ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Короткий опис

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
На правах рукопису

СВИСТОВИЧ Роман Степанович
УДК: 342.9 (075.8)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН
У СФЕРІ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
АРІСТОВА Ірина Василівна
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………..………. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ………………………….………...………………..

12
1.1. Роль державної політики та науки «інформаційне право» у правовому регулюванні суспільних відносин в умовах інформаційного суспільства………………………………………………………………………..

12
1.2. Поняття «інформація» та «інформаційна сфера»: сучасні наукові концепції та загальноправова характеристика……………………………......
26
1.3. Генеза сутності та поняття «інформаційні правовідносини» у науковій доктрині…………………………………………………………………………..
42
1.4. Класифікація та особливості інформаційних правовідносин…………… 58
1.5. Загальноправова характеристика сфери масової інформації: принцип свободи масової інформації, правовий критерій класифікації………………
72
Висновки до розділу 1………………………………………………………….. 87
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ……………………………………………………..
2.1. Роль механізму правового регулювання в упорядкуванні інформаційних відносин у сфері масової інформації………………………..
2.2. Правове забезпечення інформаційних відносин у сфері масової інформації………………………………………………………………………...
2.3. Процес правового регулювання інформаційних відносин у секторі традиційних засобів масової інформації……………………………………….
2.4. Процес правового регулювання інформаційних відносин у секторі електронних засобів масової інформації………………………………………
Висновки до розділу 2…………..………………………………………………

90

90

102

131

162
195
ВИСНОВКИ…..………………………………………………………………… 200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………. 207
227
ВСТУП

Актуальність теми. Принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина, у тому числі права на інформацію, має бути постулатом в інформаційному суспільстві та системоутворюючим чинником інформаційного законодавства України. Безперечно, держава має усвідомлювати, що засоби масової інформації постають найважливішим демократичним інститутом, який сприяє реалізації конституційних прав громадян на свободу думки і слова, права на інформацію. Водночас в умовах розвитку новітніх інформаційно-комунікаційних технологій головним принципом функціонування засобів масової інформації у правовій державі має бути свобода масової інформації, яка також є обов’язковим елементом режиму демократії й необхідною умовою забезпечення для індивідів та їх об’єднань політичного плюралізму і культурного різноманіття, надаючи суспільству можливість контролювати діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій, формувати громадську думку тощо. Отже, безпосередньо й сама діяльність засобів масової інформації потребує комплексного правового регулювання, здатного забезпечити баланс інтересів особистості, суспільства і держави, а також не лише оперативність, а й якісний контент.
Реалії сьогодення свідчать, з одного боку, про існування певних зрушень у напрямку оновлення національного законодавства про засоби масової інформації, що пов’язано насамперед із реформуванням усієї української правової системи, а з іншого – про появу тенденції неналежного забезпечення принципу свободи масової інформації як органами державної влади, так і безпосередньо засобами масової інформації; про невиконання обов’язків та зобов’язань України як члена Ради Європи щодо інформаційного плюралізму, транспарентності, запобігання монополій та ін., про формування недовіри з боку суспільства до політики держави тощо.
Слід зазначити, що останнім часом активно ведуться наукові дослідження щодо становлення нової галузі права – інформаційного права, а також його інститутів. Крім того, є роботи, присвячені окремим питанням законодавчого забезпечення діяльності засобів масової інформації, їх правового статусу та юридичної відповідальності журналістів, ролі преси у правовому інформуванні громадян України. Разом з тим наукове осмислення процесів, які відбуваються у сфері масової інформації, з позицій сучасного правознавства дещо запізнюється. Поза увагою залишаються проблеми вироблення теорії інформаційних правовідносин; по-різному розуміються поняття «інформація», «інформаційна сфера», «інформаційні відносини», «сфера масової інформації»; бракує наукового супроводження процесу правотворчості у сфері масової інформації та процесу реалізації відповідних норм інформаційного права; недостатньо уваги приділяється розвитку одного з основних правових інститутів інформаційного права – права засобів масової інформації – в умовах розбудови глобального інформаційного суспільства.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці українських та російських фахівців у галузі загальної теорії держави і права, інформаційного права, адміністративного права, конституційного права, цивільного права та міжнародного права: А.Б. Агапова, С.С. Алексєєва, І.В. Арістової, О.А. Баранова, Ю.М. Батуріна, І.Л. Бачило, К.І. Бєлякова, В.М. Брижка, Ю.П. Бурила, О.Б. Венгерова, В.Д. Гавловського, О.О. Городова, О.С. Денисової, В.А. Дозорцева, Р.А. Калюжного, Д.А. Керімова, В.О. Копилова, Б.А. Кормича, Т.А. Костецької, О.В. Кохановської, Л.В. Кузенко, В.Н. Лопатіна, А.В. Малька, А.І. Марущака, В.М. Монахова, Д.В. Огородова, А.В. Пазюка, А.В. Полякова, П.М. Рабиновича, М.М. Рассолова, О.Ф. Скакун, Ю.О. Тихомирова, Ф.М. Фаткулліна, М.А. Федотова, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця та інших.
Відзначаючи існування наукових досліджень щодо розробки й реалізації державної інформаційної політики, зокрема в напрямку належного функціонування засобів масової інформації, розробки організаційно-правових засад реалізації громадянами права доступу до інформації через засоби масової інформації, правового статусу журналіста, організаційно-правових механізмів засновництва, реєстрації та ліцензування засобів масової інформації, які проводяться фахівцями в різних галузях права, вважаємо за необхідне вказати на відсутність комплексних напрацювань у сфері масової інформації в рамках науки «інформаційне право».
Таким чином, важливість створення правового фундаменту розвитку інформаційного суспільства в Україні, в якому має визнаватися та забезпечуватися конституційне право громадян на інформацію, а отже й необхідність розробки та вдосконалення відповідних правових інститутів інформаційного права (право на інформацію та право засобів масової інформації), з одного боку, і відсутність сучасних комплексних напрацювань щодо правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, з іншого – обумовлюють актуальність і наукову та практичну значущість дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах тематики науково-дослідних робіт кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України відповідно до Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми «Наука в університетах на 2008–2012 роки» від 18 липня 2007 року.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення наукових праць у галузі юриспруденції, міжнародного досвіду, чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації розробити якісно нову модель правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, надати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо розвитку науки «інформаційне право» та відповідної галузі права, а також удосконалення інформаційного законодавства України в умовах розвитку інформаційного суспільства.
Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання дослідження:
– визначити концепцію формування теоретико-методологічних засад правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації;
– з’ясувати роль державної політики та науки «інформаційне право» у правовому регулюванні інформаційних відносин в умовах інформаційного суспільства;
– проаналізувати сучасні наукові концепції щодо сутності понять «інформація» та «інформаційна сфера», а також надати загальноправову характеристику цих понять;
– висвітлити генезу сутності та поняття «інформаційні правовідносини» у науковій доктрині;
– розкрити класифікацію й особливості інформаційних правовідносин;
– дослідити загальноправову характеристику сфери масової інформації, визначити правовий критерій її класифікації та тлумачення принципу свободи масової інформації;
– висвітлити роль механізму правового регулювання в упорядкуванні інформаційних відносин у сфері масової інформації;
– визначити та проаналізувати правове забезпечення інформаційних відносин у сфері масової інформації;
– розкрити сутність та особливості процесу правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації;
– сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації з досліджуваних питань, а також подати їх до проекту Інформаційного кодексу України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі продукування, поширення та охорони масової інформації.
Предметом дослідження є правове регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації та його теоретико-методологічне забезпечення.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження постає сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових, так і спеціальних: діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз, статистичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний та ін. Провідним є загальнонауковий діалектичний метод пізнання правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, який дає можливість розглянути у взаємозв’язку правові засоби та стадії механізму правового регулювання, виявити усталені напрями й закономірності в цілому. Застосування методів і прийомів наукового пізнання спрямовується системним підходом, що дає змогу досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділ 1). Завдяки історико-правовому методу проаналізовано генезу наукових досліджень щодо сутності інформаційних правовідносин (п. 1.3). Формально-логічний та соціологічний методи допомогли визначити роль і місце державної політики у правовому регулюванні суспільних відносин в умовах інформаційного суспільства (п. 1.1). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення міжнародно-правових засад правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації та шляхів удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства (п. 2.3, п. 2.4). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини у сфері масової інформації, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (п. 2.2, п. 2.3, п. 2.4). Системно-структурний метод сприяв аналізу інформаційної сфери, сфери масової інформації, механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, виявленню недоліків структурних елементів інформаційного законодавства (п. 1.2, п. 1.5, п. 2.1, п. 2.2). За допомогою соціологічного методу було з’ясовано позиції та думки фахівців інформаційно-правової проблематики щодо ефективності нормативно-правового регулювання сфери масової інформації, а статистичний метод допоміг їх узагальнити (п. 2.3, п. 2.4).
Положення й висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародних, законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які постають правовою базою упорядкування інформаційних відносин у сфері масової інформації. Інформаційну й емпіричну основу дослідження становлять політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у застосуванні авторського підходу щодо удосконалення правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації в умовах інформаційного суспільства і визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній науці «інформаційне право» комплексним дослідженням цієї проблематики у форматі монографічної роботи. У результаті проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано ряд нових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
– запропоновано та обґрунтовано доцільність розробки та впровадження якісно нової моделі правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, яка виходить із концепції теоретико-методологічних засад зазначеного правового регулювання; необхідності врахування статики й динаміки правового регулювання; важливості дотримання принципу свободи масової інформації;
– запропоновано та обґрунтовано авторську концепцію формування теоретико-методологічних засад правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, які стосуються державної політики щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні; становлення науки «інформаційне право» й відповідної комплексної галузі права; категоріального апарату науки «інформаційне право»; генези сутності й поняття «інформаційні правовідносини» у науковій доктрині, їх класифікації та особливостей; загальноправової характеристику сфери масової інформації;
– запропоновано та обґрунтовано необхідність дослідження механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, що сприяло виробленню комплексного підходу до розв’язання поставленого наукового завдання, який враховує не лише статику правового регулювання, а й динаміку;
– визначено та обґрунтовано особливості процесу правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, які зумовлені, з одного боку, специфікою складових сфери масової інформації (за певною класифікацією – сектор традиційних засобів масової інформації та сектор електронних засобів масової інформації), а з іншого – свідомим вибором простого процесу правового регулювання та правомірної поведінки суб’єктів інформаційних правовідносин;
удосконалено:
– категоріальний апарат науки «інформаційне право», а саме запропоновано та обґрунтовано визначення понять «сфера масової інформації», «інформаційні відносини у сфері масової інформації», «інформаційні правовідносини у сфері масової інформації», «суб’єкт інформаційних правовідносин у сфері масової інформації»;
– структуру інститутів інформаційного права, а саме запропоновано та обґрунтовано доцільність розвитку комплексного інституту права – права масової інформації, норми якого не лише забезпечують право засобів масової інформації, а й право фізичних та юридичних осіб (передусім громадян України) на інформацію;
– характеристику сфери масової інформації як сфери правового регулювання інформаційних відносин, що дало змогу на першій стадії механізму правового регулювання інформаційних відносин в означеній сфері визначити таке нормативно-правове забезпечення, яке комплексно враховує необхідність як належного забезпечення права на інформацію (передусім громадян України), так і належного функціонування традиційних та електронних засобів масової інформації;
– концепцію щодо визначення суб’єктів інформаційних правовідносин у сфері масової інформації, що виявилося у формуванні двох основних груп суб’єктів (за критерієм класифікації – традиційність засобів масової інформації); встановлено, що об’єкт інформаційних правовідносин (наприклад, друкована інформація, аудіовізуальна інформація) у сфері масової інформації впливає, зокрема, на суб’єктний склад правовідносин; поглиблено уявлення щодо суб’єктивних юридичних прав та обов’язків суб’єктів інформаційних правовідносин;
набули подальшого розвитку:
– характеристика та класифікація інформаційних відносин у сфері масової інформації, а також концепція інформаційних правовідносин, що реалізується у сфері масової інформації;
– плюралістична концепція визначення об’єкта інформаційних правовідносин, що дозволило обґрунтувати перелік і загальноправову характеристику об’єкта інформаційних правовідносин у сфері масової інформації;
– характеристика стадій механізму правового регулювання, яка виявляється у тому, що в роботі відстоюється позиція щодо доцільності розгляду не чотирьох, а трьох стадій механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації: механізм інформаційної правотворчості; механізм правомірної реалізації норм інформаційного права; механізм забезпечення безперешкодної реалізації норм інформаційного права;
– розуміння щодо активізації зваженого використання зарубіжного досвіду й доцільності врахування положень рекомендаційних актів Ради Європи та Європейського Союзу під час адаптації національного інформаційного законодавства до європейських правових стандартів у сфері масової інформації;
– пропозиції та рекомендації до проекту Інформаційного кодексу України щодо вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого удосконалення інституту інформаційного права – права масової інформації – в умовах інтеграції інформаційного суспільства в Україні до глобального інформаційного суспільства;
– у правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані для підготовки проекту Інформаційного кодексу України та внесення змін і уточнень до Закону України «Про інформацію»;
– у правозастосовній діяльності – використання одержаних у дисертації результатів допоможе підвищити ефективність діяльності відповідних суб’єктів інформаційних відносин щодо продукування, поширення, охорони масової інформації, а отже сприятиме забезпеченню прав людини на інформацію на рівні світових стандартів (Акт впровадження від 07.04.2011 р.) [Додаток А];
– у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників і навчальних посібників із навчальних дисциплін «Інформаційне право», «Міжнародне інформаційне право», «Право масової інформації» та під час викладання зазначених дисциплін (Акт впровадження №154 від 07.12.2011 р.) [Додаток Б].
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки інформаційного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки було оприлюднено дисертантом на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів» (м. Запоріжжя, 24 лютого 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (м. Харків, 25–26 березня 2011 р.), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у трьох наукових статтях, які опубліковані у фахових юридичних виданнях, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету та завдання дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які разом містять дев’ять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 228 сторінок. Список використаних джерел складається з 223 найменувань і займає 20 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на нове розв’язання наукового завдання щодо вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації в контексті становлення науки «інформаційне право» в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні. Основні з них такі:
1. Розроблено якісно нову модель правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, яка ґрунтується на: а) авторському розумінні концепції формування теоретико-методологічних засад правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації; б) комплексному підході щодо визначення особливостей правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, який враховує як статику, так і динаміку правового регулювання; в) плюралістичній концепції визначення об’єкта інформаційних правовідносин у сфері масової інформації; г) принципі свободи масової інформації; д) комплексному інституті права – права масової інформації.
2. Обґрунтуванню та розробці якісно нової моделі правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації сприяли дослідження теоретико-методологічного підґрунтя такого регулювання. Відповідно до авторської концепції, таким підґрунтям є як існуючі теоретичні напрацювання, так і поглиблені їх тлумачення й розвиток. Отримано висновок, що теоретико-методологічні засади складають ті положення, які стосуються: а) формування та реалізації належної державної інформаційної політики щодо створення правового підґрунтя розвитку інформаційного суспільства в Україні, б) активізації фундаментальних і прикладних досліджень з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, у тому числі становлення науки «інформаційне право», яка визначає новий напрямок розвитку правової системи «інформація – політика – право»; в) дослідження структури інформаційного права як комплексної галузі права та її впливу на інші галузі права, систему права в цілому, а також значення в упорядкуванні нових суспільних відносин в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні; г) категоріального апарату науки «інформаційне право», д) генези сутності та поняття «інформаційні правовідносини» в науковій доктрині, їх класифікації та особливостей; е) загальноправової характеристики сфери масової інформації, необхідною умовою існування якої має бути впровадження принципу свободи масової інформації, що постає правовим стандартом, визнаним світовою спільнотою.
3. Виходячи з того, що наука «інформаційне право» має формувати свій категоріальний апарат, у роботі передусім проаналізовано сучасні наукові концепції визначення понять «інформація», «інформаційна сфера» й наведена власна узагальнююча позиція з цього приводу. Наприклад, інформація розуміється як комплексний правовий феномен, що має юридично значущі ознаки, статичний і динамічний аспекти. Обґрунтовано доцільність використання вузького й широкого тлумачення поняття «інформаційна сфера» в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні та його інтеграції до глобального інформаційного суспільства.
4. Поділяється існуюча точка зору щодо необхідності досліджувати інформаційні правовідносини, базуючись на теорії правовідносин, яка розробляється фахівцями в галузі теорії держави і права. Виходячи з того, що правовідносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами права, у роботі доведено конструктивність для дослідження предмета дисертації існуючого наукового підходу щодо визначення видів правовідносин в інформаційній сфері: це суто інформаційні правовідносини, інформаційно-адміністративні правовідносини, інформаційно-цивільні правовідносини тощо. Підтримана позиція щодо визначення різноманітних правовідносин в інформаційній сфері як «інформаційні правовідносини» (у широкому трактуванні), а суто інформаційних правовідносин як «інформаційні правовідносини» (у вузькому трактуванні). У роботі ця позиція визначається як концепція інформаційних правовідносин в інформаційній сфері.
5. Усвідомлюючи те, що питання про об’єкт інформаційних правовідносин є одним із ключових і водночас спірних у юридичний науці, було проаналізовано різноманітні наукові концепції щодо визначення об’єкта правовідносин. У межах дослідження обрана плюралістична концепція об’єкта правовідношення, яка допускає існування множини об’єктів. Вочевидь, до об’єктів було включено передусім інформацію, якій притаманні ознаки, що мають юридичне значення, а отже впливають на тип, характер, суб’єктний склад та інші особливості правовідносин, які виникають з приводу інформації.
6. Класифікація інформаційних правовідносин в інформаційній сфері дала змогу переконатися в існуванні групи інформаційних відносин, пов’язаних з виробництвом і поширенням масової інформації. Обґрунтовано доцільність введення в науковий обіг поняття «сфера масової інформації», під якою розуміється невід’ємна складова інформаційної сфери, яка формується, функціонує й розвивається з огляду на обов’язкове впровадження принципу свободи масової інформації.
Запропоновано проблему свободи масової інформації (як однієї з багатьох свобод) розглядати як окремий випадок прояву принципу свободи слова людини, що підтверджується й відповідними положеннями міжнародних документів (наприклад, Декларації про засоби масової інформації і права людини, прийнята Парламентською Асамблеєю Ради Європи в 1970 р.). Доведено, що для забезпечення у діяльності засобів масової інформації балансу інтересів особистості, суспільства та держави, а також для належного дотримання принципу масової інформації необхідно розв’язати проблему не лише вдосконалення інформаційного законодавства, а й якісної реалізації норм інформаційного права. Запропоновано законодавчо закріпити принцип свободи масової інформації відповідною нормою-принципом, наприклад, в Інформаційному кодексі України.
7. Виходячи з того, що особливості правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації значною мірою визначаються специфікою зазначених інформаційних відносин, було проаналізовано основні й забезпечувальні суспільні відносини, які виникають (змінюються, припиняються) у сфері масової інформації. Це дозволило дійти висновку, що у сфері масової інформації (як і в інформаційній сфері) існують суто інформаційні, інформаційно-управлінські, інформаційно-майнові, інформаційно-трудові та інші суспільні відносини. У дисертації суто інформаційні відносини розуміються як відносини (між відповідними суб’єктами) з приводу обігу інформації – створення, збирання, одержання, зберігання, обробки, використання, поширення, охорони й захисту. Запропоновано для зазначених вище суспільних відносин використовувати узагальнююче поняття «інформаційні відносини у сфері масової інформації», що розуміється в широкому трактуванні. Обґрунтовано доцільність використання концепції інформаційних правовідносин в інформаційній сфері для розкриття предмета дисертаційного дослідження. Запропоновано для суто інформаційних правовідносин, інформаційно-адміністративних, інформаційно-цивільних та інших правовідносин у сфері масової інформації використовувати узагальнююче поняття «інформаційні правовідносини у сфері масової інформації», що розглядається в широкому тлумаченні.
8. Зважаючи на значення підходу класифікації для всебічного визначення особливостей і загальноправової характеристики сфери масової інформації, запропоновано дослідити особливості правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, базуючись на класифікації сфери масової інформації за критерієм правового інституту інформаційного права – інституту ЗМІ та його відповідних субінститутів: друкованих ЗМІ; електронних ЗМІ (телебачення, радіомовлення, Інтернет); кінематографії; інформаційних агентств. Доведено доцільність формування комплексного інституту права – права масової інформації, норми якого не лише забезпечують право засобів масової інформації, а й право фізичних і юридичних осіб (передусім громадян України) на інформацію.
9. Виходячи з того, що поняття механізму правового регулювання (далі – МПР) використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування (тобто акцентується увага на структурі та динаміці правового регулювання), у роботі обґрунтовується необхідність дослідження МПР інформаційних відносин у сфері масової інформації. Конструктивність такої пропозиції виявляється у створенні умов для комплексного розв’язання завдань удосконалення інформаційної правотворчості та належної реалізації норм інформаційного права.
10. Розумінню стадій МПР інформаційних відносин у сфері масової інформації сприяло те, що механізм складається з двох взаємозалежних частин – статичної й динамічної. У роботі поділяється існуюча точка зору щодо наявності трьох стадій МПР, які в межах дослідження визначеного предмета, такі: механізм інформаційної правотворчості (статична частина); механізм правомірної реалізації норм інформаційного права; механізм забезпечення безперешкодної реалізації норм інформаційного права (останні два механізми – динамічна частина).
11. Зважаючи на важливість дослідження простого та складного процесу правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, а також на правомірну й неправомірну поведінку суб’єкта інформаційних правовідносин, вважалося за можливе акцентувати увагу на простому процесі правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації та правомірній поведінці суб’єкта, тобто на двох стадіях відповідного МПР.
12. Базуючись на загальноправовій характеристиці сфери масової інформації та структуруванні цієї сфери за критерієм традиційності ЗМІ, було з’ясовано, що особливості процесу правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації значною мірою також пов’язані зі специфікою сфер правового регулювання: перша сфера – сектор традиційних ЗМІ, друга сфера – сектор електронних ЗМІ.
13. Зроблено висновок, що на першій стадії МПР інформаційних відносин у сфері масової інформації (інформаційної правотворчості) необхідно враховувати доктринальні розробки в галузі інформаційного права, сучасну концепцію праворозуміння, а також особливості складових сфери нормативно-правового регулювання – секторі традиційних ЗМІ та секторі електронних ЗМІ. Доведено доцільність включення принципів правового регулювання інформаційних відносин у підсекторі Інтернет до проекту Закону України «Про засоби масової інформації в мережі Інтернет», на необхідності розробки якого наголошено в роботі.
14. Ґрунтуючись на положеннях теорії держави та права, було запропоновано визначення поняття «суб’єкти інформаційних правовідносин у сфері масової інформації»: це індивідуальні або колективні суб’єкти інформаційного права, які використовують свою інформаційну правосуб’єктність у конкретному інформаційному правовідношенні, виступаючи реалізатором суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, повноважень і юридичної відповідальності. Зважаючи на положення основних профільних законів України (як для сектора традиційних ЗМІ, так і сектора електронних ЗМІ), було запропоновано концепцію щодо визначення потенційних суб’єктів цих правовідносин, а також з’ясовано їх суб’єктивні юридичні права та обов’язки, індивідуалізацію яких здійснюють самі суб’єкти на основі лише одного нормативно-правового акта (наприклад, Закон України «Про телебачення і радіомовлення»). Тобто йдеться про ініціативний порядок реалізації норм інформаційного права у формі інформаційних правовідносин.
Базуючись на плюралістичній концепції об’єкта інформаційних правовідносин у сфері масової інформації, було запропоновано та обґрунтовано класифікувати цей об’єкт за критерієм традиційності ЗМІ, а також визначено відповідні види об’єкта інформаційних правовідносин як у секторі традиційних ЗМІ, так і секторі електронних ЗМІ. Такий підхід допоміг переконатися, що саме особливості кожного з видів об’єкта інформаційних правовідношення (наприклад, власний продукт телерадіоорганізації) вимагають наділення суб’єктів правовідносин (наприклад, студія-виробник та Національна телекомпанія України) відповідними суб’єктивними юридичними правами та обов’язками.
15. Аналіз зарубіжного досвіду країн щодо правового регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації, а також положень рекомендаційних актів Ради Європи та Європейського Союзу сприяв усвідомленню необхідності активізації зваженої адаптації національного інформаційного законодавства до європейських правових стандартів у сфері масової інформації.
16. Результати розв’язання поставлених завдань знайшли своє відображення у розробці пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства з питань правового забезпечення діяльності засобів масової інформації та реалізації права громадян України на інформацію. Внесені відповідні пропозиції до проекту Інформаційного кодексу України, які стосуються визначення понятійної бази та введення в науковий обіг комплексного інституту права – права масової інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про засади зовнішньої і внутрішньої політики: Закон України від 1 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 40. – Ст. 527.
2. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 9 січня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – Ст. 102.
3. Бачило И.Л. Информация – объект права /И.Л. Бачило // НТИ. Сер.1, Организация и методика информационной работы. – 1999. – № 8. – 63с.
4. Пучков. О.А. Теория государства и права: проблемы и перспективы / О.А. Пучков // Правоведение. – 2001. – № 6. – С. 12-16.
5. Поляков. А.В. Общая теория права. Феноменолого-коммуникативный подход: курс лекций /А. В. Поляков. – СПб. – 2003. – 635с.
6. Берман Г. Вера и закон: примирение права и религии [Пер. с англ.] / Г. Берман. – М.: Ad Margines, 1999. – 431 с.
7. А.Б.Венгеров. Категория «информация» в понятийном аппарате юридической науки /А.Б.Венгеров // Советское государство и право. – 1977. – № 10. – С.70-71.
8. Батурин Ю.М. Проблемы компьютерного права /Ю.М. Батурин. – М.: Юридическая литература, 1991. – 271 с.
9. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник /Ю.А.Тихомиров. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 496 с.
10. Агапов А.Б. Основы федерального информационного права России /А.Б. Агапов. – М.: Юридическая литература, 1995. – 189с.
11. Городов О.А. Основы информационного права России: Учебное пособие /О.А.Городов. – М.: Издательство БЕК, 1999. – 400 с.
12. Копылов В.А. Информационное право: Учебник /В.А.Копылов; 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 512 с.
13. Лопатин В.Н. Актуальные проблемы становления и развития теории информационного права / В.Н. Лопатин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infolaw.ru/lib/2005-3-infolaw-problems.
14. Бачило И.Л. О практической роли информационного права / И.Л. Бачило [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infolaw.ru/lib/2005-1-practical-role-of-infolaw.
15. Городов О.А. Основы информационного права России: Учебное пособие / О.А.Городов. – СПб.:Юридический центр пресс, 2003. – 305 с.
16. Копылов В.А. Информационное право: Учебник /В.А.Копылов. – М.: Юристъ, 2002. – 512 с.
17. Рассолов М.М. Информационное право: Учебное пособие /М.М.Рассолов. – М., Юристъ, 1999. – 400 с.
18. Рассолов М.М. Информационное право: анализ и решение практических задач / М.М. Рассолов. М., 1998. – 189 с.
19. Информационное право: Учебник /И.Л Бачило, В.Н. Лопатин, М.А. Федотов; под ред. акад. РАН Б.Н.Топорнина. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 789с.
20. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие /Д.А. Керимов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. – 244с.
21. Кохановська О. В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні: дис…. докт. юрид. наук: 12.00.04 / Кохановська Олена Велеонінівна. – Київ, 2006. – 531 с.
22. Карнап Р. Значение и необходимость. Исследование по семантике и модельной логике / Р.Карнап. – М., 1959. – 382 с.
23. Клаус Г. Сила слова /Г.Клаус. – М., 1967. – 216 с.
24. Юридична енциклопедія: В шести томах. // Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редколл.) та ін. – К.: «Українська енциклопедія». – 1998. – 717с.
25. Демкова М., Фігель М.. Інформація, як основа інформаційного суспільства: поняття та правове регулювання // В матеріалах Круглого столу "Інформаційне право: стан та перспективи розвитку в Україні". – К., 2004. – 1 квітня.
26. Шеннон К. Э. Работы по теории информации и кибернетике / К.Э. Шеннон. – М., 1963. – 829 с.
27. Винер Н. Кибернетика и общество / Н.Вінер; под ред. Э.Я. Кольмана. – М., 1958. – 200 с.
28. Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США /Ф.Махлуп. – М., 1966. – 462 с.
29. Эшби У.Р. Введение в кибернетику / У.Р. Эшби. – М., 1959. – 432 с.
30. Моль А. Теория информации и эстетическое восприятие / А.Моль. – М., 1966. – 351 с.
31. Бриллюэн Л. Научная неопределенность и информация / Л. Бриллюэн. – М., 1966. – 271 с.
32. Ахлибининский Б.В. Информация и система / Б.В. Ахлибининский. – Л., 1969. – 212 с.
33. Зееман И. Познание и информация / И. Зееман. – М., 1966. – 254 с.
34. Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуальной теории / В.Н. Протасов. – М., 1991. – 144 с.
35. Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты / Л.П. Кураков, С.Н. Смирнов. – М.: Гелиос, 1998. – 240 с.
36. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти /І.В.Арістова; за ред. Бандурки О.М. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. – 367с.
37. Ожегов С.И. Словарь русского языка /С.И. Ожегов; под ред. Н.Ю.Шведовой. – 13-е изд., испр. – М.: Русский язык, 1981. – 677 с.
38. Булыко А.Н. Современный словарь иностранных слов / А.Н. Булыко; под ред. Прохорова А.М. – 4-е изд., испр. и дополн. – М., 1992. – 740 с.
39. Современный словарь иностранных слов / Вед. ред. Комарова Л.Н. – М., 2000. – 742 с.
40. Морозов С. М., Шкарапута Л. М. Словник іншомовних слів /С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Довіра, 2000. – 680 с.
41. Баш Л.М., Боброва А.В., Вечеслова Г.Л., Кимягарова Р.С. Современный словарь иностранных слов / Л.М. Баш, А.В Боброва, Г.Л. Вечеслова, Р.С. Кимягарова. – М., 2001. – 928 с.
42. Физический энциклопедический словарь / Б.А. Введенский, Б.М. Вул. – М., 1960. – 664 с.
43. Физический энциклопедический словарь /Прохоров А.М. – М., 1983. – 928 с.
44. Українська радянська енциклопедія / За ред. М.П.Бажана та ін.. – К., 1961. – Т. 5.
45. Советский энциклопедический словарь /Науч.-редакц. совет: А.М.Прохоров (пред.). – М.: Советская энциклопедия, 1981. – 758с.
46. Словарь иностранных слов. – 7-е изд., перераб. – М.: Русский язык, 1980. – 496 с.
47. Шрейдер Ю.А. Об одной модели семантической теории информации / Ю.А. Шрейдер // Проблемы кибернетики. – М., 1965. – с. 37-43.
48. Международное информационное право: Методические материалы к междисциплинарному спецкурсу / сост. Смыслова Т.М. – М., 2002. – 192с.
49. Данилин В.И. Реализация и охрана брачно-семейных прав /В.И. Данилин. – Уфа, 1989. – 121 с.
50. Про інформацію (із змінами і доповненнями): Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
51. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
52. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України від 16 січня 2003 р. № 435-4 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40 – 44. – Ст. 356.
53. Про затвердження Концепції створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 97 р. № 40 // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 26 – 27.
54. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Арістова Ірина Василівна . – Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 476 арк. – Бібліогр.: арк. 409-444.
55. Бачило И.Л. Информационное право: основы практической информатики: Учеб. Пособие / И.Л. Бачило. – М.: Юринформцентр, 2001. – 352 с.
56. Баранов О.А. Інформаційне право України: стан, проблеми, перспективи / О.А. Баранов. – К.: Видавничий Дім «Софт-Прес», 2005. – 316 с.
57. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: монография /К.И. Беляков; Национальная академия внутренних дел Украины. – К.: Изд-во «КВІЦ», 2001. – 307 с.
58. Копылов В.А. Информационное право: вопросы теории и практики / Копылов В.А. // Московская гос. юридическая академия. – М.: Юристъ, 2003. – 622 с.
59. Логінов О.В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.В. Логінов. – Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 236 с.
60. Соснін О.В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукового потенціалу України / О.В.Соснин. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 572 с.
61. Концепция государственной информационной политики Российской Федерации [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://www.zntu.edu.ua/base/Lib/zakon/98ru-gip.html.
62. Про Концепцію національної інформаційної політики: Проект Закону України від 13 грудня 2002 р. № 2526 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
63. Бурило Ю.П. Організаційно-правові питання державного управління в інформаційній сфері: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Юрій Петрович Бурило. – Національний ун-т внутрішніх справ. – К., 2008. – 215 арк. – Бібліогр.: арк. 409-444.
64. Об участии в международном информационном обмене: Федеральный Закон Российской Федерации от 4 июля 1996 г. № 85-ФЗ (в редакции Федеральных законов от 30 июня 2003 № 86-ФЗ, от 29 июня 2004 № 58 ФЗ) // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 28. – Ст. 3347.
65. Арістова І.В. Еволюційний розвиток поняття «інформаційна сфера» / І.В. Арістова // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип.31 – с. 239-245.
66. Венгеров А.Б. Информационные отношения в управлении народным хозяйством как объект правового регулирования / А.Б. Венгеров // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1973. – Вып.29. – С.45-51.
67. Венгеров А.Б. Право и информация в условиях автоматизации управления (Теоретические вопросы) / А.Б. Венгеров. – М.: Юридическая литература, 1978. – 218 с.
68. Венгеров А.Б. Право и информационные обеспечение АСУ // Советское государство и право. – 1972. – № 8. – С. 28-32.
69. Монахов В.Н. Государственно-правовые вопросы информационного обслуживания граждан в СССР: (Конституционный аспект): Дис... канд. юрид. наук 12.00.02 / В.Н. Монахов – М.,1983. – 477 с.
70. Савич В.І. Особливості правового регулювання інформаційних правовідносин у сфері праці робітників і службовців / В.І. Савич // Доповіді наукової конференції юридичних факультетів, присвяченій 50-річчю утворення СРСР. – Томськ: Видавництво Томського університету, 1974. – 215с.
71. Савич В.І. Інформаційні обов'язки у сфері правового регулювання праці робітників і службовців: (теоретичні питання) / В.І. Савич // Правознавство. – 1974. – № 6. – 108-112 с.
72. Шерстобитов А.Е. Значение и роль передачи информации в организации договорных связей // Вестник Московского государственного университета. Серия.11. Право. – 1980. – № 3. – С.67-71.
73. Арістова І.В. Розбудова правової держави в Україні: правовий механізм забезпечення права на доступ до інформації в суспільстві знань /І.В. Арістова //Правова інформатика. – 2010. – №1. – с. 3-13.
74. Арістова І.В. Наука «інформаційне право» на новому етапі розвитку інформаційного суспільства / І.В. Арістова // Правова інформатика. – 2011. – №1. – с. 3-11.
75. Брижко В.М. Методологічні та правові засади упорядкування інформаційних відносин: монографія /В.М. Брижко. – К.: ТОВ «ПанТот», 2009. – 415с.
76. Основи інформаційного права України: Навчальний посібник / В.С.Цимбалюк,, В.Д.Гавловський, В.В. Гриценко та ін..; за ред. М.Я. Швеця, Р.А.Калюжного та П.В.Мельника. – К.: Знання, 2004. – 274с.
77. Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики): монографія / В.С. Цимбалюк. – К.: «Освіта України», 2010. – 388с.
78. Кормич Б.А. Інформаційне право. Підручник / Б.А. Кормич. – Харків: БУРУН і К, 2011. – 334с.
79. Марущак А.І. Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності: Навчальний посібник / А.І. Марущак. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008. – 334с.
80. Інформатизація, право, управління: організаційно-правові питання / Калюжний Р.А., Крупчан О.Д., Павловський В.Д., Гуцалюк М.В., Цимбалюк В.С., Швець М.Я.; за ред. Швеця М.Я., Крупчана О.Д. – К., 2002. – 194 с.
81. Правова інформатика / Швець М.Я., Калюжний Р.А., Савицький В.А., Клімашевська Ю.А., Задорожня Л.М., Брижко В.М. та ін.; за ред. Швеця М.Я., Калюжного Р.А. – К., 2003. – 168 с.
82. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / Цимбалюк В.С., Брижко В.М., Калюжний Р.А., Швець М.Я. та ін. – К., 2003. – 240 с.
83. Гаврилов О.А. Информатизация правовой системы России. Теоретические и практические проблемы: Учебное пособие /О.А. Гаврилов. – М.: Юридическая книга: ЧеРо, 1998. – 218с.
84. Гаврилов О.А. Курс правовой информатики: Учебник / О.А. Гаврилов. – М.: НОРМА, 2000. – 197 с.
85. Ефимов П.В. Концепция обеспечения безопасности информационных технологий / П.В. Ефимов // Банковское дело. – 1995. – № 7. – С.15-19.
86. Тиновицкая И.Д. Информационное право и информационные отношения /И.Д.Тиновицкая // Проблемы информатизации. – 1999. – №3. – С.44-47.
87. Дозорцев В.А. Вопросы информации в Гражданском кодексе Российской Федерации / В.А. Дозорцев // Научно-техническая информация. Сер.1, Организация и методика информационной работы. – 1998. – №3. – С.1-2.
88. Дозорцев В.А. Информация как объект исключительного права / В.А. Дозорцев // Дело и право. – 1996. – №4. – С.27-30.
89. Лопатин В.Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство/ В.Н. Лопатин / Санкт-Петербургский университет МВД России. – СПб.: Фонд «Университет», 2000. – 245с.
90. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении / О.Ф. Халфина. – М.: «Юридическая литература», 1974. – 352 с.
91. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева: в 3-х частях. – Часть I. – М.: ТЕИС, 1996. – 415с.
92. Фатьянов А.А. Правовое обеспечение безопасности информации в Российской Федерации: Учебное пособие /А.А. Фатьянов. – М.: Юрист, 2001. – 233с.
93. Огородов Д.В. Взаимодействие публичного и частного права в охране личных тайн / Д.В.Огородов. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.pravo.vuzlib.net/book_z445_page_24.html.
94. Бачило І.Л. Інформація як об'єкт відносин, регульованих Цивільним кодексом РФ/ І.Л. Бачило // Науково-технічна інформація. Сер.1, Організація і методика інформаційної роботи. – 1999. – № 5. – С. 6-11.
95. Баранов О.О. Інститути інформаційного права /О.А.Баранов //Правова інформатика. – 2006. – № 11. – с. 40-46.
96. Фисун Ю.А, Овешников Д.А. Информационно-правовые отношения: соотношение и классификация / Ю.А. Фисун, Д.А. Овешников. [Електронний ресурс] / Режим доступу: agps-2006.narod.ru/konf/2003/sb-2003/sec-1/62.pdf.
97. Арістова І.В. Теорія інформаційних правовідносин /І.В. Арістова //Інформація і право. – № 3. – с. 3-9.
98. Брауде И.Л. К вопросу об объекте правоотношения по советскому гражданскому праву / И.Л. Брауде // Советское государство и право. – 1951. – № 3. – С. 56-60.
99. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. / С.С.Алексеев. – Т. II. – М.: Юридическая литература, 1982. – 360с.
100. Про інформацію (із змінами і доповненнями): Закон України від 13 січня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 48. – Ст. 650.
101. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
102. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
103. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
104. Про захист персональних даних: Закон України від 1 червня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 34. – Ст. 481.
105. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 р. [Електронний ресурс] /. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
106. Кримінальний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
107. Федотов М.А. Законодательство Российской Федерации о средствах массо¬вой информации. Научно-практический комментарий / М.А. Федотов – М.: Центр «Право и СМИ», 1999 – 540с.
108. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
109. О средствах массовой информации: Закон Российской Федерации [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/popular/smi/.
110. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043.
111. Декларация о средствах массовой информации и правах человека 23.01.70. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.terralegis.org/terra/act/e637.html.
112. Федотов М.А. Право массовой информации в Российской Федерации /М.А.Федотов – М.: Междунар. отношения, 2002. – 624 с.
113. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Городец, 2003. – 544с.
114. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
115. Полякова Т. А. Вопросы совершенствования законодательства в области обеспечения информационной безопасности / Т. А. Полякова // Закон и право. – 2002. – № 5. – С. 3-6.
116. Бачило И. Л. Информационные ресурсы как объект права и объект отношений, регулируемых ГК РФ / И. Л. Бачило // Информационные ресурсы России. – 1999. – № 1. – с. 34-36.
117. Мяснянкин В. Н. Источники и системность информационного права Российской Федерации / В. Н. Мяснянкин // Право: теория и практика. – 2003. – № 11. – с. 51-54.
118. Кузнецов П. У. Системные вопросы правового обеспечения информационной сферы / П. У. Кузнецов // Политика и право. – 2001. – № 6. – с. 23-27.
119. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 296.
120. Про кінематографію: Закон України від 13 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 22. – Ст. 114.
121. Про інформаційні агентства: Закон України від 28 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 13. – Ст.83.
122. Проблемы теории государства и права: Учебник /Под ред. С.С.Алексеева. – М.: Юридическая литература, 1979. – 440 с.
123. Фаткуллин Ф.Н. Основы учения о праве и государстве: Учебное пособие / Ф.Н. Фаткуллин. – Казань: Издательство Казанского фин.-экономич. ин-та, 1997. – 257 с.
124. Комаров С.А. Общая теория государства и права / Под ред. проф. М.Н. Марченко: в 2-х т. – Том 2. Теория права. – М.: Зерцало, 1998.– 577 с.
125. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) Підручник / О.Ф.Скакун. Видання 2-е, перероблене і доповнене. – Харків: Еспада, 2009. – 752 с.
126. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 815с.
127. Теория права и государства в схемах и определениях / В.К. Бабаев, В.М. Баранов, В.А. Толстик. – М.: Юристъ, 2003, – 256с.
128. Гойман В.И., Радько Т.Н. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 348с.
129. Лукашук И.И. Теория информации и международно-правовое регулирование /И.И. Лукашук// Вестник Киевского государственного университета. Серия: Международное право и международные отношения. – Киев, 1978. – Вып.7. – С.6-9.
130. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов / А.Ф. Черданцев. – М.: Юрайт, 2001. – 432 с.
131. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права / П.М.Рабінович. – К.: Атіка, 1995. – 176 с.
132. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В.М. Горшенев. – М.: Юридическая литература, 1972. – 187 с.
133. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник / О.Ф. Скакун. – Харьков: Консум; Ун-т внутр.. дел, 2000. – 704 с.
134. Венгеров А.Б. Теория государства и права /А.Б.Венгеров – М.: Юриспруденция, 1998. – 624 с.
135. Тихомиров Ю.А. Общая концепция развития законодательства /Ю.А.Тихомиров // Концепции развития российского законодательства. Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Изд. ИЗиСП, 1998. С. 5-22.
136. Венгеров А.Б. Теория государства и права [Учебник для юридических вузов] А.Б.Венгеров. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с.
137. Калюжний Р.А., Хахановський В.Д., Цимбалюк В.С. Структура науки і навчальної дисципліни «інформаційне право» / Р.А. Калюжний, В.Д. Хахановський, В.С. Цимбалюк // Правова інформатика. – 2003. – № 1. – С. 22-25.
138. Інформатизація законотворчої, нормотворчої, правозастосовної та правоосвітньої діяльності / Горьовий Л.Є., Швець М.Я., Севастьянов В.Ф. та ін. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 200 с.
139. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.
140. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 165.
141. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 33. – Ст. 345.
142. Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27 – 28. – Ст.182.
143. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27 – 28. – Ст. 181.
144. Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності: Закон України від 13 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 166.
145. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 31 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст. 347.
146. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст.275.
147. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст.299.
148. Про рекламу: Закон України в редакції від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 8. – Ст. 62.
149. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України від 27 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 7. – Ст.45.
150. Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 32. – Ст. 206.
151. Про Національний архівний фонд і архівні установи: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 86.
152. Про телекомунікації: Закон України від 18 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – Ст. 155.
153. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192.
154. Про зв’язок: Закон України від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 20. – Ст. 143.
155. Про обов’язковий примірник документів: Закон України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22 – 23. – Ст. 199.
156. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
157. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
158. Про Національну систему конфіденційного зв’язку: Закон України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 15. – Ст. 103.
159. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.
160. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України – 2001. – № 5 – 6. – Ст. 30.
161. Про радіочастотний ресурс України: Закон України від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 298.
162. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
163. Про стандартизацію: Закон України від 17 травня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.
164. Про поштовий зв’язок: Закон України від 4 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 6. – Ст. 39.
165. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
166. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верхов