Проблеми захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Загальні положення здійснення захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві 13
1.1. Гуманістичні та загальноправові витоки особливостей захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві 13
1.2. Право на захист та право на захисника як гарантія забезпечення прав неповнолітніх у кримінальному процесі 36
РОЗДІЛ 2. Особливості здійснення захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві 52
2.1. Загальні положення участі захисника неповнолітнього у кримінальному судочинстві 52
2.2. Особливості та проблемні питання участі захисника у справах неповнолітніх. 83
2.3. Особливості та проблеми правового регулювання участі захисника в справах про застосування примусових заходів виховного характеру. 105
РОЗДІЛ 3. Ефективність захисту у справах неповнолітніх 121
3.1. Поняття, цілі, критерії та показники ефективності захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві 121
3.2. Методика дослідження ефективності захисту в справах неповнолітніх та його результати. 148
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179
ДОДАТКИ 196

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення української держави вимагає нових концептуальних підходів у формуванні законодавчої бази країни. Входження України у світове співтовариство потребує узгодження національного законодавства із вимогами міжнародних правових норм, насамперед у сфері забезпечення прав людини. Особливого значення набуває ставлення держави та суспільства до неповнолітніх, забезпечення їх належного розвитку і охорони їх прав та законних інтересів. Необхідність особливого режиму охорони неповнолітніх членів суспільства обумовлена, насамперед, наявністю у них характерних вікових фізіологічних та психологічних особливостей, що визначають їх підвищену вразливість та сприйнятливість до зовнішніх впливів, специфіку мотивації при прийнятті рішень та вчиненні дій (в тому числі й правопорушень). Особливості підходу до захисту неповнолітніх, створення додаткових гарантій охорони їх прав, свобод та законних інтересів викликані також усвідомленням важливості створення найсприятливіших умов для їх повноцінного розвитку, належного виховання з метою закладення надійних підвалин майбутнього людства. Приєднання України до Конвенції про права дитини зумовило внесення якісних змін до законодавства, що стосується захисту дітей, передбачення нових гарантій належного розвитку неповнолітніх. Проте, на жаль, соціально-економічне становище в державі не дозволяє в повній мірі досягнути належної реалізації всіх прогресивних положень законодавства, багато норм, спрямованих на забезпе¬чення посиленої охорони неповнолітніх, не застосовуються так, як передбачив законодавець.
Особливо гостро це питання стоїть в сфері кримінальної політики щодо неповнолітніх, де Україні ще належить привести своє законодавство та практику його застосування у відповідність з міжнародними вимогами. Це завдання набуває виняткового значення з огляду на складну криміногенну ситуацію в країні, негативні тенденції якої спостерігаються насамперед в середовищі неповнолітніх. Дедалі більше дітей опиняються втягнутими в орбіту кримінального процесу, що не може не викликати тривогу за майбутнє цих членів суспільства. Підвищена навіть за нормальних обставин вразливість дітей незмірно зростає в екстремальних умовах, якими, без перебільшення, можна вважати процедуру розслідування та розгляду справ у кримінальному судочинстві. Така тенденція збільшення випадків залучення неповнолітніх у цю сферу таїть в собі небезпеку почастішання випадків порушення прав та законних інтересів неповнолітніх, щодо яких здійснюється провадження.
У зв’язку з цим особливого значення набуває забезпечення кожному неповнолітньому, що потрапив у сферу кримінального судочинства, посилених гарантій охорони його прав та законних інтересів. Без сумніву, найістотнішою з них є забезпечення йому права на захист від кримінального переслідування і, в першу чергу, права на кваліфіковану правову допомогу з боку захисника. Висока ефективність інституту захисту в значній мірі визначається якістю правових норм, які регулюють механізм забезпечення права на захист в кримінальному процесі і діяльність захисника. Внесенням змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України від 23 грудня 1993 року та від 21 червня 2001 року за останнє десятиліття правове регулювання інституту захисту було значно вдосконалене, відбулося розширення прав захисника на досудовому слідстві, момент його допуску до справи був перенесений на більш ранній етап розслідування. Проте, на жаль, нерідко зустрічаються випадки неналежної реалізації згаданих положень. Спостерігаються приклади, коли захисник допускається до участі в справі на більш пізніх етапах, ніж це пе-редбачено законом, момент пред’явлення обвинувачення затягується аж до самого закінчення досудового слідства, захисники зустрічаються з різного роду перешкодами при здійсненні процесуальної діяльності, мають місце відмо¬ви від захисників з мотивів недостатності коштів на оплату їх послуг тощо. Не є рідкісними випадки, коли захисники без особливої старанності ставляться до виконання своїх обов’язків по відношенню до своїх неповнолітніх підзахис¬них. Причини такого становища різні, в тому числі дефекти правозастосовчої практики органів, які здійснюють провадження у справі, низька правова куль¬тура самих неповнолітніх, і, на жаль, недоліки в роботі самих захисників.
Крім того, слід відзначити наявність певних недоліків і у самих правових нормах, що становлять інститут захисту в кримінальному судочинстві, у тому числі і в справах неповнолітніх. Зокрема, при внесенні змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України від 21.06.2001 р. було випущене положення, яке зобов’язувало орган дізнання, слідчого та прокурора повідомляти захисника про проведення слідчих дій, які проводяться за участю його підзахисного, за його клопотанням чи клопотанням самого захисника, яке було в попередній редакції відповідної статті КПК. В статті 48 КПК України, яка регламентує права та обов’язки захисника, відсутня норма про право захисника задавати питання під час проведення слідчих дій на досудовому слідстві, а тільки в судовому засіданні.
Дотепер на законодавчому рівні не вирішено питання про визнання особи підозрюваною з моменту порушення щодо неї кримінальної справи, що особливо негативно відображається на провадженні справ щодо неповнолітніх, оскільки існує повсюдна практика допитів неповнолітніх, фактично підозрюваних у вчиненні злочинів, у якості свідків.
Особливо помітні недоліки законодавства щодо забезпечення права на захист неповнолітнім, що не досягли віку кримінальної відповідальності, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до: хоча участь захисника у таких справах є обов’язковою, переважна більшість норм статей 44-48 КПК серед його підзахисних називає тільки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і засудженого, ігноруючи таких учасників кримінального судочинства, як неповнолітні, які не досягли віку кримінальної відповідальності, та особи, які захворіли на душевну хворобу, у справах про застосування медичних заходів виховного характеру.
При цьому слід відзначити, що провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру не отримало належного законодавчого врегулювання. Зокрема не визначено в кримінально-процесуальному законі правового статусу неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, щодо яких вирішується питання про застосування примусових заходів виховного характеру. Не визначено порядок запрошення захисника у таких справах. Виклад норм щодо провадження в цій категорії справ не носить системного характеру, практика провадження у таких справах внаслідок ряду законодавчих прогалин вимагає застосування аналогії закону, а інколи навіть аналогії права.
Вимагає удосконалення правове регулювання оплати адвокатів у кримінальних справах за рахунок держави, оскільки недосконалість порядку такої оплати негативно відбивається на забезпеченні неповнолітнім права на захист у справах за призначенням.
З метою визначення факторів, які перешкоджають належній реалізації правових норм, що становлять інститут захисту в справах неповнолітніх, та процесуальній діяльності захисників у таких справах значний науковий інтерес становить визначення ефективності цих правових норм та ефективності діяльності захисників у справах неповнолітніх.
Проблеми забезпечення неповнолітнім права на захист та діяльність захисника у справах неповнолітніх в наукових працях радянських та українських процесуалістів переважно розглядалась в контексті або загальних проблем захисту та діяльності захисника (праці М.С.Строговича, А.Л.Ципкіна, Г.П.Саркісянца, О.Д.Бойкова, Т.В.Варфоломеєвої, та ін.), або загальних положень провадження в справах неповнолітніх (Н.І.Гуковської, А.І.Долгової, Л.Л.Каневського, В.В.Леоненка, М.М.Михеєнка, Г.М.Міньковського, Г.М.Омельяненка та ін.).
Певним аспектам захисту у справах неповнолітніх присвячені окремі дисертаційні роботи та монографії (Є.Г.Гаібов, В.І.Єлесін, Н.С.Макеєв, Ю.І.Стецовський, В.В.Титаренко), проте опубліковані вони були ще в 60-70-х роках минулого століття. Крім того, зміни в кримінально-процесуальному законодавстві, внесені за останнє десятиліття, а також необхідність удосконалення чинного закону, вимагають дослідження з наукової точки зору нових явищ у кримінальному судочинстві, зокрема, питання щодо права на захист неповнолітніх, що не досягли віку кримінальної відповідальності, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права і процесу юридичного інституту Прикарпатського університету ім. В.Стефаника „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Прикарпатського університету ім. В.Стефаника 28 вересня 1999 року, протокол № 2.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теорії та практики застосування кримінально-процесуального законодавства, що регулює порядок здійснення захисту у кримінальному судочинстві України, а також розробка та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення як правових норм, так і практики захисної діяльності у справах неповнолітніх. Мета дисертаційного дослідження обумовлює вирішення таких завдань наукового пошуку:
– з’ясувати правову природу необхідності посиленої охорони прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві;
– виявити особливості забезпечення права неповнолітніх на захист порівняно з дорослими підозрюваними, обвинуваченими, підсудними;
– визначити специфіку захисту в справах про злочини неповнолітніх і в справах про застосування примусових заходів виховного характеру;
– здійснити аналіз ступеня самостійності захисника при виборі правової позиції по справі та прийнятті процесуальних рішень у справах неповнолітніх і порівняти його з відповідним ступенем у справах дорослих підозрюваних, обвинувачених, підсудних;
– виявити основні проблеми законодавчого врегулювання та практики здійснення захисту у справах неповнолітніх;
– визначити рівень ефективності захисту в справах неповнолітніх;
– з’ясувати головні фактори, які впливають на ефективність захисту в справах неповнолітніх;
– обґрунтувати необхідність вдосконалення правових норм, що регулюють захист у справах неповнолітніх, та підвищення якості захисної діяльності як форми реалізації даних норм.
Об’єктом дослідження є право на захист у кримінальному судочинстві та особливості його забезпечення у справах неповнолітніх.
Предметом дисертаційного дослідження виступають система правових норм, що регулюють порядок здійснення захисту в справах неповнолітніх, практика їх застосування, а також діяльність захисників по даній категорії справ.
Методологічну основу дисертації складають такі загальнонаукові та конкретно-наукові методи пізнання: діалектичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, системно-структурного аналізу, сходження від абстрактного до конкретного, статистичний, дослідження документів, експертних оцінок та деякі інші.
Діалектичний метод є базовим методом дослідження, який обумовив вивчення захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві не як відокремленого правового явища, а як процесу, який найтісніше пов’язаний з соціальними процесами в країні, ними визначається і чинить зворотний вплив, розвивається разом з ними; при вивченні суті функції захисту та її єдності з своєю протилежністю – функцією кримінального переслідування.
Порівняльно-правовий метод застосовується при аналізі поглядів науковців на ті чи інші правові поняття, зокрема функції кримінального процесу, завдання захисника у справах неповнолітніх, поняття ефективності захисної діяльності, показників та критеріїв ефективності; при зіставлені змісту законодавчо визначених термінів „неповнолітні”, „діти”, „юнаки”, „підлітки”, „малолітні”; при порівнянні правового регулювання окремих питань захисту в справах неповнолітніх в Україні та деяких зарубіжних державах.
Для визначення місця та ролі правових норм, що регулюють діяльність захисника у справах неповнолітніх, у кримінально-процесуальному праві, а також тлумачення окремих норм застосовується метод системно-структурного аналізу.
За допомогою методу сходження від абстрактного до конкретного проблеми захисту в справах неповнолітніх в окремих випадках досліджуються на основі наявних знань про аналогічні загальні проблеми захисту в кримінальному судочинстві.
Формально-юридичний метод використовується при логічній обробці правових норм, які складають інститут захисту в справах неповнолітніх.
При характеристиці практики застосування законодавства, що регулює предмет дослідження, ефективним є статистичний метод, який дає змогу встановити кількісні показники діяльності захисників у справах неповнолітніх. Для збору емпіричної інформації, необхідної для дослідження ефективності захисту в справах неповнолітніх, використовуються також соціологічні методи – документального аналізу та експертних оцінок. Наведені методи дослідження базуються на принципах об’єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що мають місце в сфері правового регулювання захисної діяльності в справах неповнолітніх.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що робота є першим комплексним дисертаційним дослідженням, в якому відповідно до національного законодавства України, вимог міжнародно-правових актів аналізуються проблеми захисту у справах про злочини неповнолітніх, а також проблеми забезпечення права на захист неповнолітнім, що не досягли віку кримінальної відповідальності у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.
До найбільш значущих результатів, які відображають новизну дисертаційної роботи і виносяться на захист , належать такі положення:
– визначено, що особливості забезпечення неповнолітнім права на захист у кримінальному судочинстві є проявом у кримінальному судочинстві спеціального правового статусу неповнолітнього, суттю якого є забезпечення неповнолітнім у всіх правовідносинах у межах їх дієздатності рівних прав з дорослими, поєднане з наданням додаткових гарантій реалізації їх прав та законних інтересів;
– доведено необхідність узгодження українського законодавства щодо захисту неповнолітніх з вимогами відповідних міжнародних норм, а також запозичення передового досвіду зарубіжних країн у цьому питанні;
– отримала подальший розвиток концепція взаємозв’язку та протилежності кримінально-процесуальних функцій захисту та кримінального переслідування;
– уперше в кримінально-процесуальній науці піддано дослідженню питання про забезпечення права на захист неповнолітнім, що не досягли віку кримінальної відповідальності, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру;
– доведено необхідність розгляду процесуальної фігури неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, в якості суб’єкта кримінального процесу, який володіє правом на захист в кримінальному судочинстві, та запропоновано законодавче його позначення спеціальним терміном „делінквент”;
– висловлено пропозицію щодо необхідності передбачення в кримінально-процесуальному законодавстві норм про недопустимість зайняття захисником позиції всупереч позиції свого підзахисного, у разі якщо той заперечує свою вину або наполягає на меншій своїй винності, та про обов’язок судді (суду) в разі виникнення такої колізії вказати підсудному на це і роз’яснити право замінити даного захисника, а за потреби і відкласти судовий розгляд;
– обґрунтовано пропозицію про здійснення організаційних заходів з боку держави з метою сприяння спеціалізації адвокатів на представництві неповнолітніх;
– запропоновано напрямки подальшого вдосконалення законодавства, яким встановлюється момент допуску захисників до участі в справі, зокрема обґрунтовано необхідність допуску захисника з моменту реальної загрози порушення прав та законних інтересів особи у зв’язку з її кримінальним переслідуванням;
– аргументовано необхідність удосконалення законодавства про порядок провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру в зв’язку з недостатньою чіткістю законодавчого регулювання цього питання та запропоновано внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства;
– розроблено методику та систему показників для дослідження ефективності механізму захисту у справах неповнолітніх;
– проведено дослідження ефективності правових норм, що регулюють захист у справах неповнолітніх, та ефективності процесуальної діяльності захисників у справах цієї категорії та зроблено висновок про низький рівень ефективності захисту;
– визначено комплекс факторів, які негативно впливають на ефективність захисту в справах неповнолітніх, та запропоновано конкретні заходи щодо їх усунення.
Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані в роботі науково обґрунтовані положення, висновки, пропозиції і рекомендації мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані:
а) в науково-дослідницькій роботі – як матеріал для обговорення та продовження наукового дослідження проблем захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві;
б) у правотворчій сфері – при роз¬ро¬б¬ці но¬во¬го Кримінально-процесуального кодексу України, удосконален¬ні чин¬но¬го за¬ко¬но¬дав¬ст¬ва. Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства були направлені дисертантом у Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;
в) у правозастосовчій сфері – як рекомендації для вдосконалення процесуальної діяльності захисників у справах неповнолітніх та органів і службових осіб, які здійснюють провадження у цих справах
г) у навчальному процесі – при викладанні курсів „Кримінальний процес України”, „Адвокатура України”, спеціальних курсів, а також при науково-дослідній роботі студентів і підготовці навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації, які містяться у даній наукової роботі обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права та процесу юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, а також були оприлюднені на регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів ”Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, квітень 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 125-літтю Бєлгородського державного університету „Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации” (м. Бєлгород, Росія, 2002 р.), науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці заснування юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, жовтень 2002 р.).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в шести наукових статтях, п’ять з яких – у фахових наукових виданнях, і двох матеріалах науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє дійти до висновку, що здійснення за-хис¬ту неповнолітніх у кримінальному судочинстві має свої особливості, які ви¬пливають з специфіки правового статусу неповнолітнього, який, у свою чер¬гу, визначається наявністю вікових особливостей психофізіологічного розвит¬ку дитини.
До неповнолітніх суб’єктів кримінального судочинства, щодо яких здій¬сню¬ється провадження у справах, належать неповнолітні підозрювані, об¬ви¬ну¬ва¬чені, підсудні та неповнолітні, які не досягли віку кримінальної від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті у справах про застосування примусових заходів виховного характеру. Ці два різні суб’єкти кримінального процесу є водночас схожими за своїм про¬це¬су¬альним статусом і об’єднує їх здійснення щодо них кримінального пере¬слі¬ду¬¬вання у специфічній для кожного з суб’єктів формі. Поява даної функції тяг¬не за собою як неминучий свій наслідок появу функції захисту. Захист є при¬родною реакцією на кримінальне переслідування. Тому обидва названі учас¬ники кримінального судочинства є суб’єктами права на захист, і, від¬по¬від¬но, права на отримання допомоги захисника. Незважаючи на це, у питаннях за-без¬печення права на захист законодавство у багатьох випадках обходить ува¬гою неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, у спра¬вах про застосуванні примусових заходів виховного характеру. Вра-ховуючи наявність значних законодавчих прогалин у правовому регулюванні за¬хисту у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, необ¬хідно передбачити в Кримінально-процесуальному кодексі, що право на за¬хист забезпечується і особам, щодо яких вирішується питання про за¬сто¬су¬ван¬ня примусових заходів виховного характеру. І насамперед, у законо¬дав¬чому визначенні захисника як учасника процесу серед осіб, що користуються правом на отримання його допомоги, слід обов’язково вказати і непов¬но¬літнього у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.
Призначення процесуальної фігури захисника у справах неповнолітніх не відрізняється від його призначення у кримінальному судочинстві загалом – у всіх випадках його участі в процесі його покликанням є захист від кри¬мі¬наль¬ного переслідування. У той же час в дисертації вказується на особливості про¬цесуального статусу захисника у справах неповнолітніх порівняно з про¬ва¬джен¬ням у справах дорослих. Процесуальний статус захисника визначається йо¬го місцем серед інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності та сту¬пенем процесуальної самостійнос¬ті, виходячи з наданих законодавством прав та обов’язків, а також особою того, кого він захищає. Тому захисник не¬по⬬нолітніх, а особливо малолітніх, осіб, безумовно, володіє більшою про¬це¬су¬альною самостійністю від свого підзахисного при прийнятті рішень у порівнян¬ні з захисником дорослих осудних підозрюваних, обвинувачених, під¬суд¬них. При цьому ми все ж не приймаємо поширену в юридичній літературі дум¬ку про повну процесуальну недієздатність малолітньої (до досягнення 14-річ-но¬го віку) особи. І в найбільш складному питанні формування захисної позиції по справі – можливості визнання винним свого неповнолітнього підзахисного, якщо той свою вину заперечує, ми наполягаємо на недопустимості подібних роз¬біжностей між правовими позиціями, незалежно від віку підзахисного. В ди¬сертації обґрунтовується доцільність прямої вказівки у законі про недопустимість вищезазначеної колізії.
Особливості психофізіологічного розвитку дитини, щодо якої здій-сню¬єть¬ся кримінальне переслідування, визначають специфіку завдань її за-хис¬ни¬ка. Участь у доказуванні невинуватості підзахисного у вчиненні суспільно-не¬бе第печного діяння, меншої винуватості чи наявності обставин, що пом’як¬шу¬ють відповідальність, а також надання йому необхідної юридичної допомоги та охорона його прав та законних інтересів – ці завдання захисника у кримі¬наль¬ному судочинстві загалом мають свою специфіку в справах непов¬ноліт¬ніх. Крім того, в дисертації наголошується на необхідності виділення з-поміж на¬званих завдань характерного саме для захисника неповнолітніх завдання – вжит¬тя заходів, спрямованих на усунення негативного впливу офіційної про¬цедури кримінального процесу на формування особистості неповнолітнього. Ді¬ти в силу своїх вікових психологічних та фізіологічних особливостей є дуже враз¬ливими та сприйнятливими до зовнішніх впливів, особливо негативних, то¬му допомога захисника у запобіганні цьому є надзвичайно цінною і не виходить за рамки його функції.
Загалом захист неповнолітніх є непростою в методологічному і тактичному аспекті діяльністю і досягнення захисником максимальної ефективності вимагає від нього компетентності у специфічних галузях знань – дитячої психології, фізіології, психіатрії, педагогіки тощо, а також знання міжнародно-правових документів у сфері захисту дитячих прав, у тому числі в кримінальному судочинстві. З огляду на це ми підтримуємо висловлені ще в радянські часи пропозиції про доцільність запровадження спеціалізації адвокатів на справах неповнолітніх. проте втілення цього в життя повинно здійснюватися, по-перше, без нав’язування неповнолітнім послуг тільки адвокатів для неповнолітніх, зважаючи на гарантування кожному вільного вибору захисника своїх прав, і по-друге, за допомогою заохочувальних заходів з боку держави, щоб адвокати самі визнали за доцільне займатися саме такою діяльністю, а не шляхом яких-небудь вольових рішень держави.
Основною гарантією забезпечення неповнолітньому права на захист у кри¬мінальному судочинстві ми вважаємо передбачену законом обов’язкову участь захисника в усіх справах неповнолітніх – як про злочини, так і в спра¬вах про застосування примусових заходів виховного характеру. Механізмами, які наповнюють інститут обов’язкової участі захисника реальним змістом, є ви¬значення в законі моменту, з якого захисник неодмінно повинен вступити в спра¬ву, неможливість неповнолітнього відмовитись від захисту, обмеження ви¬падків відмови захисника від прийнятого на себе захисту та визначення в зако¬ні процесуальних дій, у яких присутність захисника є обов’язковою. З метою удосконалення даного інституту на основі логіко-юридичного методу дослідження законодавства, а також вивчення емпіричного матеріалу конкретно-соціологічними методами (вивчення матеріалів справ, експертного опитування) в дисертації обґрунтовується доцільність внесення певних змін та доповнень до законодавства. Зокрема, нами запропоновано:
– момент допуску захисника до участі в справі перенести на більш ранні етапи досудового слідства, зокрема, за рахунок визнання особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваним, а також надання права на захисника особі, щодо якої застосовуються дії, що свідчать про здійснення щодо неї кримінального переслідування;
– передбачити у законі обов’язок осіб, які здійснюють досудове слідство, повідомляти захисника про час і місце слідчих дій, що виконуються за участю його підзахисного, за клопотанням підзахисного чи самого захисника;
– виключити правову норму, яка надає захиснику право відмовитись від прийнятого на себе захисту;
– доповнити перелік слідчих дій у справах неповнолітніх, в яких участь захисника є обов’язковою, очною ставкою, пред’явленням для впізнання, відтворення обстановки та обставин події та призначення експертизи щодо неповнолітнього;
– вдосконалити порядок призначення адвокатів у справах осіб, які неспроможні в силу малозабезпеченості запросити захисника.
І, звичайно, жодна з цих пропозицій не спрацює в повній мірі без удосконалення порядку оплати праці адвокатів, що беруть участь в справах за призначенням.
Захист неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру є віднос¬но новим і тому недостатньо дослідженим явищем у кримінальному процесі. З ог¬ля¬ду на це нами розглянуто ряд проблемних теоретичних та практичних пи¬тань, що зустрічаються при реалізації відповідних правових норм. Так, абсо¬лютна більшість положень Кримінально-процесуального кодексу України, що розкривають правовий статус захисника, не стосуються неповнолітнього у справах про застосування примусових заходів виховного характеру. Тому в дисертації робиться висновок про необхідність заповнення всіх законодавчих прогалин, що стосується захисту таких неповнолітніх, оскільки застосування аналогії закону, яке має місце сьогодні, не здатне вирішити всіх проблемних питань, що можуть виникати в правозастосовчій діяльності.
Враховуючи відносну нескладність справ про застосування примусових заходів виховного характеру для здійснення захисту, на перший план виходить специфічне завдання захисника у справах неповнолітніх – усунення негативного впливу офіційної процедури кримінального судочинства на формування особистості неповнолітнього.
Теоретичне дослідження правових явищ, в тому числі й захисту в спра¬вах неповнолітніх, методом логіко-юридичного аналізу правових норм та вив¬чен¬ням окремих наукових праць щодо цих явищ, звичайно, не спроможне дати ви¬черп¬ну відповідь на запитання – наскільки конкретне правове явище, у на¬шому випадку інститут захисту в справах неповнолітніх, здатний досягати по¬став¬лених перед ним завдань. Тому в дисертації нами зроблено спробу шля¬хом дослідження емпіричного матеріалу зробити висновок про ступінь ефек¬тив¬ності захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві. Ефективність пра¬вового явища розглядається як здатність досягати завдань, поставлених пе¬ред ним законодавцем. Критерієм ефективності захисту в справах непов¬нолітніх слід вважати співвідношення між фактично досягнутими резуль¬татами і поставленими завданнями.
На основі визначених раніше завдань (цілей) діяльності захисників у справах неповнолітніх нами розроблена система показників, які дозволяють на підставі збору та опрацювання емпіричних даних зробити висновок про рівень ефективності діяльності захисників у справах неповнолітніх.
До таких показників належать:
– співвідношення загальної кількості справ з кількістю тих із них, де захисник брав участь у процесуальних діях, участь в яких не є обов’язковою;
– співвідношення загальної кількості слідчих дій, у яких захисник брав участь, з кількістю слідчих дій, у яких захисник діяв активно;
– співвідношення загальної кількості випадків участі захисника у справах із загальною кількістю поданих захисником клопотань, заяв, скарг, спрямованих на пом’якшення становища підзахисного;
– співвідношення загальної кількості поданих клопотань з кількістю задоволених, частково задоволених та відхилених, з розподілом по стадіях та в загальному;
– співвідношення позиції захисника із змінами обвинувачення протягом провадження у справі (під час досудового слідства, в обвинувальному висновку, під час судового розгляду);
– співвідношення позиції захисника з остаточним рішенням у справі (з врахуванням розгляду справи у апеляційній та касаційній інстанції);
– співвідношення кількості справ, у яких позиція захисника розійшлась з вироком суду, з кількістю оскаржень за участю захисника.
– співвідношення кількості справ, у яких жодних клопотань та заяв за-хис¬ником заявлено не було, з кількістю випадків закриття цих справ, ви¬не-сен¬ня виправдувальних вироків, виключення з обвинувачення окремих пун-к¬тів, перекваліфікації діяння на менш тяжке з ініціативи слідчого, прокурора, суду.
З метою отриманні цих показників при проведенні дослідження застосувався метод аналізу документів – кримінальних справ та справ про застосування примусових заходів виховного характеру.
Крім того, для більш об’єктивної оцінки та перевірки отриманих даних нами також був використаний метод експертних оцінок, за допомогою якого було опитано представників трьох основних кримінально-процесуальних функцій – суддів, адвокатів та прокурорсько-слідчих працівників.
Дані, отримані в результаті дослідження, дозволяють визнати участь захис¬ників у справах неповнолітніх недостатньо ефективною і виділити ряд факторів, що негативно впливають на ефективність діяльності захисників. Сюди належать:
– недоліки правозастосовчої діяльності, зокрема, здійснення всіх основних слідчих дій до вступу захисника у справу, поки неповнолітній перебуває у статусі свідка, негативна практика оцінювання діяльності правоохоронних органів, коли слідчі не зацікавлені задовольняти навіть обґрунтовані клопотання захисників про закриття справ, виключення з обвинувачення окремих епізодів тощо, залишаючи цю роботу судам;
– недосконалість законодавства, зокрема, умови, за яких адвокати не зацікавлені здійснювати захист у справах за призначенням тощо;
– зовнішня „простота” (шаблонність) більшості справ неповнолітніх, коли захисники не бажають особливо „викладатися”, передбачаючи звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності чи покарання.
Недостатня ефективність захисної діяльності обумовлює вжиття відповідних заходів для усунення і нейтралізації факторів, які впливають на рівень ефективності захисту неповнолітніх.
Врахування пропозицій, викладених у дисертаційному дослідженні, дозволить удосконалити чинне законодавство у частині забезпечення права на захист неповнолітніх, а також практику його застосування, що в кінцевому результаті повинно позитивно позначитись на стані дотримання прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврах Я.С. Некоторые вопросы эффективности защиты на предварительном следствии. // Вопросы эффективности советского уголовного процесса. – Казань: Издательство Казанского университета, 1976. – С. 75-89.
2. Аврах Я.С. Психологические проблемы защиты по уголовным делам. – Казань: Издательство Казанского университета, 1972. – 106 c.
3. Адаменко В.Д. Процессуальное положение защитника обвиняемого // Проблемы охраны прав граждан в сфере борьбы с преступностью. – Иваново: Ивановский государственнный университет, 1980. – С. 32-42
4. Адаменко В.Д. Субъекты защиты обвиняемого. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1991. – 206 с.
5. Адаменко В.Д. Сущность и предмет защиты обвиняемого. – Томск: Издательство Томского университета, 1983. – 158 с.
6. Алексеев Н.С., Макарова З.В. Ораторское искусство в суде. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1985. – 176 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права. Т. 2. – М.: Юридическая литература, 1982. – 360 с.
8. Антимонов Б.С., Герзон С.Л. Адвокат в советском гражданском процессе. – М.: Госюриздат, 1954. – 260 с.
9. Арсеньев В.Д., Матийченко Б.А. Спорные вопросы теории эффективности советского уголовного процесса// Советское государство и право. – 1982. – № 5. – С. 144-147.
10. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США.- К.:Україна, 1999. – 554 c.
11. Бірюкова Д.М. Деякі питання участі адвоката у справах осіб, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.// Адвокат. – 1998. – № 1. – С. 23-25.
12. Бірюченський О., Панєвін О. Застосування судами України законів, що забезпечують підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист // Право України. – 1995. – №11. – С. 40-48.
13. Благодир С. Смітієнко З. Закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх: вирішення проблем.// Право України. – 1998. – № 2. – С. 44-45.
14. Божьев В.П. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1963.
15. Бозров В. Действующий УПК ограничивает право обвиняемого на защиту // Российская юстиция. – 1999. – № 12. – С. 25-26.
16. Бойков А.Д. К изучению эффективности уголовно-процессуаль¬ного закона // Эффективность применения уголовного закона. – М.: Юридическая литература, 1973. – 208 с. – С.163-180.
17. Бойков А.Д. Проблемы эффективности судебной защиты: Автореф.дис… докт. юрид. наук: 12.00.08./М, 1974. – 34 с.
18. Бойков А.Д. Роль защитника в предупреждении преступлений. – М.: Юридическая литература, 1971. – 112 с.
19. Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. – М.: Юридическая литература, 1978. – 176 с.
20. Бойков А.Д. Юридическая природа участия защитника в доказывании // Актуальные проблемы доказывания в уголовном процессе. – М., 1981.
21. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность. – К.: Наукова думка, 1986. – 255 с.
22. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К.: Институт адвокатуры при Киевском университете им. Т.Шевченко, 1998. – 204 с.
23. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища школа, 1987. – 152 с.
24. Василевский Л.М. Детская «преступность» и детский суд. – Тверь: Октябрь, 1923. – XVI + 192 с.
25. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. – М.: Юридическая литература, 1970. – 208 с.
26. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
27. Вопросы защиты по уголовным делам. Сборник статей / Под ред. П.Элькинд. – Л.: ЛГУ, 1967. – 208 с.
28. Выдря М.М. Функция защиты в советском уголовном процессе // Советское государство и право. – 1978. – № 1. – С. 88-92.
29. Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве. – СПб.: Питер, 2001. – 224 с.
30. Гинзбург Г.А., Поляк А.Г., Самсонов В.А. Советский адвокат. – М.: Юрид. лит., 1970. – 200 с.
31. Голубева Л.М. Судебное рассмотрение дел о преступлениях несовершенно¬летних. (Вопросы теории и практики). – Фрунзе: Илим, 1981. – 331 с.
32. Гольдинер В.Д. К вопросу о процессуальном положении адвоката// Советская юстиция. – 1957. – № 7. – С. 15-18.
33. Гуковская Н.И., Долгова А.И., Миньковский Г.М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. – М.: Юридическая литература, 1974. – 208 с.
34. Дан Н. Особенности показаний малолетних и несовершеннолетних свидете¬лей и тактика их допроса: Автореф. дисс…канд.юрид.наук. - М., 1963. - 14 с.
35. Декларация прав ребенка // Права человека. Сборник международных договоров, "Международная защита прав и свобод человека". – Москва, Юридическая литература, 1990.– с.139-141.
36. Декларація про захист жінок і дітей в незвичайних обставинах і в період зброй¬них конфліктів // Права людини і професійні стандарти для праців¬ни¬ків міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організа¬цій. – Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам - Київ, 1996.
37. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1998 року). – К.: УіСД, 1999. – 120 с.
38. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 року). – К.: УіСД, 2000. – 138 с.
39. Джатиев В. Обвинение и защита // Российская юстиция. – 1995. – № 3. – С. 17-18.
40. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовер¬шен¬но¬летних. – М.: Юридическая литература, 1981. – 159 с.
41. Елесин В.И. Защитник по делам о преступлениях несовершеннолетних в советском уголовном процессе: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.08 /М., 1966. – 19 с.
42. Жуковська О.Л. Радикальні зміни чи півзаходи?// Адвокат. – 1996. – № 2.
43. Загальна Декларація прав людини // Міжнародна хартія прав людини. Збірник документів. – К.: Наукова думка, 1991. – 52 с.
44. Загальна теорія держави і права. За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
45. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. – К.: Вища школа, 2002. – 271с.
46. Зинатуллин З.З. О методах изучения эффективности уголовно-процессу¬альных категорий. // Вопросы эффективности советского уголовного процесса. – Казань: Издательство Казанского университета, 1976. – С. 44-58.
47. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффектив¬ность. – Казань: Издательство Казанского университета, 1981. – 136 с.
48. Игнатов А.И. Уголовный закон охраняет права несовершеннолетних. – М.: Юридическая литература, 1971. – 85 с.
49. Кабилова С.А. Штыкова Н.Н. Суды по делам несовершеннолетних в США, Англии и России. Сравнительно-правовой анализ. – Муром: Муромский институт, 2000. – 127 с.
50. Казаренко М. Представництво інтересів особи, котра не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, на стадії попереднього розслідування.// Право України. – 1998. – №1. – С. 120-122.
51. Калмыкова Н.В. Защита по делам несовершеннолетних. – Минск: Беларусь, 1981. – 110 с.
52. Каминская В.И. Методы изучения практики применения уголовно-процессуального закона. (Очерк первый). // Вопросы борьбы с преступ¬ностью. Вып. 7. – М.: Юридическая литература, 1968. – С. 3-21.
53. Каминская В.И. Методы изучения практики применения уголовно-процессуального закона. (Часть вторая). // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 10. – М.: Юридическая литература, 1969. – С. 71-92.
54. Кан Н.П. Некоторые вопросы адвокатской этики // Вопросы защиты по уголовным делам. – Л.: ЛГУ, 1967.
55. Каневский Л.Л. Проблемы методики расследования преступлений несовершеннолетних. – Уфа: Башкирский университет, 1976. – 88 с.
56. Ковалевская Л.П. Защита по делам несовершеннолетних. // Изучение и предупреждение правонарушений несовершеннолетних. – М.: Издательство Московского университета, 1970. – С. 88-96.
57. Козюбра М. Права і свободи людини і громадянина в новій Конституції України.// Адвокат. – 1997. – № 4.
58. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1971. – 160 с.
59. Кон И.С. Психология юношеского возраста. - М: Просвещение, 1979.- 175 с.
60. Конвенція про права дитини // Право України. – 1993. – № 7. – с. 67-72.
61. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001.
62. Кримінальна справа № 1н-19/98. Матеріали Івано-Франківського міського суду за 1998 рік.
63. Кримінальна справа № 1-142. Матеріали Богородчанського районного суду Івано-Франківської області за 2000 рік.
64. Кримінальна справа № 1-23. Матеріали Бродівського районного суду Львівської області за 2002 рік.
65. Криминология. Под ред. А.И.Долговой. – М.: Издательство НОРМА , 2001. –784 с.
66. Криминология. Под ред. В.Н.Бурлакова, В.П.Сальникова. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. – 576 с.
67. Кримінологія. За заг. ред. О.М.Джужі. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
68. Кудрявцев В.Н. Эффективность системы уголовной юстиции.// Социалистическая законность. – 1971.– № 7. – с. 13-18.
69. Лазарева В. Защита прав и интересов несовершеннолетних потерпевших в уголовном процессе // Социалистическая законность. - 1980.- №3. - С. 49-50.
70. Ларин А.М. Доказывание и предпроцессуальная деятельность защитника. // Адвокатура и современность. – М.: ИГПАН, 1987. – С. 84-93.
71. Ларин А.М. Презумпция невиновности. – М.: Наука, 1982. – 151 с.
72. Ларин А.М., Мельникова Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России. Лекции-очерки. – М.: Бек, 1997. – 315 с.
73. Левин С.С. Эффективность участия защитника в кассационном производстве по уголовным делам: Автореф.дис… канд. юрид. наук: 12.00.08./ Таллин, 1974. –18 с.
74. Левин А.М., Огнев П.А., Россельс В.А. Защитник в советском суде. – М.: Госюриздат, 1960. – 334 с.
75. Левин А., Хахорин П. Применение средств организационной техники участниками уголовного судопроизводства // Социалистическая законность. – 1977. – № 2. – С. 64-65.
76. Лейленд П. Кримінальне право. Злочин, покарання, судочинство. Англійський підхід. – К.: Основи, 1996. – 207 с.
77. Леоненко В.В. Судебное производство по делам о преступлениях несовершеннолетних. – К.: Наукова думка, 1987. – 143 с.
78. Либус И.А. Об эффективности деятельности защитника в стадии предварительного следствия. – Ташкент: Фан, 1971. – 54 с.
79. Либус И.А. Эффективность защиты в советском уголовном процессе: Автореф. дисс... канд. юр. наук: 12.00.08./ Ташкент, 1971.
80. Либус И.А. Эффективность защиты в советском уголовном процессе. // Советское государство и право. – 1974. – № 3. – С. 91-95.
81. Лисицин Р. Право на защиту: международные стандарты и российская действительность.// Российская юстиция. – 1999. – № 6. – С. 8-9.
82. Макеев Н. Защита прав несовершеннолетних обвиняемых на предвари-тель¬ном следствии. // Социалистическая законность. – 1973. – № 12. – С. 58-59.
83. Макеев Н.С. Защитник несовершеннолетних обвиняемых на предварительном следствии и в суде 1 инстанции: Автореф. дисс... канд.юр.наук. / М., 1975. – 22 с.
84. Макеев Н. Работа адвоката по предупреждению преступлений несовершеннолетних. // Советская юстиция. – 1972. – № 21. – С. 25-26.
85. Манова Н.С. Особенности предмета доказывания по делам несовершеннолетних. : Автореф. дисс… канд. юрид. наук. – Саратовский юридический институт им. Д.И.Курского, 1988. – 22 с.
86. Мартыненко С.Б. Представительство несовершеннолетних в российском уголовном процессе: Автореф. дисс… канд. юрид. наук./ СПб, 2000. – 25 с.
87. Мартынчик Е.Г. Эффективность деятельности адвоката в уголовном судо¬производстве. // Извести ВУЗов. Правоведение. – 1979. – № 5. – С. 70-75.
88. Матвиенко Е.А. Судебная речь. – Минск: Мысль, 1976. – 95 с.
89. Материалы научно-практической конференции «Об эффективности судебной защиты». – Л.: Ленинградский научно-исследовательский институт судебной защиты, 1966.
90. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъек¬тивного права.– Саратов, Издательство Саратовского университета, 1972. – 292 с.
91. Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: История и современность. – М.: Наука, 1990. – 120 с.
92. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций, каса¬ющиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних (Пекинские правила) // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – С. 51-85.
93. Минина С.П. Преступность несовершеннолетних. – СПб: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры Российской федерации, 1998. – 44 с.
94. Миньковский Г.М. Особенности расследования и судебного разбирательства дел о несовершеннолетних. – М.: Госюриздат, 1959. – 208 с.
95. Миньковксий Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершен¬нолетних. – К.: Издательство политической литературы Украины, 1987. – 215 с.
96. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практичное издание. - К.: Юринком Интер, 1999. - 448 с.
97. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1984. – 134 с.
98. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
99. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Госюриздат, 1962. – 213 с.
100. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Міжнародна хартія прав людини. Збірник документів. – К.: Наукова думка,1991. – 52 с.
101. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права//Міжна¬род¬на хартія прав людини. Збірник документів. - К.: Наукова думка, 1991.- 52 с.
102. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для стран-участниц СНГ //Информационный бюллетень Приложение. – 1996. – № 10.
103. Мотовиловкер Я.О. Основные уголовно-процессуальные функции. – Ярославль: Ярославский государственный университет, 1976. – 94 с.
104. Музика А. Права людини в площині правозахисної діяльності. // Право України. – 1995. – № 9-10. – С. 23-27.
105. Николаева Т.П. Эффективность участия в защитника в суде по уголовным делам. // Проблемы правового статуса личности в уголовном процессе. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1981. – С. 65-68.
106. Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. Т. 2 – К.: Аконіт, 1998. – 992 с.
107. Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. Т. 3 – К.: Аконіт, 1998. – 928 с.
108. О судебной практике по делам о преступлениях несовершеннолетних. Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 14.02.2000 г. № 7 // Бюллетень Верховного Суда РФ. – 2000. – № 4.
109. Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации от 31.05.2002 № 63-ФЗ // Российская газета. – 05.06.2002. – №100. – ст.11.
110. Омельяненко Г.М. Питання захисту конституційних прав людини в кримі¬наль¬ному судочинстві України.// Право України. - 1997. - № 3. - С. 15-19, 61.
111. Омельяненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми. – К.: Атіка, 2002. – 128 с.
112. Очередин В.Т. Применение мер пресечения на предварительном следствии по делам несовершеннолетних и их эффективность: Автореф. дисс... канд. юрид. наук. / М., 1983.
113. Пашкевич П.Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. – М.: Юридическая литература, 1984. – 176 с.
114. Перлов И.Д. Право на защиту (Учебное пособие) – М.: Знание, 1969. – 80 с.
115. Перлов И.Д. Роль и задачи советской адвокатуры. – М., 1972.
116. Петров И.Н. Способы сравнения и измерения эффективности правовых норм //ВНИИСЗ. Ученые записки. - 1973.- вып. 28.- 240 с. - С.186-198 с.
117. Петрухин И.Л. Понятие оптимальности и эффективности правосудия. // Проблемы социалистической законности. Вып. 6. – Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете издательского объединения «Выща школа», 1980. – С. 126-134.
118. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. – М.: Наука, 1985. – 240 с.
119. Петрухин И.Л. Судебные гарантии прав личности // Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом. Вып. 8. – М., 1992.
120. Петрухин И.Л, Батуров Г.П., Морщакова Т.Г. Теоретические основы эффективности правосудия. – М.: Наука, 1979. – 392 с.
121. Побегайло Г.Д. К вопросу о дальнейшей демократизации деятельности со¬вет¬ской адвокатуры // Труды Воронежского университета. – Воронеж, 1970.
122. Положення про адвокатуру УРСР, затверджене Законом УРСР від 31.11.1980р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1980. – № 46. – ст. 898.
123. Положення про комісії в правах неповнолітніх Української РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26.08.67р.// Відомості Верховної Ради України, 1967, №34, ст.242.
124. Полянский Н.Н. Правда и ложь в уголовном судопроизводстве. – М., 1927.
125. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 27.06.2000г. № 11-п // Российская газета. – 04.07.2000. – № 128.
126. Права ребенка: Основные международные документы. - М.: Дом, 1992.
127. Правила адвокатської етики. Затверджені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.99р. // Юридичний вісник України. – №46.– 18-24 листопада 1999 р.
128. Правила Организации Объединенных Наций, касающиеся защиты несо¬вер¬шен¬нолетних, лишенных свободы // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – С. 103-128.
129. Право и социология / Под. ред. Ю.А.Тихомирова – М.: Наука, 1973. – 359 (360) с.
130. Правосудие в отношении несовершеннолетних. Innocenti digest. – ЮНИСЕФ, 1998. – 24 с.
131. Преступность в Украине // Бюллетень законодательства и юридической практики Украины. – 1994. – № 2. – 192 с.
132. Про адвокатуру. Закон України від 19.12.1993р. № 2887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №9. – ст. 62.
133. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України. Закон України від 21.06.2001р. № 2533-ІІІ.// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 34-35. – ст.187.
134. Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України та до Положення про комісії в справах неповнолітніх Української РСР. Закон України від 23.12.1993р. №3787-ХІІ.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – ст.48.
135. Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 р. № 10 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002 рр. Офіційне видання / За ред. В.Т.Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – 560 с. – С. 457-464.
136. Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.03.1988 р. № 3 //
137. Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх. Закон України від 24.01.1995р. № 20/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №6. – ст. 35.
138. Про охорону дитинства. Закон України від 26.04.2001р. № 2402-ІІІ.// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №30. – ст. 142.
139. Про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допомоги в кримінальних справах. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821// Офіційний Вісник України. – 1999. – 20. – ст. 884.
140. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів вихов¬ного характеру. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.05.2002 р. № 6 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002 рр. Офіційне видання / За ред. В.Т.Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – 560 с. – С. 293-298.
141. Про судових вихователів. Положення, затверджене наказом Верховного Суду України, Міністерства юстиції України та Міністерства освіти України № 478/63/7/5 від 15.11.1995 р.
142. Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 4 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002 рр. Офіційне видання / За ред. В.Т.Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – 560 с. – С. 323-328.
143. Проект Кримінально-процесуального кодексу України. (За станом на 3 травня 2003 року). – К., 2003.
144. Романюк А.Б. Деякі проблеми правового регулювання участі захисника у справах неповнолітніх // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 3. – С. 62-67.
145. Романюк А.Б. Здійснення адвокатом захисту за призначенням у кримінальних справах // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. – Івано-Франківськ: “Плай” Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. – 2000. - Випуск 4. – С. 158-162.
146. Романюк А.Б. Обов’язковість участі захисника – одна з найважливіших гаран¬тій законності та об’єктивності провадження у справах неповнолітніх // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. – Івано-Франківськ, 2002. – С.250-254.
147. Романюк А.Б. Організація захисту неповнолітніх в кримінальному судочинстві США. // Вісник Львівського Національного університету. Серія юридична. – 2003. – № 38. – С. 500-508.
148. Романюк А.Б. Поняття та суть справ про застосування примусових заходів ви¬ховного характеру//Наукові записки. Серія „Право”. - Острог: Національ¬ний університет „Острозька академія”, 2002. – Випуск 3. – С. 297-303.
149. Романюк А.Б. Проблемні питання законодавчого регулювання участі захис¬ни¬ка у справах про застосування примусових заходів виховного характеру // Ак¬ту¬альні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. – Івано-Франківськ: “Плай” Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. – 2002. - Випуск 9. – С. 146-151.
150. Романюк А.Б. Процесуальний статус неповнолітніх, які не досягли віку кри¬мінальної від¬повідальності, у кримінальному судочинстві України та про¬бле¬ми забезпечення їм права на захист // Актуальні проблеми вдо¬ско¬налення чинного законодавства України. – Івано-Франківськ: “Плай” При¬карпатський університет ім. В. Стефаника. – 2001. - Випуск 7. – С. 204-213.
151. Романюк А.Б. Сравнительная характеристика законодательного обеспече¬ния права на защиту в уголовном судопроизводстве Украины и России // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации. Часть ІІІ. Материалы научно-практической конференции. – Белгород: Белгородский государственный университет, 2002. – С. 104-110.
152. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Руководящие принципы, принятые в Эр-Рияде) // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – С. 86-102.
153. Рыбальская В.Я. Особенности производства по делам о преступлениях несовершеннолетних. – Иркутск: Иркутский государственный университет им. А.Жданова, 1972. – 120 с.
154. Саарсоо Х. О роли советского уголовного процесса в борьбе с преступностью несовершеннолетних: Автореф. дис... канд. юр. наук. / Тарту, 1972.
155. Самощенко И.С., Никитинский В.И., Венгеров А.Б. Об основах методологии и методики изучения эффективности действия правовых норм. // «Ученые записки» ВНИИСЗ, вып. 25. – М., 1971. – С. 3-40.
156. Саркисянц Г.П. Участие защитника на предварительном следствии в советском уголовном процессе. – Ташкент: Фан, 1966. – 168 с.
157. Сафин Н.Ш. Допрос несовершеннолетнего подозреваемого в советском уголовном судопроизводстве. – Казань: Издательство Казанского университета, 1990. – 158 с.
158. Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. Предисловие. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – 128 c.
159. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – ст.135.
160. Совершенствование уголовно-процессуального законодательства и охрана прав личности. – К.: Наукова думка, 1983. – 223 с.
161. Сперанский К.К. Особенности расследования дел несовершеннолетних: Автореф. дис... канд. юр. наук. / М., 1967.
162. Семаков Г.С. Криминология. Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 128 с.
163. Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном