ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ: ПРАВОВА ПРИРОДА І ВИДИ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. Становлення інституту примусових заходів виховного характеру, роль і задачі……………………………………………….
17
1.1. Становлення інституту примусових заходів виховного характеру……………………………………………………..
17
1.2. Задачі і роль примусових заходів виховного характеру, застосовуваних до неповнолітніх…
Висновки до першого розділу………………………
38
62
РОЗДІЛ 2. Правова природа примусових заходів виховного характеру, підстави та умови їх застосування………………………
64
2.1. Підстави та умови застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх……………………
64
2.2. Правова природа примусових заходів виховного характеру……………………………………………………..
82
2.3. Примусові заходи виховного характеру в порівняльній характеристиці з іншими видами звільнення від кримінальної відповідальності та покарання
Висновки до другого розділу

102
125
РОЗДІЛ 3. Види і перспективи розвитку примусових заходів виховного характеру………………………………………………….
127
3.1. Види примусових заходів виховного характеру, практика їх застосування……………………………………………….
127
3.2. Проблеми і перспективи розвитку примусових заходів виховного характеру
Висновки до третього розділу……………………...
151
185
ВИСНОВКИ…………………………………………………………... 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………… 198
ДОДАТКИ…………………………………………………………….. 214

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема злочинності неповнолітніх постійно привертає до себе особливу увагу вчених і практиків. Тому, однією з найважливіших задач вітчизняної юридичної науки є розробка правових заходів і створення юридичного поля, що визначало б якість і ефективність протидії злочинності неповнолітніх. В основі цієї правотворчої діяльності лежить їхня позитивна соціалізація, усунення причин і умов, що формують намір і мотивацію протиправних дій підлітків, попередження рецидиву злочинів.
Примусові заходи виховного характеру, застосовувані до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння, являють собою в сучасних умовах одну з необхідних ланок системи заходів протидії злочинності неповнолітніх. Говорячи про дану систему, необхідно мати на увазі комплекс цілеспрямованих заходів, здійснюваних судовими, державними та правоохоронними органами у взаємодії з педагогічними колективами, громадськими організаціями по усуненню причин, що породжують правопорушення серед неповнолітніх, забезпеченню невідворотної, справедливої, своєчасної реалізації відповідальності по відношенню до неповнолітніх осіб, які вчинили злочин, та їх виправлення.
Якість і ефективність протидії злочинності неповнолітніх розглядається як один з напрямків кримінальної політики нашої держави. В її основі – усунення причин і умов, що формують спрямованість протиправних дій; припинення злочинної діяльності неповнолітніх; включення в позитивну соціальну діяльність тих, хто вчинив злочин та ін.
Розгляд даного питання пов’язаний зі специфічною сферою, де аналіз, оцінка результативності необхідні не менше, ніж в будь-якій сфері громадського життя. При цьому, мобілізація присутніх у наявності резервів і можливостей вимагає врахування великої сукупності соціальних явищ і процесів, що впливають на стан та динаміку злочинності серед неповнолітніх.
Так, у період з 1997 року до 2003 року кількість злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю в Україні, знизилася з 40051 злочину, вчинених у 1997 році, до 32335 злочинів у 2002 році. При цьому, збільшилася кількість неповнолітніх, які вчинили злочини – з 21396 осіб у 1997 році до 26611 осіб у 2002 році, тому що значна кількість суспільно небезпечних діянь вчинена підлітками в групах (додаток А).
На загальному фоні збільшення кількості неповнолітніх, що взяли участь у вчиненні злочинів, знизилася кількість підлітків, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність – з 5479 осіб у 1997 році до 3759 осіб у 2002 році (додаток Б-З). До таких осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України, застосовувалися примусові заходи виховного характеру.
У даний час в Україні діє спеціалізована система боротьби з правопорушеннями неповнолітніх. Тому в процесі протидії злочинності неповнолітніх не можна ні перебільшувати, ні применшувати значення примусових заходів виховного характеру, протиставляючи їх, як це іноді буває, іншим кримінально-правовим інститутам.
Розглядаючи дану проблему, неможливо також змішувати два самостійних її аспекти: роль примусових заходів виховного характеру в системі заходів протидії злочинності неповнолітніх в цілому та їх роль у системі заходів, які застосовують за фактом вчиненого злочину.
Гармонічне включення примусових заходів виховного характеру, що застосовують до неповнолітніх, в теорію і практику правозастосовчих відносин в цілому є одним із актуальних завдань управління процесами громадського життя в специфічній сфері попередження молодіжної злочинності.
Очевидним є те, що система кримінально-правового впливу на неповнолітніх злочинців вимагає компромісного вирішення. Так, примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх правопорушників у відповідності зі ст. ст. 97, 105 КК України, ст. ст. 73, 9 КПК України, носять державно-примусовий характер. Водночас, за своєю сутністю примусові заходи виховного характеру полягають у суспільно-виховному впливі на правопорушника [23, с. 13]. Вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, застосовуваних судами до осіб, які вчинили злочини, міститься в ч. 2 ст. 105 КК України.
Зазначений вид звільнення від кримінальної відповідальності на відміну від випадків, передбачених ст. ст. 44- 49 КК України, допускається не тому, що дії винного або його особистість втратили суспільну небезпеку, а у зв’язку з тим, що мета його виправлення більш ефективно може бути досягнута за допомогою примусових заходів виховного характеру. На досягнення мети виправлення повинно бути направлено і звільнення неповнолітнього від покарання та застосування до нього примусових заходів виховного характеру з підстав, передбачених ч.1 ст.105 КК України.
Коли йде мова про кримінальну відповідальність та покарання неповнолітніх, то має значення розподіл їх на тих, хто досяг віку кримінальної відповідальності, і тих, хто вчинив суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України, не досягнувши віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В останньому випадку, при застосуванні примусових заходів виховного характеру до підлітка, який не досяг віку кримінальної відповідальності і вчинив суспільно небезпечне діяння, слід виходити з того, що примусові заходи виховного характеру є заходом соціального захисту суспільства від противоправного посягання малолітнього і не несуть на собі негативні наслідки при реалізації кримінальної відповідальності.
Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування [98, с. 222].
Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх, КК України передбачає специфічні особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх (розділ ХV Загальної частини КК України).
Необхідність виділення спеціальних норм стосовно кримінальної відповідальності неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії заходів кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, наприклад, їх схильність до стороннього впливу, з одного боку, примушують максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, а з іншого боку, дає можливість обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі ж вимоги, як і до дорослих правопорушників. Тому, часто стосовно неповнолітнього достатніми є примусові заходи виховного характеру.
При вивченні ступеню наукової розробки теми, насамперед слід зазначити, що в історії кримінального законодавства значна увага приділялася кримінальній відповідальності неповнолітніх, застосуванню до них заходів, що замінюють кримінальне покарання, боротьбі із злочинністю неповнолітніх з урахуванням їх вікових і психологічних особливостей.
Істотний внесок у вирішення проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх, застосування до них кримінально-правових та інших заходів впливу внесли такі вчені, як: П.П. Андрушко, М.М. Бабаєв,
Л.В. Багрій-Шахматов, Є.В. Благов, Т.С. Барило, В.М. Бурдін,
В.О. Глушков, Є.Г. Горбатовська, Н.І. Гуковська, А.І. Долгова,
Л.Л. Каневський, В.П. Кашенов, О.М. Костенко, М.Й. Коржанський,
Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцев, П.С. Матишевський, Ю.Б. Мельнікова, Г.М. Миньковський, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Є.Л. Стрельцов,
А.А. Пінаєв, А.П. Тузов, В.О. Туляков, О.А. Чуваков, Я.М. Шевченко, Н.В. Шость, Ф.П. Фурсов, А.Є. Якубов, С.С. Яценко та інші дослідники.
Після набрання чинності КК України 2001 р. комплексних, монографічних досліджень проблем поняття та застосування примусових заходів виховного характеру в Україні не здійснювалось. Ці питання розглядались на рівні науково-практичних коментарів до КК України 2001 р. (В.О. Навроцький [104, с. 224-228, 235-238], С.С. Яценко [101, с. 206-209, 216-221], О.А. Чуваков [154, с. 242-244, 252-254], І.В. Єропіна [102,
с. 362-366], Р.С. Орловський [76, с. 310-312, 317-319]), підручниках та навчальних посібниках (Л.М. Кривоченко [75, с. 373-377, 151, с. 463-468, 472], В.О. Навроцький [150, с. 395-403, 412-416], А.О. Пінаєв [120,
с. 114-119], М.Й. Коржанський [53, с. 414-417], П.С. Матишевський [90,
с. 325-331]). Також питання звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру було розглянуте в одному із підрозділів кандидатської дисертації “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні” Бурдіна В.М. [12, с. 13], захищеної у 2002 р..
Водночас, дотепер окремі питання залишаються недостатньо дослідженими або недослідженими взагалі. Такі, наприклад, як: правова природа примусових заходів виховного характеру; подальша диференціація видів примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх різного віку, які вчинили різного ступеня тяжкості злочини; правові підстави застосування примусових заходів виховного характеру в порядку кримінального судочинства до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та вчинили суспільно небезпечні діяння.
Між тим, підстави кримінальної відповідальності та її принципи такі ж, які діють щодо повнолітніх осіб. У розділі ХV Загальної частини КК України зосереджені лише ті норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, у тому числі норми, які встановлюють більш широкі, ніж для повнолітніх осіб, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, наприклад, із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Так, статтями 97 та 105 КК України передбачено застосування до неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності та покарання – із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від нього й одночасно пов’язані з певними обмеженнями й позбавленнями для особи, до якої застосовуються.
Водночас відомо, що у зв’язку з практичною ефективністю примусових заходів виховного характеру, заснованих на профілактичному впливі, стійке зниження злочинності неповнолітніх забезпечується саме поєднанням оптимальних сфер застосування: загальносоціального попередження, спеціальних заходів кримінально-правового впливу і невідворотного, своєчасного, справедливого покарання винних осіб.
Саме тому чинне кримінальне законодавство, слідча і судова практика повинні бути спрямовані на більш широке застосування щодо неповнолітніх примусових заходів виховного характеру у зв’язку із звільненням від кримінальної відповідальності або кримінального покарання, в тих випадках, коли ці заходи забезпечують досягнення тієї ж мети, що й кримінальне покарання, але більш м’яким, менш травмуючим неповнолітнього та його близьких методом.
Інтеграція України в міжнародне співтовариство неможлива без приведення національного законодавства у відповідність із загальновизнаними міжнародними стандартами, що закріплені в міжнародно-правових актах і стосуються застосування до неповнолітніх заходів кримінально-правового примусу, а також застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.
Це стає особливо важливим у даний час, при загальному зростанні кількості неповнолітніх, які вчинили злочини.
Так, незважаючи на те, що починаючи з 1996 року, підліткова злочинність мала стійку тенденцію до зниження, в організації боротьби із злочинністю серед неповнолітніх були відзначені суттєві недоліки.
У 1997 році в Україні було вчинено всього 589208 злочинів, з них 40051 злочин – неповнолітніми; в 1998 році з числа 579982 злочинів – 39076 вчинено підлітками, і в 2002 році при загальній кількості 450661 злочин, неповнолітніми вчинено лише 32335 злочинів (додаток А, И).
За період 2002 року слідчими органів внутрішніх справ України із всіх завершених ними розслідуванням кримінальних справ по відношенню до неповнолітніх, 3879 справ стосовно 4228 неповнолітніх було направлено до суду для вирішення питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру із закриттям кримінальної справи (додаток З).
Між тим тяганина, що існує при розслідуванні кримінальних справ, не притягнення винних осіб до відповідальності, або несвоєчасне звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з’явилися причиною латентної злочинності, сприяли тому, що підлітки вчиняли нові злочини. Це в свою чергу привело до зростання підліткової злочинності в України за кількістю неповнолітніх осіб, які брали участь у вчинені злочинів у період 1996-2002 років та зростання групової злочинності (35,4% у групі з дорослими та 17,8% у групі з неповнолітніми) в Україні серед вказаної категорії осіб в 2001 році
(додаток А).
Недостатньо глибокий аналіз досліджуваного питання працівниками правоохоронних органів призводить також до порушення законності звільнення підлітків від кримінальної відповідальності та покарання у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру, зниження виховного й профілактичного впливу на неповнолітніх, сприяє збільшенню рівня підліткової злочинності.
Криміногенна ситуація, що склалася в Україні, поряд із загальними соціальними причинами, пояснюється зниженням активності правоохоронних органів, у тому числі невиконанням ними вимог закону.
Викладене свідчить про актуальність проведеного дослідження, що вимагає комплексного підходу до вирішення поставлених проблем з метою розробки ефективної системи заходів кримінально-правового впливу на неповнолітніх злочинців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконане на кафедрі кримінального права ОНЮА в рамках досліджень, які проводить кафедра за темою “Забезпечення соціальної справедливості нормами кримінального права” в межах виконання планів науково-дослідної роботи на 2001-2005 роки, які є складовою частиною відповідного плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Окремі пропозиції щодо удосконалення чинного КК України враховують положення Державної програми з попередження злочинності до 2005 року, а також Національної програми “Діти України”, затвердженої Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 63/96 [111, с. 236-264].
Мета і задачі дослідження. Дисертаційне дослідження присвячене комплексному вирішенню питань, пов’язаних із визначенням правової природи примусових заходів виховного характеру; особливостями застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності та покарання як заходів кримінально-правового примусу й у ряді випадків як самостійної форми реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх; специфікою застосування примусових заходів виховного характеру як заходів соціального захисту суспільства від протиправних посягань до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України; розробкою на цій основі пропозицій по удосконаленню норм чинного КК України, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, з урахуванням національного досвіду, судової практики, досвіду інших держав, а також міжнародних стандартів у сфері охорони прав неповнолітніх. Враховуючи наведене, були поставлені такі завдання:
дослідити правову природу примусових заходів виховного характеру;
провести порівняльний ретроспективний аналіз кримінально-правових норм, які стосуються особливостей звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
обґрунтувати доцільність закріплення в самостійній нормі КК України положення відносно застосування примусових заходів виховного характеру як заходів соціального захисту суспільства від протиправних посягань до осіб, які досягли одинадцятирічного віку, але до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України;
розробити й обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства України щодо застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.
Об’єктом дослідження є правова природа і види примусових заходів виховного характеру, особливості і проблеми їх правозастосування до неповнолітніх.
Предметом дослідження є чинне законодавство України, практика його застосування, кримінально-правові норми законодавчих актів Російської імперії ХІХ і ХХ ст. ст., СРСР і УРСР, чинне кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав, статистичні дані, а також система наукових поглядів з досліджуваних проблем.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження і його теоретичною базою є прийняті сучасною правовою наукою загальнонаукові методи пізнання, що засновані на визнанні загальнолюдських цінностей як пріоритету будь-якого наукового дослідження. В основу дисертації покладено діалектичний метод дослідження правових явищ.
Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод системного аналізу правових норм, який використовувався, зокрема, у процесі порівняння загальних і спеціальних норм і при порівняльному аналізові примусових заходів виховного характеру з іншими видами звільнення від кримінальної відповідальності та покарання; історико-правовий метод - як можливість показати розвиток законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх, становлення інституту примусових заходів виховного характеру, а також визначити пріоритетні напрямки його розвитку в майбутньому; порівняльно-правовий метод, застосовувався в процесі порівняння КК України з кримінальним законодавством зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції по удосконаленню чинного КК України; статистичний метод забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншої статистичної інформації; соціологічний метод - для проведення опрацювання даних роботи правоохоронних органів.
При цьому, будь-яке порівняльне дослідження, в якому мова йде про вивчення кримінально-правових інститутів, повинно включати їх історико-правовий аналіз, оцінку історичного шляху розвитку. Застосування автором історичного підходу сприяє повноті вивчення взаємозв’язку правових інститутів, їх спадкоємності й протиріч. Лише при такому підході очікується визначення позитивних результатів порівняння і застосування їх для розробки моделі примусових заходів виховного характеру, що наближається до оптимальної.
Правовий та історичний аналіз різних видів примусових заходів виховного характеру, як заходів впливу і примусових заходів, дозволили виявити неефективні напрямки у розвитку кримінально-правової системи і, одночасно, визначити перспективні напрямки у розвитку примусових заходів виховного характеру, їх реалізацію, що витримали перевірку часом.
Оскільки автором історико-правовий аналіз орієнтований також у напрямку соціології, кримінології, педагогіки, остільки підвищується ступінь суб’єктивного авторського прогнозу у виявленні закономірностей і напрямків розвитку примусових заходів виховного характеру.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вчених, в яких аналізуються проблеми кримінальної відповідальності неповнолітніх, застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру, опубліковані результати кримінологічних, соціологічних і психологічних досліджень, законодавчі акти ХІХ-ХХ ст. ст., кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав.
Емпіричну базу складають статистичні звіти Міністерства юстиції України, Управління оперативної інформації МВС України за період з 1997 по 2002 рр.; інформаційні звіти прокуратури Миколаївської області з 1993 по 2002 рр.; матеріали 409 кримінальних справ про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, розглянутих місцевими судами Миколаївської, Херсонської й Одеської областей з 1998 по 2003 рр.
Нормативну базу роботи складають Конституція України, КК України, КПК України та інші законодавчі акти. Аналізуються також рекомендації постанов Пленуму Верховного Суду України, що містять роз’яснення з досліджуваних питань. У роботі проведені порівняння КК України з кримінальним законодавством інших держав.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що автор вперше в Україні після прийняття чинного КК України провів комплексне наукове дослідження правової природи примусових заходів виховного характеру і проблем застосування примусових заходів виховного характеру у зв’язку із звільненням неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання з урахуванням вітчизняного й іноземного досвіду. Тому наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми. Водночас проаналізована відповідність положень чинного КК України міжнародним стандартам у сфері охорони прав неповнолітніх.
У дисертації обґрунтовується низка нових концептуальних у науковому плані та важливих для практики понять, положень і висновків, отриманих особисто здобувачем, що дозволяє на захист винести такі конкретизовані положення:
проаналізовано розвиток нового законодавства про кримінальну відповідальність і правові основи застосування примусових заходів виховного характеру у зв'язку із звільненням від відповідальності та покарання неповнолітніх, що свідчить про необхідність подальшого розвитку таких основних концептуальних положень у кримінальному законодавстві, як: урахування вікових особливостей й особистості неповнолітніх; позначення специфічного підходу з виділенням норм по застосуванню примусових заходів виховного характеру як заходів кримінально-правового примусу і соціального захисту суспільства від протиправного посягання підлітків; диференціація видів примусових заходів виховного характеру в залежності від віку неповнолітнього та тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння;
вперше на сучасному етапі вітчизняної науки кримінального права зроблено висновок про те, що примусові заходи виховного характеру є самостійним інститутом у кримінальному праві;
вперше визначено авторське розуміння примусових заходів виховного характеру та особливості їх застосування як заходів кримінально-правового примусу, що виступають у ряді випадків як самостійна форма реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх або як захід соціального захисту суспільства від протиправних посягань малолітніх;
вперше аргументовано необхідність виділення в окрему норму КК України положень щодо застосування примусових заходів виховного характеру як форми соціального захисту суспільства від протиправного посягання щодо осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України;
вперше в науці кримінального права України розроблено пропозиції щодо необхідності нової систематизації норм КК України, яка передбачає застосування особливого виду заходів кримінально-правового примусу – примусових заходів виховного характеру у зв'язку із звільненням неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання;
обґрунтовується пропозиція про внесення змін до кримінально-процесуального законодавства щодо застосування ст. 105 КК України на підставі обвинувального вироку суду;
по-новому сформульовані пропозиції щодо необхідності подальшої диференціації видів примусових заходів виховного характеру, застосовуваних до неповнолітніх;
обґрунтовано положення про необхідність створення гнучкої системи заходів реагування на поведінку неповнолітнього, що ухиляється від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані для подальшого удосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства, що стосується специфічного виду заходів кримінально-правового примусу – примусових заходів виховного характеру, застосування їх до неповнолітнього при звільненні від кримінальної відповідальності та покарання, сприяння удосконаленню судової практики при розгляді цієї категорії справ. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути корисними для подальших наукових розробок цієї проблематики, у практичній діяльності, а також при викладенні відповідного розділу курсу кримінального права України.
Апробація результатів дисертації. Наукові результати дисертації обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 55-й річниці розгрому фашизму і 135-річчю з дня заснування Одеського державного університету (Миколаїв, травень 2000 р.), на 5-й
(57-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, квітень 2002р.), на 6-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, квітень 2003 р.), на координаційних нарадах працівників правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування, судів Миколаївської області (м. Миколаїв, січень 1999 р., січень 2001 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано чотири наукових статті, три з яких - у фахових виданнях та збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Розгляд у даній роботі поняття правової природи і видів примусових заходів виховного характеру, застосовуваних у зв’язку із звільненням неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності, від кримінальної відповідальності та покарання, викликано, у тому числі й тим, що аналіз помилок відповідної практики виявляє їх зв’язок із недостатньо глибоким розумінням працівниками правоохоронних органів цього питання.
Для з’ясування сутності цього виду звільнення від кримінальної відповідальності та покарання необхідно вказати основні положення, що розкривають поняття примусових заходів виховного характеру.
Примусові заходи виховного характеру є самостійним кримінально-правовим інститутом і у випадку їх застосування як заходу кримінально-правового примусу при звільненні неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, від покарання, є специфічною формою реалізації кримінальної відповідальності.
Соціальний зміст примусових заходів виховного характеру полягає не тільки в тому, що в них знаходить свій прояв також негативна морально-політична оцінка злочину неповнолітньої особи, яка його вчинила, з боку держави і суспільства, але й у тому, що з їх допомогою забезпечується така поведінка неповнолітніх, яка відповідає інтересам суспільства [9, c. 30; 92,
c. 37]. При цьому, не можна розглядати гуманний підхід до неповнолітніх, які вчинили злочин, як той, що зводиться до задачі будь-як пом’якшити їхню відповідальність і покарання в порівнянні з дорослими злочинцями.
Прояв гуманізму в кримінальному праві, насамперед, пов’язаний із реалізацією прав неповнолітніх, викладених у Декларації прав дитини від
20 листопада 1959 року [30, с. 385-388], де вказується, що дитина через її фізичну і розумову незрілість має потребу в спеціальній охороні і турботі, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Відзначена в роботі особливість психічного і психологічного змісту злочинів неповнолітніх, вплив вікових особливостей на мотивацію злочинів найбільш стосується типу неповнолітніх злочинців, які вчинили суспільно небезпечні діяння всупереч загальній позитивній направленості особистості. Найчастіше ці правопорушники вчиняють злочини невеликої і середньої тяжкості, що проростають із гри.
Віковими особливостями неповнолітніх обумовлене не тільки вчинення ними в загальній масі менш небезпечних злочинів, але і менший ступінь суспільної небезпеки їхньої особи.
Тому застосування до неповнолітніх на загальному фоні їх біологічних, психологічних, фізіологічних і психічних особливостей, специфічного виду заходів кримінально-правового примусу – примусових заходів виховного характеру, буде доцільним і оптимальним методом їх виправлення без застосування кримінального покарання.
Застосування до неповнолітнього, який вчинив злочин, примусових заходів виховного характеру, пов’язане із усвідомленням ним певних, передбачених кримінальним законом, позбавлень і обмежень.
Тому юридичний зміст примусових заходів виховного характеру як заходів кримінально-правового примусу, виражається в тому, що вони персоніфіковані, в обов’язковому порядку оформлюються спеціальними актами застосування норм права і застосовуються в суворій відповідності до закону, маючи під собою обов’язкову правову основу.
Відповідно до ч.1 ст. 97 КК, ч.1 ст. 105 КК України застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності, є різновидом звільнення такої особи від кримінальної відповідальності або покарання і не тягне судимості, їх застосування є правом, але не обов’язком суду.
Розглянуті заходи застосовуються примусово, тобто незалежно від бажання або згоди неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, та його законних представників.
Примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до неповнолітньої особи у зв’язку із звільненням від кримінальної відповідальності і вчиненням вперше злочину невеликої тяжкості, якщо буде визнано, що його виправлення можливе без застосування кримінального покарання.
Крім того, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння і подальшої бездоганної поведінки він на момент ухвалення вироку не потребує застосування покарання.
Вищевказані специфічні види звільнення від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру були досліджені в порівняльній характеристиці з іншими видами звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. При цьому було встановлено, що досліджуваний вид звільнення від кримінальної відповідальності або покарання може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності і вчинили злочин при визначених у законі умовах з обов’язковим застосуванням примусових заходів виховного характеру, які враховують вікові і розумові особливості неповнолітніх.
При вирішенні питання про наявність підстав для застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру у зв’язку із звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, необхідно, щоб:
вчинене діяння містило ознаки злочину, що відносяться до невеликої або середньої тяжкості, а при звільненні від кримінальної відповідальності також було вчинене вперше;
воно було вчинене особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності, але вчинила злочин до досягнення вісімнадцяти років, тобто неповнолітнім;
була можливість виправлення особи, яка його вчинила, без застосування кримінального покарання за допомогою примусових заходів виховного характеру.
При ухваленні рішення про доцільність застосування примусових заходів виховного характеру враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, мотиви і ступінь участі неповнолітнього в його вчиненні; особа неповнолітнього; умови його життя; поведінка за місцем роботи, навчання, проживання, ставлення до вчиненого і т.ін.
За результатами розгляду справи суд виносить ухвалу, постанову або вирок із застосуванням до підлітка одного або кількох видів з передбачених ч. 2 ст. 105 КК України заходів лише на основі всебічного аналізу матеріалів справи і переконаності в можливості виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання.
Раніше, як правило, примусові заходи виховного характеру застосовувалися до осіб, які вперше вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки.
Разом з тим у даний час за чинним КК України передбачений раніше невідомий вид звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, який не пов’язує можливість звільнення підлітка від призначеного судом покарання тільки через те, що той вперше вчинив суспільно небезпечні діяння. У зв’язку з цим, є можливість при визначених у законі умовах застосовувати примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх, які мають не зняту і не погашену судимість за вчинення попереднього злочину. Безумовно, і в цьому випадку при застосуванні таких заходів слід керуватися також і доцільністю щодо можливості виправлення неповнолітнього без застосування покарання.
До особи, яка до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК України, суд також може застосувати примусові заходи виховного характеру відповідно до частини другої статті 97 КК України. При цьому, в даному випадку також важливо, щоб особа у віці від одинадцяти років, але до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що міститься в нормі Особливої частини КК України.
Мова йде про вчинення такого діяння, яке визнається злочином, якщо воно вчиняється суб’єктом злочину.
У випадку наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка досягла одинадцяти років, але до досягнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом цього діяння слідчий на підставі мотивованої постанови, погодженої з прокурором, направляє кримінальну справу до суду в порядку статті 2321 КПК України.
При розгляді справи, заслухавши у судовому засіданні думку прокурора і захисника, суд вирішує такі питання:
а) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, на підставі якого проводилося досудове слідство;
б) чи винна у вчиненні цього діяння особа, щодо якої розглядається справа;
в) який або які конкретно примусові заходи виховного характеру, з числа передбачених частиною другою статті 105 КК України, повинні бути застосовані до цієї особи.
За результатами розгляду справи суд виносить ухвалу або постанову.
Частина друга статті 105 КК України містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, застосовуваних судом до неповнолітніх, що у кожному конкретному випадку вирішує, який з цих заходів зможе найбільш точно вплинути на виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин різного ступеню тяжкості (невеликої або середньої), або який з цих заходів може бути застосованим до малолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності і вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК України, з урахуванням конкретних обставин справи.
Зазначені в ч. 2 ст. 105 КК примусові заходи виховного характеру створюють систему, побудовану за принципом їх порівняної суворості – від менш суворих до більш суворих.
Дослідження, проведені в юридичній літературі і на практиці, дозволяють дійти висновку про відносно високу ефективність застосування зазначених заходів, але і виявляють негативні фактори, що впливають на неї. Так, цілий ряд факторів пов’язаний з діяльністю правоохоронних органів.
Встановлено, що ефективність застосування примусових заходів виховного характеру багато в чому визначається тим, чи відповідає практика звільнення від кримінальної відповідальності або покарання вимогам закону.
Проте узагальнення цієї практики показує, що в ряді випадків вона має суттєві недоліки. Практично не всіма працівниками дотримуються вимоги кримінального законодавства про врахування у кожному конкретному випадку характеру і ступеню тяжкості вчиненого злочину й особи винного. Не завжди досить повно й об’єктивно досліджуються обставини, що мають значення для справи. Допускається порушення процесуального порядку звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
Ці недоліки практики підривають принцип невідворотності відповідальності в будь-якій формі, а також престиж права і правоохоронних органів. Вони приводять у ряді випадків до необачного звільнення від кримінальної відповідальності винних, які заслуговують за законом суворого покарання, що породжує в правопорушників і оточуючих їх осіб почуття безкарності, знижує соціальну ефективність застосування примусових заходів виховного характеру.
У зв’язку з цим, має сенс відзначити позитивний факт наявності в КК України самостійного розділу XV “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”, що передбачає підстави, види й умови застосування примусових заходів виховного характеру.
Об’єднання окремих норм загальної частини, що відносяться безпосередньо до неповнолітніх, в одному розділі дає можливість показати на загальних принципах кримінальної відповідальності особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, підстави звільнення від неї та покарання у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Крім того, збереження усіх раніше передбачених законом видів примусових заходів виховного характеру з невеликими змінами і доповненням у чинному КК України, говорить про оптимальний вибір законодавцем варіантів вказаних заходів, їх ефективному впливу на неповнолітніх.
Вважаємо також необхідним, щоб у чинний КК України були внесені зміни і доповнення у відповідні норми, що регулюють звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання в зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру, де б вказувалося на застосування даних заходів тільки до осіб, які досягли віку кримінальної відповідальності.
У зв’язку з викладеним, пропонуємо викласти статті 97, 105 КК України в наступній редакції:
“Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені статтею 971 цього Кодексу.
2. У разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи за поданням спеціалізованого державного органу скасовуються і матеріали направляються для притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності”.
“Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від покарання, якщо на момент постановлення судом вироку буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки його виправлення можливе без застосування покарання.
2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені статтею 971 цього Кодексу”.
Також вважаємо за необхідне доповнити КПК України нормою, яка передбачала б, що застосування ч.1 ст. 105 КК України здійснюється при винесенні судом обвинувального вироку, яким неповнолітня особа звільняється від покарання внаслідок застосування до неї примусових заходів виховного характеру. Внесення вказаних доповнень необхідно, оскільки чинне кримінально-процесуальне законодавство не передбачає застосування примусових заходів виховного характеру у разі винесення судом обвинувального вироку із призначенням неповнолітньому покарання.
Крім цього, вважали б необхідним примусові заходи виховного характеру як особливий вид заходів кримінально-правового примусу викласти в окремій нормі закону, а саме внести зміни і доповнення в КК України наступного змісту:
“Стаття 971. Примусові заходи виховного характеру
1. Примусовими заходами виховного характеру є заходи державного примусу, що застосовуються до неповнолітнього, який вчинив злочин, у випадку його звільнення від кримінальної відповідальності та покарання в порядку, передбаченому статтями 97 або 105 цього Кодексу, з метою його виправлення без застосування покарання, а також попередження вчинення ним нових суспільно небезпечних діянь.
2. До неповнолітнього можуть бути застосовані наступні примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або під нагляд педагогічного колективу за його згодою;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюються судом, який їх призначає.
4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому педагога-вихователя в порядку, передбаченому законом”.
Крім того, вважаємо за необхідне внести зміни і до КПК України з метою усунення суперечностей між діючою ч. 3 ст. 105 КК України і
ч. 1 ст. 447 КПК України та п. 3 ч. 1 ст. 448 КПК України, оскільки
ч. 3 ст. 105 КК України дозволяє суду застосовувати декілька примусових заходів виховного характеру одночасно, а згідно вказаних норм КПК України може бути застосовано лише один з таких заходів.
Якщо суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, вчинене особою у віці від одинадцяти років, але до досягнення віку кримінальної відповідальності, то до таких підлітків суд може застосувати примусові заходи виховного характеру як заходи соціального захисту суспільства від протиправного посягання малолітніх та неповнолітніх осіб. У такому разі, вважали б необхідним в окремій нормі закону викласти підстави й умови застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а саме внести зміни і доповнення в КК України наступного змісту:
“Стаття 972. Застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність
1. Примусові заходи виховного характеру як заходи соціального захисту суспільства від протиправного посягання можуть бути застосовані судом до особи, яка у віці з одинадцяти років, але до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, незалежно від ступеня його тяжкості.
2. У цьому разі до особи у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, суд застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені пунктами 1-3, 5 частини другої статті 971 цього Кодексу”.
Запропоновані зміни КК України змогли б усунути виникаючі протиріччя в застосуванні кримінального і кримінально-процесуального закону.
Разом з тим, у даний час за підсумками нарад представників, що відбуваються в різних областях України, служб у справах неповнолітніх, відділень кримінальної міліції у справах неповнолітніх, прокурорів виносяться також пропозиції про перегляд порядку й умов застосування примусових заходів виховного характеру до підлітків, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність [140].
У пропозиціях висловлюються думки про необхідність передачі частини повноважень по застосуванню даних заходів службам у справах неповнолітніх, які застосовувалися їх попередниками – комісіями зі справ неповнолітніх – до правової реформи в Україні.
Таким чином, проблема застосування примусових заходів виховного характеру залишається гострою, особливо в теперішній час, у період нестабільності профілактичної і виховної роботи серед неповнолітніх, що призводить у різні періоди то до росту, то до спаду злочинності серед неповнолітніх. При цьому статистичні дані, що стосуються видів, кількості застосованих до підлітків примусових заходів виховного характеру, особливо до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, спеціальними органами, а саме Управліннями оперативної інформації при УМВС різних областей України і МВС України не враховуються.
Висловлення різних думок з цієї проблеми говорить про те, що примусові заходи виховного характеру, підстави, умови і порядок їх застосування у тому варіанті, в якому вони існують у чинному законодавстві, викликають ряд протиріч.
Постійна оцінка потреб неповнолітніх, а також тенденцій і проблем правопорушень серед неповнолітніх, є попередньою умовою для поліпшення методів розробки відповідної політики і належних заходів втручання, як на офіційному, так і неофіційному рівнях. У цьому контексті представляється важливою розробка наукового дослідження правової природи та видів примусових заходів виховного характеру, а також характеру їх правозастосування.
У зв’язку з викладеним, у даній роботі зроблена спроба розкрити поняття примусових заходів виховного характеру як заходів кримінально-правового примусу і як заходів соціального захисту суспільства від суспільно небезпечних посягань малолітніх, розглянуті актуальні для слідчої та судової практики кримінально-правові і кримінально-процесуальні питання передачі справ до суду у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру та розгляд таких справ судами, викладені історичні аспекти розвитку видів примусових заходів, застосовуваних до неповнолітніх різними органами в порівняльній характеристиці. З цією метою проведений комплексний аналіз різноманітних, конкретних потреб і проблем неповнолітніх у зв’язку із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру і виявлені першочергові завдання.
Представляється, що висловлені в дисертації пропозиції будуть сприяти більш глибокому пізнанню і правильному застосуванню примусових заходів виховного характеру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозирования. – М.: Юридическая литература, 1972. – 334 с.
2. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юридическая литература, 1989. – 286 с.
3. Ананьев Б.Г. Психология педагогической оценки // Избранная психология трудных. – М., 1980. – Т. 2. – С. 174.
4. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних: Теоретическое введение в изучение спецкурса: Учебное пособие / Под редакцией Н.А. Стручкова. – М., 1970. – 125 с.
5. Бабаев М.М. Исследование возрастных психологических особенностей и проблема ответственности несовершеннолетних правонарушителей. // Советское государство и право. – 1966. – № 3. – С. 123-128.
6. Бабаев М.М., Миньковский Г.П. Преступность несовершеннолетних и ее предупреждение. – М.: «Знание», 1971. – 40 с.
7. Бабаев М.М. Причины преступности и меры борьбы с ней. – М.: Изд-во «Знание РСФСР», 1974. – 47 с.
8. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации. – Одесса: АО БАХВА, 1998. – 191 с.
9. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации. Часть вторая. – Одесса: Юридична література, АО БАХВА, 2000. – 412 с.
10. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Учебное пособие. – Д.: «Пороги», 1992. – 166 с.
11. Бегалиев М.А., Калаушина К.С. Прокурорский надзор за расследованием дел о преступлениях несовершеннолетних. –
М.: Юридическая литература, 1971. – 96 с.
12. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.08 / Київ. нац. ун-т ім.
Т. Шевченко. – К., 2002. - 19 с.
13. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование – М.: “Просвещение”, 1968. – 464 с.
14. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность / Н.П. Лановенко, Т.С. Барило, Ф.Г. Бурчак и др. – К.: Наукова думка, 1986. – 253 с.
15. Булатов Р.М., Исаев Г.А. Криминальная специализация казанских подростков и преступность // Государство и право. – 1992. – № 4. –
С. 67-72.
16. Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1977. – № 1. – 50 с.
17. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты. Разработки системы категорий теории и права. – М.: Юридическая литература, 1976. – 264 с.
18. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. – М.: Изд-во «Наука», 1987. – 112 с.
19. Ветров Н.И. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов. –
М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 1999. – 415 с.
20. Галаган И.А., Василенко А.В. К проблемам теории правоприменительных отношений // Государство и право. – 1998. –
№ 3. – С. 12-19.
21. Гегель Г. Философия права. – М.: “Мысль”, 1990. – 524 с.
22. Гернет М.Н. Предисловие // Изучение преступности в СССР: Избранные произведения. – М.: Юридическая литература, 1974. –
С. 603-604.
23. Горбатовская Е.Г. Освобождение от уголовной ответственности в связи с применением мер общественного воздействия или принудительных мер воспитательного характера. – М., 1976. – 71 с.
24. Горвиц Д. Несовершеннолетние перед судом // Социалистическая законность. – 1937. – № 4. – С. 38.
25. Горвиц Д. Рассмотрение дел о несовершеннолетних в Москве
// Социалистическая законность. – 1938. – № 12. – С. 83.
26. Гродзинский М. Суды по делам несовершеннолетних // Право в
жизнь. – 1924. – Кн. 9/10. – С. 139-140.
27. Гуковская Н.И., Миньковский Г.М. Изучение эффективности представлений следователя по делам несовершеннолетних // Личность правонарушителя и проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних. – М., 1977. – С. 160-169.
28. Гуковская Н.И., Яковлев Е. Изучение причин преступности несовершеннолетних // Социалистическая законность. – 1968. – № 12. – С. 20-23.
29. Гуковская Н.И., Долгова А.И., Миньковский Г.М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. – М.: Юридическая литература, 1974. – 208 с.
30. Декларация прав ребенка от 20 ноября 1959 г. // Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов – М.: Юридическая литература, 1990. – С. 385-388.
31. Декларация прав ребенка: Десять принципов // Искусство. – 1996. –
№ 20. – С. 4.
32. Декрет Совета Народных Комиссаров РСФСР о комиссиях для несовершеннолетних от 9 января 1918г. // СУ РСФСР. - 1918. – № 16. – Ст. 227.
33. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушений и ответственности. –
Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1983. – 142 с.
34. Ершова Н.М. Организационно-правовые вопросы воспитания подрастающего поколения // Советское государство и право. – 1965. – № 8. – С. 96-100.
35. Жданова С.А. Медико-биологические основы определения возраста человека в судебно-медицинском отношении: Учебное пособие для врачей. – М., 1966. – 62 с.
36. Загородников Н.И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39-46.
37. Закалюк А.П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. – К., 1975. – 263 с.
38. Законодательство об охране детства: Сборник нормативных актов / Под ред. О.Г. Павшуковой. – К.: Радянська школа, 1982. – 519 с.
39. Звирбуль В.К. Деятельность прокуратур по предупреждению преступности. – М.: Юридическая литература, 1971. – 168 с.
40. Звирбуль В.К. Развитие форм и методов предупреждения преступности в СССР // Социалистическая законность. – 1973. – № 5. – С. 18-22.
41. Игошев К.Е. Воспитание правовых чувств молодежи и его значение для профилактики правонарушений // Личность несовершеннолетнего правонарушителя. – М., 1977. – С. 104-110.
42. Инструкция Комиссии по делам о несовершеннолетних: Постановление Народных Комиссариатов Просвещения, Здравоохранения и Юстиции от 30 июля 1920г. // СУ и РРКП. - 1920. – № 68. – Ст. 308.
43. Інформаційний лист прокуратури Миколаївської області № 2/172 від
30 вересня 2001 р. - Миколаїв, 2001. - 2 с.
44. Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. – М.: Юридическая литература, 1982. – 112 с.
45. Каролина: Уголовно-судебное уложение Карла V. – Алма-Ата: Наука, 1967. – С. 20.
46. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000. – 378 с.
47. Кларк Р. Преступность в США. – М.: Прогресс, 1976. – 422 с.
48. Комментарий к Положению о комиссиях по делам несовершеннолетних Украинской ССР / Т.С. Барило, Я.Ф. Босенко, И.П. Лановенко, А.Я. Светлов; Отв. ред. А.Я. Светлов. – К.: Политиздат Украины, 1979. – 104 с.
49. Конвенція з прав дитини – інструмент для поліпшення добробуту дітей в країнах з економікою перехідного періоду // Дошкільне виховання. - 1996. – № 6. – С. 6.
50. Конвенция о правах ребенка от 20 ноября 1989 г. // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – С. 23-50.
51. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Практика Європейського суду з прав людини: Рішення. Коментарі. –
К.: Український центр правничих студій, 1999. – Вип. 1. – С. 25-42.
52. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 77 с.
53. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій. – К.: Атіка, 2002. – 432 с.
54. Кочетов А.И. Перевоспитание подростка. – М.: Педагогика, 1972. –
120 с.
55. Криминология: Учебник для вузов по спец. «правоведение»
/ В.К. Звирбуль, В.В. Клочков, Н.Ф. Кузнецова и др. / Отв. ред.
В.К. Звирбуль. – М.: Юридическая литература, 1979. – 304 с.
56. Кримінальна справа № 1-02-57. - Миколаїв: Архів місцевого Миколаївського районного суду Миколаївської області, 2002. – 93 с.
57. Кримінальна справа № 1-04-19. - Миколаїв: Архів місцевого Миколаївського районного суду Миколаївської області, 2002. - 105 с.
58. Кримінальна справа № 1-04-84. - Миколаїв: Архів місцевого Миколаївського районного суду Миколаївської області, 2001. – 101 с.
59. Кримінальна справа № 1-209. - Херсон: Архів місцевого Дніпровського районного суду м. Херсону, 2001. - 149 с.
60. Кримінальна справа № 1-2-78. - Миколаїв: Архів Центрального районного суду м. Миколаєва, 1995. – 137 с.
61. Кримінальна справа № 1-3-75. - Миколаїв: Архів Центрального районного суду м. Миколаєва, 1996. – 109 с.
62. Кримінальна справа № 1-406. - Херсон: Архів місцевого Суворівського районного суду м. Херсону, 2001. - 98 с.
63. Кримінальна справа № 1-4-145. - Миколаїв: Архів Центрального районного суду м. Миколаєва, 1996. – 135 с.
64. Кримінальна справа № 1-450. - Херсон: Архів місцевого Комсомольського районного суду м. Херсону, 2002. – 102 с.
65. Кримінальна справа № 1н-5-5/00. - Миколаїв: Архів Центрального районного суду м. Миколаєва, 2000. - 159 с.
66. Кримінальна справа № 1н-7-1/00. - Миколаїв: Архів Центрального районного суду м. Миколаєва, 2000. - 93 с.
67. Кримінальна справа № 1н-8-1/01. - Миколаїв: Архів місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва, 2001. - 185 с.
68. Кримінальна справа № 1н-8-1/02. - Миколаїв: Архів місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва, 2002. - 173 с.
69. Кримінальна справа № 1н-8-2/00. - Миколаїв: Архів Центрального районного суду м. Миколаєва, 2000. - 122 с.
70. Кримінальна справа № 1н-8-3/01. - Миколаїв: Архів місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва, 2001. - 94 с.
71. Кримінальна справа № 2/202. - Одеса: Архів місцевого Приморського районного суду м. Одеси, 2002. - 168 с.
72. Кримінальна справа № 2-3-101. - Миколаїв: Архів Ленінського районного суду м. Миколаєва, 1996. - 132 с.
73. Кримінальна справа № 2-589/01. - Херсон: Архів місцевого Комсомольського районного суду м. Херсону, 2001. - 112 с.
74. Кримінальна справа № 4/202. - Одеса: Архів місцевого Приморського районного суду м. Одеси, 2002. - 172 с.
75. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. виш. закладів освіти / За ред. професорів
М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
76. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар
/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред.
В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2003.- 1196 с.
77. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
78. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
79. Кудрявцев В. Суды для несовершеннолетних в Англии // Советская юстиция. – 1967. – № 2. – С. 27-28.
80. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юридическая литература, 1978. – 191 с.
81. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: «Наука»,
1986. – 448 с.
82. Лист Миколаївського обласного управління юстиції № 3/56 від 11 січня 2002 р. - Миколаїв, 2002. - 2 с.
83. Лист прокуратури Миколаївської області № 16-63 вих. від 22 лютого 1996 р. - Миколаїв, 1996. - 1 с.
84. Лунеев В.В. К проекту закона о предупреждении преступлений
// Государство и право. – 1996. – № 11. – С. 38-48.
85. Люблинский П.И. Суды для несовершеннолетних в Америке, как воспитательные и социальные центры. – М., 1911. – С. 3.
86. Макаренко А.С. Собрания сочинений: В 7-ми т. / Ред. кол. И.А. Каиров и др. – М.: Академия пед. наук РСФСР. – 2-е изд. – Т. 4: Книга для родителей. – 783 с.
87. Малолетние преступники: Закон от 2 июля 1897 г.
// Энциклопедический слов. Гранат. – 7-е изд. – СПб., 1913. – С. 80.
88. Марк Ансель. Новая социальная защита (Гуманистическое движение в уголовной политике) / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Изд-во «Прогресс», 1970. – 311 с.
89. Матеріали № 38 пр.96. - Миколаїв: Архів прокуратури Центрального району м. Миколаєва, 1996. - 18 с.
90. Матишевський П.П. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
91. Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: История и современность. – М.: Наука, 1990. – 118 с.
92. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск: Изд-во Красноярского
ун-та, 1989. – 115 с.
93. Мельникова Ю.Б., Плешаков А.М. Уголовно-правовые вопросы освобождения от уголовной ответственности с применением мер административного взыскания // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1982. – Вып. 36. – С. 66-74.
94. Методика правового воспитания учащихся: Учебное пособие для пед. ин-тов по специальности № 2108 «История» с доп. спец. «Советское право» / Под ред. Мицкевич А.В., Лазарева Л.В., Никитина А.Ф. и др. – М.: Просвещение, 1982. – 223 с.
95. Мидлер Н.И. О влиянии материально-бытовых условий семейного воспитания на развитие личности подростков // Личность правонарушителя и проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних. – М., 1977. – С. 54-58.
96. Минимальные стандартные правила ООН, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних (Пекинские правила) от 29 ноября 1985 г. // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – С. 51-85.
97. Миньковский Г.М. Личностный подход в криминологических исследованиях проблем борьбы с преступностью среди несовершеннолетних // Личность правонарушителя и проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних. – М., 1977. –
С. 5-21.
98. Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних. – К.: Изд-во политической литературы Украины, 1987. – 215 с.
99. Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру. – К.: НАВС України, 1997. – 125 с.
100. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. –
2-е вид., переробл. та доповн. / Від. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К.,
2002. – 968 с.
101. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За редакцією С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. –
936 с. – (Економіка. Фінанси. Право.).
102. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г: У 2-х т. – К.: “Форум”, 2001. – 941 с., 387 с.
103. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / Тертишник В.М. – К.: А.С.К., 2002. – 1056 с. – (Нормативні документи та коментарі).
104. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від
5 квітня 2001 р. / За редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
105. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997р. / За редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва,
С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
106. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / проф. Коржанський М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
107. Національна програма “Діти України”: Указ Президента України від
18 січня 1996 р. № 63/96 // Законодавство України про шлюб, сім’ю та спадкування (упорядник: Хавронюк М.І.). – К.: “А.С.К.”, 1998. –
С. 236-264.
108. Нечаева А.М. О правовой незащищенности несовершеннолетних и путях их устранения // Советское государство и право. – 1990. – № 5. – С. 93-96.
109. Об изменении и дополнении некоторых статей Уголовного кодекса УССР: Постановление Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета от 29 декабря 1922г. // СУиРРКП. - 1923. – № 1. – Ст. 15.
110. Об изменении статей 1, 2 и 11 декрета Совнаркома от 12 июня 1920 г. «Об ответственности несовершеннолетних»: Постановление Совета Народных Комиссаров УССР от 30 июля 1921 г. // СУиРРКП. - 1921. – № 11. – Ст. 318.
111. Об изменении статьи 18-й Уголовного Кодекса УССР: Постановление Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета и Совета Народных Комиссаров УССР от 29 декабря 1923г. // СУиРРКП. –
1923. – № 18. – Ст. 551.
112. Об основных обязанностях и правах инспекций по делам несовершеннолетних, приемников-распределителей для несовершеннолетних и специальных учебно-воспитательных учрежде