ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Короткий опис

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

БАЧУН ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 342.565.4

ПРАВОВИЙ СТАТУС
СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Селіванов Анатолій Олександрович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України

Київ - _______

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………… 3
Розділ 1. Теоретичні основи визначення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства …………………
13
1.1. Категорія «суб’єкт адміністративного судочинства», види суб’єктів та їх класифікація …………………………..
13
1.2. Право- та дієздатність суб’єктів адміністративного судочинства ………………………………………………….
39
1.3. Особливості правового статусу суб’єктів приватного і публічного права в адміністративному судочинстві………
64
Висновки до Розділу 1 ……………………………………… 87
Розділ 2. Сутність правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства ………………………………………………….
92
2.1. Умови набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві ……………………………
92
2.2. Процесуальні форми реалізації правового статусу суб’єктами адміністративного судочинства ……………….
120
2.3. Напрямки удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства …………………………….
149
Висновки до Розділу 2 ……………………………………… 173
Висновки ………………………………………………………………… 176
Список використаних джерел …………………………………………… 187

ВСТУП

Актуальність теми. Конституцією України до найважливіших функцій держави віднесено забезпечення прав і свобод людини, правовий захист громадян. Саме права і свободи людини і громадянина, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Реалізація цих конституційних положень значною мірою залежить від дієвого судового захисту, особливо – адміністративними судами, компетенція яких стосується спорів за участю органів (посадових осіб), наділених державно-владними, імперативними повноваженнями. Такий захист являє собою, з одного боку, юрисдикційний контроль, здійснюваний судами за законністю у державному управлінні, а з іншого – гарантією дотримання прав і свобод громадян, законних інтересів юридичних осіб у владо відносинах.
Процесуальний порядок відправлення адміністративного судочинства, урегульований Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), передбачає здійснення суб’єктами адміністративного судочинства відповідних процесуальних дій. Такими суб’єктами постають адміністративний суд, особа, яка звертається на захист своїх прав, свобод, законних інтересів, відповідач, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (прокурор, Уповноважений з прав людини, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, фізичні та юридичні особи) та інші. Наділення зазначених суб’єктів процесуальними правами та обов’язками означає, що законодавець встановив конкретне місце кожного суб’єкта у адміністративному судочинстві, завдяки чому саме судочинство набуває упорядкованого, послідовного характеру. Разом з тим, правовий статус кожного суб’єкта потребує вдосконалення. Зазначене стосується уточнення компетенції суду, здійснення розмежування із юрисдикцією господарських судів, зокрема у спорах, які виникають у сфері господарської діяльності за участі суб’єкта владних повноважень; існує потреба суттєвого вдосконалення процесуального статусу прокурора; незрозумілою є дефініція «суб’єкт владних повноважень». Потребує опрацювання сутність і зміст власне категорії «суб’єкт адміністративного судочинства», оскільки її теоретичне визначення і подальше закріплення у чинному законодавстві є юридичною гарантією законності у відносинах щодо реалізації права звернення до адміністративного суду за захистом, а також самих процедур судового провадження.
Загальним питанням запровадження адміністративної юстиції, вдосконаленню юридичних гарантій захисту прав громадян у владо відносинах приділяли увагу В.Б.Авер’янов [6; 7; 90], Ю.В.Георгієвський [34], І.П.Голосніченко [36], С.В.Ківалов [9], О.В.Кузьменко [73], Ю.С.Педько [83], В.Г.Перепелюк [85], А.О.Селіванов [139] та інші.
Певною мірою зміст процесуальних прав та обов’язків учасників адміністративного процесу розкривався у роботах Н.В.Александрової та Р.О.Куйбіди [79], Е.Ф.Демського [48], Кузьменко О.В. [74], Комзюка А.Т., Бевзенка В.М., Мельника Р.С. [67], О.П.Рябченко [80], Стефанюка В.С. [146; 147] та інших. Вчені приділяли увагу, в основному, загальнотеоретичній проблемі формування та розвитку правової доктрини адміністративного процесу, адміністративного судочинства. Пошук науковців стосувався і проблем розвитку окремих інститутів адміністративного права, зокрема – державної служби: Г.В.Атаманчук [19], Ю.П.Битяк [25] та інші. Останнім часом були захищені кандидатські дисертації, присвячені проблемі вдосконалення правового статусу прокурора у адміністративному процесі, зокрема - О.В.Агєєвим [4], О.В.Анпілоговим [15].
Визначення сутності категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» зобов’язує звернутись до теоретичних напрацювань з питань: формування судової влади (О.Д.Градовський [40]), становлення юридичного процесу (В.О.Рязановський [136]); з теорії права (О.В.Мицкевич [77]) та адміністративного права за часів Радянського Союзу (Ц.О.Ямпольська [174]); до сучасних положень теорії права, оскільки у наукових адміністративно-правових дослідженнях основні поняття і категорії адміністративного процесу піддаються творчому опрацюванню: С.С.Алексєєв [12; 13], С.І.Архіпов [18], М.В.Вітрук [32], В.В.Субочев [149] та інші; цивільного права і процесу: С.М.Братусь [27], Є.В.Вавілін [28], В.В.Комаров [163], М.Й.Штефан [171] та інші. Разом з тим, проблеми вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства ще не набули всебічного та ґрунтовного науково-теоретичного вивчення із конкретними висновками.
Таким чином, недостатність у розробках на теоретичному рівні, наявність прогалин і колізій у чинному законодавстві та, у зв’язку з цим, необхідність проведення комплексного адміністративно-правового дослідження проблеми вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки адміністративного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, а саме – програми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний номер №0103U007975). Дослідження спрямоване на виконання постанови Верховної Ради України від 28.04.1992р. «Про концепцію судово-правової реформи в Україні».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення сутності і змісту правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства та обґрунтування напрямів розвитку адміністративного матеріального та процесуального законодавства у цій сфері, а також формулювання пропозицій щодо внесення подолання існуючих прогалин і колізій у чинному законодавстві.
Визначені мета обумовила наступні завдання наукового дослідження:
- визначити зміст категорії «суб’єкт адміністративного судочинства»;
- виділити види суб’єктів адміністративного судочинства та здійснити їх класифікацію;
- встановити сутність і зміст категорій «правоздатність» і «дієздатність» відносно суб’єктів адміністративного судочинства, визначити елементи правоздатності;
- визначити особливості правового статусу суб’єктів приватного і публічного права в адміністративному судочинстві;
- систематизувати умови набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві;
- охарактеризувати процесуальні форми реалізації правового статусу суб’єктами адміністративного судочинства та виділити їх особливості;
- визначити напрямки удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із реалізацією суб’єктами конституційного права на судовий захист засобами адміністративного судочинства.
Предметом дослідження є правовий статус суб’єктів адміністративного судочинства.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність сучасних методів наукового пізнання, застосування яких ґрунтується на діалектиці та системному підході. Використання діалектики дозволяє аналізувати проблему формування та реалізації правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства у контексті генезису адміністративної юстиції у світі та тенденцій її запровадження в Україні. Системний підхід дозволяє вивчити проблему правового статусу у єдності її соціального змісту і юридичної форми.
У роботі застосовані методи наукового пізнання, характерні для досліджень юридичного змісту: формально-догматичний – для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2); класифікації та групування – для систематизації суб’єктів адміністративного судочинства (підрозділ 1.1), виділення елементів змісту правоздатності (підрозділ 1.2), виділення ознак суб’єктів приватного та публічного права (підрозділ 1.3), формулювання умов набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві (підрозділ 2.1), напрямків удосконалення правового статусу суб’єктів (підрозділ 2.3); історико-правовий та порівняльно-правовий – для аналізу теоретичних основ визначення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства (Розділ 1), виділення особливостей процесуальних форм реалізації правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства (підрозділ 2.2); на основі методів правового моделювання, компаративного та формально-догматичного методів, документального аналізу визначені напрямки вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства (підрозділ 2.1).
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених з теорії держави і права, адміністративного права та процесу. При підготовці роботи також використовувались доктринальні положення з філософії, конституційного права, цивільного права та процесу, теоретичні напрацювання вчених з проблем розвитку юридичного процесу, формування судової системи. Нормативною основою дисертації є Конституція України, КАС України, інші кодекси, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері реалізації конституційного права на судовий захист засобами адміністративного судочинства. Використано приписи рішень Конституційного Суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого господарського суду України. Емпіричну базу становить судова практика окружного адміністративного суду м. Києва, Вищого адміністративного суду України. Використано також особистий досвід роботи дисертанта в органах судової гілки влади.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вона є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, присвячених теоретичним та практичним проблемам вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- дістало подальшого розвитку визначення сутності і змісту категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» з позицій: а) дуалістичного підходу – загальнотеоретичного і конкретно-юридичного; б) юридичної природи права на звернення до адміністративного суду. Суб’єктом адміністративного судочинства визначено особу, що є носієм прав та обов’язків у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами і здатна їх у цих відносинах реалізувати. Категорія «учасник адміністративного судочинства» є складовою категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» і охоплюється нею;
- уперше доведено, що суб’єктів адміністративного судочинства можна розглядати як інститут процесуального права – адміністративно-процесуального права (за терміном, уведеним О.Ф. Скакун) на підставі його відповідності усім ознакам інституту права;
- удосконалено класифікацію суб’єктів адміністративного судочинства. Її здійснено за кількома ознаками: а) характером участі у адміністративному судочинстві – потенційним чи реальним; б) спрямованості процесуальних повноважень. Найбільш повною і тією, що відповідає широкому розумінню категорії «суб’єкт адміністративного судочинства», визначено класифікацію за ознакою характеру участі у адміністративному судочинстві, відповідно якої суб’єкти поділені на дві категорії – потенційні суб’єкти і учасники. Класифікація учасників здійснена за ознакою функцій, які виконує кожен суб’єкт у судовому адміністративному процесі;
- дістав подальшого розвитку, порівняно із науковою думкою М.В.Вітрука, динамічний підхід щодо встановлення сутності і змісту категорій «правоздатність» і «дієздатність» відносно суб’єктів адміністративного судочинства. Правоздатність і дієздатність суб’єкта адміністративного судочинства можна розглядати як дві стадії (етапи) розвитку право суб’єктного зв’язку у судовому адміністративному процесі;
- уперше визначені елементи змісту правоздатності суб’єкта адміністративного судочинства та здійснена їх характеристика. В основу визначення елементів покладено структурний підхід, запропонований у теорії права С.І. Архіповим щодо суб’єкта права. До елементів змісту правоздатності суб’єкта адміністративного судочинства віднесено: 1)наявність можливості персоніфікації, індивідуалізації, 2)спроможність приймати правові рішення, 3)здатність бути носієм правосвідомості, 4)можливість та здатність здійснювати свою або чиюсь правову волю у формі реалізації повноважень у адміністративних процесуальних відносинах, 5)наявність правової волі, правосвідомості та здатності бути суб’єктом правової діяльності у судовому адміністративному процесі;
- на основі наукового підходу, запропонованого О.В. Мицкевичем та С.І. Архіповим, дістало подальшого розвитку формулювання загальних та спеціальних ознак суб’єкта приватного права та суб’єкта публічного права, які мають бути застосовані у сукупності з метою характеристики певного суб’єкта;
- уперше визначено особливості правового статусу суб’єктів приватного та публічного права у адміністративному судочинстві, які проявляються у диференціації складу елементів статусу. Якщо особа (фізична чи юридична), яка бере участь у справі, є суб’єктом приватного права, то до складу елементів статусу, крім адміністративної процесуальної правосуб’єктності, додатково доцільно включити законні інтереси (або охоронювані законом інтереси, що доведено правовою позицією Конституційного Суду України). Стосовно суб’єктів публічного права, які беруть участь адміністративному судочинстві, їх правовий статус визначається обсягом і характером адміністративної процесуальної правосуб’єктності. До правового статусу інших учасників адміністративного судочинства включено процесуальні права, обов’язки. Юридичну (кримінальну) відповідальність недоцільно розглядати як окремий елемент процесуального статусу інших учасників судового адміністративного процесу, оскільки вона постає як процесуальний обов’язок її несення конкретними суб’єктами за порушення відповідних правил у процесі відправлення правосуддя адміністративним судом;
- удосконалено положення щодо умов набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві. Виділено дві групи умов – юридичні та фактичні, а також сформульовані обставини, врахування яких дозволяє виділити юридичні факти як підставу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень;
- дістало подальшого розвитку положення про особливості правового статусу кожного суб’єкта адміністративного судочинства, які позначаються на процесуальних формах реалізації і обумовлені різницею у функціональному призначенні того чи іншого суб’єкта у судовому адміністративному процесі, а також реалізацією конституційного права на звернення до суду. При цьому специфіка правового регулювання статусу суб’єктів адміністративного судочинства полягає у поєднанні відповідних матеріальних і процесуальних норм, а момент реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності для різних суб’єктів адміністративного судочинства може наставати у різний час;
- удосконалено перелік ознак владної управлінської функції, що дозволяє визначити перелік суб’єктів владних повноважень: а) проявляється у впливові суб’єкта на поведінку інших людей, юридичних осіб з метою впорядкування суспільних відносин у напрямку створення належних умов для реалізації і захисту конституційних прав і свобод, нормального функціонування громадянського суспільства і держави; б) цей вплив здійснюється у зв’язку із пріоритетом публічних зобов’язань, якими наділений суб’єкт; в) вплив має безпосередній або опосередкований характер, а відповідні заходи і засоби впливу застосовуються суб’єктом залежно від завдання, яке він виконує та у межах компетенції у публічних відносинах; г) застосування заходів впливу здійснюється на підставі матеріальних норм адміністративного права; д) вплив має односторонній характер, може виникнути за ініціативи суб’єкта управління і згода іншої сторони щодо його здійснення не потрібна; е) законодавством гарантоване право фізичних і юридичних осіб вимагати від суб’єктів, які застосовують заходи впливу, їх належного застосування;
- дістали подальшого розвитку поняття процесуального представництва та класифікація суб’єктів, які здійснюють законне представництво. Під процесуальним представництвом у судовому адміністративному процесі визначено сукупність дій, вчинених особою – представником від імені особи, яку представляє, у правовій процесуальній формі, спрямованих на захист прав, свобод, інтересів цієї особи. Класифікацію суб’єктів, які здійснюють законне представництво, здійснено за критерієм характеру взаємовідносин між законним представником і особою, щодо якої здійснюється представництво: внутрішні і зовнішні законні представники. До групи внутрішніх законних представників віднесено тих осіб, які мають з особами, на захист інтересів яких здійснюється законне представництво, родинні чи інші зв’язки на підставі закону (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом). До групи зовнішніх законних представників віднесено офіційних представників, якими виступають: а) керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом, положенням, статутом особа – стосовно інтересів юридичної особи; б) органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Належність до певної групи представників визначає межі процесуальних повноважень та особливості правового статусу цих осіб у судовому адміністративному процесі;
- удосконалено систематизацію процесуальних форм реалізації правового статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Виділено чотири форми: 1)звернення до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб та участь у цих справах; 2)представництво в адміністративному суді (здійснює тільки прокурор); 3)залучення судом до участі у справі як законні представники (органи державної влади та органи місцевого самоврядування); 4)вступ у справу за своєю ініціативою (органи державної влади та органи місцевого самоврядування);
- обґрунтована необхідність удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства за двома напрямками: 1) загальним, що стосується термінів та норм, які регулюють засади адміністративного судочинства і вади яких негативно позначаються на реалізації правового статусу суб’єктами; 2) адресним, що стосується правового регулювання статусу окремого суб’єкта.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних питань, пов’язаних із вдосконаленням правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства. Пропозиції щодо змін до законодавства, обґрунтовані у роботі, можуть бути запропоновані для впровадження у законотворчу діяльність. Матеріали дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні дисципліни «Адміністративний процес».
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження були апробовані дисертантом на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України» (25-26 січня 2007р.,м.Харків), засіданні круглого столу «Наука конституційного права: сучасний стан та напрямки розвитку» (січень 2009 року, м.Харків).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у монографії, трьох статтях, опублікованих у фахових юридичних виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання визначення сутності і змісту правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства, у результаті чого отримані такі найважливіші результати:
1. За ознакою меж охоплення суспільних відносин категоріальний ряд щодо категорії «суб’єкт» у адміністративному судочинстві розташовуються у такій послідовності: «суб’єкт адміністративного процесуального права», «суб’єкт адміністративного судочинства», «учасник адміністративного судочинства». Суб’єкт адміністративного процесуального права розглядається як абстрактна особа у адміністративних процесуальних відносинах у соціально-правовому змісті. Суб’єктом адміністративного судочинства постає особа, яка породжує адміністративні процесуальні правовідносини з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами і у межах яких вона виступає як потенційний чи реальний їх учасник. Категорії «суб’єкт адміністративного процесуального права» та «суб’єкт адміністративного судочинства» співвідносяться як загальне і конкретне. Категорія «суб’єкт адміністративного судочинства» є ширшою за категорію «учасник адміністративного судочинства», оскільки охоплює не лише учасників, а й адміністративний суд як суб’єкт, що має адміністративну процесуальну правосуб’єктність. Крім того, суб’єктом адміністративного судочинства може бути будь-яка особа, що випливає з норми частини 2 статті 55 Конституції України, якою визначено, що «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
2. Категорію «суб’єкт адміністративного судочинства» доцільно розглядати у загальнотеоретичному та конкретно-юридичному значеннях. У загальнотеоретичному значенні ця категорія постає юридичною абстракцією, що визначає правове положення особи у відносинах з приводу захисту її прав, свобод та інтересів засобами адміністративного судочинства. У конкретно-юридичному значенні суб’єкт адміністративного судочинства постає індивідуалізованою особою – носієм прав та обов’язків у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами. Суб’єктом адміністративного судочинства постає особа, здатна вступати у такі відносини, реалізувати зазначені права та виконати обов’язки. Для того, щоб така особа реалізувала конституційне право звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод, законних інтересів, вона повинна мати правові можливості, які визначаються КАС України і проявляються у адміністративній процесуальній правоздатності. Категорія «суб’єкт адміністративного судочинства» може бути розглянута і з позицій юридичної природи права на звернення до адміністративного суду. За таким підходом суб’єктом адміністративного судочинства постає особа, яка може звернутись до адміністративного суду за захистом за наявності необхідних обставин та у встановленому законодавством процесуальному порядку.
3. Інститут суб’єктів адміністративного судочинства відповідає усім ознакам інституту права: а) регулює конкретний вид (частину) значущих суспільних відносин - відносин, пов’язаних із встановленням кола осіб, які можуть звернутись за захистом в адміністративних судах порушених прав, свобод і законних інтересів, конкретизацією їх правового статусу, а також статусу осіб, які беруть участь у адміністративному судочинстві; б) має відносну самостійність, незалежність від інших інститутів права, а також можливість формування загальних понять у власних межах, тобто в межах видових явищ про що свідчить встановлення відповідних процесуальних категорій нормами-дефініціями, визначення процесуальних повноважень конкретних суб’єктів, відокремлення норм стосовно учасників адміністративного судочинства у окрему структурну складову КАС України - Главу 5; в) наявна специфічність засобів правового регулювання, що означає специфіку прийняття суб’єктами рішень у справі та встановлення способів їх реалізації;
4. Враховуючи обраний підхід щодо визначення сутності категорії «суб’єкт адміністративного судочинства», класифікація суб’єктів здійснена за кількома ознаками: а) характером участі у адміністративному судочинстві – потенційним чи реальним; б) спрямованості процесуальних повноважень. За характером участі у адміністративному судочинстві виділено дві категорії суб’єктів: а) потенційні суб’єкти - усі фізичні та юридичні особи, які реалізують конституційне право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод, законних інтересів; б) учасники – ті, які беруть участь у судовому адміністративному процесі, включно із адміністративним судом. У межах останньої групи суб’єктів за ознакою виконуваних у адміністративному судочинстві функцій виділено такі види: 1)адміністративний суд (власне суд, його посадова особа, колегія суддів); 2)сторони, треті особи; 3) представники; 4) органи і особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; 5)секретар судового засідання, судовий розпорядник, перекладач; 6) свідки; 7) експерт, спеціаліст. За ознакою спрямованості процесуальних повноважень у адміністративному судочинстві виділено дві великі групи суб’єктів: 1) адміністративний суд (першої інстанції – суд загальної юрисдикції як адміністративний суд та окружний, апеляційний, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України); 2) учасники процесу (сторони, треті особи, представники сторін, представники третіх осіб, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач), процесуальні повноваження яких передбачені нормами Глави 5 Розділу ІІ КАС України.
5. Правоздатність суб’єктів адміністративного судочинства розуміється як здатність мати право (нести обов’язок) у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративним судом. Це означає, що правоздатність суб’єкта адміністративного судочинства розглядається як можливість суб’єкта виступати носієм прав та обов’язків у адміністративних процесуальних відносинах і існує як необхідна умова входження суб’єкта до цих відносин. Разом з тим, звернення за захистом до адміністративного суду передбачає, що особа, яка за ним звертається, здатна мати право, що оспорюється. Виходячи з цього, необхідно виділяти адміністративну процесуальну правоздатність конкретних суб’єктів адміністративного судочинства.
6. Враховуючи специфіку адміністративного судочинства, ознаки відносин у цій сфері, а також загальнотеоретичні положення щодо елементів змісту правоздатності суб’єкта права, сформульовані елементи змісту правоздатності суб’єкта адміністративного судочинства: 1) наявність можливості персоніфікації, індивідуалізації, 2) спроможність приймати правові рішення, 3) здатність бути носієм правосвідомості, 4) можливість та здатність здійснювати свою або чиюсь правову волю у формі реалізації повноважень у адміністративних процесуальних відносинах. Персоніфікація, індивідуалізація суб’єкта проявляється через ознаки кожного, а також умови, наявність яких дозволяє суб’єктові формувати і виражати власні цілі та інтереси у адміністративних процесуальних відносинах. Спроможність приймати правові рішення проявляється у процесуальних повноваженнях щодо юридичного закріплення результату вчинення процесуальних дій на певних стадіях судового адміністративного процесу. Здатність суб’єкта адміністративного судочинства бути носієм правосвідомості означає його потенційну здатність усвідомлювати власні дії, можливість і спроможність захищати свої права, свободи, законні інтереси чи брати участь у судовому адміністративному процесі як експерт, перекладач чи інші учасники і виконувати обов’язки, покладені адміністративним процесуальним законодавством. Можливість і здатність здійснювати правову діяльність у судовому адміністративному процесі ґрунтується на наявності відповідних функціональному призначенню кожного суб’єкта повноважень у судовому адміністративному процесі. Останній елемент змісту правоздатності суб’єкта адміністративного судочинства є узагальнюючим і полягає у тому, що особа повинна мати правову волю, правосвідомість та здатність бути суб’єктом правової діяльності у судовому адміністративному процесі. Цей елемент має назву правового зв’язку, до якого може вступити чи вступає суб’єкт адміністративного судочинства.
7. Дієздатність суб’єкта адміністративного судочинства визначено наступною стадією (етапом) розвитку право суб’єктного зв’язку у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення адміністративного судочинства. Вона означає, насамперед, те, що суб’єкт здатний не лише виражати волю у адміністративних процесуальних відносинах, а й самостійно брати участь у об’єктивації цієї волі у формі процесуальних дій. Настання стадії дієздатності означає і здатність контролювати свою правову волю, виступати не просто виконавцем певної процесуальної ролі у судовому адміністративному процесі, а й формувати цю роль, виходячи з правосвідомості, свого правового самовизначення. Виходячи з формально-юридичних правил, адміністративну процесуальну дієздатність мають: 1) фізичні особи, які досягли повноліття, усвідомлюють значення своїх дій і можуть керуватись ними, 2) фізичні особи до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь, 3) органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, 4) посадові і службові особи, 5) юридичні особи.
8. Сформульовані загальні та спеціальні ознаки суб’єкта приватного права та суб’єкта публічного права.
Загальні ознаки суб’єкта публічного права: а) є носієм прав і обов’язків у публічно-правових відносинах; б) є користувачем правами у вказаних відносинах; в) реалізація зазначених прав та обов’язків у публічно-правових відносинах відбувається з метою захисту публічного інтересу; г) є суб’єктом конституційної, або адміністративної, або дисциплінарної, або кримінальної, або фінансово-правової відповідальності, тобто відповідальність передбачена санкціями норм галузей публічного права. Спеціальними ознаками суб’єкта публічного права у адміністративному судочинстві названо: а) такий суб’єкт є носієм прав і обов’язків у публічно-правових відносинах, у тому числі – і у сфері відправлення адміністративного судочинства; б) за умов, встановлених КАС України, є користувачем правами у вказаних відносинах. При цьому користування правами також відбувається із дотриманням визначених КАС України процедур; в) реалізація зазначених прав та обов’язків у публічно-правових відносинах відбувається з метою захисту публічного інтересу засобами адміністративного судочинства; г) є суб’єктом конституційної, або адміністративної, або дисциплінарної, або кримінальної, або фінансово-правової відповідальності, тобто відповідальність передбачена санкціями норм галузей публічного права.
Загальні ознаки суб’єкта приватного права: а) є носієм прав і обов’язків у приватноправових відносинах; б) є користувачем правами у вказаних відносинах; в) зазначені права та обов’язки реалізуються з метою задоволення приватного (особистого) законного інтересу; г) відповідальність таких суб’єктів передбачена нормами галузі приватного права. До спеціальних ознак суб’єкта приватного права у адміністративному судочинстві віднесено: а) є носієм прав і обов’язків у приватноправових відносинах, реалізація яких відбувається з метою задоволення приватного, індивідуального законного інтересу, а захист здійснюється засобами адміністративного судочинства; б) за умов, встановлених КАС України, може реалізувати чи реалізує право на захист приватного (особистого) законного інтересу шляхом дотримання визначених КАС України процедур; в)відповідальність суб’єктів приватного права у адміністративному судочинстві передбачена нормами галузей приватного і публічного права.
9. Враховуючи положення доктрини цивільного процесу щодо передумов виникнення цивільних процесуальних правовідносин, зазначено про основні передумови виникнення правовідносин між учасниками адміністративного процесу: а) юридичну – наявність норми адміністративно-процесуального права; б) соціально-правову - наявність кореспондуючих матеріальних правовідносин; в) фактичну передумову. Порівняння теоретичних положень з адміністративного процесу і цивільного процесу свідчить про виділення двох обов’язкових передумов – юридичної і фактичної. Виділення соціально-правової передумови виникнення адміністративно-процесуальних відносин навряд є доцільним, зважаючи на широкий її зміст, оскільки така передумова охоплює не лише адміністративні процесуальні правовідносини з приводу відправлення адміністративного судочинства, а й відносини у сфері провадження у справах про адміністративні правопорушення. Доведено недоцільність включення адміністративної процесуальної правоздатності до кола передумов виникнення адміністративно-процесуальних відносин, оскільки вона уведена до правового статусу як його елемент. Крім того, доцільно вказувати про умови набуття правового статусу суб’єктами адміністративного судочинства. Визначено дві групи умов: юридичні і фактичні.
10. Виділено дві групи умов набуття суб’єктами статусу у адміністративному судочинстві: а) юридичні умови, до яких віднесено матеріальні норми адміністративного права, якими врегульовано правове положення певного суб’єкта у організаційно-розпорядчих, владних відносинах та адміністративно-процесуальні норми, якими конкретизовано його місце у адміністративному судочинстві; б) фактичні умови – відповідні юридичні факти. Доведено, що у випадку вирішення спорів щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень юридичні факти можна виділити, виходячи з необхідності врахування трьох взаємопов’язаних обставин: а) відповідності суб’єкта, що прийняв акт, вчинив дію чи бездіяльність, ознакам суб’єкта владних повноважень; б) наявності норм, якими закріплені повноваження суб’єктів (органів виконавчої влади, їх посадових чи службових осіб) щодо прийняття нормативних чи індивідуальних актів управління, які складають предмет оскарження; в) наявності прийнятого акту.
11. Виділено такі групи суспільних відносин, які належать до публічно-правових: а) між суб’єктами, які реалізують публічно-владні повноваження; б) відносини щодо реалізації та захисту суб’єктивних прав і свобод; в) відносини щодо задоволення публічних інтересів. Саме у межах цих груп суспільних відносин мають розглядатись права, свободи, інтереси фізичних осіб та права, інтереси юридичних осіб. Обґрунтовано тезу про те, що суб’єкти, які не наділені владними повноваженнями, не є носіями публічної влади, до публічно-правових відносин вступають тоді, коли реалізація їх приватних інтересів неможлива або безпосередньо пов’язана із реалізацією владним суб’єктом завдань та функцій, покладених чинним законодавством.
Визначені ті публічно-правові відносини, суб’єктами яких можуть бути фізичні особи – відносини щодо реалізації та захисту суб’єктивних прав і свобод, а також відносини щодо задоволення публічних інтересів. При цьому остання група публічно-правових відносин стосується і юридичних осіб, що не наділені владними повноваженнями, як їх суб’єктів. Що стосується суб’єктів, наділених владними повноваженнями, то предмет захисту засобами адміністративного судочинства має відноситись тільки до спорів, пов’язаних із реалізацією їх компетенції.
Встановлено, що не усі спори за участі владних суб’єктів можуть розглядатись адміністративними судами, а лише ті їх категорії, які стосуються організації діяльності з метою реалізації публічного інтересу. Виходячи з цього, критерій виокремлення з кола об’єктивних прав тих, які можуть бути предметом захисту засобами адміністративного судочинства може бути пов'язаний із відповіддю на питання про те, чи завдається шкода реалізації об’єктивного права внаслідок діяльності суб’єкта владних повноважень, якою реалізується публічний інтерес.
12. Пропозиції щодо удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства згруповано у два напрямки: 1) загальний; 2) адресний.
1). У межах загального напрямку встановлено доцільність:
- у нормі ст.3 КАС України, де визначено норми-дефініції «суб’єкт владних повноважень» та «справа адміністративної юрисдикції», замінити слова «управлінські функції» та слова «організаційні функції», оскільки категорія «організація» ширша за змістом категорії «управління» (на думку авторів підручника «Адміністративне право України. Академічний курс. Т.1») і означає упорядкування певних відносин, надання їм цілеспрямованого характеру, незалежно від того, чи є вони внутрішніми або зовнішніми;
- доповнити ч.1 ст.17 КАС України підпунктом 1-1), в якому визначити компетенцію адміністративних судів щодо розгляду адміністративними судами спорів за участю суб’єктів господарювання;
- уточнити статус юридичних осіб, на захист прав та інтересів яких подається адміністративний позов, а також доповнити частину першу статті 2 КАС України положенням про вирішення спорів за зверненням до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. У зв’язку з цим запропонована нова редакція ч.1 ст.2 КАС України:
«Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб як суб’єктів приватного права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а також вирішення спорів за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом»;
- конкретизувати дефініцію «публічна служба» у ст.3 КАС у такій редакції:
«публічна служба - професійна участь громадян України у здійсненні цілей та функцій держави, місцевого самоврядування, народного представництва шляхом реалізації прав та виконання обов’язків за посадою.»
При цьому необхідно внести відповідні зміни до інших актів чинного законодавства, норми якого регулюють відносини з приводу проходження служби в органах державної влади, місцевого самоврядування.
2). Адресний напрямок пропозицій щодо вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства містить у собі наступне:
- пропозицію щодо врегулювання законом, а не підзаконним актом – Указом Президента України – питання створення і ліквідації судів, у тому числі - адміністративних;
- розглянути питання щодо звернення до Конституційного Суду України у встановленому законодавством порядку з приводу офіційного тлумачення терміну «округ», який застосовується у КАС України;
- закріплення процесуального статусу юридичних осіб як представників, а також фізичних осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших осіб шляхом викладення у новій редакції ч.2 ст.56 КАС України:
«2. Представником може бути особа, яка відповідно до статті 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну правосуб’єктність.»;
- вдосконалення правового регулювання статусу спеціаліста у судовому адміністративному процесі шляхом визначення конкретних вимог до нього (освіта, кваліфікація тощо), правових форм допомоги під час дослідження письмових і речових доказів, відповідальність;
- приведення норм КАС України щодо визначення кола осіб, які мають адміністративну процесуальну правосуб’єктність, та можуть бути позивачами до чинного законодавства. Для цього запропоновано нову редакцію частин 1 і 3 ст.48 КАС України:
«Стаття 48. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
1. Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іншими фізичними особами, які на законних підставах перебувають в Україні (іноземцями, особами без громадянства, біженцями), органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, іншими державними органами, юридичними особами публічного права, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами, суб’єктами господарювання.
3. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, іншим державним органам, юридичним особам публічного права, органам місцевого самоврядування, посадовим і службовим особам, суб’єктам господарювання.».
Відповідні зміни доцільно внести і до ч.2 ст.50 КАС України, якою передбачено перелік осіб, що можуть бути сторонами у адміністративному процесі;
- врегулювання обов’язку оформлення довіреності, яка закріплює повноваження представника і була посвідчена в інших державах (зокрема, в Російській Федерації), повинна бути легалізована шляхом проставляння апостилю, що передбачено Конвенцією про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р.;
- визначення критеріїв, коли відповідачем у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень має бути безпосередньо установа, а коли — її посадова чи службова особа;
- закріплення моменту припинення юридичної особи так, як передбачено чинним законодавством – ЦК України та ГК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов С. Н. Советский гражданский процесс / Абрамов С. Н. – М. : Госюриздат, 1952. – 420 с.
2. Абсалямов А.В. Проблемы административного судопроизводства в арбитражном процессе: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.04 / Абсалямов Артур Винерович. – Екатеринбург, 2000. – 177 с.
3. Авер’янов В. Актуальні завдання створення нового законодавства про державну службу в Україні [Електронний ресурс] / В. Авер’янов // Юстініан. – 2005. – № 8. – Режим доступу на 24.06.2009р. : http://www.justinian.com.ua/ article.php?id=1843.
4. Агєєв О.В. Прокурор як суб'єкт адміністративного процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О.В. Агєєв. — X., 2006. — 18 с.
5. Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді [За заг. Ред.. О. М. Пасенюка]. – К. : Істина, 2007. – 608 с.
6. Адміністративне право України. Академічний курс : у 2 т. [підруч / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова)]
– К. Видавництво «Юридична думка», 2004. – .–
Т.1. Загальна частина. – 2004. – 584 с.
7. Адміністративне право України. Академічний курс : у 2 т. [підруч / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова)]
– К. Видавництво «Юридична думка», 2007 – .–
Т.1: Загальна частина. – 2007. – 592 c.
8. Адміністративне право України / [Битяк Ю. П., Гаращук В. М., Дьяченко О. В. та ін.]; ред. Ю. П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
9. Адміністративне процесуальне (судове) право України : [підруч. / за заг. ред. Ківалова С. В.]. – Одеса : Юридична література, 2007. – 312 с.
10. Адміністративне судочинство в Україні потребує допомоги з боку держави. – Електронний ресурс –
http://www.vasu.gov.ua/ua/imp_sub.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=1113
11. Административно-процессуальное право Германии = Verwaltungsrechtsschuts in Deutschland: Закон об административном производстве; Закон об административно-судебном процессе; Законодательство об исполнении административных решений: пер. с нем./ [упоряд. : В. Бергман]. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 288 с.
12. Алексеев С. С. Общая теория права / Алексеев С. С. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.
13. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. – М. : «Статут», 1999. – 712 с.
14. Анпілогов О. В. Захист прав та свобод громадянина прокурором в адміністративному судочинстві / Анпілогов О. В. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 168 с.
15. Анпілогов О. В. Правове регулювання участі прокурора в адміністративному судочинстві щодо захисту прав та свобод громадянина : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. В. Анпілогов. – К., 2008. – 19 с.
16. Анпілогов О. В. Правове регулювання участі прокурора в адміністративному судочинстві щодо захисту прав та свобод громадянина: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Анпілогов Олег Вікторович. – К., 2008. – 210 с.
17. Антологія української юридичної думки : в 6 т. : [Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.].
– К. Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – . –
Т. 5: Поліцейське та адміністративне право [упоряд.: Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов, І. Б. Усенко; відп.ред. Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов]. –2003. – 600 с.
18. Архипов С. И. Субъект права : теоретическое исследование. / Архипов С. И. – СПб : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. –469 с.
19. Атаманчук Г. В. Сущность государственной службы: история, теория, закон, практика / Атаманчук Г. В. – М. : Изд-во РАГС, 2008. – 312 с.
20. Афанасьєв К. К. Компетенція адміністративних судів: окремі теоретичні питання / К. К. Афанасьєв // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України : міжнар. наук.-практ. конф., 25 - 26 січня 2007 р. : тези доповідей. – Х., 2007. – С. 240–244.
21. Бахрах Д. Н. Субъекты советского административного права / Д. Н. Бахрах // Субъекты советского административного права. Межвуз. сборник научных трудов. – Сверловск, 1986. – С. 6–19.
22. Бевзенко В. М. Особливості правового статусу суб’єкта владних повноважень в адміністративному процесі / В. М. Бевзенко // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 4. – С. 103.
23. Бергнефт Ф. Гражданское право Германии / Бергнефт Ф., Колер И. ; перевод с немецкого / ред. Нечаев В. М. – СПб.: Сенат. Тип., 1910. – 407 c.
24. Битяк Ю. П. Адміністративна юстиція і права людини / Ю. П. Битяк // Проблеми законності : респ. міжвід.наук.зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х. : Нац.юрид.академ. України, 2000. – Вип. 42. – С. 114–116.
25. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади : монографія / Битяк Ю. П. – Х. : Право, 2005. – 304 с.
26. Боннер А. Т. Судебная практика по делам, возникающим из административно-правовых отношений / А. Т. Боннер // Сов. государство и право. – 1992. – № 2. – С. 42.
27. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / Братусь С. Н. – М. : Госюриздат, 1950. – 367 c.
28. Вавилин Е. В. Осуществление и защита гражданских прав / Вавилин В. Е. – М. : Волтерс-Клувер, 2009. – 360 с.
29. Великий енциклопедичний юридичний словник : [ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученко.]. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
30. Виконавча влада і адміністративне право [за заг. ред. Авер'янова В. Б.]. – К. : Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. – 668 с.
31. Виндшейд. Учебник пандектного права : Общая часть / Виндшейд ; пер. с нем., под ред. : С. В. Пахман. – С.-Пб. : Гиероглифов и Никифоров, 1874. – 375 с. – репринтна копія.
32. Витрук Н. В. Общая теория правового положення личности / Витрук Н. В. – М. : Издательство НОРМА, 2008. – 448 с.
33. Воронов А. Ф. Принципы гражданського процесса: прошлое, настоящее, будуще / Воронов А. Ф. – М. : Издательский Дом «Городец», 2009. – 496 с.
34. Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю. В. Георгієвський. – Х., 2004. – 19 с.
35. Глушкова Д. Г. Участь спеціаліста в цивільному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Д. Г. Глушкова. – Х., 2009. – 22 с.
36. Голосніченко І. П. Адміністративний процес : навчальний посібник / І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський. – К. : ГАН, 2003. – 256 с.
37. Горшенёв В. М. Способы и организационные форми правового регулирования в социалистическом обществе / Горшенев В. М. – М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.
38. Господарський кодекс України : за станом на 24 липня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
39. Господарський процесуальний кодекс України : за станом на 05 березня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
40. Градовский А. Д. Начала русского государственного права : в 2 т. / А. Д. Градовский.
– М. Издательство «Зерцало», 2006
Т. 2: Органы управления. – 2006. – 542 с.
41. Гражданский процесс : [учебник / отв. ред В. В. Ярков.]. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 720 с.
42. Гражданское процессуальное право : [учебник / под ред. М. С. Шакарян.]. – М. : «Проспект», 2004. – 584 с.
43. Гранін В. Л. Повноваження представника та його реалізація за цивільним законодавством України: дис. … кандидата. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Гранін Віталій Львович. – О., 2005. – 204 с.
44. Грошевий Ю. М. Проблеми спеціалізації процесуальних процедур / Ю. М. Грошевий // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України : міжнар. наук.-практ. конф., 25 - 26 січня 2007 р. : тези доповідей. –Х. : Нац.юрид.академ.України, 2007. – С. 28.
45. Гусаров К.В. Проблемы гражданской процессуальной правосубъектности: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.03 / Гусаров Костянтин Володимирович. – Х., 2000. – 201 с.
46. Данильєва І. Е. Принципи організації та функціонування державної служби в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. Е. Данильєва. – К., 2005. – 20 с.
47. Декларація про державний суверенітет України : Декларація вiд 16.07.1990 № 55-XII : за станом на 20 серпня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
48. Демський Е. Ф. Адміністративно-процесуальне право України : навч.посіб. / Демський Е. Ф. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.
49. Дерець В. А. Органи виконавчої влади України та управлінські відносини / Дерець В. А. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка»», 2007.– 180 с.
50. Державне управління : проблеми адміністративно-правової теорії та практики [за заг.ред. Авер’янова В. Б.]. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
51. Доманова І. Ю. Інститут добровільного представництва в цивільному праві України: дис. … кандидата. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Доманова Ірина Юріївна. – К., 2006. — 234 с.
52. Елистратов А. И. Основные начала административного права / Елистратов А. И. ; вступительное слово д.ю.н. В. В. Коноплёва. – Симферополь : изд-во «ОригиналМ» Крымский юридический институт ХНУВС, 2007. – 512 с.
53. Енциклопедія цивільного права України : [відп. ред. Шевченко Я. М.]. – К. : Ін Юре, 2009. – 952 с.
54. Загальна теорія держави і права / [Цвік М. В., Ткаченко В. Д., Богачова Л. Л. та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
55. Загальна теорія держави і права: [Цвік М. В., Петришин О. В., Авраменко Л. В. та ін.] ; за ред. д-ра юрид.наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид.наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Х. : Право, 2009. – 584 с.
56. Зейкан Я. П. Адвокат: навички професії : практичний посібник / Зейкан Я. П. – К. : КНТ, 2008. – 788 с.
57. Золотавина Т. А. Публичность юридического лица как свойство, определяющее его правосубъектность / Т. А. Золотавина // Антология научной мысли: К 10-летию Российской академии правосудия: Сборник статей. – М. : Статут, 2008. – С. 219–223.
58. Каркач П. М. Особливості участі прокурора при розгляді в судах цивільних та адміністративних справ / П. М. Каркач // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України : міжнар. наук.-практ. конф., 25 - 26 січня 2007 р. : тези доповідей. – Х., 2007. – С. 107.
59. Кодекс адміністративного судочинства України : за станом на 25 грудня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
60. Кодекс адміністративного судочинства України : у 2 т. : [науково-практичний коментар / за заг. ред. Р. О. Куйбіди].
– К. Книга для бізнесу, 2007–. –
Т. 1. – 2007. – 552 с.
61. Кодекс адміністративного судочинства України : у 2 т. : [науково-практичний коментар / за заг. ред. Р. О. Куйбіди].
– К. Книга для бізнесу, 2007 –.
Т. 2. – 2007. – 728с.
62. Кодекс адміністративного судочинства України в схемах : [Мельник Р. С., Бевзенко В. М., Пономаренко Г.О. та ін.] ; за ред. А. Т. Комзюка. – Х. : Юстініан, 2008. – 114 с.
63. Кодекс України про адміністративні правопорушення : за станом на 25 червня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
64. Козлов А. Ф. Суд первой инстанции как субъект советского процессуального права / Козлов А. Ф. – Томск : Издательство Томского университета, 1983. – 165 с.
65. Коліушко І. Б. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. – К. : Факт, 2003. – 536 с.
66. Комаров С. А. Общая теория государства и права / Комаров С. А. – М. : Юрайт, 1998. – 416 с.
67. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України / Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С. – К. : Прецедент, 2007. – 531 с.
68. Конституція України : за станом на 13 жовтня 2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
69. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Коркунов Н. М. ; предисл. : Козлихин И. Ю. – С.-Пб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 430 c.
70. Костів М. В. Адміністративна правосуб’єктність юридичних осіб та особливості її реалізації в адміністративно-деліктних відносинах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / М. В. Костів. – К., 2005. – 21 с.
71. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III : за станом на 20 серпня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
72. Кримінально-процесуальний кодекс України вiд 28.12.1960 № 1001-05 : за станом на 20 серпня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
73. Кузьменко О. В. Адміністративна юстиція в Україні / Кузьменко О. В. – К. : Атіка, 2007. – 156 с.
74. Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій. – К. : Атака, 2007. – 416 с.
75. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу / Кузьменко О. В. – К. : Атака, 2005. – 352 с.
76. Лазько Г.З. Правова природа процесуального представництва у цивільному процесі: дис. … кандидата. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Лазько Гюльназ Заурівна. – К., 2006. – 190 с.
77. Мицкевич А. В. Субъекты советского права / Мицкевич А. В. – М. : Государственное издательство юридической литературы, 1962. – 212 с.
78. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України : у 2 т. [За заг.ред. Матвійчука В. К., Хара І. О.] – К. : КНТ, 2007 –. –
Т. 1. – 2007. – 788 с.
79. Основи адміністративного судочинства в Україні [навч. посібник / за заг. ред. Александрової Н. В., Куйбіди Р. О.]. – К. : Конус-Ю, 2006. – 256 с.
80. Основи адміністративного судочинства в Україні : навчальний посібник / [О. П. Рябченко, В. І. Бутенко, М. М. Ясинок, Л. Г. Лічман, С. О. Погрібний.]. – Суми : Видавництво «МакДен», 2008. – 200 с.
81. Панкова О. В. О некоторых теоретических проблемах административного судопроизводства в России / О. В. Панкова // Антология научной мысли: К 10-летию Российской академии правосудия: Сборник статей. – М. : Статут, 2008. – С. 103–110.
82. Пасенюк О. М. Адміністративна юстиція – на сторожі захисту прав учасників виборчого процесу [Електронний ресурс] / О. М. Пасенюк // Юстініан. – 2007. – № 10. – Режим доступу на 24.06.2009р. :
http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2766.
83. Педько Ю. С. Становлення адміністративної юстиції в Україні : монографія / Педько Ю. С. – К. : Інст-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.
84. Педько Ю. С. Становлення та правове регулювання адміністративної юстицii в Украiнi : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю. С. Педько. – К., 2004. – 17 с.
85. Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики / Перепелюк В. Г. – К. : Конус, 2007. – 272 с.
86. Перепелюк В. Застосування адміністративним судом норм матеріального права при вирішенні процесуальних питань у справі / В. Перепелюк // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України : міжнар. наук.-практ. конф., 25 - 26 січня 2007 р. : тези доповідей.