ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Короткий опис

Національний університет державної податкової служби України

На правах рукопису

НОВИЦЬКИЙ Андрій Миколайович

УДК 342.9:007(477)

ПРАВОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
ШВЕЦЬ Микола Якович
доктор економічнимх наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Ірпінь-2012

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 5
ВСТУП 7

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 19

1.1. Інформаційне суспільство: сутність, теоретичні засади дослідження та правові передумови формування 20
1.2. Методологія дослідження інформаційного суспільства 61
1.3. Генезис наукових підходів інституційної теорії до формування сучасного інформаційного суспільства 76
Висновки до розділу: 103

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН ІНТЕРНЕТ ЯК ПРОВІДНОГО ІНСТИТУТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬТСВА 106

2.1. Генезис Інтернет як специфічного предмету наукового дослідження 107
2.2. Правове регулювання суспільних відносин у національному сегменті Інтернет 118
2.3. Міжнародний досвід правового регулювання суспільних відносин в Інтернет 134
2.4. Окремі аспекти захисту прав і свобод громадян в мережі Інтернет 161
Висновки до розділу 183

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ОКРЕМИХ ІНСТИТУТІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 186

3.1 Правове забезпечення електронного документообігу та електронного цифрового підпису як важливих інститутів інформаційного суспільства 187
3.2. Правове регулювання формування інституту електронної комерції в Україні 204
3.3. Поняття та сутність електронного банкінгу 227
3.4. Правове забезпечення обігу електронних грошей в Україні 239
Висновки до розділу 266

РОЗДІЛ 4. ІНСТИТУТ ЕЛЕКТРОННОГО ОПОДАТКУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 269

4.1. Електронне оподаткування: визначення поняття та сутності 269
4.2. Правове регулювання електронного оподаткування 274
4.3. Електронна податкова звітність 287
4.4. Електронне оподаткування як елемент державної концепції електронного урядування в Україні 310
Висновки до розділу 326

РОЗДІЛ 5. УДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 331

5.1. Світовий досвід правового регулювання формування інститутів інформаційного суспільства 332
5.2. Концептуальні підходи щодо удосконалення системи суб’єктів інформаційних відносин в Україні 356
5.3. Перспективні напрямки реалізації інформаційної політики в частині формування інформаційного суспільства в Україні 369
Висновки до розділу 390

ВИСНОВКИ 393
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 407
ДОДАТКИ 475

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АЦСК – Автоматизований цент сертифікації ключів;
ДПС – державна податкова служба;
ДПІ – державна податкова інспекція;
ЗМІ – засоби масової інформації;
ЕЦП – електронний цифровий підпис;
ЄС – Європейський Союз;
ЄЕС – Європейське економічне співтовариство;
КМ України – Кабінет Міністрів України;
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України;
НДР – науково-дослідна робота;
НБУ – Національний банк України;
НЕСП – Національна електронна система платежів;
НСМЕП – Національна система масових електронних платежів;
ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
ОРД – оперативно-розшукова діяльність;
ПДВ – податок на додану вартість;
ПК – персональний комп’ютер;
СЦ – Сертифікований центр;
СОРМ-2 - Система оперативно-розыскных мероприятий
ASO (Address Supporting Organization) – Організація регулювання використання ІР-адрес.
EDI (Electronic Date Interchange) – технологія електронного обміну даними;
ENISA – Європейське агентство з інформаційної безпеки;
EFT (Electronic Financial Trancfer) – електронні платежі;
IES – Міжнародна електротехнічна комісія;
IGF (Internet Governance Forum) – Форум управління Інтернетом
IETF (Internet Engineering Task Force) - Спеціальна комісія Інтернет-розробок;
ISO – Міжнародна організація по стандартизації;
ITU – Міжнародний Телекомунікаційний Союз;
MAG (Multistakeholder Advisory Group) – Багатостороння консультативна група;
МЕС – міжнародний союз електрозв’язку;
WSIS – Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства;
ОСС (Office of the Controller of Currency) – Управління контролера грошового обігу;
OTS (Office of Thrift Supervision) – Управління нагляду за заощаджувальними установами;
NCUA (National Credit Union Association) – Національна асоціація кредитних союзів;
GNSO (Generic Names Supporting Organization) – Організація контролю за загальним використанням доменних імен;
GAC (Governmental Advisory Committee) – Консультативний комітет держав-партнерів;
ccNSO (Country Code Names Supporting Organization) – Організація з нагляду за розподілом та використанням регіональних пакетів доменних імен.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Успішне сходження України в цивілізаційному розвитку, перехід до побудови інформаційного суспільства вимагають прискореного економічного зростання на засадах інформатизації державотворення та відповідного правового регулювання цих процесів. Розвиток новітніх технологій сприяє покращенню рівня життя громадян і водночас формуванню нових суспільних відносин.
Про досягнення держави у розбудові інформаційного суспільства в Україні свідчать не тільки офіційні статистичні дані, а і відчутні зміни у повсякденному житті. Останнім часом у державі відзначається різке збільшення кількості користувачів Інтернет, зросли активність та економічні показники такого виду діяльності, як електронна комерція, активно використовуються послуги електронного банкінгу, запроваджуються електронні платіжні системи, в обіг увійшли електронні гроші тощо.
Для правового регулювання зазначених процесів в Україні прийнято нормативні акти, спрямовані на забезпечення руху в напрямі формування суспільних відносин, притаманних інформаційному суспільству. Ряд нормативно-правових і законодавчих актів у сфері інформаційної діяльності визначають перспективи та напрями розвитку певних специфічних інститутів, властивих інформаційному суспільству (електронний документообіг, електронна комерція, електронне урядування тощо) та вже визнаних інститутів, до яких вносились елементи інформатизації, електронної автоматизації процесів управління тощо. У доповіді КМ України “Про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2010 рік” відзначається значний розвиток телекомунікаційної галузі України. Разом з тим Україна знизила свої показники в рейтингу готовності держав до інформаційного суспільства, перемістившись з 70-го місця на 82-е серед 134 країн світу за рівнем мережевої готовності. У Концепції Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України від 4 лютого 1998 року, зазначено, що важливим фактором подолання відставання України в галузі інформатизації повинна бути державна політика інформатизації України, відповідна Національна програма інформатизації та ефективний правовий механізм її реалізації.
Указом Президента України 2011 рік було проголошено Роком освіти та інформаційного суспільства, що свідчить про значну зацікавленість керівництва держави зазначеною сферою, необхідність розвивати інформаційне суспільство, формувати нові державні відносини, розбудовувати демократію в Україні. Такі завдання є визначальними орієнтирами на майбутнє. Але активні зміни, намагання побудувати нові відносини, сформувати нові суспільні інститути потребують значного наукового осмислення та різнобічного дослідження.
В Україні проведено ряд наукових досліджень у гуманітарній сфері: у галузі інформаційного права, державного управління, у філософських і соціологічних науках, пов’язаних із обігом, створенням, накопиченням, використанням інформації, інформаційних ресурсів та регулюванням інформаційних відносин тощо. Необхідно відзначити роботи науковців, які доклали багато зусиль для формування основ інформаційного суспільства в Україні. Серед них доцільно виділити роботи українських правознавців В.Б. Авер’янова, І.В. Арістової, К.І. Белякова, В.М. Брижка, Р.А. Калюжного, А.І. Марущака, В.Ф. Опришка, В.Г. Пилипчука, М.Я. Швеця, В.К. Шкарупи, В.С. Цимбалюка та інших. Необхідно також відзначити таких українських учених, які зробили значний вклад у дослідження правових основ інформаційних відносин та у формування нових відносин інформаційного суспільства, як В.Т. Білоус, В.І. Вернадський, В.М. Глушков, В.М. Геєць, О.А. Долгий, В.П. Семиноженко, А.В. Колодюк, В.А. Коляденко, В.І. Мунтіян, Н.Р. Нижник, В.М. Щербина та інші. Базисом для даного дослідження стали роботи іноземних науковців, серед яких: Д. Белл, М. Масуда, М. Кастельс, Г. Кан, В. Іноземцев, І.Л. Бачило, А. Етціоні, Е. Гіденс, Р. Даредорф, Р. Сейденберг, О. Тофлер, З. Бзежинский, Дж. Лихтхайм, Ф. Уебстер, М. Постер, Ю. Хаяші, Д. Лайон, М. Маклюен, Ф. Уілльямс та інші. Роботи зазначених як українських так і іноземних науковців стали емпіричною базою та теоретичним підґрунтям дослідження.
Формування нових суспільних інститутів, таких як: електронні гроші, електронна комерція, електронне оподаткування та інші, потребують поглибленого вивчення та ефективного правового регулювання. Ці обставини зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження на теоретичному рівні, а розробка рекомендацій роблять дослідження практично значущим.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає реалізації основних положень Закону України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки”, Концепції Національної програми інформатизації (схвалено Законом України від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР). Дисертаційне дослідження проведено згідно з планом наукових досліджень Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України та Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України.
Основні положення й висновки відображено у проміжних і заключних наукових звітах з НДР: “Організаційно-правові основи протидії податковим та суміжним правопорушенням при здійсненні господарських операцій з використанням Інтернет” (№ державної реєстрації УкрІНТЕІ 0105U003868) “Методи виявлення схем мінімізації податків та ухилення від оподаткування під час контрольно-перевірочної роботи, правильність їх документування та шляхи руйнування” (№ державної реєстрації УкрІНТЕІ 0109U000315), “Економіко-правове регулювання оподаткування електронної комерції” (№ державної реєстрації УкрІНТЕІ 0111U001260), “Методологія кодифікації інформаційного законодавства” (№ державної реєстрації УкрІНТЕІ 0110U001020).
Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Національного університету державної податкової служби України від 18 грудня 2009 року (протокол № 3), розглянуто координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України і вона має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання та доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу наукових положень розробити концептуальні підходи, теоретико-методологічні та практичні висновки і рекомендації, спрямовані на вирішення наукової проблеми удосконалення правового забезпечення формування окремих інститутів інформаційного суспільства та створення належних умов для їх функціонування.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
– розкрити сутність основних категорій предметної області дослідження: інформаційне суспільство, інституціональна теорія, інститути інформаційного суспільства;
– здійснити оцінку сучасного стану вивчення інституціонального підходу в правовому регулюванні суспільних відносин та формуванні інститутів інформаційного суспільства;
– з’ясувати особливості правового забезпечення діяльності у світовій мережі та дослідження Інтернет як інституту, притаманного інформаційному суспільству;
– встановити особливості правового регулювання електронного цифрового підпису та електронного документообігу як інститутів, притаманних інформаційному суспільству;
– здійснити порівняльний аналіз і визначити особливості правового регулювання обігу електронних грошей у різних країнах світу;
– розробити концептуальні підходи щодо правового регулювання електронної комерції в Україні як специфічного інституту інформаційного суспільства;
– обґрунтувати необхідність встановлення правового режиму електронного оподаткування;
– удосконалити правове забезпечення електронної форми подання податкової звітності;
– розробити пропозиції щодо удосконалення статусу суб’єктів державної влади в інформаційних правовідносинах у державі;
– встановити загальні особливості правового регулювання реалізації концепції електронного урядування як комплексної системи;
– розробити науково-практичні рекомендації щодо удосконалення правового забезпечення формування інститутів, притаманних інформаційному суспільству в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері формування інформаційного суспільства та притаманних йому інститутів.
Предметом дослідження виступають правові основи формування інститутів інформаційного суспільства в Україні.
Методологічні основи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Методологічне підґрунтя дисертації склав діалектичний метод як універсальний філософський метод пізнання і формування наукового світогляду. У процесі дослідження використано сукупність методів наукового пізнання, зокрема: аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, аналогія і моделювання, опис, обстеження, характеристика, порівняння, наукового тлумачення норм права. Теоретико-методологічну основу дослідження складають фундаментальні наукові праці з теорії права, інституціоналізації, філософії. Застосування цих методів зумовлено системним підходом до вирішення поставлених завдань щодо дослідження в єдності правової, адміністративної форм, сутності соціальних інститутів, притаманних інформаційному суспільству.
У дисертаційному дослідженні використано інші загально- та спеціально- правові методи наукового пізнання. Зокрема, методи класифікації, групування, аналізу були використані для проведення класифікації досліджуваних правових категорій (розділ 1, пп. 1.1, 1.3, 2.1).
Історико-правовий метод застосовано при визначенні змін у правовому регулюванні досліджуваних процесів та впливу цих змін на формування та розвиток суспільних відносин (розділ 1, 2). За допомогою статистичного методу досліджено питання формування окремих суспільних відносин, їх динаміку та зв’язок із правовим регулюванням цих процесів (пп. 2.1; 2.2; 3.4).
Порівняльно-правовий та структурно-логічний метод застосовано при виявленні особливостей правового регулювання нових суспільних інститутів та визначенні нових правових норм (розділ 2, пп. 3.4).
Застосування синергетичного підходу дозволило встановити та обґрунтувати загальні тенденції, особливості самоорганізації при формуванні інститутів інформаційного суспільства, а також показати системність цих змін у суспільстві з метою комплексного підходу до правового регулювання зазначених процесів (пп. 2.1; 3.2; 3.3; 4.1).
Феноменологічний метод пізнання дозволив дослідити окремі особливості та загальну множину суспільних явищ, притаманних інформаційному суспільству, що формуються під впливом науково-технічного прогресу та потребують відповідного правового закріплення (пп. 1.1; 2.1; 3.1).
Для дослідження текстів наукових праць і нормативно-правових актів з метою їх правильного пізнання було застосовано герменевтичний метод (пп. 1.2; 2.2; 3.4; 4.2).
Застосування індуктивного методу дозволило отримати висновки на основі наявного фактологічного, статистичного матеріалу (пп. 2.1, 3.4).
Інформаційно-статистичною базою дослідження слугували нормативно-правові акти України, міжнародні правові документи, рішення судів, звіти про роботу виконавчих органів влади України, відкриті звіти міжнародних організацій, статистичні збірники Держкомстату України, рейтингові дослідження міжнародних організацій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні концептуальних основ запровадження інституційного підходу до упорядкування інформаційних правовідносин.
У роботі запропоновано та обґрунтовано ряд нових понять і положень, які мають суттєве значення для розвитку інституційної теорії інформаційного права, визначення доктринальних і правових основ формування та функціонування інститутів інформаційного суспільства в Україні, а саме:
вперше:
– розроблено та обґрунтовано основні положення інституційної теорії формування інформаційного суспільства в Україні щодо генезису інститутів; меж правового регулювання інформаційних відносин; сутності правової норми; залежності правового регулювання від предмета правового впливу; суб’єкта організації діяльності інституту інформаційного суспільства;
– сформульовано поняття “інститут інформаційного суспільства” як складної системи правовідносин у сфері розвитку телекомунікаційних мереж та інформатизації, а діяльність їх суб’єктів та учасників є цілеспрямованою щодо реалізації інтересів і потреб у комунікаціях, що зумовлює необхідність координації та організації такої діяльності;
– запропоновано структуру інститутів інформаційного суспільства на рівні інститутів-базисів та інститутів-дії, встановлено їх взаємозв’язок та вплив на формування нових інститутів, притаманних інформаційному суспільству;
– доведено, що Інтернет – це сформований суспільний інститут, який є базисом для формування нових інститутів, притаманних інформаційному суспільству;
– визначено концептуальні підходи до правового регулювання електронної комерції з урахуванням особливостей зазначеної сфери, що виявляються у розмежуванні дистанційної торгівлі із застосуванням засобів телекомунікаційних мереж, у тому числі Інтернет, та діяльності, пов’язаної з обігом цифрових (електронних) товарів;
– запропоновано теоретичне визначення поняття “електронне оподаткування”, під яким розуміється нормативно врегульована, динамічна, економічно обґрунтована й доцільна, синтезована система автоматизованого встановлення податкового зобов’язання, а також визначення податкової бази, обліку платників податків, підготовки й подання електронної звітності та інших складових адміністрування податків з метою його упорядкування та вдосконалення, створення умов для подальшого перспективного розвитку інформаційних відносин у сфері оподаткування, та охарактеризовано його структурні частини; доведено необхідність розвитку положень електронного оподаткування в загальній системі електронного урядування;
– доведено, що електронні гроші є самостійним засобом платежу, який пройшов еволюційний розвиток на рівні із металевими та паперовими грошовими знаками та потребує окремого правового забезпечення;
– запропоновано та обґрунтовано необхідність реорганізувати державні органи у сфері інформаційних відносин та створити єдиний державний орган у сфері інформаційної політики держави – Міністерство інформаційної політики;
удосконалено:
– систему класифікації етапів правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, де визначено та обґрунтовано п’ять етапів, розкрито спільні риси, притаманні окремим етапам такого розвитку;
– систему принципів, визначених у Декларації міністрів держав-членів Ради Європи про свободу комунікації в Інтернеті, довівши необхідність замінити принцип анонімності на принцип захисту персональних даних користувача в Інтернет;
– підхід до формування системи державних органів у інформаційній сфері держави, визначивши необхідність об’єднати державні органи за сферою регулювання – інформаційною сферою;
– правове забезпечення подання податкової звітності в електронній формі, зокрема, доведено необхідність правового регулювання подання звітності на електронних носіях інформації;
набули подальшого розвитку:
– інституційна теорія щодо формування нових інститутів та взаємозв’язку між новими та сформованими суспільними інститутами – інститутами інформаційного суспільства;
– теорія інформаційного суспільства щодо правового регулювання формування окремих інститутів, притаманних інформаційному суспільству;
– наукові положення щодо принципів, форм, змісту та вимог до правового забезпечення здійснення оперативно-розшукових заходів у мережі Інтернет з метою належного захисту прав і свобод громадян щодо доступу до особистої інформації, закритих і персональних баз даних;
– теоретичні та практичні підходи до формування складових системи електронного урядування та визначення місця електронного оподаткування в загальній системі електронного урядування в Україні;
– теоретичні та практичні підходи до надання оплатних інформаційних адміністративних послуг, враховуючи необхідність оптимізації таких послуг та відповідного їх нормативного закріплення;
– теоретичне обґрунтування правового забезпечення реалізації концепції електронного урядування та застосування інформаційної системи “Електронний уряд” в Україні;
– наукові підходи до правового регулювання взаємодії державних інформаційних ресурсів шляхом створення Національного депозитарію електронних інформаційних ресурсів України.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація має теоретичний характер, висновки і пропозиції автора становлять науковий та практичний інтерес і можуть бути використані у:
– науково-дослідній сфері – при наступній розробці теоретичних проблем інформаційного права, правового регулювання інститутів інформаційного суспільства (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження НДЦ ПІ Національної академії правових наук України від 27.09.2011 року, Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження НДЦ ПО НУ ДПС України № 92/1 від 09.09.2011року);
– сфері правотворчості – для удосконалення чинного та розробки нового законодавства, спрямованого на врегулювання суспільних відносин, пов’язаних із розвитком інформаційних технологій (Довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Довідка НУ ДПС України про впровадження результатів дисертаційного дослідження);
– правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності діяльності суб’єктів інформаційних відносин як соціальних інститутів з спеціально визначеним правовим статусом (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження Національної експертної комісії захисту суспільної моралі від 21.10. 2010 року);
– у навчальному процесі – при розробці та викладанні курсів “Інформаційне право”, “Правова інформатика”, “Інформаційне суспільство” при підготовці відповідних підручників та навчальних посібників (Акт НУ ДПС України про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 5 травня 2011 року).
Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, сформульовані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано виключно ті положення та ідеї, що належать здобувачу.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні міжкафедрального семінару Національного університету ДПС України (протокол № 3 від 6 жовтня 2011 року). Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на шістдесяти міжнародних та національних науково-практичних конференціях, круглих столах і семінарах, найбільш значимими з яких є такі: міжнародні науково-практичні конференції: “Актуальні проблеми правового регулювання суспільних відносин у сфері інформаційно-комунікаційних технологій” (м. Ірпінь, 2006), “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2007), “Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці” (м. Ірпінь, 2007, 2009), “Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права” (м. Ірпінь, 2007 ), “Стратегія навчання фахівців у сфері боротьби з відмиванням коштів і фінансуванням тероризму” (м. Київ, 2007), “Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука” (м. Суми, 2008), “Интернет и современное общество” (г. Санкт-Петербург, 2008), “Россия и Европа: глобальные изменения и современное развитие” (г. Саратов, 2010), “Моделювання колективної безпеки: інформаційний вимір” (м. Київ, 2011); всеукраїнські науково-практичні конференції, круглі столи: “Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення” (м. Сімферополь, 2006), “Організаційно-правові основи протидії податковим та суміжним правопорушенням при здійсненні господарських операцій у сфері електронної торгівлі” (м. Ірпінь, 2006), “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 2007), “Організаційно-правові основи протидії податковим та суміжним правопорушенням у сфері електронного банкінгу” (м. Ірпінь, 2007), “Організаційно-правове забезпечення електронного оподаткування” (м. Ірпінь, 2008), “Проблеми кодифікації інформаційного законодавства України” (м. Київ, 2009), “Інформаційно-аналітичні технології в адмініструванні податків” (м. Кам’янець-Подільський, 2009), “Податковий кодекс України: сутність, проблеми та перспективи” (м. Житомир, 2010), “Проблеми інформаційного права” (м. Київ, 2010), “Інформаційне суспільство: право, інновації та бізнес” (м. Київ, 2011), “Становлення інформаційного суспільства в Україні : економіко-правовий аспект” (м. Ірпінь, 2011) та на інших комунікативних заходах.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладено у 70 публікаціях, серед яких 7 монографій, з них одна одноосібна обсягом 23,5 ум. друк, аркушів та 6 колективних, у яких автором висвітлювались окремі питання дисертаційного дослідження; 5 підручників та навчальних посібників, чотирьом з яких надано гриф МОН України, 9 науково-практичних видань; у 25 наукових статтях у електронних та друкованих виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у 24 публікаціях, які додатково відображають зміст дисертації.
Окремі положення дисертації знайшли своє відображення при підготовці науково-практичної та навчальної літератури: “Податкові спори: виникнення, природа, засоби врегулювання” (Київ, 2009), “Податкове право (податкова система України)” (Київ, 2009), “Управління державним бюджетом” (Київ, 2010), “Податкова політика України” (Київ, 2010), “Податкова система України” (Київ, 2011), “Легалізація коштів, з яких не сплачено податки” (Ірпінь, 2007), “Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України” (Київ, 2010), “Податковий словник-довідник” (Київ, 2010), “Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.” (Київ, 2010).
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, що містять вісімнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації – 485 сторінок, з яких основний текст дисертації становить 406 сторінок, список використаних джерел – 68 сторінок і складається з 624 найменувань, 6 додатків.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми обґрунтування теоретико-методологічних і правових засад формування нових інститутів, притаманних інформаційному суспільству, що має значення для розвитку науки інформаційного права. На основі комплексного аналізу норм Конституції України, чинного законодавства України та відповідних відомчих нормативних актів, приписи яких регулюють сферу інформаційних відносин, узагальнення практики їх реалізації запропоновано сучасну концепцію формування інститутів інформаційного суспільства і на цій підставі сформульовано ряд науково обґрунтованих висновків, пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства, практики діяльності органів державної влади в інформаційній сфері.
1. На основі досліджень суспільних відносин у сфері правового регулювання формування інформаційного суспільства та визначених спільних рис змін, притаманних окремим етапам такого розвитку, було проведено схематичну періодизацію розвитку та становлення інформаційного суспільства: перший етап (до вісімдесятих років двадцятого століття) – етап розвитку наукового осмислення та відповідного оформлення через доповіді, звіти, наукові записки; другий етап (до 2000 року) характеризується тим, що провідні держави в сфері розвитку телекомунікаційних мереж створюють державні програми розвитку суспільних відносин у зазначеній сфері та розробляють концепції подальшого розвитку інформаційних відносин; третій етап (2000–2005 роки) – етап утвердження інформаційного суспільства як пріоритетного напряму розвитку світової спільноти; четвертий етап (2005–2009/10роки) характеризується розробкою державних концепцій та нормативних документів щодо закріплення у національному законодавстві основних принципів, задекларованих на міжнародному саміті, проведеному в 2003 році в Женеві та в 2005 році у Тунісі; п’ятий етап (сучасний) характеризується акцентованою увагою до розробки нормативно-правових актів із метою забезпечення окремих інститутів інформаційного суспільства.
2. Аналіз нормативно-правових актів України в інформаційній сфері дозволяє визначити основні групи документів за напрямами їх дії та основні тенденції щодо правового регулювання суспільних відносин. По-перше, основу становлять законодавчі акти, що визначають стратегію розвитку загальних тенденцій формування інформаційних відносин, інформатизації, інформаційного суспільства. По-друге, це цілий ряд нормативних документів, спрямованих на реалізацію основних завдань, поставлених стратегічними законодавчими актами. По-третє, це нормативно-правові акти адміністративного впливу та індивідуальної дії. На підставі зазначеного можна стверджувати, що в Україні проводиться плідна робота з розробки нормативно-правового регулювання процесів становлення суспільних відносин пов’язаних із формуванням і розвитком інформаційного суспільства в Україні. Даними нормативними актами визначено основні стратегічні напрями та поставлено завдання для всіх органів влади щодо реалізації загальнодержавної програми будівництва відносин, які будуть відповідати теоретичним баченням науковців щодо розбудови інформаційного суспільства.
3. Перехід людства у третє тисячоліття, в епоху інформаційного суспільства був охарактеризований наступними ознаками: інформаційною, технологічною, мережевою, методологічною, соціологічною, культурологічною, прогностичною, гносеологічною, адміністративно-політичною, синергетичною, інституціональною. Всі ці ознаки вказують на розвиток нових можливостей суспільства та на формування специфічних суспільних відносин, які характерні для суспільства інформаційного.
4. Загальний розвиток інформаційного суспільства неможливий без сформованих окремих інститутів, притаманних цьому суспільству. Обов’язковими умовами виникнення інституту є сформований економічний базис, соціальний фундамент і основа суспільних відносин, які будуть сприйняті суспільством в цілому або певною групою осіб, та в подальшому виражені в особливих, об’єднаних в одну групу, як правило, зовнішніх нормативно-врегульованих відносин. Відповідно, формування інституційних відносин зумовлене необхідністю їх врегулювання у певній визначеній сфері.
Ми розглядаємо суспільний інститут розглянуто як складну структурно сформовану систему суспільних відносин, об’єднаних певними формальними правилами, що має такі ознаки: чітко визначена сфера певним чином урегульованих суспільних відносин із визначеною кількістю учасників, ці суспільні відносини в межах окремого інституту забезпечують реалізацію конкретних інтересів та потреб його учасників, як правило, у структурі інституту існує координуючий орган (державне або громадське утворення).
Відповідно, “інститут інформаційного суспільства” це складна система правовідносин у сфері розвитку телекомунікаційних мереж та інформатизації, а діяльність їх суб’єктів та учасників є цілеспрямованою щодо реалізації інтересів та потреб у комунікаціях, що обумовлює необхідність координації та організації такої діяльності.
5. Запропоновано умовно розподілити інститути на дві великі категорії – інститут-статус та інститут-дія, де інститут-статус – це сформована, чітко виражена суспільна категорія, яка поєднує в собі певні споріднені форми та функції. Наприклад, інститут ЗМІ, інститут демократії, інститут освіти тощо. Інститут-дія – це група взаємопов’язаних норм поведінки, принципів та засобів впливу в межах однієї визначеної форми суспільних відносин. Наприклад, інститут примусу, інститут захисту інформації, інститут електронного документообігу тощо. Такий системний підхід дає можливість зробити висновки щодо однорідності інституту, в якому є чітко виражені межі, чітко встановлені структурні частини, правова норма визначає порядок правозастосування та межі правового регулювання, встановлюється коло суспільних відносин та їх суб’єкти. Необхідно зазначити, що не може існувати якийсь один інститут, який би був повністю ізольованим від інших. Без взаємозв’язків такий інститут не є життєздатним і не буде існувати взагалі. На основі цього, доведено необхідність взаємозв’язку між інститутами та їх структурними частинами. Визначається, що інститути – базиси, як основа, зв’язані між собою за допомогою інститутів-дії. Доведено, що розвиток інститутів залежить від багатьох факторів, серед яких одним із основних є належне правове регулювання конкретного інституту.
Виходячи із вище викладеного можемо сформувати основні положення інституційної теорії формування інформаційного суспільства:
1) інститути інформаційного суспільств не створюються на “порожньому” місці. Завжди існує підґрунтя для створення інституту. Як правило ними виступають інститути-базис. Для формування нового інституту таких базисів може бути декілька. Наприклад, електронна торгівля, який, як суспільний інститут, сформувався на основі інституту-базису – торгівлі та інституту-базис Інтернет. Наближення та визначення нових можливостей застосування основ двох інститутів-базисів дало можливість створити новий інститут-дії – електронну торгівлю.
2) інститути інформаційного суспільств мають чітку сферу відносин, які регулюються певними нормами. Відповідно, вихід за межі норм певного інституту є, як правило, деліктною поведінкою. Тобто, кожен інститут має чітко визначений ареал свого існування та відповідного реагування.
3) норма (правова норма) є каркасом навколо якого формуються суспільні відносини певного інституту і без чого власне неможливе існування самого інституту.
4) правове регулювання суспільних відносин в межах певного інституту завжди залежить від інституту-статусу, на основі якого був сформований новий інститут. Відповідно, його регулювання на пряму залежить від базисних правових норм, що регулюють інститут-базис.
5) в структурі інституту існує об’єкт регулювання, який забезпечує нагляд за дотриманням норм, контроль, регулювання в адміністративному порядку (надання дозволів, ліцензій, державна реєстрація, видача посвідчень, ритуали прийняття до групи тощо). Діяльність такого суб’єкту (органу), як правило чітко регламентована законодавством, визначені функціональні права та обов’язки.
6. Загальносвітова тенденція розвитку суспільних відносин, пов’язаних з Інтернет, нерозривно поєднана із їх правовим регулюванням. Сьогодні проблема полягає в іншому: на скільки можливий вплив держави на регулювання зазначених відносин, як забезпечити поширеність національної юрисдикційної територіальності, у якому обсязі визначити права та обов’язки суб’єктів цих відносин. Багато людей пов’язують формування інформаційного суспільства із розвитком всесвітньої інформаційної мережі Інтернет. Тому ми розглядаємо Інтернет як суспільний інститут, якому притаманні всі ознаки інституту з його особливостями, структурною побудовою та визначеною системою. Відповідно, для подальшого розвитку Інтернет необхідно враховувати ці ознаки та відповідно планувати діяльність державних органів і громадських організацій у зазначеному напрямі.
7. Сучасний етап формування правового регулювання суспільних відносин в Інтернет відзначений певними традиціями в забезпеченні законності та правозастосування, яке полягає у єдності складної системи державного впливу та саморегулювання суспільних відносин у мережі Інтернет. За час існування Інтернет в різних правових системах світу намагалися створити певні правила, серед яких можна виділити наступні: по-перше, регулювання технологічних протоколів існування Інтернет; по-друге, державна політика у сфері використання мережі Інтернет у окремо взятій державі; по-третє, правове регулювання електронного документообігу та визнання електронних документів; по-четверте, створення належних умов забезпечення інформаційної безпеки; по-п’яте, розвиток електронної комерції, електронних ЗМІ, електронної освіти, електронної медицини тощо. Вплив управління суспільними відносинами пов’язаними з Інтернет з боку державних органів в світі постійно зростає. Чим більше різноманітних функцій звичайних суспільних відносин переноситься в мережу (електронна комерція, електронні розважальні заходи, ЗМІ та ін.), тим сильніше відчувається необхідність у правовому регулюванні цих відносин, і насамперед спеціалізованими органами держави.
8. Наступним напрямом розвитку правового регулювання є підсилення ролі держави в регулюванні суспільних відносин в Інтернет через спеціально визначені або створені уповноважені інститути влади. У проектах нормативних актів та у прийнятих документах іноземних країн визначальним є встановлення відповідальності за правопорушення в середовищі Інтернет. Правопорушення в Інтернет є як загальні, що визначені в більшості правових систем світу, так і спеціальні, пов’язані виключно із функціонуванням Інтернет (наприклад розповсюдження спаму, втручання в роботу комп’ютерних мереж, розсилання вірусів та інших шкідливих програм тощо). Тому для України буде корисним світовий досвід щодо правового регулювання суспільних відносин в Інтернет.
У дисертації обґрунтована необхідність щодо перегляду принципів визначених у Декларації міністрів держав-членів Ради Європи про свободу комунікації в Інтернеті та встановлення нових, більш адаптованих до сучасності. Пропонується, принцип анонімності змінити на принцип захисту персональних даних користувача. Такий підхід змінить акцент на необхідності захисту персональних даних користувачів та забезпечить відповідальність осіб, які повинні були створити належні умови для такого захисту та відповідальність осіб, які поширили інформацію, яка підпадає під статус персональних даних.
9. Інтернет став досить важливою основою для створення цілого ряду нових суспільних інститутів, які визначають концепцію інформаційного суспільства. Одними з таких є інститути електронного документообігу та електронного цифрового підпису, що, в свою чергу, стали дієвими інструментами для формування “електронних” економічних, фінансових та інших інститутів, притаманних інформаційному суспільству.
Розвиток інформаційних технологій надав можливість використовувати Інтернет як платформу для здійснення комерційної діяльності. Значний розвиток суспільних відносин у сфері електронної торгівлі, збільшення обсягів товарів і послуг, що надаються за допомогою інформаційних і телекомунікаційних систем, призвів до необхідності правового врегулювання цих відносин. В Україні відсутні нормативно-правові акти в зазначеній сфері. Вивчення особливостей електронної комерції дає можливість зробити висновок про необхідність розмежувати види діяльності, пов’язаної із електронною комерцією на два великі блоки:
– перший, пов’язаний із віддаленою торговельною діяльністю, виконанням робіт і наданням послуг, коли товари, роботи та послуги є матеріальними;
– другий, абсолютний, коли всі операції, пов’язані із електронною комерцією, проходять виключно у електронному вигляді.
Ці ознаки впливають на правову оцінку діяльності та на можливість державного контролю, визначення статусу суб’єктів підприємницької діяльності в сфері електронної комерції, встановлення кола прав та обов’язків інших учасників цих суспільних відносин. На нашу думку, не можна застосовувати однаковий підхід до правового регулювання суспільних відносин у сфері електронної комерції та визначати цю діяльність виключно як застосування інформаційно-комунікаційних мереж і комп’ютерної техніки.
10. Одночасно із розвитком комерційних відносин розвивається і надання електронних фінансових послуг, що об’єднуються загальним визначенням “електронний банкінг”. Ми розглядаємо електронний банкінг, як спеціальний інструмент для надання банківських послуг на відстані за допомогою телекомунікаційних та новітніх інформаційних технологій, а електронні гроші, – як результат еволюції безготівкових розрахунків, а пізніше і готівкових грошей, які перейшли на більш високий рівень, та забезпечуються електронними технічними засобами.
11. Спираючись на роботи М.І. Туган–Барановського, який зазначав, що паперові гроші є значно дешевшими у виготовленні від металевих, тому це є одним із чинників їх еволюції, ми можемо так говорити і про електронні гроші – вони є значно дешевшими порівняно з паперовими, тому це також може стати вагомим чинником у еволюції грошей.
Однією із реальних можливостей вирішення проблем забезпечення офіційності обігу електронних грошей може стати прийняття спеціалізованих нормативних документів.
Проаналізувавши стан правового забезпечення обігу електронних грошей в Україні та світі, можемо визначити основні проблемні питання та відповідно напрями щодо подальшого удосконалення регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері. По-перше, необхідно чітко на законодавчому рівні визначити сутність електронних грошей взагалі. По-друге, необхідно визначити на законодавчому рівні правовий статус суб’єктів емітентів електронних грошей. По-третє, потребує правової регламентації питання транскордонних операцій електронними грошима. По-четверте, встановлення мінімальних технічних вимог до захисту електронних грошей, чіткої нормативної регламентації стандартів електронних грошей.
Аналізуючи сутність електронних грошей, відповідно до теорії інституціоналізму, можемо чітко визначити всі основні ознаки суспільного інституту: правові норми регулювання, суб’єкти (органи) регулювання, суспільно значимі відносини та значна кількість осіб, залучених до таких відносин.
Значні відмінності у правовому регулюванні інституту електронних грошей у різних країнах, визначенні їм правового статусу, у правовому регулюванні їх обігу роблять дану сферу привабливою для різноманітних деліктних проявів: відмивання злочинно отриманих коштів, ухилення від оподаткування, шахрайства, фінансування кримінальних і військових злочинних формувань. Тому розвиток інституту електронних грошей багато в чому залежить від міждержавного визнання та відповідного міжнародного правового регулювання.
Таким чином, інститут електронних грошей – це перспективний напрям еволюції грошей взагалі.
12. Сучасний розвиток підприємництва із застосуванням Інтернет сприяв появі специфічних економічних відносин, які потребують особливих підходів державного регулювання. Одним із таких регуляторів є оподаткування. Аналізуючи досягнення наукових розробок українських та іноземних учених, можна зробити висновок про наявність двох основних напрямів розвитку електронного оподаткування:
 оподаткування специфічної підприємницької діяльності у мережі Інтернет з метою отримання прибутку, з використанням новітніх технологій, та, як правило, використання електронних грошей, нематеріальних активів тощо;
 система інформатизації подання „звичайної” податкової звітності шляхом заміни паперових варіантів на електронні. Стало можливим надсилання такої електронної звітності за допомогою електронної пошти, Інтернет тощо.
13. У дослідженні пропонується визначення поняття електронного оподаткування, під яким розуміється нормативно врегульована, динамічна, економічно обґрунтована й доцільна, синтезована система автоматизованого встановлення податкового зобов’язання, визначення податкової бази, обліку платників податків, підготовки й подачі електронної звітності та інших складових адміністрування податків з метою його упорядкування та вдосконалення, створення умов для подальшого перспективного розвитку інформаційних відносин у сфері оподаткування. Електронне оподаткування розглядається нами як складна система. Вона є складовою загальної системи оподаткування, проте має специфічні ознаки та визначає максимальну автоматизацію процесів адміністрування податків взагалі.
Будь-який спосіб отримання прибутків, що здійснюється в мережі Інтернет, як і будь-яка інша комерційна діяльність, повинні оподатковуватися. Разом з тим відзначимо, що на сьогодні у даному аспекті не визначено навіть чітких теоретичних засад, адже існуючі у більшості країн норми та правила, що визначають поведінку компаній як платників податків, були розроблені досить давно, і не враховують специфіку електронної комерції, віртуальну природу товарів і послуг, розміщених у мережі Інтренет.
14. Відповідно до існуючих класичних принципів оподаткування визначальними моментами є місцезнаходження платника податків, його місце реєстрації, місце знаходження продавця та покупця, момент перетину кордону, порядок договірних відносин щодо встановлених ризиків при транспортуванні товару тощо. Проте при електронній передачі продукту торгів це дуже складно встановити, оскільки постачання мережею можуть організовуватися звідки завгодно і куди завгодно, а фактичне переміщення електронного продукту від одного користувача до іншого, який перебуває за межами держави, проходить лічені хвилини і фізично переміщення товару відслідкувати практично неможливо. Тому в правовому регулюванні відносин, пов’язаних із електронною комерцією, електронним банкінгом, електронним оподаткуванням, пропонується нормативно закріпити застосування принципу найбільш тісного зв’язку із правовою системою.
15. Наступна складова електронного оподаткування – це запровадження для платників податків спеціально встановленого порядку подачі податкової звітності за допомогою засобів електронного зв’язку, мережі Інтернет та на електронних носіях інформації.
Системи електронної звітності є дієвим механізмом підвищення якості та ефективності праці співробітників податкової служби. Обробити та узагальнити електронну звітність набагато простіше та швидше, ніж її паперові аналоги. Запровадження електронної системи податкової звітності дає можливість значно уніфікувати та автоматизувати цю роботу, крім того, це дозволить уникнути помилок при перенесенні даних із паперових носіїв до електронних баз даних податкової служби.
З прийняттям Податкового кодексу України дієвим способом вирішення проблем здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби є запровадження відповідного комплексу, який передбачає подання, приймання та комп’ютерну обробку податкової звітності та реєстрів податкових накладних у електронному вигляді, створення електронних реєстрів податкових накладних і використання аналітичних процедур для всебічного та оперативного аналізу даних податкової звітності. Кодексом впроваджено імперативні норми щодо інформатизації подання електронної податкової звітності для великих та середніх платників податків. Крім того, встановлюється обов’язковість ведення електронного реєстру податкових накладних фактично для всіх платників податку на додану вартість, і, відповідно, подачі в електронному вигляді всіх розрахунків по даному податку. Тому можна говорити про те, що Податковий кодекс закріпив не тільки норми податкового законодавства, а і визначив окремі тенденції щодо інформатизації відносин та розбудови інститутів інформаційного суспільства.
Закріплені норми інформаційних відносин між податковою службою та платником податків свідчать про перспективність таких відносин, про певні напрацювання в сфері електронного оподаткування та про підвищену увагу держави до формування та розвитку інформаційного суспільства в цілому.
16. Кожний інститут має свої специфічні особливості правового регулювання, які на даний час не завжди навіть визначені. Не всі інститути мають визначений правовий статус (наприклад електронні гроші), так як процес формування суспільних відносин за їх участю тільки формується, і робота щодо дослідження цього феномену тільки триває. Водночас, всі зазначені інститути мають спільні риси, а саме: прив’язку до Інтернет, як основи цих відносин, інформаційну основу самих відносин, тісний взаємозв’язок між собою. Усе це необхідно враховувати при підготовці нормативно-правового забезпечення формування інститутів, притаманних інформаційному суспільству.
17. Аналізуючи дослідження електронного урядування, як нової концепції державного управління, необхідно зазначити, що дати власне визначення даної дефініції намагаються науковці різних галузей. Тому і не дивно, чому на перше місце в одних ставиться технічне та програмне забезпечення функціонування програми (для технічних галузей науки), в інших – удосконалення діяльності державних органів (для державного управління) та інші. На нашу думку, необхідно об’єднати зазначені пріоритети в одну систему та відзначити, що поняття електронного урядування має полісистемний характер, який включає в себе різні аспекти суспільних відносин, як-то технічні, управлінські, гуманітарні, соціальні та інші. Загальна система електронного урядування забезпечує не тільки представництво держави в електронних суспільних відносинах, а і створює можливість для реальної адміністративної реформи, при якій кожний суб’єкт, кожний громадянин матиме реальну можливість впливати на прийняття управлінських владних рішень.
Розширення можливостей загальної системи повинно призведе до уніфікації вимог, до об’єднання розрізнених інформаційних систем державних органів в єдину інформаційну систему державного управління та підвищить ефективність її застосування.
Тому вбачається необхідність розробки інформаційної системи Державної податкової служби саме як структурної частини загальної системи інформаційної системи «Електронний уряд» та відповідної правової регламентації, встановлення єдиних вимог до цієї роботи.
18. Аналіз світового досвіду показує, що найбільш розвинені країни світу та країни, які зробили значний крок у своєму розвитку в останній час приділяли найбільше уваги саме формуванню та розвитку інститутів, притаманних інформаційному суспільству. Це підтверджується і кількістю та якістю нормативно-правових актів, формуванням спеціальних адміністративних органів виконавчої влади, відповідним, законодавчо визначеним фінансуванням програм розвитку тощо.
Нова парадигма регулювання суспільних відносин в інформаційному суспільстві, пов’язаних з Інтернет привертає все більше уваги, насамперед через значну ефективність управлінської діяльності, зменшення часу на прийняття правильних управлінських рішень, можливості контролювати діяльність державних органів, можливість ведення двостороннього діалогу: представників органів влади та громадян держави.
19. Аналіз повноважень суб’єктів державної влади в сфері формування інформаційного суспільства дозволяє говорити про складну систему органів, які мають досить часто мають різне підпорядкування і водночас схожі повноваження та функції. Протягом останніх років систематично не виконуються завдання щодо підготовки нормативно-правових актів із регулювання суспільних відносин окремих інститутів – правового регулювання електронної комерції, правового забезпечення діяльності інформаційної системи “Електронний уряд” та відповідної зміни парадигми відносин державних органів та громадян, правового статусу Інтернет тощо. Зрив термінів щодо підготовки зазначених документів можна пояснити відсутністю єдиної державної стратегії розвитку інформаційного законодавства та відсутністю єдиного державного органу – координатора інформаційної політики держави. У зв’язку з цим пропонуємо створити єдиний державний виконавчий орган влади – Міністерство інформаційної політики України, до повноважень якого передати основні питання пов’язані із створенням, накопиченням, передачею, зберіганням і використанням інформаційних ресурсів. Серед завдань такого міністерства основними будуть створення позитивного інформаційного іміджу держави, комплексний підхід до створення системи заходів, пов’язаних із формуванням положень інформаційного суспільства у державі, а також належних умов для розвитку інформаційних відносин в державі. Створення належної правової платформи регулювання суспільними відносинами в інформаційній сфері держави, координація формування та розбудови інститутів інформаційного суспільства тощо.
Об’єднання всіх структур, які здійснюють свої повноваження в інформаційній сфері, дозволить більш ефективно використовувати державний управлінський ресурс, забезпечить координацію всіх гілок інформаційних відносин у державі та забезпечить належне виконання державної інформаційної політики.
20. В Україні необхідно звернути увагу на комплексний підхід до інформаційної сфери, як однієї із найактуальніших у частині формування інформаційного суспільства. Інформаційна політика держави повинна включати в себе весь спектр завдань, що стоять перед державою для побудови інформаційного суспільства. Тому необхідно звернути увагу на це у формуванні нормативно-правової бази регулювання інформаційних відносин, здійснити розробку відповідної Концепції правового забезпечення інформаційної політики держави, в якій передбачити всі напрями розвитку та відповідного правового регулювання інформаційних відносин у державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України [Текст] : [Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР : офіц.текст: за станом на 1 жовтня 2010 року]. – К. : Офіційний вісник України, 2010. – № 72/1. – Ст. 2598.
2. Податковий кодекс України : за станом на 10 грудня 2010 р. // Офіційний вісник України. – 2010, – № 92. Частина 1. – Ст. 3248.
3. Про інформацію [Текст] : [Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657–XII : офіц.текст: за станом на 1 січня 2011 року]. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1992. – № 48. – Ст. 650.
4. Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” [Текст] : [Закон України від 13 січня 2011 року № 2938-VI : офіц.текст: за станом на 18 лютого 2011 року]. – К. : Офіційний вісник України, 2011. – № 10. – С. 445.
5. Про доступ до публічної інформації [Текст] : [Закон України : офіц.текст: за станом на 18 лютого 2011 року]. – К. : Офіційний вісник України, 2011. – № 10. – С. 446.
6. Про електронний цифровий підпис [Текст] : [Закон України : офіц.текст: за станом на 5 вересня 2003 року]. – К. : Відомості Верховної Ради України, 2003. – № 36. – Ст. 276.
7. Про електронні документи та електронний документообіг [Текст] : [Закон України від 22 травня 2003 року № 851-IV : офіц.текст: за станом на 5 вересня 2003 року]. – К. : Відомості Верховної Ради України, 2003. – № 36. – Ст. 275.
8. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах [Текст] : [Закон України від 5 липня 1994 року № 80/94-ВР : офіц.текст: за станом на 19 березня 2009 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.liga.net
9. Про захист персональних даних [Текст] : [Закон України : офіц.текст: за станом на 9 липня 2010 року]. – К. : Офіційний вісник України, 2010. – № 49. – С. 1604.
10. Про захист прав споживачів [Текст] : [Закон України від 12травня 1991року № 1023-XII: офіц. текст : за станом на 2 грудня 2010 року] [Електронний ресурс]. / Офіційний сайт ВP України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
11. Про Концепцію Національної програми інформатизації [Текст] : [Закон України від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР : офіц.текст: за станом на 26 березня 1998 року]. – К. : Офіційний вісник України, 1998. – № 10. – Ст. 376.
12. Про Національну програму інформатизації [Текст] : [Закон України від 4 лютого 1998 року № 74/98-ВР : офіц.текст: за станом на 1 червня 2010 року]. – К. : Відомості Верховної Ради України, 1998. – № 27–28. – С. 181.
13. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення [Текст] : [Закон України № 538/98-ВР від 23 вересня 1997 року: офіц. текст : за станом на 22 грудня 2010 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. zakon.rada.gov.ua.
14. Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки [Текст] : [Закон України : від 09.01.2007 р. № 537-V : офіц.текст : за станом на 12 лютого 2007 року]. – К. : Офіційний вісник України, 2007. – № 8. – С. 273.
15. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні [Текст] : [Закон України від 5 квітня 2001року № 2346-III : офіц.текст: за станом на 4 листопада 2010 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http //www. rada.gov.ua.
16. Про телекомунікації [Текст] : [Закон України 18 листопада 2003 року № 1280-ІV : офіц.текст: за станом на 17 лютого 2011 року]. – К. : Відомості Верховної Ради України, 2004. – № 12. – Ст. 155.
17. Про оперативно-розшукову діяльність [Текст] : [Закон України від 18 лютого 1992 року № 2135-XII : офіц.текст: за станом на 13 січня 2011 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
18. Про Службу безпеки України [Текст] : [Закон України від 25 березня 1992 року № 2229-XII : офіц.текст: за станом на 7 жовтня 2010 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
19. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні [Текст] : [Закон України від 16 листопада 1992 року № 2782-XII : офіц.текст: за станом на 13 січня 2011 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
20. Про наукову і науково-технічну діяльність [Текст] : [Закон України від 13 грудня 1991 року № 1977-XII : офіц.текст: за станом на 1 січня 2011 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
21. Про банки і банківську діяльність [Текст] : [Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-III : офіц.текст: за станом на 9 березня 2011 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
22. Про науково-технічну інформацію [Текст] : [Закон України від 25 червня 1993 року № 3322-XII : офіц.текст: за станом на 13 січня 2011 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
23. Про державну таємницю [Текст] : [Закон України від 21 січня 1994 року № 3855-XII : офіц.текст: за станом на 3 лютого 2011 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
24. Про авторське право і суміжні права [Текст] : [Закон України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII : офіц.текст: за станом на 13 січня 2011 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //www. rada.gov.ua
25. Декларація принципів Побудови Інформаційного суспільства – глобальна задача в новому тисячолітті [Електронний ресурс]. / Документ WSIS-03/GENEVA/DOC/4R від 12 грудня 2003 року. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=995_c57&check=4/UMfPEGznhhqyf.ZiYRFSV5HI4ags80msh8Ie6
26. Декларація про свободу комунікації в Інтернеті, затверджена Комітетом Міністрів на 840-му засіданні заступників міністрів Держав-членів Ради Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.e-ukraine.org.ua/index.php?mod=straz.
27. Закон Чехії № 300/2008 “Про електронні операції, персональні номери та про авторизовану конверсію документів” Zakon č. 300/2008 Sb o elektronickych ukonech a autorizovane konverzi dokument [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sagit.cz/pages/sbirkatxt.
28. Концепция Федерального закона РФ об электронной коммерции [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.crime-research.ru.
29. Концепція розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 року. [Текст] : [Розпорядження Кабінету Міністрів України : від 7 червня 2006 р. № 316-р]. – К. : Офіційний вісник України, 2006. – № 23. – С. 1729.
30. О мерах по дальнейшему совершенствованию проведения платежем при осуществлении электронной коммерции [Текст] : [Постановление Кабинета Министров Республики Узбекистан] : Собрание законодательства Республики Узбекистан. – 2007. – № 24. – С. 251.
31. Об электронной комерции [Текст] : [Закон Республики Узбекистан] – Собрание законодательства Республики Узбекистан. – 2004. – № 20. – С. 232.
32. Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http.www/ Liga.net.
33. Модельний закон про електронну торгівлю [Електронний ресурс] / Офіційний сайт ВP України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=2&nreg=997_k75.
34. Порядок застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності [Текст] : [Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р № 1452 : офіц.текст: за станом на 21 липня 2010 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://liga.net.
35. Правила осуществления операций с электронными деньгами : Постановление Правления Национального банка Республики Беларусь от 26.11.2003 № 201 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbrb.by/payment/acts/pdf/RulesofOperationswithEMoney.pdf .
36. Про адміністрування домену “.UA” [Текст] : [Розпорядження КМ України : станом 22 липня 2003 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.liga.net
37. Про визнання незаконною постанови № 178 від 25.06.2008 р. : Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва : від 14.10.2009 р. № 2а-9328/09/2670 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://liga.zakon.ua
38. Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей [Текст] : [Постанова Правління Національного банку України : офіц. текст : за станом на 29.12.2010]. – К. : Офіційний вісник України, 2011. – № 100. – С. 3571.
39. Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей [Текст] : [Постанова Правління Національного банку України : офіц.текст: за станом на 29.12.2010]. – К. : Офіційний вісник України, 2010. – № 100. – С. 3571.
40. Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних [Текст] : [Указ Президента України від 24 вересня 2001№ 891/2001 : офіц.текст: за станом на 12 жовтня 2001 року]. – К. : Офіційний вісник України, 2001. – № 39. – С. 1757.
41. Про деякі питання вдосконалення використання національного сегменту глобальної комп’ютерної мережі Інтернет : Постанова Ради Міністрів Республіки Білорусь : від 29 квітня 2010 року№ 644 [Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://www.internet-marketing.by/postanovlenie-soveta-ministrov-o-seti-internet-no-644-ot-29-aprelya-2010-g
42. Про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг, зокрема електронної комерції на внутрішньому ринку (Директива щодо електронної комерції) : Директива № 2000/31/ЄС : від 8 червня 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.liga.net/zakon/ligazakon.html
43. Про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг, зокрема електронної комерції на внутрішньому ринку (Директива щодо електронної комерції) : Директива від 8 червня 2000 року № 2000/31/ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.liga.net/zakon/ligazakon.html.
44. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади [Текст] : [Указ Президента України від 1 серпня 2002 р. № 683 : офіц.текст: за станом на 16 серпня 2002 року]. – К. : Офіційний вісник України, 2002. – № 31. – С. 1463.
45. Про дозвіл електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива) : Директива 2002/20/ЄС Європейського Парламенту та Ради