ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ПЕРЕХОДУ ДО ДЕМОКРАТІЇ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО–СХІДНОЇ ЄВРОПИ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛЬЩІ, УГОРЩИНИ ТА СЛОВАЧЧИНИ)

Короткий опис

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державний вищий навчальний заклад
«Ужгородський національний університет»

На правах рукопису

Гайданка Євгеній Іванович

УДК 321.7. 001.36 [439+438+437.6]

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ПЕРЕХОДУ ДО ДЕМОКРАТІЇ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ
(на прикладі Польщі, Угорщини та Словаччини)

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук

Науковий керівник:
Остапець Юрій Олександрович
кандидат політичних наук,
доцент

Ужгород – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ................................................................... 4

ВСТУП ..................................................................................................................... 8

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕХОДІВ У ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ ........................... 20
1.1. Категорійно-понятійний апарат та методологія дослідження трансформаційних процесів ................................................................................. 20
1.2. Емпіричні методи та показники аналізу демократичного транзиту ........... 33
1.3. Дослідження переходу до демократії у зарубіжній та вітчизняній політичній науці ..................................................................................................... 42

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ............................................... 62
2.1. Суспільно-політичні передумови переходу до демократії в Польській Народній Республіці ............................................................................................... 62
2.2. Лібералізація та демократизація політичного режиму Польської Республіки ............................................................................................................... 69
2.3. Суспільна динаміка консолідації демократії у Польщі ............................... 96

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ УГОРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ....................................................................................................... 105
3.1. Специфіка комуністичної моделі врядування в Угорщині ....................... 105
3.2. Демократична трансформація політичної системи Угорської Республіки ............................................................................................................ 115
3.3. Інституціоналізація норм та принципів демократії в угорському суспільстві ............................................................................................................ 141
РОЗДІЛ 4. ХАРАКТЕР ПЕРЕХОДУ ДО ДЕМОКРАТІЇ СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ........................................................................................................ 150
4.1. Особливості суспільного розвитку Словаччини у складі ЧССР ............... 150
4.2. Становлення і розвиток демократичних інститутів у Словацькій Республіці .............................................................................................................. 155
4.3. Функціонування режиму консолідованої демократії у Словаччині ......... 184

ВИСНОВКИ .......................................................................................................... 191

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................ 204

ДОДАТКИ ............................................................................................................. 245

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АНГ Альянс нового громадянина
АРС Асоціація робітників Словаччини
ББПР Безпартійний блок підтримки реформ
ВБС Виборчий блок “Солідарність”
ВВП Внутрішній валовий продукт
ГДС Громадянський демократичний союз
ГПН Громадськість проти насильства
ГУЛАГ Головне управління лагерів
ГФ Громадянський Форум
ДемП Демократична партія (Польська Народна Республіка)
ДЛВП Демократична Ліга вільних профсоюзів
ДЛНС Демократична Ліга незалежних судів
ДП Демократичний показник
ДПСР Демократична партія Словацької Республіки
ДС Демократичний союз
ЄС Європейський Союз
ЗІТ Загальний індекс трансформації
ЗМІ Засоби масової інформації
ІЕТ Індекс економічної трансформації
ІПТ Індекс політичної трансформації
ІСК Індекс сприйняття корупції
ІСП Індекс свободи преси
ІУ Індекс управління
КГЗ Комітет громадського захисту
КЗР Комітет захисту робітників
КНП Конфедерація незалежної Польщі
КПС Комуністична партія Словаччини
КПРС Комуністична партія Радянського Союзу
КПЧ Комуністична партія Чехословаччини
ЛПР Ліга польських родин
НАТО Північноатлантичний альянс (North Atlantic Treaty Organization)
НБФ Новий березневий Фронт
НП Народна партія
НПДВ Незалежна партія дрібних власників
НРСР Національна Рада Словацької Республіки
НСП Національна селянська партія
ОВД Організація Варшавського Договору
ОСП Об’єднана селянська партія
ПГЗ Партія громадянської згоди
ПГП Партія громадянського порозуміння
ПДЛ Партія демократичних лівих
ПДСВ Партія дрібних селянських власників
ПЗ Партія зелених
ПП Польська політика
ПНР Польська Народна Республіка
ПОРП Польська об’єднана робітнича партія
ПР Польська Республіка
ПСелП Польська селянська партія
ПСП Польська соціалістична партія
ПУК Партія Угорської Коаліції
РВП Рух відродження Польщі
РЕВ Рада Економічної Взаємодопомоги
РЗДС Рух за демократичну Словаччину
РКР Рада католицьких рухів
РРП Рух реальної політики
СВД Союз вільних демократів
ССЗПК Словацький союз захисників природи і країни
СДК Словацька демократична коаліція
СЛД Союз лівиці демократичної
СДП Соціал-демократична партія
СДПС Соціал-демократична партія в Словаччині
СДПУ Соціал-демократична партія Угорщини
СДРП Соціал-демократія Республіки Польща
СДХС Словацький демократичний і християнський союз
СІ Статусний індекс
СНП Словацька Національна партія
СНР Словацька Національна Рада
СПС Селянська партія Словаччини
СР Словацька Республіка
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
СС Союз свободи
ССН Свобода-справедливість-незалежність
США Сполучені Штати Америки
УГП Угорська громадянська партія
УДФ Угорський демократичний форум
УНЗ Уряд Національної Згоди
УНП Угорська народна партія
УНР Угорська Народна Республіка
УПСЖ Угорська партія справедливості та життя
УПР Угорська партія робітників
УР Угорська Республіка
УСПР Угорська Соціалістична Партія Робітників
УХДР Угорський християнський демократичний рух
ФІДЕС Союз молодих демократів (Fidesz – Magyar Polgári Szövetség)
ХДНП Християнсько-демократична народна партія
ХДР Християнський демократичний рух
ЦК ПОРП Центральний комітет Польської об’єднаної робітничої партії
ЦК УПР Центральний комітет Угорської партії робітників
ЧССР Чехословацька Соціалістична Республіка
ЧСФР Чехословацька Федеративна Республіка
ЧР Чеська Республіка

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розпад авторитарної суспільно-політичної системи на зламі ХХ–ХХІ століть поклав початок системним перетворенням у різних регіонах Європи. Трансформаційні процеси політичного, економічного та соціально-культурного характеру, що розпочалися у посткомуністичних країнах стали в подальшому наймасштабнішим етапом переходу до демократії у світі. У результаті успішного здійснення демократичного транзиту у більшості країн Центрально-Східної Європи відбувся перехід від авторитарних політичних режимів до демократії, від адміністративно-командної до розвинутої ринкової економіки. Країни, яким вдалося завершити перехід до демократії зуміли консолідувати демократію, створити ефективний механізм функціонування розвинутого громадянського суспільства, ввійти у світове демократичне співтовариство.
Специфіка та унікальність переходу до демократії колишніх країн із авторитарною моделлю урядування полягає у стислих хронологічних рамках демократичних перетворень. Фактично процес переходу до демократії у посткомуністичній країні займав приблизно одне, максимум півтора десятиліття. Водночас становлення політичних інститутів розвинутої демократії та розвиток ринкової економіки у сучасних ліберально-демократичних країнах Західної Європи пройшли фазу у декілька десятиліть. Тому процес посткомуністичної демократичної трансформації є багато в чому показовим при дослідженні теорії та практики демократичного переходу.
Характерно, що наслідком політичних та соціально-економічних трансформацій у поставторитарних країнах стала загальна еволюція суспільно-політичного устрою. Разом з тим, деякі країни досягли найбільшого успіху у процесі демократичного переходу – досягли стадії консолідації демократії, в інших країнах процес становлення демократії не був настільки успішним і є незавершеним до нині. Практика трансформаційних процесів у кожній країні Центрально-Східної Європи має власну специфіку. Саме за допомогою з’ясування розбіжностей між перехідними країнами у процесі демократичного переходу та кінцевими результатами досягнутого політичного режиму можна визначити суттєві суперечності між теорією та практикою поставторитарних демократичних перетворень.
Беззаперечно, що Польщу, Угорщину та Словаччину слід віднести до поставторитарних країн, яким у процесі демократичного переходу вдалося досягти кінцевої стадії демократичного транзиту – консолідації демократії у політичному сегменті та суспільстві загалом. Станом на сьогодні у трьох країнах ефективно функціонують основні інституційні складові демократичного режиму – багатопартійність, вільні та демократичні вибори, конституційний механізм відповідальності у системі вищих органів державної влади, відносна незалежність судової системи, громадянське суспільство, забезпечення політичних прав і громадянських свобод особи та громадянина, розвинуте місцеве самоврядування.
Однозначно актуальним є для сучасної України польський, угорський та словацький досвід демократичного переходу. Подібність посткомуністичних трансформаційних процесів між Україною та вищезазначеними країнами полягає, у першу чергу, в історичних передумовах сучасних системно-процедурних перетворень: довготривале перебування і розвиток у складі авторитарно-тоталітарних імперій та зовнішні впливи на початок демократичних трансформацій наприкінці 1980-их років. Разом з тим, при аналізі трансформаційних процесів у посткомуністичних країнах необхідно чітко розмежовувати специфіку вітчизняних демократичних перетворень та відповідних процесів у Польщі, Угорщині та Словаччині. Хоча методи розв’язання проблем і вирішення конфліктів серед країн Центрально-Східної Європи можуть бути корисними й для сучасної України у контексті успіхів та невдач демократичного реформування.
Дослідження та врахування успішного демократичного переходу країн Центрально-Східної Європи дозволить Україні уникнути проблем із оптимізацією функціонування політичної системи та пристосуванням соціально-економічної сфери до демократичних стандартів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження є складовою комплексної науково-дослідної теми кафедри політології факультету суспільних наук ДВНЗ “Ужгородський національний університет” – “Трансформаційні процеси в країнах Центральної та Східної Європи”.
Робоча гіпотеза дисертаційного дослідження полягає у припущенні, що посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи (на прикладі Польщі, Угорщини, Словаччини) здійснили перехід до демократії згідно чітко структуризованої моделі демократичного транзиту. Модель посткомуністичних трансформацій передбачає два дослідницькі рівні: теоретичний та емпіричний.
У відповідності до теоретичного рівня перехід від авторитарно-тоталітарних до демократичних політичних режимів у посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи можливий за умов проходження країною трьох послідовних етапів: лібералізації попереднього режиму, демократизації перехідного режиму та консолідації демократичних норм та принципів. Крім того, значний вплив на успіх або невдачу демократичного транзиту справляють політико-історичні та культурні передумови демократичного транзиту.
На емпіричному рівні визначаються можливі розбіжності між теорією та практикою переходу до демократії. Оскільки демократизація являє собою системний трансформаційний процес, дисертантом було використано широкий спектр емпіричних індикаторів виміру рівня демократичності трансформаційного процесу посткомуністичних країн.
Мета дисертаційної роботи – виявити і дослідити передумови, шляхи і структури переходу до демократії поставторитарних Польщі, Угорщини та Словаччини крізь призму концептуальних теоретико-прикладних моделей демократичного транзиту.
Для досягнення поставленої мети дисертантом були сформульовані такі дослідницькі завдання:
1. Систематизувати теоретико-методологічні засади дослідження демократичних переходів у порівняльній політології.
2. Визначити та охарактеризувати оптимальну для дослідження поставторитарних трансформаційних процесів емпіричну методологію моніторингу світової демократії, яка використовується міжнародними дослідницькими центрами та окремими науковцями.
3. Дослідити еволюцію авторитарного режиму в Польщі, Угорщині та Чехословаччині і визначити передумови їх лібералізації.
4. Визначити системні зміни та супровідні соціально-політичні фактори, які мали місце в польському, угорському та чехословацьких соціумах у процесі лібералізації авторитарного режиму.
5. З’ясувати ґенезу політичного плюралізму, еволюцію політичної системи, конституційного реформування, розвиток багатопартійності, інститутів парламентаризму та президентства в Польщі, Угорщині, Словаччині за умов становлення демократичного політичного режиму.
6. Узагальнити польський, угорський та словацький досвід переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, процес входження до провідних міжнародних організацій західноєвропейської демократії та розвиток громадянського суспільства.
7. Провести компаративний емпіричний аналіз поставторитарних трансформаційних процесів, беручи за основу методологію дослідження провідних міжнародних та регіональних центрів.
Об’єктом дисертаційної роботи є перехід до демократії країн Центрально-Східної Європи на прикладі Польщі, Угорщини та Словаччини.
Предметом дослідження виступають особливості переходу до демократії в Польщі, Угорщині, Словаччині в форматі теоретичних та емпіричних моделей демократичного транзиту; порівняння передумов переходу до демократії та системні перетворення в політичній, економічній та соціально-культурній сферах на різних стадіях демократичного транзиту: лібералізації, демократизації, консолідації демократії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період під час якого відбулись системні та процедурні перетворення у Польщі, Угорщині та Словаччині: від часу встановлення тоталітарних комуністичних режимів у цих країнах (кінець 1940-их – 1950-ті рр.), транзитом через початок демократичних трансформаційних процесів за умов авторитаризму (1980–1990-ті рр.), до сучасних подій – останніх тенденцій суспільно-політичного розвитку (2011 р.):
1. Акцент у дослідженні був зроблений на останні тридцять років розвитку Польщі, Угорщини та Словаччини (Чехословаччини) (1980–2011 рр.). Оскільки саме у визначений період й відбулися процеси ерозії авторитарного режиму, розпочалась системна трансформація та завершилась розбудова демократичних національних держав.
2. Кінцевий хронологічний етап дослідження визначається проведеними останніми виборами до вищих органів державної влади у досліджуваних країнах (Польща – 2011 р. (вибори до Сейму), 2010 р. (вибори Президента); Угорщина – 2010 р. (вибори до Державних Зборів); Словаччина – 2009 р. (вибори Президента), 2010 р. (вибори до Національної Ради)) та емпіричними показниками рівня демократичності Freedom House за 2011 р.
Методи дослідження. Мета та завдання дисертаційного дослідження зумовили застосування комплексного підходу до аналізу поставторитарних трансформацій. Сутність цієї методології полягає у синтезі теоретичних та емпіричних засобів аналізу демократичного транзиту.
Для аналізу суспільно-політичної динаміки в Польщі, Угорщині та Словаччині на різних стадіях переходу до демократії використані ряд методологічних підходів представників порівняльної політології. Передусім це теоретичні моделі переходу до демократії, розроблені зарубіжними науковцями: 1) модернізаційна модель (С. Ліпсет, Г. Алмонд, С. Верба, Дж. Коулмен); 2) транзитологічна модель, у рамках якої виділено первинну школу транзитології (Д. Растоу, С. Хантінгтон), другу транзитологічну школу (З. Бже¬зин¬ський, Г. О’Доннелл, Ф. Шміттер, А. Пшеворський) та третю школу транзитології. До останнього дослідницького напряму належать такі дослідницькі концепти: політичний елітизм (Дж. Калберг, Дж. Хіглі, Я. Пакульські), си¬сте쬬ний структуралізм (Х. Лінц, А. Степан, К. Менгес), культурницько-ін¬формаційний (Ф. Фукуяма, Е. Тоффлер), зовнішньополітичний (М. Ньюгент) та економічний напрями (С. Ліпсет, К.-Р. Сен, Дж. Торрес, Р. Даль); 3) новітня теоретико-прикладна модель (В. Банс, Л. Даймонд, С. Хенсон, Ф. Роедер, Д. Штарк, Л. Бружт, Дж. Піклс, А. Сміт, Д. Снейдер, М .Кенеді, Г. Джилл). Серед порівняльних дослідників новітньої епохи значна увага приділяється перегляду класичної теорії демократичного транзиту та розробки модерної теоретико-прикладної моделі аналізу посткомуністичних трансформацій.
Виходячи зі специфіки теоретико-методологічної бази дисертації, були використані й відповідні методи. Аналізуючи передумови та предмет демократичного транзиту в Польщі, Угорщині та Словаччині, застосовувались системний, інституціональний, структурно-функціональний та порівняльний методи наукового дослідження.
Системний метод дав змогу проаналізувати процес поставторитарної трансформації як цілісний механізм, що складається з чітко визначених елементів, які між собою взаємно доповнюють один одного. До таких елементів слід віднести системні перетворення у політичній, економічній та соціокультурній сферах.
Завдяки інституціональному та структурно-функціональному методам вдалося проаналізувати особливості становлення, розвитку і взаємодії владних структур та ключових елементів політичної системи колишніх автократій за умов переходу до демократії.
Порівняльний метод застосовується в межах всієї роботи для порівняння однотипних явищ і процесів при переході поставторитарних країн до демократії та з’ясування особливостей і закономірностей демократичного транзиту в кожній із досліджуваних країн і посткомуністичної трансформації загалом.
Оскільки дисертаційне дослідження носить порівняльний теоретико-прикладний характер, значна увага приділяється політологічному аналізу наявного емпіричного матеріалу.
Емпірична база дослідження складається з:
– індексів виміру рівня демократизації та супровідних процесів (дослідницькі центри Freedom House, Bertelsmann’s Fоund, World Audit);
– даних прикладних соціологічних досліджень з вивчення громадської думки сприйняття демократії (дослідницька програма “Барометр нових демократій” Х. Херпфера);
– результатів парламентських виборів у поставторитарний період (1990– 2011 рр.) згідно даних Національного Виборчого Бюро (Польща), Національ¬ної Виборчої Комісії (Угорщина), Статистичного Управління (Словаччина);
– показників макроекономічного розвитку досліджуваних країн: динаміка зміни рівня ВВП, безробіття та інфляції (1993–2010 рр.). Використані дані Центрального Статистичного Управління (Польща), Центрального Бюро Статистики (Угорщина), Статистичного Управління (Словаччина).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:
Вперше:
– у відповідності до концептуальних положень теорії модернізації та транзитологічної парадигми розроблено комплексну модель дос¬лід¬ження процесу переходу до демократії поставторитарних Польщі, Угор¬щини та Словаччини. Дана модель є порівняльною теоретико-прикладною конструкцією, оскільки включає два дослідницькі рівні: 1) статичність – аналіз демократичного транзиту на основі чіткої струк¬тури, яка обов’язково складається з послідовних етапів; 2) ди¬на¬мічність – розгляд трансформаційних процесів у контексті системних змін у політичному сегменті та суспільстві загалом. Таким чином, було визначено, що процес успішної поставторитарної трансформації на практиці проходить у відповідності до процедурних вимог теорії модернізації, які є дієвими для проведення порівняльного дос¬лідження на кожній стадії демократичного транзиту;
– встановлено, що для транзитологічної парадигми довготривалий час була характерна предметна обмеженість у дослідженні переходів до демократії країн Центрально-Східної Європи. Головний дослідницький акцент у вивченні специфіки посткомуністичних трансформацій робиться на компаративному аналізі процесу системного переходу до демократії країн регіону за двома основними напрямами: 1) теоретичний – визначення обов’язкових процедурних вимог необхідних для успішного проходження стадій демократичного транзиту, передусім проведення в країні легального реформування на основі принципу суспільної легітимності та врахування регіональної специфіки перехідних країн; 2) прикладний – проведення емпіричного зрізу у формі індикаторів демократичного розвитку в усіх суспільних сферах перехідних країн;
– на основі порівняльного аналізу теоретичних моделей переходу до демократії визначено, що демократичний транзит у Польщі, Угорщині та Словаччині відбувся згідно трьохфазової моделі демократичного переходу, яка включає такі складові: лібералізація, демократизація та консолідація демократії. Всі три етапи проходили послідовно в усіх сферах суспільства, і кінцевим результатом став демократичний тип політичного режиму. У хронологічному вимірі це такі історичні фази: Польща – лібералізація (1981–1989 рр.), демократизація (1989–1998 рр.), консолідація демократії (1997–2004 рр.); Угорщина – лібералізація (1985–1989 рр.), демократизація (1990–1998 рр.), консолідація демократії (1998–2004 рр.); Словаччина – лібералізація (1985–1990 рр.), демократизація (1990– 2002 рр.), консолідація демократії (1998– 2004 рр.);
– виявлено основні особливості демократичного транзиту в Польщі, Угорщині та Словаччині. Суттєвий вплив на успіх демократичних перетворень мають політичні та соціально-економічні передумови переходу до демократії. Для кожної країни були характерними системні політико-економічні кризи комуністичної моделі врядування: Польща (1970 р., 1976 р., 1980 р.), Угорщина (1956 р.), Чехословаччина (1968 р.). Відповідно стагнаційні та кризові суспільні явища заклали міцну соціально-політичну основу для ерозії авторитарного управління наприкінці ХХ ст.;
– в емпіричному вимірі визначено основні тенденції демократизації Польщі, Угорщини та Словаччини на кожному етапі трансформа¬цій¬ного процесу. Станом на 2011 р. всі три країни входять до групи кон¬солідованих демократій, хоча в процесі демократичного транзиту виокремились такі процедурні особливості: 1. Польська Республіка – найбільш стабільними у сфері демократичного реформування є робота органів державної влади, розвиток громадянського суспільства, незалежність судової системи; проблемні сфери – достатньо високий рівень корупції, короткотривалий (не більше 1–2 рр.) спад рівня демократичності виборчої системи та свободи ЗМІ. 2. Угорська Республіка – протягом 1997– 2009 рр. для країни характерний успіш¬ний перехід до демократії з найбільш суттєвими успіхами у сфері незалежності судової системи і розбудови громадянського суспільства, та незначними проблемами зі ступенем демократичності роботи державних органів управління, високим рівнем корупції і свободою ЗМІ; у період 2010–2011 рр. в країні відбувся найбільш значний відхід від де¬мократичних принципів у поставторитарну добу, особливо це сто¬сується свободи ЗМІ та рівня корупції. 3. Словацька Республіка – характерними є найгірші показники демократичності суспільства у по¬рівнянні з Польщею та Угорщиною (протягом 1996–1998 рр. Словаччи¬на входить до групи частково демократичних країн). Найбільш проб¬лемними на шляху до демократії є демократичний розвиток свобо¬ди ЗМІ, незалежність судової системи, високий рівень корупції; успі¬хи демократії – становлення громадянського суспільства та демо¬кратичність виборчого процесу.
Уточнено та доповнено:
– стадія лібералізації у поставторитарних країнах являє собою широкомасштабний процес спрямований на руйнацію комуністичних владних та суспільних інститутів, а початкові демократичні перетворення розпочались під впливом історичних та культурних традицій. Для Польщі, Угорщини та Чехословаччини характерним був достатньо ліберальний у порівнянні з радянськими республіками тип політич¬ного режиму. Тому кардинальні політичні та економічні реформи розпочались у країнах відразу після закінчення перемовин між новою та старою політичними елітами, які носили мирний характер;
– твердження щодо пріоритетності розбудови демократичних інститутів у політичній сфері для загального успіху демократичного транзиту. У всіх трьох поставторитарних країнах демократизація розпочалась із проведення перших вільних парламентських виборів та закінчилась встановленням демократичних принципів врядування на місцях. У контексті оптимізації управління органів влади центральне місце належить конституційному реформуванню країн, становленню багатопартійності та розвитку інституту парламентаризму;
– положення про успішне завершення системної демократичної трансформації на стадії функціонування відкритого суспільства та євроатлантичній інтеграції. Після розбудови демократичних владних інститутів у Польщі, Угорщині та Словаччині, завершується демократичний перехід шляхом функціонування розвинутої ринкової економіки, євроінтеграції та розвитку громадянського суспільства. Характерно, що стадія консолідації демократії розпочинається в усіх трьох країнах ще під час етапу демократизації, після проведення декількох вільних парламентських виборчих кампаній та загальної стабілізації політичної системи;
– спільність демократичного транзиту загалом та окремих аспектів демократизації зокрема, що свідчить про єдину модель переходу до демократії поставторитарних Польщі, Угорщини та Словаччини. Всі три країни вийшли з комуністичного табору, мирним шляхом відмо¬вились від авторитарних засад суспільно-політичної організації та, в результаті трансформації, досягли режиму консолідованої демократії.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є доповненням концепцій демократичного транзиту і, водночас, являється комплексним аналізом трансформаційних процесів на посткомуністичному просторі. Окремі положення дисертації можуть бути використані при викладанні загальних та спеціальних політологічних дисциплін (порівняльна політологія, транзитологія, теорія демократії тощо); при написанні монографій та з проблематики дослідження поставторитарних транзитів; при складанні навчально-методичних посібників, навчальних програм та підручників.
Також результати дисертаційного дослідження можна використати для проведення прикладних політологічних досліджень та вивчення вітчизняних особливостей демократичного реформування.
Апробація результатів дисертації. Окремі положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на таких конференціях:
• Міжнародна науково-практична конференція “Країни Центрально-Східної Європи в модерну і постмодерну добу: теоретичні концепції і політичні реалії” (м. Ужгород, 2–3 жовтня 2009 р.);
• ХІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Модель, освіта, наука, культура і національна свідомість в умовах європейської інтеграції” (м. Київ, 13–14 травня 2010 р.);
• Міжнародна науково-практична конференція “Україна: шляхи формування державно-національної цілісності суспільства та утвердження духовної основи української цивілізації” (м. Ужгород, 21–23 жовтня 2010 р.);
• IV Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми конструкції і розвитку форм самоорганізації людських спільнот” (м. Лондон – Київ, 21–28 квітня 2011 р.);
• Міжнародна науково-практична конференція “Трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи на рубежі ХХ – ХХІ століть: інституційний, соціокультурний та етнонаціональний вимір” (м. Ужгород, 28–29 квітня 2011 р.);
• Міжрегіональна науково-практична конференція “Соціально-політичні трансформації в умовах реформування” (м. Івано-Франківськ, 18 травня 2011 р.).
Публікації. Основні результати і висновки дисертації опубліковані у дев’яти статтях, з них п’ять у фахових виданнях з політичних наук.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, поділених на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки, з них основна частина – 171 сторінка. Список використаних джерел складається із 362 позицій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідницька мета дисертаційної роботи полягала у з’ясуванні особливостей та проведенні порівняльного аналізу демократичного транзиту Польщі, Угорщини та Словаччини у поставторитарний період, беручи за основу концептуальні моделі переходу до демократії. У відповідності до визначеної мети та окреслених завдань дисертаційного дослідження, було одержано такі підсумкові результати:
1. Світова транзитологічна теорія пройшла значну теоретико-методологічну еволюцію, в тому числі й у контексті дослідження посткомуністичних демократичних транзитів.
По-перше, розвиток транзитологічної думки відбувався у рамках структурного та процесуального підходів до аналізу демократичних перетворень, які взаємодоповнюють один одного. З одного боку, демократизація окремих суспільних структур призводить до закріплення та розвитку демократичних інститутів у політичній системі (структурний підхід). З іншого боку, на загальний успіх демократичного транзиту також справляють суттєвий вплив безпосередньо процес суспільно-політичних перетворень всередині перехідних країн та міжнародний демократичний процес (процесуальний підхід). Для дослідження особливостей демократичного переходу у певній країні або регіоні необхідно використовувати пізнавальні можливості як структурного так і процесуального підходів.
По-друге, з розвитком світової демократії розвивалась та вдосконалювалась методологія дослідження демократичних переходів. Так, предметом аналізу засновника транзитології Д. Растоу був шлях до демократії Швеції та Туреччини (загальний період кінця ХІХ – середини ХХ ст.), а С. Хантінгтон на початковому етапі науково-дослідної діяльності вивчав процес демократизації Португалії та більшість “нових демократій” у Латинській Америці та Азії (1970 – 1980-ті рр. ХХ ст.). Після краху ряду комуністичних режимів, з’являється багато транзитологічних концепцій, адаптованих до дослідження системних посткомуністичних трансформацій кінця ХХ ст. (А. Пшеворський, З. Бжезинський, Г. О’Доннелл, Ф. Шміттер, Т. Карл, Х. Лінц, А. Степан, В. Банс, Л. Даймонд).
Напрям та кінцевий результат посткомуністичних демократичних транзитів на зламі ХХ – ХХІ століть показав, що раніше розроблені теоретичні моделі не завжди здатні пояснити успіхи або невдачі поставторитарних країн на шляху до демократії. Для визначення системно-процедурних розбіжностей між переходом до демократії країн посткомуністичного простору та колишніх автократій з інших регіонів (Латинська Америка, Азія, Африка) з’являються концептуальні транзитологічні моделі спрямовані на вивчення конкретно переходів до демократії країн Центральної і Східної Європи. Це праці Р. Андерсона, С. Фіша, Ф. Роедера, С. Хенсона, Д. Штарка, Д. Снейдера. Слід зауважити, що методологічною основою цих наукових робіт стали емпіричні методи дослідження та аналіз регіональних особливостей розвитку країн.
На думку дисертанта, практика демократичної трансформації Польщі, Угорщини та Словаччини (Чехословаччини) доводить, що перехід від комуністичного авторитаризму до демократії відбувся на основі трьохфазової моделі: лібералізація, демократизація та консолідація демократії. При чому всі три етапи демократичного переходу проходили у чітко визначеній послідовності та мали конкретні соціально-політичні наслідки. До особливостей цієї моделі слід віднести своєрідну “конкретність” етапів переходу, де відправною точкою транзиту є лібералізація старого авторитарного режиму, а кінцевою – закріплення демократичних інститутів у суспільстві. Тому посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи пройшли саме такий шлях до демократії. Адже у Польщі, Угорщині та Чехословаччині (з 1993 р. – Словаччині) трансформаційні процеси розпочалися з лібералізації комуністичного режиму і завершились досягненням консолідованої демократії.
Водночас, практика поставторитарних переходів до демократії другої половини ХХ ст. довела, що успішне закріплення демократичних політичних інститутів неможливе без системного реформування економічної та соціальної сфер суспільства. У випадку відхилення від демократичного курсу, перехідній країні практично неможливо досягти останньої стадії демократичного транзиту – консолідації демократії, що призводить до встановлення цілого ряду “гібридних режимів”. У даному контексті теорія розгляду демократизації як складової загального модернізаційного процесу підтверджує свою методологічну дієвість та позначається як статична та динамічна модель дослідження поставторитарних переходів до демократії.
2. На сучасному етапі розвитку прикладної порівняльної політології можна виділити цілий ряд організацій та окремих науковців, які проводять емпіричні дослідження та дають оцінку різним аспектам рівня розвитку демократії у регіонах та країнах світу. При аналізі процедури та конкретних досягнень у процесі становлення демократії у поставторитарних країнах, можна використовувати наступні емпіричні методологічні напрями: 1) системний – дослідження демократії як системного соціально-політичного явища за методологією міжнародної неурядової організації Freedom House; 2) громадський – аналіз громадської думки сприйняття демократії за дослідницькою програмою “Барометр нових демократій” Х. Херпфера; 3) порівняльний – світовий рейтинг демократичних країн дослідницької організації World Audit; 4) комплексний (політико-економічний) – демократична індексація трансформації управлінської сфери, політичних інститутів та економічних відносин.
В основі методології емпіричних засобів аналізу переходу до демократії знаходяться результати експертних оцінок та соціологічних досліджень стосовно позитивного або негативного сприйняття громадянами перехідної країни норм і цінностей демократії Окрім того, методологія вищенаведених дослідницьких центрів носить порівняльний характер, передбачає найбільш повне поєднання критеріїв дослідження трансформації суспільно-політичної сфери і включає аналіз процесу демократизації колишніх автократій, починаючи з відправної точки (лібералізація) до кінцевого результату демократичного транзиту (консолідація демократії).
3. Визначено ознаки суспільно-політичного устрою комуністичних ПНР, УНР та ЧССР і основні передумови переходу до демократії. Після встановлення комуністичних режимів у країнах проходять процеси тотального контролю над суспільством з боку комуністичної влади. Разом з тим, політичні режими у Польщі, Угорщині та Чехословаччині ще до початку демократичних перетворень 1980-их рр. пройшли еволюцію від тоталітаризму на зразок політичного устрою СРСР періоду правління Й. Сталіна до достатньо ліберальних автократій. Ліберальність “соціалістичних моделей” країн Центрально-Східної Європи полягала у незначних поступках комуністичної влади щодо свободи економічних та соціально-культурних відносин. Політична система та державно-політична влада залишались повністю узурпованими керівними органами та окремими лідерами комуністичних партій.
Особливості внутрішнього розвитку комуністичних країн Центрально-Східної Європи напередодні демократичних перетворень:
а) ПНР:
- міцні культурно-історичні традиції, передусім, в науково-освітній галузі;
- слабка соціальна база ПОРП (невдоволеність робітничого класу наявним соціально-економічним забезпеченням) та політична боротьба в середовищі ПОРП;
- системні економічні та політичні кризи (1968 р., 1970 р., 1971 р., 1980 р.);
- лояльне ставлення комуністичної влади до опозиційних організацій, спрямоване на пошук консенсусу між владою та опозицією;
- активна громадська антикомуністична позиція польської католицької церкви;
б) УНР:
- найбільша серед країн регіону антикомуністична революція 1956 р., яка мала своїм наслідком усунення від влади комуністичної еліти радянського зразка;
- проведення ліберальних соціально-економічних реформ, починаючи з 1968 р.;
- конституційне реформування 1972 р. заклало основи до подальшої лібералізації політико-правової сфери;
в) ЧССР / ЧСФР:
- національно-історичні традиції демократичного врядування періоду Чехословацької федерації;
- події “Празької весни” 1968 р., які окреслили нелегітимність комуністичного режиму;
- зміна територіального устрою Чехословаччини внаслідок конституційної реформи 1968 р., що в подальшому посприяло національному самовизначенню чехів і словаків.
4. Еволюція авторитарного політичного режиму та сприятлива міжнародна ситуація призвели до активізації опозиційних суспільних рухів та делегітимізації комуністичної влади в країнах Центрально-Східної Європи. Наслідком послаблення авторитарних тенденцій став початок лібералізації у суспільному житті. Характерно, що стадія лібералізації у Польщі, Угорщині та Чехословаччині носить однозначно антиавторитарне спрямування, при цьому охоплює різні хронологічні етапи. Найперше лібералізація розпочалась у Польщі, але й тривала вона найдовше – з 1981 по 1989 рр. Найменше часу для проходження стадії лібералізації було потрібно Угорщині – чотири роки з 1985 по 1989 рр. Лібералізація суспільно-політичного устрою Чехословаччини відбулась протягом 1985–1990 рр.
Для кожної з досліджуваних країн стадія лібералізації характеризувалась певними особливостями процедурного характеру. Так, у ПНР головними рушіями лібералізації комуністичного режиму стали поява всередині правлячої ПОРП політиків-реформаторів, які виступали за оновлення авторитарного механізму влади та трансформація профспілки “Солідарність” у серйозну легітимну опозиційну силу. Важливими наслідками для подальшої трансформації польського варіанту комунізму на стадії лібералізації стало створення сприятливих соціально-політичних умов для демократизації – закладення основ політичного плюралізму та руйнація тотального суспільного контролю з боку правлячої ПОРП.
В УНР лібералізація проходила за умов відсутності в країні єдиної загальнонаціональної опозиції. Тому акцент демократичних перетворень було перенесено на діяльність політичних еліт. У результаті перемовин між консерваторами та реформаторами всередині УСПР було досягнуто ряд політичних рішень, які справили визначальний вплив на демократизацію країни: закладення нормативної бази багатопартійності, самоліквідація УСРП, призначення перших вільних парламентських виборів.
Лібералізація СР проходила автономно від аналогічних процесів у ЧР, але в рамках єдиного федеративного комуністичного утворення – ЧСФР. Характер суспільних перетворень в СР визначався міцною церковною католицькою опозицією та слабко організованою громадською опозицією. Зрештою, політична диференціація всередині правлячої КПЧ та активізація опозиційного ГПН призводять до подій “оксамитової революції”, кінцевим результатом якої стала відмова від “соціалістичного шляху розвитку”.
Однією з визначальних умов успішного демократичного транзиту Польщі, Угорщини та Словаччини став мирний характер переговорів між правлячими комуністичними силами (ПОРП, УСПР, КПЧ) та опозиційними організаціями (“Солідарність”, СВД, ФІДЕС, ГПН). Як наслідок, комуністична влада була заміщена легальними засобами, шляхом проведення у подальшому вільних парламентських виборів.
5. Окреслено основні напрями демократизації посткомуністичних країн у відповідності до практики демократичного транзиту. Слід зазначити, що фаза демократизації охоплює переважно трансформацію політичної системи та супровідні процеси в економічній та соціально-культурній сферах.
Всі три досліджувані країни на сучасному етапі належать до республік із переважаючим впливом парламенту на прийняття політичних рішень, Польща – парламентсько-президентська, Угорщина та Словаччина – парламентські республіки, відправною точкою фази демократизації були перші вільні парламентські вибори. Кінцевим етапом демократизації є розвинута модель місцевого самоврядування, тобто, закріплення політичної демократії на місцях. До особливостей політичної трансформації перехідних країн належать: 1) прийняття демократичних конституцій на початку 1990-их рр., окрім Угорщини, в якій формально діє кардинально реформована конституція 1949 р.; 2) еволюція багатопартійної системи від атомізованого типу до партійної системи помірковано плюралізму (найбільш суперечливим був розвиток словацької партійної системи, для якої до 2002 р. характерною була системна партійна диференціація та нестабільність); 3) достатньо високий ступінь стабільності поставторитарних урядів, але із специфічними рисами: Польща – систематична ротація полярних ідеологічних сил з 1989 р. до 2011 р., Угорщина – урядова криза 2006 р., Словаччина – вплив популіських партій, які здійснювали авторитарне державне керівництво у період 1992–1998 рр.; 4) характер обрання президента визначає місце інституту президентства у політичній системі країни – шляхом всенародного голосування у Польщі та Словаччині (з 1999 р.) і обрання парламентською більшістю в Угорщині; 5) суттєвий вплив національного питання на політичну сферу в Угорщині (права радикалізація політичного сегменту, починаючи з 2009 р.) та Словаччині (значна суспільна підтримка етнічних угорських політичних сил); 6) тривалий відхід від демократичного курсу в Словаччині протягом 1992–1998 рр., пов’язаний із авторитарними методами правління В.Мечіяра.
У хронологічному вимірі для проходження етапу демократизації поставторитарним країнам потрібні були різні часові відрізки. Польща здійснила демократизацію суспільно-політичних відносин протягом дев’яти років у період 1989–1998 рр., Угорщині було потрібно вісім років – 1990–1998 рр., Словаччині – аж дванадцять років – з 1990 по 2002 рр. При чому якщо Польщі та Угорщині вдалося в короткі строки перейти на демократичну форму політичного врядування, то в Словаччині проходили процеси згортання демократії. Згідно емпіричних показників період державного будівництва СР із 1993 по 1998 рр. фактично позначився провалом демократичних перетворень і призвів до етапу загальної авторитаризації політичного режиму. На думку дисертанта, головною причиною відходу від демократичних принципів став прихід до влади у результаті розпаду ЧСФР достатньо популістської політичної сили РЗДС на чолі з авторитарним лідером В. Мечіяром. Авторитарний стиль керівництва В. Мечіяра призвів до нестабільності політичної системи, посилення політичної диференціяції у партійному середовищі та державного контролю у правоохоронній та судовій системах. Лише після перемоги “антимечіярівської” опозиції на чолі з М. Дзуріндою Словаччина повертається до редемократизації.
Демократична еволюція політичної системи Польщі, Угорщини та Словаччини чітко прослідковується за наступними напрямами реформування:
а) прийняття демократичних змін до Конституції – внаслідок проведення “круглих столів” між комуністичною владою та опозицією були прийняті рішення стосовно подальшого демократичного розвитку, які закріпились в основних нормативно-законодавчих документах країн. Як наслідок, у 1997 р. в ПР приймається нова демократична Конституція. У 1990 р. Конституція УР кардинально оновлюється у бік демократії, хоча формально в країні діє стара Конституція 1949 р. У 1992 р. ще перебуваючи у складі ЧСФР у СР прийнята нова демократична Конституція. У відповідності до конституційного права у всіх трьох країнах відбулась оптимізація управління вищих органів державної влади, тобто розподіл на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади;
б) демократизація виборчої системи та розвиток інституту парламентаризму – практично одночасно у посткомуністичних країнах було проведено перші вільні парламентські вибори, які заклали міцну політичну основу для подальшої демократизації політичної системи (Польща – 1991 р., Угорщина – 1990 р., Словаччина – 1990 р.). У країнах встановлено дієвий механізм парламентської відповідальності уряду та принцип стримування і противаг у системі вищих органів державної влади (парламент – уряд – президент);
в) становлення та розвиток ефективної багатопартійної системи – у результаті трансформації політико-партійного сегменту на початковому етапі у всіх трьох країнах встановлюється атомізована багатопартійна система, що призводить до нестабільності урядових коаліцій. На середину 1990-их рр. у Польщі та Угорщині функціонує багатопартійна система поміркованого плюралізму, яка в загальному стабілізує політичну систему. Авторитаризація політичного режиму в Словаччині призводить до того, що протягом 1992– 2002 рр. для країни характерна атомізована багатопартійність та система крайнього плюралізму. Лише після стабілізації політико-партійного простору в СР встановлюється багатопартійна система поміркованого плюралізму;
г) становлення демократичного типу інституту президентства – в Польщі, Угорщині та Словаччині у політичній системі домінують національні парламенти. Президент наділений вагомими виконавчими повноваженнями у ПР, частково у СР і практично виконує представницькі функції в УР. У залежності від впливу Президента на ведення державної політики визначається спосіб його обрання. У Польщі це загальнонародні вибори; у Словаччині до 1999 р. Президент обирався Національною Радою, потім – шляхом всенародного голосування громадян; в Угорщині Президента постійно призначають більшістю голосів Державні Збори;
д) розвиток місцевого самоврядування – перехід на ефективну демократичну модель місцевого самоуправління громад у всіх трьох країнах зайняв достатньо багато часу та політичних суперечок стосовно міри повноважень місцевих громад. Так, у Польщі законодавчі зміни в організації місцевих органів влади відбулись два рази – 1990 і 1999 рр., в Угорщині – у 1990 та 1994 рр., в Словаччині – 1990 р., 2001 р. Зрештою, у всіх трьох країнах встановилась демократична модель місцевого самоврядування, яка надає місцевим громадам юридичний статус та широкі повноваження для вирішення місцевих соціально-економічних проблем.
В УР та СР формування органів місцевого самоврядування проводиться на основі всенародних виборів до місцевих органів влади. У ПР частина місцевих органів влади призначається урядом, іншу частину обирають шляхом виборів до органів місцевого самоврядування.
6. Заключною фазою переходу до демократії поставторитарних країн Центрально-Східної Європи є досягнення режиму консолідованої демократії шляхом економічної трансформації, євроатлантичної інтеграції та розвитку громадянського суспільства. До основних особливостей закріплення норм та принципів демократії у поставторитарних країнах слід віднести: 1) у рамках “соціалістичної моделі” для Польщі (1969–1988 рр.) та Угорщини (1968–1989 рр.) характерною була часткова лібералізація економіки; 2) перехід до ринкової економіки у Польщі відбувся шляхом жорстких економічних реформ (“шокова терапія”), в Угорщині – за рахунок ефективної законодавчої бази та широкому залученню іноземних інвестицій; 3) для всіх трьох країн актуальною залишається проблема економічної конкурентоздатності в економічній кон’юнктурі ЄС; 4) вступ Польщі та Угорщини до складу НАТО носив характер (схвалення всенародним референдумом), до ЄС – плановий характер (як основа зовнішньополітичної стратегії); 5) складність економічної трансформації та євроінтеграції Словаччини через період авторитаризації політичного режиму (1992–1998 рр.); 6) до основних чинників розвитку громадянського суспільства у трьох країнах слід віднести: демократичну історико-культурну ментальність, активну громадську діяльність опозиційних творчої інтелігенції та студентства, масовий характер розвитку недержавних громадських організацій у посткомуністичний період, фінансово стабільний середній клас, розвиток демократичної політико-правової культури.
Фактично у всіх досліджуваних країнах фаза консолідації демократії зайняла близько шести років. Водночас лише в Угорщині та Словаччині консолідація демократичних інститутів розпочалась після закінчення демократизації політичного сегменту та суспільства. Незначне відхилення від “часової норми” та послідовності демократичного транзиту характерні для Польщі (один рік). Ці тенденції пов’язані, у першу чергу зі складнощами конституційного реформування та стабілізацією інститутів парламентаризму. Кінцевою точкою консолідації демократії та загалом успішного демократичного транзиту слід вважати досягнення у ПР, УР і СР режиму дієвого політичного плюралізму та інтеграцію країн до євроатлантичних структур.
Часові рамки консолідації демократії охоплюють практично одинакові відрізки: Польська Республіка – (1997–2004 рр.), Угорська Республіка – (1998– 2004 рр.), Словацька Республіка – (1998–2004 рр.).
7. Доведено необхідність використання емпіричної методології для проведення порівняльного аналізу та виявлення проблемних аспектів процесу становлення та розвитку демократії у посткомуністичних країнах. На основі емпіричного дослідження процесу демократизації Польщі, Угорщини та Словаччини було виокремлено наступні тенденції переходу до демократії:
– починаючи з 1973 р. і до розпаду комуністичної системи, політичні права та громадянські свободи жителів ПНР, УНР та ЧСФР були практично незахищені з боку правлячих авторитарних режимів. Це свідчить про однозначну авторитарно-тоталітарну основу встановленої у країнах комуністичної влади. Разом з тим, за даними Freedom House саме у 1979 році Польща вперше входить до групи частково вільних країн і вже більше не повертається до групи невільних держав, з 1984 р. до групи частково вільних країн входить також комуністична Угорщина. Ці прикладні показники свідчать про достатньо ліберальний характер авторитарного режиму, встановленого у країнах-сателітах СРСР.
Постійно перебуваючи у групі невільних країн з 1973 р., у 1990 р. Чехословаччина, не набуваючи проміжного статусу частково вільної країни, відразу потрапляє у групу вільних країн. Статусу вільних країн набувають також Польща та Угорщина, що свідчить про мирний характер антиавторитарних революцій та про демократичний вектор розвитку серед країн регіону. Певна політологічна дилема помітна при аналізі переходу до демократії Словаччини. Адже після здобуття Словаччиною незалежності у 1993 р., країна спочатку набуває статусу частково вільної країни, який змінює на статус вільної країни у наступному 1994 р. Разом з тим, у 1996 р. Словаччина знову входить до групи частково вільних країн, що пов’язане зі згортанням процесів демократизації;
– достатньо стабільними є показники інсталяції демократії Польщі та Угорщини у перше десятиріччя поставторитарного розвитку. До найбільш вагомих здобутків початкової демократії в цих країнах слід віднести демократичність виборчої системи, незалежність судової системи та поступовий розвиток громадянського суспільства. Серйозні проблеми на шляху до демократії наявні у Словаччині, яка у порівнянні з Польщею та Угорщиною, має найгірші показники рівня демократичності суспільства. У першу чергу, це показники свободи ЗМІ та незалежності судової системи. Однозначним пріоритетом СР є демократичний тип врядування, але у певні періоди в країні переважає авторитаризм. Тому з 1996 по 1998 рр. Словаччина входить до групи частково вільних країн. Ці тенденції розвитку демократії чітко прослідковуються при аналізі ІПТ, ІЕТ та ІУ.
До загальних проблем на шляху до демократії посткомуністичних країн належать високі показники рівня корупції в досліджуваних країнах. Всі три країни мають достатньо високі дані корупції, які перевищують допустиму норму для демократичних країн. Найгірша ситуація з корупційною боротьбою є у СР;
– друге десятиріччя поставторитаризму приносить для трьох вищевказаних країн суттєві здобутки у процесі демократичного транзиту. Особливо це стосується Словаччини, якій вдалося нормалізувати показники розвитку громадянського суспільства, свободи ЗМІ, незалежності судової системи.
Згідно ІЕТ всі три країни досягають суттєвих успіхів на шляху до ринкової трансформації, які пов’язані з їхнім вступом до ЄС. Досягнувши успіхів у загальній демократизації суспільства, для ПР характерні спадні демократичні процеси у сфері демократичності виборчої системи (2007–2009 рр.), свободи ЗМІ (2007–2009 рр.), ефективності державного управління (2007 р.); в УР – свобода ЗМІ (2001–2004, 2010 рр.), демократичність органів державного управління (2000–2010 рр.); у СР – свобода ЗМІ (2008–2010 рр.), ефективність органів влади (2000, 2009 рр.), незалежність судової системи (2009–2010 рр.). Для всіх трьох країн проблемним залишається високий рівень корупції та спадні процеси у промисловості, пов’язані з входженням до економічних структур ЄС. Разом з тим, у загальносвітовому рейтингу демократії Польща, Угорщина та Словаччина входять до групи найбільш розвинутих демократій;
– станом на 2011 р. для Польщі, Угорщини та Словаччини характерним є незначне погіршення основних демократичних показників. Окремо слід виділити Угорщину, в якій зафіксовано найменший показник свободи ЗМІ у поставторитарний період. Але всі три країни входять до групи розвинутих демократій з політичним режимом консолідованої демократії.
Отже, дослідження процесу демократичного транзиту Польщі, Угорщини та Словаччини висвітлює найбільш актуальні особливості поставторитарних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи. У кожній із досліджуваних країн склались специфічні передумови напередодні системної демократичної трансформації, пов’язані передусім, з національними історичними традиціями, ступенем згуртованості опозиційних організацій та мірою легітимності комуністичної влади. Воднораз, єдність особливостей у процесі демократичної трансформації трьох країн Центрально-Східної Європи чітко прослідковується при розгляді досліджуваних трансформаційних меж – від стартових умов (авторитарний політичний режим) до заключної фази переходу до демократії (режим консолідованої демократії).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии / Габриэль Алмонд, Сидней Верба // Политические исследования. – 1992. – №2. – С. 25–31.
2. Ашимбаев М. Политический транзит: от глобального к национальному измерению / Маулен Ашимбаев – Астана : Ел Орда, 2002. – 304 с.
3. Басараб М. Б. Досвід європейської інтеграції Польщі: перспективи для України: дис. ... кандидата політ. наук : 21.01.01 / Мирослав Богданович Басараб. – К., 2004. – 165 с.
4. Басараб М. Євроінтеграція Польщі / Мирослав Басараб // Віче. – 2000. – №10. – С. 39–43.
5. Беер Я. Государственное право Венгерской Народной Республиglи / Я. Беер, И. Ковач, Л. Самел ; пер. с венгер. И.В. Проняков, Я.В. Якимович / под ред. Г.В. Барабашев. – М. : Иностр. лит., 1963. – 704 с.
6. Бжезинский 3. Большой провал: рождение и смерть коммунизма в двадцатом веке / Збигнев Бжезинский ; пер. з англ. Л. Герштейн. – Нью-Йорк : Liberty Publishing House, 1989. – 242 с.
7. Бистрицький Є. Полiтична фiлософiя посткомунiзму: горизонти методології / Євген Бистрицький // Полi¬тична думка. – 1995. – № 1. – С. 3–12.
9. Болкун А. Польща: п’ять років після шокової терапії / Андрій Болкун // Політика і час. – 1994. – №2. – С. 48–56.
8. Быструхина О. О. Глава государства в странах Восточной Европы: на примере Республики Польша: дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Ольга Олеговна Быструхина. – М., 2004. – 167 с.
10. Брониславский Е. Польский диалог. События в Польше глазами польских, советских, американских, английских, западногерманских и французских журналистов / Ежи Бронислоавский, Георгий Вачнадже. – Тбилиси : Ганатлеба, 1990. – 640 с.
11. Буданова Д. С. Североатлантический альянс и Европейский Союз во внешней политике Польши в 1989–2005 годах : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. истор. наук : спец. 07.00.03 “Всеобщая история” / Д. С. Буданова. – Иваново, 2011. – 23 с.
12. Бурдяк В. І. Політичні трансформаційні процеси в Болгарії у посткомуністичний період: дис... доктора політ. наук : 23.00.02 / Віра Іванівна Бурдяк. – Чернівці, 2004. – 385 с.
13. Бухарин Н. Польская Народная Республика / Николай Бухарин. – М. : Знание, 1989. – 64 с.
14. Бухарин Н. Польша: десять лет по пути реформ / Николай Бухарин, Ирина Синицина, Наталья Чудакова // Новая и новейшая история. – 2000. – № 4. – С. 38–57.
15. Бучковський Є. Вибори Сенату Польської Республіки: проблеми реформування / Євген Бучковський // Вибори та демократія. – 2006 – №4. – С. 63–69.
16. Вайнштейн Г. Посткоммунистическое развитие глазами западной политологии / Григорий Вайнштейн // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. – №9. – С. 144–154.
17. Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення / Пьотр Вандич. – К. : Критика, 2004. – 463 с.
18. Васович В. Переход к демократии в посткоммунистических странах (парадоксы перехода–демократизации) / В. Васович // Вестник Московского университета. Серия 18 : Социология и политология. – 1998. – №2. – С. 19–48.
19. Веденеева В. Алгоритмы надежды и самообман / Валентина Веденеева // Политические исследования. – 1991. – №5. – С. 107–120.
20. Венгрия 1956 года. Очерки истории кризиса / [С.Ю. Булах, Б.Й. Желицки и др.] ; под ред. Юрия Степановича Новопашина. – М. : РАН Ин-т славяноведения и балканистики, Изд-во “Наука”, 1993. – 180 с.
21. Вітман К. М. Політико-правові засади етнонаціональної політики постсоціалістичних країн: дис. ... доктора політ. наук : 23.00.05 / Костянтин Миколайович Вітман. – К., 2008. – 407 с.
22. Власть – общество – реформы: Центральная и Юго-Восточная Европа. Вторая половина ХХ века / отв. ред. Элла Задорожнюк. – М. : Наука, 2006. – 442 с.
23. Воронцова-Хэтч Т. М. Массмедиа Польши в условиях социально-политической трансформации общества 1990-х гг.: дисс. ... канд. полит. наук : 10.01.10 / Татьяна Михайловна Воронцова-Хэтч. – СПб., 2002. – 204 с.
24. Гаденіус Е. Тривалість демократії: інституційні чинники на противагу соціоекономічним / Ексел Гаденіус ; пер. з англ. Г. Хомечко // Визначення і вимірювання демократії / за ред. Д. Бітем. – Львів : Літопис, 2005. – C. 94–128.
25. Гайданка Є. Аналіз процесу демократичної трансформації посткомуністичних країн на основі результатів порівняльних соціологічних досліджень К. Херпфера / Євгеній Гайданка // Політичні інститути, етнополітична конфліктологія, національні та політичні процеси і технології : матеріали IV міжнародної наук.-практ. конф. “Проблеми конструкції і розвитку форм самоорганізації людських спільнот”, (Лондон ; Київ, 21–28 квітня 2011 р.). – К. : Всеукраїнська академічна спілка, 2011. – С. 40–43.
26. Гайданка Є. Характеристика системно-процесуальних внутрішньополітичних трансформацій Угорщини, Польщі та Словаччини у посткомуністичну епоху (на основі аналізу емпіричного індексу демократизації Бертельсмана) / Євгеній Гайданка // Альманах “Грані” : науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. Розділ “Політологія”. – липень–серпень 2010. – №4 (72). – С. 160–166.
27. Гельман В. Демократія надлишкова або недостатня? / Володимир Гельман // Pro et contra. – 1998. – №4 (осінь). – С. 166–172.
28. Гельман В. Постсоветские политические трансформации / Владимир Гельман // Политические исследования. – 2001. – №1. – С. 15–29.
29. Глобальне відродження демократії / за ред. Ларрі Даймонда та Марка Ф. Платтнера ; [наук. ред. та передмова Є. Виноградова] ; пер. з англ. С. Чучман, В. Лебедєва, І. Малюги та Є. Виноградова. – Львів : Ахіл, 2004. – 478 с.
30. Головатий М. Угорщина новітньої доби: суть політичних трансформацій / Микола Головатий // Політичний менеджмент. – 2004. – №3. – С. 189–190.
31. Грицак П. Процес інтеграції Польщі до НАТО та її роль в альянсі / П. Грицак // Сучасність. – 2002. – №12. – С. 84–94.
32. Гуцуляк І. Р. Центральна та Східна Європа у зовнішній політиці Республіки Польща: дис. ... канд.. політ. наук : 23.00.04 / Ігор Романович Гуцуляк. – К., 2007. – 258 с.
33. Даль Р. Демократия и ее критики / Роберт Даль ; пер. с англ. М. Ильина. – М. : “Российская политическая энциклопедия”, 2003. – 576 с.
34. Даймонд Л. Прошла ли “третья волна” демократизации / Ларрі Даймонд // Политические исследования. – 1999. – №1. – С. 10–25.
35. Данилов А. Переходное общество: проблемы системной трансформации / Александр Данилов. – Минск : Харвест, 1998. – 432 с.
36. Дарендорф Р. После 1989. Размышления о революции в Европе: мораль, революция и гражданское общество / Ральф Дарендорф. – М. : Ad Marginem, 1998. – 272 c.
37. Делюга В. Общество, кадры, элита: политологический анализ: (Польша – 80-е – начало 90-х годов) : автореф. дисс. на стискание учен. степени доктора полит. наук : спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национаные и политические процессы и технологии” / В. Делюга. – М., 1993. – 47 с.
38. Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби / [Сергій Макеєв, Євген Бистрицький, Олег Білий та ін.]. – К. : Політична думка, 1997. – 495 с.
39. Дем’янинець В. Підготовка Угорщини до вступу в ЄС / Валерій Дем’янинець // Людина і політика. – 1999. – №4. – С. 17–20.
40. Дем’янинець В. Реалізація політики Угорщини щодо вступу в НАТО / Валерій Дем’янинець // Нова політика. – 2000. – №1. – С. 13–16.
41. Дешко Т. В. Взаємозалежність між виборчою системою та партійною структуризацією суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України): дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Тетяна Валеріївна Дешко. – К., 2007. – 165 с.
42. Дєдков М. Суспільно-політичні зміни в Польщі та Україні протягом 1999–2007 рр. / Микола Дєдков, Петро Жижиян // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2010. – Вип. XXVIII. – С. 277–282.
43. Джилас М. Лицо тоталитаризма / Милован Джилас / пер. с сербо-хорв. П.А. Щетинин, Е.А. Полак, О.А. Кириллова. – М. : Новости, 1992. – 542 с.
44. Долженков О. Посткомуністичні трансформації в країнах Центрально-Східної Європи та СНД: порівняльний аналіз / Олександр Долженков // Нова політика. – 2000. – №5. – С. 12–16.
45. Дябронка Т. Посттоталитарная Венгрия в формирующейся единой Европе: (проблемы “возвращения” в Европу) : автореф. дисс. ... на соискание учен. степени канд. истор. наук : спец. 07.00.03 “Всеобщая история” / Т. Дябронка. – М., 1992. – 18 с.
46. Жуковский И. И. Становление партийной системы Республики Польша 1989–2008 гг. : автореф. дис. ... на соискание учен. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национаные и политические процессы и технологии” / И. И. Жуковский. – М., 2009. – 27 с.
47. Задорожнюк Э. Первое десятилетие политической истории Словацкой Республики. 1993–2003 гг. // Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории в 2 кн. ; кн.2. / отв. ред. В. В. Марьина ; Ин-т славяноведения. – М. : Наука, 2005. – С. 383–429.
48. Задорожнюк Э. Чешско-словацкие отношения: от “режима нормализации” 1969 года к “бархатной” революции 1989 года / Элла Задорожнюк // Новая и новейшая история. – 2005. – №6. – С. 15–33.
49. Зеленько Г. Взаємозалежність фаз демократизації і становлення громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах [Електронний ресурс] / Галина Зеленько // Політичний менеджмент. – Вип. 10. – Режим доступу до журналу : http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=21&c=460
50. Зеленько Г. І. Інституціоналізація громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн Вишеградської групи та України): дис. ... доктора політ. наук : 23.00.02 / Галина Іванівна Зеленько. – К., 2007. – 388 с.
51. Зеленько Г. Контексти політичного лідерства на постсоціалістичному просторі / Галина Зеленько // Політичний менеджмент. – 2006. – №6. – С. 136–146.
52. Зеленько Г. “Навздогінна модернізація”: досвід Польщі та України / Галина Зеленько. – К. : Критика, 2003. – 215 с.
53. Зеленько Г. Політична “матриця” громадянського суспільства (досвід країн Вишеградської групи та України) / Галина Зеленько. – К. : “Знання України”, 2007. – 336 с.
54. Зеленько Г. І. Україна і Польща: моделі політичної модернізації: дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Галина Іванівна Зеленько. – К., 2001. – 190 с.
55. Зельницкий А. Измерение индекса демократии как предпосылка управления процессом демократизации (Украина и посткоммунистические страны Центральной и Восточной Европы, 1994–2004) / Андрій Зельницький // Социология : теория, методы, маркетинг. – 2004. – №2. – С. 156–168.
56. Земко М. Традиции словацкой политики: демократия, авторитаризм, тоталитаризм // Опыт демократических преобразований Словакии / отв. ред. Мартин Бутора, Григорий Месежников, Мирослав Коллар. – Братислава : Ин-т общественных проблем, 2007. – С. 24–34.
57. Игрицкий Ю. Партии и их э