ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЗВІЛЬНЕНИХ З ВИХОВНО - ТРУДОВИХ КОЛОНІЙ

Короткий опис

З М І С Т
Вступ……………………………………………………………………….
3
Розділ 1.
Соціальна адаптація неповнолітніх як одна із форм соціалізації осо-бистості…………………………………………………………………
16
1.1. Злочинність неповнолітніх: загальна характеристика
і детермінація………………………………………………………….
16
1.2. Соціальна адаптація – важливий напрямок попередження
злочинності неповнолітніх…………………………………………...
38
1.3. Механізм соціальної адаптації звільнених від відбування
покарання неповнолітніх злочинців……….………………………..
48
Розділ 2.
Процес соціальної адаптації неповнолітніх, засуджених під час від-бування покаран-ня…………………………………………………………

57
2.1. Соціальна адаптація неповнолітніх злочинців на стадії
відбування покарання………………………………………………...
57
2.2. Питання підвищення соціального статусу неповнолітніх…………
81
2.3. Специфіка підготовки засуджених неповнолітніх до звільнення
від відбування покарання як етап соціальної адапта-ції……………

86
Розділ 3.
Організаційно-правові питання соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання……………………………………
116
3.1. Створення позитивного середовища – важливий елемент
соціальної адаптації…………………………………………………..
116
3.2. Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення процесу
соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від
відбування покарання….……………………………………………..

126
Висновки…………………………………………………………………..
168
Список використаної літератури………………………………………
174
Додаток……………………………………………………………………. 203

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Входження України в економіку но-вих ринкових відносин ставить перед ученими і практичними працівниками нові завдання в боротьбі з рецидивною злочинністю неповнолітніх, яка, за прогнозами вчених, буде зростати. У демографічній структурі осіб, які вчи-нюють злочини, відбуваються негативні зміни: спостерігається разюче по-повнення злочинного середовища неповнолітніми правопорушниками. Гост-роту проблемі додає й та обставина, що у вчиненні злочинів незрідка беруть участь особи, звільнені з виховно-трудових колоній, які часто виступають організаторами й активними учасниками протиправної діяльності молодіж-них груп. Тому найбільш перспективним і ефективним напрямком у профіла-ктиці рецидивної злочинності неповнолітніх повинно бути, на наш погляд, не так зване виправлення й перевиховання у місцях позбавлення волі, а ефекти-вна організація соціальної адаптації неповнолітніх громадян, які звільнилися від відбування кримінального покарання.
Як підкреслюється у спеціальній літературі, «практика свідчить про го-стру необхідність удосконалення виховної роботи, зокрема, правового вихо-вання учнів, пошуку ефективних форм взаємодії заінтересованих централь-них і місцевих органів виконавчої влади з метою запобігання втягненню під-літків у противоправну діяльність. Нерозв’язаними залишаються проблеми адаптації неповнолітніх після звільнення з місць позбавлення волі» [1] ).
За економічної нестабільності, зниження рівня життя проблема поліп-шення соціального становища дітей, які становлять четверту частину насе-лення України, набуває особливої соціальної значущості і залежить не тільки від сім’ї, шкільного чи трудового колективу, а й від діяльності багатьох соці-альних інститутів, що беруть участь у процесі соціалізації, виховання й на-вчання дітей і підлітків. У зв’язку з цим потребує активізації розроблення економічних, соціальних і правових заходів, спрямованих на створення умов для успішного протікання процесу соціальної адаптації неповнолітніх, звіль-нених із місць позбавлення волі.
В Україні застосовуються заходи, спрямовані на скорочення злочинно-сті неповнолітніх: стали дедалі ширше втілюватися в життя положення Кон-венції ООН про права дитини та підсумкових документів Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей і підлітків 1990 р., до яких приєдналася наша держава; активізувалися процеси поліпшення становища неповнолітніх в останні п’ять років – після підписання Президентом України низки указів («Про Національну програму «Діти України» [2] ), «Про затвердження Ком-плексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень се-ред дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві» [3] )) та в перебігу реаліза-ції інших заходів у сфері охорони дитинства. Виконання у 1996-2000 рр. ос-новних заходів Національної програми «Діти України» сприяло: вирішенню питань захисту материнства й дитинства; розвитку нормативно-правової бази забезпечення прав і законних інтересів дітей і підлітків; виявленню й запобі-ганню таких негативних соціальних феноменів, як дитяча безпритульність і жебракування; розширенню діяльності державних структур, що опікуються проблемами неповнолітніх, надають соціальну та психологічну допомогу ді-тям і підліткам.
Однак аналіз стану злочинності неповнолітніх свідчить про низку про-блем, які під впливом непростих соціально-економічних процесів мають тен-денцію до загострення. Це стосується перш за все соціального захисту непо-внолітніх, які звільняються з місць позбавлення волі і які потребують підт-римки суспільства й держави в трудовому, освітньому і побутовому влашту-ванні. Невирішеність на сьогоднішній день комплексу проблемних питань, які стосуються механізму соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, викликає особливу тривогу, оскільки сприяє їх по-вторній злочинності.
Неповнолітні правопорушники, які потрапили до ув’язнення неусвідо-млено, – це найуразливіша категорія, яка найбільше потребує реабілітації. Треба констатувати, що вони ще зберегли себе як особистості й ще не втра-чені для суспільства. Для неповнолітніх вихід на свободу є кризовою ситуа-цією, тому що колишні друзі сторонитимуться їх, на роботу й на навчання влаштуватися буде дуже важко. Адже, по суті, у колонії в людей немає мож-ливостей для вияву активності й самореалізації. Головне в місцях позбавлен-ня свободи – це не порушувати вимоги режиму. Але молодій людині необ-хідно самоутверджуватися й розкривати себе. Це дуже серйозна проблема, тому що основні параметри зрілої особистості, які зазвичай закладаються в молодому віці, у цих місцях гальмуються, тому часто саме через це молоді люди намагаються самоствердитися у злочинному світі.
З особливою гостротою стоїть сьогодні завдання скорочення рецидив-ної злочинності серед неповнолітніх. Незважаючи на те, що в загальній стру-ктурі злочинність неповнолітніх складає незначну величину [4] ), вона стано-вить підвищену небезпеку, бо незрідка є початком подальшої злочинної дія-льності людини. За даними кримінологів, які вивчають цю проблему, кожен четвертий рецидивіст і кожен третій особливо небезпечний рецидивіст свій перший злочин учинили у віці до 18-ти років [5] ). Усе відчутнішою стає пот-реба в розробці загальної теорії соціальної адаптації.
Мова йде про комплексне дослідження структури соціальної адаптації звільнених із місць позбавлення волі неповнолітніх, механізм їх взаємодії із соціальним середовищем, нові методи і форми боротьби з рецидивами анти-громадської поведінки звільнених, характерні риси протікання процесу соці-альної адаптації цієї категорії осіб. Неповнолітні засуджені виходять із коло-нії зламаними і пригніченими. Вони не вміють ставити собі мету в житті, а тим паче її реалізувати, тому що період їх розвитку як особистості для них пройшов марно. У країнах Західної Європи й США систему реабілітації пос-тавлено на серйозну основу: з колишніми ув’язненими працюють психологи, соціальні працівники, групи взаємодопомоги, тому там немає такої гострої необхідності у створенні центрів соціальної адаптації. В Україні цього, на жаль, немає, а нагальна потреба в таких центрах давно вже назріла. У центрах соціальної адаптації люди, звільнені з місць позбавлення волі, хоча б перший час могли отримувати підтримку і спілкувалися. У таких випадках адаптація в суспільстві та її успіхи залежатимуть передусім від віку засудже-ного й від того, скільки разів він потрапляв за грати.
Кримінальне покарання, пов'язане зі зміною місця роботи, навчанням і мешканням, підсилює процес послаблення соціально корисних зв'язків. Без-сумнівно, що воно не має за мету порушення останніх. Навпаки, його мета зовсім протилежна і досягти її неможливо без зміцнення зв'язків індивіда із суспільством. Ізоляція засуджених від суспільства здійснюється для виклю-чення можливості вчинення ними нових злочинів, для створення умов цілес-прямованого виховного впливу, для руйнування вадливих зв'язків з анти-громадським середовищем.
У той же час ізоляція засудженого (повна чи часткова) несе в собі й не-гативні наслідки, перериваючи сталі в колишньому житті соціально корисні відносини. Засуджений, наприклад, до позбавлення волі неминуче вибуває з родини, з навчального і трудового колективу. В умовах позбавлення волі його роль як члена родини дуже обмежена або взагалі не виконується, а як члена навчального чи трудового колективу має дуже відчутні відмінності від ролі вільного громадянина.
На сьогоднішній день вже настала пора розлучитися з ілюзією безмеж-них можливостей кримінально-виконавчих установ (далі – КВУ) у профілак-тиці рецидивної злочинності, треба направити зусилля на прискорення при-йняття законодавчих актів, спрямованих на удосконалення системи профіла-ктики правопорушень, а також соціальної адаптації неповнолітніх осіб, зві-льнених від покарання [6] ).
В Указі Президента України від 16 червня 1999 р. № 650/99 «Про до-даткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку» вказується на необхідність до кінця 2000 р. вирішити питання про створення в обласних центрах, великих містах, при окремих колективних сільськогосподарських підприємствах центрів соціальної реабілітації для осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, а також осіб, які не мають визначеного місця прожи-вання, займаються бродяжництвом, утратили зв'язки із сім’ями. Існує потре-ба й у тимчасових притулках для осіб похилого віку, жінок і неповнолітніх, які зазнають утиску в сім’ї, покинуті чи самі з якихось причин залишили сім’ю. Вивчення міжнародного досвіду показує, що подібні закони вже давно й досить успішно застосовуються в багатьох країнах.
Учасники Міжнародної конференції з реформи кримінальних покарань «Нові підходи до реформи системи покарань у новому сторіччі» (13 - 17 кві-тня 1999 р., Англія), до складу якої входили міністри, парламентарі, судді, представники міжнародних, регіональних і національних неурядових органі-зацій та інші офіційні особи, глибоко стурбовані проблемами реформування кримінально-виконавчої системи і становищем із правами людини. На її засі-даннях обговорювалася роль системи кримінального правосуддя, зокрема тюрем у цивілізованому демократичному суспільстві.
На конференції була опрацьована програма реформ у галузі виконан-ня покарань на ХХІ ст. Один із стратегічних напрямів якої має назву «Аль-тернативні методи поводження з неповнолітніми». Для реалізації цього на-прямку учасники запропонували наступні заходи:
– реакція на правопорушення, вчинені неповнолітніми, повинна мати скоординований і комплексний характер;
– урядам країн необхідно прийняти широкий спектр програм по попе-редженню злочинності серед неповнолітніх;
– відновлювальне правосуддя та інші його альтернативи особливо пі-дходять для застосування їх щодо неповнолітніх;
– необхідно виділяти ресурси для всебічної оцінки особистості поруш-ника на стадії його затримання для уникнення такої міри покарання, як ув'я-знення;
– коли позбавлення волі неминуче, весь режим тримання під вартою повинен мати реабілітаційний характер [7] ).
Такі стратегічні напрями розвитку тюремних систем в зарубіжних кра-їнах в новому ХХІ ст. мають бути враховані при реформуванні кримінально-виконавчої системи України і, звичайно ж, при вирішенні проблем, пов'яза-них із соціальною адаптацією неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі.
Усе вищевикладене й обумовило вибір теми дисертації.
Ступінь наукової розробки проблеми. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі не мають чітко сформу-льованих пріоритетних напрямів у кримінально-виконавчій галузі юридич-ної науки. Предметом дослідження окремих нечисленних монографій і пуб-лікацій були переважно питання трудового й побутового влаштування, по-передження рецидивної злочинності. Окремі аспекти проблеми соціальної адаптації з різним ступенем повноти висвітлювалися в роботах таких учених-криміналістів, як Ю.Д. Блувштейн, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, В.О. Єлеон-ський, А.Е. Жалінський, А.П. Закалюк, В.С. Потьомкін, Ф.Р. Сундуров, Ю.М. Ткачевський та ін.
Разом з тим власне проблема соціальної адаптації неповнолітніх, звіль-нених із місць позбавлення волі, не була об’єктом комплексного досліджен-ня. Існуючі з цієї проблеми публікації (Ю.М. Антонян, Л.В. Багрій-Шахматов, М.О. Бєляєв, В.І. Горобцов, В.І. Гуськов, М.І. Волошин, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, І.І. Карпець, В.Є. Квашис, В.М. Кудрявцев, О.С. Міхлін, О.О. Наташев, А.Х. Степанюк, М.О. Стручков, В.М. Трубников, О.Д. Філімонов, І.В. Шмаров, О.М. Яковлєв та ін.), незважаючи на їх, безу-мовно, теоретичну і практичну цінність, мають швидше розрізнений, епізо-дичний характер. Тому більшість теоретичних і практичних аспектів процесу соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, на даний час залишаються недослідженими.
Ця ситуація в кримінально-виконавчій галузі юридичних знань усклад-нюється ще й обставиною, що більшість наявних наробок з цієї проблеми зі зміною соціально-економічної, політичної та психологічної атмосфери в су-часній Україні, втратили свою актуальність. Проте традиція спадкоємності, ґрунтовність і наукова коректність викладених у цих роботах результатів, їх критичне осмислення дозволили дисертантові використати низку важливих базових положень.
Отже, відсутність на сьогоднішній день цілісного дослідження пробле-ми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, а також невирішеність багатьох пов’язаних із цим дискусійних питань стали об’єктивною причиною формулювання даної теми дисертації.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і спря-мована на виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинніс-тю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 р. № 837/96, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000.
Об’єкт дослідження – соціальна адаптація неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі та заходи по підвищенню її ефективності.
Предмет дослідження – механізм соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, його специфічні елементи.
Метою дослідження є системний аналіз галузевого правового забезпе-чення процесу соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбав-лення волі, а також безпосереднє висвітлення пенітенціарних засобів як вихі-дних теоретичних посилок, правової та соціально-психологічної характерис-тики соціальної адаптації неповнолітніх.
Завдання дослідження. Виходячи із загального задуму наукової ро-боти, дисертант виділяє з усіх інших такі основні завдання:
– розкрити взаємозв’язок понять соціальної адаптації та загальної ха-рактеристики й детермінації злочинності неповнолітніх;
– виробити підхід до розуміння соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, як одну із форм соціалізації особистості;
– вирізнити характерні ознаки діяльності правоохоронних органів та особистості неповнолітнього, звільненого з місць позбавлення волі, сформу-лювати відповідне галузеве поняття механізму їх соціальної адаптації;
– показати загальну характеристику об’єктивних і суб’єктивних чинни-ків, які впливають на успішне протікання процесу соціальної адаптації непо-внолітніх, звільнених з місць позбавлення волі;
– окреслити вузлові групи проблемних питань, пов’язаних з організа-цією та правовим забезпеченням соціальної адаптації неповнолітніх, звільне-них з місць позбавлення волі.
Методи дослідження. Робота базується на позитивному й критичному аналізі значної за обсягом філософської, юридичної, соціально-психологічної та іншої літератури, нормативно-правового масиву, його узагальненні відпо-відно до мети й завдань дослідження практики. Дослідницька методологія базується на положеннях діалектичного методу як загальнонаукового методу пізнання. Були використані також і спеціальні методи: системно-структурний, порівняльно-правовий, статистичний, історичний, логічний. Власним науко-вим положенням теоретико-правового й галузевого характеру передували ретельне вивчення й осмислення висновків, викладених у роботах учених, які займалися дослідженням відповідних проблем.
Діалектичний метод завжди синтезує в собі одержання нового знання, перевірку його і застосування на практиці, виступаючи одночасно як метод і пізнання, і практичної діяльності. Діалектика, як теорія пізнання і логіка, озброює дослідника загальними принципами пізнання, оцінки і тлумачення правових, соціальних і психологічних явищ. Системний метод дозволив пі-знати процес соціальної адаптації неповнолітніх, насамперед, у зовнішніх йо-го зв'язках із середовищем (найближчим побутовим оточенням), системно-структурний метод дав можливість пізнати внутрішні зв'язки і закономірнос-ті цього процесу, простежити їх динаміку і взаємодію. Системно-структурний метод, крім того, дозволяє розглядати процес адаптації як єдиний цілий, що складається із взаємодіючих між собою елементів, виявляти залежність непо-внолітнього від багатьох факторів, від його минулого і сьогодення, складати прогноз його майбутньої поведінки, відповісти на запитання: чому він так вчинив? Порівняльно-правовий метод дозволив виявити багато правових установлень ювенальної юстиції у відношенні неповнолітніх шляхом зістав-лення, порівняння з такими ж, розробленими правовою наукою у минулому в нашій державі, на тому чи на іншому етапі розвитку. Статистичний метод як метод кількісного дослідження дозволив, поряд з іншими методами, ви-значити статистичні і динамічні закономірності процесу соціальної адаптації неповнолітніх, виявити регулярні відносини залежності між його становища-ми і відносно самостійними об'єктами соціальної дійсності. Історичний метод розглядає даний процес, що виникає, розвивається і припиняється як соціа-льно-правове явище в часі, коли кожний сьогоденний його стан обумовлений попереднім, а їх органічна взаємодія веде, у кінцевому рахунку, до утворен-ня визначеної цілісності системи.
Теоретичну основу дисертації становлять праці вчених у галузі зага-льної теорії права, кримінального й кримінально-процесуального права, фі-лософії, соціології, загальної і юридичної психології, окремі прикладні на-прями у сфері загальної психології, педагогіки, роботи кримінологів з дослі-джуваної проблеми. Дисертантом використано також і власний тринадцяти-річний досвід роботи в органах прокуратури й суду, викладача вузу. Засто-сована методика дослідження, теоретична і практична база дозволили по-новому підійти до розуміння важливих положень проблеми і практики дія-льності державних органів і громадських організацій по здійсненню процесу соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі.
Нормативною базою наукової роботи послужили Конституція Украї-ни, міжнародні документи, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, чинне кримінально-виконавче законо-давство України, Російської Федерації та інших держав (у порівняльно-правовому аспекті), відомчі нормативні акти, правові норми інших галузей права. Аналіз законодавства щодо розглядуваної проблеми здійснено за ста-ном на 1 червня 2001 р.
Емпірична база дисертації. В обґрунтування окремих положень, ви-сновків і рекомендацій, які містить дисертація, було покладено:
– результати кримінологічного, пенітенціарного й соціально-психологічного аналізу процесу соціальної адаптації стосовно 250 неповно-літніх, звільнених від відбування покарання з місць позбавлення волі повто-рно і які частково вибрали місцем проживання м. Маріуполь Донецької об-ласті України;
– матеріали державних органів та організацій, пов'язаних з попере-дженням рецидивної злочинності неповнолітніх, звільнених з місць позбав-лення волі;
– узагальнення й аналіз офіційної преси;
– опрацювання статистичних даних щодо злочинності неповнолітніх.
Наукова новизна дослідження значною мірою визначена самою пос-тановкою проблеми в темі дисертації, відповідно до якої автор уперше в Україні розпочав єдине і наскрізне дослідження на монографічному рівні ос-новних правових і соціально-психологічних граней процесу соціальної адап-тації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі.
Результати, винесені на захист. Елементи новизни дослідження про-являються в тому, що автором:
– вперше виділено низку аспектів загальнотеоретичних проблем соціа-лізації особистості неповнолітнього у правовій державі;
– обґрунтовано по-новому актуальність і безпосередню значущість для попереджувальної діяльності правоохоронних органів загальнотеоретичної проблеми правового регулювання процесу соціальної адаптації звільнених від покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітніх, включаючи ство-рення на практиці центрів соціальної адаптації при місцевих органах самов-рядування;
– вперше розроблено поняття механізму соціальної адаптації неповно-літніх, звільнених з місць позбавлення волі;
– визначено вперше сукупність заходів соціального сприяння звільне-ним неповнолітнім у їх побутовому і трудовому влаштуванні, орієнтації на навчання, відновлення соціально корисних зв'язків, правового статусу гро-мадянина;
– обґрунтовано по-новому необхідність пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства для забезпечення процесу соціальної адаптації і дія-льності державних органів, громадських організацій, трудових і навчальних колективів по здійсненню в постпенітенціарний період індивідуальної вихов-ної роботи зі звільненими від покарання неповнолітніми.
Практична значущість дисертації визначається наступними положен-нями:
– розвинені в дисертації положення можуть служити теоретичною ос-новою для подальшого дослідження питань соціальної адаптації неповноліт-ніх, звільнених з місць позбавлення волі;
– щодо нормотворчої діяльності обґрунтовано пропозиції по вдоско-наленню кримінально-виконавчого законодавства у сфері правової й соціа-льно-психологічної допомоги неповнолітнім особам, звільненим від пока-рання, у вирішенні проблем їх соціальної адаптації шляхом прийняття прое-кту нового Типового положення про центри соціальної адаптації звільнених від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, створювані при облас-них (районних) держадміністраціях України;
– положення дисертації можуть бути використані при вивченні студен-тами юридичних вузів відповідних розділів курсу з кримінально-виконавчого права, кримінології, юридичної психології, а також у підготовці відповідних навчальних посібників і методичних рекомендацій з цих дисцип-лін.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, викладені в наукових публі-каціях дисертанта і виступах на науково-практичних конференціях, що від-булися в Науково-дослідному інституті при Генеральній прокуратурі Украї-ни (2000 р., м. Київ) і в Національній юридичній академії України імені Яро-слава Мудрого (2001р.м.Харків).
Результати дослідження схвалено на засіданнях кафедри кримінології і кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і використовуються в навчальному процесі й науко-во-дослідницькій роботі студентів. Сформульовані дисертантом пропозиції по вдосконаленню чинного кримінально-виконавчого законодавства і такого, що опрацьовується, нині викладено в Доповідній записці, надісланій до Дер-жавного департаменту України з питань виконання покарань у робочу групу по підготовці проекту нового Кримінально-виконавчого кодексу України.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в п’ятьох наукових статтях.
Структура дисертації обумовлена її цілями й завданнями, предметом і методом дослідження. Вона складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків, систематизованого бібліографічного списку, що містить 306 найменувань, і додатка. У додатку наводиться автор-ський проект Типового положення про центри соціальної адаптації неповно-літніх, звільнених від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, створювані при місцевих органах самоврядування України. Повний обсяг дисертації складає 210 сторінок, з яких 173 - безпосередньо текст дисертації.

Список літератури

В И С Н О В К И

Проведене нами комплексне наукове дослідження проблем соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, дозволило зробити деякі висновки, внести пропозиції та рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності боротьби з рецидивом злочинів з боку даної категорії осіб.
Дотепер чинне виправно-трудове законодавство не знало норм, які до-кладно регламентували б процес здійснення соціальної адаптації звільнених від покарання. Виправно-трудовий кодекс України містить низку статей, які в загальному плані накреслюють вирішення проблеми працевлаштування звільнених від покарання, установлення громадського спостереження й адміністративного нагляду.
Складність регламентації самого процесу соціальної адаптації звільнених від покарання неповнолітніх, на наш погляд, обумовлена недостатньою теоретичною розробленістю поняття соціальної адаптації, а звідси – і неправильним його тлумаченням на практиці. Наукою кримінально-виконавчого права й особливо практичними працівниками першочерговим завданням правового регулювання й організації процесу соціальної адаптації розглядається вимога законодавчого врегулювання всього масиву питань, пов’язаних з побутовим і трудовим влаштуванням звільнених від покарання.
Правда, завдання стоїть не просто проголосити бажання з боку державих й місцевих органів самоврядування сприяти звільненим неповнолітнім від покарання у вирішенні їх життєвих проблем. Вимагають своєї розробки механізми такого сприяння; повинні бути визначені: конкретні державні органи, посадові особи, в обов'язок яких ставилося б надання допомоги звільненим від покарання неповнолітнім у трудовому й побутовому влаштуванні; строки прибуття звільнених до постійного місця проживання; можливості тимчасового поселення в спеціальному гуртожитку, тимчасового працевлаштування або надання грошової допомоги для існування до одержання постійної роботи та ін.
Причому, законодавчо має бути врегульовано не безпосередньо сам процес соціальної адаптації неповнолітніх, а конкретна діяльність органів та організацій, спрямована на забезпечення благополучного протікання цього досить складного для звільнених психологічного процесу. На наш погляд, насамперед повинна бути найдокладніше врегульована діяльність державних, інших органів та організацій, що сприяють трудовому й побутовому влаштуванню звільнених неповнолітніх. Але називати цю діяльність потрібно не процесом соціальної адаптації, а сприянням (допомогою) звільненим від покарання неповнолітнім. Адже, дійсно, має бути показано і прагнення держави, її органів управління, трудових колективів, громадських організацій створити обстановку доброзичливості, терпимості до недоліків звільнених неповнолітніх. Тому законопроект повинен одержати назву не «Про соціальну адаптацію...», а «Про соціальне сприяння (соціальну допомогу) в процесі адаптації неповнолітнім особам, звільненим від покарання, і тим, що позбулися соціально корисних зв'язків».
Цей законопроект може мати таку структуру: загальні положення; компетенція й основні напрямки діяльності державних органів, місцевих органів самоврядування, підприємств, установ та організацій по забезпеченню соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі; правовий стан осіб, звільнених від покарання, і тих, які втратили соціально корисні зв'язки; трудове й побутове влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від покарання, і також тих, які втратили соціально-корисні зв'язки; організація соціального контролю за поведінкою зазначених осіб у період їх соціальної адаптації.
Із проекту закону «Про соціальне сприяння (соціальну допомогу) в процесі адаптації неповнолітнім особам, звільненим від покарання, і тим, що позбулися соціально корисних зв'язків» випливають нижчеперелічені завдан-ня:
1. Наділити місцеві органи самоврядування повноваженнями направляти звільнених з місць позбавлення волі для трудового влаштування на конкретні підприємства; ввести адміністративну відповідальність посадових осіб за невиконання даних розпоряджень; забезпечити в умовах переходу до ринкових відносин матеріальну (економічну) заінтересованість трудових колективів підприємств у прийомі на роботу осіб, звільнених від покарання.
2. Нормативно визначити ті конкретні категорії осіб, яким повинно бути надане соціальне сприяння. У підготовлених законопроектах немає чіткого підходу до дотримання єдиної термінології. Наприклад, у самій назві проекту йдеться про осіб, які відбули кримінальне покарання. Але вже в іншому місці цього ж законопроекту читаємо, що заходи по соціальній адаптації пропонується здійснювати вже щодо громадян, звільнених з місць позбавлення волі. Зрозуміло, що це зовсім не рівнозначні категорії засуджених. На наш погляд, правильніше говорити про осіб, які реально відбували покарання у вигляді позбавлення волі.
Як вбачається, заходи соціального сприяння належить здійснювати й стосовно неповнолітніх осіб, які пройшли примусове лікування від алкоголізму, наркоманії, токсиманії, які мають психічні розлади; звільнених із приймальників-розподільників для затриманих за жебрацтво; неповнолітніх, щодо яких застосовані примусові заходи виховного характеру; інших категорій підлітків, які втратили соціально корисні зв'язки.
Необхідно розширити коло осіб, звільнених з виховно-трудових колоній, як об'єкт профілактичної діяльності за рахунок тих засуджених, які досягли повноліття під час відбування покарання, а також під час перебування на обліку в службах по справах неповнолітніх, оскільки, як показало наше дослідження, рецидив серед цих осіб не набагато нижче, ніж серед неповнолітніх. На користь такої пропозиції говорить і позиція чинного кримінально-виконавчого законодавства, відповідно до якого визнається виправданою відсутність глибоких розходжень між ними і підлітками віком до вісімнадцяти років, коли з міркувань доцільності продовження навчання чи професійної підготовки і здійснення безперервності виховного процесу передбачається можливість залишення у виховно-трудових колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, визначивши для них вимоги режиму відбування покарання, умови праці, норми харчування, матеріально-побутового й медичного забезпечення, аналогічні встановленим для неповнолітніх засуджених.
На сьогодні ця категорія повнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній, не береться на облік ні в службах по справах неповнолітніх за віком, ні в спостережних комісіях. Адміністративний нагляд чи громадське спостереження з боку спостережливих комісій, як правило, за ними не встановлюється, тому що відповідно до Положення про спостережні комісії, облік і громадське спостереження за поведінкою в побуті й на виробництві організуються лише стосовно неодноразово судимих до позбавлення волі після відбуття покарання. Частка звільнених з виховно-трудових колоній, які мають декілька судимостей, дуже незначна (близько 4 %), тому велика частина звільнених із ВТК не ставиться на облік у спостережних комісіях. Ще менше підстав говорити про можливість встановлення щодо цієї категорії осіб адміністративного нагляду, оскільки для структури злочинності розглянутої категорії правопорушників унаслідок специфіки, яка пояснюється насамперед їх віком, не характерні не тільки неодноразовість учинення злочинів, а й тяжкий їх характер, що є необхідною умовою для встановлення адміністративного нагляду.
3. Передбачити в законопроекті спеціальний розділ про правовий стан осіб, звільнених від покарання, тобто включення їх до державного балансу трудових ресурсів, урахування часу їх роботи на об'єктах колонії в загальний виробничий стаж.
4. Створити необхідні матеріальні умови для соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання, які не мають певних занять, достатнього рівня освіти, місця проживання, а також інвалідів та обмежено працездатних. З цією метою при центрах соціальної адаптації місцевих органів влади заснувати фонди матеріальної допомоги, створити спеціальні гуртожитки, невеликі виробництва для працевлаштування нужденних. Забезпечити в таких центрах наступництво виховного впливу, надання мінімальних безкоштовних послуг, у тому числі харчування, сприяти придбанню спеціальності, закріплення в трудовому колективі.
5. Місцевим органам самоврядування слід виділити кошти для будівництва спеціальних будинків-інтернатів для звільнених від покарання у вигляді позбавлення волі інвалідів, які не мають родичів, можливості влаштувати свій побут, одержати житло. Усіляко слід заохочувати участь кооперативів, благодійних, релігійних та інших організацій, окремих громадян у соціальному сприянні адаптації звільненим від покарання, а також створювати спеціально для зазначених цілей громадські формування.
Прийняття названого законопроекту значною мірою сприятиме стабілізації стану, динаміки і структури рецидивної злочинності, дозволить з використанням наукових методів її прогнозувати, успішно забезпечувати благополучне протікання процесу соціальної адаптації звільнених від покарання неповнолітніх.
За держбюджетною програмою «Проблеми попередження рецидивної злочинності в Україні» необхідно планувати проведення репрезентативних досліджень для одержання інформації характеристики осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, пенітенціарного, кримінологічного й соціально-психологічного аналізу процесу соціальної адаптації щодо неповнолітніх, які відбували покарання в колонії й обрали після звільнення місцем проживання населений пункт України.
При цьому належить розглядати соціальну адаптацію звільнених від покарання неповнолітніх як проблему складну, багатопрофільну, насамперед, з позицій надання їм соціального сприяння, прояву стосовно них милосердя, а також здійснення необхідного соціального контролю.
В Україні, Росії, інших країнах за всіх часів до засудженого виявлялося почуття милосердя і жалю, моральна допомога арештантам з боку різних благодійних організацій, товариств в одержанні місця роботи й мешкання після звільнення з місць позбавлення волі. Такі підходи повинні бути враховані при законодавчій і практичній організації соціальної адаптації звільнених від покарання.
Одночасно поряд з наданням соціальної допомоги, проявом милосердя держава й суспільство за окремими категоріями звільнених від покарання змушені здійснювати соціальний контроль, спрямований на запобігання й припинення відхилень від загальноприйнятих норм поведінки, зведення їх до мінімуму шляхом закріплення досягнутих позитивних результатів, заохочення корисних учинків і несхвалення небажаних, шкідливих. За допомогою соціального контролю суспільство дотримує сформованого порядку життєдіяльності своїх членів і відновлює його у випадку порушення існуючих правил.
Крім того, при роботі над даною проблемою важливо враховувати уже апробовані в зарубіжних країнах сформовані різні системи надання соціального сприяння в адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання, і здійснення нагляду й контролю за ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дітям – батьківське піклування //Уряд. кур’єр. – 2000. – № 213. –
16 лист.
2. Про Національну програму “Діти України”: Указ Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96 //Уряд. кур’єр. – 1996. – № 15–16. – 25 січ.
3. Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві: Указ Президента України від 18 березня 1998 р. № 200/98 // Уряд.
кур’єр. – 1998. – № 57–58. – 26 бер.
4. Штанько І.В. Кримінально-виконавча система України: на шляху ре-формувань //Інформаційний бюллетень: Аспект. – Донецк, 2000. – № 1. – С. 5, 6.
5. Шатилов С. Срок отбыл, куда дальше? (Некоторые особенности социальной адаптации подростков, освобожденных из ВТК) //Преступление и наказание. – 1997. – № 2. – С. 40-42.
6. Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку: Указ Президента України від 16.06.1999 р. № 650/99 //Офіц. вісн. України. –
1999. – № 24. – Ст. 1100.
7. Internаtional Centre for Prison Studios. King’s College London 75-79 York Road London SEI 7AW UK – London, 1999.
8. Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И., Михайлов А.Е. Криминология: Учебник (для учеб. завед. МВД Украины) /Под ред. В.Г. Лихолоба и В.П. Филонова. – Киев – Донецк: Донеччина, 1997. – 398 с.
9. Даньшин И.Н. Криминология (понятие, предмет, задачи и система криминологической науки): Консп. лекции. – Х.: ХИВД, 1994. – 34 с.
10. Теория и методология исследования. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1988. – 167 с.
11. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (о структуре индивидуального преступного поведения). – М.: Юрид. лит., 1968. – 176 с.
12. Антонян Ю.М. Взаимодействие личности преступника и социальной среды // Вопр. борьбы с преступностью. – Вып. 30. – М.: Юрид. лит., 1979. – С. 27-38.
13. Алексеев А.И., Сахаров А.Б. Причины преступлений и их устранение органами внутренних дел. – М.: Моск. ВШ МВД СССР, 1982. – 47 с.
14. Пилипейченко Ю.Г. Криминологические и психолого-педагогические основы изучения личности несовершеннолетнего правонарушителя: Учеб. пособие. – М.: МВД СССР. Гл. упр. кадров и учеб. заведений, 1990. – 55 с.
15. Криминология: Учебник /Н.А. Беляев, И.В. Волгарева, Н.М. Кропачев и др. /Под ред. В.В. Орехова. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1992. – 211 с.
16. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
17. Невский И.А. Генезис асоциального поведения у детей и подростков //Острые углы воспитания. – Минск, 1990. – С. 7–11.
18. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968. – 523 с.
19. Андреев В.Н. Социально-психологические аспекты взаимоотношений несовершеннолетних в следственных изоляторах //Пробл. исполнения наказания в воспитательно-трудовых колониях и предупреждения преступности молодежи: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИИ МВД СССР, 1989. – С. .
20. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. – М.: Рос. право, 1992. – 431 с.
21. Словарь иностранных слов / Под ред. А.Н. Комарова. – М.: Рус. яз., 1986. – 608 с.
22. Социология: Словарь-справочник: В 4-х т. / Отв. ред. Г.В. Осипов. –
М.: Наука, 1991. – Т.3. – 247 с.
23. Політологічний енциклопедичний словник /За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
24. Славський В. Активніше запобігати правопорушенням неповнолітніх //Рад. право. – 1985. – № 1. – С. 11-14.
25. Татенко В., Єфремов С. Комплексне дослідження проблем боротьби з втягненням неповнолітніх у злочини //Рад. право. – 1989. – № 2. – С. 94, 95.
26. Козлова Т.П. Профилактика правонарушений несовершеннолет-них. – Київ – Одесса: Вища шк., 1990. – 191 с.
27. Криминологические проблемы профилактики правонарушений молодежи (Опыт конкрет.-социолог. исслед.) /Лопушанский Ф.А., Крупка Ю.Н., Туркевич И.К. и др. /Отв. ред. Лопушанский Ф.А. /АН УССР, Ин-т государства и права. – К.: Наук. думка, 1986. – 207 с.
28. Лагунова Т. Трудный возраст //Время. – 1999. – № 102. – 11 сент.
29. Лях Л. В Украине не выполняется "Конвенция о правах ребенка" //Тюрьма и воля. – 1999. – № 37. – Сент.
30. Трубин Н. Преступность несовершеннолетних и проблемы ее предупреждения //Сов. юстиция. – 1990. – № 10. – С. 2, 3.
31. Филонов В.П. Актуальные проблемы современной криминологии. – Донецк: Донеччина, 1997. – 288 с.
32. Ошеверова Л. "Гоп-стопник" Миша (Россию захлестывает волна детской преступности) //Известия. – 1994. – 8 февр.
33. Лепеля О.К., Хасан Б.И. О возможностях индивидуального подхода к перевоспитанию подростков с социально отклоняющимся поведением //Борьба с преступностью несовершеннолетних в условиях научно-технического прогресса. – Свердловск: 1982. – С. 52-57.
34. Дапшис А. Проблемы коррекции социальных позиций несовершеннолетних правонарушителей //Формирование социальной активности молодежи: Матер. респ. науч.–практ. конф., посв. 65-летию ЛКСМ Литвы. – Ви-
льнюс, 1983. – Ч. 2. – С. 158-163.
35. Ясинский В. Когда улица становится главным воспитателем… //Время. – 1997. – 6 февр.
36. Кримінологія: Особлива частина: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищ. закл. освіти /І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман /За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 1999. – 232 с.
37. Антонян Ю.М., Бабаев М.М. Социальная среда и личность преступ-ников-мигрантов и постоянных жителей //Вопр. борьбы с преступностью. – Вып. 22. – М., 1975. – С. 3–15.
38. Гутаріна К.В. Малолітні правопорушники України //Адвокат. – 1998. – № 1. – С. 33-35.
39. Архів штабу ДМУ УМВС у Донецькій області: Доп. записка про результати роботи ОКМДН РВ, ДМУ УМВС у Донецькій обл. по попередженню злочинності і безнаглядності серед неповнолітніх за 12 міс. 1998 р.
40. Попов В.А., Жарков Г.В. Избранная личность в компании одиночек: По неписанным законам улицы. – М., 1991. – 68 с.
41. Антонян Ю.М. Преступность пожилых людей //Сов. государство и право. – 1991. – № 11. – С. 65-68.
42. Методичні рекомендації та завдання для підготовки до семінарських та практичних занять з курсу “Кримінологія та профілактика злочинів”: Навч. посібник /Зелінський А.Ф., Романов С.Ю., Решетняк В.В. та ін. /За ред. А.Ф. Зелінського. – Х.: Ун-т внутр. справ України, 1998. – 28 с.
43. Криминология: Учебник /Н.А. Беляев, И.В. Волгарева, Н.М. Кропачев и др. /Под ред. В.В. Орехова. – СПб.: Изд-во С.–Пб. ун-та, 1992. – 211 с.
44. Преступность молодая //Тюрьма и воля. – 1997. – № 18. – 1-7 мая.
45. Немировский Д.Е. Мотивы протиправных действий молодежи //Социолог. исслед. – 1992. – № 3. – С. 93-96.
46. Іваненко О. Чому молодіє злочинність? //Голос України. – 1995. – № 208. – 1 лист.
47. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. – Х.: Право, 1998. – 142 с.
48. Забезпечити повноцінне життя //Уряд. кур’єр. – 1993. – № 116. –
3 серп.
49. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – Х.: Фолио,
1999. – 256 с.
50. Степанюк А. Проблемы реорганизации уголовно-исполнительной системы Украины //Тюремная реформа: поиски и достижения /Харьков. правозащит. гр. – Х.: Фолио, 1999. – С. 57–61.
51. Михлин А.С. Личность осужденных к лишению свободы и проблемы их исправления и перевоспитания: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1974. – 31 с.
52. Сундуров Ф.Р. Социально-психологические и правовые аспекты исправления и перевоспитания правонарушителей. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 143 с.
53. Трубников В.М. Особистість звільненого від відбування як суб’єкт соціальної адаптації //Вісн. Акад. прав. наук України. – № 1 (8). – Х.: Право, 1997. – С. 115-125.
54. Пастушеня А.Н. Основные принципы и средства эффективного при-менения прогрессивной системы исполнения наказаний // Реформирование пенитенциарной системы: Матер. междунар. конф. – Минск: ООО «Фил Серв плюс», 1998. – С. 104-107.
55. Пташинский А. Проблемы реформирования пенитенциарной системы Украины //Тюремная реформа: поиски и достижения /Харьков. правозащит. гр. – Х.: Фолио, 1999. – С. 42-47.
56. Радов Г. Пенітенціарна ідея: Думки на тему. – К: МП "Леся",
1997. – 288 с.
57. Радов Г. Тюрьма как особый вид социальной клиники // Тюрем-
ная реформа: поиски и достижения / Харьков. правозащит. гр. – Х.: Фолио,
1999. – 120 с.
58. Шмаров И.В. Социальная адаптация освобожденных от наказания // Сов. государство и право. – 1971. – № 11. – С. 100-104.
59. Шмаров И.В. Предупреждение преступности среди освобожденных от наказания //Сов. государство и право. – 1973. – № 4. – С. 68-70.
60. Шмаров И.В. Предупреждение преступлений среди освобожденных от наказания (Проблемы социальной адаптации). – М.: Юрид. лит., 1974. – 137 с.
61. Шмаров И.В. Преодоление отрицательных последствий отбывания уголовного наказания //Сов. государство и право. – 1977. – № 2. – С. 84-91.
62. Шмаров И.В. Социальная адаптация лиц, освобожденных от отбывания наказания //Информ. бюл. УВД Владим. облисполкома. – Владимир, 1979. – № 1 (19). – С. 3-14.
63. Гуськов В.И. Социально-правовые вопросы профилактики рецидивной преступности среди освобожденных от наказания: Учеб. пособие. – Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1975. – 174 с.
64. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от наказания (правовой и социально-психологический анализ): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Х., 1991. – 36 с.
65. Филимонов О.В. Правовое регулирование посткриминального контроля за поведением лиц, осужденных без изоляции от общества и освобожденных из мест лишения свободы: Автореф. дис. … д-р юрид. наук. – Х., 1991. – 37 с.
66. Горобцов В.И. Проблемы реализации мер постпенитенциарного воздействия: вопросы теории и практики: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – Екатеринбург, 1995. – 30 с.
67. Сидорик П.Н Профилактическая деятельность следователя по делам несовершеннолетних: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Минск,
1988. – 19 с.
68. Рудник В.И. Отрицательные последствия применения уголовного наказания в виде лишения свободы и основные меры их нейтрализации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1990. – 25 с.
69. Зульфугарян М.М. Социально-правовые и криминологические про-блемы предупреждения правонарушений, совершаемых несовершеннолетними, лишившимися родительского попечения: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1990. – 23 с.
70. Кудлай Т.П. Теоретические основы развития системы предупрежде-ния социальных отклонений несовершеннолетних: (криминол. и орг.-правовой аспекты): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1991. – 40 с.
71. Коваленко В.В. Классификация лиц, впервые осужденных к лишению свободы, и проблемы дифференциации исполнения наказания в исправительно-трудовых колониях: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К.,
1991. – 19 с.
72. Кучера Г.М. Оцінка ефективності діяльності виправно-трудових установ, виконуючих покарання у відношенні осіб, засуджених вперше до позбавлення волі: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1993. – 24 с.
73. Лихолоб В.Г. Проблемы эффективности правоприменительной деятельности органов внутренних дел в борьбе с преступностью (криминологический и теоретико-правовой аспекты): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – К., 1992. – 41 с.
74. Осауленко О.І Конституційні основи формування змісту та системи правового регулювання статусу засуджених до позбавлення волі та їх втілення в законодавстві України (загальнотеоретичні питання): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1997. – 24 с.
75. Курило М.П. Прокурорський нагляд за додержанням прав та законних інтересів засуджених до позбавлення волі: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х.: 1998. – 18 с.
76. Скригонюк М.І. Прокурорський нагляд за додержанням законів
України при умовно-достроковому звільненні засуджених від кримінального покарання: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1999. – 20 с.
77. Потанин Г.М. Формирование моральной направленности несовер-шеннолетних осужденных: Автореф. дис. … канд. педаг. наук. – М., 1978. – 24 с.
78. Саар Ю.Р. Психологическая характеристика жизненных планов несовершеннолетних правонарушителей (На материале ЭССР): Автореф. дис. … канд. психол. наук. – М., 1989. – 24 с.
79. Степанова Н.В. Административная правосубъектность комиссий по делам несовершеннолетних и проблемы их функционирования в современный период: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Свердловск, 1989. – 16 с.
80. Беличева С.А. Социально-психологические основы предупреждения десоциализации несовершеннолетних: Автореф. дис. … д-ра психол. наук. – М., 1990. – 27 с.
81. Сараева В.Е. Особенности социально-психологической адаптации лиц с невротигенными реакциями: Автореф. дис. … канд. психол. наук. – Л., 1990. – 18 с.
82. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. – М.: Юристъ, 1996. – 631 с.
83. Механизм преступного поведения /Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
84. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1991. – 100 с.
85. Левинсон А., Щукин Я. Сроки несовершеннолетия резко сокращаются //Известия. – 1993. – 25 сент.
86. Ягодинський В. Профілактика злочинів серед неповнолітніх: деякі особливості вікового періоду //Рад. право. – 1991. – № 6. – С. 29, 30.
87. Леонтьев Ю.Б. О значении психических расстройств в механизме противоправного поведения несовершеннолетних //Совершенствование деятельности органов внутренних дел по предупреждению правонарушений среди несовершеннолетних. – М., 1988. – С. 40-46.
88. Антонов О. Предупреждать групповые преступления несовершеннолетних //Соц. законность. – 1989. – № 4. – С. 22-24.
89. Сепс Дз.А. Социализация личности несовершеннолетнего и профилактика правонарушений //Изв. АН Латв. ССР. – Рига, 1989. – № 4. – С. 60-70.
90. Журавлева Л. Профилактика преступности несовершеннолетних // Сов. юстиция. – 1990. – № 18. – С. 7, 8.
91. Миллер А.И. Мнение педагогов об эффективности мер ранней профилактики преступлений несовершеннолетних //Матер. ІV советско-западногерм. симпозиума по криминологии, уголовному праву и процессу (Киев, 8-10 октября 1987 г.). – К., 1990. – С. 101-104.
92. Саясова И.К. Противоречия личности несовершеннолетнего правонарушителя //Криминология, уголовное право и прокурорский надзор: Сб. научн. тр. молод. ученых. – М., 1990. – С. 41-46.
93. Руднев Н., Мальцев В. Проблемы воспитания несовершеннолетних правонарушителей //Соц. законность. – 1990. – № 10. – С. 34, 35.
94. Овчинский В. Подростковая преступность в Москве // Сов. юстиция. – 1990. – № 17. – С. 14, 15.
95. Стребиж В.В., Вотто Ю.В. Организационные принципы ресоциализации несовершеннолетних преступников //Борьба с преступностью несовершеннолетних в условиях научно-технического прогресса. – Свердловск, 1982. – С. 22-28.
96. Стумбина Э.Я., Менберг Г.Г. Некоторые итоги исследования причин высокого уровня правонарушений среди несовершеннолетних и разработки мер по их предупреждению (По материалам Латв. ССР) – Рига: АН Латв. ССР. Ин-т философии и права. – 1987. – 128 с. Рукопись деп. в ИНИОН АН СССР № 32341 от 6.01.88.
97. Що хвилює молодь? //Уряд. кур’єр. – 1996. – № 90-91. – 21 трав.
98. Саар Ю. О некоторых аспектах ценностной структуры личности несовершеннолетних правонарушителей (По материалам ЭССР) //Учен. зап. Тарт. гос. ун–та. – Тарту, 1988. – Вып. 17: Тр. по криминологии. – С. 69-82.
99. Волгарева И.В. К вопросу о связи правонарушающего поведения несовершеннолетних с некоторыми социально-демографическими процессами //Вестн. ЛГУ: Сер. 6. – 1988. – Вып. 1. – С. 65-69.
100. Зульфугарян М.М. Охрана прав и предупреждение правонарушений несовершеннолетних, лишившихся попечения родителей // Криминология, уголовное право и прокурорский надзор: Сб. научн. тр. молод. ученых. – М., 1990. – С. 46-52.
101. Диденко В.П. К вопросу декриминализации преступлений, совер-шенных несовершеннолетними //Матер. ІV советско-западногерм. симпозиума по криминологии уголовному праву и процессу (Киев, 8-10 октября
1987 г.). – К., 1990. – С. 145-147.
102. Булатов Р. Подростково-молодежные группировки //Сов. юсти-ция. – 1991. – № 2. – С. 23-25.
103. Шость Н.В. Проблемы борьбы с вовлечением несовершеннолетних в преступную и иную антиобщественную деятельность. – Х., 1992. –
260 с.
104. Козлов В.Е. О проблеме ранней профилактики асоциального поведения несовершеннолетних женского пола //Пробл. теории наказания и его исполнения в новом Уголовном и Уголовно-исполнительном кодексах России (к 75-летию Н.А. Стручкова): Матер. науч.-практ. конф. (февраль 1997 г.) /Под ред. В.И. Селиверстова. – М.: ВНИИ МВД России, 1997. – С.83-85.
105. Миньковский Г. Об индивидуальном подходе в предупреждении преступлений несовершеннолетних //Соц. законность. – 1977. – № 8. – С. 56-58.
106. Скоков С. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у ви-
гляді позбавлення волі //Право України. – 1999. – № 2. – С. 85.
107. Журавлева Л. Профилактика преступности несовершеннолетних // Сов. юстиция. – 1990. – № 18. – С. 7, 8.
108. Трубников В.М. Механизм социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1990. – 84 с.
109. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания. – Х.: Основа, 1990. – 173 с.
110. Растова Л.М. Социальная адаптация личности в коллективе: Авто-реф. дис. … канд. филос. наук. – Томск, 1973. – 23 с.
111. Медведев Г.П., Рубин Б.Г., Колесников Ю.С. Адаптация – важная проблема педагогики высшей школы //Сов. педагогика. – 1969. – № 3. –
С. 64-71.
112. Механизм преступного поведения. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
113. Теоретическая и прикладная социальная психология. – М.: Мысль, 1988. – 333 с.
114. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. язык, 1988. –
917 с.
115. Норакидзе В.Г. Типы характера и фиксированная установка. – Тбилиси: Мецниереба, 1966. – 191 с.
116. Про шляхи підвищення ефективності профілактики правопорушень неповнолітніх /Рабінович П.М., Бойко В.И., Дикий Л.В. та ін. // Вісн. Львів. держ. ун-ту: Серія. юрид. – 1987. – Вип. 25. – С. 117-122.
117. Шибутани Т. Социальная психология. – М.: Прогресс, 1969. –
535 с.
118. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.
119. Солопанов Ю.В. Интенсивность рецидива преступлений //Тр. ВНИИ МВД СССР. – М., 1973. – № 26. – С. 27-39.
120. Блауберг И.В., Садовский В.Н., Юдин Э.Г. Системный подход
в современной науке // Пробл. методологии системного исследования. – М.:
1970. – С. 40-52.
121. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат,
1980. – 368 с.
122. Основы системного подхода и их приложение к разработке территориальных АСУ. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1976. – 244 с.
123. Аверьянов А.Н. Системное познание мира. – М.: Политиздат, 1985. – 263 с.
124. Сагатовский В.Н. Опыт построения категориального аппарата системного подхода //Филос. науки. – 1976. – № 3. – С. 63-74.
125. Жбанкова И.И. Философские принципы в научном познании. – Минск: Наука и техника, 1974. – 248 с.
126. Как заставить стандарты работать: Практическое руководство по эффективному примению международных тюремных правил /Подготовлено при содействии Министерства юстиции Нидерландов. Англ. изд.: Making Standards Work, Penal Reform International, Гаага, Нидерланды, март 1995; Рус. изд.: Penal Reform International, Москва, 1998. При фин. поддержке Ин-та "Открытое общество", Будапешт. – М.: Права человека, 1998. – 207 с.
127. Абрамкин В.Ф. Поиски выхода. Преступность, уголовная политика, места заключения в постсоветском пространстве. – М.: Права человека, 1996. – 240 с.
128. Яковлев А.М. Об эффективности исполнения наказания // Сов. государство и право. – 1964. – № 1. – С.101, I02.
129. Яковлев А.М. Взаимодейст¬вие личности со средой как предмет криминологического исследования // Сов. государство и право. – 1966. –
№ 2. – С. 58, 59.
130. Інтерв'ю директора Держ. департаменту України з питань виконання покарань генерал-полковника внутр. служби І. Штанька газ. «Уряд. кур’єр» // Тюрьма и воля. – 2000. – № 24. – черв.
131. Познышев С.В. Основы пенитенциарной науки. – М.: Главлит,
1923. – 342 с.
132. Киселев С. Тюрьма и десять заповедей // Лит. газ. – 1989. –
19 июл.
133. Бастемиев С.К. Лишение свободы//Альтернативы тюремному заключению в Республике Казахстан: Матер. междунар. конф. 27-30 окт.
1999 г. – Алматы: Penal Reform International, 2000. – С. 208-215.
134. Башкатов И.П. Коллективность осужденных в условиях ВТК и методика ее изучения //Пробл. исполн. наказания в воспитательно–тру¬довых колониях и прпедупреждения преступности молодежи: Сб. научн. тр. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. – С. 20-27.
135. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. – 302 с.
136. Перцова Л. Перевоспитание несовершеннолетних //Преступление и наказание. – 2000. – № 6. – С. 9-14.
137. Миньковский Г.М. Основные этапы развития советской системы мер борьбы с преступностью несовершеннолетних //Вопр. борьбы с преступностью: Сборник статей. – Вып. 6 /Отв. ред. И.И. Карпец. – М.: Юрид. лит., 1967. – С. 44-47.
138. Уголовно-исполнительное право Республики Казахстан. – Алматы: 1997. – 240 с.
139. Тюгаева Н.А. Адаптация осужденных к учебе в школе при ИТК: Учеб.- практ. пособие. – Рязань: ВШ МВД СССР, 1978. – 49 с.
140. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы (Проблемы, дискуссии, предложения). – М.: Юрид. лит., 1991. – 224 с.
141. Савельев Н.Е. О целесообразности закрепления в исправительно-трудовом законодательстве порядка распределения осужденных по исправительно-трудовым учреждениям с учетом их профессий, специальностей // Совершенствование законодательных основ исполнения уголовных наказаний: Сб. науч. тр. – М., 1988. – С. 33-36.
142. Верещагин В.А. Поведение в ИТК осужденных за кражи личного имущества граждан и прогнозирование рецидива // Личность преступника: Методы изучения и проблемы воздействия. – М., 1988. – С. 71-83.
143. Прищеп В. Спасите наши души // Аргументы и факты. – 1990. –
№ 25. – С. 7.
144. Долгова Н.Л. Возможности ВТК по изменению корыстной мотива-ции несовершеннолетних //Вопр. теории и практики уголовного права, криминологии и криминалистики. – Воронеж, 1989. – С. 88, 98. – Рукопись деп. в ИНИОН АН СССР № 39808 от 18.10.89.
145. Королев Ю. Подростку – больше гуманности //Сов. юстиция. – 1991. – № 1. – С. 31, 32.
146. Монахов Н.А. О социобиологических механизмах формирования антиобщественного поведения молодежи //Сов. государство и право. –
1989. – № 8. – С. 65-73.
147. Южанин В. Прием осужденных в исправительные учреждения: как оптимально его организовать //Преступление и наказание. – 1999. –
№ 7. – С. 21–23.
148. Моисеев И., Зюзько А. Адаптационный отряд //Ведом. уголовно-исполн. системы. – 2000. – № 3. – С. 28, 29.
149. Положення про відділення карантину, діагностики і розподілу засуджених установи виконання покарань //Основні положення про організацію соціально-психологічної роботи із засудженими до позбавлення волі /Уклад.: С. Скоков, О. Янчук, Ю. Олійник. – К., 2000. – 35 с.
150. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища шк., 1980. – С. 146, 147.
151. Васильев А.И. Исследование факторов, влияющих на рецидивную преступность среди освобожденных из исправительно-трудовых учреждений //Вопр. ответственности и наказания в свете решений ХХVІ съезда КПСС: Сб. научн. тр. – Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1982. – С. 120-127.
152. Гуськов В.И. Характеристика осужденных, освобожденных из исправительно-трудовых учреждений, и проблема их социальной адаптации // Проблемы уголовного и исправительно-трудового права: Тр. Рязан. ВШ МВД СССР. – Вып. 3. – Рязань, 1975. – С. 97-107.
153. Смирнов А. Программа борьбы с рецидивом //К новой жизни. – 1978. – № 11. – С. 40-43.
154. Медынский Г.А. Трудная книга: Судьбы, письма, размышления. – М.: Политиздат, 1964. – 536 с.
155. «От сумы и тюрьмы…» // Аргументы и факты. – 1992. – № 11. –
С. 13.
156. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы (Проблемы, дискуссии, предложения). – М.: Юрид.лит., 1991. – 224 с.
157. Зелинский А.Ф. Некоторые проблемы исправительно-трудового права в свете современных психологических представлений // Повышение эффективности исполнения уголовных наказаний в свете решений ХХVІІ съезда КПСС: Сб. науч. тр. – Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1988. – С. 96, 97.
158. Виправно-трудовий кодекс України. – К.: Атіка, 2000. – 64 с.
159. Кримінально-виконавче законодавство України: Зб. норм. актів /Укладач В.М. Трубников. – Х.: Рубікон, 1998. – 432 с.
160. Усс А. В. Каким быть лишению свободы? // Проблемы уголовной политики: советский и зарубежный опыт: Сб. науч. тр. – Красноярск, 1989. – С. 221-235.
161. Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (“Пекінські прави-ла”): Затв. резолюцією 40/33 Генеральної Асамблеї ООН від 29 лист. 1985 р. //Филонов В.П., Фролов А.И. Уголовно-исполнительное законодательство Украины. – Донецк: Донеччина, 1998. – 654 с.
162. Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ:
Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від
5 червня 2000 р. № 110 “Про затвердження та введенню в дію Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ”. – К., 2000. – 85 с.
163. Абаринов А. Воспитательно-трудовые колонии: прогресс или..? // Тюремная реформа: поиски и достижения /Харьков. правозащит. гр. – Х.: Фолио, 1999. – С. 64-66.
164. Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР //Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 32. – Ст. 215.
165. Зубков А.И. Трудовое перевоспитание заключенных в советских исправительно-трудовых учреждениях и его правовое регулирование. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1970. – 186 с.
166. Александрович М. Главное - нас понимают // Воспитание и правопорядок. – 1992. – № 1, 2. – С. 13.
167. Богомолов Ю. О нашем труде, быте и не только о них // Воспитание и правопорядок. – 1991. – № 6. – С. 25-28.
168. Про підприємства в Українській РСР: Закон УРСР від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ //Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
169. Фирсов Г.А., Иванова А.Т., Детков М.Г. Еще раз о подготовке осужденных к освобождению // Тр. ВНИИ МВД СССР. – 1978. – № 6. –
С. 36-39.
170. Россия: Реабилитация несовершеннолетних в Ардатове //Проект: Тюремная реформа в Восточной Европе и Центральной Азии. – Бюл. № 9. – М., 2000. – С. 9.
171. Коваленко Ю. Детский концлагерь в центре Санкт-Петербурга // Известия. – 1993. – 10 февр.
172. Абрамкин В., Литов М. Малолетка сегодня. – М.: Изд–во Дом "Муравей", 1998. – 84 с.
173. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8-ми т. – Т. 4 /Сост.: М.Д. Виноградова, А.А. Фролов. – М.: Педагогика, 1984. – 400 с.
174. Поздняков В.И. Роль общеобразовательной школы ВТК в исправлении и перевоспитании осужденных //Проблемы исполнения наказания в воспитательно-трудовых колониях и предупреждения преступности молодежи: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. – С. 12–13.
175. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060-Х11 //