РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ ПРО ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП.............................................................................................................3 – 17

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Ліберальна філософсько-правова парадигма гарантій прав і свобод людини та громадянина...........................................................................18 – 140

1.1. Свобода особи – визначальна константа буття суспільства .....................25
1.2. Ліберальна експлікація основних чинників гарантій прав і свобод людини та громадянина ........................................... ...................................53
1.3. Ліберальні акценти вітчизняної філософсько-правової думки на гарантії прав і свобод людини та громадянина........................................................74
1.4. Висновки до розділу.....................................................................................124

РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Колективістська концепція гарантій прав і свобод людини та громадянина.............................................................................................141 – 217

2.1. Генезис колективістського вчення про гарантії прав і свобод людини та громадянина ................................................................................................147
2.2. Філософсько-правовий контекст практичної реалізації колективістських ідей гарантій прав і свобод людини та громадянина...............................179
2.3. Висновки до розділу.....................................................................................208

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Реалізація філософсько-правових ідей про гарантії прав і свобод людини
та громадянина у конституційному законодавстві...........................218 – 360

3.1. Гарантії прав і свобод людини та громадянина у конституціях ліберального спрямування .........................................................................223
3.2. Колективістські концепти гарантій прав і свобод людини та громадянина
у соціалістичному конституційному праві................................................248
3.3. Інтегральне відтворення прав і свобод людини та громадянина в сучасному конституційному праві України..............................................289
3.4. Висновки до розділу.....................................................................................347

ВИСНОВКИ…………….………………………………….……………361 – 381

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….382 – 448

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Юридична концепція людини як суб’єкта права, відповідні філософсько-правові уявлення про її природні права і свободи обумовили характер змін у суспільстві, стали основними орієнтирами реформування та розвитку державно-правових інститутів України, вдосконалення законодавчого процесу, піднесення ефективності правового регулювання, формування високої правової культури тощо.
Визначення сутності та ролі прав і свобод людини та громадянина в житті суспільства сприяло необхідності подальшої теоретичної розробки проблематики гарантій прав і свобод людини та громадянина з урахуванням характеристик правових явищ щодо людини, держави і суспільства, аспектів їх взаємодії.
Тому, основними чинниками, що обумовили важливість і необхідність проведення комплексного дослідження становлення та розвитку гарантій прав і свобод людини та громадянина, стали: надання правам і свободам людини та громадянина пріоритетного, визначального значення в сучасному суспільстві; трансформація соціально-економічного укладу нашої держави, державних і суспільно-політичних інститутів, переосмислення духовних цінностей, формування нової правової доктрини України; нагальна потреба у створенні оптимальних умов для самовизначення, самореалізації індиві-дуальності людини, забезпечення її автономності та захисту від порушень її прав; необхідність вдосконалення правового регулювання сфери відносин особи і держави, в якій він розраховує не лише на захист своїх прав від незаконного втручання, а й на активне сприяння держави щодо їх реалізації; розгалуженість діяльності органів, організацій, громадських об’єднань і громадян, які займаються правозахисною діяльністю; неоднозначність розуміння головних явищ і понять проблематики гарантій прав і свобод людини та громадянина; недостатність належної правової культури і правосвідомості у державних службовців та громадян; недосконалість суспільного дієвого механізму гарантій прав і свобод людини та громадянина; відсутність у громадян навичок юридичного самозахисту своїх прав і свобод.
Загалом, поміж факторів, які також актуалізують розробку проблеми гарантування прав і свобод людини та громадянина, можна виділили ще декілька.
По-перше, світовий і національний досвід розвитку державно-правових інститутів продовжує збагачуватись, стає більш об`ємним, розширюється за рахунок появи нових основних законів, проведення правових реформ. Новий практичний матеріал потребує ретельного вивчення і розробки.
По-друге, розширюється коло політико-правових джерел, які необхідно дослідити, з`являються нові проекти соціально-політичного розвитку, що потребують поглибленого аналізу, нові концепції державно-правової реформи. Це вимагає уточнення попередніх уявлень, розкриття нових суспільних зв`язків і відносин, підтвердження або перегляду існуючих оцінок і висновків щодо інституту прав і свобод людини.
По-третє, аналіз історичного досвіду гарантій прав і свобод людини та громадянина обумовлює вивчення складних і багатоманітних процесів, що протікають у суспільстві, взаємодію різноманітних соціальних факторів – економічних, політичних, ідеологічних, форм і методів управління державними і суспільними справами, виявлення передумов різноманітних реформ.
При вирішенні основних задач, які поставлені в дисертаційному дослідженні, були проаналізовані і узагальнені наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які внесли свій вклад у розробку проблематики прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій.
Права і свободи людини, як складне і багатогранне явище, було і є предметом наукових пошуків у різних аспектах і проявах. Разом з цим, зберігає свою актуальність задача вивчення і осмислення наукової спадщини класиків філософії права, теорії держави і права, соціології права, етики, історії, які розробляли загальнотеоретичні ідеї прав і свобод людини, намагались дати відповіді на питання їх реального забезпечення і захисту. Глибокі, актуальні в нашому сьогоденні, є ідеї і розробки щодо поняття прав і свобод людини, питання визначення її правового статусу, загально-концептуальні основи ролі і місця держави, права, суспільства і самої людини у механізмі забезпечення і захисту людини, її прав і свобод.
Треба зазначити і той факт, що десятиліттями вітчизняна правова наука концентрувала свою увагу на дослідженнях ідей матеріалістично орієнтованих правознавців. При цьому, по за увагою залишався значний пласт наукової спадщини, ідеї якої опанували усталені стереотипи юридичного позитивізму.
Рішення складної задачі щодо актуалізації всіх векторів філософсько-правової думки в нашій науці тільки розпочався. Це вимагає як переосмислення з нових наукових позицій робіт знаних теоретиків минулого, таких як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, К. Гельвецій, Ж. Ж. Руссо, І. Кант, Ф. Гегель, Ф. Енгельс, К. Маркс, І. Франко, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Бердяєв, П. Новгородцев, Б. Чичерін, Б. Кістяківський, М. Коркунов та інші, так і відкриття нових імен, аналіз малодосліджених праць вчених різних шкіл і наукових течій.
У цьому аспекті певний інтерес мають праці вчених, які створили теоретичну базу для аналізу змісту окремих видів прав і свобод громадян та вивчення різноманіття засобів забезпечення їх реалізації – В. Акуленка, Ю. Боярса, М. Буроменського, Б. Візера, О. Висоцького, В. Гулієва, В. Денисова, В. Євінтова, О. Зайчука, В. Каленського, А. Каримського, Є. Кубка, В. Лазарєва, І. Ледяха, О. Лепьошкіна, П. Недбайла, В. Селіванова, І. Строговича, Я. Уманського, Б. Ебзєєва та інших.
Серед досліджень філософсько-теоретичних проблем правового статусу особи в СРСР варто виокремити роботи Л. Воєводіна, Ю. Дмитрієва, В. Кучинського, Г. Мальцева, Н. Матузова, Р. Мюллерсона, В. Патюліна, В. Сіренка, В. Чхиквадзе, де поряд з названими, глибоко і багатоаспектно досліджено низку окремих прав людини. Крім того, питання, пов'язані з історією розвитку прав і свобод особи та їх гарантій на різноманітних етапах розвитку радянського суспільства, а також механізм і особливості прояву на практиці окремих видів гарантій досліджували В. Власіхін, П. Глущенко, Р. Рісдал, І. Разумович, В. Скобелкін, В. Туманов та інші.
Значний внесок в обґрунтування необхідності орієнтації внутрішньо-державного права на захист прав, свобод і інтересів громадян внесли такі відомі юристи-вчені і практики, як М. Вітрук, Л. Воєводін, В. Кудрявцев, З. Кузнєцов, А. Мовчан, В. Сальніков, Л. Тіунова, Б. Топорнін та інші. Певну роботу для створення системи правозахисної діяльності на різноманітних етапах розвитку суспільних відносин провели вчені-юристи: С. Алексєєв, В. Карташов, В. Копейчиков, Б. Лазарєв, А. Піголкин та інші.
Особливе місце серед юристів, що зробили внесок у формування інституту соціально-правової допомоги і захисту прав людини, займають В. Бойцова, С. Кожевніков, А. Коровніков, С. Малинін, І. Михайловська, С. Порощук, М. Строгович, Н. Хаманєва та інші. У розвитку та становленні концепції єдності міжнародно-правових норм і національно-правових розпоряджень у сфері захисту прав, свобод і інтересів громадян слід відзначити зусилля І. Блищенка, Н. Захарова, М. Гернета, І. Городецької, В. Карташкіна, Я. Островського, А. Трайніна та інших. Звертає на себе увагу доробок російських вчених та науковців держав СНД: М. Алексєєва, С. Алексєєва, М. Вітрука, Г. Гаджиєва, Л. Лазарєва, Г. Мальцева, В. Оксамитного, Б. Топорніна, А. Якушева, В. Туманова, В. Чиркіна та інших.
Розвиток сучасних наукових досліджень проблеми прав і свобод людини та громадянина йде завдяки плідній співпраці українських вчених у сферах філософії права, теорії держави і права, конституціоналізму, соціології права, суміжних галузей правової і політичної науки: В. Авер’янова, В. Бабкіна, О. Бандури, В. Бачиніна, І. Бичка, С. Бублика, О. Гвоздіка, В. Горшеньова, О. Данел`яна, В. Забігайла, К. Жоля, А. Іщенка, Р. Калюжного, В. Кампо, А. Козловського, М. Козюбри, А. Колодія, Я. Кондратьєва, М. Костицького, Л. Кривенко, В. Ларіонової, Ю. Леонова, С. Максимова, О. Манохи, О. Мироненка, О. Мурашина, Є. Назаренка, А. Олійника, М. Орзіха, В. Опришка, М. Панова, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Рибалки, Ю. Римаренка, А. Селіванова, В. Свінціцького, В. Сіренка, В. Синьова, О. Скакун, В. Скоморохи, С. Сливки, В. Тація, В. Тимошенка, І. Тимченка, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Цвєткова, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, Б. Чміля, С. Яковенка та інших.
Звісно, плідна робота науковців не вичерпала всього кола питань і можливостей дослідження проблематики прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій, які постають за сучасних умов динамічного розвитку самої юридичної науки та практики. Адже відомі попередні дослідження проводились за інших соціально-історичних умов і тому потребують поглиблення наукового аналізу з огляду сучасних реалій. Опріч цього дослідники проблематики гарантій прав і свобод людини та громадянина зосереджувались лише на окремих сторонах, аспектах цієї багатопланової проблеми.
З метою визначення та обґрунтування актуальності теми дослідження автором було проведено вивчення стану наукової розробленості проблем прав і свобод людини та громадянина у докторських та кандидатських дисертаціях, які захищені в Україні за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. Отримані результати дали можливість упевнитись у відсутності у масиві дисертаційних робіт комплексних досліджень філософсько-правових проблем гарантій прав і свобод людини та громадянина.
Не применшуючи ролі й значущості доробку попередніх дослідників, є підстави визнати, що в Україні ще немає комплексних спеціальних досліджень розвитку філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина, що і зумовило вибір теми дисертації.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 р. № 9 КМ/1), комплексної програми „Розбудова державності України” № 97128. Вона також є складовою частиною наукових досліджень МВС України: Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2001–2005 рр. (п. 3.1.), затверджених наказом МВС України від 30.06.2002 р. № 635 (п. 11). Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Обговорена і схвалена на засіданні Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 10 від 29 грудня 1998 р.) та включена до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження та визначення об`єктивних закономірностей формування філософсько-правових ідей про гарантії прав і свобод людини та громадянина як важливого компонента правової системи, та їх відтворення у праві. Ключовими напрямами наукового аналізу стали: виокремлення і систематизація основних ідей гарантій прав і свобод людини та громадянина у філософсько-правовій думці; висвітлення основних концепцій гарантій прав і свобод людини та громадянина; виявлення особливостей відтворення їх у праві.
Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
• висвітлити основні філософсько-методологичні та концептуальні підходи до розуміння прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій у зарубіжній і вітчизняній юридичній науці;
• встановити концептуальні підходи до розуміння прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій у різних філософсько-правових течіях на тлі історичного розвитку суспільства;
• конкретизувати зміст понять та ознак гарантій прав і свобод людини та громадянина у ліберальній та колективістській філософсько-правових концепціях;
• визначити роль та місце держави, права, особи та суспільства, як суб’єктів гарантування прав і свобод людини та громадянина, на окремих етапах цивілізованого поступу;
• охарактеризувати методологічну цінність ліберальної та колективістської філософсько-правових концепцій для визначення засобів реального гарантування людині її прав і свобод, узгодження інтересів індивіда та суспільства;
• з`ясувати витоки та механізм конституційного визначення та закріплення прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій;
• виокремити і систематизувати основні принципи відтворення ліберальної та колективістської філософсько-правових концепцій у праві;
• окреслити основні чинники, фактори та особливості забезпечення прав і свобод людини та громадянина у конституціях ліберального та соціалістичного спрямування;
• встановити основні філософсько-правові ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина, що відтворені у сучасному праві України;
• з`ясувати сутність феномену гарантій прав і свобод людини та громадянина в сучасному конституційному праві України;
• розкрити зміст, принципи та призначення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина та її елементів у конституційному праві в контексті національного життя;
• визначити фактори, що впливають на реальність конституційно закріпленої системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, її стабільність та динамізм.
Об’єктом дослідження є права і свободи людини та громадянина як компонент правової системи, соціально-правовий феномен, могутній пласт загальнолюдської культури.
Предметом дослідження є гарантії прав і свобод людини та громадянина, тобто умови, засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення та захист зазначених прав і є характеристикою укладу державного та суспільного життя.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертації є загально-філософські підходи, що засновані на засадах детермінізму та діалектики. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах. Їх використання дало змогу забезпечити єдність соціально-правового та гносеологічного аналізу розвитку філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина, історизм, об'єктивність, конкретність істини тощо.
У процесі дослідження використовувались загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний та структурно-функціональний підходи, аналіз і синтез, порівняння та протиставлення, аналогії та інші. Так, принаймні, системний, структурно-функціональний та інші методи використовувалися для досягнення розуміння діалектичного зв'язку між функціями та структурою, правовою діяльністю та правовими відносинами розвитку філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина. В роботі використовувались і спеціально-юридичні методи, такі як порівняльно-правовий та формально-догматичний.
Необхідність порівняння різних концепцій гарантій прав і свобод людини та громадянина з метою виявлення їх загальних рис і специфічних особливостей, пошуку шляхів оптимізації гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні зумовило використання компаративного методу.
Основні положення та висновки роботи ґрунтуються на аналізі вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, нормативних актів, юридичної практики.
Наукова новизна одержаних результатів у тому, що на основі дослідження розвитку філософсько-правової думки про права і свободи людини та громадянина вперше визначено суть і структуру основних концепцій гарантій цих прав і свобод – ліберальної та колективістської, їх підґрунтя, діалектичний взаємозв’язок, наукову й практичну значущість, форми закріплення у світовій і вітчизняній конституційній практиці, а також набули подальшого розвитку фактори, які уможливлюють реальне гарантування прав і свобод людини і громадянина у суспільному житті.
В межах здійсненого дослідження одержано результати, які, на думку здобувача, мають наукову новизну.
1. На основі аналізу історії філософсько-правової думки про права і свободи людини виокремленні та систематизовані ідеї та уявлення щодо гарантій зазначених прав, які сформувались на цивілізаційних ідеалах свободи, рівності, справедливості.
2. Висвітлено становлення та розвиток філософсько-правової думки про прав і свобод людини та громадянина та їх гарантії у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці, показана їх залежність від соціальної організації суспільства, його економічних, політичних, духовних засад.
3. Узагальнено і структуровано філософсько-правові підходи до розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина у ліберальну та колективістську концепції.
4. Розкрито особливості формування та розвитку ліберальної та колективістської концепцій гарантій прав і свобод людини та громадянина; виявлено методологічне значення цих концепцій для узгодження інтересів індивіда та суспільства, визначення засобів реального гарантування людині її прав і свобод.
5. Запропоновано авторський аналіз порівняльної характеристики ліберальної та колективістської концепцій гарантій прав і свобод людини та громадянина, розкрито їх спільні та відмінні риси, показано їх взаємозв`язок, взаємовплив у процесі становлення та розвитку.
6. Встановлено, що головними суб’єктами, що обумовлюють гарантування людині її прав і свобод, є держава, право, суспільство і сама людина.
7. Обґрунтовано два основні вектори визначення ролі, місця та сутності держави, права, суспільства і людини щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина – ліберальний та колективістський.
8. Виявлені особливості впливу держави, права, суспільства і самої людини на реалізацію, прав і свобод людини та громадянина в рамках ліберальної та колективістської концепцій.
9. Доведено фундаментальну роль ліберальної та колективістської концепцій прав і свобод людини та громадянина як витоків формування сучасних парадигм гарантій прав і свобод людини та громадянина.
10. Виокремлено і систематизовано основні принципи відтворення ліберальної та колективістської концепцій гарантій прав і свобод людини та громадянина у конституційному законодавстві.
11. Встановлено специфіку законодавчого закріплення гарантій прав і свобод людини та громадянина й особливості їх забезпечення у конституціях ліберального та соціалістичного спрямування.
12. Всебічно проаналізовано діалектику держави, права, суспільства й особи як головних чинників гарантування прав і свобод людини та громадянина відповідно у конституціях ліберального та соціалістичного спрямування, що дало змогу розглянути їх в розвитку, взаємних зв’язках і підпорядкованості, здійснити ретроспективний порівняльний аналіз і перспективний прогноз.
13. Обґрунтовано необхідність інтегративного підходу до розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина з використанням здобутків ліберальної та соціалістичної правової практики.
14. Визначено основні філософсько-правові підходи до проблеми гарантування прав і свобод людини та громадянина, відтворених у сучасному праві України та проаналізовано конституційні визначення держави, права, суспільства і громадянина як суб’єктів гарантування прав і свобод, розкрито їх значення для зростання загальної культури, нового праворозуміння, реалізації гуманістичних суспільних цінностей.
15. Конкретизовано конституційну систему гарантій прав і свобод людини та громадянина.
16. Досліджено діалектику конституційної системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, з метою вдосконалення законодавства України, здійснення заходів щодо посилення її ефективності у реальному житті людини, суспільства та держави.
Практичне значення одержаних результатів. Здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення і практичні пропозиції мають наукове та певне прикладне значення. На основі результатів дисертаційного дослідження підготовлені програми, відповідні лекції та семінарські заняття з навчальних курсів “Права і свободи людини”, „Захист прав людини у правоохоронній діяльності”, „Моральні аспекти захисту прав людини у правоохоронній діяльності”, “Конституційне право України”, “Історія держави і права зарубіжних країн”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”, „Філософія права”. Додатково, результати дисертаційного дослідження апробовувалися в навчально-педагогічному процесі зі слухачами Національної академії внутрішніх справ України, студентами Маріупольського гуманітарного інституту Донецького національного університету.
Виведені положення та висновки впроваджувались дисертантом у практичній діяльності, як помічника-консультанта народного депутата України.
Сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки можуть бути використані у декількох напрямах:
у науково-дослідній діяльності: для визначення стратегічних напрямів досліджень соціально-правових процесів та ідей щодо прав і свобод людини та громадянина та їх реалізації; для розширення сфер наукового дослідження загально правових проблем та концептуальних положень забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина зокрема; для подальшої розробки концепції гарантій прав і свобод людини та громадянина в умовах сучасного державотворення України; для безпосереднього планування та координації наукових пошуків у галузі гарантій прав і свобод людини та громадянина;
у вдосконаленні законодавства: для створення належних умов щодо узгодження національного права України з міжнародними стандартами у галузі реалізації прав людини та захисту їх свобод; поліпшення практики застосування норм конституційного права, інституту прав і свобод людини та громадянина, діяльності органів влади та правозахисних установ на основі врахування нових філософсько-правових здобутків;
у навчальному процесі: при розробці загальнодержавних стандартів підготовки юристів різного фахового рівня; при формуванні навчальних планів фахової підготовки спеціалістів у галузі права; при підготовці та викладанні навчальних курсів з філософії права, конституційного права, прав і свобод людини, державного будівництва, теорії держави та права, історії держави та права, історії політичних і правових вчень; при розробці спецкурсів з відповідної проблематики для студентів, магістрів та аспірантів;
у формуванні та розвитку правової культури населення: для поширення ідей пріоритетності прав і свобод людини та громадянина у демократичному суспільстві; для утвердження цінності прав людини для розвитку суспільства та держави; для формування активної позиції громадян щодо захисту своїх прав і свобод; для підвищення рівня правової свідомості та правової культури державних службовців, співробітників відповідних державних установ, суспільних об’єднань та організацій у галузі реалізації прав і свобод людини та громадянина; для вдосконалення просвітницької діяльності серед населення.
Особистий внесок здобувача. В дисертації використані результати власних досліджень автора, без залучення даних та положень співавторів, спільно підготовлених публікацій.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр філософії права та юридичної логіки, прав людини, конституційного права, теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методичні розробки та ідеї дисертаційного дослідження:
опубліковані у: індивідуальній монографії „Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина”. – Київ: Логос, 2002. – 252 с. (14,6 д.а.); одноосібних навчальних посібниках – “Конституционное право Украины” (курс лекций) (1999), “Основы конституционного права” (2000), “Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці” (2000), “Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини та громадянина” (2001); у навчальних посібниках, підготовлених у співавторстві – “История государства и права зарубежных стран” (1999), “Історія держави та права зарубіжних країн” (2000); у 44 наукових статтях та інших публікаціях;
викладені і позитивно сприйняті на різного рівня конференціях, “круглих столах” та науково-практичних семінарах. Зокрема: “Правовое государство и права человека в Украине” (Маріуполь, 1998), „Європа на порозі нового тисячоліття” (Київ, 1999), “Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (Дніпропетровськ, 1999), “Україна-Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва” (Маріуполь, 1999), “Всеобщая Декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине” (Луганськ, 1999), “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (Дніпропетровськ, 2000), “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (Одеса, 2000), “Забезпечення законності та прав людини в правоохоронній діяльності” (Київ, 2000), “Боротьба з торгівлею жінками та дітьми” (Київ, 2000), „Забезпечення захисту прав людини в правоохоронній діяльності (Київ, 2000), “Автоматизація дактилоскопічних обліків органів внутрішніх справ: проблеми та шляхи вдосконалення” (Київ, 2001), “Боротьба з нелегальною міграцією” (Київ, 2001), “Підготовка науково-педагогічних кадрів: здобутки і перспективи” (Київ, 2001), “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк, 2001), “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні”(Острог, 2001), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001), “Тероризм і національна безпека України” (Київ, 2002), „Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (Київ, 2004), „Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України” (Київ, 2004), „Входження України в Європейський простір” (Київ, 2004).
Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об`єктом дослідження, зумовили його логіку та структуру. Робота складається із вступу, трьох розділів та 11 підрозділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 771 найменування.
Загальний обсяг дисертації становить 448 сторінок.

Список літератури

В И С Н О В К И

В результаті аналізу становлення та розвитку філософсько-правової думки про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії у світовій та вітчизняній філософсько-правовій думці, дослідження ліберальної та колективістської концепцій правового стану людини, аналізу їх відтворення у конституційному праві ми можемо зробити певні узагальнюючі висновки.
1. Сучасне розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина сформувалось на протязі тривалого історичного періоду у процесі соціальної діяльності людей. Обсяг прав, якими володів індивід на різних історичних етапах, наповнювався різним змістом залежно від умов функціонування суспільства.
2. Становлення та розвиток філософсько-правових ідей про правове положення людини спонукали суттєві прогресивні зрушення у розумінні прав і свобод людини та громадянина та їх гарантування. Філософсько-правові уявлення про права і свободи людини та громадянина: стали витоками і підґрунтям всіх суспільно-правових відносин; створили необхідні передумови для формування у суспільстві вимог щодо гарантованості прав і свобод людини та громадянина, реальності їх забезпечення та непорушення; виявили головні елементи, що мають безпосереднє значення для реалізації гарантій прав і свобод людини та громадянина. Цими елементами є – держава, право, суспільство і сама людина.
3. Філософсько-правова думка про правове положення людини обумовила суттєвий вплив на подальший розвиток суспільно-правових відносин, який проявився у двох напрямах. Перший з них стосується людини, а другий – підвалин організації суспільства.
3.1. Філософсько-правові уявлення про людину, як природно вільну, носія природних невід’ємних і невідчужуваних прав і свобод вплинули на: набуття людиною певного правового стану; правове визначення і закріплення меж діяльності держави; самовизначення суверенітету особи; визнання природних прав і свобод людини основою формування внутрішньодержавного права, узгодженості і зв’язку прав людини з державним правом, де права людини носять безумовно первинний, домінуючий характер.
3.2. Щодо підвалин організації суспільства філософсько-правова думка про правовий стан людини вплинула на: формування багатомірних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших відносин як в окремій державі, в окремому суспільстві, так і на загальнолюдському рівні; виявлення і обґрунтування переліку природних прав і свобод людини; активізацію досліджень правового статусу людини і громадянина; формулювання принципу пріоритету прав людини як основної ознаки демократичного режиму; формування ідеї правової держави; розвиток юридичного світогляду; формування і подальший розвиток правових інститутів, галузей права, правових систем, наближення їх до відповідності ціннісним еталонам прав людини та їх гарантіям.
4. Проведене дослідження становлення та розвитку філософсько-правових уявлень про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії дало нам можливість зробити висновок, що гарантії прав і свобод людини складають самостійне соціально-правове явище, оскільки вони мають: індивідуальні витоки; персональні форми відтворення; власні принципи і закони становлення, існування та розвитку; умови співвідношення своїх складових – держави, права, суспільства і людини.
5. В результаті проведеного дослідження становлення та розвитку філософсько-правової думки про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії дало нам можливість узагальнити і структурувати зазначені підходи у ліберальну та колективістську концепції гарантій прав і свобод людини та громадянина.
6. Ліберальна концепція гарантій прав і свобод людини та громадянина визнається автором такою, що сформована в процесі пошуку засобів взаємовідносин природно вільної людини з державою, суспільством і іншими людьми. Це обумовлюється кількома обставинами:
6.1. Стосовно гносеологічної сторони: проблеми прав і свобод людини були предметом філософсько-правових досліджень на кожному етапі соціально-культурного та історичного розвитку людства; філософсько-правові уявлення про правовий стан людини пройшли довгий історичний шлях, витоками якого стали різноманітні теоретичні обґрунтування походження держави і права; філософсько-правові дослідження проблем прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій об’єднались у єдиний науковий напрям, до якого увійшли здобутки і досягнення різних цивілізацій і формацій, релігій і культур, держав і правових систем; філософсько-правові уявлення про права і свободи людини та громадянина та їх гарантії поступово звільнялись від релігійних імперативів та ідеологічних ілюзій і набували частини дійсно наукових знань.
6.2. Стосовно сутності та змісту уявлень про права і свободи людини та громадянина та їх гарантій: вони формувались за рахунок розвитку думки про людину у різних галузях наукового знання та були ідеологічно зорієнтованими; мали ідеалістичний характер; в них спеціально окремо не розглядались питання гарантій прав і свобод людини та громадянина – вони висвітлювались лише у зв’язку з правами і наділялись роллю додатка до прав і свобод; вони не містили самого поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина.
7. Колективістська концепції гарантій прав і свобод людини та громадянина визнається в роботі такою, що сформована в процесі пошуку шляхів практичної реорганізації суспільства, в межах якого людина здобуває свої права.
Це обумовлюється кількома обставинами:
7.1. Стосовно гносеологічної сторони: витоком колективістського підходу до розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина були різноманітні філософсько-правові доктрини; головним у розумінні правового статусу людини стало визнання класових протиріч у державно-правових і суспільних відносинах; ключовим для цього підходу стала аргументація первинності інтересів суспільства і вторинності інтересів окремого індивіда, абсолютна підпорядкованість прав і свобод людини суспільним інтересам.
7.2. Стосовно сутності і змісту колективістського підходу до розуміння прав і свобод людини та їх гарантій: вони розпорошені у різних концепціях, доробках різних авторів та виступають, лише змістовними елементами розкриття сутності держави, права, суспільства, людини та їх взаємовідносин; не містять системного викладу розуміння прав і свобод людини та громадянина та їх гарантій; відрізняються змістовною незавершеністю; стрижневим є декларація про необхідність гарантування прав і свобод для раніш пригнобленим верствам населення.
8. В дисертації обстоюється думка про те, що людина є суб’єктом гарантування власних прав і свобод та визначаються притаманні їй як гаранту певні властивості.
Разом з цим, нами встановлено, що в межах ліберальної та колективістської концепцій склалися принципово різні уявлення про людину та її правовий стан.
8.1. Основою ліберального підходу стало сприйняття людини як природно вільної істоти, яка є носієм своїх первинних природних прав і свобод.
Права і свободи людини у колективістському підході визначались виходячи із суспільних інтересів, тобто суспільство встановлювало міру володіння і реалізації прав, що безпосередньо залежало від класових інтересів.
8.2. Протилежними для ліберальної та колективістської філософсько-правових підходів було визначення процесів, які об’єднують суспільство.
Відповідно до ліберального підходу ці процеси сприймаються як еквівалентний обмін між індивідами, вільний від етичних цінностей, є виразом кількісної мірі ціни. Кожна людина виступає по відношенню до іншої як власник. Суспільство формується крізь акти обміну, через які кожен відтворює власні інтереси.
Колективістська філософсько-правова думка сприймала процеси, які об’єднують людей у суспільство як взаємозалежні стосунки по типу сім’ї, загальної справи, де основоположними постають відносини типу служіння, виконання обов’язку, любові, турботи і примусу.
9. В рамках ліберальної концепції автором окреслені певні властивості та якості, що притаманні людині, як гаранту своїх прав і свобод.
По-перше, це риси, що дають можливість людині самостійно забезпечувати свої права і свободи. Головним чинником у цьому є усвідомлення людиною: природності своїх прав і свобод, їх незалежності та сприйняття цього головним у відносинах з державою; своєї ролі у безпосередній реалізації власних прав і свобод, обставин, що їх обмежують чи припиняють; необхідності захисту своїх прав і свобод.
По-друге, це властивості, що притаманні людині як гаранту прав і свобод, а саме: правова незалежність громадянина від держави; правові можливості користування своїми правами і свободами за власним розсудом та без будь-якого втручання; правові повноваження щодо здійснення певних дій із захисту своїх прав і свобод; правові можливості недопущення порушення своїх прав і свобод; правові засоби відновлення порушених прав.
По-третє, це властивості та якості, що забезпечують ефективність діяльності людини як гаранта своїх прав і свобод. Йдеться про: опанування людиною певною правовою культурою і на її основі формування особистої активної позиції відносно відстоювання та захисту своїх прав; опанування кожним громадянином навичками користування своїми правами, свободами та обов’язками, правовими процедурами щодо захисту та відтворення порушених прав; здатність особистості реалізувати свої можливості в реаліях суспільного життя за умов єдності прав та обов’язків, свободи вибору, самовизначеності і відповідальності особи перед суспільством і своїми співгромадянами.
10. Стосовно людини, ключовим для колективістського концепції стало проголошення необхідності та пошук шляхів формування якісно нової людини, яка: здатна підкорити індивідуальні інтереси колективним; усвідомлює залежність своєї свободи від непорушності прав і свобод інших громадян; реалізує свої права відповідно до вимог закону та рівня політичної культури; реалізує свої права і свободи переважно в інтересах суспільства і держави.
Таким чином, колективістський підхід сформував ставлення до правового стану людини як до: продукту діяльності суспільства, який знаходить саме у суспільстві свої способи самовиразу; носія суспільних відносин або певних функцій суспільного виробництва; комплексу суспільних відносин, тобто її індивідуальний статус цілком і повністю визначався суспільством, в результаті чого індивідуальна неповторність стала залежною виключно від її суспільного змісту, в першу чергу, класового.
11. В результаті дослідження виокремленні ключові позиції стосовно держави, які були притаманні ліберальній та колективістській концепціям.
11.1. У ліберальній філософсько-правовій думці держава стала предметом глибокого та змістовного аналізу. Висвітлення держави здебільшого здійснювалось у тісному зв’язку з правами і свободами людини. Разом з тим, визначивши новий підхід до усвідомлення головного сенсу держави через призму прав і свобод людини та громадянина, ліберальна філософсько-правова думка зосередила свій інтерес переважно на аргументації існування прав і свобод людини. В цьому контексті держава постає лише як головна умова та середовище існування прав і свобод, що мають певні характеристики, які нам дають підстави розглядати державу як гаранта прав і свобод людини та громадянина.
По-перше, це такі ознаки держави, що безпосередньо впливають на формування гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме: наявність державної влади, яка надає природним правам і свободам людини нормативності, публічності визнання і загальнообов’язковості, дотримання, юридичної визначеності; сформованість у державі єдиної правової системи; спроможність державної влади сформувати систему обов’язків і юридичної відповідальності як засобу захисту інтересів суспільства і держави, прав інших осіб; існування в державі правоохоронних установ, конституційної юрисдикції, правосуддя і наявність у них необхідних повноважень та належних засобів правового захисту прав і свобод людини та громадянина.
По-друге, це фактори, що обумовлюють спрямованість діяльності держави на гарантування прав і свобод людини та громадянина. Провідними серед них є: наявність конституційного закріплення основних принципів і засад побудови та діяльності влади; пріоритетність та конституційне закріплення прав і свобод людини та громадянина як вищої соціальної цінності; сформованість системи інститутів, процедур і механізмів, які запобігають порушенню, забезпечують їх захист та відтворюють порушені права і свободи людини та громадянина; стабільність у суспільстві та попередження будь-яких соціальних протиріч, конфронтацій, політичної боротьби, які б виходили за межі права.
По-третє, це умови, які забезпечують реальність та ефективність діяльності держави по гарантуванню прав і свобод людини та громадянина. Головним серед цих умов, на нашу думку, є сприйняття саме державою певних принципових постулатів, до яких ми відносимо визнання: прав і свобод людини головним орієнтиром і вищою цінністю, якими повинна керуватися держава; не відчужуваності прав і свобод людини; пріоритету прав людини відносно держави; нового характеру взаємовідносин між людиною і державою, де задача держави – охорона прав людини, сфери її свободи від будь-якого поза правового втручання, непорушення меж, що окреслені правами людини, та заборона обмеження, відміни чи ігнорування природних прав і свобод людини.
Разом з тим, дозволимо собі звернути увагу на проблеми, які залишились поза увагою представників ліберальної філософсько-правової думки, серед яких головними, на нашу думку, є: формування єдиної системи головних складових держави, завдяки яким вона стає гарантом прав і свобод людини та громадянина; окреслення основних форм організаційного забезпечення державою гарантування прав і свобод людини та громадянина; визначення факторів, які впливають на виконання державою своїх обов’язків із захисту і гарантування прав і свобод людини та громадянина; висвітлення механізму взаємодії інститутів держави як гаранта прав і свобод людини та громадянина; визначення основних засобів і методів реалізації державою функції гарантування прав і свобод людини та громадянина.
11.2. В межах колективістської концепції щодо розуміння держави, виокремлюються її специфічні риси як гаранта прав і свобод людині. Ключовим для колективістської концепції стало розуміння того що саме від держави залежить ступінь та реальність існування у людині її прав і свобод. Це підтверджується ознаками і фактами, які нами об’єднані у три групи.
До першої групи віднесені такі ознаки держави, що безпосередньо впливають на формування гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме: здатність силою своїх законів закріпити владу і надати їй загальнообов’язковий характер; можливість визначити, сформувати та регулювати інші відносини, регулювати і підтримувати їх своєю силою; вміння визначити правовий статус своїх громадян, умови, можливості і засоби використання ними своїх прав і свобод для виконання покладених державою обов’язків та підтримувати рівність громадян; здатність створити систему державних засобів захисту своїх громадян від порушення їх прав і свобод.
До другої групи включені якісні риси, які, на думку теоретиків колективізму, набуде держава в результаті революційних змін. Такими ми можемо назвати: формування нового державного апарату на демократичних засадах; безпосереднє втілення в суспільно-політичну практику принципів народовладдя, народного представництва і народного контролю; узгодженість інтересів держави та інтересів суспільства; досягнення головної мети держави – бути провідником в реальне життя головних ідей суспільства – загальної рівності, захищеності, реальності визначених прав і свобод його членів.
Третю групу складають фактори, завдяки яким держава набуває спроможності гарантувати своїм громадянам їх права і свободи. Такими факторами є: створення політичної партії, яка здатна сформувати і перетворити у життя ідеї революційної зміни; вивчення і закріплення правових форм регулювання суспільних і державно-правових відносин; усунення умов для будь-яких форм експлуатації людини людиною; визначення необхідності і закріплення засад диктатури певного класу, для революційного перетворення держави, встановлення та утримання влади; встановлення соціалістичної власності, соціалістичної системи господарювання, форм розподілу за результатами праці, суспільних фондів споживання; затвердження економічного базису соціалізму як головного чинника, що виключає будь-які умови для експлуатації людини людиною та забезпечення єдності інтересів всіх членів суспільства.
Разом з тим, колективістська філософсько-правова думка основну увагу приділяла державі та перспективам її розвитку. Це, в свою чергу, призвело до того, що: держава і суспільство постають як жорстка система підпорядкованості людей інтересам держави та суспільства; держава отримала виключне єдиновладне право визначення, встановлення, закріплення прав, свобод та обов’язків своїх громадян; держава здобула можливість впливати на реалізацію громадянами своїх прав і свобод через встановлення та змінювання правового переліку прав і свобод, закріплення та тлумачення їх змісту, умови та межи їх реалізації.
12. Аналіз філософсько-правової думки про державу, її правовий стан, дозволило нам визнати його процесом пошуку принципів, форм і засобів для встановлення належної взаємодії права і влади. В загальному руслі сформувалась ідея про розумність і справедливість організації політичної форми суспільного життя людей, при якої право завдяки визнанню і підтримці влади є владною силою, а публічна влада, яка визнає право, стає адекватною праву державною владою. Тобто, розуміння держави як правової організації публічно-владної сили є ключовою ідеєю правової держави.
Основоположні засади правової держави, що безпосередньо впливають на гарантованість людині її прав і свобод, нами визначені такі: обов’язок держави послідовно виконувати своє головне завдання – гарантувати права і свободи людини та громадянина; формування державою системи соціальних заходів, при якій права людини та громадянина постають первинними, в той же час як можливість відтворення функцій державної влади є вторинною, похідною; поєднання за допомогою права політичної влади та державних структур правового обмеження; високий рівень правової свідомості і правової культури в суспільстві; наявність громадянського суспільства і відтворення контролю з його боку за виконанням законів всіма суб’єктами права.
13. Ідеї правової держави певним чином знайшли своє відображення та розвиток у ліберальній та колективістській концепціях. Разом з цим, ідеї та ідеали правової держави не знайшли свого повного відтворення у названих концепціях. Більше того, в їх рамках, в одному випадку воно виступає у ролі “хазяїна”, в іншому – “слуги” суспільства. Тобто, держава може породити як позитивні наслідки – впорядкованість, законність, демократію, гарантованість прав і свобод людини та громадянина, так і негативні – бюрократизм, свавілля, зловживання владою, корупцію, терор, порушення та нехтування правами і свободами людини.
14. Погляди на право представників ліберальної та колективістської філософсько-правових думок були більш близькими. Право сприймалось здебільшого, як регулятор суспільних відносин, форма закріплення правового статусу суб’єктів цих відносин та певна міра соціальної поведінки членів суспільства. Разом з тим, ліберальний підхід визначав право як форму закріплення природних прав людини, рівності усіх членів суспільства та регулятор партнерських взаємовідносин людини, суспільства, держави. Колективістський підхід, у свою чергу, трактував право як форму матеріалізації наданих державою прав і свобод своїм громадянам, закріплення різного обсягу прав і свобод членів суспільства, та регулятор підпорядкованих класовим інтересам взаємовідносин людини, суспільства, держави.
15. Щодо ролі і місця права у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина, в межах ліберальної філософсько-правової думки, дисертант дійшов висновку, що право виступає лише як офіційний засіб та форма проголошення наявності у людини прав і свобод. Разом з тим, у праві закладені значно більші можливості, які виявлені автором у представників ліберальної філософсько-правової думки. Зокрема, встановлені характеристики, які свідчать про те, що право може виступати самостійним гарантом прав і свобод людини та громадянина.
Першу групу утворюють змістовні характеристики права, які були предметом дослідження, але з позицій гарантій прав і свобод людини та громадянина не розглядались. До таких ми віднесли наявність у праві конкретних норм, що закріплюють: права і свободи людини та громадянина; обов’язків суб’єктів дотримуватись та не порушувати права і свободи людини та громадянина; відповідальність за порушення прав і свобод людини та громадянина та неналежне виконання обов’язків.
Другу групу таких ознак складають фактори та умови, які допомагають праву виступати гарантом прав і свобод людини та громадянина. До основних з них, на нашу думку, належать: визнання пріоритету права над філософською; сформованість правозахисної системи на принципах первинності прав і свобод людини та громадянина; наявність правового механізму обмеження державної влади; закріплення рівності людей при формулюванні правових норм; набуття внутрішньодержавним правом якості національного права.
Разом з тим, на думку здобувача, представники ліберальної філософсько-правової думки деякі положення залишили без належної уваги. А саме проблеми: формування внутрішньодержавного права на засадах зв’язку між свободою і правами, свободою і законом; реального впливу правових ідей на правову дійсність; взаємозв’язку проголошених прав і свобод з механізмами та процедурами їх забезпечення; закріплення в праві можливості та умов поновлення порушених прав і свобод людини та громадянина.
16. З позицій колективістської філософсько-правової думки право сприймалось як найважливіший регулятор суспільних відносин. Саме право: визначає перелік прав, свобод та обов’язків громадян, засоби їх регулювання; забезпечує закріплення можливостей людини щодо забезпечення суспільних і приватних інтересів; регулює справедливий розподіл продуктів праці і соціальних благ між членами суспільства; закріплює принципи організації та діяльності державного апарату; створює правові інститути, які своїми засобами забезпечують реалізацію прав громадян та виконання ними своїх обов’язків. При цьому закони та інші юридичні документи не тільки містили ідеологічні формулювання і лозунги типу “воля народу”, “в інтересах трудящих”, але й включали в себе дійсно прогресивні юридичні конструкції і терміни, такі як “юридичні гарантії”, “права особи”.
Разом з цим, радянське право, яке відтворювало колективістські ідеї, не тільки не змогло стримувати свавілля державної влади, а навпаки, легалізувало її панування, створюючи для цього правові підстави.
17. Відповідно до ліберальної та колективістської філософсько-правових ідей суспільство сприймалось як середовище існування прав і свобод людини та громадянина. Але прибічники цих теоретичних спрямувань по-різному визначали роль суспільства у реальності існування зазначених прав і свобод. Так, ліберальна філософсько-правова думка вбачала роль суспільства у корегуванні всіх взаємовідносин між людьми на основі поєднання різних особистих інтересів членів суспільства, приватних і суспільних потреб за умови впливу на діяльність держави з метою створення умов для самовизначення і самореалізації особи. Колективістський підхід також розцінював суспільство як важливий фактор у врегулюванні життя своїх членів, але на основі пріоритетності інтересів панівного класу, спрямованості діяльності держави на примусове встановлення рівності громадян.
18. Висвітлюючи суспільство через призму прав і свобод людини та громадянина представники ліберальної філософсько-правової думки визначили його як середовище реального існування визнаних державою та закріплених в юридичних нормах прав і свобод людини та громадянина. Серед багатьох його ознак в роботі виділяються ті, які свідчать про спроможність суспільства бути гарантом прав і свобод людини та громадянина.
Перша група ознак відображає здатність суспільства гарантувати права і свободи людини. Серед них виділяються: однозначне сприйняття та розуміння змісту прав і свобод людини; усвідомлення суспільством природності, первинності прав і свобод людини та їх непорушності; сформованість громадських організацій та об’єднань, органів самоврядування, членів суспільства; здатність суспільства створити умови для самовизначення, самореалізації особи, забезпечення її автономії і незалежності від будь-якого неправомірного втручання; спроможність суспільства як організованої і самокерованої системи стати противагою політичній силі держави; наявність можливостей у суспільства впливати на спрямованість державно-правової політики та формування норм права. Отже суспільство є не тільки середовищем існування прав і свобод людини та громадянина, а і завдяки своїм потенційним можливостям може бути їх гарантом.
До другої групи ми віднесли фактори та умови, що забезпечують дієвість суспільства як гаранта прав і свобод людини та громадянина: суверенітету народу та його самоврядування; наявність високої правосвідомості та правової культури народу, активної життєвої позиції кожного члена суспільства; усталеність у суспільстві відносин між людьми, побудованих на принципі рівності всіх членів суспільства; наявність взаємовідносин суспільства і держави, побудованих на принципах невідчужуваності прав людини, недоторканності автономії і свободи людини; можливість відтворення людьми своїх прав і свобод через релігійні, етнічні, культурні та інші об’єднання.
Таким чином, зазначені ознаки та фактори свідчать про те, що суспільство є реальним гарантом прав і свобод людини та громадянина. Але, означена філософсько-правова спадщина не дала повної відповіді на питання щодо реального гарантування суспільством прав і свобод людини та громадянина. До найбільш важливих позицій, що залишились поза розглядом на той час, ми можемо віднести ті, які стосуються: механізму попередження і подолання різноманітних соціальних конфліктів; організації різних громадських суспільно-політичних правозахисних формувань; реальних можливостей існуючих релігійних, національних, культурних та інших громадських об’єднань у забезпеченні прав і свобод своїх членів; розробки механізму участі суспільства у законотворчому процесі, формуванні та діяльності органів державної влади та управління.
19. В колективістській філософсько-правовій думці дисертантом виділено кілька притаманних суспільству рис. Серед них визначення суспільства як певного громадсько-політичного утворення, яке існує та розвивається відповідно до об’єктивних законів. Основоположними законами його розвитку є економічні закони виробництва. Головною рисою суспільства є його поділ на антагоністичні класи – експлуататорів і експлуатованих. Визначальною його особливістю є визнання первинності інтересів суспільства перед інтересами окремих його членів.
Разом з тим, суспільство спроможне стати гарантом прав і свобод своїх членів за наявності: організаційних, економічних, політичних та ідеологічних можливостей; засобів впливу на державу, членів суспільства, окрему людину; можливостей соціальними і матеріальними засобами підтримувати відносну рівність людей.
Виходячи із колективістської філософсько-правової думки слід сказати, що суспільство є невід’ємною умовою людського існування. По-перше, лише в ньому можливе життєзабезпечення. Суспільство винаходить і виробляє необхідні блага для задоволення життєвих потреб, що забезпечує оптимальне співіснування людей. По-друге, суспільство відтворює засоби регуляції стосунків між індивідами, надаючи їм статусу зразків, санкцій, заборон, дозволів і т. п., що обмежують індивідуальність, але водночас створюють умови суспільного буття. До певної міри вони захищають індивіда від порушень прав іншими співгромадянами. По-третє, суспільство акумулює людську духовність у відповідних соціальних формах (мистецтво, релігія, мораль, філософія), перетворюючи їх в механізм соціальної пам’яті та засіб трансляції досвіду, необхідних для подальшого розвитку.
Наділяючи суспільство зазначеними вище рисами, представники колективістської теоретично-правової думки вважали, що основними формами реалізації суспільством своїх потенційних можливостей є держава і право.
20. Узагальнюючи результати аналізу ліберальних та колективістських підходів до розуміння суспільства слід сказати, що воно виступає з одного боку певним середовищем існування прав і свобод людини, а з іншого – противагою владі держави. Але, для реального гарантування права і свободи людини та громадянина воно повинно мати: доступні для всіх членів суспільства різноманітні форми власності; багаторівневу структуру розвинутої та розгалуженої демократії, що відображає багатоаспектність інтересів різноманітних груп і верств населення; високий рівень соціального, інтелектуального та психологічного розвитку членів суспільства, їх здатність до самостійних дій в тому чи іншому інституті суспільства; систему міжособистісних відносин, які розвиваються поза межами держави і без її втручання, а також незалежну від неї розгалужену систему суспільних інститутів, які реалізують повсякденні індивідуальні і колективні потреби.
21. Результати дослідження становлення та розвитку гарантій прав і свобод людини та громадянина уможливлюють визнати їх головними витоками конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Щодо цього автор наголошує що, уявлення про гарантії прав і свобод людини та громадянина пройшли довготривалий історичний шлях, а права і свободи людини та громадянина стали предметом конституційного визначення на кожному етапі розвитку суспільства. Більше того, ліберальна та колективістська концепції правового стану людини, прав людини були покладені в основу конституційних моделей відповідного спрямування.
22. Порівняння ліберальної і соціалістичної конституційних моделей дало нам змогу виявити, що довготривалий час вони розвивались у власних замкнутих межах. Провідним у ліберальній конституційній моделі стало закріплення правового стану людини як природно вільної істоти, з притаманними їй природними правами і свободами, які визнавались пріоритетними, первинними. Конституції закріплювали конкретний перелік особистих і політичних прав і свобод людини та громадянина. Приватна власність виступала основою їх забезпечення. Головним у соціалістичній моделі було формування правового статусу особи лише як частки суспільства, певного колективу. Статус людини був похідним, вторинним по відношенню до суспільства. Конституції соціалістичного спрямування основну увагу приділяли закріпленню економічних, соціальних, культурних та політичних прав. Колективна власність та класові інтереси визначались основою реалізації індивідуальних прав і свобод окремої людини.
23. Вивчення ліберальної і соціалістичної конституційної моделей з точки зору формування конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина свідчить, що визначення спрямування конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина залежить певним чином від реального соціально-економічного, політичного, історичного підґрунтя Конституції: реального фінансово-економічного стану (можливостей) держави; ідеологічної спрямованості правлячої еліти; характерних особливостей суспільної свідомості; специфіки психологічного настрою основної маси населення, наявності та гостроти класових, соціальних протиріч; історичних, культурних, національних традицій.
24. Тривалий час ліберальна і соціалістична конституційні моделі по різному підходили до формування конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Порівняння ліберальної і колективістської конституційних моделей дозволило виявити певні розбіжності у закріпленні конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Конституційна модель ліберального спрямування правовий стан людини закріплювала виходячи з природної свободи людини, первинності та пріоритетності її прав і свобод, основою забезпечення яких виступала приватна власність. Соціалістична конституційна модель визначала правовий статус особи виходячи з пріоритетності суспільних інтересів. Індивідуальні права і свободи окремої людини реалізовувались на ґрунті колективної власності та безпосередньо залежали від класових інтересів.
25. У конституційних моделях відтворена ідея про розуміння держави як суб’єкта гарантування людині її прав і свобод. Однак, сутність, зміст і роль держави у зазначених моделях розглядається не однаково. У ліберальній конституційній моделі державі надавалась інструмента регулювання відносин у суспільстві та важливого засобу захисту прав і свобод людини та громадянина. Соціалістична конституційна модель основою формування та існування прав і свобод її громадян визнавала державу, яка виступала головним організатором суспільних відносин, в рамках яких визначався правовий статус громадян, умови, можливості і засоби його реалізації. Виконання громадянами своїх обов’язків перед державою було обов’язковою умовою існування та реалізації їх прав.
Однак конституційна практика свідчить, що реальність гарантування державою прав і свобод людини та громадянина пов’язується к кількома обставинами, серед яких автор виділяє: умови та принципи проведення соціальних реформ у державі; збалансованість соціальних функцій держави, її соціальних обов’язків з реальними можливостями їх виконання; узгодженість базових принципів держави з основними політичними силами; наявність певного матеріального потенціалу соціальної сфери.
26. У зазначених конституційних моделях сприйняття права мало менше розбіжностей. Однак форми визначення Основного Закону були різні. Ліберальна конституційна модель визначала Основний Закон як правову основу регулювання партнерських взаємовідносин людини, суспільства, держави. Соціалістична конституційна модель визначала як регулятор підпорядкованих класовим інтересам взаємовідносин людини, суспільства, держави.
27. Ліберальна та соціалістична конституційні моделі відтворили ідеї сприйняття суспільства як певного середовища існування прав і свобод людини та громадянина. Саме на суспільство Конституції покладають: створення системи соціальних відносин, зорієнтованих на реалізацію принципів соціальної рівності та справедливості; формування середовища розвитку соціально-економічних гарантій; уможливлюється саморозвиток кожної людини.
Зазначені конституційні моделі по-різному визначали роль і значення суспільства щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина. Ліберальна конституційна модель гарантування прав і свобод засновувала на поєднання різних інтересів членів суспільства, приватних і суспільних потреб та створення умов для самовизначення і самореалізації особи. Соціалістична конституційна модель гарантування прав і свобод ґрунтувала на пріоритетності інтересів панівного класу та на примусовому встановленні рівності членів суспільства.
28. Порівняльний аналіз відтворення ліберальних та колективістських філософсько-правових ідей щодо гарантій прав і свобод людини та громадянина у відповідних ліберальних та соціалістичних конституціях дав можливість визнати що в ізольованих межах кожної із зазначених моделей неможливо сформувати універсальну конституційну систему гарантій прав і свобод людини та громадянина, яка б відповідала сучасним вимогам щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина.
29. Вивчення закріплення гарантій прав і свобод людини та громадянина у ліберальних і соціалістичних конституційних законах дозволило вия