ПРАВОВИЙ СТАТУС ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Короткий опис

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
1.1. Поняття притягнення особи як обвинуваченого, його правова суть та значення 15
1.2. Процесуальне становище обвинуваченого, його права та обов’язки 29
1.3. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого: зміст, повнота і обґрунтованість 48
Висновки до першого розділу 56
РОЗДІЛ 2 ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ 60
2.1. Зміст та порядок пред’явлення особі обвинувачення 60
2.2. Зміна пред’явленого обвинувачення 78
2.3. Допит обвинуваченого 85
Висновки до другого розділу 110
РОЗДІЛ 3. ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ ЗА ДОТРИМАННЯМ ПРАВ І ІНТЕРЕСІВ ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ 114
3.1. Повноваження начальника слідчого відділу за дотриманням прав та інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві 115
3.2. Діяльність прокурора у забезпеченні прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві 123
3.3. Повноваження суду у забезпеченні прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві 148
Висновки до третього розділу 162
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 170
Додатки....................................................................................................................197

Вступ
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю демократизації порядку провадження в кримінальних справах, приведення норм Кримінально-процесуального кодексу у відповідність до положень Конституції України та міжнародно-правових стандартів. Важливою складовою частиною провадження судової реформи в Україні є поступове перетворення кримінально-процесуального закону в реальний механізм охорони і захисту конституційних прав особи. Правовий аспект такого процесу в даний час тісно переплітається з економічним та політичним сьогоденням нашого суспільства. Це дає можливість з впевненістю стверджувати, що розвиваючи економічну та політичну систему в суспільстві, не слід забувати про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердженням і забезпеченням прав і свобод людини є головний обов’язок держави (ст. 3 Конституції України).
При здійсненні провадження у кримінальних справах важливе значення належить процесу забезпечення прав і свобод людини. Саме охорона прав та законних інтересів потерпілого та обвинуваченого, як центральних фігур кримінального процесу загалом та досудового слідства зокрема вимагає від правоохоронних органів прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень. Акт притягнення особи як обвинуваченого є одним із важливих рішень у кримінальному судочинстві, оскільки він визначає подальший статус особи щодо якої здійснюється кримінальне переслідування.
Потрібно погодитись із думкою науковців-процесуалістів та практиків, про те що положення чинного КПК України, який був прийнятий ще у 1960 році не відповідають сучасним вимогам, про що свідчить хоча б той факт, що станом на лютий 2007 року в діючий кодекс внесено 156 змін та доповнень нормативними актами, найбільш суттєві з них були прийняті у 2001-2002 роках. Зазначені зміни та доповнення обумовлені приведенням положень КПК у відповідність до норм Конституції України, Кримінального кодексу України, міжнародно-правових актів. Саме це дозволяє зробити висновок, що в КПК залишилось дуже мало норм, які збереглися в первинній редакції.
Розпочата у 1992 році робота з розроблення проекту нового КПК поки що не увінчалась успіхом. Доцільно погодитись із думкою М.Є. Шумило про те, що, норми чинного КПК потребують ретельного вдосконалення чи навіть викладу у новій редакції.
Виходячи з цього, потрібно, на наш погляд, об’єктивно та повно, як показує практика та результати наукових досліджень, оцінити реальну ситуацію в нашій державі, за якої функція обвинувачення домінує над захистом, що і обумовлює актуальність розгляду проблеми процесуального становища обвинуваченого на досудовому слідстві.
На різних етапах кримінального процесу, проблема правового статусу обвинуваченого, розглядалася у різних аспектах такими вчених як Ю.Л. Аленін, П.Д. Біленчук, А.Я. Дубинський, Л.М. Карнеєва, В.С. Кузьмічов, І.А. Матусевич, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко,В.В. Молдован, А.В. Молдован, А.І. Малютін, О.О. Ніколаєв, М.І. Порубов, Р.Д. Рахунов, В.А. Сербулов, В.П. Шибіко, та інші.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали роботи таких науковці як С.А. Альперта, М.І. Бажанова, О.В. Бауліна, Л.О. Богословської, В.Д. Бринцева, В.І. Галагана, Ю.М.Грошевого, М.В. Джиги, В.К. Лисиченка, Є.Д. Лук’янчикова, Н.С. Карпова, Т.В. Каткової, А.Ф. Коні, М.В. Костицького, В.О. Коновалова, О.М. Ларіна, В.Г. Лукашевича, А.О.Ляша, О.Є.Манохи, В.М. Синьова, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, М.І.Порубові, В.М. Савицького, С.М. Стахіського, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, М.О. Чельцова, Ф.Н. Фаткуліна, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила, С.А. Шейфера, А.Л. Ципкіна, Л.М. Якуба та інші.
Однак на сьогодні подальше наукове дослідження обраної теми залишається актуальним. Це стосується зокрема, питань, які пов’язані з порівняльним аналізом норм кримінально-процесуального закону України, що визначають правовий статус обвинуваченого, їх відповідності положенням Конституції України, міжнародно-правовим актам: Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1650 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року. Все вищезазначене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 роки, яка затверджена наказом МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” №755 від 05 липня 2004 року.
Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол №9 від 23 листопада 2000 року), схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України та внесена до плану наукової роботи кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, де і була виконана дисертаційна робота.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в розробленні теоретичних та практичних питань забезпечення правового статусу обвинуваченого, шляхів їх вирішення, а також вироблення пропозицій щодо вдосконалення механізму забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблено спробу вирішити такі наукові завдання:
- дослідити поняття, правову природу, суть та значення притягнення особи як обвинуваченого;
- проаналізувати процесуальне становище обвинуваченого та класифікувати його права та обов’язки;
- визначити оптимальний зміст та форму постанови про притягнення як обвинуваченого з врахуванням результатів вивчення слідчої практики;
- з’ясувати суть, підстав та порядку притягнення особи як обвинуваченого, його допиту та забезпечення при цьому прав і законних інтересів обвинуваченого;
- дослідити можливий характер зміни та доповнення пред’явленого обвинувачення та його наслідків;
- розкрити зміст повноважень посадових осіб (начальника слідчого відділу, прокурора) за дотриманням прав і інтересів обвинуваченого;
- сформулювати пропозиції по вдосконаленню існуючих норм Кримінально-процесуального кодексу України в частині правового статусу обвинуваченого на досудовому слідстві.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають на досудовому слідстві в зв’язку з притягненням особи як обвинуваченого, реалізації та захисту його прав, виконання ним відповідних обов’язків.
Предметом дослідження є правові норми, які визначають підстави і порядок притягнення особи як обвинуваченого, регламентують його правовий статус на досудовому слідстві та існуючі в кримінально-процесуальній науці погляди щодо визначеної проблеми дослідження.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта і предмета.
Методологічною основою роботи є діалектичний метод, як загальний метод пізнання, та матеріалістичний підхід до вивчення процесуального статусу обвинуваченого на досудовому слідстві.
Із спеціальних методів дослідження в дисертаційній роботі застосовані методи:
- системного аналізу, який дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі акти України, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань притягнення особи як обвинуваченого, тенденції слідчо-судової практики;
- історико-правовий метод, який дозволив простежити еволюцію інституту притягнення особи як обвинуваченого, а також дослідити погляди вчених щодо його проблем на різних етапах розвитку кримінального судочинства;
- порівняльно-правовий метод, застосовано при аналізі поглядів вітчизняних та іноземних вчених стосовно проблеми захисту прав обвинуваченого, процесу його допиту, а також при співставленні норм чинного кримінально-процесуального законодавства України і законодавства інших держав з зазначених питань;
- соціологічний метод, (анкетування, інтерв’ювання) використовувався при вивченні і узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів при опитування працівників органів дізнання та слідчих МВС України, прокуратури, Служби безпеки України, податкової міліції;
- формально-юридичний метод, допоміг визначити понятійний апарат за темою наукового дослідження та дозволив опрацювати норми діючого КПК України, проекту КПК України, використовувався при підготовці ряду пропозицій щодо їх удосконалення.
У дисертаційному дослідженні було вивчено і проаналізовано зведені дані судової статистики щодо кримінальних справ 2001–2005 років по Волинській області, проаналізовано дані опитування методом анкетування за репрезентативною вибіркою близько 300 працівників органів дізнання та слідчих МВС України, прокуратури, Служби безпеки України, податкової міліції Волинської та Рівненської областей.
Науково-теоретичною базою для підготовки дисертації стали наукові праці, у яких аналізуються проблеми правового статусу обвинуваченого, законодавчі акти України.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, норми Кримінально-процесуального кодексу України, проекту кримінально-процесуальне кодексу України, а також Закони України “Про прокуратуру”, “Про адвокатуру”, Рішення Конституційного Суду України, Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах.
Емпіричну базу дослідження склали результати анкетування близько 300 працівників прокуратури, слідчого апарату системи МВС, Служби безпеки України, податкової міліції у Волинській та Рівненській областях. Вивчено й проаналізовано 270 кримінальних справ у Волинській області в період з 2001 по 2005 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні вперше за період реалізації Концепції судово-правової реформи України, розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України та орієнтації національного судочинства на європейські стандарти комплексно й цілісно розглянуто основні питання правового статусу обвинуваченого в кримінальному процесі.
У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та понятійний апарат теорії кримінального процесу стосовно обвинуваченого на досудовому слідстві. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:
вперше:
– звернута увага на використання терміну “допит обвинуваченого” в декількох значеннях:
1) як слідча дія (пов’язана із виявленням, фіксацією та перевіркою доказів у кримінальній справі);
2) процесуальний засіб отримання інформації (спрямований на отримання показань, вияснення обставин що мають значення для вирішення кримінальної справи);
– розглядаються межі впливу начальника слідчого підрозділу на процесуальну самостійність слідчого на досудовому слідстві у зв’язку із винесенням постанови про притягнення особи як обвинуваченого;
– визначаються та характеризуються основні напрями діяльності прокуратури на окремих етапах досудового слідства щодо забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого;
– розмежовано дві групи повноважень суду щодо забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві: а) дотримання законності при прийнятті процесуальних рішень слідчим при притягненні особи як обвинуваченого; в) здійснення контролю за дотриманням законності при застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;
удосконалено:
– класифікацію прав обвинуваченого на: конституційні права (ст.ст. 59, 61, 62, 63 Конституції України); загальні (ст. 43 КПК); ті що роз’яснюються при пред’явлені обвинувачення (ст. 142 КПК); ті що має обвинувачений при призначенні експертизи (ст. 19 КПК); ті, що зазначені в інших нормах (ст.ст. 146,157,160, 222 КПК)тощо;
– положення про те, що принцип презумпції невинуватості щодо забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого потребує свого уточнення, оскільки до невинуватих логічно не повинні застосовуватися запобіжні заходи, наприклад взяття під варту;
набуло подальшого розвитку:
– положення, що сукупність усіх прав обвинуваченого, якими б галузями права вони не передбачалися, складає інститут права на захист, а саме захист формує окрему функцію кримінального процесу;
– пропозиція щодо розмежування самостійності процесуальних інститутів пред’явлення обвинувачення та допиту обвинуваченого шляхом поділу чинної глави 12 КПК України “Пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого” на дві самостійні, а саме: “Притягнення особи як обвинуваченого” та “Допит обвинуваченого”;
– пропозиція щодо доповнення глави 5 КПК України “Докази” статтею 681 “Преюдиція” наступного змісту: Обставини, встановлені вироком, що вступив в законну силу, визнаються судом, прокурором, слідчим, дізнавачем без додаткової перевірки. При цьому такий вирок не може визначати винність осіб, що не брали участь раніше в даній кримінальній справі;
Поряд з зазначеним вище у роботі викладено ряд пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, а саме:
1. Перейменувати Главу 5 КПК України “Докази” у “Предмет, процес і обов’язок доказування” із зазначенням норми яка б передбачала, що процес доказування полягає в збиранні, перевірці і оцінці доказів з метою встановлення обставин, передбачених статтею 64 КПК України;
2. Доповнити фабулу статті 21 КПК України “Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист” терміном “гарантування” та викласти її у такій редакції: “Забезпечення і гарантування підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист”;
3. Доповнити ч.1 ст. 1141 КПК “Повноваження начальник слідчого відділу ” наступним змістом: “Повноваження начальника слідчого відділу в кримінальному судочинстві здійснює призначена у встановленому порядку посадова особа органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, податкової міліції, діючи в межах своєї компетенції”;
4. Доповнити ч.3 ст. 43 КПК “Обвинувачений і його права” положенням наступного змісту: "Обвинувачений має право захищати свої права і законні інтереси та мати достатньо часу і можливостей для підготовки до захисту”;
5. Доповнити ч.7 ст. 127 КПК “Залучення понятих” п. 5, який містив би положення наступного змісту: “Понятий має право подавати скарги на дії уповноважених осіб, які обмежують його права при проведенні процесуальних дій з його участю”.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на їх основі сформульовано нові наукові положення, які сприятимуть розвиткові науки кримінального процесу. Аналіз норм вітчизняного та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства, слідчої практики та наукових праць плеяди видатних вчених сприяли розробленню власних науково обґрунтованих висновків, що є теоретичною основою для подальших розробок проблематики процесуального статусу обвинуваченого на досудовому слідстві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у різних сферах діяльності, зокрема:
– у науково-дослідницькій сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу та практики застосування процесуальних норм. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок;
– у сфері правотворчості – висновки та пропозиції можуть бути використані в процесі підготовки нового КПК України та проекту Закону “Про систему органів досудового слідства в Україні” (акт впровадження № 06-19/15-530 від 21 квітня 2004 року Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України); нормативних актів, які регулюють діяльність органів досудового слідства, прокурора;
– в навчально-методичній роботі – узагальнені і викладені в дисертації положення можуть використовуватися при підготовці навчальних та навчально-методичних посібників з кримінального процесу, при викладанні курсу кримінального процесу та спецкурсів в навчальних юридичних закладах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговоренні на засіданнях кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ, доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, які проходили на базі юридичних факультетів вищих навчальних закладів України, зокрема:
Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”, 29-30 квітня 2002 р. (м. Хмельницький);
Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні”, 10 червня 2005 р. (м. Львів);
Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості”, 8-9 квітня 2005 р. (м. Львів);
III Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики XXI століття”, 14 квітня 2005 р. (м. Луцьк);
Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми захисту прав людини в умовах розбудови правової держави та громадського суспільства в Україні”, 21 травня 2004 р. (м. Львів);
Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності”, 22 жовтня 2004 р. (м. Львів);
Регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, 13-14 лютого 2002 р. (м. Львів);
Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 18 квітня 2003 р. (м. Івано-Франківськ);
Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 16 квітня 2004 р. (м. Івано-Франківськ);
Регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, 3-4 лютого 2005 р. (м. Львів);
Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина України”, 22 квітня 2005 р. (м. Івано-Франківськ),
Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розбудови кримінально-процесуального судочинства України” 26-27 вересня 2003 р. (м. Херсон);
I Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, 21-22 травня 2004 р. (м. Луцьк);
II Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, 27-28 травня 2005 р. (м. Луцьк);
Науково-практичній конференції “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)”, 4-5 квітня 2003 р. (м. Львів);
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 8 наукових статтях опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, та у 5 тезах виступів на конференціях.
Структура та обсяг дисертації зумовлена її метою та поставленими завданням. Праця складається із вступу, 3 розділів, які містять 9 підрозділів.
Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з яких основного тексту дисертації - 167 сторінок, список використаних джерел 28 сторінок (318 джерел) та 6 додатків на 10 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене вище, потрібно зазначити, що в цій роботі була розкрита, у визначених аспектах, проблема процесуального статусу обвинуваченого на досудовому слідстві в трьох основних аспектах, які відображені в окремих розділах роботи.
Проаналізувавши наукову літературу, публікації науковців, норми чинного КПК України та проекту КПК ми можемо з впевненістю зазначити, що для вирішення концептуальних положень визначених у цьому досліджені необхідно, на наш погляд, до кримінально-процесуального законодавства України внести наступні зміни та доповнення:
Доповнити глави статтями:
1.1. Перейменувати Главу 5 КПК України “Докази” у “Предмет, процес і обов’язок доказування” із зазначенням норми яка б передбачала, що предмет доказування полягає в збиранні, перевірці і оцінці доказів з метою встановлення обставин, передбачених статтею 64 КПК України.
1.2. Доповнити главу 5 КПК України “Докази” статтею 681 “Преюдиція” наступного змісту:
Обставини, встановлені вироком, що вступив в законну силу, визнаються судом, прокурором, слідчим, дізнавачем без додаткової перевірки. При цьому такий вирок не може визначати винність осіб, що не брали участь раніше в даній кримінальній справі.
2. Доповнити назву та фабулу статей такими термінами:
2.1. Доповнити фабулу статті 15 проекту КПК України “Забезпечення права на захист” терміном “гарантування” та викласти її у такій редакції: “Забезпечення і гарантування права на захист”.
2.2. Доповнити фабулу статті 47 КПК “Порядок запрошення чи призначення захисника”, терміном “оплати його праці” та викласти її у такій редакції: “Порядок запрошення чи призначення захисника та оплата його праці” .
3. Доповнити частину статті положеннями:
3.1. Доповнити ч.1 ст. 114 КПК “Повноваження начальник слідчого відділу ” наступним змістом:
“Повноваження начальника слідчого відділу в кримінальному судочинстві здійснює призначена у встановленому порядку посадова особа органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, податкової міліції, діючи в межах своєї компетенції.”
3.2. Доповнити ч.3 ст. 43 КПК “Обвинувачений і його права” положенням наступного змісту:
"Обвинувачений має право захищати свої права і законні інтереси та мати достатньо часу і можливостей для підготовки до захисту”.
3.3. Доповнити ч.7 ст. 127 КПК “Залучення понятих”, п. 5, який містив би положення наступного змісту:
“Понятий має право подавати скарги на дії уповноважених осіб, які обмежують його права при проведенні процесуальних дій з його участю”.
На наш погляд, неухильне виконання положень КПК України щодо змісту пред’явленого обвинувачення та порядку дотримання зазначених вище процесуальних норм, термінів та моментів участі у справі процесуальних суб’єктів, сприятиме більш ефективному виконанню завдань кримінального судочинства з метою побудови правового суспільства.
Необхідність зміни обвинувачення на досудовому слідстві виникає у таких випадках:
- по-перше, коли злочин було неправильно кваліфіковано;
- по-друге коли встановлені нові обставини, що суттєво відрізняються від уже вказаних у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, незалежно від того, чи змінюють вони кваліфікацію злочину.
Беззаперечним є положення про те, що при встановленні нових епізодів злочинної діяльності обвинувачення необхідно доповнити незалежно від того, чи тягнуть вони за собою зміну юридичної кваліфікації злочину або застосування нової статті КК України. Коли виявилися безпідставними всі обвинувачення відносно відповідної особи, необхідно винести постанову про закриття кримінальної справи.
Саме зміна обвинувачення в широкому значенні цього поняття складається з трьох основних етапів:
1) Вилучення частини обвинувачення;
2) Доповнення обвинувачення іншими епізодами злочинної діяльності;
3) Власне зміна обвинувачення у вузькому значенні цього слова.
На наш погляд, правильною є думка про те, що постанову, в якій сформульоване нове обвинувачення можна назвати “постановою про зміну обвинувачення”. Така назва буде більш точно відображати її призначення. Постановка питання про формулювання нового обвинувачення тільки при умові “суттєвості” змін і доповнень обвинувачення, на нашу думку, не може бути визнана позитивною. Раніше, до підсумкового рішення по суті справи ( вироку суду, постанови про припинення справи) дуже важко, а інколи неможливо визначити, чи має суттєве значення зміна і доповнення обвинувачення для реалізації обвинуваченим свого права на захист. Навіть самі незначні, на думку слідчого, зміни і доповнення можуть бути сприйняті обвинуваченим як важливі, викликати рішуче заперечення, бажання заперечити їх. Тому слідчий при будь-яких змінах і доповненнях обвинувачення, навіть самих, на його погляд, незначних, повинен формулювати нове обвинувачення і пред’являти його обвинуваченому.
Такий порядок дозволить обвинуваченому краще реалізувати своє право на захист. Знайомлячись з цілою постановою, яка містить обвинувачення в повному обсязі, обвинувачений має можливість ясніше усвідомити суть обвинувачення, яку важче було б досягти, якщо б обвинувачення було б “розкидано” по окремих постановах. Наявність в справі декількох діючих постанов, які містять обвинувачення, може дезорієнтувати не тільки обвинуваченого, але й прокурора, а також суд.
Зміна пред’явленого обвинувачення є не тільки важливим моментом у забезпеченні процесуальних прав обвинуваченого на захист, а також відіграє особливу роль при визначенні подальшого провадження кримінально-процесуального судочинства.
Термін допит розглядається в декількох значеннях.
По-перше, допит розглядається як слідча дія (процес передачі слідчому інформації про подію).
По-друге, як процесуальний засіб отримання інформації.
По-третє, як спосіб з’ясування відомостей, які мають значення для встановлення об’єктивної істини по справі.
Говорячи про значення допиту в отриманні необхідної інформації, на наш погляд, потрібно зазначити, що допит обвинуваченого є важливим в порівнянні з допитом інших учасників процесу. Це ґрунтується на наступному:
- по-перше, при допиті обвинуваченого мова йде про отримання інформації від особи, яка найбільш обізнана про обставини скоєного злочину,
- по-друге, отримана інформація від обвинуваченого може допомогти відвести підозру від невинної особи,
- по-третє, допомагає перевірити інші версії, які можуть проходити по справі.
На підставі цього, на нашу думку, можна говорити про важливість допиту обвинуваченого, особливо коли мова йде про отримання інформації, яка б в повній мірі заперечувала його винність. Саме це наводить на думку, що допиту обвинуваченого повинна передувати ретельна підготовка.
Підготовка до проведення допиту включає в себе три основних етапи:
по-перше, організаційний – забезпечення раціонального проведення допиту (коли і де доцільно провести його з позиції раціонального використання бюджету часу і можливостей слідчого);
по-друге, змістовий - визначення повноти і взаємозв’язку обставин, які підлягають встановленню;
по-третє, тактичний – встановлення відповідних засобів і прийомів вирішення конкретних завдань допиту (кого допитати раніше, яку інформацію необхідно зібрати або перевірити для викриття неправдивих показань.
Визначено, що підготовка допиту складається з цілого ряду заходів: глибоке і всестороннє вивченні матеріалів кримінальної справи; визначення кола спеціальних питань які повинні передувати проведенню допиту; вивчення даних про особу, яка буде допитана та встановлення з нею психологічного контакту; складання плану допиту.
Доцільно зауважити, що в ході допиту часто виникають бар’єри, які перешкоджають спілкуванню серед них найбільш важливі виділяють два: емоційний та інформаційний. Їх усунення передбачає об’єктивність слідчого, яка повинна виражатися як в отриманні інформації, яка звинувачує особу, так і такої яка виправдовує, а також у виясненні причин злочину та його мотивів.
Усування інформаційного, чи як по іншому його називають смислового бар’єру, досягається чітким формулюванням питань обвинуваченому, поясненням розуміння останньому їх суті та значення, пояснення в необхідних випадках юридичних та інших спеціальних термінів, які можуть вживатися при спілкуванні.
В свою чергу емоційний бар’єр є одним із важких перешкод під час допиту, так як обвинувачений нерідко знаходиться в стані нервового напруження, що не дозволяє йому зрозуміти окремі питання, а обвинуваченому окремі пункти обвинувачення та суті тих доказів якими оперує слідчий.
Визначаємо, що допит обвинуваченого є самостійною та особливо важливою процесуальною дією на стадії досудового слідства, оскільки правильна підготовка до допиту, встановлення психологічного контакту з обвинуваченим та хід і фіксація результатів допиту дозволить органам розслідування виконувати завдання які поставлені перед ними Кримінально-процесуальним законодавством.
Повноваження суду в забезпеченні прав та законних інтересів обвинуваченого, можна розмежувати з двох позицій: контролю за пред’явленням обвинувачення та контролю за діяльністю слідчих підрозділів на досудовому слідстві.
Визначаємо зміст порушень, за яких справа підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування, а саме: а) недодержання вимог закону, що встановлюють підстави і порядок порушення кримінальної справи та регламентують провадження дізнання і досудового слідства, зокрема: досудове слідство проведено без порушення справи; справа порушена неправомочною особою; з порушенням вимог ст. 111 КПУ України; замість досудового слідства проведено дізнання; розслідування проведено особами, які підлягають відводу в силу вимог ст.ст. 58 і 60 КПК України; б) докази одержані з порушенням гарантій недоторканості особистого життя, інших прав і свобод людини; в) недодержано під час провадження дізнання і досудового слідства вимог ст.ст. 44-48 КПК України про забезпечення права обвинуваченого на захист; г) обвинувачений не володіє мовою, якою провадиться слідство, або не був забезпечений перекладачем; д) пред’явлено неконкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дана юридична оцінка кожному діянню; є) не забезпечено право обвинуваченого на ознайомлення з усіма матеріалами справи; ж) порушенні строки слідства чи тримання обвинуваченого під вартою.
Для здійснення судового контролю за діяльністю слідчих підрозділів, визначаємо такі рекомендації, а саме: визначити зміст і структуру контрольованого процесу, який ґрунтується на процесуальній формі, що повинна за своїм характером виконувати функцію уніфікованого інструменту, який об’єднує сукупність однорідних процесуальних вимог, що відносяться до учасників процесу, спрямованого на досягнення матеріально-правового результату; та здійснення контролю на різних стадіях процесу повинно виключати участь одного і того ж судді при розгляді справи по суті. Тобто суддів повинно бути щонайменше двоє: один здійснює контроль за ходом розслідування, прийняттям процесуальних рішень при підписанні санкції, а другий провадить правосуддя на судових стадіях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абасов А.И. Показания обвиняемого в уголовном процессе. Автореф. дис… к.ю.н. – М., 1986.
2. Абасов А.И. Учет факторов, влияющих на показания обвиняемого // Советская юстиция. – 1991. – №6. – С. 27-28.
3. Адаменко В. Проблемы охраны прав и интересов осужденного. –Кемерово, 1985 – 152 с.
4. Адаменко В. Субьекты защиты обвиняемого. – Красноярск: 1991. – 206 с.
5. Адаменко В. Сущность и предмет защиты обвиняемого.– Томск, 1983. – 153 с.
6. Азаров В. Деятельность органов дознания, предварительного следствия и суда по защите имущественных интересов граждан. – Омськ, 1990. – 212с.
7. Алексеев С. Общая теория права.– М., 1981.– Т. 1.– 360 с.
8. Алексеев С. Теория права. – Х., 1994.
9. Альперин С. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления. – Х., 1984. – 36 с.
10. Альперин С. Учасники советского уголовногго процесса. – Х., 1971.
11. Бажанов М.И. Изменение обвинения в советском уголовном процессе.– М.: Госюриздат, 1984. – 56 с.
12. Бажанов М.И. Предания суду в советском уголовном процессе.– Х., 1965. – С. 14.
13. Бакаев Д.М. Надзор прокурора за расследованием уголовных дел.– М., 1979.– С. 7.
14. Басков В.И. Курс прокурорского надзора. – М., 1998. – 480 с.
15. Басков В.И. Прокурорский надзор при рассмотрении судами уголовных дел.– М., 1980.– С. 160.
16. Батюк В.И. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного раследования. – К., 1990. – 92 с.
17. Баулін О.В., Письменний Д.П. Проблема забезпечення безпеки суб`єктів кримінального процесу // Юридичний вісник України. – 2001. – 22-28 лютого.– № 8. – С. 5.
18. Баулін О.В. Ведомственный контроль и процессуальная независимость следователя // Вестник Днепропетровского университета. Правоведение. Вып. 3.– Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1996. – С. 131-137.
19. Баулін О.В. До альтернативи у обранні захисника на попередньому розслідуванні // Право України. – 1998. – № 12. – С. 81-85, 88.
20. Баулін О.В. До проблеми визнання особи винною у вчиненні злочину на стадії попереднього розслідування // Право України. – 1996. – № 11. –С.57-59.
21. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2000. — 236с.
22. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Монографія. ¬– К., 2001.
23. Бахин В.П., Весельський В.К., Карпов Н.С. Допрос: психология, организация, тактика. – Киев, 1998.
24. Бахин В., Когамов М., Карпов Н. Допрос на предварительном следствии.– Алма-Аты, 1999.– 128 с.
25. Бахін В., Гончаренко В. Як розкриваються злочини: криміналістика у питаннях та відповідях. – К.: 1996. – 198 с.
26. Бережний О.І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Х., 2003. – 20 с.
27. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого.– К.: Атіка, 1999.– 335 с.
28. Бірюченський О. Проблеми забезпечення прав особи на захист у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 1999. –№ 6. – С. 50-55.
29. Блинов В. Изменение обвинения следователем // Социалистическая законность. – 1986.– № 4.– С. 28-30.
30. Богинский В.Е. Система тактических приемов допроса подозреваемого: Автореф. дисс… канд. юрид. наук. – Х., 1980.
31. Богословская Л.А. Основания отмены или изменения приговоров.– Х., 1981.– С. 48.
32. Божьев В.П. Основания внесения и порядок рассмотрения дела в распорядительном заседании // Настольная книга судьи.– М., 1972. – С. 144.
33. Бойко В.Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України.– 1999.– № 1.– С. 6.
34. Букалов С.И. Судебная статистика.– М., 2000.
35. Бурдоль Є., Харін О. Прокуратура і правосуддя: проблеми співвідношення діяльності із захисту прав людини // Вісник прокуратури. – 1999. – № 2.
36. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы в системе следсвенных действий: Дисс…. д-ра юрид. наук.– М., 1975.– 410 с.
37. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы проведения следствнных действий: Учеб. пособие.– Волгоград, 1977.– 96 с.
38. Быховский И.Е., Глазырин Ф.В., Питерцев С.К. Допустимость тактических при допроси: Учеб. пособ. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – 48 с.
39. Вандер М.Б., Елагина Е.В. Защита доказательств при расследовании преступлений // Вопросы совершенствования прокурорско-следственной деятельности: Сб. ст. – Санкт-Петербург, 1996. – Вып. 8.
40. Васильев А. Н. Допрос обвиняемого на предварительном следствии // Социальная законность.– 1954.– № 10.– С. 58.
41. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. – М.: Юрид. лит., 1986.– 112с.
42. Васильєв А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса. – М.: Юридическая литература, 1970. – С. 62.
43. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
44. Веретехин Е. Проблемы предварительного расследования и их восполнение в суде первой инстанции. – Казань, 1998. – 86 с.
45. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні організаційні і тактичні аспекти): Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.– К., 1999. – 16 с..
46. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні проблеми): Монографія. – К.: НТВ “Правник” – НАВСУ, 1999.– 126 с.
47. Владимиров Л. Учение об уголовных доказательствах. – Тула, 2000. – 464с.
48. Волков Н. Надзор над обоснованостью привлечения граждан к уголовной ответственности // Прокурорский надзор за дознанием и предворительным следствием. – М., 1964.
49. Гаврилов О. А., Соя-Серко Л. А. Дискусия о некоторых основных положениях следственной тактики // Вопросы криминалистики.– 1964.– № 10.– С. 212-213.
50. Гальперин И.М. Квалификация преступлений: Закон, теория и практика // Соц. Законность.– 1989.– № 9 – С. 36.
51. Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь. – К.: 1990. – 559с.
52. Гладун З. Право людини на життя і проблеми його юридичного забезпечення в Україні // Український часопис прав людини. – 1995. – № 1. – С. 47-54.
53. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика следственных действий. – Свердловск, 1997. – 230с.
54. Глазырин Ф.В. Криминалистическое изучение личности обвиняемого.– Свердловск, 1993.– 135 с.
55. Головецький М.О. Тактика упізнання і впізнання під час досудового слідства: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.– К, 2002.
56. Гончаренко В.Г., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 48 с.
57. Гончаренко В.И. Использование звукозаписи, фотографии и киносъемок в уголовном судопроизводстве. Методическая разработка к курсу криминалистики для студентов юридического факультета. – К.: КГУ, 1980.
58. Гришин Ю.О. Закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Х, 2000. – 19 с.
59. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. – К. КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272с. (Серія: Процесуальні науки).
60. Губська О.А. Процесуальні питання звільнення осіб від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.– К., 2002. — 18 с.
61. Гуляев А.П. Следователь в Уголовном процессе.– М., 1982.– 191с.
62. Гуткин И. Актуальные вопросы уголовнол-процессуального задержания. – М., 1980. – 116 с.
63. Гродзинский М.М. Обвиняемый. Его обязанности и права в процессе. – М., 1926.
64. Давиденко Л.М. Функції прокуратури України згідно з Конституцією України // Право України.– 1997.– № 6.– С. 43-46.
65. Декларация основных принцыпов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью. Принята резолюцией 40/43 Генеральной ассамблеи ООН от 29 ноября 1985 года // Права человека и судопроизводство: Собраниемеждународных документов / Сост. Ф. Куинн, А. Желлинский.– Варшава, Б.г.– С. 229-232.
66. Джатиев В.С. Право обвиняемого на защиту в советском уголовном процессе: Учеб. пособие.– Орджоникидзе, 1987.– С. 59.
67. Джига М.В. Проблеми законності та доцільності при забезпеченні правового статусу обвинуваченого під час розслідування злочинів: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.– К, 2002. – 22c.
68. Добровольская Т.Н. Показания обвиняемого против других лиц в советском уголовном процессе // Ученые записки ВИЮН. – Вып. 1(5) – М., 1967. – С. 80-83.
69. Долежан В.В. Проблемы компетенции прокуратуры: Автореф. диссертации на присвоение доктора юрид. наук.– М., 1991.– С. 36.
70. Дослідження проведені автором на матеріалах судової практики Львівської, Волинської, Рівненської областей. Досліджено 270 справ в період з 2002-2005 р.
71. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М., 1976.
72. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы.– К.: Наук. думка, 1984. – 183 c.
73. Дубинский А.Я. Органы дознания и предварительного следствия // Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР: Науч.-практ. комментарий. – К.: Политиздат УССР, 1984. – С. 151-156.
74. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии дознания и предварительного следствия (по материалам МВД Украинской ССР): Автореф. дис. … канд. наук. – К.: АН УССР, 1971. – 24 с.
75. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования. – К.: КВШ МВД СССР, 1975. – 132 с.
76. Дубинский А.Я., Сербулов В.А. Привлечение в качестве обвиняемого.– К., 1989.– 57 с.
77. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск: Вышэйш. шк., 1995. – С. 317-139.
78. Ефимичев С. Содержание и структура стадии предварительного расследования. – Волгоград, 1981.
79. Жогин Н., Фаткуллин Ф. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М., 1965.– 367с.
80. Жогин Н.В. Предварительное следствие в уголовном процессе.– М., 1993.– С. 215.
81. Загальна теорія держави і права / Під ред. В.В. Копейчикова.– К.: ЮрінкомІнтер, 1998.– 485с.
82. Закон України “Про адвокатуру” від 19.12.1992р. № 2887-ХІІ // Голос України.– 1993.– № 17.– 29 січня.
83. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру” від 12.07.2001р. № 2663-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001.– № 44, (02.11.2001).– Ст. 233.
84. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 № 2222-IV // Відомості Верховної ради України. 2005.– № 2.– С. 44.
85. Закон України “Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України” від 20.11.1996 № 530/96-вр // Відомості Верховної Ради України. – 1997.– № 4.– Ст. 21.
86. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від. 21.06.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001.– № 120. – (06.07.2001.) (спецвипуск).– Ст. 1142.
87. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 року № 3782-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11.– Ст. 51.
88. Закон України “Про інформацію” від 02.10.1992 р. №2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992.– № 48 (01.12.1992).– Ст. 650.
89. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991р. № 1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.– 1991.– № 53, (31.12.91).– Ст.793.
90. Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р. № 3018-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002.– № 27–28, (12.07.2002).– Ст. 180.
91. Закон України «Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань прав на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного» від 23 грудня 1993 року № 3780-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11.– Ст. 49.
92. Зинатуллин З.З. Общие проблемы обвинения и защиты по уголовным делам. – Ижевск, 1989.
93. Івасюк І.Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності від покарання внаслідок зміни обстановки: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.– Л., 2002. – 19 с.
94. Исаева К.А. Тактические особиности допроса женщин-подозреваемых и обвиняемых (автореф.кан.юр.наук). ¬– М., 1995
95. Каминская В.И. Показания обвиняемого в советском уголовном процессе. – М., 1960. – 182 с.
96. Капліна О.В. Проблеми реабілітації у кримінальному процесі України. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. Х., 1998.
97. Карнеева Л.М. Привлечение в качестве обвиняемого: Метод. пособие.– М.: Юрид. лит., 1982.– С. 61.
98. Карнеева Л.М. Тактические основы организации и производства допроса в стадии расследования. – Волгоград, 1992.
99. Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувиев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. – М.: Юрид. лит., 1991. – С.32-33.
100. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000.
101. Карпец И.И. Проблема преступности. – М. Фирма «Спарк». – 1999. – 190с.
102. Карпов Н.С. До питання про захист учасників кримінального судочинства. - Дніпропетровськ, 2003.
103. Карпов Н.С. Про вдосконалення досудового слідства. - К., 2003.
104. Карпов Н.С. Проблемы защиты участников уголовного судопроизводства. - Кишинэу., 1999.
105. Каткова Т.В. Проблеми реалізації безпосередності дослідження доказів на досудовому слідстві. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. Х., 1997. – 19.
106. Ковалев М.А. Прокурорский надзор за обеспечением прав личности при расследовании преступления.– М., 1990.– С. 111, 193-194.
107. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Актуальные проблемы тактики и методики расследования преступлений // Проблемы социалистической законности: Республиканский межведомственный научный сборник. – Х.: Изд. Вища шк., 1978. – Вып. 3.
108. Коляда П. Право на особисту недоторканість // Урядовий кур’єр. – 2001.– № 7.– С. 7.
109. Комарков В.С. Тактика допроса. Учеб. пособие. – Харьков, 1975. – 66 с.
110. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. від 4.11.1950 року // Голос України від 10 січня 2001 року N 3 (2503) стр. 6 - 8.
111. Кони А.Ф. Избранные произведения.– М.: Госюриздат, 1956.– С. 807.
112. Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформы.– М., 1914.– 313 с.– С. 100-101.
113. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология.– Х.: Консум, 1999.– 157 с.
114. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.– 1996. – № 30.– Ст. 141.
115. Копетюк М.І., Колб О.Г., Наливайко В.С. та ін. Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство: Навч.-метод. рек. – Луцьк, 2002 – 55 с.
116. Кореневский Ю.В. Судебная практика и совершенствование предварительного расследования.– М., 1974.– С. 23.
117. Корнеева Л. Привлечение в качестве обвиняемого.– М., 1962.– 93 с.
118. Коршик М.Г., Степичев С.С. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии.– М.: Юрид. лит., 1969.– 160 с.
119. Кримінальна справа № 21-1121 за звинуваченям гр-на Холяви за ст. 140 ч. 2 КК України // Архів УМВС Львівської області за 2002 рік.
120. Кримінальна справа №29-6397 // Архів УМВС Львівської області за 20022.
121. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року: Офіційне видання. – К.: А.С.К., 2002. – 233 с.
122. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року: із змінами і доповненнями станом на 20 січня 2005 року // Офіц. Видання. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2005. – 416.
123. Курків М.В. Проблеми забезпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.. Х., 1999. –
124. Ларин А.М. Савицкий В.М. Каким быть следственному аппарату // Советское государство и право.– 1991.– № 1.– С. 37.
125. Лившиц А.М., Белкин Р.С. Тактика следственных действий. – М.: Изд-во «Новый юрист», 1997. – 176 с.
126. Лисиченко В.К. Проблеми новації чинного кримінально-процесуального законодавства України та етапи його розвитку // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції.– К., 1996.– С. 84.
127. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования. – К.: РИО Украинской академии внутренних дел, 1993. – С. 165-167.
128. Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий: Учеб. пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1989. – 88 с.
129. Лукашевич В.Г., Разводовский В.В. Использование приемов графической фиксации зрительного образа при допросе // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вищ. шк., 1987. – Вып. 34. – С. 39-44.
130. Лукашевич В.З. Тактика первого допроса обвиняемого после предъявления обвинения // Вопросы уголовного права, прокурорского надзора, криминалистики и криминологии.– Душанбе, 1968.– Кн. 2.– С. 279-293.
131. Лукашевич Г.В. Гарантии прав обвиняемого в уголовном процессе.– М. 1990.– 230 с.
132. Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики.– М.: Юрид. лит., 1980.– 96 с.
133. Малютін І.А. Деякі проблеми зупинення попереднього слідства у кримінальних справах // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. пр.– Запоріжжя: РВП "Видавець", 1997. – Вип. 3. – С. 141-143.
134. Малютін І.А. Зупинення досудового розслідування: Навч.-метод. посіб. – К., 2003.
135. Малютін І.А. Зупинення попереднього слідства при тимчасовому психічному або іншому тяжкому захворюванні обвинуваченого // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ України. – 1997. – № 1. – С. 122-124.
136. Малютін І.А. Підстави та процесуальний порядок зупинення попереднього розслідування: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2000. — 203с.
137. Малютін І.А. Проблеми неадекватності процесуального статусу професійних захисників у кримінальному судочинстві // Зовнішня торгівля: право та економіка.: Зб. наук. пр. – К., 2002. – Вип. 2 (6). – Ч. 2. – С. 89-92.
138. Малютін І.А. Проблеми практичної реалізації Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" // Право України. – 2002. – № 12. – С. 98-102.
139. Малютін І.А. Професійні захисники у кримінальному судочинстві: вдосконалення процесуального статусу // Вісник Генеральної прокуратури України. – 2003. – № 10. – С. 50-52.
140. Маляренко В. Конституційні засади кримінального судочинства.– К., 1999.– 318 с.
141. Маляренко В. Окремі питання давності притягнення до кримінальної відповідальності: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень Законодавства і юридичної практики України.– 1996.– № 6.– С. 11-17.
142. Манаев Ю.В. К вопросу о понятии и сущности процессуальных решений следователя // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии.– Волгоград, 1994.– С. 75.
143. Манаев Ю.В. Обоснованность процессуального решения следователя // Советское государство и право.– 1989.– № 5.– С. 85.
144. Маркс К., Єнгельс Ф. Сочинения. Т. 1. 1916. – М. – 180 с.
145. Мартынчик Е., Радьков В., Юрченко В. Охрана прав и законных интересов личности в уголовном судопроизводстве.– Кишенев, 1982.– 188 с.
146. Мартынчик Е.Г. Гарантии прав обвиняемых в суде первой инстанции.– Кишинев, 1975.– С. 102.
147. Марчак В.Я Використання спеціальних психологічних знань у досудовому слідстві: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2003. — 189с.
148. Матеріали судової практики Луцького міськрайонного суду за 2001-2005 р.р.
149. Матусевич И.А. Изучение личности обвиняемого в процессе предварительного расследования преступлений.– Минск: БГУ, 1975.– 175 с.
150. Михайленко А.Р. Проблемы обеспечения законности на предварительном следствии в советском уголовном процессе. Теория и практика: Дисс. … д-ра юрид. наук.– К., 1989.– С. 1-8.
151. Михайленко А.Р. О пределах прокурорского надзора по обеспечению законности // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью.– М., 1988.– Вып. 115.– С. 164-168.
152. Михайлова Т.Н. Предание суду в советском уголовном процессе.– М., 1981.– С. 33.
153. Михеенко М.М. Вопросы расширения процессуальных гарантий прав личности при прекращении уголовных дел // Развитие теории и практики уголовного судопроизводства в свете нового законодательства о Верховном Суде СССР, прокуратуре СССР и адвокатуре СССР. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1981
154. Михеенко М.М. Организация обвинения и защиты в РСФСР и на Украине в первые годы Советской власти // Проблемы правоведения. – К.: Вища школа, 1989. – Вып. 50.
155. Михеєнко М.М. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі // Право України. – 1995.– № 11.– С. 64.
156. Михеенко М.М. Понятие и содержание презумпции невиновности в советском уголовном процессе // Проблемы совершенствования деятельности советской адвокатуры. – К., 1978.
157. Михеєнко М.М. Доказування в радянському кримінальному судопровадженні.– М., 1989.– С. 58.
158. Михеєнко М.М. Концептуальні питання розробки та вдосконалення Кримінально-процесуального та інших кодексів кримінального циклу // Українське право. – 1994. – № 1.– С. .
159. Михеєнко М.М. Право обвинуваченого на захист при доказуванні в кримінальній справі // Вісник Київського університету. Юридичні науки. – К.: Вища школа, 1981. –Вип. 22.
160. Мичко Н.И. Прокуратура Украины: Роль и место в системе государственной власти.– Донецк: Донеччина, 1999.– 256 с.
161. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.1973 р.
162. Мінюков П.І., Мінюков А.П. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу (відділення) органів внутрішніх справ і проблеми керівництва досудовим слідством: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2004. – 214с.
163. Міхеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов.– К., Либідь, 1999.– 516 с.
164. Міхеєнко М.М. Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.– К.: Либідь, 1992.– С. 144.
165. Молдован А.В. Забезпечення обвинуваченому права на захист у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини та України (порівняльно-правове дослідження): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 173с.
166. Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства.– Кемерово, 1962.– С. 76.
167. Мотовиловкер Я.О. Показания и объяснения обвиняемого как средство защиты в советском уголовном процессе. – М., 1956.
168. Мудьюгин Г. И. Косвенные доказательства, связанные с поведением обвиняемого // Социальная законность.– 1961.– № 6.– С. 31.
169. Назаров В.В. Виникнення кримінально-процесуальних конфліктів та способи їх усунення на стадії попереднього розслідування: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 2000. - 205 с.
170. Наказ Генерального прокурора України “Про організацію роботи з розгляду звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури” № 9 від. 28.10.2002 р.
171. Наказ Генерального Прокурора України №4 гн від 19.09.2005 року “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які провадять дізнання та досудове слідство”.
172. Наказ Міністра внутрішніх справ України “Інструкція “Про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини та пригоди” № 400 від 14.04.2004.
173. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Під ред. М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, А.Л. Дубинського.– 2-е вид.– К.: Юрінком Інтер, 1999.– 624 с.
174. Нескороджена Л.Л. Забезпечення процесуальних прав і законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – К., 2002. – 19с.
175. Никоненко М.Я. Визначення судових витрат як засіб забезпечення майнових інтересів підозрюваного і обвинуваченого // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів. Проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” 19-20 жовтня 2000 року. – К., 2000.
176. Никоненко М.Я. Деякі аспекти охорони прав і законних інтересів підозрюваного // Міжнародної науково-практичної конференції молодих юристів “Майбутнє правової системи України”: Тези доповідей та наукових повідомлень, 15-16 березня 1996 року. – К.: Українська правнича фундація, 1996.
177. Никоненко М.Я. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист // Право України. – 1999. – № 4.– С. 39-40.
178. Ніколаєв О.О. Проблеми забезпечення процесуальних прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві: Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – К., 2002. – 20 с.
179. Новиков В.Д. Обжалование действий органов предварительного расследования // Тижневий інформаційно-аналітичний огляд: Проблеми політики, економіки, безпеки і міжнародних відносин. – 2000. – № 11.
180. Новиков В.Д. Срок ознакомления обвиняемого с уголовным делом: некоторые предложения по изменению уголовно-процессуального законодательства // Тижневий інформаційно-аналітичний огляд: Проблеми політики, економіки, безпеки і міжнародних відносин. – 2000. – № 11.
181. Но