РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (1917–1933 рр.)

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

Тименко Лідія Олексіївна

УДК 811.161.2:81’373:001.4

РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
(19171933 рр.)

Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філологічних наук,
професор Тараненко Олександр Онисимович

Київ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти дослідження офіційно-ділового стилю української мови 16
1.1. Офіційно-діловий стиль як комунікативно-функціональний різновид української мови. 16
1.2. Соціально-історичні та культурно-мовні передумови становлення офіційно-ділового стилю.. 36
Висновки. 53
РОЗДІЛ 2. Жанрові різновиди офіційно-ділових текстів. 56
2.1. Законодавчий підстиль офіційно-ділового стилю.. 58
2.2. Дипломатичний підстиль офіційно-ділового стилю.. 62
2.3. Адміністративно-канцелярський підстиль офіційно-ділового стилю.. 70
Висновки. 73
РОЗДІЛ 3. Стилістична характеристика офіційно-ділової лексики. 76
3.1. Загальномовні (міжстильові) одиниці в лексиці офіційно-ділового стилю 78
3.2. Терміни й напівтерміни в лексиці офіційно-ділового стилю.. 82
3.3. Власне ділова лексика в текстах офіційно-ділового стилю.. 88
Висновки. 99
РОЗДІЛ 4. Ідеографічна організація лексики жанрових різновидів офіційно-ділового стилю 19171933 рр. 101
4.1. Тематичні групи лексики законодавчого підстилю.. 105
4.2. Тематичні групи лексики дипломатичного підстилю.. 119
4.3. Тематичні групи лексики адміністративно-канцелярського підстилю.. 132
Висновки. 143
ВИСНОВКИ.. 147
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.. 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 164
ДОДАТОК А.. 174
Праці з теорії та історії лексики української мови, які вийшли друком в період з 1917 року по 1933 рік. 174
ДОДАТОК Б. 179
Покажчик слів і словосполучень, проаналізованих у праці 179

ВСТУП
У розвитку офіційно-ділового стилю української мови особливе місце посідає, як відомо, період із березня 1917 р. по 1933 р. (далі період 19171933рр.). Час від 1917 року до 1920 року називають добою визвольних змагань”, а наступні роки політикою коренізації”, періодом українізації” [17], розстріляним відродженням” [61]. Започаткований Центральною Радою термін українізація” пізніше почали вживати і в офіційних радянських документах на позначення комплексу культурно-мовних, кадрових і т. ін. процесів, спрямованих на розширення представництва етнічних українців і розширення функціонування української мови в різних сферах суспільного життя, яке стало основою формування й становлення, зокрема, й українського офіційно-ділового стилю в Україні, що стає особливо важливим у контексті зростання української національної свідомості. Як жоден інший, цей стиль віддзеркалює суспільно-політичний статус відповідної національної мови. Якщо нація державна або хоча б має певні політичні права, то створюється сфера для функціонування офіційно-ділового стилю вияву державно-адміністративного правового регулювання відносин людей. Розвиненість саме цього стилю чи не найбільше надає мові престижності.
Традиційно початок функціонування офіційно-ділового стилю української мови пов’язують із подіями 1917 року, власне кажучи з відродженням державності в часи визвольних змагань, але в дослідженнях радянських часів з відомих причин це пов’язувалося зі встановленням радянської влади в Україні [66: 23]. Останнім часом багато уваги приділяється й науковій роботі в Україні саме в 2030-і роки, яка невиправдано замовчувалася в Радянській Україні. Проблем, пов’язаних із формуванням та розвитком українського офіційно-ділового стилю, ділової лексики, торкалися українські мовознавці І.Г.Чередниченко, Ю.В.Шевельов, Г.П.Їжакевич, І.К.Білодід, В.М.Русанівський, А.П.Коваль та ін. Стилістичні риси української офіційно-ділової мови, зокрема її адміністративно-канцелярського різновиду, детально відтворила А.П.Коваль у дослідженні Культура ділового мовлення” [48]. Велике значення для розвитку офіційно-ділового стилю української мови мають праці А.Ф.Марахової, проте вона подає узагальнену його характеристику й мало уваги приділяє розгляду окремих жанрів, тематичних груп [66]. Значно ширше й детальніше досліджено офіційно-діловий стиль у російському мовознавстві (наприклад, екстралінгвістичні основи правової літератури (див. [28; 29; 31; 33; 45]); мовна характеристика офіційних документів (див. [8; 30; 51; 52; 74]); юридичні й історичні умови виникнення й функціонування офіційно-ділового стилю (див. [19; 21; 66; 80; 83; 96; 119; 124; 133; 134]).
Попри досить значну кількість мовознавчих праць, присвячених вивченню різних аспектів офіційно-ділового стилю, ця галузь україністики перебуває ще в стані інтенсивного розвитку. Так, недостатньо вивчені жанрові різновиди офіційно-ділового стилю української мови (адже саме жанр визначає мовні особливості твору), не існує однозначної думки з приводу того, яка форма мови усна чи писемна лежить в основі стилю, немає й комплексних праць, які були б присвячені розвитку лексичного складу офіційно-ділового стилю періоду 1917 1933 рр..
У праці Українська мова в першій половині ХХ століття: стан і статус” Ю.Шевельов, один з авторитетних дослідників цієї проблеми, зазначає, що українська мова досліджуваного періоду переживала процес стандартизації, вироблення системи мовних норм, що відбувалося, за його словами, значною мірою в напрямі широкого використання власних внутрішньомовних потенційних можливостей з обмеженим залученням запозичень [130: 66]. Варто зауважити, що цитована праця Ю.Шевельова впродовж тривалого часу була єдиним дослідженням, присвяченим мовній політиці українських урядів 19171920-х рр. ХХ ст. Написана у 80-і роки ХХ століття, вона подає об’єктивну лінгвістичну картину внутрішнього розвитку української мови в Іпол. ХХ століття на засадах соціолінгвістики. Обґрунтовуючи методологію свого дослідження, Ю.Шевельов зазначав, що прагнув з’ясувати не лише те, як розвивалася мова, а й чому саме так. Щоправда, дослідження історичних чинників мовного законодавства (змін політичного курсу, соціальних зрушень), які впливали на вживання й оформлення мови, було ускладнене недоступністю архівних матеріалів, територіальною відірваністю автора й неможливістю оцінити ситуацію зсередини та відсутністю науково обґрунтованих досліджень окресленого кола проблем суміжними дисциплінами історією, демографією, соціологією, психологією, політологією тощо.
Вагомий внесок у розбудову української мови в 20-ті рр. зробили науковці Інституту української наукової мови. Як засвідчують бібліографічні покажчики Парламентської бібліотеки України та Покажчик з української мови” Л.Червінської й А.Дикого [127], у період 19171930 роки видано велику кількість словників, серед них близько 20 лексикографічних праць правничої мови та адміністративної термінології. Це показник того, що вперше за двісті п’ятдесят років бюрократична машина в Україні почала користуватися українською мовою.
Вивчення лексики ділового стилю, як і лексики будь-якого іншого функціонального різновиду мови, потребує історичного підходу. Розвиток офіційно-ділового стилю української мови тісно пов’язаний з розвитком державності, а виникнення основ діловодства (тобто юридичної документації законів, указів, купчих тощо) сягає ще часів Київської Русі. Ще в донаціональний період, у перших законодавчих актах, грамотах та інших юридичних паперах старшої доби, закладалися елементи майбутньої мовної української культури. Уже в цей період судове законодавство характеризувалося точною, простою, карбованою мовою, в якій кожне слово, вираз мали чітко окреслене значення” [85: 42]. Після приєднання України до Росії в 1654 році розвиток діловодства українською мовою дещо гальмується, а пізніше, у зв’язку із забороною української мови царським урядом, і зовсім припиняється. Проте здобутки давньої української офіційно-ділової мови не були повністю втрачені. Вироблювана в період Української Центральної Ради (березень 1917 р. квітень 1918 р.), гетьманської влади П.Скоропадського (кінець квітня 1918 р. середина листопада 1918 р.), Української Народної Республіки, якою керувала Директорія (кінець 1918 р кінець 1919 р.), а потім в умовах радянської дійсності українська ділова мова вже мала на що орієнтуватися, вона успадкувала від донаціонального періоду основну термінологію, усталені форми, синтаксичні структури” [96: 177]. Слід зазначити, що формування ділових документів в українській мові відбувалося під сильним упливом функціонально розвинутішої на початок ХХ століття російської мови. Перебуваючи у складі Радянського Союзу, Україна не могла розвивати всі сфери офіційного життя. У практику українського документообігу було впроваджено російське діловодство. Навіть внутрішні українські документи орієнтували, передусім, на російські зразки [67: 21, 30], а деякі словесні форми просто калькували, пор. рос.: Мы, нижеподписавшиеся укр.: Ми, нижчепідписані [72: 256].
Однією з характерних рис функціонального розвитку української літературної мови 2030-х років І.К.Білодід, М.А.Жовтобрюх, Г.П.Їжакевич називають значне посилення в ній ролі офіційно-ділового стилю. [42: 2425]. Прямих відомостей про поширення української мови в цей період немає, але опосередковані число шкіл з українською мовою навчання, число українських видань досить промовисті, хоча у великих містах, особливо на Сході й Півдні, що перебували в межах Української держави (Харків, Катеринослав, Миколаїв, а також Одеса й Донбас), російська мова нічого не втратила як засіб громадського спілкування.
Але в політичному житті, багатому на новостворені партії, українську мову вживали значно частіше у прилюдних дискусіях і полеміці. Так, з виступу генерального секретаря освіти Івана Стешенка перед начальниками шкіл і головами батьківських комітетів Києва видно, що він зазвичай уживав російську мову, оскільки перед виступом він пояснив, що говоритиме українською, бо вона тепер офіційна мова країни [36: 397]. Подібне становище було й в адміністрації. Д.Дорошенко згадує, що коли він виконував обов’язки губернського комісара Центральної Ради в Чернігові, то єдиний, хто присилав йому телеграми українською мовою, був комісар Ніжина [37: 174]. Очевидно, решта районних комісарів зверталися російською мовою. Але не можна так категорично стверджувати, що українську мову не вивчали в досліджуваний період. Саме в цей час гостро відчувалася потреба в удосконаленні мови науки і формуванні термінології на українському ґрунті. Цьому сприяла активізація наукових досліджень, результати яких друкувалися у численних фахових періодичних виданнях: «Голос друку» (1921), «Вісник сільськогосподарської науки» (1924), «Червоний шлях» (1924), «Шлях освіти» (1925), «Нова книга» (1925), «Науково-технічний вісник» (1926 1927), «Пролетарська правда» (1926), «Нова рада» (1927), Вісник української наукової мови” (1928) [81: 15-22, 109].
Термін ”державна мова стосовно української був значно вживанішим на сторінках тогочасної преси, ніж у текстах директивних документів. Більшість законів, що мали силу (проекти конституцій, закони про громадянство та ін.), оминали питання статусу української мови. Прикметним у зв’язку з цим є проект Конституції Української Народної Республіки [ПК], Конституція Української Народної Республіки, схвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року [К-1] та ”Закон про громадянство Української Держави часів П.Скоропадського [ЗГ]. Лише в проекті конституції Директорії УНР (”Основний державний закон Української Народної Республіки) було передбачено закріплення статусу української мови як державної [53; 80].
Водночас у законодавчих актах із вужчою юрисдикцією, у численних підзаконних актах (обіжникових розпорядженнях, наказах тощо) термін ”державна мова вживався досить часто (особливо за часів Гетьманату та Директорії УНР), що дає підстави зробити висновок про еволюцію поглядів в українській політичній думці щодо статусу української мови. Дуже часто трапляються й терміни ”офіційна мова [Пр.-1] та ”офіційно-урядова мова [ДД].
У період 19171933 рр. український офіційно-діловий стиль був представлений значною кількістю жанрів, і це сприяло збагаченню його термінологічної лексики й удосконаленню граматичного оформлення текстів.
Отже, офіційно-діловий стиль української мови досліджуваних років мав реальні можливості для повноцінного функціонування й становлення. Процес його розвитку в цей час відбувався в контексті загальних тенденцій розвитку української літературної мови, закладених Науковим товариством ім.Т.Шевченка і розвинених на новому етапі Інститутом української наукової мови.
Таким чином, період першої третини ХХ ст. можна вважати найінтенсивнішим періодом у розвитку українського офіційно-ділового стилю аж до початку 90-х років ХХ століття. Це був і час ґрунтовних спроб упорядкування, систематизації, нормалізації української ділової мови зокрема і наукової мови в цілому. Вперше становлення офіційної лексики відбувалося на наукових засадах термінотворення, вироблених спільно фахівцями юридичного профілю й лінгвістами. І якби не позамовні чинники (було припинено процес українізації, заборонено, вилучено та знищено велику кількість словників Інституту української наукової мови, видано термінологічні бюлетені, які започаткували процес зросійщення українського офіційно-ділового стилю мови), то наприкінці 30-х років українська мова мала б уніфіковану термінологію, що забезпечило б повноцінне функціонування офіційно-ділового стилю української мови. Тому на сучасному етапі, за наявності багатого словникового складу, активної словотворчої бази, давніх традицій вироблення й функціонування фонетичних і граматичних систем української літературної мови, зрештою, в цілому її унормованості, на нашу думку, йдеться не про створення лексичного складу українського ділового стилю, а про його відтворення й оновлення на тлі загального національного відродження.
Як зазначають дослідники, зокрема Н.Ф.Непийвода, у 90-х рр. ХХ століття поступово почали відновлюватися традиції українськомовного ділового стилю: Сьогочасні історичні обставини дають іще один шанс удосконалити літературні норми. Причому умови для цього якнайсприятливіші: є змога простежити і врахувати особливості розвитку відрубної (діаспорної) мови, наново оцінити діалектні риси, дати належну оцінку нав’язаним російським формам тощо. Ось тут праця українських мовознавців може значною мірою стати в пригоді. Величезний лексичний матеріал різні варіанти слів на позначення певних понять знову є предметом дискусій на конференціях, на сторінках мовознавчих і фахових журналів” [77: 29].
Процес відновлення офіційно-ділового стилю української мови значно прискорився б у разі повноцінного залучення української мови до всіх галузей сучасного життя. Т.І.Панько пише про вплив науки на інтелектуалізацію суспільства, що сприяє інтелектуалізації мови. Але, говорячи про сучасний період розвитку науки, вона відзначає далеко не повний перехід багатьох галузей науки на українсь

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено обстеження і зроблено теоретичні узагальнення щодо особливостей становлення та функціонування офіційно-ділового стилю української мови протягом 19171933 рр., тобто в період, коли вона вперше у своїй новій історії дістала можливості використання в суспільному й державному житті країни. Ця проблематика ще не була об’єктом цілісного, комплексного дослідження у вітчизняному мовознавстві. Докладний аналіз документів та даних словників дає змогу простежити загальні тенденції розвитку лексики різних жанрових різновидів офіційно-ділового стилю цього періоду, вирізнити специфічні особливості законодавчого, дипломатичного й адміністративно-канцелярського підстилів щодо вживання тих чи інших лексичних одиниць.
До специфічних рис офіційно-ділового стилю належать, як відомо, офіційність, об’єктивність, точність, логічність, традиційність, чіткість, ясність, стислість, стриманість, ввічливість. Вони досягаються типовими для певних жанрів наборами мовних одиниць лексичного, граматичного і текстового рівнів та їх організацією.
Передумовами для функціонування офіційно-ділового стилю української мови в цей час були розширення сфер її функціонування в різних галузях державного, суспільно-політичного життя, у галузі освіти, армії і т. ін. та, відповідно, збагачення її лексичної системи, унормування й упорядкування термінології офіційно-ділової мови.
Залежно від тематично-ситуаційної сфери функціонування в офіційно-діловій мові виділяють три жанрові різновиди: законодавчий, дипломатичний і адміністративно-канцелярський. Аналіз документів різних жанрів показав, що вони різняться своєю будовою, характером наявності інформації та емоційним забарвленням, залежно від призначення документа, обсягу поданої інформації, спрямованості змісту, що й дозволяє визначити їх належність до певного жанру і поділити на групи. Хоча кожен з підстилів функціонує в межах дії основних стильових норм офіційно-ділового стилю, але і дипломатичний, і адміністративно-канцелярський підстилі активно взаємодіють із законодавчим підстилем, користуючись його предметним змістом правовою базою, проте виокремлюються сферою використання і тематичним змістом.
У складі лексики офіційно-ділової мови за функціональними ознаками виділяються такі досить виразні ряди: 1) загальномовна, або міжстильова, лексика та фразеологія; 2) терміни різних галузей науки і виробництва, а також напівтерміни спеціальна термінована і детермінована лексика, фразеологія та номенклатура; 3) власне ділова стилістично маркована лексика та фразеологія.
Офіційно-ділова сфера містить загальнопоняттєвий лексичний фонд національної мови, найрухомішу частину книжного словникового складу суспільно-політичну лексику і спеціальну термінологію, що використовується залежно від жанру й змісту документа, від тієї галузі виробничого, державного чи суспільного життя, яку відтворює документ. Більша частина лексичного складу офіційно-ділового стилю представлена словами-термінами й детермінованими, загальновживаними словами. Значну частину лексичного складу становить номенклатура. Меншу, але якісно вагомішу частину становить функціонально маркована лексика власне офіційно-ділова термінологія, міжнародна термінологія права та функціонально цілісні поняттєві комплекси, синтаксичні стандарти сталі словосполучення нефразеологічного типу.
Виділення тематичних груп лексики ґрунтується на класифікації самих предметів і явищ дійсності. Важлива при цьому просторова організація (розташування) лексем, а отже, вагомим є відношення безпосереднього й опосередкованого сусідства лексичних компонентів у групі.
Виокремлюємо такі тематичні групи лексики (ТГЛ) в законодавчому підстилі офіційно-ділового стилю: 1) ТГЛ на позначення понять законності та порядку (закон, звід [законів], право тощо); 2) ТГЛ на позначення правопорушень та осіб, які їх здійснюють (беззаконня, гвалтувати, грабіж, дряпіжник, саботаж та ін.); 3) ТГЛ на позначення понять, що репрезентують юридичну діяльність та органи й осіб, що її здійснюють: а) судові органи: адвокатура, волосні, окружні суди... Революційний Трибунал та ін.; б) осіб, що займаються судочинством і захистом обвинувачених: адвокат, гетьман, комісар, судитель та ін.; в)діяльність слідчих і судових органів: арешт, вина, доводимість [злочину] та ін.; г)поняття судового процесу й учасників судових засідань: арештований, підсудний, свідок та ін.; ґ)наслідки судового процесу та місце відбування кари, вид покарання й осіб, які відбувають покарання: вирок, в’язень, ув’язнення та ін.; 4) ТГЛ назви офіційних юридичних документів: грамота, декрет, директива, опис, універсал та ін.
Ураховуючи наявний матеріал і мету дослідження, виділяємо такі ТГЛ в дипломатичному підстилі: 1) ТГЛ на позначення осіб, пов’язаних із дипломатичною діяльністю (амбасадор, гонець, відпорудник, посланник та ін.); 2)ТГЛ назви дипломатичних документів (лист, цидулка, грамотка та ін.); 3)ТГЛ дипломатичного етикету (відвідини, добродій, раут, церемонія та ін.); 4)ТГЛ на позначення дипломатичних установ (Відомство Закордонних Справ, Департамент Чужеземних Зносин і под.); 5) ТГЛ міжнародних об’єднань, союзів (альянс, блок, коаліція, ліга, союз та ін.); 6)ТГЛ на означення понять, пов’язаних з дипломатичною діяльністю (компроміс, переговори та ін.); 7)лексика сфери міжнародних відносин і зовнішньої політики (війна, контрибуція, перемир’я, ультиматум та ін.).
Для нашого дослідження адміністративно-канцелярської лексики ми обрали галузь науки й освіти, оскільки саме в цей період було створено Інститут української наукової мови, а також запроваджувалося викладання українською мовою в школах та вищих навчальних закладах. Виокремлюємо такі тематичні групи цієї лексики: 1) ТГЛ на позначення документів (відгук, декрет, звідомлення (звіт), мандат та ін.); 2) ТГЛ, на позначення наукових відомств, культурних і навчальних закладів (гімназія, Губвідділ народної освіти, лікпункт, Наркомос (народний комісаріат освіти), профшкола, школа соцвиху (соціального виховання) та ін.); 3) ТГЛ назви посад і спеціальностей (Державний секретар, голова-президент, сенатор та ін.); 4)ТГЛ на позначення одиниць адміністративно-територіального поділу (волость, губернія, земство, повіт та ін.); 5) ТГЛ назви різних процесів і дій, пов’язаних із суспільними відношеннями й виробничими об’єднаннями (відданість, дебати, змагання, зрада, мобілізація, народ та ін.).
Відзначимо динамічність і відкритість названих ТГЛ.
На кінець 20-х початок 30-х років ХХ століття характер ділової мови змінюється. У документах починає переважати нейтральна ділова мова, яка має суттєві відмінності від мови діловодства 19171920-х років. Нові стилістичні риси офіційно-ділового стилю стабілізуються в зв’язку з оновленням тематичного кола функціонального використання ділової мови (створенням нових органів у системі державного управління) і, отже, із зміною її жанрового та видового складу.
Якщо основною тенденцією розвитку лексичного фонду офіційно-ділового стилю української мови початку 20-х років ХХ століття було прагнення до відокремленості, то для другої половини 30-х років і пізніше актуальною стала орієнтація на спільні з російською мовою лексичні та словотвірні процеси.
Українська мова досліджуваного періоду поступово набувала всіх необхідних засобів (лексичних, синтаксичних, стилістичних), щоб обслуговувати офіційне спілкування населення та діяльність організацій, установ і відомств. Офіційно-ділову лексику цього часу можна розглядати як систему, що інтенсивно формувалася і розвивалася. У процесі становлення лексики офіційно-ділового стилю української мови в ній сформувалися тематичні групи, що постійно поповнювалися новими засобами вираження понять ділової сфери.
Наявність поширених синонімічних рядів свідчить, з одного боку, про багатство української мови в офіційно-діловій сфері, а з іншого, про її ще недостатню на той час унормованість. Вирішальним фактором при виборі тієї чи іншої лексеми була традиційність у вживанні (особливо в дипломатичному і законодавчому підстилях), ступінь поширеності. Важливим джерелом поповнення лексики були іншомовні запозичення (для дипломатичного й законодавчого підстилів). Це пояснюється тим, що Україна довгий час була під владою Польщі, Австро-Угорщини, Росії.
В адміністративно-канцелярських документах став широко використовуватися такий спосіб словотворення, як абревіатура. Її поширення було спричинене як внутрішньомовними активізацією зручного для користування та вимови способу творення нових слів методом скороченого слово- та звуко- і буквоскладання, так і екстралінгвістичними чинниками прискореними темпами суспільного життя та постійним піднесенням освіченості населення.
Складні процеси формування офіційно-ділової лексики української мови знайшли безпосереднє відображення у словниках 2030-х років: фахових словниках правознавчого профілю, а також у правописних і перекладних словниках, які фіксували значну кількість термінів і відігравали велику роль у розбудові української термінології. Провідними тенденціями розвитку лексикології й термінології української мови досліджуваного періоду були, як відомо, збирання й опрацювання народної лексики; побудова терміносистем на національному мовному ґрунті з урахуванням досягнень, вироблених в інших мовах, лексичне, орфографічне і граматичне унормування наукової мови.
Суттєвий вплив на становлення лексики офіційно-ділового стилю мали позамовні чинники, з-поміж яких слід виділити ті, які зумовлені потребами власне української мови і ті, які зумовлені примусовим процесом русифікації.
Дія перших виявлялася у процесі українізації, який сприяв розширенню функціонування української мови, в інтенсивному розвиткові науки і розширенні наукових досліджень, в організації Всеукраїнської академії наук, Інституту української наукової мови, у зростанні кількості наукових праць українських дослідників, що сприяло усталенню норм українського офіційно-ділового стилю.
Дія других виявлялася у зміцненні командно-адміністративної системи як апарату знищення української інтелігенції, у прихованому усуненні української мови із соціально-престижних сфер і поступовій заміні її російською мовою, у припиненні зв’язків із науковими установами закордону, ліквідації ІУНМ, політизації освіти і культури, виданні статей, резолюцій, термінологічних бюлетенів із необґрунтованими звинуваченнями в націоналізмі, які започаткували процес русифікації української наукової мови, що тривав понад 50 років і настільки негативно позначився на свідомості багатьох українців, що й тепер російська мова продовжує панувати в багатьох сферах життя, що ніяк не сприяє мовному національному відродженню.
Сьогодні в Україні спостерігається дещо схожа ситуація: перед офіційно-діловим стилем постають багато в чому подібні проблеми щодо творення офіційно-ділової лексики, запозичення чи використання тільки українських відповідників. Необхідно скористатися кращими надбаннями мовної практики 1917 початку 30-х рр. минулого століття для того, щоб уникнути повторення помилок і труднощів того періоду.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. АдмониВ.Г., СильманТ.И. Отбор языковых средств и вопросы стиля // Вопросы языкознания. 1954. № 4. С. 93100.
2. АмосоваН.Н. К проблеме языковых стилей в английском языке // Вестник ЛГУ. 1951. № 5. С. 3235.
3. Багалій Д. Історія Слобідської України. Х.: Дельта, 1903. 255 с.
4. БаллиШ. Француская стилистика. Перевод с франц. К.А.Долинина. Под ред. Е.Г.Эткинда. М.: Издво иностранной литературы, 1961. 394 с.
5. БахС.А. Типы сложноподчиненных предложений в разных стилях современного русского языка // Вопросы стилистики. Саратов, 1965. Вып.2. С. 4360.
6. БахмутоваЕ.А. Культура речи. Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1964. 184 с.
7. БілодідІ.К. Розвиток мов соціалістичних націй СРСР. К.: Наук. думка, 1967. 288 с.
8. БогуславськийВ.М. В защиту делового штампа // Русская речь. 1968. № 6. С. 3337.
9. БрегаГ.С. Науково-громадські організації України в 2030-і роки // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. К., 1993. С. 6885.
10. БудаговР.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высш. школа, 1967. 376 с.
11. БулаховськийЛ.А. Значення мовознавства. К.: Рад. школа, 1962. 32 с.
12. БулаховськийЛ.А. Курс русского литературного языка. 5-е изд., перераб. К.: Рад. школа, 1952. Т. 1. 123 с.
13. БулаховськийЛ.А. Мовознавство в Академії наук УРСР за часи Радянської влади // Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. К.: Вид-во АН УРСР Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні, 1957. 390 с.
14. БурячокА.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. 247 с.
15. ВамперскийВ.П. О некоторых стилистических признаках информационных материалов // Вестник МГУ. Серия 7: Филология, журналистика, 1960. № 6. С. 3132.
16. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К. Ірпінь, 2004. 1440 с.
17. Верменич Я. Початки національної історичної науки: Київські центри регіональних досліджень / НАН України. Ін-т історії України. К., 1997. 93 с.
18. ВахекЙ. Лингвистический словарь Пражской школы / Пер. с фран., нем., англ., чес. М.: Прогресс, 1964. 350 с.
19. ВерховськийП.В. Письменная деловая речь. Словарь, синтаксис и стиль. Разбор бюрократических шаблонов и нарушение грамматики в языке документов. М.: Техника управления, 1930. 201 с.
20. Верхратський І. Кілька уваг о словарі О.Партицького // Правда. 1885. № 89.
21. ВерхратськийІ. Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної. Л., 18641879.
22. ВиноградовВ.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания 1955. № 2. С. 7275.
23. ВиноградовВ.В. Очерки по истории русского литературного языка ХVІІХІХ вв. Учебник. 3-е изд. М.: Высш. школа, 1982. 528 с.
24. ВиноградовВ.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове): Учебное пособие для вузов. М.Л.: Учпедгиз, 1947. 783 с.
25. ВинокурГ.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз. 1959. 492 с.
26. ВинокурГ.О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии: Сборник статей по языковедению. М.: Изд-во Моск. гос. ин-та истории, философии и литературы, 1939. Т. 5. С.812.
27. Волкова И. Н., Налепин В. Л., Панаев С. Т. Роль и место стандартизации терминологии в международном и межгосударственном общении // Стандарты и качество, 1992. № 1 С. 1419.
28. ВольскаяИ.С. Внутренняя диференциация официально-делового стиля речи // Ученые записки МГИИЯ. Т. 39. 96 с.
29. ГальперинИ.Р. Очерки по стилистике английского языка. М.: Изд-во лит. на иностр. яз., 1958. 459 с.
30. ГальперинИ.Р. Текст как объект лингвистических исследований. М.: Наука, 1981. 139 с.
31. ГвоздевА.Н. Очерки по стилистике русского языка. М.: Изд-во Ак. пед. наук РСФСР, 1952. 335 с.
32. ГладкийМ. Інститут Української Наукової Мови ВУАН // Вісник ІУНМ. 1930. Вип. ІІ. С. 610.
33. Горбунов П.И.Деловые бумаги. М.: Учпедгиз, 1959. 51 с.
34. ГоробецьВ.Й. Загальна канцелярська документація ХVІІІст. // Українське мовознавство. 1989. Вип. 16. С. 7280.
35. ДешериевЮ.Д. Пути развития социолингвистики в условиях научно-технической революции // Научно-техническая революция и функционирование языков мира. М.: Наука, 1977. С. 117.
36. Дорошенко Дмитро. Історія України 19171923 рр., 1 і 2. Ужгород, 1932, 1930. 397 с.
37. Дорошенко Дмитро. Мої спомини про недавнє минуле (19141920). Мюнхен (Українське видавництво), 1969. 174 с.
38. Драгоманов М.П.Галицько-руське письменство. Львів, 1876. 38с.
39. Єрмоленко С.Я.Лінгвостилістика: основні поняття, напрямки й методи дослідження // Українська мова. 2005. № 4. С. 1216.
40. Ефимов А. И. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1969. 262 с.
41. ЖитецькийП.Г. Вибрані праці // Філологія. К.: Наук. думка, 1987. 327 с.
42. ЖовтобрюхМ.А. Нарис історії українського радянського мовознавства (19181941) / АН України. Ін-т мов-ва ім. О.О.Потебні. К.: Наук. думка, 1991. 260 с.
43. ЗелінськаН.В. Гуманістичний характер українського наукового стилю як вияв національної ментальності // Науковий збірник Українського вільного Університету. Матеріали конференції Український Вільний Університет: з минулого в майбутнє. До 70-річчя з часу заснування”. Львів. 1314 лютого 1992 року. Серія: Наукові збірники. МюнхенЛьвів, 1993. Т. 16. С. 316322.
44. ИвановаЛ.П. Дифференциация функциональных стилей на базе односоставных предложений // Вопросы стилистики. Саратов, 1972. Вып. 5. С. 95103.
45. ИссерлинЕ.М. Официально-деловой стиль. Учебное пособие по курсу Стилистика русского языка” М.: Изд-во полиграф. ин-та, 1970. 41 с.
46. Кишеньковий російсько-український правничий словник: Для адвокатів, суддів, нотарів та урядовців / Уклад. Є.Ванько. К., 1918. 32с.
47. КовальА.П. Ділове спілкування. К.: Либідь, 1992. 280 с.
48. КовальА.П. Культура ділового мовлення: Писемне та усне ділове спілкування 3-є вид. К.: Вища школа при КДУ, 1982. 287 с.
49. КожевниковаН.А. О функциональных стилях // Русский язык в национальной школе. 1968. № 2. С. 711.
50. КожинаМ.Н. О речевой системности научного стиля сравнительно с некоторыми другими. Учебное пособие. Пермь: Перм. гос. ун-т им.А.Горького, 1972. 396 с.
51. КожинаМ.Н. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 2-е изд., перераб. и доп., 1983. 223 с.
52. КожинаМ.М. До основ функціональної стилістики // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. К.: Вища школа, 1972. С. 2132.
53. КопиленкоО. Мовні проблеми в українській політичній думці та законодавстві 19171920 рр. // Право України. 1998. № 9. С. 4448.
54. КочергаО. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології // Сучасність. 1994. № 78. С. 173183.
55. Крип’якевичІ.П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Шевченко Ф.П. К.: АН УРСР, 1954. 535 с.
56. КротевичЄ., РодзевичН. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вид-во Ак. наук УРСР, 1957. 236 с.
57. КурилоО. Словник хемічної термінології: Проект. К.: Держвидав України, 1923. 141 с.
58. КуриловичЕ.Р. Заметки о значении слова // Вопросы языкознания. 1955. № 3. С. 7381.
59. Курс історії української літературної мови. В 2-х томах / За ред. І.К.Білодіда. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. Т. 1 (Дожовтневий період) 595с.
60. Курс історії української літературної мови. В 2-х томах. / За ред. І.К.Білодіда. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. Т. 2. 416 с.
61. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія 19171933. К.: Вид. центр Просвіта” , 2001. 794 с.
62. ЛевицькийМ. Дещо до справи про вкраїнську мову // Літературно-науковий вісник. 1909. Кн. 8.
63. Лексика современного русского языка. М.: Наука, 1968. 186 с.
64. ЛогиноваК.А. Деловая речь и ее стилистические изменения в советскую эпоху: Автореф. дис. канд. филол. н.: 10.02.01. М., 1975. 25 с.
65. ЛогиноваК.А. Деловая речь и ее стилистические изменения в советскую эпоху. // Развитие функциональных стилей современного русского языка. М.: Изд-во Наука, 1968. 230 с.
66. МараховаА.Ф. Мова сучасних ділових документів. К.: Наукова думка, 1981. 139 с.
67. Матеріали до української термінології та номенклатури. К., 19231932. Т. 120.
68. МацюкГ.П., ПанькоЕ.І. Питання української наукової мови в системі поглядів М.Грушевського // Мовознавство. 1991. № 6. С. 5659.
69. МацькоЛ.І., СидоренкоО.М., МацькоО.М. Стилістика української мови. К.: Вища шк., 2003. 461 с.
70. Мова і час: Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови / Відп. ред. В.М.Русанівський. К.: Наук. думка, 1977. 238 с.
71. МоисеевА.И. Основные вопросы словообразования в современном русском языке. Учебное пособие. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. 207 с.
72. МолдовановМ.І., СидороваГ.М. Сучасний діловий документ (зразки найважливіших документів українською мовою). К.: Техніка, 1992. 400 с.
73. МолчановС.С. Деловые бумаги. Пособие для восьмилет. и сред. школы Майкоп: Адыг. кн. изд., 1960. 56 с.
74. МуратВ.П. Об основных проблемах стилистики. Материалы к курсам языкознания. М.: МГУ, 1957. 43 с.
75. Нагина В.А. Семантико-словообразовательная структура украинской метеорологической терминологии: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук. Днепропетровск, 1986. 23 с.
76. НепийводаН. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект) / НАН України. Ін-тут мов-ва ім.О.Потебні К.: Тов. ”Міжнародна фінансова агенція”, 1997. 303 с.
77. НепийводаФ.А. Стилі мови і їх ознаки // УМЛШ. 1979. №8. С. 3038.
78. НімчукВ.В., РусанівськийВ.М., ЧепігаІ,П. Жанри і стилі в історії української літературної мови. К.: Наук. думка, 1989. 285 с.
79. НосикС.Т. Становление и развитие официально-делового функционального стиля (на материале древнеанглийского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1974. 24 с.
80. Огієнко І. Вчімося рідної мови! / Нариси про мову вкраїнську. Вид-во Книгарні Є.Черепівського, 1918. 48 с.
81. ОгородниковБ.Е. Корреспонденция промышленных предприятий. Изд-ние 3-е, перераб. и доп. М.: Госполитиздат, 1960. 160 с.
80. Опыт изучения лексики как системы. М.: Изд. МГУ, 1962. 87 с.
81. ПанькоТ.І. До проблеми формування й уніфікації української мови // Мовознавство. 1990. №1. С. 817.
82. ПанькоТ.І., КочанІ.М. Вироблення українських термінологічних стандартів (Потреби, передумови, методологічні засади) // Вісник АН України. 1991. № 12. С. 1522.
83. ПанькоТ.І., КочанІ.М., МацюкГ.П. Українське термінознавство: Підручник. Львів: Світ, 1994. 216 с.
84. ПилинськийМ.М. Мовна норма і стиль. К.: Наукова думка, 1976. 287 с.
85. Питання стилістики української мови в її взаємозв’язку з іншими слов’янськими мовами. Тези. Чернівці. 1963. 43 с.
86. ПідмогильнийВ., ПлужникЄ. Фразеологія ділової мови. К.: Час, 1926. 296 с.
87. ПлющП.П. Історія української літературної мови. К.: Вища школа, 1971. 423 с.
88. Пономарів О.Д.Стилістика сучасної української мови: Підручник. 3-є вид., перероб. і доповн. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2000. 248с.
89. Пражский лингвистический кружок. Сборник статей М.: Прогресс, 1967. 559 с.
90. Практичний правничий словник російсько-український / Уклад. С.Веретка, М. Матвієвський. Зредагував Мазуренко Ю. Харків: Юрид. вид-во, 1926. 80 с.
91. РазинкинаН.М. Стилистика английской научной речи. М.: Наука, 1972. 29 с.
92. РахманинЛ.В. Стилистика деловой речи и редактирование служебных документов: Учебное пособие для специальных учебных заведений. М.: Высшая школа. 3-е изд., исправл., 1988. 239 с.
93. РеформатскийА.А. Что такое термин и терминология // Вопросы терминологии. М., 1961. С. 2631.
94. РодзевичН.С. Поняття термін, термінологія і номенклатура в працях радянських і зарубіжних учених // Лексикографічний бюлетень. К., 1963. Вип. 9. С. 811.
95. Російсько-український словник правничої мови: Понад 67000 слів / Правничо-термінологічна комісія при соціально-економічному відділі АН УРСР; Гол. ред. А.Кримський. К., 1926. 228 с.
96. РусанівськийВ.М. Мовна норма і стиль. К.: Наукова думка, 1977. 177 с.
97. РусанівськийВ.М. Структура лексичної і граматичної семантики. К.: Наук. думка, 1988. 240 с.
98. СекундаТ. Принципи складання української технічної термінології // Вісник ІУНМ. 1930. Вип. ІІ С. 1121.
99. Сербенская А.А.Развитие украинской юридической терминологии после Великой Октябрьской революции: Автореферат дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук. Львов, 1965. 21 с.
100. СергеевФ.П. Лексика сферы международных отношений. К.-Од.: Вища шк., 1984. 127 с.
101. СергеевФ.П. Формирование русского дипломатического языка. Львов: Высшая шк., 1978. 223 с.
102. СкарбМ.В. Структура семантичного поля діяча в українській мові: Автореферат дис. канд. філол. наук:10.02.01. К., 1987. 21 с.
103. Словник української мови: В 11 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства / За ред. І.К.Білодіда. К.: Наук. думка, 19701980.
104. Солганик Г. Я. К проблеме классификации функциональных стилей на интралингвистической основе // Основные понятия и категории лингвостилистики. Пермь, 1982. С. 4352.
105. Сороколєтов Ф.П. История военной лексики в русском языке ХІХVІІІ вв. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1970. 383 с.
106. Статистичні параметри стилів. К.: Наукова думка, 1967. 260 с.
107. Стиль і час: Хрестоматія. К.: Наук. думка, 1983. 250 с.
108. Сумцов М.Ф.Малюнки з життя українського народного слова: (З ХІХ т. Сб. Харьк. Ист.-Филол. О-ва в память проф. Е.К.Редина). Х.: Друк „Печатне Діло”, 1910. 144 с