ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

ЧЕМЕРИС Іван Вікторович

УДК 324.342.6

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

23.00.02 – політичні інститути та процеси
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Кресіна Ірина Олексіївна,
доктор політичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ........................................................................................................... 11
Висновки до Розділу 1.......................................................................... ....39

Розділ 2. ПРИЧИНИ ТА УМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОРУПЦІЇ ЯК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЯВИЩА.…………………………………..42
Висновки до Розділу 2..............................................................................81

Розділ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ПРОЯВАМ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ...............................……………………………………………………...89
Висновки до Розділу 3.............................................................................115

Розділ 4. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ…..............................................118
Висновки до Розділу 4..........................................................................163

ВИСНОВКИ…………………………………………………………........170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………........180

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, вирішення якої є запорукою політичної стабільності. Корупційні прояви у будь-якому суспільстві являють собою загрозливий та небезпечний механізм, який підпорядковує собі всі сфери політичного життя суспільства. Боротьба з корупцією вже вийшла за формальні межі й стала предметом пильної уваги інститутів держави, громадських організацій, засобів масової інформації, пересічних громадян, вирішальною мірою впливачи на систему законодавства будь-якої демократичної держави.
В умовах слабких демократичних традицій, недосконалості національного законодавства та недостатнього рівня політико-правової культури громадян корупція спричиняє негативні наслідки для всіх верств українського суспільства, деморалізує громадян і руйнує їх довіру до держави. На міжнародному рівні Україна набула репутації надзвичайно корумпованої держави, про що свідчить її високий рейтинг за рівнем корумпованості. Це ставить перед політичною наукою завдання поглибленого дослідження феномена корупції, її змісту, пошуку інноваційних теоретичних і методологічних підходів до організації системи протидії корупційним проявам в органах державної влади України.
Ця проблема потребує глибокого осмислення взаємозв’язку політики і права, оскільки головною причиною поширення корупції є неефективна діяльність органів державної влади. Найбільш актуальною є політико-правова оцінка явища корупції, адже причини та наслідки корупції лежать в політико-правовій площині.
Ці питання дістали осмислення в працях В. Андрущенка, В. Бабкіна, О. Бабкіної, С. Гурієва, Д. Видріна, В. Горбатенка, Ю. Левенця, Р. Калюжного, О. Картунова, А. Коваленка, А. Корнієнка, В. Котигоренка, І. Кресіної, А. Кудряченка, А. Пахарєва, В. Полтеровича, В. Попова, М. Розумного, Ф. Рудича, В. Смолянюка, Ю. Шаповала.
Вивченню феномена корупції в останні десятиліття приділяється дедалі більша увага. Зокрема, вони висвітлюються у працях українських науковців – Л. Аркуші, Л. Багрій-Шахматова, Ю. Бауліна, В. Байдука, Ю. Битяка, В. Борисова, І. Голосніченка, О. Дульського, А. Закалюка, В. Зеленецького, О. Кальмана, М. Камлика, В. Клименка, М. Корнієнка, В. Лукомського, М. Мельника, Н. Матюхіної, М. Михальченка, Є. Невмержицького, С. Омельченка, Є. Перегуди, О. Прохоренка, А. Редьки, А. Сафоненка, С. Серьогіна, В. Тація, О. Терещука, М. Хавронюка, Ф. Шульженка.
Осмисленню змісту і сутності корупції присвячені дослідження таких зарубіжних науковців, як: Д. Альбіні, А. Буров, Б. Волженкін, Л. Габріель, Л. Гевелинг, С. Гурієв, Р. Грінберг, П. Джерелі, О. Дудоров, П. Кабанов, Г. Калугін, А. Кирпичніков, І. Клямкін, С. Ліпсет, С. Максимов, Дж. Мартін, О. Нікелін, О. Паченков, С. Пундель, Л. Петтер, С. Римський, С. Ріко, Р. Роджерс, Л. Рознер, С. Роуз-Аккерман, Г. Сатаров, Дж. Скотт, А. Соловйов, К. Соарес.
Незважаючи на велику кількість досліджень економічних, політичних, правових та соціальних чинників, що сприяють виникненню корупції, бракує праць, у яких би безпосередньо висвітлювалися політико-правові механізми запобігання та протидії корупції в системі організації публічної влади. Науковцями недостатньо висвітлюється специфіка корупції у системі органів державної влади України, залишається недослідженою роль інститутів громадянського суспільства у протидії корупційним проявам.
Дедалі очевиднішою стала тенденція з’ясування сутності державної антикорупційної політики як у науково-теоретичному, так і в прикладному аспектах. Усе це і зумовило мету, завдання і логіку даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукового проекту відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень «Пріоритетні напрями реформування політичної системи України» (номер державної реєстрації 0IIIU001554). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного інституту стратегічних досліджень 25 травня 2011 року (протокол № 4).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є осмислення політико-правових засад та визначення механізмів запобігання та протидії корупції в органах державної влади України. З огляду на поставлену мету сформульовано такі дослідницькі завдання:
– проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи до розуміння сутності корупції;
– уточнити політологічне визначення поняття «корупція»;
– виявити та проаналізувати причини та наслідки поширення корупції в органах державної влади України;
– узагальнити досвід розвинених демократичних країн у вирішенні проблеми запобігання та протидії корупції в органах державної влади;
– вдосконалити визначення поняття «політико–правові механізми запобігання та протидії корупції»;
– визначити найбільш ефективні політико-правові механізми запобігання та протидії корупційним проявам в органах державної влади України;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення антикорупційної політики Української держави.
Об’єктом дослідження є корупція як суспільно-політичний феномен.
Предметом дослідження є політико-правові механізми запобігання та протидії корупції в органах державної влади України.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплексом філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, що дало змогу забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів.
Одним з найпоширеніших підходів до з’ясування сутності корупції на теоретичному рівні, на який спирається автор, є парадигматичний, в рамках якого реалізується спроба виявлення сутнісних ознак корупції. Погляд на корупцію як на соціальну аномалію, яка полягає у поведінці окремих індивідів, що відхиляються від правових норм, і ґрунтується на корисливому, протиправному використанні державно-владних повноважень, спирається на діяльнісні та поведінкові (біхевіористські) концепції. Структурно-функціональний метод дослідження дав змогу розглянути корупцію як складний феномен, визначити впливи корупції на політичні системи, виявити транс¬формацію функцій держав в умовах боротьби з корупцією.
Діалектичний метод дав змогу розкрити єдність і суперечливість процесу запобігання та протидії корупції в органах державної влади України. Метод системного аналізу забезпечив з’ясування сутності та особливостей державної антикорупційної політики як цілісної системи заходів щодо запобігання та протидії корупції. В рамках історичного методу простежено еволюцію наукових поглядів на феномен корупції. Статистичний метод дав змогу опрацювати статистичні та емпіричні дані з метою оцінки впливу корупції на сучасну динаміку соціальних змін. Завдяки порівняльному методу співставлено характеристики корупційної свідомості та поведінки посадовців і пересічних громадян у різних країнах. У межах прогностичного методу здійснено аналіз та прогноз подальших змін у політичній системі України. Синергетичний метод забезпечив погляд на політику як систему, що здатна до самоорганізації і характеризується цілісністю, відкритістю та динамічністю.
Робота ґрунтується на критично-конструктивному аналізі, що передбачає об’єктивність, органічну єдність теорії і практики, поєднання критичного і раціонального, універсального і фрагментарного підходів.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена змістом дослідницьких завдань і засобами їх розв’язання. У межах дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, зокрема:
вперше:
– обґрунтовано сутність та особливості політико-правових механізмів запобігання та протидії корупційним проявам в органах державної влади України. Доведено, що політико-правові механізми попри відносну самостійність є гнучким інструментом артикуляції та узгодження загальнодержавних, регіональних, корпоративних та особистих інтересів через певні політичні інститути, залучення громадськості до вирішення справ місцевого та регіонального значення, оцінки і контролю діяльності органів публічної влади; дотримання принципів прозорості та відкритості у діяльності органів державної влади.
– визначено найбільш ефективні політико-правові механізми запобігання та протидії корупції, що відповідають потребам та інтересам місцевої спільноти, загальнодержавним пріоритетам розвитку: створення цілісної антико¬рупційної нормативно-правової бази демократичного зразка, що не припускає можливості для органу державної влади приймати рішення на власний розсуд, чітко визначає факт порушення правової норми, жорстко прив’язує факт порушення до покарання; ефективна кадрова політика; формування і втілення в життя єдиної ідеології державної служби; формування загально¬національної ідеології несприйняття корупції; розвиток антикорупційної свідомості громадян і посилення їх антикорупційної мотивації; чітка процедура громадського контролю за дотриманням законів, громадська експертиза законопроектів та чинних нормативно-правових актів, концепцій і програм з питань протидії корупції та врахування її висновків; участь громадськості у прийнятті політичних рішень, внесення і врахування суспільно значущих пропозицій громадян та громадських організацій.
удосконалено:
– політологічну дефініцію «корупція». Корупцію визначено як обумовлену політичною системою суспільства соціальну аномалію, яка полягає у поведінці окремих посадових осіб, що відхиляються від правових норм, і ґрунтується на корисливому, протиправному використанні державно-владних повноважень;
– визначення поняття «політико-правові механізми запобігання та протидії корупції». Це засоби реалізації державної політики, конкретних завдань державного влади у сфері запобігання та протидії корупції, сукупність певних політичних процедур, прийомів, об’єднаних на основі дотримання таких принципів, як відповідальність, легітимність, законність, гласність, відкри¬тість, науковість. Це також сукупність видів діяльності суб’єктів, гарантованих законом і включених у динаміку практично-політичних відносин, які охоплюють усі стадії розвитку та функціонування політичної системи; практика реалізації політичних процедур (розробка, прийняття та реалізація рішень); регулювання політичних криз і конфліктів; аналіз та оцінка результатів і наслідків прийнятих рішень;
отримали подальший розвиток:
– базові підходи до осмислення сутності корупції. Показано, що немає єдиного загальноприйнятого визначення, яке б охоплювало багатогранний феномен корупції. Найбільш типові підходи до розуміння цього явища зводяться до таких: корупція розуміється як підкуп і продажність державних чи інших службовців; як зловживання владою чи службовим становищем, вчинене з корисливою метою; як зловживання владою чи службовим становищем, вчинене з будь-якої особистої заінтересованості. Корупція визнається як використання службових повноважень, статусу посади, а також її авторитету та пов’язаних з ними можливостей для задоволення особистого інтересу або в групових інтересах. Вона розглядається як елемент (ознака) або різновид організованої злочинності. Визначення поняття корупції обмежуються загальними ознаками і характеризуються відсутністю чітких формулювань, які б дали змогу виділити суттєві ознаки цього суспільно-політичного явища;
– розуміння причин та наслідків поширення корупції в органах державної влади України. Висновок про те, що вихідним пунктом у боротьбі з корупцією є розуміння основних передумов та причин корупційних діянь на всіх рівнях державної влади. Ці причини та умови перебувають у тісному взаємозв’язку з такими явищами, як криза і незбалансованість економічних відносин, високі податки, падіння продуктивності праці, зростання безробіття, бюджетний дефіцит, правовий нігілізм, погіршення виконавської дисципліни. Наслідками поширення корупції в Україні є: підрив соціальної довіри й верховенства права; руйнація соціальної моралі та почуття справедливості у населення; перешкоджання функціонуванню ринку та деформація нормальних систем розподілу; зниження громадянської відповідальності; посилення соціальної напруженості у регіонах; зневіра в ефективності державної політики;
– висновок про доцільність використання досвіду розвинених демократичних країн у вирішенні проблеми запобігання та протидії корупції. Багатьом країнам вдалося створити ефективний механізм протидії корупційним проявам. Усі вони мають деякі особливості в організації антикорупційної діяльності, але спільними для них є: прагнення організації до активної протидії корупційним проявам; створення відповідної правової бази; реальна, гарантована незалежність правоохоронної системи країни; залучення до протидії корупційним проявам громадських організацій.
– пропозиції щодо вдосконалення антикорупційної політики держави. Доведено, що основним завданням щодо запобігання корупції є створення такої системи соціальних зв’язків, за якої істотно зменшується ймовірність виникнення ситуації корумпування службовців. Це досягається шляхом ліквідації певних соціальних інститутів чи їх реформування, спрощення процедур прийняття управлінських та інших рішень, зменшення службової дискреції, належного матеріального забезпечення службовців.
Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається тим, що основні теоретичні положення і висновки дисертації відкривають шлях для здійснення ефективних заходів щодо запобігання та протидії корупції в органах державної влади України та можуть бути корисними при формуванні та реалізації антикорупційних програм діяльності, документів програмного і прогнозного характеру, орієнтованих на розробку стратегії подолання корупції в державі, ухваленні політичних рішень, а також для вдосконалення нормативно-правових актів з питань формування антикорупційної свідомості громадян та посадових осіб органів державної влади.
Отримані результати можуть використовуватися у навчальному процесі, при формуванні навчальних планів і програм підготовки спеціалістів у галузі політології та права, державного управління, написанні відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародному науковому симпозіумі «Дні порівняльного правознавства» (Київ, 8–11 квітня 2009 р.; тези опубліковано), міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції та перспективи розвитку європейського права: досвід для України» (Франція, м. Шам¬борі та Шамоні, 9–16 січня 2010 р.: тези опубліковано); III міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання» (Львів, 29–30 квітня 2011 р.; тези опубліковано); конференції молодих учених «Проблеми державотворення і правотворення в умовах модернізації України» (Київ, 16 червня 2011 р.; тези опубліковано); VI міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (23–24 вересня 2011 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в 5 публікаціях, надрукованих у фахових наукових виданнях з політичних наук, та 5 тезах виступів на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (318 найменувань). Обсяг дисертації становить 209 сторінок, з яких основного тексту – 179 сторінок, списку використаних джерел – 30 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено положення дисертаційного дослідження та сформульовано практичні рекомендації.
1. Від правильного розуміння сутності корупції безпосередньо залежать формування стратегії і тактики щодо протидії їй, постановка цілей такої діяльності, визначення сил і засобів їх досягнення, рівень нормативного, організаційного, фінансового забезпечення.
Сучасна наука не має єдиного розуміння етимології терміна «корупція». Корупція є складним соціальним явищем із надзвичайно великою диверсифікацією, різноманітністю його проявів та форм. Відсутність єдиного підходу до розуміння корупції свідчить про складність сприйняття її у суспільній свідомості.
Розуміння корупції в українському законодавстві необґрунтовано звужене і зведене в основному до правового аспекта, тоді як корупція має також політичне значення. Феномен корупції в політиці, зловживання владою в політичних цілях – правова і політологічна проблема.
Корупція визначається автором як обумовлена політичною системою суспільства соціальна аномалія, яка полягає у поведінці окремих посадових осіб, що відхиляються від правових норм, і ґрунтується на корисливому, протиправному використанні державно-владних повноважень.
2. Розуміння основних передумов та причин корупційних діянь на всіх рівнях державної влади є необхідною умовою запобігання та протидії корупції в органах державної влади. Зменшити й обмежити корупцію можна, тільки одночасно усуваючи причини та умови, що її породжують.
До причин поширення корупції в органах виконавчої влади Україні належать: недостатня правова база для ефективної протидії корупції; недостатня законодавча врегульованість ринкових відносин у державі викликає спокусу вирішувати економічні проблеми неринковими засобами; відсутність на нормативному рівні цілісної системи засобів попереджувального впливу на причини й умови, які сприяють корупції й корупційним діянням; розшарування, нерівномірність розвитку ринкового господарства; поляризація суспільства; суперечність між швидкозмінними умовами ринкового господарства та чинним законодавством; суперечність між законодавчою та морально-етичною нормами підприємництва; суперечності в політичній системі, які представлені владою і бізнесом; потреба у виживанні населення в складних умовах становлення ринкових відносин.
Умовами, що провокують корупцію в органах державної виконавчої влади, є: розгалуженість дозвільно-регуляторної системи; неврегульованість конфлікту інтересів; часта відсутність правил професійної етики на публічній службі; низький рівень забезпечення захисту прав власності; недотримання разом з недосконалістю законодавства у сфері боротьби з корупцією; суперечлива діяльність судової системи у цьому напрямі; відсутність системності в роботі з виявлення корупції в органах державної влади; недосконалість публічного контролю за доходами та видатками вищих посадових осіб держави, а також відсутність ефективних механізмів участі громадянського суспільства у формуванні та реалізації антикорупційної політики.
Діяльність законодавчого органу країни є найбільш уразливою до політичної корупції: вона присутня вже на етапі його формування, оскільки притаманна самим суб’єктам такого формування. Це робить діяльність Парламенту ареною зіткнення і засобом реалізації політичних та інших інтересів політичних сил і фінансово-промислових груп, які за ними стоять.
Прояви політичної корупції у діяльності Парламенту особливо небезпечні, оскільки політична корупція у законодавчому процесі зумовлює прийняття нормативно-правових актів, що мають корупційне спрямування, а відтак – легітимізують корупційні прояви, сприяючи тим самим подальшому поширенню корупції. Процес кадрових призначень в органах виконавчої і судової влади, які здійснює Парламент, прямо чи опосередковано зумовлює поширення корупції у відповідних органах. У здійсненні парламентського контролю корупція перетворює його на засіб протизаконного впливу на систему влади в цілому, дискредитує відповідні контрольні інститути.
До причин високого рівня проникнення політичної корупції у Верховній Раді України належать: особливості партійної і виборчої систем; недоліки законодавства, що регулюють діяльність народних депутатів України та парламенту в цілому; неврегульованість у чинному законодавстві механізмів цивілізованого лобіювання; високий рівень депутатської недоторканності, який полягає в неможливості притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту без згоди Верховної Ради України.
Головними причинами поширення корупції в органах судової влади є: неефективність і недостатня прозорість процедури добору та призначення суддів; невизначеність етичних стандартів поведінки суддів, незавершеність процедури врегулювання конфлікту інтересів під час виконання суддями професійних обов’язків; наявність непроцесуальної (фактичної) залежності суддів від суддів вищих ланок; недостатня відкритість і прозорість судового процесу; недосконалість процедури призначення посадових осіб на адміністративні посади в судах; неефективність механізмів притягнення суддів до відповідальності та невикористання (іноді свідоме) наявних засобів боротьби з корупцією в суддівському корпусі; вибіркове застосування (ігнорування) механізмів перевірки інформації про вчинення суддями правопорушень; недосконалість правового регулювання недоторканності суддів; недостатній рівень матеріального забезпечення суддів та фінансового забезпечення діяльності судів.
Успішність реалізації антикорупційних ініціатив залежить від високого рівня координованості державної політики у цій сфері. В Україні попри розроблену концептуальну та нормативно-правову основу реалізації антикорупційної політики практичні механізми її втілення гальмуються здебільшого через неузгодженість та повільність дій усіх гілок державної влади у цьому напрямі.
Такий стан справ насамперед обумовлений недосконалістю антикорупційного законодавства, декларативним характером більшості правових норм у поєднанні з низькою виконавською дисципліною, відсутністю дійових механізмів координації, взаємодії та контролю органів державної влади щодо реалізації антикорупційних заходів, що значною мірою сприяє виникненню корупційних ризиків і, як наслідок, формуванню корупційного середовища, яке сильно ускладнює правильне функціонування всіх суспільних та державних механізмів.
За сферами поширення та змістом причини та умови поширення корупції в Україні можна поділити на:
- політичні (відсутність стратегії формування та здійснення суспільних перетворень; відсутність програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різні сфери суспільного життя; недосконалість антикорупційної політики; бездіяльність громадських формувань, незалежних недержавних структур у боротьбі з корупцією; відсутність державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль щодо створення громадських формувань, незалежних структур для посилення активності населення у боротьбі з корупцією);
- економічні (процеси зміни форм власності, приватизації та накопичення значних цінностей, що відбулися у перші роки незалежності здебільшого неофіційно або напівлегально, сприяли виникненню і зміцненню корпора¬тивних угруповань і кланів, корупційних зв’язків; масове прагнення нових підприємницьких структур, включаючи кримінальні, вирішити через держав¬ний апарат свої проблеми; значне збільшення кількості майже не обізнаних з національним законодавством та правопорядком іноземних підприємців та інвесторів, які стали легкою здобиччю корупціонерів; криміналізація еконо¬мічних та інших соціальних відносин внаслідок недосконалої монетарної та податкової політики, що спричиняє тінізацію, бартеризацію, гальмує розвиток цивілізованого підприємництва, переорієнтовує його з виробничої діяльності на торговельно-фінансову; відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств та підприємців, особливо щодо сплати податків, відрахувань до бюджету, одержання державної підтримки, кредитів; низький рівень заробітної платні державних службовців нижчої та середньої ланок, наявність великої різниці в оплаті праці службовців державного та приватного секторів);
- правові (неналежне забезпечення реалізації у діяльності органів держав¬ної влади, органів місцевого самоврядування, інших інститутів держави та суспільства принципів верховенства права та законності; відсутність на нормативному рівні цілісної системи засобів запобіжного впливу на причини та умови виникнення корупційних проявів; безсистемна зміна законодавчих та інших правових норм, ослаблення нагляду та контролю за їх виконанням);
- організаційні (рудименти старої командно-адміністративної системи у вигляді надмірно великого державного управлінського та службово-обслуговуючого апарату з необгрунтовано широкими повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільного змісту; відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо виконання службових повноважень, прийняття рішень, видачі офіційних документів; дублювання споріднених функцій органами державної влади, неузгодженість дій різних владних структур, непослідовність і суперечливість їх рішень, низька якість, необґрунтованість багатьох управлінських рішень; відсутність у більшості міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, управлінських структур окремих підрозділів або спеціально уповноважених працівників, на яких покладаються обов’язки щодо запобігання корупційним діям та іншим посадовим правопорушенням; нерозвинутість системи виховання у службовців патріотичних почуттів, моральних, професійних якостей; поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад службовців не на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство, особисту відданість, близькість політичних уподобань; слабкість механізмів запобігання проник¬ненню в органи влади представників злочинних угруповань);
- психологічні (повільний розвиток політичної структури та свідомості суспільства, передусім його громадянських інституцій, їх неготовність до партнерської участі поряд з державними органами у вирішенні проблем протидії корупції; поширеність у суспільстві уявлень про припустимість, ефективність та невідворотність корупційних зв’язків, що призводить до формування у населення готовності та звички до використання корупційних відносин; нерозвиненість у значної частини населення громадянської свідомості, зокрема усвідомлення нового становища особи у державі, що будується на демократичних засадах; досить сильний вплив традиційних стереотипів щодо домінування державних засобів та підпорядкованості їм громадських форм в організації суспільних відносин, у тому числі в організації протидії корупції; поширення корисливих мотивів у діяльності державних службовців, їх готовності до порушення закону, норм моралі, професійної честі; професійна та моральна деформація окремих посадових осіб, що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до корупційних діянь, порушень службової етики; несформованість у трудових колективах громадської думки щодо виявлених корупційних діянь, відсутність позитивного впливу на атмосферу запобігання таким фактам).
Наслідками поширення корупції в Україні є: зниження авторитету держави; порушення принципу верховенства права; суттєве обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина; гальмування та дискредитація соціально-економічних реформ; порушення порядку здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, управлінськими структу¬рами приватного сектора; надання незаконних привілеїв корумпованим угрупованням, що підпорядковує державну владу їхнім інтересам; криміналізація та тінізація економічних відносин, легалізація доходів, одержаних незаконним шляхом; поширення організованої злочинності, насамперед економічної; порушення принципу соціальної справедливості та невідворотності покарання; ускладнення відносин з іншими державами, всією світовою спільнотою, унеможливлення надання іноземної допомоги; погіршення морально-психологічного клімату в суспільстві, занепад духовних, моральних та суспільних цінностей, посилення соціальної напруженості у регіонах.
3. Євроінтеграційні прагнення України зумовлюють необхідність серйозного вивчення та імплементації зарубіжного досвіду щодо розробки та запровадження політичних, організаційних та правових механізмів подолання корупції.
Світова спільнота розглядає корупцію як одну з найбільших загроз правопорядку, демократії, правам людини, соціальній справедливості. Багатьом країнам вдалося навчитися ефективно протидіяти корупції. Антикорупційні заходи в зарубіжних країнах схожі, що пояснюється як процесами інтеграції законодавства, узгодженням та координацією заходів щодо протидії правопору¬шенням з ознаками корупції, так і обміном досвідом запровадження антикорупційних заходів. Спільними рисами для них є: прагнення організації активно протидіяти корупційним проявам; створення відповідної правової бази; реальна, гарантована незалежність правоохоронної системи країни; залучення до протидії корупції громадських організацій. Для подолання корупції необхідна реальна підтримка громадськості, ефективний зворотний зв’язок держави та суспільства, оскільки ефективно контролювати чиновників може лише поінфор¬мована та небайдужа громадськість. Успіхів у подоланні корупції досягають ті країни, які збільшують прозорість влади через розбудову громадянського суспільства та забезпечення свободи слова.
Законодавці розвинених країн, не применшуючи важливості кримінально-правових заходів боротьби з корупцією, дедалі більшу увагу приділяють таким профілактичним заходам запобігання корупції, як роз’яснювальна робота серед державних службовців; опублікування в ЗМІ статистичних даних про кількість корупційних правопорушень, притягнення винних осіб до відповідальності; ротація кадрів; регламентація умов і порядку отримання державними службовцями пільг та винагород.
4. Політико-правові механізми запобігання та протидії корупції – це засоби реалізації державної політики, конкретних завдань державного влади у сфері запобігання та протидії корупції, сукупність певних політичних процедур, прийомів, об’єднаних на основі дотримання принципів, серед яких визначальними є відповідальність, легітимність, законність, гласність, від¬критість, науковість; сукупність видів діяльності суб’єктів, гарантованих законом і включених у динаміку практично-політичних відносин, які охоплюють усі стадії розвитку та функціонування політичної системи; практика реалізації політичних процедур: розробка, прийняття та реалізація рішень; регулювання політичних криз і конфліктів; аналіз та оцінка результатів і наслідків прийнятих рішень.
5. Ефективними інструментами запобігання та протидії корупції можуть стати механізми запобігання та протидії корупції в органах державної влади. Вагому роль у боротьбі з корупцією в Україні зможуть відіграти саме політико-правові механізми запобігання та протидії корупції, які мають значний потенціал. Серед політико-правових механізмів, що відповідають потребам та інтересам місцевої спільноти, загальнодержавним пріоритетам розвитку, найбільш ефективними є: створення цілісної антикорупційної нормативно-правової бази демократичного зразка, що не припускає можливості для органу державної влади приймати рішення на власний розсуд, чітко визначає факт порушення правової норми, жорстко прив’язує факт порушення до покарання; ефективна кадрова політика; формування і втілення в життя єдиної ідеології державної служби; формування загальнонаціональної ідеології несприйняття корупції та розвиток антикорупційної свідомості громадян, посилення їх антикорупційної мотивації; чітка процедура громадського контролю за дотриманням законів, громадська експертиза законопроектів та чинних нормативно-правових актів, концепцій і програм з питань протидії корупції та врахування її висновків; обговорення проектів, участь громадськості у прийнятті політичних рішень, внесення і врахування суспільно значущих пропозицій громадян та їх об’єднань.
6. З метою ефективного подолання корупції має бути затверджена державна Стратегія боротьби з корупцією як один із пріоритетів держави для створення дійової системи запобігання корупції, розробки комплексних заходів щодо протидії цьому явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків. Основними завданнями запобігання та протидії корупції є створення такої системи соціальних зв’язків, за якої істотно зменшується ймовірність виникнення ситуації корумпування службовців. Це досягається, зокрема, шляхом ліквідації певних соціальних інститутів чи їх реформування, спрощення процедур прийняття управлінських та інших рішень, зменшення службової дискреції, належного матеріального забезпечення службовців тощо.
В органах державної виконавчої влади України необхідно: оптимізувати чисельність державного апарату, привести структуру державної служби у відповідність з міжнародними стандартами; детально регламентувати правила та стандарти прийняття розпорядчих, дозвiльних управлiнських рiшень; чiтко розмежувати функцiї прийняття рiшень, їх реалiзацiї та контролю за наданням послуг; запровадити вiдкритi конкурси для державних замовлень та закупівель; розробити особливий порядок здiйснення банкiвських та майнових операцiй певного розмiру посадовими особами високого рангу; розробити порядок проведення оцінки ефективності виявлення і профілактики корупційних ризиків; оптимізувати та конкретизувати повноваження осіб, уповноважених на виконання функцій держави, підвищити їх відповідальність за невжиття заходів щодо усунення причин корупції; полiпшити професiйну пiдготовку кадрiв службовцiв, розширити межi конкурсного та контрактного порядку прийняття на державну службу, службового атестування; розробити систему пiдзвiтностi державних службовцiв суспiльству; обмежити час перебування на посадах високого рангу, ввести по них ротації.
В українському парламенті потрібно налагодити систему зворотнього зв’язку народного депутата з виборцями; сформувати чіткий механізм відкликання депутата виборцями; встановити прозорість у фінансуванні діяльності політичних партій та формуванні виборчих списків; ввести в штат партійних осередків, апарату Верховної Ради України психологів-соціологів; впровадити в практику залучення представникiв полiтичних та громадських органiзацiй до складу комiсiй з пiдготовки законопроектiв; розробити заходи боротьби з латентною злочинністю в парламенті; здiйснити науково-кримiнологiчну експертизу всiх ранiше виданих нормативно-правових актiв та постiйно здiйснювати кримiнологiчну експертизу всiх законопроектів щодо корупціогенних чинників.
В органах судової влади необхідно: завершити розробку Концепцiї судово-правової реформи; рекомендувати Верховному Суду України вивчити роль судiв у правозастосовнiй практицi щодо дотримання антикорупційного законодавства; розробити та прийняти Кодекс етики суддiв; запровадити спеціалізацію прокурорів або утворити в органах прокуратури спеціалізовані підрозділи з питань кримінального переслідування осіб, які вчинили корупційні правопорушення; внести зміни до законодавства в частині розмежування та визначення повноважень правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією; забезпечити незалежність суддів і недопущення втручання в судову діяльність; розробити дійовий механізм та критерії притягнення суддів до відповідальності за корупційні дії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдиев К. М. Понятие коррупции и система уголовно-правовых средств борьбы с ней : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / К. М. Абдиев. – М., 1995. – 21 с.
2. Авер’янов В. Б. Адміністративна реформа і правова наука / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2002. – № 3. – С. 20–27.
3. Авер’янов В. Б. Система органів виконавчої влади : проблеми реформування у світлі конституційних вимог / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2003. – № 9. – С. 24–30.
4. Азаров М. Я. Феномен корупції та шляхи її подолання / М. Я. Азаров // Налоговый вестник Донбасса. – 2002. – № 8–9. – С. 6–9.
5. Азаров М. Я. Обмеження корупції та “тіньової” економічної діяльності: проблеми і перспективи / М. Я. Азаров // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2001. – № 4. – С. 14–19.
6. Алексеев С. С. Право : азбука - теорія - философия : Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
7. Антикоррупционные документы и инструменты : международный и национальный опыт борьбы с коррупцией. – М. : Прав-Издат, 2004. – 302 с.
8. Аркуша Л. І. Основи методики виявлення і розслідування організованої злочинної діяльності при наявності корумпованих зв’язків : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Л. І. Аркуша. – Х., 2002. – 19 с.
9. Асслаханов А. А. Проблемы уголовно-правовой борьбы со взяточничеством / А. А. Асслаханов // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 81–88.
10. Бабкін В. Д. Державна влада і політична опозиція / В. Д. Бабкін // Правова держава. Щорічник наукових праць. – К., 1996. – Вип. 7. – С. 193–199.
11. Багрій-Шахматов Л. В. Уголовно-правовые и криминологические проблемы коррупции, теневой экономики и борьбы с ними / Багрій-Шахматов Л. В. – Одеса : Ластар, 2001. – 530 с.
12. Баланда А. Л. Соціальні детермінанти національної безпеки України: теорія, методологія, практика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора екон. наук : спец. 08.00.07 «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» / А. Л. Баланда. – К., 2008. – 40 с.
13. Батищев О. Суб’єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом / О. Батищев, М. Кості // Наук.-практ. журнал Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. – 2005. – № 10. – С. 61–62.
14. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР / Бахрах Д. Н. – Свердловск : Урал. Ун–т, 1989. – 204 с.
15. Бездольний М. Ю. Державно-правовий механізм протидії корупції / М. Ю. Бездольний // Форум права. – 2009. – № 2. – С. 38–43.
16. Биленчук П. Д. Транснациональная преступность : состояние и трансформация / Биленчук П. Д. – К. : Атика, 1999. – 276 с.
17. Битяк Ю. П. Адміністративне право України: підручник для юридичних вузів та факультетів / Битяк Ю. П., Богуцький В. В., Паращук В. М. та ін.; за ред. Ю. П.Битяка. – Х. : Право, 2000. – 405 с.
18. Бондаренко І. Місце і роль нормативно-правових актів Президента України у правовому забезпеченні боротьби з організованою злочинністю та корупцією / І. Бондаренко // Право України. – 2005. – № 4. – С. 54–56.
19. Бородин С. В. Борьба с преступностью : теоретическая модель комплексной программы / Бородин С. В. – М. : Наука, 1990. – 272 с.
20. Борисов В. Громадянське суспільство та питання подолання корупції / В. Борисов, О. Кальман // Вісник Академії правових наук. – 2005. – № 2. – С. 168–173.
21. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією : актуальні проблеми та шляхи вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://osvita.ua/vnz/reports/law/10607.
22. Бублій Н. Квартирный вопрос Станик [Електронний ресурс] / Н. Бублій, З. Ілєнко, П. Солодько // Газета по Киевски, 25 квітня 2007р. – Режим доступу : http ://mycityua.com/country/ 2007/04/25/090003.html.
23. Валюшко І. Розвиток механізмів залучення громадськості до заходів протидії корупції в Україні [Електронний ресурс] / І. Валюшко // Відділ стратегій розвитку громадянського суспільства та протидії корупції НІСД. – Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/Monitor/April2010/3.htm.
24. Версюк С. Корупція : визначення, причини появи, вплив на економіку / С. Версюк // Економіка України. – 2001. – № 3. – С. 66–74.
25. Видрін Д. Г. Україна на порозі XXI століття : Політичний аспект / Видрін Д. Г., Табачник Д. В. – К. : Либідь, 1995. – 294 с.
26. Винничук Н. Типологія політичної опозиції / Н. Винничук // Політ. менеджмент. – 2007. – № 6. – С. 81–90.
27. Волженкин Б. В. Избранные труды по уголовному праву и криминологии : 1963-2007 года / Волженкин Б. В. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2007. – 971 с.
28. Волженкин Б. В. Коррупция / Волженкин Б. В. – СПб. : Санкт-Петербургский юрид. інст. Ген.прокуратуры РФ, 1998. – 44 с.
29. Волинський А. Стадії політичного процесу / А. Волинський // Політ. менеджмент. – 2004. – №1 (4). – С. 41–52.
30. В Україні рівень корупції зріс майже на 60% [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.acrc.org.ua/ua/news-and-events/news/all/v-ukrayini-riven-korupcziyi-zris-majzhe-na-60.html.
31. Гегель Г.Ф.В. Конституция Германии / Гегель Г.Ф.В. // Политические произведения. – М. : Наука, 1978. – 437 с.
32. Гнаткевич Ю. Проблема відкритості органів влади та посадових осіб місцевого самоврядування / Ю. Гнаткевич // Програма сприяння парламентові України. – 1998, лютий. – С. 1–5.
33. Головаха Е. Политическая социализация в посткоммунистической Украине / Е. Головаха, В. Пухляк // Полит. мысль. – 2002. – № 2. – С. 29–32.
34. Голосніченко І. П. Адміністративний процес : навч. посіб. / І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський. – К. : ГАН, 2003. – 256 c.
35. Горбатенко В. П. Політичне прогнозування : теорія, методологія, практика / Горбатенко В. П. – К. : Генеза, 2006. – 395 с.
36. Гриценко О. Політична комунікація. Скільки конструктивного, а скільки деструктивного? / О. Гриценко // Віче. – 2003. – № 9 (138). – С. 76–79.
37. Громадянське суспільство в сучасній Україні : специфіка становлення, тенденції розвитку ; за заг. ред. Ф.М. Рудича. – К. : Парламнтське видавництво, 2006. – 412 с.
38. Гуриев С. Мифы экономики: Заблуждения и стереотипы, которые распространяют СМИ и политики / Гуриев С. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2009. – 296 с.
39. Гуров А. И. Профессиональная преступность : прошлое и современность / Гуров А. И. – М. : Юридическая литература, 1990. – 304 с.
40. Даль Р. Демократія та її критики / Р. Даль, М. Лупішко, О. Лупішко ; пер. з англ. – Х.: Видавн. група “РА-Каравела”, 2002. – 440 с.
41. Дамаскин О. Коррупция. Состояние, причины, противодействие / Дамаскин О. – М. : Триумфальная арка, 2009. – 304 с.
42. Добреньков В. И., Исправникова Н.Р. Коррупция. Современные подходы к исследованию / Добреньков В. И. – М. : Альма Матер, 2009. – 208 с.
43. Добродумов П. Антикорупційна політика як функція держави / П. Добродумов // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 9. – С. 54–58.
44. Доля Л. М. Боротьба з корупцією – першочергове завдання на шляху реалізації європейського вибору України / Л. М. Доля // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. – К., 2005. – № 8 . – С. 32–38.
45. Дориго Д. Мафия / Дориго Д. – М. : Кураре – Н, 1998. – 112 с.
46. Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні : навч.-метод. посіб. / Дубенко С. – К. : Ін Юре, 1999. – 242 с.
47. Дубко Е. Л. Политическая этика : учебник для вузов / Дубко Е. Л. – М.: Академ. проект Трикста, 2005. – 720 с.
48. Дудоров О. Корупція. Варіації на теми хабарництва / О. Дудоров // Віче. – 1999. – № 8. – С.51–54.
49. Дульський О. О. Теоретико-правові проблеми протидії корупції та організованій злочинності / О. О. Дульський // Науковий вісник КНУВС. – К., 2007. – № 1, ч. 2. – С. 13–30.
50. Енциклопедія політичної думки / К. Лігов, В. Скуратівський, Л. Фінгерб ; пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. – К. : Дух і Літера, 2000. – 472 с.
51. Етнополітичні процеси в Україні : регіональні особливості : [монографія] / [В. Войналович, Т. Горбань, В. Євтух, О. Калакура]. – К. : НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І.Ф. Кураса, 2011. – 394 с.
52. Ерицян А. В. Государственный контроль за соблюдением законодательства субъектами предпринимательской деятельности / А. В. Ерицян // Государство и право. – 2002. – № 2. – С. 105–106.
53. Ефремова Г. Х., Ратинов А. Р. Правовое поведение // Энциклопедия юридической психологии / Г. Х. Ефремова, А. Р. Ратинов ; под общ. ред. проф. А. М.Столяренко. – М. : ЮНИТИ_ДАНА, Закон и право, 2003. – 607 с.
54. Этика публичной политики : Из опыта работы Комитета по стандартам публичной сферы Великобритании / [сост. и авт. слов. Д. Глейзнер]. – М. : Ин-т права и публич. политики, 2001. – 75 с.
55. Жирнов А. Г. Политические механизмы согласования общественных интересов : некоторые аспекты теории и практики / А. Г. Жирнов // Вестник Тамбовского ун-та. – 2008. – № 3. – С. 350–354.
56. Журавський В. С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д – ра юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / В. С. Журавський. – Одеса, 2001. – 36 с.
57. Закалюк А. П. Нормативне визначення організованої злочинної діяльності: теоретичне та практичне значення / А. П. Закалюк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. – 2001. – № 4. – С. 20–28.
58. Закалюк А. П. Теория и практика индивидуального прогнозирования и профилактики преступного поведения : атореф. дис. на здобуття наук ступеня доктора юрид. наук : спец: 12.00.08. «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / А. П. Закалюк. – Х., 1987. – 28 с.
59. Закалюк А. П. Організована злочинна діяльність: сутність і потреби нормативного визначення / А. П. Закалюк // Вісник Академії правових наук України. – Х., 2002. – Вип.1. – С. 130–131.
60. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3206-17.
61. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – С. 358.
62. Закон України «Про державну службу» від 16 груд. 1993 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – С. 490.
63. Законодавство України про контроль та перевірки / [за ред. В. С. Ковалевського]. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 277 с.
64. Зеленецький В. Т. Методологічна функція загальної теорії боротьби зі злочинністю / В. Т. Зеленецький // Вісник Академії правових наук України. – Х., 2002. – Вип.4 – С.143–157.
65. Зинченко Ю. Самоочищення ГНАУ / Ю. Зинченко // Бизнес. – 2000. – 1 марта. – С. 62.
66. Зубов Ю. Щодо зв’язку між організованою злочинністю та корупцією / Ю. Зубов // Підприємництво, господарство і право. – 2000. – №12. – С.70–74.
67. Кабанов П. О. Политическая преступность : сущность, причины, предупреждение : учеб. пособ. / П. О. Кабанов, В. С. Устинова. – Нижнекамск : НКФ МГЭИ, 2000. – 244 с.
68. Калюжний Р. Вдосконалення інформатизації ОВС України – передумова покращення їх діяльності в боротьбі зі злочинністю / Р. Калюжний // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 397–399.
69. Калюжний Р. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення / Р. Калюжний, А. Комзюк, О. Погрібний. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. – 781 с.
70. Кальман О. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері економіки / О. Кальман // Вісник Академії правових наук. – Х., 1997. – № 4. – С. 188–190.
71. Кальман О. Нормативно-правове забезпечення боротьби зі злочинністю у сфері економіки / О. Кальман // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 1. – С. 70–71.
72. Камлик М. І., Невмержицький Є. В. Про результати дослідження проблем, що пов’язані з протидією корупції в Україні / М. І. Камлик, Є. В. Невмержицький // Боротьба з організованою злочиннісю і корупцією (теорія і практика). – 2000. – № 2. – С.85–114.
73. Камлик М. І., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні / М. І. Камлик, Є. В. Невмержицький. – К. : Т-во “Знання”, КОО, 1998. – 187 с.
74. Картунов О. В. Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник. / О. В. Картунов. – К. : УЕП "КРОК", 1999. – 300 с.
75. Кауфман Д. Корупція в тумані двозначності / Д. Кауфман // Політика і час. – 1998. – № 5. – С. 21–25.
76. Кирпичников А. И. Взятка и коррупция в России / А. И. Кирпичников. – СПб. : Изд-во «Альфа», 1997. – 351 с.
77. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К. : Абрис, 2000. – 414 с.
78. Кларк Р. Преступность в США : замечания по поводу ёё природы, причины, предупреждения и контроля / Р. Кларк ; пер. с англ. – М. : Прогресс, 1975. – 421 с.
79. Клочков В. Г. Суть та заходи боротьби з корупцією / В. Г. Клочков // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 7. – С. 11–22 .
80. Коваленко А. Українська політологія : проблеми та труднощі періоду становлення / А. Коваленко // Сучасність. – 1994. – № 10. – С. 75.
81. Ковальова О. О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України : монографія / О. О. Ковальова. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 340 с.
82. Ковальов Є. Організаційно-економічні заходи протидії корупції / Є. Ковальов, Т. Никифорець // Право і безпека. – 2003/2. – № 4. – С. 205–208.
83. Ковальська В. В. Методи прийняття управлінських рішень в ОВС / МВС України; Національний ун – т внутрішніх справ / В. В. Ковальська ; заг. ред. О. М. Бандурка. – Х. : ТИТУЛ, 2006. – 280 с.
84. Ковбасюк Ю. Антикорупційна політика державних органів влади України / Ю. Ковбасюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal/2181/
85. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К. : Атіка, 2000. – 176 с.
86. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку : Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 1979 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-К., 1996. – С. 166–169.
87. Колдунова Е. В. Сравнительный анализ региональных особеннстей новых угроз безопасности : учеб. пособ. / Е. В. Колдунова. – М. : Проспект, 2010. – 128 с.
88. Коліушко І. Б. Адміністративна реформа для людей (науково-практичний нарис) / [Коліушко І. Б., Авер’янов В. Б., Тимощук В. П., Куйбіда Р. О., Голосніченко І. П.]. – К. : Факт, 2001. – 72 с.
89. Коломієць М. Страшніше за корупцію – психологія пасивної людини / М. Коломієць // Економічний часопис XXI. – 2003. – №10. – C. 18–20.
90. Колушко І. До проблеми відмежування адміністративних проступків від проступків‚ що підпадають під юрисдикцію суду / І. Колушко, І. Голосніченко // Право України. – 2001. – № 3. – С. 39–42.
91. Коментар до Конституції України. – К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. – 380 с.
92. Комиссаров В. С. Уголовно-правовые аспекты борьбы с коррупцией / Комиссаров В. С. // Вестник Московского университета. – 1993. – Серия 11. №1. – С. 26–30.
93. Конвенція ООН проти корупції від 31.10.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 49. – С. 20–48.
94. Конвенція про цивільно-правову відповідальність за корупцію: Прийнята Радою Європи 9 верес. 1999 р. і відкрита для підписання 4 листоп. 1999 р. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію / Упоряд. : М. І. Камлик та ін. – К. : Школяр, 1999. – 480 с.
95. Кондратьєв Я. Ю. Кримінологія : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Я. Ю. Кондратьєв, О. М. Джужа – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 414 с.
96. Конституція України. Закон України «Про державний гімн України» – К. : Видавничий дім «Скіф», 2007. – 48 с.
97. Концепція наукового супроводу державної політики України у сфері протидії корупції [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/Monitor/february2009/7.htm.
98. Концепція боротьби з корупцією на 1998 – 2005 роки : Затв. указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367 // Офіційний вісник. – 1998. – № 17. – С.621.
99. Корнев М. О. О политических механизмах регулирования общественной жизни / М. О. Корнев [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.tstu.ru/education/elib/pdf/st/2005/kornevs.pdf.
100. Корнієнко А. Нова ера України – інформаційна рівність у громадянському суспільстві / А. Корнієнко // Бібл. планета. – 2000. – № 4. – С. 4.
101. Коротков А. П. Преступления в сфере экономической деятельности / А. П. Коротков – М. : «НОРМА», 2002. – 307 с.
102. Корупція [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BF%D1%86%D1%96%D1%8F.
103. Корупція в органах внутрішніх справ: проблеми протидії : [монографія] / С. Г. Стеценко, О. В. Ткаченко. – К. : Алерта, КНТ, Центр учбової літератури, 2008. – 168 с.
104. Корупція в Україні – не політика : [монографія] / В. С. Журавський, М. І. Михальченко, О. М. Михальченко – К. : Фенікс, 2007. – 408 с.
105. Корупція в Україні. – Х. : Ін-т прикладних гуманітарних досліджень, 2004. – 112 с.
106. Костенников М. В. Предупреждение и пресечение коррупции в системе государственной слжубы: учеб. пособ. / М. В. Костенников, А. В. Куракин – М. : «Издательство Щит – М», 2004. – 214 с.
107. Костенко О. Як боротися з корупцією / О. Костенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal/1105/
108. К