ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА ВИДИ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

КОВТУН НАТАЛІЯ ЯРОСЛАВІВНА
УДК 343.915

ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА ВИДИ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ
ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Бурдін Володимир Миколайович,
кандидат юридичних наук, доцент

Львів – 2010

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………...4
ВСТУП…….…………………………………………………………….……...…5
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ
ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ……………………………………..………………..14
1.1. Стан дослідження проблем додаткових покарань для неповнолітніх
у науковій літературі…………….…………………………...…………..….…..14
1.2. Регламентація додаткових покарань для неповнолітніх в історії вітчизняного кримінального законодавства…………………………………...19
1.3. Методологічні основи дослідження додаткових покарань
для неповнолітніх……………………….………...……………..........................32
1.4. Додаткові покарання для неповнолітніх в системі заходів
кримінальної відповідальності……………………………………………...…..41
1.5. Зарубіжний досвід регламентації додаткових покарань
для неповнолітніх…………………………................................................……..48
Висновки до розділу 1………………………………...………………………....59
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА, ЦІЛІ ТА ВИДИ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ……………………………………...62
2.1. Поняття додаткових покарань для неповнолітніх………………………...62
2.2. Поняття системи для неповнолітніх……………………………………….75
2.3. Додаткові покарання у механізмі реалізації цілей покарання……..…….85
2.3.1. Додаткові покарання у механізмі реалізації кари як мети покарання………………………………………………………………………...93
2.3.2. Додаткові покарання у механізмі реалізації мети виправлення …......100
2.3.3. Додаткові покарання у механізмі реалізації мети попередження
вчинення злочинів…………………………………………………...…………107
2.4. Штраф як додаткове покарання для неповнолітніх…………………..…114

2.5. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю як додаткове покарання для неповнолітніх……………...………137
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………151
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ…………...…………………….…..154
Висновки до розділу 3……………………………………………………..…...180
ВИСНОВКИ………………………………………...………………………….181
ДОДАТКИ………………………………………………...……………………190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..198

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КЗпП Кодекс законів про працю
КК Кримінальний кодекс
КНР Китайська Народна Республіка
ООН Організація Об’єднаних Націй
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка

ВСТУП
Актуальність теми. Питання кримінальної відповідальності неповнолітніх завжди привертали до себе підвищену увагу вчених та практиків. Із прийняттям Кримінального кодексу КК України 2001 р. актуальність вказаної проблематики тільки підвищилася. Уперше в історії вітчизняного кримінального законодавства виділено окремий Розділ ХV, який визначив особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Водночас на сучасному етапі розвитку нашого суспільства назріла об’єктивна потреба в реформуванні системи кримінального судочинства, яке вичерпало свої можливості та вступило у суперечність з економічним і соціальним поступом держави. Одним із пріоритетів розвитку цього державного інституту є становлення ювенальної юстиції, створення дієвих механізмів захисту прав та свобод дітей, швидкої соціальної реабілітації дітей, які вступили у конфлікт із законом, вдосконалення системи покарань неповнолітніх та приведення її відповідно до міжнародних стандартів ювенальної юстиції.
Завдяки своїм психологічним особливостям неповнолітні злочинці, як правило, не характеризуються стійкою антисоціальною спрямованістю та здатні до швидкого виправлення за допомогою застосування до них відносно несуворих заходів кримінально-правового впливу. Система цих заходів, їх види та зміст повинні ґрунтуватися на цих особливостях, зокрема це стосується покарання як найбільш традиційного способу реагування на вчинений злочин. У чинному КК України законодавець передбачив окрему систему покарань для неповнолітніх. При цьому, встановлюючи особливості покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, законодавець звертає головну увага на скорочення їх загальної кількості, строків та розмірів по відношенню до покарань, які застосовуються до дорослих злочинців. Такий певною мірою спрощений підхід до системи покарань для неповнолітніх справедливо критикується у науковій літературі. Адже фактично він призводить не до гуманізації, а, навпаки, до посилення кримінальної відповідальності неповнолітніх, коли можливість суду у виборі покарань, не пов’язаних з ізоляцією, суттєво зменшується порівняно з покараннями, що застосовуються до дорослих злочинців.
Аналіз чинного КК України свідчить про те, що сфера диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх за допомогою використання можливостей додаткових покарань також суттєво звужена. На сьогодні передбачено лише два додаткових покарання для неповнолітніх. Законодавець, скорочуючи кількість таких покарань, не передбачає жодних положень, спрямованих на розширення сфери їх застосування до вказаної категорії злочинців.
Ситуація, що склалася, явно не відповідає міжнародним стандартам, що регламентують особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, зокрема Мінімальним стандартним правилам ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), Керівним принципам ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх
(Ер-Ріядські керівні принципи), Стандартним мінімальним правилам ООН по відношенню до заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила). Адже у названих міжнародних актах особливо наголошується на необхідності наявності у кожному національному кримінальному законодавстві широкого спектру заходів кримінально-правового впливу, які, з одного боку, забезпечували б диференційований підхід до неповнолітніх, а з другого – давали змогу уникнути невиправданого застосування покарання, пов’язаного з ізоляцією.
Вказані проблеми значною мірою можуть бути вирішені за допомогою створення у КК України широкого спектру додаткових покарань для неповнолітніх, які б давали можливість суду призначати покарання, уникаючи застосування до неповнолітніх покарань, пов’язаних з ізоляцією, і водночас забезпечувати максимальну індивідуалізацію кримінальної відповідальності.
Проблеми, які стосуються системи додаткових покарань, їх видів, цілей, а також особливостей їх застосування щодо неповнолітніх злочинців, у різних аспектах були предметом дослідження З.А. Астемірова, Л.В. Багрія-Шахматова, І.Г. Богатирьова, І.М. Гальпєріна, В.К. Грищука, Т.А. Денисової, В.К. Дуюнова, Л.М. Кривоченко, Ю.Б. Мельникової, І.С. Ноя, В.М. Трубнікова, В.І. Тютюгіна, М.І. Хавронюка, О.Л. Цвєтіновича, М.Д. Шаргородського та багатьох інших науковців. Праці названих учених стали загальнотеоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження. Особливості системи додаткових покарань та їх видів для неповнолітніх аналізувалися в дисертаційних дослідженнях П.А. Аветисян, В.М. Бурдіна, Т.О. Гончар, Р.М. Гури, Н.Н. Кулєшової, Н.В. Марченко, В.Г. Павленка, В.О. Попраса, О.В. Ткачової, Г.І. Цепляєва, С.В. Черкасова, М.П. Черненока, Д.С. Шияна, О.С. Яцуна. Водночас, хоча з боку науковців названій проблематиці і приділено увагу, багато питань, що стосуються особливостей додаткових покарань для неповнолітніх, надалі продовжують бути спірними та потребують вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукової діяльності кафедри кримінального права та кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка у межах теми «Актуальні кримінально-правові, кримінологічні та пенітенціарні проблеми запобігання та протидії злочинності в Україні» (номер реєстрації 0106U005914), а також пов’язане з реалізацією Концепції реформування кримінальної юстиції, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження було виявлення особливостей функціонування системи додаткових покарань для неповнолітніх, окремих видів цих покарань, їх значення у реалізації цілей кримінальної відповідальності, а також формулювання конкретних пропозицій, спрямованих на удосконалення цієї системи з метою підвищення її ефективності.
Досягнення зазначеної мети здійснюється шляхом вирішення таких основних завдань:
– розглянути стан дослідження додаткових покарань для неповнолітніх у кримінально-правовій літературі та сформулювати їх загальнотеоретичні основи;
– проаналізувати розвиток кримінального законодавства в частині, що стосується додаткових покарань для неповнолітніх;
– вивчити положення зарубіжного законодавства в частині, що стосується додаткових покарань для неповнолітніх;
– сформулювати поняття додаткових покарань для неповнолітніх;
– проаналізувати функціональне призначення та потенційні можливості додаткових покарань у механізмі реалізації кримінальної відповідальності щодо неповнолітніх;
– узагальнити існуючі додаткові покарання для неповнолітніх, а також внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення системи цих покарань.
Об’єкт дослідження – кримінально-правове забезпечення диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх за допомогою використання додаткових видів покарань.
Предмет дослідження – поняття, система та види додаткових покарань для неповнолітніх за КК України.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження, а також використані у ньому наукові методи пізнання ґрунтуються на діалектичному сприйнятті правової дійсності. Достовірність результатів дослідження забезпечується методологічним плюралізмом. Історико-правовий метод дав змогу проаналізувати розвиток кримінального законодавства у частині, що стосується додаткових покарань для неповнолітніх, виявити основні етапи та тенденції їх становлення. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано кримінальне законодавство зарубіжних держав, які належать до різних правових систем (Аргентини, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, Королівства Нідерланди, Грузії, Королівства Данія, Держави Ізраїль, Королівства Іспанія, Китайської Народної Республіки, Королівства Норвегія, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Молдова, Республіки Польща, Республіки Сан Марино, Російської Федерації, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Швейцарської Конфедерації, Королівства Швеція, Японії), у частині, що стосується додаткових покарань для неповнолітніх, визначено найбільш ефективні види цих покарань, що дало змогу зробити відповідні пропозиції щодо вдосконалення системи додаткових покарань для неповнолітніх у КК України. Використання методів діалектичної логіки дало можливість проаналізувати функціональне призначення додаткових покарань для неповнолітніх у механізмі реалізації цілей кримінальної відповідальності, зокрема покарання, а також визначити принципи функціонування системи цих покарань, виявити її недоліки. Формально-логічні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція) дали можливість визначити поняття додаткових покарань для неповнолітніх, з’ясувати співвідношення між цим та суміжними кримінально-правовими поняттями, проаналізувати зміст окремих видів додаткових покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визначити основні напрями їх удосконалення. Метод моделювання дав можливість запропонувати якісно нову систему додаткових покарань для неповнолітніх, а також спрогнозувати її високу ефективність у механізмі реалізації кримінальної відповідальності. Конкретно-соціологічні методи (анкетне опитування, вивчення матеріалів кримінальних справ) використовувались при опрацюванні матеріалів практики та статистичному опитуванні.
Емпіричну базу дослідження становлять результати, отримані внаслідок вивчення 300 кримінальних справ, суб’єктами злочинів у яких були неповнолітні, а також матеріали проведеного анкетування 100 суддів міськрайонних та апеляційних судів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні дослідженням проблем додаткових покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх. У роботі висунуто низку нових положень, наведено додаткову аргументацію з приводу існуючих позицій, що у сукупності мають істотне значення для науки кримінального права та вдосконалення чинного кримінального законодавства, а саме:

вперше:
– визначено поняття додаткових покарань для неповнолітніх як допоміжних (порівняно з основним покаранням) заходів державного примусу, спрямованих на максимальну диференціацію та індивідуалізацію кримінальної відповідальності неповнолітніх з метою найбільш ефективної реалізації цілей кримінальної відповідальності, зокрема покарання;
– зроблено висновок про невідповідність існуючої системи додаткових покарань для неповнолітніх її функціональному призначенню, оскільки остання не здатна забезпечити належну диференціацію та індивідуалізацію кримінальної відповідальності неповнолітніх, а отже, потребує якісних змін;
– незважаючи на історичну обумовленість виникнення додаткових покарань необхідністю посилення карального потенціалу основного покарання, на сьогодні функціональне призначення додаткових покарань зазнало суттєвих змін. Доведено, що за допомогою застосування додаткового покарання в окремих випадках можна досягти пом’якшення кримінальної відповідальності, зокрема уникнути застосування до неповнолітнього основного покарання, пов’язаного з ізоляцією. Такі потенційні можливості додаткових покарань об’єктивно обумовлюють необхідність наявності у КК України значної кількості їх видів;
– з урахуванням національного та зарубіжного досвіду, а також потенційних можливостей окремих примусових заходів впливу, запропоновано якісно нову модель системи додаткових покарань для неповнолітніх і правил їх призначення;
– обґрунтовано пропозицію про можливість та необхідність розширення сфери застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо неповнолітніх за рахунок поширення його застосування на непрофесійні види діяльності, не пов’язані з виконанням працівником своєї трудової функції;
удосконалено:
– поняття системи додаткових покарань для неповнолітніх як соціально обумовленого переліку покарань, що сприяють максимальній диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, виконуючи при цьому допоміжні функції у реалізації її цілей, складові якого розташовані у порядку зростання суворості правообмежень, які входять до їх змісту;
– положення про те, що застосування додаткових покарань до неповнолітніх переслідує досягнення таких самих загальних цілей покарання, як і для дорослих злочинців. При цьому додаткові покарання за своїм потенціалом здатні диференційовано сприяти реалізації усіх цілей покарання;
– підходи щодо необхідності посилення диференціації кримінальної відповідальності за рахунок використання додаткового покарання у виді штрафу. На сьогодні існуюче становище, коли дане покарання передбачене лише у декількох статтях, не можна вважати таким, що задовольняє практику призначення покарання. У цьому аспекті запропоновано максимально використовувати потенційні властивості цього додаткового покарання при конструюванні санкцій, які передбачають кримінальну відповідальність за корисливі злочини;
набуло подальшого розвитку:
– положення про те, що визнання за додатковими покараннями допоміжної ролі у механізмі реалізації загальних цілей кримінальної відповідальності і, зокрема, покарання, аж ніяк не дає підстав вважати їх другорядним засобом у механізмі реалізації кримінальної відповідальності;
– теза про необхідність провести диференціацію розмірів штрафу залежно від того, застосовується штраф як основне чи як додаткове покарання;
– аргументація про те, що ефективність застосування штрафу до неповнолітніх суттєво знижується його фактичною сплатою батьками неповнолітнього, що є порушенням принципу персональної кримінальної відповідальності. Для того, щоб максимально запобігти таким випадкам, підтримана ідея передбачити в КК України як особливість застосування цього покарання до неповнолітніх обов’язок неповнолітнього, який сплатив штраф, прозвітуватися про джерело отриманих коштів;
– пропозиції щодо необхідності змінити формулювання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо неповнолітніх злочинців, виключивши з формулювання цього покарання вказівку на можливість позбавлення неповнолітнього права обіймати певні посади;
– висновок про те, що проблема підвищення ефективності застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо неповнолітніх може бути вирішена шляхом удосконалення та розширення переліку обов’язків, які входять до змісту даного покарання, а також відповідного збільшення прав працівників кримінально-виконавчої інспекції для його виконання.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості їх використання у: 1) науково-дослідницькій діяльності, при подальшому дослідженні загальних проблем покарання, а також особливостей покарань неповнолітніх злочинців; 2) правотворчій діяльності, при опрацюванні пропозицій щодо внесення змін до КК України в частині, що стосується особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх; 3) правозастосуванні, при вирішенні питання про обрання конкретної форми та міри кримінальної відповідальності неповнолітньому (акт впровадження дисертаційного дослідження від 30 квітня 2010 р.); 4) навчальному процесі, при викладанні курсів «Кримінальне право України. Загальна частина» (акт впровадження дисертаційного дослідження від 22 квітня 2010 р.), а також у підготовці відповідних навчальних програм та посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на Міжнародній науковій конференції «Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі» (Одеса, 21–22 вересня 2007 р.), ХІV Регіональній науково-практичній конференції (Львів, 6 лютого 2008 р.), П’ятій міжнародній науково-практичній конференції (Луцьк, 30–31 травня 2008 р.), ХV Регіональній науково-практичній конференції (Львів, 4–5 лютого 2009 р.), ХVІ Регіональній науково-практичній конференції (Львів, 8–9 лютого 2010 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у п’ятьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Актуальність теми дисертації повністю підтвердилася у процесі її дослідження. Використання різних методів наукового пізнання дало можливість нам зробити якісно нові висновки щодо системи та видів додаткових покарань для неповнолітніх, а також конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення системи додаткових покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, у чинному КК України. У результаті проведеного дослідження нам вдалося виконати його головні завдання, в основу яких було покладено спірні наукові проблеми, що стосуються додаткових покарань для неповнолітніх.
Використання історично-правового методу дало можливість проаналізувати розвиток кримінального законодавства в частині, що стосується інституту додаткових покарань для неповнолітніх, у динаміці. Такий аналіз дає змогу стверджувати, що виникнення додаткових покарань було зумовлено потребами досягнення цілей кримінальної відповідальності і, зокрема, покарання. Конкретні види додаткових покарань змінювалися залежно від існуючих на певному етапі розвитку держави цінностей та особливостей форм реалізації державної влади і, таким чином, завжди відображали соціальні зміни в суспільстві та відповідали його потребам. Сучасні види покарань та їх поділ на основі й додаткові були започатковані ще у ХІ столітті, розширені та розвинені законодавцями у наступні століття. Історія розвитку кримінального законодавства свідчить, що майнові покарання мають найбільш давню історію свого існування та величезний досвід правозастосування, вони традиційно зберігалися протягом усього розвитку законодавства, чим підтверджується їхня ефективність і позитивна наступність кримінального законодавства в цій частині. Можна стверджувати, що історично першим видом покарання був штраф, який існував і у виді основного, і у виді додаткового покарання.
Історія виникнення додаткових покарань дає змогу зробити висновок, що спершу ці покарання були спрямовані винятково на посилення основного покарання. На жаль, така досить обмежена позиція щодо функціонального призначення додаткових покарань і на сьогодні висловлюється окремими вченими. З огляду на це, досить тривалий час законодавець не використовував повною мірою потенційні можливості інституту додаткових покарань не тільки посилювати, а й, головне, – забезпечувати диференціацію та індивідуалізацію кримінальної відповідальності.
Розвиток кримінального законодавства в частині, що стосується особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, почав зароджуватися значно пізніше інституту додаткових покарань. Проте ми можемо зробити висновок, що до початку ХІХ століття обидва інститути розвивалися досить інтенсивно, хоча, на жаль, незалежно один від одного. Тобто законодавець, розвиваючи ці інститути, тривалий час вперто не помічав, що система додаткових покарань може і повинна мати особливості стосовно неповнолітніх злочинців. Тільки у Кримінальному уложенні 1903 р. для неповнолітніх формально були передбачені окремі особливості призначення не тільки основних, але і додаткових покарань. У післяреволюційний період значну частину досить ефективних перевірених практикою інститутів кримінального законодавства знищено з мотивів їх невідповідності новій ідеології. Можна констатувати, що фактично повністю було ліквідовано інститут особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх. Відновлення комплексного інституту особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх відбулося тільки у КК України 2001 р. Щоправда, у частині, яка стосується застосування до неповнолітніх додаткових покарань, і в чинному КК України є чимало прогалин.
Використання порівняльно-правового методу дало нам можливість проаналізувати кримінальне законодавство зарубіжних держав, які належать до різних правових систем, в частині, що стосується додаткових покарань для неповнолітніх, а також зробити відповідне порівняння з національним законодавством. Проведене порівняння свідчить: більшість зарубіжних законодавців намагаються встановити особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями. Водночас законодавці, як правило, йдуть спрощеним шляхом, а саме: звичайним скороченням переліку покарань та їх розмірів чи строків стосовно неповнолітніх. Основна увага звертається при цьому на додаткові заходи кримінально-правового впливу, які формально не є покаранням. У більшості КК зарубіжних держав відбувається поділ покарань на основні та додаткові, які фактично утворюють собою дві відносно самостійні підсистеми покарань. Проте доцільно наголосити на практично загальній тенденції, яка відображає ставлення до додаткових покарань як до другорядних заходів кримінально-правового впливу, які не виконують значної функції у досягненні цілей кримінальної відповідальності. Це, у свою чергу, обумовлює підхід за якого, встановлюючи особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, зарубіжні законодавці основну увагу приділяють основним покаранням і практично ігнорують при цьому особливості застосування додаткових покарань. Враховуючи те, що основним функціональним призначенням додаткових покарань є забезпечення належної диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, можна стверджувати, що у більшості зарубіжних держав такі функції виконують інші заходи кримінально-правого впливу, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, у тому числі і в процесі реалізації інституту пробації.
У науковій літературі наведено найрізноманітніші визначення поняття додаткових покарань. На наш погляд, вирішення питання про зміст цього поняття не може відбуватися довільно винятково на основі наукових уподобань і поглядів певного вченого. Очевидно, що виводячи наукові понять з метою уникнення хаосу у кримінально-правовій науці, необхідно дотримуватися чітких правил. Йдеться про правила формальної та діалектичної логіки. Дотримуючись цих правил у змісті поняття, повинні знайти відображення тільки істотні ознаки певного правового явища, які відображають його функціональне призначення та дозволяють відмежувати від інших правових понять. Крім того, у цьому зв’язку необхідно враховувати і певні співвідношення, які існують між поняттями. Беручи до уваги те, що поняття «додаткові покарання для неповнолітніх» є підпорядкованим поняттю «додаткові покарання», яке, у свою чергу, є підпорядкованим загальному поняттю «покарання», було б методологічною помилкою визначати ознаки поняття додаткових покарань, не проаналізувавши при цьому загальні ознаки поняття покарання взагалі. Адже відношення підпорядкування дає можливість стверджувати, що підпорядкованому поняттю, яким у нашому випадку є поняття додаткових покарань для неповнолітніх, притаманні усі ознаки підпорядковуючого поняття. У результаті детального аналізу змісту відповідних понять, наявного між ними співвідношення, а також функціонального призначення додаткових покарань для неповнолітніх у процесі реалізації кримінальної відповідальності ми запропонували нове їхнє визначення. На наш погляд, додаткові покарання для неповнолітніх – це допоміжні (порівняно з основним покаранням) заходи державного примусу, спрямовані на максимальну диференціацію та індивідуалізацію кримінальної відповідальності неповнолітніх з метою найбільш ефективної реалізації цілей кримінальної відповідальності, зокрема покарання. Саме така методологічна основа дала нам можливість спростувати позицію окремих вчених про те, що додаткові покарання здатні забезпечити реалізацію лише окремих цілей покарання щодо неповнолітніх злочинців. Ми вважаємо, що за своїм функціональним потенціалом додаткові покарання здатні сприяти реалізації усіх цілей покарання. При цьому основне їхнє призначення якраз і полягає в тому, щоб з урахуванням конкретних обставин справи сприяти реалізації певних цілей, досягнення яких одним лише основним покаранням буде суттєво ускладнено. При цьому важливо наголосити, що додаткові покарання здатні не тільки посилювати вплив основного покарання, а й в окремих випадках уникнути застосування невиправдано суворих їх видів. Йдеться, зокрема, про можливість використання потенціалу додаткових покарань шляхом призначення їх неповнолітнім з покаранням, не пов’язаними з ізоляцією. У такий спосіб можна суттєво знизити відсоток засуджень неповнолітніх до позбавлення волі на певний строк і водночас не перебільшувати лібералізацію їхньої кримінальної відповідальності. Таким чином, визнання за додатковими покараннями допоміжної ролі у механізмі реалізації загальних цілей покарання аж ніяк не дозволяє вважати їх другорядним засобом у вказаному механізмі.
Використання системного підходу дало нам змогу визначити систему додаткових покарань для неповнолітніх як соціально обумовлений перелік покарань, які сприяють максимальній диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, виконуючи при цьому допоміжні функції у реалізації її цілей, розташований у порядку зростання суворості правообмежень, що входять до їхнього змісту. Враховуючи принципи конструювання та функціонування системи покарань, можна зробити висновок, що більшість із них порушується, коли йдеться про систему додаткових покарань для неповнолітніх. Адже вона не відображає загальної тенденції гуманізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, не містить достатньої кількості елементів для належного її функціонування, фактично не діє у правозастосуванні.
Використовуючи формально-логічні методи, порівняльно-правовий та історичний методи при аналізі додаткового покарання у виді штрафу, доходимо висновку про необхідність провести диференціацію розмірів штрафу залежно від того, застосовується штраф як основне чи як додаткове покарання, при цьому можна запропонувати використання однакових коефіцієнтів для скорочення розмірів штрафу для неповнолітніх злочинців як основного і як додаткового покарання порівняно з дорослими. Ефективність застосування штрафу до неповнолітніх суттєво знижується його фактичною сплатою батьками неповнолітнього. Вважаємо, така ситуація – грубе порушення принципу персональної кримінальної відповідальності. З метою максимального запобігання таким випадкам, пропонуємо в КК України як особливість застосування цього покарання до неповнолітніх передбачити обов’язок неповнолітнього, який сплатив штраф, прозвітуватися про джерело отриманих грошей. Стосовно неповнолітніх суд у кожному випадку повинен обговорювати питання про можливість застосування розстрочки сплати штрафу. Крім того, вважаємо, що застосування розстрочки сплати штрафу є бажаним для неповнолітніх навіть в тих випадках, коли він може сплатити штраф одразу, оскільки розстрочка фактично перетворює звичайне покарання у виді штрафу на своєрідний вид пробації. Ураховуючи те, що штраф як додаткове покарання може призначатися лише у випадках, прямо передбачених у санкціях статей Особливої частини КК України, законодавець повинен забезпечити максимальну диференціацію кримінальної відповідальності з використанням даного виду покарання. На сьогодні існуюче становище, коли таке покарання передбачено лише в декількох статтях, не можна вважати таким, що задовольняє практику призначення цього покарання. З огляду на таке, ми пропонуємо максимально використовувати потенційні властивості зазначеного покарання при конструюванні санкцій, які передбачають відповідальність за корисливі злочини.
Використання аналогічних методів при дослідженні додаткового покарання для неповнолітніх у виді позбавлення права обійматися певні посади або займатися певною діяльністю дало нам змогу обґрунтувати необхідність змінити формулювання розглядуваного покарання щодо неповнолітніх злочинців, вилучивши з формулювання цього покарання вказівку на можливість позбавлення неповнолітнього права обіймати певні посади. Послідовно дотримуючись ідеї гуманізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, одним із проявів якої є скорочення строків і розмірів покарань порівняно із дорослими злочинцями, пропонуємо удвічі скоротити мінімальний та максимальний строки даного додаткового покарання стосовно неповнолітніх злочинців. Застосування даного покарання щодо неповнолітніх злочинців може бути досить ефективним засобом індивідуалізації кримінальної відповідальності щодо них. Проблема підвищення ефективності його застосування може бути вирішена шляхом удосконалення та розширення переліку обов’язків, які входять до змісту даного покарання, а також відповідного збільшення прав працівників кримінально-виконавчої інспекції під його виконання. У порядку de lege frenda пропонуємо максимально розширити застосування даного покарання до неповнолітніх шляхом вказівки на можливість його застосування і як основного, і як додаткового.
Існуюча на сьогодні у КК України система покарань для неповнолітніх є до певної міри парадоксальною. Адже, з одного боку, законодавець скорочує перелік покарань, а також їхні строки та розміри стосовно неповнолітніх злочинців, але ефект застосування таких особливостей зовсім не той, якого, очевидно, він намагався досягти. Справа в тім, що на сьогодні такі особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх не збільшують, а, навпаки, зменшують можливість диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями. Сфера диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх з використанням можливостей саме додаткових покарань також суттєво звужена. Законодавець скорочує кількість таких покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців, і не передбачає жодних положень, спрямованих на розширення сфери їх застосування до вказаної категорії злочинців. Проте найгірше, що така тенденція відбувається на тлі загального зниження рівня диференціації кримінальної відповідальності за допомогою використання додаткових покарань.
Існуюча ситуація явно не відповідає міжнародним стандартам, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, зокрема Мінімальним стандартним правилам ООН, що стосуються відправлення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (Пекінські правила), Керівним принципам ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи), Стандартним мінімальним правилам ООН по відношенню до заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила). Адже в перелічених міжнародних актах особливо наголошується на необхідності наявності в національному кримінальному законодавстві широкого спектра заходів кримінально-правового впливу, які, з одного боку, забезпечували б диференційований підхід до неповнолітніх, а з другого, – дозволяли б уникнути невиправданого застосування покарання, пов’язаного з ізоляцією.
Не аналізуючи детально усіх можливих способів вирішення цієї проблеми, у контексті теми нашого дисертаційного дослідження зазначимо, що наявність у суду можливостей широкого вибору додаткових покарань для неповнолітніх дасть можливість уникнути застосування до них покарань, пов’язаних з ізоляцією, і водночас забезпечить максимальну індивідуалізацію їх кримінальної відповідальності. Ураховуючи національний історичний досвід, а також досвід зарубіжних держав, вимоги міжнародних нормативно-правових актів, системний аналіз національного законодавства та дослідження функціональних можливостей різних примусових заходів впливу ми запропонували нову систему додаткових покарань для неповнолітніх, а також правил їх призначення.
Пропонуємо ч. 2 ст. 98 КК України викласти в такій редакції:
До неповнолітніх можуть бути застосовані такі додаткові покарання:
1. Обов’язок неповнолітнього, який досягнув 14-річного віку, відшкодувати завдані злочином збитки або усунути їх власною працею, або виконати за згодою потерпілого на його користь відповідні компенсаційні роботи, якщо сума збитків перевищує мінімальний розмір заробітної плати. Суд встановлює строки такого відшкодування залежно від матеріального становища неповнолітнього, а також розміру завданої шкоди у межах від 3 місяців до 1 року. Неповнолітній, який відшкодував завдані ним збитки, повинен прозвітуватися перед судом про джерело отриманих коштів, з яких відбулося відшкодування.
2. Штраф. Застосовується до неповнолітніх, які мають самостійний дохід, заробіток або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу для неповнолітніх становить від 5 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Неповнолітній, який сплатив штраф, повинен прозвітуватися про джерело отриманих коштів, використаних для сплати штрафу.
3. Обов’язок неповнолітнього, який досягнув 14-річного віку, відвідувати навчальну програму на строк від 20 до 50 годин. Неповнолітній повинен відвідувати такі навчальні заняття не менше 4 і не більше 8 годин на тиждень.
4. Позбавлення права займатися певною діяльністю на строк від 6 місяців до півтора року. Застосовується до неповнолітніх, які досягли 14-річного віку.
5. Домашній арешт на строк від 1 до 6 місяців. Вказане покарання застосовується до неповнолітніх, які досягли 14-річного віку, і полягає в обов’язку неповнолітнього перебувати вдома у вільний від навчання чи роботи час під наглядом батьків, родичів чи осіб, які їх замінюють.
6. Громадські роботи на строк від 15 до 60 годин. Щоденна тривалість громадських робіт не може перевищувати 2 годин. Як додаткове покарання громадські роботи застосовуються до неповнолітніх, які досягли 14-річного віку.
Додаткові покарання можуть призначатися неповнолітнім з урахуванням вимог статей 65-68, 103 КК України незалежно від того, чи передбачені вони у санкції статті, за якою засуджується неповнолітній.
Додаткові покарання можуть призначатися також у випадку звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 104 КК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Тютюгин В. И. Некоторые вопросы реализации норм об особенностях уголовной ответственности и наказания несовершеннолентих / В. И. Тютюгин // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. праць. – Х. : Право, 2004. – Вип. 8. – С. 47–51.
2. Сахарук Т. В. Проблеми призначення покарання неповнолітнім / Т. В. Сахарук // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. праць. – Х. : Право, 2004. – Вип. 8. – С. 56–60.
3. Масалитина И. В. Особенности уголовной ответственности и иных мер уголовно-правового воздействия в отношении несовершеннолетних : [учеб. пособие] / Масалитина И. В. – Кемерово : Кузбассвузиздат, 2008. – 168 с.
4. Пономаренко Ю. А. Виды наказаний по уголовному праву Украины : [монография] / Пономаренко Ю. А. – Харьков : Изд-во «ФИНН», 2009. – 344 с.
5. Российское законодательство Х – ХХ веков : в 9 т.– М. : Юрид. лит., 1984–. . –
Т. 1. – 1984. – 612 с.
6. Дополнительные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты : монография / [Павлухин А. Н., Кулешова Н. Н., Южанин В. Е., Эриашвили Н. Д.] ; под ред. А. Н. Павлухина. – М. :
ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. – 190 с.
8. Колосов А. С. Наказания, не связанные с изоляцией осужденного от общества, и ответственность за уклонение от их отбывания : [монография] / Колосов А. С. – Владимир : Владимир. юрид. ин-т, 2007. – 144 с.
7. Аветисян П. А. Дополнительные наказания и их назначение : дис. канд. юрид. наук : 12.00.08 / Аветисян Паранцем Арутюновна – Казань, 2003. – 199 с.
9. Российское законодательство Х – ХХ веков : в 9 т. – М. : Юрид. лит., 1985–. .–
Т. 2. – 1985. – 520 с.
10. Российское законодательство Х – ХХ векав : в 9 т. –М. : Юрид. лит., 1985–. .–
Т. 3. – 1985. – 496 с.
11. Таганцев Н. С. Русское уголовное право / Н. С. Таганцев. – СПб., 1902–. .–
Т. 1 : Общая часть. – 1902. – 815 с.
12. Павлов В. Г. Субъект преступления в уголовном праве. (Историко-правовое исследование) / Павлов В. Г. – СПб. : Санкт-петерб. юрид. акад., Издательский торговый дом “Герда”, 1999. – 118 с.
13. Российское законодательство Х – ХХ веков : в 9 т.– М. : Юрид. лит., 1986–. .–
Т. 4. – 1986. – 512 с.
14. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року / під ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1996. – 546 с.
15. Собрание малороссийских прав 1807 года / под ред. Б. М. Бабий, А. Н. Мироненко. – К. : Наук. думка, 1993. – 368 с.
16. Василенко Н. П. Матеріали до історії українського права. – К. : Всеукр. акад. наук, 1929–. .–
Т. 1. – 1929. – с.499
17. Саксонское зерцало / под ред. В. М. Корецкого. – М. : Наука, 1985. – 271 с.
18. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні : [монографія] / Бурдін В. М. – К. : Атіка, 2004. – 240 с.
19. Свод законов Российской империи / Законы уголовные. – СПб., 1842 –. . –
Т. 15. – 1842.
20. Российское законодательство Х – ХХ веков : в 9 т. – М. : Юрид. лит., 1988–. .–
Т. 6. – 1988. – 432 с.
21. Устав о наказаниях, налагаемых мировыми судьями. с изменениями на 31 янв. 1885 г. – СПб., 1885.
22. Уголовное уложение 1903 года // Приложение к Собр. Узак. и расп. Правительства за 1903 год. – № 38. – Отд. 1. – Ст. 416.
23. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917–1925 гг. / под ред. И. Т. Голякова. –– М. : Госюриздат, 1953. – 463 с.
24. Борьба с преступностью в Украинской ССР 1917–1925 гг. : в 2 т. – К. : РНО при МООП УССР, 1966–. . –
Т. 1. – 1966. – 832 с.
25. Уголовный кодекс УССР. Официальный текст с изменениями на 1 июня 1942 г. и с приложением постатейно-систематизированных материалов. – М. : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1942. – 104 с.
26. Уголовный кодекс УССР в ред. 1927 года. – [2-е изд. офиц.] – Харьков : Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1927. – 135 с.
27. Основы уголовного законодательства Союза ССР и Республик // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. – № 11. – С. 26–43.
28. Ковтун Н. Я. Додаткові покарання для неповнолітніх: історичний аспект / Н. Я. Ковтун // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2009. – № 48. – С. 270–279.
29. Жеребкін В. Є. Логіка : [підруч. для юрид. вузів і ф-тів]. / Жеребкін В. Є. – [2-ге вид., стереотип.]. – Х. : Основа; К. : Знання, 1998. – 256 с.
30. Тягло А. В. Критическое мышление на основе элементарной логики : [учеб. пособие] / Тягло А. В. – Х., 2001. – 210 с.
31. Дворянсков И. В. Эффективность альтернативных наказаний (Компенсационная модель) : [учеб.-метод. пособие для студ. вузов, обучающихся по специальности 021100 «Юриспрудениция»] / под ред. проф. А. М. Никитина / Дворянсков И. В. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 96 с.
32. Носкова Н. А. Общественное мнение и эффективность мер воздействия, предусмотренных уголовным законодательством /
Н. А. Носкова // Актуальные проблемы уголовного права. – М., 1988. – С. 120–132.
33. Становский М. Н. Назначение наказания / Становский М. Н. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 1999. – 480 с.
34. Наумов А. В. Российское уголовное право : курс лекций : в 2 т. / Наумов А. В. – [3-е изд., перераб. и доп.] – М. : Юрид. лит., 2004–. .–
Т. 1 : Общая часть. – 2004. – 496 с.
35. Чернишова Н. В. Кримінальне право України / Н. В. Чернишова, М. В. Володько, М. А. Хазін : тези лекцій і практ. завдання для курсантів Київ. училища міліції МВС України. – К. : Наук. думка, 1995. – 456 с.
36. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / [Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.] ; відп. ред.
Я. Ю. Кондратьєв ; наук. ред. В. А. Клименко та М. І. Мельник. – К. : Правові джерела, 2002. – 432 с.
37. Ковтун Н. Я. До питання про методологічні засади дослідження додаткових покарань для неповнолітніх / Н. Я. Ковтун // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – № 46. – С. 213–220.
38. Иовайшас К. И. Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства о борьбе с преступностью несовершеннолетних / К. И. Иовайшас, С. С. Куклянскис // Проблемы социологии уголовного права : сб. науч. тр. – М., 1982. – С. 59–66.
39. Уголовное право. Общая часть : [учебник] / под ред. Н. И. Ветрова, Ю. И. Ляпунова. – М. : Новый юрист, КноРус, 1997. – 592 с.
40. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть :[ учебник] / под ред. проф. Б. В. Здравомыслова. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2000. – 480 с.
41. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квіт. 2004 р. № 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/623809DCB56E0228C2256C95003CF7EA.
42. Российское уголовное право. Общая часть : [учебник] / под ред. акад. В. Н. Кудрявцева и проф. А. В. Наумова. – М. : Спарк, 1997. – 454 с.
43. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.] ; за ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Право, 1997. – 368 с.
44. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / [Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.] ; за ред. П. С. Матишевського та ін. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.
45. Бурдін В. М. До питання про поняття кримінальної відповідальності за КК України / В. М. Бурдін // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 9 (47). – С. 64–74.
46. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справ про депутатську недоторканість) від 27 жовтня 1999 року. Справа № 1-15/99 // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 5. – С. 7–14.
47. Прохоров В. С. Механизм уголовно-правового регулирования: норма, правоотношение, ответственность / Прохоров В. С., Корпачев Н. М., Тарбагаев А. Н. – Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 208 с.
48. Тарбагаев А. Н. Понятие и цели уголовной ответственности / Тарбагаев А. Н. – Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1986. – 120 с.
49. Тер-Акопов А. А. Преступление и проблемы нефизической причинности в уголовном праве / Тер-Акопов А. А. – М. : ЮРКНИГА, 2003. – 480 с.
50. Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и эффективность / Шаргородский М. Д. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. – 160 с.
51. Марцев А. И. Специальное предупреждение преступлений / Марцев А. И. – Омск : ОВШМ, 1977. – 84 с.
52. Хавронюк М. І. Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації : [ монографія] / Хавронюк М. І. – К. : ІСТИНА, 2005. – 264 с.
53. Костенко О. М. Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті) : [монографія] / Костенко О. М. – Черкаси : СУЕМ, 2008. – 112 с.
54. Керимов Д. А. Методология права: Предмет, функции, проблемы философии права / Керимов Д. А. – [4-е изд.]. – М. : Изд-во СГУ, 2008.– 521 с.
55. Малиновский А. А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права / Малиновский А. А. – М. : Междунар. отношения, 2002. – 376 с.
56. Есаков Г. А. Уголовное право зарубежных стран / Есаков Г. А., Крылова Н. Е., Серебренникова А. В. – М. : Проспект, 2008. – 336 с.
57. Лунеев В. В. Проблемы юридических наук криминального цикла / В. В. Лунеев // Государство и право. – 2007. – № 5. – С. 39–59.
58. Уголовный кодекс Российской Федерации [Электронный ресурс]. – Режим доступа :
http:/www.consultant.ru/online/base/?req=doc;base=LAW;n=88979.
59. Уголовный кодекс Республики Беларусь [Электронный ресурс]. – Режим доступа :
http:/www.levonevsky.org/documentz/uk012007.htm.
60. Уголовный кодекс Грузии / [В. П.Сальникова, В. И. Михайлов, А. И. Бойцов и др.]. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 409 с.
61. Уголовный кодекс Республики Молдова / Вступительная статья канд. юрид. наук А. И. Лукашова. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 408 с.
62. Уголовный кодекс Республики Болгария / [ред. кол. : А. И. Лукашов (науч. ред.) и др.] ; пер с болг. Д. В. Милушев, А. И. Лукашов ; вступ. ст.
Й. И. Айдаров. – Минск : Тесей, 2000. – 192 с.
63. Уголовный кодекс Республики Польша / [пер. с польск.
Барилович Д. А. и др.] ; адапт. пер. и науч. ред. Э. А. Саркисова,
А. И. Лукашов ; под общ. ред. Н. Ф. Кузнецовой. – Минск : Тесей, 1998. – 128 с.
64. Уголовный кодекс Швейцарии / пер. с нем. – М. : Зерцало, 2000. – 138 с.
65. Уголовный кодекс Швеции / науч. ред. проф. Н. Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С. С. Беляева. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 320 с.
66. Уголовный кодекс Испании / под ред. и с предисловием д-ра юрид. наук, проф. Н. Ф. Кузнецовой и д-ра юрид. наук, проф. Ф. М. Решетникова. – М. : Зерцало, 1998. – 218 с.
67. Уголовное законодательство Норвегии / науч. ред. и вступ. статья
д-ра юрид. наук, проф. Ю. В. Голика ; пер. с норвеж. А. В. Жмени. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 375 с.
68. Уголовный кодекс Бельгии / науч. ред. и предисловие канд. юрид. наук, доц. Н. И. Мацнева ; пер. с фр. канд. юрид. наук Г. И. Мачковского. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 561 с.
69. Уголовный кодекс Франции / науч. ред. канд. юрид. наук, доц.
Л. В. Головко, канд. юрид. наук, доц. Н. Е. Крыловой; пер. с фр. и предисловие канд. юрид. наук, доц. Н. Е. Крыловой. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 650 с.
70. Уголовный кодекс Республики Сан-Марино / науч. ред., вступ. статья вице-президента Восточно-Европейского отделения Междунар. акад. наук Республики Сан-Марино, проф. Моск. ин-та МВД РФ, д-ра юрид. наук С. В. Максимова ; пер. с итал. В. Г. Максимова. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 253 с.
71. Закон об уголовном праве Израиля / предисл., пер. с иврита: магистр права (LL.M) М. Дорфман; науч. ред. канд. юрид. наук
Н. И. Мацнев. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 412 с.
72. Уголовный кодекс Голландии / науч. ред. д-р юрид. наук, заслуженный деятель науки РФ, проф. Б. В. Волженкин ; пер. с англ.
И. В. Мироновой. – [2-е изд.]. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 510 с.
73. Уголовный кодекс Аргентины / науч. ред. и вступ. статья д-ра юрид. наук, проф. Ю. А. Голика ; пер. с испан. Л. Д. Ройзенгурта. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 240 с.
74. Уголовный кодекс ФРН / пер. с нем. – М. : Зерцало, 2000. – 208 с.
75. Уголовный кодекс Королевства Дания / науч. ред. и предисл.
С. С. Беляева, канд. юрид. наук (МГУ им. М. В. Ломоносова) ; пер. с дат. и англ. канд. юрид. наук С. С. Беляева, А. Н. Рычевой. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 230 с.
76. Лихачев В. А. Из истории уголовного права государств Африки / В. А. Лихачев // Правоведение. – 1970. – № 4. – С. 69–75.
77. Артемов В. Ю. Основные черты мусульманского уголовного права : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; Уголовно-исполнительное
право» / В. Ю. Артемов. – М., 2008. – 27 с.
78. Уголовный кодекс Японии / науч. ред. и предисловие д-ра юрид. наук, проф. А. И. Коробеева. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 226 с.
79. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / под ред. д-ра юрид. наук, проф. А. И. Коробеева ; пер. с кит. Д. В. Вичикова. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 303 с.
80. Марченко Н. В. Додаткові покарання та особливості їх призначення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Н. В. Марченко. – К., 2009. – 20 с.
81. Полный курс уголовного права : в 5 т. / под ред. д-ра юрид. наук, проф., заслуженного деятеля науки РФ А. И. Коробеева. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2008–. .–
Т. 1 : Преступление и наказание. – 2008. – 1133 с.
82. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник Общего уголовного права с подробным изложением Начал русского уголовного законодательства. Часть общая / Кистяковский А. Ф. – К., 1890. – 945 с.
83. Мокринский С. П. Наказание, его цели и предположения. Часть 1. Общее и специальное предупреждение преступлений / Мокринский С. П. – М., 1902. – С. 3–4.
84. Денисова Т. А. Кримінальне покарання та функції його призначення і виконання за законодавством України : [навч. посіб.] / Денисова Т. А. – Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2004. – 152 с.
85. Энциклопедия уголовного права. Уголовная ответственность и наказание. – Издание проф. Малинина. – СПб., 2007–. .–
Т. 8. – 2007. – 800 с.
86. Арямов А. А. Общетеоретические основы учения об уголовном наказании : автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное
право» / А. А. Арямов. – СПб., 2002. – 22 с.
87. Курс российского уголовного права. Общая часть / под ред.
В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова. – М. : Спарк, 2001. – 767 с.
88. Курс уголовного права. Общая часть / под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. – М., 1999–. .–
Т. 2 : Учение о наказании. – 1999. – 464 с.
89. Порівняльна таблиця до проекту Закону України. Кримінальний кодекс України (Загальна частина) / Кабінет Міністрів України. Реєстраційний № 1029 (Друге читання).
90. Дуюнов В. К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике / Дуюнов В. К. – М. : Юрид. лит., 1986. – 250 с.
91. Курс советского уголовного права : в 6 т. – М. : МГУ, 1970–. .–
Т. 3. – 1970. – 523 с.
92. Уголовное право России. Часть общая / под ред. Л. Л. Кругликова.– М. : БЕК, 1999. – 543 с.
93. Мельникова Ю. Б. Дифференциация ответственности и индувидуализация наказания / Мельникова Ю. Б. – Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 120 с.
94. Ковтун Н. Я. До питання про поняття додаткових покарань /
Н. Я. Ковтун // Вісник прокуратури. – 2008. – № 11. – С. 51–57.
95. Пинаев А. А. Уголовное право Украины. Общая часть /
Пинаев А. А. – Харьков : Харьков юридический, 2005. – 664 с.
96. Кулешова Н. Н. Дополнительные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кулешова Наталья Николаевна – Рязань, 2006. – 244 с.
97. Философский энциклопедический словарь / [ред. Аверинцев С. С., Араб-Оглы Э. А., Иличев Л. Ф. и др.]. – М. : Сов. энцикл., 1983. – 815 с.
98. Дуюнов В. К. Дополнительные наказания: теория и практика /
В. К. Дуюнов, А. Л. Цветинович. – Фрунзе : «Илим», 1986. – 238 с.
99. Гаверов Г. С. Уголовно-правовые меры, не связанные с лишением свободы, и их применение к несовершеннолетним правонарушителям : [учеб. пособие] / Гаверов Г. С. – Иркутск : Иркут. гос. ун-т им. А. А. Жданова, 1981. – 63 с.
100. Сундуров Ф. Р. Уголовное право России. Общая часть /
Сундуров Ф. Р. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 2003. – 587 с.
101. Уголовное право России. Общая часть / под ред. Ф. Р. Сундурова. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 2002. – 596 с.
102. Цветинович А. Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды / Цветинович А. Л. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1989. – 191 с.
103. Денисова Т. А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз : [монографія] / Денисова Т. А. – Запоріжжя : КПУ, 2007. – 288 с.
104. Ковтун Н. Я. До питання про систему додаткових покарань /
Н. Я. Ковтун // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – № 47. – С. 187–192.
105. Ярмиш Н. Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой аспект) : [моногорафия] / Ярмиш Н. Н. – Харьков : Право, 2003. –512 с.
106. Беккариа Ч. О преступления и наказаниях / сост. и предисл.
В. С. Овчинского / Беккариа Ч. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 184 с.
107. Кригер Г. А. О дополнительных наказаниях / Г. А. Кригер,
Г. Л. Кригер // Советская юстиция. – 1972. – № 1. – С. 13–14.
108. Гальперин И. М. Дополнительные наказания / И. М. Гальперин, Ю. Б. Мельникова. – М. : Юрид. лит., 1981. – 120 с.
109. Ковтун Н. Я. До питання про цілі додаткових покарань /
Н. Я. Ковтун // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук-практ. конф., Луцьк, 30–31 трав. 2008 р. / [уклад. Т. Д. Климчик]. – Луцьк : Волин. обласна друкарня, 2008. – С. 482–484.
110. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения /
Беляев Н. А. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. – 186 с.
111. Смирнов В. Г. Функции советского уголовного права (Предмет, задачи и способы уголовно-правового регулирования) / Смирнов В. Г. – Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1965. – 188 с.
112. Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / Карпец И. И. – М. : Юрид. лит., 1973. – 228 с.
113. Ной И. С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве / Ной И. С. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1962. – 156 с.
114. Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность / Лейкина Н. С. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – 128 с.
115. Керимов Д. А. Философские проблемы права / Керимов Д. А. – М. : Мысль, 1972. – 472 с.
116. Стручков Н. А. Уголовная ответственность и ёё реализация в борьбе с преступностью / Стручков Н. А. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1978. – 288 с.
117. Хомич В. М. Формы реализации уголовной ответственности / Хомич В. М. – Минск : Белорусуниверситет, 1998. –132 с.
118. Якубов А. Е. О цели кары в наказании / А. Е. Якубов // Вестник Моск. ун-та. Серия. Право. – 1982. – № 1. – С. 29–36.
119. Кристи Н. Пределы наказания / Кристи Н. – М. : Прогресс, 1985. – 176 с.
120. Трубников В. М. Понятие наказания / В. М. Трубников // Право і безпека. – 2002. – № 2. – С. 121–128.
121. Кондусов А. П. Лишение свободы как вид наказания, применяемый к несовершеннолетним по советскому уголовному праву : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кондусов Анатолий Петрович. – Саратов, 1966. – 322 с.
122. Келина С. Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности / Келина С. Г. – М. : Наука, 1974. – 232 с.
123. Астемиров З. А. Уголовная ответственность и наказание