Попович Олександр Сергійович. Основні фактори ефективності науково-технологічної та інноваційної політики в їх системній взаємодії

Короткий опис

Попович Олександр Сергійович. Основні фактори ефективності науково-технологічної та інноваційної політики в їх системній взаємодії : дис... д-ра екон. наук: 08.02.02 / Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України. — К., 2006. — 343арк. — Бібліогр.: арк. 268-279

Попович О.С.Основні фактори ефективності науково-технологічної та інноваційної політики в їх системній взаємодії. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.02 економіка та управління науково-технічним прогресом. Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України. Київ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню з системних позицій організаційних економічних та соціокультурних взаємовідносин суб'єктів та об'єктів науково-технологічної та інноваційної політики в Україні, їх відповідності особливостям українського законодавства та загальним тенденціям інноваційного розвитку в світі. Показано, що ігнорування системних ефектів при взаємодії названих суб'єктів може призвести до перетворення державної політики у цій сфері на її бюрократичну імітацію. Вивчені динамічні характеристики наукового потенціалу пострадянських держав, що дозволило зробити висновок про неприпустимість спрощеного розуміння поняття "пріоритет" у науково-технологічній та інноваційній сфері як єдино прийнятних напрямів діяльності. При такій трактовці інноваційна система країни втрачає здатність своєчасно і адекватно реагувати на виклики часу. Виявлено принципово важливі прорахунки у формуванні і реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів в Україні, запропоновано методологію формування ієрархічної системи пріоритетів, в якій кожному рівню відповідає притаманний йому механізм реалізації.
Розроблено методику проведення прогнозно-аналітичного дослідження, що має на меті обґрунтування пріоритетних напрямів досліджень і розробок, яка була успішно використана при виконанні Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку. Розроблені пропозиції щодо формування постійно діючої системи такого прогнозування в Україні.

В результаті виконання дисертаційного дослідження виявлено основні причини неефективності науково-технологічної та інноваційної політики української держави як методологічного, так і організаційно-економічного та соціально-культурного плану. Показано, що взаємодія суб’єктів та об’єктів науково-технологічної політики та факторів її ефективності має системний характер. Тому спроби формувати і реалізувати ефективну і цілеспрямовану політику держави у сфері науки і технологій, спираючись лише на один із органів управління і нехтуючи іншими та не беручи до уваги такі проблеми як падіння престижу наукового знання і соціального капіталу науки, як зумовлений цим низький рівень інноваційної культури суспільства і органів державного управління, приречені на провал. Потужним фактором гальмування інноваційних процесів стала також бюрократизація управління, і бюрократія як особлива культура, яка породжує специфічний, притаманний тільки їй спосіб мислення, який проникає навіть у науку і подібно метастазам пронизує все суспільство, заважаючи йому динамічно розвиватись.
Встановлено, що при визначенні та формуванні механізмів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні, затверджених Верховною Радою України в 1992 році, були допущені принципові прорахунки методологічного плану, пов’язані не тільки зі спрощеним розумінням самого поняття пріоритету, але й з тим, що для пріоритетів різного рівня за масштабами та значимістю не було передбачено адекватних цьому рівню механізмів реалізації. Надмірно розширені формулювання пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку призвели до заперечення самої суті політики пріоритетів.
На основі аналізу статистичних даних показано, що визначені Верховною Радою України пріоритетні напрями розвитку науки і техніки фактично не були пріоритетними для жодного з урядів незалежної України, а система створюваних на основі гласного конкурсу державних науково-технічних програм, як основний механізм їх реалізації, поступово зведена нанівець і не має серйозного впливу ні на розвиток науки, ні на використання її досягнень у практиці. На прикладі формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки показано, що існуюча в Україні організація державної влади перебуває в стані системної кризи, що робить вкрай проблематичним саму принципову можливість послідовного проведення в життя будь-якої цілеспрямованої державної політики.
Продемонстровано, що реально існуюча в Україні сукупність органів управління науково-технологічним та інноваційним розвитком, наукових та проектно-конструкторських організацій і виробничих підприємств фактично не утворює цілісної національної інноваційної системи, здатної спрямувати економіку на інноваційний шлях розвитку. Запропоновано при розбудові НІС використати як потужний системоутворюючий фактор технологію формування пріоритетів на основі масштабних прогнозно-аналітичних досліджень із залученням великої кількості експертів.
Розроблено конкретні механізми і засоби усунення найбільш суттєвих недоліків у механізмі формування і реалізації науково-технологічної та інноваційної політики та створення національної інноваційної системи України. Певною мірою вони реалізовані у проектах законодавчих актів та вже ухвалених законах, пропозиціях щодо вдосконалення структури управління. Зокрема:
розроблено методологію формування ієрархії науково-технологічних та інноваційних пріоритетів зі специфічним для кожного рівня ієрархії механізмом їх реалізації, яка була застосована автором при розробці проекту Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», що був прийнятий Верховною Радою України у 2003 році.
обґрунтовано необхідність започаткування в Україні масштабної державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку, розроблено проект такої програми, який був затверджений Кабінетом Міністрів України. Підготовлено методичні рекомендації щодо реалізації Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України та забезпечено організаційно-методичний супровід прогнозно-аналітичного дослідження. Розроблено рекомендації щодо створення в Україні постійно діючої системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку;
обґрунтована необхідність включення проблеми розвитку інноваційної культури до числа стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні, внесена відповідна пропозиція до Комітету Верховної Ради України, яка була підтримана згаданим комітетом і врахована у відповідному законі України;
внесені до Секретаріату Президента України та до Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України пропозиції щодо вдосконалення структури державного управління науково-технологічним та інноваційним розвитком країни
Дослідження, виконані в дисертаційній роботі, показали, що для реалізації запропонованих заходів і кардинального підвищення ефективності науково-технологічної та інноваційної політики необхідні переосмислення понятійного апарату і цілеспрямована робота держави та наукової громадськості спрямованої на нарощування соціального капіталу науки та підвищення інноваційної культури суспільства, а також подолання спротиву і всевладдя бюрократії в державі.