Поліщук Назарій Ігорович Звільнення від покарання за хворобою у кримінальному праві України

Короткий опис

Поліщук Назарій Ігорович, ад’юнкт кафедри кримінального права і
кримінології факультету №1 Інституту з підготовки фахівців для
підрозділів Національної поліції Львівського державного університету
внутрішніх справ, тема дисертації: «Звільнення від покарання за
хворобою у кримінальному праві України», (081 Право). Спеціалізована
вчена рада ДФ 35.725.037 у Львівському державному університеті
внутрішніх справ (МВС України)

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ПОЛІЩУК НАЗАРІЙ ІГОРОВИЧ
УДК 343.211 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ЗА ХВОРОБОЮ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
081 Право
Подається на здобуття ступеня доктора філософії.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Поліщук Н. І.
Науковий керівник
Бурда Степан Ярославович кандидат юридичних наук, доцент
Львів - 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1.
ПРАВОВА ПРИРОДА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ЗА ХВОРОБОЮ ТА ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ ІНСТИТУТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 24
1.1. Історико-правовий аналіз звільнення від покарання за
хворобою 24
1.2. Соціальна зумовленість звільнення від покарання за
хворобою 54
1.3. Міжнародний досвід щодо звільнення від покарання за хворобою 65
Висновки до розділу 1 79
РОЗДІЛ 2.
ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ЗА ХВОРОБОЮ 82
2.1. Загальні положення підстав звільнення від покарання за хворобою 82
2.2. Звільнення від покарання у зв’язку з психічним хворобою 104
2.3. Звільнення від покарання у зв’язку з іншою тяжкою хворобою 120
2.4. Звільнення від покарання військовослужбовців у зв’язку з визнанням їх не
придатними до військової служби за станом здоров’я 144
Висновки до розділу 2 155
РОЗДІЛ 3.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ЗА ХВОРОБОЮ 157
3.1. Загальні положення наслідків звільнення від покарання у зв’язку з
хворобою 157
3.2. Проблеми правової регламентації залучення осіб до подальшого відбування
покарання в разі їх одужання 168
3.3. Правова регламентація повторного звільнення від покарання в зв'язку з
хворобою 182
Висновки до розділу 3 194
ВИСНОВКИ 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 202
ДОДАТКИ 229

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми звільнення від покарання за хворобою. У процесі дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми відповідно до окресленої мети та визначених у вступі завдань одержано такі основні висновки:
1. Історико - правовий аналіз розвитку звільнення від покарання за хворобою як кримінально-правового явища на теренах сучасної України дозволив виокремити та надати опис трьом етапам, диференціація яких зумовлена як особливостями суспільно-політичних процесів у різні історичні періоди так і культурною специфікою суспільних відносин, а також об’єктивними закономірностями організаційно-правового забезпечення звільнення від покарання за хворобою: 1) імперський (ХУШ-ХТХ століття); 2) радянський (початок ХХ століття - 1991 рік); 3) сучасний (1991 рік - дотепер). Таким чином субінститут звільнення від покарання за хворобою у своєму становленні прошов досить тривалий час, що підтверджує важливість цієї норми в системі кримінального законодавства.
2. Дослідження соціальної зумовленості звільнення від покарання за хворобою свідчить про те, що визначальними чинниками для розвитку субінстиуту звільнення від покарання за хворобою була і є висока ступінь поширеності турбекульозу в установах виконання покарань, який згідно з статистичними даними, наведеними в досліджені, являється медичною підставою звільнення для кожного третього звільненого від покарання у зв’язку з іншою тяжкою хворобою. Останні, в свою чергу, також свідчать про те, що близько 1100 засуджених щорічно (0,5% від загального числа засуджених) звільняються від покарання за хворобою. Саме справедливе звільнення таких осіб, піклування про їхню подальшу долю, надання можливості на медичне обстеження та лікування і свідчить про соціальну зумовленість звільнення від покарання за хворобою як важливого інструменту захисту та гарантування прав на життя та медичне обслуговування, що повністю відповідає кримінальній політиці нашої держави.
3. Аналіз зарубіжного досвіду звільнення від покарання за хворобою дав змогу віднайти низку ідей та рішень, які доцільно використати для удосконалення КК України, серед яких необхідно виділити - розтермінування виконання покарання у зв’язку з хворобо; призначення звільнення з випробовуванням з лікувального закладу із застосуванням «охоронного нагляду» за психічно хворими особами; умовне звільнення осіб, які захворіли на тяжку хворобу із зазначення конкретних вимог до поведінки звільненого; положення про призначення більш м’якого покарання у зв’язку з важкою хворобою.
4. Розкрито юридичну природу звільнення від покарання за хворобою в сучасному кримінальному праві України, визначено його місце в системі українського законодавства, виділено та розглянуто загальні риси, правові і медичні підстави звільнення від покарання за хворобою, визначено та досліджено регламентацію субінституту звільнення від покарання за хворобою. Аргументовано, що звільнення від покарання за хворобою є самостійним субінститутом відносно загального утворення - інституту звільнення від покарання та його відбування, а комплексність досліджуваного субінституту в його кримінально-правовому аспекті полягає у тому, що він поєднує норми двох абсолютно різних за медичною підставою звільнень, звільнення у зв’язку з психічним розладом та звільнення у зв’язку з іншою важкою хворобою. Доведено, що в цілому аналіз положень, передбачених в ст. 84 КК України дозволяє говорити про те, що звільнення від покарання за станом здоров’я не являється умовним.
5. В ході дослідження, вивчення та аналізу психічної хвороби як підстави для звільнення від покарання було виділено три групи ознак, які характеризують психічний розлад як підставу звільнення, аргументовано та доведено, що вказана підстава передбачає не тільки різні кримінально правові наслідки у зв’язку із часом виникнення захворювання, а також наявність або відсутність судимості у зв’язку зі звільненням від покарання за даною підставою. Крім того, в ході дослідження було доведено, що тимчасовий психічний розлад у деяких випадках, зокрема після скоєння кримінального правопорушення і до винесення вироку, не являється підставою для звільнення від покарання за хворобою.
6. Дослідження іншої важкої хвороби як підстави для звільнення від покарання дозволило виділити загальні риси, відмежувати та охарактеризувати ключові ознаки, які характеризують іншу тяжку хворобу як підставу звільнення та розглянути структуру даної підстави звільнення. Було запропоновано авторське визначення поняттю інша важка хвороба, доведено, що час виникнення іншої важкої хвороби не має кримінально-правового значення, розмежовано поняття «інша важка хвороба» та «інвалідність», запропоновано шляхи вдосконалення даної норми.
7. Проведене дослідження норми, що передбачає звільнення від покарання у зв’язку з непридатністью до військової служби за станом здоров’я дозволило виділити передумови та підстави для такого звільнення. Окрім цього, проведений порівняльний аналіз звільнення від покарання у зв’язку з хворобою та звільнення військовослужбовців від покарання у зв’язку з непридатністю їх до військової служби за станом здоров'я, дозволив виявити, те, що військовослужбовці перебувають у привілейованому становищі у порівнянні з цивільними хворими засудженими, в результаті чого було запропоновано зміни до чинного законодавства для вирішення даної проблематики.
8. При дослідженні питання повторного звільнення від покарання за хворобою з’ясовано, що чинне законодавство не регламентує повторного звільнення ні на рівні законів ні на рівні підзаконних актів. При аналізі судової практики з даного питання було виявлено, що повторне звільнення в переважній більшості застосовується до осіб, у яких медична підстава звільнення це інша тяжка хвороба. Виходячи з такої несприятливої теоретичної, нормативної ситуації, було запропоновано ряд нововведень, змін та доповнень, серед яких: повторне звільнення від покарання за хворобою повинно бути регламентовано на рівні кримінального закону; повторне звільнення потрібно застосовувати тільки до визначеної категорії хворих засуджених; норма про повторне звільнення за хворобою повинна містити заборону на таке звільнення осіб за вчинення насильницького злочину, тяжкого або особливо тяжкого злочину.
9. Аналіз питання залучення раніше звільнених від покарання за хворобою осіб показав, що на сьогоднішній день не вироблено механізму реалізації норми зазначеної в ч.4 ст.84 КК України. В ході дослідження судової практики було визначено, що положення ч.4.ст.84 КК України працює тільки по відношенню до осіб звільнених за ч.1 ст.84 КК України, в той час виявлено повну відсутність рішень про залучення до відбування покарання осіб звільнених за ч.2 ст.84 України. В контексті аналізу даної проблематики, було виділено основні причини та передумови, чому судова практика складається саме так та запропоновано шляхи їх вирішення.
10. Проведене дослідження дає можливість сформулювати пропозиції з вдосконалення законодавства України щодо звільнення від покарання за хворобою, серед яких таке:
- особа, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, в разі її одужання може підлягати покаранню або подальшому його відбуванню. У випадку одужання психічно хворої особи необхідно застосовувати терміни давності виконання обвинувального вироку, передбачені ст. 80 КК України.
- статтю 84 КК України необхідно доповнити нормою такого змісту: «Особа, щодо якої обвинувальний вирок не виносився, а були призначені примусові заходи медичного характеру, звільняється від відбування покарання, якщо обвинувальний вирок суду не набрав законної сили в такі строки з моменту призначення примусових заходів медичного характеру: а) два роки у випадку вчинення кримінального проступку; б) шість років у випадку вчинення нетяжкого злочину; в) десять років при вчиненні тяжкого злочину; г) п'ятнадцять років при вчиненні особливого тяжкого злочину... ».
- з метою обмеження рецидивної злочинності серед досліджуваних осіб слід виключити можливість повторного звільнення у зв'язку з іншою тяжкою хворобою осіб, які після звільнення через хворобу вчинили новий тяжкий або особливо тяжкий злочин, у зв’язку з чим, ст. 84 КК України доповнити відповідною нормою.
- слід законодавчо закріпити обов'язок і порядок проходження лікування засудженими, звільненими у зв'язку з іншою важкою хворобою: обов'язкова постановка на облік в органах охорони здоров'я та проходження курсу лікування у відповідних лікувальних закладах системи охорони здоров'я. Форму і терміни такого лікування визначає орган охорони здоров’я. Необхідність покладання на зазначених осіб такого обов’язку випливає з ч. 4 ст. 84 КК України, згідно з якою з одужанням звільненого закон пов'язує певні кримінально-правові наслідки.
- звільнення від покарання у зв'язку з іншою важкою хворобою слід визнати умовним, в зв'язку з чим ч. 2 ст. 84 КК України необхідно викласти в ст. 841 КК України в такій редакції:
«Умовне звільнення від відбування покарання у зв'язку з тяжкою хворобою
1. Особа, яка хворіє на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, крім осіб, засуджених за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, умовно звільняються судом від відбування покарання, а особи, які відбувають покарання, умовно звільняються від подальшого його відбування. При звільненні зазначених осіб суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, дані, що характеризують особу засудженого, призначений і фактично відбутий термін покарання, а також інші обставини справи.
2. При умовному звільненні від покарання в зв'язку з хворобою суд встановлює випробувальний термін:
а) від двох до трьох років - особам, яким було призначено покарання не пов'язане з позбавленням волі, або покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років;
б) від трьох до п'яти років - особам, яким було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років;
в) від п'яти до семи років - особам, яким було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років.
3. Вчинення засудженим протягом встановленого випробувального терміну тяжкого або особливо тяжкого злочину тягне за собою скасування умовного звільнення і призначення покарання за правилами, передбаченими статтею 71 цього Кодексу.
4. Особи, засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, звільнені у зв’язку з хворобою і які знову вчинили один із вказаних злочинів не можуть бути повторно звільнені судом в зв’язку з важкою хворобою протягом терміну, встановленого законом для погашення судимості за раніше скоєні злочини на підставі статей 88-91 цього Кодексу.
5. Особи, раніше звільнені від відбування покарання у зв'язку з тяжкою хворобою і знову засуджені за вчинення умисного кримінального проступку або нетяжкого злочину, незалежно від тяжкості раніше вчиненого злочину, можуть бути повторно звільнені судом за цією ж підставою, якщо нове кримінальне правопорушення було вчинено після трьох років з моменту першого звільнення від покарання у зв'язку з тяжкою хворобою виходячи з фактично відбутого терміну.
6. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, у разі їх одужання можуть підлягати відбуванню покарання, якщо не минули строки давності, передбачені статтею 80 цього Кодексу».
В якості самостійної підстави звільнення від відбування покарання в кримінальний закон слід включити, крім психічної хвороби та іншої тяжкої хвороби (ч.ч. 1 і 2 ст. 84 КК України), інвалідність засудженого, що настала в період відбування покарання.
Ч. 3 ст. 84 КК України необхідно доповнити нормою, що регламентує звільнення від покарання у виді службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні військовслужбовців у зв’язку з непридатністю до військової служби за станом здоров'я тільки у випадку вчинення ними кримінального правопорушення, збиток від якого є елементом військового кримінального правопорушення або застосування такого звільнення тільки у разі вчинення військовослужбовцем кримінального проступку або нетяжкого злочину.