ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕРЕАБІЛІТУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП
33
РОЗДІЛ 1. Закриття кримінальних справ як одна із форм
закінчення досудового слідства
11
1.1. Закінчення досудового слідства: поняття, значення, форми 11
1.2. Сутність закриття кримінальних справ за
нереабілітуючими обставинами 38
1.3. Нереабілітуючі обставини закриття кримінальних
справ (ст.6 КПК України) 50
1.3.1. Закриття кримінальної справи внаслідок акту амністії,
а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб 63
1.3.2. Закриття кримінальної справи щодо померлого 73
РОЗДІЛ 2. Правове визначення підстав та порядку
звільнення особи від кримінальної відповідальності
за нереабілітуючими обставинами
78
2.1. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв’язку з примиренням обвинуваченого
з потерпілим 80
2.2. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв’язку з дійовим каяттям 88
2.3. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв’язку з передачею особи на поруки 97
2.4. Звільнення від кримінальної відповідальності
внаслідок зміни обстановки та декриміналізації 106
2.5. Звільнення від кримінальної відповідальності
у зв’язку із закінченням строків давності 110
2.6. Звільнення від кримінальної відповідальності
із застосуванням до неповнолітнього примусових
заходів виховного характеру
118
РОЗДІЛ 3. Проблема встановлення вини особи та процесуальний
порядок закриття кримінальних справ за
нереабілітуючими обставинами 136
3.1.Проблема встановлення вини особи під час закриття
кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами 136
3.2.Процесуальний порядок закриття кримінальної
справи за нереабілітуючими підставами 165
ВИСНОВКИ

183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
193
ДОДАТКИ 212

ВСТУП

Актуальність теми дослідження
Після прийняття Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України було проголошено курс на європейську інтеграцію та побудову правової держави. Оскільки Україна є повноправним членом світового співтовариства, однією з головних тенденцій формування правової системи України є врахування міжнародно-правових стандартів, втілених у міжнародних пактах про права людини [178,13]. Виконання Україною чинних міжнародних договорів і зобов’язань та інші фактори зумовлюють потребу здійснення правової реформи в нашій державі, подальший розвиток міжнародного співробітництва. Тому тепер постає завдання приведення національного законодавства у відповідність із загальновизнаними міжнародними нормами та Конституцією України. Відомо, що Радою Європи прийнято більше 150 угод. Тим часом Україна приєдналася тільки до невеликої кількості з них. Але, правильно зазначає В.Л.Чубарєв, якщо наша держава дійсно зацікавлена у належному входженні в європейский правовий простір, вона повинна поширювати у своє законодавство європейських стандартів у різних галузях права. Таке рішення потребує здійснення широких теоретичних досліджень [194,55].
Становлення української правової держави відбувається водночас із процесом оновлення юридичної бази захисту прав і свобод, використання нетрадиційних для старої системи правових елементів. На сучасному етапі розвитку суспільства і науковцями, і громадськістю дедалі частіше порушується питання про дотримання правоохоронними органами законодавства стосовно забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні.
Так, у ст. 3 Конституції України закріплено положення про те, що "людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" [68, 4].
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У розділі II Конституції України закріплено основні права людини, які є безпосередньо діючими та цілком відповідають міжнародним стандартам і нормам міжнародного права.
Одним із чисельних напрямів удосконалення правового поля в державі є робота і науковців, і практичних працівників над кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством. Кримінальний процес повинен розвиватися у напрямі декриміналізації законодавства й посилення гарантій прав і свобод особи.
Насамперед це стосується інституту закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами за нереабілітуючими обставинами на етапі досудового слідства та звільнення особи від кримінальної відповідальності. З метою забезпечення прав і свобод людини процес досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи повинен бути чітко регламентований, щоб уникнути беззаконня і свавілля, щоб кожний злочин був розкритий, а винуваті понесли законну відповідальність [101, 3].
Питаннями закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності були предметом дослідження багатьох науковців. До цієї проблеми звертались у своїх працях М.С. Алєксєєв, А.С. Барабаш, С.М. Благодир, Л.М. Володіна, А.Я. Дубинський, М.В. Жогін, Л.М. Карнєєва, П.П. Коркія, В.З. Лукашевич, Г.М. Міньковський, М.М. Михеєнко, Д.Я. Мирський, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, Я.О. Мотовиловкер, Д.П.Письменний, В.В. Скибицький, З.Д. Смітієнко, М.С. Строгович, П.І. Тарасов-Родіонов, Ф.Н. Фаткуллін, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, С.А. Шейфер та інші.
Останнім часом кримінально-процесуальне законодавство зазнало суттєвих змін, які протягом десяти років незалежності держави поступово вносились до окремих правових інститутів. Крім того, Верховною Радою України прийнято Закони України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" № 2533 від 21.06.01 р. та № 2670 від 12.07.01 р. Оскільки згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів та привласнення цих функцій іншими органами не допускається, зазначеними змінами право на закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами майже в повному обсязі передано до компетенції судів.
Однак ґрунтовних, усебічних досліджень, які б урахували ці зміни з даного питання як у теоретичному, так і у практичному планах немає. Багато аспектів, що охоплюють зазначену проблему, досліджені недостатньо повно. Наприклад, на думку автора, недостатньо досліджено практику застосування слідчими органами нових обставин звільнення особи від кримінальної відповідальності на етапі досудового слідства – у зв’язку з дійовим каяттям та примиренням обвинуваченого з потерпілим.
Спільність завдань органів розслідування, прокуратури і суду в кримінальному процесі передбачає чітке розмежування процесуальних функцій між зазначеними учасниками процесу (розслідування, обвинувачення, правосуддя тощо). Встановлюючи функцію того або іншого учасника досудового розслідування, треба виходити з рушійних, спонукальних засад, що змушують учасника виконувати необхідні дії. На думку автора, порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами на досудовому слідстві
(п.4, п.8 ст.6 КПК) суперечить принципу розподілу процесуальних функцій у кримінальному процесі. В цьому випадку слідчий, виносячи постанову про закриття кримінальної справи, тим самим підміняє інші органи, в тому числі і судові, та виконує функції правосуддя і обвинувачення, що йому не належать.
Тому питання про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами є одним із найскладніших, для науковців і практичних працівників.
Викладені міркування свідчать про актуальність обраної автором теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація виконана у контексті наукової теми “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі сучасних досягнень науки кримінального процесу розробити рекомендації, які дадуть змогу вдосконалити порядок закриття кримінальних справ і звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами на етапі досудового слідства, а також внести пропозиції щодо відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України.
Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання:
- проаналізувати норми чинного законодавства, а також проектів Кримінально-процесуального кодексу України щодо інституту закриття кримінальної справи та визначити їх відповідність Конституції України;
- проаналізувати нові підстави, за якими виноситься постанова про направлення справи до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності (у зв’язку з дійовим каяттям або примиренням обвинуваченого з потерпілим), а також підстави, коли виноситься постанова про закриття кримінальної справи;
- запропонувати уточнену класифікацію підстав до закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами або звільнення особи від кримінальної відповідальності;
- проаналізувати теоретичну базу, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, практику закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами або звільнення особи від кримінальної відповідальності;
- внести та обґрунтувати пропозиції для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, стосовно інституту закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають, змінюються і припиняються між різними суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності в зв’язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності або закриттям кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами.
Предметом дослідження є сукупність норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які регламентують підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами, а також практика здійснення цієї діяльності органами досудового розслідування, прокуратури і суду.
Методи дослідження. Виконана робота ґрунтується на сучасних методах пізнання, що випливають з доктрин і категорій філософії та уявлень про загальнолюдські цінності. Застосовувалися такі методи: системний, структурний, функціональний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний та методи формальної логіки. Під час написання дисертаційного дослідження взято за основу положення діалектики як універсального методу пізнання закономірностей розвитку об’єкта, сучасні уявлення про державу і право.
Науково-теоретичну базу складають праці з теорії держави і права, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, кримінології. У роботі широко використано правову енциклопедично-довідкову літературу, матеріали періодичної преси, що містили фактичні дані за темою дослідження, результати анкетування 120 слідчих обласних і районних прокуратур усіх регіонів України, котрі перебували на підвищенні кваліфікації кадрів в Інституті Генеральної прокуратури України.
Нормативну базу складають Конституція України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, кримінальне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародно-правові акти у галузі прав людини. Крім того взято до уваги проекти КПК, розроблені робочими групами різних відомств впродовж 1995 - 2001 р. р.
Наукова новизна дисертації. Робота є першим дослідженням, виконаним з урахуванням змін і доповнень до законодавства України за станом на 2001 р., а також на матеріалах практики, що склалася за сучасних умов із питань закриття кримінальної справи в досудовому слідстві та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Зокрема, цю новизну конкретизують такі положення дисертаційного дослідження:
• Уперше обгрунтовано, що порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами (п.4, п.8 ст.6 КПК) на досудовому слідстві суперечить принципу розподілу процесуальних функцій у кримінальному процесі. В цьому випадку слідчий, виносячи постанову про закриття кримінальної справи, тим самим підміняє інші органи, в тому числі і судові, та виконує функції правосуддя і обвинувачення, що йому не належать.
• Відзначено, що слідчий на стадії досудового слідства за наявності встановлених законом підстав повинен винести постанову про закриття кримінальної справи тільки за реабілітуючими обставинами чи суто процесуальними, а в інших випадках - складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
• Уперше досліджено практику застосування слідчими органами нових обставин звільнення особи від кримінальної відповідальності – у зв’язку з дійовим каяттям і примиренням обвинуваченого з потерпілим та відзначено, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям доцільно поширити і на справи про злочини середньої тяжкості.
• Уперше обгрунтовано, що при складанні слідчим мотивованої постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за примиренням обвинуваченого з потерпілим доречно розглянути питання про складання мирової угоди.
• Відзначено, що підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим необхідно вважати не факт примирення обвинуваченого з потерпілим, а факт примирення сторін, незалежно від того, хто став ініціатором такого примирення, хто здійснив перший крок до цього.
• Уперше сформульовано висновок про те, що помилування має бути віднесене тільки до компетенції судів України, а для застосування амністії слідчий повинен направляти справу до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому самому порядку, в якому застосовуються інститути звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям або закінченням строків давності.
• Обгрунтовано потребу створення судів у справах неповнолітніх, що розглядали б питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та застосовували до них примусові заходи виховного характеру.
• Сформульовано нові редакції ст. 72, 8, 212, 213 КПК України.
• Запропоновано вилучити п. 4 ст. 71, ст. 10, 11, 13 КПК України, а також
ст. 47 КК України, яка є матеріально-правовою підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, як такі, що не відповідають вимогам часу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані автором положення й висновки можуть бути враховані при підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України, в подальших наукових дослідженнях проблеми звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами. Результати дослідження можуть бути використані в підготовці навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, а також у навчальному процесі під час вивчення відповідних розділів кримінально-процесуального права. Матеріали дисертації можуть бути застосовані працівниками правоохоронних органів у практичній діяльності, пов’язаній із досудовим слідством та закриттям кримінальних справ.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорені на спільному засіданні кафедр правосуддя та криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у доповідях на трьох науково-практичних конференціях: "Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності" (Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 27-28 жовтня 2000 р.); "Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України" (Міжнародний інститут лінгвістики і права, м. Київ, 25-26 квітня 2001 р.); "Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності" (Донецький інститут внутрішніх справ України, м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.), а також на міжнародній науково-практичній конференції "Питання застосування нового Кримінального кодексу України" (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 25-26 жовтня 2001 р.).
За підсумками роботи підготовлено наукові записки з пропозиціями вдосконалення окремих норм КПК, що подані до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та до робочої групи Верховної Ради України з розроблення проекту Кримінально-процесуального кодексу України, де постановку питання визнано досить актуальною.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано
5 статей у наукових фахових журналах та збірниках. Усього за темою дисертації опубліковано 9 наукових праць.
Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, що поділяються на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (206 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації - 216 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами на досудовому слідстві (п.4, п.8 ст.6 КПК) суперечить принципу розподілу процесуальних функцій у кримінальному процесі. В цьому випадку слідчий, виносячи постанову про закриття кримінальної справи, тим самим підміняє інші органи, в тому числі і судові, та виконує функції правосуддя і обвинувачення, що йому не належать. Тому питання про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами є одним із найскладніших, зпоміж тих, що виникають у науковців та практичних працівників.

2. Особливу актуальність у разі закриття справи набувають проблеми доказування обставин справи та підстав закриття справи.
З метою приведення Кримінально-процесуального кодексу у відповідність з Конституцією України, пропонуємо ст. 65 КПК доповнити абзацом такого змісту:
«Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на користь підозрюваного, обвинуваченого та підсудного».

3. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям доцільно поширити і на розгляд справ про злочини середньої тяжкості.

4. Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим необхідно вважати не факт примирення обвинуваченого з потерпілим, а факт примирення сторін, незалежно від того, хто став ініціатором такого примирення, хто здійснив перший крок до цього.

5. При складанні слідчим мотивованої постанови про направлення кримінальної справи до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності за примиренням обвинуваченого з потерпілим, доречно розглянути питання про складання “мирової угоди”.

6. Пропонується ст. 72 КПК України викласти у такій редакції:

“Стаття 72. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з
дійовим каяттям
Кримінальна справа стосовно особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості може бути закрита судом у зв'язку з дійовим каяттям обвинуваченого, якщо обвинувачений явився з повинною або щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину, повністю відшкодував потерпілому матеріальну шкоду і збитки та компенсував моральну шкоду, виконав законні вимоги цивільного позову в кримінальній справі, обвинувачений і потерпілий не заперечують проти закриття справи у зв’язку з дійовим каяттям.
До направлення кримінальної справи до суду обвинуваченому мають бути роз'яснені сутність обвинувачення, підстава звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
Прокурор або слідчий у разі винесення постанови про направлення справи до суду для звільнення обвинуваченого від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, повинні ознайомити обвинуваченого та його захисника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом, що випливають з прийнятого рішення у справі.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав і умов для закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав і умов для закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, або у справах приватного обвинувачення, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи”.

7. Пропонується ст. 8 КПК України викласти у такій редакції:
« Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з
примиренням сторін
“Провадження в кримінальній справі стосовно особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути закрите судом, якщо обвинувачений склав потерпілому вибачення, відшкодував потерпілому матеріальну шкоду та компенсував всі інші збитки і моральну шкоду, щодо факту примирення сторін між обвинуваченим і потерпілим укладено мирову угоду, обвинувачений і потерпілий не заперечують проти закриття справи за примиренням сторін.
За наявності зазначених умов провадження в кримінальній справі стосовно особи, яка вчинила злочин середньої тяжкості, може бути закрите судом, з урахуванням особистості та обставин, що пом'якшують відповідальність обвинуваченого, якщо закриття кримінальної справи не усувається потребою захисту законних прав, свобод і інтересів інших громадян, або потребою захисту суспільства і держави в цілому.
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, за наявності підстав для закриття справи за примиренням сторін, зазначених в ч. 1 цієї статті, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
За наявності підстав і умов для закриття кримінальної справи у зв'язку з примиренням обвинуваченого (підсудного) з потерпілим, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи”.

8. Помилування має бути віднесене тільки до компетенції судів України, а для застосування амністії слідчий має направляти справу до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому самому порядку, в якому застосовуються інститути звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям або закінченням строків давності.

9. Необхідно створити суди у справах неповнолітніх, які б розглядали питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та застосовували до них примусові заходи виховного характеру.

10. Назріла потреба вилучити ст. 10, 11, 13 КПК України, а також ст. 47 КК України, яка є матеріально-правовою підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, як такі, що не відповідають вимогам часу.

11. Пропонується ст. 212 КПК України викласти у такій редакції:
“Стаття 212. Форми закінчення досудового слідства
Досудове слідство закінчується, коли вжито всіх необхідних заходів для встановлення об'єктивної істини та забезпечення захисту прав і свобод учасників процесу.
Досудове слідство закінчується складанням:
- постанови про закриття кримінальної справи;
- постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності;
- постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру;
- постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
- обвинувального висновку та направленням справи до суду”.

12. Пропонується ст. 213 КПК України викласти у такій редакції:
“Стаття 213. Підстави до закриття справи
Кримінальна справа може бути закрита:
1) за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, що дорівнюється доказаній невинуватості;
2) за наявності підстав, зазначених у ст. 6 КПК України;
3) за наявності підстав, зазначених у ст. 7-11 КПК України, що дають право не піддавати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися застосуванням щодо нього заходів громадського впливу.
У випадках, передбачених п. 1, 2 ч. 1 даної статті, справа закривається мотивованою постановою слідчого. За наявності обставин, зазначених у п. 3 ч. 1 цієї статті, слідчий направляє справу до суду для вирішення питання щодо закриття такої справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності”.

13. За характером і правовою суттю всі підстави закриття кримінальних справ можливо поділити на матеріально-правові (відсутність складу злочину, закінчення строків давності тощо) і суто процесуальні (наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи тощо). Матеріально-правові підстави закриття справи в свою чергу поділяються на дві великі групи – реабілітуючі (відсутність події злочину, відсутність складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину) та нереабілітуючі. Останні можуть мати значення безумовних підстав закриття справи (акт амністії чи помилування) і можливих підстав звільнення особи від відповідальності (примирення обвинуваченого з потерпілим).
Тому Кримінально-процесуальний кодекс України потрібно доповнити двома окремими статтями у такій редакції:
I. "Реабілітуючі обставини та такі, що виключають провадження в кримінальній справі
1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину;
3) щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
4) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи або передачу її до суду для закриття за тим самим обвинуваченням, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа;
5) якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.
2. Кримінальна справа закривається при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
За наявності названих підстав справа закривається постановою слідчого, копія якої не пізніше доби направляється прокуророві.
2. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності за
нереабілітуючими обставинами
Кримінальна справа після повного та об’єктивного розслідування направляється до суду для розгляду та прийняття рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо слідчим встановлено нереабілітуючі обставини, що тягнуть за собою закриття кримінальної справи:
1) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
2) за скінченням строків давності;
3) у зв'язку із зміною обстановки;
4) у зв'язку з дійовим каяттям;
5) у зв'язку з примиренням сторін;
6) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб.
Справа направляється до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності також:
у зв'язку із необхідністю застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.
Перед направленням кримінальної справи до суду потерпілому та особі, стосовно якої здійснювалось розслідування, мають бути роз'яснені сутність обвинувачення, підстава звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо потерпілий, обвинувачений або підсудний проти цього заперечують. У такому разі провадження у справі продовжується у звичайному порядку.
Прокурор або слідчий у разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій цієї статті, повинні ознайомити потерпілого, обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їхні права, передбачені цим Кодексом”.

14. Висновок про винуватість особи у вчиненні злочину уповноважений робити суд. Слідчий на стадії досудового розслідування за наявності встановлених законом підстав повинен винести постанову про закриття кримінальної справи тільки за реабілітуючими обставинами чи суто процесуальними, а в інших випадках - складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

15. Необхідно в статті 5 Кримінально-процесуальному кодексу України викласти основні положення принципу презумпції невинуватості.
“Стаття 5.
Ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та згідно з законом.
Обвинувачений, підозрюваний чи підсудний нвважається невинуватим, доки його вина у вчиненні злочину не буде доведена в передбаченому законом порядку і визнана вироком суду, що набрав законної сили.
Обов'язок встановлення істини у справі покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю). Особа, яка перебуває під слідством, не повинна доводити свою невинуватість. Ненадання нею доказів своєї невинуватості, так само як і визнання власної вини, ще не означає її винуватості у вчиненні злочину.
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого та про обрання запобіжного заходу, постанова про закриття справи за нереабілітуючими підставами, обвинувальний висновок та обвинувальний вирок повинні ґрунтуватися на сукупності неспростовних і достовірних доказів, зібраних у встановленому законом порядку.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви у справі, зокрема й сумніви стосовно допустимості та достовірності наявних або наданих для використання як доказів фактичних даних, якщо вичерпані всі способи для їх усунення, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого.
Недоведена вина дорівнюється доведеній невинуватості. Суд проголошує виправдувальний вирок, а орган дізнання, слідчий та прокурор закривають кримінальну справу за відсутністю складу злочину, якщо вину обвинуваченого у вчиненні злочину не доведено”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко В.Д. Презумпция невиновности как одно из условий возникновения и существования защиты обвиняемого // Актуальные вопросы государства и права на современном этапе /Отв. ред. В.Ф.Волович. - Томск.: Изд-во Томского университета, 1983. – С. 197-199.
2. Александров Г.Н. О предварительном следствии и дознании // Советское государство и право. - 1955. - №2. – С.60.
3. Алексеева Л.Б. Спорные вопросы презумпции невиновности //Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. - М., 1980. - №6.
4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2000 році за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №4. – С. 20-30.
5. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. - М.: Юридичесая литература, 1964. – 179 с.
6. Балакшин В. Истина в уголовном процессе // Российская юстиция. - 1998. - №2. – с. 18-20.
7. Барабаш А.С., Володина Л.М. Прекращение уголовных дел по нереабилитирующим основаниям в стадии предварительного расследования. /Под ред. П.Е. Карасева. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1996. – 151 с.
8. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами: Учебное пособие. - М.: Акад. МВД СССР, 1979. – 203 с.
9. Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Стелс, Бимпа, 1995. - – 303с.
10. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. (Методолические проблемы). - М.:Юрид. лит., 1969. – 216 с.
11. Благодир С.М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 /Національна академія внутрішніх справ України. - К., 1998. - 198 с.
12. Божьев В. Прекращение дел на досудебных стадиях уголовного судопроизводства //Российская юстиция. - 1996. -№5. – С. 21-22.
13. Бойцова Л.В. Реабилитация необоснованно осужденных граждан: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Ленинградский госуниверситет. - Л., 1990. – 22 с.
14. Борцов П.Д. Прекращение уголовного дела с применением мер административного взыскания //Гарантии конституционных прав личности при осуществлении правосудия.- Пермь: Пермский университет, 1980. – С. 80-85.
15. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - М.: Юридическая литература, 1967. - 240 с.
16. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. - М.: Юридическая литература, 1963. – 275 с.
17. Бринцев Б. Досудове слідство: судовий слідчий чи "следственный судья"? // Право України. - 1997. -№7. – С. 7-9.
18. Бюллетень Верховного Суда СССР .- М., 1978. - №5.
19. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и процессуальная деятельность защитника. - К.:Вища школа. – 1987. – 150 с.
20. Володина Л.М. Прекращение уголовных дел вследствие изменения обстановки и в связи с направлением для применения мер общественного воздействия в стадии предварительного расследования: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.09 /Ленинградский университет им. А.А.Жданова. - Л., 1976. –20 с.
21. Всеобщая Декларация прав человека //Международная защита прав и свобод человека: Сб. документов. – М.: Юридическая литература, 1990. – С. 14-20.

22. Галкин Б.А. Советский уголовно - процессуальный закон. - М.: Госюриздат, 1962. – 255 с.
23. Галкин В.М. Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка. – М.: Госюриздат, 1979. – 240 с.
24. Гальперин И.М. Как исчислять срок давности привлечения к уголовной ответственности? //Советская юстиция. - 1966. - №9. – С.8-10.
25. Гальперин И.М. Взаимодействие государственных органов и общественности по борьбе с преступностью (уголовно-правовое и уголовно-процессуальное исследование). - М.: Юрид.лит., 1972. – 184 с.
26. Гапанович Н.Н. Отказ в возбуждении уголовного дела. – Минск: Вишэйша школа, 1967. – 123 с.
27. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. - М.: Юриздат., 1995. – 260 с.
28. Головко Л.В. Новые основания освобождения от уголовной ответственности и проблемы их процессуального применения // Государство и право. – 1997. - №8. – С.77-83.
29. Головко Л. В. Прекращение долга - одно из оснований прекращения уголовного дела // Российская юстиция. - 1998. - №4.- С.15-16.
30. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве (методологические вопросы). - К.: Вища школа, 1980. – 157 с.
31. Гончаренко В.И., Бергер В.Е. Криминалистика и криминалисты. - К.: Вища школа, 1989. – 128 с.
32. Гончаренко В.И. Кибернетика в уголовном судопроизводстве: Учебное пособие. - К.: КГУ, 1984. – 52 с., 12 рис.
33. Гончаренко В.Г. Науково-технічні засоби в роботі слідчого. - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1972. - 208 с.
34. Горшенев В.М., Недбайло П.Е. Понятие процессуальной формы и сфера ее распространения (Юридическая процессуальная форма).- М.: Госюриздат, 1976. – 370 с.
35. Гришин Ю.О. Закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 /Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2000. –19 с.
36. Гришин Ю.О. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: проблемы и пути реформирования. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999. – 252 с.
37. Грошевой Ю.М. Освобождение от уголовной ответственности в стадии судебного разбирательства: Учебное пособие. - Х.: Харьковский юридический институт им. Ф.Э. Дзержинского, 1979. – 82 с.
38. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні . - К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
39. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. - М.: Юридическая литература, 1981. – 191 с.
40. Давыдов П.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовных дел в советском уголовном роцессе. - М. Госюриздат, 1963. -100 с.
41. Демидов Ю., Якрен Ю. //Советская юстиция. - 1969. - №2.- С.15-16.
42. Добровольская Т.М. К вопросу о возмещении вреда, причиненному необоснованным привлечением к уголовной ответственности и осуждением // Ученые записки (ВИЮН). - 1959. - Вып. 10. – С. 283.
43. Дорохов В.Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе // Сов. государство и право. – 1964. - №9. - С. 108-118.
44. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии дознания и предварительного следствия (по материалам органов МВД Украинской СССР): Автореф. дис… канд. юрид. наук. 12.715 / АН УССР. Объедин. Совет ин-та философии и ин-та государства и права. - К. - 1971. – 24 с.
45. Дурманов Н.Д. Освобождение от наказания по советскому праву. - М.: Госюриздат, 1957. – 80 с.
46. Єременко В. П., Іванова Г. М. Філософія істини в теорії права // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – Дніпропетровськ, 2000. - №1. – С. 25.
47. Ефимичев С.П. Правовые и организационные вопросы предварительного расследования. – Волгоград: Высшая следственная школа, 1977. –120 с.
48. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. - М.: Госюриздат, 1961. – 206 с.
49. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. - М.: Юридическая литература, 1965. – 367 с.
50. Загородников Н.И. Давность уголовного преследования и ее сроки //Социалистическая законность. - 1967. - №2. – С. 33-36.
51. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1.12.1994 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №1. – Ст.1.
52. Закон України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N 48. – Ст. 263.
53. Закон України " Про амністію " від 11 травня 2000 року // Відомості Верховної Ради України, 2000, N 24. – Ст. 191.; Закон України " Про амністію " від 5 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - N 33. – Ст. 182.
54. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - N 6., із змінами від 8 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - N 36.
55. Закон України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" N 2670-II від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - N 44.
56. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. N 2135-XII. - Відомості Верховної Ради України. – 1992. - N 22. - ст.303
57. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. - Х.: Вища школа, 1979. – 144 с.
58. Ісаев М.М. Уголовное право. Уголовный процесс. Советское право в период Великой Отечественной войны – Ч.2.:Уголовное право. Уголовный процесс. - М.: Юрид. изд-во, 1948. – 215 с.
59. Капліна О. Поняття реабілітації у кримінальному процесі // Право України. - 1997. - №1. – С.68-70.
60. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном проессе: Учебное пособие. – Волгоград: ВСШ, 1988. – 65 с.
61. Карнеева Л.М. Привлечение к уголовной ответственности: законность и обоснованность. - М., Юрид. лит. - 1962. – 133 с.
62. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. К.: ВАТ «Книжкова друкарня Наукової книги», 2000. –378.
63. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. - М.: Наука, 1974. – 232 с.
64. Кириллова Н.П. Прекращение уголовного дела по нереабилитирующим основаниям: Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе» /Науч. редактор проф. Б.В.Волженкин. - Санкт-Петербург: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры Российской Федерации, 1998. – 36 с.
65. Колесников А. Прекращение уголовного дела с привлечением к административной ответственности //Социалистическая законность. - 1978. - № 4. – С. 59.
66. Комментарий к Уголовно-процессуальному Кодексу РСФСР / Агутин А.В., Алексанров А.С., Алексеева Л.П. и др.; Томин В.Т. (научн. ред.).- М.: Вердикт, 1996. – 728 с.
67. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М.: Наука, 1971. – 649 с.
68. Конституція України: Прийнятя на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса, 1997. – 80 с.
69. Конституция СССР и дальнейшее повышение эффективности норм уголовного права: Межвуз. сб. научн. тр. /Ред. Ковалев М.И. и др. – Свердловск: УрГУ, 1980. – 151 с.
70. Кореневский Ю. Противоречит ли Конституции прекращение уголовного дела по нереабилитирующим обстоятельствам? //Российская юстиция. - 1997. - №1. – С. 19-20.
71. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами /За відп. Ред. Шибіко В.П. – К.:Юрінком Інтер, 2000. – 840 с.
72. Кримінально-процесуальний кодекс України: станом на 1 вересня 2001 р. / Відп. ред. В.Т.Маляренко; Верховний Суд України. – К.:Юрінком Інтер. – 2001. – 352 с.
73. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник /Александров Ю.В., Антипов В.І. та ін.; Шакун В.І. (ред.). - К.: НАВСУ – Правові джерела, 1999. – 896 с.
74. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Бажанов М.І., Ю.В.Баулін, Б.І.Борисов та ін.; Бажанов та ін. (ред.); Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; академія правових наук України. – Х.: Право, 1997. –368 с.
75. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Бажанов М.І., Ю.В.Баулін, Б.І.Борисов та ін.; Бажанов та ін. (ред.); Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – К.: Юрінком Інтер, Х: Право, 2001. – 416 с.
76. Кримінальний процес України: Підручник для студ. Юрид.спец. вищих закладів освіти / Ю. М. Грошевий, Т.М. Мірошніченко, Ю.В.Хоматов та ін.; Ю.М.Грошевий, В. М. Хотенець (ред.); Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, Академія правових наук України. – Харків: Право, 2000. – 296 с.
77. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В.Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С.Матишевського та ін. - К., Юрінком Інтер,1997. –512 с.
78. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій /За ред М.Й.Коржанського. – К.: Атіка, 2001. –432 с.
79. Криминально-процессуальный кодекс РФ /под ред. Лупинской П.А. - М., 1997.
80. Крючатов І. Амністія як обставина, що виключає провадження в кримінальній справі //Радянське право. - 1970. - №2.- С.40-44.
81. Кудрявцев И. Ответственность несовершенолетних: некоторые парадоксы нового УК //Российская юстиция. - 1997. - №8. - С.29.
82. Кузнецова Н.Ф. Освобождение от уголовной ответственности с передачей дела в товарищеский суд. - М., 1976.
83. Курляндский В.И. О сущности и признаках уголовной ответственности //Советское государство и право. - 1963. - №11. – С. 89-92.
84. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. /Под ред. А.Д.Бойкова и Н.И.Карпеца. - М.: Юрид. лит., 1989. – 638 с.
85. Куссмауль Р. Всякое прекращение уголовного преследования - реабилитирует //Российская юстиция. - 2000. -№9. – С. 45-46.
86. Ларин А.М. Доказывание на предварительном расследовании в советском уголовном процессе. - М.: Юридическая литература,1961. – 170 с.
87. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. - М.: Юридическая литература, 1966. – 156 с.
88. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. - М.: Юридическая литература, 1986. – 159 с.
89. Ларин А.М. Представители и правоприемники в уголовном процессе. -//Советская юстиция. - 1981. - №2.- С. 21.
90. Ларин А.М. Прекращение следователем уголовного дела в связи с привлечением лица к административной ответственности. //Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Изд. ИГПАН. - 1978.- С. 64.
91. Ларин А.М., Э.Б. Мельникова, В.М. Савицкий. Уголовный процесс России: Лекции-очерки /Под ред. Проф. В.М. Савицкого. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 324 с.
92. Лиеде А.А. Общественное поручительство в уголовном судопроизводстве /Латвийский гос. ун-т им. Петра Стучки. Учен. записки. – Т. 55. - Юридич. науки. – Вып. 5. – Рига: Латв. ун-т, 1963. – 342 с.
93. Лузгин И. М. Расследование как процесс познания. – М.: Высшая школа МВД СССР, 1969. – 178 с.
94. Лукашевич В.З. Гарантии прав обвиняемого в стадии предания суду. - Л.: Изд. Ленинград. ун-та, 1966. – 147 с.
95. Лукашевич В.З. О влиянии тактических соображений на время вынесения постановления о привлечении лица в качестве обвиняемого // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1969. – С.95.
96. Лукашевич В., Шимановский В. О праве прокурора и следователя прекращать уголовные дела по нереабилитирующим основаниям // Социалистическая законность. - 1991. - № 10.- С.36-38
97. Лукашевич В.З., Зусь Л.Б. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования в связи с освобождением обвиняемого от уголовной ответственности и наказания //Ученые записки Дальневосточного государственного университета. - Владивосток, 1979.- Т. 21. –С. 60.
98. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве, их виды, содержание и формы. - М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
99. Лупинская П.А. Уголовно-процессуальное право: Учебник. – М.: Юрист, 2001. – 368 с.
100. Малков В. Исчисление сроков давности привлечения к уголовной ответственности //Советская юстиция. - 1966. - № 22. –С.6-7.
101. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318 с.
102. Марагулова И.Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве. - М.: Юрист, 1998. –36 с.
103. Международное право в документах.Учебное пособие для вузов / сост. Блатова Т.Н. - М.: Юрид.лит., 1982. –853 с.
104. Миньковский Г.М. Окончание предварительного расследования. - М.: Госюриздат, 1957. – 211 с.
105. Миньковский Г.М. Пределы доказывания в советском уголовном процессе.- М.: Госюриздат,1956. – 116 с.
106. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. - К.: Юринком Интер, 1999. – 445 с.
107. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. - К.: Вища школа, 1984. – 133 с.
108. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник для юрид. вищ. Закладів освіти і фак. - К.,:Либідь, 1999. – 534 с.
109. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
110. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для государств-участников СНГ: Рекомендательный законодательный акт. - М, 1996. – 327 с.
111. Мотовиловкер Я.О. О содержании принципа презумпции невиновности //Проблемы доказывания виновности в уголовном процессе. – Красноярск: Красноярский ГУ, 1989. – 176 с.
112. Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории советского уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства. - Кемерово, 1962. – 152 с.
113. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса. Учебное пособие. – Ярославль: Ярослав. Гос. ун-т., 1978. – 96 с.
114. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України:За станом законодавства, постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р., зі змінами законодавства за станом на 1 квітня 1999 р. / Михеєнко М.М., Шибіко В.П.,Дубинський А.Я., Бойко В.Ф., Гончаренко В.Г. (ред.) - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 640 с.
115. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: за станом законодавства, постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р./Ред. В.Ф.Бойко, В.Г.Гончаренко. -К.: Юрінком Інтер, 1997. – 624 с.
116. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – Київ: Каннон, 2001;
117. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 25 травня 1994 року /під ред. Я.Ю.Кондратьєва, С.С.Яценка. - К.: Юрінком, 1994. - 799 с.
118. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка – Київ, 2001.
119. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /ю.В. Александров, П.П.Андрушко, Г.В.Андрусів та ін.; В.Ф. Бойко та ін (ред.). – К.: А.С.К., 2000. – 1118 с.
120. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /За ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С.Яценка. - К., 1997.
121. Научно-практический комментарий УПК РСФСР /под ред. Л.Н. Смирнова. - М., 1970.
122. Никитаев В.В. Проблемные ситуации уголовного процесса и юридическое мышление // Состязательное правосудие. - М., 1996. – С. 28.
123. Никитина Л.В. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / саратовский юридический институт им. Д.И.Курского. - Саратов, 1981.- 18 с.
124. Николюк В.В. Прекращение предварительного следствия с передачей дела в комиссию по делам несовершенолетних. Учебное пособие. – Омск: Омская ВШ милиции, 1983. – 58 с.
125. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права на захист в кримінальному процесі //Право України. - 1999. - №4.- С. 39-40.
126. Новиков В. Щодо поняття реабілітації у кримінальному процесі України // Право України. - 1997. - №10. – С.58-59.
127. Новий тлумачний словник української мови: В 4 т. / Упор. В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. -Т. 2. – 360с.
128. Новий тлумачний словник української мови. /Упор. В. Яременко, О. Сліпушко.– К.: Аконіт, 1999. – Т. 2. - 801 с.
129. Обращение Совета судей Украины от 16 мая 1997 года //Юридическая практика. - 1997. - № 14 (48).
130. Омельяненко Г.М. Проблеми захисту конституційних прав людини в кримінальному судочинстві //Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства. Збірник наукових праць / За ред. В.Ф.Опришко, Ю.І. Крегул, Г.М.Омельяненко та ін. - К.:Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – Вип. 2. – С.207-219.
131. Опарин Н.Б. Прекращение уголовных дел следователем по нереабилитирующим основаниям. - Москва, 1984.
132. Орлов Ю.К. Структура судебного доказывания и понятие судебного доказательства // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 28. – М., 1978. – С. 91.
133. Перлов И. Д.Отдача на поруки //Сов. юстиция. – 1959. – №9. - С. 21-26
134. Перлов И.Д. Исполнение приговора в советском уголовном процессе. - М.: Юрид.лит., 1963. –227 с.
135. Перлов И.Д. Судебное разбирательство в советском уголовном процессе. Ч. 2. - М.: Госюриздат, 1956. – 248 с.
136. Петелин Б.Я. Вина как обстоятельство, подлежащее доказыванию по уголовному делу // Советское государство и право - 1981. - № 11.- С.78-79.
137. Петрухин И. Л. Основы правового регулирования процесса доказывания. Часть общая // Теория судебных доказательств в советском уголовном процессе. - М., 1966.
138. Петрухин И.Л. Прокурорский надзор и судебный контроль за следствием // Российская юстиция. - 1998. - №9. – С. 12-14.
139. Підюков П.П. Відмова в порушенні кримінальної справи за нереабілітуючими підставами: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Киевская высшая школа МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского. - К, 1990. – 23 с.
140. Письменний Д.П. Галаган О.І. Звільнення від кримінальної відповідальності за давністю //Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000. - №3. – С. 174-184.
141. Письменний Д.П. Розвиток кримінально-процесуального законодавства України про звільнення від кримінальної відповідальності //Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000. - №1. – С.129-138.
142. Письменний Д.П. Про умови звільнення від кримінальної відповідальності із передачею особи на поруки // Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України / За ред. В.Л.Регульського . – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. – С. 213.
143. Положення про порядок здійснення помилування, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 11.
144. Полякова М.Ф. Имущественные проблемы реабилитации по советскому праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03; 12.00.08 / АН СССР Ин-т государства и права. - М., 1977. – 20 с.
145. Постовой Д.А. Отношение приговора к обвинительному заключению //Ученые записки Харьковского юридического института. – Харьков: Изд-во Харьк. юр. ин-та, 1962. - №. 16. - С. 78.
146. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973 – 1998): Станом на 1 листопада 1998 р. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 400 с.
147. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження типових положень про службу у справах неповнолітніх" N 2136 від 25 листопада 1999 р.
148. Постанова Кабінету Міністрів України "Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх" N 502 від 8 липня 1995 р.
149. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" від 22.12.95 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №11. – 400 с.
150. Права человека в современном мире / Под ред. Рагозина Н.П. - Донецк, 1995. – 292 с.
151. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України станом на травень 2000 р. - К. –2000.
152. Проект КПК, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України за ред. В.Т. Маляренка. - К., 2001.
153. Прохорова Г.Ю. Прекращение уголовного дела в связи с применением мер административного взыскания: Дис… канд. юр. наук. - М., 1981.
154. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. - М.: Высш. Школа МООП СССР, 1967.- 290 с.
155. Реабилитация // Большая сов. энцикл. - Т. 36. - М.:Советская энциклопедия, 1955.
156. Рзаев А.А. Прекращение уголовного дела по нереабилитирующим основаниям. - Караганда, 1982.
157. Ромашкин П.С. Амнистия и помилование в СССР. - М.: Госюриздат, 1959. – 364 с.
158. Савицкий В.М. Последние новеллы Уголовно процессуального кодекса // Российская юстиция. - 1997. - №7. - С.17.
159. Савицкий В.М. Презумпция невиновности. - М.: Норма, 199