ПРАВО ОСОБИ НА СВОБОДУ ВІД САМОВИКРИТТЯ, ВИКРИТТЯ ЧЛЕНІВ ЇЇ СІМ’Ї ЧИ БЛИЗЬКИХ РОДИЧІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................... 3 – 14

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВА ОСОБИ НА СВОБОДУ ВІД САМОВИКРИТТЯ..............................................
15 – 45

1.1. Поняття права особи на свободу від самовикриття: філософський, правовий, психологічний та моральний аспекти.........................................................................
15 – 26
1.2. Юридична природа права особи на свободу від самовикриття............................... 26 – 45

РОЗДІЛ 2 ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ПРАВА ОСОБИ НА СВОБОДУ ВІД САМОВИКРИТТЯ.......................................................
46 – 82

2.1. Історичний розвиток права особи на свободу від самовикриття........................... 46 – 67
2.2. Сучасні правові основи права особи на свободу від самовикриття........................ 68 – 82

РОЗДІЛ 3 ЗМІСТ І МЕЖІ ПРАВА ОСОБИ НА СВОБОДУ ВІД САМОВИКРИТТЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ............
83 – 129

3.1. Зміст права особи на свободу від самовикриття..................................................... 83 – 95
3.2. Обсяг дії та сфера дії права особи на свободу від самовикриття.......................... 95 – 130

РОЗДІЛ 4 ПРАВО ОСОБИ НА СВОБОДУ ВІД САМОВИКРИТТЯ І ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ............................
131 – 171

4.1. Право особи на свободу від самовикриття і принцип презумпції невинуватості 131 – 142
4.2. Право особи на свободу від самовикриття і принцип з’ясування об’єктивної істини............................................................................................................................. 142 – 147
4.3. Право особи на свободу від самовикриття і проведення слідчих дій з її участю.. 147 – 160
4.4. Право особи на свободу від самовикриттяі проведення процесуальних дій без її участі............................................................................................................................. 160 – 165
4.5. Право особи на свободу від самовикриття та оцінка доказів................................. 166 – 171

ВИСНОВКИ………………….......………….......................……………............. 172 – 178

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………................... 179 – 200

ДОДАТОК А………………………………….............................…......………. 201 – 207

ДОДАТОК Б……………………………..........................……….....…………. 208 – 215

ДОДАТОК В........................................................................................................ 216 – 229

ДОДАТОК Г........................................................................................................ 230 – 232

ДОДАТОК Д........................................................................................................ 233 – 234

ДОДАТОК Е........................................................................................................ 235

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною незалежності стало початком кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, зокрема суттєвих змін у конституційно-правовому статусі громадян нашої держави. Конституція України 1996 року, гарантуючи пріоритет прав та свобод особи, суттєво розширила їх систему. Вона вперше закріпила і право кожної особи відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ч.1 ст.63 Конституції України). Таким чином був зроблений важливий крок до вирішення однієї з серйозних правових проблем сучасної України – проблеми законодавчого закріплення права особи на свободу від самовикриття.
Ще у 1973 році УРСР ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року. Але через непослідовність позицій законодавців Союзу РСР та Української РСР, які, ратифікувавши Пакт, навіть не згадали про закріплене в ньому у ст.14 право особи на свободу від самовикриття ні в Конституції СРСР 1977 року, ні в Конституції Української РСР 1978 року, як і в Основах кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік та КПК Української РСР, зазначене право до прийняття чинної Конституції України знаходилось у суперечності із кримінально-процесуальними та конституційно-правовими нормами і фактично не мало належного практичного застосування.
Конституція України є юридичною базою для всієї системи кримінально-процесуального законодавства. Саме згідно з нею має бути побудований Кримінально-процесуальний кодекс України. Зокрема, в ньому повинні бути максимально конкретно реалізовані всі конституційні норми, які стосуються кримінального процесу, прав у ньому особи та їх гарантій, у тому числі і права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів. Цей кримінально-процесуальний інститут був відомий ще з часів Староримського права. Пропозиції щодо введення його у сучасний вітчизняний кримінальний процес вносилися і обговорювалися в юридичній літературі досить давно, але залишались нереалізованими до 28 червня 1996 року, тобто до моменту прийняття нової Конституції України. На жаль, існуюче в законі загальне формулювання (ст.ст. 69, 691 КПК України), відсутність досвіду застосування зазначеного права призводять до серйозних труднощів під час практичної діяльності органів дізнання і досудового слідства, прокуратури, суду, адвокатів.
Ознайомлення із загальнотеоретичними джерелами та спеціальною юридичною літературою, що присвячені різноаспектному вивченню проблем у сфері реалізації прав особи, дає підстави говорити про відсутність в науці кримінального процесу окремого комплексного дослідження саме права кожної особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів.
Окремі питання цієї проблеми досліджувались у працях таких вчених, як В.Д.Адаменко, Ю.П.Адамов, С.А.Альперт, В.Г.Андросюк, О.Д.Бойков, Т.В.Варфоломеєва, М.М.Видря, Є.О.Гіда, І.С.Галаган, В.Г.Гончаренко, Г.Ф.Горський, М.І.Гошовський, Ю.М.Грошевий, Т.М.Добровольська, Г.Г.Доспулов, А.Ю.Епіхін, Б.Н.Звонков, З.З.Зінатуллін, Н.Я.Калашнікова, В.І.Камінська, Л.М.Карнеєва, І.Кєртес, Л.Д.Кокорев, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, Д.П.Котов, В.О.Котюк, Е.Ф.Куцова, О.П.Кучинська, О.М.Ларін, Л.Н.Лобойко, В.Г.Лукашевич, В.З.Лукашевич, Ш.М.Мажитов, В.Т.Маляренко, В.І.Маринів, О.Р.Михайленко, П.П.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.В.Молдован, Т.Н.Москалькова, Я.О.Мотовиловкер, В.Т.Нор, І.М.Панкевич, О.Я Переверза, І.Л.Петрухін, Г.І.Пічкальова, М.І.Порубов, П.М.Рабінович, Р.Д.Рахунов, В.М.Савицький, М.А.Селіванов, В.І.Смислов, Ф.М.Сокіран, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, М.О.Чельцов-Бебутов, В.П.Шибіко, В.М.Шпильов, М.Л.Якуб, а також працях вчених-юристів дореволюційних часів – А.Ф.Коні, І.Я.Фойницького та інших. При цьому приділялася увага, зокрема, процесуальному становищу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності; обов’язку деяких з них, а саме свідка та потерпілого, практично у всіх випадках давати правдиві показання; пропонувалось в окремих ситуаціях в силу родинних стосунків звільняти близьких родичів від обов’язку давати показання, виходячи з моральних мотивів. Проте так і залишились недослідженими принципові питання даної проблеми: суть; значення; історія виникнення і розвитку права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів; коло осіб, яких необхідно наділити таким правом; предмет цього права; його зміст, обсяг і сфера дії; взаємозв’язок із системою принципів кримінального процесу тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 років (Рішення Колегії МВС України від 12 грудня 2000 року № 9 КМ/1) і головними напрямками наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз суті, особливостей виникнення і розвитку, значення і реалізації суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів; виявлення прогалин у правовому регулюванні цього права з урахуванням відповідних положень Конституції України, міжнародно-правових актів у галузі прав людини і досягнень кримінально-процесуальної науки і розробка та внесення на цій основі законодавцю пропозицій щодо удосконалення законодавчого регулювання цього права. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
 визначити поняття, суть та юридичну природу положень Конституції України та інших законів щодо права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів;
 дослідити історію виникнення і розвитку права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів;
 з’ясувати місце права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів в системі конституційних прав і свобод людини в Україні;
 дослідити міжнародно-правовий аспект права особи відмовитись від давання показань щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів;
 проаналізувати кримінально-правові відносини, як підставу для використання особою–учасником цих відносин права відмовитись давати показання щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів;
 визначити зміст, обсяг та сферу дії зазначеної свободи в кримінальному процесі;
 з’ясувати особливості використання права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів залежно від процесуального становища особи;
 визначити співвідношення права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів з іншими принципами кримінального процесу та його вплив на процес доказування в кримінальній справі;
 на основі проведеного дослідження внести пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів.
Об’єктом дослідження є теоретичний та практичний аспекти відносин, що виникають у зв’язку з використанням суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, суть та значення зазначеного права, історія його зародження і розвитку, зміст, сфера та обсяг дії, зв’язок із системою принципів і доказуванням у кримінальному процесі.
Предметом дослідження є правові джерела з історії держави і права, міжнародно-правові акти у галузі прав людини і судочинства, Конституція України, інші законодавчі акти України, зарубіжних держав, правозастосувальна практика, наукові публікації, які стосуються теми дослідження.
Методи дослідження. Робота базується на критичному аналізі спеціально-юридичних, загальноправових, соціально-психологічних та інших літературних джерел, нормативно-правового матеріалу. Базу дослідницької методології складає сукупність методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей (із використанням таких принципів наукового мислення, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, порівняння, спостереження).
Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод системного аналізу правових норм (цей метод використовувався, зокрема, в процесі порівняння загальних та спеціальних норм, що регулюють використання суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності права на свободу від самовикриття); історико-правовий метод (використання його дало змогу показати становлення законодавства у частині врегулювання права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів); порівняльно-правовий метод (застосовувався в процесі порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та ряду зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного та проекту нового КПК України); статистичний метод (його використання забезпечило обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією); соціологічний метод (цей метод забезпечив вивчення кримінальних справ, проведення анкетування серед працівників правоохоронних органів та обробку отриманих даних).
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці в галузі загальної теорії та історії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права, етики, психології, конфліктології як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, зокрема з Російської Федерації, Англії, Німеччини, США, Франції, Болгарії. В історичному плані вивчено низку джерел права від Стародавніх держав до сучасності.
Нормативна база дисертації охоплює Конституцію України, положення Загальної декларації прав людини 1948 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, інших міжнародних нормативно-правових документів, ратифікованих Верховною Радою України, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільне, сімейне законодавство України, відповідне законодавство ряду зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження склали опублікована практика Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини; результати анонімного анкетування 52 оперативних уповноважених ОВС, 132 слідчих ОВС, 12 слідчих прокуратури та 6 суддів; результати вивчення 200 архівних кримінальних справ.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дана дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем правового регулювання та практичного застосування права кожної людини на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів у сфері кримінального процесу.
За результатами дослідження сформульовано ряд положень, висновків і пропозицій, які мають ознаки новизни і виносяться на захист, зокрема:
1. Визначено поняття свободи особи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, яка полягає у тому, що кожна особа-суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності має можливість і не може бути примушена надавати органам, які ведуть кримінальний процес, інформацію про вчинення цією особою, членом її сім’ї чи близьким родичем діяння, за яке встановлено будь-який з видів юридичної відповідальності (кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна), а також інформацію, що становить таємницю особистого життя особи, яка дає показання і пояснення, або особи, щодо якої даються показання та пояснення.
2. Визначено юридичну природу положення ч.1 ст.63 Конституції України щодо сфери кримінального процесу, яке є громадянським, особистісним, абсолютним, індивідуальним, загальним правом на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, що здійснюється в пасивній формі і не може бути обмежене ні за яких умов.
3. Досліджено еволюцію права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, в результаті чого з’ясовано, що своїми коренями досліджуване право виходить з часів існування Стародавніх держав і з тих часів неодноразово обмежувалось та скасовувалось, але все ж дійшло до наших часів, отримало більш чітку і повну регламентацію на міжнародному, регіональних та національних рівнях багатьох держав, у тому числі в Україні.
4. Виявлено, систематизовано і досліджено структурні елементи змісту права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, якими є наявність існуючих кримінально-процесуальних відносин, суб’єктом яких є особа, що потенційно може користуватися досліджуваним правом; набуття цією особою певного процесуального статусу – підозрюваного, потерпілого, свідка тощо – для того, щоб мати можливість цим правом скористатись; виклик особи для участі в слідчій чи іншій процесуальній дії; знання особою своїх процесуальних прав.
5. Розкрито сутність змісту, сфери дії та обсягу дії права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі:
5.1. Зміст права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів – це умови та засоби, які надають особі можливість користуватися з метою захисту своїх законних інтересів досліджуваним правом, предметом якого є показання чи пояснення особи стосовно себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів, які містять інформацію про вчинення цією особою, членом її сім’ї чи близьким родичем діяння, за яке встановлено будь-який з видів юридичної відповідальності, а також інформацію, що становить таємницю особистого життя особи, яка дає показання і пояснення, або особи, щодо якої даються показання та пояснення.
5.2. Обсяг дії права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів визначається колом суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, на яких поширюється досліджуване право. Це: свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, особи, які дають пояснення до порушення кримінальної справи та у стадії виконання вироку, експерт (у разі його допиту), цивільний позивач, цивільний відповідач тощо.
5.3. Сфера дії права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів охоплює всі без винятку стадії кримінального процесу.
6. Обґрунтовано суть і значення права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів як окремого принципу кримінального процесу і розкрито його взаємозв’язок з іншими принципами кримінального процесу – презумпції невинуватості та з’ясування об’єктивної істини:
6.1. Ненадання підозрюваним чи обвинуваченим доказів своєї невинуватості в силу використання права на свободу від самовикриття не може розглядатися як доказ його винності.
6.2. Принцип з’ясування об’єктивної істини вимагає від органів дізнання, досудового слідства та суду ставитись неупереджено до факту використання особою права на свободу від самовикриття і досліджувати всі обставини справи всебічно, повно та об’єктивно.
6.3. Закон покладає обов’язок доведення винності особи та з’ясування усіх обставин справи на спеціальні державні органи, які ведуть кримінальний процес, особа ж у той самий час на підставі свого права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів може взагалі відмовитись від давання показань чи пояснень.
7. Розкрито особливості реалізації права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів під час проведення конкретних слідчих дій, а саме: дія досліджуваного права особи поширюється, крім допиту, також на слідчі та інші процесуальні дії, де особа дає показання чи пояснення і які проводяться відносно особи – користувача цього права: пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, очна ставка тощо.
8. Визначено умови, яким має відповідати внутрішнє переконання судді, прокурора, слідчого та дізнавача при оцінці доказів із врахуванням використання або можливості використання суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів:
8.1. Збирання та дослідження доказів мають здійснюватися з дотриманням закону.
8.2. Внутрішнє переконання має ґрунтуватися на даних, що були розглянуті на основі їх об’єктивного, неупередженого аналізу.
8.3. Внутрішнє переконання має базуватись на аналізі всіх доказів у їх сукупності.
8.4. Факт використання особою права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів не може розглядатися особою, яка проводить оцінку доказів, як обставина, котра наперед вирішує питання про винність суб’єкта цього права.
9. На основі проведеного дослідження сформульовано і передано до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі, зокрема, про:
9.1. доповнення КПК України новою статтею, яка б визначала загальне поняття та зміст свободи особи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів;
9.2. визначення у КПК України (п.11 ст.32) понять „члени сім’ї” і „близькі родичі”;
9.3. посилення гарантій захисту законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі під час проведення деяких процесуальних дій, зокрема таких, як: виїмка, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку, освідування, одержання зразків для експертного дослідження.
Наукове та практичне значення отриманих результатів визначається тим, що вони можуть бути реалізовані у таких сферах:
 у науково-дослідній – положення, розроблені в дисертації, можуть служити теоретичною базою для подальшого дослідження питань, пов’язаних із темою даної роботи;
 у правотворчій – сформульовані автором пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України і при вдосконаленні проекту нового КПК України у частині регулювання права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів. Нагальною потребою у цьому плані є, зокрема, усунення розбіжностей між Конституцією, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами;
 у правозастосовчій – використання результатів цього дослідження сприятиме поліпшенню практичного забезпечення прав і свобод людини в Україні і, зокрема, права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів;
 у навчальному процесі – положення даної роботи можуть бути використані при вивченні відповідних розділів кримінального процесу, юридичної психології, загальної теорії та історії держави і права, а також для підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, підручників, курсів лекцій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на засіданнях кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту МВС України і наукових конференціях:
1) міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 15–16 листопада 2001р.);
2) міжнародній науковій конференції: “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (м. Дніпропетровськ, 23–24 листопада 2001р.);
3) міжнародній науково-практичній конференції: “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 29–30 листопада 2001р.);
4) всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 14–15 травня 2002р.);
5) щорічній міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 3–5 липня 2002р.).
Результати дослідження використовуються в навчальному процесі, а також у науково-дослідній роботі кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту МВС України.
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, які були сформульовані в дисертації, викладені автором у семи наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України:
1. Бараннік Р.В. Зміст свободи від самовикриття // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. – № 1. – С.201-208.
2. Бараннік Р.В. Право особи на свободу від самовикриття в сучасному кримінальному процесі України // Держава та регіони. Серія: Право. Науково-виробничий журнал. – Запоріжжя, 2002. – № 1 (5). – С.99-103.
3. Бараннік Р.В. Право особи на свободу від самовикриття та викриття своїх близьких родичів як складова всесвітньої проблеми додержання прав людини в сфері кримінального процесу // Світова цивілізація і міжнародні відносини. Науковий журнал. – Дніпропетровськ. – 2002. – № 2 (4). – С.109-112.
4. Бараннік Р.В. Поняття свободи від самовикриття: філософський, етичний, психологічний та правовий аспекти // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. – Донецьк. – 2002. – № 2. – С.254-260.
5. Бараннік Р.В. Про юридичну природу положення ч.1 ст.63 Конституції України стосовно сфери кримінального процесу // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 1. – С.240-245.
6. Бараннік Р.В. Свобода особи від самовикриття та викриття близьких родичів у кримінальному процесі України // Право України. – 2002.–№6.–С.42-45.
7. Бараннік Р.В. Шляхи розв’язання спірних питань, що виникають при звертанні особою до права на свободу від самовикриття та викриття своїх близьких родичів // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня 2002р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч.2. – С.110-114.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України, і складається із вступу, чотирьох розділів, які включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 235 сторінки, з них основний текст дисертації – 176 сторінок, список літературних джерел – 22 сторінки (240 найменувань), додатки – 35 сторінок: одна анкета, узагальнені результати опитування та вивчення архівних кримінальних справ, одна таблиця.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Дослідження всього комплексу теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із правом суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, дозволяє при підбитті підсумків даної наукової праці сформулювати наступні висновки:

1.1. Свобода від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів полягає у тому, що кожна особа-суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності має можливість і не може бути примушена надавати органам, які ведуть кримінальний процес, інформацію про вчинення цією особою, членом її сім’ї чи близьким родичем діяння, за яке встановлений будь-який з видів юридичної відповідальності (кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна), а також інформацію, що становить таємницю особистого життя особи, що дає показання і пояснення, або особи, щодо якої даються показання та пояснення.
1.2. Право на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів є можливістю користуватись такою свободою.
1.3. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів є громадянським, особистісним, абсолютним, індивідуальним, загальним правом першого покоління, яке здійснюється в пасивній формі і не може бути обмежене ні за яких умов.
1.4. Філософський аспект права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів полягає у тому, що це право є соціальною цінністю, яка слугує задоволенню законних інтересів особи – члена правової держави, а отже, воно є цінністю загальнодержавною, оскільки сама особа та її інтереси є найвищою цінністю у правовій державі.
1.5. Правовий аспект права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів полягає в тому, що, по-перше, це право є окремою, самостійною категорією у сфері судочинства, порушення якої веде до недопустимості використання фактичних даних як доказів; по-друге, досліджуване право є чинником, який сприяє вирішенню деяких наявних проблем, які існують у сфері права, а саме проблеми неправдивих показань.
1.6. Психологічний аспект права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів становить вільне волевиявлення суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності стосовно викриття себе, членів сім’ї чи своїх близьких, що забезпечується саме існуванням у цього суб’єкта зазначеного права.
1.7. Моральний аспект права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів полягає у сприянні зазначеного права охороні таких моральних категорій як честь та гідність, запобіганні моральним стражданням, які пов’язані із свідченням проти своїх близьких, а також у збереженні сімейних, родинних стосунків.
1.8. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів сприяє захисту законних інтересів особи під час кримінально-процесуального провадження. Воно являє собою самостійну процесуальну категорію, але входить до тієї сукупності прав та свобод, яка охоплюється назвою „право особи на захист своїх законних інтересів” і належить до пасивної форми здійснення захисту.
1.9. В історії розвитку права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів виділяємо чотири етапи:
1.10. Перший етап – етап виникнення цього права, який пов’язаний із періодом в існуванні Стародавнього Риму (близько 2000 років тому). Первісні зачатки права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів були закріплені в Юстиніанівській кодифікації права.
1.11. Другий етап – етап занепаду права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів починається із зародженням феодального державного устрою та розшукового кримінального процесу, у зв’язку з чим ідея прав особи у кримінальному судочинстві була надовго забута (V–VI ст. н.е.).
1.12. Третій етап – етап повернення права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів до світової правової системи розпочинається з моменту прийняття перших десяти поправок до Конституції США у 1791 році.
1.13. Четвертий – новітній етап у розвитку досліджуваного права розпочинається після заснування у 1945 році Організації Об’єднаних Націй та прийняття цілої низки міжнародних документів щодо захисту прав та свобод людини, з чим пов’язане остаточне, глобальне входження права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів до правових систем багатьох сучасних держав та його закріплення на національних, регіональних та міжнародному рівнях.
1.14. Зміст права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів – це умови та засоби, які надають особі можливість користуватися з метою захисту своїх законних інтересів досліджуваним правом, предметом якого є інформація про вчинення цією особою, членом її сім’ї чи близьким родичем діяння, за яке встановлений будь-який з видів юридичної відповідальності, а також інформація, що становить таємницю особистого життя.
1.15. Обсяг дії права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів охоплює кожного суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності, від якого під час провадження у кримінальній справі за будь-яких обставин дізнавачем, слідчим, прокурором чи суддею вимагатиметься інформація про вчинення ним, членом його сім’ї чи близьким родичем діяння, за яке встановлений будь-який з видів юридичної відповідальності, а також інформація, яка становить таємницю особистого життя.
1.16. Сфера дії права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів охоплює увесь кримінальний процес, отже суб’єкти цього права можуть використовувати його з самої першої стадії кримінального процесу до останньої.
1.17. Будь-який суб’єкт права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, незалежно від дачі показань на одній з попередніх стадій кримінального процесу, може скористатися зазначеним правом на будь-якій наступній стадії, а суд у цьому разі може оголосити показання, що були дані раніше.
1.18. Дія права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів поширюється, крім допиту, також на слідчі та інші процесуальні дії, які проводяться відносно особи – користувача цього права:
– пред’явлення для впізнання;
– відтворення обстановки та обставин події;
– очна ставка;
– проведення освідування (крім випадків примусового освідування підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також примусового освідування потерпілого, коли обвинувачений або підозрюваний заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим);
– одержання зразків для експертного дослідження (крім випадків примусового проведення цієї процесуальної дії стосовно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також примусового одержання вільних та умовно-вільних зразків від свідка та потерпілого у ході обшуку та виїмки, які проводяться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника або за вмотивованою постановою судді);
– виїмка листування між підозрюваним, обвинуваченим та їх захисниками;
– виїмка документів, звуко-, відеозапису, фото-, кінозйомки та інших матеріалів, які становлять предмет права свідка на свободу від самовикриття.
1.19. Факт використання особою права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів не може розглядатися особою, яка проводить оцінювання доказів, як обставина, що наперед вирішує питання про винність суб’єкта цього права.
1.20. Будь-які порушення права суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів під час провадження у кримінальній справі ведуть до визнання доказів, зібраних з такими порушеннями, недопустимими.

2. Проведене дослідження дає підстави для винесення відповідних пропозицій щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства:

2.1. Доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України новою статтею наступного змісту:
„Стаття ___. Свобода суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів
Ч. 1: Кожна особа-суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності під час провадження у кримінальній справі має право на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів.
Ч. 2: Свобода від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів полягає у тому, що кожна особа-суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності має можливість і не може бути примушена надавати органам, які ведуть кримінальний процес, інформацію про вчинення цією особою, членом її сім’ї чи близьким родичем діяння, за яке встановлений будь-який з видів юридичної відповідальності (кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна), а також інформацію, що становить таємницю особистого життя особи, що дає показання і пояснення, або особи, щодо якої даються показання та пояснення”
2.2. Частину 3 ст.22 КПК України після слів “домагатись показань” доповнити словами “і пояснень” і викласти її у такій редакції:
Стаття 22 Ч.3 „Забороняється домагатись показань і пояснень обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів”

2.3. Пункт 11 ст.32 КПК України викласти у такій редакції:
Стаття 32 П.11 „Члени сім’ї – чоловік (дружина), прямі родичі (батьки (у тому числі усиновителі), діти (у тому числі усиновлені)), близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), інші родичі (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники; пасинки, падчерки та інші)”

2.4. Доповнити ст.53 КПК України новою частиною і викласти статтю в такій редакції:
„Стаття 53. Обов’язок роз’яснення прав і забезпечення законних інтересів особам, які беруть участь у справі
Ч.1: Особам, які беруть участь у справі забезпечується право на захист їх законних інтересів.
Ч.2: Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав”

2.5. Доповнити ст.178 КПК України новою частиною наступного змісту:
Ч. ___ „Не допускається примусове проведення виїмки:
1) листування підозрюваного, обвинуваченого зі своїми захисниками;
2) документів, звуко-, відеозапису, фото-, кінозйомки та інших матеріалів у свідка, який використовує своє право на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, якщо зазначені матеріали становлять предмет його права на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів”

2.6. Доповнити ст.187 КПК України новою частиною такого змісту:
Ч. ___ „Не допускається накладення арешту на листи, телеграфну та іншу кореспонденцію підозрюваного та обвинуваченого своєму захиснику, а також захисника особі, захист якої він здійснює”

2.7. Доповнити ст.193 КПК новою частиною наступного змісту:
Ч. ___ „Освідування свідків та потерпілих проводиться за їх добровільною згодою, крім випадків примусового освідування потерпілого, коли обвинувачений або підозрюваний заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим”

2.8. Доповнити ст.199 КПК новою частиною наступного змісту:
Ч. ___ „Одержання зразків для експертного дослідження у свідків та потерпілих проводиться за їх добровільною згодою, крім випадків примусового одержання вільних та умовно-вільних зразків від свідка та потерпілого у ході обшуку та виїмки, які проводяться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника або за вмотивованою постановою судді”

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Codex Justinianus. – Berolini: CIC, 1954. – vol.II. – P.56.
2. Grumel V. La date de la promulgation de l’Eclogue des Isauriens: l’annee et le jour. – REB. – 1963. – Vol.XXI. – P.272-273.
3. Адаменко В.Д. Сущность и предмет защиты обвиняемого. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1983. – 128с.
4. Адамов Ю.П. Борьба с лжесвидетельствованием: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1974. – 14с.
5. Акинча Н.А. Привлечение к уголовной ответственности и охрана прав обвиняемого в советском уголовном процессе // Развитие прав граждан СССР и усиление их охраны на современном этапе коммунистического строительства. – Саратов: Изд-во Саратовского юрид. института, 1962. – С.325-334.
6. Альперт С.А., Грошевой Ю.М. Актуальные вопросы обвинения и защиты в свете подготовки нового уголовно-процессуального законодательства // Проблемы государства и права Украины. – К., 1992. – С.32-40.
7. Американская конвенция о правах человека // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.720-736.
8. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності. – К.: МВС України, УАВС, 1994. – 106с.
9. Африканская Хартия прав человека и народов // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.737-747.
10. Бахрах Д.Н. Административное право. – М., 1996. – 542с.
11. Береговой И.Е. Проблемные вопросы наложения ареста на корреспонденцию, её осмотра и выемки в почтово-телеграфных учреждениях // Криминалистические и процессуальные проблемы расследования. – Барнаул, 1983. – С.87-89.
12. Билль о правах. Статьи в дополнение и изменение Конституции Соединённых Штатов, предложенные Конгрессом и ратифицированные отдельными штатами в соответствии с пятой статьёй Конституции // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.24-31.
13. Бойков А.Д. Участие советской адвокатуры в выявлении и устранении обстоятельств, способствующих совершению преступления: Дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1967. – 187с.
14. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX – начала XX века // Вопросы философии. – 1991. – №8. – С.32-34.
15. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К., 1998. – 204с.
16. Василенко М.П. Матеріяли до історії українського права. – Т.1. – С.VI.
17. Васильев В.Л. Психология следственных действий. Учебное пособие. – К.: НТВ «Правник», 1996. – 45с.
18. Васильевский В.Г. Законодательство иконоборцев. Труды В.Г.Васильевского. – Л., 1930. – Т.IV. – 264с.
19. Всеобщая декларация прав человека. Принята и провозглашена резолюцией 217 А (III) Генеральной Ассамблеи от 10 декабря 1948 года // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.39-43.
20. Выдря М.М. Гарантии прав участников процесса в суде первой и второй инстанций: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. – М., 1967. – 17с.
21. Выдря М.М. Участники судебного разбирательства и гарантии их прав. – Краснодар, 1979. – 100с.
22. Галаган И.С. Некоторые вопросы регламентации прав и обязанностей участников процесса по УПК РСФСР и УПК УССР // Развитие прав граждан СССР и усиление их охраны на современном этапе коммунистического строительства. – Саратов: Изд-во Саратовского юрид. института, 1962. – С.299-303.
23. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 220с.
24. Гомиен Д. Путеводитель по Европейской Конвенции о Защите Прав Человека. – Страсбург: Совет Европы, 1994. – 136с.
25. Гончаренко В.Г., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві. Навчальний посібник. – К., 1994. – 48с.
26. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика. Некоторые проблемы нравственных начал советского уголовного процесса. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1973. – 271с.
27. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192с.
28. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права. – М.: Юрид. лит., 1984. – 192с.
29. Декларация о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам. Принята резолюцией 47/135 Генеральной Ассамблеи // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.109-113.
30. Декларация о праве на развитие. Принята резолюцией 41/128 Генеральной Ассамблеи от 4 декабря 1986 года // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.105-108.
31. Декларация о праве народов на мир. Одобрена резолюцией 39/11 Генеральной Ассамблеи от 12 ноября 1984 года // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.104.
32. Декларация прав и свобод человека и гражданина. Принята Верховным Советом РСФСР 22 ноября 1991 года // История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу. 1955-1991г.г.: Сборник правовых актов / Отв.ред. Р.Х.Якупов, сост. В.Н.Галузо. – М.: Спарк, 1997. – С.748-752.
33. Декларация прав человека и гражданина 1789 года // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.32-34.
34. Делімарський Р. Магдебурзьке право у Києві. – К.: Видавничий Дім “Соборна Україна”, 1996. – 144с.
35. Дело Калинина. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 27 декабря 1946 года. Извлечение // Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного Суда СССР по вопросам уголовного процесса, 1946 – 1962. – М.: Известия, 1964. – С.46-47.
36. Дигесты или Пандекты // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под ред. К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. – М.: Юристь, 1996. – С.131-231.
37. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. – М.: Юрид. лит., 1971. – 199с.
38. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.653-664.
39. Документ Московского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.667-675.
40. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 122с.
41. Доспулов Г.Г., Мажитов Ш.М. Психология показаний свидетелей и потерпевших. – Алма-Ата: Наука, 1975. – 191с.
42. Древнее Хорвато-Далматское законодательство. Сочинение Ф.Леонтовича. – Одесса, 1868. – 60с.
43. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.539-551.
44. Европейская конвенция по предупреждению пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.620-624.
45. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология (в двух частях). Часть II «Юридическая психология». Учебник. – М.: Юрид. лит., 1996. – 560с.
46. Ефимичев С.П. Допрос. Учебное пособие. – Волгоград: Высшая следственная школа, 1978. – 46с.
47. Застосування кримінально-процесуального законодавства, що передбачає захист прав потерпілого (за матеріалами узагальнення судової практики) // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – №1(11) . – С.25-36.
48. Звонков Б.Н. Этические аспекты тактики допроса // 50 лет Советской прокуратуры и проблемы совершенствования предварительного следствия. – Л.: Нева, 1972. – С.54-59.
49. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность (Вопросы теории и практики). – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1981. – 136с.
50. Из Законов XII таблиц // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под ред. К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. – М.: Юристь, 1996. – С.78-89.
51. Из законов Хаммурапи, царя Вавилона // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под ред. К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. – М.: Юристь, 1996. – С.9-21.
52. Из Книги законов Ману (Манава Дхармашастра) // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под ред. К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. – М.: Юристь, 1996. – С.25-45.
53. Итоговый документ Венской встречи государств – участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.648-653.
54. Калашникова Н.Я. Гарантии прав свидетеля, эксперта, переводчика и понятого в советском уголовном процессе. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1966. – 39с.
55. Каминская В.И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе. – М., 1948. – 130с.
56. Карнеева Л.М., Кертэс И. Проблемы свидетельского иммунитета // Советское государство и право. – 1989. – №6. – С.57-63;
57. Каролина // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. проф. З.М.Черниловского. – М., 1973. – С.108-120.
58. Каролина. Уголовно-судебное уложение Карла V / Перевод, предисловие и примечания заслуженного деятеля науки Казахской ССР проф. С.Я.Булатова. – Алма-Ата: Наука, 1967. – 151с.
59. Карпачова Н. Про вжиття заходів щодо усунення порушень конституційних прав людини з боку працівників управління МВС України у Луганській області під час затримання і проведення оперативно-розшукових дій. Подання Уповноваженого з прав людини міністру внутрішніх справ України Ю.Ф.Кравченку // Вісник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000. – №2. – С.20-23.
60. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя. Учебное пособие. – К.: Вища школа, 1990. – 103с.
61. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.176-180.
62. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1971. – 158с.
63. Колесниченко А.Н., Комарков В.С. К вопросу о специфике взаимодействия следователя и допрашиваемого // Криминалистика и судебная экспертиза. – К, 1971. – Вып.8. – С.27-35.
64. Коломиец В.К. О пределах психологического воздействия при допросе // Гарантии прав лиц, принимающих участие в уголовном процессе. – Свердловск, 1975. – С.68-73.
65. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.711-719.
66. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання. Прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 року // Права Людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – К.: Наукова думка, 1992. – С.92-104.
67. Коновалова В.Е. Допрос. Тактика и психология. – Харьков: Консум, 1999. – 157с.
68. Коновалова В.Е. Организация и психологические основы деятельности следователя. – К.: МВД УССР, 1973. – 123с.
69. Конституция Испании // Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. – М.: Бек, 1997. – С.295-311.
70. Конституция Канады // Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. – М.: Бек, 1997. – С.233-245.
71. Конституция Японии // Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. проф. В.В.Маклаков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Бек, 2001. – С.383-395.
72. Конституція Республіки Білорусь. Прийнята на тринадцятій сесії Верховної Ради Республіки Білорусь дванадцятого скликання 15 березня 1994 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.87-118.
73. Конституція Республіки Болгарія. Прийнята Великими Народними Зборами 12 липня 1991 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.119-156.
74. Конституція Естонської Республіки. Прийнята на референдумі 28 червня 1992 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.1-38.
75. Конституція Литовської Республіки. Прийнята громадянами Литовської Республіки на референдумі 25 жовтня 1992 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво “Право”, 1996. – С.49-86.
76. Конституція Республіки Македонія. Скоп’є, 17 листопада 1991 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.157-190.
77. Конституція Республіки Словенія. 23 грудня 1991 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.265-306.
78. Конституція Республіки Хорватія. Загреб, 22 грудня 1990 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.371-403.
79. Конституція Російської Федерації. Прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.404-443.
80. Конституція Словацької Республіки. 31 вересня 1992 року // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво „Право”, 1996. – С.445-484.
81. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт.-упоряд. М.І.Хавронюк. – К.: Парламент. вид-во, 1999. – 543с.
82. Корнеев А.П. Административное право России. – М., 1997. – 235с.
83. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Вища школа, 1990. – 259с.
84. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208с.
85. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 836с.
86. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 206с.
87. Кузнецов Н.П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела. – Воронеж, 1983. – 116с.
88. Кузьмина С.С. Лжесвидетельство: Дисс. … канд. юрид. наук. – СПб., 1991. – 193с.
89. Куклин В.И. Неотложные следственные действия. – Казань, 1967. – 98с.
90. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 319с.
91. Куцова Э.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200с.
92. Куцова Э.Ф. Расширить процессуальные права свидетелей // Советская юстиция, 1965. – № 22. – С.11-13.
93. Леви А.А., Пичкалева Г.И., Селиванов Н.А. Получение и проверка показаний следователем. – М.: Юрид. лит., 1997. – 112с.
94. Либус И.А. Охрана прав личности в советском уголовном процессе. – Ташкент: «Узбекистан», 1975. – 136с.
95. Лист Ф. Учебник уголовного права. Общая часть. – М., 1903. – 199с.
96. Лобойко Л.Н. Актуальные проблемы доследственного уголовного процесса: Дисс. … канд. юрид. наук. – Харьков, 1997. – 208с.
97. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1993. – 192с.
98. Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий: Учебное пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1989. – С.120.
99. Лукашевич В.З. Гарантии прав обвиняемого в советском уголовном процессе (стадия предварительного расследования). – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1959. – 166с.
100. Лукашевич В.З. О процессуальном положении потерпевшего в советском уголовном процессе // Учёные записки. Выпуск XIV. Вопросы уголовно-процессуального права. – М., 1964. – С.129-145.
101. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318с.
102. Маляренко В.Т. Реалізація основних конституційних засад судочинства в кримінально-процесуальному законодавстві України: Дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 1999. – 215с.
103. Маринів В.І. Принцип особистої недоторканності в кримінальному процесі України: Дис. ... канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 196с.
104. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия: Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1972. – 292с.
105. Михайленко А.Р. Вопросы теории и практики возбуждения уголовного дела в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1971. – 11с.
106. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448с.
107. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – 944с.
108. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1984. – 132с.
109. Михеенко М.М. Обеспечение участвующим в деле лицам права на защиту их законных интересов как принцип советского уголовного процесса // Проблемы правового статуса личности в уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981. – С.54-57;
110. Михеенко М.М., Шибико В.П. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции. – К., 1988. – 187с.
111. Михеєнко М.М. Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. № 2(9). – Х.: Право, 1997. – С.100-112.
112. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. – К.: Вентурі, 1997. – 351с.
113. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 534с.
114. Михеєнко М.М., Сейтназаров К.Л. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі // Право України. – 1995. – № 11. – С.64-65.
115. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 622с.
116. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – К.: Наукова думка, 1992. – С.36-58.
117. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібн. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 399с.
118. Москалькова Т.Н. Охрана прав и законных интересов личности в стадии возбуждения уголовного дела // Проблемы совершенствования законодательства об охране прав граждан в сфере борьбы с преступностью. Межвузовский тематический сборник. – Ярославль, 1984. – С.60-68.
119. Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (стадия предварительного расследования). – М.: Спарк, 1996. – 125с.
120. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности. – Ярославль: Изд-во Ярославского университета, 1978. – 96с.
121. Мотовиловкер Я.О. Основные уголовно-процессуальные функции. – Ярославль, 1976. – 94с.
122. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз. Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.640-674.
123. Николайчик В.М. Уголовный процесс США. – М., 1981. – 233с.
124. Новейший философский словарь / Сост. А.А.Грицанов. – Минск: Изд. В.М.Скакун, 1998. – 896с.
125. Новий тлумачний словник української мови: 42000 слів: У 4т.: Для студентів вищих та середніх навчальних закладів / В.Яременко, О.Сліпушко (уклад). – К.: Аконіт, 1999. – Т.1: А-Є. – 910с.
126. Новий тлумачний словник української мови: 42000 слів: У 4т.: Для студентів вищих та середніх навчальних закладів / В.Яременко, О.Сліпушко (уклад). – К.: Аконіт, 1999. – Т.2: Ж-ОБД. – 911с.
127. Новий тлумачний словник української мови: 42000 слів: У 4т.: Для студентів вищих та середніх навчальних закладів / В.Яременко, О.Сліпушко (уклад). – К.: Аконіт, 1999. – Т.3: ОБЕ-РОБ. – 927с.
128. Новий тлумачний словник української мови: 42000 слів: У 4т.: Для студентів вищих та середніх навчальних закладів / В.Яременко, О.Сліпушко (уклад). – К.: Аконіт, 1999. – Т.4: РОБ-Я. – 941с.
129. О внесении изменений и дополнений в Уголовный кодекс РСФСР. Закон РСФСР // Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1962. – №29. – ст.449.
130. Об утверждении и введении в действие положения о военных следователях. Приказ Реввоенсовета Республики № 1595 от 30 сентября 1919 года // История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917-1954г.г.: Сборник документов / Под ред. члена-корреспондента АН СССР С.А.Голунского – М.: Госюриздат, 1955. – С.104.
131. Об утверждении и введении в действие положения о полковых судах. Декрет СНК РСФСР от 10 июля 1919 // История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917-1954г.г.: Сборник документов / Под ред. члена-корреспондента АН СССР С.А.Голунского – М.: Госюриздат, 1955. – С.89.
132. Образцов В.А. Криминалистика. Курс лекций. – М.: Юнифир, 1996. – 448с.
133. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Отв. ред. М.Н.Марченко. – Т.1. Теория государства. – М.: Зерцало, 1998. – 725с.
134. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под. ред. чл.-корр. АН СССР Н.Ю.Шведовой. – 20-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 1988. – 750с.
135. Основи конституційного права України / за ред. В.В.Копейчикова. – К., 1997. – 206с.
136. Основы государства и права: Учебное пособие / Л.Л.Богачёва, В.А.Бигун, Ю.П.Битяк и др. Под ред. В.В.Комарова. – Харьков, 1995. – 210с.
137. Падох Я. Ґрунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині XVII – XVIII столітті. – Львів, 1994. – 194с.
138. Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти): Дис. ... канд. юрид. наук. – Львів, 2000. – 170с.
139. Панов М.І., Тихий В.П. Безпека людини як загальний принцип сучасного права // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. проф.-викл. складу, 10-11 грудня 1998р. / За ред. проф. М.І.Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С.141-145.
140. Парижская хартия для новой Европы (Итоговый документ Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, состоявшегося в Париже) // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА•М, 2000. – С.664-666.
141. Переверза О.Я. Формування неправдивих показань, система тактичних прийомів їх виявлення і подолання: Дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 1999. – 222с.
142. Перлов И.Д. Выступление на симпозиуме философов и юристов в МГУ // Вестник МГУ, 1963. – №4. – С.67-69.
143. Петрухин И.Л. Личная жизнь: пределы вмешательства. – М.: Юрид. лит., 1989. – 192с.
144. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности. Конституционные основы правосудия в СССР / Под ред. В.М.Савицкого. – М.: Наука, 1981. – 360с.
145. Петрухин И.Л. Презумпция невиновности и вопросы её доказывания на предварительном следствии // Актуальные проблемы правовой защиты личности в уголовном судопроизводстве. Сборник научных трудов. – Ярославль, 1990. – С.82-91.
146. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. Общая концепция. Неприкосновенность личности / Отв. ред. И.Б.Михайловская. – М.: Наука, 1985. – 238с.
147. Погорецький М. Забезпечення основних прав і свобод людини в кримінальному процесі // Права людини і правова держава: тези доповідей та наукових повідомлень. – Харків, 1998. – С.168-171.
148. Положение о военных следователях // История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917-1954г.г.: Сборник документов / Под ред. члена-корреспондента АН СССР С.А.Голунского – М.: Госюриздат, 1955. – С.104-112.
149. Положение о полковых судах // История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917-1954г.г.: Сборник документов / Под ред. члена-корреспондента АН СССР С.А.Голунского – М.: Госюриздат, 1955. – С.89-104.
150. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. – Минск: Выш. школа, 1973. – 367с.
151. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. – 3-е изд., перераб. – Минск: Выш. школа, 1978. – 176с.
152. Права личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1981. – 272с.
153. Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 / Ред. колегія О.М.Мироненко (голова), К.А.Вислобоков (відповід. секретар), І.Б.Усенко, В.В. Цвєтков. – К., 1997. – 547с.
154. Право, посланное (сообщённое) шеффенами Магдебурга городу Гёрлицу в 1304 году // Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы / Под ред. акад. В.М.Корецкого. – М.: Юрид. лит., 1961. – С.387-395.
155. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України. Закон України // Відомості Верховної Ради. – 2000. – №10. – Ст.79.
156. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №34-35. – Ст.187.
157. Про дію міжнародних договорів на території України. Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1992. – №10. – Ст.137.
158. Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ. Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР №11 від 27 грудня 1985 року // Постанови Пленуму Верховн