РОЛЬ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У ПРОЦЕСАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий опис

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державний вищий навчальний заклад
«Ужгородський національний університет»

На правах рукопису

Стряпко Антоніна Дмитрівна

УДК 323.22 (437) – 058.237 «1948/1992»

«РОЛЬ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У ПРОЦЕСАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ»

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Лендьел Мирослава Олександрівна,
доктор політичних наук, доцент

Ужгород – 2012

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………………………….4
ВСТУП……………………………………………………………………...………5
РОЗДІЛ 1 СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В СУСПІЛЬНО– ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ
1.1. Розгляд сутності категорії «інтелігенція» в європейській політичній думці…………………………………………….………………………………....14
1.2. Аналіз літератури про творчу інтелігенцію Чехословаччини та джерельна основа дослідження……………………………………………………………….39
РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИКО– МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ «СУБʼЄКТНОСТІ» ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ СУСПІЛЬСТВАХ
2.1. Теоретичні підходи до дослідження опозиційної ролі творчої інтелігенції в недемократичних режимах……………………………………………...………...50
2.2. Методологія аналізу демократичної трансформації у країнах Центральної Європи………………………………………………………………………............65
РОЗДІЛ 3 ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ МЕХАНІЗМІВ ПОЗАВЛАДНОГО ВПЛИВУ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НА ПОСТТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ
3.1. Громадсько– політична позиція творчої інтелігенції на етапі становлення нового режиму та перехід в опозицію до тоталітарного режиму під час Празької весни 1968 року………………………………………………………….78
3.2. Філософське підґрунтя опору тоталітаризму та самвидав як основний механізм розповсюдження опозиційних ідей ……………………………...…107
3.3. Політичний контекст культурних тенденцій 70– х рр. ХХ ст. та опозиційна спрямованість діяльності творчої інтелігенції у період «нормалізації»……………………………………………………….………….…118
РОЗДІЛ 4 РОЛЬ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В ПОДІЯХ ОКСАМИТОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1989 РОКУ
4.1. Інституціоналізація творчої інтелігенції як опозиції та мобілізація громадян напередодні демократичної революції 17 листопада 1989 року ……………..143
4.2. Розкол творчої інтелігенції та відхід від політичної діяльності (1989– 1992 рр.)………………………………………………………………………….170
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………….…………………….207
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...239

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЧССР – Чехословацька Соціалістична Республіка
ЧР – Чеська Республіка
СР – Словацька Республіка
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ЦК КПЧ – Центральний комітет Комуністичної партії Чехословаччини
КПС – Комуністична партія Словаччини
СтБ – Державна служба безпеки Чехословаччини
ГФ – Громадянський форум
ГПН – Громадськість проти насильства
КАН – Клуб ініціативних безпартійних
КНІ – Коло незалежної інтелігенції

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Вивчення процесів переходу до демократії в Чеській та Словацькій Республіках знаходиться в центрі уваги вітчизняних дослідників, оскільки отримані результати дозволяють вносити корективи у транзитологічні моделі, розроблені ще у 1970– 1980– і роки західними вченими на основі емпірії, здебільшого, Латинської Америки та Південної Європи. Не викликає сумнівів факт, що колишні соціалістичні держави продемонстрували менше ніж за десятиліття вражаючі успіхи на шляху формування демократії та ринкової економіки. Окрім того, саме колишня Чехословаччина і незалежні держави, які виникли після її розпаду, за багатьма історико– культурними й соціально– політичними параметрами є подібними до України, оскільки обидві держави поділяють схожі історичні передумови сучасних сценаріїв соціально– політичного розвитку: тривалі періоди бездержавності, розвиток у межах імперій та авторитарно– тоталітарних режимів, геополітичні впливи „великих держав» і, нарешті, започаткування процесу демократичного транзиту наприкінці 1980– х років тому чехословацький досвід може бути конструктивно використаний у вітчизняній політичній практиці.
З практичної точки зору, актуальність розробки нашої теми зумовлюється тим, що в умовах процесу демократичного переходу та адаптації до нових політичних та соціально– економічних умов, що переживає Україна, особливо багато проблем виникає при формуванні політичної культури громадян, артикуляції інтересів різних суспільних груп та встановленні нових моральних імперативів. Одним із шляхів вирішення вищеназваних проблем є використання успішного зарубіжного досвіду. Зокрема, в сучасній Україні спостерігається активізація та політизація представників творчої інтелігенції, які долучаються до конструювання нової геополітичної парадигми, виступають групою тиску на державну владу під час основних політичних криз, використовують різні культурно– мистецькі проекти для артикуляції інтересів різних суспільних груп. Але враховуючи те, що велика кількість представників творчої інтелігенції попередніх поколінь була фізично або ідеологічно усунена ще за часів СРСР, тяглість культурно– політичного процесу була втрачена.
З теоретичної точки зору, у сучасній політичній науці можна констатувати зростаючий інтерес до проблеми позавладних механізмів впливу на політичні інститути та процеси, їх ролі у трансформації суспільств, оскільки усталена методологія інституціоналізму не завжди адекватно здатна пояснити особливості перебігу суспільно– політичних процесів. Незважаючи на значну кількість наукових праць, у яких розглядається демократичний перехід, інституційні зміни та оптимізація функціонування політичної системи згідно демократичних стандартів, у більшості з них проаналізовано передумови, шляхи та структуру переходу і не з’ясовано роль окремих суспільних груп на ці процеси. Це свідчить про необхідність комплексного політологічного дослідження творчої інтелігенції як чинника політичних змін в посттоталітарних режимах.
Важливим попередником демократичної революції в Чехословаччині стало впровадження нової парадигми, яка передбачала затвердження уявлення про права людини як вихідної точки критики комуністичного тоталітаризму, зростання громадянськості, зусилля з реалізації принципів «життя в правді», незалежної культури й самвидаву. Саме цим обґрунтовується вибір теми дослідження Чехословаччини, адже саме наявність філософського обґрунтування моральності політики, що вийшло за межі вузького кола дисидентів та лягло в основу посттоталітарної та демократичної політичної культури чехів та словаків, виокремлює цю країну з– поміж інших центральноєвропейських держав зі схожою історією встановлення, опору та краху комунізму.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною темою «Національно– демократичний, етнополітичний та культурно– освітній розвиток України та країн Центрально– Східної Європи: політологічний та соціологічний виміри», яку розробляє кафедра політології ДВНЗ «Ужгородський національний університет».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з’ясування ідейного впливу та політичної участі творчої інтелігенції Чехословаччини у підготовці трансформації тоталітарного/посттоталітарного режиму.
Досягнення окресленої мети передбачає виконання таких основних дослідницьких завдань:
1. визначити сутність категорії інтелігенція та обґрунтувати доцільність виокремлення категорії творча інтелігенція для потреб аналізу суспільно– політичних процесів у Чехословаччині;
2. з’ясувати вплив нацистської окупації на політичну соціалізацію представників творчої інтелігенції та позицію творчої інтелігенції щодо тоталітарного режиму на етапі його становлення;
3. встановити причини та умови переходу творчої інтелігенції в опозицію до правлячого режиму під час подій Празької весни та визначити чинники, що обумовлювали відмінності в опозиційній мотивації різних поколінь опору;
4. узагальнити результати формування філософії опору тоталітарному режиму та охарактеризувати діяльність політичної опозиції до комуністичного режиму в період нормалізації;
5. з’ясувати основні ознаки процесу інституціалізації творчої інтелігенції в рамках Хартії 77 та тенденції її політизації;
6. узагальнити культурні тенденції 1970– х років та їх вплив на суспільно– політичні процеси в Чехословаччині;
7. з’ясувати участь творчої інтелігенції в оксамитовій революції 1989 року та причини відходу представників творчої інтелігенції від політичної діяльності упродовж 1989– 1992 рр.
Об’єктом аналізу є творча інтелігенція Чехословаччини як соціально– професійна група, що мала соціально– психологічні, соціокультурні та етичні особливості і специфічний вимір буття в умовах тоталітарної/посттоталітарної системи.
Предметом дисертаційного дослідження є політичні орієнтири та основні механізми позавладного впливу інтелігенції на суспільно– політичні процеси в умовах тоталітарного/посттоталітарного режиму та на початковій стадії трансформаційних процесів у Чехословаччині у другій половині ХХ століття.
Робоча гіпотеза дослідження. Творча інтелігенція підготувала ідейні передумови для здійснення демократичної трансформації, сформувавши інтелектуальне середовище, яке сприяло розвитку ідей про демократичну організацію суспільства і держави. Основними інструментами позавладного впливу на політичну систему та суспільство, що використовувалися представниками творчої інтелігенції були література, музика, мистецтво (включно з театрами та кіно).
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1948 – 1992 роки. Перша хронологічна дата відповідає року встановлення комуністичного режиму в Чехословаччині, а друга – року розпаду Чехословаччини на дві незалежні держави Чеську та Словацьку Республіки. Вибір верхньої хронологічної межі дослідження обумовлений також результатами парламентських виборів у Чехословаччині 1992 року, які продемонстрували тенденцію відходу творчої інтелігенції від безпосереднього впливу на політичний процес у державі та ставили можливим прихід до влади прагматичних політичних лідерів, які були представниками економічної та правничої інтелігенції (В.Клауса та В.Мечіара).
Методологічна основа дослідження поєднує класичні теорії демократії, демократичного транзиту та трансформацій, які традиційно використовуються для аналізу перетворень на національному рівні у регіоні ЦСЄ, та окремі дослідження, присвячені безпосередньо розгляду трансформації режиму в Чехословаччині (А.Степан, Х.Лінц, І.Сук). Доповнюючим рівнем дослідження є теорії політичної культури, соціалізації та участі, зокрема ті, які стосуються аспектів кореляції культури та політики, оскільки сприяють аналізу впливу представників творчої інтелігенції на суспільно– політичні процеси.
Серед основних дослідницьких підходів, які використовує авторка у дисертаційному дослідженні, слід виокремити структуралістський, відповідно до якого політична влада є розпорошеною та проявляється в усіх проявах буття суспільства, а не лише у традиційних політичних інститутах. Застосування структуралістської методології створює можливість для дослідження вплив позавладних чинників на політичну культуру суспільства та курс його розвитку. Відповідно до визначення М.Фуко [141] і Р.Барта [11], влада не є такою, яку можна локалізувати, вона укорінена в самому знанні, у мові, що артикулює це знання. У нашому контексті ми говоримо про мову як силу слова та літературу як можливість обійти владну цензуру та апелювати до громадянина напряму. Зокрема, мова йде про драматургію В.Гавела, романи М.Кундери, есеї М.Шімечки та І.Кліми, які здійснювали безпосередній вплив на суспільну свідомість через самвидав чи публікацію за кордоном. Також у публічних виступах перед світовою спільнотою у В.Гавела постійно превалювала думка про силу слова [212] , що мало вагомий вплив на інтелектуальне та політичне середовище на Заході та всередині Чехословаччині.
Для вивчення впливу мистецьких та письменницьких кіл на політичні процеси є інструментальною методологія неоінституціоналізму, використовуючи яку можна визначити не лише зафіксовані у праві політичні інститути, але й неписані форми соціально– політичної практики – успадковані або ж новосформовані, – на основі яких органи влади та інші актори співробітничають з метою прийняття рішень.
Методологічною основою дисертації є використання загальнонаукових методів і принципів пізнання, що є найбільш інструментальними для вивчення сформульованих об’єкту і предмету.
Спираючись на принцип історизму, розкриваються етапи формування в інтелігентських колах ідей свободи як підвалин подальшого опору. Історичний підхід дозволяє поєднати минуле й сьогодення, виявити найбільш характерні тенденції та перспективи реального впливу творчої інтелігенції на процеси суспільно– політичного розвитку. В процесі розгляду впливу творчої інтелігенції на суспільно– політичні процеси через призму категорій одиничного і загального, зроблено спробу окреслити місце та роль цього впливу, у порівнянні з іншими соціальними структурами суспільства. На основі принципу об’єктивності виявлено закономірності зв’язку політичної культури населення й рівня його активності в політичних процесах.
Принцип об’єктивності допоміг уникнути ідеалізації при дослідженні діяльності творчої інтелігенції. Відповідно до цього принципу кожне соціальне явище розглядається як багатогранне та суперечливе. Вивчається вся система фактів – позитивних і негативних. Так, під час дослідження були розглянуті біографічні дані та практична діяльність В.Гавела, М.Кундери, М.Шімечки та інших. За рахунок поділу творчої інтелігенції на три покоління за принципом основних факторів, що впливали на соціалізацію, визначається, що не всі митці опинялися в опозиції до режиму виключно за власними переконаннями чи громадянською позицією. Також принцип об’єктивності дозволив подолати міфізованість основних постатей, що брали участь у оксамитовій революції, яка була здійснена 1989 року з метою їх легітимації на чолі держави.
Для отримання та аналізу фактографії про різні аспекти позавладного впливу творчої інтелігенції на суспільно– політичні процеси в Чехословаччині, застосовано емпіричні методи, зокрема аналіз статистики, громадської думки жителів ЧССР періоду революційних подій 1989 року, контент– аналіз мемуаристики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
1. Доведено доцiльнiсть використання категорiї «творча iнтелiгенцiя» на позначення освiченого, талановитого суспiльно– професійного прошарку, діяльність якого опосередкована художніми образами в результаті суб’єктивно– особистісного осмислення навколишньої, зокрема політичної, дійсності, залученого до нематерiального виробництва, що в результатах своєї дiяльностi поєднує не тiльки естетичну, але й виховну та громадянську функцiї, впливає на формування нацiональної iдентичностi, полiтичної культури громадян;
2. Визначено основнi перiоди суспiльно– полiтичної активностi творчої iнтелiгенцiї, а саме: 1948– 1968 рр та 1969– 1989 рр. Доведено, що обидва перiоди мають спільну трьохфазову структуру: створення (або реконсолiдацiї у другому перiодi), стабiльностi i кризи та дестабiлiзацiї (або зламу та падiння у другому перiодi). Відповідно до цієї періодизації щодо iнтелiгенцiї запропоновано розмежовувати три поколiння: «діти окупації», «діти Празької весни» та «діти нормалізації», які мали різну мотивацію у переходi до опозицiйностi залежно вiд умов соцiалiзацiї;
3. Встановлено зв'язок мiж традицiйною полiтичною опозицiєю та духовною опозицiєю, зокрема обгрунтовано, що позицiя творчої iнтелiгенцiї у період iснування тоталітарного/посттоталітарного режиму (1948– 1989 рр.) була неоднаковою: протягом 1948– 1968 рр. бiльшiсть митців, соціалізованих в умовах війської окупації, пiдтримувала політику комуністичної партії, засуджуючи політичну опозицiю, у 1969– 1989 рр. – опонувала режиму і складала основу опозиції;
4. З’ясовано, що вплив творчої iнтелiгенцiї на формування полiтичної культури чехів та словаків здiйснювався посередництвом художньої лiтератури та її основних наративiв. Доведено, що відкриті листи, звернення та акції щодо збору підписів мали більш значний вплив за кордоном й були малоефективними всередині Чехословаччини. Натомість активізація у вигляді мітингової боротьби була найефективнішим механізмом всередині країни.
5. Виявлено культурний вплив, що здійснювався тоталітарним/посттоталітарним режимом на громадськість. Зокрема, поп– музика «радянського» зразка визнавалася режимом одним із найважливіших інструментів впливу на населення. Також визначено, що масове вивчення російської мови та переклад чеською та словацькою мовами «радянських» авторів – це культурні важелі впливу комуністичного режиму;
6. Виявлено відмінні позиції представників творчої інтелігенції щодо повалення комунiзму в Чехословацькiй республiцi, які мали прояв у розколі мистецьких кіл на тих, хто зайнявся безпосередньою політикою, та тих, хто повернувшись до професії, зіткнувся з проблемами самоiдентифiкацiї та пошуками релевантностi в нових демократичних умовах. Перехiд до активних дiй представникiв творчої iнтелiгенцiї на останнiй фазi iснування комунiстичного режиму був символiчними та об’єднавчими.
7. Встановлено прямий зв’язок мiж тенденцiєю зменшення суспiльного значення та комерцiалiзацiї художньої лiтератури, мистецтва та високої культури загалом та замiною представникiв творчої iнтелiгенцiї прагматичними полiтиками – юристами та економiстами на початку 1990– х рокiв. Стверджено визначальний вплив творчої інтелігенції на наймолодше поколiння опору – «дiтей нормалізації» – якi, соцiалiзувавшись пiд безпосереднiм впливом старших поколiнь, стали носiями iдей демократiї, свободи, громадянських прав та свобод, ринкової економiки та лiбералiзму, на яких будуються сучасні чеські та словацькі суспільства.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати наукового дослідження доповнюють наукове знання про природу, форми політичної участі творчої інтелігенції в суспільно– політичних та трансформаційних процесах, механізми артикуляції інтересів цієї суспільної групи та методи їх дослідження, дозволяють розширити основу для подальших розробок проблеми залучення митців у політичну сферу як із врахуванням вітчизняних процесів, так і в контексті світового політичного розвитку; отримані в дисертації висновки про участь творчої інтелігенції у політичних процесах можуть бути використані для оновлення вітчизняної транзитології.
Практичне значення результатів визначається новизною й комплексним підходом у дослідженні обраної проблеми. Окремі положення, узагальнення й висновки можуть бути використаними для підготовки узагальнюючих праць із політології, вузькоспеціалізованих курсів – елітології, транзитології, основ громадянського суспільства. Результати дослідження можуть бути застосовані в навчальному процесі під час читання лекційних занять із зазначених вище курсів. Активне використання систематизованого в дисертації матеріалу може сприяти подальшим дослідженням позавладних чинників впливу на суспільно– політичні процеси. Вітчизняна творча інтелігенція зможе акумулювати свій потенціал та на практиці втілити ментальні зміни, необхідні для повномасштабної демократизації українського соціуму.
Апробація результатів дослідження. На основі проведеного дослідження були здійснені доповіді на науково– практичних конференціях: «Виклики українській національній ідентичності: політико– економічні та соціокультурні проблеми» (Національна академія управління 16 травня 2008 року); «Методологія політичної науки» (Львівський національний університет ім.І.Франка 19 грудня 2008 року); «Україна– НАТО» (секція: «Детермінанти євроатлантичних перспектив України: зовнішні та внутрішні», Львівський національний університет ім.І.Франка в листопаді 2008 року), на міжнародних науково– практичних конференціях «Країни Центрально– східної Європи в модерну і постмодерну добу: теоретичні концепції й політичні реалії» (Ужгородський національний університет, 2– 3 жовтня 2009 року); «Дні філософського факультету – 2010» (Київський національний університет ім.Т.Шевченка, 21– 22 квітня 2010); «Українська спільнота: культурно– світоглядні перетворення в історичному досвіді та сьогоденні» (Київський національний університет ім.Т.Шевченка, центр українознавства філософського факультету. 28 жовтня 2010 року); «Дні філософського факультету – 2011» (Київський національний університет ім.Т.Шевченка, 20– 21 квітня 2011); «Трансформаційні процеси в країнах Центрально– східної Європи на рубежі ХХ– ХХІ століть: інституційний, соціокультурний та етнонаціональний вимір» (Ужгородський національний університет, 28 квітня 2011 року); всеукраїнській науковій конференції «Досягнення соціально– гуманітарних наук в сучасній Україні» (Дніпропетровський національний університет ім.О.Гончара, 20– 21 травня 2011 року); та міжнародній науково– практичній конференції «Зародження та розвиток українського цивілізаційного простору: проблеми національного державотворення, духовної та культурної самобутності українського народу» (Карпатський університет ім. Августина Волошина, м.Ужгород, 11– 12 листопада 2011 року).
Структура роботи визначена її змістом, метою та поставленими завданнями, а також обумовлена авторським розумінням предмету дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок. Список використаних джерел складається з 332 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Існує велика кількість пояснень стрімкого занепаду комунізму та перемоги демократії у країнах Центральної Європи загалом та Чеської Республіки зокрема. Усе можна звести до трьох основних загальних тлумачень. Перше – прихід до влади у Кремлі Михайла Горбачова, який підтримав ліберальні та демократичні імпульси в радянській імперії. Частково ми зачепили це питання, однак «чинник Горбачова» не прояснює багатьох подій у Центральній Європі. Друге пояснення – падіння комунізму, який як економічна система мав фатальні вади (негнучка планова система, жорстка централізація, що не враховували суспільні потреби або технологічні інновації). Проте, щоб зрозуміти ідеї, що мотивували вчинки людей у 1989 році, ми звернулися до інтелігенції. Це третє пояснення було до певного часу дуже суттєве, але нині його подекуди не беруть до уваги сучасні дослідники трансформаційних процесів.
Отже, після проведеного дослідження можемо зробити такі висновки:
1. Визначено методологічні аспекти дослідження інтелігенції та її ролі на суспільно– політичні процеси. Автор пропонує три основні підходи до цього питання: наголос на історичному значенні цієї верстви («історичний підхід»), звернення до функцій інтелігенції в суспільстві («соціологічний» підхід), звернення до індивідуальних рис людей, яких відносимо до інтелігенції («філософсько– психологічний підхід») та шляхом синтезу наповнюємо поняття «інтелігенції» новим змістом. Інтелігенція визначається як суспільний прошарок, що характеризується наявністю вищої освіти, залученням до нематеріального виробництва, критичним мисленням та здатністю до вироблення курсу розвитку суспільства, враховуючи етичні норми, закоріненість у національній культурі та відкритість до світових культурних надбань. Наголошено на різних кількісних і якісних відмінностях груп інтелігенції в одному періоді. Тому в конкретних історичних умовах спостерігається відсутність взаєморозуміння між різними групами інтелігенції, що набуває непримиренних форм під час створення політичних партій.
Базовою категорією для виділення творчої інтелігенції є поняття творчої діяльності, яку визначаємо як продукт образної реінтерпретації окремих різноманітних фрагментів соціального досвіду. Відповідно до цього творча інтелігенція визначається як соціально– професійна група людей, які є творцями художнього образу в результаті суб'єктивно– особистісного осмислення дійсності, професійно займаються розумовою творчою працею, розвитком і поширенням культури (письменники, поети, драматурги, художники, скульптори, режисери, кінорежисери, музиканти– виконавці, композитори, співаки різних жанрів тощо). Протиставляємо їх науковій та технічній інтелігенції, виходячи з відмінних критеріїв класифікації та різних механізмів впливу на суспільно– політичні процеси.
Творча інтелігенція розглядається у контексті цього дослідження як сукупність окремих індивідів, які за рахунок суспільного авторитету, активної соціально– політичної позиції та міжнародного визнання володіють політичною суб’єктністю, проте така суб’єктність первинно є латентною. Створення та діяльність інституцій творчої інтелігенції сприяє її перетворенню у реальний суб’єкт політичних відносин, що дозволяє переносити власні інтереси на політико– владний рівень.
Також доведено, що самостійне та значиме місце саме творчої інтелігенції в Чехословаччині є досить амбівалентним явищем, адже дає підстави узагальнювати чехословацький досвід із центральноєвропейським, а з іншого боку, вказує на відмінності в межах самої Центральної Європи (зокрема, при порівнянні післявоєнного опору тоталітарно– авторитарному режиму в Польщі). Категорія «творчої інтелігенції» доцільна при політологічному аналізі суспільно– політичних процесів загалом та демократичного транзиту зокрема з огляду на те, що, по– перше, саме представникам творчих професій іманентна свобода у їх діяльності. По– друге, саме творча інтелігенція, створюючи ідеї, у мистецькій формі апелює до широкої аудиторії, на відміну від представників інших інтелігентських, але не творчих професій, які апелюють до конкретного індивіда. Основними знаряддями творчої інтелігенції є мова, література, образотворче мистецтво та інші твори, які за допомогою зрозумілих художніх образів опосередкованою естетичною формою несуть основні міфологеми, які мусять замінити офіційну риторику режиму.
2. Проаналізовано характер ставлення творчої інтелігенції до владних структур у державі та особливостей її взаємовідносин з офіційною владою протягом усього періоду існування режиму (1948– 1989 рр) і зроблено висновок щодо існування двоякого процесу. З одного боку, творча інтелігенція та її продукт (художні твори) використовуються офіційною владою для власної легітимації в очах громадськості. Цим характеризується перший етап становлення комуністичного режиму в Чехословаччині. Важливим є висновок про те, що такими механізмами самолегітимації користуються не лише тоталітарні та авторитарні режими, як прийнято вважати в політичній науці, а й демократія, яка шляхом утвердження своїх цінностей через літературу формує «правильного» громадянина, який стає основою стабільного функціонування демократичної системи. Творча інтелігенція проявляє активність у політичному забезпеченні культурологічних процесів, через, у першу чергу, участь своїх представників у різних інституціях – державних і недержавних – міністерствах, Спілках Письменників, НДО. Тобто митці розглядаються як група тиску, а також безпосередньо найактивніша частина громадянського суспільства. Саме завдяки публічним акціям, які проводяться, з’являється можливість впливу на політичну та державну владу в країні. Тобто продемонстровано взаємопроникнення культурної та політичної сфер.
Проаналізована опозиційність творчої інтелігенції. При цьому розрізняємо традиційну та духовну опозиції. До першої відносимо політичні партії, угруповання, а також індивідуальні позиції постраждалих від процесів націоналізації та колективізації. При паралельному розгляді суспільно– політичних позицій творчої інтелігенції та діяльність традиційної політичної опозиції проявляється перетин. На самому початку інтелігенція захоплено вітає прихід комуністичної влади. Це поснюється тим, що на політичну соціалізацію першого покоління митців найбільший вплив мала Друга світова війна, окупація й поділ Чехословаччини нацистськими військами. В цей час традиційну опозицію поповнювали представники не інтелігентних верств – переважно колишні підприємці та фермери, що зазнали удару з боку нової влади. Ця «традиційна опозиція» не була успішною. По– перше, в умовах тоталітаризму опозиція не може існувати легально. По– друге, нелегальний стан давав можливість органам державної безпеки усунути таку опозицію не тільки шляхом дискредитації її ідей, але й фізично. Пунктом кардинальної зміни можемо вважати 1968 рік – творча інтелігенція переходить в опозицію до режиму, а «традиційна опозиція» бездіє після чисток спецслужб. «Духовна опозиція» після організаційного оформлення Хартії 77 набуває чітко вираженого політичного характеру та заміщаючи звичних опозиціонерів– підпільників, методично руйнує підвалини посттоталітарної влади. Протягом останньої фази, що передувала падінню режиму, «духовна» та «традиційна» опозиції практично зливаються в єдине ціле та досягають остаточного краху тоталітарної/посттоталітарної влади в Чехословаччині.
Аби спростити, можемо стверджувати, що обидва періоди політичного розвитку режиму (1948– 1968 роки та 1969– 1989 роки) мають спільну структуру від піднесення до занепаду: по– перше, час створення (або реконсолідації у другому періоді), потім час відносної стабільності і, зрештою, криза та дестабілізація ( або зламу та падіння у другому періоді). Тобто, пропонуємо графік (див. додаток 1): на осі координат (вісь абсцис приймемо за рівень активності у відповідних часових рамках, а вісь ординат вище нуля за позитивне ставлення до режиму та діяльність пов’язану із допомогою йому, нижче нуля – негативне ставлення, повне його заперечення. Нуль приймаємо за (відсутність діяльності як такої) дві хвилі – традиційну та духовну опозиції, які в своїй активності/підтримці режиму на першій стадії йдуть у різні боки: традиційна – стрімко вниз (повна негація режиму, спроби збройного опору, плани фізичного усунення Президента Готвальда, численні демонстрації), духовна (навіть не дуже коректно говорити на перший порах про «опозицію») навпаки – стрімко вверх (підтримка режиму, вступ в партію, надії на світле майбутнє, мистецькі зв’язки з радянськими колегами). Далі 1968 рік – крива традиційної опозиції наближається до нуля і, перетнувши рубіж 1969 року, практично не піднімається над ним. Натомість крива духовної опозиції йде стрімко вниз (від екзилю до створення «паралельної культури», підпільних університетів та до поступового інституційного оформлення та переходу до розряду політичної опозиції). Лише наприкінці 1980– х років обидві функції поступово зливаються в одну, і ми практично не можемо розрізнити традиційну та духовну опозиції, які стають єдиною політичною.
3. Доведено, що за всіма ознаками Чехословацький режим з 1968 року відповідає характеристикам «замороженого посттоталітаризму». Про це свідчить те, що ідеологія була лише формальною; репресії були обмеженими, що гарантувало певний рівень життя правлячої еліти в обмін на формальну лояльность громадян; низька реальна політична участь громадян; обмеженою була роль лідерів, які мали не харизматичний, а бюрократичний характер. Також вказано на те, що політична опозиція в посттоталітарних режимах є сукупністю підпільної (андерграундної) та визнаної або толерованої діяльності. Тобто доцільним є розмежування творчої інтелігенції на андерграунд, який впливав на молодіжні субкультури, та інституціоназовану Хартію 77, яка вела діяльність в межах існуючих законів.
Проаналізувавши причини та умови переходу творчої інтелігенції в опозицію до правлячого режиму під час подій «Празької весни», можемо зробити висновок про відмінність мотивації у двох поколінь – «дітей окупації» та «дітей Празької весни». Як показало дослідження, несправедливими та занадто ідеалістичними є твердження деяких дослідників (як правило тих, хто сам стояв біля епіцентру подій та був покликаний легітимувати вище нове керівництво з колишніх дисидентів в очах громадськості), що виключно «совість» та «ідейне несприйняття» комунізму та тоталітаризму призводили до дисидентства. Як показало наше дослідження, переважна більшість опинилася в опозиції в силу обставин. «Діти окупації» – через розчарування у комуністичних ідеалах та занадто відверті паралелі між комуністичними та нацистськими чистками та репресіями. «Діти Празької весни» – як правило самі комуністи– реформатори – опинилися в опозиції після втручання Москви в політичний розвиток ЧССР. Тобто саме Празька весна стала могутнім поштовхом для ровитку андерграунду, самвидаву та ідейного обґрунтування свободи та громадянських прав, породила основні передумови для переходу творчої інтелігенції в опозицію до правлячого режиму. «Діти нормалізації» – перейшли в опозицію найбільш свідомо, під ідейним впливом попередніх поколінь.
4. Доведено відповідність політичного розвитку Чехословаччини періоду нормалізації запропонованій моделі, згідно якої творча інтелігенція як особлива група прошарку інтелігенції набуває політичної суб’єктності внаслідок політизації суспільного життя в умовах пост тоталітаризму. Вплив є можливим через відсутність інших альтернатив політичної опозиції, в умовах відсутності некомуністичних політичних партій та іманентну свободу художньої творчості, яка має латентний вплив на політичну свідомість вузького кола інтелігенції та ширшого кола споживачів культурної діяльності. Період нормалізації (1969– 1989) характеризувався повною апатією суспільства, відходом у приватне життя, відстороненням від політики. Саме це покликало до життя концепцію «антиполітики» та «паралельної культури». У той же час, саме цей період ознаменував інституціоналізацію нової «духовної» опозиції, яка переважно складалася з представників творчої інтелігенції, – у вигляді Хартії 77. Відзначаємо важливу роль історично вкоріненого культу письменників, який є характерною рисою для всієї Центральної Європи – тієї частини світу, де серйозна література і ті, хто її створюють, традиційно переоцінювалися. Цей момент є надзвичайно важливим, адже ми пов’язуємо нівелюваня політичної ролі творчої інтелігенції у посткомуністичні часи саме з ширшим соціокультурним явищем – втратою своєї значимості серйозної літератури. Засадничою для незгодних з режимом була ідея солідарності «приголомшених» Я.Паточки.
5. Хартія 77 розглядається як інституційна організація творчої інтелігенції, що стояла в опозиції до посттоталітарного режиму, на противагу іншим маріонетковим інститутам, що створювалися комуністичним режимом. Серед основних інструментів боротьби з режимом та апелювання до громадськості були публічні петиції, звернення, підписані членами національної спілки письменників та вченими. Протягом свого існування Хартія 77 видала 570 заяв, декларацій, відкритих листів та інших текстів, які зачіпали теми від позицій ромського населення у країні до свободи їздити в Чорнобильську зону. Також важливо наголосити на ролі студентства, яке ми визначили складовою частиною інтелігенції (потенційною творчою інтелігенцією). Виділити гуманітарну спрямованість найбільш активних діячів– студентів, адже, у першу чергу, задіяні були Драматична академія у Празі а також філософський та історичний факультети Карлового університету.
6. Напередодні 1989 року – безпосередньої кульмінації повалення режиму – активізується мітингова діяльність творчої інтелігенції, які мали безпосередній вплив на наймолодше покоління опору – дітей нормалізації. Численні рок– концерти, демонстрації, флеш– моби привертали увагу молоді, яка мала зовсім іншу мотивацію до опозиційної діяльності, ніж попередні покоління. Діти нормалізації опинилися в опозиції абсолютно свідомо, вони читали самвидав та заборонену літературу, з якої черпали основне ідейне натхнення, слухали заборонену рок– музику та західні радіостанції. Творча інтелігенція, яка до кінця 80– х років перетворилася на офіційну опозицію, відігравала роль вихователів цієї молоді, яка безпосередньо і добилася своїми акціями та демонстраціями повалення режиму. До того ж, представники творчої інтелігенції на останній фазі існування комуністичного режиму переходять до активних дій, які ставали символічними та об’єднавчими.
7. Після революції відбувається амбівалентний процес – в умовах демократизації суспільства колишній андерграунд та самвидав отримують можливість перейти в офіційний статус та розвивати свою творчість надалі в умовах свободи. Але відбувається своєрідний розкол творчої інтелігенції – одна частина (В.Гавел, М.Княжко, Р.Хмель. П.Піттгарт) відходить від творчості та йде в політику, але після парламентських виборів 1992 року поступається основними важелями політичного впливу прагматичним політикам В.Клаусу та В.Мечіяру, які, спираючись на суспільні настрої та перші економічні негаразди, приймають рішення про поділ Чехословаччини на дві незалежні держави та починають проводити реальну політику, не засновану на моральних імперативах, сформульованих у 70– х– 80– х роках. Хоча В.Гавел лишався президентом Чехії (після поділу 1993 року) ще 10 років, але в умовах парламентської республіки був позбавлений основних повноважень і продовжував виконувати функцію швидше символа «батька нації», ніж реального політичного гравця. Друга частина творчої інтелігенції, яка прийняла рішення повернутися до своєї професійної діяльності, опинившись в умовах ринку, і була витіснена на маргінес, або ж змушена була перекваліфіковуватися у журналістів, редакторів журналів, теле– чи радіо ведучих культурних передач. Бо культура «вже відкланялася», за висловом М.Кундери. Ринок, іншими словами базар, панує в світі.
Отже, можемо підсумувати, що в умовах сучасної глобалізації та інформатизації відбувається «розмивання» ролі творчої інтелігенції. З цим пов’язані і проблеми ідентичності, що постають у Європейському співтоваристві, Україні та інших частинах світу. Враховуючи те, що протягом ХХ століття практично всі країни отримали свою національну незалежність та державно оформилися, національна ідея як ідея державності відступає на другий план, домігшись демократизації тоталітарних режимів у Центральній Європі, ідеї свободи також стають нерелевантними у порівнянні з потребою пошуку тожсамості в нових політичних, економічних та соціальних умовах. Інтернет та засоби масової комунікації, роздроблюючи інформаційний простір, нівелюють творчий потенціал інтелігенції та делегітимують її авторитетність. Саме цим, на наш погляд, пояснюється криза сучасної культури та політики, зокрема в Європі. Виходом із такого становища може бути повернення до витоків – поширення та пропагування серед молодого покоління читання книг на противагу Інтернет– манії, а також використання всіх досягнень сучасної техніки для адаптації інтелектуальної скарбниці цивілізації до сучасних преференцій молодої генерації (маємо на увазі електронні книги, аудіо– книги та інші можливі форми засвоєння необхідної інформації); реанімація та розвиток театрального мистецтва, яке завжди було реальним втіленням творчих текстів, на відміну від телебачення, яке не вимагає жодних інтелектуальних потуг, пропонуючи готові відповіді на онтологічні питання.
Загалом мета, а саме визначення ролі творчої інтелігенції Чехословаччини у підготовці переходу від тоталітаризму до демократії та обраних нею методів політичної діяльності, у проведеному дисертаційному дослідженні досягнута. Ми стверджуємо, що саме творча інтелігенція складала основу антикомуністичного опору після 1968 року та своєю діяльністю (як художньою, так і політичною) сприяла усталенню основних міфологем, необхідних для підготовки до переходу до демократії: зокрема свобода, повага до прав людини, солідарність, демократичність. Також саме творча інтелігенція слугувала зв’язним ланцюгом, що відкривав соціалістичну Чехословаччину світові, попри «залізну завісу», і долучав до світового культурного, мистецького, а також суспільно– політичного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алмонд Г.А. Гражданская культура и стабильность демократии / Г.А. Алмонд, С. Верба // Полис. – 1992. – № 4. – C. 122– 135.
2. Алмонд Г. Сравнительная політологія сегодня. Мировой обзор / Г.Алмонд, Дж.Пауелл, К.Стром, Р.Дантон ; сокр. пер. с англ. А.С. Богдановского, Л.А.Галкиной ; под ред, Ильина М.В., Мельвиля А.Ю. – М. : Аспект– Пресс, 2002. – 537 с.
3. Анпілогова Т.Ю. Гуманітарна інтелігенція Донбасу в період нової економічної політики (1921– 1928 рр.) [Електронний ресурс] : автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Анпілогова Тетяна Юріївна ; Східноукраїнський національний ун– т ім. Володимира Даля. – Луганськ, 2006. – 19 с. – Режим доступу : http://referatu.net.ua/referats/7569/163407. – Назва з екрану.
4. Арон Р. Мемуары: 50 лет размышлений о политике / Раймон Арон ; пер. с фр. Г.Абрамов, Л.Ларионова – М. : Ладомир, 2002. – 880 с.
5. Арон Р. Опій інтелектуалів / Р. Арон ; пер. з фр. Г.Філіпчук. – К. : Юніверс, 2006. – 271 с.
6. Арриги Д. 1989– й как продолжение 1968-го [Електронний ресурс] / Джованни Арриги, Иммануил Валлерстайн, Теренс Хопкинс // Неприкосновенный запас. – 2008. – N 4(60). – С. 3– 7 – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/nz/2008/4/arr2– pr.html. – Назва з екрану.
7. Астахова В. И. Советская интеллигенция и ее роль в общественном прогрессе / В. И. Астахова. – Харьков : Вища школа, 1976. – 154 с.
8. Ашин Г.К. Современные теории элиты : Критический очерк / Геннадий Константинович Ашин – М. : Междунар. отношения, 1985. – 256 с.
9. Банс В. Порівняльна демократизація, широкі та обмежені узагальнення [Електронний ресурс ] / Валері Банс // У пошуках правильної парадигми : концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи ; пер. з англ // За ред. Д.Гузіни ; гол. ред. серії і автор передмови Дж.Перлін ; наук. ред. О.Кокорська. – К. : «Ай– Бі», 2003 р. – С. 237– 280.
10. Баркер Р. Майбутнє для лібералізму чи ліберальне майбутнє? / Родні Баркер. Лібералізм : Антологія / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. – К. : Смолоскип, 2002. – Х + 1126. – С. 129– 146.
11. Барт Р. Лекція. / Ролан Барт ; пер. с фр. Г.К.Косикова // Барт Р. Избранные работы : Семиотика : Поэтика : М. : Прогресс, 1989. – С. 545– 562.
12. Бачинський Д.В. Інтелігенція Української СРР в українізаційних процесах 20– х – початку 30– х років ХХ ст : автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Дмитро Володимирович Бачинський / Чернів. нац. ун– т им. Ю.Федьковича. – Чернівці, 2004. – 20 с.
13. Бистрицький Є. Політична філософія посткомунізму : горизонти методології [Електронний ресурс] / Євген Бистрицький // Наукова думка. – 1995. – №1. – С. 3– 12. – Режим доступу : http://www.bystrytsky.org/horiz95.htm. – Назва з екрану.
14. Бірюков Н. Ідея демократії на Заході та на Сході / Н.Бірюков, В.Сергєєв // Визначення і вимірювання демократії ; За ред. Д.Бітема. – Львів : Літопис, 2005. – С. 255– 278.
15. Бітем Д. Головні принципи й показники демократичного аудиту / Дейвід Бітем ; пер. з англ. Г.Хомечко // Визначення і вимірювання демократії ; За ред. Д. Бітема. – Львів : Літопис, 2005. – С. 42– 67.
16. Бобраков– Тимошкин А. Чешская интеллектуальная периодика : «дебаты в узком кругу» [Електронний ресурс] / Александр Бобраков– Тимошкин // Неприкосновенный запас. – 2004. – N 3(35). – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/nz/2004/35/bob25.html. – Назва з екрану.
17. Бобраков– Тимошкин А. У нас была нормальная эпоха [Електронний ресурс] / Александр Бобраков– Тимошкин // Неприкосновенный запас. – 2007. – №2(52). – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/nz/2007/2/ti11.html. – Назва з екрану.
18. Бобраков– Тимошкин А. Словацкая культурная периодика : расцвет или упадок? [Електронний ресурс] / Александр Бобраков– Тимошкин // Неприкосновенный запас. – 2004. – N 4(36). – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/nz/2004/4/bob21– pr.html. – Назва з екрану.
19. Бокало Н. Проблеми і перспективи демократизації в країнах Центрально– Східної Європи (на прикладі країн Вишеградської групи) / Н.Бокало, С.Трохимчук. – Львів : Львів. нац. ун– т ім. І. Франка, ф– тет міжнар. відносин, Інститут Польщі, 2000. – 132 с.
20. Боровський О.О. Політичний режим як об’єкт соціологічного дослідження (синергетичний підхід) / Олексій Олександрович Боровський // Нова парадигма [Текст]. – 2003. – Вип. 34. – С. 209– 217.
21. Бортніков В.І. Деякі проблеми політичної участі громадян в умовах демократичного транзиту / В.Бортников, В.Троценко // Політичний менеджмент [Текст]. – 2009. – № 1. – С. 3– 15.
22. Боярская А. Неизвестная чешская поэзия [Електронний ресурс] / Анна Боярская // Иностранная література. – 2007. – №8. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/inostran/2007/8/bo7.html. – Назва з екрану.
23. Брусиловська О.І. Політико– системні трансформації в регіоні Східна Європа (1989– 2004): автореф. дис. … докт. політ. наук : спец. 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку» / Ольга Іллівна Брусиловська. – Київ, 2008. – 33 с.
24. Брусиловська О.І. Посткомуністична Східна Європа : зовнішні впливи, внутрішні зміни / Ольга Іллівна Брусиловська. – Одеса : Астропринт, 2007. – 352 с.
25. Вайнштейн Г.И. Закономерности и проблемы посткоммунистических трансформаций / Григорий Ильич Вайнштейн // Политические институты на рубеже тысячелетий XX– XXI в. : Сб. ст. / Отв. ред. Холодковский К.Г. – Дубна : ООО «Феникс+», 2001. – С. 136– 171.
26. Вандич П. Ціна свободи Історія Центрально– Східної Європи від середньовіччя до сьогодення / Пьотр Вандич. – К. : «Критика», 2004. – 464 с.
27. Васович В. Переход к демократии в посткоммунистических странах (парадоксы перехода – демократизации) / В.Васович // Вестник Московского государственного университета. Сер. 18. Социология и политология. – 1998. – № 2. – С. 19– 48.
28. Вашкова Л., Фалтынек В. Умер Отто Шик – инициатор экономических реформ времен «Пражской весны» [Електронний ресурс] / Лорета Вашкова, Вилем Фалтынек . – Режим доступу : http://www.radio.cz/ru/print/statja/57485. – Назва з екрану.
29. Вигдорчик В. Интеллигенция и ее структура / В. Е. Вигдорчик // Классы, социальные слои и группы в СССР / Отв. ред. Ц.А. Степанян, В.С. Семенов. – М. : Наука, 1968. – С. 167–170
30. Висовець О.І. Інтелігенція в культурно– освітньому розвитку УСРР (1920– ті – початок 1930– х рр.) : Історіографія / О.І.Висовець. – Переяслав– Хмельницький держ. пед. ун– т ім. Г.Сковороди, 2004. – 230 с.
31. Вовканич І. Постсоціалістична трансформація в Чеській Республіці : специфіка і етапи / Іван Вовканич / Carpatica – Карпатика. – Вип. 21 : Політологічні студії : історія, теорія, практика. – Ужгород, 2003. – С. 198– 210.
32. Водичка К. Раздел Чехословакии – десять лет спустя / Карел Водичка // Cоциологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 129– 133.
33. Гавел В., Переписка [Електронний ресурс] / Вацлав Гавел, Сэмюель Беккет // «Вестник Европы». – 2010. – №28– 29. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/vestnik/2010/28/ga34.html. – Назва з екрану.
34. Гавел В. Из книги бесед с К.Гвиждялой «Заочный допрос» / Вацлав Гавел ; пер. с чеш. // Трудно сосредоточиться – М. : Худож. лит., 1990. – С. 6– 11.
35. Гавел В. Уведомление / Вацлав Гавел ; пер. с чеш. // Трудно сосредоточиться. – М. : Худож.лит., 1990. – С. 54– 67.
36. Ганзлик В. Экономические реформы / Виктор Ганзлик ; пер. с чеш. Кира Подлипаева, Ольга Смирнова, Адам Гавлин // Трансформация. Чешский опыт. – Прага : Hugo printing copany, 2006. – С. 65– 86.
37. Гетьманчук М. Політологія : Навч. Посібник / Гетьманчук М., В.Харченко, О.Мороз, І.Малик, та ін. – Львів : В– тво НУ «Львівська політехніка», 2004. – 280 с.
38. Горський В.С. Проблема виховання «нової інтелігенції» в сучасному українському суспільстві / В.С.Горський // Інтелігенція – гуманна об’єднувальна сила сучасного суспільства. – К. : Стилос, 1999. – С. 23– 35.
39. Грамматика цивилизаций / Фернан Блонд ель ; предисл. М.Эмара ; пер. с фр. – М. : Издательство «Весь мир», 2008. – 552 с.
40. Грамши А. Избранные произведения / Антонио Грамши ; пер. с итал. / Под общ. ред. И.В.Григорьевой и др. ; Вступит. статья Г.П.Смирнова ; Примеч. И.В.Григорьевой, К.Ф.Мизиано. — М. : Политиздат, 1980. – 422 с.
41. Грамши А. Возникновение ителлигенции [Електронний ресурс] // «Тюремные тетради». – Режим доступу : http://commune.narod.ru/marxism/gramshi6.htm. – Назва з екрану.
42. Давидова Н.В. Наукова інтелігенція в громадсько– політичному русі за українізацію освітніх закладів та державних установ (кінець ХІХ – 1920 рр). : автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Наталія Василівна Давидова / Донецький національний університет. – Донецьк, 2008. – 19 с.
43. Даймонд Л. Консолідація демократії і політична культура / Ларрі Даймонд // Демократія : Антологія ; упор. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 882–942.
44. Даймонд Л. Пройшла ли «третья волна демократизации» ? / Ларри Даймонд // Полис. – 1999. – № 1. – С. 10– 25.
45. Данилов М. Явление «политизации» в современном обществе : постановка исследователской проблемы [Електронний ресурс] / М.Данилов. – Режим доступу : http://www.sgu.ru/files/izvestia/full/2009.%20%D1%82%D0%BE%D0%BC%209.1.23.pdf
46. Дарендорф Р. После 1989 : Мораль, революция и гражданское общество ; Размышления о революции в Европе / Ральф Дарендорф. – М., 1998. – 271 с.
47. Две тысячи слов, обращённых к рабочим, крестьянам, служащим, учёным, работникам искусства и всем прочим [Електронний ресурс] / Составитель Марк Барбакадже // Антологія самиздата. – Режим доступу : http://antology.igrunov.ru/70– s/memo/2000– words.html. – Назва з екрану.
48. Драгова Н. Болгарская интеллигенция эпохи национального Возрождения / Наталья Драгова. – М. : Наука, 1982. – 456 с.
49. Ермонский А. Драматург в кресле президента, или искусство невозможного [Електронний ресурс] / Андрей Ермонский // Иностранная література. – 2000. – №12. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/inostran/2000/12/sredikn01.html. – Назва з екрану.
50. Жданова І.А. Художня інтелігенція Наддніпрянської України в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст. ; дис...канд. іст. наук: 07.00.05 / Ірина Анатоліївна Жданова // Київський ун– т ім. Т.Г.Шевченка. – К., 1995. – 19 с.
51. Зеленько Г. Євроінтеграційний фактор у процесах становлення громадянського суспільства в країнах Центрально– Східної Європи / Галина Зеленько // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України : Збірник наукових праць. – К., 2007. – Вип. 34. – С. 191– 205.
52. Зеленько Г.І. Інституціоналізація громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн Вишеградської групи та України) ; автореф. дис. … доктора політ. наук : спец. 23.00.02. «Політичні інститути та процеси» / Галина Іванівна Зеленько. – Київ, 2008. – 34 с.
53. Зеленько Г. Коаліція чи пактування : моделі взаємодії політичних еліт на постсоціалістичному просторі / Галина Зеленько // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй / Збірник. Т. 2. – К. : ТОВ УВПК «ЕксОб», 2006. – C. 253– 267.
54. Зеленько Г. Контексти політичного лідерства на постсоціалістичному просторі / Галина Зеленько // Політичний менеджмент. – 2006. – Спецвипуск. – С. 136– 146.
55. Зеленько Г.І. Політико– правові механізми інституціоналізації громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн Вишеградської групи) / Галина Іванівна Зеленько // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України / Курасівські читання. – К., 2006. – Вип. 30, кн. 2. – С. 92– 105.
56. Зеленько Г. Трансформація політичних режимів у країнах Вишеградської групи / Галина Зеленько // Політичний менеджмент. – 2010. – Спецвипуск. – С. 85– 94.
57. Земко М. Трaдиции словaцкой политики : дeмокрaтия, aвторитaризм, тоталітаризм / Михал Земко // Опыт демократических преобразований Словакии ; Под. ред. М.Буторa, Г.Мeсeжников, М.Коллaр. – Братислава, 2007. – C. 24– 33.
58. Золін А. Політична субкультура як частина загальної культури суспільства [Електронний ресурс] / Андрій Золін // Політичний менеджмент. – Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=79&c=1904. – Назва з екрану.
59. Игрицкий Ю. Концепция тоталитаризма: уроки многолетних дискуссий на Западе / Ю. Игрицкий // История СССР .– 1990.— № 6 . – С.172– 190.
60. Ионеско Э. Есть ли будущее у театра абсурда? Выступление на коллоквиуме «Конец абсурда?» / Эжен Ионеску ; пер. с англ. // Театр абсурда. Сб. статей и публикаций ; Под. ред. Т.Б.Проскурникова. – М. : СПб., 2005. – С. 188– 205.
61. Каганов Ю.О. Інтелігенція регіону Центрально– Східної Європи в 70–80–ті рр. XX ст.: ґенеза опозиційності / Юрій Олегович Каганов // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя : Просвіта, 2007. – Вип. XXI. – С. 255–263.
62. Каганов Ю.О. Опозиційний потенціал інтелігенції в країнах «реального соціалізму» (70– ті – 80– ті рр. XX ст.) / Юрій Олегович Каганов // Молода нація : Альманах. Спецвипуск : до 70–річчя Вячеслава Чорновола. – 2009. – № 50. – С. 230–237.
63. Кадієвська І. А. Українська наукова інтелігенція в умовах трансформації суспільства / Ірина Аркадіївна Кадієвська ; дис... канд. філос. наук : 09.00.03 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун– т (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського. – Одеса, 2004. – 20 с.
64. Капустин, Б.Г. Моральный выбор в политике : учебное пособие / Б.Г.Капустин (Политический разум и практика политики = Ratio politicus et facinoris civiles ; отв. ред. Б.Г.Капустин). – М. : КДУ : Изд– во МГУ, 2004. – 495 с.
65. Килбурн М. Антиполитическая политика и антипоэтическая поэтика: эстетика чешского андерграунда [Електронний ресурс] / Майкл Килбурн ; пер. с англ. Т.Воронцовой, специализированная редактура А.Бобракова– Тимошкина // НЛО. – 2008. – № 91. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/nlo/2008/91/ki15.html. – Назва з екрану.
66. Клаус В. Экономические реформы в Чешской республике [Електронний ресурс] / Вацлав Клаус. – Режим доступу : http://www.klaus.cz/clanky/2480. – Назва з екрану.
67. Кіш Є. Виклики демократії. Політичні трансформації в Центрально– Східній Європі / Єва Кіш // Віче. – 1998. – №5. – С.112– 119.
68. Климова А. В. Интеллигенция как проводник и созидатель культурной традиции : Монография / А.В.Климова. – Днепродзержинск : ДГТУ, 2006. — 392 с.
69. Кола А. Категория «Центральной Европы» в творчестве Милана Кундеры, Юрия Андруховича и Анджея Стасюка / Адам Кола // Журнал польського инстинтута межднародных дел «Европа». – Том 2. – №2 (3), 2002. – С.131– 154.
70. Колесников В. Трансформация политической системы Чехословакии (вторая половина 1980– х – нач. 1990– х гг.) / Владимир Колесников : автореф. дисс. … канд. полит. наук. – Воронеж, 1996. – 24 с.
71. Колодій А. Неоінституціалізм та його пізнавальні можливості в політичних дослідженнях / Антоніна Колодій // Вісник Львівського університету: Філософські науки. – Вип. 9. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006. – С. 60– 69.
72. Колодій А. Рукопис брошури »Нація як суб’єкт політики» / Антоніна Колодій. – Львів : Кальварія, 1997. – 55 с.
73. Копырин В. А. Художественная интеллигенция как социально– профессиональная группа советского общества / В. А. Копырин. – Свердловск : УГУ, 1979. – 85 с.
74. Коровицына Н. „Бархатные» революции как феномен массового сознания восточноевропейцев [Электронный ресурс] / Наталья Коровицына // Международный исторический журнал. – 2000. – № 7. – Режим доступу : http://history.machaon.ru/all/number07/anonsvak/revolution/korovits/index.html. – Назва з екрану.
75. Коровицына Н. Восточноевропейская динамика и перспектива ее изучения / Наталья Коровыцина // Восточноевропейские исследования. Международный журнал по социальным и гуманитарным наукам. – 2007. – № 5. – С. 5– 18.
76. Коровицына Н. Самая „бархатная» революция : „чешский человек» на фоне общественных перемен / Наталья Коровицына // Славяноведение. – 2000. – № 3. – С. 16– 26.
77. Коровицына Н. Сравнительный опыт общественных преобразований в постсоциалистических странах / Наталья Коровицына // Социс. – 2002. – № 5. – С. 9– 18.
78. Коровицына Н.В. Чешская идентичность : об особенностях адаптации к переменам / Наталья Васильевна Коровицына // Cоцис. – 2006. – № 9. – С. 102– 109.
79. Курас І.Ф. Інтелігенція в сучасному світі / Іван Федорович Курас // Інтелігенція – гуманна об’єднувальна сила сучасного суспільства ; За ред. І.Ф.Кураса. – К. : Стилос, 1999. – С. 5– 17.
80. Кундера М. Книга смеха и забвения / Милан Кундера ; пер. с чешс. Н.Шульгиной. – СПб. : «Азбука– классика», 2008. – 320 с.
81. Кундера М. Нарушенные обещания [Електронний ресурс] // Милан Кундера. – Режим доступу : http://librus28.ilive.ro/milan_kundera_narushennie_zaveschanija_141168.html. – Назва з екрану.
82. Кундера М. Трагедія Центральної Європи [Електронний ресурс] / Мілан Кундера. – Режим доступу : http://www.ji.lviv.ua/n6texts/kundera.htm. – Назва з екрану.
83. Кундера М. Шутка : Роман / Милан Кундера ; пер. с чеш. Н.Шульгиной. – М. : Издательский дом «Азбука– классика», 2007. – 416 с.
84. Лемак В. Становлення і розвиток партійної системи Чеської Республіки (1989– 2000 рр.) / Василь Лемак // Carpatica – Карпатика. – Вип. 16 : Політичні партії і вибори в Україні та країнах Центральної і Південно– Східної Європи. – Ужгород, 2002. – С. 247– 256.
85. Лендьел М.О. Місцева демократія у країнах Центральної та Східної Європи: Монографія / Мирослава Олександрівна Лендьел. – Ужгород : Мистецька лінія, 2011. – 688 с.
86. Литвин Є. Суб’єктність особистості в контексті політичної гри [Електронний ресурс] / Євгенія Литвин. – Режим доступу : http://www.viche.info/journal/1833/. – Назва з екрану.
87. Малежик Д.І. Культурницька діяльність української творчої інтелігенції в повоєнний період (1945– 1953рр.) [Електронний ресурс] / Дмитро Іванович Манежик. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdakk/2010_4/37.pdf
88. Мангайм К. Ідеологія та утопія / Карл Мангайм ; пер. з нім. – К. : Дух і Літера, 2008. – 370 с.
89. Марадик Н. Перехід до демократії в Чеській Республіці : дис. … канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Наталія Василівна Марадик. – Львів, 2009. – 211 с.
90. Марадик Н. «Оксамитова революція» як початковий етап переходу до демократії у Чеській Республіці / Наталія Василівна Марадик // Сучасна українська політика. – К. : Вид– во «Центр соціальних комунікацій», 2011. – Вип. 23. – С.177– 184.
91. Марадик Н. Особливості процесу переходу до демократії в Чеській Республіці / Наталія Марадик // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Політологія. Соціологія, Філософія. – Вип.13 : Країни Центрально– Східної Європи в модерну та постмодерну добу: теоретичні концепції та політичні реалії: Матеріали міжнародної науково– практичної конференції (Ужгород, 2– 3 жовтня 2009 р.). – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2009. – С.125– 128.
92. Марадик Н. Тенденції та перспективи розвитку громадянського суспільства в Чеській Республіці / Наталія Марадик // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія, соціологія, філософія. – 2009. – № 12. – С. 164– 168.
93. Маркс К.Г. Капитал [Електронний ресурс] / Кар