ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ ТА ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. М.П. ДРАГОМАНОВА

УДК 321.01:124.4
На правах рукопису

Корнієнко Валерій Олександрович

ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ ТА ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

23.00.03. — політична культура та ідеологія
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Науковий консультант:
доктор філософ.наук
Волинка Григорій Іванович

Київ - 2002

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………..………................ 4

РОЗДІЛ 1 ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ВИМІР
1.1 Теоретичний статус та методологічний арсенал дослідження
політичного ідеалу …………………………………………….............. 14
1.2 Плюралізм політичних ідеалів та політична істина…………….................45
1.3 Межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі…............... 57
1.4 Субординаційні та координаційні зв’язки політичного ідеалу:
національні ідея, ідеологія, мрія, політичні віра та міф ..….…................ 70

РОЗДІЛ 2 АНТИЧНІ КОРІННЯ ПОЛІТИЧНОГО ІДЕАЛУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
2.1 Політичні ідеали Стародавньої Греції докласичної доби……................... 84
2.2 Класики античного політичного ідеалу…………..…………...................... 95
2.3 Практична природа політичного ідеалу Стародавнього Риму................. 109
2.4 Плюралізм політичних ідеалів античності та їх синтез
в ідеалі релігійному……………………..…………................................. 122

РОЗДІЛ 3 СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС І ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО ІДЕАЛУ
3.1 Гуманістична спрямованість політичного ідеалу епохи
Відродження………………………………....................................... 150
3.2 Конструктивні параметри політичного ідеалу Нового
часу й епохи Просвітництва……………........................................ 158
3.3 Особливості розвитку ідеалу соціалізму у Новий час…......................... 183
3.4 Соціалістичний ідеал в українській соціально-політичній
думці новітнього періоду................................................................................... 197
РОЗДІЛ 4 СИНЕРГЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИБОРУ ПОЛІТИЧНОГО ІДЕАЛУ
4.1 Синергія політичного ідеалу в просторово-часовому континуумі………………….….………................................................. 224
4.2 Еволюційно-усталені елементи політичного ідеалу як продукт
суспільного вибору….……..…..…………........................................... 247
4.3 Рецепція і креативні можливості реалізації ідеалу соціальної, правової держави в сучасному суспільстві……………….……......…….................. 274

РОЗДІЛ 5 ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ — СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ ЛЮДСЬКОГО ВИМІРУ ПОЛІТИКИ
5.1 Політичний ідеал як система цінностей .................................................... 297
5.2 Смисложиттєві принципи особистості в процесі вибору та втілення
політичного ідеалу…….......................................................................... 322
5.2 Політична модернізація та принцип ефективності функціонування політичного ідеалу в сучасних умовах ..…….....……………………… 344

ВИСНОВКИ…………………………………...................................................... 371

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……….…......................................... 384

ВСТУП

Дослідження проблеми еволюції політичного ідеалу обумовлено теперіш-ньою суспільною ситуацією, яка потребує вивіреного знання, має потребу в ідеалі, як путівникові, в якому переосмислюються розхожі констатації із приводу най-кращої облаштованості суспільства сьогодні. Згідно енциклопедичного визначення, політичний ідеал — це “ціннісно-світоглядне відображення та впорядкування соціально-політичних реалій у вигляді мети, образів, уявлень про майбутнє; взі-рець досконалості, котрий виступає для суб’єктів політики й широких верств на-селення моделлю бажаного, критерієм оцінки дійсності з позицій віддаленої мети” [ , 139-140].
Отже поняття ідеалу виражає одночасно найвищу цінність і найвищу мету. Проте ця граничність ідеалу є конкретно-історичною. З кожною новою епохою вона видозмінюється, причому, відбувається переоцінка, уточнення, конкретизація фундаментальних цінностей і цілей. Політичний ідеал ніколи не залишався не-змінним і історія людства не знає статичних ідеалів, що застигли у власній доско-налості. У відповідності з принципом історизму, що є одним із найбільших відк-риттів філософсько-політичної думки, ніякий ідеал не може бути створений одного разу і на всі часи, а "вічність" ідеалу полягає лише в тому, що людство має потребу в ньому, як в принципі бажаного [ , 142]. Образ бажаного майбутнього є не-від'ємною приналежністю людини, а, виходить, їй потрібна опора на певні ідеали. Ідеал, як правило, і виражає спрямованість у майбутнє, притому у таке майбутнє, яке вільне від негативних властивостей минулого і дійсного. Звідси  важливість розгляду ідеалу під кутом взаємозв’язку дійсного, минулого і майбутнього. Акту-альність цього пов’язана також і з тим, що постсучасне суспільство, як показують сучасні дослідження [ ], навіть якщо воно формується фрагментарно, як це відбу-вається в Україні, здатне стати носієм і репрезентантом епохальної зміни ціннісних орієнтацій. Разом з тим, як вважає В. Воронкова, задля збереження нерозривності тканини суспільного організму минулої, сучасної і наступної епох замало введення у контекст сучасності елементів минулого. Потрібні “мобілізація пізнавального потенціалу попередньої епохи”, а також “рівноправ’я пізнавальних парадигм і стилів мислення, визнання їхньої самоцінності” [ , 62].
Всякий ідеал неодмінно відображає окремі властивості, тенденції об'єктивної дійсності і базується на певних знаннях. Тим часом, сучасний стан нашого те-оретико-політичного знання визначеністю ніяк не відрізняється. І не тільки тому, що історія останніх десятиліть змусила засумніватися в безумовній надійності й універсальності якогось конкретного (приміром, комуністичного) ідеалу. На його прикладі історія ще раз виявила, як важкі соціальні, інтелектуальні, етичні наслідки поклоніння ідеалу як ідолу, коли люди ставали, по суті, його заручниками. Крім того, ще однією причиною, яка ставить під сумнів універсальність будь-якого по-літичного ідеалу, пов'язана з тим, що світ радикально змінився. Соціальна історія стрімко прискорює свій біг і також стрімко перетворюється в глобальну історію. Тому питання сьогодні полягає в тому, чи можна в принципі прикладати ідеали, "сконструйовані" у минулі епохи, до цього якісно нового світу, у якому всі країни і народи виявилися тісно взаємозалежними? Відбулося якісне зрушення у самих основах світосприйняття, загальноцивілізаційної ментальності [ , 15].
Отже, з одного боку, оцінка дійсного стану будь-якої системи, що розвива-ється, не буде повною і глибокою, якщо не розкриті об'єктивні тенденції її розвит-ку, не виявлені перспективні її сторони і стан. Але, з іншого боку, людина не може керуватися лише прагматикою і при цьому залишатися людиною, а без відповід-ного ідеалу суспільство не зможе створювати свого власного буття: невідомі резе-рви і джерела суспільного самовідтворення, шляхи і лінії колективної творчості. Інтегральна оцінка перспектив розвитку суспільства також відбувається за допо-могою ідеалів, що акумулюють у собі політичні інтереси різноманітних індивідів, соціальних груп населення. Тому пошук політичного ідеалу, можливо, навіть яко-їсь політичної утопії, без якої не може існувати людство  відбувався в будь-якому суспільстві [ ]. Звідси – соціально-політичний контекст актуальності дослі-дження.
Проте для того, щоб зрозуміти, як можуть ідеали впливати на розвиток лю-дини і суспільства, виникає необхідність у дослідженні діалектичного змісту полі-тичного ідеалу. Так, серйозні питання виникають при дослідженні проблеми від-чуженості і присвоєння ідеалів, коли практично на кожному соціально-значимому етапі розвитку суспільства можна спостерігати спроби перетворення конкретного історичного ідеалу в ідеал історії. Це вказує на практичну актуальність досліджен-ня, пов'язану в тому числі із виявленням помилкових ідеалів, якими можуть керу-ватися у своїй життєдіяльності індивід, соціальна група або суспільство в цілому. Воно відкриває можливість для прогнозування подій у соціально-політичній сфері, що також має істотне практичне значення.
Сьогодні існує певний дефіцит в уявленні про засоби регуляції ставлення до ідеалів. Для нашої колишньої нормативної комуністичної конструкції характерно було виховання "правильного" ставлення до ідеалів, для чого використовувалися певні технології, орієнтовані по суті, на маніпулювання свідомістю. Практика по-казала в одних випадках їхню ефективність, в інших  неефективність. Проте, і сьогодні маніпулювання свідомістю громадян із боку владних структур не втрати-ло своєї актуальності, що вказує на необхідність розібратися в технологіях конс-труювання політичних ідеалів. Для розв'язання саме практичних вузлів відношень до політичних ідеалів, у розвитку самих ідеалів сьогодні не можна просто продов-жувати удосконалення теоретичних уявлень про них, пов'язаних із якимось консе-рвативним синдромом, із технократичними ілюзіями, з обґрунтуванням "дисцип-лінарного ентузіазму" тощо. Сьогодні необхідна нова основа для іншої точки зору на процеси, що визначають існування і функціонування політичного ідеалу. Пот-рібна реальна картина визначення діалектики його меж у політичній свідомості. При цьому слід мати на увазі, що сама постановка питання про дослідження су-б'єктивної спроможності до побудови віяла бажаних перспективних станів, спро-можність вибору контролю є викликом для представників теоретичних концепцій, що захищають закон непогрішності вищих рівнів управління, хоча у явній зовніш-ній формі дію цього закону сьогодні виявити не просто. У ситуації, коли ідеали і групи, що контролюють звертання до них, сакралізуються, досить важко визначити реальний ступінь розробок практичних проблем регуляції ставлення до ідеалів. Немаловажною серед них є і проблема зняття відчуженості ідеалів.
Виявляється суперечливою ситуація й у методологічному відношенні: з од-ного боку, ідеали  це предмет діалектичного дослідження, що представляють собою специфічну форму вирішення соціальних протиріч. З іншого боку, сам іде-ал, своєю еволюцією визначає розуміння діалектики, особливо в її центральних фрагментах  про протиріччя і теорію заперечення. Тому пошук і використання різноманітних засобів дослідження визначає його методологічну актуальність.
Саме ступінь втілення ідеалу, як видається, є критерієм переходу від менш "досконалого" до більш "досконалого" стану суспільства. Так, однією з негативних тенденцій сучасності є сила інерції індустріалізму та пов'язаних з ним загаль-носвітових стереотипів, зокрема орієнтацій на ідеї прогресу і поступального роз-витку, особливо стійких на теренах Незаходу. В Україні такі стереотипи залиша-ються стійкими "навіть на парламентському рівні, продовжуючи використовувати спрощену догму, по-перше, про формаційну структуру історичного процесу, і, по-друге, про лінійно-висхідну природу цього процесу" [ , 9]. Така ситуація потребує переорієнтації економічних відносин, конвергентного переходу до постсоціалізму і посткапіталізму з метою подолання індустріалізму, зміни у світовому масштабі і в Україні, як невід'ємній частині світової спільності, характеру ставлення людей до природи, техніки і праці, що може відбуватися на основі певних соціальних ідеалів. Звідси стає очевидним, що не може бути ніякого "об'єктивного" критерію со-ціального прогресу, незалежного від соціальних ідеалів [ , 112]. Тут виникає аксе-ологічний ціннісний зміст ідеалів: їх можна розуміти як цінності із складною структурою [ ], що також ще чекають свого концептуального оформлення.
Незважаючи на різноманіття ідеалів, що виробила людська свідомість, можна назвати основні з них, біля яких зосереджувався в кожну історичну епоху розвиток політичної думки. Дисертант виділяє три основних типи політичного ідеалу: античний, релігійний (християнський) і громадянський (правовий). Він свідомо йшов на те, щоб показати розвиток широкого спектра ідеалів у соціально-культурному контексті, не диференціюючи різко саме політичний ідеал. У наступні епохи можна спостерігати тенденцію до такої диференціації ідеалу в духовній діяльності відповідно до диференціації форм суспільної свідомості. У зв'язку з цим з'являється можливість більш конкретного, але і більш вузького висвітлення суті саме політичного ідеалу, відособленого і самостійного щодо ідеалів гносеоло-гічного, релігійного, естетичного, морального тощо.
Тому, продовжуючи дослідження еволюції політичного ідеалу дотепер, ав-тор у заключних підрозділах доводе визначення політичного ідеалу до його виразу в принципах політичного мислення, що можуть стати конструктивними парамет-рами розробки основних концепцій політичного ідеалу сучасності.
Обраний напрям дослідження пов’язаний з проблематикою Науково-експертної ради Міносвіти за фаховим напрямком “Філософія” і включений в ко-ординаційний план: “Українська філософська антропологія у контексті світової філософії". Автор дисертаційного дослідження був у 1996-1998 рр. керівником на-уково-дослідної фундаментальної роботи “Філософсько-антропологічні принципи як основа розбудови українського суспільного ідеалу” (шифр 90-Д-190), затвер-дженою Міністерством освіти; відповідальним виконавцем фундаментальної НДР “Політичний ідеал в системі філософсько-антропологічних принципів” (шифр 90-Д-209), що також включена в координаційний план Міносвіти на 1999-2000 рр.
Метою дисертаційного дослідження є виявлення на основі критичного ана-лізу еволюції політичного ідеалу та теоретичних узагальнень варіантів його вибо-ру, більш монолітного та інтегративного політичного ідеалу, такої його моделі, котра органічно пов’язана з національною ідеєю і має підстави для втілення в умовах сучасного суспільного розвитку.
Досягнення сформульованої вище мети дослідження, на погляд дисертанта, потребувало вирішення таких дослідницьких завдань:
— виявити теоретичний статус та методологічний арсенал політичного ідеа-лу;
— дослідити, якою мірою співвідноситься плюралізм політичних ідеалів су-часного суспільства із політичною істиною;
— визначити межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі;
— визначити спільність функцій, принципів та закономірностей політичного ідеалу, національної ідеї та національної мрії; ідеології, політичної віри та міфу;
— простежити античні коріння політичного ідеалу та їх подальший розвиток в умовах суспільного прогресу;
— розкрити синергетичні аспекти еволюції політичного ідеалу в просторово-часовому континуумі;
— виокремити еволюційно-усталені елементи політичного ідеалу, що прой-шли апробацію часом та існують сьогодні, переплітаючись у розмаїтті систем по-літичного устрою;
— дослідити креативні можливості реалізації ідеалу соціальної, правової держави в сучасному суспільстві;
— розкрити сутність політичного ідеалу в системі людського виміру політи-ки через принцип цілісності і формалізації соціальних цінностей у просторі полі-тичного ідеалу; принцип морального плюралізму, свободи особистості в проблемі вибору політичного ідеалу; принцип критичної рефлексії;
— показати співвідношення політичної модернізації та ефективності функ-ціонування політичного ідеалу в сучасних умовах;
Наукова новизна одержаних результатів. В загально-пізнавальному аспекті вона пов’язана із приростом нових знань з досліджуваної проблеми. У ході розро-бки даної теми фактично вперше здійснено комплексне дослідження еволюції по-літичного ідеалу в філогенезі та онтогенезі.
Автором запропоноване його власне визначення та періодизація розвитку, обґрунтовано положення про те, що соціально-правовий тип політичного ідеалу виступає відносним завершенням історичного процесу і одночасно є критерієм оцінки всього еволюційного процесу.
В дослідженні розроблено концепцію політичного ідеалу, котра спирається на класичну теорію розвитку суспільства, сутність якої розкривається в процесі порівняльно-історичного аналізу прояву та вибору політичного ідеалу в різні істо-ричні епохи, виявленні головних політологічних характеристик в його формуванні, серед яких головними є технологізація мислення, антропологічні принципи його формування, гуманізація, синергія, характерні межі існування в політичній сві-домості, вплив моди тощо. У процесі розробки та апробації концепції було сфор-мульовано і розкрито наступні положення, котрі, на думку автора, містять наукову новизну та у вигляді тез висуваються на захист:
1. Комплексно досліджено еволюцію політичного ідеалу та здійснено його періодизацію.
2. Створено та обґрунтовано концепцію політичного ідеалу, згідно з якою політичний вибір нерозривно пов’язаний із політичними ідеалами, а розуміння ро-звитку суспільства припускає розгляд політичного ідеалу як частини суспільної (колективного) свідомості.
3. Розкрито та обґрунтовано теоретичний статус та методологічний арсенал дослідження політичного ідеалу, з філософсько-політологічної точки зору проана-лізовано співвідношення плюралізму політичних ідеалів з політичною істиною; виявлено субординаційні та координаційні зв’язки політичного ідеалу з націона-льною ідеєю, ідеологією, мрією, політичною вірою та міфом.
4. Розкрито джерела виникнення політичного ідеалу, які лежать у процесі діяльності людей, породжуючи потребу в управлінні виробництвом і обміном в організаціях, у тому числі політичну діяльність по управлінню державою, яка не можлива без певного політичного ідеалу.
5. Суттєво уточнено зміст політичного ідеалу, який містить у собі велику кількість нормативів діяльності, рекомендацій, що робити, щоб втілити ідеал у дійсність; способи його втілення в реальність, а також різноманітні ритуали (від пісень до смолоскипових ходів уночі); міфи; пропаганду; обґрунтування необхід-ності жертв в ім'я майбутнього і т.п.
6. Уточнено, що у відповідності видам діяльності виникають різні види іде-алів і їхня ієрархія. Уся сукупність цих ідеалів створює струнку систему, що утворює в свою чергу суспільний ідеал, який представляє собою лімітрофну форму універсальних цінностей. На певних етапах життєдіяльності суспільства, у за-лежності від рівня його розвитку, тих цілей і завдань, що воно ставить перед со-бою, можна спостерігати пріоритетність, домінування того або іншого виду ідеалу.
7. В межах синергетичної теорії суттєво переосмислено проблему критеріїв соціального прогресу. Показано, що останній являє собою ланцюг таких мутацій соціальної системи, за яких досягається певний ступінь реалізації деякого загаль-нозначущого ідеалу. Саме ступінь реалізації ідеалу і є критерієм переходу від менш "досконалого" до більш "досконалого" стану суспільства. Не може бути ніякого "об'єктивного" критерію соціального прогресу, незалежного від соціально-політичних ідеалів.
8. Розкрито положення про те, що розвиток суспільства породжує різні мо-жливості в співвідношенні соціального порядку і хаосу: політичні ідеали, які абсо-лютизують соціальний порядок, приводять до появи різних видів тоталітаризму (комуністичного чи нацистського). Політичні ідеали, що перебільшують хаос (свободу), ведуть до анархізму. А ідеали, засновані на синтезі соціального порядку і свободи, породжують можливість побудови соціальної правової держави.
9. Вперше обґрунтовано принцип граничності, відповідно до функціону-вання політичного ідеалу в суспільній свідомості. Спираючись на принципи сине-ргетичної теорії, обґрунтовано вибір політичного ідеалу як універсального механі-зму розвитку соціальної системи.
10. Досліджено механізм вибору того чи іншого політичного ідеалу окремою особистістю та соціальною групою, механізм функціонування політичного ідеалу, що є дієздатним у двох відношеннях — як стимулятор задуму, політичної моделі і її здійснення і як свідчення її невдачі.
11. Вперше досліджено, що в умовах політичної модернізації політичний ідеал являє собою артефакт (тобто штучне утворення), він спеціально "виготовля-ється" владою і при цьому використовується нею для досягнення певних задумів і цілей.
12. Дістало подальший розвиток положення про те, що складність проблеми вибору політичного ідеалу може бути визначена не стільки різноманіттям ідеалів, скільки наявністю ідеалів помилкових і істинних. Помилковий ідеал — той, що об'єктивно веде до руйнації й особистості, і суспільства. Істинний ідеал — той, що дозволяє людині удосконалювати саму себе і намагатися зробити світ чистішим, світлішим, добрішим.
Новизна відображається також в принципових засадах вирішення проблем дослідження: по-перше, це відзначено в тому, що автор пропонує не якийсь новий конкретний історичний ідеал соціального розвитку, а в тому, що йдеться про ро-боту з соціальними моделями, в яких реалізуються своєрідні тенденції. В свою чергу, в цих тенденціях існує внутрішній логічний каркас, котрий автор насамперед намагався виявити в процесі дослідження, відповідні елементи "усталеності” політичного ідеалу, що пройшли своєрідну апробацію часом та існують сьогодні .
Дослідження, що проведено дисертантом, не може претендувати на рекоме-ндації будь-яких постанов та наказів. Воно являє собою лише розробку певних моделей політичного ідеалу, котрі можуть послужити як основою для розробки політичних програм так і орієнтирами політичної діяльності.
В методологічному аспекті автор переходить до вирішення відповідного протиріччя, де під еволюцією політичного ідеалу мається на увазі його перехід від плюралізму до синтезуючої єдності в процесі вибору, що вирішує вказане проти-річчя, а не лише відзначає факти, що його обумовлюють.
Висновки, що отримані в результаті дослідження, а також зібраний автором матеріал можна використати як базу для подальшого дослідження проблем полі-тичного ідеалу, у процесі викладання соціально-політичних дисциплін, розробки курсі в лекцій з політології, соціальної філософії, історії.
Результати дослідження та його матеріали доповідалися на II Українському Конгресі філософів (червень 1995 р.), на наукових семінарах кафедри соціології, соціально-політичних відносин та права Вінницького технічного університету, за-сіданнях Філософського товариства м. Вінниці, кафедрі філософії гуманітарних наук Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедрі філо-софії національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.
Основні ідеї роботи апробовувалися також в процесі читання лекційного ку-рсу "Історія розвитку соціально-політичної думки" з теорії соціально-політичних відносин на кафедрі соціології Вінницького технічного університету.
Основні результати дослідження були використані для підготовки доповідей та виступів на Міжнародній науково-практичні й конференції "Політика і влада" (Запоріжжя,1993); науково-методичній конференції "Методологические проблемы инженерной деятельности (Винница,1993); міжнародній науково-практичній кон-ференції "Шляхи підвищення ефективності підготовки педагогічних робітників" (Бар,1993); республіканській науково-практичній конференції "Етика управління та сучасний менеджмент" (Запоріжжя,1995); міжнародній конференції з проблем стародавньої грецької філософії "VII Аристотелевські читання" (Маріуполь,1996); міжнародній конференції з проблем стародавньої грецької філософії "VIII Аристо-телевські читання" (Маріуполь, 1998); філософських читаннях пам’яті П. Копніна (Київ,1996); міжнародній конференції, присвяченій 400-річчю від дня народження Рене Декарта (Київ,1996); 4-й міжнародній науково-практичній конференції "Тво-рчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання" (Київ,1997). “Тво-рчість, духовність, гуманізм в просторі освіти” (Вінниця, 1998) тощо. Більшість з цих виступів опубліковано повністю чи у вигляді тез.
Розробка теми дисертації в основних розділах здійснювалась як виконання держбюджетних тем “Філософсько-антропологічні принципи як основа розбудови українського суспільного ідеалу” (шифр 90-Д-190), та “Політичний ідеал в системі філософсько-антропологічних принципів” (шифр 90-Д-209), включених в коорди-наційний план "Украiнська фiлософська антропологiя у контекстi свiтової фiлософiї". Робота виконувалась у Вінницькому державному технічному універси-теті.
Результати дисертації опубліковано у 2-х індивідуальних монографіях, 38 статтях, матеріалах і тезах конференцій, у 2-х звітах з науково-дослідної роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висно-вків, переліку використаних джерел. Обсяг дисертації складається з 413 сторінок та списку використаної літератури з 485 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Таким чином, у дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирі-шення наукової проблеми політичного ідеалу, що виявляється у створенні концеп-ції його формування, згідно з якою політичний вибір нерозривно пов’язаний із по-літичними ідеалами, а розуміння розвитку суспільства — з його реальним втілен-ням. Це припускає розгляд політичного ідеалу як частини суспільної (колективно-го) свідомості. Дана концепція була відсутня в сучасній вітчизняній політології. Це відбулося тому, що соціальний вибір (або добір) ототожнювався з природним добором — боротьбою за існування, що у суспільстві була відсутньою. Тому тео-рія політичного вибору дозволить сьогодні глибше зрозуміти процеси розвитку суспільства.
Створення цієї концепції передбачало осмислення проблем історичної ево-люції політичного ідеалу у суспільній свідомості. Під еволюцією політичного іде-алу автор розумів перехід від плюралізму політичних ідеалів до їхньої синтезуючої єдності, що включає вибір певного політичного ідеалу і доповнюється виявленими якісно новими принципами, не властивими історії, серед яких можна виділити технологізм і гуманізацію суспільної свідомості, принцип редукції, морального плюралізму, граничності існування у суспільній свідомості, вплив моди і націона-льно-традиційних цінностей на його формування тощо.
Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному.
У процесі дослідження було виявлено, що людство не відразу підійшло до наукового розуміння місця ідеалу в механізмі соціального прогресу. Закон розу-міння ідеалів був недостатньо пізнаваним, являв собою тільки ідею регуляційного порядку, вказував скоріше напрямок на мету, ніж уявлення про неї. Ідеал керував людиною в певній мірі як почуття вірного напрямку, а не як чітке уявлення про результат. Стародавні ідеали про вільне життя, так само як і уявлення про пану-вання тотема, батька, керманича, а також властиві стародавнім соціальним відно-шенням форми антигуманізму переносилися в державність, трансформувалися в політичних ідеалах. Водночас, політичний ідеал завжди відбивав у собі положення певних соціальних структур, тому всі політичні ідеали були суб'єктивними за своїм походженням. Суб'єктами тут саме і виступали ті соціальні групи, що ідеалізували свою життєву позицію, а сам ідеал у них ставав ідеологічно закріпленою метою і розвитком. Ця ідеологічна спрямованість ідеалу виявлялася в тому, що в ньому виражалося відношення соціального суб'єкта до існуючого у суспільстві політичного порядку. У багатьох суспільних груп у стародавні часи панували іде-али не тільки перспективного, але і ретроспективного плану (типу "золотий вік"), ідеали просторово-віддалені, але нібито вже здійснені (типу "далека земля"), ідеа-ли, що очікують пришестя тієї сили, що може їх реалізувати ( "очікуваний" або "рятівник, що повертається”) тощо. Всі вони знаходили своє відображення в істо-ричних легендах, фольклорних жанрах.
В дисертації з’ясовано, що джерела виникнення політичного ідеалу лежать у процесі діяльності людей. У результаті історичного поділу суспільної праці ви-никають основні види діяльності, що взаємозалежні один від одного, обумовлюють один одного, надбудовуються одна над другою. Вихідна у виникненні людини і суспільства діяльність з виробництва матеріальних благ, що забезпечує існування людини, припускає розподіл, обмін і споживання створених благ, тобто економічну діяльність. Вона породжує потребу в керуванні виробництвом і обміном в ор-ганізаціях, у тому числі політичну діяльність по управлінню державою, яка не мо-жлива без певного політичного ідеалу.
На рівні суспільства ідеал формується у взаємодії історичного досвіду, ма-сової свідомості, громадянських та державних структур. На рівні людини тут участь беруть особистий досвід, знання, віра та уява, фантазія. Політичний ідеал включає уявлення про майбутній суспільний устрій, вищу мету багатьох поколінь та про засіб предметно-практичної діяльності, формі творчого ставлення людини до соціально-політичної дійсності. Тим самим в ідеалі репрезентовані майбутнє та теперішній стан. І завдання завжди полягало у тім, щоб збалансувати за рахунок ідеалу суспільне та державне, колективне та індивідуальне начала і при цьому збе-регти його однакове практичне значення або, інакше кажучи, рівнонаближеність для усіх суб'єктів соціального прогресу.
Дослідження показало, що в процесі історичної еволюції ідеал ототожнюва-вся з істиною. Але ідеал не є істиною, він є точним уявленням про бажану зміну реальності. Ідеал є відповідність знання суб'єкту, тому що він дає нам картину сві-ту не таким, який він є, а яким він повинний бути відповідно до нашого бажання. Разом з тим, ідеал зв'язаний з істиною, знаннями, світоглядом носіїв ідеалу. Світо-глядна "картина світу", у тому числі знання про суспільство, спотворюється (ідеа-лізується) відповідно до інтересів соціальної групи, її бажанням і стає представ-ленням про бажане майбутнє. Тому люди втілюють у життя не істини знання, а ідеали, що виражають бажання соціальних груп. Звідси й випливає, що маси людей усупереч науковим знанням і здоровому глузду приймали комуністичні чи на-цистські ідеали і сприяли створенню тоталітарних суспільств. Отже, природа чи специфіка політичного ідеалу пов’язані з тим, що він є частиною суспільного (ко-лективного) свідомості. Основна частина цієї свідомості - повсякденні і наукові знання про світ, перевіряються практикою.
Відповідно видам діяльності виникають різні види ідеалів (на основі аналізу людьми продуктів їхньої діяльності і створення представлень про бажаний резуль-тат) і їхня ієрархія. Уся сукупність цих ідеалів створює струнку систему, що утво-рює соціальний ідеал. На основі видів діяльності і відповідних їм ідеалів виникають соціальні інститути, що виявляються зв'язаними один з одним ієрархічно. Різ-номаніття ідеалів породжує різноманіття стилів діяльності людей у всіх соціальних інститутах (в економіці, політиці, педагогіці і т.п.) і відповідне розходження смаків людей (економічних, політичних і т.п.), їхніх оцінок, переваг. Суспільство виявляється системою інститутів, у якій різні ідеали породжують різноманіття стилів діяльності людей, сукупність яких складає стиль життя чи спосіб життя різ-них груп, регіонів у суспільстві.
Різноманіття політичних ідеалів було настільки багатим, що вже в античному світі було осмислено проблему їх типологізації. Вона проводилася переважно за формами державного правління. Ясно усвідомлений вже греками похідний ха-рактер таких понять, як "політика", "політичне знання" від терміна "поліс" свідчить про практичну потребу в раціональному тлумаченні характеру державного правління, що надалі приводить до виникнення цілком самостійних ідеальних тео-ретичних конструкцій, що пояснюють переваги однієї форми правління над іншою.
Релігійний ідеал був ілюзорним. Його політичний характер пов'язаний із тим, що не тільки церква, але і держава стояла на ґрунті ідеалу "царства божого" і бачила своїм найвищим завданням людського життя в пануванні над нею релігій-ного початку. Одним із його характерних функціональних особливостей є принцип примусового універсалізму, котрий привів до лиховісної практики церковної інквізиції. З іншого боку, релігійний ідеал зробив якісний крок у розвитку гумані-зму. Він апелював не тільки до страху, але і до любові, милосердя, співчуття. Він був звернений до людини, хоча і підтверджував рівність ілюзорну, рівність у царс-тві божому. Вироблені християнством моральні закони — загальнолюдська гума-ністична цінність, що має безперечне значення. Проте цінності, що виходять від релігії вирішили протиріччя релігійного ідеалу на користь гуманізму лише тоді, коли в суспільстві стали відбуватися відповідні соціальні зміни, упорядковані вже політичною думкою епохи Відродження.
Уявлення епохи Відродження про політичний ідеал переборюють двоїстість "божого царства", маючи своєю метою власний успіх людини в житті. Цей ідеал в ембріональному стані містить визначені компоненти і класичного буржуазного ідеалу, пов'язаного з Просвітництвом, і ідеалу правової держави: формальна рів-ність перед законом, освячення приватної власності тощо. Важливо також і те, що мислителі епохи Відродження не залишили поза увагою багату теоретичну спад-щину античності і постійно зверталися до неї, черпаючи з її джерела гуманістичні ідеї і критерії істинності своїх поглядів, хоча деякі з них не розділяли думки ста-родавніх з питань про найкращий державний устрій.
В цілому епоха Відродження створила два основних типи ідеалів, що умовно можна назвати індивідуалістичним ідеалом і ідеалом громадянського гуманізму. Строго кажучи, вони не є ідеалами політичними, а лише ідеалами особистості, що можуть служити елементами політичного ідеалу. Гуманісти цього періоду дійсно створили образ людини, що поєднав у собі високі моральні чесноти і вченість, фізичні і духовні досконалості. Але в остаточному підсумку, їхня парадигма уні-версальної людини практично відповідала лише ідеальному придворному, вірному служителю свого короля.
Прагнення мислителів епохи Просвітництва, соціалістів-утопістів, класиків марксизму наблизити реалізацію вікової мрії людства, зробити комуністичний ідеал конкретною метою життєдіяльності існуючого покоління людей, показати його в цілому як ідеал історії, а не просто історичний ідеал, було психологічно зрозумі-лим, але, як виявилося, помилковим. Утвердження подібного ідеалу в якості без-посереднього регулятора поведінки людей обернулося для суспільства декларати-вністю, словесним галасом. У середовищі широких мас росла тяга або до тради-ційних релігійних вірувань, або до чогось таємничого, трансцендентного.
Проте порівняльний аналіз різноманітних категоріальних основ історичного розвитку політичного ідеалу показав, що жодної з запропонованих класичних ти-пологій недостатньо для побудови концепції сучасного політичного ідеалу. Відш-товхуючись від класової теорії суспільного розвитку, у межах вказаної типологі-зації різноманітних періодів, можна знайти настільки широку гаму політичних ідеалів, що вона практично не пов'язана з даним критерієм розподілу. Подібну ро-змаїтість політичних ідеалів можна простежити в кожну з виділених епох. Але не торкаючись правомірності кожної із цих періодизацій, заснованих на формаційно-му критерії, дисертант фактично не зміг нею скористатися повною мірою. Точно так вона є недостатньо ефективною для періодизації в літературі, мистецтві, техні-чній творчості. Традиція зазначеної типологізації збереглася і понині, але в наявних історико-теоретичних дослідженнях явно не визначаються ті принципи, на підставі яких із різноманіття ідеалів вибирають саме конкретний ідеал.
В дисертації з’ясовано, що вибір ідеалів здійснюється за допомогою прин-ципів, якими керуються носії ідеалів — учасники боротьби: 1) принцип фундамен-талізму (непримиренності із супротивниками); 2) принцип компромісу (угода із супротивниками); 3) принцип арбітражу (нейтралізація супротивників); 4) принцип конвергенції (зближення, злиття, синтез ідеалів, за які борються).
Вперше, спираючись на принципи синергетичної теорії, вибір політичного ідеалу трактується як універсальний механізм розвитку соціальної системи. Розк-ривається положення про те, що виникаюча невідповідність старої соціальної структури (у загальному випадку, форма влади і власності) новим соціальним еле-ментам (нові люди, нові корпорації) породжує в суспільній свідомості сукупність уявлень про можливі варіанти (сценарії) іншого структурування суспільства. На їхній основі в суспільній свідомості виникають уявлення про майбутнє суспільство, тобто політичні ідеали, що більш-менш точно відбивають реальні можливості в перебудові суспільства. Для відновлення стійкості суспільства, утраченого відпо-відності, подолання хаосу виникає проблема вибору людьми шляху розвитку сус-пільства, відбитого в різних ідеалах соціальних груп. Цей вибір чи добір ідеалу для втілення в дійсність, реальність здійснюється в боротьбі різних соціальних сил (шарів, класів) за задоволення своїх інтересів, у боротьбі людей, готових до жертв в ім'я перемоги. Результатом соціального вибору є виникнення нового суспільства, у якому здійснюється послідовний синтез порядку і хаосу, виникає соціальний по-рядок більш високого рівня.
Політичний ідеал виступає результатом взаємодії людей з приводу реалізації притаманного їм уявлення про соціальну справедливість. Крізь нього відбувається будь-який контакт індивіда із зовнішнім світом, з нього у громадянському станов-ленні особи формуються її економічна самостійність, політична активність, різно-манітні ціннісні орієнтації. У переломні епохи політичний ідеал спричиняє більш активний вплив на поведінку мас людей, ніж у стабільному суспільстві.
Узагальнюючи основні положення дисертації, слід сказати, що в цілому весь плюралізм політичних ідеалів, а також конкретно досліджувані автором політичні ідеали можна підрозділити на два типи: еволюціоністські та конфліктологічні. Пе-рші пов'язані з об'єктивною потребою самозбереження життєдіяльності суспільства шляхом вироблення більш тонких і лабільних принципів, що впливають на сус-пільну свідомість і являють собою своєрідну реакцію на провокуючу нестабіль-ність зміни в суспільстві.
Інші являють собою протиборство особистостей, народів, націй, класів і т.д. У цьому випадку під синтезом політичних ідеалів, на погляд автора, можна розу-міти подолання одних ідеалів іншими не тільки в суспільній свідомості, але й у реальній практиці політичної боротьби за них, причому перемагає або найбільш передовий ідеал, що уособлює майбутнє даного суспільства і людства, або ідеал технологічно сконструйований і впроваджений у суспільну свідомість за допомо-гою засобів соціальної інженерії. Питання, проте може стояти в тому, наскільки універсальним є конфліктологічний ідеал, що “переміг” у суспільній свідомості, якщо розглядати його як усеосяжний для всіх прошарків, груп населення, а також для окремої особистості.
У процесі діяльного освоєння людиною навколишньої дійсності відбувалася заміна одних однобічних політичних ідеалів іншими однобічними політичними ідеалами. Як дозволяє визначити дослідження — це аж ніяк не кращий варіант просування суспільства вперед. Максимальний ефект можуть дати лише синтезо-вані моделі, що відбивають сукупний результат процесу їхньої історичної еволюції. Правда, можливість такого синтезу відкривається тільки при відповідному ро-зумінні "маргінальних" політичних ідеалів.
Дисертант доходить висновку, що ідеали, які абсолютизують соціальний по-рядок, приводять до появи різних видів тоталітаризму (комуністичного чи нацист-ського). Ідеали, що перебільшують хаос (свободу), ведуть до анархізму. А ідеали, засновані на синтезі соціального порядку і волі (хаосу), породжують лібералізм. Але “справжній” синтез політичних ідеалів, під яким можна розуміти такий, що не нав’язується особистості в процесі її вибору того чи іншого ідеалу, може здійснити лише Культура. Раціонально-теоретичний синтез у принципі неможливий. Синтез, здійснюваний культурою, — це той шлях, по якому йде будь-яке суспільство. Через культуру воно саме себе і вибирає.
Розглядаючи під цим кутом дану роботу, автор вважає за доцільне відзначи-ти наступне.
Hайбільш характерною рисою політичного ідеалу є те, що він найдинаміч-ніший у порівнянні з іншими, що формуються в суспільній свідомості. Концептуа-льно процес цієї динаміки еволюції політичного ідеалу, на погляд автора, можна відобразити в таких етапах "життя" ідеалу:
а) апологетики — коли визначений політичний ідеал тільки зароджується і, як плід романтичного розуму, сліпо прагне жертв в ім'я свого здійснення;
б) догматики — коли він знаходить теоретичне обґрунтування у творах по-літичних діячів, або політичних мислителів, що стають його “класиками". Одним із важливих інструментаріїв втілення даного ідеалу в дійсність на цьому етапі стає ідеологія;
в) епігонства і экзегези — як найбільш суттєвих наслідків впливу ідеології на масову суспільну свідомість в ім'я здійснення сформованого політичного ідеалу;
г) ерозії — коли "біологічний годинник" політичного ідеалу на виході і він закінчує своє існування в будь-якому випадку: або внаслідок його досягнення, або внаслідок втрати своєї принадності і віри в нього людей. На цьому етапі породжу-ється новий політичний ідеал, що проходить ті ж стадії розвитку
Узвичаєне розуміння політичного ідеалу сучасності не враховує його сутні-сної характеристики: він ширше за своїм змістом політичної влади і конкретних засобів її здійснення. В умовах розширення політичної свідомості він стає не про-сто прекрасною і недосяжною мрією, а предметом повсякденного обговорення, а в перекрученій формі навіть перетворюється в політичне шоу.
Сьогодні розробка "офіційного" політичного ідеалу базується на програмних документах багатьох політичних партій, котрі виникли порівняно недавно, чи на уявленнях окремих особистостей про політичній ідеал. Але в цілому він є слабко-виявленим у суспільній свідомості і фактично керує життям суспільства поза за-конних підстав. Політичний плюралізм у сучасних умовах породжує популістський політичний ідеал: його зв'язують не тільки з економічними, політичними, навіть і з комунальними послугами.
Виявлено що сьогодні необхідно враховувати органічний зв'язок політичного ідеалу із модою. Мода має певне відношення до внутрішніх процесів, що відбу-ваються у політиці. Характеристика моди, що дозволяє її розглядати як нетради-ційну форму влади, — це можливість, якою вона володіє як соціальна норма чи ідеал. Демократію прийнято вважати відповідним типом політичного режиму. Її не можна нав’язувати силою, бо за своєю сутністю вона має основи у відповідному стані політичної культури суспільства. Але якщо остання відсутня, то сама демок-ратія в суспільстві може бути пов’язана лише з модою на неї, що стосується і полі-тичного ідеалу демократії.
У процесі дослідження було виявлено, що становлення політичного ідеалу пов’язане з відповідним соціально-психологічним аспектом: чим вище розумові здібності та освіта індивідів (що визначається, в свою чергу, розвитком самого су-спільства), тим більше різниця в поглядах людей й тим менше шансів, що вони одностайно сприйматимуть будь-яку конкретну ієрархію цінностей. Єдиний полі-тичний ідеал може з’явитися лише у тих сферах суспільства, де домінує більш ни-зький моральний та інтелектуальний рівень людей. Багаточисельна та досить мо-гутня група, що здатна нав’язати свої погляди на головні життєві цінності та ідеали іншим людям, ніколи не буде складатись з осіб з розвинутими та різко уособ-леними від групи поглядами. Лише ті люди, котрі складають "масу" у самому об-разливому значенні цього слова, зможуть підкріпити свої ідеали чисельно.
Переваги суспільства виміряються реальною присутністю соціально-політичних ідеалів у життєвих інтересах та потребах людей, в їх діяльності та від-носинах, тобто у людському бутті в цілому. Чим вищий ступінь цієї присутності не у бутті, а у свідомості, тим критичніше ставиться людина до найменших вад оточуючої дійсності. Відсутність сильної соціальної політики вимушує владу у стримуванні такої критичності зосереджуватись чи то цілком на пропаганді висо-ких ідеалів, чи то на задовольнянні найгостріших потреб якоїсь однієї спільності людей в ущерб іншим, чи то на стимулюванні матеріального інтересу самої актив-ної, але невеликої частини суспільства.
Водночас, процес еволюції політичного ідеалу є, насамперед, процесом на-копичення його гуманістичного змісту. Кожний наступний тип ідеалу, як показало дослідження, вбирає в себе гуманістичний зміст попереднього, дає більш глибоке вирішення проблеми взаємовідносин особистості і суспільства. В міру розвитку політичного ідеалу зростає і ступінь його реальності.
Світський, або громадянський політичний ідеал — категорія досить збірна, але так чи інакше життя зводить його до ідеалу соціальної, правової держави, в якому на відміну від релігійного ідеалу, панує принцип не примусового, а добро-вільного універсалізму. Його кінцева мета пов’язана із забезпеченням всіх необ-хідних умов для реалізації людини: не для себе держава повинна бути правовою, але заради того, щоб забезпечити добробут індивідуума і суспільства — саме в та-кій послідовності. Питання лише в тому, який реальний соціальний суб'єкт прихо-ваний під цією абстрактною формулою і чиїми інтересами обумовлене розуміння природи людини.
Дослідження еволюції політичного ідеалу приводить до висновку, що раз і назавжди у всіх подробицях визначити найкращій суспільно-політичний устрій, відповідно до якогось вибраного політичного ідеалу, неможливо. Зрештою, фак-тично всі політичні вчення, що висувають як квінтесенцію свій політичний ідеал, були змушені відмовитися від віри в можливість строго раціоналістично і юриди-чно визначити найкращу державну владу, де задовільно сполучилися б загально-людські і національно-традиційні цінності, тому що плин життя набагато різнома-нітніший, ніж річища, що прокладені тим або іншим політичним ідеалом.
Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що сьогодні політичні ідеа-ли, які покликані керувати політичною діяльністю людей, не повинні являти собою самостійних і самодостатніх цінностей. Самостійністю політичних ідеалів може бути схарактеризована лише безідейна політика, керована особистим або груповим інтересом, як безпосередній вираз особистого або групового егоїзму. Можливо, що врахування цього спроможне уберегти нас від непоправних помилок і прорахунків у майбутньому, зменшити ту високу ціну, що ми дотепер сплачуємо за них. Прос-то сліпа віра в ідеал, що змінить світ — привід із минулого. Разом з тим, політич-ний ідеал у даний час може мати максимально-творчий національний масштаб, сам факт якого приводить його до національної ідеї. Лише те суспільство здатне досягти успіхів в економічній, соціальній та політичній сферах, котре пропагує систему сталих цінностей, в тому числі і політичних ідеалів. Але сьогодні суспільству недостатньо тих ідеалів і ціннісних орієнтацій, що виростають із ко-лективної несвідомої, стихійної реалістичної свідомості. Необхідно виступати за ідейну регуляцію життя суспільства, за виробітку норм, ідеалів і цінностей, що програмують життєві орієнтації людей.
Політичний ідеал, як найбільш динамічний, повинен мати в цьому процесі не конститутивне, а регулятивне значення, тому що усяке визначене зображення цього ідеалу відразу ж виявляє свої істотні хиби: або в ім'я рівності абсолютно придушується свобода, або зовсім заперечується влада держави (як ми можемо це спостерігати сьогодні), що призводить до загального хаосу і розладу економіки. Тому сьогодні політичний ідеал слід ототожнювати тільки з принцип безкінечної досконалості, але аж ніяк не з кінцевим образом цієї досконалості.
Тому, з одного боку, слід зробити висновок про безплідність усіх подальших спроб досягти найкращого, безвідносного для часу і місця ідеального суспільно-політичного ладу — такого ладу не буває. "Ідеальна держава" Платона, "град бо-жий" Августина, "царство розуму" просвітителів так і залишилися в історії суспі-льної думки, не втілившись у дійсність.
Але, з іншого боку, так вже влаштована людина, така, певне, сутність людс-тва, що незважаючи на власні думки, воно як і раніше вірить у прогрес, у його об'єктивний характер, у необхідність прагнення до ідеалу. Протиріччя між ідеалом і дійсністю було і залишається необхідним рушійним стимулом історії людства.
Між соціальними інтересами, потребами, ідеалами людини та політичними принципами суспільного устрою завжди будуть виникати певні суперечності. Зве-дення їх до конструктивного мінімуму як на особистісному, так і на суспільному рівнях залежить від «поведінки» масової свідомості і від здатності суспільно-політичних структур утримувати під контролем ситуацію, підпорядковуючи владу розвитку людини. Ці суперечності класифікуються за трьома ознаками — часу, кі-лькості та якості: між ідеалом процвітаючого суспільства, перспективою та поточ-ними інтересами і потребами; між вузьковідомчими інтересами, груповим егоїзмом та потребами, ідеалами більшості суспільства; між життєво важливими, пер-шочерговими та другорядними інтересами і потребами, між ініціативою, енергій-ністю та пристосуванством, амбіційністю.
Запропонована класифікація принципово важлива. Адже подолання супере-чностей часу вимагає роботи з суспільною думкою через засоби масової комуніка-ції, підвищення політичної культури, кількості — переважно економічного та ор-ганізаційно-політичного впливу поряд з окремими адміністративними санкціями, якості — активних політико-правових і господарчо-управлінських заходів.
Зрозуміло, що цілком розв'язати дані протиріччя неможливо, як і взагалі не-можливо втілити в життя жодний ідеал. Але якщо ми не намагаємося досягти іде-алу, то позбавлені права будь-яку державу і її політику визнати пристойними, ста-більними і пристосованими для відносного благоденства й удосконалювання гро-мадян.
В цілому узагальнення політичних ідеалів, проведене стосовно основних іс-торичних епох, не є самодостатнім, "торбину історії" не можна вважати достатнім аргументом для сучасного державного устрою. Громадянський тип політичного ідеалу, оформлений у вигляді права (чи то у вигляді "Римського права", правової системи Англії або Конституції США), до сих пір залишається основою для ство-рення національних правових конституцій. Це, з одного боку, означає, що треба переносити іноземний правовий досвід у своєрідні національні умови. Але, з ін-шого боку, це і не означає, що національні умови є визначальним чинником для виявлення стабільної правової основи. В остаточному підсумку, порівняльний аналіз основних історичних типів політичного ідеалу приводить до думки, що не-обхідно виробити категоріальні засади і принципи, що оптимально відповідають сучасному рівню політичної обстановки і конкретним національним особливостям України.
Суть соціально-політичного ідеалу України, як видається, полягає у ство-ренні підпорядкованої розвитку людини демократичної системи всебічного забез-печення національної незалежності та безпеки, стабільності суспільно-політичного ладу. Однак елементи умоглядності, природні для будь-якого нового ідеалу, у данному випадку усугубляються суб'єктивно стимулюємою умоглядністю. Про це свідчать фактор часу — реалізація ідеалу невиправдано затягнута, якість незалежності — вельми слабо підкріпленої соціально-економічно, ідейна поляризація суспільства та відсутність масової, згуртованої політичної сили, здат-ної прискорити втілення ідеалу у життя. У зв'язку з цим ідеал може розвиватись і зміцнюватись за змістом та направленістю, роздвоюватись і одержувати нестійку форму, радикально або частково змінюватись, розвертатись в інший ціннісний со-ціально-політичний бік. Лише подолання дефіциту демократичних і гуманістичних засад суспільного життя переводить задовільнення політичних ідеалів з рівня декларацій на практичний рівень.
Це свідчить про критеріальну функцію політичного ідеалу не тільки стосовно розвитку суспільства, але й у відношенні до політично-управлінського профе-сіоналізму. Відштовхуючись від досягнутого рівня і разом з тим значно підвищу-ючись над ним, він налаштований на хвилю соціального прогресу і служить своє-рідним маяком суспільно-політичних перетворень.
Отже, сучасне політичне життя українського суспільства виявило ряд гост-рих проблем, вирішити які покликана політична наука нашого часу. Витоки тепе-рішніх проблем аналогічні тим, що ще на початку нинішнього сторіччя хвилювали мислителів і суспільних діячів різних держав із різноманітними політичними ре-жимами. Вони базуються на споконвічному дисбалансі між матеріальними і духо-вними пріоритетами як окремих громадян, так і цілих держав. Перевага на користь матеріальних цінностей заважає суспільству виробити стрижневу ідею, політичний ідеал, спроможний консолідувати великі соціальні групи для оптимального вирі-шення нагальних задач. Чим більший розрив між цими полярними ціннісними орієнтаціями, тим глибша й серйозніша криза, у яку занурюється наше суспільство. Доти, доки не будуть створені ідеальні умови для оптимального розвитку люд-ських можливостей, доки не установиться духовна домінанта в противагу матеріа-льній, нема рації говорити про будь-яке майбутнє країни. Адже розвиток певних інтелектуальних можливостей і творчих імпульсів безпосередньо пов'язаний з їх подальшим втіленням у якості ефективних ідей суспільного прогресу.

Політологічний енциклопедичний словник / за ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна.- К.: Генеза, 1997.

. Новиков А.А. О парадоксах идеала // Идеал, утопия и критическая рефлексия / В.А. Лекторский.-М., 1996.

. Гриффен Л.А. Общественный организм (введение в теоретическое обществоведение).- К.: Задруга, 2000.- 438 с.

. Воронкова В.Г. Политическая антропология: Постмодернистская парадигма власти // Збірник наукових праць Запорізької державної інженерної академії з гуманітарних наук.- Запоріжжя: ЗДІА, 1998.

. Ягодовский Л. Реабилитация плюрализма // Hовое время.-1988.-N6.

. Кедров К. Обновленная утопия // Новый мир.- 1987.- №11.

. Селіванов В. Політико-юридичні передумови і характерні ознаки процесу демократичної трансформаціх українського суспільства // Вісник Академії правових наук України.- 1998.- №3(14).

. Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики // Вопросы философии.- 2000.- №4.

. Курбатова Л.В. Проблема идеала в материалистической диалектике // Автореф. дис. ... канд. философск. наук. - ЛГУ, 1988.

. Фейербах Л. Избр. Произв. В 2-х томах. - Т.2.

. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения.- Т.3.

. Russel B. Political ideals.- London,1963.

. Християнство і проблеми сучасності: Науковий збірник / Українська асоціація релігієзнавців, Держ. ком. України у справах релігій, Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.- К., 2000.- 218 с.

. Идеал, утопия и критическая рефлексия / Лекторский В.А.-М.,Росспэн,1996.-
302 с.

. Себайн Дж.,Торсон Т. Історія політичної думки.- К.: Основа, 1997.

. Сучасна політична філософія” / Я.Кіш.- К.: Основи, 1998.- 575 с.

. Бранский В.П. Искусство и философия.- Калининград: Янтарный сказ,1999.- 704с.

. Черткова Е.Л. Утопия как тип сознания // ОНС.- 1993.-N3.

. Шацкий Э. Утопия и традиция.- М., 1990.

. Розова Т.В. Два погляди на утопію // Політологічний вісник.- К.,2000.-№6.

. Флоровский Г.В. Метафизические предпосылки утопизма //Вопросы философии.-1990.-N10.

. Ойзерман Т.И. Мысли и афоризмы // Вопросы философии.-1990.-N10.

. Соловьев Э.Ю. Умер ли марксизм ? // Вопросы философии.-1990.-N10.

. Барков В.Ю. Формування комуністичного суспільного ідеалу радянської молоді.- К.: Наукова думка, 1989.- 136 с.

. Барков В.Ю. Діалектика взаємодії соціальних інтересів, пореб, ідеалів та соціальних відносин // Соціальні відносини: пізнання та удосконалення.- К.: Наукова думка, 1990.

. Барков В.Ю. Інтереси, потреби ідеали людини в системі суспільних відносин // Людина в системі суспільних відносин: Тез. Доп. Всесоюз. наук.- теорем. Конф.- К.: КДУ, 1989.

. Барков В.Ю. Соціально-політичний ідеал у масовій свідомості України.- К.: Стилос,1999.- 32 с.

. Барков В.Ю.Соціально-політичне становлення громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис... доктора політичн. Наук.- К., 1999.- С. 23.

. Черкашин Д.С. Комуністичний ідеал і дійсність.- Харків,1970.

. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки.-М.,1974.

. Франк С.Л. Духовные основы общества. - М., 1992.

. Борзенко А.В. Суспільний розвиток і проблема мети.-Львів.,1969.-147 с.

. Гендин А.М. Предвидение и цель в развитии общества.- Красноярск,1970.-
436 с.

. Макаров М.Г. Категория "цель" в домарксистской философии.- Л.,1974.-
186 с.
. Трубников Н.Н. О категориях "цель", "средство", "результат".-М.,1967.-
147 с.
. Яценко А.И. Целеполагание и идеалы.-К.,1977.

. Еремина Л.М. Структура общественного идеала //Некоторые вопросы марксистско-ленинской философии.- Вып.5.- Челябинск,1973.

. Ларцев В. Особистість у структурі суспільства: як досягти взаємовідповідності? // Людина і політика.- 2001.- №5.

. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. -М.,1989.-Т.2.

. Швырев В.С. Познание, проектирование, идеал: Знание и мироотношение // Идеал, утопия и критическая рефлексия / Лекторский В.А.- М.,1996.-
С.12-85.

. Черкашин Д.С. Диалектика коммунистического общественного идеала и действительности // Автореф. дис... доктора философ. наук.- Киев,1977.

. Туманов С.В. Общественный идеал: диалектика развития.-М.,1986.

. Смагин С.Л. Идеальное как проблема онтологических оснований человеческой субъективности // Автореф. дис. ... канд. философ. наук.- Свердловск , 1989.

. Шарапов А.И. Методологические проблемы исследования материального и идеального в общественном процессе //Автореф. дис. канд. ... философ. наук.- М.,1990.

. Соловей Л.А. Практическая природа идеала в познавательной деятельности: (на материалах философии и математизир. естествознания) // Автореф. дис. ... канд. философ. наук. - К.,1988.

. Розов М.А., Порус В.Н., Лекторский В.А. Идеал и критическая рефлексия // Идеал, утопия и критическая рефлексия / В.А. Лекторский.- М., 1996.

. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний.- К.,1997.

. Гольденберг И.А. Классовая сущность "симбиоза" // Социс.-1991.-N1.

. Панфилова Т. Прогрессивность того или иного класса — понятие относительное // Обществ.науки.-1990. -N5.

. Лармин О.В. Эстетический идеал и современность.- М., 1964.

. Каутский К. Социальный переворот.- Спб.,1905.

. Коммунистические идеалы и становление личности студента.- Харьков,1977.

.Борзых В.В. Коммунистический нравственный идеал и моральное долженствование // Философские науки.-1979.-N3.

.Князева М.Б. Социальные функции коммунистического идеала // Коммунистическое воспитание: проблемы теории и практики.- М.,1979.

. Татаринцев В.Г. Общественный идеал и социальная действительность // Автореф. дис. ... канд. философск. наук. -Л.,1978.

. Татаринцев В.Г. О понятии "общественный идеал" // Герценовские чтения. Философия и социальная психология.- Л.,1976.

. Уткин С.С., Шпак В.Ю. Функции социалистического политического идеала // Проблемы гуманизма в марксистско-ленинской философии.- Ростов н/Д, 1977.

. Ахиезер А.С. Об особенностях современного философствования III // Вопросы философии.-1999.- №8.

. Бабкін В.Д. Політологія як наука і навчальна дисципліна // Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка.- К.: Академія, 2001.- 528 с.

. Лукаш С. Політичний плюралізм як принцип конституційного ладу // Віче.- 1997.-№7.

. Кремень В.Г., Безлюда Д.М., Бондаренко В.Д. Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п’яти років.- К., 1996.

. Левичева В. Политическая система — от монополии к плюрализму // Коммунист.-1990.-N13.

. Одинцов В.Г. Идеологический плюрализм: где происходит водораздел? // Коммунист Украины.-1990.-N3.

. Сидоренко Е. Каждой арфе слух вверяй. О реальных обоснованиях плюрализма // Коммунист.-1991.-N3.

. Социалистический плюрализм: [обсуждение за "круглым столом"] // Социолог. исследование.-1988.-N5.

. Horowith I.L. Beyond democracy: Interest groups and patrioticcore.-Humanist,1979,39,N5.

. Цыганов А.П., Цыганов П.А. Плюрализм или обособление цивилизаций. Тезис Хантингтона о будущем мировой политики в восприятии российского внешнеполитического сообщества //Вопросы философии.-1998.- N2.

. Давидович В.Е. Социальная справедливость: идеал и принцип деятельности.-М.,1989.

. Бердяев H.А. Философия свободы. Смысл творчества.- М.1989.

. Зотов А. Ф. Феномен философии: о чем говорит плюрализм философских учений // Вопросы философии.-1991.- N12.

. Ойзерман Т. И. Исторические судьбы плюрализма философских учений //Вопросы философии.-1991.-N12.

. Шопенгауэр А. Полное собрание сочинений.-М.,1910. -Т.4.-С.585.

. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей проявиться как наука -Соч.-Т.4.- Ч.2.- М.,1966.

. Гегель Г.Ф. Сочинения.-Т.9.-М.,1932.

. Бердяев Н.А. О фантазии, ортодоксии и истине // Даугава.-1990.-N 7.

. Ортега - и - Гассет Х. Кант. Размышления по поводу двухсотлетия // Философия Канта и современность. -Ч.2.-М.,1976.

. Шморгун О. Чи можна пiзнати логiку iсторii // Вiсн. АH Укр.-1992.-N10.

. Кремень В., Табач