ПОТЕРПІЛИЙ ЯК СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
1.1 . Право потерпілого на судовий захист та загальні проблеми правового положення потерпілого на досудовому слідстві ……………………….……12
1.2 . Правове положення потерпілого в суді першої інстанції ………………….31
1.3 . Правове положення потерпілого при перегляді судових рішень в порядку апеляційного, касаційного та виключного проваджень …………………….39
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ................................................................................45
РОЗДІЛ 2 ПОТЕРПІЛИЙ ЯК СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ В ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
2.1 . Проблеми захисту прав та законних інтересів потерпілого в досудових стадіях кримінального процесу ………………………………………………47
2.2. Процесуальні форми участі потерпілого в доказуванні на досудових стадіях кримінального процесу …………………………………………………………...82
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ..............................................................................130
РОЗДІЛ 3 ПОТЕРПІЛИЙ ЯК СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ В СУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
3.1. Потерпілий як суб’єкт кримінально – процесуального доказування в суді першої інстанції ………………………………………………..………………...132
3.2. Потерпілий як суб’єкт кримінально – процесуального доказування при перегляді судових рішень в порядку апеляційного, касаційного та виключного проваджень..............................................................................................................160
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ................................................................................176
ВИСНОВКИ...........................................................................................................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................182
ДОДАТКИ..............................................................................................................227
Вступ
Актуальність теми дослідження. В умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави України актуальною для науки кримінального процесу і практики законотворення є проблема забезпечення та захисту прав потерпілого в кримінальному судочинстві, процесуальний статус якого в умовах чинного законодавства значно менш досконалий, ніж підозрюваного, обвинуваченого (підсудного). При проведенні судово-правової реформи в країні та у зв’язку з розробкою нового Кримінально-процесуального кодексу України (далі – проект КПК) особливої актуальності набувають питання створення системи гарантій прав людини з метою своєчасного забезпечення її права на доступ до правосуддя та судовий захист, розширення і зміцнення правового статусу постраждалої особи, вдосконалення процесуального механізму реалізації своїх прав потерпілим. Із цього випливає, що кримінально-процесуальне законодавство має гарантувати не тільки дотримання прав потерпілого на своєчасне відшкодування (компенсацію) завданої шкоди, а і його активність під час досудового, судового слідства по встановленню обставин, що входять у предмет доказування в кримінальній справі. На ефективне поновлення прав та законних інтересів осіб, постраждалих від злочинів, орієнтують і сучасні міжнародні документи. Це зумовлює необхідність реформування національного законодавства з метою приведення його у відповідність із світовими стандартами в галузі прав людини.
Проблема вдосконалення процесуального статусу потерпілої від злочину особи неодноразово була предметом дослідження наукових праць та публікацій видатних вчених і практиків дореволюційного періоду: С.І. Вікторського, М.В. Духовського, А.Ф. Коні, Н.І. Люблінського, Н.Н. Полянського, Н.Н. Розина, В.К. Случевського, І.Я. Фойницкого та ін. Вагомий внесок у розробку питань, пов’язаних з особливостями процесуального положення потерпілого в кримінальному судочинстві, зробили такі науковці як С.А. Альперт, В.П. Божьєв, Л.В. Брусніцин, Б.Л. Ващук, І.М. Гальперин, Л.В. Головко, М.І. Гошовський, Ю.О. Гурджі, К.Ф. Гуценко, В.О. Дубрівний, О.М. Ерделевський, С.І. Катькало, Л.Д. Кокорев, В.О. Коновалова, О.П. Кучинська, В.З. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Л.Л. Нескороджена, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, Г.Д. Побігайло, І.І. Потеружа, Т.І. Присяжнюк, В.М. Савінов, В.М. Савицький, М.В. Сенаторов, М.В. Сіроткіна, Е.Л. Сидоренко, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, Т.Л. Сироїд, Л.В. Франк, Л.І. Шаповалова, С.А. Шейфер, С.І. Шимон, С.П. Щерба, В.П. Шибіко, С.В. Юношев, В.Є. Юрченко, В.М. Юрчишин та інші.
Віддаючи належне значущості проведених наукових досліджень, необхідно визнати, що більшість робіт виконана до прийняття Конституції України 1996р., ратифікації Верховною Радою України низки міжнародних договорів у галузі прав людини. Не склалося єдності думок відносно положення потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування, його прав та обов’язків в процесі здійснення доказової діяльності. Отже, проблема участі потерпілого та його представника в доказуванні в повній мірі не вирішена, що на сучасному етапі набуває особливого теоретичного та практичного значення. Це спонукає до розроблення і внесення пропозицій по вдосконаленню норм, які регулюють процесуальне положення потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування у різних стадіях провадження. Наведене обумовило вибір теми дисертаційної роботи та свідчить про її актуальність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031). Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою академії протоколом № 5 від 20.12.2002р.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення проблем участі потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування в окремих стадіях судочинства, визначення та наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України і правозастосовної практики з цього питання. Для досягнення мети ставилися такі основні завдання:
- визначити сучасний стан наукової розробки проблеми процесуального положення потерпілого на різних стадіях кримінального процесу України;
- з’ясувати проблеми захисту прав та законних інтересів потерпілого, процесуальні форми його участі в доказуванні на досудовому розслідуванні;
- дослідити процесуальне положення потерпілого як суб’єкта кримінально – процесуального доказування в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій; при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження, за нововиявленими обставинами;
- проаналізувати чинне законодавство, практику органів досудового слідства й суду з точки зору їх відповідності європейським стандартам та запропонувати нормативно-теоретичну модель процесуального становища потерпілого в окремих стадіях кримінального процесу;
- сформулювати конкретні науково-практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення норм чинного кримінально-процесуального законодавства України, що регламентують процесуальне положення потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування у різних стадіях судочинства.
Об'єктом дисертаційного дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають між потерпілим (його представником) як суб’єктом кримінально-процесуального доказування та компетентними державними органами або їх посадовими особами, які ведуть провадження по справі.
Предметом дисертаційного дослідження є вивчення проблем захисту прав і законних інтересів потерпілого як суб’єкта доказування, результати теоретичних розробок з цього питання, а також відповідні норми чинного законодавства, законодавства європейських держав та країн СНД.
Методи дослідження обумовлені метою роботи. Дисертант посилався на діалектичний метод наукового пізнання дійсності, спеціальні методи дослідження. Історико-правовий метод використовувався у процесі дослідження законодавства та монографічних джерел минулих століть. 3а допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано погляди вчених щодо особливостей процесуального становища потерпілого на різних стадіях кримінального процесу; норм кримінально-процесуального законодавства України та інших держав, котрі регулюють окреслені питання. Соціологічний метод використано при вивченні практики застосування законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів. Статистичний метод застосовано в ході узагальнення даних судової практики, статистики з тим, щоб внести адекватні пропозиції по вдосконаленню відповідних положень кримінально-процесуального права. Метод системно-структурного аналізу дозволив дослідити і визначити систему прав та обов’язків потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування на окремих стадіях процесу, запропонувати нові елементи. Формально-юридичний метод застосовувався при опрацюванні змісту тих норм діючого Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), що стосуються процесуального положення потерпілого в різних стадіях кримінального судочинства, завдяки чому обґрунтовано і сформульовано авторські текстові доповнення й уточнення до цілої низки статей відповідних законів. Метод моделювання знайшов свій прояв при розробці науково-теоретичних моделей змін до чинного законодавства з метою удосконалення правого положення потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування. Названі методи відображені у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Нормативною базою дисертації виступають: Конституція України, міжнародні документи, рішення Конституційного Суду України, національне кримінально-процесуальне законодавство та законодавство зарубіжних країн, проект КПК, Цивільний кодекс України, рішення Європейського Суду з прав людини, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативно-правові акти.
Теоретичну основу складають роботи дореволюційних вчених і спеціалістів, наукові праці вітчизняних та зарубіжних процесуалістів, фахівців у галузі історії та теорії держави і права, міжнародного права, судоустрою, кримінально - процесуального, кримінального, цивільного права, кримінології, криміналістики, загальної та юридичної психології, судової психіатрії, судової експертизи. В дисертації певне місце відводиться дослідженню правового положення потерпілого в кримінальному процесі зарубіжних країн та держав СНД: Англії, республік Бєларусь, Казахстан, Молдова, Німеччини, Російської Федерації, Франції.
Емпіричним підґрунтям є дані, отримані в результаті вивчення й узагальнення матеріалів 395 архівних кримінальних справ, розглянутих районними судами м. Харкова за період 2003-2006 рр., а також результати узагальнення практики, опублікованої Верховним Судом України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, присвяченим проблемам процесуального становища потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування на різних стадіях кримінального провадження. До найбільш важливих положень, що містять наукову новизну, слід віднести наступні:
1. Наведено авторське нормативне визначення процесуальних механізмів, які забезпечують доступ потерпілого до правосуддя та його право на судовий захист.
2. Сформульоване положення щодо необхідності надання потерпілому права вибору власної позиції по справах приватно-публічного та публічного обвинувачення, обґрунтованість якої обов’язково має знайти відображення в обвинувальному висновку, вироку (ухвалі) суду.
3. Доведено, що у справах про злочини, передбачені ст.ст. 209, 212 Кримінального кодексу України (далі - КК) потерпілою стороною доцільно визнати державу в особі її компетентних органів.
4. Аргументується, що відповідно до ч. 4 ст. 236-2 КПК в якості суб’єкта права апеляційного оскарження рішення судді, прийнятого за результатами розгляду скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи слід визнати також особу, постраждалу від злочинних дій, але не визнану потерпілою у встановленому законом порядку.
5. Вперше доводиться доцільність визнати обов’язковою участь потерпілого та його представника: а) в слідчих діях, які провадяться за їх вимогою (невиконання вимоги варто визнати істотним порушенням кримінально-процесуального закону); б) при проведенні слідчих дій судом першої інстанції в порядку виконання судового доручення суду апеляційної інстанції в разі, коли потерпілий (його представник) заявив клопотання про надання такого доручення; в) якщо клопотання про проведення слідчої дії вони заявили у суді апеляційної інстанції.
6. Визначається необхідність законодавчого закріплення права потерпілого або його представника: а) ініціювати призначення експертизи; б) брати участь при провадженні експертизи у всіх випадках, коли на вирішення експерта ставляться питання, що торкаються інтересів потерпілого і котрі мають значення для встановлення фактів, від яких залежить відновлення порушених прав потерпілого, відшкодування заподіяної йому шкоди; в) подавати клопотання про залучення спеціаліста до участі в процесуальних діях.
7. Пропонується наділити потерпілого, його представника правом у випадку заявлення ним відповідного клопотання на ознайомлення з матеріалами, що направляються органами досудового розслідування для підтвердження законності й обґрунтованості затримання осіб, обрання до особи запобіжного заходу у виді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою; брати участь у судовому засіданні, в якому вирішуються окреслені питання.
8. З метою забезпечення процесуальної активності потерпілого внесена пропозиція розширити право потерпілого (його представника) на оскарження рішень органів досудового розслідування до суду, що в значній мірі сприятиме зміцненню засад змагальності в цій стадії.
9. Вперше наголошується на тому, що потерпілий може заявляти клопотання щодо власного викладення фактичної фабули обвинувачення, правової кваліфікації вчиненого діяння, а також кримінально-значущих ознак суб’єкта злочину: а) при пред’явлення особі обвинувачення; б) при зміні слідчим обвинувачення, викладеного в постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого; в) при зміні прокурором обвинувачення, викладеного в обвинувальному висновку (ч. 2 ст. 231 КПК). Копії цих постанов в обов’язковому порядку направляються потерпілому або його представнику.
10. Наведена аргументація на користь положення, що на потерпілому (його представнику) у справах приватно-публічного та публічного обвинувачення лежить тягар доведення обставин предмету доказування, у випадках: а) коли прокурор відмовляється в суді від підтримання державного обвинувачення, а потерпілий наполягає на подальшому її розгляді; б) коли прокурор змінює обвинувачення, а потерпілий не погоджується з ним і наполягає на правильності попереднього обвинувачення. Представлені додаткові аргументи покладення на потерпілого та його представника обов’язку доказування: а) наявності, характеру й обсягу фізичних і моральних страждань, а також розміру завданої злочином моральної (немайнової) шкоди в разі заявлення позову про її компенсацію; б) характеру і розміру неодержаних доходів при заподіянні безпосередньо злочином майнової шкоди.
11. Вперше відзначається необхідність закріплення на законодавчому рівні положення про те, що, коли потерпілий (його представник) заперечує проти закриття кримінальної справи з будь-якої з нереабілітуючих підстав, його участь при вирішенні у судовому засіданні даного питання має бути визнана обов'язковою.
12. Обґрунтовується потреба внесення змін до чинного КПК, якими передбачити норму, що дозволить застосовувати скорочений порядок судового розгляду тільки за участю потерпілого чи його представника (або відбирається письмова заява про згоду на розгляд справи в особливому порядку за відсутності потерпілого).
13. Аргументується доцільність включити потерпілого та його представника у число ініціаторів перегляду судових рішень в порядку виключного провадження.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації рекомендації, пропозиції можуть бути використані: а) у науково-дослідницькій сфері – для подальшої наукової розробки питань, пов’язаних із особливостями процесуального положення потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування на різних стадіях провадження; б) у нормотворчій діяльності - при вдосконаленні правової регламентації процесуального становища потерпілого як учасника доказової діяльності в чинному кримінально-процесуальному законодавстві, а також при доопрацюванні проекту КПК відповідно до міжнародно-правових стандартів; в) у правозастосовній діяльності - для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регламентує особливості процесуального положення потерпілого в окремих стадіях кримінального судочинства; г) у навчальному процесі - при викладенні курсу кримінального процесу, спецкурсів студентам вищих юридичних навчальних закладів, підготовці та перепідготовці практичних працівників, в науково-дослідницькій роботі студентів, для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних та науково-практичних посібників і коментарів, методичних вказівок.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 26-27 грудня 2003р.), “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004р.), “Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності” (Харків-Київ, 9 листопада 2004р.), а також на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, на яких вона була обговорена, схвалена і рекомендована до захисту.
Результати проведеного дослідження використовуються автором при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальний процес України» в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації опубліковані в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях та в трьох тезах доповідей.
Структура роботи. Загальний обсяг дисертації – 230с. (основний зміст-183с.). Робота складається із вступу, трьох розділів, сімох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (450 найменувань) та додатків.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у виявленні особливостей процесуального положення потерпілого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування на різних стадіях кримінального процесу України, та формулюванні окремих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
1. Наведено авторське визначення нормативного змісту права потерпілого на судовий захист та права потерпілого на доступ до механізмів правосуддя. Окреслені елементи, що складають їх зміст.
2. Наголошується на тому, що при реформуванні національної системи кримінального судочинства необхідно надати потерпілому права вибору власної позиції по справах приватно-публічного та публічного обвинувачення, обґрунтованість якої обов’язково має знайти оцінку в обвинувальному висновку, вироку (ухвалі) суду. Редакція ст. 27 КПК корегується з урахуванням цього положення.
3. Акцентується увага на тому, що при вчиненні окремих злочинів (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК) потерпілою стороною доцільно визнати державу в особі її компетентних органів (податкових, митних органів, Міністерства фінансів, Пенсійного фонду).
4. Обгрунтовується висновок про доцільність включення до ч. 4 ст. 236-2 КПК в якості суб’єкта права апеляційного оскарження рішення судді, прийнятого за результатами перевірки законності й обґрунтованості відмови в порушенні кримінальної справи також особи, постраждалої від злочинних дій, але не визнаної потерпілою у встановленому законом порядку.
5. Вноситься пропозиція доповнити ч. 3 ст. 49 КПК вказівкою на обов’язковість участі потерпілого та його представника в слідчих діях, які провадяться за їх вимогою для активного обстоювання своєї позиції в процесі. Недотримання цих положень - істотне порушення кримінально-процесуального закону.
6. На підставі аналізу норм чинного законодавства та практики його застосування обґрунтована пропозиція закріпити право потерпілого (його представника) брати участь при провадженні експертизи у всіх випадках, коли на вирішення експерта ставляться питання, що торкаються інтересів потерпілого і які мають значення для встановлення фактів, від яких залежить відновлення порушених прав потерпілого і відшкодування заподіяної йому шкоди, а також подавати клопотання про залучення спеціаліста до участі в процесуальних діях.
7. Узагальнення слідчої та судової практики дає можливість встановити необхідність запровадження права потерпілого та його представника ініціювати проведення експертизи а) при відхиленні слідчим (судом) питань, поставлених ними на вирішення експерта; б) коли, на їх думку, експертиза повинна бути проведена іншим експертом (експертами); в) якщо вказані учасники не погоджуються з висновком судової експертизи.
8. Запропоновано наділити потерпілого (його представника) правом у випадку заявлення ним відповідного клопотання ознайомитися з матеріалами, що направляються органами досудового розслідування для підтвердження законності й обґрунтованості затримання осіб, обрання до особи запобіжного заходу у виді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою; брати участь у судовому засіданні, в якому вирішуються окреслені питання та право наводити доводи в обґрунтування перелічених в законі підстав і умов (ст.ст. 148, 150 ч. 1 ст. 155, 156, 165-2 КПК), а також надати можливість подавати безпосередньо до суду необхідні матеріали, котрі, на їх думку, підтверджують наявність цих обставин та доводять законність підстав для затримання даної особи.
9. З метою найбільш ефективного гарантування прав та законних інтересів потерпілого вказується на можливість законодавчо розширити право потерпілого (його представника) на оскарження рішень органів досудового слідства (рішення органа дізнання про звільнення затриманого у випадках, передбачених пп. 1, 2 ч. 6 ст. 106 КПК, постанову судді про задоволення скарги затриманого і визнання затримання незаконним (ч. 8 ст. 106 КПК), рішення особи, яка провадить дізнання, органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду про застосування, скасування чи зміну будь-якого з перелічених у законі запобіжних заходів) до суду.
10. Пропонується закріпити в ст. 140 КПК процесуальний механізм участі потерпілого у формуванні та обґрунтуванні актів обвинувачення в досудових стадіях кримінального процесу. Обґрунтовується теза про те, що потерпілий може заявляти клопотання щодо власного викладення фактичної фабули обвинувачення, правової кваліфікації злочину, а також кримінально-значущих ознак суб’єкта злочинного діяння при: а) пред’явленні особі обвинувачення; б) зміні слідчим обвинувачення, викладеного в постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого; в) зміні прокурором обвинувачення, викладеного в обвинувальному висновку. Копії постанов в обов’язково надсилаються потерпілому або його представнику.
11. Розглянуто питання про доцільність введення до ст. 12 КПК частини 2 наступного змісту: “якщо потерпілий заперечує проти закриття кримінальної справи за будь-якої з нереабілітуючих підстав, його участь (або представника) при вирішенні у судовому засіданні даного питання має бути визнана обов'язковою”.
12. Аналіз понять “обов’язок” доказування та “тягар” доказування доводить, що на потерпілому (його представнику) у справах приватно-публічного та публічного обвинувачення лежить тягар доведення обставин, які включає в себе предмет доказування, коли: а) прокурор відмовляється від підтримання державного обвинувачення, а потерпілий наполягає на подальшому її розгляді; б) прокурор змінює обвинувачення, а потерпілий не погоджується з ним і наполягає на правильності попереднього обвинувачення.
13. Відмічається доцільність законодавчого визнання обов'язкової участі представника потерпілого у судовому розгляді кримінальної справи судом першої інстанції та перегляді судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку при відмові прокурора від підтримання обвинувачення, а також при зміні ним обвинувачення в суді при: 1) заявленні потерпілим клопотання на ім’я суду; 2) застосуванні до потерпілого заходів безпеки і звільнення його від обов'язку з'являтися в судове засідання (або позиція потерпілого викладається в окремому письмовому зверненні до суду).
14. Висловлені нові аргументи на користь підтриманого багатьма вченими-процесуалістами положення про те, що на потерпілого, його представника покладається обов’язок доказування: а) наявності, характеру й обсягу фізичних і моральних страждань, а також розміру завданої злочином моральної (немайнової) шкоди в разі заявлення позову про її компенсацію; б) характеру і розміру неодержаних доходів при заподіянні безпосередньо злочином майнової шкоди.
15. Передбачене положення до ст. 299 КПК, яке дозволить застосувати скорочений порядок судового розгляду тільки за участю потерпілого або його представника.
16. Визнається необхідним віднести потерпілого, його представника до учасників, які ініціюють перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.
17. Наукове і практичне значення має висновок про те, що необхідно визнати в КПК обов’язковою участь потерпілого та його представника: а) при проведенні слідчих дій судом першої інстанції в порядку виконання судового доручення суду апеляційної інстанції в тому разі, коли вони заявили клопотання про надання такого доручення; б) якщо клопотання про проведення слідчої дії у суді апеляційної інстанції заявив потерпілий або його представник.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Абабков А. В. Право потерпевшего на судебную защиту // Вестн. Моск. ун-та. Серия 11, Право. – 1996. – № 3. – С. 84-93.
2. Абабков А. Защитить права потерпевшего // Рос. юст. – 1997. – № 3. – С. 16-17.
3. Адаменко В. Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1978. – 196с.
4. Адвокат в уголовном процессе: Учебное пособие для вузов / Под ред. В. И. Сергеева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 351 с.
5. Александров С. Защита прав гражданского истца и гражданского ответчика в уголовном процессе // Сов. юст. – 1968. - № 13. – С. 16-17.
6. Александров С. А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе (досудебные стадии): Учебное пособие. – Горький: Горьковск. высш. школа МВД СССР, 1976. – 124 с.
7. Александров А. С. Субсидиарный уголовный иск // Гос. и право. – 2000. - № 3. – С. 75-83.
8. Алексеева Л. Б. Практика применения ст. 6 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод Европейским Судом по правам человека. Право на справедливое правосудие и доступ к механизмам судебной защиты. – М.: Изд-во “Рудомино”, 2000. – 158 с.
9. Аликперов Х. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим // Законность. – 1999. - № 6. – С. 11-13.
10. Альперт С. А. Потерпевший в советском уголовном процессе: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Харьков, 1951. – 288 с.
11. Альперт С. А. Участники советского уголовного процесса: Конспект лекций. – Х.: Харьк. юрид. ин-т, 1965. – 35 с.
12. Альперт С. А. Обвинение в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – Х., 1974. – 40 с.
13. Альперт С. А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления: Текст лекций. – Х.: Юрид. ин-т, 1984. – 36 с.
14. Альперт С. А., Грошевой Ю. М. Структура правовой активности личности в сфере уголовного судопроизводства // Проблемы социалистической законности: Республик. межведомственный научный сб. – Харьков. – 1989. – Вып 24. – С. 65-71.
15. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса. – Харків, 1997. – 60 с.
16. Амирбеков К. Отказ прокурора от обвинения // Законность. - 2001. - № 8. – С. 31-32.
17. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005р. (за даними судової статистики) // Вісн. Верх. Суду України. – 2006. - № 6 (70). – С. 33-47.
18. Андреева Л. А. Причинная связь в преступлениях против жизни и здоровья. – Л., 1983. – 98 с.
19. Андрійцьо В. Д. Примусове виконання обов’язку в натурі як спосіб захисту цивільних прав: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12. 00. 03 / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – Київ, 2004. – 20 с.
20. Анощенкова С. В. Уголовно-правовое учение о потерпевшем / С.В. Анощенкова; отв. ред. Н.А. Лопашенко. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 248с.
21. Антонов И. А. Нравственно-правовые критерии уголовно-процессуальной деятельности следователей. – СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2003. – 236 с.
22. Антосик С. М., Кокун О. М. Відшкодування моральної шкоди: психологічні аспекти // Адвокат. – 1998. – № 4. – С. 17-21.
23. Артамонова Е. А. Частное начало в российском уголовном судопроизводстве. – Саратов: Изд-во ГОУ ВПО “Саратовск. гос. академия права, 2004. – 164 с.
24. Багаутдинов Ф. Н. Обеспечение имущественных прав личности при расследовании преступлений. – М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2002. – 280 с.
25. Багаутдинов Ф. Процессуальное положение заявителя // Законность. – 2003. – № 1. – С. 29-30.
26. Багаутдинов Ф. Н. Обеспечение публичных и личных интересов при расследовании преступлений. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2004. – 544 с.
27. Баев О. Я. О необходимости правового механизма реагирования на новые обстоятельства уголовного дела в суде первой инстанции // Рос. юст. – 2006. – № 5. – С. 32-36.
28. Барабаш А. С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление. – СПб.: Изд-во “Юрид. центр Пресс”, 2005. – 257 с.
29. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
30. Бегма А. Окремі питання цивільного позову в кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 8. – С. 149-152.
31. Безнасюк А., Абабков А. Государственная защита лиц, содействующих уголовному судопроизводству // Рос. юст. – 1997. – № 8. – С. 38-40.
32. Белкин А. Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 429 с.
33. Берова Д. М. Возмещение вреда как условие прекращения уголовного преследования (дела) в порядке, предусмотренном статьей 25 УПК // Рос. следователь. – 2005. - № 6. – С. 5-8.
34. Бирюков Н. Проблемы практики применения особого порядка принятия судебного решения // Рос. судья. – 2005. - № 4. – С. 18-22.
35. Бірюкова А. М. Деякі питання участі захисника при попередньому розгляді справи // Адвокат. – 2003. - № 5. – С. 16-17.
36. Бобечко Н. Р. Перегляд судових рішень в порядку виняткового провадження: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Київ, 2004. – 20 с.
37. Бобечко Н. Р. Попередній розгляд кримінальної справи судом апеляційної інстанції // Вісн. Верх. Суду України. – 2—7. - № 2 (78). – С. 38-42.
38. Божьев В. П. Потерпевший в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Всесоюзный институт юридических наук. - М., 1963. – 18 с.
39. Божьев В. Обеспечение прав потерпевшего в стадии судебного разбирательства // Сов. юст. – 1972. - № 1. – С. 18-19.
40. Божьев В. Процессуальный статус потерпевшего // Рос. юст. – 1994. – № 1. – С. 47-49.
41. Божьев В. Предпосылки обеспечения интересов потерпевшего в уголовном процессе // Законность. – 2005. - № 11. – С. 5-11.
42. Бойко В. П. Заборона “повороту на гірше” в судових стадіях кримінального процесу України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львівський державний університет імені Івана Франка. – Львів, 1997. – 24 с.
43. Бояринцев В. Н. Соотношение публичности и диспозитивности в советском судебном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09; 12.00.03/ Институт государства и права АН СССР. - М, 1987. – 20 с.
44. Бояров С. Отказ прокурора от обвинения // Уголовное право. – 2005. - № 4. – С. 58-59.
45. Брусницын Л. В. Потерпевший: уголовно-процессуальные аспекты // Гос. и право. – 1995. - № 9. – С. 67-70.
46. Брусницын Л. В. Обеспечение безопасности лиц, содействующих уголовному правосудию: российский, зарубежный и международный опыт ХХ века (процессуальное исследование). – М.: ООО Изд-во “Юрлитинформ”, 2001. – 400 с.
47. Брусницын Л. Потерпевшие и свидетели под псевдонимом: национальное законодательство и прецеденты Европейского суда по правам человека // Уголовное право. – 2002. – № 2. – С. 125-127.
48. Брусницын Л. Обеспечение безопасности участников процесса: возможности и перспективы развития УПК // Рос. юст. – 2003. – № 5. – С. 48-50.
49. Брусницын Л. К обеспечению прав жертв преступлений в досудебных стадиях // Уголовное право. – 2004. – № 1. – с. 58-60.
50. Брусницын Л. Псевдонимы в уголовном процессе // Законность. – 2005. - № 2. – С. 15-17.
51. Бринцев В. Д., Мірошниченко Т. М. Проблеми доказування у кримінальному процесі. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – 76 с.
52. Брынцев В. Д., Чернухин В. Г. Защита прав и законных интересов человека в уголовном судопроизводстве (судебные прецеденты, комментарии практики, образцы процессуальных документов). – Х.: «Ксилон», 2000. – 420 с.
53. Будякова Т. П. Индивидуальность потерпевшего и моральный вред. – СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2005. – 249 с.
54. Бурданова В. С. Поиски истины в уголовном процессе. – СПб: Изд-во “Юрид. центр Пресс”, 2003. – 262 с.
55. Бурсакова М. С., Шамардин А. А. К вопросу о правовой природе особого порядка судебного разбирательства и проблемах его совершенствования // Рос. судья. – 2005. - № 10. – С. 13-16.
56. Вандышев В. В. Изучение личности потерпевшего в процессе расследования: Учебное пособие.. – Л.: ВПУ МВД СССР, ЛВК МВД СССР, 1989. – 92 с.
57. Васильев А. Защита прав на неприкосновенность жилища лицом, у которого производится обыск // Законность. –2005. - № 3. – С. 55-57.
58. Ващук Б. Л. Предмет доказування в цивільному позові у кримінальному процесі: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львівський національний університет імені Івана Франка. - К., 2007. – 20 с.
59. Ведищев Н. П. Возобновление производства по уголовному делу ввиду новых или вновь открывшихся обстоятельств. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2003. – 256 с.
60. Вернидубов І. Потерпілий у кримінальному процесі // Рад. право. – 1991. - № 4. – С. 48-49.
61. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула: Автограф, 2000. – 464 с.
62. Волочай С. О моральном вреде глазами эксперта: мифы и реальность, практика и стереотипы // Юридична практика. – 19 октября 2004г. – № 42 (356). - С. 28-29.
63. Ворожцов С. Принципы кассации по новому УПК // Рос. юст. – 2002. - № 12. – С. 14-16.
64. Вороновський Л. Реалізація прав потерпілого у кримінальному процесі // Прокуратура, людина, держава. – 2004. - № 3 (33). – С. 96-100.
65. Воскобитова Л. А. Проблемы обеспечения потерпевшему доступа к правосудию при возбуждении уголовного дела или его прекращении // Вестник российской правовой академии. – 2004. - № 3. – С. 56-59.
66. Восстановительное правосудие / Под. ред. И. Л. Петрухина. – М., 2003. – 196с.
67. Выдря М. М. Участники судебного разбирательства и гарантии их прав: Учебное пособие. – Краснодар: Кубанск. гос. ун-т, 1979. – 102 с.
68. Вирок апеляційного суду Черкаської області у справі № 1-7/2004 від 24. 03. 2004 р. // Юридична газета. - 20 січня 2005 р. - № 24.
69. Газетдинов Н. И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1990. – 96 с.
70. Галушко Д. М. Проблемы жертвы в науках уголовно-правового цикла // Труды Моск. гос. юрид. акад.: Сб. статей. – М. - 2002. – № 9. – С. 148-161.
71. Герасимчук О. Захист прав потерпілого при зміні та відмові прокурора від обвинувачення // Вісн. Акад. прокуратури України. – 2006. – № 4. – С. 80-85.
72. Головко Л. В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 544 с.
73. Голубев К. И., Нарижний С. В. Компенсация морального вреда как способ защиты неимущественных благ личности. – СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2000. – 295 с.
74. Гончарук В. Право на компенсацію моральної (немайнової) шкоди // Юрид. вісник України. – 12-18 листопада 2005р. - № 45. – С. 12.
75. Горобец В. О соблюдении интересов правосудия при отказе государственного обвинителя от обвинения // Уголовное право. – 2006. - № 1. – С. 77-78.
76. Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Элькинд П. С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1978. – 304 с.
77. Гошовський М. І. Характер і розмір шкоди, завданої злочином, як елемент предмета доказування в кримінальному процесі України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львівський державний університет ім. Івана Франка. – Львів, 1997. – 24 с.
78. Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
79. Гриненко А. Потерпевший должен иметь не меньше процессуальных прав, чем обвиняемый // Рос. юст. – 2002. - № 9. – С. 51-52.
80. Гричаниченко А. Проблемы особого порядка судебного разбирательства в судебной практике и пути ее решения // Уголовное право. – 2005. - № 4. – С. 62-64.
81. Громов Н. А. Вновь открывшиеся обстоятельства в уголовном процессе.- М.: Спарк, 1999.- 220 c.
82. Громов Н. А., Ивенский А. И., Тихонов А. К. Участие сторон в собирании доказательств // Следователь. – 2003. - № 8. – С. 15-21.
83. Грошевой Ю. М. Освобождение от уголовной ответственности в стадии судебного разбирательства: Учебное пособие. – Харьков: Юрид. ин-т, 1979. – 84 с.
84. Грошевий Ю. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісн. Акад. правових наук України. – 1998. - № 13. – С. 125-131.
85. Грошевий Ю. Кримінально-процесуальні аспекти “малої судової реформи” // Вісн. Акад. правових наук України. – 2001. – № 4 (27). – С. 175-183.
86. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісн. Акад. правових наук України. До 10-річчя Академії правових наук України. – 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). – С. 686-698.
87. Грошевий Ю. М., Стахівський С. М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272с. (Серія: Процесуальні науки).
88. Губська О. А. Відшкодування шкоди потерпілому від злочину під час закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 2. – С. 93-94.
89. Гузела М. Проблеми відшкодування заподіяної злочином шкоди в кримінальному судочинстві: реальність та перспективи // Вісн. Львівськ. ун-ту. Серія юридична. Вип. 37. – 2002. – С. 499-504.
90. Гурджі Ю. О. Проблеми правового становища жертви злочину в кримінальному судочинстві // Вісн. Верх. Суду України. – 1999. - № 4 (14). – С. 42-45.
91. Гурджі Ю. О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Одеса, 1999. – 276 с.
92. Гурджі Ю. О. Процесуальний статус особи, взятої під захист у кримінальному процесі // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 2003. - № 1. – С. 197-203.
93. Гуреев П. П. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1961. – 95 с.
94. Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. - 2-е изд., доп. и испр. – М.: Изд-во «Зерцало-М», 2002. – 528 с.
95. Даев В. Г. Применение исковой формы защиты права в советском уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Дальневосточный государственный университет. – Ленинград, 1967. – 18 с.
96. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящейся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002г. - СПб.: Изд-во “Юрид. центр Пресс”, 2004. – 1072 с.
97. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью, принята Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН 40/34 от 29 ноября 1985г. // Сыроед Т. Л. Права жертв преступлений: Международные стандарты и национальное законодательство. – Х.: Эспада, 2002. – С. 152-158.
98. Демченко Е. В. Участие потерпевшего и его представителя в доказывании: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Московская государственная юридическая академия. – Москва, 2001. – 20 с.
99. Джига М., Михайленко О. Права та суть потерпілого в системі учасників кримінального процесу // Вісн. прокуратури. – 2006. - № 4 (58). – С. 63-68.
100. Дикарев И. Обеспечение прав потерпевшего, гражданского истца и гражданского ответчика при ознакомлении с материалами уголовного дела // Законность. – 2004. - № 12. – С. 35-36.
101. Динер А. А., Мартыняхин Л. Ф., Сенин Н. Н. Апелляционное производство в российском уголовном процесе: Науч.-практ. пособие / Под общ. ред. Л. Ф. Мартыняхина. – М.: Юристъ, 2003. – 112 с.
102. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / Под ред. В. А. Власихина. – М.: Юристъ, 2000. – 272 с.
103. Дорошков В. В. Мировой судья: Исторические, организационные и процессуальные аспекты деятельности. – М.: НОРМА, 2004. – 320 с.
104. Дорошков В. В. Особый порядок принятия судебного решения при согласии обвиняемого с предъявленным ему обвиненим // Рос. судья. – 2004. - № 9. – С. 32-36.
105. Дроздов О. М. Джерела кримінально-процесуального права: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Харків, 2004. – 232 с.
106. Дроздов О. Правове регулювання відносин щодо забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства в Україні // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - № 11 (41). – С. 76-87.
107. Дроздов О. Правове регулювання призначення та проведення судових експертиз у кримінальному судочинстві // Вісн. прокуратури. – 2006. - № 3 (57). – С. 90-96.
108. Дроздов О., Гутнік В. Правове регулювання звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим в сфері кримінального судочинства // Юрид. журнал. – 2006. - № 6. – С. 57-62.
109. Дубинский А. Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования: Учебное пособие. – Киев: Киевская высшая школа, 1975. – 132 с.
110. Дубовик Н. “Сделка о признании вины” и “особый порядок”: сравнительный аналіз // Рос. юст. – 2004. - № 4. – С. 52-53.
111. Дубривный В. А. Потерпевший на предварительном следствии в советском уголовном процессе. – Саратов: Приволжск. кн. изд-во, 1966. – 100 с.
112. Дудковский П., Митрохин Н. Потерпевший – активный участник предварительного следствия // Соц. законность. – 1977. - № 3. – С. 28-30.
113. Европейская конвенция «О компенсации ущерба жертвам насильственных преступлений» от 24 ноября 1983г. // Сыроед Т. Л. Права жертв преступлений: Международные стандарты и национальное законодательство. – Х.: Эспада, 2002. – С. 218-222.
114. Епихин А. Ю. Обеспечение безопасности личности в уголовном судопроизводстве. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юрид. центр Пресс», 2004. – 331 с.
115. Жигалов А. Необхідність вдосконалення правового захисту потерпілого у кримінальному процесі // Юрид. вісник Украни.– 21-27 травня 2005р. - № 20. – С. 9.
116. Жогин Н. В., Фаткуллин Ф. Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М.: Изд-во “Юр. лит.”, 1965. – 368 с.
117. Задорожній В. Обвинувачення підтримує потерпілий // Юридичний вісник України. – 3-9 липня 2004. - № 27. – С. 1, 8.
118. Всеобщая декларация прав человека, принята Резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН 217 А (III) от 10 декабря 1948г. // Международная защита прав человека: Документы и комментарии. – Харьков: ООО “Синтекс, ЛТД”, 1998. – С. 8-16.
119. Закон Норвегії “Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів” від 20 квітня 2001р. № 13 / http: //www. chtivo. ru / chtivo.
120. Закон Республіки Кіпр “Про надання відшкодування жертвам насильницьких злочинів” / http: //cypruslaw. narod. ru.
121. Закон РФ “О государственной защите потерпевших, свидетелей и иных участников уголовного судопроизводства” от 20 августа 2004 г.
122. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року (із змінами, внесеними згідно із Законами № 1642-III від 06. 04. 2000, ВВР, 2000, № 27, ст. 213; № 3047-III від 07. 02. 2002, ВВР, 2002, № 29, ст. 194; № 676-IV від 03. 04. 2003, ВВР, 2003, № 28, ст. 214) / http: // zakon. rada. gov. ua.
123. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. (із змінами, внесеними згідно із Законами від 10. 01. 2002, від 07. 02. 2002, від 11. 07. 2003) / http: // zakon. rada. gov. ua.
124. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ / http: // zakon. rada. gov. ua.
125. Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р. / http: // zakon. rada. gov. ua.
126. Закон Фінляндії “Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів” (935/1973) / http: //www. faror. com / uu.
127. Застосування кримінально-процессуального законодавства, що передбачає захист прав потерпілого (за матеріалами узагальнення судової практики) // Вісн. Верх. Суду України. – 1999. - № 1 (11). – С. 25-36.
128. Зауваження Венеціанської комісії на проект Кримінально-процесуального кодексу України.
129. Захаров Д. О. Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 20 с.
130. Зеленецкий В. С. Отказ прокурора от государственного обвинения: Учебное пособие. – Харьков: Юрид. ин-т, 1979. – 116 с.
131. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела. — Харьков: Изд-во “КримАрт”, 1998. – 340 с.
132. Зеленин С. Потерпевший в состязательном процессе // Рос. юст. – 2001. - № 3. – С. 48-49.
133. Зеленин С. Р. Значение мнения потерпевшего при отказе прокуратуры от обвинения // Журнал российского права. – 2002. – № 5. – С. 97-103.
134. Землянська В. Запровадження медіації у кримінальне судочинство України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - № 6 (36). – С. 107-111.
135. Землянухин А. В. Отказ от обвинения в системе уголовно-процессуальных актов: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Саратовская государственная академия права». – Саратов, 2005. – 26 с.
136. Зилалиев Д. Т. Отказ в возбуждении уголовного дела как фактор, блокирующий доступ потерпевший к правосудию // Рос. следователь. - № 1. – 1999. – С. 26-29.
137. Зинатуллин З. З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1974. – 100 с.
138. Зинатуллин З. З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность (вопросы теории и практики). – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1981. – 136 с.
139. Ільковець Л, Кучинська О. Практика застосування кримінально-процесуального законодавства, що захищає права потерпілого // Право України. – 1993. – № 3. – С. 10-14.
140. “Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Примірні правила приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються”, затверджена Наказом МВС України 14. 04. 2004 р. № 400 // Офіц. вісник України. – 2004. - № 19. – Ст. 1366. – С. 341-364.
141. Инструкция «О едином порядке приема, регистрации и проверки сообщений о преступлениях в органах прокуратуры Российской Федерации», утвержденная Приказом Генерального прокурора РФ от 16 марта 2006г. № 12 // Законность. – 2006. - № 5. – С. 51-59.
142. Казаренко М. Розширення прав потерпілого – шлях до рівності сторін у процесі // Право України. – 1999. - № 12. – С. 81-82, 93.
143. Капліна О. В. Міжнародно-правові стандарти захисту прав потерпілих в кримінальному процесі: інтерпретація і проблеми імплементації в національне законодавство України // Вісн. Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. - № 1-2 (9-10). – С. 223-228.
144. Капліна О., Шило О. Удосконалення процесуального статусу потерпілого в кримінальному судочинстві України // Право України. – 2004. - № 4 (34). – С. 43-47.
145. Карнозова Л., Максудов Р., Флямер М. Восстановительное правосудие: идеи и перспективы для России // Рос. юст. – 2000. – № 11. – С. 42-44.
146. Карпов Н. С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований). – К.: МВД Украины, Национальная академия внутренних дел Украины, 2004. – 218с.
147. Катькало С. И., Лукашевич В. З. Судопроизводство по делам частного обвинения. – Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1972. – 208 с.
148. Киреева Н. Практические проблемы применения института примирения с потерпевшим // Уголовное право. – 2005. - № 5. – С. 34-37.
149. Клименко О. Я. Цивільний позов як одна із форм забезпечення слідчим відшкодування шкоди, завданої злочином: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12. 00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 18 с.
150. Ковтун Н. Н. Соотношение частных и публичных начал в уголовном судопроизводстве РФ: время выбора // Гос. и право. – 1995. - № 11. – С. 66-71.
151. Ковтун Н. Н., Александров А. С. Апелляционное производство в уголовном процессе России: проблемы и решения // Гос. и право. – 2001. - № 3. – С. 38-45.
152. Кокорев Л. Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1964. – 139 с.
153. Кокорев Л. Д., Побегайло Г. Д. Адвокат – представитель потерпевшего в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1969. – 88 с.
154. Конвенция о защите прав человека и основных свобод, принята 4 ноября 1950г. // Международная защита прав человека: Документы и комментарии. – Харьков: ООО “Синтекс, ЛТД”, 1998. – С. 66-88.
155. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Офіційне видання. – Київ: Українська правнича фундація, 1996. – 64 с.
156. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808с.
157. Концепція забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, схвалена Указом Президента України від 28 грудня 2004р. № 1560/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 52.- Ст. 3435. – С. 185-186.
158. Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 // Офіційний вісник України. – 2006. - № 19.- Ст. 1376. – С. 23-37.
159. Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, затверджена Указом Президента України від 9 червня 2006р. № 509/2006 // Адвокат. – 2006. - № 9. – С. 55-58.
160. Корнуков В. М. Теоретические и правовые основы положения личности в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Саратовский ордена Знак Почета юридический институт им. Д.И. Курского. – Х., 1987. – 35 с.
161. Корякін Р. Процесуальне значення потерпілого в ході обшуку // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. - № 4 (46). – С. 69-72.
162. Костицкий М. В. Судебно-психологическая экспертиза: Монография. – Львов: Изд-во при ЛГУ издат. объединения «Вища школа», 1987. – 144 с.
163. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005. – 18с.
164. Красиков А. Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1976. – 121 с.
165. Кривобок В. В. Діяльність прокурора по забезпеченню відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 1997. – 20 с.
166. Крикунов О. В. Психологічна експертиза потерпілого як засіб доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди // Вісн. Верх. Суду України. – 2001. - № 5 (27). – С. 46-48.
167. Крикунов О. В. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди у кримінальном упроцесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Львівський Національний університет імені Івана Франка. - Київ, 2002. – 20 с.
168. Крикунов О. Проблеми забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди // Вісн. Львівськ. ун-ту. Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. - С. 509-514.
169. Кримінальний кодекс України (станом на 1 вересня 2005 року). – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – 224 с.
170. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – 496 с.
171. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – К.: «Форум», 2003. – 940 с.
172. Кримінально-процесуальний кодекс України: Із змінами і доповненнями станом на 1 жовтня 2006р. / Упорядники В.І. Маринів, О.Г., В. Г. Шило. – Х.: Право, 2006. – 392 с.
173. Кудрявцев И. А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. - М.: Юрид. лит-ра, 1988.-224 с.
174. Курило О. М. Окремі проблеми захисту прав потерпілого, що постали у судовій практиці при зміні обвинувачення в суді під час розгляду кримінальних справ про умисні вбивства та інші суміжні злочини // Матер. наук. – практ. конф.: “Кримінально-правовова охорона життя та здоров’я особи” [Харків], 22-23 квітн. 2004р./ Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін. – К. – Х.: “Юрінком Інтер”. – 2004. – С. 207 – 211.
175. Куцова Э. Ф. Гражданский иск в уголовном процессе: Лекции для студентов юридических факультетов. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1963. – 36 с.
176. Кучинська О. П. З турботою про потерпілих // Адвокат. – 1997. – № 2. – С. 45-48.
177. Лазарева В. А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе. – Самара: Изд-во «Самарский университет», 1999. – 136 с.
178. Лазарева В. А. Теория и практика судебной защиты в уголовном процессе. – Самара: Изд-во «Самарский ун-т», 2000. – 232 с.
179. Лаптун Г. Розмір моральної шкоди має відповідати моральним та фізичним стражданням // Закон і бізнес. – 29 вересня-5 жовтня 2001р. - (№ 39). – С. 29.
180. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
181. Левченко О. В. Доказывание в уголовном процессе России: Монография. – Астрахань: Изд-во АГТУ, 2000. – 136 с.
182. Лобойко Л. М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України: Монографія. - Донецьк: Юрид. акад. МВС; Ліра ЛТД, 2004. – 216 с.
183. Лобойко Л. М. Імперативний метод кримінально-процесуального права: Монографія. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ; Ліра ЛТД. – 2005. – 196 с.
184. Логінова Н. Принцип диспозитивності в аспекті реалізації прав потерпілого // Право України. – 2006. - № 8. – С. 115-118.
185. Лотыш Т. А. Принцип состязательности и гарантии его обеспечения в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова. – М., 2003. – 18 с.
186. Лукин В. Потерпевший теперь прав // Рос. газета. – 13 апреля 2004. - № 76.
187. Лукожев Х. М. Отказ государственного обвинителя от обвинения в суде по УПК РФ // Рос. судья. – 2005. - № 8. – С. 9-13.
188. Лисенко А. М. Захист прав потерпілого в кримінальному процесі // Бюлетень Мін-ва юстиції України. – 2006. - № 5 (55). – С. 92-104.
189. Ляш А. О., Стахівський С. М. Докази і доказування у кримінальному судочинстві: Навч. посіб. / А. О. Ляш, С. М. Стахівський; За наук. ред. Ю. М. Грошевого. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 185 с.
190. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. - М.: Изд-во “Юрид. лит.”, 1967. – 200 с.
191. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – 2-е изд., испр. и дополн. - М.: Изд-во “Юрид. лит.”, 1977. – 176 с.
192. Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Юрид. цент Пресс, 2000. – 316 с.
193. Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с.
194. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
195. Маляренко В. Т. Про окремі питання касаційного перегляду кримінальних справ за новими правилами // Вісн. Верх. Суду України. – 2001. – № 4 (26). – С. 40 – 49.
196. Маляренко В. Т. Про перегляд судових рішень у кримінальних