Изд-во Юридический центр Пресс, 2000.- 253 с.
96. Уголовный кодекс Республики Беларусь: сравнительный анализ и комментарий.- Мн.: Тесей, 2000.- 672 с.
97. Уголовный кодекс Российской Федерации. Официальный текст по состоянию на 1 января 2000 года.- М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 2000.- 160 с.
98. Калмыков П.Д. Учебник уголовного права.- С.Пб., Типография товарищества “Общественная польза”.- 1866.- Часть общая.- 535 с.
99. Мороз В. Про юридичну оцінку суспільно небезпечних вчинків, скоєних підлітками віком від 11 до 14 років // Право України.- 1999.- № 9.- С. 72-75.
100. Гобечия Ф.В. Психологические факторы поведения несовершеннолетних правонарушителей.- Тбилиси: Мецниереба, 1979.- 84 с.
101. Гуковская Н.И., Долгова А.И., Миньковский Г.М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних.- М.: Юрид. л-ра, 1974.- 208 с.
102. Игошев К.Е. Опыт социально-психологического анализа личности несовершеннолетних правонарушителей.- М.: Высшая школа, 1967.- 80 с.
103. Игошев К.Е. Правонарушения и ответственность несовершеннолетнего.- Свердловск: Средне-Уральское книжное изд-во, 1973.- 160 с.
104. Каминская В.И., Гуковская Н.И. О совершенствовании судопроизводства по делам несовершеннолетних // Вопросы изучения и предупреждения правонарушений несовершеннолетних: Сб. науч. тр. / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев.- М.: Юрид. л-ра, 1970.- С. 58-66.
105. Монахов Н.А. О социобиологических механизмах формирования антиобщественного поведения // Советское государство и право.- 1989.- № 8.- С. 65-73.
106. Семернева Н.К., Щедрина А.К. Правовые формы общественного воспитания несовершеннолетни