Ратушна Богдана Петрівна. Належне доказування у судовому правозастосуванні України в світлі практики Європейського суду з прав людини (загальнотеоретичне дослідження)

Короткий опис

Ратушна Богдана Петрівна. Належне доказування у судовому правозастосуванні України в світлі практики Європейського суду з прав людини (загальнотеоретичне дослідження).- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.01, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 2014.- 206 с.

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

РАТУШНА БОГДАНА ПЕТРІВНА

УДК 340.132.6

НАЛЕЖНЕ ДОКАЗУВАННЯ
У СУДОВОМУ ПРАВОЗАСТОСУВАННІ УКРАЇНИ
В СВІТЛІ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ (загальнотеоретичне дослідження)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Рабінович Петро Мойсейович,
доктор юридичних наук, професор

Львів – 2014

ЗМІСТ
СПИСОК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 12
1.1 Стан розробки проблеми в наукових джерелах 12
1.2 Особливості методології дослідження 27
Висновки до розділу 1 31
РОЗДІЛ 2. ПОЗИЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЩОДО НАЛЕЖНОГО ДОКАЗУВАННЯ
У СУДОВОМУ ПРАВОЗАСТОСУВАННІ 34
2.1 Гносеологічна природа судово-процесуальної діяльності 34
2.2 Стандарт доказування як показник
належного встановлення обставин судової справи
(з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини) 54
2.3 Вимоги Європейського суду з прав людини
до належного доказування 69
Висновки до розділу 2 90
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ВІДПОВІДНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА І СУДОВОЇ ПРАКТИКИ
З ПИТАНЬ ДОКАЗУВАННЯ ВИМОГАМ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ 93
3.1 Змагальна модель українського судового процесу 93
3.2 Рівність доказових можливостей сторін у судовому процесі 113
3.3 Використання судом придатних доказів 128
3.4 Мотивованість судового рішення 151
Висновки до розділу 3 164
ВИСНОВКИ 168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 174

СПИСОК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЄСПЛ, Суд,
Європейський суд – Європейський суд з прав людини
ЗУ – Закон України
КАС – Кодекс адміністративного судочинства України
ЄКПЛ, Конвенція – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс України
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України
ГПК – Господарський процесуальний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Правозастосувальна діяльність супроводжує будь-яку юридичну роботу, прилаштовуючись до її специфіки та особливостей. Проте якою б не була сфера застосування юридичних норм, правозастосуванню завжди будуть властиві певні загальні закономірності. У цьому сенсі не є винятком і судове правозастосування, адже незалежно від того, в якій формі здійснюється судовий процес, воно також підпорядковується специфічним закономірностям. Виявляти їх має загальна теорія права та держави, оскільки ці закономірності є складовою частиною її предмета.
Однією із загальних закономірностей правозастосування є така його властивість, як стадійність, тобто певна послідовність інтелектуальних і фізичних дій осіб, які вони здійснюють упродовж певного часу.
В усіх наукових працях із правозастосування зазначається про те, що його першою стадією є встановлення фактичних обставин юридичної справи. Нерідко сюди зараховують і вибір норми, яка підлягає застосуванню. З’ясування закономірностей цієї стадії, вочевидь, також належить до предмета означеної юридичної науки.
Дослідження стадії встановлення фактичних обставин, зокрема вимог, які висуваються до суб’єкта правозастосування, досі є актуальними у загальній теорії права. Адже, по-перше, «проходження» цієї стадії визначає ефективність реалізації всіх подальших стадій правозастосування; по-друге, і в загальнотеоретичних, і в процесуальних наукових працях, присвячених дослідженню встановлення фактичних обставин, висловлено чимало неоднозначних, суперечливих думок та положень; по-третє, як відомо, однією із загальних вимог до правильного застосування норм права є його обґрунтованість. Зміст цієї вимоги полягає в тому, що всі юридично значущі факти певної справи мають бути встановлені достовірно. Одним з юридичних інструментів, що забезпечує реалізацію цієї вимоги, є законодавча регламентація дій, вчинюваних правозастосовувачем на зазначеній стадії правозастосування.
Іншими словами, йдеться про легальну процедуризацію (процесуалізацію) встановлення юридично значущих фактів у судовому правозастосуванні. Дослідження останньої (безвідносно до галузевої належності застосовуваної правової норми), отже, теж входить до складу предмета загальної теорії права. У цій науці також загальновизнано, що основними засобами, якими оперує суб’єкт правозастосування на цій стадії, є докази. Отже, загальні закономірності їх формування і використання на зазначеній стадії правозастосування теж має виявляти загальнотеоретична юриспруденція.
Викладене зумовлює належність теми здійсненого дослідження до спеціальності 12.00.01, оскільки в паспорті останньої зазначено, що одним із напрямів досліджень в галузі теорії держави і права є правозастосовна діяльність (п. 2.1).
Між тим, у вітчизняній юридичній науці на загальнотеоретичному рівні поки що не вироблено єдиного розуміння змісту й особливостей «фактовстановлюваної» стадії. Немає й уніфікованої термінології понять, що стосуються правозастосування.
Крім того, посилення євроінтеграційних процесів в Україні передбачає, серед іншого, повномасштабне реформування судового правозастосування на основі тих принципів і стандартів, що сформувалися на загальноєвропейському рівні. Йдеться, зокрема, про необхідність врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ), причому в її інтерпретації Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ), у процесі встановлення фактичних обставин судових справ. Основним же засобом встановлення таких обставин є, як відомо, процесуальне доказування.
Таке доказування здавна привертало увагу не тільки представників галузевих процесуально-юридичних наук, але й фахівців загальної теорії права. Серед останніх можна назвати П. О. Недбайла, С. С. Алексєєва, І. Я. Дюрягіна, В. В. Лазарева, П. М. Рабіновича, Д. О. Бочарова, А. О. Павлушину, Ю. П. Борулєнкова, В. А. Новицького. До питань загальнотеоретичних аспектів судового доказування також звертались і представники галузевих процесуальних наук, зокрема В. П. Гмирко, Ю. М. Грошевий, В. В. Комаров, Є. Г. Коваленко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, І. В. Решетнікова, М. В. Треушніков, М. Й. Штефан, Т. В. Сахнова.
На сьогодні завдяки практиці ЄСПЛ сформувались певні вимоги до належного судового доказування, які забезпечують справедливість судового розгляду. Тому виникає потреба дослідити стан відповідності цим вимогам українського законодавства та практики судового правозастосування. Також зазначені обставини зумовлюють необхідність оновлення загальнотеоретичних положень щодо судово-процесуального доказування, зокрема з огляду на практику ЄСПЛ. Які б не були процесуальні форми судочинства, вони мають спиратись на вихідні положення щодо судово-пізнавальної діяльності, незалежно від того, якої галузі суспільних відносин вона стосується. Адже така діяльність, як зазначалось, не може не підпорядковуватись певним закономірностям, які поширюються і специфічно виявляються в будь-якій формі судового пізнання.
Сукупність усіх наведених обставин засвідчує актуальність вибраної теми. До того ж варто зазначити, що наукових публікацій, у яких було б комплексно досліджено проблеми належного доказування в будь-якому судовому правозастосуванні саме в світлі практики ЄСПЛ, в Україні немає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах планової теми кафедри теорії та філософії Львівського національного університету імені Івана Франка «Актуальні питання правотворення та правозастосування в Україні» (номер держреєстрації 0112U003525).
Мета та задачі дослідження. Мета роботи – з’ясувати вимоги ЄСПЛ до процесу доказування обставин судової справи та встановити стан відповідності цим вимогам українського судово-процесуального законодавства і практики його застосування.
Досягнення означеної мети вимагало вирішення таких задач:
- проаналізувати процесуальне доказування як різновид судово-пізнавальної діяльності, з’ясувати його поняття, види та структуру;
- здійснити загальну характеристику знань, яких набуває суд в результаті судово-пізнавальної діяльності, з’ясувати ступінь їх наближення до всебічності та повноти;
- з’ясувати поняття належного доказування та виявити вимоги ЄСПЛ, яким має відповідати належне встановлення фактичних обставин справи;
- здійснити аналіз дотримання вимог ЄСПЛ до належного доказування в правовому регулюванні судочинства в Україні;
- сформулювати й обґрунтувати рекомендації та пропозиції, спрямовані на удосконалення категорійно-термінологічного апарату сучасної загальної теорії судового правозастосування та процесуального законодавства, а також на приведення українського судового правозастосування в частині встановлення фактичних обставин справи у відповідність до європейських вимог належного судового доказування.
Об’єктом дослідження є українське законодавство з питань доказової діяльності в судовому правозастосуванні, практика його застосування, а також вимоги ЄСПЛ щодо такої діяльності.
Предмет дослідження – загальні закономірності належного доказування в судовому встановленні юридичних фактів з огляду на вимоги ЄСПЛ і стан відповідності цим вимогам законодавчої регламентації та практики доказування в судовому правозастосуванні України.
Методи дослідження вибрано відповідно до його мети, завдань, об’єкта та предмета. Для забезпечення об’єктивності, повноти і достовірності отриманих результатів було застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Так, діалектичний метод використано в дисертації для дослідження доказування як різновиду пізнання в судовому правозастосуванні.
Історико-правовий метод застосовано для виявлення закономірностей формування сучасної моделі судочинства та врахування еволюції наукових поглядів із цього питання. Цей метод також слугував з’ясуванню трансформації поглядів на доцільність активності суду в процесі доказування.
Формально-логічний метод використано для виявлення основних етапів розвитку наукової думки щодо розглядуваної проблеми, виокремлення нових поглядів на деякі питання встановлення фактичних обставин справи в судовому правозастосуванні, аналізі чинного законодавства та наявних теоретичних підходів до низки понять теорії доказування.
Порівняльно-правовий метод було застосовано під час аналізу особливостей діяльності з доказування в судовому правозастосуванні України та інших країн. Крім цього, він слугував для зіставлення прецедентної практики ЄСПЛ та процесуального законодавства України і практики його застосування в частині регулювання процедури доказування.
Системно-структурний метод використано в процесі дослідження структури судового пізнання, а також для встановлення взаємозалежності вимог належного доказування, що забезпечують здійснення справедливого судочинства під час розгляду судових справ.
Метод функціонального аналізу дав змогу визначити роль суду в процесі здійснення належного доказування, уточнити функції доказів, виконуючи які, доказ відіграє вирішальну роль у доказуванні.
Наукова новизна результатів дисертаційної роботи визначається тим, що вона є першим у вітчизняній загальнотеоретичній юриспруденції монографічним дослідженням стану відповідності законодавчої регламентації і практики доказування в українському судовому правозастосуванні вимогам ЄСПЛ.
Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, в тому, що:
вперше:
- сформульовано визначення поняття належного доказування як комплексу взаємозалежних процесуальних дій сторін та суду в межах певної моделі судочинства, здійснення котрих створює умови, необхідні для достовірного встановлення обставин справи;
- виявлено й узагальнено закономірності належного доказування, які відображено у вимогах ЄСПЛ до встановлення фактичних обставин справи: наявність змагальної моделі судового процесу, рівність процесуальних можливостей сторін у доказуванні, придатність доказів, на підставі яких суд ухвалюватиме рішення, та мотивованість судового рішення;
- виявлено і схарактеризовано неповну відповідність законодавчого регулювання судово-доказової діяльності в Україні вимогам ЄСПЛ до належного доказування, оскільки в деяких формах національного судочинства законодавчо не забезпечено: а) змагальної моделі процесу; б) рівності доказових можливостей сторін; в) необхідності мотивування судового рішення;
- визначено поняття придатності доказів як такої їх властивості, яка полягає у здатності бути джерелом інформації про факти, які встановлює суд;
удосконалено:
- наукові положення щодо підставності ототожнення судового пізнання і судового доказування як таких інтелектуальних процесів, що мають єдину гносеологічну основу;
- визначення понять моделі судочинства, судового пізнання та доказу;
- інтерпретацію стандарту доказування як вимоги до якості знання, отриманого судом в результаті розгляду справи, яка зобов’язує його встановити фактичні обставини з високим ступенем достовірності (для кримінальних справ) чи із середнім ступенем достовірності (для інших справ);
- визначення поняття мотивованості судового рішення як наявності в ньому аргументів, на підставі яких його було ухвалено;
набули подальшого розвитку:
- класифікація видів судового пізнання;
- наукові погляди щодо доказової діяльності суду у змагальному процесі, спрямованої на ухвалення справедливого рішення у справі;
- положення щодо посилення змагальних засад судочинства в Україні через обмеження доказової активності суду та забезпечення рівних процесуальних можливостей сторін у доказуванні;
- пропозиції щодо змістової і термінологічної уніфікації в чинних процесуальних кодексах України загальних вимог до належного доказування в судочинстві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що обґрунтовані за результатами дослідження положення, висновки та рекомендації можуть бути застосовані у:
а) науково-дослідній діяльності – для подальшого розвитку та поглиблення теорії доказування, збагачення теоретичної бази досліджень у цій сфері;
б) правотворчості – у процесі вдосконалення процесуальних кодексів України;
в) практиці судового правозастосування в кримінальному, цивільному, господарському й адміністративному процесах;
г) навчально-методичній роботі – під час підготовки підручників, навчальних посібників та методичних матеріалів з курсів: «Теорія права і держави», «Цивільний процес України», «Господарський процес України», «Адміністративний процес України», «Кримінальний процес України» та спецкурсу «Теорія доказів».
Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження оприлюднювались у доповідях на таких наукових і науково-практичних конференціях: Міжнародна щорічна наукова конференція молодих вчених, аспірантів і студентів, присвячена пам’яті видатних вчених-юристів П. О. Недбайла, О. В. Сурілова, В. В. Копейчикова «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 26–27 листопада 2010 р.); ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених та студентів «Закарпатські правові читання» (м. Ужгород, 28–29 квітня 2011 р.); ХVІІІ регіональна науково-практична конференція «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 26–27 січня 2012 р.); Міжнародна наукова конференція «Одинадцяті осінні юридичні читання: Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 23–24 листопада 2012 р.); ІІ Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Актуальні проблеми правового регулювання в Україні та країнах близького зарубіжжя» (м. Львів, 22 листопада 2012 р.); ХІХ звітна науково-практична конференція «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 7–8 лютого 2013 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Science – od teorii do praktyki» (Польща, м. Сопот, 29–31 березня 2013 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 15 наукових праць, з них 7 статей у фахових наукових виданнях України, 1 – у закордонному науковому виданні та 7 тез доповідей на конференціях.
Структура та обсяг роботи. Структура дисертації зумовлена метою й задачами дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок, з яких: основний текст – 173 сторінки, список використаних джерел – 33 сторінки (344 найменування).

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено конкретне наукове завдання, яке полягало в тому, щоб з’ясувати вимоги ЄСПЛ до процесу доказування обставин судової справи та встановити стан відповідності цим вимогам українського судово-процесуального законодавства і практики його застосування.
Виконане дослідження дало змогу дійти таких висновків:
1. Судово-пізнавальна діяльність як вид юридичного пізнання є соціально спрямованою професійною практичною діяльністю, яка становить єдність пізнавальних (інтелектуальних) та посвідчувальних процесів і здійснюється шляхом доказування в судовій справі в установленому законом процесуальному порядку.
Судове пізнання можна класифікувати на такі види:
- за стадійністю судового процесу: попереднє та основне;
- за суб’єктним складом: просте (непрофесійне), яке здійснюється учасниками судової справи, що не є фахівцями у відповідній галузі права, та професійне (його здійснюють судді, адвокати, прокурори тощо);
- за наявністю чи відсутністю посередника між суб’єктом й об’єктом пізнання: безпосереднє та опосередковане;
- за його зв’язком із часом: ретроспективне, актуальне (сьогочасне) та проспективне.
Судове пізнання за його структурою складається з внутрішньої сторони (сприйняття і мислення) та зовнішньої сторони, обов’язковим виявом якої є відтворення інформації про факти за допомогою мови (усної чи письмової), чим забезпечується його транспарентність.
2. Результат судового пізнання, отриманий завдяки всебічному, повному й об’єктивному встановленню обставини судової справи, раніше в науковій літературі та законодавстві дістав назву «об’єктивна істина». Проте ця оцінка такого результату судового пізнання видається неадекватною. Повна і точна відповідність результатів судового пізнання фактичним обставинам справи зазвичай не є можливою, і ось чому:
- результат судового пізнання неминуче містить у собі елементи «авторського» трактування обставин справи суб’єктом доказування. Суб’єктивною перешкодою до встановлення об’єктивної істини в суді може бути навмисне чи несвідоме спотворення доказової інформації суб’єктами доказування, а також особами, які повідомляють суду таку інформацію;
- судове пізнання зазвичай є, по-перше, ретроспективним, а отже, віддаленим у часі його суб’єкта від пізнаваного ним об’єкта, і, по-друге, -опосередкованим певною кількістю посередників, що вочевидь унеможливлює «повне і точне» відтворення цього об’єкта у свідомості судді;
- модель процесу, яка передбачає той чи інший процесуальний порядок доказування фактичних обставин справи, визначально впливає на встановлення істини в судочинстві. Основною ідеєю змагальної моделі судочинства, яка, з погляду ЄСПЛ, створює найкращі умови для належного доказування, є чітке розмежування і зрівноваження доказових функцій сторін справи та позбавлення суду права збирати докази з власної ініціативи. Запровадження означених постулатів змагальності в українське судове правозастосування зазвичай унеможливлює встановлення об’єктивної істини у справі: адже суд для всебічного, повного й об’єктивного встановлення обставин справи мав би отримати і дослідити й інші докази, крім тих, які подали сторони, однак не може збирати такі докази з власної ініціативи, а змушений задовольнятись лише доказовим матеріалом, поданим сторонами. За наявності таких перешкод до всебічного, повного й об’єктивного встановлення обставин судової справи основною вимогою до результату судового знання має бути його достовірність.
Забезпечення саме достовірності – це і є та вимога, яка, з погляду ЄСПЛ, має характеризувати рівень якості знання, отриманого судом в результаті розгляду справи. Достовірність знання свідчить про його певну наближеність до всебічного, повного й об’єктивного розуміння пізнаваного об’єкта. Ступінь такого наближення має градацію, відповідно до якої судове знання характеризується високим чи середнім ступенем достовірності. Низький ступінь достовірності свідчить про недоведеність обставин справи.
Застосування того чи іншого ступеня достовірності судового знання має залежати від виду судочинства, в якому розглядається певна справа. Високий ступінь (достовірність «поза всякими сумнівами») має характеризувати результат судового знання, отриманого в кримінальній справі. В інших видах судочинства такий результат може мати середній ступінь достовірності.
3. Практика ЄСПЛ відіграє важливу роль у приведенні українського судового процесу у відповідність до вимог справедливого судочинства, задекларованих у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. Адже належна процедура доказування є ключовим елементом забезпечення справедливості судочинства. Під поняттям «належне доказування» запропоновано розуміти комплекс взаємозалежних процесуальних дій сторін та суду в межах певної моделі судочинства, здійснення яких створює умови, необхідні для достовірного встановлення обставин судової справи.
З погляду ЄСПЛ, належність встановлення фактичних обставин справи має містити такі основні вимоги:
- змагальна модель судового процесу;
- рівність процесуальних можливостей сторін у доказуванні;
- придатність доказів, на підставі яких суд ухвалює рішення;
- мотивованість судового рішення.
4. Аналіз дотримання Україною вимог ЄСПЛ до належного доказування свідчить про таке:
а) стан дотримання Україною вимоги щодо формування змагального судочинства на сьогодні є недостатній, зокрема тому, що змагальність як модель процесу ще не стала домінантною в усіх формах національного судочинства. Так, у господарському й адміністративному процесах суд може збирати докази за власною ініціативою, що свідчить про відсутність змагальності у цих видах судочинства;
б) рівна можливість сторін обстоювати перед судом свою позицію є, з погляду ЄСПЛ, запорукою справедливості процесу доказування. Українське процесове законодавство відповідає основним вимогам належного доказування в частині нормативного закріплення пропорційних доказових прав сторін, що зрівноважують змагання між ними. Проте істотним недоліком є нерівність сторін у доступі до правової, зокрема безоплатної допомоги. На законодавчому рівні вказаний недолік полягає в тому, що право на безоплатну правову допомогу запроваджено поки що лише в кримінальному судочинстві. Крім цього, у чинному КПК України встановлено – всупереч Конституції України та попередньому кримінальному процесуальному законодавству – обмеження кола осіб, які мають право надавати правову допомогу у кримінальному процесі особі, яка притягається до кримінальної відповідальності;
в) іншою вимогою ЄСПЛ до належного доказування є використання судом для встановлення обставин справи лише придатних доказів. Придатність доказів – це така їх властивість, котра полягає у здатності бути джерелом інформації про факти, які встановлює суд. Придатність доказів як узагальнюючу характеристику їх якості деталізовано у змістовому та формально-процедурному аспектах. Перший аспект встановлюється на інформаційному рівні і в процесуальному законодавстві одержав назву «належність доказів». На формально-процедурному рівні придатність відображена в доктрині та законодавстві терміном «допустимість» і визначає відповідність засобу доказування як форми доказу та процесуального порядку його отримання й дослідження вимогам, передбаченим законом.
Доказ має бути визнаний абсолютно непридатним (якщо він отриманий із застосуванням тортур, жорстокості та приниження особи) та умовно непридатним (якщо законодавство допускає за певних умов можливість використання судом доказу у випадку його незаконного отримання).
Українське процесуальне законодавство достатньо відображає вимоги ЄСПЛ в питанні використання судами придатних доказів, адже на законодавчому рівні вимоги про їх належність і допустимість співзвучні з практикою ЄСПЛ. Проте практика судового правозастосування України містить численні порушення цієї вимоги. Усунути їх можна через зарахування використання судом непридатних доказів до підстав обов’язкового скасування рішення судами вищих інстанцій;
г) мотивованість судового рішення – це наявність у ньому аргументів, на підставі яких воно було ухвалене.
Будучи самостійною вимогою до судового рішення, мотивованість, разом з вимогами законності й обґрунтованості, відповідає за його справедливість. Мотивованість судового рішення виконує роль його логіко-змістовного тла, оскільки з’єднує в один змістовно узгоджений ланцюг обставини судової справи, докази, що їх підтверджують, та застосовані судом норми права. Мотивованість, як окрема вимога до судового рішення, може бути виокремлена лише логічно, а не в розумінні самостійного блоку інформації, в якому йшлося б лише про мотиви й аргументи ухваленого судом рішення. Тому вимоги щодо законності, обґрунтованості та мотивованості мають бути змістовно переплетені в тексті судового рішення.
Проблемами реалізації мотивованості судових рішень в Україні є: 1) відсутність її законодавчого закріплення як самостійної вимоги до судового рішення майже в усіх процесуальних кодексах (крім КПК України); 2) наявність недоліків обсягу і змісту мотивованості в практичному правозастосуванні.
Остання проблема існує в таких формах: 1) повна відсутність мотивації через ігнорування аргументів і доводів сторін; 2) недостатня мотивованість; 3) надмірна мотивованість рішення; 4) незрозумілість судового рішення через низьку якість мовностилістичного викладу його мотивів.
5. У результаті дослідження стало можливо запропонувати уточнені визначення деяких загальнотеоретичних понять задля удосконалення категорійно-термінологічного апарату сучасної загальної теорії судового правозастосування та процесуального законодавства. А саме:
- стандарт доказування – це вимога до якості знання, отриманого судом в результаті розгляду справи, яка зобов’язує його встановити фактичні обставини з високим ступенем достовірності (для кримінальних справ) чи із середнім ступенем достовірності (для інших справ);
- модель судочинства – це форма судочинства, зумовлена історико-правовими процесами суспільства, що характеризується певними взаємовідносинами сторін і суду в доказуванні під час розгляду і вирішення судових справ;
- доказ – це інформаційно-процедурний засіб встановлення фактичних обставин справи.
Для усунення невідповідності законодавчої процедури доказування в українському судовому правозастосуванні вимогам ЄСПЛ до належного встановлення обставин справи пропонується:
- в господарському та адміністративному процесах позбавити суд права збирати докази за власною ініціативою, як це передбачено у ст. 41 ГПК та ст. 11, 69, 71 КАС;
- ст. 45 КПК України «Захисник» доповнити частиною другою такого змісту: «Захисниками також можуть бути інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники»;
- мотивованість як окрему вимогу до судового рішення закріпити у ст. 213 ЦПК, ст. 159 КАС, ст. 83 (1) ГПК.
- ч. 1 ст. 309 ЦПК доповнити пунктом 5 такого змісту: «використання судом для обґрунтування судового рішення непридатних доказів», а також пунктом 6 такого змісту: «неналежна мотивованість судового рішення»;
- аналогічними підставами доповнити перелік підстав, передбачений у ст. 311 ЦПК, ст. 202 і 204 КАС, а також у ст. 104 ГПК.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм / П. Е. Недбайло. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1960. – 512 с.
2. Рабінович П. Про деякі питання теорії істини у радянському праві / П. Рабінович // Збірник наукових студентських робіт. – Львів, 1961. – Вип. 1. – С. 13–18.
3. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. Применение права. Наука права : учеб. пособие / С. С. Алексеев. – Свердловск, 1966. – Вып. 4. – 202 с.
4. Алексеев С. С. Проблемы теории права : курс лекций : в 2 т. / С. С. Алексеев. – Свердловск, 1973. – Т. 2. – 400 с.
5. Дюрягин И. Я. Применение советского права / И. Я. Дюрягин. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1972. – 200 с.
6. Теория государства и права : учеб. для бакал. / В. В. Лазарев, С. В. Липень. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Юрайт, 2012. – 634 с.
7. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабінович. – [Вид. 10, допов.]. – Львів : Край, 2008. – 224 с.
8. Алексеев С. С. Общая теория права : учеб. / С. С. Алексеев. – [2-е изд., перераб. и доп.] – М. : Проспект, 2009. – 576 с.
9. Додин Е. В. Доказывание и доказательства в правоприменительной деятельности органов советского государственного управления / Е. В. Додин. – Киев ; Одесса : Вища шк., 1976. – 128 c.
10. Аверин А. В. Истина и судебная достоверность : (постановка проблемы) / А. В. Аверин. – [2-е изд., доп.]. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2007. – 466 с.
11. Павлушина А. А. Теория юридического процесса: итоги, проблемы, перспективы развития / А. А. Павлушина. – М. : Юрлитинформ, 2009. – 472 с.
12. Новицкий В. А. Теория российского процессуального доказывания и правоприменения : моногр. / В. А. Новицкий. – Ставрополь : Изд-во СГУ, 2002. – 582 с.
13. Дулов А. В. Судебная психология : учеб. пособие для студ. юрид. ин-тов и фак. /А. В. Дулов. – [Изд. 2, испр. и доп.]. – Мн. : Вышэйшая шк., 1975. – 464 с.
14. Трусов А. И. Основы теории судебных доказательств : краткий очерк / А. И. Трусов. – М. : Госюриздат, 1960. – 176 с.
15. Белкин А. Р. Теория доказывания : науч.-метод. пособие / А. Р. Белкин. – М. : Норма, 1999. – 418 с.
16. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователя / А. Р. Ратинов. – М. : НИиРИО ВШ МООП СССР, 1967. – 290 с.
17. Ратинов А. Р. Вопросы познания в судебном доказывании / А. Р. Ратинов // Советское государство и право. – 1964. – № 8. – С. 106–113.
18. Тертышник В. М. Теория доказательств / В. М. Тертышник, С. В. Слинько. – Харьков : Арсис, 1998. – 256 с.
19. Марксистско-ленинская общая теория государства и права. Социалистическое право / под ред. В. Е. Гулиева, А. И. Денисова. – М., 1973. – 647 с.
20. Правоприменение в Советском государстве / А. С. Пиголкин, С. Н. Братусь и др. – М. : Юрид. лит., 1985. – 304 с.
21. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / за ред. проф. В. В. Копейчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 320 с.
22. Загальна теорія держави і права: основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції : навч. посіб. / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 400 с.
23. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. ВНЗ / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. Я. Авраменко та ін. ; за ред. М. В. Цвіка. – Х. : Право, 2009. – 584 с.
24. Скакун О. Ф. Теорія права і держави / О. Ф. Скакун. – 4-те вид., допов. і переробл. – К. : Алерта, 2013. – 524 с.
25. Раянов Ф. М. Проблемы теории государства и права (юриспруденции) : учеб. курс / Ф. М. Раянов. – М. : Право и гос-во, 2003. – 304 с.
26. Общая теория государства и права. Академический курс : в 3 т. / отв. ред. М. И. Марченко. – Изд. 2, перераб. и доп. - М. : Зерцало-М, 2002. – Т. 2. – 528 с.
27. Дмитриев Ю. А. Теория государства и права : учеб. / Ю. А. Дмитриев. – М. : Єксмо, 2005. – 592 с.
28. Теория государства и права : учеб. / под ред. Р. А. Ромашова. – СПБ. : Юрид. центр Пресс, 2005. – 630 с.
29. Проблемы теории государства и права : учеб. / под ред. В. М. Сырых. – М. : Эксмо, 2008. – 528 с. : СD (Российское юридическое образование).
30. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса / Е. В. Васьковский. – [Изд. 2, перераб.]. – М., 1917; репринт. изд. – Краснодар, 2003. – 464 с.
31. Гольмстен А. Х. Учебник русского гражданского судопроизводства / А. Х. Гольмстен. – СПб., 1907; репринт. изд. – Краснодар, 2004. – 439 с.
32. Ванеева Л. А. Судебное познание в советском гражданском процессе : учеб. пособие / под ред. Н. А. Чечиной. – Владивосток, 1972. – 134 с.
33. Курылев С. В. Доказывание и его место в процессе судебного познания / С. В. Курылев // Труды Иркутского государственного ун-та им. А. А. Жданова. – 1955. – Т. 13. – С. 34–67.
34. Юдельсон К. С. Проблемы доказывания в советском гражданском процессе / К. С. Юдельсон. – М. : Госюриздат, 1951. – 292 с.
35. Треушников М. К. Доказательства и доказывание в советском гражданском процессе / М. К. Треушников. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 160 c.
36. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном процессе / М. М. Михеенко. – Киев : Вища шк., 1984. – 134 с.
37. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса / А. В. Смирнов. – СПб. : Наука ; Альфа, 2000. – 224 с.
38. Багдасаров Р. В. Принцип состязательности в уголовном процессе России и стран Европейского Союза / Р. В. Багдасаров. – М. : Юрлитинформ, 2008. – 216 с.
39. Решетникова И. В. Доказательственное право Англии и США / И. В. Решетникова. – [2-е изд., перераб. и доп.] – М. : Городец, 1999. – 284 с.
40. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс / М. Й. Штефан. – К. : Ін Юре, 2005. – 624 с.
41. Комаров В. В. Курс цивільного процесу : підруч. / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – 1352 с.
42. Сахнова Т. В. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основне институты / Т. В. Сахнова. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 696 с.
43. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства : моногр. / [В. В. Комаров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін.] ; за заг. ред. проф. В. В. Комарова. – Х. : Харків юридичний, 2008. – 928 с.
44. Капліна О. В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права : моногр. / О. В. Капліна. – Х. : Право, 2008. – 296 с.
45. Гмирко В. П. Доказування в кримінальному процесі: діяльнісна парадигма : моногр. / В. П. Гмирко. – Дніпропетровськ, 2010. – 313 с.
46. Бочаров Д. Функціонування доказів як семіозис: від фактичних даних – до фактів / Д. Бочаров // Право України. – 2012. – № 7. – С. 127–133.
47. Боруленков Ю. П. Теоретические основы процессуального познания / Ю. П. Боруленков. – Владимир : ВГПУ, 2006. – 257 c.
48. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основоположных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. / М. Де Сальвиа. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 1072 с.
49. Манукян В. И. Международная защита прав человека: право, прецеденты, комментарии : науч.-практ. пособие / В. И. Манукян. – Киев : Истина, 2010. – 480 с.
50. МакБрайд Д. Європейська Конвенція з прав людини та кримінальний процес / Д. МакБрайд. – К. : К.І.С., 2010. – 576 с.
51. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) : моногр. / Д. А. Керимов. – [2-е изд., доп.] - М. : Аванта+, 2001. – 560 с.
52. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства : учеб. / В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 552 с.
53. Костицький М. В. Про психологічне пізнання в юридичній теорії і практиці / М. В. Костицький // Юридична психологія та педагогіка. – 2011. – № 1 (9). – С. 4–19.
54. Орлов Ю. К. Основы теории доказательств в уголовном процессе : науч.-практ. пособие / Ю. К. Орлов. – М. : Проспект, 2001. – 144 c.
55. Боруленков Ю. П. Юридическое познание как фундаментальная категория правоведения / Ю. П. Боруленков // Юридический мир. – 2009. – № 12. – С. 52–56.
56. Ахтирська Н. М. Поняття методології судового пізнання та витоки її формування / Н. М. Ахтирська // Держава і право. – 2011. – Вип. 53. – С. 472–477.
57. Туркулец А. В. Введение в методологию социального познания : моногр. / А. В. Туркулец. – Хабаровск : Изд-во ХГАЭП, 2004. – 168 с.
58. Лекторский В. А. Возможна ли интеграция естественных наук и наук о человеке? / А. В. Лекторский // Вопросы философии : науч.-теорет. журн. – 2004. – № 3. – С. 44–49.
59. Общая теория права и государства : учеб. / под ред. В. В. Лазарева. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2001. – 520 с.
60. Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів / В. Т. Нор. – Львів : ЛДУ, 1978. – 112 с.
61. Старченко А. А. Логика в судебном исследовании / А. А. Старченко. – М. : Госюриздат, 1958. – 235 c.
62. Костін М. І. Контрабанда. Доказування обставин вчинення злочину на досудовому слідстві : моногр. / М. І. Костін. – К. : ДІЯ, 2003. –
185 с.
63. Ванеева Л. А. Судебное познание в науке советского гражданского процессуального права : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Л. А. Ванеева. – Л., 1969. – 17 с.
64. Грошевой Ю. Деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії / Ю. Грошевой // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 3 (38). – С. 134–145.
65. Круглов О. М. Доказування і докази у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб : автореф. дис. ... канд.. юрид. наук : 12.00.07 / О. М. Круглов ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2003. – 18 с.
66. Ніколенко Л. М. Доказування в господарському судочинстві : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / Л. М. Ніколенко ; НАН України. Ін-т екон.-правов. дослідж. – Донецьк, 2004. – 17 с.
67. Корнев Г. П. Идеонормативная концепция истины. Философия и правоприменение : моногр. / Г. П. Корнев. – М. : Академический Проект, 2006. – 352 с.
68. Сахнова Т. В. Судебная экспертиза / Т. В. Сахнова. – М. : Городец, 1999. – 368 c.
69. Васильев В. Л. Юридическая психология / В. Л. Васильев. – Л. : ЛГУ, 1974. – 96 с.
70. Котюк І. І. Судова гносеологія: проблеми методології та практики : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.09 / Котюк Іван Ілліч ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2008. – 37 с.
71. Михайлов И. В. Методические указания по теории судебных доказательств / И. В. Михайлов. – Одесса : Изд-во ОГУ, 1991. – 138 с.
72. Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності в кримінальному процесі / М. А. Погорецький. – Х. : Арсіс, 2007. – 576 с.
73. Шиханцов Г. Г. Юридическая психология : учеб. / Г. Г. Шиханцов. – М. : Зерцало, 1998. – 352 с.
74. Александров А. С. Новая теория доказательств [Электронный ресурс] / А. С. Александров // Уголовная юстиция: связь времен : избран. матер. междунар. науч. конф. (СПб., 6–8 октября 2010 г.) / Сост. А. В. Смирнов, К. Б. Калиновский. - М. : Актион-Медиа, 2012. – 140 с. – Режим доступа : http://www.iuaj.net/node/97.
75. Александров А. С. От информационной к когнитивной трактовке доказательств в уголовном процессе / А. С. Александров // Воронежские криминалистические чтения : сб. науч. трудов Воронеж. гос. ун-та / под ред. О. Я. Баева. – Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2011. – Вып. 13. –
С. 11–21.
76. Свідзинський А. Синергетична концепція культури / А. Свідзинський. – Луцьк : ВАТ Волин. обл. друк., 2009. – 176 с.
77. Кохель Б. Від episteme до creatio / Б. Кохель // Філософські проблеми в науці. – 1984. – Вип. 6. – С. 27–36.
78. Кедров Б. Единство диалектики, логики и теории познания / Б. Кедров. – М. : Госполитиздат, 1963. – 295 с.
79. Чельцов М. А. Советский уголовный процесс : учеб. / М. А. Чельцов. – М. : Госюриздат, 1949. – 496 с.
80. Гаврицкий А. В. Судебное познание: теоретико-правовые аспекты : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / А. В. Гаврицкий. – Ростов н/Д., 2007. – 19 с.
81. Основы философии науки : учеб. пособие для вуз. / под ред. проф. С. А. Лебедева. – М. : Академический Проект, 2005. – 544 с.
82. Сергеич П. Искусство речи на суде / П. Сергеич. – Тула : Автограф, 2000. – 382 с.
83. Бобровник С. В. Специфіка прояву компромісу і конфлікту в межах соціальних інститутів // Право України. – 2009. – № 12. – С. 144–149.
84. Александров А. С. О природе аргументации в уголовном процессе [Электронный ресурс] / А. С. Александров // Юрислингвистика: судебная лингвистическая экспертиза, лингвоконфликтология, юридико-лингвистическая герменевтика : матер. интернет-конф. 15–30 декабря 2012 г. – М., 2012. – Режим доступа : http://konference.siberia-expert.com.
85. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод : міжнар. док. від 4 листопада 1950 р., ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
86. Медведев И. Р. Ответственность сторон за ложные объяснения в суде : науч. исслед. / И. Р. Медведев. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 304 с.
87. Кореневский Ю. Нужна ли суду истина? / Ю. Кореневский // Российская юстиция. – 1994. – № 5. – С. 15–22.
88. Кравчук В. М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. – К. : Істина, 2006. – 944 с.
89. Пашин С. А. Проблемы доказательственного права / С. А. Пашин // Судебная реформа: юридический профессионализм и проблемы юридического образования. Дискуссии. – М., 1995. – 326 с.
90. Бубон К. В. Реквием по истине / К. В. Бубон // Адвокат. – 2010. – № 1. – С. 7–13.
91. Лазарева В. А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе / В. А. Лазарева. – Самара, 1999. – 136 с.
92. Гураленко Н. Істина як елемент суддівського пізнання: філософсько-правовий аналіз співвідношення суб’єктивних і об’єктивних компонентів / Н. Гураленко // Юридична Україна. – 2011. – № 12. –
С. 4–9.
93. Борзов В. М. Проблема справедливости в правосудии по уголовным делам [Электронный ресурс] / В. М. Борзов // Уголовная юстиция: связь времен : избр. матер. междунар. науч. конф. (СПб., 6–8 октября 2010 г.) / сост. А. В. Смирнов, К. Б. Калиновский. – М. : Актион-Медиа, 2012. – 140 с. – Режим доступа : http://www.iuaj.net/node/97.
94. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / К. Ф. Гуценко, Л. В. Головко, Б. А. Филимонов. – М. : Зерцало-М, 2001. –
480 с.
95. Іщенко В. М. Перспективи формування стандартів доказування у сучасному кримінальному процесі України [Електронний ресурс] / В. М. Іщенко // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 302–307. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.uа.
96. Гражданский процесс : учеб. / А. П. Вершинин, Л. А. Кривоносова, М. А. Митина и др. ; под ред. В. А. Мусина [и др.]. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Проспект, 2001. – 542 с.
97. Гражданский процесс зарубежных стран : учеб. пособие / под ред. А. Г. Давтян. – М. : Велби ; Проспект, 2008. – 480 с.
98. Словник синонімів української мови : [у 2 т.] / [за ред. А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук]. – К. : Наук. думка, 2000. – Т. 2. – 954 с.
99. Кореневский Ю. В. Об истине в уголовном судопроизводстве / Ю. В. Кореневский // Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / под ред. В. А. Власихина. – М., 2000. – 272 с.
100. Юдківська Г. Ю. Презумпція невинуватості в кримінальному процесі України та практиці Європейського суду з прав людини : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Г. Ю. Юдківська. – К. : Акад. адвокатури України, 2008. – 242 с.
101. Рабінович П. М. Рішення Європейського суду з прав людини: до характеристики концептуально-методологічних засад їх обґрунтування / П. М. Рабінович // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 1. – С. 357–366.
102. Комюніке Секретаря Європейського суду з прав людини щодо рішення у справі «Спінов проти України» // Юридичний вісник України. – 2009. – № 3.
103. Югюр Эрдаль. Стаття 3 Европейской конвенции по правам человека. Руководство по практическому применению / Югюр Эрдаль, Хасан Бакирчи / [пер. на рус. яз. О. Амшевой]. - World Organization Against Torture. – 432 с.
104. Вальтось С. Кримінальний процес: нарис системи / С. Вальтось. – Warshawa : Wydawnictwo Prawnicze PWN, 1995. – 512 с.
105. Рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
106. Резник Г. М. Стандарты доказанности и межотраслевая преюдиция [Электронный ресурс] / Г. М. Резник // Уголовная юстиция: связь времен : изб. матер. междунар. науч. конф. (СПб., 6–8 октября 2010 г.) / сост. А. В. Смирнов, К. Б. Калиновский. – М. : Актион-Медиа, 2012. – С. 91–95. – Режим доступа : http://www.iuaj.net/node/97.
107. Рішення ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
108. Калиновский К. Б. Бремя доказывания в уголовном процессе: взаимосвязь стандарта доказанности с презумпциями и правовое взаимодействие участников правоотношений / К. Б. Калиновский // Правовые состояния и взаимодействия: историко-теоретический, отраслевой и межотраслевой анализ : матер. VII Междунар. науч.-теорет. конф. : в 2 ч. (1–2 декабря 2006 г.) [под общ. ред. Р. А. Ромашова, Н. С. Нижник]. – СПб : С.-Петерб. ун-т МВД России, 2006. – Ч. 1. – С. 245–249.
109. Лобойко Л. М. Кримінальний процес : підручник / Л. М. Лобойко. – К. : Істина, 2014. – 432 с.
110. Гмирко В. П. Стандарти доказаності: спроба прагматичного погляду / В. П. Гмирко // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. пр. – Х. : Право, 2012. – Вип. 23. – С. 168–179.
111. Словник синонімів української мови : [у 2 т.] / [за ред. А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук]. – К. : Наук. думка, 1999. – Т. 1. – 1063 с.
112. Беккариа Ч. О. О преступлениях и наказаниях / Ч. О. Беккариа. – [сост. и предисл. В. О. Овчинского]. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 184 с.
113. Великие правовые системы современности: сравнительно- правовой подход / за Р. Леже. – М. : Wolters Kluwer, 2011. – 529 с.
114. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24 лютого 2009 р. (витяг) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua.
115. Капліна О. В. Правозастосовне тлумачення судом норм кримінально-процесуального права : автореф. дис. … д-ра юрид. наук / О. В. Капліна ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2009. –
40 с.
116. Пастернак Ю. Проблема істини в сучасному кримінальному процесі / Ю. Пастернак // Вісник Львівського університету. Сер. юрид. – 2009. – Вип. 49. – С. 274–280.
117. Звягинцева Л. М. Доказывание в судебной практике по гражданским делам / Л. М. Звягинцева, М. А. Плюхина, И. В. Решетникова. – М., 2000. – 288 с.
118. Орлов Ю. К. Основы теории доказательств в уголовном процессе : науч.-практ. пособие / Ю. К. Орлов. – М. : Проспект, 2001. – 144 c.
119. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства : [в 2 т.] / И. Я. Фойницкий. – СПб., 1910. – Т. 2. – 572 с.
120. Рожнова В. В. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина) / В. В. Рожнова, Я. Ю. Конюшенко та ін. – К., 2012. – 398 с.
121. Дударєв Д. С. Деякі проблемні питання впровадження судового прецеденту Європейського суду з прав людини в Україні / Д. С. Дударєв // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Сер. «Юридические науки». – 2010. – Т. 23, № 1. – С. 347–352.
122. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського праворозуміння [Електронний ресурс] / С. Шевчук // Практика Європейського суду з прав людини. – 1999. – № 2. – Режим доступу : http://eurocourt.in.ua.
123. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України № 3477-ІV від 23 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
124. Шевчук С. Європейський суд з прав людини та українська судова система: необхідність узгодження судової практики / С. Шевчук // Право України. – 2011. – № 7. – С. 88–93.
125. Зайцева Л. Справедливое судебное разбирателство: международный опит и законодательство Республики Беларусь / Л. Зайцева // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1992. – № 2. – С. 15–24.
126. Третьяков Д. Застосування практики Європейського суду / Д. Третьяков // Віче. – 2007. – № 3. – С. 3–10.
127. Рабцевич О. И. Право на справедливое разбирательство: международное и внутригосударственное правовое регулирование / О. И. Рабцевич. – М., 2005. – 318 с.
128. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України № 1618-IV від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40/41, 42. – Ст. 492.
129. Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України № 2747 від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35/36, 37. – Ст. 446.
130. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України № 4651-VI від 13 квітня 2013 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9/10, 11/12, 13. – Ст. 88.
131. Энтин М. Справедливое судебное разбирательство по праву Совета Европы и Европейского Союза / М. Энтин // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 2003. – № 3 (44). – С. 85–97.
132. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства : моногр. / [В. В. Комаров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін.] / за заг. ред. проф. В. В. Комарова. – Х. : Харків юридичний, 2008. – 928 с.
133. Моул Н. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Статья 6. Право на справедливое судебное разбирательство. Прецеденты и комментарии / Н. Моул, К. Харби, Л. Б. Алексеева. – М. : Рос. акад. правосудия, 2001. – 139 с.
134. Трубникова Т. В. Правила доказывания и принятия решений в уголовном процессе в механизме гарантирования каждому права на судебную защиту / Т. В. Трубникова // Вестник Томского государственного университета. – 2012. – № 354. – С. 143–150.
135. Лукайдес Лукис Г. Справедливое судебное разбирательство (комментарий к п. 1 ст. 6 европейськой Конвенции о защите прав человека и основных свобод) // Российская юстиция. – 2004. – № 2. – С. 8–20.
136. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения : в 2 т. / предс. ред. кол. д-р юрид. наук, проф. В. А. Туманов. – М. : НОРМА, 2000. Т. 1. – 856 с.
137. Грозев Й. Право на справедливый суд в рамках Европейской конвенции о защите прав человека (статья 6) : руководство для юристов / Й. Грозев, Виткаукас Д. Шин Льюис-Энтони. – London : Lancaster House, 2008. – 95 c.
138. Дудаш Т. І. Практика Європейського суду з прав людини : навч.-практ. посіб. / Т. І. Дудаш. – К. : Алерта, 2013. – 368 с.
139. Рішення ЄСПЛ у справі «Леонід Лазаренко проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
140. Рішення ЄСПЛ у справі «Салов проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
141. Рішення ЄСПЛ у справі «Константинеску проти Румунії» // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2002. – № 2. – С. 70–71.
142. Рішення ЄСПЛ у справі «Вуазін проти Франції» // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. – № 1. – С. 99.
143. Рішення ЄСПЛ у справі «Куопіла проти Фінляндії» // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. – № 2. –
С. 125-126.
144. Гом’єн Д. Короткий путівник по європейський конвенції з прав людини / Донна Гом’єн ; пер. з англ. Т. Іваненко, О. Павличенко ; Укр. Правнича Фундація ; [Центр інформ. та документації Ради Європи в Україні]. - Львів : Кальварія, 2000. – 172 с.
145. Рішення ЄСПЛ у справі «Жук проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
146. Рішення ЄСПЛ у справі «Балицький проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
147. Рішення ЄСПЛ у справі «Загородній проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
148. Рішення ЄСПЛ у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення, Коментарі. – 1999. – № 2. – С. 96-100.
149. Афанасьев Д. В. Особенности доказывания в Европейском суде по правам человека / Д. В. Афанасьев // Государство и право. – 2009. – № 1. – С. 123–133.
150. Рішення ЄСПЛ у справі «Яременко проти України» // Офіційний вісник України. – 2009. – № 2. – С. 442–443.
151. Постановление ЕСПЧ по делу «Мирилашвили против России» // Бюллетень Европейского суда по правам человека. – 2009. – № 4. – С. 22–23.
152. Постановление ЕСПЧ по делу «Яллох против Германии» [Электронный ресурс] // Справочно-правовая система «КонсультантПлюс». – Режим доступу : http://www.consultant.ru/about/software/cons.
153. Постановление ЕСПЧ по делу «Гефген против Германии» // Бюллетень Европейского суда по правам человека. – 2008. – № 11. – С. 15–17.
154. Рішення ЄСПЛ у справі «Шабельник проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
155. Постановление Большой Палаты ЕСПЧ по делу «Быков против России» // Бюллетень Европейского суда по правам человека. – 2009. – № 6. – С. 109–147.
156. Рішення ЄСПЛ у справі «Корнєв і Карпенко проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
157. Рішення ЄСПЛ у справі «Жогло проти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua.
158. Постановлении ЕСПЧ по делу «Ли Дейвис против Бельгии» // Бюллетень Европейского суда по правам человека. – 2009. – № 12. – С. 29–30.
159. Рішення ЄСПЛ у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2002. – № 3. – С. 98.
160. Смирнов А. В. Состязательный процесс / А. В. Смирнов. – СПб. : Наука ; Альфа, 2001. – 320 с.
161. Калиновский К. Б. Уголовный процесс : пособие по подготовке к екзамену / К. Б. Калиновский, А. В. Смирнов. – СПб. : Питер, 2003. – 160 с.
162. Треушников М. К. Новый гражданский процессуальный кодекс России 2002 г.: некоторые социокультурные особенности / М. К. Треушников, Д. Я. Малешин // Вестник Московского университета. Сер. 11 : Право. – 2004. – № 4. – С. 54–60.
163. Варано В. Некоторые размышления о процессуальном праве, сравнительном праве и подходе «общего стержня» / В. Варано // Ежегодник сравнительного правоведения. – М. : Норма, 2005. – С. 32–41.
164. Кудрявцева Е. В. Гражданский процессуальный кодекс Англии (правовой статус и основы базовой концепции) / Е. В. Кудрявцева // Законодательство. – 2003. – № 6. – С. 68–79.
165. Гражданское процессуальное уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению : пер. с нем. / сост., введ. В. Бергманн. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 472 c.
166. Давтян А. Г. Гражданское процессуальное право Германии / А. Г. Давтян. – М. : Городец, 2000. – 320 с.
167. Исаенкова О. В. Применение нетрадиционных для России источников права в российском гражданском процессе / О. В. Исаенкова, А. А. Демичев // Актуальні проблеми застосування цивільного процесуального кодексу та кодексу Адміністративного судочинства України : тези доп. та наук. повідомл. учасн. міжнар. наук.-практ.