Рак Роман Володимирович. Ринок державних цінних паперів у фінансовій системі України

Короткий опис

Рак Роман Володимирович. Ринок державних цінних паперів у фінансовій системі України: дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006

Рак Р.В. Ринок державних цінних паперів у фінансовій системі України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01. Фінанси, грошовий обіг і кредит. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню ринку державних цінних паперів в Україні. Розкрито економічну природу державних цінних паперів, їх сутність, наведено їх класифікацію та місце в умовах розвитку фінансової системи країни з транзитивною економікою. Доведено, що сьогодні використання державних цінних паперів пов’язане не лише із залученням додаткових фінансових ресурсів задля потреб бюджету, а й з використанням їх як інструмент грошово-кредитної політики з метою регулювання грошового обігу. В роботі обґрунтовано, що розвиток ринку державних цінних паперів як інструменту залучення коштів та створення відповідної інфраструктури, надійної і доступної як для резидентів, так і для нерезидентів, його функціонування у гармонійному взаємозв’язку з усіма складовими фінансового ринку, мають стати ключовими напрямами державної фінансової політики. При цьому залученню коштів мають передувати заходи структурного характеру, які б забезпечили базу для здійснення боргових виплат. Визначено, що подальший розвиток системи організації ринку державних цінних паперів з метою його удосконалення і зміцнення повинен полягати у цивілізованій взаємодії адміністративних і ринкових структур.

Проведене дисертаційне дослідження дало змогу обґрунтувати сутність та особливості залучення фінансових ресурсів державою через ринок державних цінних паперів та напрями його вдосконалення функціонування в Україні. Аналіз даних проблем дозволив отримати наступні висновки і пропозиції:

Сучасна стратегія фінансової системи розвитку вимагає формування дієвої фінансової політики держави, одним із завдань якої є ефективне залучення та використання державних запозичень. Цьому сприятиме стимулювання діяльності суб’єктів фінансової системи на ринку державних цінних паперів, що, в свою чергу, забезпечить залучення додаткових фінансових ресурсів як з боку юридичних, так і з боку фізичних осіб, держава ж, натомість, повинна забезпечити використання цих коштів на потреби соціально-економічного розвитку країни.
Поведений аналіз еволюції визначення місця ринку державних цінних паперів і вплив державних позик на економічний розвиток країни доводить, що функціонування ринку державних цінних паперів може мати як позитивні, так і негативні наслідки для економічного розвитку. Оскільки постійно існують протиріччя між величиною суспільних потреб і обмеженими можливостями держави щодо їх задоволення, які призводять до необхідності використання кредитного фінансування. Особливо така необхідність підсилюється під час економічних криз, коли бюджетний дефіцит стає характерним фінансовим явищем.
Проведене у роботі дослідження місця державних цінних паперів у системі фінансування державних потреб дозволяє стверджувати, що проблема державних запозичень полягає насамперед не в їх розмірах, а в напрямах їх використання; розмір річних державних запозичень завжди повинен дорівнювати обсягу капітальних вкладень в економіку; залучення додаткових коштів із світового ринку позичкових капіталів має стимулювати економічне зростання, в той час як кошти, що виділяються міжнародними кредитними інвесторами, надаються лише на певних умовах, їх виконання може призвести до формування незахищеного внутрішнього ринку, зростання соціального напруження та інших негативних явищ. Тому для фінансування потреб держави доцільніше використовувати державні цінні папери, які дозволяють державі здійснювати запозичення враховуючі власні економічні інтереси.
Доведено, що залучення фінансових ресурсів на кредитній основі є об’єктивно обумовленою практикою при проведенні економічної діяльності для усіх суб’єктів господарювання, у тому числі і для держави, бо економічна суть державних запозичень, як і будь-якого іншого інструменту кредитних відносин, полягає у тому, що залучаються вільні капітали як в середині країни, так і за її межами, відбувається перерозподіл ВВП між суб’єктами господарювання як в просторі, так і в часі. Разом з тим, економіка будь-якої держави не може бути самодостатньою, таким чином, за допомогою переливу капіталу задовольняється попит та пропозиція на вільні фінансові ресурси, відбувається згладжування економічного розвитку, що у майбутньому сприятиме соціально-економічному розвитку країни.
Визначено, що на сьогодні головною метою процесу функціонування ринку державних цінних паперів в Україні слід відзначити не фінансові операції у сфері фінансування дефіциту бюджету, а створення сполучної ланки між фінансовим і реальним секторами економіки, забезпечення ринкового механізму стимулювання інвестиційної діяльності для сталого економічного зростання.
Проведене дослідження особливостей розвитку ринку державних запозичень визначило етапи еволюції ринку державних облігацій в Україні: 1994-1995 рр. становлення; 1996 р. жовтень 1997 р. стрімке зростання та домінування на внутрішньому фінансовому ринку; листопад 1997р. серпень 1998 р. дестабілізація і крах; вересень 1998-2000 рр. період конверсій та реструктуризацій; 2001 р. і дотепер формування нового ринку. Такий поділ зумовлений непродуманими заходами лібералізації власної фінансової системи і структурними диспропорціями в розвитку фінансового і реального секторів економіки.
Встановлено, що використання і спекулятивні операції з ОВДП гіпертрофованої структури державного боргу зумовили у 1990-і рр. за рахунок державних запозичень на фінансовому ринку України непропорційний розвиток позичкового інструментарію на шкоду інвестиційним програмам і фактично не сприяли капіталотворенню в реальному секторі економіки. Надвисока штучна дохідність ОВДП призвела до того, що вільні банківські і небанківські ресурси спрямовувались на купівлю держоблігацій, обминаючи інші сегменти ринку і провокуючи диспропорції на мікро- та макрорівнях.
Визначено, що функціонування облігаційної піраміди спричинило вимивання валютних резервів Національного банку України через купівлю останнім держоблігацій на первинному ринку. НБУ виступав як безпосередній кредитор уряду через механізм ОВДП. В окремі періоди НБУ викуповував більше 70% емісій облігацій держпозики, а загалом на обслуговування облігаційних схем було витрачено понад 1,5 млрд. дол. США резервів, які у 1998 р. знизилися до загрозливої позначки менше 1 млрд. дол. США.
Проведений аналіз функціонування ринків державних цінних паперів у розвинених країнах дозволив обґрунтувати важливий напрям реформування ринку державних цінних паперів в Україні розміщення державних позик серед приватних чи небанківських інвесторів. Необхідним є диверсифікація джерела покриття державних позик, збільшення терміну обігу державних цінних паперів на ринку, а також підвищення частки запозичень у нефінансовому секторі.
Доведено, що потреба використання диверсифікованого фінансового інструментарію викликається не лише змінами характерних умов залучення фінансових ресурсів на внутрішньому і зовнішньому ринках, а й необхідністю дотримання вимог економічної безпеки держави та інвестиційними уподобаннями учасників фінансових ринків при розміщенні капіталу.

Дослідження особливостей розвитку ринку державних цінних паперів в Україні дозволило визначити напрямки підвищення ефективності його функціонування з позицій організаційно-правового, інституціонального, інформаційного забезпечення, а саме:
доведено, що необхідно забезпечити не тільки механізм залучення державних фінансових коштів, але й ефективний механізм їх розміщення і цільового використання. Даний механізм повинен включити державні структури, які б займались аналізом фондового ринку, прогнозували макроекономічні процеси в Україні, і ,відповідно, розробляли стратегію державних запозичень. Важливо створити державний інститут, до функцій якого б увійшов аналіз перспективних інвестиційних та інноваційних проектів з позицій загальнонаціональних інтересів, а також контроль за ефективністю та цільовим використання залучених державних коштів, що також дозволить втримувати рівень боргової безпеки на належному рівні;
правові та організаційні засади внутрішніх запозичень у нашій країні потребують якісного вдосконалення; запропоновано визначити пріоритетні напрями використання урядових позик, чітко визначити принципи управління державною заборгованістю та критичні рівні показників боргової безпеки. Необхідним є прийняття Закону України Про державний борг”, де має бути зафіксовано і деталізовано низку проблемних на сьогодні питань щодо класифікації боргу та операцій з державним боргом, визначення більш диференційованих меж безпечності запозичень (оскільки єдиний на сьогодні показник співвідношення боргу і ВВП, що міститься в Бюджетному кодексі, є недостатнім), оскільки діяльність держави як емітента і безпосереднього позичальника повинна бути нормативно врегульованою;
поряд з наявним скороченням обсягів державних запозичень потрібно диференціювати ринок державних запозичень за типами фінансових інструментів і умовами їх обігу та реструктуризації; при емісії нових облігацій доцільно передбачати варантні схеми їх обігу та збільшити тривалість (строк, лаг, дюрацію) запозичень, перевагу віддавати довгостроковим облігаціям. У перспективі пролонгація строків обігу державних цінних паперів повинна мати кінцевим результатом доведення строкової структури вітчизняного ринку державних цінних паперів до рівня світових стандартів;
з метою підвищення довіри до держави як високонадійного позичальника необхідно забезпечити прозорість діяльності держави щодо випуску державних цінних паперів, що є загальноприйнятою практикою для багатьох розвинених країн. Запропоновано забезпечити передбачуваність емісій державних облігацій з дотриманням двох основних умов: завчасного оголошення детального календаря емісій та побудови регулярних емісійних циклів.