ПІДГОТОВКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: концептуальні засади й стратегія модернізації технологій

Короткий опис

Національна академія державного управління
при президентові України
ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

ХАДЖИРАДЄВА Світлана Костянтинівна

УДК 35.08(057.54):004.934

ПІДГОТОВКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
ДО ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ:
концептуальні засади й стратегія модернізації технологій

25.00.03 державна служба

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
ПОЙЧЕНКО Анатолій Михайлович,
доктор політичних наук, професор

КИЇВ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................................ 5

РОЗДІЛІ
ГЕНЕЗИС ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ................................. 16
1.1.Історичний досвід підготовки державних службовців до мовленнєвої комунікації ......................................................................................................... 16
1.2.Світові тенденції розвитку технологій навчання професійно-мовленнєвої комунікації ................................................................................... 31
1.3.Вітчизняні традиції підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації ................................................................................... 42
Висновки до І-го розділу .......................................................................... 59

РОЗДІЛ ІІ
НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ...... 62
2.1.Мовленнєва компетенція та компетентність як стрижневі компоненти професійно-комунікативної діяльності державних службовців ................... 67
2.2.Феноменологія професійно-мовленнєвої комунікації державних службовців .......................................................................................................... 76
2.3.Характеристика соціально-психологічних і лінгвістичних факторів, що впливають на рівень професіоналізму і професійну мобільність державних службовців .......................................................................................................... 84
Висновки до ІІ-го розділу ............................................................................... 129

РОЗДІЛ ІІІ
СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ ГОТОВНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ .. 131
3.1.Структура готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації ................................................................................. 132
3.2.Технологія оцінювання рівня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації ............................................................ 185
3.3.Стан підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації у вітчизняній освітній системі ................................................... 195
Висновки до ІІІ-го розділу .............................................................................. 209

РОЗДІЛ ІV
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДО ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ..................................................................................................... 213
4.1.Моделювання як метод наукового пізнання........................................... 216
4.2.Парадигма створення моделей професійно-комунікативної діяльності державних службовців..................................................................................... 229
4.3.Соціопсихолінгвістичні основи мовленнєвої підготовки державних службовців ........................................................................................................ 237
4.4.Андрагогічні і соціально-психологічні закономірності професійного навчання державних службовців.................................................................... 253
Висновки до IV-го розділу ............................................................................. 270

РОЗДІЛ V
СТРАТЕГІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ ПРОФЕСІЙНО-МОВЛЕННЄВІЙ КОМУНІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ................................................................................................ 274
5.1.Принципи і чинники модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців...........................................275
5.2.Моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку передумова ефективності формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації....................................308
5.3.Лінгводидактична модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в системі післядипломної освіти......................................................................................318
Висновки до V-го розділу................................................................................337

ВИСНОВКИ......................................................................................................341

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................348

ДОДАТКИ.........................................................................................................375

ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку демократичного суспільства в Україні, його спрямування до європейської спільноти кардинально змінюється політика у сфері державної служби. Пріоритетними стають питання професіоналізації державної служби й формування професійної мобільності державних службовців, що вимагає підвищення вимог їх до комунікативної діяльності як чинника встановлення зв’язків між державою та інституціями суспільства, між органами державної влади й населенням. З огляду на це імідж органів державної влади безпосередньо залежатиме від професійної спроможності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності, що проявляється як при вирішенні стратегічних питань, так і при без­посередньому контакті зі споживачами адміністративних послуг під час прийому громадян в органах державної влади, ведення переговорів, виступів, участі в дискусіях тощо. Загальновизнаним є те, що більшість державних службовців не володіють техніками ведення діалогу, роботи з текстом, у них низький рівень дискурсивних навичок, хоча саме ці складові професійно-комунікативної діяльності державних службовців є базовими в процесі формування навичок професійно-мовленнєвої комунікації, вони не відображені в існуючих освітньо-професійних програмах підготовки та професійних програмах підвищення кваліфікації державних службовців.
Підвищення ефективності функціонування державної служби в Україні та її адаптація до стандартів Європейського Союзу (ЄС) актуалізує необхідність удосконалення системи професійного навчання державних службовців. Однією з умов досягнення світових стандартів професіоналізації державної служби є зміна парадигми професійного навчання державних службовців від суб’єкт-об’єктної до суб’єкт-суб’єктної моделі. У тра­диційному суб’єкт-об’єктному процесі про­фесійного навчання тому, хто навча­ється, передається певний професійний досвід попередніх поколінь. Сучасна наука все частіше звертається до того, хто навчається, як до суб’єкта навчальної діяльності, особистості, орієнтованої на самовизначення і самореалізацію.
Науковцями активно досліджуються проблеми підготовки, пере­підго­товки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, уста­нов та організацій (В.Д.Бакуменко [22-24], В.М.Князєв [180], В.І.Луговий [187-188], В.К.Май­бо­рода [201], П.І.Надолішний [219], І.Ф.Надольний [220], Н.Р.Нижник [225-225], О.Ю.Оболенський [232-234], А.М.Пой­ченко [265-266], С.М.Серьогін [316-319], В.П.Тронь [354], О.П.Якубовський [425] та ін.). Особли­ва увага приділяється питанням реформування системи підготовки керівних кадрів (В.І.Луговий [189], О.С.Цокур [386], Ю.П.Шаров [397], О.П.Якубовський [425] та ін.), визначенню та діагностиці професійно важливих якостей особистості (А.М.Ананьєв [388], О.Я.Чебикін[389] та ін.), аналізу навчальних потреб державних службовців і моніторингу якості освіти (О.І.Локшина i О.Ф.Мельников [204-205], Л.І.Меншиков [206] та ін.).
Підготовка державних службовців до професійно-мовленнєвої кому­ні­кації не була предметом спеціального наукового дослідження, лише певні аспекти зазначеної проблеми вивчалися дослідниками, зокрема граматика текстів державного управління, сучасний стан функціонування української мови в державному управлінні (І.М.Плотницька, Т.А.Броні­кова, Н.М.Чернен­ко [263, 264, 377, 391 та ін.]), лінгвістичні проблеми національних меншин і мов­на політика держави (В.Лесин, І.Лопушинський, Т.Сенюшкіна [186, 190, 334 та ін.]); тео­рія комуні­ка­тивної діяльності державних службовців (Г.Г.Почепцов [277], Н.М.Драгомирецька [101] та ін.), аспекти взаємодії і перспективи розвитку україн­ської та російської мов (О.Козієвська, М.І.Пентелюк [148, 256, 257] та ін.), мовні засоби конструювання іміджу державного службовця (М.А.Нинюк, М.С.Оганісян, С.М.Серьогін [316, 317] та ін.), проблеми мовленнєвого етикету в дер­жавній службі (І.М.Плотницька, Т.Недашківська [221, 264] та ін.), професійне навчання дер­жавних службовців іншомовній комунікації (В.М.Шур, П.О.Редін [192 , 193] та ін.).
Недостатні наукові уявлення про процес підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації і зумовили вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконувалося відповідно до Комплексного наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” в рамках науково-дослідних робіт на тему: Діагностика особистісно-важливих якостей державних службовців та соціально-психологічне супроводження їх кар’єрного становлення” (держреєстрація №0102U006059, 2003р.); Ство­рення параметричних моделей для аналізу доцільності включення мето­дичного забезпечення до змісту програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ, організацій” (держреєстрація № 0102U006058, 2003р.), а також у рамках таких міжнародних проектів: Проект інституційного підсилення: Україна (DFID) партнер Лондонський столичний університет (1998-2003 рр.); International Research Exchanges & Board Громадська освіта: Україна Молдова Бєларусь” (2002р.); CEUME Бізнес менеджмент освіти в Україні” (2003р.); REAP Програма регіонального академічного партнер­ства” (2004р.); NISPAcee NASPAA Розробка механізмів децентралізації управління на регіональному та місцевому рівнях” (2004р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування концептуальних засад і стратегії модер­нізації технологій підготовки державних службовців до професійно-мовлен­нєвої комунікації.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
здійснити аналіз стану дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі;
виявити тенденції розвитку технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації на основі аналізу світового досвіду й вітчизняних традицій;
уточнити зміст і визначити сутність базових понять професійно-комунікативної діяльності державних службовців: професійно-мовлен­нєва комунікація”, мовленнєва компетенція”, професійно-мовна гомогенність”;
встановити соціопсихолінгвістичні фактори, що впливають на рівень професіоналізму й професійну мобільність державних службовців;
обґрунтувати концептуальну модель підготовки державних служ­бовців до професійно-мовленнєвої комунікації як теоретико-мето­дологічну базу модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комуні­кації державних службовців;
визначити на основі структурно-функціонального аналізу мовної особистості:
- структуру готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
- рівень готовності державних службовців до професійно-мовлен­нєвої комунікації і встановити причини труднощів, що виникають у них у процесі професійно-мовленнєвої ко­мунікації;
- принципи й умови модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців;
розробити структурно-логічну схему андрагогічної моделі осо­бистіс­но-мовленнєвого розвитку державних службовців і лінгводидак­тич­ну модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.
Об’єкт дослідження система професійного навчання державних службовців.
Предмет дослідження стратегія модернізації технологій процесу підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в контексті професіоналізації державної служби в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що модернізація технологій процесу підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації сприятиме підвищенню рівня їх професіоналізму й професійної мобільності. Базисом цього процесу є концептуальна модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, андрагогічна модель особистісто-мовленнєвого розвитку державних служ­бовців і лінгводидактична модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, які дадуть змогу удосконалити засоби, форми і методи професійного навчання державних службовців професійно-мовленнєвій комунікації та сприятимуть розвитку їх професійно важливих якостей.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять за­гально­наукові і спеціальні методи дослідження, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах державного управління, андрагогіки, психолінгвістики, соціолінгвістики і споріднених з ними наук. У роботі використано методи: ідентифікації, екстраполяції для виконання методологічної процедури перенесення інформації про технології підготовки державних службовців в професійно-мовленнєву комунікацію при опрацюванні літературних джерел й дослідженні еволюції проблеми, що вивчається; субстантивації для переходу від абстрактного розуміння професійно-мовленнєвої комунікації як феномена до конкретного розуміння технології підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації з усіма наявними для цієї системи якостями і відношеннями; експерименту для отримання знань про предмет дослідження при управлінні його змінами в умовах, які контролюються дослідником (констатувальний та формувальний експе­рименти), і для визначення індексу готовності до професійно-мовленнєвої кому­нікації державних службовців; класифікації для подання предмета дослідження у вигляді множинності його елементів (таксонів); системно-аналітичний для розробки концептуальних положень і заходів щодо стратегії модер­нізації технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації; моделювання для побудови концептуальної моделі підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої кому­нікації, андрагогічної моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців, лінгводидактичної моделі формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації; методи математичної статистики для обробки результатів експерименту.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації на системній основі досліджено концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Наукова оригі­нальність отриманих результатів насамперед полягає в тому, що
вперше:
здійснено комплексне дослідження феномена професійно-мовлен­нєвої комунікації державних службовців, завдяки чому встановлені соціопсихолінгвістичні (когнітивна сфера, мовленнєва поведінка, соціаль­ний статус, мовна ситуація у суспільстві, мова і мовлення) фактори, що впливають на рівень професіоналізму та професійну мобільність державних службовців;
визначено структуру готовності державних службовців до про­фесійно-мовленнєвої комунікації, складовим якої є: професійно-мовна гомо­генність, комунікативна, семантична, діалогова, дискурсивна та регуля­торно-експресивна компетентності;
розроблено структурно-логічну схему андрагогічної моделі осо­бистіс­но-мовленнєвого розвитку державних службовців і лінгводи­дактич­ну модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.

Удосконалено:
концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації та технології професійного навчання державних службовців, які доповнено лінгводидактичною моделлю форму­вання готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
систему діагностики навчальних потреб державних службовців завдяки створеному Банку тестових методик і тестових завдань, спрямо­ваних на вивчення ступеня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
систему інформаційно-методичного супроводження професійних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників під­приємств, установ і організацій завдяки розробленим модулям з дистанційного навчання: Комунікації, ділове спілкування та управління конфліктами в колективі”, ”Управління персоналом: особливості засто­сування принципів менеджменту на державній службі” і Ділова риторика”;
уточнення сутності понять професійно-мовленнєва комунікація державних службовців”, мовленнєва компетенція державних служ­бовців”, професійно-мовна гомогенність державних службовців”.
Дістали подальшого розвитку:
зміст і форми професійного навчання державних службовців;
методика діагностики індивідуально-особистісної готовності держав­них службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
структура готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації;
методика визначення індексу готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації.
Практичне значення одержаних результатів для органів державної влади полягає у можливості оцінювати готовність державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, що є гарантією ефективності профе­сійно-комунікативної діяльності; для системи підго­товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій у розробці програми і робочого зошиту навчальної дисципліни Ділова риторика” та системи її інформаційно-методичного супроводження, а саме: навчальних посібників Діалогова комунікація: теорія і практика”, Ораторська майстерність в умовах конфліктної взаємодії”, Риторика: практикум для слухачів”, аудіо- відеотеки, інформаційно-довідкових матеріалів, які використовуються для прове­дення практичних занять і тренінгів.
Результати, отримані в процесі дисертаційного дослідження, були використані: на науково-дослідних і соціально-гуманітарних заходах, які проводились Управлінням державної служби Головного управління державної служби України в Одеській області (довідка про участь №236 від 8 грудня 2005р.); на навчально-комунікативних і науково-дослідних заходах Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Кримського центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, державних під­приємств, установ та організацій при Раді міністрів Автономної Респуб­ліки Крим (довідка про впровадження №264 від 1 грудня 2005р.); у міжнародних та науково-дослідних програмах в Одеському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України (довідка про впровадження №01/13/788 від 14 жовтня 2005 р.), а також при розробці методики комплексної оцінки професійно важливих властивостей особистості та професійної компетентності державних службовців (довідка №3189 від 28 листопада 2005 р.); в Херсонському і Миколаївському облас­них центрах перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників орга­нів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, державних під­при­ємств, уста­нов та організацій (довідки про впровадження №117 від 12 жовт­ня 2005 р. і №143 від 3 жовтня 2005р.); в Севастопольському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій (довідки про впровадження №190 від 21 жовтня 2005 р.).
Запропоновані науково-практичні розробки можуть бути використані в діяльності суб’єктів законодавчої та виконавчої влади при підготовці й прийнятті законодавчих актів щодо мовної політики держави, інституалізації та професіоналізації державної служби в Україні; у процесі діагностики рівня готовності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування до професійно-комунікативної діяльності; у навчальному процесі під час підготовки фахівців у галузі державного управління як дидактичний матеріал.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, результати якої отримані особисто здобувачем і можуть бути використані для розв’язання важливої проблеми щодо професіоналізації державної служби в Україні. В дисертації не використовувалися ідеї або розробки, що належать співавторам (А.М.Ананьєву, В.О.Зінкевічус, А.П.Овчин­ніковій, В.М.Шевченко, О.Я.Чебикіну, Н.М.Черненко), разом з якими були підготовлені окремі наукові публікації.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації, попередні й узагальнені результати, висновки обговорювалися на таких комунікативних заходах:
міжнародних конференціях: Гуманізація вищої освіти: філо­софські виміри” (Бердянськ, 2003); Українська ментальність: діалог світів” (Одеса, 2003); Мова і культура” (Київ, 2003, 2004);
міжнародних семінарах: Теорія і практика використання андра­го­гічних принципів навчання в системі підготовки державних службовців Великобританії” (Лондон,2000); Комп’ютерна діагностика навчальних досягнень. Технологія стандартизованого тестування” (Київ, 2002); Проблеми використання інноваційних технологій у процесі вивчення соціально-економічних дисциплін у вищій школі” (Одеса, 2002); Орга­нізація дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації: навчання тренерів щодо педагогічних, методологічних та дизайн-стратегій” (Одеса, 2002); Інноваційні технології навчання дорослих (особливості підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців)” (Одеса, 2002); Підбір і оцінка кандидатів до кадрового резерву на керівні посади державних службовців” (Дніпропетровськ, 2002); Дистанційне навчання” (Харків, 2003); Застосування сучасних інноваційних технологій для організації та проведення професійного навчання державних службовців” (Сімферополь, 2003); Андрагогічні і едукологічні ідеї в організації і управлінні системою підготовки державних службовців Білорусії” (Мінськ, 2004); Інноваційні технології навчання дорослих” (Одеса, 2004); Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку” (Одеса, 2005); Стратегічне планування та менеджмент на державному рівні” (Київ, 2005);
науково-практичних конференціях і семінарах: Організація са­мо­стійної роботи слухачів в умовах інформаційного суспільства” (Одеса, 2001); Кадрове супроводження регіональних перетворень” (Одеса, 2002); Шляхи удосконалення навчально-виховного процесу у вищому навчальному зак­ладі” (Херсон, 2002); Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в ХХІ сто­літті: теорія і практика” (Одеса, 2002); Актуальні питання вивчення іншо­мовної комунікації у вищих навчальних закладах” (Харків, 2003); Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, 2003); Іннова­ційний менеджмент в системі модернізації управління освітою” (Донецьк, 2004); Система підготовки фахівців/менеджерів/управлінців у контексті Болонської декларації” (Одеса, 2005); Професіоналізація державної служби через професійне навчання та розвиток управління персоналом” (Київ, 2005); Державне управління в Україні: майбутнє і сучасність” (Київ, 2005); Створення системи підготовки державних службовців з питань реалізації державної політики у сфері європейської та євро­атлантичної інтеграції України: організаційно-навчальні аспекти” (Київ, 2005).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковано в монографії, семи навчальних посібниках, 22статтях у фахових наукових виданнях, журналах і збірниках. Серед публікацій, що додатково відображають результати дослідження, 5 статей в інших наукових виданнях, 7 тез доповідей і матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації 47,35 друк. арк.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації 422 сторінки. Список використаних літературних джерел складається з 443 найменувань. Дисертація містить 23 рисунка, 26 таблиць, 6 додатків.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено розв’язання актуальної наукової проблеми, яка полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні концептуальних засад і стратегії модернізації технологій підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації як передумови підвищення рівня їх професіоналізму і професійної мобільності. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення визначеної при поста­новці проблеми мети, вирішення завдань, підтверджують висунуту гіпотезу та дають змогу зробити такі висновки.
1. Аналіз наукових праць за темою дослідження показав, що проблема підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації в Україні ще не була до цього часу предметом спеціального дослідження. Праці вітчизняних і зарубіжних науковців висвітлюють лише окремі аспекти цієї проблеми, мають фрагментарний характер. Це дає підстави для висновку, що процес підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації потребує науково-практичного обґрунтування.
2.На основі дослідження генезису підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації визначені основні тенденції: вплив соціально-політичної ситуації в певній країні й розвитку світового суспільства на підготовку державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, що стає основою змін у процесі вибору форм, засобів, моделей організації навчального процесу, визначення змісту та методів навчання і т. ін. Підтверджено можливість використання мови і мовлення як засобу активізації найвищого рівня інтелектуальної діяльності (аналіз, синтез, оцінно-контрольні дії) державних службовців при вирішення завдань у сфері їх професійної діяльності. Визначено найбільш ефективні технології професійного навчання державних службовців професійно-мовленнєвій комунікації, доведена доцільність їх включення в освітньо-професійні програми підготовки та в професійні програми підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств та організацій.
3. Сформульовано визначення базових понять професійно-комуні­кативної діяльності державних службовців як систему дій, спрямованих на вирішення професійних завдань у межах комунікації, яка регламентована державними документами та посадовими інструкціями у сфері державного управління. Професійно-мовленнєва комунікація державних службовців процес взаємодії і взаємовідносин державних службовців на основі інформаційного обміну в сфері ділового спілкування і професійної діяльності, який зумовлений мовленнєвою компетенцією та компе­тентністю;мовленнєва компетенція державних службовців вміння адекватно, доречно й практично користуватися державною мовою в конкретних професійно-комунікативних ситуаціях відповідно до повноважень, якими наділений певний орган чи посадова особа, які визначені Конституцією України, законами, постановами та іншими актами державного управління; мовленнєва компетентність державних службовців обізнаність у сфері таких видів професійно-комунікативної діяльності, як говоріння, слухання, письмо і читання, з урахуванням внутрішніх (особистісно-мовленнєві прояви) та зовнішніх (національно-культурні традиції, етика, етикет і т.ін.) факторів впливу на цей процес.
4.Установлені соціопсихолінгвістичні фактори, що впливають на процес професійно-мовленнєвої комунікації державних службовців, які зумовлені певною взаємозалежністю і взаємовпливом: статус державного службовця, мовна ситуація в суспільстві, когнітивна сфера і мовленнєва поведінка особистості, мова і мовлення. Мова і мовлення виступають у цьому процесі стрижневими категоріями і використовуються як засіб формування та розвитку професійно важливих якостей державних службовців, що дає можливість впливати як на когнітивну сферу і мовленнєву поведінку державних службовців, так і на мовну ситуацію в суспільстві і соціальний статус державних службовців, що відкриває широкі можливості для вдосконалення технологій професійного навчання у системі підготовки, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій.
5. Розуміючи під концептуальною моделлю систему уявлень про об’єкт-оригінал, що склалася на основі існуючого наукового знання, створено концептуальну модель підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації. Складовими елементами цієї моделі є: парадигма створення моделей (одноканальні/монологічні, двока­нальні/діалогічні, багатоканальні/полілогічні) професійно-комунікативної діяль­ності державних службовців; соціопсихолінгвістичні основи мовлен­нєвої підготовки державних службовців, а також андрагогічні і соціально-психологічні закономірності навчання державних службовців у системі післядипломної освіти. Науково обґрунтовано необхідність визнання даної концептуальної моделі теоретико-методологічним підґрунтям стратегії модернізації технологій професійного навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців.
6. На основі структурно-функціонального аналізу мовної особистості і професійно-комунікативної діяльності державних службовців визначено структуру готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, де основними критеріями оцінювання є: професійно-мовна гомогенність (показники:знання державної мови, вільне оперування лексикою професійної мови, володіння офіційно-діловим стилем спілкування); комунікативна компетентність (показники: обізнаність у типах, видах та формах організації комунікаційних мереж, уміння визначати комунікаційну стратегію та тактику її реалізації для досягнення власних комунікативних цілей, володіння нормами етики та етикету у процесі ділового спілкування); семантична компетентність (показники: знання та вільне оперування знаковими системами передачі інформації, володіння техніками побудови тексту, вміння використовувати мову як інструмент соціальної та політичної влади); дискурсивна компетентність (показники: володіння методами прямої та непрямої тактики мовленнєвого впливу, обізнаність з нормами культури мови та мовлення, уміння використовувати мовні та мовленнєві засоби виразності в усному мовленні); діалогова компетентність (показники:знання видів, типів діалогів та процедури їх побудови, обізнаність у техніках діалогової комунікації, уміння використовувати діалог у таких видах діалогового спілкування, як переговори, телефонна розмова, бесіда, прес-конфе­ренція); регуляторно-експресивна компетентність (показники: знання загальних засад нейропсихофізіологічних процесів, які покладені в основу самоконтролю та самооцінки поведінки в умовах професійно-мовленнєвої комунікації, уміння доцільно використовувати невербальну знакову систему в різних видах мовленнєвої діяльності (мовлення, слухання, читання, письмо), володіння техніками мовленнєвої регуляції в ситуації конфлікту).
7. За результатами експериментальної перевірки рівня готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації встанов­лено, що вона відповідає середньому рівню за шкалою (низький, середній, достатній, високий). Визначено основні причини труднощів, які виникають у процесі професійно-мовленнєвої комунікації: проблема двомовності (особливо такі різновиди білінгвізму, як репродуктивний, неповний і змішаний та ін.) і явища регіональної інтерференції; недостатність знань щодо можливостей використання мови й мовлення як інструменту соціальної і політичної влади; відсутність професійних навичок організації комунікативної діяльності в діалоговому режимі та ін.
8. Стратегія модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців є комплексом органі­заційно-функціональних дій і дидактичних засобів, спрямованих на форму­вання мовленнєвої компетенції і компетентності державних службовців, для виконання ними завдань професійно-комунікативної діяльності у сфері державного управління та удосконалення системи професійного навчання.
В основу модернізації технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців покладені такі андрагогічні принципи: пріоритету самостійного навчання; спільної діяльності; опори на досвід тих, хто навчається; індивідуалізації навчання; системності навчання; конкретності навчання; актуалізації результатів навчання; елективності навчання; розвитку освітніх потреб; усвідомленості навчання.
Обґрунтовано основні чинники та умови, які безпосередньо впли­вають на процес удосконалення технологій навчання професійно-мовленнєвій комунікації державних службовців. Так, нормативно-право­вий чинник регулює функціонування інституту державної служби, регламентує діяльність державних службовців, а також відображає державну політику щодо таких питань, як мова, інформація, освіта та ін. Організаційно-управлінський чинник впливає на реалізацію функцій організації і управління процесом професійного навчання державних службовців, соціально-психологічний на процес соціальної взаємодії суб’єктів і об’єктів навчання, їх готовність до інновацій. Дидактичний чинник забезпечує процес професійного навчання у рамках визначення навчальних потреб, оцінювання навчальних результатів державних службовців, інформаційно-дидактичного супроводження навчальних програм і програм самоосвіти державних службовців і т. ін. До основних умов належать:орієнтація на діяльність; провідна роль того, хто навчається; гарантія результату.
9. Розроблено структурно-логічну схему андрагогічної моделі осо­бистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців. Доведено, що успішність функціонування цієї моделі залежить від готовності викладачів до моделювання педагогічних технологій на таких рівнях його професійної діяльності як репродуктивний, локально-моделюючий, системно-моделюючий знання і поведінку, системно-моделюючий діяльність і відносини.
Концепція моделювання андрагогічних технологій особистісно-мов­ле­ннє­вого розвитку базується на соціопсихолінгвістичних закономірностях існування людини, а саме наявності трикутника мова мислення мовлення”, де мова і мовлення виконують функцію формування і формулювання думок, забезпечують соціальне функціонування людини у суспільстві, зокрема і професійне, формують національну свідомість, впливають на ментальність особистості та на її інші риси. Сам процес моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців здійснюється відповідно до принципів професійної підготовки державних службовців, андрагогічних принципів навчання дорослих, вимог щодо вибору моделі навчального процесу, структури педагогічної технології, алгоритму дій у процесі моделювання програми навчання, показників ефективності підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації; загальнодидактичних критеріїв оцінювання професійно-навчальних технологій.
Результатом моделювання андрагогічних технологій особистісно-мовленнєвого розвитку можуть бути різноманітні авторські дидактичні моделі, спрямовані на формування готовності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності. У контексті нашого дослідження таким результатом є лінгводидактична модель формування готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації, яка поповнить інформаційно-методичний Банк навчальних технологій професійного навчання державних службовців у системі післядипломної освіти. Перспективу подальших досліджень вбачаємо у вивченні проблем дискурсивного мислення державних службовців, механізмів діалогізації процесу державного управління, використання мови і мовлення як інструменту соціальної і політичної влади та ін.
Основні наукові результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації для органів влади в Україні, а саме:
застосування комплексної методики оцінки рівня готовності державних службовців до професійно-комунікативної діяльності при доборі персоналу на державну службу;
виокремлення в посадовій інструкції державного службовця розділу Професійно-комунікативна діяльність” з чітким визначення вимог до професійно-мовної гомогенності державних службовців, а також їх мовленнєвої компетенції і компетентності;
запровадження в системі професійного навчання державних службовців андрагогічної моделі особистісно-мовленнєвого розвитку державних службовців, що дасть змогу підвищити рівень професіоналізму і професійної мобільності державних службовців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбрамоваИ.Г. Менеджмент педагогического риска // Управление в образовании: Материалы международного семинара. СПб.: Образование, 1997. 76 с.
2. АбрамовичС.Д., ЧікарьковаМ.О. Мовленнєва комунікація. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 472 с.
3. АвронинВ.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка: К вопросу о предмете социолингвистики. Л.: Наука, 1975. 276с.
4. Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення в міжособистісній і міжкультурній комунікації: Зб. наук. пр. Харк. держ. ун-т; Академія наук вищої школи України. Харків: Константа, 1996. 216с.
5. АлександровД.Н. Риторика. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. 534с.
6. АнаньевБ.Г. Человек как предмет познания и общения. Л.: Просвещение, 1968. 315с.
7. Андрагог в открытом обществе: Материалы росийско-польского семинара / Под ред. Е.А.Соколовской, Т.В.Шадриной. СПбИркутскPlock, 2000. 242с.
8. АндреевН.Д. Статистико-комбинированные методы в теоретическом и прикладном языкознании. Л.: Наука, 1967. 403с.
9. АндрющенкоВ. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз. К.: Знання України, 2002. 557 с.
10. АнохинП.К. Философские аспекты теории функциональной системы. М.: Наука, 1978. 400с.
11. АпресянГ.З. Ораторское искусство. М.: Изд-во МГУ, 1972. 255с.
12. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. М.: Мысль, 1983. Т.4. 830с.
13. АрсеєнкоА., КрищенкоК., ПриваловЮ. Сучасні проблеми функціонування державної служби (аналіз зарубіжних матеріалів) // Вісн. держ. служби України. 1997. №4. С. 6570.
14. АртемовВ.А. Речевой поступок // Преподавание иностранных языков: теория и практика: Сб. статей / Отв. ред. А.Т.Базиев. М.: Наука, 1971. С.2130.
15. АрутюноваН.Д. Язык и мир человека / Ред. А.В.Бездидько. 2-е изд. испр. М.: Языки русской культуры, 1999. 896с.
16. АскоченскийВ. Киев с древнейшим его училищем и академией: В 2-х ч. К., 1856.
17. АхмановаО.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энцикл., 1966. 607с.
18. АхутинаТ.В. Порождение речи. Нейролингвистический анализ синтеза. М.: МГУ, 1989. 214с.
19. БабичН.Д. Основи культури мовлення. Львів: Світ, 1990. 230с.
20. БадмаевБ.Ц., МалышевА.А. Психология обучению речевому мастерству / Ред. Т.А.Афанасьева. М.: ВЛАДОС, 1999. 224 с.
21. БаеваО.А. Ораторское искусство и деловое общение. 4-е изд., испр. М.: Новое знание, 2003. 368с.
22. БакуменкоВ. Методологічний аналіз проблем діяльності через системний взаємозв’язок теорії і практики // Вісн. УАДУ. 1999. №2. С.256268.
23. БакуменкоВ. Напрями і підходи до розвитку теоретико-методологічних засад формування державно-управлінських рішень // Вісн. УАДУ. 2002. №1. С.514.
24. БакуменкоВ. Підходи і моделі у сучасному програмно-цільовому управлінні // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип. 1. С.440451.
25. БардинаН.В. Языковая гармонизация сознания. Одесса: Астропринт, 1997. 271 с.
26. БатороевК.Б. Аналоги и модели в познании. Новосибирск: Наука, 1981. 319с.
27. БацевічФ. Основи комунікативної девіатології. Львів: Світ, 2000. 236с.
28. БезменоваН.А. Очерки по теории и истории риторики. М.: Наука, 1991. 215с.
29. БельтюковВ.И. Взаимодействие языковой и речевой структур в рамках единой системы // Дефектология. 1993. №1. С.512.
30. БереснєвС.Д. О соотношении субъязыков и функциональных стилей // Филол. науки, 1981. №6. С.5157.
31. БернштейнН.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. М.: Медицина, 1966. 349с.
32. БеспалькоВ.П. Слагаемые педагогической технологии. М.: Просвещение, 1989. 190 с.
33. БланделР. Эффективные бизнес-коммуникации: Пер. с англ. СПб.: Питер, 2000. 381с.
34. БлаубергИ.В., ЮдинЭ.Г. Становление и сущность системного похода. М.: Наука, 1973. 269с.
35. БлиноваО.И. Языковое сознание и вопросы теории мотивации // Язык и личность. М.: Наука, 1989. С.122126.
36. БлумГ., ЛейзерсонА., ХофстедтерЛ. Мозг, разум и поведение: Пер. с англ. М.: Мир, 1988. 248с.
37. БогинГ.И. Уровни и компоненты речевой способности человека. Калинин: КГУ, 1975. 106с.
38. БогушА.М. Педагогічні нотатки та роздуми. Запоріжжя: ТОВ ЛІПС. Лтд”, 2001. 224с.
39. БогушА.М. Формування оцінно-контрольних дій в навчально-мовленнєвій діяльності // Наука і освіта: Наук. практ. журнал ПНЦ АПН України. 1997. №1. С.914.
40. Большая Советская энциклопедия: В 30-ти том. / Гл. ред. А.М.Прохоров. 3-е изд. М.: Сов. энцикл., 1972. Т.8. 592 с.
41. Большой толковый психологический словарь: Пер. с англ. / Сост. А.Ребер. М.: Вече, АСТ, 2000. Т.1 (АО). 592 с.
42. БондалетовВ.Д. Социальная лингвистика. Рязань: Изд-во РГПИ, 1984. 85с.
43. БорінштейнЄ.Р., КавалеровА.А. Особистість: її мовні ціннісні орієнтації: Монографія. Одеса: Астропринт, 2001. 168 с.
44. БотвінаН.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. К.: АртЕк, 2000. 192с.
45. БрудныйА.А. Модель и ее возможности // Проблема модели в философии и естествознании. Фрунзе: Изд-во Илим”, 1969. С.311.
46. БуланкинаН.Е. Полиязыковое информационно-образовательное пространство личности: Методология. Проблемы. Технология. Новосибирск: Изд-во НИПК и ПРО, 2000. 200 с.
47. БухаринН.И. Избранные произведения / Редкол.: Г.Л.Смирнова и др. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 160с.
48. ВайнрайхУ. Языковые контакты. Состояние и проблемы исследования. К.: Вища школа, изд-во при Киев. ун-те, 1979. 263с.
49. ВведенскаяЛ.А., ПавловаЛ.Г. Культура и искусство речи. Современная риторика. Ростов н/Д.: Феникс”, 1999. 576с.
50. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
51. ВербицкийА.А. Человек в контексте речи: Формы и методы активного обучения. М.: Знание, 1990. 64 с.
52. ВерещагинЕ.М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (билингвизма). М.: Изд-во МГУ, 1969. 160 с.
53. Вершловский С.Г. Андрагогика: этапы становления // Новое знание. 1998. №4. С.1014.
54. Взаимоотношение системы языка и речевой деятельности: Сб. научн. тр.: Вестник Харьковского ун-та №372 / Редкол.: А.И.Дородных (отв. ред.) и др. Харьков: Основа, 1992. 164 с.
55. ВизгаловП.И. Некоторые вопросы диалектики соотношения языка и мышления. Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1962. 50 с.
56. ВиноградовВ.В. История изучения русского синтаксиса (от Ломоносова до Потебни и Фортунатова). М.: Изд-во МГУ, 1958. 400 с.
57. ВинокурТ.Г. К характеристике говорящего интенция и реакция // Язык и личность. М.: Наука, 1989. С.1123.
58. Вища освіта України і Болонський процес / За ред. В.Г.Кременя. Авт. Колект.: М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.Шинкарук, В.В.Грубіянко, І.І.Бабін. Тернопіль: Навч. книга Богдан, 2004.
59. ВознякМ. Історія української літератури: В 3-х т. Львів, 1920 1924.
60. Возрастные особенности психических функций взрослых в период зрелости (4146 лет) / Под ред. Я.И.Петрова, Л.Н.Фоменко. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. 147с.
61. Вопросы порождения речи и обучения языку / Под ред. А.А.Леонтьева, Т.В.Рябовой. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. 150с.
62. ВоронковаВ.Г. Кадровий менеджмент. К.: ВД Професіонал”, 2004. 192 с.
63. ВульфсонБ.Л. Последипломное образование в развитых странах // Педагогіка. №3 1993. С.1114.
64. ВыготскийЛ.С. Мышление и речь: Психологические исследования / Коммент. В.С.Библера и И.В.Пешкова. М.: Лабиринт, 1996. 416с.
65. Высшее образование во Франции. М.: Французская организация технического сотрудничества, 1993. 102 с.
66. ГайдамановаГ.Г., ДанкінаЛ.С., КоломієцьЛ.І. Ділове мовлення. Харків: ХДПУ, 2002. 264 с.
67. ГальперинП.Я. Языковое сознание и некоторые вопросы взаимоотношения языка и мышления // Вопросы философии. 1977. №4. С.6887.
68. ГаничД.І., ОлійникІ.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
69. ГарбовскийН.К. Профессиональная речь (функционально-стилистический аспект) // Функционирование системы языка и речи / Под ред. Н.К.Гарбовского. М.: изд-во МГУ, 1989. С. 2738.
70. ГербертА.С. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції: Пер. з англ. вид. К.: АртЕК, 2001. 392 с.
71. ГерменчукВ.В. Профессионализация государственной службы // Научн. тр. Академии управления при Президенте Республики Беларусь. Вып. 3. Минск: Изд-во АУПРБ, 2003. С.3566.
72. ГлезерманТ.Б. Психофизиологические нарушения мышления при афазии: Афазия и интеллект / Отв. Ред. В.В.Иванов. М.: Наука, 1986. 228с.
73. ГлинськийБ.А., ГрязновБ.С., ДынинБ.С., НикитинЕ.П. Моделирование как метод научного исследования: гносеологический анализ. М.: Изд-во Московского ун-та, 1965. 248 с.
74. ГойхманО.Я., НадеинаТ.М. Основы речевой коммуникации. М.: ИНФРА-М, 1997. 227с.
75. ГоловинБ.Н. Основы культуры речи. 2-е изд., испр. М.: Высшая школа, 1988. 319с.
76. ГорбуноваЛ.Л. Образование взрослых в современном обществе и его основные принципы // Инновационные модели образовательных технологий и систем. СПб.: ИОВ РАО, 1998. С.1014.
77. ГордиенкоА.А. Образование взрослых в современной России: проблемы и приоритеты // Образование взрослых для развития личности и мирового сообщества: Материалы международной научн.-практ. конференции. Новосибирск: ЦСА, 2000. С.2649.
78. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. М.: Наука, 1998. 256с.
79. ГореловИ.Н. Вопросы теории речевой деятельности. Таллинн, 1987. 190с.
80. ГорнунгБ.В. К вопросу о типах и формах взаимодействия языков // Доклады и сообщения института языкознания СССР. М.: Просвещение, 1952. Т.2. С.142156.
81. ГорюшкінаО.М. Теоретичні засади формування мовної особистості // Освіта на Луганщині . 2001. №2(15). С. 3942.
82. Государственная служба: комплексный поход. / Отв. ред. А.В.Оболонский. М.: Дело, 1999. 440 с.
83. ГранюкЛ. Розвиток професіоналізму державних службовців складова чистина політики в Україні: Зб. наук. пр. К.: Вид-во УАДУ. 2000. №2. Ч.2. С. 5259.
84. ГрінівецькаН.М. Проблема формування сучасного типу державного службовця в Україні: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. К., 1999. 18 с.
85. ГурнеБ. Державне управління: Пер. з фр. К.: Основи, 1993. 161с.
86. ГусевА.Н., ИзмайловЧ.А. Измерение в психологии. М.: Просвещение, 1998. 286с.
87. ДаниличВ.С. Феномен человека в системе языка и картина мира: Монография. К.: Изд-во Киев. гос. лингв. ун-та, 2000. 246 с.
88. ДевбераМ. Розвиток мовлення чи мовної здатності? // Укр. мова і література. 1999. №2 . С.4951.
89. ДельбрюкБ. Введение в изучение языка: из истории и методологии сравнительного анализа. М.: Наука, 2003. 152 с.
90. ДементьєвВ.В. Непрямая коммуникация и ее жанры / Под ред. В.Е.Гольдина. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2000. 248с.
91. Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку. / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. К.: Ін-Юре, 1999. 272 с.
92. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт.; Заг. ред. проф. О.Ю.Оболенського. Хмельницький: Поділля, 1999. 570 с.
93. Державне управління: Словник-довідник / Уклад.: В.Д.Бакуменко Д.О.Безносенко, І.М.Варвар, С.О.Кравченко, Л.Г.Штика; Заг. ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменко. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 228с.
94. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / Н.Р.Нижник, В.В.Цвєтков, Г.І.Леліков та ін. К.: Ін Юре, 1998. 272 с.
95. ДешериевЮ.Д. Социальная лингвистика: К основам общей теории. М.: Наука, 1977. 246 с.
96. ДзвінчукД.І. Психолого-методичні засади розробки програм підвищення кваліфікації державних службовців (о