ПІДРОБЛЕННЯ ЯК СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
Підроблення як кримінально-правова категорія: поняття та обумовленість кримінальної відповідальності
1.1. Історична генеза уявлень про кримінально каране підроблення 10
1.2. Соціальна обумовленість існування кримінальної відповідальності за підроблення 25
1.3. Поняття підроблення 44

РОЗДІЛ 2
Кримінально-правова характеристика підроблення
2.1. Загальна характеристика підроблення як способу вчинення злочину 78
2.2. Об’єктивні ознаки підроблення 92
2.3. Суб’єктивні ознаки підроблення 116

РОЗДІЛ 3
Проблемні питання кваліфікації підроблення
3.1. Кваліфікація підроблення при конкуренції кримінально-правових норм 153
3.2. Кваліфікація підроблення за сукупністю злочинів 161

ВИСНОВКИ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 187 ДОДАТКИ 212

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність осмислення положень нового Кримінального кодексу України (далі – КК) потребує подальшого дослідження фундаментальних питань науки кримінального права: поняття злочину, складу злочину, покарання тощо. В такому аспекті важливого значення набуває питання дослідження способу вчинення злочину.
Останнім часом спостерігається поширення суспільно-небезпечних діянь, що вчинюються у спосіб підроблення. Як наслідок цього, у вітчизняному кримінальному законодавстві було збільшено кількість статей, що передбачають відповідальність за діяння, пов’язані з підробленням. Підроблення є способом вчинення злочинів, що можуть вчинятися у різних сферах і посягати на різні суспільні відносини.
Дослідження підроблення як способу вчинення злочину, його суб’єктивних та об’єктивних ознак має важливе теоретичне та практичне значення. Зокрема, воно дозволить глибше та повніше з’ясувати окремі аспекти загального вчення про склад злочину, передусім, про об’єктивну сторону складу злочину. Це є важливим для правозастосовної практики, де виникає багато питань, пов’язаних з кваліфікацією підроблень, вирішення конкуренції кримінально-правових норм, відмежування суміжних злочинів та злочинних діянь від незлочинних.
Незважаючи на важливість зазначеної проблеми, спеціальних комплексних досліджень, присвячених розгляду підроблення як способу вчинення злочину, не проводилось. Підроблення розглядалось лише як спосіб вчинення конкретних злочинів при дослідженні окремих складів злочинів, а також в контексті дослідження способу як ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Водночас за межами цих досліджень залишилися розгляд підроблення на рівні родового поняття, визначення його правової сутності, характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак підроблення. Крім того, майже всі дослідження проводилися на підставі раніше діючого вітчизняного кримінального законодавства.
Відсутність науково обґрунтованих рекомендацій щодо кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення, призводить до складнощів у правозастосувальній діяльності, а іноді – і до помилок.
Викладене свідчить про актуальність та важливість теми дисертаційного дослідження, що й обумовило вибір основного напрямку наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” та ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення комплексного теоретичного дослідження підроблення як способу вчинення злочину на рівні його родового поняття і визначення на цій основі пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства та рекомендацій щодо застосування положень КК при кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) розглянути поняття “підроблення” як способу вчинення злочину на рівні родового поняття; 2) дослідити співвідношення його із суміжними поняттями; 3) на підставі різних критеріїв провести класифікацію підроблення і з’ясувати кримінально-правові особливості кожного його виду; 4) проаналізувати обставини об’єктивного та суб’єктивного характеру, що виступають детермінантами підроблення; 5) розглянути роль і місце підроблення як способу вчинення злочину у складі злочину; 6) дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки підроблення; 7) розглянути дискусійні питання кваліфікації підроблення шляхом аналізу, по-перше, питань кваліфікації підроблення з урахуванням конкуренції кримінально-правових норм, і, по-друге, впливу ознак складу злочину на кваліфікацію злочинів досліджуваної категорії; 8) сформулювати пропозиції щодо правильної кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення, та пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального закону.
Об’єктом дослідження є підроблення як особливий спосіб вчинення злочинів.
Предметом дослідження виступають положення КК про кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, способом вчинення яких є підроблення, та практика їх застосування.
Методи дослідження. Дослідження зазначеної проблеми здійснювалося з використанням таких методів:
діалектичного – при дослідженні поняття підроблення з точки зору його вивчення як у статичному стані, так і в динамічних змінах, при розгляді підроблення в контексті загального вчення про спосіб вчинення злочину та підроблення як способу вчинення окремого злочину;
історико-правового – при розкритті історичної генези підроблення і дослідження різних аспектів підроблення через призму його обумовленості, історичного розвитку, перспектив вдосконалення кримінального закону в частині відповідальності за підроблення;
порівняльно-правового – при аналізі законодавства зарубіжних країн в частині встановлення відповідальності за злочини, способом вчинення яких є підроблення, та використанні зарубіжного досвіду у вітчизняній законодавчій практиці;
системно-структурного та функціонального – при дослідженні об’єктивних і суб’єктивних ознак підроблення як способу вчинення злочину та при класифікації підроблення;
формально-юридичного – при дослідженні положень КК, що містять кримінально-правові заборони на вчинення підроблення, з точки зору їх відповідності підставам та умовам криміналізації діянь, уніфікації термінів, відповідності правилам законодавчої техніки;
соціологічного – при проведенні і узагальненні результатів анкетування суддів та працівників правоохоронних органів за спеціально розробленою анкетою згідно з предметом дослідження.
Теоретичною основою дисертації послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячених розгляду як загальних питань кримінального права, так і досліджуваної проблеми, зокрема, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Г.М. Борзенкова, Я.М. Брайнина, Ю.В. Бауліна, Л.Д. Гаухмана, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, М.Д. Дурманова, А.А. Жижиленка, Б.В. Здравомислова, А.Ф. Зелінського, Г.Г. Зуйкова, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Л.Л. Кругликова, А.В. Кузнєцова, В.М. Кудрявцева, Б.О. Куринова, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, Н.А. Мирошниченко, А.А. Музики, В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, Б.І. Пінхасова, А.А. Піонтковського, Г.Ф. Полєнова, В.С. Постнікова, Р.А. Сабітова, О.Я. Свєтлова, Т.Л. Сергеєвої, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухина, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, С.І. Тихенка, В.П. Тихого, І.Я. Фойницького, М.І. Хавронюка, І.Ш. Жорданія. Крім того, використовувались також наукові праці із загальної теорії держави і права, адміністративного права, кримінології, криміналістики, філософії, психології, соціології.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення 146 кримінальних справ про злочини, способом вчинення яких є підроблення, проведеного анкетування понад 170 суддів та працівників правоохоронних органів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням підроблення як способу вчинення злочину. Його наукова новизна полягає, зокрема, у такому:
1. У результаті дослідження підстав та умов криміналізації розвинуто положення про соціальну обумовленість встановлення кримінально-правової заборони на вчинення певних підроблень. Обґрунтовано необхідність розширення кола кримінально караних підроблень.
2. Вперше комплексно досліджено синонімічні визначення процесу підроблення у кримінальному законі. Обґрунтована необхідність застосування у вітчизняному кримінальному законі уніфікованого терміну “підроблення” замість застосовуваних у ньому численних різноманітних термінів та термінологічних зворотів визначення підроблення як способу вчинення злочину.
3. Обґрунтоване авторське бачення підроблення як різновиду кримінально караного обману. Вперше запропоновано відносити підроблення усіх видів до так званих опосередкованих обманів, серед яких можна виділяти упредметнений обман та словесний обман на письмі.
4. Одержала подальшого розвитку класифікація кримінально караного підроблення. Запропоновано класифікацію підроблення за різними критеріями, у тому числі за об’єктом, предметом, суб’єктом.
5. Аргументовано, що визначальною для відмежування кримінально караного підроблення від інших видів підроблення є ознака заподіяння таким діянням шкоди суспільним відносинам. Визначено, що на характер такої шкоди вказує, головним чином, предмет підробки та спрямованість його використання.
6. На підставі аналізу зв’язку підроблення як способу вчинення злочину зі злочинною дією зроблений висновок, що підроблення може виступати у якості: 1) внутрішнього змісту злочинної дії (бути іманентною їй); 2) дії “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання основної дії.
7. Визначено і детально проаналізовано обставини об’єктивного та суб’єктивного характеру, що детермінують підроблення. До них, зокрема, віднесено об’єкт, предмет, обстановку вчинення злочину, мотив та мету вчинення підроблення, особливості суб’єкта підроблення.
8. Вперше на основі нового кримінального законодавства України досліджено об’єктивні та суб’єктивні ознаки підроблення як способу вчинення злочину (на рівні родового поняття).
На підставі дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак підроблення, зроблено висновок про те, що підроблення – це завжди предметний та знарядійний спосіб вчинення злочину. Доведено, що для підроблення завжди обов’язковою є відповідна мета, а для кримінально караного, навіть за умови не зазначення її у кримінальному законі, вона завжди буде метою збуту або використання підробки.
Дано авторське визначення кримінально караного підроблення на рівні родового поняття.
9. Проаналізовано особливості кваліфікації підроблення з урахуванням можливого виникнення конкуренції загальної та спеціальної норм і конкуренції частини та цілого. Визначено критерії встановлення випадків таких конкуренцій та правила правильної кваліфікації діянь, вчинених за вказаних обставин.
10. Сформульовано загальні правила кваліфікації підроблення, поєднаного з подальшим використанням підробки. При формулюванні цих правил враховувався передусім об’єкт, якому спричиняється шкода.
11. Запропоновано комплексний алгоритм кваліфікації підроблення з урахуванням таких особливостей як сфера, предмет, суб’єкт та характер підроблення.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі – при подальшій розробці вчення про злочин та склад злочину, при дослідженні окремих злочинів, способом вчинення яких є підроблення;
у правотворчості – при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема в частині відповідальності за злочини, способом вчинення яких є підроблення (Акт про впровадження у законодавчу діяльність пропозицій за результатами дисертаційного дослідження № 06-19/15-1348 від 22 вересня 2005 р., виданий Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України);
у правозастосовчій практиці – при вирішенні питань кваліфікації злочинів, що вчинюються у спосіб підроблення;
у навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2002 та 2003 рр.); “Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 2002 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення законодавства)” (м. Львів, 2003 р.); “Право і лінгвістика” (м. Сімферополь, Ялта, 2003 р.); “Актуальні проблеми правознавства” (м. Запоріжжя, 2003 р.); Дні науки Національного університету “Києво-Могилянська академія” (м. Київ, 2004); “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2004 р.); “Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 2004 р.).
Окремі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять з Особливої частини кримінального права України зі студентами юридичних факультетів Запорізького національного університету та Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.
Публікації. За темою дисертації опубліковано десять наукових робіт, з яких п’ять статей, що надруковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові для юридичних наук, та тези п’ятьох доповідей.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні проведено комплексний аналіз на рівні родового поняття підроблення як способу вчинення злочину. За результатами проведеного дослідження основні висновки бачаться у такому:
1. Підроблення як спосіб вчинення злочину є явищем, яке має свою багатовікову історію. Передумовою появи явища підроблення у суспільстві послужили у тому чи іншому ступені різні фактори: розпад первісного ладу, поява приватної власності; поява писемності та розвиток правового обороту; виникнення грошей та розвиток грошового обігу; занепад натурального господарства, розвиток товарно-грошових відносин тощо. Усі ці фактори з моменту їх появи на тому чи іншому етапі розвитку суспільства викликали необхідність в забороні суспільно небезпечних підробок.
2. Присутність у КК України цілого ряду кримінально-правових заборон певних різновидів підроблення є цілком обумовленим. Такий стан речей цілком відповідає висунутим у науці кримінального права загальним умовам криміналізації суспільно небезпечних діянь, а також зарубіжному та історичному досвіду у боротьбі з цим негативним явищем.
3. Підроблення може знаходити свій прояв як у повному виготовленні будь-якої фальшивої речі, так і внесенні змін до справжньої. Виходячи з цього, можна виділити дві форми підроблення – виготовлення та перероблення. Але, незалежно від форми, будь-яка підроблена річ повинна мати певний ступінь завершеності та суб’єктивне уявлення винної особи про можливість безпроблемного, без додаткових труднощів та зусиль, використання підробленої речі як справжньої, адже всі підроблення вчиняються заради того, щоб сторонні особи сприймали підроблену річ за справжню.
4. Підроблення є різновидом кримінально караного обману, відноситься до так званих опосередкованих обманів, серед яких можливо виділити упредметнений обман та словесний обман на письмі.
5. Підроблення відноситься до наскрізних способів вчинення злочину, способом, який є характерним для багатьох суспільно небезпечних діянь, відповідальність за вчинення яких передбачена у КК. У складі злочину підроблення, як правило, виступає його альтернативною ознакою. Окрім самого підроблення, можливі і інші способи вчинення цих злочинів. Підроблення, як спосіб вчинення злочину, в залежності від співвідношення з дією, може виступати у якості внутрішнього змісту злочинної дії, бути іманентною їй, або виступати у ролі дії “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання основної дії.
6. Підроблення, як і будь-який інший спосіб вчинення злочину, має свої детермінанти. Можна виділити обставини об’єктивного та суб’єктивного характеру, що детермінують підроблення. До об’єктивних обставин можна віднести об’єкт, предмет злочину, засоби та об’єктивну обстановку вчинення злочину. До суб’єктивних – мотив, мету вчинення підроблення та особливості суб’єкта підроблення.
7. Однією з характеристик кримінально караних підроблень буде їх небезпечність для об’єктів кримінально-правової охорони. Саме цим вони відрізняються від підроблень, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність та взагалі байдужих для права підроблень. Слід визнати необґрунтованою точку зору щодо необхідності виділення окремого розділу, який вміщував би всі кримінально карані підроблення. Це пояснюється неможливістю визначити якийсь спільний родовий об’єкт для усіх злочинів, що вчинюються у спосіб підроблення. У КК України передбачено чимало суспільно небезпечних діянь, що можуть вчинятися шляхом підроблення і при визначенні місця відповідного злочинного діяння слід виходити з того, що місце відповідного діяння у Особливій частині КК визначається тим об’єктом, якому спричиняється шкода від такого посягання.
8. З об’єктивної сторони підроблення є певним порядком, методом, послідовністю рухів і прийомів. При підробленні поведінка завжди буде активною.
За особливостями зовнішньої сторони вчинення необхідно розрізняти матеріальне та інтелектуальне підроблення. При матеріальному підробленні вплив здійснюється на саму форму речі, що підроблюється. Як то підроблюється підпис, печатка у документі тощо. Особливістю цього виду підроблення є те, що при його здійсненні залишаються матеріальні сліди злочину. При інтелектуальному підробленні, на відміну від матеріального, зовнішня форма предмета підроблення не порушується. Із зовнішньої сторони така підробка нічим не відрізняється від справжньої речі, має усі її зовнішні ознаки, але неправдива за внутрішнім змістом. Вказаний поділ підроблення прямо не зафіксований у законодавстві, але простежується при зіставленні ознак складів злочинів, що вчиняються у спосіб підроблення. Так, згідно з КК матеріальне підроблення – це такі дії, як “підроблення посвідчення або іншого документа” (ст. 358 КК), “виготовлення підроблених недержавних цінних паперів” (ст. 224 КК). Для інтелектуального ж підроблення характерні такі, наприклад, дії, як “внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей” (ст. 366 КК). Усі злочини, способом вчинення яких є підроблення, можуть вчинятися за допомогою: а) дій, які характеризують матеріальне підроблення (ст. 199 КК); б) дій, які характеризують інтелектуальне підроблення (ст. 223 КК); в) дій, які характеризують як матеріальне, так і інтелектуальне підроблення (ст. 366 КК).
9. Підроблення є предметним способом вчинення злочину. Підроблення як явище дійсності завжди знаходить свій зовнішній прояв у впливі на будь-які речі матеріального світу. При підробленні предмет завжди буде антицінністю, тобто предметом, що не співпадає з предметом суспільних відносин. Коло предметів кримінально караних підроблень обмежено кримінальним законом. Підробкою у кримінально-правовому розумінні може бути тільки річ, яка зазначена у диспозиції статті або однозначно випливає з її змісту.
З урахуванням особливостей предмета підроблення необхідно розрізняти опосередковане та дубльоване підроблення. При опосередкованому підробленні предметом виступають речі, матеріальність яких відносна (комп’ютерна інформація, електронний документ). Зазначені предмети можливо підробити лише шляхом впливу на носії інформації або електронного документа. За таких обставин визнання за предметом підроблення речей матеріального світу є умовним, але припустимим.
Сутність дубльованого підроблення зводиться до того, що видозміненню піддається вже підроблена річ. Такі підроблення залишаються бути злочинними. Адже навіть за умови заміни предмету суспільних відносин на предмет підроблення, такі відносини продовжують існувати. І, з огляду на це, продовжують бути об’єктом злочинних посягань.
10. Підроблення є знарядійним способом вчинення злочину. Це випливає з того, що при будь-якому підробленні здійснюється вплив на матеріальні речі. І такий вплив завжди робиться за допомогою засобів вчинення злочину. Це можуть бути “звичайні” засоби та спеціально прилаштовані для вчинення конкретного різновиду підроблення (наприклад, кліше при фальшуванні грошей). Серед “звичайних” можна виділити “прості” засоби (наприклад, канцелярські вироби) та складні механізми, пристрої (копіювальна техніка, комп’ютерна техніка при підробленні будь-яких документів, устаткування при виготовленні фальсифікованих алкогольних виробів тощо).
11. Підроблення є характерним для умисної злочинної діяльності. Причому, умисел при підробленні буде, як правило, заздалегідь обдуманим та визначеним.
12. Підроблення є завжди цілеспрямованим, мотивованим способом вчинення злочинів. Метою кримінально караного підроблення, навіть якщо вона і не зазначена у законі, є завжди збут або використання підробки. З огляду на це, її встановлення є обов’язковим при розслідування справ цієї категорії.
13. Важливе значення слід приділяти суб’єкту підроблення. Це пояснюється тим, що суб’єктом вчинення окремих різновидів підроблення може бути лише особа, яка характеризується додатковими ознаками у порівнянні з ознаками, що висуваються до загального суб’єкта злочину. І вчинення такого підроблення неуповноваженою на це особою тягне зміни у кваліфікації або взагалі виключає кримінальну відповідальність. Окрім цього, визначення суб’єкта у конкретному підробленні дозволяє зрозуміти, яким чином завдається шкода об’єкту. В залежності від того, здійснює підроблення уповноважена особа на виготовлення певної речі чи ні, суспільні відносини будуть порушуватися зсередини або ззовні відповідно.
14. Взагалі підроблення можна визначити як усвідомлену цілеспрямовану дію, спрямовану на створення нової речі – аналога справжньої або видозмінення справжньої з метою надати їй нових ознак або якостей за допомогою предметів матеріального світу.
Кримінально каране ж підроблення визначається як усвідомлений і цілеспрямований порядок, послідовність рухів та прийомів, спрямованих на створення нової речі – аналога справжньої або видозмінення справжньої речі з метою надання їй нових ознак та характеристик, вчинені за допомогою знарядь вчинення злочину і передбачені кримінальним законом у якості способу вчинення певних суспільно небезпечних діянь.
15. Для підроблення буде характерним виникнення конкуренції загальної та спеціальної норми. Виділення спеціальних норм у цих випадках відбувається за способом (статті 364 и 366 КК), за безпосереднім об’єктом (статті 199 и 224, 358 и 199, 364 и 375 КК) та за суб’єктом (статті 358 и 366 КК). При такій конкуренції завжди перевага повинна віддаватися спеціальній нормі. Але слід пам’ятати, що про існування загальних та спеціальних норм можна вести мову лише у конкретному відношенні, тільки при взаємодії між ними. Окрім цього, одна і та ж норма в одному випадку може бути спеціальною, а в іншому загальною.
16. З огляду на можливість підроблення, в залежності від співвідношення з дією, може виступати у якості внутрішнього змісту злочинної дії, або виступати у ролі дії “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання основної дії. Саме при вчиненні останнього виду підроблення виникає конкуренція частини та цілого у формі конкуренції норм про простий та складений склади злочинів. Якщо пристосувати дану форму до злочинів, що вчиняються у спосіб підроблення, то можна стверджувати, що маємо конкуренцію підроблення як способу, який притаманний дії, їй іманентній, та способу, який виступає у ролі дії “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання основної. В останньому випадку мова йде про наявність складеного складу злочину, в якому менш тяжкий злочин виступає способом вчинення іншого злочину. За наявності зазначеної конкуренції перевагу будемо віддавати нормі, яка найбільш повно описує вчинене.
17. Саме у органічному сполученні підроблення та подальшого використання підробки знаходить свій логічний прояв механізм спричинення реальної шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам в результаті підроблення. З огляду на це, та з урахуванням можливого завдання шкоди від використання іншим аніж при підробленні об’єктам кримінально-правової охорони, пропонуються два загальних правила кваліфікації підроблення та наступного використання підробки підроблювачем.
А. Підроблення з подальшим використання підробки, за умови передбачення використання як однієї з форм вчинення відповідного складу злочину поряд з підробленням та не завдання шкоди іншому, аніж при самому підробленні, об’єкту, на охорону якого спрямована дія іншої кримінально-правової норми, вчинене слід кваліфікувати як одиничний злочин, за статтею, яка передбачає відповідальність за підроблення.
Б. Підроблення з подальшим використанням підробки спрямованого на спричинення шкоди іншому, а ніж при самому підробленні, об’єкту кримінально-правової охорони, за умови поставлення таких об’єктів під охорону окремої норми, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, а саме за вчинення підроблення та за статтею, що передбачає відповідальність за спричинення шкоди об’єкту кримінально-правової охорони у результаті використання підробки.
18. За результатами дослідження видається доцільним змінити законодавче регулювання відповідальності за підроблення шляхом внесення змін до КК по таким напрямкам:
1) усунення синонімів та синонімічних зворотів, повторів, логічних неточностей (наприклад, “незаконне ... підроблення” або “незаконне виготовлення”, коли воно за суттю співпадає з поняттям “підроблення”) та часткова (в рамках дослідження) уніфікація термінологічного апарату шляхом введення у кримінальний закон уніфікованого терміну “підроблення”;
2) запровадження єдиного підходу до визначення у кримінальному законі цілеспрямованості підроблення на подальше використання або збут підробки як одного з факторів, що робить підроблення суспільно небезпечним, а отже і злочинним.
З урахуванням цих напрямків пропонуються, зокрема, такі зміни до КК:
1) У назві ст. 158 КК слово “підлог” замінити на “підроблення”.
Ч. 2 ст. 158 КК викласти в такій редакції: “Виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей або будь-яке інше підроблення з метою використання, а так само використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом, -...”;
2) Ч. 3 ст. 160 КК викласти в такій редакції: “Підроблення документів референдуму з метою використання, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, -...”;
3) У ч. 1 ст. 200 КК та у назві і диспозиції ст. 290 КК слово “підробка” замінити на “підроблення”;
4) У ч. 2 та 3 ст. 204 КК внести вказівку на мету збуту при вчиненні зазначених у диспозиціях цих статей дій;
5) Нова редакція назви та ч. 1 ст. 216 КК:
Назва ст. 216 КК –“підроблення марок акцизного збору або контрольних марок, використання або збут таких підробок”.
Ч. 1 ст. 216 КК –“підроблення марок акцизного збору або контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм чи голографічних захисних елементів з метою використання чи збуту, а також використання або збут таких незаконно одержаних марок акцизного збору, контрольних марок, голографічних захисних елементів чи підробок - ...”;
6) Нова редакція назви та ч. 1 ст. 217 КК:
Назва ст. 217 КК –“Підроблення державного пробірного клейма, а також його незаконний збут або використання”.
Ч. 1 ст. 217 КК –“Підроблення державного пробірного клейма з метою використання чи збуту, а також його незаконний збут або використання, - ...”;
7) Нова редакція назви та ч. 1 ст. 318 КК:
Назва ст. 318 КК –“Підроблення документів, які надають право на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, використання або збут таких незаконно одержаних документів чи підробок”.
Ч. 1 ст. 318 КК –“Підроблення документів, які надають право на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, призначених для вироблення або виготовлення цих засобів чи речовин, з метою використання чи збуту, а також використання або збут таких незаконно одержаних документів чи підробок - ...”;
8) У ч. 1 ст. 358 КК замість термінологічного звороту “виготовлення підроблених” використати термін “підроблення” та передбачити у ч. 1 статті таку альтернативну форму вчинення злочину як використання завідомо підробленого документа. Виходячи з цього ч. 3 цієї статті виключити;
9) Ввести у розділ XIII Особливої частини КК України наступну норму у такій редакції:
“Ст. ... Підроблення лікарських засобів
1. Підроблення з метою збуту лікарських засобів, їх збут, – ...
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – ...
3. Дії, передбачені частинами першою або другою, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, – ...”.
19. Змінити п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12 квітня 1996 р. “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” і викласти його в подальших роз’ясненнях у такій редакції: “Заволодіння особою внаслідок збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї чужим майном потребує додаткової кваліфікації за статтями, які передбачають відповідальність за викрадення цього майна”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Грищук В.К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства. – Львів: Львівський університет, 1993. – 137 с.
2. Жижиленко А.А. Подлог документов. Историко-догматическое исследование. – СПб.: Невская типография, 1900. – 746 с.
3. Фойницкий И.Я. Мошенничество по русскому праву: Сравнительное исследование: В 2–х ч. – СПб.: Тип. т-ва «Общественная польза», 1871; – Ч. 1. – 254 с.; Ч. 2. – 289 с.
4. Шаталов А.С., Ваксян А.З. Фальсификация, подделка, подлог... (научно-популярное издание). – М.: Лига Разум, – 1999. – 160 с.
5. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под ред. Акад. П.Д. Биленчука. – К.: Атика, 1999. – 272 с.
6. Боярська З.І. Історія держави і права України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2001. – 280 с.
7. Землянська В. Кримінально-процесуальне законодавство часів Центральної Ради // Право України. – 2001. – № 12. – С. 137–139.
8. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 2. Лютий 1917 р. – 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре. – 1997. – 800 с.
9. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года / Издано Н.С. Таганцевым. – СПб.: Государственная типография, 1899. – 900 с.
10. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям законів “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” і “Про вибори Президента Української РСР”. Закон України від 3 березня 1993 року № 3039 – III // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 18. – Ст. 189.
11. Про внесення доповнень до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за незаконне виготовлення, підробку марок акцизного збору або вчинення інших протиправних дій, пов'язаних з використанням цих марок. Закон України від 12 липня 1996 року № 323/96 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 52. – Ст. 294.
12. Про внесення змін до Кримінального, кримінально-процесуального кодексів України і Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з посиленням відповідальності за незаконне заволодіння транспортними засобами. Закон України від 21 вересня 2000 року № 1981 – III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 45. – Ст. 389.
13. Законы уголовные / Составитель Н.А. Громов. – СПб.: Издание Юридического Книжного Магазина Н.К. Мартынова, 1909. – 776 с.
14. Сергеева Т.Л. Борьба с подлогами документов по советскому уголовному праву. – Москва-Ленинград.: Изд-во Академии Наук СССР, 1949. – 146 с.
15. Болотский Б.С. и др. Фальшивые деньги (фальшивомонетничество) / Под ред. профессора В.Д. Ларичева. – М.: Экзамен, 2002. – 384 с.
16. Про відповідальність за виготовлення з метою збуту або збут підроблених купонів багаторазового використання. Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 18. – Ст. 246.
17. Уголовное уложение. Объяснение к проекту Редакционной Комиссии (часть Особенная). Подделка денежных знаков и подлог документов. – СПб., 1889 // Цит. за: Тюнин В.И. Преступления экономические в Уголовном уложении 1903 г. // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 235.
18. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 1. З найдавніших часів до початку 20 ст.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре. – 1997. – 464 с.
19. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко. – К., 1997. – 550 с.
20. Андрушко П. Законодавча техніка нового кримінального кодексу // Нова політика. – 2001. – № 5. – С. 10–13.
21. Тюнин В.И. Преступления экономические в Уголовном уложении 1903 г. // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 235–243.
22. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том первый. 1917–1925 гг. – К.: КВШ МООП СССР, 1966. – 831 с.
23. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Т. 2. 1926–1967 гг. – К.: КВШ МООП СССР, 1967. – 952 с.
24. Богдановский А. Развитие понятий о преступлении и наказании в русском праве до Петра Великого. – М., 1857 // Цит. за: Тюнин В.И. Преступления экономические в Уголовном уложении 1903 г. // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 236.
25. О нарушениях уставов монетных. Историко-юридическое исследование В. Сокольского. К., 1873 // Цит. за: Болотский Б.С. и др. Фальшивые деньги (фальшивомонетничество) / Под ред. профессора В.Д. Ларичева. – М.: Экзамен, 2002. – С. 16.
26. Неклюдов Н.А. Руководство Особенной части русского уголовного права. – СПб., 1887 // Цит. за: Тюнин В.И. Преступления экономические в Уголовном уложении 1903 г. // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 236.
27. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части. – К. – Х.: Южно-русское книгоизд-во Ф.А. Иогансона, 1903. – 618 с.
28. Познышев С.В. Очерк основных начал науки уголовного права. Особенная часть. – М., 1923 // Цит. за: Тюнин В.И. Преступления экономические в Уголовном уложении 1903 г. // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 236.
29. Основания уголовно-правового запрета: Криминализация и декриминализация / [В.Н. Кудрявцев, П.С. Дагель, Г.А. Злобин и др.; Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, А.М. Яковлев]. – М.: Наука, 1982. – 303 с.
30. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Советское государство и право. – 1980. – № 1. – С. 70–76.
31. Беляев Н.А. Уголовно правовая политика и пути ее реализации. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 176 с.
32. Фефелов П.А. Критерии установления уголовной наказуемости деяний // Советское государство и право. – 1970. – № 11. – С. 101–103.
33. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 с.
34. Кенни К. Основы уголовного права. – М.: Изд-во иностр. лит., 1949. – 599 с.
35. Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.В. Лунеева, А.В. Наумова. – М.: Юристъ, 2003. – 569 с.
36. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
37. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія. / Автор. вступ. стат. М.Я. Азаров. – К.: Атіка, 2000. – 288 с.
38. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.А. / Под ред. Клименка В.А., Мельника Н.И. – К.: Атика, 2002. – 448 с.
39. Новости в Украине. Подготовил Петухов О. // Досье. – 2003. – №37. – 4 вересня.
40. Інформаційна програма “Факти ICTV” // Телеканал ICTV. – 2003. – 13 вересня.
41. Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики). – К.: Істина, 2001. – 192 с.
42. Географія збуту фальшивих купюр різноманітна // Закон і бізнес. – 2001. – 17–23 березня.
43. Державна готівка “розбавлена” фальшивою національною валютою на 0.01 відсотка // Юридичний вісник. – 2000. – 13–19 квітня.
44. Скрипник Н.В. В Донбассе побили украинский рекорд по печатанию фальшивих долларов // 2000. – 2003. – 3–9 октября.
45. Аніщенко Л. “Липові” купюри на Черкащині не ходять // Міліція України. – 2001. – № 6. – С. 15.
46. Цурканов Г. Как нам жить без “Фаберже” // Уголовное право. – 2003. – № 15 (290). – С. 4.
47. Мельник М. Помилкова криміналізація: види, причини та наслідки // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 5. – С. 94–99.
48. Сташис В. Основні новели нового Кримінального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 612–626.
49. Ралемська І. Горілка з присмаком парфумів // Урядовий кур’єр. – 2001. – 22 грудня.
50. Уголовный кодекс Российской Федерации. Новая редакция. – М.: ЗАО «Славянский дом книги», 2003. – 160 с.
51. Уголовный кодекс Республики Беларусь. Текст Кодекса по состоянию на 20 марта 2003 года. – 288 с.
52. Уголовный кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава. Вступ. статья к.ю.н., доц. В.И. Михайлова. Обзорн. статья д.ю.н., проф. О. Гамкрелидзе. Перевод с грузинского И. Мериджанашвили. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 409 с.
53. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с.
54. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.
55. Уголовный кодекс Австрии / Пер. с нем. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2001. – 144 с.
56. Уголовный кодекс Испании. Под ред. и с предисл. д.ю.н., проф. Н.Ф. Кузнецовой и д.ю.н., проф. Ф.М. Решетникова. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1998. – 218 с.
57. Уголовный кодекс Швейцарии / Пер. с нем. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2000. – 138 с.
58. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии). Изд. 2–е, перераб. и доп. Учебное пособие. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1998. – 208 с.
59. Уголовный кодекс Швеции / Научные редакторы проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев. Перевод на русский язык С.С. Беляева. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 320 с.
60. Guide to South Carolina Criminal Law and Procedure. / Patricia Seets Watson and William Shepard McAninch. – 4th ed. – University of South Carolina Press. – 1994.
61. Криминалистика (конспект лекций). – М.: “Издательство ПРИОР”, 1999. – 144 с.
62. 40 % спиртных напитков и сигарет на Днепропетровском оптовом рынке – обычные подделки // Факты и комментарии. – 1999. – 28 июля.
63. Половина всей водки в Украине – фальсификат // Сегодня. – 2001. – 13 июля.
64. Из аптек и больниц Донецкой области срочно изъяли 2000 флаконов фальшивого заменителя плазмы крови // Факты и комментарии. – 1999. – 8 июля.
65. Програма “Діловий світ” // Перший національний телеканал УТ–1. – 2003. – 7 жовтня.
66. Фесенко Є. Інтереси споживачів потребують захисту // Вісник прокуратури. – 2003. – № 9. – С. 36–38.
67. Кузнецова Н. Мнение ученых о реформе УК (или QUI PRODEST?) // Уголовное право. – 2004. – № 1. – С. 26–27.
68. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280с.
69. Криминология / Под общ. ред. Ю.Ф. Кваши. Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 704 с.
70. Лист Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів № 161/16-01 від 24.04.2000 // Еженедельник “Аптека”. – 2000. – № 17. – С. 16.
71. Лист Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів № 2386/12-11 від 15.10.2001 // Еженедельник “Аптека”. – 2001. – № 41. – С. 19.
72. Лист Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів № 138/12-07 від 14.04.2002 // Еженедельник “Аптека”. – 2002. – № 3. – С. 17.
73. Гуцалюк М. Протидія міжнародній комп’ютерній злочинності // Вісник прокуратури. – 2003. – № 9. – С. 60–64.
74. Шуляк Н. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность // Юридическая практика. – 1998. – 1-15 мая.
75. Крылов Г.В. Проблемы декриминализации деяний в советском уголовном праве: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / ВНИИСЗ. – М., 1986. – 23 с.
76. О повышении эффективной правотворческой и правоприменительной деятельности (Обзор научных сообщений по вопросам уголовного права, уголовного процесса и прокурорского надзора) // Советское государство и право. – 1988. – № 9. – С. 86–90.
77. Некипелов П.Т. Уголовно-правовая охрана финансового хозяйства в СССР. – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1971. – 59 с.
78. Кузнецов А.В. Ответственность за подлог документов по уголовному праву. – М.: “Юридическая литература”, 1959. – 112 с.
79. Борзенков Г.Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации). – М.: “Юридическая литература”, 1971. – 168 с.
80. Пинхасов Б.И. Защита документов по советскому праву. – Ташкент: Изд-во “Узбекистан”, 1976. – 200 с.
81. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
82. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
83. Шнейдер М.А. Советское уголовное право. Общая часть. – М.: Изд-во ВЮЗИ, 1955. – 140 с.
84. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: «Юрид. лит.», 1963. – 286 с.
85. Строгович М.С. Основные вопросы социалистической законности. – М.: Изд-во «Наука», 1966. – 252 с.
86. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. Курс советского уголовного права. – М., 1961. – 564 с.
87. Шишов О.Ф. Преступление и административный проступок. – М.: ВЮЗИ, 1967. – 67 с.
88. Правоведение: Учебник / С.Э. Демский, В.С. Ковальский, А.Н. Колодий (рук. авт. коллектива) и др.; Под ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юринком Интер, 2002. – 752 с.
89. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юринком Інтер, 2000. – 272 с.
90. Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. Издание второе. – Х.: “Одиссей”, 2002. – 960 с.
91. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1987. – 208 с.
92. Колпаков В. Адміністративне правопорушення (проступок): поняття і співвідношення з іншими деліктами // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №7. – С. 47–51.
93. Шуберт Л. Об общественной опасности преступного деяния. – М.: Юрид. лит., 1960. – 239 с.
94. Жижиленко А.А. Имущественные преступления. – Ленинград: Изд-во Рабочий суд, 1925. – 204 с.
95. Сабитов Р.А. Обман как средство совершения преступления: Учебное пособие. – Омск: Омская высшая школа милиции, научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел, 1982. – 80 с.
96. Панов Н.И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана: Учебное пособие. – Харьков: Юридический институт, 1980. – 87 с.
97. Щиголев Ю.В. Понятие и основные элементы подлога документов // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 116–123.
98. Алиева М.А. Уголовно-правовая борьба с подделкой документов: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Гос. Бакинский ун-т. – Баку, 1975. – с.18.
99. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240 с.
100. Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права. – К.: «Вища школа», 1976. – 152 с.
101. Романов С.Ю. Обман як спосіб злочинної діяльності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.08 / Ун-т внутр. справ МВС України. – Харків, 1998. – 18 с.
102. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
103. Навроцький В.О., Тростюк З.А. Тлумачний словник (Особливої частини кримінального законодавства України). – Львів: Юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, 1997. – 127 с.
104. Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів. – К.: ТОВ “Генеза”. – 2000. – 200 с.
105. Шляпочников А.С. Толкование уголовного закона. – М.: Госюриздат, 1960. – 240 с.
106. Панов Н.И. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием. – Харьков: “Вища школа”, Изд-во при Харьк. ун-те, 1977. – 128 с.
107. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
108. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
109. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1982. – 1436 с.
110. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – т. 4: Н – П. – 2002. – 720 с.
111. Кострова М.Б. О “языковом” толковании уголовного закона // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2002. – № 3. – С. 136–149.
112. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 144 с.
113. Черданцев А.Ф. Толкование советского права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 166 с.
114. Ушаков А.А. Каким должен быть язык уголовного закона // Социалистическая законность. – 1974. – № 10. – С. 57–58.
115. Кундеус В. Поняття викрадення у кримінальному праві // Право України. – 2002. – № 8. – С. 106–108.
116. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – М.: Азбуковик, 1998. – 944 с.
117. Словник української мови / В 10-ти т. Ред кол. І.К. Білодід/ Т.6. П-Пеісти. – К.: Вид-во “Наукова думка”, 1975. – Т. 6. – Ч. 2. – 832 с.
118. Александрова З.Е. Словарь синонимов русского язика: Практ. справ.: Ок. 11000 синоним. рядов. – 6–е изд., перераб. и доп. – М.: Рус. яз., 1989. – 493 с.
119. Борзенков Г. Мошенничество и подлог // Советская юстиция. – 1964. – №15. – С. 19–21.
120. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 771 с.
121. Поленов Г.Ф. Ответственность за похищение, подделку документов и их использование. – М.: Юридическая литература, 1980. – 72 с.
122. Уголовный кодекс Украины от 5 апреля 2001 г. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
123. Хавронюк М.І. Термінологічні вади нового Кримінального кодексу України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 77–81.
124. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
125. Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника. – М.: Госюриздат, 1962. – 104 с.
126. Полешко А. Конкретизація юридичних термінів у термінологічних словосполученнях // Радянське право. – 1976. – № 9. – С. 32–37.
127. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: “Аконіт”, 1998. – Т. 4. – 944 с.
128. Словник іншомовних слів / Укладачі С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наукова думка, 2000. – 664 с.
129. Артикуца Н. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології // Право України. – 1998. – № 4. – С. 56–57.
130. Пикуров Н.И., Букалерова Л.А. Подлог и другие преступные посягательства на официальный документооборот: Учеб. пособие. – Волгоград: ВА МВД России, 2001. – 116 с.
131. Постников В.С. Уголовная ответственность за подделку, изготовление, сбыт и использование подложных документов, штампов, печатей, бланков: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Высш. юрид. заочная школа МВД СССР. – М., 1990. – 25 с.
132. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: “Аконіт”, 1998. – Т. 3. – 928 с.
133. Савицкий В.М. Язык процессуального закона (вопросы терминологии). – М., “Наука”, 1987. – 288 с.
134. Кузнецова Н. Эффективность уголовно-правовых норм и язык закона // Социалистическая законность. – 1973. – № 9. – С. 29–33.
135. Козаченко И.Я. Язык – душа и совесть уголовного закона // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2003. – № 2. – С. 109–116.
136. Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України. – К.: Оріяни, 1999. – 502 с.
137. Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя и П.Ф. Юдина. – М., Политиздат, 1963. – 554 с.
138. Гумовська І.М. Англійська юридична термінологія в економічних текстах: генезис, дериваційні та семантико-функціональні аспекти: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2000. – 19 с.
139. Брауде И.Л. Вопросы законодательной техники // Советское государство и право. – 1957. – № 8. – С. 52–59.
140. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: “Вища школа”, Голов. вид-во, 1985. – 360 с.
141. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. І.К. Білодіда. – К.: “Наукова думка”, 1973. – 439 с.
142. Законодательная техника: Научно-практическое пособие. – М.: Городец, 2000. – 272 с.
143. Хижняк С.П. Правовая терминология и проблемы ее упорядочения // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1990. – № 6. – С. 67–71.
144. Коржанський М., Матвійчук В. Про концептуальні засади нового Карного кодексу України // Право України. – 1995. – № 2. – С. 22–23.
145. Таций В.Я. Проблемы ответственности за хозяйственные преступления: объект и система: Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Киевский ордена Ленина и ордена Октябрьской революции гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. – К., 1984. – 27 с.
146. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963–2000) / За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К. Т. 2. – К.: А.С.К., 2000. – С. 89–92.
147. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. – 3-е изд., исправл. и дополн. / Отв. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2003. – 1088 с.
148. Андрушко П.П. Законодавча техніка кримінального кодексу України 2001 року та її вплив на тлумачення його норм // Новий кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25 – 26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К. – Х.: “Юринком Інтер”, 2002. – С. 24–30.
149. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4 “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу на