ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ ВИКОНАННЯ МАЙНОВИХ ПОКАРАНЬ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКОНАННЯ МАЙНОВИХ ПОКАРАНЬ

1.1. Поняття, ознаки і цілі майнових покарань 12
1.2. Законодавча регламентація і принципи виконання майнових покарань 28
1.3. Об’єкт виконання майнових покарань 38
1.4. Суб’єкти і учасники виконання майнових покарань 47
1.5. Правовий статус засуджених до майнових покарань 80
1.6. Контроль і нагляд за виконанням майнових покарань 89
РОЗДІЛ 2
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ
2.1. Гарантії виконання покарання у виді штрафу 109
2.2. Порядок і умови виконання покарання у виді штрафу 128
РОЗДІЛ 3
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА
3.1. Гарантії виконання покарання у виді конфіскації майна 150
3.2. Порядок і умови виконання покарання у виді конфіскації майна 161
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 183

ВСТУП
Актуальність теми. Одне з головних завдань законодавця у сфері боротьби зі злочинністю полягає у встановленні за вчинення злочинів таких покарань, застосування яких було б ефективним, не входило б у протиріччя з міжнародним і національним законодавством і при цьому не викликало соціальних конфліктів. В юридичній літературі одним з найбільш дискусійних є питання щодо ефективності різних видів покарання, а однією з найменш розроблених проблем – проблема негативних соціальних наслідків, обумовлених боротьбою зі злочинністю.
Позитивні і негативні результати застосування покарання притаманні не тільки покаранню у виді позбавлення волі, хоча, звичайно, деякі негативні наслідки цього покарання більш наочні. Негативні наслідки властиві і покаранням, не пов'язаним з ізоляцією від суспільства, у тому числі тим, що впливають винятково на майнові інтереси засуджених.
За останні роки з метою підвищення ефективності виконання покарань в Україні був здійснений цілий комплекс заходів, спрямованих на подальше удосконалення порядку відбування позбавлення волі. Напрацьовується практика застосування нових видів покарань – громадських робіт, арешту, обмеження волі. Що ж стосується покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу, то численні проблеми теорії і практики, що виникають тут, привертали незрівнянно меншу увагу як науковців, так і практичних працівників.
До цього часу взагалі не проводилося комплексних досліджень проблем виконання покарань, що впливають винятково на сферу майнових інтересів засуджених. Однак, незважаючи на це, в кримінально-правовій літературі майнові покарання розглядаються як альтернатива позбавленню волі, пропонується більш широке використання цих покарань. Водночас не враховується той факт, що зараз переважна більшість майнових покарань залишається невиконаними, а тому не реалізується принцип невідворотності покарання, не досягаються цілі, що ставить законодавець перед цими покараннями. Таке становище не можна пояснити лише соціально-економічною ситуацією в Україні.
Багаторічне застосування майнових покарань показало їхню недосконалість з цілого ряду позицій. З огляду на це необхідне нове за своїм змістом законодавство в сфері виконання майнових покарань. Воно повинно відповідати сучасним вимогам соціальної політики держави, бути позбавленим протиріч, пронизаним загальними підходами до захисту інтересів як суспільства в цілому, так і окремого індивіда.
У різний час над дослідженнями проблем виконання майнових покарань працювали відомі вітчизняні та зарубіжні вчені. Серед них: Л. В. Багрій-Шахматов, В. М. Веселова, Х. І. Гаджиєв, І. М. Гальперін, Р. А. Гюльалієва, І. І. Голубов, В. К. Дуюнов, Ю. Н. Загудаєв, І. Л. Марогулова, Ю. Б. Мельникова, В. С. Мінська, А. Г. Михайлянц, О. С. Міхлін, І. Д. Перлов, В. І. Селівестров, О. М. Смецька, І. В. Смолькова, А. Х. Степанюк, М. О. Стручков, З. А. Тадевосян, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубников, В. О. Уткін, О. Л. Цветинович, І. М. Цокуєва, М. Д. Шаргородський, І. В. Шмаров та ін.
Однак слід зазначити, що здебільшого дослідження проблем майнових покарань датуються 60-80-ми роками ХХ ст., що обумовлює необхідність переосмислення цих робіт з урахуванням нових соціальних реалій та законодавчих змін, зокрема прийняття нової Конституції України та нового Кримінального кодексу України. З огляду на це можна констатувати, що нині назріла нагальна потреба комплексного дослідження на дисертаційному рівні проблем теорії і практики виконання майнових покарань. Викладене і обумовило обрання даної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом науково-дослідної роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 28 грудня 2000 р. протокол № 5 і спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз законодавства в сфері виконання майнових покарань та відомостей про практику виконання цих покарань; визначення ефективності виконання цих покарань; розробка практичних рекомендацій з їх застосування.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:
1) встановити ознаки і дати визначення майнових покарань, проаналізувати механізм досягнення цілей покарання в результаті застосування майнових покарань;
2) проаналізувати напрямки законодавчої регламентації і основні принципи виконання майнових покарань;
3) визначити об’єкт виконання та об’єкт стягнення в процесі виконання майнових покарань;
4) визначити коло суб’єктів і учасників процесу виконання майнових покарань та дослідити їх правовий статус;
5) сформулювати пропозиції по внесенню змін до кримінального та кримінально-виконавчого законодавства;
6) розробити практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення діяльності органів, що виконують майнові покарання.
Об’єктом дослідження є процес виконання таких майнових покарань, як штраф і конфіскація майна. Предметом дослідження є коло питань, окреслених у рамках зазначеного об’єкта дослідження, а саме:
1. Законодавча регламентація процесу виконання покарань у виді конфіскації майна і штрафу.
2. Практика застосування покарань у виді конфіскації майна і штрафу.
3. Компетенція органів, на які покладено виконання вищезазначених покарань.
4. Правовий статус учасників процесу виконання майнових покарань.
5. Особливості правого статусу засуджених до покарань у виді конфіскації майна і штрафу.
6. Форми контролю та нагляду за виконанням майнових покарань.
7. Досвід діяльності з виконання майнових покарань в інших країнах.
Методи дослідження. Методологічною базою дослідження стали філософсько-діалектичні закони і категорії теорії пізнання, основні логіко-гносеологічні принципи і прийоми пізнання соціальних явищ і процесів. У процесі дослідження використовувались і такі окремі наукові методи:
– логічний – при з’ясуванні змісту понять “майнові покарання”, “об’єкт виконання” та ін.;
– історичний – при аналізі розвитку кримінально-виконавчого законодавства в частині регламентації майнових покарань та органів, що виконували майнові покарання;
– порівняльно-правовий – при характеристиці кримінального та кримінально-виконавчого законодавства інших країн;
– системно-структурний – при дослідженні процесу контролю за виконанням майнових покарань та способів взаємодії органів примусового виконання з іншими державними органами;
– конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення та аналізу статистичної інформації (вибіркове узагальнення архівних виконавчих проваджень, анкетування працівників органів виконання покарань).
Емпірична база дослідження. Теоретичні висновки базуються на статистичних даних Міністерства юстиції України та дослідженнях практики виконання майнових покарань. Автором було проведено також соціологічне дослідження у формі анкетування:
1) працівників відділів (відділень, груп) виконання покарань, що не пов’язані з позбавленням волі управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській, Полтавській, Миколаївській, Одеській та Чернігівській областях (190 осіб);
2) державних виконавців відділів Державної виконавчої служби Харківської та Чернігівської областей (198 осіб).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що уперше на дисертаційному рівні проведено комплексне дослідження проблем теорії і практики виконання майнових покарань. Елементи новизни полягають у такому:
1. На підставі спеціального аналізу ознак майнових покарань запропоновано власне визначення цих покарань.
2. Розглянуто механізм досягнення майновими покараннями цілей покарання.
3. Уперше визначено основні принципи виконання майнових покарань.
4. Дається визначення об’єкта виконання та об’єкта стягнення в процесі виконання майнових покарань і в зв’язку з цим критично проаналізовано закріплену у законодавстві можливість звернення стягнення штрафу на заробітну плату та інші види доходів боржника та запропоновано внесення змін до чинного законодавства, відповідно до яких необхідно розширити перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами.
5. Уперше проведено класифікацію суб’єктів і учасників процесу виконання майнових покарань та визначено їх правовий статус.
6. Системно проаналізовано правовий статус засуджених до майнових покарань, визначено перспективні шляхи його розвитку в плані співвідношення з правовим статусом осіб, що відбувають покарання, пов’язані із заходами виправно-трудового впливу на засуджених.
7. Комплексно досліджено проблему контролю і нагляду в процесі виконання майнових покарань, обґрунтовано необхідність здійснення прокурорського нагляду за виконанням майнових покарань у рамках нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень, а не в рамках загального нагляду.
8. Одержали подальший розвиток дослідження ефективності виконання майнових покарань.
9. Уперше проведено аналіз та дано власне визначення основних гарантій виконання майнових покарань та запропоновано внесення змін до кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства з метою забезпечення виконання цих покарань та недопущення випадків ухилення від виконання цих покарань.
10. Дано визначення ухилення та злісного ухилення від виконання майнових покарань, обґрунтовано тезу про необхідність встановлення в законі кримінальної відповідальності у виді арешту або позбавлення волі за злісне ухилення від відбування покарання у виді штрафу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і результати розширюють і поглиблюють теоретичні наукові знання про майнові покарання, дають змогу розкрити процес їх виконання, виявити проблемні питання у сфері виконання майнових покарань та знайти шляхи їх вирішення. Висновки і пропозиції дисертанта можуть бути використані при удосконаленні кримінально-виконавчого законодавства, у практичній діяльності органів суду, прокуратури, Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; у навчальному процесі під час викладення курсу кримінально-виконавчого права. Головні положення дисертації були використані під час підготовки завдань до практичних занять з кримінально-виконавчого права для студентів факультету підготовки фахівців для кримінально-виконавчої системи України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Особистий внесок здобувача. Дисертація та покладені в її основу ідеї і отримані висновки є результатом самостійної науково-дослідницької роботи автора. Ряд проблем досліджено вперше, деякі вже висвітлювались у літературі, але, враховуючи зміни в суспільстві та законодавстві, набули нового значення та вимагають визначення шляхів вирішення.
Апробація результатів дисертації. Головні результати дослідження були оприлюднені на наукових конференціях і наукових семінарах: “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 30 червня 2001 р.); “Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту” (Харків, 14-15 вересня 2001 р.); “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Харків, 25-26 грудня 2002 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, у трьох тезах доповідей на наукових конференціях і семінарах.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження, його завданнями та предметом і складається зі вступу, трьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (221 найменування). Загальний обсяг роботи 203 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, ми дійшли висновку, що в системі покарань КК до майнових покарань слід віднести лише покарання у виді штрафу і конфіскації майна. Запропонувати шляхи вдосконалення законодавства з метою підвищення ефективності виконання майнових покарань, визначити напрямки вдосконалення діяльності органів, що призначають, виконують ці покарання, беруть участь у процесі їх виконання, – основні цілі даної наукової роботи.
Для досягнення цих цілей було проаналізовано накопичені знання стосовно предмета дослідження та узагальнено практику діяльності суб’єктів та учасників процесу виконання майнових покарань. Це дало змогу визначити систему детермінант, що перешкоджають ефективному застосуванню майнових покарань: формалізм у роботі слідчих і дізнавачів по забезпеченню можливої конфіскації майна; недотримання судами вимог закону про урахування майнового стану винного при призначенні покарання у виді штрафу; недостатність ресурсів для належного виконання майнових покарань (висока навантаженість на державних виконавців, низька матеріально-технічна база відділів Державної виконавчої служби України); недостатня взаємодія державних виконавців з різними учасниками процесу виконання майнових покарань; відсутність дійових гарантій попередження ухилення засуджених від їх виконання; недоліки і зловживання в роботі державних виконавців та ін.
Проте однією з головних перешкод ефективному застосуванню майнових покарань залишається недосконалість правової регламентації виконання цих покарань. Для того щоб дати науково обґрунтовані рекомендації по вдосконаленню законодавства в сфері виконання майнових покарань, необхідно визначити специфіку цих покарань. Можна виділити такі особливості майнових покарань:
1. Правообмеження, властиві цим покаранням, полягають виключно в обмеженні або позбавленні засудженого його майна. Під час виконання майнових покарань за жодних умов не може бути порушено право на особисту недоторканність особи. Тому в процесі виконавчого провадження не допускається застосування до засуджених особистий обшук, привід для встановлення майнового становища, обмеження територіального пересування і т. ін. Під майном засудженого необхідно розуміти не тільки річ або кілька речей, а й майнові права засудженого. Разом з тим, проаналізувавши порядок виконання покарання у виді штрафу, ми дійшли висновку, що в процесі його виконання недоцільно звертати стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника, оскільки це значно затягує процес виконання та послаблює виховний вплив покарання. В разі відсутності у такого засудженого майна, на яке можна звернути стягнення, при відсутності ознак ухилення його від відбування покарання доцільно заміняти несплачену суму штрафу покаранням у виді виправних робіт.
2. Ознакою майнових покарань є специфічність суб’єкта їх виконання. Виконання майнових покарань зараз здійснюється не в рамках кримінально-виконавчої системи, як більшість кримінальних покарань. Примусове виконання цих покарань покладено на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Проте порядок виконання майнових покарань дещо відрізняється від виконання інших судових рішень, що обумовлено необхідністю врахування цілей покарання, принципів кримінально-виконавчого права. В зв’язку з тим, що виконання кримінальних покарань, у тому числі і майнових, потребує спеціальних знань і досвіду застосування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, необхідне введення спеціалізації в роботі відділів Державної виконавчої служби, внаслідок якої виконання вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень здійснювалось би спеціальними співробітниками.
3. Особливістю майнових покарань є відсутність у законі і вироку суду конкретних строків їх виконання. Аналіз майнових покарань та механізму їх виконання дозволив зробити висновок, що не можна визначити ці покарання як разові, одноактні, одномоментні, що їх виконання являє собою певний процес, розтягнутий у часі. В зв’язку з цим у процесі виконання покарання у виді штрафу доцільно виділяти два режими – добровільний і примусовий, а в процесі виконання конфіскації майна – лише примусовий. Проте строк виконання майнових покарань задається не конкретною датою, а практично доцільними можливостями його виконання в рамках граничних строків, які необхідно передбачити в кримінально-виконавчому законодавстві.
4. Характерною рисою покарань у виді конфіскації майна і штрафу є також відсутність цілеспрямованого виправно-трудового впливу в процесі їх виконання, що обумовлює особливий механізм досягнення ними цілей покарання, які передбачено кримінальним законом. Якщо така мета покарання, як кара, реалізується в рамках кримінально-виконавчих правовідносин, то інші цілі майнових покарань досягаються завдяки іншим формам впливу права на соціальні зв’язки – інформаційно-психологічній (превентивній, мотиваційній, імпульсивній) та виховній (педагогічній, ідеологічній, цінностно-орієнтаційній).
Специфіка майнових покарань обумовлює особливий підхід і до питання ефективністі застосування майнових покарань, в зв’язку з чим можна зробити деякі висновки:
1. Щоб визначити ефективність застосування покарання, необхідно порівняти його цілі та результат виконання. Основною метою покарання, без якої воно втрачає сенс, є кара. Інші цілі покарання, зокрема попередження та виправлення, можуть або досягатись, або не досягатись. Враховуючи, що в процесі виконання майнових покарань не здійснюється цілеспрямований виправно-трудовий вплив на засуджених, єдиним об’єктивним критерієм ефективності діяльності з виконання цих покарань є ступінь досягнення кари, тобто реальність виконання. Внаслідок вивчення матеріалів практики виконання майнових покарань встановлено, що більше 80% покарань у виді штрафу і більше 90% покарань у виді конфіскації майна не виконуються. Тому на сьогоднішній день не можна говорити про ефективність застосування цих покарань.
2. Внаслідок реального виконання цих покарань у засудженого виникає стан певної матеріальної незабезпеченості, що часто призводить до психологічного впливу на засудженого, прямо протилежного попереджувальним цілям покарання. Тому для характеристики ефективності діяльності з виконання майнових покарань необхідно враховувати всі реально значущі наслідки, що породжуються застосуванням покарання, незалежно від поставлених перед ним цілей (соціальна ефективність покарання). Необхідно здійснювати заходи по мінімізації соціально-негативних наслідків виконання майнових покарань шляхом, наприклад, розширення переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення в процесі виконання майнових покарань, надання засудженим відстрочки і розстрочки виконання штрфу і т. ін., що не буде протирічити принципам кримінально-виконавчого права.
3. Призначати майнові покарання необхідно лише в разі впевненості суду в ефективності виконання цих покарань (наявність у матеріалах кримінальної справи акту опису майна підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, складеного для забезпечення можливої конфіскації, або наявність у матеріалах справи доказів про майнове становище підсудного – для призначення йому покарання у виді штрафу). Інакше майнові покарання залишаться невиконаними, що негативно вплине на оцінку цих покарань з боку суспільства.
4. На результат виконання покарання негативно впливає порушення з боку державних виконавців строків відкриття виконавчого провадження, строків вчинення виконавчих дій, незастосування до осіб, що ухиляються від виконання майнових покарань або приховують майно, юридичних санкцій, недосконалість таких санкцій. В зв’язку з цим необхідно удосконалити механізм притягнення до відповідальності як державних виконавців – за невиконання рішення суду, засуджених – за ухилення від виконання майнових покарань, інших осіб – за приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.
5. На ефективність застосування майнових покарань безпосередньо впливає система контролю і нагляду за цією діяльністю. Зараз суди втратили повноваження по оперативному контролю за діяльністю державних виконавців. Судовий контроль здійснюється лише у випадку розгляду певних питань, що виникають у процесі виконавчого провадження. В зв’язку з невизначеністю ситуації щодо “загального нагляду” малоефективним виявляється прокурорський нагляд у процесі цієї діяльності. Відомчий контроль у процесі виконавчого провадження лише формується, і тому повною мірою не може гарантувати законність діяльності з виконання майнових покарань. Враховуючи це необхідно внести зміни до Закону України “Про прокуратуру” та передати функції нагляду за процесом виконання цих покарань з відділів по нагляду за додержанням і застосуванням законів до відділів по нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень, що дало б змогу систематично, а не вибірково здійснювати нагляд за цією діяльністю.
Для характеристики процесу виконання-відбування майнових покарань суттєвими є проблеми правового статусу суб’єктів та учасників процесу виконання (відбування) цих покарань.
1. Якщо виходити з того, що виконання покарання – це не будь-яка діяльність, яка має відношення до реалізації вироку, а лише діяльність винятково з реалізації властивих покаранню правообмежень, то тільки державних виконавців можна визнати суб'єктами діяльності з виконання майнових покарань. На користь такого висновку говорять ті положення законодавства, згідно з якими: а) державний виконавець є процесуально самостійною і відносно незалежною посадовою особою; б) державний виконавець приймає від свого імені рішення у формі постанов та інших актів, що безпосередньо впливають на динаміку виконавчого провадження; в) вимоги державних виконавців відносно виконання рішень, що входять до його компетенції, є обов'язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України; г) невиконання законних вимог державного виконавця спричиняє відповідальність відповідно до закону; д) юридичні дії державних виконавців є самостійним об'єктом оскарження вищестоящим посадовим особам або в судовому порядку.
2. У процесі виконання майнових покарань беруть участь різні державні і недержавні установи, підприємства, організації, посадові особи і громадяни. Правовий статус цих органів і осіб характеризується тим, що вони сприяють процесу виконання на підставі покладених на них законом обов’язків. Проте законодавча регламентація участі в процесі виконання майнових покарань цих органів і осіб потребує удосконалення, в зв’язку з чим дисертантом було зроблено цілий ряд пропозицій.
3. Питання правового статусу засуджених до майнових покарань взагалі не знайшли свого відображення в юридичній літературі. Проте, аналізуючи правове регулювання порядку і умов виконання майнових покарань, можна виділити спеціальні права, законні інтереси і обов’язки засуджених до цих покарань, що й було зроблено дисертантом.
Дослідивши практику діяльністі органів, що виконують майнові покарання, ми дійшли певних висновків стосовно необхідності вдосконалення діючого законодавства з цього питання:
1. На випадок несплати засудженим штрафу в місячний строк, наданий законом для добровільного його виконання, необхідно встановити матеріальне нарахування за прострочення в розмірі не меньше 10% від суми штрафу, що буде дисциплінувати засуджених.
2. В зв’язку з тим, що законом передбачено місячний строк для добровільної сплати засудженим суми штрафу, то надання засудженому нового строку добровільної сплати штрафу в процесі виконачого провадження недоцільно, тому що це лише затягує процес виконання вироку. З огляду на це необхідно внести зміни до законодавства і передбачити негайне виконання вироків суду в частині майнових стягнень в процесі виконавчого провадження.
3. Державним виконавцям необхідно надати право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними в разі встановлення фактів відчудження майна засудженого за фіктивними угодами.
4. У процесі виконання покарання у виді конфіскації майна необхідно змінити норми: задоволення вимог кредиторів засудженого за рахунок майна, що підлягало б конфіскації; повернення конфіскованого майна або відшкодування його вартості та ін.
На наш погляд, законодавче закріплення та запровадження в практику виконання покарань одержаних у цьому дослідженні результатів сприятиме підвищенню ефективності майнових покарань та їх більш широкому використанню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Яковлев А. М. Преступность и социальная психология. (Социально-психологические закономерности противоправного поведения). – М.: Юрид. лит., 1971. – 248 с.
2. Багрий-Шахматов Л. В., Гуськов В. И. Теоретические проблемы классификации уголовных наказаний. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1971. – 108 с.
3. Лист Ф. Учебник уголовного права. Общая часть. – М.: Товарищество типографии А. И. Мамонтова, 1903. – 334 с.
4. Кистяковский А. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением Начал Русского Уголовного Законодательства. Часть общая. – К.: Тип. Давиденко, 1882. – 930 с.
5. Таганцев Н. С. Русское уголовное право: В 2 т. – Тула: Автограф, 2001. – Т. 2. – 688 с.
6. Фойницкий И. Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. – М.: Добросвет-2000, 2000. – 464 с.
7. Цокуева И. М. Уголовные наказания имущественного характера: виды, эволюция, перспективы: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Кубанский гос. ун-т. – Краснодар, 1997. – 21 с.
8. Смолькова И. В. Штраф как мера уголовного наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюзный ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М.: 1978. – 20 с.
9. Загудаев Ю. Н. Имущественные наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюзный ордена «Знак почета» научно-исследовательский институт советского законодательства. – М., 1986. – 22 с.
10. Михлин А. С. Имущественные наказания – альтернатива лишению свободы за менее опасные преступления // Советское государство и право. – 1981. - № 6. – С. 90-98.
11. Гаджиев Х. Имущественные наказания в системе мер уголовно-правового воздействия // Советская юстиция. – 1988. – № 16. – С. 13-15.
12. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. – 14-е изд. – М.: Рус. яз., 1983. – 816 с.
13. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 21. – Ст. 920.
14. Виправно-трудовий кодекс України від 23.12.1970 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 1. – Ст. 6.
15. Цветинович А. Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды. – Куйбышев: Изд-во Саратовск. ун-та. Куйбышевский филиал, 1989. – 190 с.
16. Про виконавче провадження: Закон України від 13.05.1999 р. № 606-ХІV // Офіційний вісник України. – 1999. – № 19. – Ст. 813.
17. Про затвердження Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 22.06.1984 р. № 7193-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 27. – Ст. 511.
18. Фролова О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): Навчальний посібник. – К.: АртЕк, 1997. – 207 с.
19. Заворотько П. П. Процессуальные гарантии исполнения судебного решения. – М.: Юрид. лит, 1974. – 357 с.
20. Советское исправительно-трудовое право: Учебник для вузов по специальности “Правоведение” / Беляев Н. А., Бойцов А. И., Водяников Д. П. и др. / Под ред. Беляева Н. А., Прохорова В. С. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 294 с.
21. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
22. Селивестров В. И. Теоретические проблемы правового положения лиц, отбывающих наказания. – М.: Академия МВД РФ, 1989. –151 с.
23. Николюк В. В. Уголовно-исполнительное судопроизводство в СССР. – Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1989. – 256 с.
24. Добровольская Т. Н. Деятельность суда, связанная с исполнением приговоров. – М.: ВНИИ по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. – 140 с.
25. Степанюк А. Ф. Сущность исполнения наказания. – Харьков: Фолио, 1999. – 256 с.
26. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации / Анисимков В. М., Артамонов В. П., Базунов В. В. и др. / Под ред. А. И.Зубкова. – М.: Инфра-М-Норма, 1997. – 404 с.
27. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. // Голос України. – 2003. – № 161 (3161). – С. 7-18.
28. Стручков Н. А. Курс исправительно-трудового права. Проблемы Особенной части. – М.: Юрид. лит., 1985. – 256 с.
29. Минская В. С. Исполнение штрафа и его влияние на рецидив противоправного поведения и социальную адаптацию // Исполнение наказаний и социальная адаптация освобожденных: Сборник научных трудов. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1990. – С. 65-73.
30. Михлин А. С., Стручков Н. А., Шмаров И. В. Теоретические проблемы правового регулирования исполнения наказания // Советское государство и право. – 1988. – № 4.– С. 67-75.
31. Сергиевский Н. Д. Наказание в русском праве XVII в. – СПб.: Издание книжного магазина А. Ф. Цинзерлинга, 1887. – 300 с.
32. Осипов П. П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций: Аксиологические аспекты. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 135 с.
33. Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.
34. Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1973. – 160 с.
35. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 186 с.
36. Саркисова Э. А. Роль наказания в предупреждении преступлений. – Минск: Навука і тэхніка, 1990. – 158 с.
37. Кудрявцев В. Проблемы наказания, не связанного с лишением свободы // Советская юстиция. – 1968. – № 1. – С. 27-28.
38. Багрий-Шахматов Л. В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. Общая часть: Курс лекций. – Одесса: АО БАХВА, 1998. – 192 с.
39. Уткин В. А. Наказание и исправительно-трудовое воздействие. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1984. – 184 с.
40. Деятельность органов расследования, прокурора и суда по предупреждению преступлений / Арзуманян Т. М., Звирбуль В. К., Кацук М. И. и др. / Под ред. Н. В. Жогина. – М.: Госюриздат, 1962. – 279 с.
41. Трубников В. М., Филонов В. П., Фролов А. И. Уголовно-исполнительное право: Учебник. – Донецк: Изд-во ДИВД МВД Украины, 1999. – 640 с.
42. Андерес И. Наказание и предупреждение преступлений. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
43. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. / Борисов В. В., Витрук Н. В., Гранат Н. Л. и др. / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2: Теория права. – 640 с.
44. Теория государства и права: Курс лекций / Байтин М. И., Григорьев Ф. А., Демидов А. И. и др. / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М.: Юристъ,1997. – 672 с.
45. Бобылев А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. –1999. – №5. – С. 104-109.
46. Хропанюк В. М. Теория государства и права: Учебное пособие / Под ред. В. Г. Стрекозова. – М.: ДТД, 1995. – 384 с.
47. Общая теория государства и права: Учебник / Афанасьев В. С., Герасимов А. П., Гойман В. И. и др. / Под ред. В. В. Лазарева. – 2-е изд., доп. – М.: Юристь, 1996. – 472 с.
48. Керимов Д. А. Методология права. – М.: Аванта +, 2000. – 560 с.
49. Черненок М. П. Теоретичні передумови визначення цілей кримінально-виконавчого права // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2001. – № 1. – С. 157 – 162.
50. Карпец И. И. Соотношение криминологии, уголовного и исправительно-трудового права // Советское государство и право. – 1981. – № 4 – С. 71 – 79.
51. Писарев В. Б., Пономарев П. Г. Изменения в исправительно-трудовом законодательстве. – М.: Юрид. лит., 1986. – 96 с.
52. Комахидзе М. Х. Некоторые вопросы советского исправительно-трудового права // Советское государство и право. – 1960. – № 11. – С. 99 – 101.
53. Багрий-Шахматов Л. В. Система уголовных наказаний и исправительно-трудовое право: Учебное пособие. – М.: Изд-во ВШ МВД СССР, 1969. – 77 с.
54. Стручков Н. А. Проблемы науки исправительно-трудового права в свете нового исправительно-трудового законодательства: Учебное пособие. – М.: Изд-во МВД СССР, 1972. – 167 с.
55. Крахмальник Л. Г. Кодификация исправительно-трудового законодательства. – М.: Юрид. лит., 1978. – 200 с.
56. Мелентьев М. П. Структура советского исправительно-трудового права: Учебное пособие. – Рязань: Рязанская высшая школа МВД СССР, 1981. – 56 с.
57. Наташев А. Е., Стручков Н. А. Основы теории исправительно-трудового права. – М.: Юрид. лит., 1967, - 191 с.
58. Ефимов М. А. Принципы исполнения лишения свободы в советских исправительно-трудовых учреждениях // Сборник ученых трудов. Вып. 2. – Свердловск, Свердловск. юрид. ин-т, 1964. – С. 240-269.
59. Степанюк А. Х. Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого законодавства // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 1 (20). – С. 171-181.
60. Келина С. Г., Кудрявцев В. Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 173 с.
61. Цивільне право України: Підручник. Ч 1 / Азімов Ч. Н., Сібільов М. М., Борисова В. І. та ін. / Під ред. Ч. Н. Азімова, С. Н. Приступи та В. М. Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368 с.
62. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464.
63. Виконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
64. Про внесення змін до законів України “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження”: Закон України від 10 липня 2003 р. № 1095-IV // Голос України. – 2003. – № 160 (3160). – С. 16-19.
65. Сборник разъяснений Верховного Суда РСФСР. – 2-е изд. – М.: Советское законодательство, 1931. – 564 с.
66. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
67. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2-х т. – Т 1. Основные вопросы общей теории социалистического права. – Свердловск: Cвердловск. юрид. ин-т, 1972. – 394 с.
68. Стручков Н. А. Курс исправительно-трудового права. Проблемы общей части. – М.: Юрид. лит., 1984. – 240 с.
69. Уголовно-исполнительное право: Учебник / А. С. Михлин, П. Г. Пономарев, В. И. Селивестров, И. В. Шмаров / Под ред. И. В. Шмарова. – М.: Новый юрист, 1998. – 368 с.
70. Беляев Н. А. Предмет советского исправительно-трудового права. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1960. – 62 с.
71. Степанюк А. Х. Кримінально-виконавчі правовідносини як форма кримінально-виконавчої діяльності // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2 (25). – С. 182-193.
72. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар / І. І. Ємельянова, А. І. Нижник, Л. М. Павлова та ін. – К.: Видавничний дім “Ін Юре”, 2001. – 472 с.
73. Проект від 02.07.2002 р. № 1292 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” // http:// oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=12630&pf35401=22397.
74. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. № 2471-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 517.
75. Про затвердження Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами: Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків від 13.03.1995 р. № 37 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 448 с.
76. Ткачевский Ю. М. Замена уголовного наказания в процессе исполнения. – М.: Юрид. лит, 1982. – 136 с.
77. Краткий словарь по философии / Азаров Н. И., Айзикович А. С., Аникеев Н. П. / Под ред. И. В. Блауберга и И. К. Пантина. – 4-е изд. – М.: Политиздат, 1982. – 432 с.
78. Наказание и исправление преступников: Пособие / Антонян Ю. М., Квашис В. Е., Михлин А. С. и др. / Под ред. Ю. М. Антоняна. – М.: Изд-во ВНИИ МВД России, 1992. – 392 с.
79. Історія держави і права України: Підручник / Рогожин А. Й., Страхов М. М., Гончаренко В. Д. та ін. / Під ред. А. Й. Рогожина. – Харків: Основа, 1993. – Ч. 1. – 432 с.
80. Заворотько П. П., Пастухов В. П. Виконання судових рішень в Українській РСР (історико-правовий нарис). – К.: Вища школа, 1973. – 216 с.
81. Миненок М. Г. Наказание в русском уголовном праве. Историко-правовой очерк: Учебное пособие. – Калининград: КГУ, 1985. – 80 с.
82. Кононов О. В., Кокарев Ю. Г. Судебные приставы: вчера, сегодня, завтра // Государство и право. – 1999. – № 1. – С. 74-78.
83. Валеева Р. Х. Органы исполнения судебных решений по советскому гражданскому процессуальному праву: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Ленингр. гос. ун-т. – Л., 1961. – 18 с.
84. Скомороха Л. В., Скомороха Л. Державна виконавча служба: історія і сучасність // Право України. – 2002. – № 8. – С. 94-98.
85. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР // Офіційний вісник України. – 1998. – № 15. – Ст. 566.
86. Сарычев А. Судебный пристав – лицо должностное // Российская юстиция. – 1996. – № 6. – С. 38-39.
87. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 № 266/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 813.
88. Проект від 20.08.2002 р. № 2079 Закону України “Про державну службу виконання покарань” // http:// oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc34?id= &pf3511=12900&pf35401=23215.
89. Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України: Закон України від 02.03.2000 № 1526-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. – № 13. – Ст. 504.
90. Проект Закону України „Про державну службу виконання покарань”: Коментар недержавного аналітичного центру "Інститут реформ" спільно з Центром політико-правових реформ // http:// search.liga.kiev.ua/site/webpbl.nsf/ vwWebLastComment?OpenView.
91. Проект від 11.02.2003 р. № 2152 Закону України „Про органи юстиції” // http://oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=12985.
92. Лесницкая Л. Ф., Филатова Л. В., Юков М. К. Исполнительное производство: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1989. – 192 с.
93. Штефан М. Й. Цивільний процесс: Підручник. – К.: Ін Юре, 1997. – 608 с.
94. Штефан М. Й., Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконання судових рішень: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
95. Загородников Н. И. Принципы советского уголовного права // Советское государство и право. – 1966. - № 5. – С. 65-74.
96. Уголовно-процессуальный кодекс РСФСР: Текст и постатейный комментарий с приложением алфавитно-предметного указателя / П. И. Люблянский, Н. Н. Полянский. – М.: Право и жизнь, 1924. – 376 с.
97. Перлов И. Д. Исполнение приговора в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1963. – 227 с.
98. Марогулова И. Л. Конфискация имущества как мера наказания по советскому законодательству: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюзный ордена «Знак почета» научно-исследовательский институт советского законодательства. – М., 1979. – 15 с.
99. Про затвердження Інструкції про порядок і розмір відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів: Постанова Кабінету Міністрів України від 1.07.1996 р. № 710 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2002. – № 7. – С. 178-180.
100. Настольная книга судебного пристава-исполнителя: Справочно-методическое пособие / Белоусов Л. В., Кузнецова Л. В., Мартынова В. В. и др. – М.: БЕК, 2000. – 768 с.
101. Козлов П. Новой службе – силовую поддержку // Российская юстиция. – 1999. – № 5. – С. 19-20.
102. Левченко Л, Балабин В. Сегодня судебный исполнитель безвластен, а завтра? // Российская юстиция. – 1992. – № 17-18. – С. 17-18.
103. Судовиконавцям погрожують // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 212. – С. 18.
104. Проект від 04.02.2003 р. № 3069 Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Кримінально-процесуального кодексу України щодо посилення правового захисту працівників Державної виконавчої служби та їх близьких родичів” // http:// oracle2.rada.gov.ua/ pls/zweb/webproc34?id=&pf3511=14145&pf35401=29407.
105. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
106. Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб): Cпільний Наказ Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства юстиції України від 25.06.2002 р. № 607/56/5 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 27. – Ст. 1298.
107. Охтирська О. Роль державного виконавця у виконавчому провадженні (порівняльна характеристика законодавства України і Росії) // Право України. – 2002. – № 8. – С. 91-94.
108. Про судоустрій: Закон України від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.
109. Поляков М. Судебные приставы или судебная полиция? // Российская юстиция. – 2000. – № 3. – С. 44.
110. Романов А. Исполнение уголовного наказания в виде конфискации имущества // Советская юстиция. – 1984. – № 24. – С. 8-9.
111. Ахремчик М. Защита интересов граждан при конфискации имущества // Советская юстиция. – 1989. – № 23. – С. 19.
112. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
113. Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери: Постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.1999 р. № 1744 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 38. – Ст. 1912.
114. Про затвердження Положення про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт: Постанова Правління Національного банку України від 4.10.1999 р. № 489 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2194.
115. Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій: Наказ Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 51. – Ст. 2563.
116. Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна: Наказ Міністерства юстиції України від 15.07.1999 р. № 42/5 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 29. – Ст. 1511.
117. Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна: Наказ Міністерства юстиції України від 27.10.1999 р. № 68/5 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2214.
118. Про створення спеціалізованого державного підприємства “Укрспец’юст” // Постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.1999 р. № 1270 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 29. – Ст. 1477.
119. Бондар Ю. Додержання законодавства органами державної виконавчої служби // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 63 – 67.
120. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2002 р. // Юридичний вісник України. – 2002. – № 39 (379). – С. 15.
121. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2002 р. Закінчення. // Юридичний вісник України. – 2002. – № 40 (380). – С. 15.
122. Гончаренко Т. Оппоненты “Укрспецюста”: монополия еще жива // Юридическая практика. – 2002. – № 46 (256). – С. 1-2.
123. Про затвердження Положення про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованої організації для реалізації арештованого державними виконавцями майна: Наказ Міністерства юстиції України від 11.02.2003 р. № 10/5 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 7. – Ст. 298.
124. Смецька А. Питання виконання в справах про відшкодування збитків від розтрат і крадіжок // Радянське право. – 1964. – № 5. – С. 103-106.
125. Авдюков М. Г. Исполнение судебных решений. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 120 с.
126. Смецкая А М. Исполнение судебных постановлений путем обращения взыскания на имущество граждан и на заработную плату: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Харьк. юрид. ин-т. – Харьков, 1968. – 23 с.
127. Наташев А. Е. Уголовно-исполнительное против исправительно-трудового // Воспитание и правопорядок. – 1989. – № 4. – С. 46.
128. Беляев А. А. Правовое положение осужденных к лишению свободы: Учебное пособие. – Горький: Изд-во ГВШ МВД СССР, 1976. – 120 с.
129. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). – М.: Юрид. лит, 1976. – 215 с.
130. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін. / За ред. М. І. Бажанова, В. В.Сташиса, В. Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
131. Исмаилов И. А. Штраф как мера уголовного наказания // Правоведение. – 1972. – № 5. – С. 114-115.
132. Загальна Декларація прав людини. – К.: Укр. правнича фундація, 1995. – 12 с.
133. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 342.
134. Голина В. В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – Харьков: Вища школа, 1979. – 137 с.
135. Давиденко Г. І. Розгляд справ, що виникають у сфері виконавчого провадження // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 6 (28). – С. 30-43.
136. Про судову практику в справах про виключення майна з опису: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 р. № 6 // Юридичний вісник України. – 2002. – Додаток до № 21 (361). – С. 28-30.
137. Про власність: Закон України від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
138. Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2002. – № 8. – С. 327-334.
139. О судебной практике по применению конфискации: Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 29.09.1953 г. № 7 // Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924 – 1986 гг.). – М.: Известия, 1987. – С. 479-486.
140. Садыкова А., Фархтдинов Я. Применение законодательства по делам об освобождении имущества от ареста // Советская юстиция. – 1987. – № 5. – С. 18-19.
141. Ковалев В. Строго соблюдать закон при рассмотрении дел об исключении имущества из описи (Обзор судебной практики) // Советская юстиция. – 1985. – № 7. – С. 21.
142. С Пленума Верховного Суда РСФСР. Правильно применять законодательство об освобождении имущества от ареста // Советская юстиция. – 1985. – № 15. – С. 4-6.
143. Гюльалиева Р. А. Конфискация имущества как вид уголовного наказания: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М., 1986. – 22 с.
144. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон від 12.07.2001 р. № 2670-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 34. – Ст. 1578.
145. Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 року № 11 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1995. – № 1. – С. 248-257.
146. Про затвердження Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах: Наказ Міністерства юстиції України від 13.03.1997 р. № 22/5 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 12. – Ст. 275.
147. Гражданский кодекс Украинской ССР: Офиц. текст. с изм. и доп. / Сост. Сунцов В. В. Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Тертишников В. И. – Харьков: Консум, 1998. – 528.
148. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
149. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. № 1789 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
150. Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні. – Харків: Фоліо, 2002. – 176 с.
151. Томазов О. Нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4 (16). – С. 82-84.
152. Михайлов В. Т., Однолетков Г. А. Прокурорский надзор за соблюдением законов при исполнении наказаний, не связанных с лишением свободы: Методическое пособие. – М.: ВНИИ по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1974. – 102 с.
153. Сапунков В. И., Никулин Е. С., Князев А. А. Прокурорский надзор за законностью исполнения судебных решений: Учебное пособие. – Харьков: Филиал Ин-та повышения квалификации руководящих кадров Прокуратуры СССР, 1983. – 59 с.
154. Королев С. Н. Прокурорский надзор за исполнением судебных решений: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Свердловский ордена Трудового Красного Знамени юрид. ин-т им. Р. А. Руденко. – Свердловск., 1981. – 16 с.
155. Про організацію діяльності прокурорів по представництву інтересів громадянина або держави в суді та нагляду за додержанням законів у виконавчому провадженні: Наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. № 6 // Ориентир. – 2003. – № 4.
156. Розгляд судами загальної юрисдикції справ різних категорій протягом 1990 – 2000 рр. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1(29). – С. 12 – 26.
157. Аналіз роботи