ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ВИКРАДЕННЯ ЛЮДЕЙ, ВЧИНЕНИХ ЗЛОЧИННИМИ ГРУПАМИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

АВРАМЕНКО ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ

УДК 343.985: 343.132

ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ВИКРАДЕННЯ ЛЮДЕЙ, ВЧИНЕНИХ ЗЛОЧИННИМИ ГРУПАМИ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Шарай Людмила Григорівна
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2010

З М І С Т

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКРАДЕННЯ ЛЮДЕЙ, ВЧИНЕНИХ ЗЛОЧИННИМИ ГРУПАМИ . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.1. Поняття і структура криміналістичної характеристики викрадення людей, вчинених злочинними групами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.2. Криміналістична характеристика злочинних груп, що вчиняють викрадення людей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17
1.3. Дані про особу потерпілого. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31
1.4. Спосіб вчинення злочину . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
1.5 Відомості про обстановку вчинення злочину . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .47
1.6 Слідова картина злочину . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55
РОЗДІЛ 2. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . 59
2.1. Особливості порушення кримінальної справи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59
2.2. Типові слідчі ситуації та основні напрями розслідування . .. . . . . . . . ..81
2.3. Система типових версій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..99
2.4. Особливості взаємодії слідчих та оперативних працівників у процесі розслідування . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..109
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ... 117
РОЗДІЛ 3. ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ . . . . 121
3.1. Огляд місця події . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .121
3.2. Допит потерпілих і свідків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .133
3.3. Затримання підозрюваних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .154
3.4. Допит підозрюваних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .167
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .191
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217
ВСТУП

Актуальність теми. Зміни економічних і політичних умов, що відбулися в нашій країні за останні роки, привели до глибокого майнового розшарування суспільства на багатих і бідних, появи великої кількості підприємців, банкірів, інших заможних людей, і, у зв’язку з цим, до появи нових для сучасної України суспільно небезпечних діянь. До числа таких діянь належить і викрадення людей.
Появі цього злочину сприяла ціла низка обставин. По-перше, послідовне збільшення в структурі злочинності корисливо-насильницьких злочинів визначило появу такого суспільно небезпечного діяння, як викрадення людей. Оскільки відомі форми протиправної поведінки не завжди успішно використовувалися злочинцями для задоволення своїх інтересів, з’явилася потреба в одержанні грошових сум або інших цінностей з використанням більш «ефективних» методів впливу на потерпілих. По-друге, навіть часткове «копіювання» західної економіки неминуче тягне до появи в Україні негативних явищ, що її супроводжують, у тому числі і викрадення людей, які володіють значними грошовими коштами. По-третє, поява викрадення людей, такий же закономірний процес у розвитку злочинності, як і розвиток економічних відносин. По-четверте, умисел на викрадення людини за деякими кримінальними справами, формувався у злочинців під впливом перегляду сучасних «фільмів-бойовиків», прочитаних статей і художньої літератури, в яких описуються способи вчинення цього злочину.
Невисока правова свідомість, вседозволеність, неповага до прав іншої людини на сучасному етапі розвитку нашого суспільства роблять викрадення людей досить поширеним злочином. Так, з моменту вступу в законну силу нового Кримінального кодексу в 2001 році в Україні було порушено 139 кримінальних справ за фактами викрадення людей, у 2002 році – 177, у 2003 році – 205, у 2004 році – 172, у 2005 році – 178, у 2006 році – 233, у 2007 році – 205, у 2008 році – 279, у 2009 – 338. Як видно з наведених статистичних даних, кількість розглянутих злочинів по всій Україні з року в рік зростає.
Недостатня правова урегульованість підприємництва, неефективна робота господарських і цивільних судів сприяє продовженню вирішення значної частини економічних суперечок не через судові органи, а кримінальними методами, у тому числі з використанням викрадення людей і за допомогою представників кримінального середовища.
Груповий характер більшості випадків викрадення людей обумовлений необхідністю фізичного і психічного впливу на потерпілого, ретельною підготовкою до його вчинення і приховання, збільшенням кількості злочинних груп, що діють на території України, розвитком організованої злочинності.
При цьому необхідно відзначити невисокий відсоток розкриття цих злочинів. Серед головних причин ситуації, що склалась, слід назвати недосконалість проведення досудового слідства, через що переважна більшість порушених кримінальних справ за ознаками викрадення людини органами досудового слідства зупиняються. Сприяють цьому також нерівномірна розповсюдженість викрадення людей у регіонах держави; труднощі виявлення цих злочинів і встановлення їх ознак, а також подальшого розкриття та розслідування; відсутність відповідних науково-обґрунтованих методичних рекомендацій.
Таким чином, аналіз сучасної практики оперативно-розшукової та судово-слідчої діяльності дозволяє вести мову про незадовільну якість розкриття, розслідування та попередження викрадень людей. Певним чином, цей факт відображає високий рівень професіоналізму злочинних груп, які викрадають людей, але так само свідчить і про наявність серйозних недоліків у діяльності, спрямованій на протидію цим злочинам.
Не можна не вказати і на недостатню розробленість методики розслідування викрадення людей, вчинених злочинними групами, якій у криміналістиці не приділяється належна увага. Проблемі методики розслідування цього злочину донедавна не надавалося значення самостійного напрямку в розділі криміналістичної методики.
Проблеми розслідування та попередження окремих видів злочинів традиційно розглядаються в межах окремих криміналістичних методик, які останнім часом зазнали відчутного якісного та кількісного росту. Зокрема, на цій ниві плідно працювали і працюють такі відомі вчені як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.Д. Берназ, В.М. Биков, О.М. Васильєв, Л.Г. Відонов, І.О. Возгрін, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, В.І. Галаган, В.І. Гаєнко, В.Г. Гончаренко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, Н.І. Клименко, І.І. Котюк, В.С. Кузьмічов, В.В. Лисенко, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук’янчиков, Г.А. Матусовський, О.В. Одерій, М.В. Салтевський, М.О. Селіванов, М.М. Сербін, М.А. Погорецький, М.В. Салтевський, В.В. Тіщенко, П.В. Цимбал, Л.Д. Удалова, С.С. Чернявський, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші.
Безпосередньо питання боротьби з викраденнями людей, у тому числі за допомогою криміналістичних засобів і методів, досліджені в роботах Р.А. Адельханяна, А.І. Дворкіна, В.О. Жбанкова, І.М. Колошко, О.Н. Коршунової, В.В. Олішевського, В.М. Пучніна, О.С. Саінчина, Я.А. Соколової та деяких інших учених, що в той же час не зменшує актуальності теми дисертаційного дослідження, а навпаки, свідчить про існування цілої низки невирішених науково-прикладних проблем. Зокрема, розслідування викрадення людей, вчинених злочинними групами, залишилося недостатньо вивченим.
Тому, з огляду на потреби слідчої практики і критично оцінюючи сучасний стан криміналістичної методики, є підстави вважати, що обрана тема дисертаційного дослідження має потребу в окремому, глибокому і всебічному вивченні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене відповідно до «Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років», затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 №755, Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 №347, Комплексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1767. Проведення цього дослідження передбачено планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2006-2010 роки.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у вивченні підготовки, вчинення і приховування викрадення людей злочинними групами, встановленні особливостей його розслідування і виробленні на цій основі відповідних науково-обґрунтованих пропозицій, практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності розслідування цих злочинів.
Мета дослідження обумовила постановку і вирішення таких завдань:
- розробити криміналістичну характеристику викрадення людей, вчинених злочинними групами, і розкрити її значення для розробки методики розслідування та формування типових слідчих ситуацій і версій;
- охарактеризувати злочинні групи, що вчиняють викрадення людей;
- розглянути особливості порушення кримінальної справи за ст. 146 КК України;
- виявити специфіку розслідування викрадення людей, вчинених злочинними групами на початковому етапі, вивчити особливості формування слідчих версій, визначити типові ситуації, що виникають на цьому етапі розслідування, запропонувати оптимальну систему слідчих дій;
- розкрити особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, окреслити специфіку одержання інформації з матеріальних та ідеальних джерел, встановити основні форми протидії розслідуванню з боку злочинних груп;
- розглянути особливості взаємодії слідчих та оперативних підрозділів у процесі виявлення, розкриття та розслідування викрадення людей, вчинених злочинними групами.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів стосовно виявлення, розкриття і розслідування викрадення людей, вчинених злочинними групами.
Предмет дослідження – особливості початкового етапу розслідування викрадення людей, вчинених злочинними групами.
Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ та основані на ньому загальнонаукові і спеціальні методи. Цей метод застосовувався для аналізу взаємозв’язків у механізмі вчинення викрадення людей злочинними групами.
У процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи як: формально-логічний – з метою з’ясування структурних елементів криміналістичної характеристики викрадення людей, вчинених злочинними групами (підрозділи 1.1, 1.2); догматичний – при тлумаченні юридичних категорій, за його допомогою поглиблено та уточнено понятійний апарат (розділ 1); системний – при побудові класифікації злочинів, визначенні змісту та взаємозв’язків елементів криміналістичної характеристики й основних етапів роботи з доказовою інформацією (розділ 1, підрозділи 2.1, 2.2, 2.4); статистичний – для дослідження ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з цими злочинами (підрозділи 1.4, 2.1, 2.4, розділ 3).
Для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань застосовувалися конкретно-соціологічні методи: аналіз, анкетування, опитування, узагальнення, які забезпечили емпіричну базу дослідження.
Емпіричну базу дослідження становлять: узагальнення статистичного матеріалу Департаменту інформаційних технологій МВС України про викрадення людей за період 2001-2009 рр.; аналіз за розробленими анкетами 73 архівних та таких, що знаходяться у провадженні, кримінальних справ про викрадення людей за період 2001-2009 рр.; опитування як експертів з цієї проблеми за розробленими анкетами 168 слідчих, які займаються або займалися розслідуванням кримінальних справ про викрадення людей, 128 оперативних працівників підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю; аналіз оглядів судово-слідчої практики, офіційних звітів та довідок підрозділів системи МВС України, апарату Генеральної прокуратури України, судових органів усіх ланок.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших монографічним дослідженням в Україні, в якому зроблена спроба розробити основні положення початкового етапу розслідування викрадень людей, вчинених злочинними групами, на основі викладення рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності й оптимізації криміналістичної діяльності з розслідування цієї категорії злочинів. Автором сформульовано концептуально нові наукові положення та висновки, що мають важливе теоретичне і практичне значення, зокрема:
вперше:
- розроблена криміналістична характеристика викрадення людей, вчинених злочинними групами, де розглянуті такі її елементи, як: відомості про злочинні групи, що вчиняють викрадення людей, особу потерпілого, спосіб вчинення злочину, обстановку вчинення злочину, типову слідову картину злочину;
- розглянуті особливості порушення кримінальних справ за ст. 146 КК України, які полягають у додатковому вивченні обстановки, в якій вчинялися злочини даної категорії, пошуку джерел доказової й орієнтовної інформації;
- визначено порядок проведення тактичної операції затримання членів злочинної групи, яка вчинила викрадення людини, з урахуванням слідчих ситуацій: насильницького утримання викраденої особи; результатів переговорів злочинців з родичами і близькими викраденої особи; існування загрози вбивства викраденої людини; непередбачуваності поведінки викраденого та його родичів;
удосконалено:
- підходи щодо організації розслідування злочинів, вчинених організованими групами, на прикладі розкриття злочинної діяльності угруповань, які вчинюють викрадення людей;
- положення щодо напрямів і змісту розробки версій про викрадення людини, вчиненого злочинною групою
- організаційно-тактичні засади провадження окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування розглянутої категорії злочинів;
- засоби та методи проведення тактичних операцій зі звільнення викрадених людей і затримання їх викрадачів;
дістали подальшого розвитку:
- теоретичні положення щодо проблем латентності і виявлення фактів викрадення людини, вчиненого злочинною групою, шляхом встановлення ознак, які свідчать про вчинення даного злочину групою осіб;
- шляхи удосконалення вирішення слідчих ситуацій, що виникають на початковому етапі розслідування викрадення людей, які вчиняються злочинними групами, у зв’язку з їх типізацією та урахуванням таких критеріїв: джерел надходження інформації до правоохоронних органів про викрадення людини; факту виконання або невиконання вимог злочинців; обсягу відомостей про злочинців, які вчинили викрадення людини; ступеню поінформованості про вимоги злочинців; результатів затримання злочинців, які вчинили викрадення людини, при виконанні їх вимог;
- організаційно-тактичні засади взаємодії слідчих і оперативних працівників у процесі розслідування викрадення людей, що вчиняються злочинними групами;
- наукові рекомендації та пропозиції щодо удосконалення основних положень організації розслідування викрадення людей, що вчиняються злочинними групами.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовані та обґрунтовані теоретичні положення, висновки і пропозиції, які сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронних органів щодо виявлення, розкриття та розслідування викрадень людей, що вчиняються злочинними групами, а також вносять певний вклад у розвиток криміналістики, оскільки розширюють і поглиблюють знання про методику розслідування злочинів даної категорії.
Окремі положення дисертації були використані: у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ при викладанні дисципліни «Криміналістика» (акт впровадження від 11 грудня 2007 р.); в якості методичних рекомендацій з розслідування викрадення людей (акт впровадження ГСУ МВС України від 9 грудня 2007 р.).
Проведене дослідження визначається чітко вираженим прикладним аспектом, оскільки містить сукупність методичних рекомендацій, що мають стати зручним інструментом розслідування викрадень людей, що вчиняються злочинними групами.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертації обговорювалися на засіданні кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ, на міжкафедральних семінарах та отримали позитивну оцінку. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на: науково-теоретичній конференції «Україна 2005: поступальна хода до верховенства права» (м. Київ, 15 квітня 2005 року); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 року); науково-практичній конференції «Криміналістика у протидії злочинності» (м. Київ, 16 жовтня 2009 року); Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Державно-правовий розвиток України в умовах політичних змін» (м. Тернопіль, 2010 рік).
Окремі положення дисертації були використані: у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ при викладанні дисципліни «Криміналістика» (акт впровадження від 11 грудня 2007 року); як методичні рекомендації для поліпшення діяльності органів внутрішніх справ України з виявлення та розслідування викрадення людей (акт впровадження від 9 грудня 2007 року).
Публікації. Наукові результати проведеного дисертантом дослідження знайшли відображення в 6 публікаціях: 4 одноособові наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також 2 тези доповідей, оприлюднених на конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати та обґрунтувати низку теоретичних висновків та науково-практичних рекомендацій, які, на нашу думку, додають певного внеску до загальної теорії науки криміналістики і в практичну діяльність щодо виявлення, розкриття і розслідування викрадень людей, що вчиняються злочинними групами.
1. Криміналістична характеристика викрадення людей, вчинених злочинними групами, є невід’ємною частиною методики розслідування розглянутої категорії злочинів.
Структурі криміналістичної характеристики викрадення людей, вчинених злочинними групами, властиві наступні елементи:
1) відомості про злочинні групи, що вчиняють викрадення людини;
2) особа потерпілого;
3) спосіб вчинення злочину;
4) обстановка вчинення злочину;
5) типова слідова картина.
Викрадення людини в більшості випадків здійснюється групою осіб за попередньою змовою або організованою злочинною групою.
Поділ злочинних груп, які вчиняють викрадення людей, на види можна здійснити за наступними підставами: за ступенем їх організованості; за зв’язком з іншими злочинами; за кількісним складом; за часом функціонування; за кількістю викрадених людей.
Основними структурними елементами злочинних груп, які здійснюють викрадення людей, є:
1) лідер групи (особа, як правило, раніше судима, що користується авторитетом у злочинному світі);
2) охоронці (особи, які складають найближче оточення лідера);
3) бойовики (безпосередні виконавці);
4) скарбник (особа, яка зберігає спільні „общакові” кошти);
5) допоміжний персонал (водії автомашин, що використовуються для викрадень; особи, які надають приміщення для утримання потерпілих тощо).
2. Злочинні групи викрадачів зазвичай формуються за наступними принципами: проживання їх членів в одному мікрорайоні; загальне місце роботи або навчання; загальні інтереси, заняття; минулі злочинні зв’язки або спільне відбування покарання; родинні, національні зв’язки або земляцтво.
У злочинних групах викрадачів лідер виконує наступні функції: керує злочинною діяльністю; керує внутрішнім життям групи – взаєминами між її учасниками, забезпечує цілісність групи, є носієм групових норм і цінностей; розподіляє злочинні доходи; навчає способам вчинення злочинів і протидії розслідуванню. У деяких випадках він може виконувати функції виконавця.
Для особи середньостатистичного викрадача характерні наступні ознаки: фізично розвинутий чоловік у віці від 19 до 30 років; як правило, займається спортом; не має судимості; має середню або середню спеціальну освіту; не працює або працює в комерційній структурі; неодружений; веде антисоціальний спосіб життя.
3. Середньостатистичній жертві викрадення властиві наступні найбільш характерні ознаки: особи чоловічої статі у віці 18-35 років, які здійснюють комерційну діяльність, володіють значними сумами грошей (або майном) або родичів, здатних заплатити викуп. За інших рівних умов по мірі зменшення прибутків знижується і рівень віктимності потенційних жертв.
4. Типова модель способу вчинення викрадення людей злочинними групами складається з наступних етапів:
1) пошук „об’єкта викрадення” і збір інформації про нього;
2) розробка плану викрадення, розподіл ролей між викрадачами, підготовка спеціальних засобів і приміщення для наступного утримання потерпілого;
3) напад і вилучення викраденої людини з природного мікросоціального середовища (захоплення);
4) переміщення його до місця постійного або тимчасового утримання;
5) утримання викраденої людини (як правило, у спеціально підготовленому для цього приміщенні);
6) пред’явлення вимог близьким потерпілого (або йому самому), які є необхідною умовою для його звільнення;
7) одержання викупу і звільнення потерпілого (якщо викрадення було вчинене з метою одержання викупу);
8) приховування слідів злочину.
Спосіб вчинення викрадення людей злочинними групами, обумовлений наступними обставинами:
- ступенем організованості і чисельністю злочинної групи;
- особливостями осіб членів таких груп;
- індивідуальними особливостями особи потерпілого (стать, фізичні дані, наявність або відсутність охорони, маршрути і засоби пересування);
- мотивами і цілями, які переслідують викрадачі.
Потерпілі в переважній більшості випадків викрадаються в ранковий або вечірній час у тому місці, де проживають, а утримуються в тому місці (або приміщенні), де проживають злочинці (або один із членів злочинної групи).
Практично в усіх випадках злочинці використовують для переміщення потерпілих до місця утримання автотранспортні засоби.
5. Матеріальних слідів на місці вчинення викрадення людей злочинними групами залишається дуже мало. Їх виявлення і фіксація ускладнюється через високу ймовірність знищення. Але ця обставина не звільняє слідчого від необхідності проведення огляду місця події. На місці викрадення в низці випадків вдавалося виявити сліди взуття, рук (рукавичок) злочинців, а у випадку застосування вогнепальної зброї – сліди пострілу. У безпосередній близькості від місця захоплення залишаються сліди транспортного засобу, якщо він використовувався в процесі вчинення цього злочину.
6. Стадія порушення кримінальної справи при викраденні людини, вчиненого злочинними групами, має певні особливості, серед яких необхідно виділити наступні:
- порушення кримінальної справи здійснюється зазвичай в умовах дефіциту вихідної інформації та часу для прийняття процесуальних і організаційних рішень;
- можливості одержання доказової інформації процесуальним шляхом обмежені, оскільки дуже часто невідомі місце викрадення й утримання жертви, очевидці цього злочину і місце знаходження слідів злочинного посягання;
- встановлення місця перебування викраденої людини, її звільнення і затримання викрадачів забезпечуються переважно оперативно-технічними й оперативно-розшуковими заходами, для яких характерні конспіративність дій оперативних працівників, активність у проведенні заходів для того, щоб зберегти життя й здоров’я викраденому;
- відомості про час, місце і спосіб передачі матеріальних цінностей або прав на майно необхідно максимально використовувати для підготовки технічних засобів фіксації обставин вчинення злочину; здійснення інших підготовчих дій, спрямованих на затримання і викриття злочинців;
- встановлення місця перебування викраденого, пошук і викриття викрадачів вимагає взаємодії та координації спільних дій слідчих прокуратури з різноманітними підрозділами міліції.
7. Проведене нами узагальнення кримінальних справ про злочини розглянутого виду свідчить про те, що час розслідування на початковому етапі складає 10-15 днів, оскільки в більшості випадків на момент порушення кримінальної справи підозрювані були затримані, а потім арештовані. Такі короткі терміни вимагають чіткого планування, оскільки помилки початкового етапу дуже складно виправити на наступних етапах розслідування.
На підставі узагальнення судово-слідчої практики, слідчі ситуації у справах про викрадення людей, вчинених злочинними групами, які виникають на початковому етапі розслідування, нами класифіковано на дві групи, залежно від обсягу та змісту даних, що стали підставою до порушення кримінальної справи та інформації про злочинців:
1) наявні ознаки викрадення людини, викрадений звільнений, проте злочинці залишаються невідомими;
2) наявні ознаки викрадення людини і є відомості про злочинців.
Розглянуті типові слідчі ситуації та відповідні їм основні напрямки розслідування багато в чому є умовними. Це пояснюється тим, що запропоновані системи слідчих дій, оперативних та організаційних заходів значною мірою залежать від індивідуальних особливостей ситуацій, що складаються, неповторних і часто випадкових чинників.
8. Типовими загальними версіями у справах про викрадення людей злочинними групами є:
1) факт вчинення викрадення людини є незаперечним;
2) має місце викрадення людини, пов’язане з вчиненням інших злочинів (ст. 115 „Умисне вбивство”, ст. 121 „Умисне тяжке тілесне ушкодження”, ст. 189 „Вимагання”, ст. 257 „Бандитизм” КК України та ін.);
3) у цьому випадку вчинено не викрадення людини, а інший злочин (ст. 147 „Захоплення заручників”, ст. 189 „Вимагання” КК України та ін.).
4) факт вчинення викрадення людини відсутній; має місце інсценування з метою одержання грошових коштів або матеріальних цінностей від рідних, знайомих, ділових партнерів нібито викраденої людини;
5) факт вчинення викрадення людини відсутній; має місце зникнення людини за інших обставин (у тому числі некримінальних).
Перераховані типові загальні версії висуваються найчастіше до порушення кримінальної справи. Зазвичай після порушення справи як основної залишається тільки друга версія.
При розслідуванні викрадень людей злочинними групами найбільшої уваги заслуговують окремі версії, які містять припущення: про мотиви викрадення людини; час і місце захоплення викраденого; способи його захоплення, переміщення й утримання; місце утримання жертви; місце перебування злочинців; риси та якості підозрюваних, кількісний склад групи, її технічну оснащеність і озброєність; тип злочинної групи; способи вимагання тощо.
9. Для підвищення ефективності взаємодії між слідчим та оперативним працівником, на нашу думку, необхідно:
- забезпечити ознайомлення слідчого з наявними оперативними матеріалами і спільну розробку плану їх реалізації;
- проводити аналіз розслідування за реалізованими оперативними матеріалами, з метою виявлення типових помилок і прорахунків;
- здійснювати обговорення за результатами проведення комплексних операцій, що включали б оперативно-розшукові заходи та слідчі дії.
У справах про викрадення людей, які вчиняються злочинними групами, огляд місця події є важливим засобом доказування. У цих справах можна виділити наступні види місця події:
1) місце захоплення потерпілого;
2) місце насильницького утримання потерпілого;
3) місце передачі викупу;
4) місце звільнення викраденого.
10. Допит потерпілого в справах про злочини цієї категорії дозволяє одержати інформацію не тільки про кількість злочинців, мотиви їх дій, ознаки зовнішності, особливості поведінки, ступінь організованості групи, погодженість дій її учасників, спосіб вчинення злочину, а також з’ясувати роль кожного зі злочинців у вчиненому злочині й отримати додаткові докази.
Специфіка вчинення такого виду злочинів дозволяє виділити наступні категорії вказаних свідків: а) особи, яким пред’являлися вимоги про виплату викупу за звільнення викраденого; б) очевидні спостереження за жертвою, яке здійснювалося викрадачами перед її викраденням; в) очевидці захоплення потерпілого; г) очевидці насильницького утримання викраденого; ґ) свідки, які спостерігали пред’явлення вимог родичам і близьким потерпілих; д) свідки, які були присутні при передачі викупу; е) свідки, які спостерігали обставини звільнення викраденого.
11. Затримання, як і всі інші елементи організації розкриття викрадення людини, вчиненого злочинними групами, має свою специфіку, яка обумовлена певною складністю слідчо-оперативних ситуацій: насильницьким утриманням викраденого; переговорами злочинців з родичами і близькими викраденого; існуванням загрози вбивства викраденої людини; непередбачуваністю поведінки викраденого і його родичів.
Операція щодо затримання викрадачів у всіх випадках повинна бути ретельно підготовлена, для чого усвідомлюються можливості слідчо-оперативної групи, умови, в яких вона повинна діяти, а особливо – психологічні і фізичні дані про осіб, які підлягають затриманню. При цьому завжди необхідно мати на увазі, що звільнення викрадених людей та забезпечення їх безпеки має першочергове значення.
Підозрювані у вчиненні викрадення людини в складі злочинної групи – це особи, які часто раніше вчиняли злочини, тому відрізняються брехливістю, схильністю до конфліктів і найчастіше відмовляються від дачі показань. Все це припускає належну підготовку, в процесі якої слідчий повинен здійснити комплекс заходів, що включає: а) вивчення матеріалів кримінальної справи, особи допитуваного, її стосунків з іншими учасниками злочинної групи; б) визначення черговості допитів і способів виклику осіб, яких потрібно допитати; в) підготовку місця допиту і доказів, які потрібно пред’явити для викриття підозрюваного; г) вивчення слідчим спеціальних питань, якщо в ході допиту будуть потрібні певні знання в галузі науки, техніки, ремесла або мистецтва; д) складання плану допиту.
Допит підозрюваних доцільно проводити безпосередньо після затримання, тому що під впливом чинника раптовості, психічного й емоційного збудження особа, яку допитують зазвичай не здатна надати які-небудь розумні доводи на своє виправдання, а явні суперечності, які виникають при цьому в її показаннях, можуть бути успішно використані слідчим для викриття неправди. Таким чином, виключається можливість обмірковування і розробки логічно правильно побудованої „версії захисту”.
Показання підозрюваного бажано записати на відео- і магнітну плівку. Метою застосування при допиті звуко-, відеозапису є: а) забезпечення повноти фіксації того, що повідомляє особа, яку допитують; б) спростування заяв про неправильність здійсненого протоколювання показань; в) стримуючий вплив у частині зміни зайнятої позиції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Салтевский М.В. Криминалистическая характеристика: структура, элементы / М.В. Салтевский // Специализированный курс криминалистики (для слушателей вузов МВД СССР, обучающихся на базе сред. спец. юрид. образования): учебник. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987.
2. Образцов В.А. Актуальные направления развития криминалистической методики и тактики расследования / В.А. Образцов, В.В. Ястребов // Тезисы доклада на заседании совета ВНИИ Прокуратуры СССР. – М., 1978. – С. 5-7.
3. Хмыров А.А. Криминалистическая характеристика преступлений как фактор, определяющий методику расследования и пути косвенного доказывания / А.А. Хмыров // Методика расследования преступлений: Материалы научн.-практ. конф. – Одесса. – М., 1976. – С. 106-107.
4. Ожегов С.И. Словарь русского языка. Ок. 57 000 слов / Ожегов С.И. / [под ред. чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой]. – [13-е изд., испр.]. – М.: Рус. яз., 1981. – 816 с.
5. Бахін В. Склад і призначення криміналістичної характеристики злочинів / В. Бахін, Б. Лук’янчиков // Донецький національний університет. Правничий часопис Донецького університету: наук. журн. – Донецьк: [б. в.], 2000. – № 1 (4). – С. 39-43.
6. Корж В.П. Криміналістична характеристика організованої злочинної діяльності / В.П. Корж // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей): зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 26–27 квіт. 1999 р.) / [редкол.: Борисов В.І. (голов. ред.) та ін.]. – Х.: Право, 2000. – С. 185-188.
7. Матусовский Г.А. Криминалистическая характеристика экономических преступлений, совершаемых организованными преступными группами / Г.А. Матусовский // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей): зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 26–27 квіт. 1999 р.) / [редкол.: Борисов В.І. (голов. ред.) та ін.]. – Х.: Право, 2000. – С. 162-171.
8. Олішевський В.В. Криміналістична характеристика викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів / В.В. Олішевський // Право і безпека. – 2004. – Т. 3. – № 4. – С. 90-95.
9. Сінчук В. Криміналістична характеристика в дії (з практики розслідування кримінальної справи) / В. Сінчук // Вісник Академії правових наук України: зб. наук. пр. – 2001. – № 4 (27). – Х.: Право. – С. 219-223.
10. Шевчук В. „Криміналістичний фантом” чи реальність (ще раз про криміналістичну характеристику злочинів) / В. Шевчук // Юридична Україна. – 2003. – № 3. – С. 17-21.
11. Колесниченко А.Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец.: 12.00.09 / А.Н. Колесниченко. – Х., 1967. – 28, [1] с.
12. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений: [текст лекций] / Колесниченко А.Н. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1976. – 28 с.
13. Белкин Р.С. Курс криминалистики: в 3 т. / Белкин Р.С. – М.: Юристъ, 1997. – .– Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – 480 с.
14. Густов Г.А. Понятие и виды криминалистических характеристик преступлений / Г.А. Густов // Криминалистическая характеристика преступлений. – М., 1984. – С. 44-45.
15. Криминалистика: учебник / [Ю.П. Голдованский, А.С. Лазари, С.Г. Любичев и др.]; под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. – М.: Юрид. лит., 1988. – 670, [1] с.
16. Радаев В.В. Криминалистическая характеристика преступлений и ее использование в следственной практике: [лекция] / В.В. Радаев; М-во внутр. дел СССР, Высш. следств. шк. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – 21, [2] с.
17. Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система понятий / Н.А. Селиванов. – М.: Юрид. лит., 1982. – 150 с.
18. Танасевич В.Г. О криминалистической характеристике преступлений / В.Г. Танасевич, В.А. Образцов // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1976. – Вып. № 25. – С. 94-104.
19. Шиканов В.И. Пространственно-временные факторы в криминалистической характеристике преступлений / В.И. Шиканов. – Иркутск, 1980.
20. Методика расследования отдельных видов преступлений: учеб. пособие по курсу „Основы криминалистики” / [Любичев С.Г., Меркурисов В.Х., Мошкович Т.С., Пантелеев И.Ф.]; отв. ред. Пантелеев И.Ф. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 65 с.
21. Трухачёв В.В. Мотивация как элемент криминалистической характеристики преступлений: дисс. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Трухачёв Вадим Викторович. – Воронеж, 1990. – 186 с.
22. Облаков А.Ф. Криминалистическая характеристика преступления и криминалистические ситуации / А.Ф. Облаков. – Хабаровск, 1985.
23. Ялышев С.А. Использование информационно-поисковых систем для выдвижения типовых версий о личности преступника при расследовании краж личного имущества граждан на железнодорожном транспорте: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец.: 12.00.09 / С.А. Ялышев. – М., 1989. – 21 с.
24. Селиванов Н.А. Криминалистическая характеристика преступлений и следственные ситуации в методике расследования / Н.А. Селиванов // Социалистическая законность. – 1977. – № 2. – С. 56-59.
25. Образцов В.А. Криминалистическая характеристика преступлений: дискуссионные вопросы и пути их решения / В.А. Образцов // Криминалистическая характеристика преступлений. – М., 1984.
26. Салтевский М.В. О структуре криминалистической характеристики хулиганства и типичных следственных ситуациях / М.В. Салтевский // Криминалистика и судебная экспертиза: респ. межвед. науч. сб. – 1982. – Вып. № 25. – С. 13-21.
27. Бмауберг И.В. Становление и сущность системного подхода / И.В. Бмауберг, Э.Г. Юдин. – М., 1973.
28. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня: Злободневные вопросы российской криминалистики / Р.С. Белкин. – М.: НОРМА: ИНФРА-М, 2001. – 237 с.
29. Адельханян Р.А. Расследование похищения человека / Р.А. Адельханян. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М.: МЗ Пресс, 2003. – 212 с.
30. Олішевський В.В. Розслідування та попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / В.В. Олішевський. – Х., 2005. – 19, [1] с.
31. Володіна О.О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини (аналіз складу злочину): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О.О. Володіна. – Х., 2003. – 20, [1] с.
32. Быков В.М. Преступная группа: криминалистические проблемы / В.М. Быков. – Ташкент: Узбекистан, 1991 – 145, [2] с.
33. Адельханян Р.А. Расследование похищения человека / Р.А. Адельханян. – М., 2001. – 222, [1] с.
34. Быков В.М. Признаки организованной преступной группы / В.М. Быков // Законность. – 1998. – № 9. – С. 4-8.
35. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 10 серп. 2009 р. (відповідає офіц. текстові). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 188 с.
36. Быков В.М. Совершение преступления группой лиц по предварительному сговору / В.М. Быков // Законность. – 1999. – № 3. – С. 7-9.
37. Настільна книга слідчого / [Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О., Журавель В.А., Матусовський Г.А.]; В.Я. Тацій (голов. ред.). – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 720 с.
38. Голіна В.В. Сучасний бандитизм в Україні: стратегія і тактика боротьби: Соціально-правове і кримінологічне дослідження: [реферат наукової роботи] / В.В. Голіна. – Харків, 2002.
39. Олішевський В.В. Розслідування та попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів: дис... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Олішевський Вадим Володимирович. – Х., 2005. – 213 с.
40. Быков В.М. Проблемы расследования групповых преступлений: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.09 / Быков Виктор Михайлович. – М., 1992. – 455 с.
41. Кузнецов А.Г. Роль всестороннего изучения личности преступника и криминалистическая характеристика группового киднепинга / Кузнецов А.Г., Иванов Л.Н., Волков А.С. // Право и политика. – 2001. – № 10. – С. 51-54.
42. Биленчук П.Д. Криминалистическое прогнозирование поведения обвиняемого на предварительном следствии: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / П.Д. Биленчук. – К., 1983. – 16 с.
43. Криминалистика: учебник / [Герасимов В.Н., Колдин В.Я., Крылов В.В., Куликов В.И., Лушечкина М.А.]; Н.П. Яблоков (отв. ред.). – М.: БЕК, 1995. – 708 с.
44. Ведерников Н.Т. Изучение личности обвиняемого и методика расследования преступлений / Н.Т. Ведерников // Методика расследования преступлений (общие положения): материалы науч.-практ. конф. (г. Одесса, ноябрь 1976 г.). – М.: [б. в.], 1976. – С. 134-136.
45. Ведерников Н.Т. Личность преступника как элемент криминалистической характеристики преступления / Н.Т. Ведерников // Криминалистическая характеристика преступлений: сб. науч. тр. – М.: Всесоюз. ин-тут по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1984. – С. 74-77.
46. Глазырин Ф.В. Криминалистическое и судебно-психологическое изучение личности обвиняемого в системе методики расследования / Ф.В. Глазырин // Методика расследования преступлений (общие положения): материалы науч.-практ. конф. (г. Одесса, ноябрь 1976 г.). – М., 1976. – С. 129-134.
47. Гончаренко В.И. Понятие криминалистической характеристики преступления / В.И. Гончаренко, Г.А. Кушнир, В.Л. Подпалый // Криминалистика и судебная экспертиза: респ. междувед. науч.-метод. сб. – К.: Вища шк., 1986. – Вып. № 33. – С. 3-8.
48. Хмыров А.А. Криминалистическая характеристика преступления и предмет доказывания / А.А. Хмыров // Криминалистическая характеристика преступлений: сб. науч. тр. – М.: Всесоюз. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1984. – С. 48-54.
49. Пясковський В.В. Методика розслідування торгівлі людьми: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Пясковський Вадим Валерійович. – К., 2004. – 225 с.
50. Конюхов Н.И. Словарь-справочник по психологии / Конюхов Н.И. – М., 1996. – 155 с.
51. Кордуэлл М. Психология. А-Я: Словарь-справочник / [пер. с англ. Ткаченко К.С.]. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – 448 с.
52. Личность преступника / [Н.Н. Кондрашков, В.Н. Кудрявцев, Н.С. Лейкина и др.]. – М.: Юрид. лит., 1971. – 355 с.
53. Лысенко В.В. Расследование вымогательств / В.В. Лысенко. – Х.: Ун-т внутр. дел, 1996. – 191 с.
54. Антонян Ю.М. Преступное поведение и психические аномалии / Ю.М. Антонян, С.В. Бородин; под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Спарк, 1998. – 214, [1] с.
55. Иванова В.В. Преступное насилие: учеб. пособие для вузов / В.В. Иванова. – М.: Кн. мир, 2002. – 83 с.
56. Мешкова В.С. Тактические особенности отдельных следственных действий при привлечении организатора (лидера) преступной группы к уголовной ответственности: учебно-метод. пособие / В.С. Мешкова. – Калининград, 1998.
57. Куликова В.И. Основы криминалистической теории организованной преступной деятельности / В.И. Куликова. – Ульяновск, 1994.
58. Вандышев В.В. Реализация взаимосвязей жертвы и преступника в раскрытии и расследовании насильственных преступлений / В.В. Вандышев. – СПб., 1992.
59. Ривман Д.В. Виктимология / Д.В. Ривман, В.С. Устинов. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2000. – 331 с.
60. Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: сб. науч. тр. / [редкол.: В.Я. Рыбальская (отв. ред.) и др.]. – Иркутск: ИГУ, 1988. – 136 с.
61. Гарькавець С.О. Віктимологія / С.О. Гарькавець. – Луганськ: Видавництво СНУ ім. В. Даля, 2006. – 116 с.
62. Кримінологічна віктимологія: навч. посіб. / [Моісеєв Є.М., Василевич В.В., Голосніченко Д.І., Іванов Ю.Ф.]; Г.І. Мартинова (відп. ред.). – К.: Атіка, 2006. – 352 c.
63. Громов В. Искусство расследования преступлений. Достижения и недочеты розыскной и следственной практики. Опыт анализа доказательственных улик: [пособие для следователей] / В. Громов, Н. Лаговиер. – М.: Госюриздат РСФСР, 1927. – 168 с.
64. Шиканов В.И. Криминалистическая виктимология и практика расследования убийств: учеб. пособие / В.И. Шиканов. – Иркутск: ИГУ, 1979. – 45 с.
65. Журавель В.А. Допрос потерпевшего при виктимном поведении / В.А. Журавель // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища шк., 1983. – Вып. № 26. – С. 45-48.
66. Волков А.С. Правовые и криминалистические проблемы выявления и раскрытия похищения человека: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Волков Андрей Сергеевич. – Саратов, 2002. – 192 с.
67. Центров Е.Е. Криминалистическое учение о потерпевшем / Е.Е. Центров. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 159, [1] с.
68. Николайчук И.А. Криминалистическая характеристика изнасилований и первоначальный этап их расследования в ситуациях, когда преступник неизвестен: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Николайчук Игорь Анатольевич. – Краснодар, 1988. – 187 с.
69. Скобликов П.А. Истребование долгов и организованная преступность / П.А. Скобликов. – М.: Юрист, 1997. – 145 с.
70. Акутаев Р.М. Некоторые аспекты криминологической характеристики похищения граждан / Р.М. Акутаев, Б.А. Гаджиэменов // Государство и право. – 2000. – № 2. – С. 60-64.
71. Соколова Я.А. Основні положення методики розслідування викрадення людини: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Соколова Яна Анатоліївна. – К., 2009. – 252 с.
72. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления: учеб. пособие / Н.И. Панов. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1984. – 111 с.
73. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
74. Жордания И.Ш. Структура и правовое значение способа совершения преступления / И.Ш. Жордания. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. – 234 с.
75. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права: В 6-ти т. / А.А. Пионтковский (редкол.) – М.: Наука, 1970. – . – Т. 2: Преступление. – М.: Наука, 1970 – 516 с.
76. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / А.Н. Трайнин. – М.: Госюриздат, 1957. – 364 с.
77. Кудрявцев В.Н. Способ совершения преступления и его уголовно-правовое значение / В.Н. Кудрявцев // Советское государство и право. – 1957. – № 8. – С. 60–69.
78. Васильев А.Н. Планирование расследования преступлений / Васильев А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.А. – М.: Госюриздат, 1957. – 199 с.
79. Шавер В.М. Об основных принципах частной методики расследования преступлений / В.М. Шавер // Социалистическая законность. – 1938. – № 1. – С. 45-49.
80. Коновалова В.О. Вбивство: мистецтво розслідування: монографія / В.О. Коновалова. – Х.: Факт, 2001.
81. Матусовский Г.А. Методика расследования хищений: учеб. пособие / Г.А. Матусовский. – К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
82. Волков А.С. Правовые и криминалистические проблемы выявления и раскрытия похищения человека: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: 12.00.09 / А.С. Волков. – Саратов, 2002. – 22 с.
83. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления: автореф. дисс. на соискание науч. степени доктора юрид. наук: спец. 12.717 „Криминалистика” / Г.Г. Зуйков. – М., 1970. – 31, [1] с.
84. Колесниченко А.Н. Актуальные проблемы методики расследования преступлений / А.Н. Колесниченко // Вопросы государства и права: сб. ст. – М.: Юрид. лит., 1970. – С. 330-337.
85. Колесниченко А.Н. Криминалистическая характеристика преступлений: учеб. пособие / А.Н. Колесниченко, В.Е. Коновалова. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1985. – 92 с.
86. Расследование похищения человека: [метод. пособие] / [А.И. Дворкин, Ю.М. Самойлов, В.Н. Исаенко, А.Ш. Ризаев] / науч. ред. А.И. Дворкин. – М.: Приоритет, 2000. – 112 с.
87. Задолжавшего крупную сумму предпринимателя похитители пообещали вернуть жене по частям // Факты. – 2001. – 19 мая. – С. 1.
88. Верясов А. Бывший возлюбленный «сдал» 21-летнюю Ольгу похитителям, потребовавшим выкуп 50 тысяч долларов / А. Верясов // Факты. – 2001. – 18 апр. – С. 8.
89. Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.09 / М.В. Даньшин. – Харків, 2000. – 19 с.
90. Николайчук И.А. Сокрытие преступлений как форма противодействия расследованию / Николайчук И.А. [под ред. Р. С. Белкина]. – М.: Мегатрон XXI, 2000. – 233 с.
91. Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию / В.Н. Карагодин. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1992. – 175, [1] с.
92. Волкова А. Похитители обещали отрезать заложнику ухо и другие части тела, если за него не заплатят 350 тысяч долларов / А. Волкова // Факты. – 2001. – 15 марта. – С. 15.
93. Криминалистика: учеб. для вузов по спец. „Правоведение” / [А.Н. Васильев, И.Ф. Герасимов, Н.П. Яблоков и др.]; под ред. Н.П. Яблокова, В.Я. Колдина. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 462, [1] с.
94. Копенкина Л.А. Методика первоначального этапа расследования похищения человека: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Копенкина Лидия Андреевна. – Санкт-Петербург, 1999 – 226 с.
95. Лавров В.П. Особенности расследования нераскрытых преступлений прошлых лет / В.П. Лавров. – М., 1972.
96. Кутовая Н. Столичным правоохранителям удалось освободить литовского бизнесмена, за которого требовали 60 тысяч долларов / Н. Кутовая // Факты. – 1999. – 30 нояб. – С. 2.
97. Ожегов С.И. Словарь русского языка. Ок. 57 000 слов / С.И. Ожегов / [под ред. чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой]. – [20-е изд., стереотип.]. – М.: Рус. яз., 1988. – 750 с.
98. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад., голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 1440 с.
99. Крылов И.Ф. Следы на месте преступления / Крылов И.Ф. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1961. – 132 с.
100. Шевченко Б.И. Научные основы современной трассологии / Шевченко Б.И. – М.: Моск. юрид. ин-т, 1947. – 54 с.
101. Галаган В.И. Использование следователем информации на первоначальном этапе расследования: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: 12.00.09 / В.И. Галаган. – К., 1992. – 20 с.
102. Салтевський М.В. Навчально-довідковий посібник з криміналістики / Салтевський М.В., Лукашевич В.Г., Глібко В.М. – К.: ВІПОЛ, 1994. – 180 с.
103. Кузнецов А.Г. Роль всестороннего изучения личности преступника и криминалистическая характеристика группового киднепинга / Кузнецов А.Г., Иванов Л.Н., Волков А.С. // Право и политика. – 2001. – № 10. – С. 54-57.
104. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 20 черв. 2009 р. (відповідає офіц. текстові). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 200 с.
105. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела / В.С. Зеленецкий. – Харьков: Изд-во „КримАрт”, 1998. – 340 с.
106. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела /
Н.В. Жогин, Ф.Н. Фаткуллин. – М.: Юрид. лит., 1961. – 204 с.
107. Голина В.В. Преступления против личной свободы человека: теория и практика борьбы и предупреждения / В.В. Голина // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні / гол. ред. В.В. Сташис; редкол.: В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.І. Борисов та ін. – Вип. Четвертий. – Х.: Харківський Центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні, 2002. – С. 228-253.
108. Шляпочников А.С. Выявление латентной преступности / А.С. Шляпочников, Г.И. Забрянский // Советское государство и право. – 1973. – № 5. – С. 9-12.
109. Курс кримінології: Загальна частина: підручник: у 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
110. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [підруч. для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; за ред. проф. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
111. Глушков А.И. Некоторые особенности деятельности (средства и методы) полиции развитых зарубежных стран по раскрытию и расследованию преступлений / А.И. Глушков // Актуальные вопросы деятельности органов внутренних дел: сб. научных трудов адъюнктов и соискателей. – М., 1994. – С. 111-114.
112. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 22. – Ст. 303.
113. Мудьюгин Г.Н. Расследование убийств по делам, возбуждаемым в связи с исчезновением потерпевшего / Г.Н. Мудьюгин. – М., 1967.
114. Расследование преступлений против личности: учеб. пособие / проф. О.Я. Баев и др.; под ред. проф. О.Я. Баева. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1998. – 238 с.
115. Весельський В.К. Торгівля людьми в Україні (проблеми розслідування): навч. посіб. / В.К. Весельський, В.В. Пясковський. – К.: КНТ, 2007. – 268 с.
116. Кузьмічов В.С. Алібі у розкритті злочинів: навч. посіб. / В.С. Кузьмічов, В.В. Юсупов. – К.: КНТ, 2007. – 264 с.
117. Саинчин А.С. Основы раскрытия некоторых видов умышленных убийств: криминалистический анализ: монография / А.С. Саинчин.  Одесса: Юрид. лит., 2004.  304 с.
118. Веліканов С.В. Питання розв’язання складних слідчих ситуацій у методиці розслідування злочинів / С.В. Веліканов // Актуальні проблеми криміналістики: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 25-26 верес. 2003 р.) / [ред. кол.: М.І. Панов (голов. ред.), В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін.]. – Х.: Гриф, 2003. – С. 140-143.
119. Драпкин Л.Я. Понятие и классификация следственных ситуаций / Л.Я. Драпкин // Следственные ситуации и раскрытие преступлений: науч. тр. Свердлов. юрид. ин-та. – Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1975. – Вып. 41. – С. 28.
120. Іщенко А.В. Висвітлення слідчих ситуацій при викладанні криміналістики / А.В. Іщенко, Г.В. Щербакова // Актуальні проблеми криміналістики: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 25-26 верес. 2003 р.) / ред. кол.: М.І. Панов (голов. ред.), В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін. – Х.: Гриф, 2003. – С. 41-44.
121. Копылов И.А. Следственные ситуации в методике расследования отдельных видов преступлений / И.А. Копылов // Вопросы совершенствования криминалистической методики: сб. науч. тр. – Волгоград: НИ и РИО ВСШ МВД СССР, 1981. – С. 50-55.
122. Копылов И.А. Следственная ситуация и принятие тактических решений (Общие положения): автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Уголовный процесс; судоустройство; прокурорский надзор; криминалистика” / И.А. Копылов. – М., 1984. – 18, [1] с.
123. Селиванов Н.А. Криминалистическая характеристика преступлений и следственные ситуации в методике расследования / Н.А. Селиванов // Социалистическая законность. – 1977. – № 2. – С. 56-59.
124. Яблоков Н.П. Криминалистическая характеристика преступления и типичные следственные ситуации как важные факторы разработки методики расследования преступлений / Н.П. Яблоков // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1979. – Вып. № 30. – С. 112-121.
125. Криминалистическая энциклопедия: [для курсантов, слушателей и преподавателей учеб. заведений МВД, адъюнктов, докторантов, науч. сотр. и практич. работников органов внутр. дел] / Авт.-сост. Р.С. Белкин. – М.: Бек, 1997. – 339, [2] с.
126. Белкин Р.С. Криминалистика. Общетеоретические проблемы / Р.С. Белкин, А.И. Винберг. – М.: Юрид. лит., 1973. – 264 с.
127. Великанов С.В. Следственные ситуации и их классификация / С.В. Великанов // Проблеми законності: республ. міжвід. наук. зб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого; відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: [б. в.], 1999. – Вип. № 39. – С. 146-151.
128. Соколова Я.А. Типізація слідчих ситуацій при розслідуванні викрадення людини / Я.А. Соколова // Актуальні проблеми правознавства: тези доп. та наук. повідомлень учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів / за заг. ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 262-264.
129. Ищенко Е.П. Алгоритмизация первоначального этапа расследования преступлений автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: 12.00.09 / Е.П. Ищенко. – М., 1990. –45 с.
130. Вафин Р.Р. Вымогательство («Рэкет»). Криминалистические проблемы / Р.Р. Вафин. – Екатеринбург, 1993.
131. Коновалова В.Е. Криминалистическая тактика: теории и тенденции: учеб. пособие / В.Е. Коновалова, В.Ю. Шепитько. – Х.: Гриф, 1997. – 255 с.
132. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий / Г.В. Арцишевский. – М.: Юрид. лит., 1978. – 104 с.
133. Васильев А.Н. Следственная тактика / А.Н. Васильев. – М.: Юрид. лит., 1976. – 200