ОСВІТНІЙ РЕСУРС ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Короткий опис

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана»

На правах рукопису

Сафонова Віра Євгенівна

УДК 378: 330.341.1

ОСВІТНІЙ РЕСУРС ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
ЕКОНОМІКИ
Спеціальність 08. 00. 01 – Економічна теорія та історія економічної думки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Науковий консультант – доктор
економічних наук, професор
член-кореспондент НАН України
Савчук Володимир Софронович

Київ – 2012

ЗМІСТ

Стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………………..4
ВСТУП …………………………………………………………………………5
РОЗДІЛ 1. Освітній ресурс як теоретична проблема
інноваційної економіки ……………………………………….23
1.1. Становлення, розвиток і взаємозв’язок «економіки знань»
та інноваційної економіки ……………………………………………………23
1.2. Зростання ролі освіти в економічному розвитку …………………51
1.3. Освітні ресурси в системі рушійних сил розвитку
економіки …………………………………………………………...................77
1.4. Теоретико-методологічні основи аналізу освітнього ресурсу …..89
Висновки до розділу 1 ………………………………………………...100
РОЗДІЛ 2. Розвиток освіти в контексті інноваційних
перетворень економіки в Украї-ні…………………………..104
2.1. Стан, проблеми та потреби розвитку освітнього ресурсу в
Україні ……………………………………………………………………….104
2.2. Розвиток інноваційного потенціалу вищої школи ……………...137
2.3. Економічне забезпечення інноваційних процесів в системі
розширеного відтворення освітнього ресурсу …………………………….152
Висновки до розділу 2 ………………………………………………...178
РОЗДІЛ 3. Формування моделі підготовки фахівців
для потреб інноваційного розвитку ………………………..184
3.1. Концептуальні засади моделі освіти, адекватної потребам
сучасної економіки ……………………….....................................................184
3.2. Безперервна освіта як ключовий елемент ефективної моделі
розвитку освітнього ресурсу ……………………………………..................194
3.3. Навчально-науково-виробничі комплекси як структурний
елемент сучасної моделі формування освітнього ресурсу ……………….200
3.4. Соціальний діалог і партнерські зв’язки як необхідна
передумова якісної підготовки фахівців ………………………..................216
Висновки до розділу 3 ………………………………………………...226
РОЗДІЛ 4. Економічна результативність якості вищої освіти ……...230
4.1. Теоретико-методологічні основи визначення якості вищої
освіти та її оцінювання …………………………………………...................230
4.2. Забезпечення та оцінка якості вищої освіти: результатний
аспект ……...……..………………………………………………..................265
4.3. Концептуальні підходи до удосконалення якості вищої
освіти ……………………….……………………………………...................282
Висновки до розділу 4 ………………………………………………...293
РОЗДІЛ 5. Інвестування сфери вищої освіти в умовах формування
інноваційної економіки ……………………………………...298
5.1. Проблеми інвестування сфери вищої освіти ……………………298
5.2. Принципи формування сучасного механізму інвестування
вищої освіти …………………………………………………………………315
5.3. Ефективність інвестицій у вищу освіту та її оцінювання ……...330
Висновки до розділу 5 ………………………………………………...361
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………...365
ДОДАТКИ …………………………………………………………………..375
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..383

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДІФЗ – державні іменні фінансові зобов’язання
ДКР – дослідно-конструкторські роботи
ДСТ ВО – державні стандарти вищої освіти
НДР – науково-дослідні роботи
ННВК – навчально-науково-виробничий комплекс
ПВС – професорсько-викладацький склад

ВСТУП

Актуальність теми. Економіка сучасних розвинутих країн усе в більшій мірі засновується на знаннях. XX століття стало безпрецедентним у світовій історії за-вдяки соціальному й технічному прогресу. Створення і використання нововведень стало вирішальним чинником розвитку економіки, а інновації перетворились у ключову рушійну силу більш продуктивного економічного зростання.
Роль наукового знання докорінно змінюється. Якщо раніше в економічній науці домінував погляд на знання як на інформацію, необхідну економічним аге-нтам для прийняття раціональних рішень, то з 90-х років XX ст. все більш поши-реним стає підхід до розуміння знання як економічного активу та аналіз госпо-дарських відносин із приводу його виробництва, поширення і використання. Знання стає кількісно й якісно більш важливим, ніж колись, як використовува-ний ресурс, як фактор виробництва, подібно до праці й капіталу. Знання набуває більшу важливість, ніж натуральні ресурси й фізичний капітал. Це закономірно приводить до зростання ролі освіти й освітньої системи.
Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки передбачає побудову суспільства, заснованого на знаннях, де соціальний й економічний добробут країни визначається наукомісткими технологіями, інноваційною спрямованістю і рівнем інтелектуального розвитку суспільства. Саме освіта, насамперед вища, має величезне значення для інноваційної системи країни, виступаючи одним із найбільш значимих ресурсів її формування, який, на жаль, в нашій країні недостатньо ефективно використовується. Причому щодо України − це і освіта, заснована на підготовці фахівців високої кваліфікації, і спеціалізовані технічні знання, наукомісткі технології. Нагромаджений в Україні інтелектуальний, науково-технічний потенціал, унікальні наукові та інженерні школи є одним з визначальних елементів національного багатства, який потрібно розвивати, збільшувати та використовувати для модернізації країни і підвищення якості життя людей.
Методологічну основу розгляду змісту соціально-економічних відносин сфери освіти в умовах постіндустріального суспільства складає система поглядів західних вчених-суспільствознавців: Д. Белла, Дж. Гелбрейта, П. Ф. Дракера, У. Ростоу, О. Тоффлера та ін.
Істотний вклад у розробку питань місця й ролі сфери освіти в суспільному відтворенні внесли роботи Г. Беккера, Е. Денісона, Дж. Кендріка, Т. Шульца, в яких одержав наукове обґрунтування висновок про вплив знань на продуктив-ність праці та економічний прогрес. Найбільш фундаментальними є дослідження Г. Беккера, в яких міститься всебічний аналіз економічної ефективності інвести-цій в людський капітал.
Найбільш повно загальні і конкретні питання інформаційної економіки, механізму функціонування та її соціально-економічних наслідків розглядаються в роботах зарубіжних економістів: Ф. Махлупа, М. Пората, Д. Тепскотта, І. Ма-суди, В. Мартіна, Ж. Сапіра, М. Мелоуна, Ф. Фукуями.
Питання сутності інноваційної економіки тією чи іншою мірою розгляда-ються в роботах Д. Белла, М. Кондратьєва, Й. Шумпетера, К. Мізеса, Г. Менша та ін. Ряд аспектів інноваційної економіки знайшли свій розгляд у працях українських економістів. Це роботи З. Адаманової, Ю. Бажала, В. Гейця, О. Дація, Л. Ємельяненко, Ю. Зайцева, В. Онікієнка, В. Осецького, Л. Федулової, М. Шарко та ін.
Проблемам збереження і розвитку людського капіталу присвячені роботи В. Антонюк, Ю. Васильчик, Е. Вільховченко, В. Гейця, О. Грішнової, О. Добри-ніна, С. Дятлова, Р. Капелюшнікова, Б. Корнейчука, М. Критського, С. Курганського, В. Марцинкевича, О. Шкурупій та ін.
Роботи, пов’язані з розвитком освітньої сфери в основному присвячені проблемам економіки, менеджменту і маркетингу закладів освіти, а також виміру ефективності освіти. Це роботи В. Андрущенка, В. Вікторова, А. Віфліємського, І. Грищенка, В. Жаміна, Є. Жильцова, І. Ільїнського, І. Каленюк, Е. Короткова, О. Кукліна, В. Куценко, В. Лугового, А. Муравйової, А. Панкрухіна, Р. Патори, В. Савчука, Н. Селезньової, О. Сидоренко, Є. Сумарокової, В. Щетиніна, В. Юхименка та ін.
Разом з тим, залишаються недостатньо розробленими багато питань щодо пошуку шляхів формування ефективної освітньої системи. Зараз сфера освіти в Україні переживає період реформ, підсумок яких багато в чому може визначити місце й роль нашої країни у світовій економічній системі. Українському суспільству необхідна оновлена освіта для розв’язання завдань XXI століття, забезпечення своєї інтелектуальної незалежності, для вироблення й просування знань, формування відповідальних і освічених громадян та кваліфікованих фахі-вців, без яких неможливий ні економічний, ні соціальний, ні культурний, ні політичний прогрес. Практика реформування вітчизняної освіти свідчить, що теоретичного аналізу вимагають такі проблеми, як визначення місця і ролі освітнього ресурсу в системі ресурсів і чинників «економіки знань», обґрунтування інноваційного характеру розвитку освітнього ресурсу, визначення шляхів забезпечення його якості, створення ефективної інноваційної інфраструктури вищої освіти та її ресурсне забезпечення та ін.
Значний науковий інтерес до проблем розвитку освіти як сфери виробництва освітнього ресурсу, необхідність одержання нових знань у галузі теорії, методології і практики ресурсного забезпечення процесів інноваційного економічного розвитку визначили актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослі-дження виконувалось відповідно до тематики науково-дослідних робіт кафедри політекономії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національ-ний економічний університет імені Вадима Гетьмана» згідно з темою «Сучасне постіндустріальне суспільство і шляхи його формування в Україні» (номер дер-жавної реєстрації 0107U001332, 2007-2011 рр.), у рамках якої обґрунтовано принципові положення щодо формування ефективної моделі підготовки фахів-ців для потреб інноваційного розвитку; відділу економіки та управління вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України згідно з темами: «Економічні ос-нови інноваційного розвитку вищих навчальних закладів України» (номер дер-жавної реєстрації 0106U002012, 2006-2008 рр.), у рамках якої досліджено сутність і структуру інноваційного потенціалу вищого навчального закладу, розроблені практичні рекомендації з його формування й ефективного ви-користання з метою стимулювання інноваційної активності ВНЗ, обґрунтовано пропозиції щодо підвищення ефективності інноваційної діяльності у вищій школі; «Економічні умови забезпечення якості освітніх послуг в системі вищої освіти» (номер державної реєстрації 0109U000293, 2009-2011 рр.), у рамках якої досліджено методичні підходи до оцінки якості вищої освіти, розроблено пропозиції щодо формування концептуальних підходів до удосконалення якості вищої освіти, які були використані при підготовці Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення сутності освітнього ресурсу, розробка теоретико-методологічних, науково-методичних засад і аналіз макроекономічних закономірностей і тенденцій розвитку освіти як сфери виробництва освітнього ресурсу інноваційної економіки.
Для досягнення мети дослідження поставлено та вирішено такі завдання:
– узагальнити теоретичні погляди видатних представників економічної думки на розвиток постіндустріального суспільства, місце і роль в цих процесах інформації, знань та освіти;
– обґрунтувати тенденції і напрями розвитку світової економіки у кон-тексті створення нової форми її організації – інноваційної економіки; з’ясувати сутність, інституціональні засади та умови формування інноваційної економіки;
– розробити сучасне трактування поняття «освітній ресурс», розкрити його економічну природу;
– визначити місце і роль освітнього ресурсу в економічному розвитку та в системі рушійних сил розвитку економіки;
– дослідити сучасний стан та проблеми розвитку освітнього ресурсу в Україні, здійснити науково-обґрунтовану оцінку тенденцій і проблем розвитку інноваційного потенціалу освіти та визначити напрями його використання;
– обґрунтувати теоретичні засади інноваційного розвитку освіти відповід-но вимогам інноваційних перетворень економіки;
– обґрунтувати теоретичні засади моделі освіти, адекватної потребам су-часної економіки;
– обґрунтувати механізм перетворення вищих навчальних закладів у на-вчально-науково-виробничі комплекси як умови практичної реалізації науково-освітнього процесу;
– визначити основні форми розвитку взаємодії соціальних партнерів у сфері освіти і сформулювати пропозиції щодо їх практичної реалізації в Україні;
– обґрунтувати теоретико-методологічні засади забезпечення якості вищої освіти та її оцінювання, економічну результативність якості освіти, розкрити концептуальні підходи до удосконалення оцінки результативності якості вищої освіти;
– обґрунтувати теоретико-методологічні засади ефективності інвестування системи вищої освіти та виробити пропозиції щодо ґрунтовного удосконалення науково-методологічних підходів до оцінювання ефективності інвестицій у вищу освіту.
Об’єкт дослідження – освіта як сфера виробництва освітнього ресурсу, її роль у формуванні інноваційної економіки.
Предмет дослідження – теоретико-методологічні та прикладні проблеми розвитку освіти як сфери виробництва освітнього ресурсу формування іннова-ційної економіки.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять історико-логічний та системний підходи до аналізу економічних явищ. Дослідження проведені з використанням методів історико-еволюційного, системно-функціонального та синергетичного підходів до аналізу освітнього ресурсу. При вирішенні поставлених завдань застосовано загальнонаукові (історичний, систематизації, групування та узагальнення, формалізації) та спеціальні методи: системно-структурного та компаративного аналізу, графічний, економіко-статистичні методи (для дослідження механізму інвестування вищої освіти та визначення ефективності інвестицій у вищу освіту), моделювання (для розробки моделі взаємодії ВНЗ і підприємств).
Інформаційною базою роботи є праці зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів, статистичні та аналітичні публікації міжнародних організацій, офі-ційна статистика України, офіційні сайти провідних вітчизняних та зарубіжних освітніх організацій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці та поглиб-ленні теоретико-методологічних, науково-методичних засад дослідження освіт-нього ресурсу та його ролі у формуванні інноваційної економіки; обґрунтуванні шляхів розвитку освітнього ресурсу як ключового чинника забезпечення розвитку економіки. До основних наукових результатів, що становлять особистий здобуток автора і виносяться на захист, належать такі:
вперше:
- досліджено сутнісну та змістовну характеристику поняття «освітній ре-сурс», а саме: визначено його особливості, характеристики, структурні елементи, механізм відтворення, принципи формування, що дало змогу об-ґрунтувати його взаємозв’язок та відмінність з іншими спорідненими поняттями, такими як «інформаційний ресурс», «трудові ресурси», та удосконалити і впорядкувати понятійний апарат даного напряму наукових досліджень;
- розроблено авторську концепцію розвитку освітнього ресурсу, принципову основу якої складають такі положення: інноваційна складова розглядається як ключова сучасної системи розширеного відтворення освітнього ресурсу; реалізація інноваційних підходів одночасно на рівні організаційно-управлінської структури, освітніх технологій і методів навчання, наукових досліджень і взаємодії педагогів та студентів забезпечує інноваційний розвиток освітнього ресурсу; нова якість освітнього ресурсу, основною рушійною силою якої виступає науково-технічний прогрес, забезпечується інноваційною орієнтованістю інвестицій; інвестиційні процеси в освітній системі дозволяють створити і підтримувати ланцюгову реакцію інноваційного розвитку усіх секторів національної економіки, тобто є чинником прискорення соціально-економічного розвитку суспільства;
- розроблено теорію про взаємозв’язок інноваційного й освітнього циклів в постіндустріальній економіці, в якій розвинуто ідею, що навчання як безперервний процес передачі знання має циклічний характер; в основі поєднання інноваційного та освітнього циклів лежить новація (у тому числі нове знання) як результат інноваційної й освітньої діяльності. Використання закономірностей циклічності інноваційного процесу обумовлює можливість формування не формального, консервативного механізму організації освітнього процесу, а рухомого, гнучкого, виходячи з особливостей фаз інноваційного циклу;
удосконалено:
- методологічні засади оцінки якості вищої освіти на основі запропоно-ваної автором систематизації чинників і умов, які впливають на якість освіти, що забезпечує більш об’єктивне оцінювання якості освіти та управління нею;
- теоретико-методологічні підходи до оцінки якості вищої освіти: 1) обґру-нтовано, що для оцінки якості вищої освіти необхідне удосконалення системи показників ліцензування, атестації та державної акредитації у напрямку розши-рення кількості і складу використовуваних критеріїв, розробка моделі оцінки системи управління якістю у ВНЗ, використання під час оцінки вимог усіх груп споживачів послуг ВНЗ, створення механізму постійного оновлення і перегляду державних освітніх стандартів, їхнього вдосконалення як бази оцінки якості під-готовки фахівців. Це дає змогу забезпечити єдність напряму у впровадженні і розвитку оцінки результативності якості вищої освіти, загальний розв’язок проблеми; 2) обґрунтовано, що об’єктивний опис результативності якості освіти здатна дати інтегральна оцінка якості, яка включає в себе кількісну (статистичну) і якісну (за допомогою експертизи) оцінку, що дає уявлення про рівень суспільно-моральних рис випускника, його здатності до генерації нововведень; визначено напрями інформації, на основі якої одержується інтегральна оцінка якості освіти щодо кожного ВНЗ; викладено принципи експертного оцінювання якості вищої освіти. Це дає змогу прогнозувати рівні якості вищої освіти та забезпечити випереджальне задоволення потреб;
- теоретико-методологічні засади формування механізму інвестування ви-щої освіти, які базуються на посиленні взаємозв’язку між інвестиційним кліма-том сфери вищої освіти, інвестиційним потенціалом та якістю освіти, стимулю-ванні бізнесу до інвестування освітніх новацій, що сприяє підвищенню рівня ін-новаційного розвитку освіти, розв’язанню завдань відповідності освіти поточним та перспективним тенденціям світового розвитку і потребам особистості, регіону, країни, зростанню культурно-освітнього потенціалу населення;
- методологічні підходи до оцінювання ефективності інвестицій у вищу освіту, що включають: 1) обґрунтування сутності та змісту поняття «ефектив-ність інвестицій у вищу освіту»; систематизацію чинників, що впливають на ефективність інвестицій у вищу освіту, та показників оцінки ефективності ін-вестицій залежно від напряму інвестицій; 2) обґрунтування принципів комплексного підходу до оцінки ефективності інвестицій: урахування ефектив-ності інвестицій за напрямами діяльності ВНЗ не тільки з погляду держави, а й інтересів усіх груп споживачів, формування системи показників оцінки кожного напряму інвестицій залежно від результатів діяльності ВНЗ, його потенціалу, де визначальним є висока якість підготовки фахівців за максимальної ефективності використання інвестицій; 3) модель ефективного використання інвестицій в освіту. Це забезпечить комплексний підхід до аналізу напрямів інвестування; дасть змогу здійснювати не тільки кількісну, але й якісну оцінку ефективності, оптимально перерозподіляти інвестиційні ресурси за обмеженості інвестиційних можливостей, забезпечити більш високу ефективність їх використання та одержати додаткові конкурентні переваги, збільшити інвестиційні потоки з боку приватних осіб, підприємств, суспільства;
дістали подальшого розвитку:
- методологія визначення категорії «якість вищої освіти», а саме система-тизовані підходи до розуміння змісту категоріального апарату «якості вищої освіти», а також виявлені основні особливості якості вищої освіти, які об’єктивно відбивають складність цієї категорії, загальну для будь-якої країни: багатоаспектність, багаторівневість кінцевих результатів, багатосуб’єктність, ба-гатокритеріальність, поліхронність, невизначеність у її оцінках, інваріантність і варіативність, що створює науково-методичне підґрунтя оцінювання якості ви-щої освіти;
- дослідження шляхів і форм забезпечення сучасної якості вищої освіти, що дозволило визначити найбільш важливі напрями підвищення якості вищої освіти: формування державної політики у сфері якості вищої освіти і створення державної системи управління якістю освіти; створення системи державної сертифікації професійних освітніх програм і послуг; створення незалежної експертизи системи якості ВНЗ, професійних освітніх програм, освітніх послуг; вдосконалення системи державних освітніх стандартів; створення в кожному вищому навчальному закладі системи управління якістю;
- дослідження сучасних тенденцій розвитку освіти, що дозволило обґрун-тувати концептуальні засади формування навчально-науково-виробничих ком-плексів, а саме: сформульовані основні цілі, задачі з удосконалення освітньої, наукової, інноваційної діяльності перетворених ВНЗ, що створює науково-методичне підґрунтя їх ефективної організації, функціонування та управління; запропоновано організацію діяльності комплексу здійснювати на базі принципів синергетики, що забезпечує конкурентоспроможність пропонованих освітніх, науково-дослідних, науково-технічних послуг та інноваційної діяльності на віт-чизняному і міжнародному ринках;
- узагальнення й уточнення форм зарубіжної практики розвитку соціального партнерства у сфері професійної освіти на національному, регіональному, галузевому і місцевому рівнях і на рівні навчальних закладів (розробка кваліфікаційних вимог до фахівців (розробка специфікації сфери праці), національної системи кваліфікацій і стандартів (специфікація оцінки), навчальних програм (специфікація сфери освіти), змісту й організації виробничої практики на підприємстві (навчання на робочому місці) або в майстернях навчального закладу, прогнозів розвитку ринку праці і ресурсна підтримка професійної освіти), що виступають дієвим засобом забезпечення доступності професійної освіти та удосконалення її якості, підвищують ефективність діяльності освітніх установ, сприяють випереджальному розвитку усієї системи освіти, які доцільно застосовувати в Україні.
Практичне значення одержаних результатів . Висновки та розробки проведеного дослідження мають практичне значення, про що свідчить впровадження наукових результатів на державному та регіональному рівнях:
на державному рівні результати дослідження були використані:
- у діяльності Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (дові-дка № 10/2-14 від 12.01.2011 р.) ― пропозиції щодо нарощування обсягу бюджетного фінансування наукових досліджень університетів та зміцнення їх матеріально-технічної бази, створення нормативно-правових засад стимулювання залучення позабюджетних коштів для розвитку наукової діяльності університетів, послідовного збільшення видатків з державного бюджету на наукові дослідження в університетах відповідно до Законів України «Про наукову та науково-технічну діяльність» і «Про освіту», надання підтримки університетам у частині включення до державного бюджету коштів для модернізації матеріально-технічної бази та придбання наукових видань, розвитку інформаційно-телекомунікаційного середовища та накопичення електронних інформаційних ресурсів, утворення та забезпечення функціонування університетів дослідницького типу, науково-навчальних центрів на базі провідних державних університетів з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку науки та поширення досвіду їх діяльності з проведення наукових досліджень, здійснення підготовки висококваліфікованих конкурентоспроможних фахівців нового покоління для наукоємних галузей національної економіки та впровадження інноваційної діяльності в ринкових умовах; створення передумов до утворення інноваційних структур у формі науково-технічних та інноваційних центрів, розроблення механізму підвищення зацікавленості підприємств у проведенні наукових досліджень в університетах, які використані при реалізації Державної цільової науково-технічної та соціальної програми «Наука в університетах» на 2008-2012 роки (затверджена постановою КМУ від 19 вересня 2007 р. №1155); (довідка № 10/2-142 від 22.02.2011 р.) ― пропозиції щодо здійснення інноваційної, наукової та науково-технічної діяльності у вищих навчальних закладах як невід’ємної складової осві-тньої діяльності з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти; отримання нових наукових знань шляхом здійснення на-укових досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження нових конкурентоздатних технологій, техніки, матеріалів для забезпечення інно-ваційного розвитку економіки; вдосконалення механізму фінансування вищих навчальних закладів та зміцнення їх матеріально-технічної бази, що сприятиме підвищенню якості підготовки фахівців; формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку конкурентоспроможних фахівців, що за-безпечують інноваційний розвиток національного виробництва, які використані при розробці та доопрацюванні пропозицій щодо внесення змін та поправок до проекту Закону України «Про вищу освіту». Авторські доробки та пропозиції спрямовані на формування концептуальних основ відтворення людського капіталу в умовах переходу до інноваційної моделі розвитку економіки з огляду на мету розбудови економіки знань відповідно до завдань, визначених у Програмі економічних реформ України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»;
- у діяльності Державного комітету Фінансового моніторингу України (до-відка № 79/9100-14 від 16.02.2010 р.) ― пропозиції щодо формування показників державного замовлення для державних потреб на 2010 рік щодо підвищення кваліфікації спеціалістів державних органів у сфері фінансового моніторингу;
- у діяльності Міністерства економіки України (довідка № 3903-21/258 від 25.08.2010 р.) ― пропозиції щодо розроблення теоретико-методичних підходів до розвитку освітнього ресурсу як чинника формування інноваційної економіки, а саме: розвитку конкурентоспроможної вищої освіти, інвестування в освітній ресурс і його значення у формуванні інноваційної економіки, оцінки рівня науково-технічного, освітнього та інноваційного розвитку країни на макрорівні у порівнянні з країнами Організації економічного співробітництва і розвитку та ЄС, які використані при підготовці нормативно-правових актів та методик розроблених працівниками Міністерства економіки України;
- у діяльності Міністерства економіки Автономної Республіки Крим (дові-дка № 010-1/974 від 13.10.10 р.) ― пропозиції щодо удосконалення структури ВНЗ у АР Крим, оптимізації мережі навчальних закладів, їх укрупнення та під-порядкування; обґрунтування положень щодо стратегії оновлення навчальних програм відповідно до європейських стандартів та з урахуванням перспектив розвитку ринку праці; оптимізації рівня цін на освітні послуги; запровадження програми «Перше робоче місце», поширення схем навчання упродовж життя, підвищення кваліфікації з метою впровадження інноваційно-інвестиційних структурних зрушень, які використані при розробці розділу «Розвиток гуманітарної сфери» проекту «Стратегії економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим на 2011-2020 роки»;
- у діяльності Посольства СР В’єтнам в Україні (довідка № 267 від 16. 08.2010 р.) ― пропозиції щодо розвитку основних напрямів міжнародної діяль-ності: міжнародні зв’язки у сфері освітньої діяльності, міжнародна студентська мобільність, академічні обміни викладачами і студентами, міжнародне співробі-тництво в галузі науково-дослідної роботи і підвищення її якості, які сприяти-муть розвитку державної науково-технічної та інноваційної політики обох країн, дадуть можливість виявити спільність підходів відносно зростаючої ролі науково-технічного чинника в соціально-економічному розвитку країн, збіг національних пріоритетів по ряду напрямів науки і освіти, що створить сприятливі передумови для подальшого розвитку взаємовигідного науково-освітнього співробітництва;
на регіональному рівні:
- у діяльності Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 08-26/3074 від 17.11.2010 р.) ― пропозиції щодо приведення напрямів науково-дослідної діяльності ВНЗ і НДІ Запорізької області у відповідність до потреб со-ціально-економічного і культурного розвитку регіону; покращення матеріально-технічного, фінансового, комунікативного забезпечення наукових досліджень (у тому числі за рахунок активізації міжрегіональної та міжнародної співпраці нау-ковців як з провідними науковими центрами України та зарубіжжя, так і з про-мисловими підприємствами); покращення матеріально-технічного і фінансового забезпечення освітніх установ, у тому числі за рахунок оптимізації обсягу плат-них освітніх послуг в системі безперервної освіти; реалізації системи заходів, спрямованих на інтеграцію закладів освіти регіону до європейського освітнього простору; оптимізації мережі вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх на-вчальних закладів Запорізької області та приведення напрямів підготовки у ви-щих та професійно-технічних освітніх закладах освіти, а також обсягів підготов-ки за окремими напрямами і спеціальностями у відповідність до потреб регіону, які використані в процесі доопрацювання та внесення змін до «Стратегії регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 року» (затвердженої рішенням обласної ради від 06.06.2008 р. № 2, зі змінами та доповненнями, внесеними обласною радою від 08.09.2010 р. № 8).
Результати дослідження також були використані:
- у роботі Національного інституту стратегічних досліджень, наданий нау-ково-аналітичний матеріал «Освітній ресурс формування інноваційної економі-ки: структурно-секторальні пріоритети економічних реформ» (довідка № 293/196 від 23.02. 2011 р.) ― пропозиції щодо обґрунтування комплексного під-ходу до удосконалення взаємодії суб’єктів ринків освіти і праці, формування системи соціального партнерства з метою розвитку інтегрованої системи навчання; приведення структури, обсягів і якості підготовки кадрів відповідно до потреб інноваційно-технологічного розвитку національного виробництва як необхідної умови збалансованості попиту і пропозиції робочої сили; ліквідації розпорошеності державного управління та підпорядкування системи ВНЗ різних відомчих установ з метою уніфікації навчальних програм, посилення цільової зорієнтованості діяльності ВНЗ на реальні потреби ринку праці та забезпечення структурно-трансформаційних секторальних перетворень національної економіки, які використані у п. 2.4. Звіту про виконання науково-дослідної роботи інституту, розділ «Державна соціально-економічна політика» (державний реєстраційний № 0110U004009);
- у роботі Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (Акт впровадження № 9/239 від 17.05.2011 р.) ― пропозиції щодо розробки концептуальних основ відтворення людського капіталу в умовах пере-ходу до інноваційної моделі розвитку; забезпечення випереджальної підготовки кадрів для регіонів; основних напрямів розвитку співробітництва між підприємствами і навчальними закладами; створення навчально-науково-виробничих комплексів як пріоритетного напрямку розвитку інноваційної економіки, які використані в науково-дослідній роботі відділу соціально-економічного розвитку приморських регіонів «Формування конкурентоспроможної економіки регіону Українського Причорномор’я із урахуванням екзогенних та ендогенних факторів інноваційного розвитку» (державний реєстраційний № 0109U005904), що виконується на замовлення НАН України, та при підготовці монографії (розділ «Конкуренція як складова реалізації ринкового потенціалу в сфері освітніх послуг в регіоні), аналітичних і доповідних записок;
- у роботі Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Націона-льного університету державної податкової служби України (Акт впровадження № 154 від 28.12. 2010 р.) ― пропозиції щодо податкового стимулювання залу-чення приватних інвестицій у сферу освіти та активізації надання освітніх пос-луг, а саме, включення до податкового законодавства поняття «реінвестування в освітню діяльність», з метою усунення подвійного оподаткування позабюджетних коштів (інвестицій), зокрема тих, що залучаються через систему венчурного фінансування, які використані в науково-дослідній роботі «Податкові важелі вирішення соціально-економічних проблем розвитку України», що виконується на замовлення ДПА України за КПКВ 3507020 «Прикладні розробки у сфері оподаткування, фінансового права та діяльності податкової служби» (державний реєстраційний № 0110U002275);
- у роботі Одеського державного економічного університету, наданий науково-аналітичний матеріал «Освітній ресурс формування інноваційної економіки: теорія і методологія» (довідка № 01-17/359 від 3.03.2011 р.) ― пропозиції щодо обґрунтування ролі освітніх ресурсів в системі рушійних сил розвитку інноваційної економіки та інноваційного характеру розвитку освітніх ресурсів; подолання відносної обмеженості традиційних ресурсів за рахунок використання нових знань, їх об’єктивізації в продукті; вдосконалення інноваційної інфраструктури науково-освітньої сфери, які використані кафедрою економіки та управління національним господарством в науково-дослідній роботі «Організаційно-економічне забезпечення створення регіональної інфраструктури підтримки інноваційних проектів та технологій» (державний реєстраційний № 0108U010998);
- у діяльності ТОВ «Українська асоціація управління проектами «Укрнет» (довідка № 165 від 22.04.2011 р.) ― пропозиції щодо запровадження методичних рекомендацій з підготовки кадрів у сфері інноваційної діяльності, формування на базі «Укрнет» системи підготовки менеджерів проектів для інноваційної економіки; теоретичного обґрунтування необхідності підвищення якості підготовки фахівців та визначення прикладних способів її досягнення; використання методів підвищення якості підготовки проектних менеджерів (новітніх освітніх, інформаційних та креативних технологій у науково-навчальному процесі, створення сучасної матеріально-технічної бази: навчальних, технічно-обладнаних кабінетів проектного менеджменту, лабораторій інноваційних креативних технологій, тренінг-класів, оснащених сучасними технічними засобами з програмними продуктами), які використані у практичній діяльності Української асоціації управління проектами «Укрнет»;
- у діяльності ТОВ «Бізнес-Архітектор» (довідка №10/2812-1 від 28.12.2010 р.) розроблена і впроваджена в навчальному центрі Рейтингова система оцінки якості вищої освіти, яка включає: 1) характеристики ефективності діяльності уні-верситету на основі аналізу його основного результату ― випускника, а саме атестаційні характеристики його на стадії студента, на стадії випускника і затре-буваність випускника на ринку праці; 2) оцінку якості процесу навчання, а саме: якості освітніх програм навчання, якості умов навчання, інформаційно-методичного забезпечення навчального процесу, кваліфікації професорсько-викладацького складу; 3) оцінку ефективності та інтенсивності науково-дослідної діяльності, а також якості підготовки наукових кадрів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної наукової праці автора. Викладені у ній наукові положення, теоретичні підходи, розробки, висновки та пропозиції одержані автором самостійно на основі проведеного наукового дослідження й опубліковані у наукових фахових виданнях. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використані

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішен-ня наукової проблеми щодо освітнього ресурсу формування інноваційної економіки, що виявилося в обґрунтуванні підвищення ролі знань та інформації в економіці, інвестицій в людський капітал, теоретико-методологічних засад переорієнтування сфери освіти на формування освітнього ресурсу відповідно потребам на нього з боку суспільства, підприємств, особистості. На основі загальної концепції дослідження зроблені такі висновки та пропозиції:
1. В «економіці знань» знання як ресурс стають не тільки найбільш важли-вим економічним ресурсом, а й основоположним елементом парадигмальних змін. Перехід від старої до нової наукової парадигми відбувається за такою схе-мою: нові знання, нові технології, зміни в економіці, соціально-політичні зміни і нова парадигма. Під впливом наукомістких технологій виникає економіка, в якій найбільш важливим активом виявляється не матеріально відчутні ресурси – си-ровина, устаткування, робоча сила, а дещо невідчутне – інтелект, інформація, знання. В «економіці знань» величезного значення набуває розумова сила людини і технології, які забезпечують її багаторазове зростання. Сутність «нової економіки» складає «виробництво» нових знань, втілених в принципово нових технологічних принципах і технологіях, які стають основою конкурентоспроможності сучасної економіки в умовах глобального ринку. Розвиток нової економіки задається інноваційною економікою і вищим рівнем нової економіки – економікою знань. Інноваційна економіка дозволяє ефективно використовувати всі продуктивні ресурси суспільства (особлива увага звертається на людські ресурси), сприяти реалізації інтелектуального потенціалу країни на основі розвитку науки та освіти і підвищення його затребуваності господарством країни. Її фундамент утворюють три основні сектори: наука, високотехнологічне виробництво та освіта.
2. Завдання якісного стрибка у справі розвитку України до рівня розвинутих країн доцільно трансформувати в систему таких розв’язуваних проблем, як:
- орієнтація у соціально-економічному розвитку на ті сфери, де не тільки необхідний, але й єдино можливий якісний стрибок у розвитку протягом обмеженого часу, а саме – освіту, науку, культуру;
- забезпечення пріоритетного розвитку освіти, науки, культури головним чином за рахунок якісно більш дешевих (а багато в чому одержуваних безоплатно) ресурсів;
- забезпечення пріоритету постматеріальних стимулів для творчих праців-ників при створенні у нашому суспільстві якісно нової атмосфери пріоритету і престижу інноваційної освітньої діяльності;
- створення нових інститутів і механізмів розповсюдження знань та освітніх послуг (загальнодоступних, заснованих на розподілі витрат, що передбачають відмову від інтелектуальної ренти мережі знань), які розривають помилкове коло монополії ТНК на розвиток освіти.
3. Вимога ефективності щодо використання інтелектуального ресурсу ви-водить його із цільової в ресурсну сферу економіки і ставить в один рівень з ма-теріально-речовими ресурсами. Нове наукове знання саме стає особливим самостійним чинником, функцією виробництва і приймає відповідну суспільну форму людського капіталу. Перетворення інформації в знання відбувається через механізми поширення, зберігання та обробки інформації, як правило, в ході наукових досліджень та освітнього процесу. На основі перетвореного знання формуються освітні ресурси. Головне для наукових і освітніх установ – здійснити приріст знань і втілити їх у людському і фізичному капіталі, а також технологіях. Обсяг набутих знань, їх якість та ефективне використання стають чинником, що визначає нову якість економічного зростання. Розглядаючи освіту як ресурс, можна стверджувати, що знання, набуті у сфері освіти, перетворюються у своєрідний засіб виробництва, який уречевлюється в усіх чинниках та продуктах суспільного виробництва та інтегрується з усіма ресурсами еко-номіки (сировина, праця, фінанси, інформація і т. д.). Перетворення освіти у важливу складову виробничого процесу дозволяє реально долати відносну обмеженість традиційних ресурсів. Відбувається зміна пропорцій між масою застосовуваної речовини й енергії, з одного боку, та обсягом освітніх ресурсів, втілених у створюваних товарах і послугах, що входять безпосередньо у виробничий процес, – з іншого. Використання освітнього ресурсу дасть можливість подолати не тільки обмеженість традиційних ре-сурсів, але й збільшити потенціал освіти, посилити її продуктивну функцію. В результаті зростають виробничі можливості суспільства.
4. Освітній ресурс – це сукупність знань, умінь і навичок, професійних, пі-дприємницьких, світоглядних і громадянських якостей, що знаходяться у безпе-рервному розвитку, використання яких веде до збільшення доходів індивідів, зростання прибутку фірм і забезпечення соціально-економічного розвитку країни в цілому. Знання й інформація посідають центральне місце в економіці знань та надають якісну визначеність всій системі соціально-економічних відносин. Будучи самос-тійним ресурсом, освіта одночасно є інтегральним чинником господарювання, елементи якого втілені в знаннях людини, нових технологіях, патентах на винаходи, містяться у кожному із чинників виробництва, слугують критерієм їх зрілості, умовою ефективного функціонування та взаємодії.
5. Проведений аналіз дозволив дійти висновку, що в економіці України ві-дбувається збільшення залучення у господарський процес висококваліфікованої робочої сили через розширення можливостей прийому у середні та вищі навча-льні заклади. Розширення і зростання потреб в освітніх ресурсах пов’язані, по-перше, із зростаючими вимогами до якості людського капіталу, по-друге, з но-вим рівнем розвитку суспільного відтворення. При цьому розвиток освіти, зок-рема вищої визначають не потреби суспільства у фахівцях, а соціальний попит на неї, причому у все більшій мірі безвідносно до професії. Освіта як соціально-економічна система, що здійснює свої освітні функції в економіці, є особливим сектором, який забезпечує інноваційність економічного розвитку професіоналами міжнародного рівня. В такому контексті вітчизняна система освіти не повною мірою відповідає потребам інноваційного розвитку. Причинами такої невідповідності є:
- не виважена державна політика в галузі освіти;
- недосконалість нормативно-правової бази;
- відсутність розвиненої інноваційної інфраструктури освіти і, зокрема, адекватної інфраструктури фінансового забезпечення інноваційної освіти для всієї системи вищої школи;
- наявність інституціональної інерції, численних інституціональних протиріч і пасток, що уповільнюють модернізацію освіти.
6. У зв’язку з структурними перетвореннями української економіки загострюється проблема невідповідності наявних професій (спеціальностей), рівнів кваліфікації випускників та якості їх підготовки вимогам роботодавців, а також дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили на ринку праці. Виділяються галузеві, територіальні, соціально-демографічні та професійно-кваліфікаційні диспропорції. Перелічені диспропорції на ринку праці таять в собі істотні загрози як для економіки країни, так і для суспільства в цілому: не задо-вольняються потреби підприємств у висококваліфікованій робочій силі, стриму-ється ріст продукції й послуг, знижується конкурентоспроможність організацій, а також з’являються певні верстви незайнятого населення, у тому числі молодь, наростає соціальна напруженість в суспільстві, недовикористовується трудовий та інтелектуальний потенціал країни. Розв’язання проблеми узгодження структури, обсягів і якості підготовки кадрів з потребами економіки як необхідної умови збалансованості попиту та пропозиції робочої сили обумовлює необхідність пошуку науково обґрунтованих підходів до оптимізації взаємодії системи професійної освіти з ринком праці і роботодавцем. Ринок освітніх послуг і ринок праці не є системами, що повністю саморегулюються; необхідне поєднання їх саморегулювання з державним регламентуванням за тими напрямками, які не можуть регулюватися цими ринками. Це зумовлює необхідність вироблення механізму взаємодії ринку праці й ринку освітніх послуг, який містить у собі ринкове саморегулювання, державне регламен-тування і систему соціального партнерства, при цьому значення кожного елемента залежить від специфіки регіонів і темпів соціально-економічних перетворень.
7. На сучасному етапі система вищої освіти України має недостатній інно-ваційний потенціал і тому не здатна адекватно реагувати на зміни макросере-довища й впливати на ці зміни. Здатність системи вищої освіти до саморозвитку забезпечується доцільною інноваційною діяльністю з підтримки освітньої системи в стані ефективного функціонування і розвитку. Основними напрямами використання інноваційного потенціалу освіти в сучасних умовах є такі: пе-ретворення вищої школи на ще більш потужне джерело наукового знання; фор-мування нової генерації фахівців; науково-дослідна і дослідно-конструкторська діяльність; виробництво наукомісткої продукції; просування нововведень на ри-нок. Вітчизняний і світовий досвід показує, що науковий потенціал вищої школи може стати потужним прискорювачем економічного розвитку.
8. Циклічність розвитку економіки нерозривно пов’язана із закономірнос-тями розвитку самої людини. Виявляється це передусім у сфері освіти, в сукуп-ності знань і навичок, які має людина, способах й організації їх здобуття, розширення та оновлення. У сфері освіти можна виділити цикли різної тривалості, які взаємопов’язані з технологічними та економічними циклами і разом з ними складають загальний потік циклічних коливань історичного процесу. Науково-технічні цикли нерозривно пов’язані із зміною вимог до рівня і характеру підготовки працівників, їх загальних і професійних знань та навичок, що веде до змін в системі освіти. Розвиток інноваційного процесу в суспільстві актуалізує інноваційний розвиток освітньої сфери як важливішої складової частини макро- та мезоекономіки, яка функціонує в ринкових умовах господарювання. Основною метою освіти стає не тільки формування певного рівня кваліфікації, але й розкриття творчого потенціалу, оволодіння методологією співробітництва, розвиток інтелекту як інструменту свідомості. Інноваційна траєкторія вищої професійної освіти передбачає реалізацію інноваційних підходів одночасно на рівні організаційно-управлінської структури, технологій і методів навчання, наукових досліджень і взаємодії педагогів та студентів, що дасть можливість ВНЗ ефективно реагувати на зміну потреб економіки й бізнесу у професійній підготовці кадрів, адаптуватися в умовах мінливого ландшафту вищої освіти, успішно виконувати свої освітні, дослідницькі й інформаційні функції. Результати реалізації освітніх новацій, втілюваних у новій моделі випускника вищого навчального закладу, ха-рактеризують рівень інвестиційної привабливості вищого навчального закладу.
9. Проблему забезпечення формування нової генерації професіоналів для потреб інноваційного розвитку можна повноцінно вирішити на основі тісного зв’язку освіти з наукою, як фундаментальною, так і прикладною шляхом запро-вадження у ВНЗ нового гнучкого механізму організації освітнього процесу, який передбачає використання закономірностей циклічності інноваційного процесу. ВНЗ під час підготовки розробників, конструкторів, технологів повинен враховувати фази розвитку сучасних галузей промисловості і, спираючись на результати прикладних НДР і ДКР, прогнозувати розвиток інноваційних процесів у техніці. Науково-освітній процес представляється чотирма послідовно здійснюваними блоками робіт: науковим, освітнім, виробничим і споживчим, що забезпечує наступність методології пізнавальної діяльності і традиції дослідження. В результаті досягається нова якість підготовки фахівців, яка забезпечує комплекс компетенцій, включаючи фундаментальні і технічні знання, уміння аналізувати і розв’язувати проблеми з використанням міждисциплінарного підходу, володіння методами проектного менеджменту, здатність до командної роботи і міжкультурних комунікацій. За аналогією з видами інноваційної діяльності в суспільному виробництві інновації у ВНЗ представляються такими видами:
- нововведенню-продукту відповідає підготовка студентів за новими спеці-альностями;
- нововведенню-технології – прогресивні методи і засоби підготовки фахі-вця;
- модернізації продукту – два пов’язаних види вузівської діяльності;
- удосконалення підготовки випускників на підставі постійно поновлюва-них програм;
- підвищення кваліфікації, професійна перепідготовка чи одержання додат-кової кваліфікації фахівців підприємств.
10. В рамках структурних перетворень у вищій школі необхідно особливу увагу приділяти перетворенню найбільш перспективних ВНЗ в навчально-науково-виробничі комплекси з метою реалізації інноваційного циклу (ідея – ро-зробка – нововведення) і його поєднання з освітнім циклом. Навчально-науково-виробничий комплекс – форма організації вищого навчального закладу незалежно від форми власності і галузевої приналежності, яка забезпечує конкурентоспроможність освітніх, науково-дослідних, науково-технічних послуг, що пропонуються, та інноваційної діяльності в довгостроковій перспективі на вітчизняному і міжнародному ринках на основі аналізу і задоволення вимог споживачів, єдності освітнього, наукового та інноваційного процесів і формування бази для виходу з розробленими видами нововведень на експорт. Навчально-науково-виробничі комплекси дозволяють розробити і впровадити різні програми безперервної освіти, передусім в галузі природничих, інженерно-технічних і управлінських наук, тобто в тих галузях, в яких відбувається швидке застарівання знань, зміна технологій виробництва й управління. В них реалізуються спеціальні програми професійного навчання і підвищення кваліфікації, включаючи перенавчання безробітних. Такі організаційні структури зможуть здійснювати програми розвитку малого підприємництва як одного з головних резервів збільшення виробництва, створення нових робочих місць. На базі залучення персоналу і студентів ВНЗ до інноваційної діяльності тут забезпечується підготовка фахівців нового типу. Освітні професійні програми і технології навчання можуть бути істотно розширені за допомогою реалізації в таких структурах специфічних навчально-науково-виробничих (практичних) проектів. Практичне здійснення подібних проектів дозволяє вирішити ряд проблем, які стоять перед вітчизняною вищою школою і бізнесом, зокрема: зміцнення зв’язку навчального процесу з науковою і виробничою діяльністю, формування підприємницьких навичок у студентів і аспірантів, заохочення їх ініціативи і самостійності, урахування інституціональних, національних і регіональних особливостей в процесі навчання, зміцнення інтеграції ВНЗ з реальним сектором економіки, ліквідація диспропорцій в підготовці фахівців та ін. Навчально-науково-виробничі компле-кси дозволяють поступово зосередити практично всі функції із створення нових продуктів – від одержання нового знання, перетворення його на технічну розробку до впровадження в реальне виробництво, і цей процес супроводжується підготовкою фахівців, орієнтованою на практичне вирішення конкретних економічних і технічних завдань.
11. Необхідною передумовою для сталого та якісного розвитку професій-ної освіти є всебічний розвиток інституту соціального партнерства. У сфері освіти соціальне партнерство представляє собою систему взаємовигідної, конструктивної, довгочасної взаємодії соціальних партнерів в особі роботодавців, навчальних закладів, органів влади та інших організацій. Вивчення європейського досвіду розвитку соціального партнерства в сфері професійної освіти дозволило прийти до висновку про необхідність створення в Україні органів соціального партнерства на національному, регіональному, галузевому і місцевому рівнях і на рівні навчальних закладів за участю представників підприємств, асоціацій роботодавців і підприємців, торгово-промислових палат, профспілок і представників сфери освіти як для розробки кваліфікаційних вимог до фахівців, національної системи кваліфікацій й освітніх стандартів, навчальних програм, змісту й організації виробничої практики на підприємстві (навчання на робочому місці) або в майстернях навчального закладу, так і для прогнозів розвитку ринку праці і ресурсної підтримки професійної освіти.
12. Якість вищої освіти як об’єкт дослідження дозволяє розглядати освіту в єдності процесу і результату, а також у нерозривному взаємозв’язку з умовами й управлінням, що реально формує її як систему, як сферу духовного виробництва, становлення й розвитку людини, підготовленого фахівця. Якість вищої освіти визначається її соціально-економічною адекватністю, тобто здатністю задовольняти цілком конкретні потреби суспільства й економіки у фахівцях та наукових розробках. Пошук нових підходів до підвищення якості вищої освіти, в особливості з орієнтацією на державне і приватне інвестування, зумовлює виділення обов’язкового (з боку державних чи інших офіційних адміністративних органів) та громадського виміру якості вищої освіти, оцінювати яку можуть різні громадські організації. Таке оцінювання якості освіти носить не тільки контрольно-оцінний, але й аналітичний, стимулюючий та інформаційний характер. Головною метою державної оцінки якості вищої освіти є контроль дотримання державних вимог до змісту та якості підготовки фахівців. Рейтингові агентства, засоби масової інформації, громадські об’єднання здійснюють оцінку добровільно або на замовлення, основною метою якої є виявлення досягнутого рівня якості вищої освіти у ВНЗ для поширення цієї інформації серед зацікавленої аудиторії. Тобто мета такого виду оцінки має суспільно-інформаційний характер, а її результати впливають на імідж ВНЗ. Внутрішня оцінка якості, здійснювана адміністрацією ВНЗ, має оперативний характер, служить для аналізу шляхів підвищення якості освіти та орієнтована на різноманітні вимоги усіх груп споживачів послуг ВНЗ. Формування концептуальних підходів до удосконалення оцінки якості вищої освіти розглядається на кожному з рівнів управління системою вищої освіти: державному, регіональному та вузівському. На державному рівні необхідне вдо-сконалення системи показників ліцензування, атестації й державної акредитації в напрямку розширення кількості і складу використовуваних критеріїв; розробки моделі оцінки системи управління якістю у ВНЗ; використання під час оцінки вимог усіх груп споживачів послуг ВНЗ; створення механізму постійного оновлення і перегляду державних освітніх стандартів, їхнього вдосконалення як бази оцінки якості підготовки фахівців. На регіональному рівні оцінка результативності якості вищої освіти має допоміжне значення і полягає у вимірі ефективності заходів щодо підтримки вищої школи в регіоні. На рівні ВНЗ повинна бути сформована система оцінки, яка дозволить забезпечити моніторинг стану ВНЗ у сфері якості освіти. Регулярне і правильне використання інструменту оцінки дозволить зробити її основою формування системи управління якістю у ВНЗ.
13. Основними напрямами розвитку сфери вищої освіти в частині її фінан-сування та інвестування повинні стати мобілізація коштів з різних джерел, під-вищення прозорості, ефективності і контролю за використанням коштів, розви-ток співзасновництва і багатоканального фінансування установ професійної освіти, перехід до конкурентних і контрактних механізмів фінансування. Під інвестиціями у вищу освіту слід розуміти довгострокові вкладення фінансових коштів у розвиток професійного потенціалу індивіда з метою поліпшення якості життя за допомогою створення нових технологій і механізмів доступу різних груп населення до вищої освіти будь-якого освітнього рівня. Сучасна система фінансування підготовки фахівців з вищою освітою повинна ґрунтуватися на розвитку процесів інвестування в освіту з боку усіх зацікавлених в її нагромадженні суб’єктів: держави, домогосподарств, фірм, громадських фондів. В основу спільного інвестування сфери вищої освіти має бути покладений принцип відповідності структури і змісту професійної підготовки фахівців сучасним потребам економіки. Оцінювання ефективності інвестицій в освіту має бути комплексним, під час якого отриманий результат оцінюється з погляду мінливих вимог споживачів, інтересів ринку освітніх послуг, інвесторів, а також самого ВНЗ. Загальна оцінка ефективності інвестицій в освіту визначається як набір ефективностей окремих напрямів інвестування. Критерієм оцінки ефективності інвестицій у вищу освіту, який може використовуватися будь-якими категоріями інвесторів і враховувати специфіку об’єктів дослідження, є ступінь забезпеченості інвестиціями за напрямами функціонування ВНЗ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаманова З. О. Національна інноваційна система: зміст і специфіка розвитку / З. О. Адаманова // Проблеми науки. – 2009. – № 1. – С. 41-45.
2. Андреев В. И. Проблемы, базовые понятия и приоритетные стратегии педагогического мониторинга качества образования / В. И. Андреев // Менеджмент качества современного образования. – Приложение № 4 (Персонал). – 1999. – С. 72-76.
3. Андрущенко В. Основні тенденції інноваційного розвитку освіти: перші проблеми / В. Андрущенко // Ціннісний дискурс в освіті в епоху глобалізації та інформаційної революції: вибрані публікації представників наукової школи академіка АПН України, д.ф.н., проф. В. Андрущенка; Нац. педаг. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2009. – С. 231-232.
4. Антонюк В. П. Уточнення змістової характеристики соціально-економічної категорії «людський капітал» / В. П. Антонюк // Управління розвитком: зб. наук. праць. – Харків: ХНЕУ, 2006. – № 4. – С. 25-28.
5. Апатова Н. Методологические основы исследования информационной экономики / Н. Апатова // Экономика Украины. – 2005. – № 7. – С. 58-64.
6. Багаутдинова Н. Управление качеством образования / Н. Багаутдинова, Д. Новиков // Стандарты и качество. – 2002. – № 9. – С. 68-73.
7. Балацкий Е. В. Инвестиции в знания: некоторые количественные закономерности / Е. В. Балацкий // Науковедение. – 2001. – № 4. – С. 99-116.
8. Барютин Л. С. Управление техническими нововведениями в промышленности / Л. С. Барютин; М-во высш. и сред. спец. образования РСФСР. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 171 с.
9. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования: пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева / Д. Белл. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Academia, 2004. – CLXX, 788 c.
10. Белолипецкий В. Г. Основания и смысловые контуры неоэкономики / В.Г. Белолипецкий // Философия хозяйства. – 2001. – № 3. – С.55-72.
11. Бельчик Т. А. Роль системной оценки в управлении вузом / Т. А. Бельчик // Системный анализ в проектировании и управлении: труды междунар. науч.-практ. конф. (20-22 июня 2001, г. Санкт-Петербург); Санкт-Петербург. гос. техн. ун-т. – СПб, 2001. – С. 480-483.
12. Бельчик Т. А. Системная оценка функционирования вуза / Т. А. Бельчик // Мониторинг качества образования: направления и опыт: материалы IX Симпозиума «Квалиметрия человека и образования: Методология и практика». – Кн. 4; под. науч. ред. д-ра наук, проф. Н. А. Селезневой. – М.: Исследовательский центр проблем качества и подготовки специалистов, 2000. – С. 102-104.
13. Белый Е. М. Финансовый менеджмент как организационная инновация в вузе / Е. М. Белый, И. Б. Романова // Качество. Инновации. Образование. – 2002. – № 4. – С.19-20.
14. Блэр Т. Успех приходит к тем, кто может меняться так же быстро, как окружающий мир / Т. Блэр // Независимая газета – Дипкурьер. – 2000. – 3 февраля.
15. Болонская декларация европейских министров образования «Европейская зона высшего образования» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.bologna-berlin2003.de/pdf/bologna_declaration.pdf.
16. Бондарь А. В. Воспроизводство рабочих кадров / А. В. Бондарь. – Минск: Наука и техника, 1991. – 174 с.
17. Бутук А. И. Экономическая теория: учеб. пособие / А. И. Бутук. – К.: Викар, 2000 – 644 с.
18. Бушмарин И. Интеллектуализация труда в странах с рыночной экономикой / И. Бушмарин // Проблемы теории и практики управления. – 1994. – № 9. – С. 74-86.
19. Великая хартия Европейских университетов, Болонья, 18 сентября 1988 г. [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://sverhsoznanie.ru/
20. Вікторов В. Основні критерії та показники якості освіти / В. Вікторов // Вища освіта України. – 2006. – № 1. – С. 54-59.
21. Вифлиемский А. Роль образовательного комплекса в постиндустриальном обществе / А. Вифлиемский // Вопросы экономики. – 2002. – № 9. – С. 43-46.
22. Воронин А. А. Вопросы совершенствования финансирования высшего образования / А. А. Воронин, С. А. Беляков // Финансы. – 1998. – № 9. – С. 15-18.
23. Воронкова Т. В. Проблемы государственного регулирования инновационной деятельности / Т. В. Воронкова // Экономика и инновационная деятельность: сб. науч. тр. / Под. ред. А. Е. Миллера. – Омск: Изд-во ОмГТУ, 2001. – С. 17-21.
24. Высшее образование в России: состояние и направления развития [Электронный ресурс]: аналитический доклад / под ред. проф. В. Л. Глазычева, 2004. – Режим доступа: http://www.glazychev.ru
25. Гавриков А. Л. Образование взрослых в ХХІ веке: новая роль университетов в его развитии / А. Л. Гавриков, Н. П. Литвинова. – М.: Исслед. центр проблем качества подготовки специалистов, 2001. – 174 с.
26. Гаврилов М. В. Информатика и информационные технологии: учебник для вузов / М. В. Гаврилов. – М.: Гардарики, 2006.– 655 с.
27. Гаффорова В. Планирование в системе менеджмент качества вуза / В. Гаффорова // Высшее образование в России. – 2005. – № 5. – С. 56-59.
28. Гершгорин В. С. Модернизация и проблема качества образования / В. С. Гершгорин // Качество образования: достижения, проблемы: материалы IV междунар. науч-практ. конф., 17-21 апреля 2001 г. – Новосибирск, 2001. – С. 57-58.
29. Глазьев С. Ю. Обучение рынку: монография / С. Ю. Глазьев. – М.: Экономика, 2004. – 639 с.
30. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки: монографія / О. А. Грішнова. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 254 с.
31. Данилов-Данильян В. Глобальный кризис как следствие структурных сдвигов в экономике / В. Данилов-Данильян // Вопросы экономики. – 2009. – № 7. – С. 31-41.
32. Дацій О. І. Інноваційна модель розвитку економіки України в умовах глобалізації: монографія / О. І. Дацій, М. В. Гаман, Н. В. Дацій. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 370 с.
33. Денисов Ю. Д. Информационные ресурсы в японской экономике / Ю. Д. Денисов. – М.: Наука, 1991. – 191 с.
34. Діденко Н. Г. Партнерство у сфері вищої освіти як особлива форма соціальної взаємодії в контексті нової освітньої парадигми / Н. Г. Діденко // Вища освіта України: теор. та наук.-метод. часопис. − Додаток 3, т. IV (11). Тематичний вип. Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. – К.: Гнозис, 2008. – С. 289-297.
35. Добрынин А. И. Общая экономическая теория: учеб. пособие / А. И. Добрынин, Г. П. Журавлева. – СПб.: Питер Ком, 2002. – 288 с.
36. Добрынин А. И. Экономическая теория: учеб. для вузов / А. И. Добрынин и др.; Санкт-Петербург. гос. ун-т экон. и финансов. – 3-е изд., испр. и доп. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 544 с.
37. Доклад о развитии человека 2010 года. Реальное богатство народов: пути к развитию человека / Пер. с англ.; ПРООН. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2010. – 244 с.
38. Долан Э. Дж. Рынок: микроэкономическая модель: пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Э. Дж. Долан, Д. Е. Линдсей. – СПб.: Копирайт, 1992. – 496 с.
39. Дунаев Вл. «Новой экономике» нужен новый работник / Вл. Дунаев // Независимая газета. – 2000. – 14 июля.
40. Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала: монография / С. А. Дятлов. – СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1994. – 160 с.
41. Дятлов С. А. Экономика образования в условиях переходного периода / С. А. Дятлов. – СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1995. – 160 с.
42. Економічна енциклопедія: В 3 т. / Ред. кол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – Т. 1. – 864 с.
43. Ермошенко Б. Система управления качеством / Б. Ермошенко, В. Породенко, Т. Литвинова // Высшее образование в России. – 2005. – № 4. – С. 9-14.
44. Жамин В. А. Социально-экономические проблемы образования и науки в развитом социалистическом обществе / В. А. Жамин. – М.: Экономика, 1979. – 184 с.
45. Жильцов Е. Н. Коммерциализация высшего образования в России: возможности и границы / Е. Н. Жильцов, В. М. Зуев, Г. П. Колосова // Вестник Московского университета. – М., 1993. – № 6. – С. 59-66. – (Серия 5, Экономика).
46. Житник Н. В. Концептуальні засади управління якістю професійної підготовки студентів у ВНЗ / Н. В. Житник // Вища освіта України: теор. та наук.-метод. часопис. – Додаток 3, т. ІІ (6). Тематичний вип. Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. – К.: Гнозис, 2007. – С. 81-88.
47. Журавлева О. И. Повышение качества подготовки специалистов в условиях социального партнерства / О. И. Журавлева // Вища освіта України: теор. та наук.-метод. часопис. − Додаток 3 (т. 3). Тематичний вип. Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. – К.: Гнозис, 2006. – С. 101-105.
48. Зайцев Ю. К. Філософія пізнання закономірностей трансформації економічних систем / Ю. К. Зайцев // Економіка України: глобальні виклики і національні перспективи: колективна монографія. – К.: НДЕІ, 2009. – С. 90-97.
49. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава [Електронний ресурс]: програма економічних реформ на 2010-2014 роки: [ухвалена 2 червня 2010р. на засіданні Комітету з економічних реформ при Президентові України]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/content/ker-program.html
50. Игошин Н. В. Инвестиции. Организация, управление, финансирование: учебн. для вузов / Н. В. Игошин. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005.– 448 с.
51. Ильинский И. В. Инвестиции в будущее: образование в инновационном воспроизводстве / И. В. Ильинский. – СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1996. – 163с.
52. Иноземцев В. Л. Парадоксы постиндустриальной экономики (инвестиции, производительность и хозяйственный рост в 90-е годы) / В. Л. Иноземцев // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 3. – С. 3-11.
53. Иноземцев В. Л. Пределы «догоняющего» развития / В. Л. Иноземцев. – М.: Экономика, 2000. – 295 с.
54. Информатика: учебник / Под. ред. проф. Н. В. Макаровой. – 3-е изд. перераб. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 768 с.
55. Исаенко А. Н. Человеческий капитал в современной экономике / А. Н. Исаенко // США – Канада. – 2002. – № 2. – С. 110-127.
56. Каленюк І. С. Механізми фінансово-економічного управління вищою освітою та перспективи їх розвитку / І. С. Каленюк, Л. І. Яременко // Економічні основи інноваційного розвитку вищих навчальних закладів України: монографія. – К.: Педагогічна преса, 2009. – С. 37-95.
57. Каныгин Ю. М. Индустрия информатики / Ю. М. Каныгин. – К.: Техника, 1987. – 152 с.
58. Капелюшников Р. И. Концепция человеческого капитала / Р. И. Капелюшников // Критика современной буржуазной политической экономии. – М.: Наука, 1997. – 287с.
59. Капелюшников Р. И. Современные буржуазные концепции формирования рабочей силы / Р. И. Капелюшников. – М.: Наука, 1981. – 286 с.
60. Карагод В. С. Теория и методология международной системы корпоративной отчетности в рамках концепции устойчивого развития / В. С. Карагод. – М.: РУДН, 2004. – 260 с.
61. Карлов Н. В. Оценка затрат на высшее образование / Н. В. Карлов //Альмаматер. – 1996. – № 4. – С. 15-16.
62. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана / М. Кастельс. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
63. Качалов В. А. Стандарты ИСО 9000 и проблемы управления качеством в вузах / В. А. Качалов. – М.: ИздАТ, 2001. – 126 с.
64. Кашуба О. М. Зарубіжний досвід реалізації системи безперервної освіти та перспективи його впровадження в Україні / О. М. Кашуба // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. – № 10. – С. 43-48.
65. Кизима К. Г. Рынок труда и занятость населения: учеб. пособие / К. Г. Кизима. – М.: Перспектива, 2005. – 280 с.
66. Клинова М. Человеческий капитал в Европейском союзе: государственный и наднациональный контексты / М. Клинова, Е. Сидорова // Вопросы экономики. – 2012. – № 8. – С. 80-97.
67. Компьютеризация информационных процессов на промышленных предприятиях / В. Ф. Сытник, Х. Срока, Н. В. Еремина и др. – К.: Техника; Катовице: Экономическая академия им. К. Адамецкого, 1991. – 215 с.
68. Концепція розвитку національної інноваційної системи: [схвалено розпорядженням КМУ від 17 червня 2009 р. № 680-р] // Офіційний вісник України. – 2009. – № 47. – С. 532-536.
69. Коротков Э. М. Качество образования: формирование, факторы и оценка, управление / Э. М. Коротков. – М.: Гос. ун-т упр., 2002. – 84 с.
70. Коротков Э. М. Управление качеством образования: учеб. пособие для вузов / Э. М. Коротков. – М.: Академический Проект: Мир, 2006. – 320 с.
71. Котлер Ф. Маркетинг. Менеджмент: пер. с англ. / Ф. Котлер; под ред. О. А. Третьяк. – 2-е рус. изд., испр. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 896 с.
72. Краковский Ю. М. Выбор цены образовательной услуги на основе имитационно-аналитической процедуры / Ю. М. Краковский, В. К. Карнаухова // Университетское управление: практика и анализ. – 2004. – № 4(32). – С. 33-37.
73. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В. Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
74. Критский М. М. Интеллектуализация деятельности и современный рынок труда / М. М. Критский // Социально-экономические проблемы формирования рынка рабочей силы в РФ: сб. науч. тр. – СПб.: СПбГИЭА, 1994. – С. 99-104.
75. Кузьмина Н. В. Акмеологическая теория повышения качества подготовки специалистов образования / Н. В. Кузьмина. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2001. – 144 с.
76. Куклін О. В. Економічні аспекти вищої освіти: монографія / О. В. Куклін. – К.: Знання України, 2008. – 331 с.
77. Курганский С. А. Основы теории человеческого капитала: учеб. пособие / С. А. Курганский. – Иркутск: Изд-во ИГЭАб, 1996. – 84 с.
78. Куценко В. І. Соціальний вектор економічного розвитку: монографія / В. І. Куценко. – К.: НВП «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2010. – 736 с.
79. Лендар Р. Возможен ли рынок без государства? / Р. Лендар // Реферативный журнал. – 1993. – № 2. – С. 6-16. – (Серия «Экономика»).
80. Луговий В. Системна модернізація педагогічної і науково-педагогічної освіти – необхідна умова забезпечення освітньої якості / В. Луговий // Вища освіта України. – 2009. – № 1. – С. 20-26.
81. Майбуров И. Как повысить эффективность российской экономики? / И. Майбуров // Вестник высшей школы. – 2002. – № 5. – С. 12-14.
82. Майбуров И. Эффективность инвестирования в человеческий капитал в США и России / И. Майбуров // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 4. – С. 3-13.
83. Мамедов О. Ю. Смешанная экономика. Двухсекторная модель / О. Ю. Мамедов. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 223 с.
84. Маркова В. Д. Стратегический менеджмент / В. Д. Маркова, С. А. Кузнецова. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 288 с.
85. Маркс К. Капитал. Т. 2 / К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. – 2-е изд. – М.: «Совполитиздат», 1960. – Т. 24. – 648 с.
86. Марцинкевич В. И. Экономика человека: учеб. пособие / В. И. Марцинкевич, И. В. Соболева. – М.: Аспект-Пресс, 1995. – 286 с.
87. Мельниченко Л. Н. Эволюция маркетингового управления, основные этапы и современные тенденции / Л. Н. Мельниченко // Маркетинг. – 1999. – № 5. – С. 3-16.
88. Менеджмент, маркетинг и экономика образования: учеб. пособие / Под ред. А. П. Егоршина. – Н. Новгород: НИМБ, 2001. – 624 с.
89. Мескон М. Основы менеджмента: пер. с англ. / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. – М.: Дело, 1992. – 702 с.
90. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов и их отбору для финансирования (вторая редакция) / В. В. Коссов и др. – М.: Экономика, 2000. – 422 с.
91. Михеев В. А. Основы социального партнерства: теория и политика: учебник для вузов / В. А. Михеев. – М.: Экзамен, 2001. – 448 с.
92. Муравьева А. А. Качество профессионального образования. Европейские стратегии и практика / А. А. Муравьева, О. Н. Олейникова. – М.: Центр изучения проблем профессионального образования, 2004. – 112 с.
93. Мухамеджанова Л. Человеческий капитал республики Казахстан: проблемы эффективного использования / Л. Мухамеджанова // Инвестиции в России. – 2001. – № 7. – С. 23-29.
94. Мухетдинова Н. Социальные расходы / Н. Мухетдинова // Экономист (Россия). – 1999. – № 4. – С. 46-53.
95. Мухетдинова Н. Финансирование социальной сферы / Н. Мухетдинова // Экономист (Россия). – 2002. – № 2. – С. 3-10.
96. Мясникова Л. «Новая экономика» в пространстве постмодерна / Л. Мясникова // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – № 12. – С. 3-15.
97. Народнохозяйственная эффективность: показатели, методы оценки / под ред. А. С. Астахова. – М.: Экономика, 1984. – 248