ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ВОЗНЕСЕНСЬКА Олена Андріївна

УДК 33.025.12:061.22

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
КОСТЕЦЬКА Тетяна Анатоліївна,
кандидат юридичних наук,
доцент

Київ – 2012

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика державного регулювання
в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації 13
1.1. Аудіовізуальні ЗМІ як об'єкт державного регулювання 13
1.2. Сутність державного регулювання
в галузі аудіовізуальних ЗМІ 38
Висновки до першого розділу 50

РОЗДІЛ 2. Організаційно-правові форми державного регулювання
в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації 52
2.1. Нормативне забезпечення діяльності аудіовізуальних ЗМІ 52
2.2. Завдання і повноваження органів державного регулювання
й управління в галузі аудіовізуальних ЗМІ 74
Висновки до другого розділу 91

РОЗДІЛ 3. Організаційно-правові методи державного регулювання
в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації 93
3.1. Реєстрація і ліцензування аудіовізуальних ЗМІ 93
3.2. Державний контроль у галузі аудіовізуальних ЗМІ 119
3.3. Юридична відповідальність суб'єктів правовідносин
у галузі аудіовізуальних ЗМІ 140
Висновки до третього розділу 167

ВИСНОВКИ 169

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177

ДОДАТКИ 210
Додаток А. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства
про аудіовізуальні ЗМІ 210
Додаток Б. Довідки про впровадження результатів
дисертаційного дослідження 215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Держкомтелерадіо – Державний комітет телебачення і радіомовлення України
Держспоживінспекція – Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів
ЗМІ – засоби масової інформації
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МОНмолодьспорту – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Нацрада – Національна рада України з питань телебачення
і радіомовлення
НЕК – Нaціональна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі
НКРЗІ – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави на сучасному етапі її розвитку відбувається в умовах глобалізації інформаційних відносин. Формування їх конституційно-правових засад, визначення на найвищому рівні завдань на перспективу побудови національного інформаційного суспільства, визначеної Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», належить засобам масової інформації (надалі – ЗМІ), і серед них – аудіовізуальним ЗМІ.
Подальший розвиток нашої країни в межах окреслених Конституцією України напрямів неможливий без налагодження ефективних взаємовідносин між державою та ЗМІ як суб'єктами інформаційної діяльності.
За роки незалежності в нашій державі було чимало здійснено не тільки для забезпечення вільного обміну інформацією в суспільстві, а й закладено значне підґрунтя для державного регулювання інформаційними відносинами, що виникають в одній із найважливіших їх галузевих складових, пов'язаних з обігом масової інформації, функціонуванням ЗМІ, у тому числі аудіовізуальних. Безсумнівно, що ефективність державного впливу значною мірою залежить від наявності адекватних нормативно-правових засад, розвиненого законодавства. Як відомо, нині основи державного регулювання цієї важливої соціальної галузі закладені в законах України «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», інших законодавчих та підзаконних актах. Загалом можна стверджувати про становлення і розвиток окремої підгалузі національного інформаційного права, спрямованої на врегулювання зазначених відносин, – законодавства про ЗМІ, «мас-медіа» права чи, як інколи її називають, «медіаправо», «право ЗМІ», «право засобів масової комунікації» тощо.
Водночас відповідна галузь чинного інформаційного законодавства потребує постійної уваги вчених та практиків з метою удосконалення й адаптації її норм до вимог міжнародного права. Існує доцільність удосконалення, зокрема термінологічно-понятійного апарату відповідного законодавства, у тому числі законодавства про аудіовізуальні ЗМІ.
Зазначені й інші чинники актуалізують питання необхідності дослідження правових засад державного регулювання в даній галузі інформаційних відносин, інформаційної діяльності, комплексного пошуку шляхів їх удосконалення, що зумовило вибір теми даної роботи.
Підґрунтям для підготовки представленого дослідження став доробок вітчизняних учених-філософів (Т.Г. Геращенко, І.В. Гришанов), економістів (Ю.В. Канигін, В.І. Мунтіян, М.Я. Швець), політологів (А.В. Колодюк, В.А. Коляденко, І.О. Кресіна, О.В. Литвиненко, О.В. Соснін), фахівців у сфері державного управління (В.І. Гурковський, В.О. Шамрай) та ін.
Окремі організаційні та правові проблеми діяльності ЗМІ знайшли своє відображення у дослідженнях вітчизняних учених-юристів: Д.С. Азарова, І.В. Арістової, О.А. Баранова, К.І. Бєлякова, В.М. Брижка, В.М. Бутузова, Ю.П. Бурила, В.Д. Гавловського, В.О. Голубєва, М.В. Гуцалюка, М.С. Демкової, О.О. Золотар, Р.А. Калюжного, М.В. Карчевського, Б.А. Кормича, Т.А. Костецької, О.В. Кохановської, Г.М. Красноступ, Н.В. Кушакової, О.В. Логінова, С.Н. Лопатіна, А.І. Марущака, А.М. Новицького, П.І. Орлова, С.О. Орлової, Л.В. Петрової, Д.М. Прокоф’євої, Р.С. Свистовича, Ю.О. Тихомирова, В.С. Цимбалюка, В.М. Якубенка.
При написанні дисертаційного дослідження автор спирався також на розробки таких відомих російських учених – фахівців у галузі інформаційного права, як: О.Б. Агапов, І.Л. Бачило, А.Б. Венгеров, О.О. Гаврилов, В.О. Копилов, М.А. Федотов та ін.
Дослідження проблем державного регулювання діяльності ЗМІ, як різновиду інформаційних відносин, ґрунтуються також на сучасних теоретико-методологічних розробках у галузі держави і права, конституційного й адміністративного права, теорії управління соціальними системами, національної безпеки, висвітлених у працях вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких, зокрема: В.Б. Авер’янов, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк, Т.М. Будко, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, П.В. Діхтієвський, Б.М. Лазарєв, С.В. Ківалов, Ю.М. Козлов, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Копан, Є.Б. Кубко, О.В. Кузьменко, Н.Р. Нижник, В.Г. Пилипчук, А.О. Селіванов, С.Г. Стеценко, М.П. Стрельбицький, О.Д. Тихомиров, М.М. Тищенко, Ю.С. Шемшученко, М.К. Якимчук та ін.
Незважаючи на існування певного доробку, чимало теоретичних і практичних питань, що стосуються проблем державного регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ в Україні, вивчені авторами фрагментарно і потребують узагальнення, вироблення концептуального підходу на рівні наукового дослідження.
Викладене вище свідчить про актуальність обраної теми дисертації та необхідність подальшого опрацювання правових засад державного регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ в Україні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із реалізацією окремих положень Законів України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 р. та Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» від 9 січня 2007 р. Дисертаційну роботу виконано відповідно до «Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 роки», затверджених Національною академією правових наук України.
Висновки відображено у проміжних і заключних звітах наукових досліджень Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема науково-дослідної теми «Державне управління і контроль підприємницької діяльності: теоретичні основи та сучасні напрями» (державний реєстраційний № 0108U003138) та науково-дослідної теми «Адміністративно-правове регулювання в Україні: проблеми та перспективи» (державний реєстраційний № 0111U000941).
Мета дисертаційного дослідження полягає в науковій розробці комплексу теоретико-методологічних, організаційних і законодавчих засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, обґрунтуванні шляхів та методів удосконалення їх діяльності, а також у розробці пропозицій і рекомендацій щодо розвитку інституції державного регулювання інформаційною сферою загалом та діяльності аудіовізуальних ЗМІ в умовах формування інформаційного суспільства в Україні, обґрунтуванні висновків і розроблення пропозицій задля пошуку шляхів їх вирішення, зокрема.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
– з'ясувати сутність аудіовізуальних ЗМІ як об'єкта державного регулювання та наукових досліджень і здійснити їх класифікацію;
– надати пропозиції щодо розвитку й удосконалення термінологічно-понятійного апарату в галузі аудіовізуальних ЗМІ;
– встановити співвідношення між поняттями «державне управління» та «державне регулювання» у сферах соціальної діяльності;
– окреслити можливі альтернативні форми регулювання суспільних відносин у межах удосконалення механізму державного регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ;
– визначити проблемні питання нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері інформаційних відносин, основні напрями й етапи реформування чинного законодавства України про аудіовізуальні ЗМІ;
– окреслити шляхи оптимізації організаційно-функціональної структури суб'єктів державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, удосконалення їх компетенції;
– виявити правові колізії, що виникають у процесі реєстрації та ліцензування діяльності аудіовізуальних ЗМІ, сформулювати пропозиції щодо їх усунення;
– дослідити особливості здійснення державного контролю в галузі аудіовізуальних ЗМІ, визначити суб'єктів його здійснення, класифікувати їх й узагальнити принципи, форми і методи їх діяльності;
– розкрити особливості застосування юридичної відповідальності за правопорушення, здійснені аудіовізуальними ЗМІ, надати пропозиції щодо вдосконалення системи стягнень;
– визначити напрями подальшого наукового пошуку шляхів удосконалення державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, здійснення державної інформаційної політики.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у галузі аудіовізуальних засобів масової інформації.
Предметом дослідження є правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації.
В основу методології дослідження покладено загальнонаукові та спеціально-юридичні методи наукового пізнання. Нормативно-порівняльний метод був застосований при досліджені норм національного і зарубіжного законодавства, порівнянні окремих наукових положень інших галузей права, зокрема, загальної теорії права, цивільного, адміністративного (підрозд. 1.1, 2.1). Використання діалектичного методу дало можливість дослідити динаміку розвитку інформаційних відносин, діяльності аудіовізуальних ЗМІ, вказати на необхідність врахування змін, що відбуваються у сфері державного регулювання аудіовізуальних ЗМІ, у процесі становлення в Україні інформаційного суспільства (розд. 1, 2, 3). Методи аналізу та синтезу застосовувалися у процесі всього дослідження, зокрема під час вивчення складових елементів, правових засад, організаційно-правових форм і методів державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ (розд. 1, 2, 3). Системно-структурний метод використовувався при дослідженні системи державного регулювання у правовідносинах, пов'язаних з аудіовізуальними ЗМІ, особливо під час вивчення системи правових норм у зазначеній сфері (розд. 2). Формально-юридичний метод застосовувався при дослідженні змісту правових норм, що визначають правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, розробці пропозицій щодо їх удосконалення (підрозд. 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено розуміння існуючого та розроблено додатковий понятійний апарат дослідження (розд. 1, 2, 3). Логіко-юридичний метод застосовувався автором при формулюванні пропозицій щодо вдосконалення правових норм, які передбачають відповідальність за порушення законодавства про аудіовізуальні засоби масової інформації (підрозд. 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці комплексного підходу до вдосконалення правових засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ на основі врахування їх сучасного стану та перспектив формування інформаційного суспільства в Україні. Виконане дослідження дало змогу сформулювати низку висновків науково-теоретичного та науково-практичного змісту, що визначаються певною новизною, зокрема:
уперше:
– надано авторське визначення поняття державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ як множини інструментів (засобів), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив органів державної влади на діяльність, встановлюючи вимоги до аудіовізуальних ЗМІ, з метою забезпечення ефективних умов їх функціонування, вироблення єдиної концепції розвитку, спрямованої на задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин в аудіовізуальній інформації як стратегічному ресурсі розвитку суспільства; – визначено дефініцію «саморегулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» як альтернативну форму регулювання суспільних відносин, які складаються у процесі діяльності аудіовізуальних ЗМІ, що здійснюється зареєстрованими в законодавчому порядку професійними організаціями, які об'єдналися з метою захисту прав і законних інтересів своїх членів;
– обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення основоположного принципу європейської аудіовізуальної політики – принципу пропорційності, що полягає, зокрема у дотриманні балансу між держаним регулюванням та саморегулюванням у досліджуваній галузі;
– встановлено необхідність об'єднання існуючих відповідно до законодавства ліцензій і дозволів у галузі діяльності аудіовізуальних ЗМІ в один дозвільний документ на мовлення (ліцензії);
удосконалено:
– поняття: «аудіовізуальний засіб масової інформації», «власна інформаційна продукція аудіовізуального засобу масової інформації», «телебачення», «радіомовлення», «суб'єкт телерадіомовної діяльності», «власник телерадіоорганізації»;
– класифікацію аудіовізуальних ЗМІ;
– теоретико-методологічні засади розуміння державного управління та регулювання соціальними сферами, доцільності їх розмежування;
– пропозиції, спрямовані на впорядкування законодавства про аудіовізуальні ЗМІ, його систематизацію, зокрема шляхом проведення інкорпорації, здійсненої за тематичною класифікацією чинних норм щодо правового регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ;
набули подальшого розвитку:
– організаційні засади удосконалення функцій і повноважень органів державної влади, що здійснюють державне регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ відповідно до встановлених законодавством завдань;
– класифікація органів, уповноважених здійснювати контроль за діяльністю аудіовізуальних ЗМІ;
– пропозиції щодо вдосконалення юридичної відповідальності за правопорушення в галузі аудіовізуальних ЗМІ;
– напрями подальшого наукового пошуку шляхів удосконалення державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, здійснення державної інформаційної політики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації впроваджено у правотворчу та практичну діяльність Державного комітету телебачення і радіомовлення України (акт впровадження від 20 жовтня 2012), у навчальний процес Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси («Укртелерадіопресінститут») (акт впровадження № 290 від 15 листопада 2012).
Окремі положення, висновки і пропозиції також можуть бути використані:
– у правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного законодавства, зокрема підготовки проектів нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення правового забезпечення діяльності ЗМІ;
– у навчальному процесі – при підготовці та викладанні курсу «Інформаційне право» і курсів щодо суспільних відносин, пов'язаних із діяльністю ЗМІ («мас-медіа право», «медіаправо», «право ЗМІ», «право засобів масової комунікації» тощо);
– у науково-дослідній сфері – при вирішенні теоретичних і прикладних проблем правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері щодо державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ;
– у практичній діяльності – для підвищення ефективності організації роботи засобів масової інформації та органів державної влади.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Положення наукової новизни, висновки і рекомендації одержані автором самостійно. При використанні наукових доробків інших учених для обґрунтування власних міркувань автора на них обов'язково зроблені посилання.
Апробація результатів дослідження. Положення та результати дослідження було обговорено на спільному засіданні кафедр комерційного права та правознавства Київського національного торговельно-економічного університету, а також на науковому семінарі в Науково-дослідному інституті інформатики та права НАПрН України.
Основні висновки, викладені в дисертації, були предметом наукових доповідей на наукових зібраннях, а саме: VI Міжнародній конференції «Стратегія якості в промисловості та освіті" (Варна, Болгарія, 4–11 червня 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (Київ, 28 жовтня 2010); Міжнародній науковій конференції молодих учених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави" (Одеса, 26–27 листопада 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «VI Прибузькі юридичні читання: «Генезис публічного права: від становлення до сучасності» (м. Миколаїв, 26–27 листопада 2010); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Особливості інтеграції України у світовий економічний та політико-правовий простір» (Маріуполь, 10 грудня 2010); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 28 січня – 1 лютого 2011); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2011).
Публікації. Основні результати дослідження, положення і висновки дисертації викладено у дванадцяти публікаціях у наукових журналах та інших виданнях, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, семінарах та круглих столах, п'ять із яких опубліковано у фахових юридичних журналах та збірниках, що увійшли до переліку затвердженому МОНмолодьспорту України та семи тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні одержано нове вирішення наукових завдань, що виявляються у проведенні комплексного аналізу правових засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, внаслідок чого отримано самостійні висновки, сформульовано нові наукові положення та розроблено практичні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цих відносин.
1. Аналіз сутності аудіовізуальних ЗМІ як об'єкта державного регулювання дозволив запропонувати й уточнити визначення окремих понять термінологічно-понятійного апарату в цій галузі:
– «аудіовізуальний засіб масової інформації» – юридична особа, зареєстрована у встановленому законом порядку, що отримала ліцензію на мовлення, діяльність якої спрямована на створення та/або розповсюдження за допомогою спеціальних технічних засобів мовлення аудіовізуальної інформації (власної інформаційної продукції, аудіовізуальних творів, телерадіопрограм і телепередач) для масового приймання споживачами за допомогою побутових електронних пристроїв, яка несе юридичну відповідальність за дотримання вимог і забезпечення відповідності цієї продукції вимогам ліцензії та закону;
– «власна інформаційна продукція аудіовізуального ЗМІ» – створена і підготовлена для трансляції аудіовізуальна інформація, що містить відомості про події, факти, явища, процеси, осіб, а також коментарі чи думки про них, аудіовізуальні твори (частина телерадіопрограми), телерадіопередачі та телерадіопрограми;
– «телебачення» – виробництво аудіовізуальних програм і передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження, що сприймається слуховими та зоровими рецепторами людини;
– «радіомовлення» – виробництво і розповсюдження аудіопередач та аудіопрограм або комплектування (пакетування) придбаних аудіопередач, аудіопрограм та їх поширення, незалежно від технічних засобів розповсюдження, що сприймаються за допомогою слухових рецепторів людини;
– «суб'єкт телерадіомовної діяльності» – юридична особа, яка здійснює господарську діяльність у сфері телебачення і радіомовлення щодо пакетування та передачі програмних послуг;
– «власник телерадіоорганізації» – фізична або юридична особа, яка набула права власності щодо корпоративних прав на телерадіоорганізацію або на частку її статутного капіталу шляхом заснування чи в інший передбачений законодавством спосіб та щодо якої не діють заборони на заснування та/або набуття права власності на частку статутного капіталу телерадіоорганізації.
2. Запропоновано відповідну класифікацію аудіовізуальних ЗМІ на основі таких критеріїв:
– за способом (технологіями) розповсюдження інформації – ЗМІ, що здійснюють свою діяльність шляхом телевізійного мовлення та ЗМІ, які здійснюють свою діяльність шляхом радіомовлення;
– залежно від мети створення (заснування) – некомерційні (неприбуткові): громадські, соціальні, суспільні ЗМІ та комерційні (прибуткові);
– залежно від форми власності – державні, комунальні, приватні, змішані;
– залежно від технічних систем телебачення – аудіовізуальні ЗМІ з аналоговим мовленням й аудіовізуальні ЗМІ із цифровим мовленням;
– залежно від території покриття телерадіомовлення – ЗМІ із загальнонаціональним мовленням, з регіональним мовленням, з місцевим мовленням і закордонним мовленням;
– залежно від організаційно-технологічних особливостей телерадіомовлення – ЗМІ із супутниковим мовленням, з ефірним мовленням, із кабельним мовленням, із проводовим мовленням, із багатоканальним мовленням.
3. При визначенні змісту поняття «державне регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» проаналізовано співвідношення державного регулювання з державним управлінням й обґрунтовано доцільність практичного використання першої із зазначених категорій. Під державним регулюванням у галузі аудіовізуальних ЗМІ запропоновано розуміти множину інструментів (засобів), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив органів державної влади на діяльність, встановлюючи вимоги до аудіовізуальних ЗМІ, з метою забезпечення ефективних умов їх функціонування, вироблення єдиної концепції розвитку, спрямованої на задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин в аудіовізуальній інформації як стратегічному ресурсі розвитку суспільства.
Щодо розуміння сутності поняття «державне управління», виходимо з його класичного визначення як процесу діяльності органів державної влади, який спрямований на регулювання суспільних відносин шляхом зовнішнього і матеріального впливу на них; та думки вчених, які вважають, що державне регулювання є поняттям ширшим.
4. Проблему олігополії в галузі аудіовізуальних ЗМІ необхідно вирішувати, зокрема впровадженням в Україні системи Суспільного телерадіомовлення та інституту саморегулювання, як альтернативної форми регулювання суспільних відносин, які складаються у процесі діяльності аудіовізуальних ЗМІ, що здійснюється зареєстрованими в законодавчому порядку професійними організаціями, які об'єдналися з метою захисту прав і законних інтересів своїх членів.
Запровадження інституту саморегулювання в досліджуваній сфері суспільних відносин необхідно здійснювати у два етапи: затвердження Етичного кодексу мовлення, Рекламного кодексу, Правил спонсорства тощо, які мають визначати правила саморегулювання; часткове делегування державою повноважень саморегулюючим органам, зокрема щодо ліцензування.
5. Удосконалення нормативно-правового забезпечення в зазначеній галузі шляхом здійснення систематизації законодавства про аудіовізуальні ЗМІ слід послідовно здійснювати у два етапи, якими є інкорпорація та кодифікація. Інкорпорація є системою чинних законів і підзаконних актів, що в тематичному порядку поділяються на такі групи:
 норми, які регулюють порядок створення, реорганізації та ліквідації аудіовізуальних ЗМІ (до цієї групи також необхідно внести норми, що регулюють питання монополізації аудіовізуальних ЗМІ);
 норми, що регулюють порядок ліцензування аудіовізуальних ЗМІ, питання сертифікації матеріально-технічної бази, користування радіочастотними ресурсами;
 норми, що регулюють порядок виробництва, передавання і поширення аудіовізуальної продукції (до цієї групи також належать норми, що регулюють інформаційну галузь загалом, зокрема норми інформаційної безпеки, суспільної моралі, авторських прав, мови трансляції, доступу до інформації, прав осіб із вадами слуху тощо та спеціальні норми, які стосуються питання ефірного часу, порядку створення аудіовізуальної продукції, її трансляції та ретрансляції тощо);
 норми, що закріплюють права й обов'язки суб'єктів аудіовізуальних ЗМІ й інших учасників інформаційних відносин (державних органів під час реалізації своїх завдань і функцій, телерадіоорганізацій, споживачів аудіовізуальної продукції, провайдерів програмних послуг, тележурналістів);
 норми, що встановлюють повноваження органів державного регулювання й управління під час реалізації ними адміністративно-владних повноважень і їх взаємовідносини з аудіовізуальними ЗМІ (зокрема ті, що регулюють порядок реалізації аудіовізуальними ЗМІ обов'язкових до виконання рішень державних органів нормативного та індивідуального характеру та проведення перевірок із питань їх дотримання аудіовізуальними ЗМІ);
 норми, що регулюють питання юридичної відповідальності аудіовізуальних ЗМІ й інших учасників інформаційних відносин; судові акти: 1) націлені на узагальнення судової практики з тих чи інших питань, що стосуються діяльності телерадіоорганізацій та органів державного регулювання; 2) індивідуальні судові рішення, що набули чинності та націлені на усунення прогалин, які виникають під час реалізації нормативно-правових актів у галузі аудіовізуальних ЗМІ;
 угоди та міжнародно-правові акти.
На етапі кодифікації при підготовці Інформаційного кодексу України, запропоновано окремий розділ – «Засоби масової інформації», з підрозділом – «Аудіовізуальні ЗМІ».
Обґрунтовано доцільність закріплення в Законі України «Про телебачення і радіомовлення" основоположного принципу європейської аудіовізуальної політики – принципу пропорційності, який означає: дотримання балансу між держаним регулюванням і саморегулюванням, яке як альтернатива державному може бути ефективнішим у соціальних сферах; обов'язковий системний характер нагляду регуляторних органів за діяльністю аудіовізуальних ЗМІ, допустимість втручання в таку діяльність лише в окремих випадках; визнання особливого (некомерційного) статусу суспільних мовників і їх підтримка в межах справедливої конкуренції та вільного ринку.
6. Система органів державного регулювання та управління в галузі аудіовізуальних ЗМІ досить розгалужена. Наявність двох органів спеціальної компетенції в зазначеній галузі (Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та Державний комітет телебачення і радіомовлення України), а також великої кількості державних органів загальної компетенції, породжує проблему подвійного регулювання, заважає ефективному регулюванню, спричинює розосередження відповідальності за реалізацію державної політики в галузі аудіовізуальних ЗМІ. Шляхом вирішення цієї проблеми має стати реалізація принципу оптимізації організаційної структури суб'єктів державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ на основі розмежування сфер їх компетенції. За Державним комітетом телебачення і радіомовлення України необхідно залишити функцію управління друкованими ЗМІ та видавничо-поліграфічним комплексом як взаємопов'язаних галузей, а також повернути повноваження щодо реєстрації друкованих ЗМІ й інформаційних агентств.
7. Особливість створення аудіовізуальних ЗМІ полягає в подвійній реєстрації: як суб'єкта господарювання та суб'єкта інформаційної діяльності. З метою усунення правових колізій, що виникають у процесі реєстрації і ліцензування діяльності аудіовізуальних ЗМІ, забезпечення прозорості розгляду заяв про видачу, продовження, переоформлення ліцензії на мовлення, а також заяв про видачу їх дублікату, необхідно: внести зміни до ст. 24, ч. 4 ст. 25, ст. 31, ч. 3, 5 ст. 57 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»; переглянути базові положення Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності"; унести зміни до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про радіочастотний ресурс»; створити механізм автоматичної реєстрації аудіовізуальних ЗМІ як суб'єктів інформаційної діяльності одночасно з видачею ліцензії на мовлення.
Обґрунтовано доцільність уніфікації всіх ліцензій і дозволів у галузі діяльності аудіовізуальних ЗМІ в єдиному документі – Ліцензії на мовлення – та розробці механізму надання безстрокової ліцензії.
8. Аналіз положень нормативно-правових актів дозволив виокремити певні принципи державного контролю в галузі аудіовізуальних ЗМІ, класифікувати їх на загальні та спеціальні. Особливу увагу приділено профілактичному принципу, який полягає в обов'язку органів державної влади та їх посадових осіб за результатами кожного порушення аналізувати причини й умови, виявляти прогалини та помилки в діяльності аудіовізуальних ЗМІ та сприяти їх усуненню самостійно засобом масової інформації без застосування санкцій до них, систематизувати практику виявлених причин й умов, що сприяли порушенню, механізмів їх усунення та зробити її загальнодоступною аудіовізуальним ЗМІ для використання у процесі своєї діяльності.
За сферою правового регулювання органи контролю за діяльністю аудіовізуальних ЗМІ класифіковано так: органи, що здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю аудіовізуальних ЗМІ як суб'єкта господарювання; правоохоронні органи; державні цільові фонди й органи, які контролюють дотримання законодавства про працю; спеціалізовані контролюючі органи в галузі аудіовізуальних ЗМІ; інші міжгалузеві державні органи, наділені контролюючими повноваженнями в галузі аудіовізуальних ЗМІ; громадські та недержавні організації.
9. Юридична відповідальність у галузі аудіовізуальних ЗМІ – специфічна форма суспільних відносин, учасниками яких, з одного боку, є індивідуальні та колективні суб'єкти, що вчинили правопорушення норм інформаційного законодавства, а з іншого – уповноважені особи, які реагують на протиправні діяння перших, і за допомогою правових норм й інших юридичних засобів забезпечують добровільне чи примусове виконання винними особами вимог законодавства про аудіовізуальні ЗМІ за допущене інформаційне правопорушення. Юридична відповідальність за порушення законодавства про аудіовізуальні ЗМІ є поняттям комплексним і передбачає конституційно-правову, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.
Запропоновано в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» закріпити нову систему санкцій, що застосовуються Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення до аудіовізуальних ЗМІ: оголошення попередження; стягнення штрафу; призупинення дії ліцензії на мовлення; подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення; закріплення норми щодо підстав призупинення дії ліцензії на мовлення: якщо телерадіоорганізація не відреагувала на попередження (не надала пояснення після отримання попередження та не усунула недоліки); якщо телерадіоорганізація не відреагувала на штраф (не надала пояснення після отримання повідомлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про необхідність сплатити штраф та не сплатила його).
10. Проблеми державного регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ потребують подальшого наукового пошуку шляхів удосконалення. Першочергового проведення досліджень потребують, зокрема, такі напрями:
– формування державної інформаційної політики в галузі ЗМІ;
– шляхи удосконалення національного інформаційного законодавства;
– адаптація вітчизняного законодавства в галузі ЗМІ відповідно до норм і стандартів міжнародного інформаційного права;
– статус засобів масової інформації в Інтернеті;
– правові засади діяльності органів державного контролю в інформаційній сфері;
– удосконалення системи юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Всемирный саммит по информационному обществу : информац. изд-е / Е.И. Кузьмин, В.Р. Фирсов. – СПб. : [б. и.], 2004. – 135 с.
2. Попов В. Д. Информациология и информационная политика / В. Д. Попов.
– М. : Изд-во РАГС, 2001. – С. 378.
3. Юшкявичюс Г. З. Мифы и реальность информационного общества / Г. З. Юшкявичюс // Прогресс технологий телерадиовещания : мат. Межд. конгр. НАТ. – М. : [б. и.], 2001. – С. 455.
4. Багиров Э. Г. Очерки теории телевидения / Э. Г. Багиров. – М. : Искусство, 1978. – С. 345.
5. Муратов С. А. Телевидение в поисках телевидения. Хроника авторских наблюдений / С. А. Муратов. – М. : Изд-во МГУ, 2001. – 176 с.
6. Симонов А. К. Конец праздника непослушания / А.К. Симонов. – М. : Медея, 2004. – 328 с.
7. Цвик В. Л. Телевизионная журналистика. История, теория, практика / В. Л. Цвик. – М. : Медея, 2004. – 381 с.
8. Брацыло С. Б. Особенности развития тележурналистики как процесс синтеза социальных потребностей и технических возможностей / С. Б. Брацыло. – М-во Рос. Федер. по делам печати, телерад-я и ср. мас. ком., Информ.-аналит. упр., Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. ф-т журналистики. – М. : Диалог-МГУ : МАКС Пресс, 2000. – 50 с.
9. Телевизионная журналистика : учеб. для студ. вузов, обуч. по напр-ю и спец. «Журналистика» / В. А. Садовничий, Г. В. Кузнецов, А. Я. Юровский и др. ; редкол. : Г. В. Кузнецов, В. Л. Цвик, А. Я. Юровский. – 5-е изд., перераб. и доп.
– М. : Изд-во Моск. ун-та : Наука, 2005. – 366 c.
10. Саруханов В. А. Азбука телевидения : учеб. пособ. для вузов / В. А. Саруханов. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 223 с.
11. Кацев И. Г. История российского телевидения: 1907–2000 гг. / И. Г. Кацев. – М. : РГУ, 2004. – 256 с.
12. Парсаданова Т. Н. Российское телевидение: История и современность / Т. Н. Парсаданова. – М. : Изд-во ВГИК, 2002. – 35 с.
13. Дзялошинский И. М. Методы деятельности СМИ в условиях становления гражданского общества / И. М. Дзялошинский. – М. : Пульс, 2001. – 48 с.
14. Егоров В. В. Телевидение и власть / В. В. Егоров. – М. : [б. и.], 1997. – 210 с.
15. Прайс М. Э. Масс-медиа и государственный суверенитет: Глобальная информационная революция и ее вызов власти государства / М. Э. Прайс ; пер. с англ. – М. : Ин-т проблем информационного права, 2004. – 332 с.
16. Прайс М. Э. Телевидение, телекоммуникации и переходный период: право, общество и национальная идентичность / М. Э. Прайс. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 336 с.
17. Коновченко С. В. Информационная политика в России : монограф. / С. В. Коновченко, А.Г. Киселев. – М. : РАГС, 2004. – 528 с.
18. Шилова В. А. Телевидение в системе социального управления : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. соц. наук : 22.00.08 «Социология управления»/ В. А. Шилова. – М. : [б. и.], 2000. – 26 с.
19. Бурдье П. О. Телевиденье и журналистика / П. О. Бурдье. – М. : Фонд науч. исслед. «Прагматика культуры», Институт експеримент. социологии, 2002. – 160 с.
20. Вартанова Е. Л. Северная модель в конце столетия. Печать, ТВ и радио стран Северной Европы между государственным и рыночным регулированием / Е. Л. Вартанова. – М. : Изд-во МГУ, 1997. – 184 с.
21. Гуревич С. М. Экономика средств массовой информации [Электронный ресурс] / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – Режим доступа : http://evartist.narod.ru/text11/34.htm.
22. Бакулев Г. П. Основные концепции массовой коммуникации / Г. П. Бакулев. – М. : ИПК, 2002. – 108 с.
23. Кривошеев М. И. Интерактивное телевидение / М. И. Кривошеев, В. Г. Федунин. – М. : Радио и связь, 2000. – 334 с. 24; Тавокин Е. П. Массовая коммуникация: сущность и состояние в современной России / Е. П. Тавокин. – М. : Граница, 2005. – 183 с.
25. Поберезникова Е. В. Телевидение взаимодействия: Интерактивное поле общения : учеб. пособ. для студ. вузов / Е. В. Поберезникова. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 222 с.
26. Дугин Е. Я. Создание смыслов в электронную эру: методология и техника новых знаний и образов в массовой коммуникации и PR / Е. Я. Дугин. – М. : [б. и.], 2005. – 294 с.
27. Телевидение в эпоху Интернета : учеб. пособ. / С. Н. Ильченко, О. А. Окнер. – С.-Петерб. гос. ун-т, ф-т журналистики, к-ра радио и телевидения.
– СПб. : [б. и.], 2005. – 105 с.
28. Бережная М. А. Социальная тележурналистика: учеб.-метод. пособ. / М. А. Бережная. − СПб. : Роза мира, 2005. − 217 с.
29. Сапунов Б. М. Телевидение и культура / Б. М. Сапунов. – М. : [б. и.], 1988. – 350 с.
30. Герасимова С. А. Телевидение как средство формирования культурных ценностей личности : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. культурологи : 24.00.01 «Теория и история культуры»/ С. А. Герасимова. – СПб. : [б. и.], 2000. – 25 с.
31. Телевидение и информатизация обществ / А.Я. Дмитриев, В.Н. Попантонопуло. – Новосибирск ; СПб. : Изд. фирма ВО «Наука», 1994. – 388 с.
32. Пескин А. Е. Мировое вещательное телевидение. Стандарты и системы: справоч. / А. Е. Пескин, В. Ф. Труфанов. – М. : Горячая линия – Телеком, 2004. – 308 с.
33. Кривошеев М. И. Международная стандартизация цифрового ТВ вещания / М. И. Кривошеев. – М. : НИИР, 2006. – 932 с.
34. Леонарди Д. А. Лицензирование вещателей в 15 странах – участниках Европейского Союза / Д. А. Леонарди // Перспективы лицензирования телерадиовещания в России: правовой аспект. – М. : [б. и.], 2004. – С. 150.
35. Мицкевич Э. Телевидение и выборы. Комиссия по политике телевидения и радиовещания / Э. Мицкевич, Ч. Файерстоун. – М. : [б. и.], 1996. – 96 с.
36. Телевидение, радио и приватизация: вопросы собственности, рекламы и программной политики в меняющемся рынке средств массовой информации / Р. Этман, Д. Рид, Э. Мицкевич, Ч. Файрстоун. – М. : ЛИВР, 1998. – 80 с.
37. Качкаева А. Г. Телевидение в социальном развитии региона : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : 10.01.10 «Журналистика» / А. Г. Качкаева. – М., 1990. – 28 с.
38. Коренчук К. Е. Эволюция французской модели телевещания на пороге XXI века (Статус, формы собственности, параметры позиционирования) : дис. … канд. филол. наук : 10.01.10 / К. Е. Коренчук. – М., 2004. – 179 c.
39. Экономика и менеджмент СМИ : ежегодник 2005 / отв. ред. и сост. Е. Л. Вартанова. – М. : МедиаМир, 2006. – 124 с.
40. Федотов М. А. Закон об общественном телерадиовещании. Каким ему быть. Мнение ученых : инициативный авт. проект / М. А. Федотов. – М. : ФРОТР, 2002. – 145 с.
41. Костецька Т. А. До поняття засобів інформації як об'єкта правового регулювання / Т. А. Костецька // Правова держава. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 17. – С. 119–125.
42. Інформаційне законодавство України: концептуальні основи формування / М. Швець, А. Калюжний, В. Гавловський, В. Цимбалюк // Право України. – 2001.
– № 7. – С. 88.
43. Брижко В. І. Інформаційне суспільство. Дефініції / В. І. Брижко, О. І. Гальченко, В. С. Цимбалюк ; за ред. проф. Р. А. Калюжного, М. Я. Швеця. – К. : Інтеграл, 2002. – С. 86.
44. Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики: учеб. пособ. / И. Л. Бачило. – М. : Юринформцентр, 2001. – 352 c.
45. Снитников А. А. Обеспечение и защита права на информацию / А. А. Снитников, Л. В. Туманова. – М. : Городец-издат., 2001. – С. 101.
46. Рассолов М. М. Информационное право : учеб. пособ. / М. М. Рассолов.
– М. : Юрист, 1999. – С. 42.
47. Копылов В. А. Информационное право : учеб. / В. А. Копылов. – М. : Юрист, 2002. – С. 68.
48. Копылов В. А. О структуре и составе информационного законодательства / В. А. Копылов // Государство и право. – 1996. – № 6. – С. 99.
49. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : монограф. / І. В. Арістова ; за заг. ред. О.І. Бандурки. – X. : Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. – С. 88.
50. Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – Ст. 313.
51. Бачило И. Л. Проблемы теории информационного права. О понимании условий информационного развития и правовых проблем в этой области [Электронный ресурс] / И. Л. Бачило // Сайт Российской ассоциации Электронных библиотек.
– Режим доступа : http://www.aselibrary.ru/datadocs/doc_410be.pdf.
52. Бачило И. Л. Информационное право : учеб. / И. Л. Бачило, В. Н. Лопатин, М. А. Федотов ; под общ. ред. акад. Б. Н. Топорнина. – СПб. : «Юридический центр», 2005. – 723 с.
53. Про інформацію : Закон України від 13.01.2011 № 2938-VI [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
54. Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів : Закон України від 23.09.1997 № 540/97-ВР у ред. від 01.01.2011 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
55. Про телебачення і радіомовлення : Закон України від 12.01.2006 № 3317-IV // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43
56. Про захист суспільної моралі : Закон України від 20.11.2003 № 1296-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192.
57. Красноступ Г. М. Правове регулювання спеціалізованих засобів масової інформації [Електронний ресурс] / Г. М. Красноступ // Коментарі фахівців (Архів 2010) // Офіційний сайт Міністерства юстиції України. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/24639.
58. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні [Електронний ресурс] : Закон України від 16.11.1992 № 2782-XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
59. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців : Закон України від 16.11.1992 № 2782-XII // Відомості Верховної Ради України.
– 2003. – № 31–32. – С. 263.
60. Про публікацію повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації : Лист Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 10.11.2004 № 7866 // Бухгалтер. – 2005. – № 1–2.
61. Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства юстиції України від 21.12.2009 № 2505/5 // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
62. Українська радянська енциклопедія : в 12 т. / За ред. М. Бажана. – 2-ге вид. – К. : Гол. редакція УРЕ, 1979. – Т. 4. – 560 с.
63. Політологічний енциклопедичний словник : навч. посіб. / за ред. В. Бабкіна, Ю. Шемшученка. – К. : Генеза, 1997. – 400 с.
64. Юридична енциклопедія : у 6 т. – Т. 2 : Д – Й / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К. : «Укр. енцикл.», 1998. – 744 с.
65. Ільченко Н. М. Механізми реалізації державної політики у сфері ЗМІ (регіональний рівень) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління : 25.00.02 «Механізми державного управління» / Н. М. Ільченко. – К., 2008. – 20 с.
66. Большая актуальная политическая энциклопедия / А. В. Беляков и др. – М. : Эксмо, 2009. – 424 с.
67. Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org.
68. Політологія. Навчально-методичний комплекс : підруч. / за ред. Ф. М. Кирилюка. – К. : Центр навч. літ-ри, 2004. – 704 с.
69. Акінчинець Н. Г. Роль засобів масової інформації у політиці // Исследования молодых ученых [Електронний ресурс] / Н. Г. Акінчинець // Офіційний сайт Національної бібл. України ім. В. І. Вернадського. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/knp/138/knp138_62-66.pdf.
70. Ирхин Ю. В. Политология : учеб. / Ю. В. Ирхин, В. Д. Зотов, Л. В. Зотова. – М. : Юристъ, 2002. – 511 с.
71. Політологія : підруч. / ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – К. : ВЦ «Академія», 2003. – 528 с. (Альма-матер).
72. Про засоби масової інформації : Закон Російської Федерації від 27.12.1991 № 2124-I [Електронний ресурс] // Информационно-правовой портал «Гарант».
– Режим доступу : http://base.garant.ru/10164247/.
73. Ковалева Н. Н. Информационное право России : учеб. пособ. / Н. Н. Ковалева. – М. : Изд.-торгов. корпорация «Дашков и К», 2007. – 360 с.
74. Бачило И. Л. Информационное право. Роль и место в системе права Российской Федерации / И. Л. Бачило // Государство и право. – М. : Наука, 2001.
– № 2. – С. 5–14.
75. Морозов А. В. Система правовой информации Минюста России / А. В. Морозов. – М. : Триумф, 1999. – 4634 с.
76. Кравчук О. Поняття та правовий статус засобів масової інформації в Україні / О. Кравчук // Право України : юрид. журн. – [Б. м. : б. в.], 2005. – № 5.
– С. 125–128.
77. Селезньов В. В. Основи ринкової економіки України : посібник / В. В. Селезньов. – К. : А.С.К., 2006. – 688 с.
78. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2006.
– С. 128.
79. Шестак В. С. Засоби масової інформації та їх роль у суспільстві і державі: питання адміністративно-правового забезпечення [Електронний ресурс] / В. С. Шестак // Право і безпека: наук. журн. – № 5 (37). – 2010. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pib/2010_5/PB-5/PB-5_33.pdf.
80. Письменицкий А. А. Взаимодействие государства и средств массовой информации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / А. А. Письменицкий ; Университет внутренних дел. – Х., 1997. – 200 с.
81. Класифікація засобів масової інформації [Електронний ресурс] // Медіаспрут. – Режим доступу : http://www.mediasprut.ru/jour/theorie/klassierung.shtml.
– Назва з екрану.
82. Якубович К. Аналіз і коментарі до Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» [Електронний ресурс] / Кароль Якубович, Ів. Соломон // Офіційний сайт Ради Європи в Україні.
– Режим доступу : http://www.coe.kiev.ua/smi/remark.htm.
83. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України : Закон України від 18.07.1997 № 485/97-ВР [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
84. Європейські стандарти у галузі суспільного мовлення / за ред. Т. С. Шевченка, О. А. Сушко. – К. : Тютюкін, 2010. – 264 с.
85. Про гарантії незалежності суспільного телерaдіомовлення : Рекомендaції Комітету Міністрів РЄ № R (96) 10 // [Електронний ресурс] // Електронний портал «Суспільне мовлення». – Режим доступу :
http://stv.mediasapiens.ua/material/3746-rekomendaciya-pro-garantiyi-nezalezhnosti. – Назва з екрану.
86. Дзялошинский И. М. Методы деятельности СМИ в условиях становления гражданского общества / И. М. Дзялошинский. – М. : Пульс, 2001. – 48 с.
87. Регіональна угода (яка стосується планування цифрової наземної радіомовної служби в Районі 1 (частинах Району 1, розташованих на захід від меридіана 170 град. сх. д. й на північ від паралелі 40 град. пд. ш., за винятком території Монголії) та в Ісламській Республіці Іран у смугах частот 174–230 МГц і 470–862 МГц) : Міжнародний союз електрозв'язку : Угода, Заява, Міжнародний документ від 16.06.2006 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 89. – С. 135.
88. Про схвалення Державної концепції впровадження цифрового телерадіомовлення : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2006 № 592 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 48. – С. 85.
89. Красноступ Г. М. Правове регулювання «Інтернет-засобів масової інформації» [Електронний ресурс] / Г. М. Красноступ // Коментарі фахівців (Архів 2010) // Офіційний сайт Міністерства юстиції України. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/24640.
90. Акопов А. І. Глобальний засіб масової інформації [Електронний ресурс] / А. І. Акопов // Світ медіа XXI. – 1999. – № 1. – Режим доступу : http://www.npi.ru/NEW/mi ~ media/99_l/index.htm.
91. Ворошилов В. В. Журналістика : підруч. / В. В. Ворошилов. – 2-е вид.
– СПб. : Изд-во В.А. Михайлова, 2000. – С. 56.
92. Чадаев А. Иллюзии русского интернета: интернет-СМИ [Электронный ресурс] / А. Чадаев // Русский журнал : ежедневное сетевое издание о культуре, политике, обществе. – М., 2001. – Режим доступу : http://old.russ.ru/netcult/20010410_chadaev.html.
93. Основы творческой деятельности журналиста : учеб. / под ред. С. Г. Корконосенко. – СПб. : Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. – 272 с.
94. Корконосенко С. Г. Основи журналістики : підруч. для вузів / С. Г. Корконосенко. – М. : Аспект Пресс, 2002. – С. 102.
95. Давидов И. А. Книга вигаданих істот / И. А. Давидов // Независимая газета. – 2001. – № 26. – 14 февраля.
96. Раскладкіна М. К. Мережна преса як об'єкт комунікативних досліджень / М. К. Раскладкіна // Збірник наук. праць «Теорія комунікації – прикладна комунікація» : вісн. Російської комунікативної асоціації / за заг. ред. І. М. Розіної.
– Ростов/Д. : ІУБіП, 2002. – Вип. 1. – C. 225.
97. Засурский И. И. Масс-медиа второй республики / И. И. Засурский. – М. : Изд-во МГУ им. Ломоносова, 1999. – 272 с.
98. IPTV (Internet Protocol Television, IP-TV, IP-телевидение) [Электронный ресурс] // История развития телевиденья. – Режим доступа : http://www.mysticnews.com/online-tv history. – Название с экрана.
99. Організаційно-правові проблеми формування державної інформаційної політики України [текст] / К. Бєляков // Право України : юрид. журн. – 2004. – № 10. – С. 16–19.
100. Костецька Т. А. Актуальні проблеми державно-правового регулювання інформаційних відносин: питання підвищення ефективності національної інформаційної політики у світлі сучасного реформування національних суспільних відносин, перспективи формування інформаційного суспільства в Україні / Т. А. Костецька // Часопис Київського ун-ту права. – К. : Юрид. думка, 2006.
– Вип. 4. – С. 63–68.
101. Мосенко Ю. О. Державна інформаційна політика України: організаційно-правові аспекти здійснення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю. О. Мосенко ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України.
– К., 2011. – 19 с.
102. Державне управління: Проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер'янова / НАН України ; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
103. Атаманчук Г. В. Теория государственного управлення : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. литература, 1997. – 400 с.
104. Бурило Ю. П. Організаційно-правові питання державного управління в інформаційній сфері : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю.П. Бурило. – К., 2008.
– 222 с.
105. Опришко В. Ф. Правовые основы государственного управлення качеством продукции: учеб. пособ. для студ. юрид. ин-тов и ф-тов / В. Ф. Опришко. – К. : Главное изд. объеденение «Высшая школа», 1986. – 271 с.
106. Лазарев Б. М. Государственное управление на этапе перестройки / Б. М. Лазарев. – М. : Юридическая литература, 1988. – 318 с.
107. Арістова І. В. Наука «інформаційне право» на новому етапі розвитку інформаційного суспільства / І. В. Арістова // Правова інформатика. – 2011. –№ 1.
– С. 3 – 11.
108. Соснін О. В. Державна інформаційна політика і національні інформаційні ресурси [Електронний ресурс] / О. В. Соснін / Інститут стратегічних досліджень. Наші публікації. 13.06.02. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/book/D_p2.htm.
109. Свистович Р. С. Правове регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Р. С. Свистович ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористува України. – К., 2011. – 228 с.
110. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / О. В. Логінов. – К., 2005. – 236 с.
111. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні : Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21 (11.06.99). – С. 943.
112. Про Довідник типових професійних характеристик посад державних службовців (вип. 76) : Наказ Головного управління Державної служби України від 1.09.1999 № 65 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – № 1.
113. Гордієнко Л. Ж. Основи теорії державного управління : консп. лекцій / Л. Ж. Гордієнко; Харківський держ. економ. ун-т; Міжгалузевий ін-т підвищення кваліфікації. – X. : Вид-во ХДЕУ, 2000. – С. 17.
114. Курашвили Б. П. Очерк теории государственного управлення / Б. П. Курашвили ; отв. ред. М. И. Пискотин; СССР, Ин-т государства и права. – М. : Наука, 1987. – С. 99.
115. Административное право Украины : учеб. / под общ. ред. С.В. Кивалова. – X. : Одиссей, 2004. – С. 170.
116. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підруч. / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – С. 18.
117. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: Організаційно-правові засади : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / І. В. Арістова ; Національний ун-т внутрішніх справ.
– X., 2002. – С. 93, 117.
118. Давиденко Л. І. Державне регулювання сфери туризму на обласному рівні : дис. … канд. наук з держ. управління : 25.00.02 / Л. І. Давиденко ; Донецький держ. ун-т управління. – Донецьк, 2006. – 220 с.
119. Адміністративне право України : підруч. / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дяченко та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – С. 294–295.
120. Тихомиров Ю. А. Нормативное регулирование: взлет или кризис? / Ю. А. Тихомиров // Журнал российского права. – № 4. – 2006. – С. 96–97.
121. Фесенко Н. С. Державне регулювання розвитку культури на регіональному рівні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління : 25.00.02 «Механізми державного управління» / Н. С. Фесенко ; Національна акад. держ. управління при Президентові України; Харківський регіон. ін-т держ. управління. – Х., 2006. – С. 6.
122. Демидович В. В. Державне регулювання інвестиційної діяльності в промисловості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління : 25.00.02 «Механізми державного управління» / В. В. Демидович ; Гуманітарний ун-т «Запорізький ін-т держ. та муніцип. управління». – Запоріжжя, 2007. – 20 с.
123. Шибірін О. Я. Державне регулювання відтворювальних процесів у промисловості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління : 25.00.02 «Механізми державного управління» / О. Я. Шибірін ; Акад. муніцип. управління. – К., 2008. – 20 с.
124. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. – Т. 1 : Загальна частина / ред. колегія: В. Б. Авер'янов (гол.). – К. : Вид-во «Юридична думка», 2004. – 584 с.
125. Керецман В. Ю. Державне регулювання розвитку регіонів в Україні: теорія і практика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра наук з держ. управління. : 25.00.02 «Механізми державного управління» / В. Ю. Керецман ; Націанальна акад. держ. управління при Президентові України. – К., 2005. – С. 11.
126. Козловський Є. В. Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління : 25.00.02 «Механізми державного управління» / Є. В. Козловський ; Національна акад. держ. управління при Президентові України. – К., 2008. – 20 с.
127. Баранов О. Г. Ефективність державного регулювання інноваційної діяльності : дис. … канд. екон. наук : 08.01.01 / О. Г. Баранов ; НАН України; Державна установа «Інститут економіки та прогнозування». – К., 2006. – 235 с.
128. Петраков С. І. Концептуальні підходи до державного регулювання інформаційної сфери [Електронний ресурс] / С. І. Петраков ; Харківський регіон. ін-т держ. управління при Президентові України // Теорія та практика держ. управління. – Вип. 1 (32). – 2001. – 9 с. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2011-1/doc/1/21.pdf.
129. Андрійко О. Ф. Державний контроль і тенденції його розвитку в умовах ринкових відносин / О. Ф. Андрійко // Міжвідомчий зб. наук. праць «Правова держава». – К. : Наук. думка, 1993. – Вип. 4. – С. 49.
130. Бухтатий О. Є. Перспективи створення і розвитку системи громадського телерадіомовлення в Україні : зб. наук. праць «Ефективність державного управління» / О. Є. Бухтатий. – 2008. – Вип. 14/15.
131. Бухтатий О. Є. Держава і ЗМІ / О. Є. Бухтатий; Харьківський нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна // Науково-популярний журнал «Наук