ПОЛІТИЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МАЛЯР ГАННА ВАСИЛІВНА
УДК……
ПОЛІТИЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Київ – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………...................3
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЗАРУБІЖНІЙ КРИМІНОЛОГІЇ: ІСТОРИЧНИЙ ЕКСУРС І СУЧАСНЕ СПРИЙНЯТТЯ ПРОБЛЕМИ
1.1. Еволюція підходів до визначення поняття політичного злочину….…13
1.2. Поняття політичної злочинності в зарубіжній кримінології ………...29
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………41

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ЗЛОЧИНІВ: АНАЛІЗ НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ ТА АВТОРСЬКИЙ ПІДХІД

2.1. Політичні злочини у сфері внутрішньої політики ………………….....44
2.2. Політичні злочини у сфері зовнішньої політики……………………….74
Висновки до розділу 2 ………………………………………………..…......110

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В ЗАРУБІЖНІЙ КРИМІНОЛОГІЇ

3.1. Загальна характеристика причин та умов політичної злочинності….114
3.2. Соціальні конфлікти та їх роль у детермінації політичної злочинності…….…………………………………………………………….127
3.3. Характеристика особи політичного злочинця…………………..……138
Висновки до розділу 3 …………………………………………………...…153

РОЗДІЛ 4. ЗАРУБІЖНИЙ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД ЗАПОБІГАННЯ ПОЛІТИЧНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ

4.1.Проблема загальносоціального запобігання політичній злочинності………………………………………………………………156
4.2. Особливості спеціального запобігання окремим видам політичних злочинів………………………………………………………………..…167
Висновки до розділу 4……………………………………………………….180

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….184

ДОДАТКИ……………………………….…………………………………...191

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……...……………………………193

ВСТУП

Актуальність теми. Злочинність у сфері політики супроводжує історію людства здавна – від часів зародження держави. Бажання прийти до влади, утримати та використати державну владу на національному або міжнародному рівні не раз ставало мотивом вчинення певних злочинів. Незважаючи на демократизацію політичних процесів у світі, політичні злочини , як і сотні років тому, залишаються і донині однією з протиправних форм боротьби за владу в багатьох зарубіжних країнах.
Минуле століття «насичене» політичними злочинами, більшість з яких вчинялася за безпосередньої чи опосередкованої участі представників державної влади. Численні тоталітарні режими брутально порушували права людини. Це – режими¬ Гітлера в Німеччині, Сталіна в СРСР, Муссоліні¬ в Італії, Франко в Іспанії, Мао в Китаї, «червоних кхмерів» у Кампучії, Хомейні в Ірані, талібів у Афганістані, Кім Ір Сена в Північній Кореї, Піночета в Чилі, Сомоси в Нікарагуа, Хорті в Угорщині.
Постійні війни, що супроводжують історію людства, зазвичай розв’язуються задля досягнення політичної мети, здебільшого – встановлення влади однієї держави над іншою. Вчинення агресії лідерами таких держав слід вважати політичним злочином.
Вчинення політичних злочинів неабияк загрожує верховенству права, демократії і правам людини, підриває довіру громадян до влади, спотворює реальну політичну конкуренцію. Як наслідок – демократія втрачає ефективність, а держава – престиж на міжнародній арені. Отже, аналізований вид злочинності становить надзвичайну небезпеку не лише для окремих держав, а й світового співтовариства у цілому.
Термін «політичний злочин» (або відповідні його синоніми) міститься у національному законодавстві багатьох держав. Він вживається, наприклад у: конституціях Греції (п. 3 ст. 7) та Ірану (ст. 54); кримінальному законодавстві Вірменії (ст. 143), Македонії ( ст. 403-а), Німеччини (ст. 234а, 241а), Туреччини (ст.77-(1), 304-(1), 33-(1)), Угорщини (секція 6), Франції (ст. 212-1), США (титул 22, р. 2656 (d)); нормах міжнародного права щодо екстрадиції, надання притулку, а також у доктринальних джерелах кримінального права Великобританії, Німеччини, Росії, США, Франції.
Реагуючи на трагічні події радянської доби, український законодавець свого часу роз’яснив, що слід розуміти, зокрема, під політичним мотивом репресій та політичним (контрреволюційним) злочином (див. постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 24 грудня 1993 р.).
Високий ступінь суспільної небезпеки політичних злочинів обумовлює потребу їх наукового дослідження. Вагомий внесок у дослідження політичної злочинності зробили зарубіжні вчені – Б. Вассоні, С. Вібер, Ч. Ломброзо, А. Мерген, М. Реннер, Дж. Роєбак, С. Шафер, Г.Й. Шнайдер, Т.Р. Янг та інші.
Серед російських кримінологів – дослідників політичної злочинності, варто назвати таких науковців, як Ю.М. Антонян, І.М. Вакула, І.Ю. Гловацький, Г.М. Горшенков, А.С. Грачов, А.П. Груздєва, А.І. Гушер, А.І. Долгова, С.В. Дьякова, О.А. Ігнатьєв, С.М. Іншаков, М.П. Карпушин, В.В. Лунєєв, С.Г. Москаленко, А.Л. Сморгунова, М.С. Таганцев, Д.А. Шестаков. Окрім того, з цієї проблематики були захищені кандидатські дисертації – А.Ф. Кулаковим (2002 р.), В.О. Чірікіним (2003 р.) і докторська дисертація – П.О. Кабановим (2008 р.).
Проблема політичної злочинності дедалі активніше досліджується і вітчизняними вченими. Цій проблемі присвячені, зокрема, дослідження І.Ю. Гловацького, В.М. Дрьоміна, О.М. Костенка, О.М. Литвака, О.С. Сотули, В.І. Шакуна. Різні аспекти феномена політичної злочинності висвітлені у працях І.В. Діордіци, А.П. Закалюка, В.А. Ліпкана, М.І. Мельника, М.П. Свистуленко. На окрему увагу заслуговує фундаментальна праця Н.А. Зелінської «Політична злочинність у системі міжнародної злочинності» (російською мовою).
У паспорті спеціальності 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (затверджений постановою президії ВАК України від 21 травня 2008 р. № 38-06/6) політична злочинність та порівняльна кримінологія віднесені до напрямів досліджень у галузі кримінології.
Незважаючи на це, явище політичної злочинності у вітчизняній кримінології наразі залишається малодослідженим. Натомість зарубіжна кримінологія містить певні результати теоретичних розробок, а також інформацію стосовно практичної діяльності у сфері запобігання політичній злочинності. Голова Координаційного бюро з проблем кримінології НАПрН України А.П. Закалюк, уточнюючи у своїх працях Концепцію розвитку кримінологічної науки в Україні на початку ХХІ ст., зауважив: велике значення для розвитку української кримінологічної науки на загальносвітових засадах має імплементація в українську кримінологію розробок зарубіжної кримінології. Вітчизняний кримінолог В.О. Туляков, висвітлюючи теперішній стан кримінологічної науки, наголошує на тому, що сучасний світ потребує уніфікації кримінологічного знання. У цьому контексті актуальними є, зокрема, визначення поняття «політичний злочин» та його відмежування від інших посягань, дослідження проблеми детермінації політичної злочинності. Окремої уваги потребує міжнародно-правовий аспект аналізованої проблеми – зокрема, положення Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957), Європейської конвенції про припинення тероризму (1977) стосовно поняття «політичний злочин».
Наведені обставини й зумовили вибір автором теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «Протидія порушенням прав людини засобами кримінальної юстиції» (реєстраційний № PK 0108U004335, 2008 р.), «Протидія корупції засобами кримінальної юстиції (концептуальні питання)» (реєстраційний № PK 0108U010353, 2009 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є систематизація знань про політичну злочинність, накопичених у зарубіжній кримінології, що має значення для розробки теоретичної моделі заходів запобігання в Україні можливому вчиненню певних кримінально караних діянь з політичного мотиву.
Основні завдання дослідження:
– здійснити комплексний аналіз зарубіжних наукових джерел з питань протидії політичній злочинності, а також відповідної нормативно-правової бази;
– розкрити і визначити поняття та сутність політичного злочину;
– вивчити особу політичного злочинця та жертви політичного злочину;
– виявити структурні особливості політичної злочинності, проаналізувати окремі її види;
– дослідити проблему детермінації політичної злочинності, що висвітлена в зарубіжних наукових джерелах;
– проаналізувати зарубіжний міжнародно-правовий досвід запобігання політичній злочинності;
– вивчити питання про доцільність нормативного закріплення окремих суспільно небезпечних діянь як політичних злочинів.
Об’єкт дослідження – політичні відносини як кримінологічна проблема.
Предметом дослідження є проблема політичної злочинності у контексті її пізнання зарубіжними кримінологами – спеціалістами Білорусі, Бразилії, Великобританії, Нідерландів, Ізраїлю, Італії, Іспанії, Ірану, Нігерії, Німеччини, Росії, Саудівської Аравії, США.
Методи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Так, застосування історичного методу сприяло дослідженню еволюції наукової думки, відповідного законодавства та обґрунтуванню необхідності подальшого наукового пошуку; формально-логічний метод слугував виявленню суперечностей у понятійному апараті та використовувався при дослідженні національних та міжнародних правових актів; порівняльний метод застосувався при вивченні відповідного законодавства різних держав; системно-структурний – слугував пізнанню політичної кримінології як напряму кримінології.
Теоретичною основою дослідження є праці з кримінології, кримінального права, теорії права і держави, політології, соціології, історії, клінічної психології.
Нормативну базу становлять відповідні міжнародно-правові акти, законодавство окремих зарубіжних держав, вітчизняні нормативно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній кримінологічній науці комплексним дослідженням здобутків зарубіжної кримінології у сфері пізнання проблеми політичної злочинності.
У праці сформульовано й обґрунтовано або додатково аргументовано, чи уточнено низку висновків, теоретичних положень і пропозицій, що містять ознаки наукової новизни. Зокрема,
уперше:
– на основі ґрунтовного аналізу історії виникнення та еволюції поняття політичного злочину зроблено висновок про те, що з ІІІ по ХІХ століття під політичним злочином розуміли злочин особи проти держави. Масові виступи народу проти державної влади в європейських країнах і, як наслідок, численні революції у ХІХ ст., національно-визвольна боротьба народів світу кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст., дві світові війни у ХХ ст. докорінно вплинули на тлумачення аналізованого поняття – політичними стали вважати ще й злочини держави проти особи та злочини однієї держави проти іншої;
– виокремлено низку суперечностей у сприйнятті явища політичної злочинності: протилежними за змістом постають норми про політичні злочини – в національному законодавстві різних держав і міжнародних нормативно-правових актах відповідно; кардинально різними є підходи до розуміння поняття політичного злочину в демократичній і тоталітарній державах; відмінні погляди на сутність політичного злочину також сповідують державна влада (в особі представників останньої) та її політичні опоненти;
– встановлено неефективність та застарілість норм міжнародного права стосовно екстрадиції: наразі у міжнародно-правових актах налічується більше десяти видів злочинів, які de-jure не можна вважати політичними, хоча de-facto вони такими можуть бути (наприклад, замах на життя глави держави, уряду або членів їх сімей, терористичні акти; воєнні злочини та злочини проти миру і безпеки людства та ін.);
– обґрунтовано недосконалість норм про невидачу осіб, які вчинили злочин політичного характеру: запитувана сторона, через відсутність єдиного міжнародного поняття політичного злочину, сама визначає, чи є правопорушення особи політичним; як наслідок – держави нерідко відмовляють у видачі особливо небезпечних злочинців під приводом того, що їх діяння запитувана сторона відносить до політичних;
– сформульовано визначення поняття політичного злочину – це умисне суспільно небезпечне діяння, передбачене відповідними міжнародно-правовими актами, та/або криміналізоване національним законодавством, що вчиняється з політичного мотиву і є однією з протиправних форм боротьби за владу в державі чи на міжнародному рівні;
– обґрунтовано висновок про те, що політичний злочин може вчинятися не лише з політичною метою (наприклад, встановлення тоталітарного режиму), а й з іншою метою (зокрема, отримати доступ до природних ресурсів іншої держави);
– розроблена класифікація політичних злочинів: злочини держави проти особи; злочини особи проти держави; злочини правлячої влади проти представників парламентської опозиції, і навпаки («злочини влади проти влади»); злочини однієї держави проти іншої;
– на підставі аналізу досягнень юридичної та політичної конфліктології доведено, що основною причиною політичного злочину у сфері внутрішньої політики є конфлікт політичних інтересів – зіткнення потреб правлячої меншості (чинної державної влади) та інтересів її політичних опонентів;
– за результатами дослідження наукових джерел стосовно переважної більшості війн ХХ століття, що були розв’язані з політичного мотиву – встановити владу над іншою державою задля використання її природних ресурсів, висунуто й обґрунтовано наукову гіпотезу у контексті прогнозування періоду максимальної небезпеки вчинення агресії однієї держави щодо іншої; визначено часовий проміжок, у межах якого існує максимальна небезпека вчинення агресії як політичного злочину;
– спростовано поширену в кримінологічній літературі думку про те, що держава може бути злочинною; наведено аргументи на користь того, що злочинним може бути політичний режим, а не держава;
– на противагу позиції багатьох кримінологів, які досліджують проблему політичної злочинності, стосовно доцільності встановлення кримінальної відповідальності за політичні злочини, обґрунтовано авторське застереження: такий підхід є непродуктивним і потенційно небезпечним, особливо для держав з «молодою» демократією;
– в аспекті предмета дослідження виявлено характерну відмінність російської кримінології, порівняно із західною кримінологією, що полягає у більш глибокому дослідженні політичної корупції і тоталітарних злочинів;
набули подальшого розвитку:
– наукові погляди щодо можливості розробки у межах кримінологічної науки самостійного напряму – політичної кримінології, до предмета якої, на думку дисертанта, належать: взаємозв’язок і взаємозалежність політики та злочинності, сукупність злочинів у сфері політики, їх детермінація та політичні аспекти породження злочинності, особа політичного злочинця, запобігання поширенню політичної злочинності;
– висновки стосовно недоречності виокремлення з політичної кримінології електоральної кримінології у самостійний напрям кримінологічної науки, оскільки надмірне акцентування фрагменту порушує цілісність і систему цілого, а винесення вчень, закономірностей, загальних та окремих теорій на рівень з науковою галуззю чи напрямом суперечить основам наукознавства;
– положення про взаємозв’язок характеру злочинної поведінки та відповідних психологічних рис особи злочинця (поєднуючи знання в галузі кримінології та психології, при вивченні конкретної особи допустимо прогнозувати види політичних злочинів, які вона, ймовірно, здатна вчинити);
удосконалено:
– визначення політичного мотиву, під яким слід розуміти бажання особи у протиправний спосіб прийти до влади, утримати, використати або вплинути на державну владу на національному та/або міжнародному рівні.
– аргументацію щодо необхідності розробки питання про колективну кримінальну відповідальність, міжнародну кримінальну відповідальність не лише фізичних, а й юридичних осіб, спираючись на історичний досвід і результати наукових досліджень такого явища, як масове порушення прав особи та масове вчинення злочинів проти населення своєї країни представниками органів вищої державної влади;
– пропозицію окремих зарубіжних науковців стосовно доцільності застосування до політичних злочинців такого виду покарання, як позбавлення деяких політичних прав на певний строк (наприклад, права займатися політичною діяльністю).
Практичне значення одержаних результатів. У Київському міжнародному університеті автором розроблено та започатковано викладання спецкурсу «Політична злочинність» (акт про впровадження від 28 січня 2010 р., № 073).
Матеріали дисертації використані у процесі розробки науково-дослідної теми 0104U003159 «Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти» (затверджена в УкрІНТЕІ і виконується з січня 2004 по грудень 2010 р., акт про впровадження від 28 січня 2010 р., № 264/01-10).
Викладені у дисертації положення можуть бути використані для подальших наукових досліджень аналізованої проблеми та слугуватимуть розвитку вітчизняної кримінологічної науки в цілому. Теоретичні положення праці можуть бути корисними для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, а також у процесі викладання навчальної дисципліни «Кримінологія» та спецкурсів «Зарубіжна кримінологія» і «Політична кримінологія».
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дослідження оприлюднені на 4-х міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України» (м. Київ, 25–26 квітня 2001р.); «Шляхи євроінтеграції України» (м. Київ, 17–18 квітня 2004 р.); «Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої революції» (м. Київ, 19–20 квітня 2005 р.) та «Проблеми державного будівництва в Україні» (м. Київ, 20–21 лютого 2010 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 праць, 4 із них – статті, що надруковані у наукових фахових виданнях України, 2 – статті в інших виданнях, 4 – тези виступів на зазначених конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні нами було зроблено спробу дослідити феномен політичної злочинності в зарубіжній кримінології через розуміння їх генезису, детермінації, дослідження особи політичного злочинця та специфіки заходів запобігання; формування єдиного підходу до визначення та класифікації політичної злочинності.
Зазначені питання знайшли своє відображення у висновках та пропозиціях основними з яких є:
1. У сфері політики вчиняється певна група злочинів, характерних саме для цього виду суспільних відносин. Вчинення політичного злочину поза політикою неможливе, оскільки політика – це середовище, в якому формуються такі злочини. Зазначений факт підтверджує наявність особливого виду злочинності – політичної злочинності, який потребує окремого вивчення.
2. Політика – це сфера перманентного конфлікту, яка постійно породжує дисфункції. Різновидом таких дисфункцій є політичні злочини та інші суспільно небезпечні діяння у сфері політики, які не криміналізовані, але дестабілізують політичну ситуацію та загрожують державним інтересам, національній та міжнародній безпеці.
3. На основі ґрунтовного аналізу історії виникнення та еволюції поняття політичного злочину зроблено висновок про те, що з ІІІ по ХІХ століття під політичним злочином розуміли злочин особи проти держави. Масові виступи народу проти державної влади в європейських країнах і, як наслідок, численні революції у ХІХ ст., національно-визвольна боротьба народів світу кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст., дві світові війни у ХХ ст. докорінно вплинули на тлумачення аналізованого поняття – політичними стали вважати ще й злочини держави проти особи та злочини однієї держави проти іншої
4. Сформульовано визначення поняття політичного злочину – це умисне суспільно небезпечне діяння, передбачене відповідними міжнародно-правовими актами, та/або криміналізоване національним законодавством, що вчиняється з політичного мотиву і є однією з протиправних форм боротьби за владу в державі чи на міжнародному рівні.
5. Виокремлено низку суперечностей у сприйнятті явища політичної злочинності: протилежними за змістом постають норми про політичні злочини – в національному законодавстві різних держав і міжнародних нормативно-правових актах відповідно; кардинально різними є підходи до розуміння поняття політичного злочину в демократичній і тоталітарній державах; відмінні погляди на сутність політичного злочину також сповідують державна влада (в особі представників останньої) та її політичні опоненти.
6. Встановлено неефективність та застарілість норм міжнародного права стосовно екстрадиції: наразі у міжнародно-правових актах налічується більше десяти видів злочинів, які de-jure не можна вважати політичними, хоча de-facto вони такими можуть бути (наприклад, замах на життя глави держави, уряду або членів їх сімей, терористичні акти; воєнні злочини та злочини проти миру і безпеки людства та ін.).
7. Основною причиною політичних злочинів є конфлікт інтересів суб’єктів політики. Крім причин вчинення політичних злочинів, існують також умови їх вчинення, які впливають на політику, обумовлюють спрямованість політичної злочинності. До таких умов належать: геополітичне розташування регіону, історичний розвиток, рівень участі населення у владі, спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політико-правової свідомості, стан відповідності політичних ідеалів історичним традиціям, реальна міжнародна ситуація, ставлення до держави світової громадськості.
8. За суб’єктивними ознаками можна виділити три види політичного злочинця. До першої групи належать особи, які за своїм внутрішнім спрямуванням налаштовані на вчинення політичного злочину. Тобто від самого початку такі особи прагнуть до влади, знаючи, що будуть вчиняти злочини, або досягають влади завідомо злочинним шляхом. До другої групи належать особи, які спочатку отримали владні повноваження, а потім, не витримавши спокуси владою та втративши відчуття реальності, вдалися до вчинення злочину. До третьої групи належать, так звані, ідейні романтики. Тобто особи, які не мають безпосереднього відношення до влади і не прагнуть особисто її отримати, вони мріють змінити суспільний чи політичний лад на краще (на їхнє переконання), прагнуть відстояти права свого чи іншого народу.
9. Існує зв’язок між домінуючим психотипом особи та її ставленням до політики, характером і видом протиправних діянь у сфері політики, які вона, ймовірно, здатна вчинити. Так, якщо використовувати для дослідження 5 переважних психотипів: паранояльний, епілептоїд, істероїд, гіпертім, шизоїд, то найвищим ступенем криміногенності для політичної злочинності буде наділений паранояльний психотип.
10. Політична злочинність становить серйозну небезпеку як для світового співтовариства, так і для окремих держав. В зв’язку з цим запобігання політичній злочинності є соціально необхідним та повністю відповідає міжнародним і національним інтересам.
11. Варто виокремити політичну кримінологію як напрям кримінологічної науки. В науковій дискусії щодо місця політичної кримінології в загальній теорії кримінології автор дослідження стає на бік та надає додаткові аргументи тієї позиції, що ступінь розробленості та обсяг знань про політичну злочинність дозволяє вважати її напрямом кримінологічної науки.
12. Зроблено висновок про те, що для вивчення політичної злочинності політика повинна бути також предметом кримінологічного дослідження як сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів, у якій вчиняються дані злочини.
13. Конфлікт, що обумовлює політичну злочинність, закладено у двох площинах: народ – влада, конкуренція з приводу влади. В результаті дослідження ми дійшли висновку, що зазначені дві конфліктні площини є константами. А от виникнення на їх ґрунті політичної злочинності, безумовно, є дисфункцією, наслідки якої бувають жахливими і трагічними, такими, що можуть змінити хід історії цілого світу. Конфлікт у площині «влада – народ» має три аспекти: протиріччя інтересів влади (класу власників) і народу; невідповідність потреб народу і можливостей влади; нерівність в суспільстві, яку не можливо подолати, але потреба в цьому завжди буде. На наш погляд, всі три аспекти були закладені в самій природі суспільства після появи засобів виробництва.
14. В сучасному світі в країнах з нерозвиненою демократією мають місце наступні непрямі чинники, що обумовлюють або супроводжують політичну злочинність держави: зрощення влади з кримінальними (мафіозними) структурами, інфільтрація (впровадження) ставлеників олігархів у державні органи. В такому випадку утримуваний посадовець, депутат буде опікуватись не інтересами держави чи народу, а виконувати команди свого фактичного керівника. Влада в таких умовах діє всупереч національним інтересам та інтересам народу, чим завдає непоправної шкоди державі і людям.
15. Причини політичної злочинності, так само як кількісні та якісні її показники, обумовлюються еволюційними та історичними змінами суспільства. В сучасному світі з’являються нові причини політичної злочинності, як наприклад зростаючий дефіцит природних ресурсів, який все частіше стає причиною агресивних війн.
16. Визначення такого періоду, протягом якого існує максимальна небезпека агресивної війни через дефіцит природних ресурсів, дає можливість завчасно передбачити загрозу вчинення державою такого політичного злочину як розв’язання агресивної війни та вжити попереджувальних заходів. На нашу думку, загроза війни з метою встановити контроль над джерелом природних ресурсів існує протягом так званого перехідного періоду. Таким періодом слід вважати час між появою значного дефіциту ресурсу до моменту розробки і введення в масове виробництво альтернативних джерел одержання ресурсу. Наприклад, ще декілька років тому, виробництво біопалива було дорожчим за нафтопродукти, проте зі зменшенням світових запасів нафти та відповідним підвищенням ціни стає вигідно виробляти біопаливо. Тож, період від появи нових альтернативних технологій виробництва палива до вигідності їх масового впровадження у виробництво і є потенційно небезпечним.
17. Дослідження політичної злочинності потребує застосування не тільки знань інших наук, таких як політологія, історія, психологія, а й молодої науки геополітики. Адже боротьба за вплив у геополітичному регіоні, чи навіть світі є однією з причин вчинення політичних злочинів державами. Оскільки, країни, що претендують на регіональне чи світове лідерство розширюють кордони свого впливу, часто шляхом вчинення злочинів проти інших держав. Сьогодні спостерігаються наступні основні геополітичні тенденції, які можна вважати криміногенними: протистояння країн Європи і США з одного боку, арабської цивілізації, яка прагне розширення та заходу з іншого боку, поглиблюється між цивілізаційні протиріччя між розвиненою північчю та відсталим у розвитку півднем. В такому глобальному процесі всі сторони активно використовують злочинні методи для вирішення власних інтересів.
18. Виділені наступні групи причин політичної злочинності: економічні, політичні, ідеологічні (різновид політичних). Крім причин, існують фактори, що обумовлюють політичну злочинність, такі як геополітичні та релігійні. В ході дослідження причин було визначено, що кожна група політичних злочинів має свої характерні причини та обумовлюючі фактори.
19. Особу політичного злочинця ми визначили як сукупність соціальних, соціально-психологічних, моральних властивостей особи, які обумовлюють вчинення нею суспільно небезпечних діянь в сфері політики для досягнення політичних цілей.
20. В процесі вивчення політичної злочинності ми прийшли до висновку, що за суб’єктивними ознаками можна виділити три типи політичного злочинця. До першої групи ми відносимо осіб, які по своєму внутрішньому спрямуванню уже налаштовані на вчинення політичного злочину. Тобто від самого початку прагнуть до влади, знаючи що будуть вчиняти злочини, або досягають влади завідомо злочинним шляхом. До другої групи належать особи які спочатку отримали владні повноваження, а потім не витримавши спокуси владою та піддавшись, характерному для влади, спотворенню реальності вдалися до вчинення злочину. До третьої групи ми відносимо так званих ідейних романтиків. Тобто, осіб, які не мають прямого відношення до влади і не прагнуть особисто її отримати, вони мріють змінити суспільний чи політичний лад на краще (на їхнє переконання), прагнуть відстояти права свого чи іншого народу.
21. Обґрунтовано недосконалість норм про невидачу осіб, які вчинили злочин політичного характеру: запитувана сторона, через відсутність єдиного міжнародного поняття політичного злочину, сама визначає, чи є правопорушення особи політичним; як наслідок – держави нерідко відмовляють у видачі особливо небезпечних злочинців під приводом того, що їх діяння запитувана сторона відносить до політичних.
22. Зроблено висновок про те, що політичний злочин може вчинятися не лише з політичною метою (наприклад, встановлення тоталітарного режиму), а й з іншою метою (зокрема, отримати доступ до природних ресурсів іншої держави).
23. Розроблена класифікація політичних злочинів: злочини держави проти особи; злочини особи проти держави; злочини правлячої влади проти представників парламентської опозиції, і навпаки («злочини влади проти влади»); злочини однієї держави проти іншої.
24. Спростовано поширену в кримінологічній літературі думку про те, що держава може бути злочинною; наведено аргументи на користь того, що злочинним може бути політичний режим, а не держава.
25. З огляду на історичне минуле та процеси глобалізації злочинності, для України існує потенційна небезпека вчинення певних суспільно небезпечних діянь з політичного мотиву – у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Тому систематизовані у дисертації знання про політичну злочинність можуть слугувати подальшому розробленню науковцями та практичними працівниками заходів запобігання в Україні можливому вчиненню відповідних діянь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анисимов Е. Дыба и кнут. Политический сыск и русское общество в 18 веке / Е. Анисимов. – М. : Изд-во «Норинт», 1999. – 720 с.
2. Антонян Ю.М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование / Ю.М. Антонян. – М. : Изд-во «Щит-М», 1998. – 306 с.
3. Апеляційний суд м. Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у вчиненні Голодомору-геноциду в Україні у 1932–1933 роках [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.golodomor.kharkov.ua/news.php?news_id=268
4. Бабкіна О.В. Проблеми міжнародної та європейської безпеки на початку ХІХ століття / О.В. Бабкіна // Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. Матеріали всесвітньої конференції. – К., 2002. – С. 171.
5. Бабосов Е.М. Конфликтология / Е.М. Бабосов. – Минск : Изд-во «Терра-Системс», 2001. – 464 с.
6. Багинян К.А. Агрессия – тягчайшее международное преступление. К вопросу об определении агрессии / К.А. Багинян / отв. ред. : А.Н. Трайнин. – М. : Изд-во АН СССР, 1955. – 127 с.
7. Блажевич Ю.Ю. Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 / Ін-т законодавства Верхов. Ради України. – К., 2006. – 21 с.
8. Блищенко И.П. Уголовный международный суд / И.П. Блищенко, И.В. Фисенко. – М. : Изд-во ЮНИТИ, 1998. – 239 с.
9. Бойко А.М. Детермінація економічної злочинності в Україні в Умовах переходу до ринкової економіки (теоретико-кримінологічне дослідження) : монографія / А.М. Бойко. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. – 380 с.
10. Бомешко С.Б. Про деякі тенденції у зміні ролі сили і насильства в міжнародних відносинах в умовах глобалізації / С.Б. Бомешко // Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації : матеріали другої всесвітньої конференції. – К, 2003. – С. 267.
11. Боффано Е. Я вернулась к людям / Е. Боффано // За рубежом. – 1991. – № 40. – С. 15.
12. В Германии выросло число политически мотивированных пре ступлений [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://emigration.russie.ru/news/1/11802_1.html
13. Василенко В.А. Международно-правовые санкции / В.А. Василенко. – К. : Изд-во “ВИЩА ШКОЛА”, 1982. – 230 с.
14. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения / В.А. Василенко. – К. : Изд. объединение “ВИЩА ШКОЛА”, 1976. – 267 с.
15. Верхотуров Д. Безумці хочуть воювати за воду [Електронний ресурс] / Д. Верхотуров // Агентство політичних новин. – Режим доступу : http://www.apn.ru/publications/article21253.htm
16. Вишневский Б.Л. Электоральная коррупция: формы, проявления, методы борьбы / Б.Л. Вишневский // Гражданское общество против коррупции в России. – СПб., 2002. – С. 238–255.
17. Волков С. Традиционная государственность и тоталитаризм. [Електронний ресурс] / С. Волков // сайт информационного агентства «Нетда». – Режим доступу : http://www.netda.ru/belka/texty/imper/imp-volk.htm
18. Гаджиєв К.С. Введение в геополітику / К.С. Гаджиев. – М. : Логос, 1998. – 415 с.
19. Ганнушкин П.Б. Клиника малой психиатрии [Електронний ресурс] / П.Б. Ганнушкин. – Режим доступу :
http://www.psychiatry.ru/lib_show.php?id=6
20. Герцензон А.А. Введение в советскую кримінологію / А.А. Герцензон. – М. : Юрид. лит., 1965. – 227 с.
21. Діордіца І.В. Кримінально-правова відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / І.В. Діордіца / Академія адвокатури України. – К., 2008. – 20 с.
22. Гловацький І.Ю. Українські адвокати Східної Галичини як захисники у кримінальних справах по обвинуваченню у вчиненні політичних злочинів у міжвоєнний період (1918–1939 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / І.Ю. Гловацький. – К., 2006. – 20 с.
23. Гусейнов Л.Г.огли Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов'язань у галузі прав людини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.11 / Л.Г. огли Гусейнов; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 36 с.
24. Голина В.В. Преступность: природа, сущность, проявление // Кримінологія в Україні та протидія злочинності : зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна. – О. : Фенікс, 2008. – С. 33–39.
25. Голодный бунт перерос в восстание [Електронний ресурс] / офіційний сайт телевізійного каналу НТВ, за матеріалами програми «Сегодня». – Режим доступу : http://news.ntv.ru/104981/
26. Государственная политика и управление : учебник в 2 частях. // Концепции и проблемы государственной политики и управления / под ред. Л.В. Сморгунова. – М. : РОССПЭН, 2006 г. – 384 с.
Ч. 1. – 384 с.
27. Государству Кучмы еще далеко до моральной политики, считает Кинах [Електронний ресурс] // Украинская правда 11.02.2002. – Режим доступу:
http://www.pravda.com.ua/ru/news/2005/8/5/19662.htm
28. Готліб Г. Нація і держава (новий підхід до етнічних конфліктів та обмеження суверенітету) / Г. Готліб. – Львів : Просвіта, 1997. – 136 с.
29. Грач Л. Навряд чи Партія регіонів піде на політичний злочин перед народом, склавши мандати [Електронний ресурс] // Реальна політика. –Режим доступу : www.ru.rpl.net.ua
30. Грачев А.С. Политический терроризм: корни проблемы / А.С. Грачев. – М. : Знание, 1982. – 64 с.
31. Грачев А.С. Политический экстремизм / А.С. Грачев. – М. : Мысль, 1986. – 269 с.
32. Громыко А.Л. Генезис политического режима России / А.Л. Громыко // Вестник МГИУ. Серия ¨Гуманитарные науки¨.– М. : МГИУ, 2002. – № 2. – С. 178–184.
33. Груздева А.П. Электоральная преступность: понятие и некоторые формы ее проявления в современной России / А.П. Груздева // Вопросы национальной безопасности в исследованиях правоведов : сборник научных трудов ; под ред. Г.Н. Горшенкова. – Сыктывкар, 2000. – С. 95–102.
34. Губрієнко О. Сучасні монархії у світі: загальний огляд / О. Губрієнко // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 5. – С. 36.
35. Гушер А.И. Проблема терроризма на рубеже третьего тысячелетия новой эры человечества [Електронний ресурс] / А.И. Гушер // Евразийский вестник. – № 3. – Режим доступу : http://www.e-journal.ru/euro-st3-3.html
36. Данилов-Данильян В.И. Глобальный дефицит пресной воды / В.І. Данилов-Данильян // Международная жизнь. – 2008. – № 8–9.
37. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку / И.Н. Даньшин. – Х. : Право, 1998. –144 с.
38. Декларация Лиги Наций об агрессивных войнах 1927 года // Гарантии безопасности по Статуту Лиги Наций. – М., 1937.
39. Дзюбко І.С. Політологія / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський. – К. : Вища школа., 1998. – 415 с.
40. Дмитриев Ю.А. Соотношение понятий политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества / Ю.А. Дмитриев // Государство и право. – 1994. – № 7. – С. 59.
41. Дрёмин В.Н. Права человека и криминализация общества (о негативных аспектах борьбы с преступностью) / В.Н. Дрёмин // Боротьба зі злочинністю та права людини : зб. наук. статей / под ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна. – О. : Фенікс, 2006. – С. 26–38.
42. Дрьомін В.М. Інституціональна теорія злочинності та криміналізація суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора. юрид. наук : спец. 12.00.08 / В.М. Дрьомін ; ОНЮА. – О., 2010. – 40 с.
43. Довідник ЦРУ США. Світова книга фактів [Електронний ресурс] // офіційний сайт ЦРУ США. – Режим доступу :
https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/
44. Долгова А.И. Криминология / А.И. Долгова. – 3-изд., перераб. и доп. – М. : Норма, 2009. – 384 с.
45. Дьяков С.В. Государственные преступления против основ конституционного строя и безопасности государства и государственная преступность / С.В. Дьяков. – М. : Норма, 1998. – 320 с.
46. Донской Д.И. Агрессия вне закона. Об общепринятом определении агрессии / Д.И. Донской. – М. : Междунар. отношения, 1976. – 152 с.
47. За міжнародними критеріями в Україні тотальна політична корупція // Народний оглядач [Електронний ресурс]. –Режим доступу : http://sd.org.ua/news.php?id=12943
48. Зелинская Н.А. Политическая преступность как предмет криминологических исследований / Н.А. Зелинская // Кримінологія в Україні та протидія злочинності : зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна. – О. : Фенікс, 2008. – С. 90–101.
49. Зелинская Н.А. К вопросу о генезисе и идентификации понятия "политическое преступление" в юридических науках и правоприменительной практике / Н.А. Зелинская // Следователь. – 2005. – № 9. – С. 44–50.
50. Зелинская Н.А. К вопросу о понятии политического преступления и политической преступности / Н.А. Зелинская // Вестник научных трудов Нижнекамского филиала Московского гуманитарно-экономического института. Серия 8 : Политическая криминология. – Нижнекамск, 2005. – С. 3–18.
51. Зелинская Н.А. Политические преступления в системе международной преступности. Одес.национ.юрид.акад. – Одесса: Феникс, 2003. – 400 с.
52. Зелинский С.А. Терроризм как преступная политика и политическое преступление / С.А. Зелинский // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць / голов. ред. С.В. Ківалов. – Одесса, 2000. – Вип. 8. – С. 219–224.
53. Зелинская Н.А. «Политическое преступление» в контексте выдачи террористов / Н.А. Зелинская // Юридический вестник. – 2000. – № 3. – С. 121–126
54. Егидес А.П. Как научиться разбираться в людях или психологический портрет личности [Електронний ресурс] / А.П. Егидес. – М.: Изд-во «ACT-ПРЕСС КНИГА», 2004. – 320с. – Режим доступу :
http://lib.ru/DPEOPLE/EGIDES/egides.txt
55. Електронний словник «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org
56. Єнікєєв М.Н. Основы судебной психологии. Психические свойства личности / М.Н. Єнікєєв. – М. : Изд-во РИО ВЮЗИ., 1982. – 183 с.
57. Жигалкіна А.Н. Курды Западной Азии в современной геополитической ситуации [Електронний ресурс] / А.Н. Жигалкіна // Центральная Азия и Кавказ. Центр социально-политических исследований. Издательский дом: CA&CC Press® AB(Швеция), 2003. – № 1. – Режим доступу : http://www.ca-c.org/journal/rus-01-2003/02.zigprimru.shtml
58. Жиленко И.М. Политическая организованная преступность – угроза национальной безопасности Российской Федерации / И.М. Жиленко // Преступность и законодательство. – М., 1997. – С.117–127.
59. Закалюк А.П. Курс сучасної кримінології: теорія і практика / А.П. Закалюк. У 3-х кн. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.
Кн. 1: Теоретичні засади та історія української
кримінологічної науки. – 424 с.
60. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 22. – Ст. 262.
61. Законодательная дефиниция: логико-гносеологические, политико-юридические, морально-психологические и практические проблемы : м атериалы Международного «круглого стола» (Черновцы, 21–23 сентября 2006 г.) / под ред. В.М. Баранова, П.С. Пацуркивского, Г.О. Матюшкина. – Нижний Новгород : НИИНПЦ «Юридическая техника», 2007. – 1456 с.
62. Замковой В.И. Терроризм – глобальная проблема современности / В.И. Замковой, М.З. Ильчиков. – М. : Изд-во ИМПЭ, 1996. – 80 с.
63. Зелинский А.Ф. Криминальная психология / А.Ф. Зелинский. – К. : Юринком Интер, 1999. – 237 с.
64. Ибрагимов С.Д. Ислам и внешняя политика арабских монархий Персидского залива в 80-е гг. / С.Д. Ибрагимов. – М. : «Наука», 1991. – 389 с.
65. Иванов Э.А. Транснациональная преступность как фактор угрозы государственной безопасности / Э.А. Иванов // Право. – 1997. – № 2. – С. 14–17.
66. Игнатенко В.И. Основы предупереждения антиобщественного образа жизни и рецидива преступлений несовершеннолетних (криминологические и пенитенциарные проблемы) : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.08 / Игнатенко В.И. – Рязань, 1993. – 339 с.
67. Иншаков С.М. Криминологическая характеристика и предупреждение политической преступности // Криминология : учебник / С.М. Иншаков / под ред. Г.А. Аванесова [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юнити Дана, 2005. – 480 с.
68. Иншаков С.М. Криминология : ученик / С.М. Иншаков. – М. : Юрисп-я, 2000. – 432 с.
69. Иншаков С.М. Зарубежная кримінологія / С.М. Иншаков. – 2-е изд. – М. : Юнити-Дана; Закон и право, 2003. – 375 с.
70. Исса А.С. Вооруженные конфликты в Персидском заливе в 80-х и 90-х годах / А.С. Исса. – М. : «Знамя», 1993. – 325с.
71. Кабанов А.П. Виктимогенность криминогенных политических режимов как одно из перспективных направлений криминальной политической виктимологии [Електронний ресурс] / А.П. Кабанов // Сибирский юридический вестник. – 2004. – № 1. – Режим доступа :
http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1160220
72. Кабанов П.А. К вопросу о понятии тоталитарной преступности в советском государстве / П.А. Кабанов // Следователь. – 1998. – № 5. – С. 61–64.
73. Кабанов П.А. Криминальная политическая антропология как частная политико-криминологическая теорія : лекція / П.А. Кабанов. – Нижнекамск : Нижнекамский филиал МГЭИ, 2006. – 55 с.
74. Кабанов П.А. Международная политическая преступность как вид государственного криминального политического экстремизма: понятие, сущность, виды / П.А. Кабанов // Безопасность бизнеса. – М. : Юрист, 2006. – № 3. – С. 12–15.
75. Кабанов П.А. О соотношении понятий государственная и политическая преступность / П.А. Кабанов // Следователь. Федеральное издание. – М, 1999. – № 9. – С. 13–16.
76. Кабанов П.А. Политическая коррупция в России: криминологическая характеристика и меры сдерживания / П.А. Кабанов. – Нижнекамск, 1998. – С. 49.
77. Кабанов П.А. Политическая преступность: понятие, сущность, виды, причины, личность политического преступника, меры противодействия (криминологическое исследование) : дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.08 / Кабанов П.А. – Екатеринбург, 2008. – С.148.
78. Кабанов П.А. Политическая преступность: понятие, сущность, виды, причины, личность политического преступника, меры противодействия (криминологическое исследование) : автореф. дис. на соискание научн. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.08 / Кабанов П.А. – Екатеринбург, 2008. – 60 c.
79. Кабанов П.А. Политическая преступность: сущность, причины, предупреждение / П.А. Кабанов. – Казань : Новое знание, 2006. – 360 с.
80. Кабанов П.А. Теоретические проблемы российской политической криминологии в начале ХХІ в. / П.А. Кабанов // Следователь. – 2002. – № 11. – С. 45.
81. Кабанов П.А. Тоталитарная преступность должностных лиц советского государства / П.А. Кабанов // Власть: криминологические и правовые проблемы. Российская криминологическая ассоциация. – М., 2000. – С. 363.
82. Кабанов П.А. Электоральная криминология как частная теория российской политической криминологии: определение предметного поля / П.А. Кабанов // Следователь. – 2003. – № 6. – С. 52–55.
83. Кабанов П.А. Электоральная преступность в России: понятие, сущность, причины, предупреждение : лекція / П.А. Кабанов, А.П. Свигузова. – Нижнекамск : Нижнекамский филиал МГЭИ, 2005. – 76с.
84. Кабанов П.А. Тоталитарная преступность как разновидность государственного криминального политического экстремизма: Понятие, сущность, формы проявления и перспективы исследования / П.А. Кабанов // Следователь. – 2006. – № 1. – С. 37–46
85. Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 г. / П. Кальвокоресси П. в 2-х кн. – М. : «Международные отношения», 2000. Кн. 2. – 464 с.
86. Кальман О. Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні проблеми запобігання [Электронный ресурс] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.08. – Х., 2004. Режим доступу :
http://www.lawbook.org.ua/aref/12.00.01/052.shtml
87. Кальман О. Г. Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією / О.Г. Кальман // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 3 (14). – С. 161–168.
88. Канцір В.С. Політико-психологічні особливості міжнародного тероризму / В.С. Канцір // Актуальні проблеми держави та права: збірник наукових праць / редкол. : С.В. Ківалов(голов.ред) та ін. – Одеса : Юридична література, 2009. – Вип. 47. – С. 313–319.
89. Карикатуры на пророка Мухаммеда. [Електронний ресурс] // Электронное периодическое издание «Лента.ру». 19.06.2008. – Режим доступу : http://www.lenta.ru/story/muhammed/
90. Капто А.С. Право войны / А.С. Капто // Право и политика. – 2001. – № 1. – С. 3.
91. Квон Д.А. Политическая преступность как политико-правовой феномен. Теоретико-методологические подходы. [Электронный ресурс] / Д.А. Квон, А.В. Рыбаков // Вестник РУДН, сер. Политология, 2006. – № 7. Режим доступу : http://www.rudn.ru/
92. Квон Д.А. Политическая преступность: проблема концептуализации и актуал. практики : автореф. дис. на соискание научн. ступени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 / Д.А. Квон ; Моск. авиац. ин-т. – М., 2008. – 28 с.
93. Кіссе А.І. Етнічний конфлікт: теорія і практика управління : монографія / А.І. Кіссе. – К. : Логос, 2006. – 380 с.
94. Клименко Б.М. Территориальная целостность государств / Б.М. Клименко // Во имя мира. Международно-правовые проблемы европейской безопасности. – М. : Наука, 1977. – С. 73–82.
95. Козочкин И.Д. Уголовное право США: успіхи и проблемі реформирования / И.Д. Козочкин. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2007. – 478 с.
96. Комаровський Л.Л. Робота інституту міжнародного права з питань видачі злочинців / Л.Л. Комаровський // Русская мисль. –1884. – № 1. – С. 53.
97. Конвенция о мирном решении международных столкновений 1907 года // Международное право в документах / сост. Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – М., 1997.
98. Кондратьев Н.Д. Большие циклы коньюнктуры и теория предвидения. Избранные труды / Н.Д. Кондратьев. – М. : Экономика, 2002. – 767 с.
99. Конончук С. Кто отберет шансы у политической коррупции? / С. Кокончук // День. – 2009. – № 203.
100. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебник. В 4-х т. /отв. ред.. Страшун Б.А. – М.:БЕК., 1996. Т. 1–2. –778 с.
101. Коршунов В.О. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби : дис... канд. політ. наук : спец. 23.00.02. / В.О. Коршунов; Дніпропетр. нац. ун-т. – Д., 2008. – 210 с. [Електронний ресурс] / Електронна бібліотека. – Режим доступу : http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/343161.html
102. Корж І. Політична корупція та правова безпека України / І. Корж // Право України. – 2009. – № 6. – С. 55–60.
103. Кравченко И.И. Бытие политики / И.И. Кравченко. – М. : ИФ РАН, 2001. – 114 c.
104. Криминология. Словарь-справочник / состав. Х.Ю. Курнер; пер. с нем. Отв. ред. перевода А.И. Долгова. – М. : Норма, 1998. – 400 с.
105. Криминология: Общая часть / Беляев Н.А., Волгарева И.В., Кропачев Н.М. и др.; под ред. В.В. Орехова. – СПб. : Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1992. – 216 с.
106. Криминология : учебник / под. ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М. : Юрид. лит., 1988. – 384 с.
107. Криминология: учебник / под. ред. А.И. Долговаой. – М. : Издательская группа ИНФРА, 1997. – 784 с.
108. Криминология : Учебник / под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – М. : Юрист, 2005. – 734 с.
109. Крушинський В.Ю., Манжола В.А. Міжнародні відносини та світова політика. 1945–1980. Дати. Події. Факти : Навч. посібник / В.Ю. Крушинський, В.А. Манжола. – К. : Либідь, 2007. – 192 с.
110. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии): учеб. пособие / Н.Е. Крылова, А.В. Серебренникова. — М. : Зерцало, 1998. – 208 с.
111. Костенко О.М. Культура і закон – у протидії злу : монографія / Костенко О.М.. – К. : Атіка, 2008. – 352 с.
112. Костенко О.М. Тероризм (кримінологічні та кримінально-правові аспекти) / О.М. Костенко // Кримінальне право України. – 2006. – № 2. – С. 3–9.
113. Кузнецова Н.Ф. Политизация преступности и криминализация политики / Н.Ф. Кузнецова // Преступление и наказание. Криминализация России как социально-политическое явление : материалы дискуссии; МГУ. – М., 2004. – Вып. 3. – С. 58–76.
114. Ксавье Раффе. Актуальні проблеми Європи. Тероризм / Ксавье Раффе. – М., 1997. – Вип. № 4. – С. 16.
115. Кудрявцев В.Н., Кондрашков Н.Н., Лейкина Н.С. Личность пре ступника / В.Н. Кудрявцев, Н.Н. Кондрашков, Н.С. Лейкина. – М. : Юрид. лит., 1975. – 175 с.
116. Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Криминология : учебник / В.Н. Кудрявцев, В.Е. Эминов. – М. : Юристъ, 1999. – 512 с.
117. Кузнецова Н.Ф., Лейкина Н.С. Криминологический аспект соотношений социального и биологического / Н.Ф. Кузнецова, Н.С. Лейкина // Сов. государство и право. – 1977. – № 9. – С. 110.
118. Кулаков А.Ф. Понятие и классификация политической преступности / А.Ф. Кулаков // Вестник научных трудов Нижнекамского филиала Московского гуманитарно-экономического института. Серия 8 : Политическая криминология. – Нижнекамск, 2002. – С. 32–46.
119. Кулаков А.Ф. Политическая преступность: криминологический и правовой аспекты. [Электронный ресурс] : Дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. – М. : РГБ, 2003. – 186 с . – Режим доступу :
http://diss.rsl.ru/diss/03/0576/030576010.pdf
120. Кульков М.О. Коллизии права наций на самоопределение и принципа территориальной целостности государства / М.О. Кульков // Материалы научной сессии. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2003. – Вып. 1. – С. 194–196.
121. Лаврин А. Анатомия убийства. Словарь убий / А. Лаврин. – М. : АСТ, 1997. – 408 с.
122. Ланцов С.А., Террор и терористы. [Электронный ресурс]: Электронный словар / С.А. Ланцов. – Спб., 2004. – Режим доступу : www.slovari.yandex.ru
123. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов / М.М. Лебедева. – М. : Аспект Пресс, 1997. – 270 с.
124. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність / О.М. Литвак. – К., 2000. – 277 с.
125. Литовкин Д. Торговля оружием: американцы посчитали доходы в чужом кармане [Електронний ресурс]: // Известия 08.09.09 / Д. Литовкин. – Режим доступу : http://www.izvestia.ru/armia2/article3132768/
126. Ліпкан В.А. Національна безпека України: кримінально-правова охорона : навч. посібник / В.А. Ліпкан. І.В. Діордіца . – К. : КНТ, 2007. – 292 с.
127. Ломброзо Ч., Ляски Р. Политическая преступность и революция по отношению к праву, уголовной антропологии и государственной науке / Ч. Ломброзо, Р. Ляски / в пер. К.К. Толстого. В 2-х ч. – СПб. : Издание редакции «Нового журнала литературы, искусства и науки» (Ф.И. Булгакова); Типография Х.И. Бреденфельд и Ко, 1906. – 255 с.
128. Лукашук І.І. Международное право / І.І. Лукашук. – М. : БЕК, 1997. – С. 371.
129. Лукашук И.И. Международное право: особенная часть : учебник для студентов юрид. фак.-тов и вузов / И.И. Лукашук [Изд. 3-е, перераб. и доп.]. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 517 с.
130. Лунеев В.В. «Политическая преступность» / Лунеев В.В. // Государство и право. –1994. – № 7. – С. 107–121.
131. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: мировые, региональные и российские тенденции / Лунеев В.В. [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 912 c.
132. Лунеев В.В. Политическая преступность в России: прошлое и настоящее / Лунеев В.В. // Общественные науки и современность. –1999. – № 5. – С. 66–79.
133. Лунеев В.В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профілактика / Лунеев В.В. – М., 1980. – С. 52
134. Лутфуллин Р.Р. Государственно-правовой механизм репрессий тоталитарного режима в СССР(1929–1953 годы) / Лутфуллин Р.Р. // Следователь. – 2002. – №3. – С. 43.
135. Лутфуллин Р.Р. Признаки тоталитаризма как политико-правового явления / Лутфуллин Р.Р. // Вестник научных трудов Нижнекамского филиала Московского гуманитарно-экономического института. Серия 8: Политическая криминология. – Нижнекамск : Изд-во Нижнекам. ф-ла МГЭИ, 2002. – С. 68–91.
136. Ляхов Е.Г. Терроризм и межгосударственные отношения / Е.Г. Ляхов. – М. : Междунар. отношения, 1991. – 213 с.
137. Максаковский В. Африка – континент конфликта. [Электронный ресурс]: // География. – 2003. – № 41 / Максаковский В. – Режим доступу :
http://www.gim7.nios.ru/main/page_geo/Afrika.htm
138. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин : підручник / М.З. Мальський, М.М. Мацях. [2-е вид., перероблене і доп.]. – К. : Кобза, 2003. – 528 с.
139. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов / Мартенс Ф.Ф. [5-е изд., доп. и испр.]. – Спб. : М-ва пут. сообщ. (А. Бенке) , 1904. Т. 1. – 468 с.
140. Мартынов Б. «Реликтовые» и потенциальные конфликты в Латинской Америке [Электронный ресурс]: // Международные процессы. Т. 4. – №2(11). – 2006 / Мартынов Б. – Режим доступу :
http://www.intertrends.ru/eleventh.htm
141. Медицький І.Б. Концептуальні засади кримінологічної (профілактичної) політики / Медицький І.Б. : матеріали науково-практичного семінару [«Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності»]. – М., Івано-Франківськ, 2006. – С. 61.
142. Медицький І.Б. Кримінологічна (профілактична) політика незалежної України / Медицький І.Б. // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні : матеріали Всеукраїнської міжвузівської наук. конф. молодих вчених та аспірантів. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 316–320.
143. Международная преступность / Карпец И.И.; отв. ред. Кудрявцев В.Н. – М. : Наука, 1988. – 112 c.
144. Мелешко Н.П. Философия коррупции и преступности: проблемы совершенствования государственной власти и права / Н.П. Мелешко // Философия права. Научно-теоретический журнал. – Ростов-на-Дону : Изд-во Рост. Юрид. ин-та МВД РФ, 2004. – № 3. – С. 24–32.
145. Миронова В.О. Проблеми кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни : монографія / Миронова В.О. / за заг. ред. д-ра юрид. наук. проф. В.П. Ємельянова. – Х. : Право, 2007. – 152 с.
146. Міністр внутрішніх справ України доповів народним депутатам про стан справ щодо забезпечення охорони громадського порядку [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://mvsinfo.gov.ua/official/2007/04/060407_1.html
147. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 p. та 2001 p.) / Навроцький В.О. – К., 2001. – 272 с.
148. Непал [ Електронний ресурс]. // Электронная газета «NEWSru.com». – Режим доступу :
http://www.newsru.com/background/01feb2005/nepalbckg.html
149. Неч