ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

Короткий опис

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

АБЛЯКИМОВ ЕРНЕС ЕНВЕРОВИЧ

УДК 347.77:004.7

ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
ДОДІН ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ
доктор юридичних наук,
професор

Одеса – 2009

ЗМІСТ

Стор.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
1.1. Теоретична та правова база формування інформаційного суспільства 9
1.2. Правова характеристика поняття «інформація» 42
1.3. Інформаційні ресурси як об’єкт правого регулювання 62
РОЗДІЛ ІІ
ПРАВОВА БАЗА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
2.1. Правові основи інституціонального механізму державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів 73
2.2. Правовий режим інформаційних ресурсів як форма реалізації інформаційної політики держави 105
2.3. Особливості правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів 115
РОЗДІЛ ІІІ
ЕЛЕКТРОННІ ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ЯК ОСНОВА ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУ
3.1. Поняття та правові принципи системи «Електронний уряд» 137
3.2. Правове регулювання розбудови електронного уряду в Україні 155
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

ВСТУП
Актуальність теми. В умовах глобалізації та формування інформаційного суспільства, інформація перетворюється на один з найважливіших ресурсів здійснення державою своїх функцій, її впливу на економічне та соціальне життя суспільства. При чому розвиток інформаційно-комунікаційних технологій обумовлює особливе значення саме електронних інформаційних ресурсів, як таких, що є найбільш зручною та ефективною, з точки зору користування, формою представлення інформації.
Державні електронні інформаційні ресурси виступають одним з ключових ресурсів, що забезпечує реалізацію завдань державної інформаційної політики, інформатизації, інформаційного забезпечення діяльності органів публічної влади та створення системи електронного уряду, задоволення інформаційних потреб держави, суспільства та окремої людини.
Завдання розвитку державних електронних інформаційних ресурсів визначено низкою законодавчих актів, зокрема Законами України «Про Національну програму інформатизації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» тощо.
Останнім часом набули популярності наукові дослідження в сфері інформаційного права, в рамках яких розглядалися і певні питання, пов’язані з інформаційними ресурсами. Але в більшості випадків правове регулювання інформаційних ресурсів розглядалося або в рамках загальних питань інформаційного права, або ж носило галузевий характер, орієнтований на функціонування окремих конкретних інформаційних ресурсів, приділенням надмірної уваги суто технічним аспектам.
Виключно важливим для вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з електронними інформаційними ресурсами, є вирішення завдання формування єдиних концептуальних засад правового регулювання державних електронних інформаційних ресурсів. А це завдання можливо вирішити лише шляхом проведення комплексного дослідження з широким використанням міжнародного та зарубіжного досвіду та практики правового регулювання, врахуванням впливу процесів глобалізації та інформатизації на зміст та характер правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері та пов’язану з цим трансформацію самих інформаційно-правових відносин.
Саме під таким кутом зору в дисертації аналізувалися теоретичні розробки представників вітчизняної і зарубіжної науки, серед яких слід відзначити роботи таких вітчизняних науковців, як І. Арістова, Р. Калюжний, Б. Кормич, О. Логінов, В. Мацюк, О. Олійник, О. Сировий, О. Снігірьов, російських правників – І. Бачило, А. Венгеров, Г. Гаврилов, В. Копилов, В. Лопатін, М. Рассолов, В. Северін, А. Смирнов, М. Федотов тощо. Значне місце в джерельній базі дослідження посідають праці провідних українських фахівців – адміністративістів, серед яких В. Авер’янов, Ю. Битяк, І. Голосніченко, Є. Додін, С. Ківалов, А. Комзюк, І. Коліушко, В. Колпаков, та російських – Г. Атаманчук, Д. Бахрах, Ю. Козлов, інші. Необхідність розгляду розвитку правового регулювання в контексті сучасних трансформаційних процесів обумовила використання робіт фахівців з інших галузей гуманітарних наук, зокрема, таких як Д. Гомперт, М. Кастельс, Г. Клівленд, У. Масуда, А. Тофлер тощо.
Практичною базою дослідження стало національне та міжнародне законодавство в інформаційній сфері, а також законодавство ряду зарубіжних країн, зокрема країн Європейського Союзу, Канади, Російської Федерації, США.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідницької програми Одеської національної юридичної академії на 2006 – 2010 рр. «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970). Тема дисертації є складовою наукової тематики кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії в аспекті дослідження інформаційного забезпечення діяльності Держмитслужби України.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному дослідженні правових основ формування державних електронних інформаційних ресурсів в контексті вирішення завдань з розбудови інформаційного суспільства та запровадження системи електронного урядування.
Відповідно до цієї мети було поставлено конкретні завдання дослідження:
визначення загальних тенденцій розвитку інформаційного законодавства в умовах розбудови інформаційного суспільства та пов’язаної з цим специфіки правового регулювання інформаційних відносин;
характеристика інституціонального механізму проведення державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів в контексті порівняння із зарубіжним досвідом;
дослідження змісту та виявлення особливостей правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів, як однієї з форм реалізації державної політики в цій сфері;
визначення основних принципів та тенденцій розвитку правової бази системи електронного урядування, як однієї з головних сфер використання державних електронних інформаційних ресурсів.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають щодо формування та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах розбудови інформаційного суспільства.
Предметом дослідження є правова база формування державних електронних інформаційних ресурсів та визначений відповідними правовими нормами інституціональний механізм проведення державної політики в цій сфері.
Методи дослідження. У роботі використаний комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання та міждисциплінарний підхід, відповідне поєднання яких обумовлене метою та завданнями дослідження. Зокрема, використання діалектико-історичного методу дозволило охарактеризувати динаміку розвитку правового регулювання інформаційного суспільства та інформаційних ресурсів; порівняльно-правовий метод застосовувався для співставлення зарубіжного досвіду з вітчизняними правовими реаліями; системний метод дозволив визначити структуру інституціонального механізму проведення державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів та взаємозв’язки окремих елементів цього механізму; формально-юридичний метод використовувався при аналізі суспільних відносин, їх об’єктів та суб’єктів крізь призму юридичних категорій. В усіх розділах роботи використовувалися методи формальної та змістовної логіки – аналізу та синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням, в якому здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі визначення правових основ формування державних електронних інформаційних ресурсів в контексті інформатизації, розбудови інформаційного суспільства та створення системи «Електронний Уряд». Наукова новизна обумовлюється самостійним авторським підходом до більшості досліджуваних проблем, переосмисленням та вдосконаленням цілої низки положень, що існували в юридичній науці.
Зокрема, наукова новизна може бути виражена в наступних положеннях, викладених автором:
Уперше:
сформульовано авторську концепцію правового режиму інформаційних ресурсів, як однієї з форм реалізації державної інформаційної політики;
визначено специфіку правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів, яка обумовлює застосування особливих прийомів та способів правового регулювання суспільних відносин в цій сфері;
визначено авторські погляди на структуру та функції інституціонального механізму державної політики в сфері електронних інформаційних ресурсів;
здійснено комплексний аналіз правових основ формування системи електронного урядування в Україні як такої, що базується на використанні електронних інформаційних ресурсів;
удосконалено:
погляди на динаміку та напрямки формування правової бази інформаційного суспільства;
ідеї щодо взаємовпливу права та трансформаційних процесів інформатизації суспільства;
підходи до визначення понять інформація та інформаційні ресурси та впливу їх тлумачення на способи правового регулювання пов’язаних з ними суспільних відносин;
набули подальшого розвитку:
ідеї про необхідність суттєвих змін в процедурах та ідеології діяльності органів виконавчої влади у зв’язку зі створенням системи «Електронний Уряд»;
погляди на залежність функцій, що виконуються державними електронними інформаційними ресурсами, від належності органу влади, їх розпорядника до тієї або іншої гілки влади.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, є певним внеском в теорію і практику інформаційного та адміністративного права і можуть використовуватися:.
в правотворчій діяльності – з метою вдосконалення існуючого законодавства та створення нових нормативно-правових актів, що регулюють питання електронних інформаційних ресурсів;
в науково-дослідницькій роботі – для подальшого вивчення проблем інформаційного права, правового режиму інформаційних ресурсів, правових проблем застосування інформаційно-комунікаційних технологій в державному управлінні;
в навчальному процесі – при викладанні курсів «Інформаційне право», «Організаційно-правові основи інформаційної безпеки», «Інформаційне забезпечення управлінської діяльності», розробці методичних рекомендацій, науково-практичних коментарів та навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії. Результати і висновки проведеного дослідження доповідалися на ряді міжнародних науково-практичних конференцій: Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України (Одеса 18-19 квітня 2008 р.), Четвертих Прибузьких юридичних читаннях (Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.) та на 10 (62) і 11 (63) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА у 2007 і 2008 роках
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в шести наукових публікаціях, чотири з яких у виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (189 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 204 сторінки, з них основного тексту – 185 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі визначення правових основ формування державних електронних інформаційних ресурсів.
1. Результати проведеного дослідження, насамперед, засвідчують важливу роль, яку відіграють державні електронні інформаційні ресурси, що застосовуються для вирішення таких важливих завдань державної політики в інформаційній сфері, як:
- забезпечення прав та задоволення інформаційних потреб суб’єктів інформаційних відносин;
- сприяння інформатизації та розвитку інформаційного суспільства;
- інформаційне забезпечення діяльності органів публічної влади;
- створення системи електронного урядування.
2. Виходячи з цього, розвиток правового регулювання державних електронних інформаційних ресурсів повинен розглядатися в рамках комплексу правових заходів реалізації цілей і завдань державної інформаційної політики, насамперед в сфері розбудови інформаційного суспільства.
3. Розвиток інформаційного права та формування інформаційного суспільства є взаємопов’язаними процесами, які мають взаємний вплив. Зокрема, інформаційне право, формуючи правові основи розвитку інформаційного суспільства, декларуючи його цілі та принципи, створює умови для виникнення нових типів інформаційних відносин та трансформації існуючих. Одночасно інформатизація суспільства та розвиток інформаційних відносин впливають на особливості та способи їх правого регулювання.
Зокрема, сучасна правотворчість в інформаційній сфері тісно пов’язана з науковими концепціями інформаційного суспільства, адже при створенні відповідних нормативно-правових актів реалізується прогностична функція державної політики, яка спрямована на розвиток.
Таким чином, відповідні нормативно-правові акти можна умовно поділити на дві групи:
- поточні, спрямовані на фіксацію, врегулювання або створення конкретних суспільних відносин в інформаційній сфері.
- програмні, спрямовані створення передумов для досягнення певних, бажаних державою та суспільством, результатів, в яких переважають норми-принципи, норми-визначення та норми-декларації.
При цьому основним системоутворючим фактором правової бази розбудови інформаційного суспільства виступають конкретні цілі і завдання державної інформаційної політики на реалізацію яких спрямовані правові норми, об’єднані у відповідних нормативно-правових актах.
Особлива роль органів виконавчої влади в реалізації завдань з розвитку інформаційного суспільства обумовлена тим, що більшість норм матеріального права, що можна віднести до правової бази інформаційного суспільства, реалізується за допомогою механізмів встановлених процесуальними нормами інших галузей права, насамперед, адміністративного.
4. Розвиток законодавства, що складає правову базу інформаційного суспільства, має свою динаміку, яку можна розподілити на три основні етапи:
1) правове забезпечення комп’ютеризації (80-ті рр. ХХ ст.), в рамках якого в основному створювалися технічні норми;
2) інформаційне законодавство, створене в рамках програм інформатизації (90-ті рр.. ХХ ст.), яке поєднує механізми реалізації прав і свобод людини в сфері інформації та правові основи розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій;
3) правова база державної політики розбудови інформаційного суспільства (з 2000 р.), яка визначає засади та принципи розвитку нових типів інформаційних відносин, інформаційної діяльності та послуг, реорганізацією системи державної влади.
Формування нормативно-правової бази під час двох останніх етапів відбувалося під впливом законодавства та практики розвинутих країн світу, регіональних та міжнародно-правових актів, серед яких особливе місце займає правовий досвід ЄС.
5. Специфіка правового регулювання в інформаційній сфері обумовлюється властивостями безпосереднього об’єкту правових відносин – інформації, зокрема її ідеальною природою.
Відповідно, інформація стає об’єктом правових відносин, лише за умови її певного вираження в матеріальному світі. А це ставить особливі вимоги щодо визначення правовими нормами відповідної форми представлення інформації, що є придатною для використання іншими суб’єктами інформаційних відносин.
В цьому аспекті важливою тенденцією є виділення в законодавстві такого виду інформації, як «електронна», «комп’ютерна» або «дані», під чим розуміється інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки.
6. Також, ідеальна природа інформації забезпечує практично необмежені можливості збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, тому схема організації правового регулювання інформаційних відносин базується на принципі свободи інформації, а все інше (обмеження доступу, особливий порядок надання інформації, особливі вимоги та обмеження щодо її розповсюдження) є встановленими правовими нормами виключеннями із цього загального принципу.
7. Категорія «електронні інформаційні ресурси» займає одне з центральних місць в сучасних поглядах на процеси інформатизації та розбудови інформаційного суспільтсва.
Аналіз національного законодавства дозволяє виділити три основні підходи до тлумачення терміну «інформаційні ресурси»:
- інформаційні ресурси – як сукупність інформації, що має певну матеріальну цінність;
- національні інформаційні ресурси як матеріалізована форма представлення інформації для окреслення просторової дії права, що регулює інформаційні відносини;
- інформаційні ресурси як конкретні цілісні утворення, що виступають специфічним об’єктом правового регулювання та мають свій власний правовий режим.
Ми пропонуємо закріпити в законодавстві визначення такої категорії, згідно якого державні електронні інформаційні ресурси це – впорядковані масиви даних та електронних документів в інформаційно-телекомунікаційних системах, держателями або розпорядниками яких є органи державної влади, або державні підприємства, установи та організації. На нашу думку це сприятиме формуванню єдиного підходу до правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з цими ресурсами.
8. Реалізація цілей і завдань держави в інформаційній сфері відбувається шляхом проведення сукупності державних політик: інформаційної політики, політики інформатизації, політики щодо розбудови інформаційного суспільства тощо, які прямо передбачені вітчизняним законодавством.
Формування і реалізація державної політики в інформаційній сфері відбувається в рамках звичайних процедур та загальних принципів і правил побудови системи органів державної влади.
Тому, і така категорія, як інституціональний механізм державної політики в галузі інформаційних ресурсів повинен сприйматися, насамперед, як сукупність органів державної влади, які об’єднані спільними цілями та завданнями такої політики, але, разом з тим не зв’язані спеціальними процедурами діяльності та жорсткими вертикальними зв’язками підпорядкування та координації.
9. Інституціональний механізм державної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів в Україні представлений трьома окремими групами суб’єктів, що мають інституціональну та процедурну специфіку діяльності:
- центральні органи державної влади, які в рамках загальної компетенції визначають основні засади державної інформаційної політики;
- центральні органи виконавчої влади, що мають спеціальну компетенцію в інформаційній сфері, реалізація державної інформаційної політики в галузі електронних інформаційних ресурсів є одним з основних напрямків їх діяльності (Державний комітет інформатизації України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Адміністрація державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України).
- органи державної влади та місцевого самоврядування які реалізують державну політику в галузі електронних інформаційних ресурсів в рамках інформаційного забезпечення основних напрямків своєї діяльності.
10. Ми вважаємо за доцільне формування системи управління державними електронними інформаційними ресурсами з використанням досвіду США та ряду країн ЄС, який полягає в наявності єдиного центру з координаційними повноваженнями, запровадженням на законодавчому рівні єдиних адміністративних процедур щодо управління такими ресурсами, встановленням єдиних стандартів щодо технічного забезпечення, представлення та обміну інформацією для інформаційних ресурсів, що знаходяться у розпорядженні різних органів державної влади.
Реалізація такої стратегії забезпечить виконання одного з найважливіших сучасних принципів інформаційного забезпечення державної влади, згідно якого будь-яка інформація, потрапивши в розпорядження одного з органів державної влади повинна бути доступною всім іншим органам цієї системи, відповідно їх повноважень та компетенції.
11. Однією з форм проведення державної інформаційної політики виступає інформаційне право. Характерною ознакою інформаційного права є регулювання суспільних відносин на основі сукупності правових режимів, до яких відносяться: правовий режим інформації, правовий режим інформаційних ресурсів та правовий режим доступу до інформації.
При цьому формально визначеним в українському законодавстві є лише режим доступу до інформації, хоча фактично існують всі три типи режимів. Тому ми вважаємо за необхідне закріплення поняття правовий режим інформаційних ресурсів в Законі України «Про інформацію». Цей режим на нашу думку представляє собою сукупність правил, які встановлюють порядок формування та ведення інформаційного ресурсу, як об’єкту правових відносин, та визначають правовий статус та поведінку суб’єктів цих відносин.
Правовий режим інформаційних ресурсів, як і інші правові режими властиві інформаційному праву встановлюються виходячи із специфіки об’єкту регулювання, наявності інтересів держави у врегулюванні комплексу суспільних відносин, що виникають щодо нього з метою реалізації цілей і завдань державної політики.
Основними цілями встановлення правового режиму інформаційних ресурсів є: включення конкретного інформаційного ресурсу до системи правових відносин, впорядкування суспільних відносин що виникають щодо нього, забезпечення належних умов формування то функціонування інформаційних ресурсів, створення сприятливих умов для задоволення інформаційних потреб держави, фізичних та юридичних осіб тощо.
12. Специфіка правового режиму державних електронних інформаційних ресурсів визначається через сукупність ознак, які обумовлюють особливі прийоми та способи правового регулювання: державну форму власності та електронну форму представлення інформації у вигляді даних.
Державна форма власності реалізується на електронний інформаційний ресурс в цілому, як масив документів в інформаційній системі, хоча він може включати об’єкти права власності третіх осіб.
Державна форма власності на електронні інформаційні ресурси обумовлює здійснення діяльності щодо цих ресурсів виключно у відповідності до процедур, визначених законодавством, зокрема:
- визначення суб’єкту, який від імені держави здійснює управління інформаційним ресурсом (держателі, розпорядники);
- підконтрольність держателів та розпорядників з питань ведення таких ресурсів органам державної влади зі спеціальною компетенцією в сфері інформаційної політики;
- створення нормативно-правового акту, який визначає правила ведення та інформаційного наповнення конкретного електронного інформаційного ресурсу;
- обов’язки держателя або розпорядника щодо організації захисту інформації відповідно до вимог законодавства із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю;
- обов’язки держателя або розпорядника щодо реєстрації такого ресурсу згідно вимог законодавства.
Електронний формат даних обумовлює використання сукупності способів здійснення діяльності суб’єктів щодо цих ресурсів, які включають:
- вимоги щодо наявності в суб’єктів технічних можливостей та інформаційної інфраструктури;
- визначення конкретних форматів представлення даних;
- застосування спеціальних процедур та способів підтвердження юридичної сили та цілісності документів.
Законодавство передбачає два основні способи надання юридичної сили та підтвердження цілісності документів, отриманих з автоматизованих інформаційних систем:
- роздрукування на паперових носіях та засвідчення підписами та печатками у відповідності до правил здійснення звичайного документообігу.
- засвідчення юридичної сили та цілісності електронних документів, автентифікація осіб, що їх підписали за допомогою електронного цифрового підпису та інших реквізитів у відповідності до правил здійснення електронного документообігу.
З правової точки зору електронний цифровий підпис є особливим техніко-юридичним прийомом забезпечення електронного документообігу. Адже його прирівнювання до особистого підпису або печатки здійснюється на підставі законодавства або угоди.
Режим доступу до інформаційного ресурсу в цілому визначається, насамперед, його цільовим призначенням:
- відкриті ресурси спрямовані на виконання зовнішньої інформаційної функції – задоволення інформаційних потреб третіх осіб;
- ресурси з обмеженим доступом виконують внутрішню інформаційну функцію – інформаційне забезпечення функціонування апарату органу державної влади, підприємства, установи чи організації.
Питання класифікації інформації, що міститься в них, багато в чому визначається не лише нормами законодавства, але й технічними нормами, що регламентують порядок функціонування конкретного електронного інформаційного ресурсу.
13. Інформаційні ресурси, створені органами державної влади та місцевого самоврядування, є основою системи «Електронний уряд». На основні аналізу законодавства систему електронного уряду можна визначити як сукупність інтегрованих в адміністративні процедури інформаційно-телекомунікаційних технологій, які забезпечують надання органами державної влади інформаційних та адміністративних послуг, здійснення транзакцій та взаємодію суб’єктів адміністративно-правових відносин.
Формування системи електронного уряду передбачає реформування самої системи організацій державної влади та кардинальні зміни у структурі та характері адміністративно-правових відносин, що включає: відкритий діалог та зворотній зв’язок між органами державної влади та фізичними і юридичними особами, залучення останніх до процесів прийняття рішень та забезпечення прозорості в процесі їх прийняття. При чому сама по собі система Електронний Уряд не є заміною звичайному уряду, а саме засобом здійснення управлінських відносин в новому форматі.
Система Електронного уряду складається із двох підсистем, які розрізняються за режимом доступу. Відкрита підсистема спрямована на забезпечення внутрішніх інформаційних потреб органів державної влади, підсистема з обмеженим доступом – на забезпечення інформаційних потреб об’єктів управління.
Поняття електронного урядування охоплює не лише виконавчу владу, але й законодавчої, судову та місцевого самоврядування, але специфіка застосування відповідних систем обумовлюється функціями та завданнями кожної з гілок влади.
В рамках системи «Електронний Уряд» існує певна специфіка реалізації норм інформаційного права оскільки інформаційно-правові норми виконують допоміжну роль щодо реалізації адміністративно-процесуальних норм. Дана сукупність інформаційно-правових та адміністративно-процесуальних норм, фактично і виступає правовою основою системи електронного уряду. І саме комплексний аналіз цієї сукупності правових норм дозволяє визначити статус і функції системи «Електронний Уряд».
Так, для системи органів виконавчої влади, вітчизняне законодавство передбачає класифікацію послуг, що надаються за допомогою системи «Електронний Уряд».
В залежності від характеру послуги та особливостей адміністративної процедури визначаються: інформаційні послуги, інформаційні послуги загального призначення, державні (адміністративні) послуги та інші послуги.
В залежності від способу електронного подання послуги (конкретних прийомів за засобів) виділяються: інформування, одностороння взаємодія, двостороння взаємодія, проведення транзакцій.
Забезпечення діяльності законодавчої влади, здійснюється за допомогою декількох типів інформаційних системи, серед яких: системи, що забезпечують законотворчу діяльність; системи, що забезпечують виконання народними депутатами своїх повноважень; системи що забезпечують внутрішньо організаційну роботу Верховної Ради та її апарату; інформаційні системи загального доступу через офіційний веб-сайт.
Для судових органів найбільш поширеною формою використання електронних інформаційних ресурсів є забезпечення доступу до судових рішень.
При цьому доцільним є врахування досвіду ЄС, згідно якого формування системи електронного уряду повинно базуватися на: реалізації адміністративної реформи та концепції «належного урядування», створенні нових адміністративних процедур, в які інтегровані інформаційно-телекомунікаційні технології, розширенні надання інформаційних та адміністративних послуг, забезпеченні прозорості та зворотного зв’язку між суб’єктами та об’єктами управління тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аблякимов Е.Е. Адаптація України до міжнародно-правового досвіду формування та розвитку інформаційного суспільства / Е.Е. Аблякимов // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Фенікс, 2008. – Вип. 34. – с. 323 – 331.
2. Аблякимов Е.Е. Інформаційні ресурси як об’єкт правового регулювання / Е.Е. Аблякимов // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Фенікс, 2008. – Вип. 35. – с. 309 – 316.
3. Аблякимов Е.Е. Електронна митниця в ЄС як складова системи Електронного уряду / Е.Е. Аблякимов // Митна справа. – № 2. – 2008. – с. 35 – 38.
4. Аблякимов Е. Основні тенденції формування правової бази інформаційного суспільства / Е.Е. Аблякимов // Сучасний вимір держави і права: Зб. наук. праць / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: Іліон, 2008. – с. 302 – 304.
5. Аблякимов Е.Е. Правові основи створення електронної митниці в Європейському Союзі / Е.Е. Аблякимов / Одеса: Фенікс, 2008. – с. 254 – 256.
6. Аблякимов Е.Е. Сутність та правові засади інформаційного суспільства / Е.Е. Аблякимов // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.. 42. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008 – с. 763 – 769.
7. Адміністративне право України. Академічний курс. Том. 1. / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юридична думка, 2004 – 584 с.
8. Адміністративне право України / За заг. ред. Ківалова С.В. – Одеса: Юридична література, 2003 – 896 с.
9. Адміністративне право України / За ред. Битяка Ю.П. – Харків, 2000. – 520 с.
10. Алехин А.П. Административное право Российской Федерации / А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. – М.: Зерцало, 1999. – 680 с.
11. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления / Г.В. Атаманчук. – Москва: Юридическая Литература, 1997. – 400 с.
12. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации от 24 июля 2002 г. № 95-ФЗ. / Собрание законодательства РФ. – 29.07.2002. – № 30 – ст. 3012.
13. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності ОВС України: організаційно-правові засади: Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.07 / І.В. Арістова / Національний університет внутрішніх справ МВС України. – Х., 2002 – 408 с.
14. Баранов О.А. Проблеми реалізації електронного уряду в Київській МДА / О.А. Баранов / Материалы конф. «Создание информационного общества». – Одесса, 2002. – с. 8 – 10.
15. Бачило И.Л. Информационное право: основы практической інформатики / И.Л. Бачило – М.: 2001. . – 352 с..
16. Бачило И.Л. Информационное право / И.Л. Бачило, В.Н. Лопатин, М.А. Федотов. – СПб., 2001. – 789 с.
17. Бахрах Д.Н. Административное право / Д.Н. Бахрах. – М., 1996. – 355 с.
18. Безпека комп’ютерних систем. Злочинність у сфері комп’ютерної інформації і її попередження. / ред. О.П. Снігірьов. – Запоріжжя: Павел, 1998. – 315 с.
19. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл / Новая технократическая волна на Западе : Сб. ст.: Переводы / Сост. П.С. Гуревич. – М.: Прогресс, 1986. – 450 с.
20. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: Монография / К.И. Беляков. – К.: КВІЦ, 2001 – 307 с.
21. Винер Н. Кибернетика и управление, их связь в животном и машине / Н. Виннер. – М.: Иностранная литература, 1958. – 418 с.
22. Гаврилов О.А. Курс правовой информатики / О.А. Гаврилов. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 432 с.
23. Голобуцький О. Концепція електронного урядування і сучасні потреби України / О. Голобуцький // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.75-86.
24. Голобуцький О.П. Електронний уряд / О.П. Голобуцький, О.Б. Шевчук. — К.: ЗАТ «Атлант UMS», 2002. – 173 с.
25. Голобуцкий О.П. E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути / О.П. Голобуцький, О.Б. Шевчук. – К.: ЗАТ «Атлант UMS», 2001. – 145 с.
26. Голосніченко І.П. Адміністративний процес / І.П. Голосніченко, М.Ф. Стахурський. – К., 2003. – 256 с.
27. Громов Р.Г. Национальные информационные ресурсы: проблемы промышленной эксплуатации / Р.Г. Громов. / Отв. ред. Д.А. Поспелов. – М.: Наука, 1984. - 237 с.
28. Декларація принципів Побудова інформаційного суспільства - глобальне завдання в новому тисячоріччі. Женева. 12 грудня 2003 р.
29. Декларація тисячоліття Організації Об'єднаних Націй. Затверджена резолюцією 55/2 Генеральної Асамблеї ООН від 8 вересня 2000 р. // A/RES/55/2.
30. Державне управління: Європейські стандарти, досвід та адміністративне право / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юстиніан, 2007 – 288 с.
31. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії і практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова – К.: Факт, 2003. – 384 с.
32. Деякі питання організації діяльності Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 р. № 869 // Офіційний вісник України. – 2006 – № 26. – с. 80. – Ст. 1890.
33. Додин Е.В. Место и роль норм административного права в регулировании общественных отношений в Украине // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип. 19. – С. 17 – 26.
34. Дроб’язко В.С. Право інтелектуальної власності / В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко. – Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
35. Дрожжинов В.А. Отечественный и мировой опыт применения информационных технологий в деятельности органов государственной власти // Материалы ІХ Всероссийской объединенной конференции «Интернет и современное общество. – [електронний ресурс] – Режим доступу: http://conf.infosoc.ru/2006/thes/drozzhinov.pdf
36. Інструкція «Про оперативне інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ, внутрішніх військах та навчальних закладах МВС України»: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 4 жовтня 2003 р. № 1155.
37. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики. Монографія. / За ред. Р.А. Калюжного та В.О. Шамрая. – К., 2002 – 296 с.
38. Каныгин Ю.М. Информатизация управления: социальные аспекты / Ю.М. Канигин .– К.: Наук. думка, 1991.– 156 с.
39. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура: Пер. с англ. под науч. ред. Шкаратана О.И. / М. Кастельс. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
40. Ківалов С.В. Адміністративне право України / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла. – Одеса: Юридична література, 2002. – 312 с.
41. Ківалов С.В. Митна політика України / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. – Одеса: Юридична література, 2001. – 256 с.
42. Китсинг М. Факторы успеха в становлении электронного государства в Эстонии / М. Китсинг // Политическая наука. – 2007. - № 4. – С.97-123.
43. Коліушко І.Б. Електронне урядування – шлях до ефективності та прозорості державного управління / І.Б. Коліушко, М.С. Демкова.– [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.isu.org.ua/uploads/publications/20.doc
44. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 1, 4, 6, 7, 9, 10 та 11 до Конвенції (Рим, 4.XI.1950) / «Голос України». – 10 січня 2001 р. – № 3 (2503) – стор. 6 – 8.
45. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30 – Ст. 141.
46. Копылов В.А. Информационное право / В.А. Копылов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002. – 512 с.
47. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навч. посібник. Рекомендовано МОН України. / Б.А. Кормич. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.
48. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України. Монографія. / Б.А. Кормич. – Одеса: Юридична література, 2003. – 472 с.
49. Кормич Б.А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юридичних наук: спец. 12.00.07. / Б.А. Кормич – Харків, 2004. – 42 с.
50. Кормич Б.А. Правовий зміст категорій «інформаційний простір» та «інформаційний суверенітет» / Б.А. Кормич // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 34. Одеса: Фенікс, 2008 – с. 48 – 55.
51. Кормич Б. Поняття та структура інформаційного права / Б.А. Кормич / Сучасний вимір держави та права. – Зб. наук. праць. – Миколаїв, 2008. – с. 17 – 19.
52. Коссе Д.Д. Місце правового режиму в правовій системі (теоретичний підхід) / Д.Д. Коссе // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 42. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. – с. 260 – 266.
53. Крос К. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції / Пер. з англ.. Р. Ткачук. / К. Крос, Р. Гакет – К.: Основи, 2000. – 142 с.
54. Кушнаренко Н.Н. Документоведение. / Н.Н. Кушнаренко– К.: О-во «Знання», КОО, 2003. – 459 с.
55. Ліпкан В.А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції / В.А. Ліпкан, Ю.Є. Максименко, В.М. Желіховський. – К.: КНТ, 2006. – 280 с.
56. Лисицький В.І. Електронний уряд України: з чого починати? / В.І. Лисицький – [Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://eee.com.ua/e/articles/internet/2004/3/art_501.html
57. Логінов О.В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. / О.В. Логінов – Київ, 2005. – 20 с.
58. Лопатин В.Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство. / В.Н. Лопатин / Санкт-Петербургский университет МВД России. – СПб.: Фонд «Университет», 2000 – с. 27.
59. Лукич Р. Методология права / Р.Лукич. – М.: Прогресс, 1981. – 304 с.
60. Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації / А.І. Марущак. – К.: КНТ, 2007. – 532 с.
61. Мастяниця Й.У.Інформаційні ресурси України: проблеми державного управління. Монографія / Й.У. Масляниця, О.В. Соснін, Л.С. Шиманський. – К.: НІДС, 2002 – 141 с.
62. Михайловский М.Г. Правовое регулирование информационного обеспечения законодательной деятельности Совета Федерациию / М.Г. Михайловский // Журнал Информационное право. – [електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.infolaw.ru/lib/2008-02-11-info-red
63. Михайловский М.Г. Практика информационного взаимодействия федеральных и региональных органов государственной власти России в Интернете / М.Г. Михайловский // Журнал Информационное право. – [електронный ресурс] – Режим доступу: http://www.infolaw.ru/lib/2007-1-informational-interaction-of-state-bodies
64. Недбай В.В. Социально-политические последствия развития информационного общества: Дис. на здобуття наук. ступеня канд. полит. наук: 23.00.02 / В.В. Недбай. – О., 2004. – 202 с.
65. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. – М.: Academia, 1999 – 640 с.
66. О принципах регулирования информационных отношений в государствах- участниках Межпарламентской Ассамблеи: Рекомендательный законодательный акт. Принят Постановлением Межпарламентской Ассамблеи государств-участников Содружества Независимых Государств 23 мая 1993 г. // Вестник Межпарламентской Ассамблеи. – СПб., 1994. – № 1. – с. 24–29.
67. Об информации, информационных технологиях и защите информации: Федеральный Закон Российской Федерации от 27 июля 2006 г. № 149-ФЗ.
68. Об информации, информатизации и защите информации: Федеральный Закон Российской Федерации от 25 января 1995 г. № 24-ФЗ.
69. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева. - М. : Юристъ, 1996. - 470 с.
70. Огляд практики Європейського суду з прав людини. Норми та стандарти Конвенції про захист прав і основних свобод людини. – К.: Міністерство юстиції України, 2002 –68 с.
71. Ожегов С.И. Словарь русского языка / С.И. Ожегов. – М.: Советская энциклопедия, 1964. – 900 с..
72. Олійник О.В. Організаційно-правові засади захисту інформаційних ресурсів України: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. / О.В. Олійник – Київ, 2006. – 20 с.
73. Орехов А.М. Информатизация общества - информационное общество / А.М. Орехов // Социальная информатика.– М., 1993.– с.32-35.
74. Офіційний сайт Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації України. – [електронний ресурс] – Режим доступу: www.stc.gov.ua
75. Перегудов С. Политическая партия, мировой опыт и тенденции развития / С. Перегудов, К. Холодковский. // Свободная мысль.– 1991.– № 5.
76. Перспективы электронного документооборота в российском арбитражном процессе / Изотова С.В., Баталова Л.А., Щербина Е.С., Наумов В.Б. – Информационное право. – [електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.infolaw.ru/lib/2006-4-e-court-spb
77. Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади: Затверджено наказом Держкомінформ від 25 листопада 2002 р. № 327/225.
78. Почепцов Г.Г. Национальная безопасность стран переходного периода / Г.Г. Почепцов. – К., 1996. – 136 с.
79. Приймаченко Д.В. Митна політика України та її реалізація митними органами / Д.В. Приймаченко. – Дніпропетровськ, 2006. – 332 с.
80. Про Єдиний державний реєстр нормативних актів: Указ Президента України від 27 червня 1996 р. № 468/96 // Урядовий кур'єр. – 4 липня 1996 р.
81. Про електронну інформацію в митній системі України: Наказ Державного Митного Комітету від 08 лютого 1996 р. № 48.
82. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22 травня 2003 р. № 851-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
83. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22 травня 2003 р. № 852-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
84. Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України»: Закон України від 13 вересня 2001 р. № 2680-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 2. – Ст. 5.
85. Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України: Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3475-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. .258.
86. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 року № 3855-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93. (В редакції Закону № 1079-XIV від 21.09.99).
87. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади: Указ Президента України від 1 серпня 2002 р. № 683/2002 // Офіційний вісник України – 2002. – № 31. – с. 192. – Ст. 1463.
88. Про доступ до судових рішень Закон України від 22 грудня 2005 р. № 3262-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 15. – Ст. 128.
89. Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 48. – с. 31.
90. Про затвердження Інструкції про порядок та умови одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів: Наказ Міністерства юстиції України від 26 червня 2002 р. № 57/5. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 27. – с. 271. – Ст. 1306.
91. Про затвердження Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 р. № 259-р.
92. Про затвердження Переліку і Порядку надання інформаційних та інших послуг використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд»: Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 15 серпня 2003 р. № 149. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 48. – с. 310. – Ст. 2547.
93. Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 р. № 868. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 26. – с. 73. – Ст. 1889.
94. Про затвердження Положення про Державний департамент з питань зв’язку: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1264 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 38. – с. 77. – Ст. 2517.
95. Про затвердження Положення про інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон: Наказ Держмитслужби України від 3 квітня 2008 р. № 284/287/214/150/64/175/266/75.
96. Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 23. – с. 25. – Ст. 1716.
97. Про затвердження Положення про Реєстр інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 р. № 688. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 31. – Т. 2. – с. 381. – Ст. 1869.
98. Про затвердження Положення про Регіональну інформаційну митницю Державної митної служби України: Наказ Держмитслужби України від 19 жовтня 2006р. № 911.
99. Про затвердження Положення про центральний засвідчувальний орган: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1451. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 44. – с. 120. – Ст. 2893.
100. Про затвердження Порядку акредитації центру сертифікації ключів: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 903. // Офіційний вісник України – 2004. – № 28. – Т. 1. – с. 108. – Ст. 1884.
101. Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 376. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – с. 132. – Ст. 747.
102. Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 740. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 22. – с. 61. – Ст. 1623.
103. Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1452. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 44. – с. 123. – Ст. 2894.
104. Про затвердження Порядку захисту державних інформаційних ресурсів у інформаційно-телекомунікаційних системах: Наказ Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ від 24 грудня 2001 р. № 76.
105. Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади: Наказ Держкомінформ України від 25 листопада 2002 р. № 327/225. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 2. – с. 154. – Ст. 49.
106. Про затвердження Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 522. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 16. – с. 129. – Ст. 864.
107. Про затвердження Порядку розробки та впровадження програмно-інформаційних комплексів Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України: Наказ Держмитслужби України від 27 квітня 2006 р. № 340.
108. Про затвердження Порядку формування й користування інформаційним фондом Реєстру інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління: Наказ Адміністрації державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 24 квітня 2007 р. № 72.
109. Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1453. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 44. – с. 125. – Ст. 2895.
110. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 31 травня 2005 р. № 2594-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст.347.
111. Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд»: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 208. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 9. – с. 112. – Ст. 378.
112. Про інформацію: Закон України від 2 ж