Пристінський Іван Олександрович. Адміністративно-правовий статус релігійних організацій в Україні

Короткий опис

кримський юридичний інститут
Одеського державного університету внутрішніх справ

На правах рукопису

Пристінський Іван Олександрович

УДК 342.9

Адміністративно-правовий статус
релігійних організацій в Україні

12.00.07 адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Кузніченко Сергій Олександрович
кандидат юридичних наук, доцент

Сімферополь 2010

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:

АР Крим Автономна Республіка Крим
ВР Верховна Рада
ГПК Господарський процесуальний кодекс
Держкомнацрелігій Державний комітет України у справах національностей та релігій
ЄДР Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України
КАС Кодекс адміністративного судочинства
КК Кримінальний кодекс
КМ Кабінет Міністрів
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення
Рескомрелігій Республіканський комітет Автономної Республіки Крим у справах релігій
РПЦ Руська Православна Церква
РФ Російська Федерація
США Сполучені Штати Америки
УПЦ Українська Православна Церква
УПЦ-КП Українська Православна Церква Київського Патріархату
ЦПК Цивільний процесуальний кодекс

Зміст
ВСТУП.. 4
Розділ 1. Теоретичні засади місця та ролі релігійних організацій у системі суб’єктів адміністративного права
1.1. Поняття та класифікація релігійних організацій...13
1.2. Загальна характеристика адміністративно-правового статусу релігійних організацій..34
Висновки до Розділу 1........63
Розділ 2. Адміністративно-правове регулювання діяльності релігійних організацій
2.1. Порядок створення та припинення діяльності релігійних організацій.65
2.2. Статут (положення) релігійної організації як документ, що визначає її адміністративно-правовий статус92
2.3. Структура органів управління релігійної організації, порядок їх формування та повноваження ...106
Висновки до Розділу 2..120
РОЗДІЛ 3. Гарантії забезпечення законності в діяльності релігійних організацій
3.1. Юридична відповідальність релігійних організацій за порушення законодавства..................................................................................122
3.2. Державний контроль та нагляд за створенням, діяльністю та припиненням релігійних організацій............................................148
Висновки до Розділу 3..172
Висновки.............................................................................................173
ДОДАТКИ.177
Список використаних ДЖерел.............................................187

ВСТУП
Актуальність теми. Проголошення у ст. 35 Основного Закону України права на свободу світогляду та віросповідання і закріплення принципу відокремлення церкви й релігійних організацій від держави стали конституційним підґрунтям для формування адміністративно-правового статусу релігійних організацій. Становлення України як розвинутої європейської держави, прагнення до найскорішої євроінтеграції ставить на порядок денний ряд проблемних питань у державно-конфесійній сфері, без вирішення яких гарантування і реалізація прав та законних інтересів у цій галузі матимуть лише абстрактний характер. Останнім часом одним із таких проблемних питань, що постає як перед наукою, так і перед правозастовною діяльністю органів влади, в тому числі правоохоронних органів та суду, є належне правове регулювання адміністративно-правового статусу релігійних організацій як особливого виду об’єднань громадян. Це пов’язано, перш за все, з тим, що з проголошенням незалежності України та руйнуванням адміністративно-командної системи радянської держави та її відверто агресивного ставлення до релігії, адміністративно-правова регламентація статусу релігійних організацій дещо зменшилась, а точніше кажучи, змінила свій вектор на суттєве скорочення заборон та обмежень стосовно діяльності релігійних організацій.
Прийнятий, ще на початку 1991 р., Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» сьогодні вже нездатний повною мірою адекватно та ефективно регулювати правове становище релігійних організацій, їх взаємовідносини з органами державної влади, місцевого самоврядування та одна з одною. Підтвердженням цього є значна кількість випадків міжконфесійних протистоянь, правопорушень у релігійні сфері (наприклад, у 2007 р. 37, 2008р. 18, 2009 р. 19), суперечливість деяких нормативних приписів, які містяться в цьому законодавчому акті, а саме щодо реєстрації та припинення діяльності релігійних організацій у судовому порядку, оскарження дій та рішень державних органів, прийнятих стосовно релігійних організацій, державного контролю та нагляду за діяльністю релігійних організацій, їх адміністративної відповідальності.
Станом на 1 січня 2009 р., релігійна мережа в Україні представлена 55віросповідними напрямками, в межах яких діє 34465 релігійних організацій (на 624 більше проти минулого року), в тому числі 33083 релігійних громад, 85центрів та 255 управлінь, 432 монастирі, 340 місій, 74 братства, 196духовних навчальних закладів, 12633 недільні школи. Постійне збільшення кількості різноманітних деномінацій, зокрема, іноземних, наявність «тоталітарних» та «деструктивних» сект, діяльність яких зазвичай завдає шкоди правам, життю та здоров’ю громадян, екстремістська діяльність окремих релігійних організацій та інші об’єктивні чинники ще раз свідчать про необхідність чіткого адміністративно-правового регулювання як зовнішньої, так і частково внутрішньої діяльності релігійних організацій. Проведене нами соціологічне дослідження показало, що існуючий на сьогодні в Україні порядок правового регулювання діяльності релігійних організацій є незадовільним, на думку більшості як віруючих (74,0%), так і атеїстів (69,0 %).
Науково-теоретичною базою даного дисертаційного дослідження стали праці як вітчизняних, так і іноземних учених у галузі адміністративного права: С.С.Алексєєва, В.Б.Авер’янова, О.Ф.Андрійко, О.М.Бандурки, Д.М.Бахраха, В.М.Бевзенка, Ю.П.Битяка, І.Л.Бородіна, В.П.Гаращука, О.Т.Зими, В.К.Колпакова, А.Т.Комзюка, С.О.Кузніченка, О.В.Кузьменко, Д.М.Лук’янця, В.І.Олефіра, О.В.Синьова, С.Г.Стеценка, Х.П.Ярмакі та ін. Також у роботі використані наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у сфері свободи совісті: В.Д.Бондаренка, Н.П.Гаєвої, О.Г.Залужного, Ю.В.Кривенко, Ф.О.Купріянова, Г.В.Лаврик, Ф.К.Лауринайтіса, В.М.Малишка, М.В.Палія, І.В.Понкіна, А.В.Пчелінцева, Ю.О.Розенбаума, О.І.Романюк, Ф.М.Рудинського, Г.Л.Сергієнко, Ю.Ю.Фисун, О.Д.Форостюка, В.Д.Фучеджі, протоієрея В.Ципіна, Л.В.Ярмол, S.Ferrari, С.Durham та ін.
Крім того, при написанні дисертації використовувалися наукові роботи вчених-адміністративістів, присвячені дослідженню правового статусу громадських та релігійних організацій: С.В.Бубнова, Є.Є.Додіної, І.М.Компанійця.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена недосконалістю вітчизняного законодавства, яке регламентує функціонування релігійних організацій, а також недостатнім теоретичним дослідженням їх адміністративно-правового статусу в Україні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планам, темами. Роботу виконано згідно з Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 роки, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 (п. 5, п. 10). Тема дослідження схвалена і зареєстрована відділенням державно-правових наук Національної академії правових наук України (п. 269, 2008).
Мета і завдання дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосовної діяльності органів влади, аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового статусу релігійних організацій в Україні.
Поставлена в дисертації мета обумовлює вирішення в ній таких завдань:
розглянути поняття та ознаки релігійних організацій і провести їх класифікацію;
визначити поняття та зміст адміністративно-правового статусу релігійних організацій;
проаналізувати порядок створення й припинення діяльності релігійних організацій;
розкрити поняття та значення статуту (положення) релігійної організації та сформулювати його визначення;
охарактеризувати структуру, порядок формування та повноваження органів управління релігійної організації;
визначити підстави адміністративної відповідальності релігійних організацій та адміністративні стягнення, які застосовуються до них;
встановити систему суб’єктів, уповноважених здійснювати державний контроль та нагляд за створенням, діяльністю та припиненням релігійних організацій в Україні;
сформулювати пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства, яке регулює адміністративно-правовий статус релігійних організацій в Україні.
Об’єкт дослідження суспільні відносини‚ що виникають при створенні, функціонуванні та припиненні діяльності релігійних організацій в Україні.
Предмет дослідження адміністративно-правовий статус релігійних організацій в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність конкретних методів і прийомів наукового пізнання. Усі методи застосовуються системно, що дає змогу всебічно та об’єктивно вивчити досліджувані явища. При аналізі історичного розвитку правового становища релігійних організацій, поняття та суттєвих ознак релігійної організації, поняття та змісту адміністративно-правового статусу релігійних організацій при проведенні їх класифікації застосувалися системно-структурний, логіко-семантичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, структурно-функціональний методи, а також методи класифікації та групування (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод використовувався для дослідження зарубіжного досвіду реєстрації релігійних організацій, адміністративної відповідальності релігійних організацій та державного контролю й нагляду за їх діяльністю (підрозділи 3.1, 3.2). За допомогою системно-структурного методу наукового пізнання визначалася система органів державної влади, що здійснюють контрольно-наглядові функції відносно діяльності релігійних організацій (підрозділ 3.2). Для аналізу заходів адміністративної відповідальності, що можуть застосовуватися до релігійних організацій використано метод єдності логічного та історичного, методи аналізу і синтезу (підрозділ 3.1). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1). Компаративний і документальний аналізи використовувалися для вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства, яке регламентує діяльність релігійних організацій (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).
Нормативною базою роботи стали Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти міністерств та відомств, що так чи інакше регламентують правовий статус релігійних організацій; конституції та нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні показники та матеріали практичної діяльності Державного комітету України у справах національностей та релігій, судова практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, господарських, адміністративних судів та судів загальної юрисдикції у справах у сфері свободи совісті (108 справ), матеріали прокурорських перевірок органів у справах релігій, установчі документи релігійних організацій, довідково-публіцистичні видання та інші матеріали; дані проведеного анкетування 1570 респондентів, з яких 810 віруючих, 760 атеїстів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній юридичній науці, в якому комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми реалізації адміністративно-правового статусу релігійних організацій. Крім того, запропоновано шляхи подальшого вдосконалення правового становища релігійних організацій як суб’єктів адміністративного права.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, основними з яких є такі:
вперше:
дано авторське визначення статуту релігійної організації як єдиного установчого документа будь-якої релігійної організації, незалежно від конфесійної приналежності, що ухвалюється її вищим органом управління, зареєстрованого в установленому законом порядку, який регламентує порядок її створення та діяльності. Значення статуту релігійної організації полягає в тому, що в ньому містяться дані, які характеризують її правове становище;
визначено підстави адміністративної відповідальності релігійних організацій, якими є адміністративні проступки (кожен з яких можна охарактеризувати як певне, передбачене законодавством діяння релігійної організації (її членів), що порушує конституційні права та свободи людини і громадянина, посягає на життя, здоров’я, гідність особи, майно державних та недержавних організацій, порушує встановлений порядок управління та громадський порядок);
запропоновано здійснити низку змін в чинному законодавстві України, яке регламентує адміністративно-правовий статус релігійних організацій, зокрема включити до Кодексу України про адміністративні правопорушення статтю 186-7, внести зміни та доповнення до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, до ст. ст. 1, 8, 12, 14, 15, 16, 17, 29, 30, 31 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та доповнити його статтями 31-1, 31-2, 31-3;
удосконалено:
- поняття «адміністративно-правовий статус релігійних організацій», «релігійна організація»;
- ознаки релігійних організацій, до яких, крім спільного сповідання та поширення віри, добровільного членства, здійснення богослужінь, інших релігійних обрядів і церемоній, навчання релігії та релігійного виховання своїх послідовників, має бути віднесено і таку суттєву ознаку, як їх некомерційність;
- класифікацію релігійних організацій за різними критеріями (зокрема, запропоновано класифікацію релігійних організацій за такими критеріями: за порядком створення, за місцезнаходженням керівних центрів, за органом реєстрації статуту, за строком діяльності);
- правові норми, що регламентують систему адміністративних стягнень, які можуть застосовуватися до релігійних організацій (запропоновано, крім припинення релігійної організації в судовому порядку, встановити такі стягнення, як тимчасове зупинення діяльності релігійної організації в судовому порядку та попередження);
дістали подальшого розвитку:
- процедура створення та припинення діяльності релігійних організацій, яку запропоновано розглядати саме крізь призму установчого провадження, яке охоплює й інші види проваджень: провадження з реєстрації статутів релігійних організацій і дозвільне провадження;
- визначення структури органів управління релігійної організації, порядок їх формування та повноваження (органами управління будь-якої релігійної організації є вищий орган управління, виконавчо-розпорядчий та контрольно-ревізійний органи);
- поняття «припинення релігійної організації в судовому порядку» як заходу адміністративного стягнення, що передбачає ліквідацію релігійної організації як юридичної особи та/або заборону її подальшої діяльності, зокрема і відновлення, може застосовуватися судом за вчинення протиправних дій, передбачених законом;
- дослідження системи суб’єктів, уповноважених здійснювати державний контроль та нагляд за створенням, діяльністю та припиненням релігійних організацій, які виконують змішану, контрольно-наглядову функцію; всі державні органи, при здійсненні контрольно-наглядових функцій в сфері свободи совісті можуть бути поділені на: загальні та спеціальні;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
-

Список літератури

ВИСНОВКИ

Унаслідок проведення дисертаційного дослідження, здійсненого на підставі як аналізу чинного законодавства України, так і правозастосовної практики правоохоронних органів та суду, наукових праць у сфері свободи совісті та віросповідання, автором запропоновано нові підходи до вирішення наукового завдання, що виявилося у встановленні сутності адміністративно-правового статусу релігійних організацій, а також обґрунтуванні шляхів вдосконалення та розвитку відповідного законодавства. У результаті це дало змогу сформулювати такі висновки:
1. Релігійна організація є добровільним, некомерційним об’єднанням осіб, створеним для задоволення своїх релігійних потреб, яке діє відповідно до свого статуту. Основними ознаками релігійної організації слід визнати: а) некомерційність; б) добровільність об’єднання віруючих; в) здійснення богослужінь, інших релігійних обрядів та церемоній; г) релігійна освіта та виховання віруючих.
2. Релігійні організації можуть бути класифіковані за порядком створення на: а) первинні релігійні організації, які можуть бути створені лише безпосередньо громадянами (релігійні громади); б) вторинні релігійні організації, створені іншими релігійними організаціями (релігійні управління та центри, місії, духовні навчальні заклади, об’єднання релігійних організацій); в) змішаного типу релігійні організації, які можуть бути створені як у порядку, передбаченому для релігійних громад, так і релігійними управліннями та центрами, об’єднаннями релігійних організацій (монастирі, релігійні братства). За місцезнаходженням керівних центрів розрізняють: а) релігійні організації, керівні центри яких знаходяться на території України; б) релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України. Залежно від органу реєстрації статуту (положення) релігійної організації можуть бути поділені на: а) релігійні організації, статути яких реєструються обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями та Урядом Криму (релігійні громади, монастирі, братства); б) релігійні організації, статути яких підлягають реєстрації в Державному органі України у справах релігій (релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади).
3. Адміністративно-правовий статус релігійних організацій це система закріплених у законодавстві ознак, які визначають місце та роль релігійних організацій серед інших суб’єктів адміністративного права, порядок створення та припинення їх діяльності, встановлюють їх права, обов’язки, організаційно-структурну будову та заходи відповідальності, що можуть застосовуватися до них за порушення законодавства.
4. Процедура створення релігійних організацій повинна розглядатися як різновид установчого провадження, яке охоплює й інші види проваджень: провадження з реєстрації статутів релігійних організацій і дозвільне провадження. Установче провадження зі створення релігійних організацій будь-якого рівня може бути умовно поділене на декілька послідовних та логічно пов’язаних стадій: підготовча, організаційна та реєстраційна.
5. Перелік підстав для припинення релігійних організацій у судовому порядку є вичерпним та закріпленій у ст. 16 Закону. Органами, уповноваженими звертатися до суду з відповідними заявами, є: органи реєстрації статутів та прокурор.
6. Статут це єдиний установчий документ будь-якої релігійної організації, незалежно від конфесійної приналежності, що ухвалюється її вищим органом управління, зареєстрований в установленому законом порядку, який регламентує порядок її створення та діяльності. Статут є найважливішим документом релігійної організації, оскільки в ньому фіксується обсяг її правоздатності.
7. Органами управління будь-якої релігійної громади є: вищий орган управління, виконавчо-розпорядчий та контрольно-ревізійні органи. Вищий орган управління складається із засновників, членів релігійної громади та священнослужителів. До повноважень вищого органу управління релігійної організації належить вирішення найважливіших питань її діяльності. Виконавчо-розпорядчий орган громади формується вищим органом управління і складається з трьох осіб (голови, заступника чи секретаря та скарбника). Контрольно-ревізійний орган також обирається вищим органом громади у складі трьох осіб (голови та двох членів).
8. Підставою адміністративної відповідальності релігійної організації є скоєння нею адміністративного проступку. Кожна з підстав припинення релігійної організації в судовому порядку це передбачене законодавством діяння релігійної організації (її членів), що порушує конституційні права та свободи людини і громадянина, посягає на життя, здоров’я, гідність особи, майно державних та недержавних організацій, порушує встановлений порядок управління та громадський порядок.
9. Припинення діяльності релігійної організації в судовому порядку є одним із заходів адміністративного стягнення, який передбачає ліквідацію релігійної організації як юридичної особи та/або заборону її подальшої діяльності, зокрема і відновлення, що може застосовуватися судом за вчинення протиправних дій, передбачених Законом.
10. Необхідно додатково встановити для релігійних організацій альтернативні заходи адміністративної відповідальності, більш м’які, ніж припинення діяльності в судовому порядку, а саме: попередження та тимчасове зупинення їх діяльності.
11. Органи уповноважені здійснювати державну реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, мають як контрольні, так і наглядові повноваження, тобто не є контролюючими органами в «чистому» вигляді. Вони виконують змішану контрольно-наглядову функцію.
12. Державний орган у справах релігій Держкомнацрелігій необхідно наділити контрольно-наглядовою функцією (проведення перевірок релігійних організацій, притягнення їх до відповідальності) в сфері додержання законодавства про свободу совісті та релігійні організації, яку він сьогодні фактично і виконує.
13. Усі державні органи при здійсненні контрольно-наглядових функцій в сфері свободи совісті можуть бути поділені на: загальні та спеціальні. Необхідно закріпити в законодавстві повноваження та чіткий перелік органів, що мають право здійснювати контрольно-наглядові функції відносно релігійних організацій, та внести в Закон положення про те, що нагляд за діяльністю релігійних організацій здійснюють органи прокуратури.

14. З метою вдосконалення чинного законодавства України про свободу совісті та релігійні організації запропоновано здійснити низку змін в нормативно-правові акти, які регламентують адміністративно-правовий статус релігійних організацій, зокрема включити до Кодексу України про адміністративні правопорушення статтю 186-7, внести зміни та доповнення до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, до ст. ст. 1, 8, 12, 14, 15, 16, 17, 29, 30, 31 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та доповнити його ст. ст. 31-1, 31-2, 31-3.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Авакьян С. А. Свобода вероисповедания как конституционно-правовой институт / С. А. Авакьян // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. 1999. № 1. С. 22.
2. Агапов А. Б. Административная ответственность: учеб./ А. Б. Агапов. М.: Статут, 2000. 251с.
3. Адміністративна відповідальність в Україні : навч. Посіб./ [за заг. ред. доц. А. Т. Комзюка]. [2-е вид., випр. і доп.]. Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. 103 с.
4. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / [авт.-упоряд. В. П.Тимошук]. К.: Факт, 2003. 496 с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс: Загальна частина: підруч.: у 2 т.: Т. 1 / [ред. кол.: В. Б. Авер’янов (голова)]. К.: Юрид. думка, 2004. 584 с.
6. Адміністративне право України: навч. посіб. для курсантів та студ. Юрид. спеціальностей вищ. навч. закладів. Харків: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2007. 268 с.
7. Адміністративне право України: підруч. / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.]; за ред. Ю. П. Битяка. К.: Юрінком Інтер, 2006. 544 с.
8. Адміністративний Кодекс УСРР. Текст та поартикульний коментар / [за ред. С. Канарського та Ю. Мазуренка]. Харків: Юрид. вид-во Наркомюсту УРСР, 1929. 400 с.
9. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. М.: Изд-во БЕК, 1995. 320 с.
10. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.07/ Андрійко Ольга Федорівна. Київ, 1999. 390 с.
11. Архів Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим. Цивільна справа № 22-3826/2005 за позовом про скасування наказу про звільнення та визнання незаконним зборів парафії.
12. Бандурка А. М. Административный процесс: учеб. / А. М. Бандурка, Н. М. Тищенко. Харьков: Изд-во НУВД, 2001. 353 с.
13. Басова Ю. Ю. Контрольно-наглядова діяльність міліції громадської безпеки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право»/ Ю. Ю. Басова. Х., 2006. 31 с.
14. Бахрах Д. Н. Административное право: учеб. для вузов / Д. Н. Бахрах. М.: Изд-во БЕК, 1999. 368 с.
15. Бевзенко В. М. Особливості правового статусу суб’єкта владних повноважень в адміністративному процесі / В. М. Бевзенко // Вісник господарського судочинства. 2007. № 4. С. 99105.
16. Бережний Я. Державно-церковні відносини та свобода совісті у СРСР та УРСР: історичний аспект / Я. Бережний // Вісник прокуратури. 2002. № 5. С. 2730.
17. Богданов О. П. Сучасне наукове тлумачення в Україні термінів, пов’язаних з тероризмом / О. П. Богданов // Проблеми безпеки особистості, суспільства, держави. 2006. № 6. С. 2534.
18. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т./ [гл. ред. А. М. Прохоров]. 3-е изд. М.: Советская Энцикл., 1976. Т. 24. 608 с.
19. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т./ [гл. ред. А. М. Прохоров]. 3-е изд. М.: Советская Энцикл., 1977. Т. 27. 624 с.
20. Большой иллюстрированный словарь иностранных слов / М.: ООО «Русские словари»; ООО «Издательство Астрель»; ООО «Издательство АСТ», 2003. 957 с.
21. Бондарчук І. В. Легалізація об’єднань громадян як конституційно-правове поняття / І. В. Бондарчук // Юридична Україна. 2009. № 7. С. 2832.
22. Бондарчук І. В. Напрямки законодавчого вдосконалення інститутів ліквідації та зупинення діяльності об’єднань громадян / І. В. Бондарчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2006. № 11 (61). С. 111116.
23. Бондарчук І. В. Специфіка відповідальності політичної партії як особливого виду об’єднання громадян за порушення чинного законодавства / І. В. Бондарчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2008. № 1 (75). С. 120128.
24. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина: дис д-ра юрид. наук: 12.00.07/ Бородін Іван Лук’янович. Х., 2004. 405 с.
25. Бубнов С. В. Административно-правовой статус религиозных объединений в Российской Федерации: дис канд. юрид. наук: 12.00.14 / Бубнов Сергей Владимирович. М., 2003. 176 c.
26. Ващук О. М. Конституційно-правовий статус громадських організацій України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право»/ О. М. Ващук. К., 2004. 17 с.
27. Вебер М. Избранное. Образ общества / М. Вебер; [пер. с нем.] М.: Юристъ, 1994. 704 с.
28. Волкова І. Порушення режиму відокремлення держави і церкви / І. Волкова // Другі конституційні читання: збірка тез наукових доповідей і повідомлень міжнародної конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвяченої пам’яті академіка права Ю. М. Тодики; [за заг. ред. проф. А. П. Гетьмана] / Нац. юрид. акад. України. Харків: Права людини, 2009 р. С. 1415.
29. Гаевая Н. П. Советское законодательство о свободе совести / Н. П Гаевая. - АН УССР, Ин-т государства и права. - К.: Наук. думка, 1988. - 144 с.
30. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду в державному управлінні: дис д-ра юрид. наук: 12.00.07/ Гаращук Володимир Миколайович. Харків, 2003. 412 с.
31. Годованець В. Ф. Конституційне право України: навч. посіб./ В. Ф. Годованець. К.: МАУП, 2005. 360 с.
32. Голик М. Право на свободу совісті та віросповідання / М. Голик // Другі конституційні читання: збірка тез наукових доповідей і повідомлень міжнародної конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвяченої пам’яті академіка права Ю. М. Тодики; [за заг. ред. проф. А. П. Гетьмана] / Нац. юрид. акад. України. Харків: Права людини, 2009 р. С. 170172.
33. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18, № 1920, № 2122. Ст.144.
34. Григорьянц В. Е. К вопросу о государственно-конфессиональных отношениях в Украине и АРК (изд. 2-е, перераб. и доп.) / В. Е. Григорьянц, А. В. Ишин, А. Г. Шевчук; Региональный информационно-аналитический центр филиал Национального института стратегических исследований в Автономной Республике Крым. Симферополь: Крымский Архив, 2004. 52 с.
35. Грінер О. М. Забезпечення Церкви матеріальними і духовними засобами необхідний фактор її становлення як інституту громадянського суспільства / О. М. Грінер // Державне управління: теорія та практика. 2007. № 2 (6). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2007-2.
36. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. М.: Рус. яз., 1999. Т. 2. 779 с.
37. Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії чи переконань, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН від 25.11.1981 р. // Національна безпека і оборона. 2004. № 3. С. 13.
38. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [за заг. ред. В. Б. Авер’янова]. К.: Факт, 2003. 384 с.
39. Додин Е. В. Административная ответственность в свете конституции Украины / Е. В. Додин // Юридический вестник. 1997. № 3. С.7175.
40. Додіна Є. Є. Адміністративно-правове регулювання діяльності релігійних організацій у Франції / Є. Є. Додіна // Митна справа. 2008. № 5 (9). С. 3136.
41. Додіна Є. Є. Адміністративно-правовий статус громадських організацій в Україні: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Додіна Євгенія Євгенівна. Одеса, 2001. 176 с.
42. Додіна Є. Є. Відповідальність релігійних організацій за розпалювання релігійної ворожнечі і ненависті / Є. Є. Додіна // Митна справа. 2007. № 5 (53). С. 7679.
43. Додіна Є. Є. Загальна декларація прав людини щодо захисту прав у релігійній сфері / Є. Є. Додіна // Митна справа. 2008. № 1 (55). С. 8588.
44. Додіна Є. Є. Питання компетенції державних органів щодо забезпечення регулювання державно-конфесійних відносин у Франції / Є. Є. Додіна // Митна справа. 2009. № 1 (61). С. 5157.
45. Додіна Є. Є. Права релігійних організацій щодо здійснення діяльності, яка пов’язана зі свободою віросповідання / Є. Є. Додіна // Митна справа. 2008. № 2 (56). С. 129133.
46. Документи Ради Європи // Національна безпека і оборона. 2007. № 8. С. 1619.