Римарська Надія Іванівна. Адаптація споживчої кооперації України до ринкових умов (соціально-економічний та податковий аспекти)

Короткий опис

Римарська Надія Іванівна. Адаптація споживчої кооперації України до ринкових умов (соціально-економічний та податковий аспекти). : Дис... канд. наук: 08.07.05 2004

Римарська Н.І. Адаптація споживчої кооперації України до ринкових умов (соціально-економічний та податковий аспекти). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.05 Економіка торгівлі і послуг Львівська комерційна академія. Львів, 2004.
У дисертації досліджуються проблеми адаптації вітчизняної системи споживчої кооперації до діяльності в ринкових умовах. Значна увага приділяється теоретичному дослідженню сутності базових принципів та цінностей кооперативної діяльності, розглядаються підходи основних економічних шкіл до ролі, місця і значення споживчої кооперації в економічній системі суспільства. Проаналізовано динаміку показників діяльності основних галузей системи (торговельної і заготівельно-переробної) у 1996-2003 роках з метою виявлення головних чинників і факторів негативних процесів і явищ. Розроблено і обґрунтовано рекомендації щодо адаптації основних галузей споживчої кооперації до вимог ринку, удосконалення взаємовідносин споживчої кооперації з податковою системою держави.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та наведене уточнене трактування ролі кооперації в умовах ринкової трансформації, поставлено і вирішено низку недостатньо досліджених проблем адаптації діяльності споживчої кооперації до умов перехідної економіки. Це дало можливість обґрунтувати пріоритетні напрями та механізми досягнення соціальних та економічних цілей кооперитвної діяльності і зробити такі висновки.

Історичний досвід кооперативного руху в умовах різних соціально-економічних систем дає підстави стверджувати про його стійкість, обумовлену властивими йому ідеалами та цінностями. Особливістю процесу адаптації вітчизняної споживчої кооперації до умов ринкової економіки є те, що в основі їх функціонування зберігалися кооперативні принципи та цінності, які забезпечували гармонійне поєднання свободи кожного із свободою всіх”, орієнтували господарську діяльність на збереження праці”, розвиток продуктивних здібностей і уподобань людини”. У сучасному трактуванні йдеться про цільову функцію збереження (економії) часу, нагромадження соціального (людського) капіталу, що надає можливість використання кооперативного руху як доповнюючого напряму еволюційного переходу до ринкової економіки, здатного пом’якшити негативні соціально-економічні наслідки трансформаційної кризи.
Повернення до базисних принципів кооперативної діяльності потребує урахування глобальних тенденцій розвитку світового господарства та їх впливу на національні економіки, які відображені у системі відомих принципів міжнародного кооперативного руху. Виявлені часткові розбіжності між цими принципами і застосовуваними у вітчизняній практиці (неспівпадіння декларованої і фактичної мети діяльності; застосування адміністративно-громадського контролю у противагу демократичному членському; формальний характер економічної участі членів) власне й повинні стати об’єктом адаптаційних змін. З урахуванням генези кооперативної власності, умов і особливостей розвитку кооперації у нашій країні, базисні принципи доцільно доповнити федеративними” (системність, госпрозрахунковість, взаємодія з державою). Деформація кооперативних принципів та роль, яка відводилась споживчій кооперації у адміністративно-плановій системі, зумовили складність, суперечливість і неефективність її структури внаслідок таких характерних рис структурної побудови, як багатовимірність, багатоланковість і надмірна централізованість, архаїчність, ідентичність та жорсткість.
Виявлені негативні тенденції розвитку кооперації та її підгалузей під впливом дії об’єктивних та суб’єктивних зовнішніх (глобалізація світового господарства та лібералізація національної економіки; деформація товарно-грошових відносин на сільському ринку; зниження доходів сільського населення та їх натуралізація; відсутність реальної підтримки з боку держави; нестабільність і несформованість інституцій перехідної економіки) та внутрішніх (масштаби та методи діяльності; ціни і тарифи; кваліфікація працівників) чинників, а також взаємопов’язаних з ними дестимулюючих чинників вторинного характеру (монополізація та тінізація економіки, надмірне державне регулювання) обумовлюють необхідність запровадження таких доповнюючих до базисних принципів кооперативного господарювання як: економічна свобода; адаптивність до умов ринкового середовища; ефективність, у тому числі соціальна.
Аналіз тенденцій внутрішнього споживчого ринку, особливо сільського, виявив істотні розбіжності між дійсністю і стратегічними пріоритетами випереджаючого зростання внутрішнього попиту, зміцнення позицій середнього класу”, що відображається у відставанні темпів динаміки кінцевих споживчих витрат, у тому числі домашніх господарств, від випуску товарів та у експансії імпортних товарів на ринку. Кризові явища властиві й кооперативної торгівлі зменшення на третину роздрібного товарообороту; відхилення майже у п’ять разів від середньоукраїнського обсягу реалізації на одного сільського споживача; витіснення кооперативних підприємств з малих міст і, частково, з сільських поселень; зменшення питомої ваги кооперативної торгівлі як загалом в товарообороті по країні, так і у товарообороті на сільському ринку. Попри об’єктивні чинники цих явищ (кількісне зменшення місткості ринку, зниження доходів і платоспроможного попиту; неконкурентоспроможність легальної кооперативної торгівлі відносно приватної; моральне і фізичне старіння” основних фондів та скорочення торговельної мережі, розмивання” типів магазинів на селі; нерівність умов торгівлі) існують і суб’єктивні, пов’язані з рівнем менеджменту та маркетингу, організації комерційної діяльності у самій системі. Доведений позитивний вплив реалізованого попиту на економічний ріст, у тому числі сільськогосподарського виробництва, та виявлені деформації на внутрішньому ринку товарів споживання, особливо сільському його сегменті обумовлює необхідність у елімінуванні впливу зовнішніх та внутрішніх чинників шляхом диверсифікації сфер діяльності кооперації у раціонально доцільних межах, адаптації сучасних методів стратегічного менеджменту і маркетингу у традиційних сферах та галузях кооперативної активності.
До таких сфер відноситься АПК країни, де заготівельно-переробна підгалузь кооперації у минулому забезпечувала вирішення важливих завдань. Проте у сучасний період у розвитку підгалузі домінують негативні тенденції: зменшення матеріально-технічних потужностей, обсягів виробництва, заготівельного обороту, у тому числі обороту на одну особу і погіршення матеріально-технічної бази заготівель. Об’єктивними причинами (звуження місткості ринку і платоспроможного попиту; нерівність умов ведення заготівельних операцій з іншими суб’єктами господарювання; натуралізація обміну; деконцентрація і дезінтеграція агропромислового комплексу; дрібнотоварність виробництва) не завжди можна пояснити диференціацію рівня негативних тенденцій між областями, а останнім часом, позитивну динаміку співвідношення обсягів випуску до вартості основних фондів, збільшення заготівельного обороту у порівняних цінах. Тому видається необхідною реалізація стратегії і цільових програм посилення інтеграційної ролі виробничо-переробної і заготівельної підгалузей кооперації у АПК, поряд з вирівнюванням умов відносно господарюючих суб’єктів інших секторів економіки та форм власності на основі врахування соціальної ролі кооперативної діяльності та її значення у формуванні бюджетів.
Послаблення ролі споживчої кооперації не заперечує її значення як вагомого джерела податкових надходжень незважаючи на вказані тенденції за 1998-2003 рр., вона забезпечує близько третини сукупних податкових надходжень у сільській місцевості, а в окремих областях з домінуванням аграрного комплексу навіть спостерігається зростаюча динаміка цього показника. Особливу роль відіграє кооперація у формуванні бюджетів малих міст, депресивних районів і міст з моноспеціалізованою промисловістю. Проте взаємовідносинам кооперації з бюджетною і податковою системами властиві диспаритетність, економічна нееквівалентність, неврахування складних і нерівних умов діяльності у сільській місцевості, що зумовлювало до останнього часу від’ємні фінансові результати як загалом по системі, так і в окремих її підгалузях, обласних споживчих спілках, збитковість біля третини кооперативних підприємств (організацій). Позитивні зміни у зменшенні частки збиткових підприємств, у тому числі й внаслідок зменшення обсягу непродуктивних втрат, відстають від випереджаючої динаміки сукупного та часткових показників податкового навантаження, особливо на фінансові ресурси підприємств, власний капітал та на прибуток до оподаткування. Зіставлення з оцінками податкового навантаження на середньостатистичну” фірму показує тотожність цих показників, як і ступеня податкового навантаження у розвинених країнах. Але при цьому не враховується навантаження на фонд оплати праці і, головне, переважно легальна діяльність кооперативних підприємств як на ринку праці, так і загалом в господарюванні. Вказане, а також аналіз досвіду взаємовідносин кооперації з державою на пострадянському просторі, обумовлює необхідність радикальних змін у податковій політиці держави щодо кооперації. Це підтверджується й економетричним аналізом впливу місцевих податків і зборів позитивним на індекс валового випуску сільськогосподарської продукції та обсяги роздрібного товарообороту; негативним і статистично незначущим для сільськогосподарського виробництва і товарообороту у розрізі областей.
Невідповідність декларованих та фактично реалізованих цілей кооперації вимагає розробки та втілення якісно нових концептуальних підходів, стратегії і механізмів адаптування її до умов перехідного періоду, базованих на науковій основі, практиці кооперативної діяльності у нашій країні та за її межами. Деталізація стратегічних пріоритетів, окреслених Концепцією розвитку національного кооперативного руху, дозволяє визначити такі найбільш відповідні глобальним зовнішнім викликам та внутрішнім чинникам перехідної економіки пріоритети: (1) всебічна диверсифікація сфер діяльності, включаючи і суто соціальну; (2) реалізація інтеграційної ролі у сільському господарстві; (3) втілення інноваційної моделі адаптації у розв’язанні найгостріших соціальних та економічних проблем села (усунення інформаційної асиметрії” між селом і містом; екологізація споживчого ринку і АПК; пристосування агропромислового виробництва, у тому числі й малого підприємництва до вимог багатостороннього регулювання руху капіталів, робіт, послуг, товарів).

Головним з цих пріоритетів є удосконалення торговельного обслуговування сільських споживачів на основі диференційованого підходу до організації торговельної мережі, основним типом підприємств якої в малих і віддалених населених пунктах повинні стати магазини з торгівлі товарами повсякденного попиту, магазини-заготпункти та дрібнороздрібні підприємства. У середніх за розміром поселеннях повинні бути представлені комбіновані підприємства типу магазинів-закусочних, магазинів-міні-барів, магазинів-хлібопекарень; магазинів-прокатних пунктів. Ефективність функціонування роздрібної мережі залежить від правильного формування асортименту товарів у магазинах. В умовах низької платоспроможності у асортимент необхідно включати тільки товари повсякденного і суто сільського попиту та соціально значущі товари на основі рекомендованого асортиментного переліку, а також широко застосовувати методи активізації попиту населення, у тому числі сезонний розпродаж непродовольчих товарів і продаж товарів зі знижкою ціни. Докорінної реорганізації вимагає і система оптової торгівлі, підприємства якої повинні представляти два рівня зональний і локальний. До підприємств зонального рівня слід віднести крупні міжрайонні універсальні бази, універсальні і спеціалізовані бази облспоживспілок. Діяльність підприємств локального рівня (Гуртівень”) доцільно зосередити на організації постачання продовольчими товарами.
Для усунення виявлених негативних тенденцій у розвитку заготівель видається доцільним створення широкої мережі дрібних стаціонарних заготівельних, заготівельно-переробних підприємств, максимально наближених до джерел закупівель, з використанням роздрібних торговельних підприємств у невеликих селах. Цю мережу слід поєднати з мережею крупних заготівельно-збутових баз та складів, розміщених при залізницях, а також з пересувною заготівельною мережею, комплексними заготівельно-переробними підприємствами на базі сільських і райкоопзаготпромів. У невеликих районах доцільно передбачити збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів, а у великих передачу функцій заготівель сільським споживчим товариствам, з можливістю створення в них сількоопзаготпромів.
Відновлення інтеграційної ролі кооперації у нових формах і методах заготівель слід розглядати як початковий етап комплексу заходів із зменшення трансакційних видатків у АПК і посиленні його конкурентоспроможності шляхом створення вагомого сектора малих і середніх підприємств за посередництвом споживчої кооперації у різних сферах сільського господарства (виробництві, переробці, збуті, постачанні, послугах, фінансуванні та ін.) та формування кластерних моделей інтеграції АПК. Технологічно елементи кластерів пов’язуються, крім матеріально-уречевлених і фінансово-економічних взаємозв’язків, інформаційними потоками, які обслуговують не лише виробничо-комерційні, але й суто споживчі та соціальні потреби сільських мешканців. Як функціональний пріоритет інтеграційної ролі кооперації обґрунтована екологізація виробництва, переробки і торгівлі продукцією АПК. У сукупності пропонованих форм і методів інтеграційної діяльності йдеться про реалізацію з допомогою кооперації інноваційної моделі розвитку сільського господарства і забезпечення соціальних потреб сільських мешканців.
Реалізація окреслених пріоритетних напрямів адаптації споживчої кооперації до умов перехідної економіки нашої країни потребує, як показано у роботі, трансформування державної економічної політики, у тому числі податкової, щодо кооперативної діяльності. При цьому, крім фіскальної та регулюючої функції податкової системи, розглядається компенсаційна, сутність якої полягає у опосередкованому відшкодуванні витрат, пов’язаних з виконанням кооперацією соціальних та організаційно-економічних завдань держави, значенням кооперативної діяльності, особливо у сільській місцевості, у наповненні бюджетів різних рівнів. У розрізі окремих аспектів оподаткування та здійснення податкових платежів потребує удосконалення механізм справляння ПДВ у напрямі його лібералізації та послаблення регресивності. Додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів. У Законі України "Про податок на додану вартість" п. 1.20 і 1.21 щодо податку з продажу сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки для кооперативних підприємств доцільно передбачити застосування його норм до осіб, які не зареєстровані як платники податку. Суму податку на додану вартість, що повинна сплачуватися переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі доцільно спрямовувати на виплату дотацій здавальникам сільськогосподарської продукції переробним підприємствам молоко і м'ясо у живій вазі. Для організацій і підприємств споживчої кооперації необхідно диференціювати рівень майнових податків, зокрема, слід встановити ставки податку на нерухоме майно, введене до 1990 р. в торгівлі і громадському харчуванні у сільській місцевості, у розмірі 0,1% від їх балансової вартості