ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ У СФЕРІ ОБОРОНИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………...……… 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-правовий аспект повноважень Кабінету
Міністрів України у сфері оборони …………………………………….
12
1.1. Зміст і структура правових основ організації оборони в Україні… 12
1.2. Історико-правовий аспект регулювання сфери оборони в Україні………………..………………………………………………....…..
30
1.3. Міжнародний досвід правового регулювання у сфері оборони…… 44
1.4. Місце і роль Кабінету Міністрів України у системі органів державної влади, які забезпечують національну оборону.…….………..
59
Висновки до першого розділу…………………………………………….. 95
РОЗДІЛ ІІ. Правовий зміст повноважень Кабінету Міністрів України у сфері оборони………….………………………………….…..
100
2.1. Поняття та класифікація повноважень Кабінету Міністрів України у сфері оборони..…………………………………………………………...
100
2.2. Військово-політичні повноваження Кабінету Міністрів України….…………….…………………………………………………….
110
2.3. Військово-адміністративні повноваження Кабінету Міністрів України……………………………………………………………………...
135
2.4. Воєнні повноваження Кабінету Міністрів України………………… 159
Висновки до другого розділу. ……………………………………………. 174
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………..…………………………….. 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………. 190
ДОДАТКИ………………………………………………………………..... 209
Додаток А: Пропозиції щодо внесення змін до деяких нормативно-правових актів………………………………………………………………
210
Додаток Б: Проект Положення про Урядову комісію з питань фінансування національної оборони, правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави…………………………………………….

214

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Забезпечення надійної й ефективної оборони – одне з найважливіших завдань будь-якої держави. В Україні процес переходу до нової системи економічних, політичних, соціальних, духовних і військово-політичних відносин в умовах глибоких змін геополітичної картини у світі, системної кризи українського суспільства, активізації спроб обмежити вплив України щодо вирішення кардинальних питань міжнародного життя, наявність комплексу внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки актуалізували проблему оборони. Виявивши ініціативу й активність у процесі роззброєння і зміцнення заходів довіри, Україна не була підтримана провідним державами світу і сама виявилася уразливою з ряду питань в оборонному відношенні.
Вітчизняне законодавство не повною мірою відображає процеси, що відбуваються в сфері оборони, недостатньо чітко регулює діяльність Кабінету Міністрів України (тут і надалі скорочення КМУ – Кабінет Міністрів України) у цій сфері, а тому потребує удосконалення.
Винятково важливими завданнями є удосконалення Закону України “Про оборону України”, який визначає повноваження КМУ в сфері оборони, приведення його у відповідність зі сталою практикою його діяльності та закріплення відповідних повноважень у Законі України “Про Кабінет Міністрів України”.
Виходячи з нових аспектів оборонних завдань і новизни вітчизняних правових інститутів, у дисертації аналізується досвід правового регулювання суспільних відносин у сфері оборони у ряді країн, що близькі до України за системами державного правління, характером і змістом оборонних завдань.
Оскільки повноваження КМУ визначені в законодавстві досить багатоаспектно, винятково важливим є завдання щодо визначення конкретного механізму їх реалізації.
Усе вище викладене спонукало дисертанта звернутися до теоретичного аналізу даної теми.
Слід також зазначити, що спеціального дисертаційного дослідження даної теми у вітчизняній правовій науці не проводилось. Винятком є дослідження, проведенні у сфері державного управління. Так, В. О. Шамрай, аналізує стан та тенденції розвитку державного управління військовими формуваннями Воєнної організації в сучасних умовах [2]; дослідження А. В. Дуди присвячене удосконаленню функцій і структури КМУ в період адміністративної реформи [1]; В. В. Говоруха аналізує теоретичні засади та механізми державного управління цивільно-військовими відносинами в Україні [71].
У той же час сьогодні цілком очевидна необхідність подальшого вивчення повноважень КМУ в сфері оборони через винятково важливу роль органів виконавчої влади щодо формування і проведення оборонної політики української держави.
У даний час накопичено значну кількість нормативно-правового матеріалу, що характеризує практичну діяльність органів виконавчої влади України в сфері оборони. Цей матеріал належним чином не аналізувався і системно не вивчався. Комплексний аналіз предметно-практичної діяльності органів виконавчої влади, органів військового управління дозволить визначити можливі найбільш ефективні механізми реалізації правових норм, виявити існуючі прогалини, сформулювати пропозиції щодо удосконалення законодавства України у сфері оборони.
Конституційне закріплення повноважень КМУ, деталізація їх у законах та інших нормативно-правових актах, незважаючи на удавану їхню обґрунтованість і глибину, усе-таки з позицій сьогодення не вирішило всіх проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері оборони. Наприклад, уже виникли питання, що вимагають негайних відповідей сьогодні: як забезпечити збалансованість розвитку військово-силових структур і оборонно-промислового потенціалу країни; як готувати населення і територію країни до оборони в умовах розмаїття форм власності; як, коли, кому і на який час переходять в оперативне підпорядкування усі військово-силові й інші засоби оборони при виникненні воєнної загрози і т.д.
У дисертації містяться пропозиції до проекту закону “Про Кабінет Міністрів України”, щодо удосконалення Закону України “Про оборону України” та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері оборони.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено на кафедрі адміністративного права Національної академії внутрішніх справ МВС України в рамках науково-дослідних робіт 199–0046 - К “Організація-К” (“Розробка основ теорії та практики створення й управління Воєнною організацією держави”) та 201 – 0075 – К “Експеримент” (“Дослідження проблем реформування Прикордонних військ України в правоохоронну структуру (Державну прикордонну службу)” Науково-дослідного інституту Прикордонних військ України, про що свідчить акт про реалізацію результатів наукових досліджень від 3 липня 2003 року № 24.
Об`єктом дослідження є правові відносини, що виникають у процесі реалізації КМУ своїх повноважень у сфері оборони.
Предметом дослідження є закріплені у законодавстві (у праві) України: сутність оборони, місце і роль виконавчої влади у вирішенні завдань оборони, повноваження КМУ в сфері оборони, а також засоби і способи їхньої реалізації при вирішенні конкретних завдань оборони України в сучасних умовах.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукова розробка і обґрунтування поняття, сутності і змісту повноважень КМУ у сфері оборони, визначення можливих напрямків їхнього удосконалення з урахуванням потреб виконавчої влади щодо вирішення оборонних завдань.
Досягнення поставленої мети припускає вирішення таких завдань:
1. Узагальнення й аналіз концептуальних позицій вітчизняних і зарубіжних авторів з проблеми правових основ організації оборони.
2. Обґрунтування поняття повноваження КМУ у сфері оборони як самостійного, постійно діючого і найважливішого елемента правового статусу державного органу. Розробка й уточнення відповідного понятійного апарату.
3. Класифікація повноважень КМУ в сфері оборони.
4. Аналіз і узагальнення практичної діяльності КМУ щодо реалізації повноважень у сфері оборони відповідно до принципу поділу влади та існуючого законодавства.
5. Теоретичне обґрунтування конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на приведення у відповідність з положеннями Конституції України діючих нормативно-правових актів, які закріплюють повноваження КМУ в сфері оборони.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження стали такі найважливіші концептуальні підходи, як: історико-логічний і порівняльний – при вивченні становлення і відображення в нормативно-правових актах України та інших держав оборони як об'єктивно-необхідного явища, яке постійно розвивається; системно-структурний, системно-функціональний – при виявленні сутності й особливостей виконавчої влади України у вирішенні завдань оборони, а також визначенні обсягу, змісту і конкретних правових форм реалізації повноважень КМУ в сфері оборони; порівняльно-правовий та спеціально-юридичний методи – при аналізі змісту і форм вияву військово-політичних, військово-адміністративних і воєнних повноважень КМУ.
Теоретичну основу дисертації складають ідеї і праці класиків вітчизняної і закордонної правової думки, зокрема таких, як: Платона, Аристотеля, Н. Макіавеллі, І. Канта, Г. Гегеля. Велике значення для розробки проблеми мали роботи зарубіжних авторів У. Бейджхота, Ж. Веделя, Дж. Медісона та деяких інших.
Характеризуючи ступінь дослідженості проблеми, слід також зазначити, що у її розробці використані роботи таких вчених, як: В. Б. Авер’янова, Абу-Салех Асаад Камол, П. В. Бабич, Л. Ф. Бинова, З. М. Борисенко, В. В. Барабіна, І. Ф. Бінько, В. Т. Білоус, І. А. Василенко, В. К. Винниченко, Ф. В. Веніславського, М. С. Грушевського, І. Н. Глєбова, В. М. Грубова, В. В. Говорухи, О. М. Гончаренко, А. В. Дуди, О. Р. Дашковської, В. С. Кульчицького, Н. І. Кузнєцова, В. О. Косевцова, А. Е. Козлова, Б. М. Лазарєва, Н. Маркова, О. Я. Маначинського, О. М. Матвієвського, Ф. Мешкова, О. В. Мельник, Н. Г. Мішина, А. В. Міцкевича, І. В. Музики, М. І. Настюка, С. М. Нечхаєва, А. Ф. Ноздрачьова, А. Ніколаєва, Н. Р. Нижник, А. Н. Пісарєва, С. І. Пирожкова, В. М. Селіванова, Г. П. Ситник, Ю. І. Скуратова, С. А. Скворцова, С. Соколова, А. А. Соболева, Б. Ф. Старова, Б. А. Страшун, В. Г. Стрекозова, І. С. Руснак, Б. Й. Тищик, Ю. А. Тіхомірова, Б. Н. Топорнина, О. В. Феденка, В. П. Шкідченко, В. О. Шамрая, Ю. С. Шемшученко.
При написанні дисертаційного дослідження автором широко були використані Інтернет-ресурси з даної проблематики: насамперед офіційні сервери органів державної влади України, а також зарубіжних держав.
Емпіричною базою дисертації послужили реалії оборонної політики української держави, що свідчать про реалізацію повноважень КМУ в сфері оборони; контент-аналіз нормативно-правових актів, спеціальних юридичних довідникових матеріалів; результати і висновки правових досліджень і науково-дослідних робіт.
Базовими джерелами права були Конституція України, Закони України “Про основи національної безпеки України”, “Про оборону України”, а також Воєнна доктрина України. Як джерела дослідження використані правові акти Президента України, КМУ та інших державних органів, які регулюють діяльність органів виконавчої влади в сфері оборони. Теоретичну основу дослідження поповнили також конституційні та нормативно-правові акти зарубіжних держав, що регулюють діяльність урядів у сфері забезпечення національної безпеки та оборони.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослідженням поняття та змісту повноважень КМУ у сфері оборони, здійсненим з урахуванням нових ідей та тенденцій розвитку суспільних відносин у цій сфері, а також із визначенням напрямків удосконалення законодавства з цього питання. Наукова новизна визначається також досягнутими у процесі вирішення поставлених завдань положеннями, які запропоновані здобувачем особисто та містять елементи новизни, зокрема:
вперше:
• визначено поняття “повноваження КМУ у сфері оборони” як сукупність його прав та обов'язків, закріплених у Конституції та законах України, необхідних для ефективного вирішення завдань щодо забезпечення оборони держави;
• аргументована необхідність створення Урядової комісії з питань фінансування національної оборони, правоохоронної діяльності і забезпечення безпеки держави, з визначенням її функцій та повноважень;
• запропоновано авторську редакцію проектів окремих статей до Закону України “Про оборону України”;
удосконалено:
• теоретичний зміст поняття “оборона”, яке в сучасних умовах тісно пов’язано з змістом поняття “воєнна безпека”. Оборона включає не тільки захист від зовнішньої військової загрози, як це розумілося раніше, а є цілим комплексом як внутрішніх, так і зовнішніх політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших складових. Виняткову важливість останнім часом отримала правова складова оборони. Правові основи організації оборони є одним з найважливіших факторів забезпечення ефективної і легітимної оборонної політики української держави, що підтверджено вітчизняним і закордонним досвідом;
• систему принципів діяльності КМУ при реалізації своїх повноважень у сфері оборони;
• класифікацію повноважень органів виконавчої влади у сфері оборони за такими критеріями: функціональним призначенням органів виконавчої влади в цілому, КМУ зокрема; часом дії; юридичною силою; спрямованістю. Визначено, що одним із найоптимальніших критеріїв класифікації повноважень органів виконавчої влади у сфері оборони є “спрямованість їхньої діяльності на регулювання суспільних відносин”. На цій основі повноваження КМУ систематизовані та проаналізовані за трьома групами: військово-політичні, військово-адміністративні і воєнні;
• правовий зміст понять “функції”, “повноваження”, і “компетенція” органів виконавчої влади України у сфері оборони. Під “функціями” органу виконавчої влади слід розуміти напрямки, сфери діяльності державного органу, під “повноваженнями” - його основні права й обов'язки, за допомогою яких реалізуються функції, а “компетенцію” розглядати як сукупність функцій і конкретних повноважень щодо певних предметів відання;
набули подальшого розвитку:
• наукові положення про те, що принципово нові підходи і механізми до вирішення завдань оборонної політики КМУ можна реалізовувати тільки в єдиному пакеті взаємопов'язаних правових актів: Конституція, Закон України “Про Кабінет Міністрів України”, “пакет” законів з військових питань; а також про необхідність законодавчого розмежування повноважень та відповідальності вищих органів державної влади у сфері оборони.
Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість проведеного дослідження, на думку автора, полягає у тому, що його зміст і результати, сформульовані на їхній основі висновки і пропозиції створюють певну теоретичну базу для подальшої правової наукової розробки проблеми повноважень КМУ в оборонній сфері. Крім того, пропозиції і рекомендації, що стосуються власне повноважень КМУ, а також більш чіткого і предметного розмежування сфери компетенції в діяльності органів державної влади, Президента України та КМУ в оборонній сфері можуть бути використані для удосконалення і збагачення українського законодавства, підвищення ефективності механізму реалізації повноважень КМУ при вирішенні завдань оборонної політики. Результати дослідження можуть бути використанні у своїй практичній діяльності органами виконавчої влади, а також органами військового управління.
Матеріали дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін “Правові засади діяльності органів з охорони державного кордону”, “Теорія держави та права”, “Конституційне право України”, “Адміністративне право” у навчальному процесі Національної академії Прикордонних військ України, що підтверджено актом про реалізацію результатів наукових досліджень від 7 липня 2003 року № 1697. Висновки і положення дисертації використані у науково-дослідних роботах 199–0046 – К “Організація-К” (“Розробка основ теорії та практики створення й управління Воєнною організацією держави”) та 201–0075–К “Експеримент” (“Дослідження проблем реформування Прикордонних військ України в правоохоронну структуру (Державну прикордонну службу)” Науково-дослідного інституту Прикордонних військ України (акт про реалізацію результатів наукових досліджень від 3 липня 2003року № 24).
Викладені в дослідженні положення можуть послужити ґрунтовним і конкретним матеріалом для створення й удосконалення навчальних програм і тематичних планів навчальних дисциплін, що вивчаються у вищих військових навчальних закладах військово-силових відомств України.
Апробація результатів дисертації проводилась на міжнародній науково-практичній конференції у Юридичній академії МВС України (м. Дніпропетровськ) “Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід” 17 жовтня 2003 року; на міжнародній науковій конференції молодих вчених на юридичному факультеті Хмельницького інституту регіонального управління і права “Молодь у юридичній науці” 14-15 листопада 2003 року; на науково-теоретичних конференціях у Національній академії Прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького: “Проблеми теорії та історії держави і права в умовах перехідного суспільства” 22 травня 2002 року та “Актуальні питання теорії та історії держави і права в умовах розбудови сучасної держави” 30 травня 2003 року; обговорювались на розширених засіданнях кафедр адміністративного права Національної академії внутрішніх справ МВС України (2003 р.) та теорії й історії держави і права Національної академії Державної прикордонної служби України (2001 – 2002 р.р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження були опубліковані у шести статтях, чотири з них у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та були предметом доповідей на чотирьох науково-практичних та наукових конференціях.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати такі основні висновки з теми дисертації:
1. Перехід України до нових соціально-економічних, політичних і духовних відносин, що супроводжується глибокою системною кризою, поширення спроб ослаблення військово-політичних позицій нашої держави на міжнародній арені вимагає особливих зусиль зі створення і підтримки ефективної системи оборони. В Україні історично склалося так, що оборона носила і носить вимушений, необхідний характер. У даний час не можна виключити варіант, відповідно до якого подальше вирішення проблем оборони буде розвиватися в умовах посилення мілітаризації міжнародних відносин. Це обумовлено: по-перше, відносно успішним застосуванням військової сили міжнародних центрів сили проти Іраку та Югославії; по-друге, тим, що поступово набирають обертів процеси поширення ядерної зброї й інших засобів масового ураження; по-третє, активізацією діяльності терористичних угрупувань та втягуванням у антитерористичну кампанія все більшого кола держав. Таким чином, частково військова сила повертається в розряд найбільш дієвих інструментів політики, наявність якої виступає гарантом безпеки.
Найважливіша роль у формуванні і реалізації оборонної політики в Україні, як і в будь-якій іншій демократичній державі, належить уряду. Відповідно до Конституції, Закону України “Про оборону України” і ряду інших нормативно-правових актів КМУ має досить широкі повноваження. Разом з тим, аналіз законодавства України дав підстави зробити висновок про те, що конституційно-правова модель закріплення повноважень КМУ у сфері оборони може бути удосконалена.
2. Встановлено, що в сучасних умовах нового наповнення набув теоретичний зміст поняття “оборона”, який тісно пов’язаний зі змістом поняття “воєнна безпека”, разом з тим за об’ємом ці поняття різні. Сьогодні оборона включає не тільки захист від зовнішньої військової загрози, як це розумілося раніше, а є цілим комплексом як внутрішніх, так і зовнішніх політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших складових.
3. Виняткову важливість останнім часом отримала правова складова оборони. Нами аргументується, що саме право є основним засобом для врівноважування використання несилових (політичних) і воєнно-силових методів вирішення завдань оборони. Сьогодні необхідно невідкладно приступити до формування системного правового поля у сфері оборони, яке б чітко визначало обсяг повноважень КМУ і дозволяло б забезпечити скоординовані дії різних інститутів держави з питань оборони. Основним елементом цього правового масиву має стати Закон України “Про Кабінет Міністрів України”. Разом з тим, принципово нові підходи і механізми до вирішення завдань оборонної політики КМУ можна реалізовувати тільки в єдиному пакеті взаємопов'язаних правових актів - Конституція, Закон України “Про Кабінет Міністрів України”, “пакет” законів з військових питань.
4. За роки незалежності в Україні накопичено значну масу нормативного матеріалу щодо регламентації суспільних відносин у сфері оборони. Досі вони системно не аналізувались. Нормативно-правові акти, які складають правову основу організації оборони, доцільно класифікувати за трьома рівнями: загальнодержавний; військово-адміністративний та рівень, орієнтований на забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців та членів їх сімей.
5. Історико-правовий аналіз питань правового регулювання сфери оборони дав підстави зробити висновок про те, що попередня історія розвитку української державності, на жаль, не залишила нам стійких і розвинутих традицій щодо цього питання. Концентрація повноважень стосовно сфери оборони в одного органу державної влади; декларування питань оборони кількома нормами у вищих законодавчих актах не забезпечувало дійсного правового регулювання діяльності воєнної організації держави, сфери оборони та військового будівництва держави. Фактична регламентація основних питань оборони держави підзаконними актами, які мали вузьковідомчий характер, не співвідносились із законодавством країни, не були зв'язані в єдину логічну структуру, призвели до того, що діяльність Збройних Сил, регульована подібними підзаконними актами, знаходилася практично поза суспільним контролем.
6. Виходячи з нових аспектів оборонних завдань і новизни вітчизняних правових інститутів, важливим є вивчення та раціональне використання досвіду правового регулювання суспільних відносин у сфері оборони у ряді країн, що близькі до України за системами державного правління, характером і змістом оборонних завдань. Внаслідок аналізу закордонного досвіду правових основ організації оборони виокремлюються такі прогресивні моменти правового регулювання даної сфери: конституційне закріплення принципу поділу влад; правова фіксація повноважень органів законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері оборони, наділення їх реальними механізмами стримувань та противаг; узгодженість підзаконних правових актів з актами, що мають вищу юридичну силу; чітка регламентація повноважень державних органів у період введення воєнного чи надзвичайного стану; розмежування питань загального від адміністративного та оперативного управління збройними силами з боку державних органів; ліквідація паралелізму та дублювання у діяльності державного механізму; правова регламентація таких питань, як: використання Збройних Сил не за призначенням та залучення цивільних осіб для потреб оборони; нормативне закріплення практики, згідно з якою концептуальні документи у сфері оборони підлягають затвердженню парламентом; чітке визначення на законодавчому рівні підстав юридичної відповідальності вищих державних органів (уряду, зокрема) (посадових осіб) щодо питань розробки і реалізації оборонної політики; узгодженість законодавчого визначення назви Збройних Сил з їх функціональним призначенням.
7. КМУ, здійснюючи виконавчу владу в Україні, займає особливе місце в системі органів державної влади і вирішенні завдань оборони. Доведено, що уряд обділений реальними механізмами стримувань та противаг. Поділ державної влади в Україні має ряд особливостей. Головна з них – Президент України виведений із системи поділу влади і відповідно до Конституції України наділений значним обсягом владних повноважень, включаючи і повноваження у сфері оборони. У зв'язку з цим для ефективного керівництва і управління обороною аргументована необхідність розмежування компетенції Президента України та КМУ у сфері виконавчої влади є досить актуальною.
8. Визначено, що особливістю вітчизняної системи виконавчої влади є її громіздкість і розгалуженість (баготофункціональність). Це суттєво ускладнює прийняття швидких і нестандартних рішень у сфері оборони. Вона припускає створення ряду рівнів міжвідомчих “змичок”, як різних допоміжних органів при урядові і главі держави. З цього приводу існують резерви для її реорганізації і реформування. І особливо це стосується більш чіткого визначення на законодавчому рівні компетенційних повноважень КМУ.
9. Залежно від причетності до вирішення завдань у сфері оборони центральні органи виконавчої влади запропоновано згрупувати на основні – діяльність їх прямо пов’язана з вирішенням питань оборони. Керівники цих органів є членами Ради національної безпеки і оборони України. Інші, що беруть участь у вирішенні завдань забезпечення оборони за напрямками їхньої діяльності. Другу групу можна розділити на декілька підгруп: по-перше, це міністерства та відомства, сфера діяльності яких торкається проблем економічної безпеки. До їхніх повноважень належать права та обов’язки щодо участі у підготовці Державного бюджету, у тому числі й оборонного, контролю за його виконанням, координації експорту й імпорту, у тому числі й експорту зброї, сприяння економічній діяльності вітчизняних фірм за кордоном. До другої підгрупи можна віднести центральні органи виконавчої влади, які займаються питаннями, що безпосередньо впливають на стан обороноздатності країни. У їхній компетенції знаходяться питання розробки військової і військово-технічної політики держави, політики закупки озброєння, його розробки і виробництва, створення резервів на випадок війни, організації і проведення конверсії. У третю підгрупу входять міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до функцій яких належить вирішення питань забезпечення екологічної безпеки й охорони здоров'я населення. Ці центральні органи виконавчої влади вирішують питання, пов'язані з розробкою і здійсненням соціальної політики держави, і в такий спосіб впливають на стан оборони та внутрішньої безпеки країни.
10. Через відсутність закону “Про Кабінет Міністрів України” та не закріплення у Конституції України яких-небудь спеціальних принципів діяльності КМУ проведена класифікація принципів діяльності уряду у сфері оборони та розкрито їх юридичний і політико-правовий зміст. Виходячи зі сфери правового регулювання й сфери застосування принципу організації і забезпечення оборони, їх можна класифікувати за двома основними групами: перша група – принципи діяльності КМУ у сфері оборони всередині країни; друга група – принципи, що визначають діяльність КМУ на міжнародній арені. До першої групи відносяться принципи правової держави: “Дозволено лише те, що прямо передбачено законом”, принцип поділу влади та верховенства права. До числа найважливіших принципів міжнародного права, другої групи, відносяться принципи: мирного співіснування, незастосування сили і погрози силою, територіальної цілісності держав, мирного вирішення міжнародних суперечок та невтручання.
11. З позиції теми дослідження аргументується, що “повноваження”, “компетенцію” і “функції” слід розглядати як самостійні елементи (риси) правового статусу органу виконавчої влади. При цьому можна вважати вірною і цілком прийнятною позицію, відповідно до якої під “функціями” державного органу виконавчої влади варто розуміти напрямки, сфери діяльності державного органу, під “повноваженнями” - його основні права та обов'язки, за допомогою яких реалізуються функції, а “компетенцію” розглядати як сукупність функцій і конкретних повноважень щодо певних предметів відання. Такий підхід дає можливість: створити ефективні механізми правового регулювання суспільних відносин, у тому числі й у сфері оборони; розмежувати повноваження вищих органів державної влади України в залежності від їхнього функціонального призначення; проаналізувати коло і сутність кожного окремо взятого повноваження з точки зору завдань, що стоять перед державним органом; оцінити дії і рішення вищого органу виконавчої влади з позицій їхньої відповідності праву і закону.
12. Визначено повноваження КМУ в сфері оборони як сукупність нерозривно пов'язаних і взаємообумовлених, закріплених у Конституції та законах України прав і обов'язків, необхідних для ефективного вирішення завдань щодо забезпечення оборони держави, які носять об'єктивний і постійно діючий характер, тому що обумовлені об'єктивною потребою оборони держави та реально існуючими зовнішніми та внутрішніми загрозами.
13. З метою більш поглибленого і всебічного аналізу повноважень КМУ в оборонній сфері проведена їх класифікація. Для класифікації повноважень обрані такі критерії: функціональне призначення органів виконавчої влади в цілому, КМУ зокрема (виконавчі, розпорядчі і контрольні повноваження); за часом дії (постійні і тимчасові (виняткові)); за юридичною силою (ті, що наділенні вищою юридичною силою внаслідок їхнього закріплення в Основному Законі України та інші, тобто ті, що закріплені в інших нормативно-правових актах); за спрямованістю. Визначено, що одним із найоптимальніших критеріїв класифікації повноважень органів виконавчої влади у сфері оборони є спрямованість їхньої діяльності на регулювання суспільних відносин. Для того щоб класифікувати повноваження КМУ у сфері оборони за останнім критерієм, виділяються сфери його діяльності в даній галузі: військово-політична, військово-адміністративна і власне воєнна сфера. Виходячи з норм права, які містяться в Конституції Україні, інших нормативно-правових актах, а також переважної направленості практичної діяльності державних органів виконавчої влади у сфері оборони повноваження КМУ можна звести до повноважень трьох груп: військово-політичні, військово-адміністративні і власне воєнні повноваження.
14. Обсяг і зміст повноважень КМУ в сфері оборони визначається характером і змістом покладених на нього завдань. Конкретно це знаходить вираження у функціях КМУ. Звідси випливає висновок, що вони носять виконавчо-розпорядчий характер та за своєю суттю є правозастосовчими, законовиконавчими та зводяться в основному до поточного управління. Вони носять оперативний характер і мають на меті вирішення багатьох конкретних питань планування, фінансування, обліку і контролю у сфері оборони.
15. КМУ з метою реалізації управлінських функцій здійснює розпорядчу діяльність як орган, що володіє владними повноваженнями. Для реалізації розпорядчих функцій КМУ наділяється повноваженнями щодо здійснення координації та контролю за діяльністю міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на які покладений обов’язок щодо вирішення питань оборони, а також органів військового управління. З цього приводу запропоновано нормативно закріпити та деталізувати повноваження уряду щодо керівництва і координації діяльності підвідомчих йому органів виконавчої влади.
16. КМУ реалізує свої повноваження у сфері оборони за допомогою участі в законотворчому процесі, контролю за діяльністю міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з питань нормотворчості. З метою реалізації у військово-політичній практиці положень Конституції, законів України і указів Президента України, що регулюють суспільні відносини у сфері оборони, КМУ здійснює нормотворчу діяльність. КМУ у рамках реалізації свого повноваження щодо подання Верховній Раді України проекту Державного бюджету України і забезпечення його виконання активну участь бере у розробці актів законодавства що регулюють сферу військових відносин. Це знаходить вираження у розробці та експертизі концептуальних документів, планів військового будівництва і реформування Збройних Сил, державних програм і планів розвитку оборонного промислового комплексу, конкретних видів зброї і військової техніки. У зв'язку з цим аргументується пропозиція законодавчого закріплення положення, згідно, з яким акти такого роду підлягають експертизі КМУ в обов’язковому порядку.
17. З метою забезпечення відповідальності за проведення підготовчих заходів щодо реалізації військово-політичних повноважень нами аргументовано необхідність створення Урядової комісії з питань фінансування національної оборони, правоохоронної діяльності і забезпечення безпеки держави.
18. Аналіз військових повноважень КМУ дає підстави зробити висновок про досить обмежене коло воєнних повноважень у сфері оборони. Разом з тим, як показує сучасний вітчизняний і закордонний досвід, особливу значимість в організації і здійсненні заходів у сфері оборони набувають саме органи виконавчої влади і безпосередньо уряд. У цьому плані запропоновано переглянути воєнні повноваження органів державної влади у сфері оборони з метою їх перерозподілу, усунення зайвої концентрації воєнних повноважень у одних державних органів і, відповідно, нестатку даних повноважень в уряду. Необхідне невідкладне правове закріплення кола повноважень КМУ в умовах “воєнного стану”. Це обумовлено тим, що у законодавстві України ще немає чіткого юридичного механізму, який би визначив коло і зміст цих повноважень.
Основні теоретичні висновки отримані в результаті дослідження повноважень КМУ у сфері оборони, дозволяють зробити практичні пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства:
1. Щодо Закону України “Про оборону України” (Відомості Верховної Ради, 2000, N 49, ст.420):
- Частину 3 статті 1, де визначаються кваліфіковані дії, які слід розцінювати, як “збройну агресію”, доповнити пунктом “бомбардування збройними силами держави території іншої держави застосування будь-якої зброї однією державою проти території іншої держави, навіть якщо воно не супроводжується вторгненням збройних сил”.
У цій же статті конкретизувати такі категорії, як “збройний напад”, “застосування збройної сили”, “анексія”, “бомбардування”, “підстави для оголошення війни”, “підстави для виконання союзницьких зобов'язань в сфері колективної оборони” за часом, ступенем інтенсивності та масштабом застосування;
- частину 2 статті 2 викласти, в такій редакції: “оборона держави організується та здійснюється згідно з Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України та відповідними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”. Викладення даної норми у такому контексті на перше місце поставить правове регулювання в сфері оборони;
- у статті 9 повноваження КМУ класифікувати на військово-політичні, військово-адміністративні і воєнні;
- у частині 17 статті 9 замінити слово “законів”, на “законодавства”, що охоплює не тільки закони, а також і укази Президента, постанови КМУ, інші правові акти, які регулюють дану сферу та реалізація яких покладена на КМУ;
- закріпити правовий механізм відшкодування збитків, завданих громадянам та юридичним особам внаслідок здійснення заходів направлених на забезпечення оборони та національної безпеки не тільки в особливий період, а й у мирний час. Оскільки юридичні особи та громадяни також можуть нести витрати в зв'язку з виконанням законодавства, наприклад щодо забезпечення прав і свобод військовослужбовців, або надання пільг військовослужбовців;
- у зв'язку з розширенням миротворчої функції Збройних Сил, інших військових формувань необхідно закріпити повноваження КМУ щодо регулювання питань, пов'язаних із проходженням військовослужбовцями військової служби за контрактом на територіях інших держав при врегулюванні конфліктів, а також при організації заходів щодо надання гуманітарної допомоги.
2. Щодо Закону України “Про Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” (Відомості Верховної Ради. – 1992. - N 29. - ст.397):
- Статтю 4. “Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Конституція України, цей Закон, постанови Верховної Ради України, інші законодавчі акти України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, військові статути Збройних Сил України” викласти у такій редакції: “Діяльність внутрішніх військ організовується у відповідності з Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, статутами Збройних Сил України, правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України”.
3. Щодо Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради. – 2002. - N 3-4. - ст.27):
- Закріпити порядок тимчасового (епізодичного) використання земель (територій) для проведення навчань і інших заходів, пов'язаних з потребами оборони, без вилучення земельних ділянок у землевласників, землекористувачів і орендарів, та механізму компенсації останнім збитків.
1. Щодо Закону України “Про правовий режим воєнного стану” (Відомості Верховної Ради. – 2000. - N 28. - ст. 224):
- чітко визначити місце та роль Кабінету Міністрів України у період введення режиму воєнного стану.
2. Щодо Регламенту Верховної Ради України (Відомості Верховної Ради – 1994. - № 35. - ст. 338):
- у частині 2 статті 6.3.1 “Стосовно законопроектів і пропозицій, зазначених в ч. 2 ст. 6.2.7, головна комісія і постійна комісія з питань бюджету на спільному засіданні приймають рішення щодо повноти їх фінансового обґрунтування і забезпечення. З цього питання комісії можуть запросити висновок Уряду України, а також внести свої пропозиції та обґрунтування”, слово “можуть” замінити словом “зобов’язані”.
6. Щодо Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 915 (Офіційний Вісник України. – 2000. - № 24):
- у п. 12 розділу УІІІ, де закріплено, що “Проект Державного бюджету України на наступний рік, розроблений Мінфіном, вноситься до Кабінету Міністрів разом з додатками, визначеними Конституцією та Законом України “Про бюджетну систему України”, до 15 серпня поточного року”, слова “визначеними Конституцією та Законом України “Про бюджетну систему України” замінити на “визначеними Бюджетним кодексом України”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дуда А. В. Удосконалення функцій і структури Кабінету Міністрів України в період адміністративної реформи: Дис. … канд. наук з держ. управління: 25.00.01./ Українська Академія державного управління при Президентові України. – К., 2001. – 195 с.
2. Шамрай В. О. Державне управління військовими формуваннями Воєнної організації: стан та тенденції розвитку в сучасній Україні: Дис … доктора наук з державного управління: 25.00.03 / Українська Академія державного управління при Президентові України. – К., 1999. – 432с.
3. Постанова Верховної Ради України “Про Воєнну доктрину України” N 3529-XII // Відомості Верховної Ради. – 1993. - N 43. - ст. 409.
4. Барабин В. В. Военно-политическая деятельность государства в системе национальной безопасности. – М., 1997. – 183 с.
5. Глебов И. Н. Право национальной безопасности. Монография. – М.: Моск. юридич. институт, 1998. – 223 с.
6. Косевцов В. О., Бінько І. Ф., Матвієвський О. М. Методичний підхід до аналізу й оцінки рівня національної безпеки та її складових // Наука і оборона. — 1995. - № 1. - С.74 – 77.
7. Косевцов В. О. Загальна характеристика національної безпеки України у 1994-1996 роках // Національна безпека України, 1994-1996 рр. : Наук. доп. - К. : НІСД, 1997. - С. 9-28.
8. Гончаренко О. М. Україна: національні інтереси і геополітика // Сучасність. - 1991. - №10. – С.85 - 91.
9. Пирожков С. І. Національні інтереси країни: концепції безпеки і сучасні реалії геополітичної ситуації в Європі // Віче. - 1992. - № 8. - С. 11-24.
10. Пирожков С., Селіванов В. Національна безпека України: сучасні розуміння // Вісник Академії наук України. - 1992. - № 9. - С. 3-10.
11. Маначинський О. Я., Соболев А. А. Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів: Монографія. - К. : НІСД, 1997. - 155 с. - (Сер. “Воєнна безпека”). - Вип.4
12. Каневский Б. А. Философско-методологический анализ научных основ военной политики социалистического государства. - М.: ВПА, 1977 - С. 35.
13. Воєнна безпека як категорія воєнної науки та складова національної безпеки України. В. П. Шкідченко, В. Д. Кохно // Наука і оборона - 2000 – №2 – С. 3-7.
14. Стратегия национальной безопасности США (Ежегодное послание Президента США Конгрессу США).
15. Косевцов В. О. Національна безпека України: теорія, реальність, прогноз / К.: Сатанга, 2000. – 80 с.
16. Закон України “Про основи національної безпеки України” // Урядовий кур’єр. - 2003. – №139.
17. Селіванов В. М. Національна безпека – гарант існування незалежної України // ВУ. – 1993. - № 7. – С. 19 – 28.
18. Закон України “Про оборону України” // Відомості Верховної Ради. – 2000. - N 49. - ст. 420.
19. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. - N 30.- ст. 141.
20. Дипломатический словарь.- Т. 3.- М.: Наука, 1986.
21. Гегель Г. Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – С. 57.
22. Закон України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” // Відомості Верховної Ради. - 1992. - N 27. - ст. 386.
23. Указ Президента України “Про затвердження Положення про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців Збройних Сил України” № 1053/2001 // Офіційний вісник України. - N 46. - стор. 68. - стаття 2039.
24. Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” // Відомості Верховної Ради. - 1993. - N 44. - ст. 416.
25. Ушаков Н. А. Принцип мирного существования - общепризнанный принцип международного права // Конституционные основы внешней политики СССР и международное право - М.: Наука, 1985.
26. Нижник Н. Р., Ситник Г. П., Білоус В. Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник / За заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник. - Ірпінь, 2000. - 304 с.
27. В. Горбулін “Оборонка” з вертикальним злетом. Що стоїть за новою концепцією структурної перебудови ОПК // Урядовий кур’єр. - 2002. -№ 42. – 2 березня.
28. Сокут С. Государство вспомнило про оборонку. (Новая структура системы управления военно-промышленным комплексом может оказаться неэффективной ) // НВО. - 1999. - № 21.
29. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. – Львів: Світ, 1995. – 248 с.
30. Музика І. В. Дискусійні проблеми історії державності Київської Русі // Часопис Київського університету права. – 2002. № 3. – С. 65-69.
31. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. З історії української державності. – Львів: Світ, 1996 – 296 с.
32. Дзира Я. Перший паспорт козацтва // Літ. Україна. - 1991. – 13 вересня.
33. Грушевський М. На порозі нової України. Гадки і мрії. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 17.
34. Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1920. – С. 138-139.
35. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2- х т.: Навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В. Д. Гончаренка. - Вид. 2-ге, перероб. і доп.: Том 2: лютий 1917р. – 1996р. / Уклад: В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”,2000. – 728 с.
36. Грамота до всього українського народу (29 квітня 1918р.) // Державний вісник. – 1918. – - № 1- 16 травня.
37. Закон про тимчасовий державний устрій України (квітень 1918р.) // Державний вісник. – 1918. – № 1 - 16 травня.
38. Історичний досвід створення вищих органів керівництва воєнною організацією держави та доцільність його використання в сучасних умовах. / С. М. Нечхаєв, І. С. Руснак // Наука і оборона – 1998. - №3. - С.12-16.
39. Бойко О. Компетенція глави держави у сфері забезпечення національної безпеки // Право України. – 2003. - №6.
40. Конституции зарубежных государств. – М., 1997. – С.20.
41. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учебное пособие. М.: Издательская корпорация “Логос”, 1998. – 168 с.
42. Соколов С. Законодательные основы строительства и боевого применения вооруженных сил США // Зарубежное военное обозрение. - 1996. -№ 12.
43. Закон “Об обороне (передача функций)” - 1964.
44. Урьяс Ю.П. Механизм государственной власти ФРГ. - М., 1988.
45. Федеративная Республика Германии. Конституция и законодательные акты. - М., 1991.
46. Французская республика. Конституция и законодательные акты. - М., 1989.
47. Общие сведения об административном праве Франции. - М., 1993.
48. Грубов В. М. Военная политика Украины: сущность и механизм реализации в современных условиях: Дис … канд. полит. наук: 23.00.02. / НАНУ Институт национальных отношений и политологии – К., 1996. – 221 с.
49. Марков Н. Вооруженные силы Швеции // Зарубежное военное обозрение. – 1993. -№ 4. – C. 5-10.
50. Мешков Ф., Николаев А. Формирование доктринальных концепций стран балтийского региона // Зарубежное военное обозрение. – 1994. -№ 10. – C. 7-9.
51. Марков Н. Вооруженные силы Финляндии // Зарубежное военное обозрение. – 1992. - №3, 4, 5. – C.25-29.
52. Писарев А. Н. Полномочия органов государственной власти Российской Федерации в области обороны (системно-правовое исследование). - М., 2000.
53. Писарев А. Н. Полномочия Президента Российской Федерации в области обороны. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. -М., 1995. - 156 с.
54. Старов Б. Ф. Полномочия Правительства Российской Федерации в области обороны и государственной безопасности Российской Федерации //Сборник научных трудов. –М.: ВУ, 1999. - №3. - С. 280.
55. Кузнецов Н. И. О некоторых вопросах совершенствования военного законодательства Российской Федерации в области военного строительства // Сборник научных трудов. – М.: ВУ, 1997 - № 1. - С. 293.
56. Военная безопасность России: Материалы научной конференции Военной Академии Генерального штаба. - М., ВАГШ, 1992.
57. Военная безопасность в законотворческой деятельности Государственной Думы. Серия: Оборона и безопасность // Аналитический вестник. - 1998. - Вып. 14.
58. Батурин Ю. М. Правовые основы обороны, безопасности и военного строительства (от военной доктрины к военной реформе) // Проблемы законодательного обеспечения военной безопасности Российской Федерации. - М.: Издание Государственной Думы, 1997.
59. Военная реформа России: Тезисы доклада Совета по внешней и оборонной политике // Независимое военное обозрение. – 1997.
60. Казаков И. Г., Ященко А. С. Некоторые аспекты законодательного обеспечения военной реформы в Российской Федерации. // Проблемы законодательного обеспечения военной безопасности Российской Федерации. - М.: издание Государственной Думы, 1997.
61. Казанчев Ю. Д. Правовые основы государственного управления Вооруженными Силами. Военная реформа: история и перспективы. - М.: “Обновление”, 1991.
62. Митрохин В. И. Сущность и категориальный аппарат современной концепции национальной безопасности. - М.: Союз, 1999. – 188 с.
63. Национальные интересы и национальная безопасность России в XXI веке // Материалы междисциплинарного семинара-дискуссии. - М., 1996.
64. Федеральный закон “Об обороне” №61 – ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. - №23. – ст. –2750.
65. “Основные положения военной доктрины Российской Федерации” введены в действие Указом Президента РФ от 2 декабря 1993 года. // Собрание актов Президента и правительства Российской Федерации. -1993.- № 45.- Ст. 4329.
66. Конституция Росийской Федерации // www.constitution.ru.
67. Положение о Совете Обороны Российской Федерации, утвержденное Указом Президента РФ от 25 июля 1996 года // Собрание законодательства Российской Федерации. -1996.- № 31.- Ст. 3699.
68. Овсяненко Д.М. Административное право: Учебное пособие / Под ред. Проф. Г.А. Туманова. – М.: Юристь, 1997. – 448 с.
69. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування/ П. В. Бабич, Л. Ф. Бинов, З. М. Борисенко та ін.: Українська академія д. ПУ, Центр досліджень адміністративної реформи. –К., 2000. - С. 84.
70. А. Полешко. Проблеми правового забезпечення адміністративної реформи в Україні // Право України. – 2002. - № 12. - С. 45-50.
71. Говоруха В. В. Державне управління цивільно-військовими відносинами в Україні: теоретичні засади та механізми: Дис … кандидата наук з державного управління: 25.00.01/ Українська академія державного управління при Президентові України. Харківський філіал. – Х., 2001. – 233 с.
72. Дашковская Е. Р. Теоретические аспекты разделения властей в Украине: Дис… канд. юридических наук. 12.00.01. / Национальная юридическая академия им. Я. Мудрого. – Х., 1997. – 177 с.
73. Крючков Г. Керівники комітетів Верховної Ради України про першочергові наміри і плани законотворення // Віче.- 2002. - №8 – С. 3-10.
74. Веніславський Ф. В. Конституційні основи взаємовідносин законодавчої і виконавчої влади в Україні.: Дис ... канд. юридичних наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України імені Я. Мудрого. -–Х., 2000. – 240 с.
75. Нижник Н. Верховна Рада України і Кабінет Міністрів: правила симетрії // Віче. - 2002. -№ 4. – С. 3-13.
76. Мельник О. В. Реформування виконавчої влади – шляхи до міжнародного співробітництва // Сборник научных трудов. – Донецьк і Донеччина. - 2000. – С. 130-131.
77. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України (справа про повноваження Президента України реорганізовувати центральні органи виконавчої влади). // Офіційний вісник України. – 2003. - N 6. - стор. 99. - стаття 244.
78. Коментар до Конституції України.  К.: А.Т. “Книга”, 1998. – 409 с.
79. Указ Президента України “Про Державну комісію з питань реформування, розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки”. // Офіційний вісник України. – 2003. - N 10. - стор. 19. - стаття 433.
80. Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України” // Офіційний вісник України. – 1998. - N 13. - стор. 1.
81. Горбулін В. П. Діяльність Ради національної безпеки і оборони України з реалізації Концепції національної безпеки держави // Наука і оборона. - 1999. - № 3. - с. 3-6.
82. Мельник О. В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Дис … канд. юридичних наук: 12.00.02 / Київський національний університет імені Т. Шевченка – К., 2000. – 175 c.
83. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” № 1572/99 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 50.
84. Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” N 810/98 // Офіційний вісник України. – 1999. - №21. – стор. 32.
85. Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України № 888/97 // Офіційний вісник України. –1997 – N 35. - стор. 2.
86. Положення про Міністерство закордонних справ України, затверджене Указом Президента України № 357/99 // Офіційний вісник України. – 1999. - №14, - стор. 16.
87. Указ Президента України “Про положенням про Міністерство внутрішніх справ України” N 1138/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - №42. – ст. 1774.
88. Закон України “Про Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” // Відомості Верховної Ради. – 1992. - N 29. - ст. 397.
89. Закон України “Про Службу безпеки України” // Відомості Верховної Ради. – 1992. - N 27. - ст.382.
90. Закон України “Про Розвідувальні органи України ” // Урядовий кур'єр. – 2001. - N 69.
91. Закон України “Про контррозвідувальну діяльність” // Відомості Верховної Ради. – 2003. - N 12. - ст. 89.
92. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради. – 1992. - N 22. - ст. 303.
93. Закон України “Про Державну прикордонну службу України” // Офіційний вісник України. – 2003. - N 17. - стор. 15. – ст. 740.
94. Указ Президента України “Питання Державної прикордонної служби України ” №797/2003, від 4 серпня 2003 року // Прикордонник України. – 2003. - №28. – 16 серпня.
95. Указ Президента України “Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи” №1005 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 14. – ст. 557.
96. Закон України “Про війська Цивільної оборони України” // Відомості Верховної Ради. – 1999. - N 19. - ст. 172.
97. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” // Відомості Верховної Ради. – 1998 - N 35. - ст. 236.
98. Зьолка В.Л. Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади у сфері забезпечення національної оборони. – Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Науково-теоретичний журнал. – Випуск 3. – Друкарня РВВ ЛАВС., 2003. – C. 35 – 47.
99. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України” № 915 // Офіційний Вісник України. – 2000. - № 24.
100. Постанова Кабінету Міністрів України “Про урядові комітети” № 339 // Офіційний вісник України. – 2000. - N 7. - стор. 81. - стаття 283.
101. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності” № 1723 // Офіційний вісник України. – 2000. –N 47. - стор. 89. - стаття 2038.
102. Макиавелли Н. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. -Спб., 1997. - 190 с.
103. Платон. Государство. Сочинения в 3 - х томах. - Т. 3. - ч. 1. - М., 1971. – 560 с.
104. Политика Аристотеля. / Пер. с греческого Н. Скворцова. - М., 1965. – 672 с.
105. Закон України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” // Офіційний вісник України. – 2003. - N 29. – стор. 77. – ст. 1440.
106. Тункин Г. И. Право и сила в международной системе. М.: Междунар. отношения, 1983. – 283 с.
107. Лукашук И. И. Отношения мирного сосуществования и международное право. - Киев., 1974. – 221 с.
108. Бобров Р. Л. Мирное сосуществование и международное право. - М.: Междунар. отношения, 1978. – 241 с.
109. Проект постанови Верховної Ради України “Про внесення змін до Воєнної доктрини України” / Кириленко В. А. // www.oracle2.rada.gov.ua.
110. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. Міжнародний договір від 26.06.1945 // www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi.
111. Бирюков П. Н. Международное право: Учебное пособие. - М.: Юристъ., 1998. – 415 с.
112. Международное право в документах / Сост. Н.Т. Благова. – М., 1982. - С. 14.
113. Конвенции и декларации, подписанные на Конференции мира в Гааге 17-29 июля 1899 г. Вторая Конференция мира 1907 г. СПб., 1908. - С. 43, 75,143.
114. Лепешкин И. А., Ким А. И. Мишин Н. Г., Романов П. И. Курс советского государственного права. - М.: Госюриздат, 1962. - Т. 2. - С. 88, 147, 386, 508.
115. Атаманчук Г. В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования