Радченко Юрій Миколайович. Управління конкурентоспроможністю вітчизняних товаровиробників на макро- та мікрорівнях в перехідній економіці

Короткий опис

Радченко Юрій Миколайович. Управління конкурентоспроможністю вітчизняних товаровиробників на макро- та мікрорівнях в перехідній економіці: дисертація канд. екон. наук: 08.02.03 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2003

Радченко Ю.М. Управління конкурентоспроможністю вітчизняних товаровиробників на макро- та мікрорівнях в перехідній економіці. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 організація управління, планування та регулювання економікою Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2003.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних основ і обгрунтуванню практичних рекомендацій щодо формування на макро- та мікрорівнях організаційно-економічних умов забезпечення конкурентоспроможності українських товаровиробників на етапі ринкової трансформації економіки. Розкрито конкурентоспроможність товаровиробників як економічну категорію, її сутність, зміст, джерела і фактори формування. Проаналізовано сучасне конкурентне становище вітчизняних підприємств, розкрито його причини. Досліджено народногосподарські умови забезпечення конкурентноздатності товаровиробників шляхом удосконалення галузевої структурної політики, протекціоністської спрямованості державного управління по відношенню до вітчизняних суб’єктів господарювання, галузевої інтеграції підприємств і установ у організаційній формі асоціацій. Стосовно до умов телевиробництва, на прикладі Харківського виробничого об’єднання Комунар”, розроблено і обгрунтовано і частково впроваджено в практику пропозиції щодо удосконалення управлінської діяльності на мікрорівні на ринкових підвалинах з метою підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств.

1. Перехід до ринкових відносин підтвердив низьку конкурентоспроможність українських підприємств, які в багатьох випадках поступилися іноземному бізнесу на внутрішньому та світовому ринках. В зв’язку з цим проблема підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, утворення для цього необхідних організаційно-економічних умов стала завданням дійсно національного масштабу, проблемою економічної безпеки країни.
2. Це потребує розробки теоретичних основ удосконалення управління економікою на ринкових засадах, формування і підвищення конкурентоспроможності товаровиробників на макро- і мікрорівнях шляхом активізації державного регулювання економіки, розвитку внутрівиробничого управління.
3. Утворення комплексної, дієвої системи управління конкурентоспроможністю неможливе без визначення її суті і змісту як економічної категорії. На наш погляд, сутність конкурентостійкості товаровиробника полягає в його спроможності в довгостроковій перспективі вирішувати двоєдине завдання випускати конкурентоспроможну продукцію, а також забезпечувати стабільну ефективність виробництва і господарювання. Аналіз змісту конкурентоспроможності передбачає розгляд утворюючих конкурентоспроможності продукції (її якості і ціни реалізації), а також елементів стійкої ефективності виробництва і господарювання (виробничо-фінансового потенціалу, джерел і факторів його формування і використання на макро- і мікрорівнях).
4. Важливою умовою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників є змінення конче недосконалої структури промислового виробництва, по-перше, в галузевому розрізі (пріоритетний розвиток галузей, які забезпечують науково-технічний прогрес, насамперед електронної промисловості; галузей, які мають найбільш швидкий обіг капіталу; зменшення питомої ваги газо- та нафтовидобувної промисловості шляхом усунення значного завищення цін на природний газ та нафту, в основі якого лежить монопольна рента держави, перехід до цін, які формувалися б на ринкових, а не на адміністративних відносинах і враховували лише виробничі, природні умови та кон’юнктуру ринку; прискорення розвитку виробничої інфраструктури та виробництва продукції міжгалузевого застосування шляхом надання законодавчих прав та ресурсів органам регіональної влади як головним суб’єктам управління розвитком цих елементів регіональної економіки), по-друге, по напрямках реформування економіки (збільшення експортного виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій, розвиток виробництва на інноваційній основі, посилення соціальної орієнтації економіки тощо).
5. В сучасних умовах більшість українських товаровиробників не в змозі зміцнити своє становище у конкурентному середовищі без активної протекціоністської діяльності держави. Як показано в дисертації, вона повинна включати заходи бюджетної, податкової, кредитної, цінової, зовнішньоекономічної політики.
6. Значні можливості підвищення конкурентоспроможності підприємств пов’язані з інтеграційними процесами в галузях промисловості. Для умов телевиробництва, а також зв’язку, видобувних галузей раціональною формою інтеграції є загальногалузева асоціація підприємств та організацій. Структура та напрями управлінської діяльності асоціації повинні відповідати ринковим потребам та завданням нарощування конкурентних переваг вітчизняними товаровиробниками.
7. В одному напрямку з заходами державної політики діють і внутрівиробничі фактори конкурентоспроможності. З усієї різноманітності таких факторів нами обрані на сьогодні найважливіші: використання передових зарубіжних моделей і технологій з поступовим нарощуванням частки вітчизняних елементів у ціні продукції; розвиток організаційної структури управління підприємством на засадах внутрівиробничого госпрозрахунку і самостійності його підрозділів при вирішенні питань виробництва і реалізації; переведення технічних і комерційних служб підприємств на економічні колії” планування і стимулювання; розробка методичних основ і чіткого розмежування маркетингової діяльності, внутріфірмового планування та стимулювання по двох напрямах: розробка, по-перше, показників для зовні”, які гарантують успіх на ринку (якість, ціна продукції), а також, по-друге, показників ефективності роботи підрозділів та окремих працівників, які забезпечують стійку ефективність виробничої та господарської діяльності підприємств.