Панченко Ольга Михайлівна. Планування і управління витратами в механізмі підвищення конкурентоспроможності промислової продукції

Короткий опис

Панченко Ольга Михайлівна. Планування і управління витратами в механізмі підвищення конкурентоспроможності промислової продукції : Дис... канд. наук: 08.02.03 2002

Панченко О. М.Планування й управління витратами в механізмі підвищення конкурентоспроможності промислової продукції. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 організація управління, планування й регулювання економікою. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2001.
Головна увага присвячена розробці концептуальних підходів до зниження собівартості промислової продукції в умовах перехідної економіки. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення системи державного регулювання, планування й управління собівартістю в противитратному механізмі. Обґрунтовано трирівневу концептуальну модель зниження собівартості промислової продукції, в якій економічні інтереси та механізми реалізації складають єдину систему противитратної політики в промисловому секторі. Запропонована класифікація макроекономічних факторів, що стримують зниження собівартості.
Проведений у роботі аналіз собівартості за складниками витрат виявив відсутність цілеспрямованої роботи з планування собівартості, яка була б корисною для підвищення трудової мотивації на всіх рівнях управління. За результатами монографічного дослідження підприємства розроблена схема контролю над рівнем витрат по центрах відповідальності з урахуванням основних факторів цінової конкурентоспроможності продукції.

Аналіз, зроблений у дисертації, дозволяє дійти ряду висновків та пропозицій щодо напрямків удосконалення планування й управління собівартістю в противитратному механізмі державного регулювання з метою підвищення цінової конкурентоспроможності вітчизняної промислової продукції:
1. Місткість внутрішнього ринку в нашій країні стримується необґрунтовано низькою питомою вагою зарплати в структурі собівартості і реалізаційній ціні, що відображує безконтрольне зростання цін на енергоносії, сировину, напівфабрикати, що комплектують вироби та ін.
2. Захист економічних інтересів вітчизняних товаровиробників, що випускають у даний час конкурентоспроможну продукцію, може бути ефективним і тривалим у межах національної промислової політики країни при поєднанні двох різнорідних груп факторів:
- зниженні банківського відсотка до рівня східноєвропейських держав, що довели на практиці ефективність таких заходів (Словенії, Чехії, Угорщини, Польщі і країн Балтії);
- встановленні нижньої границі погодинної оплати праці, що забезпечувала б на рівні суб'єктів, що хазяйнують, необхідні умови для демографічного росту. Вимагає окремого вивчення і законодавчого розв'язання державне регулювання співвідношення рівня оплати праці і доходів 10% найбагатших і 10% найбідніших прошарків населення до соціально безпечного співвідношення (1:5).
3. Комплексна диференціація оцінки органами Держстандарту і провідних галузевих НДІ рівня конкурентоспроможності основних товарних груп промислової продукції для того, щоб державний протекціонізм вітчизняних товаровиробників виступав не у вигляді пільгового оподатковування, але й у формі створення економічних передумов інвестування інноваційної діяльності.
4. Критеріями для добору підприємств, що заслуговують державної підтримки за двома вищезазначеними групами факторів, на наш погляд, можуть виступати: ступінь відповідності технологічної і цінової конкурентоспроможності кращим світовим аналогам; частка прибутку, що направлена на доведення готової продукції до рівня відповідних показників лідерів світового ринку; співвідношення з кращими закордонними аналогами за енергоємністю, матеріалоємністю, наукоємністю та іншими показниками, за допомогою яких кожен вид товарної продукції можна надійно оцінити.
5. Для ефективного функціонування противитратного механізму зниження собівартості продукції в ньому повинні бути поєднані економічні інтереси на всіх рівнях: держава підприємство працівник.
6. Дослідження показало, що на сьогодні відсутні реальні стимули зниження собівартості по вертикалі: на робочому місці, на рівні підприємства і на рівні галузі. Необхідно прагнути, щоб зниження витрат на кожному робочому місці було економічно вигідним для всіх учасників виробничого процесу: членів правління АТ, акціонерів, робітників, які не мають акцій. При цьому простота розрахунку дивідендів, їх зв'язок із собівартістю, відкритість поточної виробничо-економічної інформації виступають важливими умовами функціонування ефективного противитратного механізму.
7. Для стабільного стійкого зниження собівартості як головної вихідної умови підвищення конкурентоспроможності доцільно на рівні галузевих міністерств щорічно видавати і розповсюджувати на некомерційній основі інформаційні бюлетені з оцінкою органами Держстандарту рівня відповідності основних видів промислової продукції світовим аналогам, що дозволить підтримувати на підприємствах атмосферу реальної самооцінки конкурентоспроможності продукції, що випускається, і виключити планування підвищеної собівартості.
8. З урахуванням ситуації, що склалася, найбільш реальними шляхами зниження собівартості промислової продукції є: для середніх підприємств акціонерного типу, які не мають інвестиційних ресурсів підвищення технологічної дисципліни, освоєння прогресивних технологій, доступних без заміни основних засобів виробництва; для великих підприємств, які мають власні інвестиційні кошти, перехід до нового технологічного укладу з одночасним проведенням стратегічного маркетингу, без якого неможливо розраховувати на розширення ринків збуту.
9. Обґрунтована необхідність участі галузевих міністерств в інформаційному забезпеченні нормативно-технологічною базою даних як основи планування собівартості.
10. Виявлено вплив макро- та мікроекономічних факторів, що мають різну природу та рівень впливу в межах противитратного механізму.