Поліщук Олег Олександрович Виборчі технології в Україні: специфіка застосування та головні тенденції розвитку

Короткий опис

Поліщук Олег Олександрович, менеджер з продажу ТОВ «ТЕНЕРО»: «Виборчі технології в Україні: специфіка застосування та головні тенденції розвитку» (23.00.02 - політичні інститути та процеси). Спецрада К 64.053.09 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди МОН України

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ПОЛІЩУК ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
УДК 321.7:316.42
ДИСЕРТАЦІЯ ВИБОРЧІ ТЕХНОЛОГІЇ В УКРАЇНІ: СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ ТА ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
Спеціальність: 23.00.02 - політичні інститути та процеси Галузь знань: 05 - «Соціальні та поведінкові науки»
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело О. О. Поліщук
Науковий керівник: Данько Юрій Анатолійович, кандидат політичних наук
Харків - 2018

ЗМІСТ

17
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСА ДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ 23
1.1. Політичні технології: сутність, структура, ключові ознаки 23
1.2. Вибори та виборчі системи: політико-історичний ракурс 40
1.3. Домінантні напрями формування виборчих технологій:
методологічні пріоритети 63
Висновки до 1 розділу 84
РОЗДІЛ 2.СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНОМУ ЕЛЕКТОРАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 89
2.1. Базові характеристики сучасних виборчих технологій:
компаративістський підхід 89
2.2. Досвід формування та застосування виборчих технологій: міжнародний контекст 111
2.3. Особливості застосування виборчих технологій у
загальнонаціональних електоральних кампаніях України 129
Висновки до 2 розділу 161
РОЗДІЛ 3. ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЕЛЕКТОРАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ:
ПОЛІТИКО-ПАРТІЙНИЙ ВИМІР 169
3.1. Передвиборчі програми політичних партій України як виборчі технології: політико-порівняльний ракурс 169
3.2. Стратегії передвиборчого позиціонування українських політичних
партій 187
Висновки до 3 розділу 212
ВИСНОВКИ 217
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 222 
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасне українське суспільство характеризується фундаментальною трансформацією, яка полягає у переході від авторитарного до демократичного політичного режиму. Долаючи цей шлях, наш соціум зіштовхується з низкою різноманітних соціальних, політичних, економічних і культурних проблем. За цих умов особливо актуальною проблемою стає впровадження ефективної процедури досягнення легітимності державної влади - демократичних, конкурентних виборів. Виборчі технології, в означеному контексті, виступають одним із інструментів легітимації політичної влади.
Демократичний підхід до розуміння виборчих технологій передбачає відповідність дій суб’єктів і учасників виборчої кампанії державному законодавству. Виборчі технології необхідно спрямовувати на забезпечення вільних, прямих, рівних виборів. Саме в цій легітимній площині кандидати на виборні посади повинні проводити свої виборчі кампанії.
Самі ж вибори не обмежуються лише актом голосування. Вони проходять в межах виборчої кампанії, в якій застосовується цілий комплекс процедур і заходів для формування органів державної влади. Суть політичних відносин в демократичних державах розкривається через зв’язок суспільства і влади, народу і держави. Головним завданням демократії є вирішення протиріч і конфліктів у політичній системі. Це дає можливість досягти стабільності в державі та консолідації суспільства на вирішення завдань його розвитку.
Під час виборчої кампанії електорат зазнає значного впливу політичних сил, які спонукають віддати за них свій голос. Провідна роль у цьому впливі належить виборчим і комунікаційним технологіям. Важливим завданням виборчих технологій є досягнення консенсусу між кандидатами і виборцями. Перші отримують владу, а другі забезпечують своє представництво у владних органах.
Технологізація сучасних політичних процесів та виборчих кампаній актуалізує необхідність якісного професійного підходу до забезпечення національних інтересів у політичних кампаніях. Дана проблема доволі фрагментарно розглядається в аналогічних дослідженнях, що зумовило вибір теми та напрям дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках досліджень кафедри політології, соціології та культурології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди відповідно до наукової комплексної теми: «Соціалізація особистості в сучасних соціокультурних контекстах» (0112U002003 від 16.01.2012 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявлені специфіки застосування та головних тенденцій розвитку виборчих технологій в Україні на прикладі загальнонаціональних виборчих кампаній.
Згідно з поставленою метою визначаються та конкретизуються основні завдання дослідження:
• з’ясувати історико-політичні аспекти становлення політичних технологій, відстежуючи еволюцію їх розвитку;
• виявити політико-технологічні особливості взаємозв’язку виборів та виборчих систем;
• визначити домінантні напрями формування виборчих технологій у методологічному контексті;
• виокремити за допомогою компаративістського підходу базові риси сучасних виборчих технологій;
• з’ясувати закономірності застосування виборчих технологій у міжнародному контексті;
• виявити особливості застосування виборчих технологій у загальнонаціональних електоральних кампаніях України;
• здійснити порівняльний аналіз передвиборчих програм політичних партій на парламентських виборах 2012-2014 рр. України;
• з’ясувати характерні риси стратегій передвиборчого позиціонування українських політичних партій на парламентських виборах 2012-2014 рр. в Україні.
Об ’єктом дослідження є виборчі технології.
Предмет дослідження - специфіка застосування та головні тенденції розвитку виборчих технологій в електоральному процесі України.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження зумовлена особливостями предмету дослідження, його міждисциплінарним характером та доцільністю поєднання соціологічного, історико-філософського, політологічного та ін. підходів.
Розв’язання поставлених завдань дослідження стало можливим за умов використання таких загальнонаукових і спеціальних методів дослідження:
- системний метод був застосованим при розгляді виборчих технологій як цілісного організму з чіткою внутрішньою організацією компонентів, які перебувають у взаємодії з навколишнім середовищем, реагуючи на суспільні вимоги та підтримку;
- метод «case study» дозволив зрозуміти специфіку застосування виборчих технологій в українському електоральному процесі;
- структурно-функціональний метод дав можливість виявити основні функції виборчих технологій у виборчому процесі;
- інституціональний метод застосовувався для вивчення нормативно- правової бази, яка регламентує виборчий процес;
- компаративний метод сприяв виявленню основних тенденцій розвитку виборчих технологій, ролі партійної системи, специфіки програм партій;
- контент-аналіз партійних передвиборчих програм дозволив зрозуміти суть змісту «послання» політичних партій в інтерактивній взаємодії політичних партій і виборців;
- статистичний метод дав можливість визначити кількісно-якісні показники діяльності політичних партій у виборчих кампаніях.
Наукова новизна одержаних результатів. У процесі дослідження були здобуті результати, новизна яких конкретизується у таких положеннях:
Уперше:
• запропоновано концептуалізацію виборчих технологій як базової категорії електорального процесу, що експлікується в ролі індикатора вимірювання якісного стану політичного розвитку транзитивних соціумів. Виборчі технології - це комплекс дій і засобів, які спрямовані на підтримку кандидата чи партії під час виборчих кампаній і застосовуються для перемоги на виборах або виконання спойлерської функції;
• аргументовано, що професіоналізація сфери політичного консалтингу в Україні виступає запорукою демократизації транзитивного політичного режиму. Розширення ринку політтехнологічних послуг сприятиме підвищенню конкурентоздатності політичних партій, що об’єктивно призведе до підвищення якості демократичних трансформацій та забезпечить ефективну модернізацію політичного простору України.
Удосконалено:
• у контексті компаративістського підходу вивчення прикладних аспектів застосування базових виборчих технологій в Україні у порівнянні з США та західноєвропейськими країнами;
• типологізацію виборчих технологій на основі критерію орієнтованості на тип цільової аудиторії згідно з віком її членів (конкретний електоральний сегмент - молодь (18-35 років), виборці середньої вікової групи (36-60 років) та пенсіонери (понад 60 років). На основі такого критерію виділяються орієнтовані на молодь технології, технології для середнього віку та технології, орієнтовані на пенсіонерів. Відповідно, від грамотного обрання виборчих технологій буде значною мірою залежати їх результативність.
Набули подальшого розвитку:
• твердження, що реальний виборчий процес передбачає проходження двох мегаетапів: перший - підготовчий (передвиборчий) етап, під час якого застосовуються передвиборчі технології; другий - офіційна виборча кампанія (суто виборчий етап), у процесі якої використовують власне виборчі технології;
• положення щодо особливостей програм українських політичних партій і стратегій позиціонування під час парламентських кампаній 2012 р. та 2014 р., які засвідчують, що електоральний вибір громадян України залежить не від змісту партійних програм, а від сприйняття особистості партійних лідерів. Персоніфікація українського виборчого процесу є негативною тенденцією для становлення раціональної мотивації голосування виборців та демократії загалом;
• рекомендації щодо підвищення ефективності використання та рівня демократичності виборчих технологій за умов реальних електоральних кампаній в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у розробці рекомендацій з протидії маніпулюванню суспільною свідомістю через застосування «брудних» виборчих технологій, що мають місце в загальнонаціональних виборчих кампаніях України.
Дослідження має практичне значення як для суспільства, так і для суб’єктів виборчого процесу. Теоретичні результати та рекомендації можуть бути корисними у діяльності щодо розробки та вдосконалення механізму обрання представників виборних органів державної влади.
Основні положення дисертаційного дослідження можуть стати основою для аналогічних робіт з політології, соціології, філософії тощо. Матеріали дослідження можуть використовуватись як у науковій, так і у викладацькій діяльності, включатися в навчальні курси та спецкурси, а також при розробці навчальних і методичних посібників тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій презентовано вирішення конкретного наукового
завдання, яке полягає у виявленні специфіки застосування виборчих технологій та головних тенденцій їхнього розвитку в Україні.
За темою дослідження автором одноосібно підготовлено вісім наукових публікацій. Усі теоретико-методологічні, науково-аналітичні висновки та рекомендації автором зроблено самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на таких наукових конференціях: V, VI, VII Міжнародні науково-практичні конференції
«Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах» (Харків, 2014 р., 2015 р., 2016 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Комунікаційні практики у сучасному політичному дискурсі» (Чернівці, 2016 р.); ХІ Конгрес Української Асоціації Європейських Студій «Дотримання європейських спільних цінностей як запорука вирішення та трансформації конфліктів в Україні» (Харків, 2017 р.); VIII та К Міжнародні науково-практичні конференції «Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах» (Харків, 2017 р., 2018 р.).
Крім того, основні ідеї дисертації пройшли апробацію на теоретико- методологічних семінарах кафедри політології, соціології та культурології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 8 публікаціях, 5 з яких опубліковано у періодичних наукових фахових виданнях з політичних наук.
Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу; трьох розділів; висновків; списку використаних джерел, що налічує 260 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 248 сторінок, з яких основного тексту - 206 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний аналіз виборчих технологій в Україні, виявлено специфіку їх застосування та основні тенденції розвитку на прикладі загальнонаціональних виборчих кампаній, у результаті чого сформульовано ряд висновків.
1. Виявлено, що періодизація проблематики політичних технологій бере свій відлік із вчень давньокитайського філософа Сунь Цзи (5 ст. до н.е.), поглядів софістів Античності, вчення Н. Макіавеллі про способи отримання влади, технологій її встановлення та утримання тощо. Зародження Public Relations у США на початку XX ст. детермінувало фокусування наукового інтересу на проблематиці політичних та виборчих технологій.
Зазначено, що сутнісний зміст політичних технологій пов’язаний із виборчими технологіями, PR-технологіями, а також із політичним маркетингом. Політичні технології є частиною соціальних технологій і відіграють важливу роль у сучасному суспільстві. Міра їхнього розвитку й досконалості являється показником зрілості політичних інститутів держави. Вони відображають різноманіття і складність сучасного суспільства.
2. Констатовано, що виборча система є складовою частиною політичної системи, а вибори - одним із найважливіших інструментів демократії. Реальний виборчий процес передбачає проходження двох мегаетапів: 1) підготовчий (передвиборчий) етап, під час якого застосовуються передвиборчі технології, 2) офіційна виборча кампанія, у процесі якої використовують власне виборчі технології.
З’ясовано, що ефективною виборча система може бути лише за умови врахування національних особливостей конкретної країни, її історії, традицій демократичних процедур, рівня політичної культури. Виборча система може бути представлена і як політичний інститут, що розкривається через процедуру переведення голосів виборців у місця обраних громадянами кандидатів у представницьких органах.
3. Здійснено концептуалізацію виборчих технологій на основі
ретроспективного огляду теорій суспільно-політичного дискурсу.
Аргументовано, що виборчі технології - це комплекс дій і засобів, які
спрямовані на підтримку кандидата чи партії під час виборчих кампаній і застосовуються для перемоги на виборах або виконання спойлерської функції.
Визначено, що типологізація виборчих технологій може бути здійснена за різними критеріями: за напрямком дії технології, за рівнем ефективності, за масштабом застосування, за законністю засобів, за функціями тощо. До виборчих технологій належать політична реклама, PR-кампанія, програма партії або кандидата, засоби контролю за голосуванням, створення іміджу, бренду тощо.
4. Аргументовано, що у процесі суспільного розвитку
вдосконалюються й урізноманітнюються виборчі технології, формуючи метатехнології, за допомогою яких здійснюється управління соціальними процесами. Тобто здійснюється трансформуючий вплив на саму виборчу систему, а в кінцевому підсумку і на політичну систему країни. Така взаємна детермінація відбувається у різних напрямках, викликає необхідність у залученні спеціальних засобів інформаційного обміну для встановлення і підтримки взаємодії між політичними суб’єктами.
Підкреслено, що під час виборчої кампанії електорат зазнає значного впливу з боку політичних сил, які застосовують для цього різноманітні виборчі та комунікаційні технології залежно від індексу їхньої ефективності.
5. Обґрунтовано, що легітимація влади певною мірою залежить від забезпечення зворотного зв’язку з громадськістю, від уміння формулювати деякі важливі політичні рішення через мас-медіа. Поєднання інформаційних і комунікаційних технологій створює певні політичні ефекти, впливаючи на перебіг виборчих кампаній. Розглянуто різні типи та ефективність цих технологій на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Виділено найбільш ефективні прийоми маніпулювання громадською свідомістю: дезінформація, інформаційне відволікання, фрагментація
політичних подій, метод резонансу, створення «образу ворога», формування політичних стереотипів. Виявлено, що сутнісною особливістю виборчих технологій є залучення соціально-психологічних регуляторів для здійснення впливу на дії виборців через апелювання до переконань, інтересів, цінностей та прагнень.
6. Аргументовано, що американізація є однією з визначальних рис сучасного етапу розвитку виборчих технологій. Її розглядають крізь призму двох підходів: модернізаційного та дифузного. Прихильники першого підходу переконані, що американізація виборчих технологій - наслідок нинішніх структурних змін у політиці, суспільстві та системі масових комунікацій. З позиції другого підходу - це односторонній процес конвергенції. Проявом добровільного пристосування до американських технологій є схожість з методами політичного маркетингу або наслідування американського способу висвітлення новин.
Американські виборчі технології проникають в українську виборчу практику та політико-культурне середовище, що призводить як до позитивних, так і до негативних наслідків. Зазначено, що замість запозичення традицій формування демократії у розвинених західних держав, Україні варто розвивати власні демократичні традиції та розробляти власні виборчі технології, які б корелювали з українськими політико-культурними реаліями. Вказано, що для України найбільш перспективною видається американська модель Д. Свансона і П. Манчіні, яка найбільше враховує українське політико-культурне середовище та українські політичні практики.
7. Констатовано, що в Україні рівень демократичного розвитку залишається недостатнім. Саме тому замість здійснення чесної конкуренції між політичними партіями відбувається запекла боротьба за владу між олігархічними кланами, які не гребують «брудними» засобами впливу на виборців. Політичні партії і кандидати здебільшого фінансуються олігархічними групами, внаслідок чого вони є повністю залежними від своїх спонсорів.
8. З’ясовано, що початок залучення фахівців з виборчих технологій пов’язаний з появою в Україні конкурентних виборів. У середині 1990-х років було створено кілька десятків фірм з метою дослідження політичного ринку, надання іміджмейкерських послуг, підготовки аналітичних матеріалів, налагодження зв’язків з громадськістю, а з 2002 р. діяльність політичних консультантів в Україні стала поширюватися через практику залучення до партійних списків відомих політологів, юристів, громадських активістів.
Аргументовано, що професіоналізація сфери політичного консалтингу в Україні є запорукою демократизації транзитивного політичного режиму. Зазначено, що розширення ринку політтехнологічних послуг сприятиме підвищенню конкурентноздатності політичних партій.
Сфокусовано увагу на поширенні таких новітніх політичних технологій у виборчому процесі, як різного роду Інтернет-технології, Адвергеймінг та ін. Вказано їхні переваги й недоліки.
9. Визначено особливості застосування нових виборчих технологій та зміну характеру української політики на кожному з етапів еволюції виборчих технологій президентських і парламентських електоральних кампаній в Україні, починаючи із здобуття незалежності й до 2016 р. При цьому відзначені як ті з них, що сприяють демократизації виборчого процесу, так і такі, що гальмують його (застосування «брудних» виборчих технологій: технологія «двійників», використання адмінресурсу, підкуп виборців тощо).
10. Аргументовано, що політичний ринок України з 1991 р. і до сучасного періоду характеризується зростанням кількості політичних партій та посиленням конкуренції між ними у боротьбі за владу. Відповідно, змінюється зміст їхніх програм з метою пошуку і «утримання» свого електорату. Відзначаючи здебільшого формальний і агітаційний характер програм та звітності за їхнє виконання для підвищення ефективності партійних програм пропонується: 1) внести зміни до Закону України «Про політичні партії в Україні» щодо вимог стосовно структури та змісту партійних програм; 2) застосувати партійні програми як принципи діяльності партії та її парламентської фракції; 3) залучати громадськість до розробки та оцінки партійних програм шляхом організації публічних дебатів; 4) для впорядкування партійної системи України необхідно висунути більш суворі норми щодо чисельності політичних партій та їх представництва в регіонах, встановити мінімальну кількість членів партії у 200 тисяч.
11. Обґрунтовано, що відмінності між політичними партіями полягають не стільки у відмінностях програмних засад, скільки у рівні харизматичності їхніх лідерів та у можливостях бізнес-груп, які забезпечують фінансування цих партій. У цілому, зміст програм політичних партій свідчить про загальну відірваність від реальної ситуації в Україні та відсутність розуміння реальних перспектив її розвитку. Це викликає необхідність залучення громадськості до розробки та оцінки партійних програм шляхом організації публічних дебатів із залученням громадських організацій, партій, представників влади
Запропоновано для вироблення оптимальної виборчої системи, яка б забезпечувала представництво найбільшої кількості суспільних груп і гарантувала відповідальність за прийняття політичних рішень на виборах у Верховну Раду України та до обласних рад варто запровадити пропорційну систему з відкритими списками з регіональними преференціями.