ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШАХРАЙСТВО З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП …………………………......……………………………………... 3

РОЗДІЛ І ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ,
ПЕРЕДБАЧЕНОГО ст. 222 КК УКРАЇНИ……..........................…… 12

1.1. Об’єкт злочину, передбаченого ст. 222 КК України ..…...............................12
1.2. Предмет злочину, передбаченого ст. 222 КК України ..….……………...... 48
1.3. Об’єктивна сторона складів злочину,
передбаченого ст. 222 КК України .................................................................56

РОЗДІЛ ІІ СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ,
ПЕРЕДБАЧЕНОГО ст. 222 КК УКРАЇНИ………….......................… 84

2.1 Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 222 КК України ….. ……………......…84
2.2 Суб’єктивна сторона складів злочину,
передбаченого ст. 222 КК України …............................................................104

РОЗДІЛ ІІІ КВАЛІФІКАЦІЯ ШАХРАЙСТВА З ФІНАНСОВИМИ
РЕСУРСАМИ ЗА СУКУПНІСТЮ ТА ЙОГО
ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ…………………......140

3.1 Загальні питання кваліфікації шахрайства з фінансовими ресурсами
та його відмежування від інших злочинів ………………..........................…140
3.2 Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами
від злочинів проти власності ....... ...……….………………………………..151
3.3 Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами
від інших злочинів у сфері господарської діяльності …….......………….. 171
3.4 Співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами
із злочинами, що посягають на встановлений порядок збереження
та використання інформації в документальному вигляді…....…………… 190

ВИСНОВКИ …………………………………………..........…………………….....194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………......207

ДОДАТКИ ……………………………………………………………….…..…...... 222

ВСТУП
Розбудова демократичної, соціальної та правової держави нерозривно пов’язана з формуванням нової правової системи України. У сфері економіки правотворча діяльність має ґрунтуватися на основних конституційних принципах, зокрема таких, як верховенство права, соціальна орієнтація ринкових відносин, ефективне правове регулювання тощо.
Ефективність функціонування сфери господарювання обумовлюється не тільки досконалістю та стабільністю законодавства про захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, а й неухильним дотриманням його на практиці самими цими суб’єктами та їх службовими особами.
Актуальність теми. Однією з особливостей сучасного етапу соціально-економічного розвитку держави є значна криміналізація економіки. Діяльність окремих суб’єктів господарської діяльності інколи спрямовується не на задоволення зростаючих потреб суспільства, а на особисте, при тому, як правило, незаконне збагачення за рахунок порушення прав і законних інтересів інших учасників господарської діяльності. Наслідки цього процесу, безсумнівно, не обмежуються відносинами господарювання, а впливають на різні сфери суспільного життя, істотно позначаються на ефективності фінансового ринку держави в цілому.
Так, за даними офіційної статистики, за 1999 рік органами МВС зареєстровано 4 060 злочинів у сфері господарювання, з них у фінансово-господарській сфері – 925 злочинів (у тому числі у банківській сфері – 722 злочини) . А вже у 2000 році на прохання Голови Національного банку України, стурбованого рішенням Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України від 17 липня 2000 року, в якому зазначалося, що лише за 6 місяців 2000 року викрито 3 400 злочинів у банківській сфері, у Верховному Суді України було спеціаль-но проведено узагальнення судової практики в справах про такі злочини [1].
Всього у 2000 році за вчинення господарських злочинів було засуджено 9 506 осіб, з них за порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю, шахрайство з фінансовими ресурсами та інші господарські злочини, передбачені ст. ст. 1484, 1486 – 1488 КК України 1960 року, – 726 осіб. За 2001 рік ці дані відповідно становили – 4 914 та 1 256 .
Крім того, як свідчить практика, останнім часом, поряд з традиційними способами вчинення злочинів у сфері економіки, в характері злочинних посягань відбулися радикальні зміни, а з появою нових форм фінансового забезпечення господарської діяльності виникли нетрадиційні прийоми злочинного втручання в таку діяльність. Зокрема, якщо раніше в умовах централізованої економіки основними видами злочинів були розкрадання, які вчинювалися службовими чи матеріально відповідальними особами шляхом привласнення чи розтрати чужого майна, то зараз в структурі злочинних посягань далеко не останнє місце за своїм значенням займають шахрайські дії з чужим майном, у тому числі з фінансовими ресурсами. Кримінальну відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами передбачено ст. 222 КК України, а раніше було передбачено ст. 1485 КК України 1960 року.
Викладене обумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем захисту фінансової діяльності держави та суб’єктів господарської діяльності від злочинних посягань у цій сфері і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби з такими посяганнями.
Кримінальна відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами в науці кримінального права є проблемою новою, а тому, звичайно, і недостатньо розробленою. Лише останнім часом, що обумовлено переходом до ринкової економіки і формуванням відповідної системи законодавства у сфері господарської діяльності, в тому числі кримінального, серед вчених - юристів почалися дискусії з приводу самого поняття шахрайства з фінансовими ресурсами та питань застосування відповідних кримінально-правових норм на практиці. Злочини у сфері господарської діяльності були предметом аналізу в дослідженнях Л.П. Брич, Б.В. Волженкіна, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, О.І.Перепелиці, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка та інших відомих вчених. Питання боротьби із злочинами у сфері фінансової діяльності спеціально досліджували Н.О. Гуторова, Ф.А. Лопушанський, В.М. Попович, А.М. Ришелюк, Ю.Л. Титаренко та інші. Юридична характеристика складу злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” була предметом поглибленого наукового аналізу в працях П.П. Андрушка та О.О. Дудорова.
Незважаючи на значну кількість публікацій, у теорії кримінального права кримінально-правова сутність злочину, передбаченого ст. 222 КК України, всебічно не досліджена, продовжує залишатися багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи до кваліфікації злочинних діянь за цією статтею кримінального закону.
Такий стан теоретичної розробки проблеми впливає і на практику правозастосування, про що свідчать численні проаналізовані автором приклади суперечливих судових рішень.
Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв’язку з осмисленням положень нового КК України. Попереду велика робота із забезпечення правильного їх розуміння, застосування і подальшого вдосконалення.
Наведені міркування, які свідчать про безсумнівну актуальність дослідження проблем кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами, визначили вибір теми та основні напрямки дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення кримінального тиску на економічні відносини.
Проведені дисертантом узагальнення практики застосування судами законодавства про відповідальність за вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами були передбачені планом роботи Верховного Суду України на 1995 та 1998 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою запропонованого дослідження є здійснення кримінально-правової характеристики складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даного злочину від інших, у тому числі суміжних злочинів, що прямо пов’язане з обов’язком і правом особи, яка скоїла злочин, відповідати за вчинене виключно на підставі закону. У зв’язку з цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:
1) провести всебічний аналіз поняття “шахрайство з фінансовими ресурсами”;
2) проаналізувати ознаки основного і кваліфікованого складів даного злочину через призму змін, що відбулися з прийняттям нового КК України;
3) дослідити в контексті обраної теми спеціальну літературу з проблем кримінально-правової охорони фінансових відносин у державі;
4) узагальнити судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами;
5) виробити конкретні практичні рекомендації з метою належної охорони фінансової діяльності господарюючих суб’єктів та запровадити їх у право-застосовну практику, а також внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства в досліджуваній сфері.
Враховуючи наведене, об’єктом даного дисертаційного дослідження є підстави кримінальної відповідальності за ст. 222 КК України, а предметом – кримінально-правова характеристика шахрайства з фінансовими ресурсами через призму норм кримінального законодавства України, правозастосовної практики, доктринальних положень науки кримінального права, які стосуються категорії “склад злочину”, кваліфікації злочинів тощо. Зазначені положення аналізуються під кутом зору наявних недоліків, що потребують усунення для оптимізації застосування кримінального закону як матеріальної основи механізму притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Методологічні основи дисертаційного дослідження представлені історичним (проведено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства (КК України 1960 та 2001 років)), системно-структурним (визначено місце шахрайства з фінансовими ресурсами в системі злочинів у сфері господарської діяльності) формально-логічним (проведено аналіз основного і кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України), та іншими методами.
Емпіричну базу дослідження становлять проаналізовані автором матеріали 150-ти найбільш характерних з точки зору правозастосування з досліджуваних питань кримінальних справ, які знаходилися у провадженні судів і органів прокуратури України у 1994 – 2001 роках.
Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами на сторінках наукових видань, даних статистики тощо) та результатів узагальнень судової практики дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних в теорії кримінального права з правовим забезпеченням охорони фінансової діяльності держави і суб’єктів господарської діяльності, та запропонувати шляхи їх розв’язання.
Робота написана також з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки України та використанням окремих наукових положень з інших галузей знань (економіки, філософії тощо).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в науці кримінального права вперше предметом комплексного спеціального наукового дослідження стали питання кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами, і (в концептуальному плані) проблема забезпечення правової охорони кредитно-фінансової та банківської систем в державі від правопорушень у цій сфері.
Особистий внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для науки, практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони кредитно-фінансової та банківської систем в державі.
На захист виноситься ряд нових у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень:
1. Розкрита суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 222 КК України, яка полягає в порушенні встановленого законодавством порядку здійснення господарської діяльності у сфері фінансів, незалежно від того, нормами публічного чи приватного права така діяльність регулюється.
2. У роботі вперше визначено самостійне місце шахрайства з фінансовими ресурсами в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Цей злочин належить до злочинів, які посягають на встановлений порядок здійснення фінансової діяльності.
3. Автор вперше на монографічному рівні дав кримінально-правову характеристику основному і кваліфікованому складам злочину, передбаченому ст. 222 КК України. На підставі цього аналізу пропонується перенести момент закінчення шахрайства з фінансовими ресурсами на момент фактичного одержання цих ресурсів винною особою.
4. Вперше комплексно розглянуто кримінально-правові категорії: предмет шахрайства з фінансовими ресурсами; засоби вчинення даного злочину.
5. У роботі запропоновано власне визначення поняття “матеріальної шкоди” у контексті диспозиції ч. 2 ст. 222 КК України, під якою автор пропонує розуміти майнову шкоду, яка включає в себе як втрачене майно, так і, в окремих випадках, неодержані доходи (наприклад, відсотки, які передбачені умовами кредитування). Таке розуміння матеріальної шкоди відрізняється від змісту шкоди, яку може бути спричинено заволодінням чужим майном, у тому числі і шляхом шахрайства, де розмір шкоди визначається лише вартістю майна, яке вибуло з володіння власника.
6. У роботі вперше вказується на існуючі прогалини та суперечності у чинному законодавстві України з питань кримінально-правової охорони господарської діяльності і запропоновано конкретні шляхи їх усунення та вирішення, зокрема: оскільки шахрайство з фінансовими ресурсами в цілому також посягає на власність, пропонується конкретизувати зміст негативної ознаки основного складу даного злочину, виклавши її в такій редакції - “у разі відсутності ознак заволодіння чужим майном”; вказується на необхідність уточнення змісту ч. 2 ст. 222 КК України в частині спричинення шкоди, оскільки її настання знаходиться у причиновому зв’язку не з наданням завідомо неправдивої інформації з метою одержання фінансових ресурсів, а з діями винної особи, яка вже розпоряджається такими ресурсами; обґрунтову-ється необхідність встановлення відповідальності за завідомо незаконне одержання фінансових ресурсів внаслідок використання винною особою помилки або недбалості службової особи кредитора, що завдало великої матеріальної шкоди; наводяться аргументи на користь винесення дій, пов’яза-них з наданням завідомо неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків, за межі основного складу шахрайства з фінансовими ресурса-ми і пропонується передбачити відповідальність за ці дії у ст. 212 КК України.
7. Автором вперше визначені загальні правила відмежування злочину, передбаченого ст. 222 КК України, від злочинів проти власності, а також від інших злочинів у сфері господарської діяльності, з якими шахрайство з фінансовими ресурсами має спільні окремі ознаки, або з вчиненням яких може поєднуватися, та інших суміжних злочинів.
8. У роботі зроблені конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення ст. ст. 222 та 212 КК України.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що автором запропонована нова редакція ряду кримінально-правових норм, якими забезпечується охорона кредитно-фінансової та банківської систем в державі.
Положення, які містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Практичні рекомендації, висловлені автором, сприятимуть підвищенню якості застосування кримінального закону працівниками правозастосовчих органів і суддями, дадуть змогу реально забезпечити дотримання при застосуванні ст. 222 КК України таких принципів кримінально-правової кваліфікації, як точність, повнота, неприпустимість подвійного ставлення у вину і, нарешті, стабільність. Побудовані на результатах цього дослідження конкретні практичні рекомендації враховані Верховним Судом України і використовуються при здійсненні правосуддя судами України.
Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, в інших юридичних науках, цьому сприяють широкий спектр використаної літератури та проаналізована судова практика.
Апробація. Основні результати дослідження, що включені до дисерта-ції, оприлюднені на міжнародних семінарах: “Юридичний захист інтересів банків”, організованому Асоціацією українських банків 24-25 травня 1999 року у м. Києві (тема виступу: “Проблемні питання кваліфікації шахрайства з фінансовими ресурсами у судовій практиці”); “Правове регулювання фінансових (банківських) послуг”, організованому Київським регіональним центром АПрН України 12-16 березня 2001 року у м. Києві (тема виступу: “Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності”); “Застосування у захисті прав людини законодавства України і міжнародних конвенцій”, організованому Спілкою адвокатів України та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка 27 квітня 2001 року у м. Херсоні (тема виступу: “Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів та деяких інших злочинів у сфері здійснення господарської діяльності”); “Проблеми реалізації нового Кримінального кодексу України”, організованому Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Національним інститутом стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, Київським університетом права 21 листопада 2001 року у м. Києві (тема виступу: “Про суб’єкта шахрайства з фінансовими ресурсами за новим Кримінальним кодексом України”).
Публікації. За результатами роботи особисто та у співавторстві опубліковано 10 статей та науково-практичних коментарів, з них у фахових виданнях опубліковано 7, у тому числі, 4 у співавторстві: а) Мойсик В., Дудоров О. Шахрайство з фінансовими ресурсами і суміжні склади злочинів // Адвокат. – 1999. - №4. – С.5-11 (особистий вклад дисертанта складає 65 % - ним проаналізована судова практика, висловлені пропозиції щодо кваліфікації злочинів та вдосконалення кримінального закону, підготовлено проект статті в цілому, який обговорювався з рецензентом. Другим її автором проведено аналіз складів даного злочину, здійснено редагування); б) Мойсик В.Р., Андрушко П.П. Роз’яснення Пленуму сприятимуть усуненню розбіжностей у судовій практиці // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - №3 (13). – С.16-22 (особистий вклад дисертанта складає 45%, ним сформульовані правила відмежування ухилення від сплати податків та інших обов’язкових від шахрайства з фінансовими ресурсами, проаналізовано судову практику); в) Мойсик В.Р., Андрушко П.П. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 1485 КК України) // Вісник Верховного Суду України. – 2000. - №2 (18). – С.32-37 (особистий вклад дисертанта складає 55%, ним складено розширений план статті, наведено судову практику, розкрито зміст суб’єктивних ознак складів даного злочину. Другим її автором здійснено аналіз об’єктивних ознак даного злочину, редагування); г) Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. (Андрушко П.П. Мойсик В.Р. – ст. 222 КК). – К.: ФОРУМ, 2001. – С.361-371.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Деформація економічних відносин під час переходу економіки держави до ринкових відносин є благодатним підґрунтям для якісних і кількісних змін в економічній злочинності. Одним з найнебезпечніших видів кримінально-караної поведінки у сфері фінансової діяльності є шахрайство з фінансовими ресурсами. Злочини у цій сфері дедалі набувають стійких негативних рис і розповсюдження.
Проведений кримінально-правовий аналіз складів злочину, передбаче-ного ст. 222 КК України, дає підстави зробити такі загальні висновки.
Родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності, до яких відноситься і шахрайство з фінансовими ресурсами, є правовідносини, які складають систему господарювання. Безпосереднім об’єктом даного злочину є конкретні соціальні цінності – фінансова діяльність органів державної влади, органів влади Авто¬номної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, банків або інших кредиторів, яка здійснюється ними у сфері господарської діяльності з приводу надання суб’єктам господарської діяльності фінансової допомоги, кредитування та пільгового звільнення від оподаткування. Під фінансовою діяльністю ми розуміємо елемент ринкової економіки, який надає можливість поповнювати оборотні кошти учасників товарно-грошових відносин шляхом розподілу, перероз-поділу валового внутрішнього продукту (зокрема фінансових ресурсів – грошових коштів та інших матеріальних цінностей), а також обміну.
Структурну основу об’єкта даного злочину складають блага, що належать суб’єктам кредитно-фінансових відносин – фінансові ресурси у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів. Об’єктом злочинного посягання при вчиненні даного злочину є порядок (механізм) забезпечення охорони таких цінностей або реалізації ними кредитно-фінансових відносин.
За ознакою схожості безпосереднього об’єкту злочину, злочин, передбачений ст. 222 КК України, можна об’єднати із злочинами, що також посягають на кредитно-фінансову систему України і передбачені іншими статтями розділу VІІ Особливої частини КК України. До таких можна віднести злочини, що посягають на встановлений порядок: розподілу, перерозподілу та використання державних фінансових ресурсів (ст. ст. 210, 211 КК); формування доходної частини бюджетів і цільових фондів (ст. ст. 212, 216 КК); обігу фінансових активів – (ст. ст. 199, 224 КК); надання фінансових послуг (ст. ст. 200, 223 КК); грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю (ст. ст. 207, 208 КК).
Отже, шахрайство з фінансовими ресурсами є злочином у сфері господарської діяльності, який входить до системи суспільно небезпечних діянь, що в цілому посягають на кредитно-фінансову систему України.
Суспільна небезпека даного злочину полягає у порушенні встановленого законодавством порядку зайняття господарською діяльністю у сфері фінансів, не залежно від того, нормами публічного чи приватного права його врегульовано. Охоплені ст. 222 КК України діяння порушують нормальне функціонування фінансово-кредитної системи у цілому, оскільки знижують її ефективність як важливого джерела фінансування економічного зростання і виконання соціальних програм, позбавляють фінансової допомоги тих суб’єктів господарської діяльності, які її насправді потребують і намагаються отримати у законному порядку.
Особливістю механізму заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям при вчиненні даного злочину є те, що вона заподіюється “зсередини”, тобто розрив соціального зв’язку між учасниками фінансової діяльності відбувається шляхом протиправного виходу одного з них за межі її здійснення.
Предметом даного злочину є інформація про діяльність громадянина-підприємця, суб’єкта господарської діяльності, зміст якої винною особою умисно викривляється з метою надати їй неправдивого характеру з тим, щоб така інформація змогла стати належною підставою для прийняття позитивного рішення про надання фінансової допомоги, кредиту або пільг щодо податків, і у такому вигляді подається потенційному кредиторові.
Інформація у контексті диспозиції ст. 222 КК України – це дані, які безпосередньо і завідомо для винного сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, кредиту чи податкових пільг, і більш того, обумовлюють можливість прийняття рішення про надання фінансових ресурсів. Така інформація, як правило, подається у документованому вигляді, однак це не виключає можливості її подання і в електронному варіанті.
У кожному конкретному випадку предмет даного злочину визначається шляхом аналізу норм спеціального законодавства, локальних правових актів, які регламентують порядок та передбачають підстави надання фінансових ресурсів у перелічених в диспозиції ст. 222 КК України формах, а також правових норм щодо надання банками та іншими кредиторами грошей чи інших матеріальних цінностей, що розглядається як надання кредиту.
Предмет шахрайства з фінансовими ресурсами дозволяє відмежувати даний злочин від суспільно небезпечних шахрайських дій з іншими предметами (наприклад, статті 224 і 225 КК України тощо).
Основну (“специфічну”) частину об’єктивних елементів та ознак юридичних складів даного злочину визначено у диспозиції ст. 222 КК України. Такими рисами є характер діяння та засоби його вчинення – як носії певної передбаченої у диспозиції ст. 222 КК України інформації.
Суспільно небезпечна діяння як ознака об’єктивної сторони складів злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” може бути у формі активної дії – надання завідомо неправдивої інформації. Частина друга ст. 222 КК України в частині отримання пільг щодо податків, яке завдало великої матеріальної шкоди, передбачає відповідальність за складне діяння, у якому поєднана дія, спрямована на створення умов для несплати грошових коштів, і бездіяльність у вигляді фактичної їх несплати.
Обов’язковою характеристикою об’єктивної сторони шахрайства з фінансовими ресурсами є надання завідомо неправдивої інформації. Йдеться про очевидний, явний обман кредитора, який набуває, як правило, письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів – їх, як носіїв завідомо неправдивої інформації, можна визнати засобом вчинення даного злочину. Ступінь, вид, характер підробки або іншої фальсифікації в документах для кваліфікації за ст. 222 КК України значення не має.
Характер діяння при шахрайстві з фінансовими ресурсами є самостійним чинником, який істотно впливає на суспільну небезпечність цього злочину, а тому слушно враховано при криміналізації даного діяння.
За особливістю конструкції об’єктивної сторони склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України, є формальним і визнається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному завдяки цьому отримати фінансову допомогу, заподіяно чи ні потерпілому реальної майнової шкоди.
Характер дій при шахрайстві з фінансовими ресурсами дозволяє відмежувати цей злочин як від інших форм злочинного посягання на чужу власність, так і від злочинів у сфері здійснення господарської діяльності та суміжних з ними злочинів.
Зміст поняття “шахрайство”, який законодавець вклав в склад злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами”, є значно вужчим, ніж зміст шахрайства як форми заволодіння чужим майном (ст. 190 КК України). Зважаючи на викладене, назва ст. 222 КК України не відповідає диспозиції цієї статті. Крім того, шахрайство у контексті ст. 222 КК України є значно вужчим поняттям і за формою. Дана стаття передбачає відповідальність тільки за надання завідомо неправдивої інформації, що є по суті лише окремим різновидом обману.
На наш погляд, в плані вдосконалення кримінального закону не було б помилкою, коли момент закінчення злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” було перенесено на момент фактичного одержання певних фінансових ресурсів, змінивши одночасно назву самої ст. 222 КК України.
Крім того, кримінальної відповідальності за незаконне одержання фінансових ресурсів, якщо це стало можливим внаслідок використанням помилки або недбалості уповноваженої службової особи (пасивний обман), чинним законодавством України не передбачено. Вбачається доцільним її передбачити, якщо умисними діями винної особи спричинено велику матеріальну шкоду в розумінні примітки до ст. 218 КК України. Норму, яка б передбачала таку відповідальність, можна було сформулювати як самостійну третю частину ст. 222 КК України.
Частиною другою ст. 222 КК України передбачено дві кваліфікуючі ознаки складу досліджуваного злочину: а) повторне надання зазначеними в частині першій цієї статті особами завідомо неправдивої інформації кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків та б) заподіяння великої матеріальної шкоди.
Для кваліфікуючої ознаки “повторне вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами” кожне таке діяння повинно мати ознаки самостійного злочину, передбаченого ст. 222 КК України.
Матеріальна шкода у контексті диспозиції ст. 222 КК України вираховується з урахуванням як втраченого майна, так, в окремих випадках, і неотриманих доходів. Визнання під терміном “шкода” і неотриманих доходів, на нашу думку, є однією з відмінних рис шахрайства з фінансовими ресурсами від шахрайства як форми розкрадання, де розмір шкоди визначається лише вартістю майна, яке вибуло з володіння власника.
Злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК України за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди, з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великої матеріальної шкоди, а в разі вчинення його у формі одержання пільг щодо податків – з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а саме з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, або з моменту фактичного ухилення від сплати, коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії.
Суб’єкт проаналізованого злочину є спеціальний, ним може бути: а) громадянин-підприємець; б) засновник суб’єкта господарської діяльності; в) власник суб’єкта господарської діяльності; г) службова особа суб’єкта господарської діяльності. Даний перелік є вичерпним.
Сфера застосування ст. 222 КК України обмежена правовідносинами з кредитування тільки суб’єктів господарської діяльності, а тому, коли в кредитні відносини вступають підприємці чи службові особи суб’єктів господарської діяльності як приватні особи, вони не можуть визнаватися суб’єктом даного злочину.
З приводу віку, з якого особа може відповідати за даний злочин, існує колізія норм цивільного і спеціального законодавства. Спеціальна вікова ознака суб’єкта цього злочину пов’язана з особливим порядком його вчинення – під час здійснення господарської діяльності. На наш погляд, особи, які не досягли 18 років, за вчинення даної категорії злочинів повинні нести відповідальність за умови, що їх вік згідно з чинним законодавством надає особі право легально займатися підприємницькою діяльністю.
Проведений аналіз суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 222 КК України, дає підстави зробити такі висновки
Умисна форма вини, як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складів даного злочину, з усією очевидністю випливає з передбаченої у диспозиції норми спеціальної мети його вчинення – одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Сприяє такому висновку і передбачена законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК України така ознака, як “завідомо”, адже йдеться про надання завідомо неправдивої інформації потенціальним кредиторам.
Завідомо неправдивою для особи буде інформація, про невідповідність дійсності якої вона точно знає. А з огляду на те, що подання такої інформації є змістом злочинних дій, тому її поява (документування чи матеріалізація на певних носіях) може бути результатом лише навмисних дій або повинно знаходитися під чітким свідомим контролем злочинця у разі виготовлення такої інформації іншою особою.
Зміст інтелектуального елементу умислу при шахрайстві з фінансовими ресурсами полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного. Усвідомлюючи фактичну сторону вчинюваного, така особа усвідомлює і: а) соціальне значення своїх дій – те, що вона наділена ознаками суб’єкта даного злочину, а саме: є або громадянином-підприємцем, або засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності, або службовою особою останнього; б) суспільно небезпечний характер своїх дій, а також в) те, що від змісту наданої інформації залежить прийняття рішення про надання фінансових ресурсів.
Зміст вольового елементу умислу при шахрайстві з фінансовими ресурсами полягає в тому, що дії, спрямовані на досягнення певної мети – отримати фінансові ресурси, завжди є бажаними для злочинця.
Отже, з суб’єктивної сторони основний склад шахрайства з фінансовими ресурсами може бути вчинено лише з прямим умислом.
Злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК України, за ознакою завдання великої матеріальної шкоди може характеризуватися поєднанням двох форм вини, тобто умислу і необережності. Ці форми вини встановлюються щодо різних за юридичною значимістю ознак суспільно небезпечного діяння (прямий умисел характеризує психічне ставлення винного до вчинюваних ним суспільно небезпечних дій, а непрямий умисел або необережність (у формі самовпевненості або недбалості) – до суспільно небезпечних наслідків). Даний кваліфікований вид шахрайства з фінансовими ресурсами слід вважати також умисним злочином.
Мотиви вчинення злочину, передбаченого ст. 222 КК України, можуть бути різні (як правило, корисливі) і на кваліфікацією за цією статтею закону не впливають.
Одержані результати дослідження складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України, стали підґрунтям для проведення детального аналізу проблем його кваліфікації, що дозволило висловити конкретні пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства, яке забезпечує кримінально-правову охорону здійснення фінансової діяльності.
Найбільш важливими та визначальними ознаками складу даного злочину є: а) об’єкт посягання; б) характер вчинюваного діяння; в) умисність дій та наявність спеціальної мети.
Серед типових ситуацій, які виникають під час здійснення кваліфікації суспільно небезпечного діяння за ст. 222 КК України, є відмежування передбаченого цією статтею злочину: а) від злочинів проти власності; б) від інших злочинів у сфері господарської діяльності, з якими він конкурує (ст. 212 КК) або має спільні окремі ознаки складу (ст. ст. 218, 220 КК), або з вчиненням яких він просто може поєднуватися (ст. ст. 205, 210 КК); в) від інших суміжних злочинів, які пов’язані з посяганням на порядок збереження передбаченої законом та іншими нормативними актами достовірної інформації в документальному вигляді (ст. ст. 358, 366 КК).
Основи розмежування шахрайства з фінансовими ресурсами нами розглянуті у роботі через призму розроблених у науці кримінального права стадій кваліфікації злочину та їх етапів.
Відмінними основними ознаками відмежування злочинів проти власності від шахрайства з фінансовими ресурсами є, передусім, родовий об’єкт – право власності (злочин, передбачений ст. 222 КК України, посягає на фінансову діяльність держави та інших суб’єктів господарської діяльності), щодо корисливих злочинів проти власності, такими ознаками є наявність спеціальної мети діяння – безоплатно обернути чуже майно на свою користь або користь інших осіб, а також момент виникнення корисливого умислу і мети (якщо ними охоплюються дії, передбачені у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК України, то йдеться про корисливий злочин проти власності).
У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на їх тимчасове отримання як для цільового, так і не для цільового використання, з обов’язковим поверненням, можливо несвоєчасним. У разі вчинення корисливого злочину проти власності винна особа одержує фінансові ресурси з єдиною метою – безоплатно обернути чуже майно на свою користь або користь інших осіб, а до обману вдається лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння чужим майном.
Некорисливих злочинів проти власності (ст. ст. 194 – 197 КК України) не мають жодних спільних ознак з ознаками об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 222 КК України.
Що стосується конкуренції ст. 222 і ст. 212 КК України, то тут слід зазначити таке. Дії, пов’язані з наданням завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, якщо вони не завдали матеріальної шкоди, або, коли вони завдали такої шкоди, якщо вона є одночасно є меншою, ніж тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, охоплюються відповідно ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК України, а можливість їх кваліфікації за будь-якою частиною ст. 212 КК України виключається. У даному випадку конкуренція вказаних норм відсутня.
Коли шахрайськими діями з фінансовими ресурсами завдається велика матеріальна шкода у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, розмір яких в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, проте менше трьох тисяч таких мінімумів, тобто становить значний розмір (ч. 1 ст. 212 КК України), або, коли розмір такої шкоди, хоча і перевищує три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, проте менше п’яти тисяч таких мінімумів, тобто становить великий розмір (ч. 2 ст. 212 КК України), то в усіх випадках ч. 2 ст. 222 КК України співвідноситься із ч. 1 та ч. 2 ст. 212 КК України як спеціальна норма до загальної.
Таким чином, поряд із загальними нормами про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків (ч. ч. 1, 2 ст. 212 КК України) існує спеціальна норма, яка передбачає таку відповідальність за ухилення від сплати податків шляхом одержання пільг щодо них (ч. 2 ст. 222 КК України).
Коли шахрайськими діями з фінансовими ресурсами завдається матеріальна шкода у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, розмір яких дорівнює або перевищує п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто є особливо великим (ч. 3 ст. 212 КК України), питання про розмежування вказаних злочинів повинно вирішуватися схоже, однак непослідовність законодавця у визначенні меж санкцій зумовила існування підходу, відповідно до якого такі дії мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 222 та ч. 3 ст. 212 КК України.
Хоча, на наш погляд, не звертаючи уваги, на співвідношення санкцій вказаних кримінально-правових норм, норма, передбачена ч. 2 ст. 222 КК України, повинна залишатися спеціальною, а передбачена ч. 3 ст. 212 КК України – загальною щодо неї. Посилання на ч. 3 ст. 212 КК України у такому разі призвело до подвійного поставлення у провину суспільно небезпечних наслідків діяння, що є недопустимим з точки зору загальної теорії кваліфікації злочинів.
Певний інтерес має відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від інших злочинів у сфері господарської діяльності, з якими воно має спільні окремі ознаки складу або з вчиненням яких він просто може поєднуватися.
Обман кредиторів з боку позичальників на етапі взаємовідносин “банк-боржник”, а саме обман, пов’язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності підприємства, охоплюється диспозиціями статей КК України про відповідальність за фіктивне банкрутство та приховування стійкої фінансової неспроможності. Кримінально карані зловживання, які стосуються процедури банкрутства (ст. ст. 218 і 220 КК України), утворюють сукупність із шахрайством з фінансовими ресурсами у тому разі, коли винний не лише перекручує фінансовий стан підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання банківського кредиту. Аналогічно має вирішуватися й питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами і злочинного порушення законодавства про бюджетну систему (ст. 210 КК України).
Ідеальна сукупність даних злочинів із шахрайством з фінансовими ресурсами, яка утворюється, свідчить про двооб’єктний характер суспільно небезпечного посягання.
Якщо фіктивне підприємництво є способом шахрайства з фінансовими ресурсами, за умови, що особи, які діють під прикриттям фіктивного підприємства і обманюють кредитора, не мають умислу на викрадення коштів, отриманих у формі банківського кредиту чи іншого виду фінансової допомоги, то такі їх дії потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 205 і 222 КК України. Мова у цій ситуації йде про реальну сукупність злочинів.
Підроблення документів, а так само службове підроблення, зокрема внесення в них завідомо неправдивої інформації, і надання таких документів державним органам, банкам чи іншим кредиторам з метою отримання дотацій, субсидій, субвенцій чи кредиту, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222 та ст. 358 або ст. 366 КК України, залежно від обставин справи – у таких випадках має місце також реальна сукупність злочинів.
Проведений аналіз ст. 222 КК України дає підстави стверджувати, окремі положення цієї статті сформульовані без врахування загальних принципів криміналізації діяння, які розроблені наукою кримінального права. Таке становище можна пояснити стрімким, а в окремих випадках і явно поспішним і недостатньо продуманим прийняттям окремих норм цієї статті, що неминуче тягне за собою певну їх суперечливість системі чинного кримінального законодавства. Це у свою чергу призводить до зниження ефективності застосування закону, складнощів у правозастосовчій практиці.
Враховуючи все викладене, в плані вдосконалення кримінального закону статтю 222 КК України можна було б сформулювати таким чином:
“ С т а т т я 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами
1. Диспозицію ч. 1 ст. 222 КК України у такому випадку можна було б сформулювати таким чином:
“ С т а т т я 222. Незаконне одержання фінансових ресурсів
1. Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків шляхом надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб’єкта госпо¬дарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяль¬ності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Авто¬номної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам у разі відсутності ознак заволодіння чужим майном,—
карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро¬мадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, якщо вони вчиненні повторно, а так само, якщо діями з фінансовими ресурсами, одержаними у спосіб, передбачений частиною першою цієї статті, завдано великої матеріальної шкоди,—
караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років із позбавлен¬ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Завідомо незаконне одержання громадянином — підприємцем або засновником чи власником суб’єкта госпо¬дарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяль¬ності субсидій, субвенцій, дотацій чи кредитів внаслідок помилки або недбалості уповноважених на їх видачу осіб, що завдало великої матеріальної шкоди, якщо ці дії не передбачені частиною першої цієї статті,—
карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
З урахуванням доповнень до конструкції ст. 222 КК України, які нами пропонуються, істотно змінився б і сам зміст поняття “шахрайство з фінансовими ресурсами”.
По-перше, назва ст. 222 КК України відповідала б диспозиції цієї статті. Закінчення основного складу даного злочину було б перенесено на момент фактичного одержання фінансових ресурсів, у зв’язку з цим змінив-ся б і предмет досліджуваного злочину, ним були б фінансові ресурси.
По-друге, шахрайством в контексті пропонованої нами ч. 3 ст. 222 КК України охоплювався б і пасивний обман, тобто приховування винною особою інформації, яку вона зобов’язана була повідомити на підставі нормативно-правових актів у сфері фінансової діяльності чи договору.
З урахуванням висловлених пропозицій диспозицію ст. 212 КК України ми пропонуємо доповнити самостійною другою частиною, яку викласти у такій редакції:
“2. Надання особами, переліченими у частині першій цієї статті, завідомо неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності,—
карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
Подолання негативних тенденцій в кредитно-фінансовій системі держави можливо тільки за допомогою системи заходів, які мають охоплю-вати всі сторони суспільного життя. Правові гарантії захисту діяльності суб’єктів господарської діяльності у цій сфері, економічні інтереси таких суб’єктів вимагають встановлення обґрунтованих та адекватних заходів відповідальності за шахрайські дії з фінансовими ресурсами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Узагальнення судової практики в справах злочини у банківській сфері // Архів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України за 2000 рік.
2. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464с.
3. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 2001. – 210с.
4. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков: «Выща школа», 1988.
5. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. Харків: УкрЮА, 1994.
6. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Юристъ, 2001. – 511с.
7. Кримінальний кодекс України: Офіц. Видання. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 400с.
8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручн. для студ. юрид вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997.
9. Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики). – К.: Істина, 2001. – 450с.
10. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. – Т.2. – М.: Юрид. лит., 1982.
11. Теорія держави і права / За заг. ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінформ, 1995.
12. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред.: Бойко В.Ф. та інші. – 6-те вид., доповн. – К.: А.С.К., 2000.
13. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. професоров М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001.
14. Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2000. – 380с.
15. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальна частина. – К., 1996.
16. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960.
17. Гельфер М.А. Объект преступления // Советское уголовное право. Часть Общая. Вып. 5. М.: Госюриздат, 1960. – С. 35-38;
18. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963.
19. Курс советского уголовного права (Часть Общая), Т.1. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1968.
20. Курс советского уголовного права. В 6-ти томах. Ред коллегия: засл. деят. науки РСФСР, чл.-кор. АН СССР А.А. Пионтковский и др. Часть Общая. Т.2. Преступление. - М., Наука. - 1970.
21. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979.
22. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. М.: Юрид.лит, 1980.
23. Спасович В.Д. Учебник уголовного права. Т. 1. – СПб., 1863.
24. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть Общая: в 2-х томах. Т. 1. – М.: Наука, 1994.
25. Каиржанов И.К. Интересы трудящихся и уголовный закон. - Алма-Ата, 1973.
26. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид лит., 1975.
27. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М. Юрид лит, 1977.
28. Наумов. А.В. Российское уголовное право. Общ. Часть. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 560с.
29. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник. – М.: Издательство “Спарк”, 1997. – 610с.
30. Курс уголовного права. Общая часть. Т.1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Изд-во “ЗЕРЦАЛО”, 1999. – 510с.
31. Уголовное право: Учебник для вузов. В 2-х томах. Т.1. Общая часть. Отвественные редакторы и руководители авторского коллектива А.Н. Игнатов, Ю.А. Красиков. – М.: Изд. группа ИНФРА. М. – НОРМА, 1998. – 639с.
32. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: Проблема теорії застосування і розвиток кримінального законодавства. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, Парламентське видання, 2002. – 634с.
33. Фесенко Є. Цінності як об’єкт злочину // Право України. – 1999. - №6. – С. 75 - 78.
34. Андрушко П.П. Кримінальна-правова охорона особистих благ, основних особистих прав і свобод людини та громадянина новим Кримінальним кодексом України // Єрліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. – випуск 3. – Чернівці: Рута, 2002.
35. Белоконев В. Чему причиняют вред преступления? // Юридическая практика. - №23(129). – 8 июня. – 2000. – С. 11.
36. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Упоряд. та переднє слово: Мельник М.І., М.І. Хавронюк / М.І. Хавронюк. Категорії злочинів і санкцій Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. За ред. Мельника М.І. – К.: А.С.К., 2001. – 304с.
37. Андрусяк Т. Теорія держави і права. – Львів: Право для України. – 1997.
38. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Часть ІІ. Теория права. Т. І. – М.: Юристъ. – 1996.
39. Зобов’язальне право: теорія та практика. Навч. посібник для студ. юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, В.В. Луць та ін. За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 1180с.
40. Перепелиця А.И. Новое в уголовном законодательстве об ответственности за хозяйственные преступления (комментарий к действующему законодательству) // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. – Харків: Харківський Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого, 2000. – С. 48-49.
41. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручн. для студ. юрид вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
42. Ми будемо жити тепер по-новому // Дзеркало тижня. – 2001. – 14 квітня.
43. Некипелов П.Т. Понятие и система хозяйственных преступлений по советскому уголовному праву. – Ростов, 1963.
44. Сташис В.В. Уголовно-правовая охрана социалистического хозяйства. – Харьков, 1973.
45. Боротьба з господарськими злочинами / Відп. ред. Лопушанський Ф.А, Титаренко Ю.Л. – Донецьк., 1997.
46. Перепилиця А.И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности / комментарий к действующему законодательству. – Х.: Рубикон, 1997.
47. Навроцький В.О. Господарські злочини: Лекції для студентів юридичного факультету. – Львів, 1997.
48. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
49. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина Особлива. – К.: Генеза, 1998.
50. Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. – К., 1998.
51. Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 13. – Ст. 110.
52. Підприємницьке право України: Підручник / За заг. ред. доц. Р.Б. Шипки. – Харків: Вид-во Ін-ту внутрішніх справ, «Еспада», 2000. – 480с.
53. Предпринимательское право Украины: практикум // Под общ ред. Саниахметовой Н.А. – Х.: «Одиссей», 1999. – 416с.
54. Сизоненко В.О. Підприємництво: Підручник. К.: Вікар, 1999. – 438с.
55. Правові основи підприємницької діяльності: Підручник з навчального курсу Комерційне право (під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М.). – К.: Правові джерела, 1997. – 780с.
56. Лаптев В.В. Хозяйственное право – право предпринимательской деятельности // Государство и право. – 1993. - №1. – С. 35-44.
57. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України: Навч. посібник. 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: МАУП, 1998.
58. Кузьмін Р.І, Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять «підприємництво» та «господарська діяльність» // Право України. – 1999. - №5. – С.90-92.
59. Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №10. – ст. 35.
60. Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №36. – ст.299.
61. Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 29. – ст.377.
62. Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 40. – ст.365.
63. Наказ Міністерства фінансів України “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” № 88 від 24 травня 1995 року / Зареєстровано в Міністерстві юстиції за № 168/704 від 5 червня 1995 року.
64. Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. – 3-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
65. Старилов Ю.Н. Служебное право. Учебник. М.: Издательство БЕК, 1996.
66. Економічні злочини: попередження і боротьба з ними (теорія і практика) / Міжвідомчий науковий збірник / Під ред. А.І. Комарової, Ю.В. Землянського, В.О. Євдакімова та ін. – Київ, 2001. Т. 25 (7). – С. 23.
67. Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 48. – Ст. 408.
68. Российская Федерация. Законы. Уголовный кодекс Российской Федерации: введен в действие с 01 января 1997 года. – Х.: Консум, 1997. – 164с.
69. Фролов Е.А. Спорные вопросы учения об объекте преступления. – Сб. ученных трудов, вып № 10. – Свердловск, 1968.
70. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления: объект и предмет. –Харьков, 1984.
71. Міщук М.С. Кримінальна відповідальнісь за ухилення від подання декларації на доходи. Автореф. дис… канд. наук - 12.00.08. – Харків, 1993. – 19с.
72. Андрушко П.П. Злочини у сфері господарської діяльності за чинним Кримінальним кодексом та проектом КК України: проблеми систематизації, криміналізації та декриміналізації // Предпринимательство, хазяйство и право, - 1998. - № 12. – С. 16-18.
73. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні. – К.: Атіка, 2000. – 288с.
74. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384с.
75. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України. Автореф. дис... докт. юр. наук. – Харків: Нац. університ. внутр. справ, 2002. – 24с.
76. Уголовный кодекс Республики Беларусь: сравнительный анализ и комментарий. – Минск.: «Тессей», 2000.
77. Российское уголовное право: Курс лекций. Т. 4. Преступления в сфере экономики / Под ред. проф. А.И.Коробеева. – Владивосток: Изд-во Дальневост. Ун-та, 2000. – 452с.
78. Пинкевич Т.В. Преступления в сфере экономической деятельности: уголовно-правовая характеристика, система, особенности квалификации. – Ставрополь: Ставропольсервисшкола, 2000. – 208с.
79. Проект Кримінального кодексу України, підготовлений колективом авторів за завданням Комісії Верховної Ради України ХІІ скликання з питань правопорядку та боротьби із злочинністю // Іменем Закону. - 1994. - № 43. - 28 листопада.
80. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 114.
81. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240с.
82. Боротьба із злочинністю у сфері підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми) / НАН України, Інститут держави і права імені В.М. Корецького, Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України. – Харків: Право. – 2001. – 310с.
83. Мойсик В.Р., Андрушко П.П. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 1485 КК України) // Вісник Верховного Суду України. – 2000. - №2(18). – С. 32-37.
84. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. У 2-х ч. Ч.2. – К.: “Форум”, 2001. – 942с.
85. Мойсик В.Р., Дудоров О.О. Шахрайство з фінансовими ресурсами і суміжні склади злочинів // Адвокат. – 1999. - №4. – С.5-11.
86. Коломойцев В.Е. Універсальний словник економічних термінів: інвестування, конкуренція, менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навчальний посібник. – К.: Молодь, 2000. – 335с.
87. Государственные финансы: Учебн. пособие для суд. Эко