РОЛЬ ОРГАНІВ ВУНК, ДПУ НКВС УСРР (УРСР) У ЗДІЙСНЕННІ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ НА СЕЛІ (1919 – 1939 РР.)

Короткий опис

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1. CТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ, ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 15
1.1. Стан наукової розробки проблеми та теоретичні засади дослідження 15
1.2. Джерельна база дисертаційного дослідження 24
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ І ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ УСРР В УМОВАХ “ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ”, ЇХ УЧАСТЬ У БОРОТЬБІ З СЕЛЯНСЬКИМ ПОВСТАНСЬКИМ РУХОМ 31
2.1. Вплив політики “воєнного комунізму” на організацію, структуру та функції ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР, їх військових формувань (1919–1922 рр.) 31
2.2. Правова регламентація функціонування НКВС, ВУНК, ДПУ УСРР (1919–1922 рр.) щодо здійснення політики держави на селі 48
2.3. Правові та організаційні засади діяльності органів НКВС, ВУНК, ДПУ УСРР по боротьбі з селянським повстанським рухом 56
РОЗДІЛ 3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ НКВС, ДПУ НА СЕЛІ В ПЕРІОД НЕПУ ТА ЙОГО ЗГОРТАННЯ (1923–1929 РР.) 74
3.1. Структура та завдання НКВС УСРР 74
3.2. Функції і структура ОДПУ СРСР, ДПУ УСРР 79
3.3. Правове забезпечення діяльності органів ДПУ та НКВС УССР 89

РОЗДІЛ 4. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ДПУ, НКВС УСРР (УРСР) З РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ НА СЕЛІ (1930–1939 РР.) 108
4.1. Трансформація завдань, функцій та структури ДПУ, НКВС УСРР (УРСР) у зв’язку з участю у втіленні політичного курсу радянської влади на селі 108
4.2. Повноваження ДПУ, НКВС УСРР (УРСР) з реалізації політики держави на селі 122
ВИСНОВКИ 172
ДОДАТОК 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185

ВСТУП

Актуальність теми. На шляху незалежності та демократизму Україна основним своїм обов’язком проголосила захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина. Водночас наша держава перебуває в складних соціально-політичних та економічних умовах. Це зумовлено низкою причин, зокрема інтенсивним зростанням корупції та злочинності. Для розв’язання зазначених та інших проблем влада має зосередити зусилля не на надзвичайних, репресивних заходах, а на вдосконаленні законодавства, дотриманні законності, ефективній реалізації правових норм тощо.
Однією з основних функцій держави, разом із забезпеченням правопорядку й законності є збереження та зміцнення національної безпеки. Зважаючи на негативний історичний досвід (залучення органів внутрішніх справ та державної безпеки до здійснення репресивними заходами політики влади, ігнорування демократичних засад, прав і свобод громадян), слід зазначити, що політичні маніпуляції їх діяльністю та спотворення правоохоронного призначення загрожують руйнуванням основ гуманізму і справедливості, системи ціннісних орієнтацій, унеможливлюють невідворотність покарання за злочини тощо. Переконливим прикладом цього є діяльність силових структур України з реалізації політики держави на селі в 1919–1939 рр. Особливості функціонування останніх, з одного боку, підтверджують важливість їх ролі у зміцненні та підтриманні правопорядку, з другого – доводять неприпустимість надання їм повноважень надзвичайного характеру, перетворення на карально-репресивний апарат для виконання завдань політичного характеру.
На початку 20-х рр. минулого століття органи ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР активно залучаються до здійснення політики держави шляхом усунення, а часто знищення опонентів влади, насамперед незадоволеного реформами повсталого селянства. Із запровадженням НЕПу робляться певні спроби визначення принципів функціонування цих виконавчих органів та їх правозастосовної діяльності в умовах демократизації суспільного життя. Однак з часом спостерігається поступове згортання демократичних процесів, формування законодавчої бази, яка забезпечувала репресивно-каральну діяльність ДПУ та НКВС УСРР (УРСР) у ході колективізації, розкуркулення, голодомору та подальшого функціонування колективних сільських господарств.
Актуальність дослідження зумовлена активізацією інтересу суспільства до означеного періоду, ухваленням Закону України “Про голодомор 1932–1933 рр. в Україні” від 28 листопада 2006 р., згідно з яким голодомор 1932–1933 рр. визначений як геноцид Українського народу. Розкриття та донесення до громадян країни і світової спільноти механізмів організації національної трагедії кінця 20-х – початку 30-х рр. має об’єднати народ у розбудові правової демократичної держави, громадянського суспільства, тих соціально-політичних інституцій, які унеможливлюватимуть реставрацію тоталітарного режиму.
Незважаючи на те, що еволюцію правового статусу, структури, функцій та діяльність органів ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР (УРСР) досліджувала значна кількість науковців, низка аспектів нормативно-правових основ їх розвитку та функціонування залишилися недостатньо вивченими. Їх об’єктивне висвітлення, аналіз дозволять показати місце та роль зазначених органів серед інших державних інституцій у здійсненні політики радянської влади на селі в 1919–1939 рр. Це сприятиме уникненню повторення помилок минулого у державотворчих процесах, у тому числі під час реформування правоохоронних органів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 “Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”. Робота виконана згідно з планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2006–2008 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в проведенні ґрунтовного аналізу правових і організаційних основ функціонування органів ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР (УРСР), наслідків їх діяльності в 1919–1939 рр. з реалізації політики держави на селі. Це дозволить заповнити прогалину в історії держави і права України, врахувати історичний досвід у реформуванні сучасної правоохоронної системи. Спираючись на отримані результати, передбачається напрацювати пропозиції, спрямовані на подальше підвищення позитивного іміджу МВС та СБ України, довіри до них суспільства, їх ролі й місця у забезпеченні правопорядку, національної безпеки, боротьби зі злочинністю тощо.
Для досягнення цієї мети були визначені такі наукові завдання:
проаналізувати нормативно-правові та організаційно-структурні основи функціонування органів ВУНК, ДПУ, НКВС у здійсненні політики держави в українському селі;
показати, яким чином політичний курс держави впливав на розвиток у 1919–1939 рр. нормативно-правових основ функціонування правоохоронних органів;
дослідити нормотворчу діяльність відомств, спрямовану на реалізацію політичних рішень радянської влади на селі в означений період;
провести ґрунтовний аналіз нормативно-правової бази, яка передбачала реорганізацію структурних ланок ВУНК, ДПУ, НКВС у зв’язку із залученням їх до здійснення політики держави в аграрному секторі;
окреслити чинники, які вплинули на перетворення цих органів з правоохоронних на репресивно-каральні у ході подій, що розглядаються;
визначити основні етапи залучення органів внутрішніх справ та державної безпеки у реалізації аграрної політики на селі, їх характерні риси;
встановити специфіку функцій ВУНК, ДПУ, НКВС в означений час, зумовлену змінами політичного курсу влади;
напрацювати рекомендації щодо нормативно-правового та організаційно-структурного забезпечення діяльності органів МВС та СБ України на сучасному етапі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, зумовлені політикою радянської влади на селі у 1919–1939 рр.
Предметом дослідження є правові основи участі органів ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР (УРСР) у здійсненні політики держави на селі, еволюція їх функцій, завдань і структури внаслідок зміни аграрного курсу протягом 1919–1939 рр.
Методи дослідження. У процесі дослідження автор застосував філософський (діалектичний), загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання державно-правових процесів і явищ. Так, із загальнонаукових використовувалися методи конкретно-історичний, порівняльно-історичний, функціонального аналізу, системно-структурний, метод герменевтики; із спеціально-наукових – історично-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний.
Метод діалектики, згідно з яким усі явища і процеси розглядаються з позицій законів єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення, переходу кількісних змін у якісні, дозволив об’єктивно підійти до розкриття основних напрямів становлення, розвитку нормативно-правової бази діяльності органів ВУНК, ДПУ, НКВС з реалізації державної політики в означений період, та умовно поділити його на три етапи. На першому етапі вона мала тоталітарні риси; на другому – яскраво виявляється дія діалектичного закону боротьби протилежностей та взаємозв’язку всіх явищ: уведення НЕПу призводить до демократизації суспільних процесів, зокрема й діяльності цих органів, кінець другого і третій – характеризуються прийняттям вищими державними органами, а також ОДПУ, НКВС СРСР, ДПУ, НКВС УСРР (УРСР) значної кількості нормативно-правових актів тоталітарного характеру, які призвели до якісних змін у діяльності ДПУ, НКВС і, як наслідок, перетворили їх на потужний карально-репресивний апарат.
За допомогою конкретно-історичного методу досліджувалися політико-правові підходи вищого партійного керівництва й уряду до розв’язання проблем організації охорони правопорядку і вироблення організаційно-правових основ діяльності органів правопорядку в умовах суспільно-політичної ситуації, що склалася в Україні у 1919–1939 рр.
Порівняльно-історичний метод дозволив простежити подібні та відмінні риси у функціонуванні органів внутрішніх справ та державної безпеки з реалізації політики держави на визначених нами трьох етапах.
Метод функціонального аналізу дав змогу з’ясувати функціональну відповідність органів ВУНК, ДПУ, НКВС завданням, що постали перед ними.
За допомогою системно-структурного методу досліджувалося їх місце і роль у системі державних органів.
Метод герменевтики, який полягає в ідентичному тлумаченні, інтерпретації нормативно-правових актів, документів, а також правовідносин, дозволив критично, всебічно й об’єктивно проаналізувати історично-правовий матеріал, роз’яснити його зміст, оцінити правові наслідки рішень органів державної влади, зокрема органів внутрішніх справ та державної безпеки, у здійсненні політики держави на селі.
Застосування історично-правового, порівняльно-правового, формально-юридичного методів дозволило розглянути ґенезу нормативно-правового забезпечення організації та діяльності органів ВУНК, ДПУ, НКВС з реалізації аграрної політики, провести порівняльний аналіз нормативно-правових актів, що ухвалювалися на різних етапах означеного періоду, визначити характерні ознаки та специфіку законодавства.
Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення матеріалів фондів архівів України, а саме ЦДАГО, ЦДАВО, ДА МВС, ГДА СБ України. У дослідженні використано 127 архівних справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що, використовуючи архівні документи і матеріали, публікації в офіційній пресі, зроблено спробу комплексно та системно проаналізувати правові засади, нормотворчу та організаційну діяльність, місце та роль органів ВУНК, ДПУ, НКВС у здійсненні державної політики на селі в 1919–1939 рр. як складової державного механізму.
Конкретизація наукової новизни основних положень дисертації дозволяє констатувати, що в ній:
уперше:
комплексно розглядаються політико-правові підходи держави щодо формування нормативно-правової бази, яка регламентувала залучення органів ВУНК, ДПУ, НКВС для здійснення її політики в 1919–1939 рр.;
уведено в науковий обіг низку віднайдених архівних документів і матеріалів, проведено їх науковий аналіз;
окреслено основні етапи залучення органів внутрішніх справ і державної безпеки з реалізації державної політики на селі, їх характерні риси;
запропоновано, враховуючи досвід діяльності “сільських виконавців”, встановлювати чисельність громадських помічників дільничного інспектора міліції не за кількістю сільських рад, а за густотою населення та масштабністю території села;
проаналізовано:
роль і місце ВУНК, ДПУ, НКВС в історично-правовій ретроспективі стосовно здійснення політики радянської влади в означений період;
механізм використання радянською владою органів ВУНК, ДПУ, НКВС як знаряддя репресивно-карального тиску на українське селянство;
політичні чинники, що вплинули на перетворення органів внутрішніх справ і державної безпеки з правоохоронних на репресивно-каральні, зокрема на селі;
законодавчі та відомчі нормативні акти цього часу як цілісну систему, яка використовувалася в оперативно-службовій діяльності органів ВУНК, ДПУ, НКВС, спрямовані на виконання аграрної політики;
зумовлену змінами політичного курсу влади в українському селі специфіку функцій органів ВУНК, ДПУ, НКВС;
дістали подальший розвиток:
теза, що закономірна залежність структурно-функціональних реорганізацій у системі органів ВУНК, ДПУ, НКВС була зумовлена об’єктивними внутріполітичними чинниками;
позиція, що ефективність організації й діяльності органів внутрішніх справ і державної безпеки безпосередньо залежить від того, чи відповідає стан законодавства суспільним відносинам у сфері охорони правопорядку і зміцнення законності.
Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції, викладені у дисертаційному дослідженні, становлять вагомий внесок у розвиток історії держави і права України та історії ОВС. Результати дослідження можуть бути використані:
у законотворчій роботі – під час підготовки змін і доповнень до законодавчих та інших нормативно-правових актів у ході реформування МВС та СБ України, їх складових;
у науково-дослідних цілях – для подальшої розробки історично-теоретичних проблем історії держави та права України, діяльності вищих органів виконавчої влади, зокрема МВС і СБ України;
у навчальному процесі юридичних закладів освіти, насамперед вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, під час вивчення навчального курсу “Історія держави та права України” та спеціальних курсів “Історія правоохоронних органів України”, “Історія міліції України”, а також для підготовки відповідних курсів лекцій і навчальних посібників (акт про впровадження наукових розробок № 902 від 18.10.2007).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, науково-методичного центру з історії ОВС України, на міжнародній науково-практичній конференції “Безсмертя подвигу” (Київ, 22 квітня 2005 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки – 2006” (Дніпропетровськ, 17–28 квітня 2006 р.), підсумковій науково-практичній конференції “Формування особистості правоохоронця та його світогляду” (Київ, 30 березня 2007 р.), VI Міжнародній науковій конференції “Визнання світовою громадськістю голодоморів в Україні як геноциду українського народу” (Київ, 30 листопада 2007 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертаційного дослідження викладені у десяти наукових працях, у тому числі в шести статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Нормативно-правові основи та пріоритети в діяльності органів ВУНК, ДПУ, НКВС у 1919–1939 рр. визначалися відповідно до змін політичного курсу радянської влади, а саме, періодом “воєнного комунізму”; НЕПу та її згортання; масової суцільної колективізації, яка супроводжувалася репресіями, голодомором і закінчення усуспільнення сільських господарств та їх функціонування.
У результаті проведеного дослідження, проаналізувавши нормативні акти вищих органів радянської влади та відомчі рішення ВУНК, ДПУ, ОДПУ, НКВС, щодо здійснення політики держави на селі, соціально-політичну обстановку, яка склалася в означений період, ми виокремили такі етапи їх діяльності.
1. Етап формування та становлення ВУНК, ДПУ, НКВС участь у здійсненні політичного курсу “воєнного комунізму” на селі та запровадження НЕПу (1919–1922 рр.). Для нього характерні такі риси.
Після остаточного встановлення радянської влади на території України розпочалося формування законодавчої бази діяльності ВУНК, ДПУ, НКВС, і залучення їх до здійснення політичного курсу країни, зокрема і на селі. Частково компетенція ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР визначалася продубльованими в українському законодавстві актами РСФРР через відсутність республіканської нормативної бази.
Зміст нормативно-правових основ діяльності ВУНК та НКВС доводить, що в умовах того часу вони виконували каральні функції, визначені політичним курсом – “воєнним комунізмом”, насамперед участь у примусовій реквізиції хліба та іншого продовольства в селян і боротьба з селянським рухом опору. Для ліквідації останнього держава об’єднала сили ВУНК, ДПУ, НКВС, РСЧА, бойові підрозділи КНС, різні маневрові, винищувальні, каральні загони державного та партійного апарату. Для безпосереднього керівництва цією боротьбою наприкінці 1920 р. за участи співробітників ВУНК (пізніше – ДПУ) було сформовано воєнні наради по боротьбі з бандитизмом з відповідними структурними одиницями на місцях (губернські й повітові), які проіснували до 1928 р. Їх основними завданнями були виконання політичних рішень вищого керівництва держави на селі, через контроль за засівом сільськогосподарських площ; виконання продрозверстки та продподатку; розшуку та арешту повстанців і дезертирів РСЧА; роззброєння цивільного населення; створення КНС; більшовизації місцевих органів влади і, звичайно, “знищення куркулів як економічної сили”. З 1923 р. при всіх губернських та повітових воєннарадах створювалися комісії по боротьбі з кримінальним бандитизмом. Очолювали їх начальники губернських та повітових міліцій, а на правах членів входили: начальник кримінального розшуку та уповноважений по боротьбі з кримінальним бандитизмом губвідділу ДПУ.
Для позбавлення соціальної бази повстанського руху на Правобережній Україні з ініціативи ДПУ СРСР було утворено Повноважне представництво ДПУ на Правобережній Україні, яке існувало протягом 1922–1923 рр.
У цей час ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР у своїй діяльності керувалися законодавством УСРР, РСФРР яке передбачало різні репресивно-каральні заходи для боротьби з селянськими повстанцями, а саме: кругову поруку, взяття заручників, введення воєнного стану, масові обшуки, арешти, виселення, заслання, ув’язнення в тюрмах і концтаборах, розстріли, оголошення поза законом ватажків повстанських формувань, різні каральні оперативно-тактичні операції на селі. Поряд з цим діяв інститут відповідальних, замінений у подальшому інститутом п’яти- та десятихатників.
Підставою для застосування репресій у сільських місцевостях країни виступали дані агентурної роботи ВУНК, ДПУ, НКВС УСРР. Для забезпечення успіху проведення перелічених заходів систематично залучалися війська НКВС.
Для боротьби з сільськими повстанцями ВУНК отримала право формувати позасудові органи “трійки”, спеціальні каральні експедиції, уповноважені брати заручників, застосовувати вищу міру покарання тощо.
Залучення органів внутрішніх справ та державної безпеки до цих заходів викликало зміни в їх правових основах діяльності та структурі. Для сприяння міліції у забезпеченні революційного порядку на селі та формування кадрового апарату задіювалися додаткові спецпідрозділи КНС та ТСМ. Крім того, у її складі було створено відділ КНС для “збройної самооборони проти куркульства та бандитів” тощо. При ВУНК, ДПУ функціонував відділ по боротьбі з бандитизмом.
В означений період спецслужби мали розгалужену мережу інформаторів та систему інформування вищестоящих організацій, партійних і радянських органів, завдання яких визначалися відповідно до змін політики радянської влади. До їх обов’язків входив нагляд за суспільно-економічним життям села, зокрема за ходом сільськогосподарських кампаній, виконанням продрозверстки, продподатку, функціонуванням радянських сільських господарств, артілей, заготівлею палива, коливання в настроях селянства та його ставлення до політики радянської влади.
Відмічаються і позитивні сторони діяльності ВУНК, ДПУ, НКВС, по боротьбі зі злочинністю, яка не мала політичного забарвлення: крадіжками, грабежами, розбоями, мародерством тощо. Крім того, в період голоду 1921–1923 рр. органи ВУНК надавали допомогу голодуючим, про що свідчить функціонування при надзвичайних комісіях спеціальних комісій по боротьбі з голодом. Запровадження курсу на революційну законність під час НЕПу викликало в 1922 р. реорганізацію ВУНК у ДПУ УСРР та зміну правового статусу. Її досягненням було: позбавлення органів державної безпеки судових повноважень, регламентація їхньої процесуальної діяльності, що значно посилило законність і зменшило обсяг репресивної діяльності відомства.
2. Другий етап охоплює функціонування органів внутрішніх справ та державної безпеки у період НЕПу та її згортання, початку масової колективізації, хлібозаготівель (1923–1929 рр.)
Введення НЕПу викликало реформу правосуддя і створення системи спеціальних судових установ – НС та припинення функціонування позасудових органів “трійок” у 1923 р. Стабілізація соціально-економічної обстановки в умовах НЕПу сприяла поступовому згасанню селянського руху опору. У зв’язку з цим вище партійне керівництво не вимагало від ДПУ та НКВС проведення масових репресій на селі. На них покладалося здійснення нагляду та контролю за суспільно-політичною обстановкою через мережу інформаторів у сільській місцевості та завершення боротьби з повстанським рухом.
Про безпосереднє залучення цих органів до реалізації аграрного курсу свідчить наявність у структурі органів ДПУ відділу по боротьбі з бандитизмом, ІНФВ, ЕКВ, який включав групу проведення контролю у сфері сільського господарства, інституту повітових уповноважених ДПУ (вони здійснювали інформаційно-агентурну діяльність, вербували інформаторів, зокрема і на селі). Весною 1923 р. в центральному апараті ДПУ УСРР як самостійний підрозділ був сформований ЕКВ, пізніше трансформований в економічну частину, а згодом в ЕКУ, в структуру якого також входив відділ сільського господарства. З червня 1923 р. при губвідділах ДПУ відбулося створення економічних відділень (до них існували посади уповноважених), які складалися з трьох груп. Одна з них забезпечувала агентурно-оперативну діяльність у сфері управління промисловістю та сільським господарством. Паралельно функціонував інститут повітових уповноважених губвідділів ДПУ, до відання яких належали винятково інформаційно-агентурні завдання.
Участь НКВС УСРР у реалізації політики держави на селі полягала у взаємодії з працівниками адміністративної служби райвиконкомів, сільрад та сільських виконавців. Зокрема, в його наказах зазначалося, що працівник міліції на селі є одним з основних виконавців політики держави і тому в сільській місцевості для забезпечення порядку було введено посади районних (дільничних) наглядачів міліції, а для підвищення ефективності діяльності органів РСМ у реалізації політики держави на селі у 1924 р. запроваджувався інститут “сільських виконавців”.
Необхідно зазначити, що сьогодні в ОВС існує подібна за функціями з “сільським виконавцем” кадрова одиниця, а саме, громадський помічник дільничного інспектора міліції в сільській місцевості, введений згідно з наказом МВС України від 25 липня 2005 р. № 595. Відповідно до п. 1.4 цього наказу “кількість громадських помічників дільничного інспектора міліції визначається наявністю сільських рад, з розрахунку один-два громадських помічники дільничного інспектора міліції на кожну сільську раду”. А згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР “Про сільських виконавців” від 9 липня 1924 р. кількість “сільських виконавців” встановлювалася за принципом густоти населення на селі. Ми вважаємо, що такий підхід є більш доцільним, ніж викладений в наказі МВС від 25 липня 2005 р. № 595. Тому пропонуємо кількість громадських помічників дільничного інспектора міліції встановлювати не за наявністю сільських рад, а за густотою населення та масштабністю території села.
З другої половини 20-х рр. ХХ ст. посилюється тенденція до поступового розширення повноважень ДПУ і позасудових зокрема. Управління систематично залучаються вищим партійним керівництвом для вирішення різних господарських проблем, насамперед у сфері сільського господарства. Крім намагань вилучити кошти з сільського господарства радянська влада переслідувала мету запобігти репресивними заходами укріплення в українському селі національної ідеї. Аналіз документів та матеріалів 1926 р. свідчить, що “боротьба з українською контрреволюцією” стала першочерговим завданням органів ДПУ. Передбачалося силами ОВ та СВ ДПУ УСРР знищити створену “націоналістами” базу на селі.
Встановлено, що з листопада 1926 р. ДПУ УСРР бере участь у проведенні репресій кримінального та адміністративного характеру взаємодіючи з податковими органами та органами прокуратури, стосовно приватних торговців, спекулянтів, які зривали державну політику цін на хліб. З червня 1927 р. ДПУ як репресивні органи здійснюють каральні операції для усунення економічної нестабільності цін на ринку хліба. Необхідно зазначити, що операції не мали масового характеру і їх основний удар спрямовувався проти торговців, приватників, спекулянтів хліба та куркулів.
В окреслений період на органив внутрішніх справ та державної безпеки покладалося забезпечення проведення різноманітних господарських заходів, зокрема, кампанії з експорту хліба. Вони стали одним з інструментів ліквідації перманентних економічних криз, в тому числі і хлібозаготівельної. Аналіз актів вищих органів влади, спільних рішень ДПУ, НКЮ та генпрокуратури, а також статистичні дані стосовно засуджених селян дозволили визначити, що з 1928 р. вістря репресій поступово спрямовується із спекулянтів і торговців на куркулів – безпосередніх виробників хліба, які чинили опір радянській владі.
В умовах згортання НЕПу і посилення тоталітарного режиму в кінці 20-х рр. ХХ ст. відбуваються зміни в пріоритетах аграрної політики – вище керівництво спрямовує курс на масову суцільну форсовану насильницьку колективізацію, “знищення куркульства як класу” та хлібозаготівлі надзвичайними заходами. До здійснення цього активно залучаються і органи ДПУ, які беруть участь у хлібозаготівлях із застосуванням надзвичайних заходів (реквізиції хліба, масових арештів та висилок сільських жителів тощо), придушенні опору селян, які виступили проти заходів влади. Відбувається розширення позасудових повноважень відомства та узаконення карально-репресивних заходів у ході хлібозаготівельної кампанії (з 1929 р. ДПУ надається право розстрілу куркулів). Поряд з Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР створюється Судова трійка.
Саме у цей час закладається правова база діяльності цих органів для проведення репресій на селі. Подальший аграрний політичний курс держави характеризується систематичним посиленням карально-репресивних заходів стосовно українського селянства.
3. Наступний етап 1930–1939 рр. розпочинається ліквідацією НКВС (1930 р.) та включення ГУ РСМ до складу ДПУ в умовах проведення реформи адміністративно-територіального устрою УСРР, посилення централізації у системі органів держбезпеки, систематичного залучення їх сил і засобів до здійснення політики в аграрному секторі. Це викликало трансформацію його структурних частин. Було скасовано СОУ і утворено нові відділи – ОВ, СПВ, на які покладалися завдання з проведення масової репресивної діяльності на селі. До СПВ входило відділення сільської контрреволюції, діяльність якого спрямовувалася на викриття та ліквідацію “куркульсько-повстанських контрреволюційних організацій та угруповань”.
У 1931 р. не оминула реорганізація і ЕКУ ДПУ УСРР. До його складу ввійшло сільськогосподарське відділення. Також, при ДПУ УСРР функціонував відділ сільгосппідприємств та відділ резервів, на який покладався контроль за якісним збереженням зернових фондів та боротьба з розкраданням хліба. Водночас, для посилення репресивного тиску на село у вересні 1932 р. трансформується добровільна організація ТС РСМ у БС, які як резервні кадри міліції, одним з основних завдань мали охорону радгоспного та колгоспного майна.
Збільшення кількості радгоспів і МТС в 1932 р. викликало введення в усіх райвідділах ДПУ нових штатних одиниць – уповноважених з економічної роботи райвідділів. З 1933 р. ДПУ несло відповідальність за роботу МТС – одним із заступників начальника ПВ МТС призначався кадровий співробітник органів ДПУ. Відтак в сільській місцевості поряд з райкомами партії з’явилася додаткова контролююча управлінська структура – ПВ, які під наглядом органів ДПУ проводили репресивну політику на селі через боротьбу з “контрреволюційними проявами” на території МТС, радгоспів, колгоспів та охороняли соціалістичну власність.
Значні демографічні втрати, викликані голодомором, зумовили організацію спеціальних комісій для ліквідації продовольчих труднощів і фактів голоду. До їх складу входив начальник райвідділу ДПУ та спеціальні трійки за участи уповноваженого ДПУ. У цей час на ДПУ УСРР покладалася додаткова функція боротьби з безпритульністю дітей, а саме їх влаштування до колоній для безпритульних, стаціонарів при колгоспах, лікарень.
Таким чином, введення до структури апарату ДПУ УСРР відділів сільськогосподарського призначення та залучення резервних сил для сприяння діяльності міліції свідчить про безпосереднє здійснення органами безпеки політики держави на селі.
В умовах посилення репресій розпочалося функціонування позасудового органу – “трійки” при Колегії ДПУ, яка мала право виносити вироки, в тому числі й вищої міри покарання, у справах про розкрадання державної та суспільної власності, повстанство, контрреволюцію, збройний бандитизм та канібалізм.
Протягом 30-х рр. минулого століття систематично розширюються межі підслідності зазначених органів, спрощується процес розслідування справ за обвинуваченням невиконання хлібозаготівельного плану. Відтак кримінальне переслідування здійснювалося з порушенням процесуальних та процедурних вимог без доведення вини обвинуваченого. Відсутність чіткої регламентації кримінальних та кримінально-процесуальних норм та недієвість правоохоронних інститутів дозволила органам внутрішніх справ та державної безпеки на власний розсуд тлумачити та застосовувати кримінальне законодавство. Крім того, державний законотворчий процес не виключав можливості введення кримінальних санкцій та порядку їх застосування внаслідок відомчої нормотворчості цих органів, що суперечило Конституції.
Наведене свідчить про необмеженість розширення процесуальних прав органів внутрішніх справ і державної безпеки, деформацію законодавства, нівелювання соціального та правового захисту громадян, що створило умови та юридично обґрунтувало проведення ними масових репресій на селі.
Нормативно-правові та організаційні основи діяльності ДПУ і НКВС означеного періоду говорять про її багатоплановість. Роль зазначених органів насамперед зводилася до неухильного виконання вказівок вищих органів радянської влади, а саме: забезпечення посівної та хлібозаготівельної кампанії, форсованої насильницької колективізації, придушення опору сільського населення, розкуркулення і вислання за межі УСРР українських селян, масових арештів, розстрілів селян, експропріації збіжжя та продуктів харчування, охорони хліба, проведення масових каральних операцій на селі, що призвело до численних жертв.
Викладене дозволяє нам характеризувати діяльність цих органів як таку, що мала цілеспрямований характер на знищення великих груп українського населення – селянства.
Досліджуючи даний період ми дійшли висновку, що акти вищих органів радянської влади (постанови, директиви, інструкції, резолюції тощо) були правовими підставами та формальним орієнтиром діяльності НКВС і ДПУ, зміст яких вони конкретизували у своїх відомчих рішеннях: наказах, резолюціях, директивах, інструкціях. Ці рішення розкривають якісні зміни у функціях цих органів у зв’язку із залученням їх до здійснення політики держави на селі. У них визначалися стратегічні напрями діяльності підрозділів силових структур щодо забезпечення весняного посіву та жнив, здійснення, спільно з активістами охорони зерносховищ, систематичних реквізицій хліба в селян, затримання та арешту осіб, які намагалися заволодіти хлібом, опиралися хлібозаготівлям, вступу в колгоспи тощо.
Катастрофічне погіршення демографічної ситуації в українському селі спричинене тотальним голодом і масовими репресіями, зумовили появу низки нормативних актів ЦК ВКП(б), КП(б)У, ОДПУ і ДПУ УСРР, які передбачали перебудову роботи радянських спецслужб і незначну лібералізацію. Водночас право ДПУ УСРР здійснювати репресії стосовно селян на законодавчому рівні не скасовувалося. Отже, на перший погляд, положення нормативних актів у період голодомору спрямовувалися на звуження каральної діяльності органів ДПУ на селі. Але встановлення у документах лімітів репресованих, висунення вимоги влади органам внутрішніх справ негайно розробити нові методи діяльності на селі, розширення їх повноважень через надання додаткових завдань (затримання селян, які намагалися виїхати з сіл, щоб врятуватися від голоду, оточення сіл загороджувальними загонами із працівників міліції, ДПУ, активістів для запобігання виїзду селян, вжиття заходів з приховування факту голодомору та повного інформаційного вакууму, а також організація охорони автотранспортного парку, пального, сільгоспінвентаря, кінного складу, зерносховищ, виявлення і арешт тих, хто відмовлявся брати участь у посівній, супроводження заготівель молочної та м’ясної продукції на селі тощо) по здійсненню тотального контролю за всіма процесами виробництва сільськогосподарської продукції, посилення та розширення агентурно-оперативної мережі на селі, свідчить про підтримку та схвалення владою каральної діяльності ДПУ.
Проаналізована правова база діяльності ДПУ УСРР 1930–1933 рр. дозволила нам виявити тенденцію дублювання завдань і методів ДПУ УСРР із подальшим розширенням їх змісту з метою недопущення послаблення репресій стосовно селянства.
Дослідивши відомчі рішення, які регламентували діяльність ДПУ, НКВС у сфері здійснення політики держави на селі, ми дійшли висновку, що їх прийняття, як правило, відбувалося без дотримання передбачених законодавством процедур оформлення підзаконних актів (за відсутності згоди відповідних відомств – НКЮ та прокуратури), з систематичним порушенням принципів законності, верховенства права, гуманізму, що доводить постійні намаганням силового відомства перебрати на себе повноваження законодавчого та судового органу. Це дозволяє стверджувати, що влада, спираючись на сформоване нею юридичне підґрунтя, безпосередню організацію та реалізацію репресій перекладала на НКВС, ДПУ. Останні ж намагалися привести свої правові основи діяльності відповідно до вимог часу, що перетворило їх з правоохоронних на карально-репресивні.
Масові жертви від голодомору в УСРР зумовили зміну в пріоритетах політики вищого керівництва держави, спрямованих на послаблення репресивної політики на селі, подолання наслідків голоду за сприянням органів внутрішніх справ і державної безпеки. В умовах подальшої централізації правоохоронної системи УСРР виникли підстави для ліквідації ДПУ УСРР та створення НКВС УСРР в 1934 р. Як наслідок, НКВС УСРР зосередив всі карально-репресивні функції, що дало змогу перейти до більш масових і значно суворіших форм боротьби з опонентами радянської влади.
Участь у реалізації аграрної політики ОВС тривала. Про це говорить наявність у структурі НКВС УРСР та його обласних управлінь у 1934 р. відділу резервів НКВС УРСР, його обласних інспекцій. Останні здійснювали контроль та нагляд за станом комор, в яких зберігався фондовий хліб. У подальшому відповідно до наказу НКВС СРСР та Комітету заготівель при РНК СРСР від 27 липня 1934 р. комендантами елеваторів та заготівельних пунктів призначалися співробітники НКВС. До їх обов’язків належала робота з охорони зерна, керівництво протипожежною охороною тощо. Не випадково така функція покладалася саме на органи НКВС, адже цей фондовий запас мав стратегічне значення для держави.
Ми вважаємо, що ліквідація ОДПУ та ДПУ УСРР була використана партійно державним керівництвом для розширення позасудових повноважень органів державної безпеки та зміцнення тоталітарного режиму. Підтвердженням останнього є прийняте рішення лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б) 1937 р., який призвів до проведення в другій половні 30-х рр. ХХ ст. органами НКВС “масової операції” – “великої чистки” в усіх сферах суспільного життя. Імплементація цього рішення вкотре відбулася у відомчих актах НКВС. У ході здійснення операції відбулися масові арешти серед сільського населення: “колишніх куркулів”, які повернулися із заслання, колгоспників, заможних середняків включаючи їх до категорії “контрреволюційних елементів”.
Отже, не зважаючи на складну демографічну ситуацію в УСРР, у правових основах діяльності органів внутрішніх справ та державної безпеки в 30-х рр. минулого століття все ж превалювали тоталітарні положення стосовно українського селянства.
Таким чином, проведене нами дослідження дало підстави стверджувати, що репресивна діяльність ВУНК, ДПУ, НКВС у 1919–1939 рр. зумовлювалася, насамперед централізованою координацією та їх бажанням за всяку ціну виконати загальнодержавний план політичного курсу, в тому числі й аграрного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Малицкий А. Чека и ОГПУ / Малицкий А. – Х. : Б. и., 1923. – 72 с.
2. Дукельський С. С. ЧК–ГПУ / С. С. Дукельський // ВЧК–ГПУ. Документы и материалы / [ред.-сост Ю. Г. Фельштинский]. – М. : Изд-во гуманитарной лит-ры, 1995. – С. 135–222.
3. Софинов П. Г. Очерки истории Всероссийской чрезвычайной комиссии (1917–1922) / Софинов П. Г. – М. : Гос. изд. пол. литературы., 1960. – 248 с.
4. Маймескулов Л. Н. Всеукраинская чрезвычайная комиссия (1918–1922) / Маймескулов Л. Н., Рогожин А. И., Сташис В. В. – Харьков : Изд-во Харьков. ин-та, 1971. – 250 с.
5. Маймескулов Л. Н. Всеукраинская чрезвычайная комиссия (1918–1922) / Маймескулов Л. Н., Рогожин А. И., Сташис В. В. – Х. : Основа, 1990. – 345 с.
6. Всеросійська надзвичайна комісія / Маймескулов Л. М., Ярмиш О. Н. // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол. Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.] – К. : Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – 522 с.
7. Из истории Всероссийской Чрезвычайной комиссии 1917–1921 гг. : [сборник документов / под ред. Г. А. Белова, А. Н. Куренкова, А. И. Логинова и др.) ]. – М. : Гос. изд-во полит. лит-ры, 1958. – 511 с.
8. Портнов В. П. ВЧК (1917–1922) / Портнов В. П. – М. : Юрид. лит., 1987. – 208 с.
9. Борьба с преступностью в Украинской ССР : книга в 2-х т. / [авт. очерка и сост. сборн. док. проф. П. П. Михайленко] – К. : КВШ МООП УССР, 1966.
Т. 1 : 1917–1925 гг. – 1966. – 832 с.
10. Борьба с преступностью в Украинской ССР: книга в 2-х т. / [авт. очерка и сост. сборн. док. проф. П. П. Михайленко] – К. : КВШ МООП УССР, 1967.
Т. 2 : 1926–1967 гг. – 1967. – 952 с.
11. История милиции Украинской ССР в документах и материалах / [под ред. проф. П. П. Михайленко]. – К. : КВШ МВД СССР, 1969.
Т. 1 : 1917–1937. – 1969. – 884 с.
12. Голінченко В. Д. Партійне керівництво органами державної безпеки. На матеріалах України / Голінченко В. Д. – К. : вид-во Київ. ун-ту, 1968. – 184 с.
13. Бабій Б. М. З історії органів ВУНК–ДПУ УCРР (1918–1926) / Б. М. Бабій // Проблеми правознавства. – 1966. – Вип. 5. – С. 34–47.
14. В. И. Ленин и ВЧК. Сбор. док. (1917–1922 гг.) / [cост. Ж. П. Алибекова и др.; редкол. В. П. Пирожков (пред.) и др.]. – Изд-во 2-е, доп. – М. : Политиздат, 1987. – 642 с.
15. Ф. Э. Дзержинский – председатель ВЧК–ОГПУ. – М., 1977. – 148 с.
16. Из истории войск ВЧК и пограничной охраны (документы и материалы 1917–1921) / [за ред. В. Е. Зубакова]. – Ленинград : Министерство обороны Соза ССР, 1958. – 522 с.
17. Внутренние войска Советской республики (1917–1922 гг.) : док. и матер. – М. : Юрид. лит-ра, 1972 – 709 с.
18. Реабилитация: Политические процессы 30–50-х годов / [под общ. ред. А. Н. Яковлева, Н. Н. Михайлова]. – М., 1991. – 461с.
19. Даниленко В. М., Сталінізм на Україні 20–30-ті роки / Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. – К. : Едмонтон, 1991. – 340 с.
20. Шаповал Ю. І. Україна ХХ ст. : особи та події в контексті важкої історії / Шаповал Ю. І. – К. : Генеза, 2001. – 552 с.
21. Кульчицький С. В. “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928)” / Кульчицький С. В. – К., 1996. – 396 с.
22. Кульчицький С. В. Роль радянського апарату в примусовій колективізації українського селянства (1928–1933) / С. В. Кульчицький, Є. П. Шаталіна // Проблеми історії України : факти, судження, пошуки. – Вип. 3. – 1994. – С. 40–49.
23. Кульчицький С. В. Процес розкуркулення 1929–1932 рр. очима селян / С. В. Кульчицький, Є. П. Шаталіна // Проблеми історії України: факти, судження пошуки. – Вип. 2. – 1992. – С. 41–46.
24. Кульчицький С. В. Між двома війнами (1921–1939 рр.) / Кульчицький С. В. – К. : Альтернативи, 1999. – 336 с.
25. Мовчан О. М. Голод 1921–1923 рр. : “генеральна репетиція” 1933-го / О. М. Мовчан // Голод 1932–1933 років в Україні: причини та наслідки. – К. : Наук. думка, 2003. – С. 220–245.
26. Голиков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР / Голиков Д. Л. – М. : Политиздат, 1986. – 397 с.
27. Кукушкин Ю. С. Сельские советы и классовая борьба в деревне (1921–1932 гг.) / Кукушкин Ю. С. – М. : Москов. ун-т, 1968. – 294 с.
28. Кучер О. О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні в 1921–1923 рр. / Кучер О. О. – Х. : Харківський ун-т, 1971. – 172 с.
29. Лихолат А. В. Разгром националистической контрреволюции на Украине (1917–1922 гг.) / Лихолат А. В. – Л. : Госполитиздат, 1954. – 650 с.
30. Безотосний М. Т. Україна в добу сталінщини: історія опору / Безотосний М. Т. – К. : НАН України. Інститут політичних і етнологічних досліджень, 2002. – 128 с.
31. Белаш А. В. Дороги Нестора Махно / Белаш А. В., Белаш В. Ф. – К., 1993. – 186 с.
32. Верстюк В. Ф. Махновщина. Селянський повстанський рух на Україні (1918–1921 рр.) / Верстюк В. Ф. – К. : Наук. думка, 1991. – 368 с.
33. Ганжа О. І. Селянський рух на Україні при переході до непу: бандитизм чи повстанство ? / О. І. Ганжа // Проблеми історії України : факти, судження, пошуки – 1992. – Вип. 2. – С. 30–35.
34. Ганжа О. І. Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР / Ганжа О. І. – К. : НАН України, 1996. – 42 с.
35. Архієрейський Д. В., Придушення “куркульського бандитизму” / Д. В. Архієрейський, В. В. Ченцов // Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси : зб. наук. праць / [відп. ред. В. А. Смолій]. – К. : Наук. думка, 2002. – С. 243–258.
36. Архієрейський Д. Український повстанець 1918–1921 рр. : за що та проти чого / Дмитро Архієрейський // 80 річчя народження української державності : минуле і сучасне: всеукр. наук. конф., Сімферополь, 14–16 лист. 1997 року: тези доп. і повід. – Сімферополь, 1997. – С. 61–62.
37. Ченцов В. Упокорення селян / Віктор Ченцов, Дмитро Архієрейський // Історія України : маловідомі імена, події, факти. : збірн. статей. – Вип. 2. – К., 1997. – С. 246–266.
38. Архієрейський Д. Влада і селянство у 20-ті роки / Дмитро Архієрейський, Віктор Ченцов // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВС–КГБ. – 1999. – № 1–2. – С. 87–127.
39. Васильев В. Крестьянские восстания в Украине. 1929–1930 годы / Валерий Васильев // Свободная мысль. – 1992. – № 9. – С. 70–78.
40. Васильєв В. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 – березень 1930 рр.) / Валерій Васильєв, Віола Лінн. – Вінниця : Логос, 1997. – 536 с.
41. Ивницкий Н. А. Хлебозаготовки 1932-33 годов и голод 1933 года // Голод-геноцид 1933 року в України: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків : матер. міжнар. наук.-теорет. конф. Київ, 28 листопада 1998 р. – К., 2000. – С. 113–114.
42. Ивницкий Н. А. Коллективизация и раскулачивание (начало 30–годов) : уч. пос. / Ивницкий Н. А. – М. : Магистр, 1996. – 285 с.
43. Єрмак О. П. Ліквідація куркульства як класу / О. П. Єрмак // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: респ. міжвід. зб. наук. пр. – К., 1991. – Вип. 1. – С. 46–58.
44. Ченцов В. В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки / Ченцов В. В. – Тернопіль : “Збруч”, 2000. – 482 с.
45. Шаталіна Є. П. Селянські висилки під час колективізації в Україні 1928–1932 рр. Історичні зошити / Шаталіна Є. П. – К., 1997. – 68 с.
46. Михайленко П. П. Історія міліції України у документах і матеріалах : у 3-х т. / Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. – К. : Генеза, 1997.
Т. 1 : 1917–1925. – 1997. – 504 с.
47. Михайленко П. П. Історія міліції України у документах і матеріалах: у 3-х т. / Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. – К. : Генеза, 1999.
Т. 2 : 1926–1945. – 1999. – 412 с.
48. Михайленко П. П. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3 т. / Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. – К. : Генеза, 2000.
Т. 3 : 1946–1990. – 2000. – 616 с.
49. Власенко С. И. Правоохранительные органы Украинской ССР в период восстановления народного хозяйства (1921–1925 гг.) : автореф. дис. … на соискание научной степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теория и история государства и права, история политических и правовых учений” / С. И. Власенко – Х., 1987. – 16 с.
50. Чехович В. А. Победа Великого октября и становление государственного Союза Советских республик (1917–1922 гг.) / Чехович В. А. – К. : Наук. думка, 1986. – 168 с.
51. Трагедия советской деревни. Колективизация и раскулачивание: 1927–1939 : Документы и материалы : В 5 т. / [Данилов В. и др. (ред).]. – М. : “Российская политическая энциклопедия”, 1999.
Т. 1 (май 1927 – ноябрь 1929). – 1999. – 880 с.
52. Трагедия советской деревни. Колективизация и раскулачивание: 1927–1939: Документы и материалы : В 5 т. / [Данилов В. и др. (ред).]. – М. : “Российская политическая энциклопедия”, 2000.
Т. 2 (ноябрь 1929 – декабрь 1930). – 2000. – 927 с.
53. Трагедия советской деревни. Колективизация и раскулачивание: 1927–1939: Документы и материалы : В 5 т. / [Данилов В. и др. (сост.); Зеленин И. отв. ред.]. – М. : “Российская политическая энциклопедия”, 2001.
Т. 3 (конец 1930–1933). – 2001. – 1008 с.
54. Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918–1939. Документы и материалы. в 4-х т. / [под ред. Береловича А., Данилова В.]. – М. : РОССПЭН, 2000.
Т. 1. : 1918–1922. – 2000. – 864 с.
55. Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918–1939. Документы и материали. в 4-х т. / [под ред. Береловича А., Данилова В.]. – М. : РОССПЭН, 2000.
Т. 2. : 1923–1929. – 2000. – 1168 с.
56. Лубянка: Органы ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ. 1917–1991. СПРАВОЧНИК / [авторы-сост. А. И. Кокурин, Н. В. Петров; под ред. акад. А. Н. Яковлєва]. – М. : МФД, 2003. – 768 с.
57. Лубянка. Сталин и ВЧК–ГПУ–ОГПУ–НКВД. Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти. Январь 1922 – декабрь 1936 / [сост. В. Н. Хаустов, В. П. Наумов, Н. С. Плотникова; под ред. акад. А. Н. Яковлєва]. – М. : МФД, 2003. – 912 с.
58. Мозохин О. ВЧК–ОГПУ. Карающий меч диктатуры пролетариата / Мозохин О. – М. : Яуза, Эксмо, 2004. – 448 с.
59. Плеханов А. М. ВЧК-ОГПУ: Отечественные органы государственной безопасности в период новой экономической политики. 1921–1928 / Плеханов А. М. – М. : Кучково поле, 2006. – 704 с.
60. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз : У 2 кн. / Білас І. Г. – К. : Либідь-Військо України, 1994.
Кн. 1. – 1994 – 432 с.
61. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953: суспільно-політичний та історико-правовий аналіз : у 2 кн. – К. : Либідь-Військо України, 1994.
Кн. 2. – 1994 – 688 с.
62. Колективізація і голод на Україні 1929–1933 / [збірн. док. і матер., упор. Михайличенко Ганна Митрофанівна, Шаталіна Євгенія Платонівна; відп. ред. С. В. Кульчицький] – К. : Наук. думка, 1993 – 736 с.
63. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів / [збірн. док. і матер., кер. кол. упоряд. Р. Я. Пиріг]. – К. : Політична Україна, 1990. – 605 с.
64. Чорна книга України : Збірник документів, архівних матеріалів, листів, доповідей, статей, досліджень, есе / [упоряд., ред. Ф. Зубанич; передм. В. Яворівського]. – К. : Вид. Центр Просвіта, 1998. – 782 с.
65. Пристайко В. Справа “Спілки Визволення України”. Невідомі документи і факти / Пристайко В., Шаповал Ю. – К. : Інтел, 1995. – 448 с.
66. Шаповал Ю. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні : особи, факти, документи / Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. – К. : Абрис, 1997. – 608 с.
67. Шаповал Ю. І. Всеволод Балицький. Особа, час, оточення / Шаповал Ю. І., Золотарьов В. А. – К. : Стилос, 2002. – 468 с.
68. Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінця 1920-х–1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження: монографія / Нікольський В. М. – Донецьк : Донецький нац. ун-т, 2003. – 624 с.
69. Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.). Джерелознавче дослідження. / Білокінь С. І. – К., 1999. – 448 с.
70. Розсекречена пам'ять : голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ГПУ–НКВД / [упоряд. : Валентина Борисенко, Василь Даниленко, Сергій Кокійн, Олеся Стасюк, Юрій Шаповал; редкол. : Сергій Богунов, Василь Даниленко та ін. ]. – К. : ВД “Стилос”, 2007. – 604 с.
71. Усенко І. Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність / Усенко І. Б. – Х. : Ун-т внутр. справ, 1995. – 74 с.
72. Правова ідеологія і право України на етапі становлення тоталітарного режиму (1929–1941) / [авт. тексту : Усенко І. Б., Мироненко О. М., Чехович В. А. та ін.]. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 220 с.
73. Мироненко О. М. Бенько О. П. Проблемы законности на этапе новой экономической политики в Украине (1921–1927 гг.) / Мироненко О. М. Бенько О. П. – К. : АН Украины, Ин-т государства и права, 1992. – 25 с.
74. Бенько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917–1953) : дис. … канд юрид. наук : 12.00.01 / Бенько Олександр Петрович. – К., 1994. – 228 с.
75. Окіпнюк В. Т. Державне політичне управління УСРР (1922–1934 рр.): історико-юридичний аналіз : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Окіпнюк Володимир Тарасович. – К., 2001. – 259 с.
76. Олійник О. І. Народний комісаріат внутрішніх справ України 1917–1941 рр. Організація та діяльність. (Історико-правовий аспект) : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Олійник Олександр Іванович – К., 2000 – 230 с.
77. Ченцов В. В. Органи державної безпеки в системі комуністичної диктатури / В. В. Ченцов, Д. В. Архієрейський // Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси : зб. наук. праць / [відп. ред. В. А. Смолій та ін.]. – К. : Наук. думка, 2002. – С. 225–242.
78. Чисніков В. М. Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР (НКВС УРСР) / В. М. Чисніков // Юридична енциклопедія: в 6 т. / [редкол. : Ю.С. Шемшученко та ін.]. – Т. 4. – К. : Укр. енц.. – 2002. – С. 54–55.
79. Чисніков В. М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ України / Чисніков В. М. – К. : Укр. акад. внутр. справ. – 23 с.
80. Білокінь С. І. Масовий терор і голодомори як втілення протиєвгенічної політики більшовиків / С. І. Білокінь // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних наслідків : матер. міжнар. наук.-теорет. конф., Київ, 28 листопада 1998 р. : тези доп. / [відпов. ред. С.В. Кульчицький та ін.]. – К., 2000. – С. 63–83.
81. Платонова Н. В. Архівні матеріали НКВС і ДПУ у фондах Державного архіву МВС України / Н. В. Платонова, Т. В. Вронська // Голод 1932–1933 років в Україні: причини і наслідки : зб. наук. праць / [за ред. В. А. Смолія та ін.]. – К. : Наук. думка, 2003 – С. 26–41.
82. Вронська Т. В. Запровадження паспортного режиму / Т. В. Вронська // Голод 1932–1933 років в Україні: причини і наслідки : зб. наук. праць / [за ред. В. А. Смолія та ін.] – К. : Наук. думка, 2003 – С. 630–637.
83. Даниленко В. М. Документи Державного архіву Служби безпеки України як джерело вивчення голодомору 1932–1933 рр. в Україні / В. М Даниленко, В. І. Пристайко // Голод 1932–1933 років в Україні: причини і наслідки : зб. наук. праць / [за ред. В. А. Смолія та ін.]. – К. : Наук. думка, 2003. – С. 81–98.
84. Михайленко П. П. Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР: сформування та організаційно-правові засади діяльності у період до утворення СРСР (кінець 1917–1922 рр.) / П. П. Михайленко, В. А. Довбня // Міліція України. – 2005. – № 3. – С. 22–23.
85. Михайленко П. П. К вопросу об организации Всеукраинской чрезвычайной комиссии / П. П. Михайленко // Ученые записки Львовского гос. ун-та им. И. Франко. – 1956.