Поливач Вікторія Олександрівна. Особливості розгляду справ, що виникають з кредитних правовідносин в цивільному процесі України

Короткий опис

Поливач Вікторія Олександрівна. Назва дисертаційної роботи: "Особливості розгляду справ, що виникають з кредитних правовідносин в цивільному процесі України"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ПОЛИВАЧ ВІКТОРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 347.91/.95
ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З КРЕДИТНИХ
ПРАВОВІДНОСИН В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
КІРЕЄВА Наталія Олександрівна,
кандидат юридичних наук, доцент,
Заслужений юрист України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………………………3
ВСТУП………………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1 ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ
З КРЕДИТНИХ ПРАВОВІДНОСИН
1.1. Право на позов та право на пред’явлення позову у справах, що
виникають з кредитних правовідносин……………..…………………….................15
1.2. Процесуальний порядок відкриття провадження у справах, що
виникають з кредитних правовідносин……………………………………...……....53
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...65
РОЗДІЛ 2 ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З
КРЕДИТНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
2.1. Мета, значення та зміст провадження у справах, що виникають з
кредитних правовідносин, до судового розгляду…………………………………...71
2.2. Визначення кола осіб, які беруть участь у справах, що виникають з
кредитних правовідносин………………………………………………………….....90
2.3. Визначення кола обставин, що мають значення для справи (предмету
доказування) у справах, що виникають з кредитних правовідносин…………….106
Висновки до розділу 2………………………………………………………….113
РОЗДІЛ3 ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ І СУДОВЕ
РІШЕННЯ У СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З КРЕДИТНИХ ПРАВОВІДНОСИН
3.1. Мета, значення та зміст судового розгляду справ, що виникають з
кредитних правовідносин………………………………………………….………..118
3.2. Особливості процесу доказування у справах, що виникають з
кредитних правовідносин……………………………………………………….......136
3.3. Судове рішення у справах, що виникають з кредитних правовідносин…..151
Висновки до розділу 3…………………………………………………….…....181
ВИСНОВКИ………………………………….………………………………...……188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………...........……...……198
ДОДАТКИ…………………..……………………………………………………….222
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АКБ – акціонерний комерційний банк
АТ – акціонерне товариство
ВАТ – відкрите акціонерне товариство
ВССУ – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і
кримінальних справ
ВСУ – Верховний Суд України
КБ – комерційний банк
КМУ – Кабінет Міністрів України
МП – мале підприємство
НБУ – Національний банк України
ПАТ – публічне акціонерне товариство
СП – спільне підприємство
США – Сполучені Штати Америки
ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю
ЦК – Цивільний кодекс України
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України
4
ВСТУП
Актуальність теми. З розвитком національного законодавства збільшилось
розмаїття справ, що розглядаються судами, зокрема, в порядку цивільного
судочинства. Відповідно, усе більш актуальними в силу свого прикладного
значення стають дослідження процесуальних особливостей судового провадження
в окремих категоріях цивільних справ, зокрема в справах, що виникають з
кредитних правовідносин.
На сьогодні в провадженні судів України перебуває велика кількість
цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин. В останні роки
прослідковується тенденція збільшення кількості справ даної категорії, яка
пов’язана із фінансовою кризою в країні. Складна політична та економічна
ситуація в Україні потягла за собою знецінення української гривні по відношенню
до іноземної валюти, зменшення розмірів доходів громадян, а відповідно
погіршення матеріального стану населення.
Як наслідок, більшість позичальників втратила можливість повернення
кредиторам отриманих коштів, що стало причиною появи численної кількості
судових справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Так, відповідно до офіційних даних Державної судової адміністрації
України, ВССУ та ВСУ однією з найчисленніших категорій судових справ, які
розглядаються в порядку цивільного судочинства, є справи, що виникають із
кредитних правовідносин.
За 2015 рік місцевими загальними судами було розглянуто 666 204 справи
позовного провадження (2014 рік – 670 080 справ, 2013 рік – 800 480 справ), з них
спори, що виникають з договорів склали 264 403 справи (2014 рік – 250 717 справ,
2013 рік – 263 496 справ). Основну частину спорів, що виникають з договорів,
становили спори, що вникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу
– 212 788 справ (2014 рік – 196 050 справ, 2013 рік – 180 185 справ).
Апеляційні суди за 2015 рік розглянули 61 856 справ позовного
провадження (2014 рік – 71 421 справу, 2013 рік – 88 595 справ), з них спори, що
5
виникають з договорів склали 25 703 справи (2014 рік – 28 275 справ, 2013 рік –
33 700 справ). Основну частину спорів, що виникають з договорів, також
становили спори, що вникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу
– 15 994 справ (2014 рік – 16 255 справ, 2013 рік – 17 062 справи). З них
апеляційними судами було скасовано 5 780 рішень (2014 рік – 5 674 рішення,
2013 рік – 5 111 рішень) та змінено 1 632 рішення (2014 рік – 1 691 рішення,
2013 рік – 1 790 рішень).
ВССУ за 2015 рік було розглянуто 8 878 справ (2014 рік – 8 907 справ,
2013 рік – 9 227 справ), з них спори, що виникають з договорів склали 3 300 справ
(2014 рік – 3 283 справи, 2013 рік – 2 911 справ). Основну частину спорів, що
виникають з договорів, також становили спори, що вникають із договорів позики,
кредиту, банківського вкладу – 1 563 справи (2014 рік – 1 517 справ, 2013 рік –
1 219 справ). З них ВССУ було скасовано 1 254 рішення (2014 рік – 1 286 рішень,
2013 рік – 1 014 рішень).
ВСУ за 2015 рік було розглянуто 272 справи (2014 рік – 222 справи, 2013 рік
– 160 справ), з них спори, що виникають з договорів склали 130 справ (2014 рік –
60 справ, 2013 рік – 55 справ). Частину спорів, що виникають з договорів,
становили спори, що вникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу
– 31 справа (2014 рік – 32 справи, 2013 рік – 9 справ). З них ВСУ було скасовано
повністю або частково 26 рішень (2014 рік – 21 рішення, 2013 рік – 6 рішень), 14 з
яких скасовано на підставі порушення норм процесуального права.
В межах дисертаційного дослідження було детально проаналізовано
цивільне і цивільне процесуальне законодавство України, постанови Пленуму
ВСУ та ВССУ, матеріали судової практики місцевих, апеляційних судів, ВССУ,
ВСУ (всього близько 400 цивільних справ, що виникли з кредитних
правовідносин).
Незважаючи на те, що вказана категорія справ займає перше місце в
загальній кількості спорів, які вирішують суди цивільної юрисдикції, в доктрині
сучасного цивільного процесу України процесуальні особливості розгляду справ
даної категорії залишаються недослідженими, а праць, присвячених вивченню
6
даного питання, є вкрай мало. Крім того, не було жодного спеціального
монографічного дослідження, присвяченого особливостям розгляду справ, що
виникають із кредитних правовідносин.
Викладені фактори обумовлюють актуальність дослідження проблем
цивільного судочинства у справах даної категорії.
Теоретичною базою дисертації стали наукові досягнення українських
учених: А. В. Андрушка, М. І. Балюка, Ю. В. Білоусова, С. С. Бичкової,
Н. Л. Бондаренко-Зелінської, О. В. Гетманцева, О. О. Грабовської,
П. П. Заворотька, О. С. Захарової, Н. О. Кіреєвої, В. В. Комарова, В. М. Кравчука,
Д. Д. Луспеника, Ю. Д. Притики, Т. В. Рудої, Р. О. Стефанчука,
В. І. Тертишнікова, Г. П. Тимченка, О. С. Ткачука, О. І. Угриновської,
С. Я. Фурси, М. Й. Штефана та ін. У роботі досліджено праці таких радянських та
сучасних російських процесуалістів, як С. М. Абрамова, Н. І. Авдеєнка,
А. Т. Боннера, В. М. Васіна, Є. В. Васьковського, М. А. Вікут, В. М. Гордона,
Р. Є. Гукасяна, М. А. Гурвича, О. О. Добровольського, І. Є. Енгельмана,
П. Ф. Єлісейкіна, Й. А. Жеруолиса, Г. А. Жиліна, І. М. Зайцева, М. Б. Зейдера,
О. В. Ісаєнкової, О. П. Клейнмана, Б. Т. Матюшина, Г. Л. Осокіної,
І. В. Решетнікової, Т. В. Сахнової, М. К. Треушнікова, Ф. Н. Фаткулліна,
Н. О. Чечиної, Д. М. Чечота, М. С. Шакарян, Я. Л. Штутина, К. С. Юдельсона,
Т. М. Яблочкова, В. В. Яркова та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконувалася в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в
рамках теми комплексних наукових досліджень, відповідно до державної
бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний і практичний аспекти» (№ 11 БВ 042-01; номер державної реєстрації
0111U008337), яка досліджувалась на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011 року по
31 грудня 2015 року. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка (протокол № 4 від 23 грудня 2011 року) та включено до переліку тем
7
дисертаційних досліджень з проблем держави і права (затверджених НАПрН
України у 2011 році, – реєстраційний номер 329, с. 61).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
вирішення теоретичних та практичних проблем розгляду справ, що виникають з
кредитних правовідносин, в цивільному процесі України і, формування на основі
проведеного аналізу теоретичних положень та практичних рекомендацій по
вдосконаленню окремих норм чинного законодавства України. Реалізація
поставленої мети зумовила потребу у вирішенні таких основних задач:
– дослідити позов як універсальний засіб захисту прав осіб, які є
учасниками кредитних правовідносин, та елементи позову;
– визначити передумови права на пред’явлення позову, що виникає з
кредитних правовідносин, та процесуальний порядок його реалізації;
– дослідити мету, значення і зміст провадження до судового розгляду у
справах, що виникають з кредитних правовідносин;
– з’ясувати коло осіб, що беруть участь у справах цієї категорії;
– визначити коло обставин, що мають значення для справи (предмет
доказування) у справах, що виникають з кредитних правовідносин;
– дослідити мету, значення і зміст судового розгляду справ, що виникають з
кредитних правовідносин;
– розкрити особливості процесу доказування у таких справах;
– з’ясувати правову природу судового рішення у цій категорії справ;
– сформулювати теоретичні висновки та розробити пропозиції і
рекомендації до чинного процесуального законодавства щодо розгляду справ, що
виникають з кредитних правовідносин.
Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні правовідносини, які
виникають, змінюються та припиняються у зв’язку з порушенням та здійсненням
провадження у справах, що виникають з кредитних правовідносин.
Предметом дослідження є процесуальні особливості розгляду цивільних
справ, що виникають з кредитних правовідносин.
8
Методи дослідження. З урахуванням об’єкта і предмета дослідження та
відповідно до поставленої мети і задач, автором застосовано широкий комплекс
загальнонаукових і спеціальних методів дослідження:
– діалектичний метод пізнання правових явищ та його категорії
використовувалися для розкриття сутності та взаємозв’язку понять «позов»,
«особи, які беруть участь у справах, що виникають з кредитних правовідносин»,
«доказування», «докази», «судове рішення»;
– формально-юридичний метод застосовувався при тлумаченні положень
законодавства при розгляді справ, що виникають з кредитних правовідносин;
– формально-логічний метод використовувався при дослідженні чинних
правових норм, які регулюють кредитні правовідносини, процесуального порядку
розгляду справ даної категорії в цивільному судочинстві, при аналізі наукових
пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації цих відносин, при
формулюванні наукових висновків і пропозицій відповідно до мети
дисертаційного дослідження;
– методи класифікації, систематизації та юридичний (догматичний) метод
застосовувався для узагальнення законодавчих актів та наукової літератури за
темою дисертаційного дослідження;
– методи моделювання та прогнозування застосовувалися при розробці
рекомендацій щодо вдосконалення порядку розгляду справ, що виникають з
кредитних правовідносин в цивільному процесі України;
– статистичний метод застосовувався при вивчені судової статистики та
практики розгляду справ, що виникають з кредитних правовідносин;
– історико-правовий метод застосовувався у процесі аналізу наукової
літератури та динаміки розвитку окремих стадій цивільного процесу;
– порівняльно-правовий метод використано для співставлення норм
чинного ЦПК України, ЦПК України 1963 року та ЦПК Російської Федерації, що
дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо
вдосконалення цивільного процесуального законодавства України.
9
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне
дослідження є першим у вітчизняній науці цивільного процесуального права
комплексним дослідженням питань розгляду справ, що виникають із кредитних
правовідносин.
За підсумками проведеного дослідження обґрунтовано низку нових
висновків і пропозицій, найважливіші серед яких такі:
Вперше:
– обґрунтовано висновок про те, що через призму досвіду судів зарубіжних
країн, практика розгляду справ, що виникають з кредитних правовідносин, в
порядку наказного провадження чи в порядку, який є альтернативним судовому,
сприятиме зменшенню кількості та своєчасному розгляду і вирішенню справ
даної категорії;
– зроблено висновок про те, що у разі пред’явлення юридичною особою
позову, що виникає з кредитних правовідносин, одночасно як до фізичних, так і
до юридичних осіб, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства
відносно вимог, пред’явлених до всіх відповідачів, якщо ці вимоги нерозривно
пов’язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших;
– обґрунтовано, що документом, який в розумінні частини п’ятої статті 42
та частини восьмої статті 119 ЦПК підтверджує повноваження представника
юридичної особи, є не лише оригінал довіреності від імені юридичної особи, але й
її належно посвідчена копія;
– обґрунтовано висновок про необхідність надання суду першої інстанції
права повернення заявникові повторної апеляційної скарги на ухвалу про
відкриття провадження у справі при наявності ухвали апеляційного суду про
залишення такої ухвали без змін за апеляційною скаргою цієї ж особи або її
представника з метою усунення особам, які беруть участь у справі, можливості
зловживати своїми процесуальними правами;
– зроблено висновок про те, що обов’язок суду апеляційної інстанції
залишити апеляційну скаргу без руху, у випадку пропуску строку на апеляційне
оскарження судового рішення та неподання заяви про його поновлення, з
10
наданням тридцятиденного строку на подання заяви про поновлення строку не
сприяє розгляду справи в розумні строки і надає можливість особам, які беруть
участь у справі, зловживати своїми процесуальними правами;
– зроблено висновок про те, що залучення НБУ до участі у справах, що
виникають з кредитних правовідносин, є безпідставним, оскільки вимоги за
кредитними договорами не стосуються діяльності НБУ чи його територіальних
управлінь, а прийняте рішення не може вплинути на його права чи обов’язки;
– обґрунтовано необхідність надання правонаступнику сторони виконавчого
провадження права ініціювання вступу у виконавче провадження;
– зроблено висновок про те, що у справах, що виникають з кредитних
правовідносин, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як
свідків, та показання свідків не мають вирішального значення без їх
підтвердження належними письмовими доказами чи висновками експерта, які є
основними засобами доказування при розгляді справ даної категорії.
Удосконалено:
– визначення поняття позову як засобу захисту порушених прав учасників
кредитних правовідносин. Позов – це звернена через суд вимога позивача до
відповідача, що виникає зі спірних кредитних правовідносин, про захист свого
права чи законного інтересу, що підлягає розгляду та вирішенню судом у
встановленому законом порядку;
– обґрунтування того, що у разі наявності третейської угоди, справи, що
виникають з кредитних правовідносин, підвідомчі третейським судам, крім справ
про захист прав споживачів послуг банків (кредитних установ);
– обґрунтування того, що справами про захист прав споживачів є лише
справи за позовами самих споживачів;
– розмежування понять філії, відділення та представництва банку.
Запропоновано визначити у частині сьомій статті 110 ЦПК, що позови, які
виникають з діяльності не лише філії або представництва юридичної особи, а й
відділення юридичної особи, можуть також пред’являтися за їх
місцезнаходженням;
11
– обґрунтування того, що у справах даної категорії неможливо визначити
загальний предмет доказування, який є характерним для всіх спорів, що
виникають з кредитних правовідносин, з огляду на те, що встановлення кола
фактів, які підлягають доказуванню, по кожній конкретній справі залежить від
правової норми, на підставі якої повинен бути вирішений кредитний спір;
– практичні підходи до застосування та визначення дії в часі нормативноправових актів, які змінюють регламентацію кредитних правовідносин.
Дістали подальшого розвитку:
– положення про відсутність підстав для процесуального
правонаступництва у разі встановлення під час судового розгляду факту
пред’явлення позову до померлої особи;
– пропозиції про внесення споживачів до переліку осіб, які звільняються від
сплати судового збору, визначених частиною першою статті 5 Закону України
«Про судовий збір»;
– положення про те, що клопотання про витребування доказів та заява про
забезпечення доказів є окремими процесуально-правовими діями, які не можна
ототожнювати, оскільки вони мають різні предмети регулювання, форму та
наслідки;
– практичні підходи до залишення позову без розгляду у справах, що
виникають з кредитних правовідносин.
На основі проведеного наукового дослідження вносяться конкретні
пропозиції щодо вдосконалення цивільного та цивільного процесуального
законодавства України:
1. Частину першу статті 173 ЦПК після слів «або звернутися для вирішення
спору до третейського суду» доповнити словами «за винятком непідвідомчих
йому справ»;
2. Внести зміни до статті 215 ЦПК, виклавши пункт 2 частини першої у
наступній редакції:
«2) описової частини із зазначенням:
узагальненого викладу позиції позивача;
12
узагальненого викладу позиції відповідача;
пояснень осіб, які беруть участь у справі;»;
3. Внести зміни до другого речення частини третьої статті 297 ЦПК,
виклавши його в такій редакції:
«3. … При цьому протягом п’яти днів з моменту отримання ухвали особа
має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або
вказати інші підстави для поновлення строку.»;
4. Внести зміни до частини першої статті 310 ЦПК в наступній редакції:
«1. Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям
провадження у справі з підстав, визначених статтею 205 цього Кодексу або
залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтею 207 цього Кодексу
за винятком пункту 5.»;
5. Внести зміни до частини першої статті 378 ЦПК, виклавши її в наступній
редакції:
«1. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням
державного виконавця, за заявою сторони або її правонаступника суд замінює
сторону виконавчого провадження її правонаступником.».
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення
дисертації полягає в тому, що запропоновані висновки можуть бути використані:
– у науковій сфері – для подальшого наукового осмислення і розроблення
проблем процесуального порядку розгляду цивільних справ;
– у правотворчій сфері – для розвитку цивільного процесуального
законодавства;
– у правозастосовній сфері – результати дослідження, можуть сприяти
удосконаленню процесуального порядку розгляду справ, що виникають з
кредитних правовідносин (Акти впровадження в роботу ВССУ, Апеляційного
суду м. Києва).
– у навчальному процесі – при викладанні курсу «Цивільне процесуальне
право України», спецкурсів «Актуальні проблеми цивільного процесу України»,
«Особливості розгляду окремих категорій цивільних справ», а також під час
13
підготовки підручників і навчальних посібників, довідкової літератури для
студентів, аспірантів та викладачів із зазначених дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною
науковою роботою. Сформульовані в ній положення наукової новизни та інші
наукові результати отримані на базі особистого вивчення та аналізу наукових і
нормативних джерел. Використані в дисертації ідеї, положення чи гіпотези інших
авторів мають відповідні посилання і використані лише для підкріплення ідей
здобувача.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та
рекомендації дисертаційного дослідження розглядалися на засіданнях кафедри
правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.
Результати проведеного дослідження оприлюднені у доповідях на наукових
конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції студентів,
аспірантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні»
(м. Київ, 30 березня 2012 року); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції
«Актуальні проблеми публічного та приватного права» (м. Запоріжжя, 03 жовтня
2012 року); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 15-річчю
Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської
школи права «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку
державності та права» (м. Одеса, 30 листопада 2012 року); першій міжнародній
науково-практичній конференції «Актуальні проблеми теорії і практики
нотаріального, цивільного, виконавчого процесу: їх співвідношення та взаємодія»
(м. Київ, 21-22 лютого 2013 року); всеукраїнській науково-практичній
конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24 квітня
2013 року); міжнародному цивілістичному форумі «Цивільне законодавство:
система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення» (м. Київ, 25-26 квітня
2013 року); міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції та
пріоритети реформування законодавства України» (м. Херсон, 25-26 жовтня
2013 року); ІV всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та
14
студентів, присвяченій 15-річчю факультету підготовки юристів для МЗС України
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, «Актуальні
проблеми юридичної науки і практики» (м. Харків, 12-13 грудня 2013 року);
міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання теорії та
практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права» (м. Київ,
11-12 липня 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні
питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення
громадянського суспільства в Україні» (м. Харків, 18-19 липня 2014 року);
міжнародній науково-практичній конференції «права та свободи людини і
громадянина: механізм їх реалізації та захисту різними галузями права»
(м. Братислава (Словацька Республіка), 19-20 вересня 2014 року) (Medzinárodná
vedecká konferencia «L’udské a občianské práva a slobody: mechanizmus ich
implementácie a ochrany v rôznych odvetviach práva», 19-20 septembra 2014 r.,
Bratislava); міжнародній науково-практичній конференції «Європейські стандарти
захисту прав у цивільному судочинстві: випробування часом», присвяченій
десятиріччю прийняття Цивільного процесуального кодексу України (м. Київ,
26 вересня 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції
«Особливості адаптації законодавства Молдови та України до законодавства
Європейського Союзу» (м. Кишинів (Республіка Молдова), 27-28 березня
2015 року).
Публікації. Основні положення та висновки, що містяться у дисертації,
знайшли своє відображення в 19 публікаціях. З них: 6 наукових статей, в яких
містяться основні результати дисертації, опубліковано у виданнях, включених до
переліку фахових з юридичних наук, у тому числі 2 – в міжнародних наукових
виданнях, а також 13 публікацій тез наукових доповідей на наукових
конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що
містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки, у тому числі 24 сторінки – список
використаних джерел із 237 найменувань, 2 сторінки – додатки.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації викладено теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукового завдання з дослідження розгляду в порядку цивільного судочинства
справ, що виникають з кредитних правовідносин. Основні наукові положення,
отримані в результаті проведеного дослідження, сформульовано наступним
чином:
1) В умовах світової фінансової кризи, під впливом економічної та
політичної ситуацій в державі суттєво збільшилась кількість справ, що виникають
із кредитних правовідносин. Належний порядок судочинства у справах даної
категорії є гарантією дотримання прав учасників кредитних правовідносин.
Справи, що виникають із кредитних правовідносин, розглядаються судами
України в порядку позовного провадження. Проте, через призму досвіду судів
зарубіжних країн, практика розгляду справ, що виникають з кредитних
правовідносин, в порядку наказного провадження чи в порядку, який є
альтернативним судовому, сприятиме зменшенню кількості та своєчасному
розгляду і вирішенню справ даної категорії.
2) У разі пред’явлення юридичною особою позову, що виникає з кредитних
правовідносин, одночасно як до фізичних, так і до юридичних осіб, справа
підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відносно вимог,
пред’явлених до всіх відповідачів, якщо ці вимоги нерозривно пов’язані між
собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.
3) Реалізація права на альтернативний судовому захист порушених прав не є
відмовою від права на судовий захист, хоча і перешкоджає подальшому
зверненню до суду загальної юрисдикції, оскільки третейська угода передбачає
обов’язок звернення саме до третейського суду у разі виникнення спору.
4) Суди не мають передбачених законом підстав при наявності в
кредитному договорі третейського застереження, яке було включене до
11 березня 2011 року, визнавати його недійсним. Але за наявності третейського
застереження (окремої третейської угоди) залишення позовної заяви споживача
189
без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є
неприпустимим. Тому для узгодження судової практики з нормами
процесуального законодавства вважаємо за необхідне пункт 6 частини першої
статті 207 ЦПК викласти у наступній редакції:
«6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до
третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у
справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді (крім
справ про захист прав споживачів)».
5) Справами про захист прав споживачів є лише справи за позовами самих
споживачів, а отже позови банків до позичальників, що виникають з кредитних
правовідносин, підвідомчі третейським судам, що відповідає вимогам норм
матеріального і процесуального права та міжнародній практиці. Протилежна
правова позиція ВСУ з цього питання потребує перегляду.
6) Наявність рішення третейського суду щодо захисту прав споживачів,
ухваленого після 11 березня 2011 року, навіть якщо воно не скасоване і суд не
відмовляв у видачі виконавчого листа на його примусове виконання, не є
перешкодою для відкриття провадження у справі за тотожним позовом.
7) Якщо на стадії відкриття провадження у справі суд встановить, що
фізична особа – відповідач померла, у відкритті провадження має бути відмовлено
на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК у зв’язку з тим, що відповідна
заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Якщо факт смерті відповідача, що настала до подання позову, буде
встановлено на стадії судового розгляду, суду слід керуватись положеннями
пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК та закривати провадження у справі у
зв’язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на положення статей 28, 29 ЦПК, у разі встановлення під час
судового розгляду факту пред’явлення позову до померлої особи, формальні
підстави для застосування судом положень статті 37 ЦПК та встановлення
правонаступників відсутні у зв’язку з тим, що підставами процесуального
правонаступництва можуть бути лише обставини, які виникли під час судового
190
провадження у справі, а не до його початку, тобто до відкриття провадження у
справі.
8) Під час введення та дії в банку тимчасової адміністрації процесуальним
представником банку є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб, проте, стороною в такій справі є безпосередньо банк, а не Фонд.
Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної
особи, можуть пред’являтися за їх місцезнаходженням, проте відповідачем у
справі також є банк чи інша фінансова установа як юридична особа.
Оскільки велика кількість позичальників укладає кредитні договори у
відділеннях банку, а відповідно до аналізу законодавства про банки і банківську
діяльність відділення банку фактично прирівнюється до його філії, пропонується
внести зміни до частини сьомої статті 110 ЦПК, виклавши її в наступній редакції:
«7. Позови, що виникають з діяльності філії/відділення або представництва
юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.»
9) З метою врегулювання питання звільнення споживачів від сплати
судового збору пропонується внести споживачів до переліку осіб, які
звільняються від сплати судового збору, визначених частиною першою статті 5
Закону України «Про судовий збір».
10) Вирішення питання щодо неможливості навмисного затягування
судового процесу шляхом неодноразового оскарження ухвали суду першої
інстанції про відкриття провадження у справі полягає у наданні суду першої
інстанції права повернення заявникові повторної апеляційної скарги на ухвалу
про відкриття провадження у справі при наявності ухвали апеляційного суду про
залишення такої ухвали без змін за апеляційною скаргою цієї ж особи або її
представника.
11) Обов’язок суду апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без
руху у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення та
неподання заяви про його поновлення з наданням тридцятиденного строку на
подання заяви про поновлення строку не сприяє розгляду справи в розумні строки
191
та надає можливість особам, які беруть участь у справі, зловживати своїми
процесуальними правами.
У зв’язку із цим пропонуємо внести зміни до другого речення частини
третьої статті 297 ЦПК, виклавши його в такій редакції:
«3. … При цьому протягом п’яти днів з моменту отримання ухвали особа
має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або
вказати інші підстави для поновлення строку.»
12) Відповідно до частини першої статті 130 ЦПК однією із складових мети
попереднього судового засідання є з’ясування можливості врегулювання спору до
судового розгляду. Приймаючи до уваги існуючу судову практику, керуючись
метою проведення попереднього судового засідання, необхідно надати суду право
залишати позов без розгляду або закривати провадження у справі з інших
непередбачених частиною третьою статті 130 ЦПК підстав шляхом викладення
частини третьої статті 130 ЦПК в наступній редакції:
«3. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ясовує: чи не
відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають
сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського
суду, чи не існує інших передбачених законом підстав для залишення позову без
розгляду або закриття провадження у справі.»
13) Клопотання про витребування доказів та заява про забезпечення доказів
є окремими процесуально-правовими діями, які не можна ототожнювати, оскільки
вони мають різні предмети регулювання, форму та наслідки. Так, сплата судового
збору за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише у
випадку, якщо така заява розглядається у порядку, визначеному статтею 135 ЦПК,
а не за подання клопотання про витребування доказів, яке розглядається за
правилами статей 130, 168 ЦПК.
14) Документом, який в розумінні частини п’ятої статті 42 та частини
восьмої статті 119 ЦПК підтверджує повноваження представника юридичної
особи, є не лише оригінал довіреності від імені юридичної особи, але й її належно
посвідчена копія.
192
15) Залучення НБУ до участі у справах, що виникають з кредитних
правовідносин, є безпідставним, оскільки вимоги за кредитними договорами не
стосуються діяльності НБУ чи його територіальних управлінь, а прийняте
рішення не може вплинути на його права чи обов’язки.
16) Від фактора (особи, яка набула право вимоги) не вимагається наявності
ліцензії на здійснення валютних операцій, яка необхідна під час укладення
кредитного договору в іноземній валюті. Боржником, право вимоги до якого було
відступлено за договором факторингу, може бути і фізична особа. Фактор, як
правонаступник кредитора у зобов’язаннях, що виникли з кредитного договору,
договору поруки чи договору іпотеки/застави, є належним відповідачем у справах
за позовами про визнання таких договорів недійсними, проте такі позови можуть
бути пред’явлені і до первісного кредитора. Кредитна спілка як кредитодавець з
огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права
відступати право вимоги за кредитним договором.
17) Особа, яка набула прав кредитора шляхом відступлення права вимоги на
стадії виконавчого провадження, має право вступу у виконавче провадження
шляхом заміни сторони її правонаступником. Коло суб’єктів, які можуть бути
ініціаторами вступу у виконавче провадження правонаступника, підлягає
розширенню шляхом надання такого права самому правонаступнику.
Враховуючи вищевикладене, пропонується внести зміни до частини першої
статті 378 ЦПК, виклавши її в наступній редакції:
«1. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням
державного виконавця, за заявою сторони або її правонаступника суд замінює
сторону виконавчого провадження її правонаступником.».
Також пропонується внести зміни до абзацу 1 частини п’ятої статті 8 Закону
України «Про виконавче провадження», виклавши його перше речення в
наступній редакції:
«5. У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної
ініціативи або за заявою сторони чи її правонаступника, а також сама сторона
193
або її правонаступник мають право звернутися до суду із заявою про заміну
сторони її правонаступником.».
18) Як свідчить судова практика, у справах, що виникають із кредитних
правовідносин, неможливо визначити загальний предмет доказування, який є
характерним для всіх спорів, з огляду на те, що залежно від конкретного позову
предмет доказування може доповнюватись тими чи іншими обставинами, а
встановлення кола фактів, які підлягають доказуванню, по кожній конкретній
кредитній справі залежить від правової норми, на підставі якої повинен бути
вирішений кредитний спір.
19) Невиконання іпотекодержателем вимоги про надсилання іпотекодавцю
та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про
усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк, у разі пред’явлення
ним позову до суду, не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем
реалізується не позасудовий, а судовий порядок звернення стягнення
заборгованості на заставлене нерухоме майно.
20) Важливе значення має принцип гласності, оскільки справи даної
категорії привертають підвищений суспільний інтерес. Не можна ототожнювати
поняття відкритого розгляду справи і заходу публічного характеру, де
припускається згода особи на фото-, кіно-, теле- чи відеозйомку.
Умовами надання дозволу на проведення фото- та відеозйомки в залі
судового засідання є: 1) згода осіб, які беруть участь у справі, на проведення
вказаних дій; 2) наявність ухвали суду про надання такого дозволу. Без отримання
згоди осіб, які беруть участь у справі, в залі судового засідання дозволяється
проводити лише аудіозапис з використанням портативних аудіотехнічних
пристроїв.
Враховуючи наведене, запропоновано викласти речення перше абзацу
другого частини третьої статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів» в такій редакції:
«Учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання,
представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового
194
засідання аудіозапис з використанням портативних аудіотехнічних засобів без
отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених
законом.».
Речення друге частини восьмої статті 6 ЦПК пропонується викласти у такій
редакції:
«Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису із
застосуванням портативної та стаціонарної апаратури, проведення звукозапису
із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового
засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за
наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі».
21) Суди неодноразово відкладають розгляд справи через неявку
відповідачів в судове засідання, і як наслідок порушуються строки розгляду справ
даної категорії. Запропоновано розцінювати повторне повернення судової
повістки з відміткою «За закінченням терміну зберігання», як зловживання
відповідачем своїми правами, та надати суду право розглядати справу, в такому
випадку, за відсутності відповідача.
22) Особи, які беруть участь у справі, та проживають (перебувають) в
районі проведення антитерористичної операції та на тимчасово окупованій
території Автономної Республіки Крим, вважаються повідомленими про час і
місце розгляду справи після опублікування оголошення про виклик у пресі.
23) Враховуючи, що справи щодо захисту прав споживачів не підвідомчі
третейським судам, та беручи до уваги правову позицію ВСУ, відповідно до якої
третейським судам не підвідомчі справи за позовами кредиторів до
позичальників про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, в
справах, що виникають з кредитних правовідносин такої категорії, суди не
повинні з’ясовувати чи не бажають сторони звернутися для вирішення спору до
третейського суду, незважаючи на те, що такий обов’язок суду передбачений
частиною першою статті 173 ЦПК.
195
З метою усунення цього недоліку пропонується частину першу статті 173
ЦПК після слів «або звернутися для вирішення спору до третейського суду»
доповнити словами «за винятком непідвідомчих йому справ».
24) Справи, що виникають з кредитних правовідносин, є по своїй суті
складними та потребують тривалого часу для обґрунтування висновків суду, а
тому в судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, суди, як правило,
проголошують лише вступну і резолютивну частини рішення. Частиною другою
статті 222 ЦПК передбачено негайну видачу копій таких судових рішень.
З об’єктивних причин суди позбавлені можливості негайної видачі таких копій, а
тому цей законодавчий припис часто виконується протягом однієї години (а не
негайно). Запропоновано внести зміни до частини другої статті 222 ЦПК,
замінивши слово «негайно» на слова «протягом однієї години».
25) При вирішенні питання про стягнення заборгованості за валютним
кредитом суду необхідно уважно досліджувати такий письмовий доказ, як заява
на видачу готівки, а саме з якого рахунку кошти надійшли та з якого рахунку
кошти були видані тощо, оскільки за заявою на отримання готівки фізичним
особам без відкриття поточного рахунку можна отримати виключно переказ в
іноземній валюті, або ж кредит у гривні, а не в іноземній валюті.
26) Однією із характерних особливостей розгляду спорів, які виникають з
кредитних правовідносин, є мінливість норм матеріального права, які
регламентують права та обов’язки суб’єктів відповідних правовідносин. Наведена
обставина зумовлює необхідність ретельного підходу до вирішення питання про
застосування та визначення дії в часі нормативно-правових актів, які змінюють
регламентацію кредитних правовідносин.
27) Надання кредиту в іноземній валюті не є підставою для визнання
договору недійсним, а надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата
процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на
використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної
зі сторін кредитного договору.
196
28) Пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав
споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого
кредиту, строк давності якого минув, стосується позасудового порядку
повернення споживчого кредиту. Рішення суду про відмову у стягненні
заборгованості за договором споживчого кредиту, строк давності якого минув,
буде законним та обґрунтованим лише у випадку подачі відповідачем заяви про
застосування позовної давності та відсутності підстав для поновлення судом
строку звернення до суду за заявою позивача, а також у випадку, коли така заява
позивачем не подавалась.
29) Основними вимогами, яким повинно відповідати судове рішення, є не
лише законність та обґрунтованість, а й його справедливість. Так, суди,
керуючись частиною третьою статті 551 ЦК, з урахуванням положень частини
четвертої статті 10 ЦПК щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх
прав, часто зменшують розмір неустойки за умови, що він значно перевищує
розмір збитків.
30) Зі змісту рішень суду у справах, що виникають з кредитних
правовідносин, вбачається, що суди розпочинають описову частину рішення
узагальненим викладом позиції позивача, що не передбачено пунктом 2 частини
першої статті 215 ЦПК. Крім того, вимога пункту 2 частини першої статті 215
ЦПК про зазначення в описовій частині рішення суду «інших доказів,
досліджених судом» є нелогічною, оскільки інші перераховані обов’язкові
елементи описової частини не є доказами, а всі докази по справі та їх оцінка
повинні зазначатися в мотивувальній частині рішення, а не в описовій.
Враховуючи зазначене, пропонується внести зміни до статті 215 ЦПК,
виклавши пункт 2 частини першої у такій редакції:
«2) описової частини із зазначенням:
узагальненого викладу позиції позивача;
узагальненого викладу позиції відповідача;
пояснень осіб, які беруть участь у справі;»
197
31) При розгляді справ про звернення стягнення на предмет іпотеки
резолютивна частина рішення має бути викладена з дотриманням норм,
передбачених Законом України «Про іпотеку».
У випадку забезпечення кредитного договору шляхом укладення декількох
договорів поруки з кожним з поручителів окремо, кожен з цих поручителів несе
солідарну відповідальність лише з позичальником, а тому в резолютивній частині
необхідно зазначати про стягнення заборгованості з кожного поручителя окремо
солідарно з позичальником.
Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній
валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій
з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, – стягнути грошову
суму саме в іноземній валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній
валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній
валюті, оскільки такий процент є платою за користування грошима, а не
фінансовою санкцією.
32) Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України,
наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути підставою
для відмови в задоволенні позову, а є правовою підставою, що унеможливлює
примусове виконання таких рішень на період його чинності.
33) Враховуючи недосконалість правового регулювання постановлення
ухвали про залишення позову без розгляду за заявою позивача на стадії
апеляційного перегляду судових рішень, запропоновано відмовитись від
можливості залишення позовної заяви без розгляду на стадії апеляційного
розгляду за ініціативною позивача шляхом внесення зміни до частини першої
статті 310 ЦПК, викладення її в наступній редакції:
«1. Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям
провадження у справі з підстав, визначених статтею 205 цього Кодексу або
залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтею 207 цього Кодексу
за винятком пункту 5 статті 207 цього Кодексу».