ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

Короткий опис

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ...............................................................3
ВСТУП.....................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ
1.1. Поняття й сутність податкового контролю……….......…………................13
1.2. Органи, які здійснюють діяльність в сфері податкового контролю.....….47
РОЗДІЛ 2
КОНТРОЛЬНО-ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ
2.1.Поняття й особливості контрольно-податкових правовідносин................72 2.2.Структура контрольно-податкових правовідносин.....………………........83
2.3.Підстави виникнення, зміни і припинення контрольно-податкових правовідносин ..........…………………………………………………………...111

РОЗДІЛ 3
ВИДИ І МЕТОДИ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ
3.1.Основні види і методи податкового контролю...........................................120
3.2.Методи, що використовуються органами державної податкової служби для попередження порушень вимог законодавства про оподаткування........130
3.3.Методи, що використовуються органами державної податкової служби для виявлення порушень вимог законодавства про оподаткування..... .........136
3.4.Методи, що використовуються органами державної податкової служби для усунення порушень вимог законодавства про оподаткування................158

ВИСНОВКИ...................................................................................……............170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................……...........183

ВСТУП

Зі зростанням ролі податків у формуванні доходної частини державного бюджету виникла необхідність у теоретичному дослідженні основних категорій фінансового права в цілому й податкового права зокрема. Однією з них є податковий контроль, що охоплює своїм впливом суспільні відносини, які виникають у такій пріоритетній для держави на даний час сфері діяльності, як податкова.
Актуальність теми визначається наступними аспектами.
По-перше, скрутне становище української економіки загальновідомо. Одним із його проявів є розвиток “тіньового” сектора економіки і як наслідок – надзвичайно поширена неретельність платників податків. Однак правова наука може запропонувати юридичні заходи, використання яких деякою мірою сприяло б належній організації виконання платниками податків своїх податкових обов'язків (економічний аспект).
По-друге, досвід розвитку більшості країн, у тому числі й України, свідчить, що за виробленням політичного рішення про побудову суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, орієнтованої на забезпечення прав і свобод громадянина, гідних умов його життя, держава ставить перед собою завдання забезпечити безперебійне й постійне поповнення доходної частини державного і місцевих бюджетів у формі податкових платежів, яка становить основу матеріальної бази для його реалізації. На сьогоднішньому етапі розвитку Української держави стан виконання платниками податкових обов'язків залишається на низькому рівні, що в цілому негативно позначається на якості виконання державою своїх завдань і функцій. У зв'язку з цим створення й постійне вдосконалення механізму, спрямованого на попередження і припинення фактів неналежного ставлення платників до сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а не проста реєстрація їх негативних результатів, має велике значення для нормалізації політичної ситуації в країні (державно-політичний аспект).
По-третє, у судовій практиці нерідко виникають спори про стягнення податкового боргу, про визнання недійсними актів ненормативного характеру органів державної податкової служби, про узгодження сум податкових зобов'язань, а також інші, пов'язані із застосуванням норм податкового законодавства. З метою вироблення рекомендацій по застосуванню законодавства, що реґламентує порядок реалізації прав та обов'язків контролюючими органами й платниками податків, і накреслення напрямків подальшого вдосконалення контрольної діяльності у сфері оподаткування виникає нагальна потреба поглибленого вивчення судової практики (правозастосовчий аспект).
Виходячи зі змісту зазначених вище обставин необхідно оцінити досягнення, отриманих на сьогодні фінансово-правовою доктриною, дослідити організацію і проведення фінансового контролю за процесом формування грошових фондів держави. Виділення означеного аспекту зумовлено тим, що багато теоретичних положень із цих питань або втратили своє значення у зв'язку з відходом держави від адміністративно-командних методів формування її грошових фондів, або вимагають уточнення й розвитку з причини ускладнення змісту її фінансової діяльності і якісного відновлення відносин, у процесі реалізації яких відбувається поповнення доходної частини державного та місцевих бюджетів.
При написанні цієї дисертаційної роботи були досконало вивчені праці фахівців у галузі як права, так і економіки, що зумовлено особливостями податкового контролю. Авторка спиралася на труди таких відомих учених, як Г.В. Атаманчук, Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, І.А. Бєлобжецький, В.В. Бурцев, Е.О. Вознесенський, М.Й. Климко, Н.О. Ковальова, Є.О. Кочерін, Б.М.Лазарєв, О.Є. Луньов, М.С. Студенікіна, О.В. Шоріна, С.О. Шохін, Ц.А.Ямпольська, та інших, які ще за радянських часів зробили вагомий внесок у створення вчення про контрольну діяльність.
На сучасному етапі окремі аспекти податкового контролю порушували А.В. Бризгалін, Л.К. Воронова, Г.А. Гаджієв, О.М. Горбунова, О.С. Горлова, О.Ю. Грачова, Т.А. Гусєва, М.В. Карасьова, Ю.Ф. Кваша, М.В. Кустова, І.І.Кучеров, І.М. Корнієнко, М.П. Кучерявенко, Т.Є. Кушнарьова, О.А.Лукашев, О.А. Ногіна, І.А. Орєшкін, І.Р. Пайзулаєв, П.С. Пацурківський, С.Г. Пепеляєв, Г.В. Петрова, О.В. Поролло, Л.А. Савченко, О.Ю. Судаков, Н.І. Хімічева, О.С. Шаров, О.Т. Щербинін та ін.
Важливе значення для поданої роботи мали наукові дослідження теоретиків права: М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, С.Н. Братуся, В.М.Горшеньова, О.С. Йоффе, М.П. Каревої, Ю.М. Козлова, С.Ф. Кечек’яна, В.М. Манохіна, Ю.К. Толстого, Р.Й. Халфіної, М.Д. Шаргородського, І.Б.Шахова, Л.С. Явича та інших учених.
Результати, отримані науковцями на різному етапі розвитку правової і економічної наук, становлять підґрунтя дисертаційного дослідження. Але з розвитком наукової думки й законодавства виникають все нові й нові актуальні проблеми стосовно організації та здійснення податкового контролю насамперед органами державної податкової служби України, які несуть на собі основне навантаження щодо підтримки правопорядку у сфері оподаткування. Достатньо зауважити, що від ефективності діяльності цих органів на 50% залежить формування всіх доходів Державного й місцевих бюджетів. Більшість із таких проблем або взагалі раніше не досліджувалися, або розглядалися в рамках системи органів державного фінансового контролю. У спеціальній літературі вагома роль відводиться, як правило, реалізації податковими органами окремих повноважень, причому без спроби узагальнити масив тих законодавчих і нормативних актів, що впливають на сутнісну характеристику їх правового статусу як чинника організаційного забезпечення контрольної діяльності на сучасному етапі економічного розвитку держави. Продовжують існувати й наукові думки, що мають дискусійний характер, а значить, вимагають додаткового обговорення.
В єдності зазначені аспекти й визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 25 травня 2001 р. (протокол №10).
Дисертація виконана згідно з комплексною цільовою програмою “Права людини і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування” № 0186.0.070865.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці основних положень, що визначають правову природу податкового контролю на сучасному етапі розвитку країни, розкритті основних правових проблем правового статусу органів державної податкової служби України та у виробленні пропозицій щодо їх вирішення.
Відповідно до вказаної мети дисертаційного дослідження здійснено спробу вирішити такі завдання:
- з’ясувати поняття податкового контролю, його зміст, структуру й форму здійснення;
- дослідити специфіку правового статусу органів державної податкової служби України на сучасному етапі розвитку українського законодавства та розробити пропозиції по вдосконаленню організації їх діяльності;
- виявити ознаки контрольно-податкових правовідносин і сформулювати їх поняття;
- проаналізувати структуру й динаміку розвитку контрольно-податкових правовідносин шляхом вивчення теоретичної літератури з урахуванням практики застосування податкового законодавства;
- розробити науково обґрунтовану класифікацію податкового контролю за видами й методами;
- розглянути методи проведення податкового контролю органами державної податкової служби, розкрити зміст кожного з них та сформулювати рекомендації щодо їх удосконалення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері організації та здійснення податкового контролю органами державної податкової служби України.
Предметом дослідження виступають норми права, що реґламентують відносини, які виникають у процесі провадження податкового контролю, форми й методи його здійснення, правовий статус органів державної податкової служби України, практика їх застосування, у тому числі й судова, а також наукові погляди й теоретичні розробки питань податкового контролю.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Основним із них виступає загальнонауковий діалектичний метод. З урахуванням специфіки порушеної проблеми були використані спеціальні наукові методи. Метод системного аналізу застосовувався при дослідженні взаємозв’язку між фінансовим і податковим контролем, власне податковими й контрольно-податковими правовідносинами; системно-структурний – при розгляді змісту і структури податкового контролю, контрольно-податкових правовідносин, змісту правового статусу органів державної податкової служби України; порівняльно-правовий – для порівняльної характеристики окремих положень чинного законодавства України; формально-юридичний – у процесі аналізу законодавства, що реґламентує організацію і проведення податкового контролю в Україні.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що це одне з перших в Україні комплексних досліджень, присвячених докладному аналізу податкового контролю, яке виявляє й розглядає особливості його здійснення органами державної податкової служби України, а також вирішує деякі правові проблеми організації й проведення ними такого контролю на сучасному етапі розвитку українського законодавства.
Елементи новизни знайшли своє відбиття в наступних положеннях:
1. Уточнено поняття податкового контролю як одного із видів (напрямків) фінансового контролю, що здійснюється у сфері державного управління оподаткуванням, який становить собою діяльність уповноважених державою суб'єктів по встановленню стану виконання вимог чинного податкового законодавства особами, на яких покладено обов'язок по обчисленню, сплаті, утриманню, перерахуванню податків, зборів (обов’язкових платежів), виявленню відхилень у їх діяльності від законодавчо встановлених вимог, їх припинення й усунення, а також по відновленню порушених прав держави та територіальних громад на своєчасне й повне одержання відповідних сум податкових платежів і недопущенню таких порушень у майбутньому.
2. Запропоновані специфічні ознаки податкового контролю, на підставі яких його можна визначити як окремий вид фінансового контролю: а) його суб’єктами виступають уповноважені державою органи, виключна компетенція яких пов’язана із оподаткуванням; б) суб’єкти податкового контролю при оцінці об'єкту контролю виходять із дотримання законності, а не з доцільності та ефективності діяльності; в) його об’єктом виступають податкові відносини, у процесі реалізації яких здійснюється мобілізація коштів у формі податкових платежів до грошових фондів держави; г) він має надвідомчий характер.
3. Уперше обґрунтовано необхідність удосконалення організації діяльності органів державної податкової служби України шляхом (а) виключення їх зі складу органів стягнення, (б) звільнення від проведення контрольної діяльності у сферах, не пов’язаних з оподаткуванням, (в) чіткого розмежування компетенції між різними рівнями діючої системи цих органів.
4. Уперше наведено формулювання поняття “контрольно-податкові правовідносини” як одного з різновидів податкових, що становлять собою виникаючий на підставі норм податкового права зв'язок між його суб'єктами, взятий у єдності з їх фактичною поведінкою, зумовленою існуванням власне податкових відносин і яка визначається необхідністю попередження яких-небудь відхилень на шляху реалізації цих відносин, забезпечення стабільності, стійкості й гарантованості їх розвитку й захисту. Детально аналізуються їх ознаки, як-то: а) вторинність, похідність; б) специфічність функціонального призначення; в) це завжди правові відносини, не існуючі поза правовою формою й у виді лише фактичних відносин; г) владність; д) перевага в їх характері організаційного складника над майновим; е) процедурний характер; є)динамічність і поступальність їх розвитку; ж) їх спроможність виступати у формі як регулятивних правовідносин, так і охоронних; з) спонукальний характер.
5. Вперше дано визначення категорії “суб’єкт контрольно-податкових правовідносин” як особи, яка бере в них участь і виступає носієм передбачених нормами податкового права повноважень, прав та обов'язків щодо проведення податкового контролю.
6. Проведена деталізація системи суб’єктів контрольно-податкових правовідносин шляхом виділення двох груп суб’єктів: обов’язкових (контролюючий та контрольований) та необов’язкових (банківські установи, експерти, спеціалісти, поняті, свідки тощо).
7. Уперше запропоновано в рамках загальної податкової правосуб'єктності вирізняти спеціальну контрольно-податкову правосуб'єктність як встановлену нормами податкового права здатність особи бути суб'єктом контрольно-податкових правовідносин, тобто носієм юридичних прав та обов'язків у відносинах, що виникають при здійсненні податкового контролю.
8. Уточнено поняття “адміністративний розсуд” з урахуванням правозастосовчої діяльності податкових органів у сфері податкового контролю, а саме, формулюється поняття “контрольно-податковий розсуд” як окреслена за обсягом і змістом нормами права міра свободи контролюючого суб'єкта щодо вибору й ухвалення рішення по здійсненню покладених на нього контрольно-податкових повноважень. З урахуванням положень чинного законодавства вирізнено його види: а) самостійне оцінювання податковим органом певного юридичного факту; б) можливість обрання одного з декількох рівнозначних з позиції законності варіантів поведінки; в) прийняття рішення про використання норм, що містять неконкретні поняття й висловлювання; г) вирішенні питання про застосування законодавчих актів про податки та збори, у змісті яких існують протиріччя.
9. Уточнено класифікацію методів податкового контролю, що здійснюється органами державної податкової служби України, за своєю цілеспрямованістю.
10. Запропоновано проекти змін і доповнень до чинних законів та інших нормативно-правових актів прооподаткування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання:
- у навчальному процесі – підчас викладання курсів фінансового і податкового права у вищих та інших навчальних закладах, а також на курсах підвищення кваліфікації посадових осіб органів державної податкової служби України;
- у правотворчому процесі – при вдосконаленні положень чинного законодавства, що реґламентують правовий статус органів державної податкової служби України, права й обов’язки суб’єктів правовідносин, які виникають у сфері податкового контролю;
- у правозастосовчому процесі – для підвищення якості роботи по організації та здійсненню конкретних заходів податкового контролю, додержання необхідного з позиції чинного законодавства балансу інтересів його суб’єктів та інтересів суб’єктів, діяльність яких виступає об’єктом контролю;
- у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для проведення подальших наукових досліджень загальних проблем фінансового й податкового права, для розробки й вивчення питань організації податкового контролю, правової природи його конкретних заходів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі фінансового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Окремі її положення доповідалися на науково–практичних конференціях у місті Харкові (2003р., 2004р.).
Публікації. Основні теоретичні розробки й висновки дисертаційної роботи знайшли відбиття у 4 наукових публікаціях у фахових наукових виданнях, тезах доповідей на 2-х науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Сутність контролю багатоманітна. Його можна охарактеризувати в декількох аспектах: як загальну функцію управління, стадію управлінського циклу, форму зворотного зв’язку, спосіб забезпечення законності, правову форма діяльності тощо. В універсальному, соціально-правовому розумінні контроль становить певного роду систему дій по спостереженню, перевірці, порівнянню й оцінці процесів, що відбуваються в суспільстві, державі, з попередньо окресленими цілями, по виявленню фактичного становища справ, вжиттю заходів по усуненню виявлених недоліків. Захищаючи конкретні цінності й суспільні відносини, він сприяє їх розвитку і збереженню, подоланню негативних тенденцій у процесі виконання певної діяльності, інформує про стан законності й дисципліни у відповідній соціальній сфері. Таке загальне, універсальне розуміння сутності контролю наповнюється конкретним змістом, видозмінюється залежно від змісту конкретної управлінської діяльності, яку він обслуговує, оскільки між ними існує безпосередній взаємозв’язок.
В результаті змін, що сталися в управлінні фінансовою складовою економіки України, змінився основний акценту у змісті фінансового контролю: із перевірки повного і своєчасного використання коштів державного бюджету (що було характерно за часів адміністративно-командної системи) – на забезпечення правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів податків (за сучасних економічних умов).
Податковий контроль є видовою категорією, яка входить до більш загальної, якою виступає фінансовий контроль, тому мета, завдання, зміст, склад суб'єктів, об'єкт та інші елементи податкового контролю вужчі від фінансового. Одночасно податковому контролю притаманні особливості, що дозволяють відрізнити його від інших видів (напрямків) фінансового контролю: а) його суб’єктами виступають виключно уповноважені державою органи; б) вони не оцінюють результати функціонування підконтрольних об'єктів з огляду на їх доцільність та ефективність, а тільки з точки зору законності; в) його об’єктом виступають податкові відносини, у процесі реалізації яких здійснюється мобілізація до грошових фондів держави коштів у формі податкових платежів; г) він має надвідомчий характер.
Будучи одним із видів (напрямків) фінансового контролю, що здійснюється у сфері державного управління оподаткуванням, податковий контроль становить собою діяльність уповноважених державою суб'єктів по встановленню стану виконання вимог чинного податкового законодавства особами, на яких покладено обов'язок по обчисленню, сплаті, утриманню, перерахуванню податків, зборів (обов’язкових платежів), виявленню відхилень у їх діяльності від законодавчо встановлених вимог, їх припинення й усунення, а також по відновленню порушених прав держави та територіальних громад на своєчасне й повне одержання відповідних сум податкових платежів і недопущенню таких порушень у майбутньому.
Структура податкового контролю складається з таких елементів, як-от: 1) суб'єкт, який реалізує не свої, а “чужі” – державні інтереси, закладені в первинних щодо податкового контролю податкових відносинах, переслідує відповідну інтересам мету забезпечити їх розвиток відповідно до вимог, сформульованих у чинному законодавстві, вирішує завдання, які випливають з неї: а) встановлення фактичного дотримання вимог законодавства, діючого у сфері оподаткування, правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів (обов'язкових платежів); б) об'єктивна юридична оцінка функціонування об'єкта податкового контролю; в) у випадку виявлення відхилень у його розвитку – приведення у відповідність до законодавчо встановленої моделі; г) оперативне, найбільш повне і якісне виконання рішення, прийнятого за результатами податкового контролю; д) вжиття профілактичних заходів по попередженню виявлених порушень), використовує наявні в його розпорядженні матеріально-технічні засоби (правові норми; норми, що містяться в різних методичних рекомендаціях, інструкціях тощо; різні носії інформації, що обслуговують процес контролю; різні види техніки, засоби зв’язку).
За критерієм, що визначає, яке місце функція контролю посідає в системі виконуваних відповідним суб'єктом функцій, в суб'єктному складі податкового контролю слід вирізняти суб'єктів загальної і спеціальної (податкової) компетенції. Перша група суб'єктів, для яких контроль не є основною їх функцією, а провадиться додатково до їх основних функцій, представлена митними органами, органами Пенсійного фонду України й фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. До суб'єктів спеціальної контрольної компетенції, для яких функція контролю є основною і становить головний зміст їх діяльності, слід відносити виключно органи державної податкової служби;
2) об'єк¬т – те, з приводу чого виникає податковий контроль, що відповідає державним інтересам і чиє функціонування й розвиток характеризуються (чи можуть характеризуватися) наявністю розходжень між необхідним і дійсним станом, тобто діяльність суб'єкта, від якого залежать стан і розвиток податкових відносин. Контрольному впливу з боку суб'єкта податкового контролю піддаються податкові відносини, що виникають у зв'язку з виконанням: а) знов створеним суб'єктом господарювання обов'язку зареєструватися як платник податків у відповідному податковому органі; б) платником податків обов'язку по обчисленню сум податкових платежів; в) платником податків обов'язку по їх сплаті, утриманню (перерахуванню); г) платником податків обов'язку по поданню до податкових органів документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податкових платежів;
3) взаємодія суб'єкта й об'єкта податкового контролю, яка має характер прямого зв'язку (контрольний вплив, за допомогою якого забезпечуються функціонування й розвиток об'єкта податкового контролю відповідно до моделі, сформульованої законодавцем) і зворотного (надає інформацію про результати контрольного впливу).
Податковий контроль здійснюється у правовій формі, що зумовлюється вимогами Основного Закону; його не можна зводити до чисто фактичної (організаційної) діяльності.
З огляду на положення Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” законодавчим визначенням поняття “контролюючий орган” повинні охоплюватися органи, які не тільки контролюють своєчасність, достовірність, повноту нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) (тобто контроль у вузькому значенні), а й яких мають інтересувати кінцеві результати виконання платниками податків обов’язку по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), а саме – погашення податкових зобов’язань, визначених або самостійно платниками податків, або контролюючим органом, навіть тих податкових зобов’язань, які набули статусу податкового боргу (тобто контроль у широкому розумінні). З урахуванням законодавчого визначення терміна “контролюючий орган” (п.1.12) ст.1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”) органи державної податкової служби України мають визнаватися саме як контролюючі органи, а не органи стягнення. Треба визнати неправильним покладення на них додаткових повноважень щодо стягнення тих платежів, нарахування або визначення сум яких не належить до їх компетенції.
Державна податкова адміністрація України безпосередньо і через свої територіальні органи забезпечує реалізацію не єдиної державної податкової політики, а саме державної політики в сфері податкового контролю.
Помилковим має визнаватися зміст п.3 ст.50 Бюджетного кодексу України щодо визначення органу стягнення як державного органу, до компетенції якого належить забезпечення своєчасного і в повній мірі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства, оскільки це є обов’язок платників податків.
Покладення на органи державної податкової служби повноважень по виконанню таких видів контролю, як (а) контроль за обліком, зберіганням, оцінкою й реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна, (б) валютний контроль і (в) контроль за застосуванням реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування й послуг не відповідає змісту загальної мети, з якою вони були створені первісно й функціонують дотепер, – здійснення контролю за додержанням саме податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів (обов’язкових платежів). Тому доцільно звільнити органи державної податкової служби від виконання вказаних видів контрольної діяльності.
Використаний законодавцем в Законі України “Про державну податкову службу в Україні” метод загальної, а не роздільної вказівки на права, якими наділяються податкові органи, має визнатися як недоцільний. Повноваження податкових органів повинні не просто перелічуватися в загальному порядку, а вказуватися стосовно конкретного рівня діючої системи податкових органів і певної функції.
Передумовою, результатом і формою взаємодії суб’єкта й об’єкта податкового контролю виступають контрольно-податкові правовідносини, які можуть бути визначені як один з різновидів податкових, що становлять собою виникаючий на підставі норм податкового права зв'язок між його суб'єктами, взятий у єдності з їх фактичною поведінкою, зумовленою існуванням власне податкових відносин і яка визначається необхідністю попередження яких-небудь відхилень на шляху реалізації цих відносин, забезпечення стабільності, стійкості й гарантованості їх розвитку й захисту. Особливості контрольно-податкових правовідносин: а) вторинність, похідність; б) специфічність функціонального призначення; в) це завжди правові відносини, не існуючі поза правовою формою й у виді лише фактичних відносин; г) владність; д) перевага в їх характері організаційного складника над майновим; е) процедурний характер; є)динамічність і поступальність їх розвитку; ж) їх спроможність виступати у формі як регулятивних правовідносин, так і охоронних; з) спонукальний характер.
Суб'єкт контрольно-податкових правовідносин – це особа, яка бере в них участь і виступає носієм передбачених нормами податкового права повноважень, прав та обов'язків щодо проведення податкового контролю.
Через множинність суб’єктного складу досліджуваних правовідносин їх суб’єкти можуть бути класифіковані на: 1) обов’язкові (їх участь в окреслених відносинах закріплюється в чинному законодавстві в імперативній формі; мають юридичний інтерес до участі в цих відносинах, до їх результатів; між ними існує спеціальний кореспондуючий зв’язок; здатні прямо впливати на їх виникнення й розвиток), якими є: а) контролюючий (діє від імені держави і знаходяться з нею в триваючих відносинах; реалізує надані йому владні повноваження в сфері податкового контролю; спонукувальний державним, чисто контрольним (організаційним) інтересом) та б) контрольований суб’єкти (зазнає владно-контрольного впливу з боку контролюючого суб’єкта; діє в своєму особистому інтересі – як податково-правовому (майновому), так і контрольному (організаційному)); 2) необов’язкові (допоміжні) (не мають юридичного інтересу щодо участі в контрольно-податкових правовідносинах; не здатні прямо впливати на їх виникнення й розвиток, а сприяють цьому в силу виконання покладених на них державою обов’язків по здійсненню певних функцій та, як слідство, володіння спеціальними знаннями або інформацією), до яких відносяться банківські установи, експертів, спеціалістів, понятих, свідків тощо.
Потрібно вирізняти зміст заінтересованості контролюючого й контрольованого суб'єктів: перший діє в так званому “чужому” (державному), чисто контрольному (організаційному) інтересі, другий – у своєму – і податково-правовому (майновому), і контрольному (організаційному) інтересах.
Контрольно-податкова правосуб'єктність – це встановлена нормами податкового права здатність особи бути суб'єктом контрольно-податкових правовідносин, тобто носієм юридичних прав та обов'язків у відносинах, що виникають при здійсненні податкового контролю. Підставою для вирізнення спеціальної контрольно-податкової правосуб'єктності в рамках загальної податкової служать наступні властиві їй особливості: (а) вона окреслює в межах загального кола учасників податкових правовідносин конкретне коло суб'єктів контрольно-податкових правовідносин і (б) виокремлює з усього масиву податкових прав та обов'язків права й обов'язки саме з приводу податкового контролю.
Зміст контрольно-податкових правовідносин уявляє собою зв'язок суб'єктів цих відносин, що втілюються в суб'єктивних правах, юридичних обов'язках, повноваженнях й у відповідній ним фактичній поведінці. Проявлятися такий зв'язок може як: а) однобічна залежність; б) результат обопільної заінтересованості сторін; в) більш складна комбінація зазначених варіантів взаємодії.
У контрольно-податкових правовідносинах суб'єктивне право і юридичний обов'язок контролюючого суб'єкта поєднуються в єдиному контрольно-податковому повноваженні, основу правозобов’язуючого характеру якого становить державний інтерес. Одночасно слід відрізняти юридичний обов’язок, що входить до складу такого повноваження, і контрольно-податковий обов’язок контролюючого суб’єкта – передбачену нормою податкового права міру його належної поведінки. Якщо умови здійснення останнього формулюються в законі чітко й імперативно, то при виконанні юридичного обов’язку, що входить до складу контрольно-податкового повноваження, зберігається певна воля розсуду при вирішенні тих чи інших питань.
Контрольно-податковий розсуд у діяльності податкових органів – це окреслена за обсягом і змістом нормами права міра свободи контролюючого суб'єкта щодо вибору й ухвалення рішення по здійсненню покладених на нього контрольно-податкових повноважень. Він може виражатися: а) у наданні податковим органам права самостійно оцінювати певний юридичний факт; б) у можливості вибрати один з декількох рівнозначних з позиції законності варіантів поведінки; в) у прийнятті рішення про використання норм, що містять неконкретні поняття й висловлювання; г) у вирішенні питання про застосування законодавчих актів про податки та збори, у змісті яких існують протиріччя.
Під контрольно-податковим обов'язком контролюючого суб'єкта слід розуміти передбачену нормою податкового права міру його належної поведінки. Контрольно-податкове право контрольованого суб'єкта – це передбачена нормою податкового права міра його можливої поведінки, контрольно-податковий обов'язок – міра його належної поведінки.
Об'єкт контрольно-податкових правовідносин пов'язує його суб'єктів один з одним, здатен задовольнити інтереси і контролюючого, і контрольованого суб'єктів. Відмінність змісту їх заінтересованості зумовлюють вибір на користь диференційованого підходу до визначення об'єкта таких правовідносин з позиції як контролюючого, так і контрольованого суб'єктів. Виходячи з позиції контролюючого суб'єкта під об'єктом контрольно-податкових правовідносин слід розуміти явище, на яке впливають його контрольно-податкові повноваження як основний елемент змісту цих правовідносин і яке здатне задовольнити державні інтереси, що становлять їх підґрунтя. Тому існують підстави об'єктом контрольно-податкових правовідносин вирізняти дії контрольованих суб'єктів у власне податкових відносинах, спрямованих на відповідні матеріальні блага та їх результати. З позиції контрольованого суб'єкта об'єктом цих відносин виступає те, з приводу чого складаються такі правовідносини, на що вони скеровані. Фактично ж це власні податкові правовідносини, заради яких і склалися контрольно-податкові правовідносини, точніше, об'єкт власне податкових правовідносин.
Зміст механізму контрольного впливу зводиться до того, що контролюючий суб'єкт за допомогою реалізації своїх контрольно-податкових повноважень впливає на контрольованого учасника, який є одночасно зобов'язаною стороною у власне податкових правовідносинах. Під впливом першого останній учиняє дії, спрямовані на повне, правильне і своєчасне виконання обов'язку, що становить ядро змісту власне податкових правовідносин, або утримується від дій, не бажаних з точки зору закону.
Динаміка контрольно-податкових правовідносин пов'язана з реальними життєвими обставинами – юридичними фактами. Юридичні факти, що викликають виникнення, зміну і припинення контрольно-податкових правовідносин, мають такі особливості: а) вони повинні бути зафіксовані у встановленій чинним законодавством процедурній формі; б) вони, як правило, не одиничні, а виступають у виді фактичного (юридичного) складу; в) за своєю правовою природою такий фактичний склад є двоїстим: (поряд із власне юридичними фактами (в загальноприйнятому в теорії права значенні) у нього включаються і власне податкові правовідносини.
У динаміці контрольно-податкових правовідносин різні юридичні факти відіграють неоднакову роль. Виникнення або припущення про виникнення власне податкових правовідносин виступає вихідним юридичним фактом у фактичному складі. Головне значення мають юридичні дії. Юридичні події, стан і строки виконують підлеглу роль. Підсумковим юридичним фактом є індивідуальний акт.
Особливості правової природи податкового контролю виключають можливість застосувати стосовно нього класифікацію, яка використовується при поділі фінансового контролю на такі види; як (а) державний і громадський (незалежний), (в) обов’язковий та ініціативний, (г)загальнодержавний і відомчий. Податковий контроль не є громадським, незалежним, ініціативним і відомчим.
Податковий контроль, який провадиться органами державної податкової служби, можна класифікувати за такими підставами: а) за місцем, яке посідає податковий орган у зазначеній системі; б) за видом обов’язкового платежу, за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати якого він здійснюється; в) за часом проведення; г) за видом суб’єктів, чия діяльність виступає об’єктом контрольного впливу; д) за місцем проведення; е) за періодичністю; є) за джерелом одержання інформації й відомостей про діяльність контрольованого суб’єкта тощо.
Контрольний вплив у процесі податкового контролю здійснюється за допомогою його методів, що водночас виступають способами, прийомами практичної реалізації цілей і завдань цього виду контрольної діяльності, тобто способами, прийомами цілеспрямованого впливу суб'єктів податкового контролю на підконтрольні об'єкти на підставі закріпленої за суб'єктами компетенції. Характерні риси методів податкового контролю полягають у наступному: а) вони використовуються у процесі виконання державно-владної за своїм характером діяльності по контролю за дотриманням вимог чинного законодавства у сфері оподаткування; б) вони зумовлені волею держави й провадяться в її інтересах; в) ці методи використовуються його суб'єктами, у них виражаються державно-владні повноваження останніх; г) вони проявляються у правовій формі; д) методи податкового контролю – це певні способи контрольного впливу його суб'єкта на підконтрольний об'єкт з метою забезпечити його функціонування відповідно до запрограмованої законодавцем моделі діяльності; е) ці методи, будучи способом впливу на підконтрольні об'єкти, має різну спрямованість.
Залежно від цільової спрямованості слід вирізняти методи, що використовуються органами державної податкової служби: а) для попередження порушень вимог законодавства про оподаткування (облік платників податків в органах державної податкової служби, облік в органах державної податкової служби рахунків платників податків, що відкриваються й закриваються в установах банків); б) для виявлення порушень вимог законодавства про оподаткування (проведення перевірки, витребування документів та інформації, обстеження); в) для усунення порушень вимог законодавства про оподаткування (стягнення податкового боргу, вилучення документів, направлення платникові податків вимог про усунення порушень вимог законодавства про оподаткування й письмових пропозицій).
Облік платників податків в органах державної податкової служби являє собою переведення конкретних суб'єктів з одного стану в інший шляхом реєстрації як платників податків, перереєстрації, внесення змін до облікових справ, а також зняття з обліку в податковому органі із закріпленням їх на відповідний час в одному з таких стабільних станів із занесенням інформації у певні реєстри (автоматизовані банки даних). Облік у податковому органі рахунків платників податків, що відкриваються й закриваються в установах банків, – це метод податкового контролю, спрямований на встановлення факту наявності й кількості відкритих і закритих платником податків рахунків в установах банків шляхом одержання й реєстрації відповідної інформації з занесенням її у певні реєстри (автоматизовані банки даних) і передачі її установі банку (або платникові податків для передачі до установи банку).
Проведення перевірки – це метод податкового контролю, що полягає в дослідженні фактичних відомостей фінансово-господарської діяльності підконтрольного об'єкта, відображених у первинних або в інших документах, щодо їх відповідності даним, зазначеним у поданих податкових деклараціях (розрахунках), а також вимогам законодавства у сфері оподаткування.
Сутність камеральної перевірки визначається певними притаманними їй особливостями: вона провадиться а) за місцезнаходженням податкового органу, але не на стадії прийняття від платників податків документів обов'язкової звітності; б) необмежену кількість разів протягом року; в)винятково на підставі даних податкових декларацій платників податків; г) щодо всіх платників податків; д) увага податкового органу повинна бути зосереджена виключно на аналізі правильності складання розрахунків по податках. Виїзна (планова й позапланова) перевірка провадиться за місцезнаходженням платника податків або за місцем розташування об'єкта власності, у процесі якої досліджуються не тільки податкові декларації (розрахунки), а й інші документи платника, пов'язані з обчисленням і сплатою податків стосовно відповідності відображених у них даних вимогам законодавства, чинного у сфері оподаткування.
Витребуванням документів та інформації є пред'явлення податковим органом вимоги, зверненої до платника податків або інших суб'єктів, які володіють інформацією про платника, про надання документів та інформації, а також наступне їх одержання.
Суть такого методу податкового контролю, як обстеження, полягає в безпосередньому сприйнятті й дослідженні (з'ясуванні характерних та індивідуальних рис) виробничих, складських, торгових та інших приміщень підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також житла громадян, що використовується як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для одержання доходів з метою виявлення відповідності фактичних відомостей даним, зазначеним платником податків у відповідних документах.
Стягнення податкового боргу – це метод податкового контролю, що полягає у вилученні активів платника податків із наступною їх реалізацією (матеріальні або нематеріальні цінності) або без такої (кошти) в рахунок погашення його податкового боргу перед бюджетами й державними цільовими фондами.
Вилучення документів – це примусове позбавлення платника податків можливості користуватися документами, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів або приховування інших об'єктів від оподаткування, з метою повного і всебічного вивчення податковим органом їх змісту і прийняття остаточного рішення про відповідність діяльності платника податків вимогам законодавства, чинного у сфері оподаткування.
Існує необхідність в розробці та закріпленні на законодавчому рівні положень, основною метою яких була б побудова системи правового захисту інформації про платників податків, що знаходиться в розпорядженні податкових органів. Рекомендується закріпити в чинному законодавстві зміст поняття «податкова тайна», який доцільно обмежити відомостями про платника податків, тобто податкову таємницю повинні становити будь-які відомості, що стосуються конкретного платника податків. Зобов’язаною зберігати податкову таємницю повинна визнаватися будь-яка особа, якій у процесі виконання посадових або трудових обов'язків можуть стати відомі дані, що становлять цю таємницю. До суб’єктів, яким повинно належати право вимагати дотримання податкової таємниці, необхідно віднести будь-яких осіб, зобов'язаних в силу закону надавати про себе інформацію до органів державної податкової служби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Характеристика джерела Найменування джерела
Монографії (один, два або три автори) 1. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – Т.2. – М.: Юрид.лит., 1982. – 360с.
3. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2-х т. – Т.1. – Свердловск: Сведловск. юрид. ин-т, 1972. – 396 с.
4. Алисов Е.А. Финансовое право Украины: Учебное пособие. – Харьков: фирма «Эспада», 2000. – 288с.
5. Андрийко О.Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. – К., 1994. – 165 с.
6. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид. лит., 1975. – 240 с.
7. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1980. – 256с.
8. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования.). – М.: Политиздат, 1968. – 384с.
9. Афанасьев В.Г. Человек в системе управления. – М.: Знание, 1975. – 64 с.
10. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. – М.: Политиздат, 1977. – 382с.
11. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юрид.лит., 1976. – 198с.
12. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М: Изд-во БЕК, 1996. – 368с.
13. Бахрах Д.Н. Основные понятия теории социального управления: Учеб. пособие. – Пермь: Пермск. ун-т, 1978. – 102с.
14. Белобжецкий И.А. Финансовый контроль и новый хозяйственный механизм. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 256с.
15. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Гослитюриздат., 1950. – 368с.
16. Васильев Р.Ф. Акты управления: (Значение, проблема исследований, понятие). – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 141 с.
17. Васильев Р.Ф. Правовые акты органов управления. – М.: Изд-во МГУ, 1970. – 108с.
18. Винницкий Д.В. Субъекты налогового права.: Монография – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 192с.
19. Вознесенский Э.А. Финансовый контроль в СССР. – М.: Юрид. лит., 1973. – 134с.
20. Габричидзе Б.Н. Кон¬ституционный статус органов Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1982. – 184с.
21. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Административное право: Учебник. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. – 480с.
22. Гаджиев Г.А., Пепеляев С.Г. Предприниматель – налогоплательщик – государство: Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: Учеб. пособие. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1998. – 592с.
23. Годунов А.А. Введение в теорию управления (Система промышленного производства). – М.: 1967. – 200с.
24. Годунов А.А. Социально-экономические проблемы управления социалистическим производством. – М.: Экономика, 1975. – 133с.
25. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как форма правовой деятельности. - М.: Юрид. лит., 1987 – 176с.
26. Грачева Е.Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля. – М.: Юриспруденция, 2000. – 192с.
27. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1981. – 84с.
28. Грисимова Е. Н., Макарова О. А., Ильюшихин И. Н. Налоговый кодекс Российской Федерации: Ч. 1: Схемы. Пояснения. Комментарии / Под общ. ред. Н. М. Голованова. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 1999. – 271с.
29. Гуреев В.И. Налоговое право. – М.: Экономика, 1995. – 253с.
30. Дудин А.П. Объект правоотношения: (Вопросы теории). – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 81с.
31. Евстигнеев Е.Н. Основы налогообложения и налогового права: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА – М., 1999. – 120с.
32. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381с.
33. Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 127с.
34. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид.лит., 1984. – 144с.
35. Исполнительная власть в Российской Федерации: На¬учно-практическое пособие / Под ред. А.Ф. Ноздрачева, Ю.А. Тихомирова. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 269с.
36. Исполнительная власть в Российской Федерации: Проблемы развития / Отв. ред. И.Л. Бачило. – М.: Юристъ, 1998. – 432с.
37. Карасева М.В. Финансовое право: Общ. ч.: Учебник. – М.: Юристъ, 2000. – 256с.
38. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – М.: Изд-во НОРМА (Изд. гр. НОРМА-ИНФРА-М), 2001. – 288с.
39. Карасева М.В., Крохина Ю.А. Финансовое право: Учебное пособие / Под ред. М.В. Карасевой. – М.: Изд-во НОРМА (Изд.гр. НОРМА-ИНФРА-М), 2002. – 288с.
40. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – 2-е изд. – М.: Аванта+, 2001. – 560с.
41. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187с.
42. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления: Понятие и конституционная система. – М.: Госюриздат, 1960. – 152с.
43. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – 160с.
44. Козлов Ю.М. Управление народным хозяйством СССР: Ч.1. – М.: Изд-во МГУ, 1969-1971. – 160 с.
45. Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: Вопросы теории и практики. – М.: Манускрипт, 1993. – 112с.
46. Комментарий к налоговому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный, расширенный) / Под ред. А.В. Брызгалина. – М.: Аналитика-Пресс, 1999. – 592с.
47. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 144с.
48. Кочерин Е.А. Контроль в системе управления социалистическим производством: Вопросы теории и практики. – М.: Экономика, 1982. – 214с.
49. Кочерин Е.А. Контроль как функция управления: – М: Знание, 1982. – 64с.
50. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М.: Наука, 1987. – 296с.
51. Кустова М.В., Ногина О.А., Шевелева Н.А. Налоговое право России. Общ. ч.: Учебник / Рук. авт кол. и отв. ред. Н.А. Шевелева. – М.: Юристъ, 2001. – 490с.
52. Кутафин О.Е., Шеремет К.Ф. Компетенция местных советов: Учеб. пособие. – М.: Юрид. лит., 1982. – 232с.
53. Кучеров И.И., Судаков О.Ю., Орешкин И.А. Налоговый контроль и ответственность за нарушения законодательства о налогах и сборах /Под ред. И.И. Кучерова. - М.: Центр ЮрИнфор, 2001. – 256с.
54. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Консум, 1998. – 448с.
55. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Легас, 2001. – 584с.
56. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М: Юрид. лит., 1972. – 280с.
57. Лунев А.Е. Государственный контроль в СССР: – М.: Юриздат, 1951. – 80 с.
58. Лунев А.Е. Обеспечение законности в советском государственном управлении. – М.: Юрид. лит., 1963. – 158с.
59. Мамутов В.К. Компетенция государственных органов в решении хозяйственных вопросов промышленности. – М.: Юрид. лит.,1964. – 266с.
60. Омаров А.М. Социальное управление: Некоторые вопросы теории и практики. – М.: Мысль, 1980. – 269 с.
61. Онищенко В.А. Податковий контроль (основи організації): – К.: Ред. журн. ”Віс. подат. служби України”, 2002. – 432с.
62. Основин В.С. Основы науки социального управления. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1971. – 260 с.
63. Основин В.С. Советские государственноправовые отношения. – М.: Юрид.лит.,1965. – 168с.
64. Пансков В.Г. Комментарий к Налоговому кодексу Российской Федерации. – 4-е изд., доп. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 96с.
65. Пансков В.Г., Князев В.Г. Налоги и налогообложение: Учебник для вузов. – М.: МЦФЭР, 2003. – 336с.
66. Перепелица М.А. Правовое регулирование статуса плательщиков налогов и сборов в Украине. – Харьков: Легас, 2003. – 116с.
67. Петрова В.Г. Налоговое право: Учебник для вузов. – М.: Изд. гр. НОРМА– ИНФРА-М, 1999. – 271с.
68. Пискотин М.И., Лунев А.Е., Ямпольская Ц.А. Научные основы государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1968. – 439 с.
69. Поролло Е.В. Налоговый контроль: принципы и методы проведения. – Ростов н/Д : Экспертное бюро, М.: Гардарика, 1996. – 280с.
70. Прутковская З.А. Организация контроля за выполнением налогового законодательства: Лекция для студ. всех спец. – Новосибирск: Сибирск. ун-т потреб. кооперации, 2000. – 15с.
71. Сорокин В.Д. Административно-процессуальные отношения. – Изд-во ЛГУ, 1968. – 75с.
72. Старосьцяк Е. Элементы науки управления. – М.: Прогресс, 1965. – 423с.
73. Стражев В.И. Оперативное управление предприятием, проблемы учета и анализа. – Минск: Наука и техника, 1973. – 152с.
74. Студеникина М.С. Государственный контроль в сфере управления (проблемы надведомственного контроля). – М.: Юрид.лит., 1974. – 159с.
75. Теория юридического процесса: / Под общей ред. В.М. Горшенева. – Харьков: Вища шк., 1985. – 193с.
76. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. – М.: Наука, 1978. – 336с.
77. Тихомиров Ю.А. Советы и развитие государственного управления в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Юрид. лит., 1963. – 166 с.
78. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. – М.: Юринформцентр, 2001. – 355 с.
79. Тихомиров Ю.А. Управленческое решение. – М.: Наука, 1972. – 288 с.
80. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 87с.
81. У истоков финансового права (в серии «Золотые страницы российского финансового права»): Антология /Под ред. А.Н.Козырина. – Т.1. – М.: Статут, 1998. – 432с.
82. Финансовое право: Учебник / Под ред. В.М. Мандрицы. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 448с.
83. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид.лит., 1974. – 351с.
84. Цыпкин С.Д. Доходы государственного бюджета СССР: Правовые вопросы. – М.: Юрид.лит., 1973. – 222с.
85. Шорина Е.В. Контроль за деятельностью органов государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1981. – 301с.
86. Шохин С.О. Проблемы и перспективы развития финансового контроля в Российской Федерации. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 352с.
87. Шохин С.О., Воронина Л.И. Бюджетно-финансовый контроль и аудит: теория и практика применения в России: Науч.-метод. пособие. - М.: Финансы и статистика, 1997. – 238с.
88. Ямпольская Ц.А. Органы советского го-сударственного управления в современный период. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1954. – 228с.

П’ять та більше авторів 89. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520с.
90. Административное право: Учебник / Под. ред. А.Е. Лунева. – М.: Юрид. лит., 1970. – 597с.
91. Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брызгалина. – М.: Аналитика –Пресс, 1998. – 600с.
92. Налоговое право: Учебное пособие / Под ред. С.Г. Пепеляева. – М.:ИД ФБК-ПРЕСС, 2000. – 608с.
93. Налоговый кодекс Российской Федерации: Ч. 1: Пост. коммент. / Под общ. ред. В. И. Слома. – М.: Статут, 1999. – 396 с.
94. Научная организация управленческого труда: Избр. Главы / Авт.кол. под рук. И. Ржезничка. – 2-е изд. / Пер. с чеш. со 2-го перераб. и доп. изд. – М.: Прогресс, 1968. – ¬ 648с.
95. Общая теория государства и права: Акад. курс в 2-х т. – Т.2 :Теория права/ Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1998. – 639с.
96. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - М.: Юрист, 1994. – 360с.
97. Организация управления общественным производством: Учебник / Под ред. Г.Х. Попова, Ю.И. Краснопояса. – 2-е изд. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 256с.
98. Основы налогового права: Учеб. пособие / Под. ред. Н.П. Кучерявенко. – Харьков: Легас, 2003. – 384с.
99. Правовые основы финансового контроля в Российской Федерации: Учеб.-метод. пособие / Под ред. Н.И. Химичевой. – Саратов: СГАП, 1999. – 204с.
100. Советское административное право: Учебник для вузов/ Алехин А.П., Бесчеревных В.В., Кармолицкий А.А. и др. – М.: Юрид.лит., 1985. – 542с.
101. Советское финансовое право: Учебник / Под ред. В.В. Бесчеревных, С.Д. Цыпкина. – М.: Юрид.лит., 1982. – 424с.
102. Теория государства и права: Курс лекций: В 2-х ч.: Учебник /Под ред. М.Н. Марченко. Т.2. – М.: Юрид. колледж МГУ, 1995. – 175с.
103. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. - М.: Юристъ, 2000. – 672 с.
104. Теория государства и права: Учебник для юрид. ин-тов и фак. / Отв.ред. Н.Г. Александров. – Изд. 2-е, доп. и перераб. – М.: Юрид. лит., 1974. – 664с.
105. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – 592с.
106. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Каревой М.П. – М.: Гослитюриздат., 1949. –