ПРАВОВІ ЗАСОБИ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………..……..4

РОЗДІЛ І
Зміст конфлікту та сутність правових засобів управління конфліктом….10
1.1.Поняття та аналіз конфлікту…………………………………………..... 10
1.2.Історичний огляд правовідносин, які виникають в конфліктних
ситуаціях в суспільстві та управлінській діяльності…………...……….35
1.3.Загальна характеристика правових засобів управління конфліктами
в органах внутрішніх справ………………………………………………60

РОЗДІЛ ІІ
Управління конфліктами в органах внутрішніх справ…………….………67
2.1.Зміст управління конфліктами в органах внутрішніх справ……….….67
2.2.Соціально-психологічна та правова характеристика конфліктів в
органах внутрішніх справ………………………………………………..70
2.3.Діагностика та прогнозування конфліктів в діяльності міліції………..88
2.4.Напрямки правової і психологічної профілактики та корекції
конфліктних стосунків…………………………………………………..108
2.5.Роль керівника підрозділу ОВС у попередженні конфліктних
ситуацій…………………………………………………………………..117
2.6.Регулювання та оперативне розв’язання конфліктів………………….134

РОЗДІЛ ІІІ
Особливості управління конфліктами в діяльності окремих служб та
підрозділів органів внутрішніх справ……………………………………..148
3.1.Управління конфліктними ситуаціями у слідчій діяльності………….148
3.2.Управлінській вплив на конфліктні ситуації в оперативно-
розшуковій діяльності органів внутрішніх справ……………………..167
3.3.Управління конфліктами в діяльності працівників адміністративної
служби міліції …………………………………………………………..175

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….196

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………211

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….239

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ щодо захисту прав, свобод людини і громадянина, всебічне, повне і об’єктивне дослідження усіх обставин кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні набуває особливо актуального значення. Слід зазначити, що конфлікти є постійними супутниками суспільного розвитку. Дослідження проблеми конфліктів, які виникають в сфері діяльності, зокрема органів внутрішніх справ, є складним тому, що в сучасних наукових дослідженнях у галузі правових наук визначення змісту правових засобів управління конфліктами, не знайшло належного висвітлення.
Конфлікти є об’єктом вивчення різними суспільними науками, зокрема такими галузями як соціологія, психологія, політологія, певною мірою – юриспруденція. Однак сьогодні не розкриті сутність, причини, не проведені типологія та структуризація конфліктних ситуацій, які виникають усередині підрозділу ОВС, у взаєминах правоохоронців із населенням, не функціонують механізми встановлення контакту та психологічного впливу на конфліктуючих у процесі службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ. Поки що не створено науково-обґрунтовані рекомендації щодо розв’язання конфліктів у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ, не розроблено методи врегулювання суперечностей та правові засоби управління ними. Наведені аргументи повною мірою обґрунтовують актуальність і важливість проведення комплексного дослідження управління конфліктами в органах внутрішніх справ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.3.3. Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (затверджених рішенням колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 лютого 1995 року) і є складовою частиною реалізації “Комплексної програми удосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999 – 2005 рр.”, “Концепції розвитку системи психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України” та “Комплексного плану поліпшення роботи та подальшого розвитку служби психологічного забезпечення МВС України на 2000 – 2003 рр.”; планами науково-дослідних робіт Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз у організаційно-правовому аспекті найбільш актуальних і важливих наукових проблем управління органами внутрішніх справ при виникненні конфліктних ситуацій, як всередині міліцейського колективу, так і поза ним, обґрунтування і розробка наукових рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності управління органами внутрішніх справ у конфліктних ситуаціях.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають в сфері управлінської діяльності при виникненні та розв'язанні конфліктів в діяльності органів внутрішніх справ.
Предмет дослідження складає правовий механізм управління конфліктами в діяльності окремих служб органів внутрішніх справ; особливості управлінського впливу керівників підрозділів на конфліктну ситуацію з метою розв’язання зазначених конфліктів.
Виходячи з поставленої мети, у дисертації вирішуються такі основні завдання:
- досліджується конфлікт як правова категорія;
- розглядаються правовідносини, які виникають в конфліктних ситуаціях в суспільстві та управлінській діяльності;
- аналізуються історичні причини виникнення конфліктів у суспільстві та правоохоронній діяльності, їх типи та перші спроби правового врегулювання;
- узагальнюються умови та причини виникнення конфліктів в органах внутрішніх справ;
- проводиться аналіз методів діагностики та прогнозування конфліктів в діяльності ОВС та класифікація конфліктів;
- уточнюється сутність управління конфліктами в органах внутрішніх справ;
- конкретизуються методи та правові засоби управління конфліктами в органах внутрішніх справ;
- визначається місце і роль керівника підрозділу ОВС в управлінні конфліктами;
- розкривається сутність правової та психологічної профілактики і корекції конфліктних стосунків;
- розглядається процес управління органами внутрішніх справ в умовах виникнення конфліктних ситуацій в окремих підрозділах ОВС, визначаються шляхи оптимізації управлінських рішень.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Як загальнонауковий метод використовується системний підхід, який дозволив окреслити проблемні питання управління конфліктами в органах внутрішніх справ. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділ 1.1, 1.3), визначені загальні засади управління конфліктами (підрозділи 1.2., 2.1). Методи класифікації, групування та структурування застосовувалися для виділення окремих видів конфліктів, які виникають в суспільстві та управлінській діяльності (підрозділ 1.2), в діяльності ОВС (підрозділ 2.3); для вивчення структури конфлікту, а також для вивчення окремих видових груп конфліктів (підрозділи 3.1, 3.2., 3.3). Документальний аналіз дав можливість вироблення пропозицій і методичних рекомендацій щодо врегулювання конфліктів в органах внутрішніх справ (додаток Б). Порівняльно-правовий та історико-правовий методи широко використовувались для дослідження складових правового забезпечення управління органами внутрішніх справ в умовах конфліктності.
Науково-теоретичне підґрунтя склали загальнотеоретичні наукові праці, розробки провідних фахівців у галузі теорії управління та адміністративного права, психології та соціології, конфліктології - В.Б. Авер’янова, С.С. Алєксєєва, В.І. Андрєєва, В.Г. Андросюка, А.Я. Анцупова, Є.М. Бабосова, О.Я. Баєва, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, О.А. Бєлова, Ю.П. Битяка, Ф.М. Бородкіна, С.П. Бочарової, В.Л. Васильєва, І.В. Ващенко, В.С. Венедиктова, Б.Ф. Водолазського, Ф.В. Глазиріна, І.П. Голосніченка, В.Г. Гончаренко, Р. Дарендорфа, Л.Я. Драпкіна, В.А. Друзя, А.В. Дулова, Ю.Г. Запрудського, О.Г. Здравомислова, В.В. Зуй, А.Т. Комзюка, Я.Ю. Кондратьєва, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, О.В. Кришевич, Г.В. Ложкіна, В.С. Медведєва, В.В. Назарова, Л.А. Петровської, М. Пірена, Н.І. Пов’якель, О.Г. Ратинова, О.Ф. Скакун, В. Сущенко, Є.Є. Тонкова, Н.В. Філімонова, Л.Б. Філонова, М. Ю. Фролова, М.П. Хайдукова, Т.В. Худойкіної, Ю.В. Чуфаровського, В.П. Шейнова, В.К. Шкарупи, Г.В. Щекіна, О.Н. Ярмиша та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали Департаменту роботи з персоналом МВС України, узагальнення практики регулювання управлінських відносин у системі органів внутрішніх справ при виникненні конфліктних ситуацій, публікації в періодичних виданнях, довідкова література.
Наукова новизна одержаних результатів визначається недостатністю наукових досліджень у галузі адміністративного права, теорії управління щодо проблеми управління конфліктами в органах внутрішніх справ. Запропонована дисертація є першою працею такого плану. Дисертант не претендує на вичерпність висвітлення теми. Ця проблема багатогранна, а ряд питань, які випливають на стику соціології, психології, конфліктології та юриспруденції, вимагають окремого комплексного дослідження. У дисертації обґрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані, і важливих для юридичної практики положень та висновків, одержаних особисто здобувачем. Основні з них такі:
1. Проведено повний історико-правовий огляд причин і умов виникнення конфліктів в суспільстві, в управлінській та правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ зокрема.
2. Удосконалено структуру конфлікту взагалі, і правового зокрема.
3. Вперше сформульовано положення щодо аналізу і діагностики конфліктів в органах внутрішніх справ.
4. Удосконалено класифікацію конфліктів в органах внутрішніх справ.
5. Визначено методи управління конфліктами в органах внутрішніх справ та розроблені пропозиції щодо їх застосування.
6. Дістало подальшого розвитку визначення методів управління конфліктами, які має використовувати керівник підрозділу ОВС.
7. Виявлено прогалини у правовому регулюванні конфліктів, які виникають між працівниками міліції та населенням і накреслені шляхи їх усунення.
8. Вперше на базі загальної теорії права обґрунтовано необхідність застосування правових засобів з метою управління конфліктами як внутрішнього, так і зовнішнього типів.
9. Запропоновано нові напрямки профілактики конфліктів в ОВС.
10.Розроблено методичні рекомендації щодо управління конфліктами в підрозділах та службах органів внутрішніх справ.
Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному:
• в науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблеми управління конфліктами в органах внутрішніх справ;
• в правоохоронній сфері – запропоновані заходи спрямовані на підвищення якості охорони прав і свобод громадян при виникненні конфліктів з правоохоронними органами;
• в навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці навчальних програм, підручників і навчальних посібників з дисципліни “Управління в органах внутрішніх справ”, навчальних курсів з конфліктології та у викладанні відповідних навчальних дисциплін;
• внесено конкретні пропозиції до Методичних рекомендацій МВС України по управлінню конфліктами в органах внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ, на восьмій міжнародній науково-практичній конференції “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (м. Харків, червень 2000 р.), науково-практичній конференції ад’юнктів і магістрантів (м. Харків, 2002 р.), в пропозиціях до “Концепції розвитку системи психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України” , “Комплексного плану поліпшення роботи та подальшого розвитку служби психологічного забезпечення МВС України на 2000-2003 рр.” , які були направлені до Департаменту роботи з персоналом МВС України.
Публікації. Результати дослідження відображено у 4 публікаціях в фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст роботи викладено на 210 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 318 використаних літературних джерел та додатки на 32 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Під час дисертаційного дослідження, виконаного на основі теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, автором сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення управління конфліктами в органах внутрішніх справ. Основні з них такі:
1. Конфлікти в суспільстві виконують як позитивні, так і негативні функції. Тому сучасна ситуація переосмислення орієнтирів розвитку суспільства і окремої особи роблять вельми значущими вміння не допустити конфлікт або вирішити його конструктивно в інтересах обох сторін. Складовим такого вміння є теоретично правильний аналіз конфліктів, до якого входять знання природи конфліктів, рівнів їх аналізу і вивчення, структури, динаміки, діагностики і прогнозування конфліктів.
В науковій літературі розглядаються кілька рівнів аналізу і вивчення конфліктів: соціально-філософський; соціологічний; індивідуально-психологічний (особистий) та педагогічний. На базі проведених досліджень автор пропонує виділити також юридичний (правовий) рівень аналізу конфлікту, який досліджуватиме його з точки зору права, закону, даватиме оцінку обставинам конфлікту з позицій норм, закріплених у Конституції України, норм Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших нормативних актів. Саме таким рівнем аналізу і дослідження конфлікту є розслідування по кримінальній справі, адміністративне провадження тощо.
Межі конфлікту – це його зовнішшні і внутрішні кордони в просторі і часі. Можна виділити три аспекти виявлення меж конфлікту: просторовий, часовий, внутрішньосистемний.
Стосовно структури конфліктів, то необхідно виділити такі його складові: конфліктуючі сторони; зона розбіжностей; уявлення про ситуацію; мотиви та дії. На базі проаналізованого і викладеного в роботі матеріалу автор пропонує вважати структурою конфлікту: джерело; причини виникнення конфлікту; конфліктну ситуацію, до складу якої входять суб’єкти, предмет та об’єкт конфлікту; конфліктну взаємодію і наслідки розв’язання конфлікту.
Якщо говорити про психологічну структуру конфлікту, то вона може бути описана за допомогою двох важливих понять: конфліктної ситуації, під якою розуміється об’єктивна основа конфлікту, що фіксує виникнення реального протиріччя в інтересах і потребах сторін та конфліктної взаємодії.
Неповним є аналіз конфлікту без розгляду типологій конфліктів в суспільстві (економічні, політичні, у тому числі міжнаціональні побутові, культурні та соціальні) і управлінській діяльності (внутрішньоособові, міжособові, конфлікт між особою і групою, міжгруповий конфлікт). Доцільним вважається виділення в окремий вид правових конфліктів. Правовий конфлікт може виникнути в суспільних відносинах, які врегульовані правовими нормами або в подальшому можуть бути врегульовані правом. Правовим конфліктом визнається таке протистояння сторін, при якому хоча б один з його елементів має юридичний характер. Завершення даного протистояння дає можливість вирішити його за допомогою юридичних засобів.
2. Першою спробою правового врегулювання суспільних відносин (насамперед конфліктів різних рівнів) було римське право, Закони Дванадцяти таблиць, Закони царя Хаммураппі, у Київській Русі – “Закон руський”, “Руська правда” Таким чином, вже в ранньому праві визначається необхідність дотримання законів як способу запобігання конфліктів. Невеликий екскурс в історію, проведений в роботі, дає підстави стверджувати, що на протязі свого існування, Україна виступала ареною різнопланових протиріч і конфліктів, а саме міждержавних, етнічних, класових, релігійних, особитих, сімейних. Живучи в недосконалому суспільстві, в якому тривалий час була відсутня належна правова база, в недалекому майбутньому ми не можемо сподіватись на ідеальні взаємовідносини між окремими особистостями, спілками, групами чи країнами. Це спонукає нас до реального сприйняття конфліктів різних рівнів як складової частини стосунків у суспільстві.
У сфері управління виникнення конфліктних ситуацій, на жаль, можна розглядати як повсякденне явище, тому що практичний досвід свідчить про те, що на сьогоднішній день усунути конфліктні протиріччя з трудової діяльності остаточно не вдається. Поняття конфлікту в управлінській діяльності характеризує протиріччя, що виникає між двома або більше прямими учасниками конфлікту, які переслідують досягнення різнеспрямованих цілей і мають різні орієнтири поведінки, пов’язані з предметом конфлікту або з неподільним об’єктом суперечки.
Управління конфліктами необхідно розпочинати з аналізу їх причин, умов, структури і динаміки розвитку, з профілактики умов і причин, що можуть призвести до конфліктної ситуації.
Розглядаючи декілька точок зору на закономірності виникнення конфліктів у суспільстві, можна зробити висновок, що розумна постановка питання зводиться не до повного уникнення конфліктів, що часом може навіть шкодити справі, а до намагання навчитись попереджати, правильно вирішувати конфліктні ситуації в суспільстві і управлінській діяльності, робити їх корисними, якщо це можливо.
3. Питання про правомірність проблеми управління конфліктами в правоохоронній системі викликає в деяких випадках певні сумніви, пов’язані з принциповою можливістю його наукової організації, але не базі проведеного дослідження автор вважає, що управління конфліктом містить у собі:
- діагностику і прогнозування конфліктів;
- попередження і профілактику конфліктів;
- регулювання й оперативне розв’язання конфліктів.
4. Конфліктні ситуації, що виникають у підрозділах органів внутрішніх справ, як правило, мають складний, раптовий, непередбачуваний і непрогнозований надзвичайний (екстремальний) характер. Працівникам органів внутршніх справ доводиться брати участь у різних за своїми характеристиками конфліктних ситуаціях, основні з яких можна виділити залежно від того, в якій сфері діяльності працівників вони виникають. Конфлікти пов’язані з:
а) діями щодо розкриття і розслідування злочинів;
б) заходами щодо профілактики злочинів.
Як відомо, правоохоронна діяльність працівників органів внутрішніх справ, зокрема міліції не зводиться тільки до діяльності по розкриттю, розслідуванню злочинів. Усі конфлікти, що виникають у діяльності ОВС доцільно поділити на дві великі автономні групи: конфлікти, які виникають у середині ОВС (внутрішні) – здебільшого це конфлікти, що виникають у процесі проходження служби (зарахування на службу, звільнення працівників тощо); зовнішні – це конфлікти, які виникають при виконанні працівниками міліції правоохоронних завдань (затримання правопорушника, огляд, обшук, видача різного роду дозволів тощо).
5. На основі аналізу великої кількості фактів з життя колективів органів внутршніх справ можна виділити такі протиріччя, що найчастіше обумовлюють виникнення конфліктних ситуацій у цих колективах:
а) протиріччя між працівниками у сфері офіційних і неофіційних відносин;
б) зіткнення особистих і суспільних інтересів, мотивів, цілей;
в) взаємоперенесення ділових конфліктів у структуру й динаміку міжособистісних відносин, що руйнує ієрархію офіційних і неофіційних ролей;
г)протиріччя між консервативними і прогресивними поглядами у відношенні до навколишнього середовища та дійсності.
Таким чином, виникнення протиріччя і розбіжностей, тобто початок протиборства внутрішніх тенденцій, що створюють у людей взаємну незадоволеність, стан напруженості, може стати причиною конфліктної ситуації.
6. Причини конфліктів в органах внутрішніх справ зумовлені:
- недоліками в організації праці, викликаними специфікою діяльності цих органів, серед яких висока перевантаженість, неритмічність роботи, невизначеність компетенції і функціональних обов’язків, постійна відповідальність і готовність завжди приступити до виконання своїх обов’язків, недосконалість морального і матеріального стимулювання працівників;
- недосконалістю управління;
- міжособистісними стосунками в колективі, психологічною несумісністю співробітників.
Причини виникнення конфліктів у колективах ОВС можна поділити на три групи.
Перша група – причини, що випливають із властивостей особистості керівника і стилю його роботи:
1) Недоліки в організації діяльності (службової, навчальної, виховної і т.д. ).
2) Недостатня професійна підготовка, недосвідченість у роботі з особовим складом, невміння керувати людьми і їхньою діяльністю.
3) Негативні риси характеру і насамперед крайня неврівноваженість, що веде до афектних спалахів і різкості у поведінці з підлеглими, а також владність і відсутність гнучкості в професійній діяльності.
Друга група. Причинами виникнення конфліктів можуть бути відносини між особистістю і групою, а саме:
1) Неправильна реакція людини на відчуття впливу оточуючих її людей або навпаки.
2) Негативна система домагань до оточуючого колективу людей, , до середовища або завищена оцінка своїх можливостей і прав.
3) Необ'єктивна оцінка можливостей оточуючими людьми, розбіжність цих можливостей з їхніми очікуваннями.
1) Неповне і неточне сприйняття дійсності і нерозуміння обстановки.
Третя група – причини, що випливають із властивостей об'єкта:
1) Відсутність свідомої дисципліни в деяких членів груп, колективів.
2) Наявність в окремих групах, колективах соціально незрілих осіб: дезорганізаторів, егоїстів, перестрахувальників, кар'єристів, розкрадачів і т.д.
3) Сформована інертність у стилі роботи, груп та колективів працівників, що призводить до несприйняття інноваційних процесів у службово-трудовій діяльності.
4) Прояв моральної невихованості окремих осіб, що виражається в негативності, черствості, владності, різкості, відсутності гнучкості у поведінці і т.п.
7. Конфліктні ситуації, що виникають в ОВС, піддаються нормативному регулюванню в тому понятті, що право визначає дозволені форми конфліктних взаємин і забороняє інші, які виходять за припустимі межі. Законний шлях розв’язання конфлікту завжди існує – наприклад, звертання до суду. Досить ефективні третейскі суди, коли арбітрів обирають самі учасники конфлікту. Але проблема полягає в тім, що в багатьох випадках конфлктуючі сторони намагаються уникнути суду або втручання інших посередників, воліючи вирішити конфлікт самостійно і кожний на свою користь.
Розвиток і результат конфлікту підлягають правовій оцінці в тих випадках, коли при фактичному розв’язанні конфлікту постраждала та чи інша сторона або були порушені суспільні чи державні інтереси.
Юридичні шляхи попередження і розв’язання конфліктів, при всій їхній важливості, не гнучкі, а часом призводять до нових конфлктів. Однак стосовно управління конфліктами в правоохоронній діяльності, сувора правова регламентація представляється більш перспективним способом, ніж неюридичні методи розв’язання конфліктів.
Юридизація конфлікту в органах внутрішніх справ, трансформація останнього у спір про право дозволяють підключати до його розв’язання правові механізми (законодавчі норми, процесуальні форми вирішення спору, правові засоби забезпечення реалізації прийнятих рішень). Переведння конфлікту у правову площину відкриває можливості до пошуку таких способів його розв’язання, які дозволяють зберегти доводи кожної з сторін у тій мірі, в якій інтерес однієї сторони не суперечить інтересам іншої. Зроумло, що не всі конфлікти, які виникають в органах внутрішніх справ становлять об’єкт правового регулювання. Іноді юридизація конфлікту не може дати бажаного результату або є неможливою. Бувають ситуації, коли форма конфлікту, який відбувається в ОВС, потребує інших засобів і методів вирішення.
8. При вирішенні конфліктних ситуацій в діяльності органів внутрішніх справ особлива роль належить своєчасній діагностиці конфлікту, але, на жаль, повсякденна практика діяльності правоохорнних колективів переконує нас саме у діагностичній неспроможності багатьох керівників. Теоретичною базою для належної діагностики конфліктів в ОВС виступають його аналітичні моделі: структурна (визначення змісту, форми, учасників, масштабу); динамічна (визначається фактор часу, інтенсивність, ритм, стан (оптимальний, нормальний, ненормальний, патологічний), інтенціональність (ескалація, деескалація), зворотність; факторна (джерела, умови, фактори конфлікту) і функціональна.
9. Неповним був би розгляд діагностики конфліктів в ОВС без аналізу їх типологій.
За складом сторін конфлікти, що виникають в ОВС, можна розділити на три категорії:
- особистість – особистість (міжособистісні);
- група – група (міжгрупові);
- група – особистість.
Дисертант вважає, що обов’язково треба виокремлювати ще один тип конфліктів: особистість – група, залежно не тільки від складу сторін, а й з урахуванням виділення ініціатора конфлікту.
Також прийнятною є наступна класифікація конфліктів в ОВС:
- по горизонталі (між працівниками, які не підпорядковані один одному);
- по вертикалі ( між особами, які підпорядковані одна одній);
- змішані, у яких поєднані попередні типи.
Найбільш повною класифікацією є розподіл конфліктів на внутрішні і зовнішні, природні і штучні, міжособистісні та внутрішньоособистісні.
10. Під прогнозуванням конфліктів в ОВС можна розуміти наукове (тобто засноване на аналізі фактів і доказів, причинно-слідчих зв'язків, закономірностей) визначення вірогідних шляхів та результатів виникнення, майбутнього розвитку конфліктів (динаміки), планування використання можливих методів управління конфліктами для його вирішення, аналіз показників, що характеризують це явище як конфлікт для більш-менш віддаленого майбутнього. Прогнозування конфлікту вимагає аналізу й осмислення всіх його структурних компонентів, їхніх психологічних особливостей, ступеня й потенціалу конфліктогенності. Розглянуті в роботі методики прогнозування конфліктів дозволяють психологам і конфліктологам, з огляду на ряд важливих показників, робити досить точні прогнози про можливість конфліктних ситуацій, передбачати їхні причини, виявляти потенційних конфліктних працівників, давати висновки про характер конфліктів. Отримана інформація може використовуватися в практиці кадрової роботи в органах внутрішніх справ, а також спеціалістами соціально-психологічної служби. Також прогнозування важливе для профілактики конфліктів, тому що надає дані про те, які об'єктивні й суб'єктивні умови, що сприяють конфліктному прояву у колективі органу чи підрозділу МВС України.
11. Методами управління конфліктами є прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу посадових осіб (керівників) підрозділів ОВС на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та формі на підлеглих при виникнені конфліктних ситуацій в дяільності даних підрозділів.
Існує безліч методів управління конфліктами. Їх можна розділити на декілька груп: внутрішньособистісні; структурні (чітке формулювання вимог, загальні цілі та система заохочень); міжособистісні ( обрання конфліктантами способу дій: шлях “боротьби”, відхід від конфлікту; проведення переговорів); переговори; відповідні агресивні дії; персональні методи (використання влади, переконаня учасників конфлікту, зміна складу учасників і системи їх взаємодії, входження керівника в конфлікт як експерта).
Старатегіями поведінки у конфлікті учасників є: відхилення; згладжування; примус; компроміс; співпраця.
Також можливо класифікувати методи управління конфліктами в підрозділах ОВС на тактичні і стратегічні. До стратегічних методів відносяться: роз'яснення вимог до роботи; застосування механізму координації, що має на увазі низку команд від вищих до нижчих; встановлення загальоорганізаційних комплексних цілей; використання системи винагород. Тактичні методи управління конфліктами в ОВС конкретизують стратегічні: відхід від конфлікту; метод поступок і пристосування; метод згладжування; відкритих дій; метод «швидкого рішення»; компромісу; метод співпраці, коли суперники діють спільно в пошуку найкращого варіанта виходу з конфліктної ситуації; метод сили, суть якого в прагненні однієї сторони нав'язати іншій своє рішення.
В системі альтернативного вирішення конфліктів пропонуються такі методи їх розв’язання: переговори; медіація; арбітрація; розслідування (збір фактів); експертиза; консультування; міні-суди та інші.
Правові засоби управління конфліктами – це закріплені в Конституції України, нормах законів чи інших актів прийоми, способи впливу на суспільні відносини конфліктогенного характеру з метою досягнення певного результату – вирішення конфлікту.
При управлінні внутрішніми конфліктами, що виникають у підрозділах органів внутрішніх справ, де управлінський вплив здійснює керівник підрозділу, рекомендується застосовувати такі методи управління конфліктами: економічні, соціально психологічні, психологічні, педагогічні, адміністративні (покарання, примус, переміщення).
Таким чином, в арсеналі кожного з вказаних вище методів містяться властиві кожному з них правові засоби управління конфліктом.
Керівник повинен застосовувати різні міжособистісні методи і правові засоби управління конфліктами адекватно самій ситуації, однак стиль співпраці, спрямований на вирішення проблеми, повинен бути основним, оскільки саме він робить конфлікт функціональним.
12. В кожному органі внутрішніх справ функції управління виконує декілька посадових осіб, які іноді самі провокують конфліктні ситуації в колективах підрозділів.
Основними причинами конфліктів, які зумовлені особистістю і стилем роботи керівника, є:
- недостатня робота з підлеглими у вирішенні службово-оперативних завдань, що призводить до негативних наслідків в організації роботи колективу;
- недоліки виховання, які проявляються в грубощах, черствості, нечесності, непослідовності;
- негативні риси характеру і, перш за все, неврівноваженість, надмірна владність, неповага в спілкуванні з підлеглими;
- неадекватність стилю управління рівневі підготовленості колективу.
Окремо слід сказати про порушення керівником трудового законодавства. Мова йде про порушення законодавства про працю. За статистичними даними Департаменту роботи з персоналом МВС України до нього у 2000 році надійшло 142 скарги на необгрунтоване звільнення з ОВС, а у 2001 році – 132. Таким чином, працівники Департаменту роботи з персоналом МВС України проаналізували помилкові дії керівників, які призводять до конфліктів. Ними виявилися:
- порушення службової етики;
- порушення трудового законодавства, інших нормативних документів, що регламентують порядок проходження служби в органах внутрішніх справ;
- несправедлива оцінка керівником підлеглих і результатів їхньої праці.
Найкращий спосіб розв’язання конфліктів – це завчасне його попередження. З боку керівника його попередженню сприяють:
- висока організація службової діяльності в підрозділах;
- правовий захист працівників;
- демократизація відносин у колективі;
- справедлива оцінка результатів професійної діяльності підлеглих;
- навчання особового складу навичкам безконфліктного поводження і саморегуляції.
Створення і підтримання здорового соціально-психологічного клімату в ОВС – один з найважливіших заходів, що попереджає негативні явища, пов’язані з виникненням конфліктів у цій правоохоронній структурі.
Психологічна сумісність – один з найважливіших факторів, що впливають на психологічний клімат в колективі (відсутність конфліктних взаємин).
Якщо конфлікт не вдалося попередити, необхідно переходити до розв’язання конфлікту – це процес відшукування взаємоприйнятного рішення проблеми, що має особисту значущість для учасників конфлікту, і на цій основі гармонізує їхні взаємини. Для успішного вирішення конфлікту керівнику необхідно: перевести конфлікт з емоційного рівня на інтелектуальний; вирівняти позиції між опонентами; усунути протиріччя, а не обмежуватися примиренням сторін; усунення протиріччя шляхом компромісу.
Таким чином, у розв'язанні конфліктів в органах, службах та підрозділах ОВС головна роль належить керівнику, якому, незалежно від характеру конфлікту й ставлення до нього, є він учасником конфлікту чи посередником, необхідно глибоко вивчити і проаналізувати психологічну ситуацію в колективі, причини виникнення існуючих протиріч. Від об'єктивності аналізу керівником усіх деталей конфлікту залежить нормальна атмосфера в колективі і його працездатність. Конфліктні ситуації, виникаючи на ґрунті психологічної несумісності, можуть бути подолані за допомогою педагогічної техніки. Із такого психологічного стану, як настороженість, напруженість, недовіра, підозрілість, працівника можна вивести шляхом встановлення з ним психологічного контакту: особистим прикладом, дружньою бесідою і порадою, допомогою в особистих і службових справах. Важливо і необхідно не просто подолати виявлений конфлікт у взаємовідносинах між членами колективу, а й тримати у подальшому під контролем ті обставини, які його викликали. Розв'язання конфліктів у підрозділах та службах ОВС буде успішнішим, якщо в ньому проводилися систематичні заняття з психологічної та правової освіти, популяризації психологічних знань. Працівники повинні мати уявлення про сутність конфліктів, причини, які їх породжують, наслідки, які можуть наступити при загостренні конфліктних ситуацій, знати, як розв'язати конфлікт.
13. Профілактика конфліктів – це здійснення керівництвом ОВС або його кадровими підрозділами профілактичних заходів по запобіганню деструктивного, дисфункціонального розвитку конфліктних ситуацій.
Можна виділити первинну (психологічна освіта потенційних і раельних учасників конфлікту) і вторинну (безпосередня робота в групах ризику, напруження, у групах з високим потенціалом конфліктогенності і ескалації конфліктів) профілактику конфліктів.
До методів попередження і профілактики конфліктів відносяться:
- мистецтво керувати людьми, що припускає у тому числі й уміння прогнозувати постійно виникаючі протиріччя;
- неоднакове відношення до конфліктів, які виникають з різних причин, наприклад, до деструктивних, яких повинно бути якнайменше, і до конструктивних конфліктів, без яких неможливо іноді вирішити складні службово-оперативні завдання;
- поліпшення умов праці, удосконалення оплати праці, поліпшення умов служби і побутових умов людей;
- дотримання службової і загальнолюдської етики;
- врахування і розумне задоволення очікувань людей.
Одним з найважливіших засобів попередження конфліктів є врахування особливостей поведінки конфліктних осіб, які нерідко страждають різними комплексами, незадоволених своїм положенням, статусом або роллю, дратівливих і невдоволених, напружених і агресивних, тих що потребують постійного задоволення хворобливого самолюбства і зняття внутрішнього напруження.
Аналіз діяльності органів внутрішнх справ, особливостей соціально-психологічної і виховної роботи з особовим складом дозволяє розробити деякі основні напрямки профілактики конфліктності.
Перший – врахуваня власних особливостей та індивідуального стилю діяльності. Далеко не кожний працівник, зіштовхуючись з конкретною конфліктною ситуацією, розуміє наскільки часто він сам, його особистісні проблеми стали її причиною. Щоб зрозуміти це, доцільно докладніше проаналізувати, які риси характеру та особливості поведінки притаманні конфліктній особистості.
Другий напрямок – врахування особливостей партнера по взаємодії. В конфліктологічній літературі виділяється так звана категорія “важких людей”, причому найбільш загальною рекомендацією у цьому випадку є, по можливості, уникнення спілкування з ними. Але це не завжди можливо. Тому необхідно перш за все, визначити, до якого типу “важких людей” належить співрозмовник. Після цього буде значно простіше встановити причини його “труднощів”.
Третім напрямком профілактики конфліктності є врахування особливостей взаємодії між суб’єктом та об’єктом, що зумовлюються необхідніcтю розслідування злочину. Це потребує, насамперед, адекватного сприйняття, усвідомлення та відображення суті конфлікту з точки зору його психологічних механізмів ( інтересів, потреб, мети, завдань тощо).
Що ж стосується правової профілактики конфліктів в ОВС, то треба підкреслити, що одним із основних її напрямків можна назвати належне нормативне регулювання службово-трудової діяльності працівників ОВС та дотримання без виключення усіма начальниками та їх підлеглими вимог законів та підзаконнх актів, регламентуючих діяльність правоохоронних органів.
14. Психологічними особливостіми слідчої діяльності є, насамперед, її державний характер, що зумовлює наявність владних повноважень і процесуальну регламентацію засобів та термінів слідства, дефіцит часу, який призводить до напруження в праці та зумовлений як загальними строкаи розслідування злочинів, так і строками, пов’язаними з процесуальними етапами руху кримінальної справи. Конфліктна ситуація в слідчій діяльності – це наявність актуалізованих психологічних відносин між її учасниками, які мають протилежні системи цільових орієнтацій.
В діяльності слідчого можуть виникати як зовнішні (відкриті) так і внтурішні (закриті) конфлікти різного рівня протиріч і напруженості. Внутрішньоконфліктні ситуації породжуються протиріччями між мораллю та розмірковуванням, між професійним обов’язком та професійною зацікавленістю, можливостями тощо. Ці конфлікти відносяться до внутрішньорольових, оскільки пов’язані з реалізацією ролі слідчого. Також можуть виникати й міжрольові конфлікти між соціальними ролями слідчого та друга, чоловіка, батька тощо. Складність внутрішнього конфлікту полягає, по-перше, в тому, що треба зробити вибір між моральним та аморальним, вибрати одну з однорівневих цінностей; по-друге - в розбіжності окремих знань, уявлень, понять. Зокрема, останнє зумовлює так званий когнитивний дисонанс, тобто викликане дефіцитом або надлишком інформації пізнавальне протиріччя.
Структура предмету конфліктів у слідчій діяльності має наступні основні елементи:
- конфлікти щодо знань про факти та обставини як предмет доказування в кримінальному судочинстві;
- конфлікти, пов’язані з кримінально-процесуальним оформленням фактів та обставин у справі;
- конфлікти щодо передачі обвинуваченого суду.
Конфлікти у слідчій діяльності виникають на кожній стадії провадження по кримінальній справі, починаючи ві прийняття заяви про злочин, її реєстрації та порушення справи до передачі справи до суду. Тобто, кожна стадія кримінального провадження характеризується своїми своєрідними конфліктними ситуаціями. Також можливі так звані внутрішні конфліктні ситуації, тобто ситуації, які виникають між слідчим та іншими учасниками кримінального процесу (наприклад: слідчий – інспектор кримінального розшуку; слідчий – оперативний черговий; слідчий – криміналіст; слідчий – адвокат тощо).
15. Вся оперативно-розшукова діяльність проходить конфліктно, оскільки оперативно-розшукові підрозділи наділені повноваженнями, які обмежують права і свободи громадян.
Звичайно, при здійсненні оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження носять вийнятковий і тимчасовий характер, можуть застосовуватися із санкції прокурора чи суду у відношенні особи, у діях якої є ознаки злочину, й у випадках, передбаченим законодавстовм України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.
16.Органам внутрішніх справ при здійсненні адміністративної діяльності доводиться мати справу з трьома основними типами відхілень: злочинами, адміністративними правопорушеннями, порушеннями моральних норм. Як правило, аморальні прояви, якщо вони не переростають у праопорушення, припиняються на місці, і тим самим громадський порядок відновлюється, конфлікт вичерпується. Що стосується злочинів та адміністративних правопорушень, то органам внутрішніх справ доводиться вирішувати питання про “проходження” осіб через систему кримінальної та адміністративної юрисдикції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1991.– № 4. – Ст. 20.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51.– Ст. 1122.
4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1961.- № 2. - Ст. 15.
6. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963.– № 30.– Ст. 463.
7. Кодекс законів про працю // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до №50.– Ст.375.
8. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 53.– Ст. 793.
9. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
10. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
11. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
12. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. - Ст. 490.
13. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
14. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
15. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
16. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 35. - Ст. 358.
17. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 257.
18. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 45. - Ст. 599.
19. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 588.
20. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 6 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 3. - Ст. 10.
21. Державна програма боротьби із злочинністю: Затверджена постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 30 липня.
22. Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999 – 2005 рр..: Наказ МВС України від 29 січня 1999 року № 61.
23. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Затведжено Постановою Кабінета Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р.
24. Комплексна програма кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001 – 2005 роки : Наказ МВС України від 30 червня 2001 року № 515.
25. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджено розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р. № 157 // Голос України. – 1992. – 20 жовтня.
26. Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні: Указ Президента України від 5 серпня 1996 р. № 628 // Урядовий кур’єр. – 1996. – 10 серпня.
27. Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР: Затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. № 49 // ЗП УРСР. –1991. – №4. – Ст. 27.
28. Про затвердження Положення про дозвільну систему: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року // Іменем закону. – 1992. - № 44.
29. Положення про порядок застосування вогнепальної зброї: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 575. // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 96-97.
30. Про затвердження Інструкції про порядок приймання, збері-гання, обліку, знищення чи реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї: Наказ МВС від 31 травня 1993 р. // Зброя: придбання, зберігання, викорис¬тання: Збірка норм. актів. – К., 1998.
31. О мерах по совершенствованию управления силами и средствами органов и подразделений внутренних дел республики: Приказ МВД Украины от 17 апреля 1991 г. № 134.
32. О порядке сбора, обработки и прдставления оперативной информации: Приказ МВД Украины от 1 июля 1992 г. № 325.
33. Об определении прав начальников органов (подразделений) внутренних дел Украины: Приказ МВД Украины от 12 июля 1992 г.
34. О мерах по улучшению управленческой деятельности МВД Украины Приказ МВД Украины от 2 июля 1993 г. № 389.
35. Про затвердження Положення про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєпри¬пасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту пра¬цівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, що беруть участь у кримінальному судочинстві: Наказ МВС від 24 липня 1996 р. // Зброя і ми: Законодавче, нормативне і відомче регулювання відносин, пов’язаних із вогнепальною мисливською, службово-штатною й іншою зброєю та спецзасо¬бами індивідуального захисту. – К., 1998.
36. Статут патрульно-постової служби міліції України: Затверджений наказом МВС України від 28 липня 1994 р.
37. Інструкція про порядок постійного зберігання і носіння табельної вогнепальної зброї, боєприпасів і спеціальних засобів працівниками міліції: Затверджена наказом МВС України від 25 січня 1996 р.
38. Типові рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів: Затверджені наказом МВС України від 30 червня 1998 р.
39. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 18-24.
40. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку: Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 155-159.
41. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання: Прийнято резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 137-154.
42. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: Прийнято резолюцією 2200 А (XXІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 30-41.
43. Звід принципів захисту усіх осіб, яких піддано затриманню або ув’язненню в будь-якій формі: Прийнято резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ: Українсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1996. – С. 29-35.
44. Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку: Прийняті резолюцією VIII Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками від 7 вересня 1990 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ: Українсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1996. – С. 35-39.
45. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. Прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 58-76.
46. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-12.
47. Агеенкова Г.Т. Меры административного пресечения: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1982. – 23 с.
48. Агеенкова Г.Т. Проблемы совершенствования законодательства о мерах административного пресечения // Актуальные проблем