ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЧЕРНИКОВ ДМИТРО ЛЕОНІДОВИЧ

УДК 347.734

ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ
В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Савченко Леся Анатоліївна
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Київ – 2013

З М І С Т
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1 ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ ЯК СУБ’ЄКТИ ФІНАНСОВИХ ПРАВОВІДНОСИН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
11
1.1. Становлення і розвиток органів прокуратури в контексті їх фінансового забезпечення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
11
1.2. Правові засади фінансового забезпечення органів прокуратури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
27
1.3. Органи прокуратури як учасники бюджетного процесу. . . . . . . . . 44
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ . . . . . . . . .
66
2.1. Розпорядники бюджетних коштів, виділених на фінансування органів прокуратури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
66
2.2. Фінансово-планові документи як підстава фінансового забезпечення органів прокуратури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
82
2.3. Особливості фінансування та облікових відносин органів прокуратури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
104
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124
РОЗДІЛ 3 ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ЩОДО ФІНАНСУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

130
3.1. Фінансовий контроль щодо фінансування органів прокуратури: поняття, предмет, об’єкт, завдання та види . . . . . . . . . . . . .
130
3.2. Організація внутрішнього фінансового контролю щодо фінансування органів прокуратури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
143
3.3. Зовнішній фінансовий контроль за фінансуванням органів прокуратури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
157
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 177
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202

ВСТУП

Актуальність теми. Прокуратура України є централізованою системою державних органів спеціальної конституційної компетенції, які від імені держави здійснюють захист від неправомірних посягань прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також суспільства і держави. Визначеним у Конституції України функціям прокуратури повинні відповідати належні матеріальне та фінансове забезпечення. З огляду на стійкі євроінтеграційні орієнтири України органи прокуратури нині стали об’єктом активних реформаційних процесів, що зумовлює оновлення законодавчих засад їх діяльності, яке із рівня наукового обговорення вже перейшло в практичну площину. Пріоритетним напрямом реформування стає створення умов для захисту ними конституційних прав і свобод людини, що потребує системних змін і низки гарантій успішності вказаних процесів, з-поміж яких особливо виділяється фінансове забезпечення. Воно на всіх етапах розвитку прокуратури розглядалося як одна із умов її результативної діяльності та гарантія незалежності функціонування. Особливого значення йому надається й міжнародними документами.
Окремі аспекти й питання створення, розвитку і діяльності органів прокуратури привертали увагу українських і зарубіжних учених: О. Бандурки, В. Бессарабова, Д. Валєєва, Л. Грицаєнка, М. Івчука, С. Казанцева, Ф. Кашарського, С. Ківалова, О. Клімова, О. Копиленка, М. Косюти, О. Литвака, В. Логоші, В. Малюги, С. Пономаренка, В. Сухоноса, Ю. Шемшученка, П. Шумського, В. Шобухіна, В. Юсупова, М. Якимчука. Вагомими для розуміння аналізованої проблеми є й загальні положення норм фінансового права, сформульовані правознавцями-фінансистами Є. Алісовим, Л. Вороновою, О. Горбуновою, С. Запольським, М. Карасьовою, О. Музикою-Стефанчук, А. Нечай, О. Орлюк, Л. Савченко, Н. Хімічевою, Н. Якимчук та іншими. Деякі аспекти фінансування бюджетних органів або видів діяльності на сучасному етапі вивчалися такими вченими, як М. Глух, О. Деревчук, Г. Кравчук, А. Монаєнко, А. Цвєтков, А. Чубенко.
Проблема ж фінансового забезпечення та фінансової незалежності органів прокуратури, попри складність і надзвичайну важливість, не ставала об’єктом комплексного самостійного наукового дослідження. У науковому дискурсі представлені лише окремі публікації, присвячені участі органів прокуратури у фінансово-правових відносинах. Саме необхідністю окреслення кола проблемних питань, дотичних до фінансування прокуратури, вирішення яких сприятиме удосконаленню правової бази, своєчасному виділенню фінансових ресурсів на її потреби та раціональному й ефективному їх розподілу й використанню, визначається актуальність теми та аспектів дослідження, а також необхідність розв’язання сформульованих у вступі завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження визначено на підставі положень засадничих і програмних документів, які окреслюють завдання реформування прокуратури з урахуванням загальновизнаних демократичних стандартів: «Програми інтеграції України до Європейського Союзу» (затвердженої Указом Президента України № 1072/200 від 14.09.2000 р.), Концепції реформування кримінальної юстиції України (затвердженої Указом Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 р.), «Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» (затвердженого Указом Президента України № 24/2011 від 12.01.2011 р.). У Концепції розвитку системи управління державними фінансами (затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України № 633-р від 03.09.2012 р.), Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007−2015 роки (затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 34 від 16.01.2007 р.) також вказується на першочерговість і актуальність фінансового забезпечення державних органів, належне ведення обліку та здійснення фінансового контролю.
Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського міжнародного університету 25 червня 2011 року (протокол № 11). Вона включена до переліку тем дисертаційних досліджень із проблем держави і права, розглянутих та схвалених відділеннями Національної академії правових наук України (2011 р.). Дослідження є частиною науково-дослідної теми Київського міжнародного університету «Україна в умовах європейської інтеграції і глобалізації світу» (державний реєстраційний номер 0108U008609), у розробці якої дисертант брав безпосередню участь.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення теоретичних джерел, аналізу чинних нормативно-правових актів, практики фінансового забезпечення органів прокуратури в Україні з’ясувати особливості їх фінансування та сформулювати теоретичні висновки й пропозиції щодо вдосконалення його правового регулювання.
Відповідно до мети виконувалися такі завдання:
– простеження особливостей фінансового забезпечення органів прокуратури в діахронічному аспекті – на різних етапах становлення і розвитку;
– визначення специфіки статусу органів прокуратури України як суб’єктів фінансових правовідносин та їхньої участі у бюджетному процесі;
– з’ясування сутності фінансової незалежності органів прокуратури;
– формулювання правових засад фінансування органів прокуратури;
– окреслення кола розпорядників бюджетних коштів у процесі фінансування органів прокуратури, порівняння їхніх функцій;
– встановлення особливостей використання програмно-цільового методу у процесі фінансування органів прокуратури на підставі масиву фінансово-планових документів;
– з’ясування ролі, завдань і особливостей облікових відносин в системі органів прокуратури на сучасному етапі розвитку;
– визначення предмета, об’єкта, завдань та видів фінансового контролю щодо фінансування органів прокуратури;
– розкриття сутності організації внутрішнього фінансового контролю щодо фінансування органів прокуратури;
– висвітлення особливостей зовнішнього фінансового контролю щодо фінансування органів прокуратури;
– розроблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, пов’язаного з регулюванням відносин з фінансування органів прокуратури.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансування органів прокуратури в Україні.
Предмет дослідження – правові засади фінансування органів прокуратури в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, що якнайкраще відповідають потребам досягнення мети роботи. Історико-правовий підхід використаний у процесі виокремлення й аналізу основних етапів у розвитку прокуратури та особливостей її фінансування (підрозділ 1.1). Метод системно-структурного аналізу застосовувався для загальної характеристики органів прокуратури як учасників бюджетного процесу та як розпорядників бюджетних коштів, виділених на фінансування органів прокуратури (підрозділи 1.3, 2.1). Для уточнення й формулювання дефініцій окремих понять використовувався метод моделювання (підрозділи 1.2, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3). З використанням методу тлумачення з’ясовувався зміст правових норм, що регулюють процес фінансування органів прокуратури (підрозділи 1.2, 1.3). За допомогою елементів статистичного методу досліджено фактичні показники фінансування органів прокуратури, динаміку й структуру видатків на неї (підрозділ 2.3). Системно-функціональний аналіз дав можливість охарактеризувати механізм фінансування органів прокуратури як цілісну систему, визначити шляхи його удосконалення (підрозділ 2.2). Формально-догматичний метод застосовувався при аналізі повноважень розпорядників бюджетних коштів, виділених на фінансування органів прокуратури, та функцій Генеральної прокуратури України як відповідального виконавця бюджетної програми (підрозділи 2.1, 2.2).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням правових засад фінансового забезпечення органів прокуратури, у якому аргументуються засадничі поняття, теоретичні узагальнення й висновки, практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення процесу фінансування органів прокуратури:
уперше:
– визначено особливості фінансування потреб органів прокуратури на різних етапах її розвитку під дією низки чинників, що визначали державну політику у ставленні до прокуратури, зокрема її фінансового забезпечення;
– дається авторське тлумачення поняття «фінансова незалежність органів прокуратури» як складової її інституційної незалежності та поняття «фінансове забезпечення органів прокуратури», зміст якого виводиться із його мети – наділення органів прокуратури відповідними матеріально-технічними, фінансовими ресурсами, необхідними для виконання ними своїх функцій;
– встановлено різноплановість участі органів прокуратури у бюджетному процесі, зокрема на різних етапах роботи над кошторисом, з урахуванням специфіки їхніх функцій та запропоновано їх уточнення й закріплення на законодавчому рівні;
– окреслено особливості облікових відносин у процесі фінансування органів прокуратури як основи для прийняття управлінських рішень;
– охарактеризовано специфіку застосування програмно-цільового методу у процесі фінансування органів прокуратури та роль у його організації фінансово-планових документів;
– встановлено особливості, визначено предмет, об’єкт і завдання фінансового контролю щодо фінансування органів прокуратури з урахуванням позицій науковців стосовно формулювання предмета та об’єкта фінансового контролю і специфіки діяльності суб’єктів, які наділені повноваженнями по здійсненню контрольних заходів щодо фінансування органів прокуратури;
– дається авторське тлумачення поняття «фінансовий контроль щодо фінансування органів прокуратури» з урахуванням його завдань, видів, суб’єктів та значення у системі державного фінансового контролю;
– сформульовано визначення внутрішнього фінансового контролю та зовнішнього фінансового контролю щодо фінансування органів прокуратури, що відображає їх мету, суб’єктів, які проводять контрольні заходи;
удосконалено:
– аргументування доцільності закріплення на законодавчому рівні засад фінансування органів прокуратури як передумови посилення гарантій незалежності прокуратури, ефективного виконання нею функцій;
– розуміння специфіки правового статусу Генеральної прокуратури України як головного розпорядника бюджетних коштів, який на різних етапах бюджетного процесу може змінюватися;
– підходи до розуміння функціонального характеру кошторису як основного фінансово-планового документа та до структури паспорта бюджетної програми як одного із атрибутів програмно-цільового фінансування органів прокуратури;
– визначення внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту щодо фінансування органів прокуратури, що відображає завдання відповідних підрозділів органів прокуратури по контролю на всіх етапах фінансування, та перелік їхніх завдань;
– характеристику контрольної діяльності суб’єктів, що здійснюють зовнішній фінансовий контроль щодо фінансування органів прокуратури, зокрема Міністерства фінансів України, Рахункової палати, Державної казначейської служби України, Державної фінансової інспекції України;
– аргументування необхідності виділення в окремому пункті Порядку проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України, методів контролю, які застосовують у внутрішній контрольній діяльності органи прокуратури;
– узагальнення підходів щодо виокремлення внутрішнього фінансового контролю та зовнішнього фінансового контролю залежно від суб’єктів, що його здійснюють, і розмежування понять «державний внутрішній фінансовий контроль», «внутрішній фінансовий контроль» та «внутрішній контроль» з огляду на термінологію міжнародних документів, які стосуються сфери управління державними фінансами;
дістало подальшого розвитку:
– диференціація учасників бюджетного процесу за обсягом прав і повноважень на різних його стадіях;
– науковий підхід щодо розуміння органів прокуратури як автономної ієрархічної системи, що базується на трьох рівнях органів прокуратури, та специфіки мережі розпорядників бюджетних коштів, сформованої на чолі з Генеральною прокуратурою України, із акцентуванням уваги на деяких законодавчих суперечностях щодо статусу прокуратур районного рівня;
– концептуальний підхід до визначення обов’язків суб’єкта внутрішнього контролю в сфері фінансування органів прокуратури;
– обґрунтування необхідності внесення змін і доповнень до Бюджетного кодексу України, Стандартів внутрішнього аудиту, Законів України «Про прокуратуру» і «Про Рахункову палату».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження сприяє поглибленню й систематизації знань щодо правового регулювання суспільних відносин у сфері фінансування органів прокуратури та його удосконалення. Отримані результати та сформульовані пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – як основа для наступних наукових розвідок щодо аналізованої проблеми, удосконалення механізму фінансування органів прокуратури (акт впровадження №506/ 04-12 від 11.04.2012);
– у сфері правотворчості – зокрема, у законотворчій діяльності, при підготовці змін до Законів України «Про прокуратуру» і «Про Рахункову палату» та до Бюджетного кодексу України;
– у навчальному процесі – під час викладання дисциплін «Прокуратура України», «Фінансове право», підготовки підручників і навчальних посібників, курсів лекцій із зазначених предметів (акт впровадження №019 від 18.04.2012);
– у правозастосовній діяльності – для подальшого удосконалення діяльності суб’єктів, які беруть участь у процесі фінансування органів прокуратури.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано й обговорено на кафедрі теорії та історії держави і права Київського міжнародного університету. Окремі положення роботи оприлюднені автором на науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних: «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 24 листопада 2011 р.); «Напрямки вдосконалення міжнародного та національного права на сучасному етапі»: інтернет-конференція «Юридична лінія» (м. Тернопіль, 8 грудня 2011 р.); «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 18–19 лютого 2012 р.); «Європейський шлях розвитку України: плани і реалії» (м. Київ, 7–8 квітня 2012 р.); «Основні напрями реформування законодавства України в умовах розбудови демократичної держави» (м. Харків, 12−13 жовтня 2012 р.); «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 16–17 лютого 2013 р.); «Європейський шлях розвитку України: плани і реалії» (м. Київ, 7–8 квітня 2013 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано п’ятнадцять наукових праць, шість з яких – наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук в Україні, дві – у зарубіжних виданнях, сім – тези доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура дисертації зумовлюється метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 225 сторінок, з них 201 – основний текст. Список використаних джерел складається з 228 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

За результатами комплексного дисертаційного дослідження, що передбачало аналіз законодавчих нормативно-правових актів, спрямованих на регламентування сфери фінансування органів прокуратури, наукових досліджень, які стосуються аналізованої проблеми, а також узагальнення вітчизняної практики фінансового забезпечення органів і установ системи прокуратури, сформульовано певні теоретичні узагальнення й запропоновано внесення доповнень до нормативно-правових актів, що сприятиме вдосконаленню правових засад фінансування органів прокуратури:
1. Прокуратура з моменту її виникнення була системою органів держави, однак державна політика у питаннях її фінансування змінювалася. Встановлено безпосередній зв’язок між особливостями певних історико-правових періодів у розвитку прокуратури та низкою чинників, вплив яких на її фінансування у певну епоху ставав особливо відчутним: загальний стан економічного розвитку; розвиненість самої системи органів прокуратури; визначення напрямів фінансування з огляду на пріоритети внутрішнього та міжнародного становища; процедура планування витрат; система органів, які беруть участь у процесі фінансування (впливають на нього); порядок розподілення коштів із казни (бюджету).
Архівних матеріалів щодо першого періоду − зародження прокуратури − не дійшло до нашого часу, та й говорити можна було лише про зародження тоді ідей щодо створення органу нагляду, а ніяк не про особливості фінансування; другий період − Речі Посполитої та козацько-гетьманської доби («допетровський період») − позначений неадекватністю оплати праці інстигаторів їхній роботі, що, очевидно, можна пояснити несформованістю єдиної організації управління інстигаторів типу державної прокуратури як управління громадського обвинувачення; у третьому періоді − за перебування України у складі Російської імперії та формування прокуратури у Російській імперії − спостерігається поступове усвідомлення важливості матеріального забезпечення як передумови добросовісного виконання обов’язків, що знайшло відображення у таких послідовних новаціях, як: введення платні всім категоріям службовців, розмір якої фіксувався законом і не залежав від волі керівника; встановлення твердої грошової платні, яка змінила практику виділення земель для «кормления»; поступове запровадження міських та загальних кошторисів, хоча в Петровську епоху не спостерігалося відчутного покращення з фінансуванням прокуратури, оскільки державне управління забезпечувалося за залишковим принципом. Докорінні зміни органів прокуратури, викликані проектом Положення про судоустрій 1860 року, були помітними й в українських губерніях, що входили до складу Російської імперії. Прокурори у цей час вирізняються з-поміж інших державних службовців освіченістю, кваліфікацією і загальним розвитком, зростає престиж прокурорської служби, що зумовлювало необхідність збільшення їх фінансування; у четвертому періоді (1917 – 1922 рр.) вживалися заходи щодо піднесення престижу прокурорських працівників, фінансування органів прокуратури розглядалося як важливий стимул до ефективної діяльності й було одним із пріоритетних напрямів спрямування державних коштів; п’ятий, радянський період (1922 – 1991 рр.), є дуже неоднорідним щодо розвитку органів прокуратури і підходів до її фінансування: у 1922−1930 рр. декларувалася увага до покращення матеріального становища прокурорських працівників, однак обмеженість фінансових ресурсів зумовлює скорочення штатів, невлаштованість побуту, незадовільне забезпечення спеціальною літературою, неможливість підвищення професійного рівня; у другій половині 1930-х рр. спостерігається певне покращення фінансування прокуратури, виплачуються премії; напередодні Великої Вітчизняної війни було знижено фінансування органів прокуратури, вводився режим жорсткої економії; у першій половині 1950-х рр. уряд починає вживати заходів щодо поліпшення матеріально-технічної бази регіональних (обласних) прокуратур, фінансування передбачало не лише поточні витрати, а й розвиток органів прокуратури; шостий, пострадянський (від 1991 р.), або сучасний період позначений створенням правової бази організації і діяльності органів прокуратури незалежної України, а отже й щодо її фінансування.
2. Доведено, що важливість функцій прокуратури об’єктивно вимагає належного фінансового забезпечення, яке є гарантією її незалежності від інших державних органів та сприяє результативній діяльності. Вважаємо, що, відштовхуючись від наукових дефініцій однопорядкових визначень стосовно діяльності інших державних органів і інституцій, поняття «фінансове забезпечення органів прокуратури» можна визначити як комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на своєчасне й повне задоволення потреб прокуратури в грошових коштах задля виконання її інституційних завдань та розвитку.
3. Незалежність органів прокуратури як неодмінна передумова ефективної діяльності обґрунтовується низкою міжнародних актів, однак аналіз законодавчих положень, присвячених розкриттю її сутності, засвідчив їх невідповідність таким вимогам. У ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» визначаюються гарантії незалежності прокуратури, однак фінансовий її аспект не згадується. Тому пропонуємо закріпити на законодавчому рівні поняття фінансової незалежності органів прокуратури, яке можна визначити як виділення у достатньому обсязі коштів із Державного бюджету у поєднанні з чітким механізмом формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення виконання завдань органами прокуратури. Вважаємо також за доцільне доповнення переліку її гарантій.
4. З огляду на постійний дефіцит коштів Державного бюджету, який виступає єдиним джерелом фінансування, сподіватися на покращення матеріально-фінансового забезпечення органів прокуратури можна лише за умови створення ефективного механізму їх фінансування. Пропонуємо, поділяючи пропозиції вчених, повернутися до перегляду можливості виділення органам прокуратури частини коштів, повернених державі завдяки її діяльності, принаймні, на певний період, задля зміцнення інфраструктури прокуратури, що сприяло б підвищенню рівня її фінансової незалежності.
5. Попри тривалу історії розвитку органів прокуратури та достатньо розгалужене законодавство, яке регламентує їхню діяльність, варто констатувати відсутність чітко виписаних правових засад їх фінансування. На підставі законів України «Про прокуратуру» та «Про джерела фінансування органів державної влади», яким, зокрема, регулюється й процес фінансового забезпечення діяльності органів прокуратури України, можна виокремити лише надто загально сформульовані положення, що стосуються усіх державних установ. Це свідчить про необхідність конкретизації й доповнення з урахуванням європейських орієнтирів України, зокрема в контексті розбудови й реформування усієї правоохоронної системи. Вважаємо за можливе, беручи до уваги пропозиції науковців щодо конкретизації відповідного сегменту законодавчого регулювання судової сфери, говорити про доцільність запровадження й закріплення на законодавчому рівні таких принципів, як: 1) державного бюджетування; 2) повноти фінансування; 3) своєчасності фінансування; 4) прямого фінансування й самостійності витрачання розпорядниками бюджетних коштів, призначених на фінансування судової влади, з обов’язковим дотриманням вимог бюджетного законодавства та затверджених кошторисів; 5) захищеності бюджетних призначень на фінансування судів − і щодо фінансування органів прокуратури.
6. Органи прокуратури України характеризуються фінансовою правосуб’єктністю, беруть участь у фінансових правовідносинах. Оскільки єдиним джерелом їх фінансування виступає Державний бюджет України, вони є учасниками бюджетного процесу, що має забезпечувати урахування їхніх реальних потреб при плануванні бюджетних асигнувань, а також доцільність, законність та ефективність їх витрачання. Різні органи прокуратури наділені різним обсягом прав і повноважень на різних стадіях бюджетного процесу. Поділяючи позиції науковців про розмежування за характером бюджетних повноважень основних і допоміжних учасників бюджетного процесу, вважаємо за доцільне розглядати Генеральну прокуратуру України як основного учасника бюджетного процесу, оскільки вона безпосередньо бере у ньому участь на всіх його стадіях, тобто її діяльність спрямована на досягнення цілей щодо складання проекту бюджету, розподілу бюджетних асигнувань, виконання бюджету. Інші органи та установи системи прокуратури України можуть бути віднесені до допоміжних учасників бюджетного процесу, завданням яких є насамперед забезпечення реалізації бюджетних повноважень основних учасників бюджетного процесу та витрачання бюджетних коштів відповідно до доведених обсягів бюджетних асигнувань, затверджених кошторисів та взятих бюджетних зобов’язань.
Генеральний прокурор України як головний розпорядник бюджетних коштів має можливість на захист видатків на організаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення органів прокуратури у Верховній Раді України. Але таке його право потребує більш чіткого окреслення в Бюджетному кодексі України та в Законі України «Про прокуратуру».
7. Українська й зарубіжна практика діяльності органів прокуратури, з урахуванням узагальнень вчених, дає підстави підсумувати, що участь органів прокуратури у фінансовій діяльності держави через специфіку їхніх функцій різнопланова: з одного боку, вони функціонують у процесі безпосереднього витрачання фінансових засобів держави, а з іншого – беруть участь у процесі створення фондів грошових засобів повноваженнями у механізмі забезпечення законності утворення, розподілу й використання грошових коштів.
8. Система органів прокуратури як розпорядників бюджетних коштів є ієрархічною й об’єднує за обсягом наданих прав головних розпорядників бюджетних коштів і нижчестоящих розпорядників бюджетних коштів. Отримувачів бюджетних коштів у ній немає. У наукових дослідження щодо фінансового забезпечення Генеральна прокуратура України закономірно розглядається як головний розпорядник бюджетних коштів, однак у законодавстві відсутня чітка вказівка на такий її статус. Вважаємо за доцільне внесення змін до Бюджетного кодексу України − викладення його ст. 22 у новій редакції, вказавши на Генеральну прокуратуру України як головного розпорядника бюджетних коштів.
9. Органи прокуратури є упорядкованою централізованою системою, у тому числі й щодо фінансування – із одним головним розпорядником коштів, яким створена мережа нижчестоящих розпорядників коштів бюджету із прокуратури Автономної Республіки Крим, прокуратур обласного рівня, Національної академії прокуратури України, прокуратур міст і районів міст. Прокуратури районного рівня (міські, районні у містах, районні, міжрайонні) та природоохоронні й транспортні органи прокуратури не мають статусу бюджетної установи, у бюджетних правовідносинах розглядаються як відокремлені структурні підрозділи обласних та прирівняних до них органів прокуратури, тому отримують фінансування через останніх.
10. Узагальнення наукових положень і вітчизняної практики діяльності органів прокуратури дає підстави говорити про особливість статусу Генеральної прокуратури України як головного розпорядника бюджетних коштів: при розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам Генеральна прокуратура України є головним розпорядником коштів, а при витрачанні на утримання свого апарату й централізовані заходи – розпорядником коштів третього ступеня.
11. Асигнування коштів з державного бюджету як єдиного джерела формування фінансових ресурсів органів прокуратури зумовлює високі вимоги до фінансово-планових документів, які є підставою для належного й безперебійного їх фінансового забезпечення: кошторису, бюджетного запиту, плану асигнувань, паспорту бюджетної програми, звіту про виконання паспорта бюджетної програми.
12. Розглядаючи кошторис витрат, або бюджетний кошторис як основний фінансово-плановий документ, що має важливе значення і за кошторисно-бюджетного, і за програмно-цільового фінансування, й визнаючи функцію планування для нього основною, пропонуємо, услід за вченими-економістами, акцентувати увагу й на таких функціях, як організуюча, контролююча і стимулююча.
13. Планування видатків із державного бюджету на задоволення потреб органів прокуратури нині відбувається на основі програмно-цільового методу, який відрізняється від витратного (або кошторисно-бюджетного) більш агрегованою деталізацією витрат; відповідальністю розпорядників бюджетних коштів не тільки за порушення цільового використання коштів, а й за мінімізацію витрат для досягнення запланованих результатів; більшою самостійністю розпорядників бюджетних коштів. Чинним законодавством визначаються такі елементи цього методу: бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.
Законодавча дефініція терміна «паспорт бюджетної програми» вказує на основні складові його змісту: мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми. Поділяємо пропозиції науковців щодо внесення змін до структури цього документа й виокремлення загальної, структурно-економічної та результативної його частин, що сприятиме спрощенню процесу формування бюджетних програм, підвищенню контролю за їх виконанням.
14. Генеральна прокуратура України як відповідальний виконавець бюджетної програми, відповідно до законодавства, наділена низкою функцій, які передбачають як планування, так і використання бюджетних коштів, а також підготовку звітності: 1) розробляє плани діяльності на плановий та наступні за ним два бюджетних періоди (з урахуванням заходів щодо реалізації інвестиційних програм (проектів)); 2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетних періоди підготовку проекту кошторису та бюджетного запиту; 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України; розподіляє та доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня в установленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачено законодавством; 5) готує пропозиції щодо формування порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими передбачає нормативно-правове визначення механізму використання бюджетних коштів; 6) розробляє проекти паспортів бюджетних програм, складає звіти про їх виконання, аналізує показників виконання бюджетних програм; 7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених їй бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня у бюджетному процесі; 8) забезпечує здійснення внутрішнього контролю за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня й витрачанням ними бюджетних коштів; 9) здійснює своєчасне повернення у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою, та коштів, наданих під державні гарантії; 10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством.
15. У законах про Державний бюджет України Генеральній прокуратурі України як головному розпоряднику бюджетних коштів встановлюються бюджетні призначення за відповідним кодом бюджетної класифікації. Раніше Генеральній прокуратурі України бюджетні призначення спрямовувалися за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету «0901010» – «Нагляд органів прокуратури за додержанням законів та представницькі функції в суді» та «0901020» – «Підготовка кадрів та підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів Національною академією прокуратури України». У Законі України «Про Державний бюджет на 2013 рік» встановлено одне бюджетне призначення за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету «0901010» на «Здійснення прокурорсько-слідчої діяльності, підготовку та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури», що, на нашу думку, відповідає загальній тенденції оптимізації програмування, забезпеченні кореспондування бюджетних програм основним послугам і функціям відомства. На основі узагальнення наукових досліджень автор відносить бюджетну програму органів прокуратури до перманентного типу, під яким розуміються програми, цілі яких є незмінними протягом багатьох років, на відміну від разових, формування яких було зумовлене певною потребою, яка після досягнення цілі більше не виникатиме.
16. Попри активну динаміку останнім часом у виділенні асигнувань із державної казни на систему прокуратури, досі передбачається покриття лише трохи більше половини від загальної її потреби. Необхідність же помітного збільшення бюджетних асигнувань на 2013 р. пояснюється об’єктивними факторами: реалізацією загальнодержавного підходу щодо підвищення рівня заробітної плати та грошового забезпечення, необхідністю проведення у повному обсязі розрахунків за комунальні послуги й енергоносії; реалізацією нового Кримінального процесуального кодексу України; продовженням процесу оптимізації програм фінансування прокуратури України.
17. Суттєве переважання в загальній структурі державних асигнувань на органи прокуратури поточних видатків над капітальними, або видатками розвитку, яке є загальною тенденцією бюджетування в Україні й стосується фінансового забезпечення й органів прокуратури, викликає тривогу, оскільки суперечить рекомендаціям міжнародних документів. У структурі кошторису органів прокуратури виокремлюються загальний та спеціальний фонди. Однак аналіз їхнього бюджету за останні роки засвідчив, що спеціальний фонд не є вагомим джерелом їх фінансування. Це пояснюється жорсткими нормами вітчизняного законодавство й обґрунтованим підходом до фінансування потреб зазначених органів саме з державної казни. Попри фінансування органів прокуратури з Державного бюджету України, на практиці, відповідно до норм чинного законодавства, зберігається, можливість часткового забезпечення органів прокуратури за рахунок місцевих бюджетів службовими приміщеннями на умовах оренди.
18. Органи прокуратури як розпорядники бюджетних коштів є суб’єктами бухгалтерського обліку, який ведеться відповідно до Бюджетного кодексу України. Генеральна прокуратура України забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності. Відповідальними ж за додержання встановлених вимог щодо ведення бухгалтерського обліку в органах прокуратури, а також за складання звітності про виконання бюджетів є їхні керівники та інші відповідальні посадові особи. Дані бухгалтерського обліку є основою для планування, прогнозування, управління, аналізу та контролю і сприяють прийняттю управлінських рішень у діяльності органами прокуратури.
19. Проблемам фінансового контролю приділяли увагу представники науки фінансового права на різних етапах розвитку держави. Однак досі немає жодного комплексного дослідження, присвяченого його організації та здійсненню щодо фінансування органів прокуратури. Відсутність комплексного нормативно-правого акта, зокрема Закону, що стосувався б фінансового контролю, чітко визначав його термінологію, види, предмет, об’єкт, зумовлює неоднозначність позицій науковців щодо визначення видів фінансового контролю, формулювання понять «внутрішній фінансовий контроль», «внутрішній контроль», «зовнішній фінансовий контроль», «об’єкт контролю», «предмет контролю» і не зовсім правильне їх застосування у нормативно-правових актах державних органів, у тому числі й у внутрішніх документах Генеральної прокуратури України.
20. До прийняття Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2017 року, описуючи діяльність внутрішніх контрольних служб підприємств, установ, організацій, науковці вживали термін «внутрішньогосподарський контроль (бухгалтерський)», «внутрішньовідомчий контроль», «відомчий контроль», що були прототипами внутрішнього фінансового контролю, здійснюваного нині. Окремі науковці ототожнюють відомчий контроль і внутрішній контроль, що не дозволяє зрозуміти їхню сутність та визначити завдання. Враховуючи поділ фінансового контролю на внутрішній і зовнішній залежно від суб’єктів, що його здійснюють, слід констатувати, що внутрішній фінансовий контроль щодо фінансування органів прокуратури здійснюють внутрішні служби самого підконтрольного суб’єкта, тобто органів прокуратури або вищестоящий суб’єкт – Генеральна прокуратура України, а зовнішній – різні державні органи (Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба, ДФІ та ін.) та недержавні організації, наділені контрольними функціями щодо проведення перевірки законності, доцільності, ефективності, раціональності діяльності органів прокуратури на відповідних етапах їх фінансування. Внутрішній фінансовий контроль щодо фінансування органів прокуратури можна називати і внутрішньосистемним.
21. Спираючись на позиції вчених, що визначали фінансовий контроль як діяльність, під фінансовим контролем щодо фінансування органів прокуратури слід розуміти діяльність суб’єктів зовнішнього фінансового контролю та внутрішнього фінансового контролю, що спрямована на забезпечення законності, ефективності, раціональності дій органів прокуратури під час складання, ведення, затвердження, подання документів, що застосовуються у процесі фінансування, внесення до них змін і доповнень, виконання їх, отримання, розподілу і використання бюджетних коштів, а також запобігання вчиненню правопорушень під час процесу фінансування органів прокуратури, їх виявлення, припинення. Завданнями фінансового контролю щодо фінансування органів прокуратури є: запобігання прийняттю рішень відповідальними працівниками органів прокуратури, що можуть призвести до вчинення фінансових правопорушень під час фінансування; виявлення проблем у процесі фінансування; розробка пропозицій щодо підвищення ефективності використання бюджетних коштів органами прокуратури, доцільності їх використання, відповідно до визначених цілей, економії їх витрачання; проведення профілактичної, роз’яснювальної роботи з метою підвищення фінансової дисципліни працівників органів прокуратури; вжиття заходів для припинення правопорушень у сфері фінансування органів прокуратури; накладення фінансових санкцій і застосування інших заходів впливу до порушників.
22. Основними елементами фінансового контролю, у тому числі і щодо фінансування органів прокуратури, є контролюючі суб’єкти, підконтрольні суб’єкти, об’єкт та предмет контролю. Контролюючими суб’єктами слід вважати суб’єктів зовнішнього та внутрішнього фінансового контролю, наділених повноваженнями чи відповідними правами щодо здійснення контрольних заходів у процесі фінансування органів прокуратури. Підконтрольними суб’єктами є органи прокуратури, які беруть участь у відповідних етапах фінансування. Об’єктом контролю є діяльність органів прокуратури на всіх етапах процесу фінансування, тобто під час складання, затвердження, подання документів, що застосовуються у процесі фінансування, внесення до них змін і доповнень, виконання їх, отримання, розподілу і використання бюджетних коштів тощо, стан їх внутрішнього контролю. Предметом контролю є документи, що застосовуються у процесі фінансування органів прокуратури, – кошториси доходів і видатків, бюджетні запити, бухгалтерські та фінансові звіти тощо.
Аналіз Порядку проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 11.04.2011 № 42, засвідчив, що у ньому вживаються терміни «об’єкт контролю», «суб’єкт контролю», «підконтрольний суб’єкт», «суб’єкт перевірки», «орган контролю» у різних значеннях. Для правильного розуміння термінології, використовуваної у внутрішніх документах, доцільно у першому пункті подавати терміни та вказувати їхні значеннях. Вважаємо, що у пункті 1 Порядку слід вказати значення таких термінів: підконтрольний суб’єкт – органи прокуратури; суб’єкт контролю – Головне управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту Генеральної прокуратури України. Якщо ж ідеться про інші суб’єкти, які здійснюють контрольні функції, наприклад, так званий «орган контролю», то краще їх перелічити, уникаючи узагальнень і скорочень.
23. У Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2017 розмежовано поняття «внутрішній фінансовий контроль», «внутрішній контроль», «внутрішній аудит». Перше поняття є комплексним, включає в себе два інших, які є його складовими. У внутрішніх документах органів прокуратури ці поняття вживаються по-різному, зокрема, у Порядку проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України, у якому формулюються визначення таких понять, як внутрішній контроль та внутрішній аудит. У назві документа містяться терміни «внутрішній фінансовий контроль», «аудит», а у його тексті вживаються як синоніми «внутрішній фінансовий контроль», «внутрішній контроль», «контроль». Така ж ситуація із застосуванням «внутрішнього аудиту», «аудиту». Оскільки органи прокуратури є розпорядниками бюджетних коштів, на яких поширюється вказана Концепція і стаття 26 Бюджетного кодексу України, де використовуються ці терміни, то до вказаного Порядку слід внести зміни.
24. Аналіз наукових джерел дозволив констатувати, що такі складові внутрішнього фінансового контролю, як внутрішній контроль і внутрішній аудит теж по-різному трактуються у наукових джерелах і в нормативно-правових актах, зокрема у Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2017, Бюджетному кодексі України, що не сприяє розумінню їхньої сутності. Порядок проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України містить визначення внутрішнього контролю, у якому, на нашу думку, не слід вказувати на « … узагальнення та подання інформації про стан фінансово-бюджетної дисципліни керівництву Генеральної прокуратури України», оскільки функціями контролю, у тому числі і фінансового, є інформаційна та аналітична, що і передбачає збір інформації, її оцінку та подання керівництву. Під внутрішнім контролем фінансування органів прокуратури слід розуміти систему заходів, що застосовуються керівництвом Генеральної прокуратури України та інших органів прокуратури для забезпечення дотримання законності, достовірності кошторису та іншої документації, що складається з метою належного фінансування органів прокуратури, законності, економності, ефективності, результативності використання бюджетних коштів, фінансових ресурсів, попередження, виявлення та припинення порушень фінансової дисципліни у вказаній сфері.
25. Розвиток аудиту саме як специфічного різновиду фінансового контролю викликав необхідність визначення його місця й у системі внутрішнього фінансового контролю. У Порядку проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України сформульовано основні завдання контролю й аудиту, які, на наш погляд, слід уточнити, зокрема, таке завдання, як «організація та проведення заходів з підвищення кваліфікації працівників відділу фінансування та бухгалтерського обліку органів прокуратури України» недоцільно вважати завданням контролю та аудиту – це завдання відповідного підрозділу Генеральної прокуратури України, у даному випадку Головного управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту. Воно має міститися у Положенні, що визначає основні завдання та функції вказаного підрозділу, права, повноваження й обов’язки його керівника та працівників. Із переліку також нечітко прочитуються завдання щодо фінансування органів прокуратури, до яких слід віднести і такі: перевірку обґрунтованості розрахунків до бюджетних запитів та кошторисів доходів і видатків, дотримання кошторисної дисципліни; перевірку законності, економності, ефективності, результативності використання бюджетних коштів.
26. Аналіз наукової та навчальної літератури, нормативно-правових актів, у тому числі органів прокуратури, дозволяє сформулювати авторське визначення поняття внутрішнього аудиту щодо фінансування органів прокуратури як діяльності відділу фінансування та бухгалтерського обліку Генеральної прокуратури України, що спрямована на удосконалення системи управління, попередження порушень чинного законодавства під час складання кошторису та іншої документації, що формується з метою належного фінансування органів прокуратури, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності органів прокуратури України, поліпшення внутрішнього контролю. У пункті 3 Порядку проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України визначено предмет контролю та аудиту. Оскільки автором висловлено думку про доцільність розмежування об’єкта і предмета контролю щодо фінансування органів прокуратури, запропоновано об’єктом контролю вважати діяльність органів прокуратури на всіх етапах процесу фінансування, а предметом – відповідні документи, то зазначене у пункті 3 Порядку слід вважати не предметом, а об’єктом контролю.
27. Із змісту пункту 1.3 Порядку проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України не зовсім зрозуміло, які саме методи контролю використовують працівники Головного управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту Генеральної прокуратури України під час проведення контрольних заходів. Якщо трактувати текст вказаного пункту дослівно, то випливає, що застосовуються такі методи контролю, як ревізії, перевірки та аудит. Ревізія ж є специфічним методом фінансового контролю, що при здійсненні контролю внутрішніми контрольними службами практично не застосовується. Для правильного використання контрольних заходів у пункт 1.3 потрібно внести доповнення, вказавши, що контроль, крім перевірки й аудиту, здійснюється й у формі обстеження, інвентаризацій, зустрічних звірок, експертизи, контрольних обмірів, про які йдеться у інших пунктах цього документа.
28. Порядок проведення внутрішнього фінансового контролю та аудиту в системі органів прокуратури України чітко не визначає обов’язки посадових осіб, які здійснюють контрольно-ревізійні функції та аудит, а, як відомо, внутрішні контролери мають специфічні обов’язки. Таке право, як розробка пропозиції щодо: усунення причин виявлених під час здійснення контрольних заходів порушень законодавства та запобігання їм у подальшому; підготовки обов’язкових вимог щодо усунення виявлених під час здійснення контрольних заходів порушень законодавства (пункт 4.7. Порядку) доцільно вважати обов’язком. Обов’язки слід виділити в окремий пункт 5, у якому зазначити, що посадові особи, які здійснюють контрольно-ревізійні функції та аудит, зобов’язані: розробляти пропозиції та рекомендації щодо усунення виявлених під час проведення заходів порушень, недоліків у діяльності органів прокуратури та здійснювати контроль за їх виконанням; консультувати працівників органів прокуратури з питань, що виникають під час проведення внутрішнього контролю щодо фінансування, як усно, так і шляхом підготовки відповідних методичних рекомендацій; своєчасно інформувати керівництво Генеральної прокуратури України про наявні ризики, порушення, що виявлені, та заходи, які слід вживати щодо їх попередження; забезпечувати конфіденційність, захист, зберігання інформації, отриманої під час проведення контрольних заходів.
29. Під внутрішнім фінансовим контролем доцільно розуміти його різновид, спрямований на перевірку фінансової сфери діяльності підконтрольного суб’єкта внутрішніми контрольними службами. Внутрішній фінансовий контроль щодо фінансування органів прокуратури – це діяльність внутрішніх служб органів прокуратури та Головного управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту Генеральної прокуратури України, що спрямована на забезпечення законності, ефективності, раціональності дій органів прокуратури під час складання, ведення, затвердження, подання документів, що застосовуються у процесі фінансування, внесення до них змін і доповнень, виконання їх, отримання, розподілу і використання бюджетних коштів, а також запобігання вчиненню правопорушень під час процесу фінансування органів прокуратури, їх виявлення, припинення.
30. Зовнішній контроль у сфері фінансування органів прокуратури на відповідних етапах фінансування здійснюють Міністерство фінансів України, Рахункова палата України, Державна казначейська служба, Державна фінансова інспекція, які мають різні функції та повноваження. Так, на етапі підготовки бюджетного запиту, кошторису та інших документів щодо фінансування органів прокуратури Міністерство фінансів України перевіряє їх і оцінює на відповідність бюджетному законодавству, здійснюючи таким чином попередній контроль. Міністерство фінансів здійснює й поточний контроль у сфері фінансування органів прокуратури, аналізуючи звітність Генеральної прокуратури України на відповідність показникам, установленим законом про Державний бюджет України, затверджуючи лімітні довідки про бюджетні асигнування, що містять бюджетні призначення та їх помісячний розподіл. Міністерство фінансів України має право контролювати і дієвість системи внутрішнього контролю органів прокуратури, бо до його прав віднесено одержання в установленому законом порядку інформації про здійснення внутрішнього фінансового контролю і внутрішнього аудиту. На етапі використання коштів, отриманих органами прокуратури, контроль здійснює Рахункова палата. У Законі України «Про Рахункову палату» органи прокуратури не визначені як суб’єкти, на які поширюються її повноваження, про них йдеться у внутрішньому документі цієї інституції − Стандарті Рахункової палати. Оскільки Рахункова палата є єдиним контрольним органом, правовий статус якого визначено у Конституції України, вважаємо, що у Законі України «Про Рахункову палату» мають бути чітко перераховані підконтрольні суб’єкти, на які поширюються її повноваження, а саме ті державні органи, про які йдеться у Конституції України: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи прокуратури, суди. Це сприятиме підвищенню відповідальності під час проведення контрольних заходів. Поточний контроль щодо фінансування органів прокуратури здійснює і Державна казначейська служба України, перевіряючи відповідні документи на певних етапах фінансування, наприклад, за складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності. ДФІ здійснює контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів органами прокуратури, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в органах прокуратури; дотриманням законодавства про державні закупівлі тощо.
31. Наказом Міністерства фінансів України № 1247 від 04