ПОДАТКОВО-ПРАВОВИЙ КОМПРОМІС ІНТЕРЕСІВ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ І ДЕРЖАВИ

Короткий опис

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

На правах рукопису

Вдовічен Віталій Анатолійович

УДК: 336.2

ПОДАТКОВО-ПРАВОВИЙ КОМПРОМІС ІНТЕРЕСІВ
ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ І ДЕРЖАВИ

Спеціальність 12.00.07 –
адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
Іншин Микола Іванович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Еволюція доктринальних та конституційних підходів до розуміння та сутності податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
1.1. Генезис доктринальних підходів до розуміння податково-правового компромісу
1.2. Розвиток конституційних підходів до сутності податково-правового компромісу
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. Поняття та зміст податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
2.1. Поняття податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
2.2. Зміст податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
2.2.1. Юридичні права та обов’язки держави
2.2.2. Юридичні права та обов’язки платника податків
2.2.3. Гарантії реалізації прав суб’єктів податково-правового компромісу
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ 3. Юридичні форми та методи податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
3.1. Поняття та види юридичних форм податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
3.2. Поняття та види юридичних методів податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
Висновки до третього розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 3

13

13

28
41

46

46

69
69
86

106
128

136

136

180
197
204
222

ВСТУП

Актуальність теми. Визначення податково-правового компромісу належить до найбільш актуальних проблем в соціально-економічному й політичному житті суспільства. Зумовлено це тим, що в Україні на конституційному рівні закріплено як головний обов’язок держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина та обов’язок громадянина сплачувати податки. Проте багатовікова історія людства переконливо свідчить про єдність і протиріччя індивідуальних та публічних інтересів. Це протиріччя проявляється в тому, що публічні інтереси здійснюються переважно з порушенням інтересів приватних, або реалізація приватних інтересів здійснюються в чітко встановлених межах, які не допускають порушення публічного інтересу. Поряд з тим, публічні інтереси є узагальненим виразом інтересів приватних, базуються на них. Важливо також, що в оподаткуванні, як ніде, помітна дуалістична природа людини, в свідомості якої конкурують дві домінанти: індивідуалістична й соціально-громадянська. Перша провокує особу діяти в обхід держави, вплив другої схиляє людей не виходити за межі загальноприйнятих стандартів чи правового поля. У свідомості платника податків без протидії почуття особистого інтересу та імперативу суспільного обов’язку не відбувається жоден акт оподаткування.
Кінець 2010 року позначився важливими кроками України на шляху формування правової держави та налагодження взаємозв’язків між державою та громадянським суспільством. Зокрема Закон України „Про соціальний діалог в Україні” від 23 грудня 2010 року визначив принципи на основі яких здійснюється соціальний діалог та загалом націлений на врегулювання ситуацій, що потребують врахування інтересів приватних суб’єктів та держави, встановлює нові форми досягнення компромісу. Прийняття Податкового кодексу України 2 грудня 2010 року стало ще важливішим кроком на шляху впровадження в життя засад податково-правового компромісу. По-перше, він приймався за умов широкого громадського обговорення його положень, що сприяло коригуванню його змісту та врахування більшості зауважень громадськості, і по-друге, Кодекс більш широко передбачає способи оперативного вирішення спірних ситуацій та інші шляхи досягнення компромісу інтересів платників податків та держави в особі податкових органів.
Відсутність теоретичного обґрунтування податково-правового компромісу і недостатнє врегулювання на рівні закону підстав та форм його досягнення як при регулюванні податкових відносин, так і на практиці, викликає значні непорозуміння між носіями публічного та приватного інтересів з приводу мобілізації фінансових ресурсів з метою утворення публічних фондів коштів.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці засновників та прихильників лібералізму, зокрема Джона Локка, Адама Сміта, Майкла Фрідена, Джона Аткінсона, Т. Гобсона.
Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці основоположників науки фінансового права: С.І. Іловайського, А.О. Ісаєва, В.О. Лебедєва, І.Х. Озерова, М.Ф. Орлова, Г.Д. Сидоренка, І.Т. Тарасова, М.І. Тургенєва, І.І. Янжула та інших. Важливе значення для дисертаційного дослідження мали окремі положення, узагальнення, оцінки та висновки радянських вчених-фінансистів: Ю.А. Ровинського, С.Д. Ципкіна, Р.Й. Халфіної, Б.М. Іванова, М.І. Піскотіна, В.В. Бесчеревних, О.М. Горбунової та інших.
Окремі положення дисертаційного дослідження спираються на праці українських дослідників пострадянського періоду: Л.К. Воронової, І.Б. Заверухи, М.П. Кучерявенка, О.А. Музики, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківського, Н.Ю. Пришви, Л.А. Савченко та інших; серед російських – Д.В. Вінницького, О.Ю. Грачової, С.В. Запольського, О.І.Худякова, М.В.Карасевої, Ю.О. Крохіної, І.І. Кучерова, А.А. Ялбулганова, І.В.Рукавішнікової, С.Г.Пепеляєва, М.Ф. Івлієвої, В.В. Гриценко, О.М. Пастушенко, О.Ю. Бакаєвої, О.М. Козиріна, Г.П. Толстопятенко, Н.І. Хімічевої, М.Н. Злобіна та інших.
Неможливе вивчення питання податково-правового компромісу без використання наукових праць і публікацій економістів, соціологів, політологів та криміналістів: Г.В. Василевської, А.М. Жеребних, О.В. Квасниці, О.М. Ковалюка, В.Н. Кудрявцева, П. Мельника, М. Супрунюка, І.М. Таранова, Л.В. Трофімової, Б.А. Толчинського, Г.О. Усатого, С.І. Юрія та інших.
Нормативно-правову основу дисертаційного дослідження становлять акти конституційного, адміністративного, фінансового, бюджетного та податкового законодавства України, законодавство зарубіжних країн, а також інші нормативно-правові акти, що регулюють податкові відносини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна” на тему: „Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин” (номер державної реєстрації 0107u008696).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття теоретико-методологічних і практичних аспектів податково-правового компромісу для визначення його особливостей; вивчення і узагальнення досягнень фінансово-правової науки, досвіду зарубіжних країн у сфері оподаткування для удосконалення теоретичної бази; визначення основних недоліків податкового законодавства у сфері реалізації податково-правового компромісу та основних шляхів його вдосконалення.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:
- дослідити еволюцію доктринальних та конституційно-правових підходів до розуміння та сутності податково-правового компромісу;
- визначити поняття та зміст податково-правового компромісу;
- охарактеризувати юридичні права та обов’язки держави та платника податків як суб’єктів податково-правового компромісу;
- проаналізувати гарантії реалізації прав суб’єктів податково-правового компромісу;
- дати визначення юридичних форм податково-правового компромісу та виділити окремі їх види;
- дослідити юридичні методи податково-правового компромісу та їх види;
- проаналізувати сучасний стан податкових правовідносин і визначити основні напрями і перспективи розвитку цих правовідносин;
- сформулювати пропозиції і рекомендації щодо удосконалення чинного податкового законодавства України та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі встановлення та реалізації податково-правового компромісу інтересів платника податків та держави у відповідності з приписами правових норм.
Предметом дослідження є податково-правовий компроміс інтересів платників податків та держави.
Методи дослідження визначалися з урахуванням обраної теми, поставленої мети та складності предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено комплекс загальнонаукових та спеціально-юридичних прийомів і методів наукового пізнання соціально-правових явищ.
В ході написання дисертаційного дослідження використовувалися такі методи: формально-догматичний, логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші. Застосовуючи формально-догматичний метод, було досліджено правову природу та зміст податково-правового компромісу в другому розділі „Поняття та зміст податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави” (підрозділи 2.1. та 2.2.), здійснювалася зовнішня наукова обробка емпіричного матеріалу, формулювалися визначення та загальна концепція дисертаційного дослідження (підрозділи 1.2., 3.1 та 3.2). Конкретно-історичний метод застосовувався для розкриття еволюції доктринальних підходів до податково-правового компромісу в першому розділі „Еволюція доктринальних та конституційних підходів до розуміння податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави” (підрозділ 1.1). Використання структурно-системного методу дало можливість автору визначити види юридичних форм податково-правового компромісу та його методи в третьому розділі „Юридичні форми та методи податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави” (підрозділи 3.1 та 3.2). Виходячи з логічного методу, основними прийомами якого є аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія тощо, проведено аналіз підходів до поняття, ознак (властивостей) податково-правового компромісу та виділено поняття „податково-правовий компроміс”, відмежовано його від інших категорій. З метою порівняння положень українського законодавства з законодавством іноземних держав використовувався порівняльно-правовий метод дослідження.
Кожен з цих методів у конкретному випадку використовувався не окремо, а в поєднанні з іншими. Таке поєднання дозволило зробити висновок про наукову обґрунтованість результатів дисертаційного дослідження.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення судової практики, практики застосування податкового законодавства органами Державної податкової адміністрації України та статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів вбачається у вперше здійсненому в Україні комплексному дослідженні поняття, змісту та механізму реалізації податково-правового компромісу інтересів держави та платників податків у податкових правовідносинах. Дане дослідження виконане на основі новітніх методологічних позицій, узагальнює сучасні теоретичні положення щодо розуміння компромісу в праві, дослідження в сфері оподаткування інтересів та правового статусу платників податків і держави.
Відповідно до одержаних в ході дисертаційного дослідження нових наукових результатів, автор виносить на захист наступні найважливіші науково-теоретичні положення, узагальнення, оцінки, висновки:
вперше:
з’ясовано, що податково-правовий компроміс досягається шляхом узгодження інтересів держави і платника податків, при цьому не протиставляє платника податків та державу як одержувача податкових надходжень, а виходить з діалектичної єдності інтересів платників податків, яка проявляється у поєднанні у них власне інтересу приватного та інтересу суспільного (інтересу платника податків як члена суспільства зацікавленого в належному функціонуванні держави);
встановлено, що досягнення компромісу інтересів держави та платників податків відбувається шляхом узгодження приватних та публічних інтересів цих суб’єктів податкових правовідносин;
визначено поняття податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави як публічної угоди між державою (публічними утвореннями) та приватним суб’єктом (платник податків, податковий агент), яка досягається в ході соціального діалогу або індивідуального звернення платника податків;
встановлено, що зміст податково-правового компромісу становить рівновага між правами та обов’язками (повноваженнями) приватних та публічних суб’єктів у податкових відносинах, яка досягається на основі визнання на рівні законів інтересів вказаних суб’єктів в сфері податків, узгодження та закріплення їх прав та обов’язків у нормах податкового права;
запропоновано поняття публічного податкового інтересу як збалансованої сукупності офіційно визнаних та нормативно закріплених об’єктивних податкових потреб і прагнень публічних суб’єктів податкових відносин, які забезпечуються та охороняються державою відповідними способами охорони та правовими гарантіями; його видами є державний податковий інтерес, територіальний податковий інтерес та суспільний податковий інтерес;
визначено приватний податковий інтерес як сукупність охоронюваних правом та визнаних законом інтересів, які властиві певному індивідові та полягають у прагненні суб’єктів податкових відносин (платників податків) забезпечити їх законну реалізацію, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і одержання належних можливостей для виконання обов’язків, що покладені на них Конституцією України і податковим законодавством;
визначено поняття юридичних гарантій реалізації прав суб’єктів податково-правового компромісу як сукупності принципів, норм та засобів, які забезпечують здійснення, охорону та захист прав і законних інтересів держави як представника публічних інтересів та платника податків як представника приватного інтересу, з метою забезпечення узгодження цих інтересів шляхом виконання юридичних обов’язків кожним із них в податкових правовідносинах;
запропоновано поняття юридичної форми податково-правового компромісу як визнання та нормативне закріплення державою, зовнішнього вираження узгодження інтересів суб’єктів податкових правовідносин;
запропоновано розмежування юридичних форм податково-правового компромісу, залежно від мети та функціонального навантаження, які вони виконують при регулюванні процесу узгодження інтересів публічних та приватних суб’єктів в податковій сфері на регулятивні (конституційно-правові положення податкового права; положення спеціального податкового законодавства; положення податкового права, що закріплені в інших законах держави та в податкових роз’ясненнях та податкових консультаціях), закріплені в ході соціального діалогу, та оперативні (власне податковий компроміс, надання податкової пільги, розстрочення та відстрочення сплати податкового зобов’язання, надання податкової знижки, укладення договору про ціноутворення, узгодження операцій із заставленим майном), досягнуті в ході розгляду індивідуального звернення платників податків;
обґрунтовано, що сутність юридичного методу податково-правового компромісу полягає в органічному поєднанні прийомів, способів та засобів погоджувального (компромісного) характеру, які у силу своєї специфіки (поступки, домовленості, угоди, конструктивної співпраці) базуються на одночасній інтеграції стимулів та обмежень як рівноцінних способів;
дістали подальшого розвитку:
положення про існування чотирьох моделей конституцій, що відображають конституційну сутність податково-правового компромісу;
характеристика юридичних гарантій реалізації прав держави як представника публічного інтересу і юридичних гарантій прав платника податків як представника приватного інтересу, до яких відносяться: політичні гарантії; економічні гарантії; організаційні гарантії;
положення, що при формуванні методу податково-правового компромісу регулятивного характеру застосовується переважно імперативний метод, що має назву метод владних приписів (повноважень). При застосуванні методу податково-правового компромісу оперативного характеру використовуються за певних обставин конкретні способи, засоби, що в сукупності складають так-звані структурно-функціональні елементи податково-правового компромісу, чиї властивості безпосередньо випливають із сутності юридичного компромісу;
удосконалено:
існування двох доктрин податково-правового компромісу: етатистської доктрини оподаткування та ліберально-демократичної доктрини оподаткування;
зміст публічного інтересу, виокремлено його елементи та визначено особливості;
поняття юридичного закріплення прав держави у податкових відносинах, що визначається як комплексна система принципів, прав та обов’язків держави, компетенції органів, що знаходять своє вираження на рівні Конституції України та законів, і за допомогою яких реалізуються, здійснюються та гарантуються можливості держави в податковій політиці;
поняття юридичного обов’язку держави в податкових відносинах, що визначається як зафіксована в конституції та відтворена в інших актах законодавства міра необхідної поведінки держави в особі відповідних органів з приводу ефективного адміністрування податків, їх справляння до відповідних бюджетів, розподілу національного доходу, і за рахунок мобілізованих коштів виконання покладених на неї завдань, надання соціальних послуг та соціального забезпечення, задоволення інших публічних потреб;
розуміння юридичного закріплення прав платника податків як нормативно визначеної міри його можливої поведінки, реалізованої на власний розсуд, але в межах дій не заборонених законом, яка забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу до осіб, які протидіють платнику податків, і які забезпечують реалізацію платником податків його законного права;
сформульоване поняття юридичних обов’язків платника податків, яке визначається як сукупність основних та додаткових елементів (конкретних обов’язків), що визначають міру необхідної поведінки, які з однієї сторони полягають у створенні легітимних достатніх умов для відщеплення частини приватної власності у її виробника та її спрямування у визначений публічний фонд, а з іншої – це стійкі зовнішні зв’язки, метою яких є забезпечення надходження податку до відповідного публічного фонду, зокрема, бюджету, та перерахування цього податкового надходження на відповідний рахунок бюджету.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дисертанта можуть бути використані: для подальшої розробки загальних проблем інституту податкового права; в ході підготовки податкових законів та підзаконних актів; в процесі написання відповідних підручників і наукових посібників; у практичній роботі органів державної податкової служби; у роботі з підвищення рівня правової культури платників податків та інших суб’єктів податкових правовідносин.
Результати дослідження використовувалися при викладанні навчальних дисциплін „Фінансове право” та „Митне право” на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Пропозиції щодо внесення змін до податкового законодавства прийняті до впровадження у Верховній Раді України.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації положення, узагальнення, оцінки, висновки, рекомендації і пропозиції одержані автором особисто в результаті опрацювання і ґрунтовного аналізу наукових і нормативно-правових джерел та матеріалів юридичної практики.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”, а також на наукових конференціях: на міжнародній науковій конференції „Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства» (22-24 вересня 2003р., м. Чернівці); на всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання” (11-12 травня та 21-23 вересня 2005 р., м. Чернівці); на міжнародній науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (12 березня 2006 р., м. Тернопіль); на всеукраїнській науково-практичній конференції „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (23-24 березня 2006 р., м. Луцьк); на міжнародному круглому столі по проблемі „Законодавчі дефініції у праві: логіко-гносеологічні, політико-юридичні, морально-психологічні й практичні проблеми” (21-23 вересня 2006 р., м. Чернівці); на міжнародній науково-практичній конференції „Правові проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (23 лютого 2011 р., м. Харків); на міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів” (24 лютого 2011 р., м. Запоріжжя).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, що входять до переліку визначеного ВАК України, та у восьми тезах доповідей, опублікованих за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, трьох підпідрозділів, висновків, списку використаних джерел (380 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 256 сторінок, з яких 221 сторінка – основний текст.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою спеціальних методів – методів правового регулювання. Складовими елементами такого регулювання виступають засоби, способи, прийоми та заходи (комбінації й операції), які також перебувають у тісно¬му органічному взаємозв’язку. Ці елементи властиві кожному методу правового регулювання сус¬пільних відносин. Водночас, при регулюванні податкових відносин спостерігається зростання ролі компромісу при встановлені правил поведінки для суб’єктів цих відносин, тобто для держави та платника податків.
2. Ретельний аналіз етатистського підходу виявляє, що за зовнішньою характеристикою доктрини оподаткування криються певні субстанціональні риси податково-правового компромісу: 1) повний відрив і протиставлення приватного і публічного начал в оподаткуванні – домінуючим і системоутворюючим проголошується державне начало (в контексті нашого дослідження – держава); 2) міститься методологічно помилкове, теоретично неспроможне і практично шкідливе відторгнення публічного інтересу від індивіда, винесення цього інтересу за межі індивідуального інтересу і протиставлення його останньому; 3) цей підхід визначає державу як джерело публічного інтересу, приписуючи їй тим самим іманентні якості.
Альтернативою етатистському підходу виникає ліберально-демократичний. Його сутність в тому, що: 1) фінансовий інтерес держави визначається винятково публічними потребами суспільства; 2) утвердження і забезпечення прав і свобод людини у всіх сферах, у т.ч. і в оподаткуванні, є головним конституційним обов’язком держави; 3) відносини держави і платника податків позбавляються характеру протистояння та все більше набувають рис партнерства; 4) держава перестає бути монополістом публічної влади, а розділяє її з окремими суб’єктами суспільства, громадянським суспільством у цілому.
3. Відсутність єдиного підходу та теоретичного обґрунтування юридичного компромісу і його належного вико¬ристання в правовому регулюванні податкових відносин, на нашу думку, суттєво шкодить правовому регулюванню, викликає непорозумін¬ня, конфлікти між суб’єктами правовідносин. Згідно соціологічно-політичного підходу податково-правовий компроміс виступає феноменом, який на базі юриспруденції прямо впливає на податкові, фінансові, соціально-політичні, міжнародні та інші відносини, наповнюючи їх новим змістом, спря¬мованим на соціальну злагоду (соціальне партнерство) держави та платника податків (суспільства). З позицій потребового підходу до розуміння податково-правового компромісу створюється можливість розділити всі потреби індивіда – платника податків на приватні і публічні: перші для кожного платника податків відрізняються власне індивідуальним характером, а публічні потреби носять загальний характер, вони усвідомлені і загальноприйняті цими індивідами. Згідно наступного підходу, податково-правовий компроміс можна розглядати як узгодженість публічних інтересів (держави) та приватних інтересів (платника податків). В даному випадку, податково-правовий компроміс не протиставляє платника податків та державу – як одержувача податкових надходжень, а виходить з діалектичної єдності приватних та публічних інтересів платників податків.
4. У контексті нашого дослідження податково-правовий компроміс, в першу чергу, базується на визначенні основних потреб та інтересів держави та суспільства. Це виражається у встановленні та закріплені на законодавчому рівні публічного інтересу, котрий виступає, свого роду, гармонійним поєднанням фінансових потреб (інтересів) держави та суспільства. Водночас, узгодження та задоволення публічних інтересів нерозривно пов’язані із принципом справедливості. Саме справедливий компроміс по відношенню як до приватного, так і публічного суб’єктів відіграє роль балансу, який на сьогоднішній день є основним напрямком подолання суперечностей в податковій сфері. Справедливість в податковій сфері, в першу чергу, проявляється через вимір тягаря податків. Щоб бути справедливим податок має відповідати реальним можливостям платника податків. Обов’язковими умовами справедливого податку є всезагальність, співрозмірність і обов’язкова умова – законодавче закріплення податку. За допомогою законодавчо закріпленого податку створюється певна межа, яка не дає можливість публічному суб’єкту порушити права та інтереси приватного, тим самим забезпечуючи захист останньому. Це зумовлено тим, що податок, який регулюється законом, визначає чіткі та стабільні правила поведінки суб’єктів, тобто їх права та обов’язки.
5. Конституційні підходи до сутності податково-правового компромісу обумовлювалися ступенем визначеності норм податкового права у конституційних актах. Тому, кожний історичний період безпосередньо впливав на формування податкових правовідносин та їх закріплення в конституції. Залежно від міри впливу держави на суспільство, а також суспільства на державу, визначалося: хто є носієм публічного інтересу, і чиї саме потреби стають публічними – чи то держави, чи то суспільства.
Це обумовило існування чотирьох моделей конституцій, котрі в певній мірі відображали пріоритетність інтересів держави, чи індивідів, чи суспільства. Якщо три попередні конституційні моделі (інструментальна ліберально-капіталістична асо¬ціальна модель обмеженого демократичного ха¬рактеру; інструментальна із соціальними еле¬ментами ліберально-капіталістична модель го¬ловним чином демократичного характеру; недемократична конституц¬ійна модель тоталітарного соціалізму, відверто заідеологізована, заснована на принципах марк¬сизму-ленінізму) об¬межувались майже виключно розв’язанням суто політичних проблем побудови держави і суспільства, інструментальних питань співвідношення та взаємодії різних гілок влади, були найвищою лег-ітимною формою досягнення і підтримання політичного компромісу у суспільстві, то четверта конституційна модель (модель соціально-інструмен-тальної демократичної конституції) вперше в історії людства підняла на найвищий з можливих нормативно-пра¬вовий рівень питання досягнення та підтримання об’єктивно вигідного усім суспільним верствам соціального компромісу, якості соціального життя всього суспільства, заклала підстави соціальної держави.
Конституція України прийнята 28 червня 1996 року встановила, що бюджетна система України будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Тому, можна стверджувати, що в принципі, Конституція України підтримала конституційно-правову доктрину публічних фінансів, і можна сподіватися, що подібні положення будуть не тільки задекларовані, але й гарантовані та реалізовані.
6. Зміна уявлення про податок як примус до його розуміння як компромісу, дає підстави вважати, що розвиток податково-правового компромісу поступово переходить з конституційного рівня на законодавчий. Це дає змогу на рівні податкового законодавства встановлювати різноманітні регулятивні та оперативні типи форм податково-правового компромісу. Не зважаючи на інертність вітчизняного законодавства, буде справедливим визнати наявні правові механізми узгодження публічних та приватних інтересів, які містяться у Податковому кодексі України. Ефективність саме таких правових механізмів буде значно більшою у випадку застосування нехарактерних нашій правовій системі інститутів на зразок інституту суспільного обговорення законопроектів. Це дасть змогу запобігати більшості конфліктним ситуаціям задовго до моменту їх зародження.
7. Інтерес є безпосереднім і основним фактором, першоосновою податково-правового компромісу; сутнісною межею, субстанцією останнього. Соціальне призначення податково-правового компромісу полягає у такій його функції як погодження інтересів, яка направлена на фіксацію стану урівноваженості публічних і приватних інтересів.
8. Інтерес в податковому праві проявляється в прагненні суб’єктів податкових відносин шляхом вчинення законних дій, спрямованих на задоволення їх потреб у сфері оподаткування, забезпечити захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і виконання обов’язків, які покладені на них Конституцією і податковим законодавством. Його варто називати податково-правовим інтересом. Метою податково-правового компромісу є узгодження податково-правових інтересів платника податків і держави. Для того щоб поєднати та узгодити інтереси зазначених суб’єктів їм надаються відповідні права та обов’язки, відповідні одне одному.
9. Податково-правовий компроміс – це публічна угода між державою (публічними утвореннями) та приватним суб’єктом (платник податків, податковий агент) на основі погодження публічних і приватних податкових інтересів, які об’єктивно зумовлені соціальними факторами і які справедливо збалансовані з їх можливостями, що досягається в ході соціального діалогу або індивідуального звернення платника податків.
10. Публічні інтереси – інтереси публічного суб’єкта – це загальні інтереси, що поєднують особисті, групові інтереси, задоволення яких націлене як на реалізацію приватних інтересів, так і на забезпечення цілісності, стійкості і нормального розвитку організацій, держав, націй, соціальних прошарків, нарешті суспільства в цілому. Публічний інтерес в податковому праві виражається в прагненні суб’єктів податкових відносин забезпечити законну реалізацію їх прав, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і виконання зобов’язань покладених на них Конституцією та податковим законодавством.
11. Публічний податковий інтерес – це збалансована сукупність офіційно визнаних та нормативно закріплених об’єктивних податкових потреб і прагнень публічних суб’єктів податкових відносин, які забезпечуються та охороняються державою відповідними способами охорони та правовими гарантіями.
12. Публічний податковий інтерес поділяється на три види: державний податковий інтерес, територіальний податковий інтерес та суспільний податковий інтерес. Державний податковий інтерес виражає збалансовану сукупність усвідомлених суспільством податкових потреб і потреб держави (органів державної влади), обумовлених їх взаємозалежністю та культурно-історичними особливостями розвитку. Територіальний податковий інтерес проявляється у задоволені податкових потреб органів місцевого самоврядування. Суспільний податковий інтерес є узагальненим спільним податковим інтересом ряду суб’єктів податкових правовідносин, зокрема платників податків.
13. Приватний податковий інтерес – це сукупність охоронюваних правом та визнаних законом інтересів, які властиві певному індивідові та полягають у прагненні суб’єктів податкових відносин (платників податків, податкових агентів) забезпечити їх законну реалізацію, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист своїх прав, отримання матеріальних та інших благ, і одержання належних можливостей для виконання обов’язків, що покладені на них Конституцією України і податковим законодавством.
14. До податкових інтересів, які становлять виключну цінність, як для приватного суб’єкта, так і для публічного, можна віднести: фіскальний інтерес, інтерес мати ефективне податкове законодавство, соціально зорієнтовану податкову політику, збалансованість відповідальності приватних та публічних суб’єктів та інші.
15. Зміст податково-правового компромісу становить рівновага між правами та обов’язками (повноваженнями) приватних та публічних суб’єктів у податкових відносинах, яка досягається на основі визнання на рівні законів інтересів вказаних суб’єктів в сфері податків, їх узгодження та закріплення цих прав та обов’язків у нормах податкового права. Реалізація таких взаємних прав та обов’язків спрямована на приріст можливостей приватного сектора суспільного виробництва задовольняти власні потреби та створювати поряд з цим все вагомий публічний фінансовий продукт.
16. Специфічний статус держави як публічно-правового утворення дає можливості стверджувати про подвійну природу її участі у податкових відносинах. По-перше, держава може виступати суб’єктом податкових правовідносин як єдине ціле, зокрема: при прийнятті норм податкового законодавства про створення й функціонування податкової системи; при розробці й реалізації заходів по забезпеченню єдиної податкової політики державними та місцевими органами влади; при захисті конституційних прав громадян, порушених нормами податкового законодавства або незаконними діями посадових осіб; при захисті зовнішньоекономічних інтересів України через механізми внутрішнього й міжнародного оподаткування. По-друге, у більшості випадків держава в податкових відносинах здійснює свої права через відповідні органи, наділені компетенцією виступати від її імені. В сфері оподаткування такі права реалізуються через податкові органи. Але вони не можуть дозволити собі реалізовувати закріплені за ними податковим законодавством права на власний розсуд. Для податкових органів надані їм права в більшості випадків є одночасно і їхніми обов’язками.
17. Юридичне закріплення меж прав держави в сфері податкових відносин, найбільш чітко прослідковується у таких принципах як: принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; принцип розподілу податкових повноважень; принцип запровадження, зміни та відміни податків і зборів законами; принцип встановлення податків і зборів в належній процедурі; принцип обмеження форм податкової законотворчості; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів. Окремі з них поширюються на законодавчу діяльність державних органів. Відповідно, вважаємо за доцільне до ст. 4 Податкового кодексу України внести зміни і закріпити в якості принципів податкового законодавства такі принципи: принцип встановлення податків і зборів в належній процедурі; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів.
18. Державні податкові органи наділені конкретними правами в сфері оподаткування, які не стільки пов’язані із адмініструванням податків, їх справлянням (мобілізацією коштів), скільки із контролем за даним процесом. Контрольні права податкових органів полягають в можливості здійснювати перевірку та безпосередньо контролювати процес сплати податків. Організаційні права передбачають можливості податкових органів в сфері координації процесу сплати податків: видання у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів та методичних рекомендацій з питань оподаткування. Облікові права податкових органів полягають в можливості отримання інформації від платника податків для здійснення своїх прав в частині обліку платників податків. Інформаційні права передбачають можливості для податкових органів використовувати засоби масової інформації для інформування платників податків з метою удосконалення процесу сплати податків.
19. Юридичне закріплення прав держави у податкових відносинах – це комплексна система принципів, прав та обов’язків держави, компетенції органів держави, що знаходять своє вираження на рівні Конституції України та законів, і за допомогою яких реалізуються, здійснюються та гарантуються можливості держави із вироблення та реалізації податкової політики.
20. В законодавстві України не достатньо чітко визначено права та обов’язки держави в податкових відносинах. Права держави в податкових відносинах мають чітко встановлені в законі межі та окреслені конституційним принципом „органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. На конституційному рівні обов’язок держави знайшов своє закріплення в конструкції „суспільне багатство” і встановлений Конституцією України як міра необхідної поведінки держави щодо публічних фінансів. Податкові, як і будь-які інші, надходження до бюджету держави не можуть бути використані нею довільно, а тільки на публічні потреби.
21. Юридичний обов’язок держави в податкових відносинах визначається як зафіксована в конституції та відтворена в інших актах законодавства міра необхідної поведінки держави в особі відповідних органів з приводу ефективного адміністрування податків, їх справляння до відповідних бюджетів, розподілу національного доходу, і за рахунок мобілізованих коштів виконання покладених на неї завдань, надання соціальних послуг та соціального забезпечення, задоволення інших публічних потреб.
22. Платник податків як представник приватного інтересу у податково-правовому компромісі наділяється цілою низкою прав. Права платників податків мають такі риси: 1) є передбаченою нормою податкового законодавства мірою його можливої поведінки; 2) передбачає, що платник податків може будувати модель своєї поведінки на власний розсуд, але в межах дій, не заборонених законом, і може здійснювати вчинки, передбачені нормами податкового законодавства, в тій мірі, в якій це передбачено податковим законом; 3) невикористання платником податків свого права не означає його припинення; 4) платник податків може його здійснювати в будь-який час, поки воно існує, проте часові межі здійснення права залежать від податкового, звітного періоду; 5) до осіб, які протидіють платнику податків в реалізації ним своїх прав, застосовуються заходи державного примусу, які забезпечують реалізацію платником податків своє законне право.
Юридичні права платника податків – це нормативно визначена міра його можливої поведінки, що реалізується ним на власний розсуд, але в межах дій не заборонених законом, яка забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу до осіб, які протидіють платнику податків, і які забезпечують реалізацію платником податків його законного право.
Права платників податків можна умовно згрупувати на основі функціональної спрямованості: 1) права організаційного характеру (можливості платника податків представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) в податкових органах, а також бути присутнім при проведенні податкових перевірок); 2) права зі сплати податків (можливості для платника податків скористатися податковими пільгами, отримати розстрочку платежу, відстрочку сплати податку тощо); 3) права з обліку та звітності (можливості платника податку одержувати в податкових органах необхідну інформацію, вибирати засіб проведення податкового обліку, оскаржувати рішення податкових органів, надавати податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови). В той же час, платники податків, котрі володіють індивідуальними правами, мають ще й колективні права (право на суспільне обговорення законопроектів з питань податків, що призводить до необхідності враховувати урядом зауваження народу до їх змісту, тим самим приходити до компромісу; право на завчасне прийняття та опублікування законів, що впливають на оподаткування).
23. В основі формування правового статусу платника податку лежить конституційна норма-принцип, яка закріплює безумовний податковий обов’язок сплати податку. Юридичні обов’язки платника податків – це сукупність основних та додаткових елементів (конкретних обов’язків), які визначають міру необхідної поведінки, котрі з однієї сторони полягають у створенні легітимних достатніх умов для відщеплення частини приватної власності у її виробника та спрямування цієї відщепленої частини у публічний фонд, а з іншої – це стійкі зовнішні зв’язки, метою яких є забезпечення надходження податку до відповідного публічного фонду, як правило, бюджету, та зарахування цього податкового надходження на його рахунки.
Юридичні обов’язки платника податків – це сукупність основних та додаткових елементів (конкретних обов’язків), що визначають міру необхідної поведінки у сфері оподаткування, які можна розділити на дві групи: 1) основні обов’язки (обумовлені конституційним обов’язком сплачувати законно встановлені податки й збори), до яких належать обов’язки: а) правильно обчислювати податок; б) обов’язок сплачувати податок у повному обсязі; в) сплачувати податок в терміни, встановленні в законі; г) сплачувати податок у встановленому порядку; 2) факультативні обов’язки (установлюються законом з метою забезпечення правильного та неухильного виконання обов’язку із сплати податку й реалізуються у взаєминах платників податків з податковими органами): а) стати на податковий облік; б) повідомляти податкові органи про істотні зміни свого положення; в) зберігати документацію, пов’язану з оподаткування; г) не перешкоджати законним діям посадових осіб податкових органів.
24. Юридичні гарантії реалізації прав суб’єктів податково-правового компромісу – це сукупність принципів, норм та засобів, які забезпечують здійснення, охорону та захист прав і законних інтересів держави як представника публічних інтересів та платника податків як представника приватного інтересу, з метою забезпечення узгодження цих інтересів шляхом виконання кожним із них в юридичних обов’язків податкових правовідносинах.
25. Юридичними гарантіями реалізації прав держави як представника публічного інтересу виступають наступні: 1) політичні гарантії полягають у закріпленні в Конституції України суверенітету держави та її права самостійно встановлювати податкову систему, які реалізуються через принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; принцип розподілу податкових повноважень; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; 2) економічні гарантії полягають у створенні сприятливого податкового клімату і забезпечуються через сукупність принципів: а) пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; б) обмеження спеціалізації податків і зборів; 3) організаційні гарантії закріплюються через норми-принципи, які передбачають обмеження форм податкової законотворчості, встановлюють особливості запровадження, зміни та відміни податків та зборів законами та в належній процедурі.
26. Гарантії прав платників податків відповідно до функціонального призначення можна поділити на політичні, економічні та організаційні. Однак, в даному випадку, необхідно врахувати протилежно діаметральну систему принципів, які закладають основу таких гарантій: 1) політичні гарантії можна розкрити через принцип юридичної рівності всіх платників податків перед державою і між собою та принцип всезагальності оподаткування; 2) економічні гарантії полягають у створенні оптимальних умов для платників податків, враховуючи їхні можливості та результати діяльності. Ці гарантії закладені у принципах соціальної справедливості, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, нейтральність оподаткування, рівного податкового навантаження на платника податку та співрозмірності оподаткування конституційно значимим цілям обмеження прав і свобод платників податків; 3) організаційні гарантії полягають у існуванні державних інститутів та органів, покликаних забезпечувати охорону та захист прав платників податків та механізмів такого захисту, зокрема закріплення адміністративного та судового способів захисту прав та законних інтересів платників податків.
27. Юридична форма податково-правового компромісу – це визнання та нормативне закріплення державою зовнішнього прояву узгодження інтересів суб’єктів податкових правовідносин. Вона характеризується рядом особливостей: 1) виступає способом зовнішнього виразу податково-правового компромісу; 2) її призначення у впорядкуванні змісту податкових відносин та наданні йому загальнообов’язкового характеру; 3) є засобом реалізації податково-правовий компроміс у фінансовій політиці держави, зокрема у сфері мобілізації коштів до публічних фондів для задоволення публічних потреб.
28. Юридичні форми податково-правового компромісу, залежно від мети та функціонального навантаження, які вони виконують при регулюванні процесу узгодження інтересів публічних та приватних суб’єктів в податковій сфері, можна розділити на дві групи: 1) регулятивні юридичні форми податково-правового компромісу; 2) оперативні юридичні форми податково-правового компромісу.
29. Основним завданням регулятивних юридичних форм податково-правового компромісу є формальне визначення та юридичне закріплення основ податково-правового компромісу, вдосконалення податкового законодавства за результатами соціального діалогу, а також встановлення загальних положень його реалізації. Ці форми проявляються в конституційно-правових положеннях податкового права; в положеннях спеціального податкового законодавства (принципи податкового законодавства; неоподатковуваний мінімум громадян; розмір податкових пільг тощо); в положеннях податкового права, що містяться в інших законах держави (ст. 3 Закону України «Про відновлення плато-спроможності боржника або визнання його банкрутом»; ст. 212 КК України, тощо), в підзаконних нормативно-правових актах, в податкових роз’ясненнях та податкових консультаціях, які закріплені в ході соціального діалогу або на підставі індивідуального звернення платника податків. В ході аналізу положень податкового права, запропоновано пропонуємо внести зміни до Податкового кодексу України та підвищити розмір неоподатковуваного мінімуму з огляду на рівень інфляції, обґрунтованих економічних розрахунків.
30. Положення Конституції України, в яких закріплені першооснови та принципи податкового права і які спрямовані на визначення публічних та приватних інтересів в сфері оподаткування та встановлення правових меж їх реалізації та захисту, є основною регулятивною формою прояву податкового компромісу інтересів держави і платника податків, досягнутого в ході прийняття Конституції України представницьким органом народу України в результаті багаторічного її громадського обговорення.
31. Положення спеціального податкового законодавства є другим видом регулятивної форми податково-правового компромісу. За допомогою спеціального законодавства визначаються права, обов’язки та гарантії суб’єктів податкових відносин. Якщо положення конституції є виразом компромісу між державою і суспільством, що має риси фундаментальності, стабільності, то положення спеціального податкового законодавства – компроміс, який обумовлений певним періодом становлення економіки держави, рівнем соціального забезпечення населення, розвитком в державі певної галузі виробництва, переходом держави до нових форм регулювання відносин ринкової економіки тощо, і має як постійний, такі тимчасовий характер.
32. Положення податкового права, що містяться в інших законах держави, теж належать до регулятивних форм податково-правового компромісу. Положення актів бюджетного, банківського, валютного, митного законодавства та інших актів, які відображають єдину сутність фінансового закону безпосередньо виступають регулятором відносин по узгодженню публічних та приватних інтересів в сфері задоволення публічних потреб.
33. Податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур і виступає окремим видом регулятивних форм податково-правового компромісу. Можна виокремити два види роз’яснень з питань оподаткуван¬ня: 1) узагальнюючі податкові роз’яснення, які стосу¬ються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, мають безадрес¬ний характер, надаються винятко¬во ДПА або іншим центральним контролюючим органом у межах його компетенції (наприклад, Дер¬жавною митною службою Укра¬їни) і затверджуються наказом ДПА; 2) податкові роз’яс¬нення, якими є будь-які відповіді податкового органу (ДПА Украї¬ни, регіональної ДПА чи місцевої ДПІ) з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи. Такі податкові роз’яснення (їх назива¬ють простими, звичайними або індивідуальними) мають адресний характер, не підлягають обов’язко¬вому оприлюдненню у засобах масової інформації і оформляють¬ся у вигляді листа-відповіді плат¬нику податків, наданого на його запит.
З прийняттям Податкового кодексу України, законодавець більшу увагу приділив податковим консультаціям, які є схожим за своєю правовою природою до податкових роз’яснень інструментом розв’язання спірних ситуацій. Важливим є те, що такі податкові консультації мають характер нормативно-правового акту, який використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію, а також мають рекомендативний характер для всіх інших платників податків.
34. Основне завдання оперативних юридичних форми податково-правового компромісу є реалізація можливостей, які надаються суб’єктам публічного та приватного інтересів відповідними нормами права, тобто реалізація суб’єктивних прав учасників податкових правовідносин між якими досягається податково-правовий компроміс. Ці форми виражаються у вигляді власне податкового компромісу, що досягається в ході розгляду індивідуального звернення платників податків, який звертається з метою адміністративного оскарження суми податкового зобов’язання (боргу), одержання податкової знижки, з метою одержання розстрочки та відстрочки сплати податкового зобов’язання, при укладенні договору про ціноутворення та при узгодженні операцій із заставленим майном.
35. З прийняттям та вступом в чинність ПК України термін „податковий компроміс, який окреслював відносини узгодження податкового боргу, не застосовується. Власне податковий компроміс полягав у тому, що працівник органу державної податкової служби, який уповноважений розглядати скаргу платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, мав право пропонувати такому платнику податків компромісне вирішення спору, яке полягало у задоволенні частини скарги платника податків під зобов’язання останнього погодитися з рештою податкових зобов’язань, нарахованих органом державної податкової служби. Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу була наявність у податкового органу таких наявних фактів та доказів по суті скарги платника податків, які давали підстави вважати, що запропонований податковий компроміс призведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов’язання порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду. Окремі елементи інституту податкового компромісу збережені в ПК України, зокрема в п. 21 ст. 56, ст. 105 та п. 175 ч. 1 ст. 14 ПК України. Звісно ці положення ПК України частково торкаються такого правового явища як податково-правовий компроміс, але вони містять елементи, що мають явно компромісний характер, спрямовані на узгодження інтересів суб’єктів податкових правовідносин, зокрема суми податкового зобов’язання (боргу). Тому слід визнати, що в ПК України колишній інститут податкового компромісу закріплено у формі адміністративного оскарження або узгодження суми податкового зобов’язання (боргу)”.
36. Механізм розстрочення та відстрочення сплати податкового зобов’язання переконує, що ці способи являються оперативними формами податково-правового компромісу, оскільки здійснюються у формі своєрідної угоди між визначеним колом суб’єктів і, котра своєю метою має створення оптимальних умов, за яких інтереси приватних осіб (платників податків) будуть задоволенні в частині продовження строків сплати податкового зобов’язання, а інтереси публічного суб’єкта (котрого представляють податкові органи) в частині беззаперечного виконання податкового зобов’язання шляхом внесення відповідних грошових сум на протязі певного визначеного угодою часу.
37. Серед суттєвих змін в податковому законодавстві після прийняття Податкового кодексу України можна виокремити появу таких правових категорій як: податкові знижки; договір про ціноутворення та узгодження операцій із заставленим майном, які є окремими регулятивними формами податково-правового компромісу. Податкова знижка є документально підтвердженою сумою (вартістю) витрат платника податку – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених законодавством. В свою чергу, договір про ціноутворення є своєрідною домовленістю суб’єктів податкових правовідносин, яка досягається шляхом укладення договору між платником податків та центральним органом державної податкової служби про порядок визначення цін (методів) для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Змістом узгодження операцій із заставленим майном є право платника податків користуватися майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачене законом. Сутність всіх зазначених оперативних форм полягає в можливості досягнення суб’єктами податкових відносин компромісу, у формах передбачених відповідними нормами податкового права.
38. Враховуючи основні риси методу податкового права та особливості побудови податкових відносин, юридичний метод податково-правового компромісу виражає собою прийоми, способи та засоби впливу системи норм права на поведінку суб’єктів, котрі є носіями публічного та приватного інтересів з метою забезпечення організації такого правового зв’язку між цими суб’єктами, який би дозволяв задовольняти та узгоджувати їхні публічні та приватні інтереси. На нашу думку, система компромісних засобів, яка забезпечує функціонування правового регулювання, ут¬ворює особливий режим комплексного ефективного компромісного регулювання суспільних відносин, який базується на податково-правовому методі, які різновиді фінансово-правового методу правового регулювання.
Сутність юридичного методу податково-правового компромісу полягає в орган¬ічному поєднанні прийомів, способів та засобів узгоджувального (компромісного) характеру, які у силу своєї специфіки (поступки, домовленості, угоди, конструктивної співпраці) базуються на одночасній інтеграції стимулів та обмежень як рівноцінних способів.
Разом з тим, для регулювання компромісних відносин між інститутами публічної влади та виробниками новоствореної частки доданої вартості використовуються і диспозитивні начала. Вони проявляються у договірному засобі досягнення податково-правового компромісу. Податкова конструкція, у якій використовуються елементи диспозитивності, зовсім не є «сполученням публічного й приватного права», оскільки й сама диспозитивність як метод правового регулювання не є винятковою приналежністю приватного права. Диспозитивність використовується при податковому регулюванні задля розширення кола варіантів із чітко встановлених в законі шляхів діяльності суб’єктів податкових правовідносин. Суб’єкти не можуть виходити за межі тих варіантів, які прописані в законі. Тому договір є спосіб, але застосовується за умов, які диктує норма податкового права.
39. При формуванні методу податково-правового компромісу регулятивного характеру застосовується переважно імперативний метод, що має назву метод владних приписів (повноважень), як такий, що застосовується при формуванні норм права, які повинні регулювати відносини в сфері податків таким чином, щоб не порушувати при цьому ні інтересів держави, ні платників податків.
40. При застосуванні методу податково-правового компромісу оперативного характеру використовуються за певних обставин конкретні способи, засоби, що в сукупності складають так-звані структурно-функціональні елементи податково-правового компромісу, чиї властивості безпосередньо випливають із сутності юридичного компромісу: фактичні та юридичні обставини; визначення ініціатора компромісної угоди; психологічна та інтелектуально-правова готовність суб’єкта податкового права до співро