Перов Дмитро Олександрович. Інформаційні правовідносини в Україні

Короткий опис

Перов Дмитро Олександрович. Інформаційні правовідносини в Україні.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.07, Нац. авіац. ун-т. - Київ, 2014.- 236 с.

–МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПЕРОВ Дмитро Олександрович

УДК 340.111.5:316.774

ІНФОРМАЦІЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

12.00.07 — адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Київ — 2014

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВА ПРИРОДА ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН 13
1.1 РІВЕНЬ НАУКОВИХ РОЗРОБОК ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ 13
1.2 ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН 46
1.3 СКЛАД ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН 69
1.4 КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН 86
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 97
РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ТА СТРУКТУРА ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ 103
2.1 СТРУКТУРА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ 103
2.2 СТАН ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ 115
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ 146
РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ 153
3.1. ТЕНДЕНЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ 153
3.2 ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ 165
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 181
ВИСНОВКИ 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВРУ — Верховна Рада України
ДІП — державна інформаційна політика
ЄС — Європейський Союз
ЗМІ — засоби масової інформації
ІКТ — інформаційно-комунікаційні технології
ІС — інформаційне суспільство
КМУ — Кабінет Міністрів України
НІІ — національні інформаційні інтереси
НПА — нормативно-правовий акт
НСТУ — Національна суспільна телерадіокомпанія України
ПР — правове регулювання
ПУ — Президент України
РІС — розвиток інформаційного суспільства

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена необхідністю правового регулювання інформаційних правовідносин.
Дослідження основних закономірностей правового регулювання інформаційних відносин зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов’язаних з інформацією і, відповідно, увагою законодавця до упорядкування цієї сфери суспільних відносин. Відповідними діями законодавчої влади було внесення змін до законів «Про інформацію», «Про електронні документи та електронний документообіг», ухвалення Закону «Про доступ до публічної інформації». Термін «інформація» з філософської категорії дедалі більше перетворюється на особливу правову реальність і потребує нового переосмислення в інформатиці, інформаціології, правовій інформатиці, безпосередньо в надрах інформаційного права. Інформація стає основним об’єктом інформаційних правовідносин і специфічним об’єктом інших правових відносин. Зазначені процеси сприяли частковому упорядкуванню суспільних відносин в інформаційній сфері.
Впровадження інформації в усі сфери суспільного життя призвело до формування та розвитку нового виду суспільних відносин, а саме інформаційних, тож вони, своєю чергою, потребують формулювання уніфікованих та належним чином обґрунтованих дефініцій та правового врегулювання.
Комплексне дослідження інформаційних правовідносин набуває особливої актуальності також і через наявність прогалин у чинному законодавстві щодо їх регулювання з урахуванням їх особливостей та потреб розбудови інформаційного суспільства. Наукові розробки зазначених проблем в Україні не в повному обсязі розкривають специфіку об’єкта цих правовідносин, що обумовлено зміною тенденцій у складі інформаційних правовідносин.
Проблематика інформаційних правовідносин в контексті сучасних процесів державотворення в умовах інформаційної глобалізації досліджується такими вченими, як: І.В. Арістова, В.Ю. Баскаков, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, В.Д. Гавловський, В.І. Гурковський, В.А. Залізняк, Є.О. Калашнюк, Р.А. Калюжний, І.А. Кисарець, Б.А. Кормич, О.В. Кохановська, Г.М. Красноступ, В.А. Ліпкан, О.В. Логінов, Ю.Є. Максименко, А.І. Марущак, П.Є. Матвієнко, Н.Б. Новицька, А.М. Новицький, І.М. Сопілко, К.Г. Татарникова, Т.П. Хлівнюк, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, Т.А. Шевцова, О.В. Шепета, Д.Ю. Шпенов, проте конкретні пропозиції щодо розв’язання досліджуваних проблемних питань у комплексі не знайшли свого відображення.
Окремі аспекти проблематики інформаційних правовідносин досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: Ю.Г. Барабаш, Н.Г. Васильєва, М.Д. Гнатюк, С.П. Головатий, Л.В. Голяк, О.О. Григор, Д.В. Дубов, О.М. Ємельяненко, К.О. Закоморна, М.Г. Каращук, А.М. Коломієць, Є.В. Корнійчук, В.М. Крівцова, О.В. Марцеляк, І.К. Полховська, А.Л. Свящук, М.Х. Ялі та ін.
Водночас можна твердити про недосконалість механізму правового регулювання здійснення інформаційних правовідносин, а також відсутність праць, в яких було б викладено та сформульовано основні поняття, зміст та склад, розкрито правову природу інформаційних правовідносин.
Зазначене вище зумовлює актуальність та нагальність для теорії і практики дослідження інформаційних правовідносин як важливого та визначального виду правовідносин на даному етапі історичного розвитку незалежної Української держави.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконано відповідно до основних положень законів України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», «Про інформацію», Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Указу Президента України № 398/2014 «Про інформаційно-аналітичний центр» від 12 квітня 2014 р, Указу Президента України № 449/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України»» від 1 травня 2014 року, Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні», схвалених Постановою Верховної Ради України від 3 липня 2014 року № 1565-VII.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у з’ясуванні правової природи, змісту та сутності інформаційних правовідносин в Україні, визначенні їх складу, структури та стану правового регулювання, щоб на підставі цього надати науково обґрунтовані пропозиції й рекомендації щодо можливих напрямів удосконалення та підвищення ефективності правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких задач:
— здійснити систематизацію наукових розробок за темою дослідження;
— обґрунтувати поняття та визначити зміст інформаційних правовідносин;
— встановити склад інформаційних правовідносин;
— здійснити класифікацію інформаційних правовідносин;
— визначити структуру правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні;
— охарактеризувати сучасний стан правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні;
— установити тенденції правового регулювання розвитку інформаційного суспільства;
— обґрунтувати шляхи удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин.
Об’єктом дослідження виступають інформаційні відносини.
Предметом дослідження є інформаційні правовідносини в Україні.
Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об’єкта, який досліджується, так і окремі, спеціальні методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу й методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат дослідження (підрозділи 1.1, 1.2), а також з’ясовано правову природу інформаційних правовідносин (підрозділи 1.2, 1.3, 1.4). Методи класифікації й групування використовувалися для класифікації інформаційних правовідносин (підрозділ 1.4), визначення структури правового регулювання інформаційних правовідносин (2.1). Формально-правовий і діалектичний методи застосовані при з’ясуванні стану правового регулювання інформаційних правовідносин (підрозділ 2.2). Структурно-функціональний аналіз інформаційного законодавства, методи аналізу термінологічних лексем та словосполучень, порівняння, дедукції та індукції дали змогу внести конкретні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання конкретних інформаційних правовідносин (підрозділи 2.1, 2.2). Застосування методу алгебраїчної побудови та аналізу структурно-логічних моделей предметних областей інформаційних правовідносин були використані для аналізу структурно-логічної моделі інформаційних правовідносин, що складається з семи основних предметних сфер (підрозділ 2.1). За допомогою методів аналізу й синтезу встановлено значення правильного розуміння складу інформаційних правовідносин для удосконалення практики правозастосування в інформаційній сфері (підрозділ 1.3). Застосування конфліктологічного підходу дало змогу намітити шляхи для будови ефективної системи інформаційних правовідносин з урахуванням фактора неможливості взаємодії вищих органів влади винятково на засадах консенсусу. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати зарубіжний досвід правового регулювання інформаційних правовідносин, визначити засади імплементації (підрозділ 3.2). Шляхом використання методу документального аналізу опрацьовано відповідні нормативно-правові акти та розроблено наукові рекомендації щодо вдосконалення норм, які регулюють інформаційні правовідносини.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі й інші нормативно-правові акти, які регулюють інформаційні правовідносини. Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі інформаційного права та інших галузевих правових наук.
Емпіричну базу дисертації становлять: 4000 нормативно-правових актів, у тому числі 188 законодавчих актів, що регулюють різні напрями інформаційної діяльності, а також індекси та індикатори стосовно розвитку окремих складових суспільних інформаційних відносин та експертні оцінки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших системних досліджень інформаційних правовідносин в Україні, що визначається сучасною постановкою проблеми, застосуванням відповідного теоретико-методологічного апарату інформаційного права й практики реалізації норм чинного інформаційного законодавства щодо формування, розвитку та припинення інформаційних правовідносин в Україні.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, рекомендацій та пропозицій, а саме:
уперше:
– сформульовано концептуальну парадигму підходів до визначення поняття інформаційних правовідносин через формування їх видів, виділення змістовних елементів, опосередковане складом інформаційних правовідносин: 1) об’єктний; 2) суб’єктний; 3) діяльнісний; 4) інформаціологічний; 5) міждисциплінарний; 6) правовий; 7) інтеракціоністський; 8) компетенційний; 9) комплексний; 10) системний; 11) вузький; 12) широкий.
– визначено поняття інформаційно-правовий конфлікт як гостра форма протистояння, що виникає між суб’єктами інформаційних відносин у зв’язку з завданням шкоди або загрози завдання шкоди через реалізацію ними прав, свобод, законних інтересів та обов’язків щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
– обґрунтовано складові гносеологічні компоненти теорії інформаційної еліти: 1) технократична теорія; 2) теорія кругообігу еліт; 3) концепція неоелітаризму; 4) концепція національної інформаційної держави;
– сформовано алгоритм удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин на сучасному етапі, який має наступний вигляд: 1) законодавче закріплення інформаційних правовідносин як визначальних правовідносин на сучасному етапі, чітке визначення їх складових із обов’язковим включенням такого суб’єкта, як держава; 2) розроблення та ухвалення Кодексу України про інформацію на підставі теоретичної концепції складу інформаційних правовідносин; 3) ухвалення Концепції державної інформаційної політики України, в якій мають бути визначені не лише складові, а й види інформаційних правовідносин, з якими мають корелювати напрями державної інформаційної політики; 4) утворення окремого інституту Уповноваженого Верховної Ради України із захисту інформаційних прав та свобод;
дістали подальшого розвитку:
– систематизація інформаційно-правових розвідок стосовно розгляду інформаційних правовідносин за критерієм предмета дослідження: роботи, що носять методологічний характер; роботи, в яких предметом виступали державно-правові конфлікти; роботи, в яких аналізуються інформаційні відносини у сфері розвитку інформаційного суспільства; роботи, в яких предметом виступала діяльність омбудсмана із захисту окремих прав і свобод людини і громадянина; роботи, в яких предметом виступали гарантії реалізації прав і свобод людини;
– виокремлення чинників, що впливають на стан та динаміку розвитку інформаційно-правових конфліктів;
– визначення умов ефективності реалізації повноважень у сфері інформаційних правовідносин: 1) функціонування інституту інформаційно-правової відповідальності суб’єктів інформаційних правовідносин; 2) формування балансу між інститутами громадянського суспільства та державою з метою унеможливлення формування конкурування між компетенційними сферами;
– аргументація позиції щодо необхідності формування інституту безпекового омбудсмана, надання його поняття;
– пропозиції щодо внесення конкретних змін в окремі закони України, що регулюють інформаційні правовідносини;
– обґрунтування необхідності застосування методу алгебраїчної побудови та аналізу структурно-логічних моделей предметних областей інформаційних відносин, які надають можливість на науковій основі диференціювати предметні сфери даних відносин, а також за умови проектування інформаційних систем з неточною термінологічною базою, ефективніше здійснювати систематизацію інформаційного законодавства;
– положення стосовно необхідності розроблення стратегії позиціонування інформаційної еліти як дороговказу розвитку інформаційних правовідносин;
– дослідження проблем правового регулювання інформаційних правовідносин, зокрема констатується, що в державі досі триває практика правового регулювання даних відносин на рівні підзаконних нормативно-правових актів;
удосконалено:
– формулювання ознак інформаційних правовідносин;
– принципи інформаційно-правового статусу людини;
– аргументацію стосовно того, що принцип інформаційної рівності має виступати визначальним принципом інформаційно-правового статусу особи в сучасному інформаційному суспільстві, на його основі мають реалізовуватися основні інформаційні права та обов’язки;
– визначення базових понять дослідження: «інформація», «інформаційні правовідносини», «структура інформаційних правовідносин», «інформаційна еліта», «інформаційна влада», «інформаційне суспільство», «законний інформаційний інтерес»;
– напрями реалізації концепції е-урядування через пропозицію формування та розвитку державної інформаційної влади;
– аргументацію на користь положення про те, що юридичні факти виступають складовим елементом інформаційних правопорушень;
– підходи до формування класифікації інформаційних правовідносин;
– аргументацію щодо необхідності розроблення та ухвалення Концепції державної інформаційної політики України через кореляцію її структури із складовими інформаційних правовідносин і законодавчо визначеними видами даних відносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, можуть бути використані у таких сферах:
– у науково-дослідній діяльності — для проведення подальших досліджень проблем розвитку інформаційних правовідносин, методологічних проблем розвитку інформаційного права;
– у навчально-методичному процесі — при підготовці підручників, навчальних посібників із таких дисциплін, як: «Інформаційне право», «Інформаційна політика», «Правове регулювання інформаційної діяльності», а також для підвищення рівня інформаційної освіти населення;
– у правозастосовній діяльності — при реалізації правових норм, що регулюють інформаційні правовідносини;
– у правотворчій діяльності — під час розроблення та удосконалення проектів нормативних актів, що регулюють інформаційні правовідносин.
Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано самостійно. Сформульовані положення і висновки є результатом особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які обов’язково зроблено посилання.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри конституційного та адміністративного права Юридичного інституту Національного авіаційного університету.
Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних наукових-практичних конференціях, семінарах і круглих столах, зокрема:: «Правові та політичні проблеми сучасності» (м. Луцьк, 2012 р.); «Правові проблеми сучасності» (м. Київ, 26 лютого 2013 р.), «Юридична наука: виклики і сьогодення» (м. Одеса, 8-9 серпня 2014 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки відображено у десяти наукових публікаціях, з яких шість статей – у наукових фахових виданнях, затверджених МОН України, одна стаття – у зарубіжному юридичному виданні, три тези – у збірниках наукових праць міжнародних науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (430 найменувань) на 45 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з них загальний обсяг тексту 191 сторінка.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
1. Визначення рівня наукових розробок за темою дослідження надало можливість угрупувати відповідно до критерію предмета дослідження дані розвідки таким чином: роботи, що носять методологічний характер для дослідження інформаційних відносин; роботи, в яких предметом виступали державно-правові конфлікти; роботи, в яких аналізуються інформаційні відносини у сфері розвитку інформаційного суспільства; роботи, в яких предметом виступала діяльність омбудсмана із захисту інформаційних прав та свобод людини і громадянина. Констатовано, що, незважаючи на значну кількість інформаційно-правових досліджень, безпосередньо проблеми формування, розвитку і припинення інформаційних правовідносин, у тому числі їх правового регулювання, комплексно та системно досі не розглядалися. Сучасне нормотворення в інформаційній сфері ідентифіковано поза контекстом реалізації національних інформаційних інтересів, що значно впливає на рівень системного правового регулювання інформаційних правовідносин. Сучасні дослідники інформаційного права в Україні здебільшого зосереджують увагу на розробленні окремих проблем, оминаючи питання порівняння їх із загальним контекстом розвитку інформаційного суспільства та змінами характеру інформаційних відносин, особливо юридичних фактів, які виступають рушієм інформаційних відносин.
2. З’ясування поняття та сутності інформаційних правовідносин на сучасному етапі сприяло удосконаленню визначення поняття інформації, інформаційних правовідносин. Запропоновано парадигмальні концепції визначення поняття інформаційних правовідносин. Наслідком застосування інтегрального підходу стало формулювання авторського визначення поняття інформаційних правовідносин: це врегульовані регулятивними, охоронними та спеціалізованими нормами інформаційного права вольові суспільні відносини, що виникають між суб’єктами інформаційних відносин на основі наділення їх необхідними повноваженнями, в межах яких вживаються заходи з реалізації національних інформаційних інтересів, законних інформаційних прав і свобод, забезпечення законності та інформаційного правопорядку. Здійснено аналіз змістовних ознак інформаційних правовідносин, запропоновано їх перелік.
3. Вивчення складу інформаційних правовідносин було ускладнено відсутністю уніфікованого правового визначення інформаційних правовідносин на національному та універсальному рівнях. Дана обставина зумовлює неточність у визначенні складових цієї групи правовідносин, а також призводить до незбалансованого застосування термінології. До складу інформаційних правовідносин включаються такі елементи: суб’єкт; об’єкт; зміст; юридичний факт. Детально охарактеризовано кожний елемент. При визначенні суб’єкта інформаційних правовідносин вказано на відмінність в обсязі прав та обов’язків суб’єктів інформаційних правовідносин залежно від їх правового статусу: громадяни мають переважно права і не несуть обов’язків, а органи державної влади, відповідно, мають кореспондуючі обов’язки й обмежені у своїх правах. Аргументовано позицію щодо необхідності внесення в законодавство змін стосовно відновлення статусу такого суб’єкта, як держава. Об’єктом інформаційних правовідносин виступає певне матеріальне благо у вигляді інформації. Змістом інформаційних правовідносин виступає конкретна поведінка суб’єктів інформаційних правовідносин та її юридичне закріплення нормами інформаційного права у вигляді суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Юридичним фактом є певна дія чи подія, з якою пов’язують виникнення, зміну чи припинення інформаційних правовідносин.
4. В науковій доктрині не існує вичерпної класифікації інформаційних правовідносин. Багатогранність підходів до визначення класифікації та видів інформаційних правовідносин призводить до різнобічного розуміння їх сутності. Зберігаючи логіку дослідження, основним класифікаційними критеріями було обрано складові інформаційних правовідносин, відповідно до яких і потрібно здійснювати класифікацію за критеріями: суб’єкта, об’єкта, видів інформаційної діяльності, сфер життєдіяльності, видів інформаційної інфраструктури.
5. Визначення структури правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні презентовано через формулювання основних якісних тенденцій розвитку в інформаційній сфері, а також встановлення пріоритетних напрямів правового регулювання інформаційних правовідносин. Дослідження сучасного стану правового регулювання інформаційних правовідносин надало можливість виділити головний та суттєвий недолік: переважна більшість законів у даній сфері розроблені без врахування положень базового для регулювання цієї групи правових відносин Закону України «Про інформацію». Визначено складові елементи структури правового регулювання інформаційних правовідносин: 1) захист інформаційних прав і свобод людини; 2) державна інформаційна політика; 3) інформатизація, телекомунікації та зв’язок; 4) інформаційне суспільство; 5) розвиток медіапростору; 6) інформаційна безпека; 7) електронне урядування. Визначено нормативну основу кожного з елементів.
6. Охарактеризовано сучасний стан правового регулювання інформаційних правовідносин. Визначено дві групи суспільних відносин і відповідні нормативно-правові акти, що їх регулюють: 1) інформатизація, телекомунікації та зв’язок; 2) діяльність мас-медіа і розвиток медіапростору. Обрання цих двох груп було пов’язано із тим, що вони є найбільш репрезентативними з огляду на розглядувану нами проблематику, а також найменш дослідженими у проголошеному нами контексті. Сформульовано по кожній групі видову картину інформаційних правовідносин. Відзначено, що сьогоднішній інформаційний простір держави — це перенасичений ринок послуг із величезними іноземними інвестиціями, відповідним політичним та ідеологічним спрямуванням, а відтак, українське інформаційне законодавство у згаданих сферах потребує постійного моніторингу на предмет його відповідності засадам розвитку інформаційних відносин відповідно до національних інформаційних інтересів і має здійснюватись як з боку науковців з інформаційного права, так і безпосередньо тих, хто формує та реалізує інформаційну політику в практичній діяльності.
7. При визначенні тенденцій правового регулювання інформаційного суспільства надається визначення поняттю інформаційне суспільство, яке пропонується розуміти як сукупність людей, об’єднаних інформаційними відносинами, в рамках яких вони реалізують свої права, свободи та обов’язки в межах єдиного інформаційно-комунікаційного простору. Виділено основні його ознаки, мету, підходи до розвитку в рамках реалізації державної інформаційної політики. Акцентовано, що для досягнення сучасного рівня розвитку інформаційного суспільства в Україні необхідне формування загальнодержавної комп’ютерної мережі освіти, науки, культури, охорони здоров’я тощо як частини світового інформаційного простору. Розвиток інформаційних правовідносин загалом і в сфері функціонування інформаційного суспільства зокрема має особливе значення для становлення в Україні демократичного інформаційного суспільства.
8. Перспективи удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин презентовані через визначення напрямів правового регулювання інформаційних правовідносин у таких сферах: 1) захист інформаційних прав, свобод, обов’язків громадянина (інститут безпекового омбудсмана, захист прав інтелектуальної власності, розвиток суб’єктів інформаційних правовідносин з метою унеможливлення формування інформаційних маргіналів); 2) інформаційна безпека України (легітимація правової безпеки, узгодження безпекових і інформаційних правовідносин з відповідним корелятивним узгодженням нормативно-правових актів, пов’язаність інформаційних правовідносин та інформаційної безпеки); 3) державна інформаційна політика (профілактика інформаційно-правових конфліктів, формування інституту інформаційно-правової відповідальності, формування дієвих механізмів участі інститутів громадянського суспільства в реалізації власних інтересів в рамках інформаційних правовідносин); 4) становлення е-урядування, інформаційної влади та інформаційної еліти (основним завданням має стати органічне поєднання державної влади та інформаційної влади у єдине ціле, коли інформаційна політика не буде поділятися на ту, що здійснюють суб’єкти владних повноважень і держава і ту, яку може реалізовувати або дезорганізовувати інформаційна влада); 5) імплементація міжнародного досвіду правового регулювання інформаційних правовідносин (ключовим критерієм даного процесу має виступати відповідність національним інформаційним інтересам України). Додатково обґрунтовано позицію, що інформаційно-правовій сфері України та її інститутам притаманна конфліктність не лише внаслідок юридико-колізійних чинників, а й через суперечливі напрями формування інформаційних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Свящук А. Л. Феномен маргінальності в генезисі сітьового суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / А. Л. Свящук. — Х., 2006. — 20 с.
2. Сопилко И. Н. Современные подходы к пониманию информационно-правовой концепции сетевого общества: компаративистский поход / И. Н. Сопилко // «Life and law» Abstracted and Reviewed International Scientific-Practical Legal Journal. — 2013. — № 2 (22). — С. 5—11.
3. Сопілко І. М. Напрямки формування концепції мережевого суспільства в умовах глобалізації / І. М. Сопілко // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : наук. журн. — К., 2013. — № 1. — С. 251—253.
4. Сопилко И. Н. Научные основы политики кибербезопасности Украины / И. Н. Сопилко // LEX RUSSICA (РУССКИЙ ЗАКОН). — 2013. — № 5, т. LXXVIII. — С. 521—527.
5. Прохоренко Є. Я. Феномен кіберкультури в інформаційно-технологічному відтворенні соціуму : дис. … канд. соціолог. наук : 22.00.04 / Прохоренко Євгенія Яківна. — Х., 2008. — 215 с.
6. Новицька Н. Б. Організаційно-правові аспекти інформаційної культури в управлінській діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / Н. Б. Новицька. — Ірпінь, 2007. — 19 с.
7. Цимбалюк. В. Інформаційна культура як чинник національної інформаційної безпеки (організаційно-правовий аспект) / В. Цимбалюк // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. — 2004. — № 9. — С. 11—17.
8. Граціанов А. І. Інкорпорація як вид систематизації законодавства / А. І. Граціанов // Держава і право : зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. — К., 2002. — Вип. 17. — С. 6—11.
9. Граціанов А. І. Консолідація як форма упорядкування законодавства / А. І. Граціанов // Держава і право : зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. — К., 2001. — Вип. 12. — С. 11—13.
10. Борщевський І. В. Природа, сутність та класифікація інкорпорації - форми систематизації законодавства / І. В. Борщевський // Держава і право : зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. — К., 2007. — Вип. 38. — С. 57—62.