ПОЛЬСЬКІ ПІАНІСТИ У ЛЬВОВІ ТА ЇХ ВНЕСОК У РОЗВИТОК ФОРТЕПІАННОГО ВИКОНАВСТВА ТА ПЕДАГОГІКИ (80-ті рр. ХІХ ст. – 40-і рр. ХХ ст.)

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ
ім. М.В. ЛИСЕНКА

На правах рукопису

КУРЖЕВА ТЕТЯНА ІВАНІВНА

УДК 78.421; К-93

ПОЛЬСЬКІ ПІАНІСТИ У ЛЬВОВІ ТА ЇХ ВНЕСОК У РОЗВИТОК ФОРТЕПІАННОГО ВИКОНАВСТВА ТА ПЕДАГОГІКИ (80-ті рр. ХІХ ст. 40-і рр. ХХ ст.)

Спеціальність 17.00.01 Теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Старух Тереса Михайлівна,
кандидат мистецтвознавства,
професор

Львів-2006

ЗМІСТ

ВСТУП4

РОЗДІЛ 1. ФОРТЕПІАННЕ ВИКОНАВСТВО У ЛЬВОВІ ТА ЗАРУБІЖНІ ГАСТРОЛІ ПІАНІСТІВ ПОЛЬСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ.........13
1.1. Становлення і розвиток мистецько-професійного рівня концертного фортепіанного та камерного виконавства у Львові...13
1.2. Концертна діяльність львівських піаністів у період міжвоєнного двадцятиліття та її вплив на формування слухацької аудиторії .................................................................................23
1.3. Гастрольна діяльність польських піаністів, як важлива складова процесу професіоналізації фортепіанного виконавства у Львові .............................................................31
РОЗДІЛ 2. ВИДАТНІ ПОЛЬСЬКІ ПІАНІСТИ У ЛЬВОВІ ПРЕДСТАВНИКИ ПРОВІДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПІАНІСТИЧНИХ ШКІЛ .........................................................36
2.1. Засадничі настанови школи Ф. Шопена - К. Мікулі та їх вплив на розвиток творчості видатних польських піаністів ................................36
2.2. Вплив виконавських та методично-освітніх засад шкіл Т. Лешетицького, В. Курца та О. Міхаловського на розвиток львівського фортепіанного виконавства та педагогіки .....65
РОЗДІЛ 3. ПРОФЕСІЙНА ФОРТЕПІАННА ПЕДАГОГІКА У ВИЩИХ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЛЬВОВА НАДІЙНА БАЗА ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ШКОЛИ....................................127
3.1. Львівська фортепіанна школа та консерваторія Галицького Музичного Товариства (ГМТ) Польського Музичного Товариства (ПМТ)....................................127
3.2. Засади викладання фортепіано у львівських музичних навчальних закладах нижчого та середнього рівнів.................................................140
3.3. Львівська Музична Консерваторія ім. К. Шимановського вищий етап розвитку фортепіанної освіти........................................................151
3.4. Діяльність польських піаністів у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка, музичній школі-десятирічці ім. С. Крушельницької та Львівському державному музичному училищі ім. С. Людкевича 156
ВИСНОВКИ.....159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....167

ВСТУП

Музично-культурне життя Львова являє собою багатогранне і неповторне явище і за історичним контекстом і за національним складом. У цьому сенсі зв’язки, породжені взаємовпливом співіснуючих численних національних культур, притаманні таким українським містам як Львів, Одеса, Ужгород є плодотворним і важливим напрямком дослідницької діяльності.
Культурна традиція польського середовища є істотним чинником загальної картини львівського (як і загалом галицького) мистецького життя, яке творилося сплавом українсько-русинської, єврейської, чеської, австрійської, вірменської та ряду інших національних складових. Окрім цього Львів місто, яке століттями знаходилося під владою іноземців і з політичної точки зору являло собою провінцію як для Польщі так і для Австро-Угорщини, у культурному відношенні провінційним ніколи не було, у деяких аспектах успішно конкуруючи, наприклад, з Варшавою чи Краковом. До таких належать, насамперед, оперно-театральне мистецтво і фортепіанне виконавство. Польський музикознавець Войцех Дзєдушицький у передмові до книги спогадів про визначну львівську піаністку - солістку і камералістку, педагога Г. Оттавову стверджує: ,,Місто, якому Гелена Оттавова присвятила своє мистецтво, знання, своє життя ніколи не було провінційним містом, зокрема у галузі музичної культури. Музичне життя у Львові на зламі ХІХ і ХХ ст. і перших десятиліттях нашого століття пульсувало незвично жвавим ритмом. В мурах цього міста зібралось немало видатних митців і виконавців найкращої музики[1]” [120, C. 7-8].
Особливим був і шлях професіоналізації фахової музичної освіти у місті.
,,Навчання музики, яке в більшості випадків мало зовсім ,,домашній”, додатковий (до загальноосвітнього) характер, згодом стає на більш потужний науково-методичний ґрунт, сприяючи підготовці музичноосвічених людей, здатних до професійної музичної діяльності в якості виконавців, композиторів, педаґоґів. А це великою мірою вплинуло на подальший розвиток музичного життя міста, його музичної культури та інфраструктури, на музично-виконавську практику як у професійних так і аматорських формах серед його мешканців, на виховання їх художньо-естетичних смаків. Це зумовило появу в їх середовищі таких особистостей, які сприяли професіоналізації музичного життя, підняттю музичної культури у Львові та інших містах Галичини, мали певний вплив на розвиток музичного мистецтва у загальнонаціональному (особливо в польському та українському середовищах) масштабі” [28, C. 113 ].
Актуальність обраної теми зумовлена як відсутністю спеціального наукового дослідження про фортепіанно-виконавське мистецтво представників львівської гілкі польського піанізму, так і можливістю вияву нових аспектів взаємовпливу україньскої та польської музичних культур. Формування львівської фортепіанної школи, її особливості і досягнення протягом періоду 80-х рр. ХІХ 30-х рр. ХХ ст. сьогодні є актуальним і становить значний інтерес для дослідників України та Польщі. В сучасних умовах, коли отримали можливості вияву абсолютно нові аспекти глибинних зв’язків і взаємовпливів національних музичних культур, такий напрямок дослідження отримує перспективу об’єктивного розгляду, адже цей історично та політично складний період мав свої особливості для обидвох країн і тенденційно виствітлювався у наукових розвідках радянських часів.
Вибір саме такого часового проміжку зумовлений об’єктивною ситуацією: 80-ті рр. ХІХ ст. є початковим етапом принципових якісних змін у фортепіанному виконавстві та професіоналізації піаністичної педагогіки Львова завдяки діяльності К. Мікулі на посаді керівника Галицького Музичного Товариства та консерваторії при ньому. Блискучий виконавець і активний організатор, він став наставником обширної групи польських піаністів, завдяки яким саме польська фортепіанна школа здобула визначальне місце і у галузі фортепіанного виконавства і у музичному шкільництві міста, та завдяки своїм здобуткам і високому реноме вийшла на європейські обшири. Події другої світової війни, кадрова політика радянських властей та подальша масова еміграція поляків з радянських територій спричинили відхід значної частини яскравих мистецьких особистостей польського походження з музичних концертних та музично-освітніх інституцій Львова і продовження їх педагогічної, методично-наукової, композиторської, виконавської діяльності за кордоном. Внаслідок цього польська гілка львівського піанізму втатила своє чільне місце у складі львівської фортепіанної школи саме наприкінці 30-х рр. ХХ ст. Однак кращі традиції польського піанізму і надалі залишаються відчутними в діяльності мистців української, зокрема львівської фортепіанної школи.
Теоретичну базу дослідження складають праці українських та польських музикознавців, спогади сучасників, документація навчальних закладів та періодика вказаного періоду. Одними з перших українських дослідників, що найбільш повно і багатогранно розглядали у цілому ряді наукових досліджень і розвідок питання львівського піанізму на тлі загальнокультурного середовища були Т. Старух, Н. Кашкадамова, Л. Кияновська та Л. Мазепа. Часткові питання (це, зокрема, діяльність музичних організацій та установ, аспекти музичного шкільництва різних рівнів, творчі портрети окремих мистецьких постатей, особливості виконавських шкіл, формування виконавської традиції, концертне і гастрольне життя міста, аналіз бібліографічних, епістолярних джерел, періодики, дискографії тощо) розглядались у працях Г. Блажкевич, Б. Тихонюка, М. Попеля, О. Криштальського, М. Крушельницької та багатьох інших. Однак, у цих працях піаністика Львова розглядається як певна складова широкої панорами загальнокультурного процесу, чи, навпаки, беруться до уваги конкретні часткові аспекти чи мистецькі особистості. Окрім цього, у полі зору більшості названих дослідників проблеми саме українського піанізму та його представників, що стало можливим та особливо актуальним у роки здобуття державою незалежності.
Серед праць польських музикознавців, у чиїх дослідженнях маємо можливість черпати інформацію про визначних піаністів, що походили зі Львова, отримували тут освіту, викладали, гастролювали, виступали організаторами музичного життя, насамперед варто виділити двотомник Єжи Скарбовского (,,Sylwetki pianistów polskich”), монументальні дослідження Станіслава Дибовського (,,Słownik pianistów polskich”, ,,Raul Koczalski, chopinista i kompozytor”, ,,Aleksander Michałowski”), Емми Альтберг (,,Polscy pianiści”), Анджея Ходковського (,,Encyklopedia muzyki”), та Станіслава Слєдзінського (,,Mała Encyklopedia Muzyki”), ,,Encyklopedia Muzyczna PWM” (під редакцією Ельжбєти Дзємбовської), докладний огляд Збігнєва Джевєцкого та Йозефа Канського (,,Ze złotych kart pianistyki polskiej”), монографію Й. Канського ,,Ludomir Róźycki”, роботи Яна Екєра (,,Wstęp do Wydania Narodowego Dzieł Fryderyka Chopina”, ,,Chopin jako pedagog”), Єжи Брошкєвіча та багатьох інших. Однак, у цих працях досить часто при розгляді творчої постаті певного музиканта дуже стисло, побіжно, чи зовсім не приділяється уваги періодам здобуття освіти у львівських закладах чи у певних піаністів-виконавців та педагогів, діяльності у місцевих музичних інституціях, педагогіці у музично-освітніх установах Львова чи гастрольній практиці.
Тому скласти цілісне уявлення про польську гілку львівського піанізму (її становлення, етапи розвитку, структуру методичних та виконавських принципів, характер і масштаб діяльності окремих представників певних провідних фортепіанних шкіл та їх вплив на розвиток музично-культурологічних процесів, шкільництво різних рівнів, характер концертно-гастрольної практики, львівську фортепіанну педагогіку і внесок у ці процеси представників польської нації) постає цікавим і потрібним завданням.
Важливим матеріалом для більш об’єктивного відтворення картини епохи та уявлення про яскраві музичні особистості мають спогади сучасників їх учнів, рідних, колег-музикантів. Це, зокрема, спогади Збігнєва Джевєцкого (,,Wspomnienia muzyka”), Зоф’ї Оттави-Рогальської (,,Lwy spod ratusza słuсhają muzyki”), Ванди Мельцер (,,Henryk Melcer mój ojciec”), Генрика Мозера (,,Wspominając Tadeusha Majerskiego”), Рауля Кочальського (,,Jak grał i uczył Karol Mikulі”), Станіслава Нєвядомського (,,Henryk Melcer. Wspomnienie pośmіertne”), Ігнаци Падеревського (,,Pamiętniki”), Джеймса Ханекера (,,Chopin człowiek i artysta”), Олександра Міхаловського, Єдуарда Штоєрмана, Генриха Нейгауза (,,Размышления, воспоминания, дневники”), Володимира Софроніцкого, Олега Криштальського, Дарії Гординської-Каранович, а також власні наукові праці діячів фортепіанного мистецтва (як, наприклад, передмова Кароля Мікулі до 14-титомного зібрання творів Шопена у вид. Ф. Кістнера чи методична праця Вілєма Курца ,,Technicke zaklady klavirni hry”) тощо.
Надзвичайно цінним джерелом інформації є архівні дані та численна львівська, варшавська, краківська мистецька періодика обраного для розгляду періоду (80-ті рр. ХІХ 30-ті рр. ХХ ст.) з якою, зокрема, співпрацювало чимало визначних піаністів (С. Нєвядомській, Голембійовський,): львівські видання українські часописи ,,Українська музика”, ,,Діло”, ,,Рада”, польськомовні „Echo”, „Gazeta Muzyczna”, „Lwowskie Wiadomości Muzyczne i Literackie”, „Lyra”, „Przegląd Muzyczny”, „Ruch Muzyczny”, „Przegląd Muzyczny, Teatralny i Artystyczny”, „Tydzień Literacki, Artystyczny, Naukowy i Społeczny”, „Tygodnik ilustrowany”, „Tygodnik Muzyczny i Teatralny”, „Wiadomości Artystyczne”; варшавські - ,,Gazeta Poranna Warszawska”, ,,Bluszcz”, ,,Dekada”, ,,Dziennik Urzędowy Ministerstwa Wyznań Religijnych i Oświecenia Publicznego”, ,,Echo Muzyczne, Teatralne i Artystyczne”, ,,Gazeta Muzyczna i Teatralna”, „Przegląd Tygodniowy Życia Społecznego, Literatury i Sztuk Pięknych”, „Kurjer Teatralny”, ,,Kłosy”, ,,Kwartalnik Muzyczny”, ,,Młoda Muzyka”, ,,Muzyka”, ,,Muzyka Polska”, радянські - ,,Советская музыка”, ,,Советское искусство”, ,,Вечерняя Москвa” тощо.
Виняткову цінність для дослідження становлять унікальні документи рекламні проспекти та щорічні звіти керівництва музичних товариств, адміністративна та навчальна документація провідних львівських музичних навчальних закладів з приватного архіву родини Лєшека і Тереси Мазепи. Публікація цих документів у двотомнику ,,Шлях до Музичної Академії у Львові” відкрила цілком нові перспективи наукового пошуку, адже надала можливість скласти уявлення про зміни складу навчальних дисциплін, кадровий рух, статистику педагогічного і учнівського контингенту, навчальний і концертний репертуар піаністів, характер процесів розвитку фортепіанної педагогіки у польських музично-освітніх установах та їх взаємозв’язок з музичним життям міста.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертацію виконано відповідно до програми наукових досліджень ЛДМА ім. М. В. Лисенка, згідно теми № 6 ,,Музично-виконавське мистецтво перспективи наукового пошуку: теорія, історія, практика”.
Метою дослідження є відтворення цілісної картини формування у Львові польської піаністичної школи, дослідження багатогранної діяльності її видатних представників.
Відповідно до поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:
1. Дослідити особливості концертного життя та організації гастрольних виступів піаністів Львова;
2. Визначити навчально-методичні,педагогічні та виконавські відмінності шкіл Ф.Шопена-К.Мікулі, Т.Лешетицького, В.Курца, О.Міхаловського та інших;
3. Конкретизувати представництво цих шкіл у персоналіях провідних піаністів (за наступним планом):
- освіта;
- концертно-гастрольна діяльність та участь у конкурсах піаністів;
- участь у камерних складах та акомпаніаторство;
- виконавська манера, репертуарна політика;
- педагогічна діяльність (навчальні заклади та найславетніші учні);
- охарактеризувати інші види діяльності польських піаністів Львова - композиторську, організаторську, диригентську, методичну, наукову, редакторську та інші;
4. Визначити основні етапи формування професійної фортепіанної педагогіки та становлення у Львові музичного шкільництва нижчого, середнього та вищого рівнів;
5. Окреслити найістотніші здобутки польської фортепіанної школи Львова в контексті до світового піанізму.
Об’єктом дослідження є музично-культурне життя Львова зазначеного періоду, становлення і розвиток концертної практики та професійної фортепіанної освіти.
Предметом дослідження є діяльність польських піаністів у Львові, їх внесок у розвиток львівського фортепіанного виконавства і педагогіки.
Основними методами, застосованими в дисертації є: аналітичний - при вивченні наукової літератури; теоретичний - у вивченні концептуальних засад творчої діяльності, що проявляються у взаємозв’язку музично-виконавської майстерності, педагогічної, організаційної та інших видів діяльності польських піаністів; компаративний - при порівнянні засад фортепіанного мистецтва (виконавство і педагогіка) львівської та інших провідних європейських фортепіанних шкіл; історичний при аналізі мистецько-культурного життя Львова досліджуваного періоду.
Наукову новизну дослідження визначають: пріоритет концептуального осмислення внеску видатних польських піаністів у формування самобутнього стилю львівської фортепіанної школи. Вперше зроблено аналіз інтерпретаційних та методичних особливостей виконавських та педагогічних шкіл Ф. Шопена - М. Мікулі, Т. Лешетицького, В. Курца, О. Міхаловського та ін.
Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його матеріалів у лекціях з фаху для студентів фортепіанного факультету, а також у лекційних курсах з теорії та історії фортепіанного мистецтва,методики викладання фортепіано, виконавської інтерпретації, відповідних розділів до історії фортепіанного виконавства в Україні, в дослідженнях про взаємозв’язки слов’янських культур та інше.
Особистий внесок здобувача. Вперше до наукового обігу вводяться матеріали про концертну, педагогічно-методичну та організаторську діяльність багатьох представників польського піанізму, доводиться міжнародне значення львівської фортепіанної школи зазначеного періоду.
Окремі теоретичні та методичні положення дисертації пройшли апробацію на засіданні кафедри історії музики ЛДМА ім. М. В. Лисенка і наукових конференціях у Львові, Києві, Ольштині (Польща):

1. ,,Sztuka muzyczna w kształceniu uniwersyteckim” - sesja naukowa z okazji 650-lecia miasta Olsztyna na temat: ,,Nauka gry na fortepianie jako przykład indywidualnego procesu kształcenia na Uniwersytetach” (Uniwersytet Warminśko-Mazurski w Olsztynie, Katedra muzyki). - Olsztyn, 30.05.2003.
2. ,,Національна культура джерело натхнення для виховання в музичних школах Польщі” ,,Музикознавчі студії-2004” (ЛДМА ім. М. В. Лисенка) - Львів, 21.09.2004.
3. ,,Актуальні проблеми реформи освіти в польських музичних та артистичних школах” - міжнародна науковотеоретична конференція ,,Феномен школи в музично-виконавському мистецтві” (НМАУ ім. П. І. Чайковського 22-23. 03. 2005). Київ, 22-23. 02. 2005.
4. ,,Symbolika J.S.Bacha we spółczesnej pedagogice fortepianowej” - konferencja „Edukacja muzyczna-studia uniwersyteckie w perspektywie europejskiej” (Uniwersytet Warminśko-Mazurski, Katedra muzyki). - Olsztyn, 17. 05. 2005.
5. ,,Общеевропейское значение Баховских интерпретаций в контексте сегодняшнего дня” - XI Międzynarodowa konferencja Sławistyczna ,,Polsko-wschodniosłowiańskie kontakty literackie i językowe. Recepcja i transfer kultur”. - Olsztyn, 23. 06. 2005.
6. ,,Польські піаністи у Львові в 20-30 роках ХХ ст.”. наукова конференція ,,Музикознавчі студії-2005”, 19-20. 09. 2005 р. ЛДМА ім. М. В. Лисенка
7. ,,Соціальні передумови розквіту польського фортепіанного виконавства у Львові у 20-30-х роках ХХ ст”. Міжнародна конференція ,,Людина і музика” 4-5.10.2005 р. ЛДМА ім. М. В. Лисенка
Результати дисертації опубліковано у збірках наукових праць, матеріалах і тезах конференції та у спеціалізованих виданнях:
1. Куржева Т. Актуальні проблеми реформи освіти в польських музичних та артистичних школах // Тези міжнародної науково теоретичної конференції ,,Феномен школи в музично-виконавському мистецтві” (НМАУ ім. П. І. Чайковського 22-23. 03. 2005) Київ, 2005 89 с. - С. 70-71
2. Куржева Т. Проблема відбору учнів для навчання у музичних школах (з досвіду польських педагогів) // ,,Музикознавчі студії” вип. 9. Львів, 2004 208 с. - С.193-198
3. Kurzewa T. Польский романтизм и музыкальная культура Львова второй половины ХІХ века (Кароль Микули ученик Фридерика Шопена) // Acta Polono-Ruthenica VIII Olsztyn, 2003 351 s. - С. 35-41
4. Польські піаністи у Львові наприкінці ХІХ початку ХХ століття: дослідження. Львів: Сполом, 2005. - 116 с.
5. Польські піаністи у Львові в 20-30 роках ХХ ст. // ,,Музикознавчі студії / Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка. Львів, 2005. Вип. 10 С. 163-166.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і переліку використаних джерел, що містить 165 позицій, загальний обсяг 177 с.

[1] Переклад польських та російських джерел автора Т.К.

Список літератури

ВИСНОВКИ

На підставі вивчення та аналізу різноманітної інформації, що стала основою для написання даного дисертаційного дослідження, на підставі вміщених у Списку використаних джерел матеріалів (значна частина друкованих польськомовних публікацій дисертанткою введена в науковий обіг українського культурознавства і музикознавства вперше), які включають: архівні документи (7, 8, 9, 10), монографічні опрацювання та збірки статей (1, 2, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 26, 28, 35, 38, 42, 48, 49, 50, 51, 72, 73, 76, 90, 93, 115, 120, 121, 122, 142), енциклопедично-довідкові джерелa (30, 46, 52, 53, 61, 62, 78, 89, 132, 165), мемуарну літературу (4, 29, 45, 92, 94, 97, 98, 99, 100, 118), окремі статті (5, 6, 20, 23, 24, 25, 27, 31, 36, 37, 39, 41, 43, 47, 55, 56, 64, 66, 74, 75, 77, 91, 95, 96, 138, 140, 141, 145, 146, 147, 148, 149), а також - рецензії, відгуки, повідомлення та інші пресові матеріали (3, 21, 22, 32, 33, 34, 40, 44, 54, 57, 58, 59, 60, 63, 65, 67, 68, 69, 70, 71, 79-88, 101-114, 116, 117, 119, 123-131, 133, 134-137, 139, 143, 144, 150-164) маємо можливість зробити відповідні підсумування та висновки.
1. Передусім вони підтверджують початкові тези про винятково високий рівень розвитку загальної музичної культури Львова цього найважливішого адміністративного та культурного центру Галичини у означений в дисертації період 80-х років ХІХ століття та перших чотирьох десятиліть ХХ ст. Львів з давніх давен був містом, в якому перепліталися традиції різних народів, представники яких населяли його протягом понад 700-літньої історії його існування. Тут перехрещувалися не тільки торговельні шляхи з Заходу на Схід і з Півдня на Північ, але й привносилась різноманітна культура народів різних країн, збагачуючи львів’ян своїми досягненнями.
Історія Львова характеризувалася співжиттям та взємозв’язками різних націй та їх віросповідань, традицій, досягненнями у сфері культури й мистецтва.
Польська частина мешканців Львова в силу відомих історичних, суспільно-політичних та інших чинників протягом значного відрізку часу посідала домінуюче (своєю чисельністю, вагомістю займаних посад у різноманітних сферах та інституціях) та привілейоване значення, що було пов’язане з державно-адміністративною приналежністю до Польської держави. Але навіть тоді, як Річ Посполита протягом 1772-1919 рр. перестала існувати, а Львів та Галичина увійшли до складу Австрійської імперії, - польська частина населення Львова, особливо у заможних його верствах, не тільки посідала домінуюче положення, але й була виразником високої культури, що йшла з Заходу. Саме цим можна пояснити явище полонізації австрійських чиновників та різноманітних австрійських інституцій, що від кінця XVIII ст. мали завдання германізувати усі сфери життя столиці „королівства Галичини та Володимирії”. Цим також можна пояснити розвиток музичної культури Львова, яка, увібравши в себе кращі традиції минулих століть, кращі досягнення австрійського мистецтва та репрезентованих ним особистостей (нпр., Франц Ксавер Вольфґанґ Моцарт, Йоган Рукґабер, Йозеф Крістоф Кесслєр) та інституцій (австрійський музично-драматичний театр, музичні товариства св. Цецилії, Товариство Друзів Музики, Галицьке Музичне Товариство та його музична школа і Консерваторія), тощо дала потужний імпульс для розвитку польського, а згодом і українського національного музичного мистецтва. Звичайно, процеси становлення та розвитку фортепіанного виконавства і педагогіки (як і всіх інших спеціальностей) не відбувалися у національно замкнутому середовищі тільки австрійців, тільки поляків, євреїв чи українців. Вони об’єднували діяльність та зусилля всіх музикантів без огляду на їх національність. Існував постійний благотворний міжнаціональний взаємовплив, який позитивно вливав на загальний стан розвитку музичної культури міста. В цьому випадку мала місце інтеграція музикантів без огляду на різницю національності.
2. Не зважаючи на те, що у Львові майже від початку ХІХ ст. концертували серед музикантів інших спеціальностей також і видатні піаністи різних національностей згадані вище, а також Ференц Ліст, Юзеф Кроґульський, Антоні Контський та ін., а потім цілий ряд інших (нпр. Антон Рубінштейн, Ганс фон Бюлов, Йоганнес Брамс, тощо), в тому числі чимало польських виконавців, - фортепіанне виконавське мистецтво назавжди вкорінилося тільки завдяки довготривалій мистецькій активності одного з найкращих учнів та продовжувачів методично-педагогічних засад фортепіанного виконавства Фридерика Шопена Кароля Мікулі. Це він дав той необхідний імпульс, який сприяв надзвичайно широкому розвиткові фортепіанного виконавства у Львові, шкільництва та методично-педагогічної думки, яка животворно вплинула на піднесення цієї сфери музичної культури не тільки у досліджуваний період, але мала своє позитивне продовження ще в наступні десятиліття другої половини ХХ ст.
3. Широкому зацікавленню різних верств населення Львова фортепіанним виконавством, грою на фортепіано (звичайно, передусім, у її аматорському вигляді (як домашього музикування) сприяла концертна діяльність як місцевих піаністів (крім вище названих, також, нпр., Кароля Мікулі, Марцелі Мадейського та ін.), так і знаменитих мистців з різних міст та країн Європи. Їх концертна діяльність з одного боку стимулювала зацікавлення цим видом музичного виконавства серед молодого покоління, з другого сприяла вдосконаленню виконавства місцевих піаністів, методики музично-педагогічного процесу практично усіх вчителів музики та керівників численних музичних шкіл, серед яких шкіл гри на фортепіано було найбільше.
4. Найважливішу роль у розвитку львівського піанізму відіграли численні Школи гри на фортепіано та Музичні школи, в яких в числі основних спеціальностей було фортепіано. За даними Л. і Т. Мазепи (28, Т.1, с. 119-125) в період від половини ХІХ ст. до 1939 р. шкіл гри на фортепіано було 39, інших музичних шкіл бл. 50. Разом їх налічувалося майже 90, не враховуючи Консерваторії ГМТ-ПМТ та Львівського Музичного Інституту (ЛМІ)-ЛМКШ. У всіх цих музичних навчальних закладах різного рівня і типу фортепіано викладали переважно вчительські кадри, підготовані у львівських музичних навчальних закладах (переважно у Консерваторії ГМТ-ПМТ та ЛМІ-ЛМКШ), а також цілий ряд піаністів, які здобули свою освіту в навчальних закладах інших європейських міст.
5. В пpоцесі аналізу особливостей львівської фортепіанної школи неодноразово відзначався вплив багатогранної вищої освіти львівських польських піаністів у різноманітних вищих навчальних закладах Європи - Парижа, Відня, Ляйпціга, Варшави, Кракова, Санкт-Петербурга та у ході приватної освіти у визначних музикантів того часу. Приступаючи до власної викладацької діяльності у Львові, кожен з них привносив у методику викладання і виконавські погляди найцінніші надбання, почерпнуті від наставників, особливості системи викладання відомих їм прогресивних навчальних закладів.
Таким чином львівська фортепіанна школа у період що розглядається в дисертації, акумулювала (засвоєну в європейських музичних навчальних закладах найвищого рівня) найпередовішу на той час навчальну методику, що в свою чергу будувалася на творчих досягненнях таких метрів світового піанізму, як Ф. Ліст, Ф. Шопен, А. Рубінштейн, Т. Лешетицький та ін.
Окремо варто відзначити науково-методичну діяльність львівських піаністів-педагогів, що свідчить про високий освітній рівень, професіоналізм роботи, обширний і багатогранний досвід у найрізноманітніших напрямках: педагогіці, методиці викладання фортепіано, проблемам виконавської інтерпретації. Серед них - К. Мікулі, Л.Марек, М. Розенталь, Р. Кочальський, В. Вшелячинський, В. Курц, Т. Маєрський.
Беззаперечним додатковим чинником збагачення цих засобів і педагогічних досягнень є діяльність доїжджаючих фахівців - наставників у музичних навчальних закладах різного рівня. Серед них: Іґнаци Фрідман (співпрацював зі школою Яніни Іллясєвіч-Стояловської, провадив власну приватну школу фортепіанної гри та концертний курс фортепіано у ЛМКШ), Юзеф Слівінський (доїжджаючий професор школи гри на фортепіано Людвіка Марека), Єжи Лялєвіч (доїжджаючий професор, який вів майстеркласи з фортепіано та історії фортепіанного виконавства у консерваторії ГМТ, керівник вищих фортепіанних курсів шкіл Сабіни Каспарек та Наталії Щицінської), Генрик Мельцер доїжджаючий мистецький керівник школи Гелєни Оттавової), доїжджаючі професори концертного курсу фортепіано у консерваторії ЛКМШ варшав’янин З. Джевєцкі, представники консерваторії Краківського Музичного товариства Северин Айзенбергер, професор Київської Консерваторії Мар’ян Домбровський, який став професором Львівського Музичного Інституту А.Нєментовської, доїжджаючий професор фортепіано школи ім. І. Падеревського та майстеркласів у Консерваторії ГМТ Едвард Штоєрман.
Ряд спеціалістів присвятили роботі у Львові певний період постійної викладацької роботи, водночас беручи активну участь у культурному житті міста і сприяючи тіснішим взаємозв’язкам між навчальними закладами та яскравими музичними особистостями різних країн (Владислав Вшелячинський, Вілєм Курц, Іґнаци Фрідман, Наталія Льоевенгоф, Людомір Ружицький Вітольд Фріман, Ян Гоффман та ін.).
Однак цей процес взаємовпливу і взаємозбагачення був двостороннім чимало висококваліфікованих львівських піаністів-педагогів продовжили свою діяльність у навчальних закладах інших міст і країн не лише як педагоги, але й як керівники та організатори: В. Вшелячинський заснував Музичне Товариство у Тернополі, працюючи у виконавській та педагогічній сфері, Р. Кочальський викладав у вищих навчальних закладах Познані і Варшави, С. Нєвядомський окрім керівництва філією ПМТ у Відні у часи першої світової війни (1914-1919 рр) після переїзду до Варшави обійняв посаду професора Державної Музичної Консерваторії (1920-1928 рр.), згодом, у 1927 р. очолив Музичний Інститут ім. А. Грудзінського, М. Горшовський викладав у США в Музичному Інституті Кертіса у Філадельфії, Г. Оттавова після другої світової війни обійняла посаду професора Вищої Державної Музичної Школи у Кракові (з квітня 1946 року) та члена Кола педагогів Середньої Музичної Школи та Шкіл з музичним ухилом (Średniej Szkoły Muzycznej i Szkoły Umuzykalniającej). У цих інституціях вони мали змогу використати надбаний у Львові досвід та розповсюдити його в інших країнах світу.
Педагогічні надбання своєї наставниці розвинули і продовжили у своїй діяльності такі її вихованці як: знана жешувська викладачка і методистка фортепіанної педагогіки Ф. Мірська-Лістовська, Я. Гольцер-Бочарова (директор музичної школи у Варшаві), Т. Гандверкер-Портной (піаністка і викладачка у Польщі та Ізраїлі), З. Ішковська (викладач композиції у ВДМШ у Кракові), І. Козловська-Ставовчик (професор Вищої Державної музичної Школи [ВДМШ] у Катовіце), Г. Кієенська-Добкєвічова (проректор ВДМШ у Лодзі), С. Бізанц (викладачка ВДМШ у Кракові), Т. Ярецький (директор Польського Музичного Товариства у Станіславові), Я. Яворська (піаністка і викладачка, віце-директор однієї з Варшавських музичних шкіл), В. Райнер-Плошевська та В. Шайовська (професори Експериментальних Музичних Студій у Кракові), І. Конопацька (магістр музикології, викладач теоретичних предметів у музичній школі), К. Шейбалова (магістр музикології, директор Основної Музичної Школи у Кракові).
Л. Ружицький продовжив викладання у вищих навчальних установах Варшави і Катовіце, Е. Штоєрман після тривалого перебування у Відні продовжив роботу професора фортепіано у консерваторіях Кракова і Філадельфії та у Джульярдській школі у Нью-Йорку, а також вів інтерпретаторські курси у Зальцбургу, Дармштадті, містах Англії та Ізраїлю. Цей список, безумовно, можна продовжити.
Кожен з цих музикантів своєю педагогічною та виконавською діяльністю, власними успіхами і досягненнями та результативністю викладацької роботи підтверджував належну організацію, високий професіоналізм та якісний рівень музичної освіти, одержаної у львівських навчальних закладах середнього та вищого рівня, талант, педагогічно-методичні надбання і досвід своїх львівських наставників.
Таким чином у даній роботі:
1. Здійснено періодизацію фортепіанної концертної практики Львова означеного періоду, в основному визначити особливості концертного життя і організації гастрольних виступів виконавців на фортепіано у Львові та виконавської діяльності львівських піаністів-поляків за рубежем (серед них: М. Розенталь, Р. Кочальський, Г. Оттавова, М. Горшовський, Л. Мінцер, А. Гермелін та інші).
2. Конкретизовано основні методичні, педагогічні, виконавські відмінності шкіл Ф. Шопена - К. Мікулі, Т. Лешетицького, В. Курца, О. Міхаловського як провідних у діяльності польських піаністів у Львові, їх поєднання з впливами інших шкіл, сформовано відомості про деякі персоналії провідних польських піаністів представників цих шкіл (зокрема: Людвік Марек, Станслав Нєвядомські, Маурици Розенталь, Рауль Кочальський, Владислав Вшелячинський, Марія Бібулович-Солтисова, Францішек Нойгаузер Генрик Мельцер, Гелєна Оттавова, Мєчислав Горшовський, Збіґнєв Джевєцкі, Северин Турель, Юзеф Слівінський, Іґнаци Фрідман, Єжи Лялєвіч, Артур Гермелін, Леопольд Мінцер, Фридерик Портной, Ян Горбати, Марія Мірська, Вітольд Фріманн, Лудомір Ружицький, Тадеуш Маєрський).
3. Окреслено основні етапи у процесі формування професійної фортепіанної педагогіки у Львові на прикладі діяльності найважливіших вищих освітніх закладів та мережі музичних шкіл.
4. Підсумовано найсуттєвіші здобутки польських піаністів у складі львівської фортепіанної школи: їх внесок у розвиток галицької музичної культури, формування львівського піанізму сучасності та міжнародне значення. Це, зокрема, педагоги-піаністи, які увійшли до викладацького складу новоутворених (після 1939 року) навчальних установ з попередніх польських вищих навчальних закладів: зав. кафедрою фортепіано Л. Мінцер, доцент А. Гермелін, Г. Альткорн-Лисицька, Ц. Вольман(увна), Т. Маєрський, З. Свьонтковська, Е. Штайнбергер, Г. Гінсбург, О. Гарбічева, І. Квятковська, Я. Горбати, Я. Гофман, О. Ландау, Б. Франке, Г. Каспарек.
Однак цей процес взаємовпливу і взаємозбагачення був двостороннім чимало висококваліфікованих львівських піаністів-педагогів продовжили свою діяльність у навчальних закладах інших міст і країн не лише як педагоги, але й як керівники та організатори. Кожен з цих музикантів своєю педагогічною та виконавською діяльністю, власними успіхами і досягненнями та результативністю викладацької роботи підтверджував належну організацію, високий професіоналізм та якісний рівень музичної освіти, одержаної у львівських навчальних закладах середнього та вищого рівня, талант, педагогічно-методичні надбання і досвід своїх львівських наставників. З другого боку, говорячи про взаємовплив та взаємозбагачення, - різноманітна діяльність (особливо у педагогічній сфері) польських піаністів ХІХ перших десятиліть ХХ ст. мала благотворний вплив на становлення, формування та розвиток української гілки фортепіанного виконавства, педагогіки та шкільництва у Львові та в інших містах Східної Галичини. Сліди цього впливу знаходимо також і у діяльності державних музичних навчальних закладів та інших установ, що повстали в радянський час, зокрема в діяльності Львівської Державної Консерваторії-Вищому Державному Музичному Інституті-Львівській Державній Музичній Академії ім. М. В. Лисенка та у середніх музичних навчальних закладах.
Даним дослідженням ще раз підкреслюється тісний зв'язок польської і української культур, роль Львова, як перехрестя культур різних європейських країн. Подальший розвиток фортепіанної школи України зокрема її західного регіону відбувався не на порожньому місці. Надійним фундаментом у цьому процесі стала концертна, педагогічна, суспільно-громадська діяльність польських піаністів в ХІХ та ХХ ст. у Львові та інших містах Галичини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барвінський В. О. З музично-письменницької спадщини. Дослідження, публіцистика, листи / упор. Грабовський В. Дрогобич.: Коло, 2004. 256 с.
2. Блажкевич Г. Й., Старух Т. М. Правда і міфи про львівських піаністів основоположників фортепіанної школи. Львів: Сполом, 2002. 226 с.
3. Вечерняя Москва. 1940, 27. 04.
4. Воспоминания о Софроницком, - Москва, 1970. - 637 с.
5. Гординська-Каранович Д. Українська музика у Відні // Український музичнй архів. вип.1. - Київ, 1995. - С. 215-218
6. Гримих К. Игнац Фридман // Советская музыка. 1934. - № 12 С. 7-8.
7. Державний Архів Львівської Області, ф. 110, оп. 1, спр. 431, С. 18, 21 позиції 7-10 цит. за Мазепа Л. З. і Т. Л. Шлях до Музичної Академії у Львові Львів: Сполом, 2003. Т. 2 - 199 с.
8. Державний Архів Львівської Області, ф. Р-145, оп. 1, спр. 1, С. 1-2
9. Державний Архів Львівської Області, ф. О-221, оп. 1, спр. 10, С. 264-265;
10. Державний Архів Львівської Області, ф. 3, оп.1, спр. 101, С. 14-15.
11. Загайкевич М. П. Музичне життя Західної України другої половини ХІХ ст., Київ: в-во Академії наук Української РСР, 1960. - 190 с.
12. Ільницька М. В. Передвоєнні концерти Леопольда Мюнцера в Києві. // Дослідження. Досвід. Спогади / ред. Шерстюк В. Київ, 2002. - С. 188 -189.
13. Кашкадамова Н. Б. Фортепіанне мистецтво у Львові / Статті. Рецензії. Матеріали Тернопіль: СМП Астон, 2001 400 с.
14. Кашкадамова Н. Б., Созанська О. С., Колесса К. М. Кафедра фортепіано // Сторінки історії Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка Львів: Сполом, 2003. С. 110-119
15. Кашкадамова Н. Б., Старух Т. М., Чаплін Х. Б. Провідні викладачі-піаністи другої половини ХІХ та першої половини ХХ століть // Сторінки історії Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка Львів: Сполом, 2003. С. 119-122
16. Кияновська Л. О. Син століття. Микола Колесса в українській культурі ХХ віку. Сім новел з життя артиста. Львів: ЛДМА ім.Лисенка, НТШ, 2003. 294 c.
17. Криштальський О. Р. Спогади, статті, матеріали. До 70-річчя з дня народження // Наукові збірки ВДМІ імені М.Лисенка - Львів, 2000. Вип. 3. - 151 с.
18. Людкевич С. П. Дослідження, статті , рецензії, виступи. - Львів: М. Коць, 1999. Т. 1. 496 с.
19. Людкевич С. П. Дослідження,статті, рецензії, виступи Львів: М. Коць, 2000. - Т. 2. - 816 с.
20. Людкевич C. П. Критичні замітки в справі науки сольфеджіо й музичного диктанту в музичних школах. - Дрогобич.: Боян, 1929 - ч. 2-3, 4-5, 6.
21. Людкевич C. П. Піаніст Іґнац Фрідман // Діло. 1938, 22. 1. - ч. 14.
22. Людкевич C. П. Скрипак Р. Однопоссов. Симфонічний концерт під орудою В. Бєрдяєва. Іґнац Фрідман // Діло. - 1939, 2. ІІІ. - ч. 47
23. Мазепа Л. З. Кароль Мікулі мистецький директор Галицького Музичного товариства у Львові (1858-1887) // Мазепа Л. З. Сторінки музичного минулого Львова // З неопублікованого. Львів: Сполом, 2001. 280 с. С. 39-57
24. Мазепа Л. З. Кароль Мікулі професор і директор Консерваторії Галицького Музичного Товариства у Львові // Мазепа Л. З. Сторінки музичного минулого Львова // З неопублікованого. Львів: Сполом, 2001. 280 с. С. 57-74
25. Мазепа Л. З. Перший філармонічний у Львові. // Музика. - 1983. - № 4 С. 28-29
26. Мазепа Л. З. Сторінки музичного минулого Львова // З неопублікованого. Львів: Сполом, 2001. 280 с.
27. Мазепа Л. З. Учні Кароля Мікулі // Мазепа Л. З. Сторінки музичного минулого Львова // З неопублікованого. Львів: Сполом, 2001. 280 с. С. 74-101
28. Мазепа Л. З. і Т. Л. Шлях до Музичної Академії у Львові Львів: Сполом, 2003. Т. 1, 2 - 288+199 с.
29. Нейгауз Г. Г. Размышления, воспоминания, дневники. М: Музыка, 1975. 248 с.
30. Павлишин С. С. Андрій Нікодемович // Шостий Міжнародний фестиваль сучасної музики Контрасти”: Буклет. Львів, 2000. С. 166 -171
31. Попіль М. М. Вілем Курц один з засновників Львівської фортеп’янної школи - Львів, 1992. 11 с.
32. Советская музика. - 1941. - № 4
33. Советское искусство. - 1940, 30. 04.
34. Солтис А. М. Про солістів і концертну публіку” // „Lwowskie Wiadomości Muzyczne i Literackie”. - 1925. - № 10 цит. за : Блажкевич Г. Й., Старух Т. М. Правда і міфи про львівських піаністів основоположників фортепіанної школи. Львів: Сполом, 2002. 226 с.
35. Старух Т. М. Музичне мистецтво Львова / Становлення фортепіанного виконавства і педагогіки у другій половині 19 першій третині 20 століть. Львів: ВМІ ім. М. В. Лисенка, 1997. - 168 с.
36. Старух Т. М. Кароль Мікулі // Музыкальное исполнительство - М: Музыка, 1979. - Вып. 10. С. 201-213
37. Старух Т. М. Музыкальная культура Львова и развитие фортепианного исполнительства и педагогики в конце ХХ и начале ХХ вв. (1870-1839 гг). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата искусствоведения. М., 1981 26 c.
38. Старух Т. М. Музична культура Львова і розвиток фортепіанного виконавства та педагогіки в кінці ХІХ поч. ХХ ст. (1870-1939 рр.). Львів, 1992. 75 с.
39. Тарнавецкая М. П. Неизвестные автографы Шимановского // Кароль Шимановский: Воспоминанья. Статьи. Публикации // Редакция и составление И.Никольской и Ю.Крейниной. М.: Сов. композитор, 1984. С. 228255.
40. Українська музика. - 1937. - № 5-6
41. Штоєрман Е. Виступ на ювілеї, присвячений 60-річчю В. Курца у 1932 р. - цит. за Старух Т. Музичне мистецтво Львова / Становлення фортепіанного виконавства і педагогіки у другій половині 19 першій третині 20 століть. Львів: ВМІ ім. М. В. Лисенка, 1997 - 168 с.
42. Altberg E. Polscy pianiści. - zeszyt Х. - Warszawa, 1947.
43. Broszkiewicz J. O sztuce H. Ottawowej // Ruch Muzuczny. - 1948. - № 18
44. Bluszcz. - Warszawa, 1880. - № 19. - S. 93.
45. Chopin F. List do D. Dziewanowskiego w Berlinie. Paryż, styczeń 1833 r. Korespondencja F. Chopina. Warszawa, 1955. - T. I. - S. 223.
46. Czerny-Stefańska H. Przedmowa do książki.: Dybowski S. Aleksander Michałowski Warszawa: Selene, 2005. S. 310.
47. Drzewiecki Z. Aleksander Michałowski nestor pianistów, próba charakterystykі // Muzyka Polska. - 1938. - № 10 S. 423-428
48. Drzewiecki Z. Wspomnienia muzyka. - Kraków: PWM, 1971. - 196 s.
49. Drzewiecki Z., Kański J. Ze złotyh kart pianistyki polskiej. Warszawa, 1963. - 42 s. цит. за Старух Т. М. Музичне мистецтво Львова / Становлення фортепіанного виконавства і педагогіки у другій половині 19 першій третині 20 століть. Львів: ВМІ ім. М. В. Лисенка, 1997. - 168 с.
50. Dybowski S. Aleksander Michałowski Warszawa: Selene, 2005. 310 s.
51. Dybowski S. Raul Koczalski, chopinista i kompozytor Warszawa: Selene, 1998. 244 s.
52. Dybowski S. Słownik pianistów polskich. Warszawa: PWN, 2003. - 878 s.
53. Dybowski S. Laureaci Konkursów Chopinowskich w Warszawie Warszawa: Selene, 2005.- 650 s.
54. Dziennik Polski. - 1927. - № 2
55. Ekier J. Chopin jako pedagog // Ruch Muzyczny. - 1974. - № 10
56. Ekier J. Wstęp do Wydanіa Narodowego Dzieł Fryderyka Chopina - Kraków: PWM 1974. S. 203
57. Echo.- Lwów. - 1936-1937.
58. Echo Muzyczne. - 1877. - № 41
59. Echo Muzyczne,Teatralne і Artystyczne. - 1889. - № 277
60. Echo Muzyczne, Teatralne i Artystyczne. Warszawa, 1902. - № 4 (17). V. № 972, S. 218-219.
61. Encyklopedia muzycna PWM // Część biograficzna (pod red. E. Dzięmbowskiej) - Kraków: PWM SA, a) ab Kraków 1979, 483 s.; b) cd (...) 1984, 516 s.; efg, (...), 1987, 535 s.; hij (...), 1993, 529 s.; klł (...), 1997, 467 s.; m (...), 2000, 374 s.; n (...) 2002. 342 s.; pr (...), 2004, 540 s.
62. Encyklopedia muzyki (pod red. Chodkowskiego A., wydanie drugie, poprawione). - Warszawa: PWN, 2001 1128 s.
63. En Karol Mikuli // Echo Muzyczne, Teatralne I Artystyczn. - 1887. № 185
64. Frankiewicz Z. Wspominąc Profesora // Dybowski S. Aleksander Michałowski Warszawa: Selene, 2005. S. 304- 307
65. Fremdenblatt”. - Wien, 1901. - 22. IX.
66. Friederich Chopin’s Pianoforte Werke redaktiert und mit Fingersatz versehen (zum grösten Teil nach des Autors Notierungen) von Carl Mikuli - Leipzig, Kistner 1879 - Vorwort (Передмова К. Мікулі до 14-томного зібрання творів Шопена у вид. Ф. Кістнера, Ляпціг, 1879 р.) - за Hoesicki Chopin - Kraków: PWM, 1966. - Т. IV. - 368 s.
67. Gazeta Lwowska. - Lwów, 1938, 24. IX. - № 217
68. Gazeta Narodowa. - Lwów, 1902, 20. XII.
69. Gazeta Poranna. - Warszawa, 1932. - № 10183 - цит. за Блажкевич Г. Й., Старух Т. М. Правда і міфи про львівських піаністів основоположників фортепіанної школи. Львів: Сполом, 2002. 226 с.
70. Gazeta Warszawska. - Warszawa, 1932. - № 11.
71. Gazette Musicale. - Paris, 1838, 23.III.
72. Huneker J. Chopin czlowiek i artysta Lwów / Poznań, 1922. 313 s.
73. Kański J. Ludomir Róźycki Warszawa: PWN, 1955. - s. 75
74. Klein K. Ignacy Friedman // Ruch Muzyczny. - 1948. - № 10
75. Kobylańska K. Zofia z Poznańskich Rabcewiczowa. // Ruch Muzyczny. - 1973. - № 4
76. Koczalski R. Betrachtungen eines lebenslänglichen” Künstlers Berlin, 1936 // Dybowski S. Raul Koczalski, chopinista i kompozytor Warszawa: Selene, 1998. s. 244
77. Koczalski R. Jak grał i uczył Karol Mikuli // Muzyka. - 1937. - № 7-8
78. Księga Adresowa Król.[lewskiego] Stoł.[łecznego] Miasta Lwowa. Lwów, 1916.
79. Kurjer Teatralny. - Warszawa, 1902, 3.(16.)VIII.. - № 33, S. 527.
80. Lwowskie Wiadomości Muzyczne і Literackie. - 1926. - № 5
81. Lwowskie Wiadomości Muzyczne і Literackie. - 1926. - № 6
82. Lwowskie Wiadomości Muzyczne i Literackie. - 1927. - № 3
83. Lwowskie Wiadomości Muzyczne i Literackie. - 1927. - № 4
84. Lwowskie Wiadomości Muzyczne I Literackie. - 1927. - № 6