Рижко Олена Миколаївна Плагіат у соціально-комунікаційному вимірі початку XXI століття: природа явища та історія боротьби

Короткий опис

Рижко Олена Миколаївна, доцент кафедри журналіс­тики, реклами та зв’язків з громадськістю ННІ міжнарод­них відносин Національного авіаційного університету: «Плагіат у соціально-комунікаційному вимірі початку XXI століття: природа явища та історія боротьби» (27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій). Спецрада Д 26.001.34 у Київському національному університеті іме­ні Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
РИЖКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА
УДК 007:001.8
ДИСЕРТАЦІЯ
ПЛАГІАТ У СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНОМУ ВИМІРІ ПОЧАТКУ ХХІ
СТОЛІТТЯ: ПРИРОДА ЯВИЩА ТА ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ
Спеціальність 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій
Галузь знань 06 Журналістика
Подається на здобуття наукового ступеня
доктора наук із соціальних комунікацій
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ О. М. Рижко
Науковий консультант
Різун Володимир Володимирович
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2017

Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………………....20
РОЗДІЛ І. ПЛАГІАТ: СУТНІСТЬ ЯВИЩА………………………………….33
1.1. Дослідження плагіату……………………………………………...…….38
1.2. Дефініція та сутнісні ознаки……………………………………...……..50
1.3. Історія плагіату…………………………………………………..………62
1.4. Причини вдавання до плагіату……………………………………….....66
1.5. Плагіат у контексті академічної чесності………………………..…....79
1.6. Багатоаспектність вияву плагіату…………………………………..….96
1.6.1. Юридичний вияв………………………………………………….....96
1.6.2. Аксіологічний вияв………………………………………………...104
1.6.3. Етичний вияв…………………………………………………….....114
1.6.4. Філософський вияв………………………………………………....119
Висновки до розділу…………………………………………………………....123
РОЗДІЛ ІІ. ВИДИ ПЛАГІАТУ………………………………………………128
2.1. Класифікації плагіату……………………………………………………...129
2.1.1. Способи вчинення плагіату……………………………………...153
2.2. Тексти з ознаками девіацій……………………………………………...168
2.2.1. «Плагіат ідей»…………………………………………………….168
2.2.2. «Самоплагіат» / «авторське дублювання наукових результатів».183
2.2.3. «Перенасиченість тексту цитатами»…………………………..…190
2.3. Технології плагіату………………………………………………………...197
2.3.1. Рерайтинг………...………………………………………….…….197
2.3.2. Копіпаст……………………………………………………………..201
2.3.3. Парафраз…………………………………………………………….205
2.3.4. Компіляція…………………………………………………………..206
2.3.5. Фабрикація і фальсифікація……………………………………...209
Висновки до розділу……………………………………………………………211
РОЗДІЛ ІІІ. РЕЦЕПЦІЯ ПЛАГІАТУ………………………………………..219
3.1. Опитування молоді київських ВНЗ…………………………………….219
19
3.2. Експертне опитування…………………………………………………..…228
3.3. Представлення теми плагіату в ігровому кіно
як варіант рецепції явища………………………………………………….…231
3.4. Аналіз документів Єдиного державного реєстру судових рішень,
що стосуються плагіату………………………………………………….…...247
Висновки до розділу……………………………………………………………271
РОЗДІЛ ІV. ЗАПОБІГАННЯ ПЛАГІАТУ І БОРОТЬБА З НИМ………..…275
4.1. Особливості висвітлення теми плагіату в ЗМК………………………….275
4.2. Державні ініціативи в боротьбі з плагіатом..…………………………..279
4.3. Запровадження навчальних курсів і розроблення посібників………...283
4.4. Антиплагіатні комп’ютерні системи……………………………………..288
4.5. Громадські ініціативи……………………………………………………...295
4.6. Рекомендації щодо боротьби з плагіатом………………………………299
Висновки до розділу……………………………………………………………304
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….309
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………322
ДОДАТКИ…………………………………………………………...………….414
20
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Актуальність теми зумовлена
тим, що нині плагіат виступив маркером багатьох задавнених проблем соціуму:
академічної нечесності (різновидом якого є плагіат); руйнування освітньої
системи; знецінення й профанування науки, інспіроване, крім іншого,
політизацією цієї сфери, як і життя загалом; невміння вести цивілізовану
полеміку; часте оприлюднення матеріалів у ЗМК (і в соціальних мережах
зокрема), пов’язаних із виявленням плагіату та розвитком «плагіатних» справ, із
початковою загальною настановою на скандал, а не на продуктивний дискурс, що
призводить не до вироблення раціональної програми профілактики плагіату й
боротьби з ним, і, найважливіше, – системної її реалізації, а тільки до взаємних
обвинувачень і публічного зведення рахунків.
Наукова проблема, розв’язанню якої присвячене це дослідження, – це
стрімка й агресивна експансія плагіату в усі сфери життєдіяльності соціуму,
інспірована бурхливим розвитком мережі Інтернет (потрактованої як простір
«нічийної» території або ж, навпаки, території «всього для всіх») і нових медій,
що забезпечило будь-кому доступ до гігантських обсягів інформації
(споживання і продукування контенту та зловживання цим). Прояви плагіату
спостерігаються й у всіх сферах соціальних комунікацій як галузі – академічній,
професійній, освітній, що спричинює не тільки загрози майновим правам і
особистим немайновим правам суб’єктів авторського права, а й нівелювання
престижу наукових досліджень, занепад наукової етики, трансформацію і
викривлення наукових і професійних цінностей і стандартів, зниження якості
освіти, унеможливлюючи розвиток гармонійної особистості та стимулюючи
девіантну поведінку. Названі ознаки й наслідки прояву проблеми плагіату
засвідчують її системність і соціальну значущість для України зокрема і світу
загалом. Тому виникла потреба в комплексному дослідженні плагіату як явища,
що має соціальнокомунікаційну природу: його суті, історії формування,
21
особливостей і форм, типів прояву в соціальнокомунікаційному вимірі для
пошуку ефективного інструментарію в боротьбі з ним.
У контексті виходу проблеми плагіату на новий рівень слід усвідомити, що
стрімкість його поширення є одним із наслідків глобалізаційних процесів і
деструктивної трансформації ціннісних парадигм, що призводить до ціннісного
нігілізму. Розуміння цього важливе для нас, передусім, тому, що таким чином
увиразнюється соціальнокомунікаційна природа плагіату; оскільки саме шлях,
обраний людством, призвів до розростання ноосфери, збільшення могутності
Мережі, нарощення текстової маси в геометричній прогресії та дедалі більшого
перенесення людської діяльності (від праці до розваг) у віртуальну сферу, яку,
як ми вже згадували, можна трактувати як територію (сферу) «всього для всіх» і
текстів – насамперед, звідси і зміна ставлення до них і до питання авторства.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Ми розуміємо плагіат як
явище, передусім, соціальнокомунікаційне. На соціальнокомунікаційній природі
плагіату акцентують увагу, наприклад, професор В. Різун, який в обговореннях
теми завжди наголошував, що плагіат потрібно розглядати і в науці, і в інших
сферах життя соціуму саме як явище соціальнокомунікаційне; професор
Б. Потятиник, який звернув нашу увагу на альтернативні підходи до розуміння
явища плагіату, зокрема, в контексті теорій ноосфери і семіосфери; доцент
Л. Городенко, яка у власній теорії мережевої комунікації акцентувала увагу на
небезпеках різноманітних порушень авторського права (зокрема й фактом
плагіату), пов’язаних із розвитком мережевої комунікації; доцент В. Корнєєв,
який під час обговорень, зазначав, що найбільш повно плагіат виявляється в
площині дискурсу; І. Порало, який одним із перших запропонував дефініцію, у
якій представив плагіат як явище, в якому поєдналися комунікаційна й соціальна
природа тощо.
Загалом же у своєму дослідженні ми спираємось на праці українських і
зарубіжних дослідників, підготовлені, переважно, в контексті академічної
доброчесності та юриспруденції.
22
Передусім, ми виходимо із розуміння соціальнокомунікаційної природи
плагіату Л. Городенко, М. Корнєєва, І. Порала, В. Різуна та з аналізу плагіату як
контроверсійного соціального явища, здійсненого Н. Абрамовою, С. Арбузовою,
С. Благодєтєлєвою-Вовк, І. Єгорченко, А. Корбутом, Г. Сляднєвою,
Ґ. Совтисяком, В. Соловьовим, Г. Ульяновою, Е. Шестаковою та ін. У
філософському осмисленні плагіату ми спираємось на праці Ж. Бодріяра,
Б. Потятиника, Л. Стернз, М. Фуко та ін. Історію плагіату розглядають
С. Бернатосян, В. Брод, Н. Вейд, Б. Єгоров, А. Кирилюк, А. Кротов, А. Новіков,
Ш. Нодьє, І. Романова, К. Федер, А. Франс та ін. У контексті девіантної поведінки
плагіат розглядають В. Кохан і М. Мінц; аналізу програмних засобів виявлення
плагіату присвячені праці О. Воронкіна, М. Дем’яненко, В. Зуб, І. Єгорченко,
Ю. Квашина, О. Литвиненко, А. Лупаренко, С. Мейєр, О. Огірко, Б. Стейн,
Є. Шарапової, Р. Шарапова та ін.; вияви плагіату (академічного і мас-медійного) в
Мережі аналізують А. Ковальова, І. Краузе, О. Кузнецова та ін. Розглядаючи
проблему плагіату в ігровому кіно, виходимо зі спостережень Г. Почепцова.
Аналізуючи плагіат, його види, класифікації, кваліфікуючі ознаки, проблеми
«плагіату ідей» і «самоплагіату», ми спирались на праці фахівців різних галузей
права: Г. Андрощука, Н. Бааджи, А. Берлача, С. Бондаренка, О. БутнікаСіверського, В. Волікова, К. Горської (Афанасьєвої), Г. Грабовської, І. Дзьобко,
Р. Дюма, В. Іонаса, В. Зеленецького, В. Зуєва, Т. Коваленко, В. Коноваленка,
І. Кременовської, Л. Нецької, О. Орлюка, О. Підопригори, П. Репешка,
О. Святоцького, Й. Сєньчило-Хлябіч, М. Фірсова, Н. Фокіна, О. Харитонової,
Р. Шишки, А. Штефан, О. Штефан та ін.; фахівців, що присвятили праці різним
аспектам академічної чесності, зокрема й осмислюючи проблему плагіату:
А. Артюхова, С. Блума, Н. Брагінської, Б. Буяка, М. Вронського, М. Гельфандта,
А. Ґромковської-Мелосік, Дж. Іст, Р. Зендеровського, С. Зенкіна,
С. Капральського, Т. Качмарека, М. Краєвського, І. Литвинчук, Т. Лічмана,
О. Меньшова, Р. Мур-Говард, А. Осипяна, Т. Павленко, І. Порала, М. Роіґа,
В. Сацика, О. Сичивиці, Н. Стукало, Т. Фішман, К. Хоффштадта, Т. Червінського
та ін.
23
На сьогодні суто проблемам плагіату присвячена єдина докторська
дисертація з юриспруденції Г. О. Ульянової «Методологічні проблеми цивільноправового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату» (Одеса, 2015),
але вона, закономірно, має власну специфіку, хоча дослідниця й розглядає,
наприклад, плагіат у ЗМІ (зокрема, плагіат контенту веб-сайтів, телеформатів і
рекламний). Беручи до уваги зроблене вченою та прагнучи ввести в науковий
контекст нові емпіричні дані, ми зосередились на проявах плагіату в друкованих
та електронних ЗМІ, на розвитку теми плагіату в ігровому кіно й рецепції явища в
молодіжному й експертному середовищах та ін.
Дослідники розглядали явище плагіату, передусім, як порушення авторського
права. Г. Ульянова представила його як складне соціальне явище, зумовлене
правовим нігілізмом і трансформацією цінностей зі знаком «–»; але
трансформація цінностей, на нашу думку, відбулась так само під впливом
нігілізму, проте – ціннісного. Г. Ульянова аналізує окремі судові рішення, ми –
емпіричні дані, результати отримані науковцями безпосередньо під час
зіставлення текстів на предмет виявлення текстових збігів (ручний пошук) або
дані перевірки текстів за допомогою спеціального програмного забезпечення
(автоматизований пошук); а також всі справи, що стосуються плагіату, з Єдиного
державного реєстру судових рішень, який цікавить нас не стільки з точки зору
юриспруденції, скільки як джерело інформації і складник довколаплагіатного
дискурсу, пов’язаний із рецепцією плагіату.
Ученим у різних галузях, передусім у юриспруденції, вдалося досягти
вагомих результатів у дослідженні плагіату, але ми вважаємо, що
соціальнокомунікаційний підхід дасть змогу суттєво розширити наші знання про
об’єкт (плагіат як соціальнокомунікаційне явище) і предмет (форми, типи,
особливості вияву плагіату як соціальнокомунікаційного явища, рецепція
плагіату) дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове
дослідження виконане в межах комплексної програми науково-дослідних робіт
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
24
суспільного розвитку світових процесів глобалізації». Тема дисертації є частиною
фундаментальної наукової теми Інституту журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Український медійний
контент у соціальному вимірі» № БФ045-01, що виконувалася у 2011–2015 рр.
Мета роботи – дослідити, описати та класифікувати вияви плагіату як
складного контроверсійного явища, що має соціальнокомунікаційну природу, і
тим самим розв’язати означену системну проблему на теоретичному рівні,
сформулювавши, зокрема, критерії віднесення / не віднесення тих чи інших
продуктів технологій контентотворення до плагіату, пропозиції запобігання
плагіату та запропонувавши власну модель боротьби з ним.
Досягнення означеної мети зумовило постановку та розв’язання таких
завдань дослідження:
1) структурувати дані щодо природи явища, виявлення його кваліфікуючих
ознак (поняття, сутнісні ознаки, дефініції, історія виникнення, причини експансії)
і системних проявів;
2) проаналізувати багатоаспектність вияву плагіату, зокрема юридичний,
аксіологічний, етичний, філософський, у контексті академічної чесності;
3) проаналізувати види, класифікації, способи вчинення плагіату й
запропонувати вдосконалену універсальну класифікацію плагіату;
4) проаналізувати особливості вияву таких межових явищ як «плагіат ідей»,
«самоплагіат», «перенасичення тексту цитатами»;
5) дослідити технології контентотворення, які можуть бути потрактовані як
плагіатні та запропонувати критерії віднесення / не віднесення продуктів їх до
плагіату;
6) з’ясувати особливості рецепції плагіату (ставлення до привласнення чужих
творів соціуму загалом і журналістської спільноти зокрема) через проведення
цільового й експертного опитувань, аналізу представлення теми плагіату в
ігровому кіно та особливостей розгортання судових справ, пов’язаних із
плагіатом;
25
7) систематизувати знання про український і світовий досвід запобігання
плагіату та боротьбу з ним (особливості висвітлення теми плагіату в ЗМК,
державні та громадські ініціативи, запровадження навчальних курсів,
використання антиплагіатних комп’ютерних систем);
8) запропонувати власну модель щодо боротьби з плагіатом.
Об’єкт дослідження – плагіат як соціальнокомунікаційне явище.
Предмет дослідження – форми, види, особливості вияву плагіату як
соціальнокомунікаційного явища.
Джерельну базу дослідження становлять наукові праці українських і
зарубіжних дослідників, що розглядають проблему плагіату; емпіричний
матеріал, зібраний науковцями різних галузей, що ведуть боротьбу з плагіатом
(основний корпус – праці польського професора М. Вронського, який займається
викриттям плагіаторів од 1997 р. (ми проаналізували всі його публікації за 2010 р.
– поч. 2017 р. у постійній авторській рубриці в часописі Forum Akademickiе), а
також матеріал, зібраний активістами громадської ініціативи «Дисергейт» та
іншими науковцями); контент групи «Плагіат» (на платформі Facebook); корпус
рішень, ухвал, постанов, вироків у судових справах із Єдиного державного
реєстру судових рішень, що стосуються плагіату (235 судових справ за 2006–
2017 рр.); контент ЗМК усіх видів, присвячений розгляду означеної проблеми;
дані анкет цільового й експертного опитувань «Рецепція плагіату»; 14 ігрових
фільмів, у яких розкривається тема плагіату, сукупним хронометражем 23 год.
36 хв.
Методи дослідження. До сьогодні не було системної, узагальнювальної
праці, яка б розглядала плагіат як соціальнокомунікаційне явище, тож ми
розробляли методологічну карту дослідження плагіату самостійно, спираючись
на низку загальнонаукових та спеціальних методів.
Важливим для нас є, передусім, соціально-комунікаційний підхід, який, як
підкреслює В. В. Різун, «передбачає аналіз явищ у контексті суспільної взаємодії
соціальних інститутів, засобів, соціальних ролей» [318, c. 15]. Ми акцентуємо
увагу на важливості ролі мас-медіа у процесі розуміння й осмислення проблеми
26
плагіату і науковцями, й соціумом, оскільки розвиток інфосфери призвів до того,
що якщо будь-які об’єкт, суб’єкт, явище дійсності не представлені в
інформаційному потоці, тобто не внесені в порядок денний ЗМК, то їх начебто й
не існує. І звідси, якщо проблема активно не обговорюється у мас-медіа
(незалежно від того, йдеться про матеріали журналістів чи експертів), то її, зновутаки, нібито й не існує. Однак маємо зважати на те, що будь-який поділ соціуму
на сегменти (сфери) є певною мірою умовним, адже кожен суб’єкт (особа) мусить
одночасно виконувати низку соціальних ролей у різних суспільних сферах, які
десь повністю, а десь частково перекриваються. Тож коли ми говоримо про
плагіат, то не можемо обмежитися лише своєю нішею, – мусимо зважати й на
інші його вияви – юридичний, загальнофілософський, аксіологічний, етичний,
літературний, соціальний, економічний тощо.
Здійснивши дослідження «Соціальнокомунікаційний підхід в українській
науці», В. М. Корнєєв дійшов висновку, що «методологія наукового дослідження
в межах соціальнокомунікаційного підходу повинна складатися з таких
компонентів: методи дослідження самого явища, його природи, особливостей
функціонування, наслідків тощо; методи вивчення соціальних реакцій на явище,
особливості його функціонування та розвитку; методи прогнозування,
проектування, які передбачають формування футуристичних проекцій розвитку
явищ в умовах, що задаються розвитком соціуму як структури соціальної та як
структури продуктивної у сенсі матеріального прогресу» [134, с. 312].
Попри те, що цього дослідження не існувало як цілісного на момент початку
нашої роботи, окреслена парадигма в цілому екстраполюється на неї, оскільки ми
вибудовували власну методологію, виходячи з пошуків відповіді на такі базові
питання: 1) що становить собою явище плагіату, якою є його природа, сутнісні
ознаки, критерії диференціації, види (типи, форми) втілення і способи / сфери
реалізації? 2) які особливості рецепції явища плагіату в академічному й
професійному (студентському й експертному) середовищі, в соціумі загалом? 3)
які існують перспективи щодо профілактики плагіату та боротьби з ним?
27
За допомогою компаративного аналізу та групування ми виокремили та
описали способи вчинення академічного плагіату та сформувати докладний
реєстр означених способів; впорядкували судові позови, що стосуються плагіату,
за тематичними блокам.
Системний аналіз і аналіз документів знадобився в роботі із законодавчою
базою, науковими працями, дефініціями, сутнісними ознаками і видами плагіату,
мас-медійними матеріалами, що висвітлювали проблему (зокрема аналіз
діяльності відкритої групи «Плагіат» на платформі Facebook), дав змогу здійснити
сегментацію емпіричного матеріалу.
Без аналізу особливостей рецепції явища плагіату в академічному та в
професійному середовищах неможливо виробити рекомендації для запобігання
плагіату та боротьби з ним. Тому ми провели два опитування «Рецепція плагіату»
– цільове в середовищі студентської молоді та експертне. Для збору інформації
цільового опитування було використано соціологічний метод анкетування, для
обробки інформації – статистичний і описовий методи. У розповсюдженні анкети
експертного опитування ми опирались на метод «снігової кулі».
Нами також було з’ясовано особливості висвітлення теми плагіату в ігровому
кіно, оскільки вплив останнього на формування ціннісних настанов соціуму,
зокрема щодо плагіату, й тиражування певних моделей поведінки складно
переоцінити. Для збору інформації було використано метод контент-аналізу: ми
відібрали фільми на порталі КиноПоиск (https://www.kinopoisk.ru) на основі
анотацій (одиниця аналізу), у яких згадується крадіжка (присвоєння) рукопису й
оприлюднення його під власним іменем (тобто плагіат), картини чи ідеї.
Особливості використання антиплагіатних комп’ютерних систем ми розглянули
на прикладі функціонування системи порівняльного аналізу текстів, розробленій
спеціалістами Національного авіаційного університету під керівництвом
О. Литвиненка.
Метод моделювання був використаний для розробки рекомендацій щодо
боротьби з плагіатом та профілактики його вчинення.
28
Зазначимо також, що в розробці методологічної матриці дослідження
важливу роль відіграв наш власний досвід викладання авторського курсу
«Сучасні українські ЗМІ в ціннісному вимірі», половина тем якого присвячена
проблемі плагіату.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексності
дослідження плагіату як явища, що має соціальнокомунікаційну природу, і
ґрунтується на таких основних положеннях.
Уперше:
– системно й послідовно обґрунтовано тезу про те, що проблема плагіату
проявляється на всіх рівнях, які виступають більш або менш значимими
складниками життєвого простору людини, – міжнародному, загальнодержавному,
особистісному, що свідчить про системність, соціальну значущість і глобальність
самої проблеми, агресивна ж експансія плагіату зумовлена саме
соціальнокомунікаційною природою явища, оскільки і пандемія поширення, і
рівень його (плагіату) патогенності були уможливлені варіантом розвитку
соціальних процесів і деструктивною трансформацією ціннісних парадигм;
– на основі виділення й опису способів учинення академічного плагіату та
формування докладного реєстру означених способів було: 1) укладено таблиці
суб’єкт-суб’єктних відносин в академічному довколаплагіатному дискурсі для
унаочнення тотальності деструктивних зв’язків і впливогенного потенціалу
плагіату; 2) з’ясовано поведінкові моделі вчинення плагіату, толеровані соціумом;
3) запропоновано авторську класифікацію наукового плагіату за вісьмома
критеріями;
– запропоновано сегментацію плагіату, виходячи з того, що для вчинення
порушення авторського права фактом плагіату необхідні дві ключові умови –
присвоєння авторства та оприлюднення присвоєного під своїм іменем, а все інше
– види, способи, технології та технічні прийоми – «працює» на реалізацію цих
засадничих умов: 1) види плагіату; 2) тексти з ознаками девіацій – «плагіат ідей»,
«авторське дублювання наукових результатів» («самоплагіат»), «перенасиченість
тексту цитатами»; 3) технології плагіату – рерайтинг, копіпаст (білий, сірий,
29
чорний), парафраз, компіляція + плагіат із використанням фабрикації і
фальсифікації даних як технологій академічної недоброчесності;
– запропоновано виділити такі межові явища, як «плагіат ідей»,
«самоплагіат», «перенасичення тексту цитатами» в окремий сегмент і для їх
позначення використовувати нову категорію – «тексти з ознаками девіацій»
(терміносполука О. В. Ромах);
– представлено цілісну систему причин вдавання до плагіату, які найбільш
узагальнено детермінуються: 1) прагненням слави, визнання в соціумі загалом і в
професійному середовищі зокрема та 2) отриманням зиску, матеріальної
винагороди;
– запропоновано критерії віднесення / не віднесення до плагіату продуктів
технологій контентотворення, які можуть бути потрактовані як плагіатні
(рерайтинг, копіпаст, парафраз, компіляція);
– представлено цілісну систему особливостей рецепції плагіату на основі
аналізу: даних цільового та експертного опитувань; контенту групи «Плагіат» (на
платформі Facebook); корпусу документів судових справ із Єдиного державного
реєстру судових рішень, що стосуються плагіату; особливостей представлення
теми плагіату в ігровому кіно як значимих складників довколаплагіатного
дискурсу;
– системно обґрунтовано тезу про те, що успішність боротьби з плагіатом і
запобігання йому залежить від зміни мотивації і ціннісних парадигм усіх
учасників довколаплагіатного дискурсу (зокрема запропоновано власну модель
боротьби з плагіатом і запобігання йому через запровадження спецкурсу з
плагіатознавства – представлено тематичний план дисципліни).
Удосконалено:
– визначення плагіату як багатоаспектного контроверсійного явища
(запропоновано дві – вужчу та ширшу – дефініції явища);
– узагальнювальну класифікацію плагіату (запропоновано поділ за
чотирнадцятьма критеріями);
30
– парадигму осмислення поняття «плагіат ідей»: запропоновано розглядати
співвіднесення ідей і плагіату як творчості та анігіляції творчості і сформовано
відкриту класифікацію сприйняття та розуміння ідей у суспільстві співвідносно з
плагіатом.
Отримали подальший розвиток:
– наукові ідеї проф. В. В. Різуна щодо соціальнокомунікаційної природи
явища плагіату;
– наукові ідеї проф. Г. О. Ульянової щодо співвіднесення плагіату з правом
на творчість у сегменті зловживання цим правом;
– наукові ідеї проф. Б. В. Потятиника щодо альтернативних підходів до
розуміння явища плагіату, зокрема, в контексті теорій ноосфери і семіосфери;
– наукові ідеї дослідників Ж. Бодріяра, І. Єгорченко, Е. Г. Шестакової щодо
розуміння плагіату як симулякра.
Особистий внесок здобувача. Дисертація, монографія, автореферат і всі
публікації, в яких викладено основні наукові результати дослідження і які
засвідчують апробацію результатів дисертації, виконані автором одноосібно.
Практичне значення отриманих результатів полягає у використанні їх у
процесі підготовки фахівців галузі: зокрема в Національному авіаційному
університеті викладається курс «Сучасні українські ЗМІ в ціннісному вимірі» (для
студентів спеціальності «Журналістика», 4 курс), половина тем якого стосуються
проблеми плагіату і ґрунтуються на матеріалах нашої роботи. На основі
отриманих під час дослідження даних ми розробили тематичний план спецкурсу з
плагіатознавства для студентів ВНЗ творчих спеціальностей і в подальшому
плануємо розробити навчальний посібник із цього курсу. Результати дослідження
також можуть бути використані в курсах «Основи наукових досліджень»,
«Методологія наукових досліджень» та ін. Медійники-практики можуть
використовувати матеріали дослідження як довідник.
Апробація матеріалів дисертації. Основні положення наукової роботи було
апробовано на всеукраїнських та міжнародних наукових і науково-практичних
конференціях і конгресах, зокрема на таких: І Всеукраїнська наукова конференція
31
«Публіцистика в просторі соціальних комунікацій: проблеми теорії та історії»,
присвячена 60-річчю професора В. М. Галич (15 листопада 2013 р., м. Луганськ);
ХХ міжнародна науково-практична конференція з проблем функціонування і
розвитку української мови «Мова. Суспільство. Журналістика» (11 квітня 2014 р.,
м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція «Україна–Польща: діалог
культур в контексті євроінтеграції» (25–27 вересня 2014 р., м. Запоріжжя); The
sixth world congress «Aviation in the XXI-st century» («Safety in Aviation and Space
Technologies») (23–25 вересня 2014 р., м. Київ); ХХІ міжнародна науковопрактична конференція «Мова. Суспільство. Журналістика / Language. Society.
Journalism» (3 квітня 2015 р., м. Київ); ХІІ міжнародна науково-технічна
конференція «АВІА–2015» (28–29 квітня 2015 р., м. Київ); Всеукраїнська науковопрактична конференція «Перспективні напрямки дослідження українського
медійного контенту: фундаментальні та прикладні аспекти» (7 квітня 2016 р.,
м. Київ); Scientific and Professional Conference «Humanities and Social sciences in the
Era of Globalization – 2016» (28 травня 2016 р., м. Будапешт; включена до науковометричної бази); Proceedings the seventh world congress «Aviation in the XXI-st
century» («Safety in Aviation and Space Technologies») (19–23 вересня 2016 р.,
м. Київ); Scientific and Professional Conference «Sciense without boundaries –
development in 21st century» (28 серпня 2016 р., м. Будапешт; включена до
науково-метричної бази); ІІ Міжнародна наукова конференція «Українські медіа в
європейському інформаційно-комунікаційному просторі: історія, стан,
перспективи» (21–24 вересня 2016 р., мм. Ужгород–Берегово); ІІ Всеукраїнська
науково-практична конференція «Сучасний мас-медійний простір: реалії та
перспективи розвитку» (12–13 жовтня 2016 р., м. Вінниця); Всеукраїнська
науково-практична конференція «Філософія, теорія та практика випереджаючої
освіти для сталого розвитку» (26 листопада 2016 р., м. Дніпро); 17-я Міжнародная
навукова-практычная канференцыя «Журналістыка-2015: стан, праблемы і
перспектывы» (12–13 листопада 2015 р., м. Мінськ); Всеукраїнська науковопрактична конференція «Соціальні комунікації і нові комунікативні технології»
(16–17 грудня 2016 р., м. Запоріжжя); 6-я Международная научно-практическая
32
конференция «Международная журналистика-2017: идея интеграции интеграций
и медиа» (16 лютого 2017 р., м. Мінськ); Всеукраїнська науково-практична
конференція «Новинний контент аудіовізуальних мас-медій у соціальному
вимірі» (5 квітня 2017 р., м. Київ); ХХІІІ Міжнародна науково-практична
конференція з проблем функціонування і розвитку української мови «Мова.
Суспільство. Журналістика» (6 квітня 2017 р. м. Київ); Всеукраїнська науковопрактична конференція «Актуальні проблеми соціальних комунікацій» (2–3
червня 2017 р., м. Запоріжжя); Scientific and Professional Conference «Sciense
mithout boundaries – debelopment in 21st
century – 2017» (27 серпня 2017 р.,
м. Будапешт; включена до науково-метричної бази).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 37 наукових праць
загальним обсягом 41,16 д.а.: 1 одноосібна монографія (22,67 д.а.), 21 наукова
стаття (14,44 д.а.; 12 – у фахових виданнях, 9 – в іноземних періодичних наукових
виданнях; із них 3 статті у виданнях, що входять до науково-метричних баз), 15
робіт – матеріали конференцій (4,05 д.а.).
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з анотацій, вступу,
чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний
обсяг дисертації – 438 сторінок, зокрема основний текст – 321 сторінка, список
використаних джерел складається з 831 найменування і займає 91 сторінку

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проблема плагіату є проблемою системною, соціально значущою і для
України, і для світу та проявляється на всіх рівнях, що виступають більш або
менш значимими складниками життєвого простору людини, – міжнародному,
загальнодержавному, особистісному. Плагіат як явище, що має
соціальнокомунікаційну природу, є передусім проблемою аксіологічною, яка
виражається в деструктивній трансформації ціннісних парадигм і зміщенні
ціннісних орієнтацій, що зумовлює ціннісний нігілізм і призводить до нехтування
кодифікованими нормами права, зокрема права інтелектуальної власності, та
прямого порушення їх; етичних проступків і нівелювання інституту репутації;
деградації наукового середовища, зокрема академічної нечесності; зниження
якості освіти; анігіляції всіх видів творчості з науковою включно; втрати
професіоналізму; підміни базових понять і абсолютних цінностей, на яких
будується життєдіяльність соціуму.
1. Дослідження явища фокусуються на двох рівнях: 1) практичному і 2)
теоретичному. На практичному рівні зосереджено діяльність учених, чиї зусилля
спрямовані, передусім, на виявлення безпосередніх фактів плагіату, що в
подальшому стають емпіричним матеріалом для теоретичного осмислення і цими
вченими, й іншими науковцями; на теоретичному – плагіат осмислюється як
порушення авторського права (зокрема, права на творчість), складне соціальне
явище (з правом соціуму на достовірну інформацію включно), трансформацію
ціннісних парадигм.
Визначення плагіату можна умовно поділити на три групи: 1) юридичні; 2)
загальнонаукові; 3) науково-популярні або публіцистичні. Перші залишаються в
правовому полі, по суті, дублюючи дефініцію законодавця щодо встановлення
сутнісних ознак плагіату: 1) оприлюднення (опублікування) чужого твору чи його
фрагмента; 2) привласнення авторства на чужий твір або частину твору та
фіксуючи, що охороняється форма вираження змісту, а не сам зміст. Другі завжди
більш ємні за обсягом охоплення аспектів явища, ніж у законодавця, тобто
310
розглядають плагіат у ширших, ніж юридичний, контекстах, зокрема –
соціальному, академічної чесності, літературної творчості, психологічному,
соціологічному, економічному тощо та містять факти номінування плагіатом
об’єктів, які де-юре не охороняються авторським правом, а тому не можуть бути
визнані як плагіат, наприклад, у суді, а лише піддані моральному осуду
(приміром, плагіат ідей). Треті вирізняються суб’єктивністю сприйняття і
тлумачення, а також певною образністю й емоційністю.
На підставі аналізу визначень плагіату та опису його видів, представлених у
законодавстві, працях вітчизняних і зарубіжних дослідників, а також виходячи з
власного розуміння плагіату, яке ґрунтується на осмисленні
соціальнокомунікаційної природи явища, ми можемо запропонувати дві – ширшу
та вужчу – дефініції плагіату. Отже, у ширшому розумінні, плагіат – це
багатоаспектне явище, що має соціальнокомунікаційну природу, проявляється як
деструктивна ціннісна трансформація; порушення авторського права та права на
творчість зокрема і правовий нігілізм загалом; чинник множення симулякрів,
руйнування економіки, девальвації освіти й науки, занепаду морально-етичних
норм і саморуйнування індивіда, що може бути виражене в різних видах (формах,
типах) за допомогою визначених способів і спеціальних технологій. У вужчому
розумінні, плагіат – це повне або часткове оприлюднення чужого твору або його
фрагментів із текстовими фрагментами, що містять описи, які розкривають суть
концептів, що не є об’єктами авторського права (ідеї, концепції, авторські
методики та ін.) включно, під іменем особи, що не є автором цього твору. Це
означає, з урахуванням п. 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні
права», що де-юре, у правовій площині, не можна говорити про «плагіат» ідей,
концепції і под., але можна вести мову про плагіат текстового фрагмента, у якому
міститься ідея, концепція тощо.
Історія плагіату, крім очевидного (явище давнє і його не можна повністю
викоренити, а лише стримати), засвідчує: кожен черговий революційний винахід у
комунікації, що покликаний полегшити її, – поява письма, винайдення
друкарського верстата, створення та стрімке поширення Інтернету – неодмінно
311
спричинює черговий плагіатний бум, стимульований надмірними амбіціями
суб’єктів, які не мають реального підкріплення (таланту помноженого на працю)
своїх амбіцій. Водночас, кожен такий стрибок грає злий жарт із першими
плагіаторами, які освоюють нові можливості: в усній творчості довести першість
навряд чи можливо; винайдення письма давало шанс зберегти і оригінали
документів, і копії, а отже, теоретично, встановити першість за допомогою
відповідних експертиз; винахід Ґутенберґа значно полегшив таке завдання, проте
частина текстів (приміром, дисертації) залишалися в обмеженому доступі (до того
ж – у різних країнах), саме тому й становили собою надійне джерело для
плагіаторів, а виявити факти плагіату можна було за умови, що хтось
цілеспрямовано цим займався; та Мережа надала справді невичерпні можливості
плагіаторам, але, водночас, і всім охочим плагіат викрити. На наш погляд, той бум
плагіатних викриттів і скандалів, який ми переживаємо зараз, пов’язаний саме з
тим, що плагіатори не одразу збагнули момент переходу од обмеженості в
користуванні певними текстами до повного вільного доступу до текстів усіх типів
(і навіть секретні документи вихлюпуються через мас-медійну мережу – цей факт
теж засвідчує історія – од Watergate до WikiLeaks).
Причини вдавання до плагіату найбільш узагальнено детермінуються: 1)
прагненням слави, визнання в соціумі загалом і в професійному середовищі
зокрема та 2) отриманням зиску, матеріальної винагороди. Також можна
виділити: 1) об’єктивні (пов’язані зі змінами в соціумі) та 2) суб’єктивні
(пов’язані з особистісними характеристиками й ціннісними
настановами/орієнтаціями індивіда) причини. До об’єктивних можна віднести:
деградацію/незбалансованість/зниження стандартів системи освіти та професійної
й наукової підготовки; толерування плагіату більшістю академічного середовища;
девальвацію основних цінностей, на яких базуються принципи академічної
чесності; відсутність належного правового регулювання; стрімкий розвиток
Інтернету й глобалізаційних процесів, що змінюють ставлення до інформації – її
продукування, поширення, збереження, охорону тощо. До суб’єктивних –
дисонанс між завищеним рівнем домагань (амбіціями) та наявними
312
інтелектуальними, творчими, психічними, мотиваційними ресурсами індивіда;
несформованість критичного мислення; впевненість у безкарності; ціннісні
перверсії; нівелювання морально-етичних приписів; відсутність правової
культури; правовий нігілізм. Окрім того, потрібно звернути особливу увагу на той
факт, що виросло «покоління Copy & Paste», яке, приміром, у контексті освіти не
бачить смислу в тому, щоб працювати з першоджерелами або створювати
оригінальні авторські тексти тоді, коли в Інтернеті є все готове; а в контексті
літератури давно відійшло від принципів постмодерної гри, дозволяючи собі
просто копіювати (плагіатити) те, що подобається, сприймаючи це як належне.
2. Плагіат – явище багатоаспектне й суперечливе у сприйнятті та визначенні.
Його можна розглядати в різних контекстах, зокрема у: 1) юриспруденції як
порушення авторського права; 2) аксіології як вияв деструктивної трансформації
цінностей, ціннісних парадигм і орієнтацій; 3) соціальних комунікаціях як
перверсію, детерміновану зміщенням пріоритетів у представленні інформації від
якості до швидкості; 4) літературі як закономірний вислід розвитку літературного
процесу (постмодернізм) і як присвоєння авторства (інтелектуальна крадіжка); 5)
етиці як порушення етичного кодексу тієї чи іншої професії тощо та на різних
рівнях, наприклад, аналізуючи явище плагіату як прояв академічної нечесності.
Поняття плагіату й академічної чесності співвідносяться як часткове і загальне:
плагіат є одним із проявів академічної нечесності. З-поміж різних проявів
нечесності – академічного шахрайства, несанкціонованої співпраці, корупції,
примусу до співавторства, зловживання конфіденційною інформацією, саботажу –
саме плагіату належить «першість». Плагіат співвідноситься з правом на
творчість у сегменті зловживання цим правом, а його експансія є прямим
наслідком зміни ціннісних парадигм, детермінованих, окрім іншого, погіршенням
рівня життя соціуму, що інспірує деградацію особистості, та корупцією в усіх
сферах, що девальвує повагу до права; а також стрімким розвитком новітніх
комунікаційних технологій, що створюють сприятливий ґрунт для різноманітних
порушень авторського права та впливають на переосмислення самого поняття
авторства, з одного боку; а, з іншого, підводять до усвідомлення, що саме ЗМК
313
можуть стати платформою для відродження і плекання правової культури на
противагу правовому нігілізму.
3. Традиційно на наших теренах плагіат розуміють більш вузько (можливо,
це інспірується тим фактом, що саме явище плагіату кодифіковано в українському
праві – дефініція є в Законі «Про авторське право та суміжні права», у Польщі,
наприклад, плагіат юридичним поняттям не є), звідси – наші визначення і самого
плагіату, і його видів тривалий час залишалися більш лаконічними, але нині
спостерігаємо зміни у сприйнятті самого явища, чому, безперечно, сприяють
зусилля і держави (попри сумнівну репутацію багатьох чиновників), і спільні
міжнародні проекти (діяльність учасників Проекту сприяння академічній
доброчесності в Україні), і громадських ініціатив («Дисергейт», група «Плагіат»
тощо), і окремі сподвижники боротьби з плагіатом. На Заході тяжіють до
ширшого, загальнонаукового тлумачення плагіату, звідси – дуже деталізовані
класифікації видів плагіату, що містять численні повтори. Звісно, слід
враховувати, що 1) рідко який вид плагіату (як і будь-якого іншого явища)
зустрічається в чистому вигляді; 2) надмірна деталізація зумовлена потребою,
зокрема в академічному середовищі, навчити учнів і студентів розуміти, що може
бути плагіатом, аби уникати цього. Але, на нашу думку, для вчинення плагіату
необхідні дві ключові умови – присвоєння авторства та оприлюднення
присвоєного під своїм іменем. Усе інше – види, способи, технології та технічні
прийоми – «працюють» на реалізацію цих засадничих умов. За таких умов
потрібно чітко визначити, що є видом, що способом, що технологією, а що
технічним прийомом, а не змішувати їх. Ми спробували провести розмежувальні
лінії, виділивши означені концепти і запропонували авторську класифікацію
наукового плагіату та узагальнювальну класифікацію за такими критеріями: 1)
характером дій; 2) суб’єкт-суб’єктними відносинами; 3) об’єктом присвоєння; 4)
джерелом присвоєння; 5) метою використання; 6) використовуваною технологією;
7) мовним критерієм; 8) ступенем прозорості; 9) ступенем оригінальності джерела
плагіату; 10) типом реальності; 11) категорією результатів інтелектуальної
діяльності (за Г. Ульяновою); 12) сферою вчинення (за І. Литвинчук); 13)
314
мотивами здійснення (за І. Литвинчук); 14) специфікою виявлення. А також таку
сегментацію: 1) види плагіату (узагальнювальна класифікація); 2) тексти з
ознаками девіацій – «плагіат ідей», «авторське дублювання наукових результатів»
(«самоплагіат»), «перенасиченість тексту цитатами»; 3) технології плагіату –
рерайтинг, копіпаст (білий, сірий, чорний), парафраз, компіляція + плагіат із
використанням фабрикації і фальсифікації даних як технологій академічної
недоброчесності.
4. Ми вважаємо доцільним виокремити групу межових явищ – «плагіат ідей»,
«самоплагіат» і «перенасичення тексту цитатами», які де-юре не є плагіатом, але
де-факто містять ознаки етичних проступків і аксіологічних перверсій, а суб’єкти,
що практикують їх, виявляють ознаки девіантної поведінки – і ввести в науковий
оббіг термінологічну сполуку «тексти з ознаками девіацій» (запропонувала
О. Ромах) для номінування їх. Про «плагіат ідей» можна вести мову не в царині
юриспруденції, оскільки своєрідна «монополізація» ідей призведе до застою у
творчій сфері, її стагнації і, зрештою, до масових порушень; оскільки жодна
заборона творчого самовияву окремого індивіда чи цілої спільноти (від громади
до нації) успіхом не завершувалась; а в контексті академічної доброчесності,
етичних принципів творчих професійних спільнот, зокрема журналістської,
плекання цінностей, спрямованих на формування гармонійної особистості та на
усунення деформацій інфопростору; ідея та плагіат, на нашу думку,
співвідносяться як творчість та анігіляція творчості – наукової, журналістської,
літературної. Розглянувши розуміння категорії «самоплагіат» українськими та
зарубіжними вченими, ми дійшли висновку, що логічним є оперування не
терміном «самоплагіат», а новою категорією, яку запропонувала Г. Ульянова, –
«авторське дублювання наукових результатів». «Перенасичений цитатами
текст», за умови належного зазначення всіх джерел – це текст, позбавлений
оригінальності і, відповідно, такий, що не становить наукової цінності, але не
плагіат.
5. Ми виділили низку технологій, які є або за певних умов стають
технологіями плагіату. До них належать – рерайтинг, копіпаст, парафраз,
315
компіляція; ми також коротко розглянули фабрикацію та фальсифікацію, які не є
технологіями плагіату, але часто з ним ототожнюються. На основі нашого
дослідження ми дійшли висновку, що рерайтинг – це технологія продукування
вторинних текстів, що служить для збільшення обсягу контенту зі зміною
мовностилістичного вираження його, але не для прирощення смислів або знань.
Відсутність посилання на першоджерело перетворює рерайтинг на плагіатну
технологію. В основі розмежування рерайтингу та плагіату може бути принцип
розрізнення «твору» і «тексту». Оскільки рерайтер працює із текстом як формою
втілення твору, не створюючи нічого нового, а лише трансформуючи дане,
рерайтинг слід вважати технологією плагіату. Копіпаст, по-перше, слід внести до
технологій плагіату, використовуваних, передусім, у соціальних комунікаціях, а,
по-друге, проблему поширення копіпасту варто розв’язувати в контексті
професійної медіакритики, тобто остання має означити запобігання плагіату та
боротьбу з ним як одне зі своїх завдань. Основним для віднесення або не
віднесення парафрази до технології плагіату є наявність/відсутність правильно
оформленого посилання, а також умова, аби чужі думки були (чи не були)
переказані власними словами, що засвідчить розуміння автором новоствореного
тексту думок автора першоджерела. Віднесення або не віднесення компіляції до
технології плагіату залежить від наявності/відсутності таких умов: 1) творчого
опрацювання; 2) зазначення авторства; 3) нової якості створеного; 4) наукової
цінності новоствореного тексту. Фабрикація і фальсифікація також є
технологіями, але не плагіату, а академічної нечесності; крім того, вони часто
поєднуються з плагіатом, особливо в природничих науках.
Вважаємо, що в межах технологій можна виділити такі технічні прийоми
(цей перелік – відкритий, оскільки поява нових способів і засобів боротьби з
плагіатом стимулює появу нових способів і засобів їх обходження): 1) дослівне
копіювання (зі списуванням включно); 2) синонімічні заміни (синонімайзинг) із
термінологічними (питома/запозичена термінологія) замінами включно; 3) зміна
порядку слів; 4) зміна ключових слів і фраз при збереженні основного змісту; 5)
введення сполучних слів і словосполучень, перехідних фраз, невеликих
316
коментарів; 6) міксування змісту: цитування + умовний (позірний) парафраз +
перехідні фрази чи незначні коментарі – в результаті неможливо вичленити
власний здобуток автора; 7) копіювання з використанням фабрикації і
фальсифікації; 8) неправильний опис джерела; 9) неповний опис джерела; 10)
посилання на неіснуюче джерело.
Для того, щоб унаочнити твердження про соціальнокомунікаційну природу
плагіату, ми (проаналізувавши емпіричний матеріал, зібраний професором
М. Вронським та українськими дослідниками) уклали реєстр способів учинення
плагіату, а на його основі сформували таблиці: 1) суб’єкт-суб’єктних відносин в
академічному довколаплагіатному дискурсі для увиразнення й унаочнення
тотальності деструктивних зв’язків і впливогенного потенціалу плагіату та
2) поведінкові моделі учасників довколаплагіатного дискурсу, толеровані
соціумом.
6. Аналіз результатів цільового та експертного опитувань «Рецепція
плагіату» засвідчує, що переважна більшість респондентів ставиться до плагіату
негативно; визнає існування суб’єктивних і об’єктивних причин вдавання до
плагіату; переважна більшість студентів не володіє достатньою інформацією про
плагіат і його види. Майже всі респонденти-експерти визнають плагіат крадіжкою
й засвідчують негативне ставлення до нього. Міркування про плагіат
супроводжуються домінантними аксіологічними, ціннісними (з етичними,
моральними, емотивними, естетичними акцентами), а також гносеологічними,
пізнавальними та праксеологічними, утилітарними оцінками. Респонденти
вважають, що покарання за плагіат має відбуватися в судовому та позасудовому
порядку із неодмінним публічним широким розголосом. Крім того, зусилля мають
бути спрямовані, передусім, на профілактику й запобігання вдаванню до плагіату
через роз’яснювальну роботу, широке інформування щодо природи (сутності)
явища, починаючи зі школи. Значну увагу потрібно звернути на формування
відповідних ціннісних парадигм.
Аналіз особливостей висвітлення теми плагіату в ігровому кіно був
зумовлений впливом його на формування ціннісних настанов соціуму, зокрема
317
щодо плагіату, й тиражування певних моделей поведінки. Найважливіша
настанова – плагіат руйнує життя і плагіатора, і жертви плагіату; виливається у
втрату довіри та змарнований шанс повірити у власні сили і, тим самим,
розвинути власні здібності, та неодмінно спричинює викриття й покарання.
Виходячи з результатів аналізу, можемо стверджувати, що ігрове кіно є важливим
ресурсом у профілактиці плагіату й боротьбі з ним. Крім того, отримані нами
результати можуть бути (і будуть) використані під час розроблення спецкурсу з
плагіатознавства, зокрема в системі домашніх завдань: теоретичний матеріал +
перегляд фільму + написання есе або рецензії, що розвиває і критичне мислення, і
творчий потенціал, і професійні вміння майбутнього журналіста, і унеможливлює
вдавання до плагіату (маємо відповідний досвід організації такої системи
навчання). До того ж, якщо йдеться про студентів не творчих спеціальностей, то,
втім, розвиток критичного мислення й уміння грамотно викладати думки
однаково важливі.
Ми звернулися до Єдиного державного реєстру судових рішень передусім як
до значимого складника довколаплагіатного дискурсу. Проаналізувавши всі
справи, що стосуються плагіату (їх 235, реєстр містить 1224 документи за цими
справами, у 315 з них згадано плагіат), ми можемо дійти таких висновків: 1) ці
справи стосуються захисту авторських прав (немайнових і майнових), виплати
компенсації, відшкодування моральної шкоди; захисту ділової репутації,
спростування недостовірної інформації; поновлення авторських прав; відновлення
прав споживачів друкованої (оприлюдненої через аудіовізуальні канали та через
Інтернет) продукції; 2) частка справ, що стосуються плагіату – незначна в
загальному обсязі всіх проваджень; 3) експертиза у таких справах дорога і,
зазвичай, лягає на позивача, це означає, що далеко не кожен громадянин може
собі дозволити судові витрати; крім того, якщо позивач відмовляється від
проведення експертизи, заявляючи про порушення авторського права фактом
плагіату, то суд, зазвичай, відмовляє в задоволенні позову; 4) навіть якщо
компенсацію присуджено, отримати її дуже складно, процес може тривати
роками, а присуджена сума, внаслідок інфляції, неминуче мізерніє; якщо факт
318
порушення авторського права доведено в суді (зокрема й фактом плагіату), то,
якими б не були позовні вимоги, компенсація, зазвичай, присуджується у розмірі
10 мінімальних заробітних плат (це мінімальний розмір, встановлений
законодавством України); 5) самі справи можуть тривати роками, переростаючи з
провадження у провадження; 6) навіть якщо суд першої інстанції визнає факт
плагіату, в апеляційному або касаційному суді рішення може бути змінене; 7)
якщо фігурантами справ стають журналісти, то вони, зазвичай, активно
використовують медійний розголос; 8) якщо йдеться про академічний плагіат, то,
за умов, що плагіат у дисертації доведений експертизою, суди стають на бік МОН,
залишаючи в силі рішення про скасування присудження наукового ступеня і
видачу диплома; за умов, звичайно, що спір регулюється дією нового закону «Про
вищу освіту», який містить положення про «академічний» плагіат: якщо захист
відбувся до набуття чинності згаданого закону, доводити наявність плагіату
доведеться, спираючись на інші норми; 9) якщо факт плагіату (передусім у
технічній документації, наприклад у технічних умовах) встановлено судовою
експертизою, то апеляційні чи касаційні скарги відповідача, зазвичай,
відхиляються; якщо й відбувається зміна рішення, то лише в частині виплати
компенсації (варіюється її обсяг (сума виплат) чи підтверджується або
спростовується правомірність її присудження), але не в частині встановлення
факту плагіату; 10) за аналогією до існування матеріалів мас-медіа про плагіат і
матеріалів мас-медіа, що містять плагіат, можна говорити, що в перелік
документів реєстру, дотичних до проблеми плагіату, входять такі, що стосуються
плагіату: (1) плагіат, як підстава для виникнення спору; (2) документи, що містять
згадки про закони й різноманітні нормативні документи, а також висновки
судових експертиз, де є визначення або тлумачення плагіату чи плагіатних
технології, приміром, рерайту; (3) документи, у яких плагіат згадується побіжно;
11) звинувачення в плагіаті (незалежно від правдивості чи не правдивості) можуть
стати (і стають) засобом шантажу. Загалом же слід визнати: українці і так не
поспішають захищати своє авторське право (зокрема порушення його фактом
плагіату), а оприлюднення даних нашого аналізу оптимізму не додасть, оскільки
319
судовий захист вимагає значних матеріальних затрат (йдеться, зокрема, про
вартість судових експертиз), дуже складний у доведенні факту плагіату, а тому –
малоефективний, з одного боку; з іншого ж, отримані дані ще раз засвідчують, що
в боротьбі з плагіатом (і, найважливіше, в процесі запобігання йому) ключову
роль має відіграти зміна ціннісних парадигм, чому може посприяти спецкурс із
плагіатознавства (орієнтовний план див. у додатку К).
7. Засоби масової комунікації виступають повноцінними гравцями в
довколаплагіатному дискурсі: вони можуть виступати інспіраторами плагіатних
скандалів і платформою для конструктивного суспільного полілогу, відродження і
плекання правової культури й адекватних цінностей на противагу правовому й
ціннісному нігілізму. Публікації українських ЗМК, підготовлені журналістами чи
експертами, в проблематико-тематичних аспектах фокусуються переважно на
резонансних плагіатних скандалах; обговоренні державних ініціатив і
соціологічних досліджень. Виділяються матеріали про плагіат і матеріали, що
самі вміщують плагіат. Найбільш неадекватними є сплагіачені матеріали про
плагіат.
Державні ініціативи у боротьбі з плагіатом мають бути системні, добре
продумані та скоординовані із зусиллями громадськості. Більшу увагу варто
приділяти запобіганню плагіату, тоді доведеться докладати менше зусиль для
боротьби з ним. Запровадження автоматизованих систем перевірки текстів на
плагіат – крок необхідний. Але треба брати до уваги кілька чинників: 1) такі
системи будуть працювати належно тільки за умови надійного банку текстів, який
би уміщував тексти державною та іноземними мовами (тут беремо до уваги
масове поширення перекладного плагіату); 2) ці системи справді є лише
«фільтром грубого очищення», але вони допомагають зосередити увагу на
проблемних ділянках і, за потреби, здійснити ручний пошук; 3) створення
Національного репозитарію наукових текстів має супроводжуватися системними
зусиллями держави, спрямованим на те, аби отримати доступ до національних
репозитаріїв (чи їхніх аналогів) інших країн і відкрити цим країнам доступ до
власного; в епоху глобалізації без цього не обійтися.
320
У контексті боротьби з плагіатом Facebook, як і інші соціальні медіа, можуть
стати (і стають) платформою, з одного боку, для поширення плагіату
(наприклад, зловживання републікаціями – багаторазовим обнародуванням,
зазвичай, в іншому інтернет-ЗМІ, а в цьому випадку в численних облікових
записах, чужої статті за справжнім підписом автора та з посиланням на джерело, з
коментарями власника облікового запису, а, частіше, без них), а, з іншого –
комунікативним простором, у якому відбувається роз’яснення суті проблеми
плагіату, вживаються заходи для запобігання явищу й оприлюднюються
матеріали щодо боротьби з ним.
Аналіз контенту відкритої групи «Плагіат», що функціонує на платформі
Facebook, засвідчив, що найбільш суперечливими ділянками довколаплагіатного
дискурсу на сьогодні є: 1) необхідність усвідомлення, що проблема плагіату тісно
пов’язана з проблемою корупції, тому розв’язати її без розв’язання проблеми
останньої неможливо; 2) Національний репозитарій академічних текстів у тому
вигляді, в якому він існує тепер, мало допоможе в подоланні проблеми плагіату;
3) державні антиплагіатні ініціативи загалом (наприклад, створення НАЗЯВО без
належної нормативно-правової бази і технічного супроводу, а також уведення до
його складу осіб, чия наукова репутація трактується двозначно) не сприяють
реформуванню вищої освіти й розвитку науки, а, навпаки, поглиблюють кризу; 4)
функціонування т. зв. сміттєвих журналів руйнує систему апробації наукових
результатів досліджень через оприлюднення у фахових виданнях; 5) численні
випадки виявлення плагіату в роботах осіб, обтяжених владою, крім інспірування
медійних плагіатних скандалів, не тягнуть за собою ані морально-етичного осуду
наукової і професійної спільноти, ані адміністративних заходів, що нівелює будьякі зусилля на шляху подолання проблеми; 6) основні зусилля в протидії плагіату
мають бути зосередженні на його профілактиці; 7) принципи академічної
доброчесності мають бути внесені в етичні поведінкові кодекси, як і докладні
процедури (із покроковим механізмом) щодо виявлення плагіату і покарання за
нього.
321
8. Мусимо визнати, що побороти плагіат навряд чи можливо, однак
агресивну експансію плагіату можна стримати за умови зміни мотивації всіх
учасників довколаплагіатного дискурсу. Це досягається лише через профілактику
плагіату. На нашу думку, дієвим інструментом саме в запобіганні плагіату може
стати спецкурс із плагіатознавства, адже основні зусилля мають бути спрямовані
на усунення причин і передумов, а не на боротьбу з наслідками. На основі
власного дослідження вважаємо, що в контексті роботи, зокрема, з майбутніми
журналістами цей курс має охоплювати теми, пов’язані з: 1) розумінням суті,
видів, кваліфікуючих ознак плагіату; 2) осмисленням різних аспектів вияву
плагіату, зокрема юридичного (плагіат як вияв правового нігілізму та зловживання
правом на творчість), аксіологічного (плагіат як деструктивна ціннісна
трансформація), загальнофілософського (плагіат у контексті теорій симуляції і
симулякрів, семіоцентризму, постмодернізму тощо), соціальнокомунікаційного
(гіпертекст і плагіат, плагіат (копіпаст, рерайт) як причина, що може призвести до
маргіналізації журналістської професії); 3) плагіату в ЗМК (плагіат, до якого
вдаються журналісти, і плагіат журналістських матеріалів + плагіат матеріалів про
плагіат як різновид останніх) і зусилля ЗМІ в боротьбі з плагіатом. У нас є певний
досвід у викладанні дисципліни («Сучасні українські ЗМІ в ціннісному вимірі»,
розробка наша), зміст якої пов’язаний із проблемою плагіату, тому ми готові
розробити означений спецкурс і вважаємо, що це буде добрим практичним
втіленням нашого дослідження. Загалом же ми пропонуємо таку модель боротьби
з плагіатом і його профілактики: теоретичне підґрунтя (спецкурс із
плагіатознавства) + практика (робота з текстами) + творча практика (написання
есе (або інших творчих робіт) на основі переглянутих фільмів, у яких
розкривається тема плагіату, і обговорень їх під час занять). Також ми вважаємо,
що ефективною в боротьбі з плагіатом може бути медіакритика. Зусилля
провідних фахівців цієї галузі вже спрямовані проти копіпасту. Саме тому
перспективи подальших досліджень проблеми плагіату бачимо саме в цьому
напрямі: медіакритика – медіаграмотність – медіафілософія. Це дасть змогу
зробити підготовку фахівців галузі більш якісною.