ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СПРАВЛЯННЯМ ПРАВОСУДДЯ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ВОЛІК Вячеслав Вікторович

УДК 347.921.6

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СПРАВЛЯННЯМ ПРАВОСУДДЯ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Савченко Леся Анатоліївна
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СПРАВЛЯННЯМ ПРАВОСУДДЯ: ДОКТРИНАЛЬНИЙ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТИ ……………………………..11
1.1. Історико-правовий аспект формування обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя…………………………………………..11
1.2. Нормативно-правове забезпечення обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя в Україні, на сучасному етапі………...46
Висновки до розділу 1………………………………………………….....63
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СПРАВЛЯННЯМ ПРАВОСУДДЯ, ЯК ОСОБЛИВОГО ВИДУ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ …………………………70
2.1. Сутність обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя та їх місце в системі оподаткування ……………………………..70
2.2. Належна нормативна урегульованість обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, як складова доступності до судового процесу в Україні ………………………………………………………………..88
Висновки до розділу 2…………………………………………………...102
РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СПРАВЛЯННЯМ ПРАВОСУДДЯ ………………………………………………………………..107
3.1. Проблеми визначення основних елементів правового механізму обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя …………107
3.2. Особливості додаткових елементів правового механізму обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя …………136
Висновки до розділу 3…………………………………………………...149
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….154
ДОДАТКИ………………………………………………………………166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………191

ВСТУП
Актуальність теми. В умовах реформування податкової системи в Україні важливого значення набуває питання вдосконалення податкового законодавства. У статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” перераховано податки і збори, що належать до загальнодержавних, серед них і судовий збір, порядок сплати якого врегульовують різні нормативні акти, у тому числі і Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито”. В Україні склалася ситуація, коли у нормативно-правових актах, що стосуються здійснення правосуддя, неоднаково визначається один і той самий платіж – плата за звернення до суду. У цивільному та адміністративному судочинстві він має назву судового збору, а в господарському – державного мита. При цьому у жодному чинному нормативному акті не сформульовано визначення поняття “судовий збір”, не визначено чітко й елементи правового механізму судового збору. Але це не єдиний платіж, пов’язаний зі справлянням правосуддя. У 2001 році з’явився новий вид платежів, що сплачуються при зверненні до суду – витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, що були введені як парафіскалітети, проте з розвитком суспільства та законодавства набули всіх ознак зборів, отже мають бути віднесені до обов’язкових платежів. Розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу економічно не обґрунтований, за останні п’ять місяців неодноразово змінювався, нечітко визначено одержувача платежу та розпорядника цих коштів, а також порядок їх витрачання за цільовим призначенням.
Зазначене дозволяє зробити висновок про незавершеність процесу формування обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, як одного з різновидів публічних доходів, необхідність створення адекватного вимогам сьогодення науково обґрунтованого механізму правового регулювання.
Обов’язкові платежі розглядали відомі представники науки фінансового права: Л.К. Воронова, О.М. Горбунова, О.Ю.Грачова, О.М. Козирін, І.І. Кучеров, М.П. Кучерявенко, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, С.Г. Пепеляєв, Н.Ю. Пришва, Н.І. Хімічева та інші, проте вони приділяли увагу лише державному миту, до складу якого нині входить судовий збір. На формування наукової позиції автора вплинули й публікації таких вчених, як С.С. Богля, М.А. Гурвіч, Ю.В. Білоусов, В.Е. Беляневич, Є.В. Васьковський, М.Х Вафін, С.І. Вінокур, В.В. Єфімова, Г.Л. Осокіна, І.А. Приходько, А.Г. Столяров, В.І. Тертишніков, М.К.Треушников, О.М.Хамізова, О.М. Шокуєва, В.В. Ярковта, що досліджували судові витрати. У межах вивчення проблеми були використані і праці Е.М. Берендтса, С.Ю. Вітте, П.П. Гензеля, С.І. Іловайського, В.О. Ключевського, В.О. Лебедева, К.Г. Рау, І.Т. Тарасова, Д.Г.Черніка, І.І. Янжула.
Незважаючи на широкий спектр фахових досліджень, присвячених обов’язковим платежам, питання правового регулювання саме тих, які пов’язані зі справлянням правосуддя, залишаються актуальними й остаточно не вирішеними. Проблеми, що виникають при їх стягненні, потребують теоретичного осмислення, систематизації, узагальнення накопиченого матеріалу й аргументації на цій основі висновків і пропозицій. Цим і зумовлюється вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність і значення.
Саме комплексна теоретична розробка правового регулювання обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, дозволить виявити колізії, прогалини у законодавстві і створити нормативну базу їх стягнення, що відповідатиме вимогам часу й забезпечуватиме інтереси держави і платника цих платежів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження обраний із урахуванням необхідності вдосконалення податкового законодавства, про що йшлося у Концепції реформування податкової системи України (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 року № 56-р.) та належить до пріоритетних у галузі науки податкового права. Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського міжнародного університету 24 травня 2008 р. (протокол № 10) та уточнено 25 вересня 2009 р. (протокол № 2). Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної теми Київського міжнародного університету “Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти” (державний реєстраційний номер 0104U003159).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наукової літератури, нормативних актів, законопроектів науково обґрунтувати теоретичні положення стосовно стягнення обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, і виробити практичні рекомендації подальшого вдосконалення законодавства України.
Зазначена мета досягається завдяки вирішенню таких основних завдань:
– дослідити розвиток правового регулювання платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя;
– визначити місце обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, у системі оподаткування;
– розкрити сутність обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, розробити понятійний апарат, який дозволить зрозуміти їхню правову природу;
– з’ясувати вплив належної нормативної урегульованості обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, на доступність до судового процесу в Україні;
– охарактеризувати елементи правового механізму обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя;
– обґрунтувати необхідність зміни порядку сплати обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя;
– проаналізувати нормативно-правову базу, яка регулює стягнення обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя нині, відповідні норми проекту Податкового кодексу України, законопроекту “Про судовий збір ”;
– сформулювати пропозиції до законодавства, з метою вдосконалення механізму сплати обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають під час встановлення та стягнення обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя.
Предметом дослідження є правове регулювання обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя.
Методи дослідження обрано з огляду на мету та предмет дослідження. Застосування історико-правового методу дослідження дозволило розкрити генезис платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, та особливості їх трансформації у судовий збір і витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, виділити періоди їх формування (підрозділ 1.1). Завдяки методу системно-структурного аналізу обов’язкові платежі, що пов’язані зі справлянням правосуддя, розглядалися як складова системи оподаткування, що й допомогло визначити та охарактеризувати елементи їх правового механізму (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Порівняльно-правовий метод використовувався у процесі аналізу аналізі вітчизняних нормативно-правових актів, законопроектів, зіставленні їх із зарубіжним законодавством – це дало можливість сформулювати пропозиції для вдосконалення правового регулювання обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя (підрозділи 1.1, 2.2, 3.1, 3.2). Формально-догматичний метод відіграв важливу роль при з’ясуванні правової природи судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сутності цих платежів (підрозділі 2.1, 2.2 ). Формулюванню теоретичних висновків та пропозицій до чинного законодавства сприяло використання у дослідженні й методу опитування (анкетування).
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, в якому на підставі аналізу нормативних актів, законопроектів, наукових праць, сформульовано нові наукові висновки, теоретичні положення та рекомендації, а саме:
вперше:
– виділено та охарактеризовано етапи формування обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, висвітлено генезис їх правового регулювання та особливості трансформації у судові платежі, які існують на сьогодні;
– обґрунтована доцільність існування у системі оподаткування двох окремих обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, – судового інформаційно-технічного збору та судового збору, що мають публічно-правовий, обов’язковий характер, основні елементи правового механізму яких повинні бути чітко визначені у законодавстві;
– дається авторське тлумачення понять “судовий збір” та “судовий інформаційно-технічний збір” з урахуванням їхніх особливостей та місця у системі обов’язкових платежів та визначено платників й об’єктів судового збору і судового інформаційно-технічного збору як специфічних елементів правового механізму, що матиме важливе значення для їх справляння;
– наведено визначення ставок судового збору та судового інформаційно-технічного збору, в основу яких покладено дефініцію ставки податкового платежу, що дається науковцями;
– запропоновано змінити порядок сплати обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, зокрема обґрунтовано, що судовий інформаційно–технічний збір має сплачуватися до звернення до суду, а сплату судового збору доцільно покладати на сторону, яка програла у справі, і стягувати на користь держави у ході виконання рішення суду;
– розроблено Концепцію законопроекту “Про судові платежі”, який стосуватиметься обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя в Україні, враховуватиме історичний досвід, усуне колізії в чинному законодавстві, упорядкує і систематизує наявний нормативний матеріал;
удосконалено:
– аргументацію про недоречність встановлення привілейованих строків розгляду спорів для тих осіб, які сплачуватимуть судовий збір за підвищеними ставками, бо це поставить осіб, які звертаються до суду за захистом, у нерівне становище;
– наукове бачення такого додаткового елементу правового механізму обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, як пільги, зокрема пропонується не встановлювати їх, виняток може бути зроблений лише для державних органів;
– теоретичні підходи до визначення порядку сплати судових зборів митними марками;
дістало подальший розвиток:
– положення про необхідність відміни відсоткових ставок судового збору та встановлення ставок власне судового збору і судового інформаційно-технічного збору, пропорційних неоподатковуваному мінімуму доходів громадян, розмір яких повинен бути економічно обґрунтованим;
– теза про те, що належна нормативна урегульованість встановлення судових платежів не перешкоджає доступу до правосуддя в Україні, роль якого в сучасних умовах суттєво зростає, а запобігає зверненню до суду із безпідставними вимогами, сприяє відшкодуванню витрат на утримання судової системи;
– положення щодо збільшення розмірів ставок судового збору при зверненні до суду апеляційної та касаційної інстанцій, оскільки це перешкоджатиме безпідставному оскарженню рішень судів першої інстанції.
Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю питань, на яких зосереджено увагу автора дослідження, новизною поданих у ньому положень.
Висновки і рекомендації, що містяться у роботі, можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для проведення подальших досліджень обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, та поглибленого вивчення проблем правового регулювання інших видів податків і зборів;
– у сфері правотворчості – при підготовці законопроекту “Про судові платежі”, вдосконаленні норм проекту Податкового кодексу України;
– у навчальному процесі – під час викладання податкового і фінансового права, підготовки підручників, посібників, курсів лекцій з указаних дисциплін;
– у правозастосовній практиці – для вдосконалення діяльності суб’єктів, які забезпечують стягнення обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя.
Окремі результати дослідження використовувалися у науковій діяльності Київського міжнародного університету (акт впровадження 191-10/05-09 від 11 травня 2009 року), впроваджені у навчальний процес Київського міжнародного університету (акт впровадження 271-07 від 03.06.2009 року) та Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Є.О.Дідоренка (акт впровадження № 397 від 12 грудня 2008 року).
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі теорії та історії держави і права Київського міжнародного університету, обговорено на її засіданні. Основні положення дослідження оприлюднені автором на таких науково-практичних конференціях: “Розвиток наукової думки – 2008” (м. Миколаїв, 10 жовтня 2008 року), “Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України” (м. Донецьк, 14 листопада 2008 року), “Права людини: міжнародні стандарти та національний вимір (до 60-річчя Загальної декларації прав людини)” (Київ, 9 грудня 2008 року), “Україна в інтеграційних процесах” (Київ, 21–22 лютого 2009 року), “Проблеми цивільного права та процесу (присвяченої пам’яті професора О.А. Пушкіна)” (Харків, 23 травня 2009 року), “Європейський шлях розвитку України: плани і реалії” ( м. Київ, 16–17 травня 2009 року), “Україна в інтеграційних процесах” (Київ, 20–21 лютого 2010 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені в одинадцяти одноосібних наукових працях: п’ятьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, та шістьох тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (шести підрозділів), висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 214 сторінок, з яких 165 – основний текст, 24 – список використаних джерел (238 найменування), 24 – додатки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Системний аналіз наукової літератури, законодавства стосовно стягнення обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, у різні періоди їх формування, дозволив зробити певні теоретичні висновки та запропонувати зміни і доповнення до чинних нормативно-правових актів та законопроектів, що знаходяться на розгляді у Верховній Раді України, з метою вдосконалення правового механізму вказаних платежів:
1. Формування обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя (надалі – судових платежів) здійснювалося протягом тривалого часу. Їх історичний розвиток можна поділити на певні періоди: перший – з 1015 до 1550 року (вперше, у княжому суді, з’явилися судові платежі у формі судових мит (віра і продаж), що встановлювалися Руською Правдою, згодом виникають судові уроки, замість яких було запроваджено: мита безпосередньо за судові дії; мита за виготовлення та доставку різних судових актів; мита як плату суддям, стряпчим, писцям і іншим особам, які забезпечували функціонування судового процесу – “посули”, що межували між платою за старанність при розгляді справи та хабаром); другий – з 1550 до 1864 року (починається з прийняття Судебника Івана Грозного, що заборонив “посули”, встановив чітко визначені судові мита, що покладалися на винну сторону, розмір яких залежав від суми позову і особи, що його отримувала; з прийняттям 1648 року Укладення Олексія Михайловича змінився порядок стягнення судових мит: спрощено їхній розрахунок, з’явилися тверді ставки цих платежів, вони повністю надходили до царської казни, їхній розмір залежав не від соціального статусу особи, а від виду документів, що подавалися до суду); третій – з 1864 до 1918 року (розпочався з прийняття Судового Статуту, в якому зроблена спроба відмінити судові мита за звернення до цивільного та мирового земського судів, що зазнала невдачі; розмір судових мит збільшився, введено нові види судових платежів; з прийняттям 1893 року Зведення статутів про мита, ставки судових платежів встановлювалися у твердих сумах, спрощувався порядок їхнього розрахунку та сплати); четвертий – з 1918 до 1942 року (судові мита спочатку були скасовані Декретом Ради Народних Комісарів УРСР “Про тимчасові революційні податки, що встановлюються місцевими Радами депутатів” від 31 жовтня 1918 року, але невдовзі відродилися знову з певними новаціями: процес кримінального судочинства не передбачав сплату будь-яких судових платежів; збільшено розмір судових мит, що стягувалися в цивільному та арбітражному процесі, підвищено розмір твердих ставок, введено відсоткові ставки, які залежали від розміру позову; встановивши, Інструкцією про порядок стягнення судового мита в судових закладах, земельних комісіях, арбітражних комісіях та нотаріальних конторах від 15 серпня 1927 року, відсоткові ставки судового мита, законодавець надав судовим зборам ознак податків); п’ятий – з 1942 і до 2001 року (10 квітня 1942 року видано наказ Президії Верховної Ради СРСР “Про державне мито”, відповідно до якого судові мита припиняють своє існування як окремі податкові платежі і штучно входять до складу створеної фінансово-правової категорії – державне мито, що об’єднала у собі різні збори, проте з’ясувати сутність нової категорії досить складно; ставки державного мита, що сплачувалося при зверненні до суду, встановлювалися як у твердих сумах, так і пропорційно ціні позову, за рахунок цього надходження до бюджету збільшилися, тому їх існування вважалося доцільним; спрощувалася система оплати дій судових установ, вона стала зрозумілою і прозорою для платника, було чітко визначено основні елементи державного мита як податкового платежу, що містилися в єдиному нормативному акті (за виключенням розміру ставок) – це поліпшувало орієнтування платників у правовому регулюванні такого платежу; у цей період було створено досить прогресивне законодавство, що певною мірою поєднувало інтереси держави з часткового відшкодування витрат на утримання судової системи та населення, яке було спроможне їх сплатити; нормативні акти, що врегульовували справляння державного мита за звернення до суду, декілька разів перевидавалися, проте підхід до встановлення судових платежів суттєво не змінювався); шостий - розпочався 2001 року (із введення витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, які з моменту виникнення мали набути рис парафіскалітетів, тобто витрат на технічне обладнання судових установ, їхні ставки були встановлені в твердих невеликих розмірах, тому введення не викликало суттєвої протидії з боку платників), і продовжується до тепер.
2. На сучасному етапі законодавство, що врегульовує порядок стягнення обов’язкових платежів, пов'язаних зі справлянням правосуддя, є недосконалим. Лише за такий невеликий термін, як п’ять останніх місяців поточного року, витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу спочатку було збільшено (постанова Кабінету Міністрів України № 361 від 14 квітня 2009 року), потім повернуто до попередніх розмірів (постанова Кабінету Міністрів України № 693 від 8 липня 2009 року) і знову збільшено (постанова Кабінету Міністрів України № 825 від 5 серпня 2009 року). Це свідчить про те, що внести зміни у розміри платежів, які регламентуються підзаконним актом, навіть не виважені і не обґрунтовані, зовсім не складно. Саме тому ми вважаємо, що справляння витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу повинно регулюватися законом.
Порядок справляння державного мита за звернення до судових установ регулює велика кількість нормативних актів, де такий обов’язковий платіж по-різному називається: у цивільному та адміністративному судочинстві він має назву судового збору; у господарському – державного мита. При цьому, нормативного акта, який би визначав поняття “судовий збір” та порядок його справляння нині в Україні немає, тому у цивільному та адміністративному процесі при стягненні плати за звернення до суду застосовуються норми, що врегульовують справляння державного мита. Це вказує на необхідність удосконалення нормативного врегулювання такого платежу, зокрема: до статті 44 Господарського процесуального кодексу України слід внести зміни (термін “державне мито” замінити на “судовий збір”); якнайшвидше прийняти Податковий кодекс України (у якому йшлося б про судовий збір як загальнодержавний платіж).
3. Розкриття нормативного та доктринального визначення судового збору, державного мита і витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та окреслення критеріїв, за якими даються такі визначення, дає підстави висловити думку про те, що немає сенсу в об’єднанні державного мита за звернення до суду та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в один платіж, бо вони мають різну мету та функції. Витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу спочатку були введені як парафіскалітети, проте з розвитком суспільства та законодавства набули ознак зборів, тому необхідно перейменувати їх на судовий інформаційно-технічний збір та внести до переліку загальнообов’язкових платежів, що сплачуються на території України. Крім цього, пропонуємо перейменувати частину державного мита, що сплачується при зверненні до суду, яка фактично вже є збором, на судовий збір – це стане прогресивним кроком у розвитку фінансового законодавства, бо сприятиме звільненню державного мита від платежу, який не відповідає його правовій природі. Отже, у податковій системі України повинно з’явитися два нових збори, що замінять державне мито за звернення до суду та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Нині витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу сплачуються при здійсненні цивільного та господарського судочинства, вважаємо, що й у адміністративному судочинстві вони також повинні справлятися.
4. На даному етапі існують проблеми й у визначенні платників судових платежів. Зокрема, платники судового збору перераховуються у різних нормативно-правових актах. Цікавими для визначення категорій платника судового збору є роз’яснення, викладені у пункті 4 Листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” від 14 грудня 2007 року, яким може бути особа, яка визнана такою, що штучно затягує судовий процес, тобто будь-який учасник процесу, який не подає чи несвоєчасно подає докази без поважних причин, що розцінюється господарським судом як зловживання процесуальними правами. Вважаємо, що за зловживання процесуальними правами (в тому числі і за штучне затягування судового процесу) необхідно встановлювати штрафи до осіб, що до цього вдаються, а не використовувати державне мито як засіб покарання.
Пропонуємо визначати платників обов’язкових платежів, що пов’язані зі справлянням правосуддя, тобто судових платежів залежно від їхнього виду. Так, платниками судового інформаційно-технічного збору можуть бути позивачі (заявники), тобто особи, які звертаються до судів України, за вирішенням цивільних або господарських чи адміністративних спорів. Платниками власне судового збору можуть бути учасники цивільного, адміністративного чи господарського судочинства (позивач, відповідач, треті особи, що мають самостійні вимоги), їхні представники чи правонаступники, не на користь яких вирішена справа, про що зазначається у рішенні суду.
5. Недоліками при визначенні об’єкта судових платежів нині є детальне їх перерахування у нормативних актах та віднесення до об’єктів державного мита і витрат з інформаційно-технічного забезпечення видачу судами документів, що мають юридичне значення. Видача судом рішень, постанов, ухвал тощо, є елементом судового процесу, і судовий збір сплачується не за видачу таких документів, а як часткове відшкодування витрат на утримання судової системи. Раніше, коли для виготовлення копій документів в суді існувала необхідність утримання додаткової одиниці – писця, секретаря-машиністки тощо, видача судом рішень, постанов, ухвал охоплювалася об’єктом державного мита, проте із удосконаленням технічної оснащеності судів, розвитком комп’ютеризації, необхідність у ній відпала, тому видача судом документів не охоплюється об’єктом судового збору. До того ж, такий крок більш чітко окреслить об’єкт судового інформаційно-технічного збору.
Пропонуємо: об’єктом судового інформаційно-технічного збору вважати звернення до судових установ з первісними та зустрічними позовними заявами майнового та немайнового характеру, заявами, скаргами, апеляційними та касаційними скаргами, заявами про перегляд справи за нововиявленими обставинами, заявами про перегляд заочного рішення, заявами, пов’язаними з виконанням судових рішень; об’єктом судового збору вважати діяльність судових установ по відправленню правосуддя в цивільних, господарських та адміністративних справах.
6. Відсутність законодавчої дефініції “ставка податку (збору)”, недостатньо ефективне правове регулювання встановлення ставок судових платежів, зокрема відсутність спеціального визначення ставок судових платежів (державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу) та економічного обґрунтування їх розміру, наявність відсоткової ставки державного мита не сприяє належному справлянню як судового збору, так і витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
7. Існування відсоткової ставки державного мита ставить у нерівне становище платників, що звертаються з однаковими позовними вимогами з різними цінами позову, наближає за своїми ознаками судовий збір до податків, стримує від зверненню до судових установ із значними майновими вимогами. Пропонуємо відмовитися від відсоткових ставок при встановленні судових зборів. Ставки судового збору та судового інформаційно-технічного збору доречно було б закріпити відповідно до абсолютної величини, пропорційно якій здійснюватиметься їхній розрахунок. Як абсолютну величинуслід застосовувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Встановлюючи ставки судового інформаційно-технічного збору відповідно до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, необхідно враховувати, що вони мають бути такими, щоб будь-яка категорія громадян могла сплатити цей платіж. При встановленні ставок власне судового збору не має значення фактична спроможність платника до сплати цього виду судового платежу, бо якщо він програв справу, то визнаний за рішенням суду таким, який порушив права чи законні інтереси іншої сторони, тобто принцип “не порушуй закон – не доведеться платити” діятиме. Чи навпаки, якщо позивач безпідставно звернеться до суду, що буде зазначено в рішенні, то він платитиме судові збори, отже матиме місце принцип боротьби із сутяжництвом.
8. Підтримується позиція науковців стосовно того, що: встановлення при зверненні до господарського суду судового збору в більших розмірах, ніж при зверненні до інших судів, є неправильним, бо порушує основні принципи судочинства та оподаткування; встановлення ставок судового збору за розгляд апеляційних та касаційних скарг, можливо, у більшому, ніж для судів першої інстанції, розмірі запобігатиме сутяжництву. Однак важко погодитися із пропозицією вчених про встановлення привілейованих строків розгляду справ для тих, хто сплачуватиме судовий збір за підвищеними ставками, бо це поставить осіб, які звертаються до суду за захистом своїх порушених прав, у нерівне становище, у залежність від матеріального стану, створить підґрунтя для певних маніпуляцій, росту корупції.
9. Нормативні акти, що регулюють сплату судових платежів, переобтяжені пільгами. Вважаємо, що при сплаті за звернення до суду судового інформаційно-технічного збору, встановленого пропорційно неоподатковуваному мінімуму доходів громадян (у розмірах, що не перешкоджатимуть зверненню до суду), немає сенсу у встановленні пільг. При сплаті судового збору, що визначатиметься залежно від рішення суду і покладатиметься на сторону, яка програла по справі, не мають значення матеріальний стан сторони, наявність у неї соціальних пільг тощо. Враховуючи те, що учасником судового процесу можуть бути державні органи, органи місцевого самоврядування, вважаємо, що для цих суб’єктів потрібно встановити пільги у сплаті судових платежів, у формі звільнення від їх сплати.
10. Аналіз чинного законодавства та доктринальних підходів до проблем стягнення судових платежів на предмет того, чи дійсно неналежна нормативна урегульованість їх встановлення перешкоджає реалізації права громадян на зверненню до суду, тобто доступу до судового процесу, дає підстави стверджувати що правосуддя – це функція держави, яка здійснюється шляхом розгляду та вирішення справ виключно судами у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Оскільки кримінальне та конституційне судочинства в Україні є безкоштовними, то використання науковцями терміна “правосуддя” для визначення доступності до судового процесу з точки зору сплати судових платежів є недоречним. Встановлення судових платежів не перешкоджає правосуддю в Україні, такі висловлення є необґрунтованими і популістськими, спрямованими на привертання уваги, створення дешевої сенсації.
11. Ознайомлення з працями науковців, які приділяли увагу судовим платежам як складовій доступності до правосуддя, дозволило констатувати, що принциповим виправданням платності цивільного та господарського судочинства є запобігання сутяжництву та часткове відшкодування витрат на утримання судової системи. Але на практиці встановлення судових платежів не запобігає сутяжництву з таких причин: 1) позивач, не обов’язково недобросовісний, змушений вишукувати кошти для оплати судових платежів, щоб звернутися до суду, які, можливо, будуть йому повернуті лише при вирішенні справи на його користь; 2) судові справи розглядаються довго, у зв’язку з чим інфляційні процеси “з’їдають” частину коштів, що вносилися як судові платежі; 3) за наявності в Україні проблем при виконанні судових рішень, стягнення зі сторони, що програла, відшкодувань по справі, разом із судовими витратами, може здійснюватися протягом тривалого часу. Тобто, сплатити судові платежі необхідно відразу в усій сумі, а отримувати кошти, внесені на їх оплату (за умови платоспроможності відповідача) – можна довго,частинами. Таким чином, закріплюючи за позивачем (чи іншою особою, що вимушена звернутися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів) обов’язок зі сплати судових платежів до звернення до суду, законодавець створює сприятливі умови для недобросовісних контрагентів, відповідачів та інших учасників процесу, тобто не запобігає сутяжництву, а створює сприятливі умови для нього, не забезпечує доступ до цивільного та господарського судочинства, а чинить йому перепони.
12. Висловлюється думка, що при зверненні до суду необхідно встановити обов’язок зі сплати лише судового інформаційно-технічного збору (невеликої суми), розмір якого був би прийнятним для населення і не створював би перешкод при зверненні до суду, а сплату судового збору покладати на сторону, яка програла у справі, і стягувати на користь держави у ході виконання рішення суду.
13. Важливе місце має бути відведено контролю за справлянням судових платежів. Висловлюється думка про те, що первинний контроль, відповідно до запропонованих нами раніше змін, повинен покладатися на суддю, який перевірятиме сплату судового інформаційно-технічного збору при відкритті провадження по справі, та визначатиме платника судового збору і його розмір у рішенні, яке він виноситиме по справі. Відповідно до чинного законодавства стягувачем судового збору (як частини державного мита) нині є орган державної податкової служби України. З аналізу норм чинного законодавства не зовсім зрозуміло, який суб’єкт здійснює контроль за сплатою витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Про це йдеться у нормативно-правових актах загального характеру, що не стосуються порядку сплати такого платежу. Так, у додатку 8 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” передбачається, що контроль за стягненням до Державного бюджету України витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу здійснює Верховний суд України, Державна судова адміністрація України. На наш погляд, це не зовсім правильно. Оскільки нами пропонується вказані витрати перейменувати на судовий інформаційно-технічний збір, то в подальшому дотримання порядку його справляння має контролювати державна податкова служба України.
14. Історичний досвід формування судових платежів, аналіз законодавства, що стосується обов’язкових платежів, пов’язаних зі справлянням правосуддя, дає підстави зробити висновок, про необхідність прийняття комплексного нормативно-правового акта – закону, що врегульовуватиме їх справляння, сприятиме впорядкуванню і систематизації наявного нормативного матеріалу, виведенню з категорії державного мита платежу, що сплачується при зверненні до судових установ, та правильному розумінню норм особами, які звертаються до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів. Це в свою чергу забезпечить прозорість стягнення таких платежів.
Пропонується розробити законопроект “Про судові платежі” (його Концепція додається), в якому:
1) закріпити такі дефініції:
судові платежі – це загальнообов’язкові збори, що пов’язані зі справлянням правосуддя в Україні та надходять до відповідного бюджету, встановлення і скасування яких регулюється спеціальним законодавством,
судовий збір – це загальнообов’язковий платіж, який сплачується як часткове відшкодування витрат на утримання судової системи особами, спори між якими розглядають відповідні судові установи;
судовий інформаційно-технічний збір – загальнообов’язковий платіж, що сплачується особами, які звертаються за захистом прав та охоронюваних законом інтересів в порядку господарського, адміністративного та цивільного судочинства, за фіксування судового процесу технічними засобами, створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, впровадження електронного цифрового підпису тощо;
ставка судового збору – це розмір нарахування на кожну конкретну специфічну дію, яку вчиняють судові установи, що є об’єктом судового збору;
ставка судового інформаційно-технічного збору – це розмір нарахування на кожне звернення до суду з первісними та зустрічними позовними заявами майнового та немайнового характеру, заявами, скаргами, апеляційними та касаційними скаргами, заявами про перегляд справи за нововиявленими обставинами, заявами про перегляд заочного рішення, заявами, пов’язаними з виконанням судових рішень.
скаргами, заявами про перегляд справи за нововиявленими обставинами;
3) визначити платників судових платежів;
4) зазначити, що судовий інформаційно-технічний збір можна сплачувати митними марками.
15. У випадку прийняття закону “Про судові платежі” потребуватимуть внесення змін:
1) Господарський процесуальний кодекс України:
- у статті 47-1 словосполучення “розмір витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України” слід замінити на “визначається відповідним законом”;
- у статті 44 термін “державне мито” замінити на “судовий збір”
- у статтях 44, 47-1 слова “витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу” замінити словами “судовий інформаційно-технічний збір”;
2) Цивільний процесуальний кодекс України:
- у частині 2 статті 81 словосполучення “розмір витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України” замінити на “визначається відповідним законом”;
- у статтях 79, 81 словосполучення “витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу” замінити на “судовий інформаційно-технічний збір”;
3) Кодекс адміністративного судочинства України, який слід доповнити новою статтею, де б установлювалося введення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Лебедев В. А. Финансовое право / Лебедев В. А. – [2-е изд.]. – СПб. : Тип. А.М. Вольфа, 1889. – 314 с.
2. Янжул И. И. Основные начала финансовой науки: учение о государственных доходах / Янжул И. И. – СПб. : Статутъ, 1899. – 508 с.
3. Hieronimi Bignouii Notǽ ad leges Salicas Baluzii capitularium / William Robertson. – Horбci : Satira Quarta, 2002. – 832 p.
4. Свердлов М. Б. От закона русского к Русской Правде / Свердлов М. Б. – М. : Юрид. лит, 1988. – 176 с.
5. Куницын А. П. Историческое изображение древняго судопроизводства в России / Куницын А. П. – СПб. : Русская и иностранная библиотека Семенникова, 1843. – 647 с.
6. Русская Правда. Российское законодательство Х-ХХ веков : в 9 т. / [авт. текста О. И. Чистяков]. – М. : Юрид. лит., 1984. – Т. 1: Законодательство Древней Руси. – 429 с.
7. Юшков С. В. История государства и права СССР : в 2 ч. / Юшков С. В. – М. : Госюриздат, 1950. – Ч. 1. – 890 с.
8. Дювернуа Н. Л. Источники права и суд в Древней России: опыты по истории русского гражданського права / Дювернуа Н. Л. – М. : Типо-лит. А. Е. Ландау, 1869. – 323 с.
9. Валеева Р. Х. Гражданские взыскания в русском дореформенном процессе / Валеева Р. Х. // Правоведение. – 1961. – № 1. – С. 148–152.
10. Ефимова В. В. Контроль в арбитражном процессе как способ устранения судебных ошибок: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.15 / Ефимова Влада Владиславовна. – Саратов, 2004. – 203 с.
11. Тихомиров М. Н. Пособие для изучения Русской Правды / Тихомиров М. Н. – М. : Изд-во Московского университета, 1953 г. – 459 с.
12. Кучерявенко Н. П. Курс налогового права : Общая часть : в 6 т. / Кучерявенко Н. П. – Х. : Право, 2002. – Т.1. : в 2 ч. – Ч. 1: Генезис налогового регулирования. – 2002. – 665 с.
13. Ключевский В. О. Сочинения : в 9 т. / Ключевский В. О. – М. : Мысль, 1989. – Т. 6. : Специальные курсы. – 480 с.
14. Волік В. В. Правовий аналіз історичного розвитку судових зборів за часів Київської Русі / В. В. Волік // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2009. – № 12. – С. 21–23.
15. Падох Я. Суди і судовий процес старої України: нарис історії / Падох Я. – Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто – Львів : [б. в.], 1990. – 128 с. – (Записки наукового тов. ім. Т.Шевченка).
16. Черник Д. Г. Налоги: [учебн. пособ.] / Черник Д. Г. – [3-е изд.]. – М. : Финансы и статистика, 1997. – 688 с.
17. Михайлов М. М. История образования и развития системы русского гражданского судопроизводства до Уложения 1649 года / Михайлов М. М. – СПб. : Тип. Карла Крайя, 1848. – 444 с.
18. Салимзянова Р. Р. Независимость судебной власти как гарантия правового государства: [монография] / Р. Р. Салимзянова. – Казань: КЮИ МВД России, 2007. – 102 с.
19. Зимин А. А. Реформы Ивана Грозного: [очерки соц. - экон. и полит. истории середины XVI в.] / Зимин А. А. – М.: Наука, 1960. – 511 с.
20. Шокуева Е. М. Институт судебных расходов в российском гражданском судопроизводстве: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.15 / Шокуева Елена Мухамедовна. – Саратов, 2005. – 174 с.
21. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика України в період козацької держави Б. Хмельницького / Фріс П. Л // Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2004. – № 3. – С. 102–107.
22. Соборное Уложение государя, царя и великого князя Алексея Михайловича 1649 г. [упорядкув. М. Н. Тихомиров] – М. : Государственная типография, 1913. – 470 с.
23. Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов / Пушкарева В. М. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 192 с.
24. Дмитриев Ф. М. История судебных инстанций и гражданского апеляционного судопроизводства от Судебника до учреждения о губерниях / Дмитриев Ф. М. – М. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1859. – 320 с.
25. Сидорова Н. А. Институт судебных издержек в уголовном процессе дореформенной России / Н. А. Сидорова, Ю. В. Мещеряков // Вестник ЛГУ. – Сер. 6. – 1988. – Вып. 1 (№ 6). – С. 60–65.
26. Витте С.Ю. Конспект лекций о государственном хозяйстве / Витте С. Ю. – СПб.: Тип. В.Д.Каткова, 1914. – 456 с.
27. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии: І. Суды земские, городские и подкоморские в ХVІІІ в.; ІІ. Превращение козацкой старшины в дворянство [авт. текста Д. П. Миллер]. – К. : Типография Губернского Правления, 1895. – 181 с.
28. Полное собрание законов Российской империи / [авт.-сост. А. Багульянский] : в 48 т. – СПб. : Типография II отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – Т. 21. – 593 с.
29. Саксонов В. Б. Фінансова-правова характеристика непрямих фіскальних доходів у бюджеті Росії в ХVIII столітті / В. Б. Саксонов // Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2004. – № 3. – С. 107–114.
30. Судебные уставы 20 ноября 1864 р. [авт. текста Н. А. Буцковский] : в 6 т. – Петроград : Сенат. Тип., 1914. – Т. 2. – 684 с.
31. Устав гражданского судопроизводства 1864 г. / [сост. И. М. Тютрюмов] : в 2 т. – Петроград : Законоведение, 1916. – Т. 2. – 357 с.
32. Устав уголовного судопроизводства 1864 г. / [сост. И. М. Тютрюмов] : в 2 т. – Петроград : Законоведение, 1916. – Т. 1. – 421 с.
33. Горская Н. И. Введение судебных пошлин в мировых судах (О законе 10 мая 1877 года) / Н. И. Горская // Известия российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. – 2009. – № 108. – С. 14–21.
34. Свод сведений о доходах и расходах по земским сметам и раскладкам за время с 1871 по 1880 год включительно / [упоряд. И. Миклашевский]. – СПб. : Хозяйственный департамент МВД, 1884. – 41 с.
35. Карышев Н. А. Земские ходатайства за 1865–1884 годы / Карышев Н. А. – М. : Изд-во А. А. Ланга, 1900. – 272 с.
36. О введении судебных сборов с гражданских дел, производящихся в мировых судебных установлениях 10 мая 1877 г. : указ Его Императорского Величества: от 10 мая 1877 г. // ПСЗ-2. Т. 52. Отд. 1. № 57322.
37. Полянский Н. Н. Мировой суд / Полянский Н. Н. – М. : Статут, 2005. – 396 с.
38. Сводъ уставов о пошлинах : в 16 т. – СПб. : Издание кодификационного отдела при государственном совете, 1893. – Т. 5. – 786 с.
39. Тарасов И. Т. Очерк науки финансового права / Тарасов И. Т. – М. : Типография Императорского Университета, 1889. – 307 с.
40. Таганцев Н. С. Уголовное право: общая часть : в 2 ч. / Таганцев Н.С. – [2- изд.]. – М. : Типография А. М. Котомина, 1902. – Ч. 2. – 102 с.
41. Турчинский Ю. Непочтовые марки обязательных сборов / Ю. Турчинский // Филателия. – 1993. – № 6. – С. 22–23.
42. Берендтс Э. Н. Русское финансовое право / Берендтс Э. Н. – СПб. : Типо-Литография СПб. Одиночной Тюрьмы, 1914. – 453 с.
43. Иловайский С. И. Краткий учебник финансового права / Иловайский С. И. – Одесса: Тип. ІІІ-го Войскъвого Одесского военного Округа, 1893. – 296 с.
44. Сырых В. М. Крыленко Н. В. – идеолог советского правосудия / Сырых В. М. – М. : Прогресс, 2003. – 197 с.
45. О временных революционных налогах, которые устанавливаются местными Советами народных депутатов: Декрет Совета Народных Комиссаров УССР : от 31 октября 1918 года // Сборник Указов РСФСР. – 1917. – № 3. – Ст. 35.
46. Инструкция для народных следователей. Житомир, 1919: уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской власти (на материалах УССР) / [авт. текста Т. Т. Землянский]. – К. : ВНИИ МВД СССР, 1972. – С. 232–259.
47. Положение о народном суде Украинской Советской Социалистической Республики. Харьков, 1920: уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской власти (на материалах УССР) / [авт. текста П. Т. Землянский]. – К. : ВНИИ МВД СССР, 1972. – С. 260–272.
48. Инструкция для народных следователей. Харьков, 1921: уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской власти (на материалах УССР) / [авт. текста П. Т. Землянский]. – К. : ВНИИ МВД СССР, 1972. – С. 293–304.
49. Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України: дис. …канд. юрид. наук : 12.00.09 / Павлишин Андрій Андрійович. – Львів, 2002. – 151 с.
50. Субтельний О. Україна: історія / Субтельний Орест; [пер. з англ. Ю. І. Шевчука]. – К. : Либідь, 1993. – 512 с.
51. Kodeks Postępowania Karnego z Komentarzem i Orzecnictwem Sądu Najwyzsego do dnia 1 czerwca 1936 r. [оpracovali J. Nisenson i M. Siewierski]. – Warszawa : Prawo handlowe i gospodarcze, 1936. – 395 s.
52. Уголовный процессуальный кодекс УССР: по состоянию на 1 декабря 1924 г. / Х. : Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1925. – 137 с.
53. Гражданский процессуальный кодекс РСФСР: по состоянию на 1 июня 1953 г. / М. : Государственное издательство юридической литературы, 1953. – 211 с.
54. Инструкция о порядке взыскания судебных пошлин в судебных учреждениях, земельных комисиях, арбитражних комисиях и в нотариальних конторах: постановление Народного комиссариата финансов, Народного комиссариата юстиции и народного комиссариата труда: от 15 августа 1927 г. № 55 // Советская юстиция. – 1927. – № 11. – Ст. 41.
55. Дырдов С. Н. Справочник по налогам с населения / [Авдошина Е. А., Дырдов С. Н.] ; под ред. Тура В. А. – М. : Финансы и статистика, 1984. – 223 с.
56. Гензель П. П. Система налогов Советской России / Гензель П. П. – М. : Университетская типография, 1924. – 237 с.
57. Законодательство о налогах в промышленности / [сост. Постников Г. В.] : в 4 ч. – М. : Республиканская типография, 1924. – Ч. 4 : Местные налоги и государственные сборы. – 312 с.
58. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: Общая часть: в 6 т./ Н.П. Кучерявенко. – Х.: Право, 2002. – Т. 1: Генезис налогового регулирования : в 2 ч. – Ч. 2. – 791 с.
59. Налоги и сборы в СССР / [авт. текста В. Я. Гросман]. – [2-е изд. перераб. и доп.]. – М. : Техника управления, 1929. – 156 с.
60. Положение о порядке разрешения имущественных споров между государственными учреждениями и предприятиями: постановление Высшего Центрального исполнительного комитета и Совета народных комиссаров: от 21 сентября 1922 г. / М.: Госиздат, 1922. – 192 с.
61. Правила о производстве дел в Высшей арбитражной комиссии при Совете Труда и Обороны: от 14 марта 1923 года // Сборник законов СССР. – 1924. –№ 23. – Ст. 203
62. Казакова В. В. Основные начала законодательства о налогах и сборах как нормы прямого действия в судебной системе / В. В. Казакова // Законодательство. – 2001. – № 1. – С. 11–15.
63. О государственной пошлине: указ Президиума Верховного Совета СССР : от 10 апреля 1942 г. / Законодательные и административно-правовые акты военного времени (с 22 марта 1942 г. по 1 мая 1943 г.). – М. : Юрид. изд-во Народного комиссариата юстиции СССР, 1943. – 196 с.
64. О ставках государственной пошлины: постановление Совета народных комиссаров СССР: от 29 апреля 1942 г. / Законодательные и административно-правовые акты военного времени (с 22 марта 1942 г. по 1 мая 1943 г.). – М. : Юридическое издательство НКЮ СССР, 1943. – 196 с.
65. Законодательные и административно-правовые акты военного времени: по сост. на 1 мая 1943 года. – М. : Юридическое издательство НКЮ СССР, 1943. – С. 168–172.
66. Доходы Государственного бюджета СССР / [сост. А. М Самсонов]. – М. : Госфиниздат, 1945. – 167 с.
67. Ровинский Е.А. Финансовое право: [учебн. для студ. юрид.инст-тов и фак-тов] / Ровинский Е. А., Барышев, М. И., Иванов Б. Н.; под. ред. Е. А. Ровинского. – М.: Юридическая литература, 1971. – 227 с.
68. О государственной пошлине: указ Президиума Верховного Совета СССР : от 29 июня 1979 года // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1979. – № 28. – Ст. 477.
69. О ставках государственной пошлины: Постановление Совета Министров СССР : от 29 июня 1979 года // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1979. - № 20. – Ст. 122.
70. Богля С. С. Судебные издержки в гражданском судопроизводстве: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Богля Степан Степанович. – Х., 2005 – 206 с.
71. Про державне мито: закон України: від 18 грудня 1991 року № 1994-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 170.
72. Про державне мито: декрет Кабінету Міністрів України від 21.01. 93 №7-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 113.
73. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України : закон України: від 11 липня 1995 року № 279/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 30. – Ст. 229.
74. Про внесення змін до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” : Закон України: від 18 листопада 1999 року № 1244-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 52. – Ст. 470.
75. Білоусов Ю. В. Судові витрати як складова доступності правосуддя / Ю. В. Білоусов // Університетські наукові записки. – 2005. – № 3 (15). – С. 66–71.
76. Про доповнення пункту 15 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів “Про державне мито : закон України: від 30 червня 1994 року № 68/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 29 – Ст. 257.
77. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права: лист Вищого господарського суду України № 01-8/973: від 14 грудня 2007 року – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1077.2297.0
78. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (у зв’язку з прийняттям Закону України “Про Антимонопольний комітет України”: закон України : від 2 березня 1995 року № 82/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 90.
79. Конституція України: від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
80. О государственной пошлине: закон Росийской Федерации : от 25 июля 2002 года № 116-ФЗ / Сб. Федеральных законов. – 2002. – № 36. – Ст. 98.
81. Кодекс адміністративного судочинства України: закон України : вiд 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 37. – Ст. 446.
82. Цивільний процесуальний кодекс України: закон України : вiд 18 березня 2004 року № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40–41, 42. – Ст. 492.
83. Господарський процесуальний кодекс України: закон України : від 6 листопада 1991 року № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
84. Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи: указ Президента України : від 20 січня 2006 року № 39 // Юридичний журнал. – 2006. – № 2. – С. 4–6.
85. Про затвердження Плану заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до Європейських стандартів: указ Президента України: від 20 березня 2006 року № 242 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1093.1772.0
86. Про судовий збір: проект закону України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_2?id=&pf3516=2378&skl=6
87. Про прийняття за основу проекту Закону України «Про судовий збір: постанова Верховної Ради України: від 9 лютого 2007 р. № 662-V // [Електроний ресурс] − Режим доступу http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1132.476.0
88. Проект Податкового кодексу України. − [Електроний ресурс] − Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=85615&cat_id=71373
89. Волік В. В. Проблеми сплати судового збору у цивільному процесі / В. В. Волік // Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції